Уявлення про актуальні засоби досягнення соціального успіху як індикатор соціальних змін

Але якими б переконливими не були декларативні заяви політиків і навіть відсотки в результатах моніторингових опитувань, що показують суттєву кількість громадян, які на тому самому декларативному рівні обирають цей напрям суспільних змін, про реальні трансформації та їх успішність говорити на цій підставі треба дуже обережно. Що ж може стати емпіричним референтом того, що наше суспільство справді змінюється, стає більш європейським, а ми - більш європейською нацією не лише географічно, а й за цінностями, стилем життя, повсякденними поведінковими практиками? Адже саме це і можна назвати соціальними змінами на відміну від змін політичних, економічних та ін.

Теоретична платформа - інтегративна концепція соціальної напруженості. Різні стани соціальної напруженості в історії України

В якості теоретичної платформи для пошуку відповіді на ці питання оберемо власну інтегративну модель соціальних змін [Бевзенко, 2018]. Відповідно до згаданої моделі основною характеристикою, яка зумовлює динаміку суспільних змін, є рівень соціальної напруженості в суспільстві. Під соціальною напруженістю як провідною системною (макрорівневою) характеристикою автором було запропоновано розуміти міру щільності-нещільносгі соціальної тканини (макрорівень) як наявну в суспільстві систему практик соціальних взаємодій і утворених таким чином множину соціальних мережевих зв'язків. Поняття практик соціальних взаємодій і відповідних соціальних мереж дає змогу побачити ситуацію з рівнем напруженості на мезорівні соціальної реальності. Соціальна напруженість на мікрорівні в цій моделі описується за допомогою габітуальних налаштувань та габітуальної кризи.

У даному разі нас цікавитимуть передусім два зазначені рівні соціальних змін - макро- та мезорівень.

Макрорівень, міра щільності соціальної тканини, може вказувати на те, наскільки взагалі стабільною чи рухливою є ситуація в країні, на те, маємо ми справу зі стабільністю, еволюційними змінами чи з соціальною кризою (революційними змінами, руйнівними протестами). Погляд з цієї перспективи дає змогу поглянути на певні історичні аспекти в процесі соціальних змін у нашій країні, що є цікавим з огляду на 30-річну історію її незалежності.

З метою уточнення зазначимо, що ключовим поняттям, через яке визначався рівень соціальної напруженості на мезорівні, було поняття повсякденних практик соціальної взаємодії. У процесі побудови цієї моделі було виділено три принципово різні суспільні стани, в яких може перебувати те чи інше суспільство. А саме:

1) Стан низької напруженості, високої щільності соціальної тканини, сталості практик соціальних взаємодій і, врешті, високої соціальної стабільності. За звичним очікуванням це мало б розцінюватися як позитивне явище. Але в цій моделі я показала, що це не завжди так. Надто низька соціальна напруженість означає дуже щільну соціальну тканину, малорухливу систему соціальних взаємодій, відсутність варіативності в повсякденних практиках.

На мікрорівні - налаштованість людей на виконання звичного, надто рутинізованого, без ініціативи та можливості шукати інші варіанти. Цей стан може забезпечувати тривале задовільне функціонування соціальної системи у разі повної відсутності викликів, здатних унеможливити постійне відтворення усіх налагоджених систем мережевих зв'язків. Це - стан високих ризиків, пов'язаних з відсутністю ресурсів для адаптації у разі появи як екзогенних (війна, кліматичні, екологічні, природні фактори, санкції і порушення постачання важливих для суспільства ресурсів, пандемія тощо), так і ендогенних (інституційна дестабілізація, неефективна діяльність влади, внутрішні конфлікти) чинників. Дія цих чинників стає загрозливою, коли вони руйнують звичні практики життєзабезпечення, коли більшість громадян не можуть винайти інші і увійти в нові ефективні соціальні взаємодії. Здатність до еволюційних змін блокується саме цією дезадаптивністю. Такий низький рівень соціальної напруженості спостерігається, як правило, в суспільствах традиційного, авторитарного, тоталітарного типу. Приклад СРСР тут хрестоматійний і цікавий для нас тим, що є частиною історії нашої країни до набуття нею незалежності 30 років тому. За усіх проблем та система трималася довго, і внутрішня соціальна напруженість була низькою. В можливість її руйнації не вірили навіть досвідчені західні суспільствознавці. І це тривало доти, доки численні як зовнішні, так і внутрішні чинники не зіштовхнули її зі стану стабільності і не висвітили внутрішні проблемність і низьку адаптивність до змін. Зміни, що стартують з такого стану, можуть бути еволюційними, але, як правило, є революційними - до нового через руйнацію старого. У такому разі відбувається перехід від надто низької для еволюційних змін напруженості до її надто високих показників. Що і відбулося в нашій історії на початку 1990-х років. Після розпаду СРСР вдалося досягти деякої стабілізації і появи сподівань на локальні облаштування незалежних держав, що утворилися після цього. Але для здійснення сподівань треба було пройти великі випробування, які і проходила Україна останні 30 років. Від низької соціальної напруженості часів застою СРСР ми швидко вийшли на інші її показники, інші стани і інші суспільні характеристики. Які саме?

2) Стан середньої соціальної напруженості - другий з трьох якісно різних суспільних станів, що було виокремлено мною в згаданій моделі. Це єдиний стан, коли можливі еволюційні зміни. Діапазон значень соціальної напруженості в цьому разі ми назвали еволюційним коридором. Це відносна нестабільність, соціальна тканина тут є вже менш щільною, спостерігається різноманіття в практиках мережевих взаємодій, спрямованих на задоволення тих чи інших потреб людини (вибір лікаря, вчителя, партії, за яку голосувати, та міста, в якому жити, який бізнес відкривати, вибір і право проявляти незадоволення діями владних інститутів - все те, чого позбавлена людина в першому стані). У цьому разі внутрішня системна рівновага підтримується саме за рахунок цього адаптивного ресурсу, що існує на мезорівні, рівні практик соціальних взаємодій. Недієздатність одного варіанта повсякденних практик, спрямованих на задоволення тих чи інших потреб, вмикає інший варіант. Соціальна тканина є більш розрідженою, соціальні валентності більш рухливими.

Розвинені європейські країни можна віднести саме до цього стану. Не лише на рівні формальних законів, а й на рівні повсякденних практик існують механізми підтримання життєздатності суспільства і руху до суспільних змін еволюційним шляхом. Це той стан, коли наявний діапазон соціальної напруженості є швидше позитивом, аніж негативом, незадоволення та протести тут виступають конструктивним засобом зворотного зв'язку з владою. І до того моменту, поки цей коригуючий зв'язок працює, соціальна напруженість не заважатиме бажаному суспільному поступу. При цьому не буде застою і неадаптивної стабільності, як у першому випадку. В нашій країні ми час від часу виходимо на цей рівень, але втриматися в ньому дуже важко, і тому продовж усієї 30-річної історії ми спостерігали сплески протестів уже революційного характеру, які отримали назву Майданів. Це вже третій суспільний стан з виділених в моделі, що її описуємо.

3) Стан високої соціальної напруженості і нестабільності. Це стан, коли більшість людей на рівні повсякденних практик опиняються в ситуації неможливості ані адаптуватися до змін, ані конструктивно вплинути на владу, здатну на системному рівні регулювати ситуацію. Це стан масштабних протестів, деструктивних конфліктів, революцій і непередбачуваних наслідків цих подій та некерованих лавиноподібних змін.

Цей третій суспільний стан ще має назву (яка вже стала узвичаєною в соціологічному лексиконі) точки соціальної біфуркації. В ці біфуркаційні (революційні) моменти спостерігається протиріччя між бажаними змінами, яких прагнуть провідники революційних подій, і складністю їх провести саме на рівні практик повсякдення. Гасла, декларації, зміни до законів і Конституції є необхідними, але недостатніми умовами змін. Інертність повсякдення часто тягне все назад у випадку, якщо після революції не відбувається змін в суспільстві саме на рівні повсякдення. Ми в своїй країні неодноразово проходили через такі потрясіння і неодноразово переконувалися в непередбачуваності їх результатів. Революції ніби просували нас на шляху до Європи і демократії, але інерція повсякдення знову повертала все до старих і звичних практик.

Рівень соціальної напруженості в суспільстві як результат ефективності - неефективності практик повсякденних взаємодій, спрямованих на задоволення основних життєвих потреб людей

Отже, що сказане нами у руслі заявленої теми дослідження дозволяє нам визначити емпіричні референти реального руху у європейському напрямі, окрім тих декларативних заяв і преференцій, які висловлюють громадяни і влада?

Передусім - акцент на важливості того, що відбувається на рівні практик повсякдення, практик повсякденних взаємодій між людьми. За уважного погляду навіть на результати деяких наших попередніх опитувань можна помітити, що є два різні джерела, що формують оціночні відповіді людей. Одне - формування думки засобами зовнішнього впливу: ЗМІ, лідери суспільної думки. Інше - власне життя, особистий досвід і вже згадані власні повсякденні практики. В моменти чергових виборів саме останні виявляються вирішальними. Іноді неочікувано вирішальними, що й показали нам вибори Президента 2019 року.

У таблиці 2 наведено відповіді наших громадян на запитання, які зміни в країні вони вважають позитивними, а які - негативними Громадська думка в Україні - 2019 (Моніторинг 2019). Інститут соціології НАН України. Опитано 1802 респондентів, республіканська вибірка, ре-презентативна за ознакою віку, статі та місця проживання. Червень-липень 2019 року, похибка вибірки - в межах 2,5%.. Це результати опитування 2019 року. Закінчився період президентства П. Порошенка, тільки-но відбулися вибори нового президента, але остання подія навряд чи встигла відбитися на відповідях, наведених у таблиці. А от настрої, що в цих відповідях відображені, на результатах виборів відбилися напевне.

У річищі заявленої нами методологічної установки на наведені відповіді варто поглянути не поверхово, а пробуючи уявити, наскільки оцінки, що їх давали люди, співвідносяться з їхнім власним повсякденним досвідом, а наскільки вони продиктовані тими уявленнями, що їх формують різні інформаційні джерела. В цьому разі як позитивні, так і негативні оцінки матимуть різну вагу.

Отже, наведені результати показують, що найбільш реальною ознакою позитивних змін у країні люди вважають отримання безвізового режиму. Баланс позитиву та негативу в цьому разі є 46,4 % (табл. 2). Цій оцінці варто довіряти, бо за іншими запитаннями видно, що 45% громадян або їхніх близьких родичів хоча б один раз скористалися тими можливостями, що їх відкрив безвіз, і тому могли виставити цю оцінку, судячи не з повідомлень преси, а з власних практик. Можливо, те ж саме можна сказати і стосовно оцінки ремонту доріг - по них їздять багато українців або їхніх родичів, і оцінка виходить із реальних практик. А от інші позитивні оцінки під питанням. Наприклад, реформування армії через власний досвід можуть оцінити лише близько 2% респондентів, хто сам або чиї родичі перебували у зоні бойових дій. Або проблема децентралізації, як вона відбилася у безпосередньому житті? Більшість про це можна судити лише з інформаційних джерел. Те саме стосується й надання адресних субсидій (на час опитування їх реально ще не було у практиці, а лише анонсувалися як реформаторські заходи). Заходи з підтримки вимушених переселенців оцінити через власні практики може порівняно невелика кількість людей, це ті, хто має цей власний досвід. А тим більш важко сказати, що знають люди про закупівлю газу знову ж таки поза офіційними повідомленнями. Таким чином, у більшості цих відповідей маємо справу з тими оцінками, що люди дають їх на підставі уявлення про ситуацію, сформованого різними інформаційними джерелами, і набагато рідше - власним повсякденним досвідом. соціальний зміна європейський суспільство україна

А от на вибір варіантів відповіді, що мають негативний баланс, найчастіше більшість людей дає відповідь саме на підставі власних практик. Це реформа школи (діти та онуки є у всіх і з відповідними проблемами люди стикаються у повсякденні). Медична реформа вийшла на негатив, оскільки до лікарів доводиться звертатися майже усім, досвід рідних теж є безпосереднім досвідом. І як не пропагувалася ця реформа у ЗМІ, люди оцінили її по-різному, хоча, напевне, в ній було багато того, що справді наближало нас до західних стандартів. Але на рівні зміни відповідних практик пересічні громадяни не змогли її оцінити як позитив. Те саме стосується реформування церкви - туди зрідка або часто теж ходять багато громадян та їхніх родичів. Відправляти різні церковні таїнства сьогодні стало нормою (вінчання, відспівування), і те, в який бік зміняться ці практики після переходу до іншої церкви, люди можуть оцінити не через повідомлення на телебаченні, а завдяки власному досвіду. І тут вагомим може виявитися зовсім не значення цих змін для країни, а те, що змінився священник, мова церковної служби, зрештою - розцінки на виконання різних церковних треб. І тому ніби така позитивна і проєвропейська подія, як надання Україні Томосу, оцінюється дуже стримано, можна сказати з нульовим суспільним балансом. Антико- рупційні заходи в позитив теж не увійшли, бо з дрібною або великою корупцією люди стикаються на власному досвіді доволі часто і помітити зміни тут не важко, аби вони були, тим більше, що корупція є однією з найважливіших проблем, на яку вказують українці. Так само, як і за іншими запитаннями моніторингу щодо актуальних завдань «розвитку та перетворень у нашому суспільстві», корупція посідає перше місце, на що вказали 55% опитаних.

Таблиця 2

Оцінка змін, що відбулися в країні за останні 5 років, %