Урбанізація та агломерація в Україні: тенденції та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Урбанізація та агломерація в Україні: тенденції та перспективи розвитку

Берданова О.В.

Вступ

Історія розвитку міст є такою ж давньою, як й історія нашої цивілізації. Протягом тисячоліть поступово формувались, розвивались, зникали, з'являлись нові міські поселення, у яких спосіб життя людей, їх взаємовідносини, творчий потенціал суттєво відрізнялись від подібних процесів у сільській місцевості.

Не дивно, що вивчення феномену міст, їх ролі у розвитку суспільства, становленні економічної, соціальної, політичної, культурної міцності відповідних територій стало важливим науково-практичним завданням. Поступово сформувався окремий напрям міждисциплінарних досліджень, предметом розгляду яких є взаємозв'язок становлення людських спільнот та простору їх проживання, вплив міських населених пунктів на прилеглі території, великих міст на національну економіку, світових міст на глобалізаційні процеси, тощо. Ціла плеяда вчених зробила свій внесок у висвітлення різних аспектів урбанізації та агломерації, серед яких: К. Аббот, Дж. Биверсток, Є. Боже-Гарньє,Ф. Бродель, А. Вебер, П. Геддес, Х. Гірш, М. Кастельс, Р. Коген, В. Кристаллер, Ч. Левен, Л. Маккарті, П. Нокс, С. Сассен, П. Тейлор, М. Тимберлейк, Р. Флорида, Дж. Фрідман, Д. Харві, П. Холл, В. Шукла Дж. Якобс та багато інших.

Міжнародні організації, серед яких Організація Об'єднаних Націй, Світовий банк, Організація економічного співробітництва та розвитку, Всесвітній Економічний Форум, відомі консалтингові компанії (McKinsey, Price Waterhouse Coopers) теж докладають значних зусиль для висвітлення переваг і проблем урбанізації та вироблення механізмів вирішення останніх.

З огляду на урбанізаційні тренди нашого часу продовження відповідних розробок ще більш актуалізується. У Новій програмі розвитку міст, яка стала результатом Конференції ООН Habitat III (2016 рік), стверджується, що міське населення у світі збільшиться до 2050 року майже в два рази, тобто урбанізація набирає темпів і буде однією з найпотужніших тенденцій нашого століття [1]. Чисельність мешканців найбільших агломерацій світу зростатиме швидше, ніж населення поселень інших типів, тобто агломераційні утворення будуть центрами тяжіння людей. Одночасно виклики, що породжуються урбанізаційними процесами, теж загострюватимуться.

Україна в цьому контексті знаходиться у векторі загальносвітових трендів, що свідчить про необхідність дослідження просторових, соціально- економічних, управлінських, тощо, проявів урбанізації та агломерації у нашій країні.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні у глобальному вимірі міста займають всього 2% від загальної площі території. Водночас економічна роль міст є незрівнянно більшою (70% світового валового внутрішнього продукту формується саме у містах). Тобто міські поселення дійсно є рушіями економічного розвитку. Для прикладу: в Україні майже 24% валового регіонального продукту формується у столиці - м. Києві, найбільшому місті країни [2].

У містах формується особливий простір, де тісно взаємодіють люди різних професій і кваліфікацій, що сприяє перетіканню знань та інновацій, тобто виникає «економія за рахунок урбанізації». Територіальна близькість працівників, підприємств, споживачів, науково-дослідних установ формує економічні ефекти від локалізації, що відображається у зниженні собівартості продукції, формуванні додаткових можливостей створення вузькоспеціалізо- ваних наукоємних і високотехнологічних виробництв товарів і послуг. Урбанізаційні ефекти можуть підвищувати конкурентоспроможність не лише конкретних міст, а й регіонів та держав їх розташування у разі включеності даних міст у регіональні економічні системи або глобальну мережу міст, виводячи у такий спосіб національну економіку на світовий ринок.

Водночас, на високоурбанізованих територіях виникає ціла низка проблем, що мають бути у центрі уваги науковців і управлінців, серед яких:

- сегрегація населення за рівнем доходів та у просторі, наслідком чого стає збільшення злочинності й асоціальної поведінки, особливо у місцях проживання бідних містян;

- надвелика концентрація населення та незбалансованість розвитку міської інфраструктури, у тому числі комунальної, транспортної, житлової сфер;

- перевантаженість та ускладнення транспортного сполучення, швидка зношуваність транспортних засобів, хронічні затори, збільшення часу на пересування містом, збільшення аварій;

- нестача територій загального користування, у тому числі зелених зон, відкритих просторів, ущільнення забудови;

- підвищення темпів міського життя, що породжує у людей хронічну втому, депресію, психологічні зриви, тощо;

- посилення соціальних конфліктів різного походження;

- ускладнення процесів керування життєдіяльністю міста;

- збільшення забруднення навколишнього середовища внаслідок збільшення транспортних потоків, енергетичних об'єктів, побутових і промислових викидів, підвищення обсягів твердих побутових відходів та площ земельних ділянок, що зайняті сміттєзвалищами;

- ускладнення забезпечення сталого розвитку агломерацій;

- загальне погіршення умов життя городян внаслідок впливу комплексу негативних чинників.

Розглядаючи світову урбанізацію та агломерацію, слід констатувати, що гострота зазначених вище проблем різниться в залежності від рівня розвитку країни, сформованості відповідної державної політики, прийнятих правил керування розвитком міст, а також соціально-культурних традицій і суспільних цінностей. Однак, ті чи інші складні питання виникають навіть у найбільш благополучних регіонах. Прикладом може слугувати Брюссельський столичний регіон у Бельгії. У Територіальному огляді Брюссельського столичного регіону, проведеному Організацією економічного співробітництва то розвитку, зазначається, що даний регіон характеризується гострою житловою кризою, за період 1996-2020 рр реальні середні ціни на квартири зросли майже втричі, 8,8% домогосподарств чекають на соціальне житло. Питома вага жителів населення Брюссельського столичного регіону, яким загрожує бідність, складала 29,8% у 2022 році, а у Європейському Союзі - 16,5% [3].

Це свідчить про те, що сучасні процеси урбанізації та агломерації є складними та потребують управлінського впливу у всіх куточках світу. Україна в цьому відношенні не відрізняється від інших, виявлення позитивних і негативних трендів її урбанізованих території, вчасне реагування на останні вимагає пильної уваги науковців, законодавців, практиків з питань міського управління.

Вироблення обґрунтованої політики у сфері урбанізації базується на дослідженні системи розселення в країні та факторів, що призводять до її видозміни в останні часи.

Урбанізаційні процеси в Україні розвивались дуже стрімко. У 19571979 рр сформувались головні міські агломерації. Кількість населення міста Києва склала 1 млн осіб у 1957 р., Харкова - у 1962 р., Одеси - у 1974 році, Дніпропетровська та Донецька - у 1979 р. [4]. Збільшення агломерацій відбувалось на тлі загального збільшення населення. У подальшому демографічні процеси починають змінюватися - населення скорочується, але урбанізація продовжується, так як сільське населення зменшується швидше, ніж міське (див. табл.1).

Таблиця 1

Населення України у 1989 та 2022 роках (розраховано на основі [5])

У період з 1989 р. до 2022 р. міське населення зменшилось із 34587,6 тис осіб до 28693,7 тис осіб (на 17%), тоді як сільське - з 17119,1 тис осіб до 12473,6 тис осіб (на 27%). Як результат коефіцієнт урбанізації у 2022 році збільшився у порівнянні з 1989 роком. Дані таблиці 1 демонструють також просторову зміну урбанізаційних процесів в Україні. Західний регіон України включає Закарпатську, Волинську, Рівненську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Чернівецьку та Хмельницьку області, Східний - Харківську, Донецьку та Луганську області, Центральний - Житомирську, Вінницьку, Кіровоградську, Черкаську, Полтавську, Сумську, Чернігівську, Київську області та м. Київ, Південний - Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку та Дніпропетровську області [6].

Історично Східний регіон України характеризувався більшим рівнем урбанізації, що пов'язано з бурхливим розвитком промисловості. Аграрно- індустріальні Західний та Південний регіони були набагато менш урбанізованими. Про це свідчить такий показник як кількість міст в областях. Станом на 1 січня 2022 року в Україні налічує 461 місто, найбільша кількість яких знаходиться у Донецькій (52), Львівській (44), Луганській (37), Київській (26) та Дніпропетровській (20) областях. Найменша кількість міст знаходиться в Херсонській та Миколаївській областях (по 9 у кожній), Волинській, Закарпатській, Рівненській, Чернівецькій областях (по 11 у кожній) [2]. В Україні є всього три міста-мільйонника - Київ, Одеса та Харків. Дніпро та Донецьк теж мали населення більше міліонна осіб, але згодом втратили цей статус. Київ є єдиним містом, яке віднесено до світових міст категорії «бета».

Але в останні роки західні області демонструють більш високі темпи розвитку міст (наприклад Волинська, Івано-Франківська, Рівненська області, де міське населення продовжує зростати, хоча загальна кількість населення скорочується).

Рис. 1 Урбанізація у регіонах України (розраховано автором)

Дані рис. 1 підтверджують тезу щодо зміни урбанізаційних трендів в Україні. Можна побачити, що найбільш відчутно скоротилось міське населення на Сході України, а на Заході зміни відносно незначні. Крім того, у 1989 році у Західному регіоні переважало сільське населення, а у 2022 році - вже міське. Можна робити висновок, що Схід та Південь країни залишаються високо урбанізованими, але процеси подальшої урбанізації та створення агломерацій згасають на відміну від Заходу України, де вони пришвидшуються. У Центральному регіоні України точками тяжіння людей є м.Київ та приміські зони, які адміністративно належать Київській області. Рівень урбанізації підвищується також у Вінницькій області, у решті областей Центру України темпи урбанізації знижуються.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну, руйнівні наслідки якого відчули, передусім, східні території, зміна урбанізаційних трендів, їх переорієнтація у просторі стануть ще більш помітними. Тому можна очікувати формування потужних агломерацій у Західному регіоні України.

Агломерацію зазвичай розглядають як «компактне просторове угруповання поселень (переважно міських), об'єднаних значними інтенсивними зв'язками (виробничими, трудовими, соціально-побутовими, рекреаційними) у складну багатокомпонентну динамічну систему» [7]. До 2014 року в Україні еволюційно сформувалося 23 міські агломерації.

урбанізація агломерація міський

Таблиця 2 Міські агломерації України (на основі [4])

Після окупації росією у 2014 році частини Донецької, Луганської областей та Автономної республіки Крим та розгортання повномасштабної війни у 2022 році можна прогнозувати суттєве зменшення міських агломерацій в Україні. Краматорська, Покровська, Дебальцевська агломерації Донецької області, Сєвєродонецька, Алчевська, Кадіївська, Сорокинська агломерації Луганської області, НовоКаховська агломерація Херсонської області зазнали надзвичайно великих руйнувань, тому розглядати їх як точки економічного зростання відповідних регіонів у найближчому майбутньому досить проблематично. Донецька, Луганська та Севастопольська агломерації розташовані на тимчасово окупованих територіях, їх подальший розвиток теж знаходиться у полі невизначеності.

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що у повоєнний період лише 12 агломерацій мають перспективи розвитку, з яких 5 розташовані у Західному регіоні України, три - у Південному, дві - у Центральному та одна - у Східному регіоні. Це свідчить, що активізація урбанізаційних і агломераційних процесів на заході країни, яка намітилась ще у довоєнний період, після завершення воєнних дій значно посилиться.

Найбільшою була і залишатиметься на перспективу Київська агломерація, передбачається швидке зростання Львівської агломерації. Статус великих агломерацій скоріш за все зберігатимуть Дніпровська, Одеська та Харківська агломерації, хоча їх розвиток у повоєнний період буде повільнішим.

Агломераційні територіальні утворення, безумовно, відіграють вирішальну роль як рушії соціально-економічного розвитку. В огляді Міжнародного банку реконструкції та розвитку і Світового банку процесів урбанізації в Україні наводяться такі дані, що «сукупний обсяг виробництва (що оцінюється за сукупною інтенсивністю нічного освітлення в межах територіального відбитку міста) в агломераціях у середньому перевищує сукупний обсяг виробництва окремих міст у 14 разів» [4]. Це означає, що для повоєнного відновлення стимулювання та управління розвитком агломерацій матиме дуже важливе значення.

Водночас, слід констатувати, що в українському правовому полі поняття «міська агломерація» чітко не визначено. Спроби його внормувати та закласти підвалини управлінських процесів розпочались у 2017 році, коли з'явився законопроєкт «Про міські агломерації». У ньому закладались організаційно-правові засади формування та розвитку міських агломерацій, визначались інструменти взаємодії територіальних громад в її межах, форми державної підтримки міських агломерацій, тощо. Але законопроєкт не був прийнятий. У 2021 році до порядку денного Верховної ради України було включено проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення правових підстав для утворення агломерації як однієї з форм співробітництва територіальних громад». Центром експертизи доброго врядування Ради Європи було підготовлено висновок, у якому вказувалось на низку правових положень законопроєкту, які можуть ускладнити управління агломерацією як територіальним утворенням різних громад зі спільними інтересами. Також підкреслювалось, що питання створення агломерації є дуже чутливим, тому дуже важливо, щоб порядок формування агломерації був зрозумілим для усіх учасників, містив реальну інформацію, сприяв створенню консенсусу та уникненню конфліктів [8]. У подальшому зазначений законопроєкт теж був знятий з розгляду.

У практичні площині великі міста України вже давно відчувають гостру потребу у спільному з прилеглими територіальними громадами вирішенні багатьох проблем, зокрема дорожньої та житлово-комунальної інфраструктури, координації міського і приміського громадського транспорту, збалансованого розміщення виробничих потужностей, здійснення узгодженого просторового та стратегічного планування розвитку територій. Тому, незважаючи на правові прогалини, міста Київ та Львів, спираючись на діючі нормативно-правові акти у сфері місцевого самоврядування, активно просувають ідею формування відповідних агломерацій, де реалізуються спільні управлінські процедури для покращення життєвого простору як міста-ядра, так і приміських громад. До таких ініціатив відносяться створення Місцевої асоціації органів місцевого смаоврядування «Київська агломерація», розробка першої в Україні Стратегії розвитку Львівської агломерації до 2027 року.

Висновки

Україна належить до високоурбанізованих територій, але урбанізаційні та агломераційні тренди у сучасній Україні зазнали суттєвих змін. Стрімка хвиля урбанізації 50-70 років минулого століття відбувалась на тлі збільшення населення та призвела до високої концентрації міського населення у Східному регіоні України, у західних областях на той час сільське населення переважало міське.

У подальшому демографічна ситуація змінилась та сьогодні населення України скорочується. Як результат, перебіг урбанізації в Україні не є типовим та визначається тим, що міське населення скорочується повільніше, ніж сільське. Крім того, спостерігається переорієнтація у просторі активності урбанізації, Західний та Центральний (за рахунок м. Києва) регіони перебирають на себе роль лідерів. Війна, що продовжується в Україні, пришвидшила ці процеси. Можна очікувати занепад низки міських агломерацій Східного регіону та, як наслідок, зменшення їх загальної кількості.

Водночас міські агломерації залишаються головними драйверами зростання, тому їх розвиток є надзвичайно важливим у повоєнний період. Цьому сприятиме вдосконалення нормативно-правових засад формування та функціонування міських агломерацій, підтримка ініціатив Київської і Львівської агломерацій щодо скоординованого вирішення спільних з прилеглими територіями проблем.

Наприкінці підкреслимо, що отримання переваг від функціонування міських агломерацій і послаблення дії негативних факторів урбанізації можливо за умов дотримання принципів сталого розвитку, що закріплені Організацією Об'єднаних Націй та знайшли своє відображення у Новій програмі розвитку міст.

Список використаних джерел

1. Нова програма розвитку міст. URL: https://habitat3.org/wp-content/ uploads/NUA-Ukrainian.pdf.

2. Державна служба статистики України. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/

3. OECD Territorial Reviews: Brussels-Capital Region, Belgium. URL: http s: //www.oecd-ilibrary.org/urban-rural-and-regional-development/oecd-territorial- reviews-brussels-capital-region-belgium_0552847b-en.

4. Україна. Огляд процесів урбанізації. Міжнародний банк реконструкції та розвитку / Світовий банк, 2015. 218 с. URL: https://city2030.org.ua/sites/ default/ files/documents/Urban%20Review%20UA_0.pdf

5. Банк даних. URL: http://db.ukrcensus.gov.ua/

6. Київський міжнародний інститут соціології. URL: https://www.kiis.com.ua/ ?lang=ukr&cat=news&id=310&page=1

7. Агломерація. Енциклопедія сучасної України. URL: https://esu.com.ua/ article-42547

8. Висновок до проєкту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо створення правових підстав для утворення агломерації як однієї з форм співробітництва територіальних громад». м. Страсбург, 31 березня 2020 року. URL: https://www.slg-coe.org.ua/wp-content/uploads/2020/ 05/%D0%92%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BA-% D0%A0%D0%84_%D0%90%D0%B3%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B5%

D 1%80%D0%B0%D 1%86%D 1%96%D 1%8F_CEGGLEX20203_UKR.pdf

Размещено на Allbest.ru