Моделі впливу соціально-економічних факторів на людей похилого віку за кордоном

Размещено на http://www.allbest.ru

Моделі впливу соціально-економічних факторів на людей похилого віку за кордоном

Вступ

У сучасних умовах соціально-економічної та демографічної кризи одним із першочергових завдань в ієрархії пріоритетів державної політики має бути формування нормативних підвалин ефективного правового поля, спрямованого на регулювання системи соціального та публічного захисту осіб похилого віку. Аналіз сучасної системи законодавчого регулювання та практика її реалізації свідчать, що наразі ще не сформовано ефективну систему нормативно-правового забезпечення соціального захисту старшої вікової групи.

На думку більшості вчених, сьогодні рівень цивілізованості країни має оцінюватися не розвитком космічної техніки, а тривалістю життя населення, яка в найпершу чергу залежить від тих коштів, які витрачаються на соціальну захищеність населення в будь-якій сфері. Останні десятиліття тенденція до збільшення тривалості життя носить глобальний характер. Демографи різних країн відзначають, що вельми сприятливі перспективи зростання середньої тривалості життя спостерігаються в країнах, що розвиваються. В цих країнах позитивний вплив на тривалість життя мають досягнення в медичній сфері, в удосконаленні охорони здоров'я, поліпшенні життєвих умов, успіхи у боротьбі з бідністю, підвищення загального рівня життя, турбота держави про людей похилого віку шляхом якісної публічної і соціальної політики.

У зв'язку з постарінням населення виник комплекс проблем економічного, медичного, соціального характеру. В деяких з розвинутих країн науковий аналіз цих проблем і пошук шляхів їх розв'язання ведуть спеціальні інститути, центри та установи. Обов'язковою умовою збільшення тривалості життя повинно бути зберігання здоров'я і працездатності на максимально можливий період. Який він - цей максимальний період? Остаточної відповіді на це питання поки що не має. Більшість вчених припускають, що людина може прожити 100-120 років. Однак у жодній з розвинутих країн середня тривалість життя не перевищила 80 років. Це означає, що поки що людство не досягає відпущеної йому природою межі.

Як же цього досягнути?І щоб життя людини було тривалішим, і щоб якість цього життя була б на самому високому рівні для віку, визначеному долею?

Виклад основного матеріалу

Чимало уваги питанням життєзабезпечення осіб похилого віку приділяють міжнародні організації. Першоджерелом національного законодавства України є нормативно-правові акти, розроблені міжнародним співтовариством, у зв'язку з чим одним із ключових напрямів сучасної державної політики у сфері соціального захисту є відповідність внутрішнього національного законодавства загальновизнаним нормам і стандартам, розробленим ООН. Ця організація, як міжнародно-соціальний інститут, що розробляє законодавчу базу у соціальній сфері, закликає уряди до закладення фундаментальної основи політики у сфері соціального захисту, яку необхідно включати до своїх національних програм. Спробуємо подивитися у Принципи Організації Об'єднаних Націй по відношенню до людей похилого віку, де викладені пропозиції зробити повноцінним життя осіб похилого віку [1].

Принципи об'єднані у 5 груп:

Незалежність, Участь, Догляд, Реалізація, Гідність.

Незалежність. Люди похилого віку повинні мати доступ до відповідних благ і обслуговування, можливості працювати, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяльності, зберігати можливість участі в програмах навчання і професійної підготовки, жити в безпечних умовах з урахуванням особистих схильностей та зміни стану самопочуття, отримувати сприяння в проживанні в домашніх умовах до тих пір, поки це буде необхідно

Участь. Люди похилого віку повинні бути як і раніше залучені в життя суспільства, активно брати участь в розробці і здійсненні політики, яка безпосередньо зачіпає їх добробут, ділитися своїми знаннями та досвідом з представниками молодого покоління.

Люди похилого віку повинні мати право шукати і розширювати можливості для діяльності в інтересах громади і виконувати на добровільних засадах роботу, яка відповідає їх інтересам і можливостям. Люди похилого віку повинні мати можливість створювати рух або асоціації осіб похилого віку.

Догляд, турбота. Літні люди повинні бути забезпечені доглядом і захистом з боку сім'ї і громади відповідно до системи культурних цінностей даного суспільства.

Реалізація внутрішнього потенціалу. Реалізація

внутрішнього потенціалу закликає нас до того, щоб людям похилого віку завжди був відкритий доступ до самореалізації і суспільних цінностей в галузі освіти, культури, духовного життя.

Україна, перебуваючи повноправним членом ООН, зобов'язана під час розроблення національного законодавства щодо забезпечення осіб похилого віку, враховувати вищезазначені міжнародні стандарти.

Постаріння суспільства - процес збільшення частки осіб похилого віку в загальній чисельності населення [2]. Старіння населення - одне з найбільш значимих демографічних явищ сучасності, яке зумовлено історико - еволюційним фактором і можливе тільки на досить високому рівні економічного, соціального, науково-технічного і культурного розвитку суспільства. Таким чином, процес демографічного старіння населення став незаперечним фактом суспільного життя розвинених країн світу, який, згідно з усіма варіантами прогнозів демографічної ситуації у світі, відбуватиметься до 2300року. У таких країнах, починаючи з 1960рр. сформувався новий соціально - демографічний прошарок - «молоді люди похилого віку» - «youngold»: «старші дорослі» у США, і «люди третього віку» в Європі, Австралії, Новій Зеландії. В інтерпретації британського соціолога П. Ласлетта, третій вік - це результат економічного і демографічного розвитку, успішної соціальної політики. Старші дорослі, або люди третього віку - це особи, які формально, за календарним віком, можуть вважатися відносно старими, однак за станом здоров'я, освітою, знаннями й компетенціями, бажанням і здатністю продовжувати професійну діяльність - вони досвідчені старші дорослі. Людей, які народжені в період 1946-по 1964 р. в США називають поколінням «бебібумерів». Ця когорта людей в розвинутих країнах характеризується найвищим рівнем матеріального і соціального забезпечення, освіти і здоров'я [3].

Таким чином, середину ХХ ст. можна вважати початком нової соціальної групи - «люди вільного часу», для якої необхідне ініціювання системи економічних, оздоровчих, культурних соціальних і психічних потреб.

Особливо чітко це можна відстежити на прикладі країни США, де соціальні акції цієї категорії людей поза пенсійного віку були започатковані рухом «Сиві Пантери» ще на початку 70рр. ХХ ст.

З'ясовано, що одним з головних факторів, які спонукають людину до навчальної діяльності у похилому віці, є її попередня освіта: чим вищий її рівень, тим більша ймовірність того, що людина буде брати участь у освітніх програмах для старших дорослих [4]. За останні десятиліття рівень освіти американців пенсійного віку суттєво підвищився. У 1970р. тільки 28% осіб, старше 65 років, мали рівень завершеної вищої школи, тоді як у 2005р. цей показник зріс до 74% [5]. Оскільки наявність у людини попередньої освіти позитивно корелюється з участю у навчальній діяльності у поважному віці, то, відповідно, актуалізується потреба розширення освітніх програм для старших дорослих. Освітні програми розглядаються старшими людьми, як можливість подальшої самореалізації особистості: люди у похилому віці намагаються задовольнити свій інтелектуальний потенціал та освітні інтереси, які не були реалізовані в молодості. Крім того, у пізньому віці люди найбільше шкодують, що або не здобули освіту, або ж приділяли їй недостатньо часу [6]. похилий вік навчальний

Демографічні тенденції постаріння населення і стрімкий науково-технічний прогрес у США в середині 1970-80-х рр. сприяв активному залученню старших дорослих на здобуття вищої освіти. На державному рівні Конференція Білого Дому з проблем старіння ( White House Conferenceon Aging), яка вперше відбулася у 1971р., визначила освіту базовим правом людини та невід'ємною складовою успішного старіння [7].

Американський геронтолог Г. Муді (H.Moody) визначав три передумови створення спеціальних навчальних програм для старших дорослих: а) відхилення ( довгий час не було потреби для таких програм); б) адаптація (освіта була способом подолання беззмістовності пост пенсійної фази життя людини); в) само актуалізація ( навчальна діяльність осіб похилого віку розглядається як засіб подальшого особистісного розвитку) [8].

Іншим вагомим чинником розвитку освіти людей похилого віку стала, так звана «змішана схема життя» (blendedlifeplan), що своєю чергою була результатом демографічних, соціальних і технологічних трансформацій в американському суспільстві [9]. Спосіб життя людини, навчання, робота і пост - пенсійний період визначаються напрямком історичного розвитку, суспільними поглядами і державною політикою. Починаючи з середини ХХ ст. американці загалом живуть довше і здоровіше, одружуються пізніше, народжують менше дітей і формують значно освіченіше суспільство. Окрім того, з розвитком інформаційних технологій, знання і освіта не обмежуються ні кордонами, ні визначеним місцем розташування, що суттєво розширює можливості освіти (формальної чи не формальної), для різних верств і вікових категорій населення. З іншого боку, в суспільстві зростає запит на професійну гнучкість людини, тобто, підвищення і зміну фахової кваліфікації. Таким чином, наприкінці 1980-х рр. в американському суспільстві визріла необхідність перегляду традиційної концепції життєвого шляху людини, щоб закріпити можливості для більш гнучкої участі в робочому капіталі людей у третій чверті життєвого циклу (50-75 років; 55-80; 60-85). У 2008 році перші представники покоління «бебібумерів» почали виходити на пенсію. Оскільки це була когорта переважно освічених і досить заможних людей, усі сфери суспільного життя США повинні були відреагувати на цей виклик і відповідним чином перебудувати свою політику задля забезпечення потреб і задоволення інтересів усіх вікових груп, зокрема й людей похилого віку. Такі зміни суттєво вплинули на життєву траєкторію людини і часовість основних життєвих подій: стираються часові межи між періодом освіти, роботи і рекреації. Тобто технологічний, економічний і соціальний прогрес призвів до зміни традиційної моделі життєвого шляху людини: від почергової трьох-компонентної структури «освіта-робота-пенсія», до змішаної, коли зазначені компоненти життєвого шляху не мають визначеної послідовності й тривалості, не обмежуються віком; робота поєднується з освітою, і з дозвіллям, а пенсія може бути часом дозвілля, освіти і роботи.

Можна зауважити, що освіта молодих осіб в основному пов'язана з подальшою кар'єрою, компетенціями чи фахом, новими знаннями, а в похилому віці фокус уваги зміщується на особистісний інтерес, відповідно до сфери зацікавлення. Вимогою часу стало формування державної політики, яка б базувалася на нових підходах до старіння і пост-пенсійної фази життя.

Головним викликом для американського суспільства, в структурі населення якого великий сегмент займають люди похилого віку ( і за прогнозами він зростатиме), стала мобілізація цієї вікової когорти у національний ресурс, долаючи традиційне сприйняття людей похилого віку як соціального тягаря [10].

В умовах постаріння суспільства вимогою часу було формування державної політики, яка б базувалася на нових підходах до старіння і пост-пенсійної фази життя, основаних на якості життя людини у похилому віці. А це, своєю чергою, пов'язано з розвитком таких сфер, як освіта старших дорослих (людей похилого віку), волонтерська робота, дозвілля, культурна діяльність. З іншого боку, демографічна ситуація старіння населення створює суттєвий економічний тиск на американське суспільство. Якщо особа виходить з категорії «робоча сила», вона, відповідно, втрачає заробіток і переходить на соціальне забезпечення або пенсію. Оскільки середня тривалість життя у Сполучених Штатах з другої половини ХХ ст. постійно зростає, навіть істотне збільшення років трудової (професійної діяльності), залишає сучасному й майбутнім поколінням більший пост-пенсійний період, ніж мали усі попередні генерації в історії Сполучених Штатів. Розраховано, що п'ять додаткових років трудової діяльності зменшує дефіцит пенсій Social Security, підвищує індивідуальний пенсійний бюджет і збільшує податкові внески, які можуть бути використані на інші урядові програми [11].

Отже, заохочення працівників відтерміновувати вихід на пенсію стало одним із способів зниження економічного тиску в країні з демографічною ситуацією старіння населення. Водночас, це означає, що в робочому капіталі США збільшується сегмент працівників літнього віку. Якщо старіюче суспільство прагне підтримувати чи навіть нарощувати рівень продуктивності, який воно демонструвало в минулому, то необхідно залучати трудовий ресурс людей похилого віку, чий потенціал раніше ігнорувався у суспільстві і втрачався. Використання цього людського ресурсу вимагає змін у пенсійній політиці, запровадження прогресивної системи стимулів для старших працівників з метою гальмування раннього виходу на пенсію.

Однак, у пост - індустріальний період розвитку американської економіки досягнення цієї мети супроводжувалося необхідністю якісних змін у сфері фахової підготовки працівників. Технічний і технологічний прогрес, міжнародна торгівля і власне, побудова ринку праці, вимагали підвищення кваліфікації, перекваліфікації, розширення знань, або ж набуття нових навичок для виконання робіт і професій , яких раніше не було на ринку.

Таким чином, у 1980-90-х рр. у Сполучених Штатах склалися відповідні умови для залучення старших дорослих до здобуття чи продовження освіти, серед яких:

швидкий технічний розвиток країни й технологічні зміни (комп'ютерізація, автоматизація) у промисловості;

нові федеральні ініціативи щодо підвищення якості і продуктивності робочої сили (зокрема, Акт партнерства щодо підвищення професійної кваліфікації (“Job Training Partnership Act”));

зміна демографічної структури робочої сили: зменшення частки молодих людей і збільшення частки людей середнього і похилого віку;

суспільний запит пролонгації трудової діяльності, скасування обов'язкового виходу на пенсію, підвищення віку для отримання виплат Social Security та прагнення самих людей похилого віку до поліпшення власного соціального забезпечення;

підтримання продуктивності й

конкурентоспроможності США в міжнародній економіці, що також вимагає підвищення фахових компетенцій людини упродовж усього періоду трудової діяльності.

Потрібно наголосити, що залучення осіб похилого віку до трудового ресурсу пов'язане з підвищенням якості життя фактично усіх верств населення. З економічної точки зору, в такий спосіб можна досягти податкового балансу: знижується податкове навантаження загалом на працююче населення країни, заповнюється бюджетна прогалина у пенсійному фонді, людина має можливість збільшити власні пенсійні накопичення і пенсійні виплати, підвищується рівень видаткової (купівельної) спроможності громадян; з соціальної точки зору - відбувається соціальна адаптація та реадаптація людей похилого віку, суспільне «включення» і комунікація між поколіннями.

Вирішальна відповідальність у цьому питанні припадає на освітню систему, особливо на її вищу ланку, перед якою постало завдання розвитку багатовимірного навчання, що дозволили б старшим дорослим удосконалювати раніше набуті компетенції й адаптувати їх до нових суспільно- економічних умов. Важливим кроком у цьому напрямі було підтримання на державному (федеральному) рівні співпраці коледжів професійно-технічної освіти з бізнесом з метою навчання для конкретної професії. Однак, незважаючи на окремі ініціативи, інституції вищої освіти демонстрували незначний інтерес до перекваліфікації і навчання старших працівників. Освітні програми в основному орієнтувалися на молодь і на людей середнього віку. Перекваліфікація осіб віком за 50 років - явище рідкісне у закладах вищої освіти. Це питання вимагало підтримки на державному рівні через створення і часткове чи повне фінансування відповідних освітніх програм для американців похилого віку [10].

Зазначимо, що до 1980-хрр. питання освіти і перекваліфікації працівників не розглядалося на серйозному рівні не у сфері бізнесу, ні в сфері трудових ресурсів, ані в освіті. Кожна з цих галузей розглядала старшого дорослого тільки як потенційного пенсіонера, тому їхня політика була спрямована на підготовку нових фахівців. Освітні програми орієнтувалися на молодих, некваліфікованих осіб. Зважаючи на те, що розвиток індустріального суспільства постійно потребував кваліфікованої робочої сили, у 1960-х рр. на урядовому рівні було підтримано програми професійного навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників. Першим документом, який дав поштовх для розвитку освітніх програм для старших дорослих та приходу цієї вікової когорти до коледжів, був «Акт розвитку і навчання робочої сили» («Manpowe Development and Training Act»), 1962 р. та «Акт розширення виробництва» ( Trade

Expansion Act»), 1962р. [12]. Однак, суперечності між

суспільними завданнями підвищення добробуту і розвитку людського капіталу залишилися невирішеними. Програми перекваліфікації у 1960-х рр. відображали дві головні цілі політики у цьому напрямі: а) боротьба з бідністю - освітні програми для біднішої категорії меншин з метою їх подальшого працевлаштування (залучення їх у робочу силу), в основному призначені для молодих людей; б) програми перекваліфікації працівників, які втратили роботу внаслідок автоматизації виробництва і розвитку нових технологій, створені переважно для осіб середнього й похилого віку. Незважаючи на обмежену кількість таких програм, вони виконали свою функцію допомоги працівникам вийти на ринок праці. До кінця 1970-х рр. федеральними освітніми програмами перекваліфікації було охоплено понад 5 млн. дорослих осіб [13]. Програми включали удосконалення компетенцій у сфері тієї професії, на посаді якої людина вже перебувала для отримання нових професійних знань і вмінь, включаючи в себе підвищення кваліфікації та розширення досвіду, навчання для сфери громадського обслуговування.

У 1974р. було прийнято Акт регулювання виробництва («Trade Adjustment Act»), який мав стати ще однією формою компенсації безробіття, однак він не був успішним: освітніми програмами перекваліфікації було охоплено всього 400 000 працівників середнього і старшого віку, але тільки 3, 7% з них змогли працевлаштуватися за новим фахом [13].

Таким чином, у період пост - індустріальної економіки і, особливо, в інформаційну еру американське суспільство стикнулося з кількома вагомими завданнями щодо інтеграції старших дорослих у трудовий капітал країни. З одного боку, відбувався «демографічний зсув» - значне зростання частки людей похилого віку в загальній структурі населення США і, відповідно, в структурі трудового ресурсу країни, а з іншого - стрімкий розвиток техніки і технологій актуалізували проблему кваліфікованих фахівців. Така ситуація, по-перше, призвела до політики заохочення раннього виходу на пенсію (1980-90-ті рр.) з метою оновлення робочого капіталу молодими фахівцями, по - друге, наприкінці 1990-2000-х рр., з входженням генерації «бебібумерів» у категорію «похилий вік», що спричинило суттєве навантаження на пенсійний фонд (Social Security) і податкову систему, спонукала до налагодження бюджетного балансу через зміни у системі пенсійного забезпечення, створення освітніх програм для людей похилого віку з метою їх інтеграції у трудовий капітал країни. Тобто, підтримувалася політика пізнього виходу на пенсію та часткової зайнятості пенсіонерів. Своєю чергою, це посилило конкуренцію між молодшими (чи потенційними) фахівцями і працівниками старшого віку. Відтак, дієвим механізмом вирішення проблеми збалансування трудового капіталу і стабілізації пенсійного фонду і податкових навантажень на працююче населення США, стало розширення трудового ресурсу за рахунок людей похилого віку (старших дорослих). Водночас, така політика вимагала належної фахової компетенції цієї категорії працівників, що зумовило значне розширення освітніх програм для осіб похилого віку.

Візьмемо до уваги, що згідно з дослідженнями Д. Бірч (D. Birch), у 1970-х роках майже дві третини нових робочих місць у США були створені малим бізнесом (таким вважалося підприємство, на якому працювало менше, ніж 20 осіб) [13]. Питання перепідготовки працівників похилого віку стало обов'язковим в ситуації постаріння населення. Для його вирішення бізнес компанії запропонували фінансову підтримку відповідним освітнім інституціям, які б займалися перепідготовкою старших працівників; а згодом ці компанії могли б наймати їх на роботу. Одним з таких успішних проектів стала Форд Фундація спонсорування перепідготовки кадрів для малого бізнесу, яка пропонувала фінансову підтримку малому бізнесу для перекваліфікації людей, зокрема старших дорослих, які втратили роботу, з можливістю їх подальшого працевлаштування.

У співпраці з невеликими бізнес - компаніями заклади вищої освіти також вбачали гарну перспективу: з одного боку - це потенційний ринок нових студентів, а з іншого - можливість налагодження плідної співпраці «індустрія - освіта - ринок праці», що б позитивно впливало на розвиток і кожного зазначеного сектора, і стрімко зростаючої пост - індустріальної економіки в цілому. Як наслідок, це стало вагомим кроком у вирішенні проблем старіючого суспільства. Для перекваліфікації старших дорослих освітня галузь вносила відповідні зміни до навчальних програм, які відображали тісну співпрацю з промисловістю та бізнесом, тобто мали більшу професійну спрямованість навчання, а також враховували національні та регіональні інтереси розвитку економіки.

Висновки

Отже, у період стрімкого технічного, технологічного та економічного розвитку будь-якої країни, перепідготовка старших дорослих (людей похилого віку), стає важливим напрямом соціальної економічної політики . Американське суспільство подає приклад гідного відношення до цієї ситуації, ситуації старіння населення.

Альтернативним підходом , на погляд Г. Муді (H.Moody), міг би стати пріоритет підготовки людей похилого віку до нових можливостей і нових професійних ролей. Така ситуація демонструє, що на урядовому рівні враховуються тенденції старіння населення в перспективу індустріальної політики будь-якої країни : постійний розвиток особистості вважається однією з головних умов економічного зростання в майбутньому. Таким чином, економічний фактор можна вважати одним з ключових у розвитку освіти впродовж життя. Залучення до освіти старших дорослих зумовлено: а) стрімким розвитком постіндустріальної економіки; б) національним прагненням стимулювати формування суспільства з можливістю здобуття освіти для усіх вікових груп; в) ініціативою старіючого суспільства; г) результатом громадського руху, публічної і соціальної політики за освіту дорослих і людей похилого віку (старших дорослих), який ґрунтувався б на демократичному підході «освіта для всіх». Вагомим здобутком постіндустріального американського суспільства стала ідея ціложиттєвого розвитку особистості, і, відповідно, формування концепції освіти упродовж життя,що вважалося одним з головних чинників суспільного, економічного, соціального і культурного поступу держави. Освіта у похилому віці також обґрунтована результатами досліджень у сфері геронтології, які доводить позитивний вплив інтелектуального, емоційного і духовного розвитку на якість життя людини і на розширення її здатності бути корисною для суспільства.

Гарним прикладом для досвіду України є можливість побачити, як на урядовому рівні враховуються тенденції політики США для людей «третього покоління». Приємно відзначити, що на самому високому рівні країни зрозуміло, що розвиток особистості з дитинства і до похилого віку вважається однією з головних умов економічного зростання будь-якої країни в майбутньому. Освіта людей похилого віку повинна стати важливим напрямком державної політики і інститутів громадянського суспільства в Україні з урахуванням базових принципів Організації Об'єднаних Націй, де враховуються: Незалежність, Участь, Догляд, Реалізація, Гідність, - поняття, які є невід'ємною складовою всіх громадян, а особливо, старших дорослих будь-якої країни.

Список використаних джерел

Принципы Организации Объединённых Наций в

отношении пожилых людей. - Режим доступа:ййр://

www.un. org/ ru/documents/decl_conv/conventi ons/oldprinc. shtml [Printsipyi Organizatsii Ob'edinennyih Natsiy v otnoshenii pozhilyich lyudey. - Rezhim dostupa: http:// www.un.org/ru/ documents/decl_conv/conventions/oldprinc.shtml]

Калинюк И., Кваша А., Старение населения: проблемы и перспективы / население третьего возраста / под ред.

И. В. Калинюк. - М.: Мысль, 1986. - 272с. - с. 3-33.

Laslet P. A. Fresh Map of Life; The Emergence of the Third Age.- Cambridge, MA: Harvard University Press, 1991.

Suyder T., Hoffman C., Geddes C. Diggest of Educational Statistics. - Washington, D.C.: US Department of Education, National Center for Educational Statistics, 1997.

U. S. Administration on Aging. Report 2006a. - http // www.aoa.gov

De Genova N. P. Gangster Rapand Nihillsmin Black America: Some Questions of Life and Death // Socialtext. - 1995.

No.43. - P. 89-132.

James K. L. Rethinking art education for older adults: an ethnographic study of the University of the Third Age. - Dissertation submitted in partial fulfillment of the requirements for the degree of Doctor of Philosophy, 2008. - The Pennsylvania State University. - 416p.

Moody H. Philosophical presuppositions of education for old age // Educational Gerontology. - 1976. - No. 1. - P. 1-16.

Cross, K. P. Adultsas Leamers. San Francisco: Jossey - Bass,1981.

Чаграк Н. І. Вплив демографічних і соціально-

економічних факторів на розвиток освіти людей похилого віку у США / Н. І. Чаграк // Педагогіка / Київ, нац.. ун-т ім..Т.Шевченка. - Київ: ВПЦ «Київ. ун-т», 2016. -

2016.Вип.2.(4). - С.77-83.

Butrica B. A., Jonson R. W., Smith K. E., Steuerle C. E. Does Work Pay at Older Ages? - Washington, D. C.: The Urbanlnstitute, 2004. - http: // www.urban.org / url. Cfm ? ID=411121

Manheimer R. Allocation Resources for Lifelong Learning for Older Adults / Challenges of an ageing society. Ethical Dilemmas, Political Issues. Ed. by R. Pruchno, M. Smyer.

Baltimore: The John Hopkins University Press, 2007. - 448p.

Government Spending on the Elderly / D. B. Papadimitriou.

New York: Palgrave McMillan, 2007. - 404p.

Размещено на Allbest.ru