Діалогізація як сучасна форма інтернаціоналізації суспільного життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалогізація як сучасна форма інтернаціоналізації суспільного життя

В останні десятиліття в науці з усією виразністю починає проявлятися тенденція до вивчення комунікативного аспекту міжнародних відносин. Цей діалогічний поворот був викликаний всезростаючою потребою в радикальній зміні тієї соціокультурної ситуації, що склалася в сучасному глобалізованому світі. Маються на увазі конфлікти у світовому співтоваристві, що детерміновані соціокультурним універсалізмом.

У процесі свого розвитку глобалізація виявила цілий спектр проблем як усередині цивілізацій, так і між цивілізаціями в цілому й, у першу чергу, загострила протиріччя глобального та локального в структурі світової спільноти. Що спровокувало виникнення цієї опозиції'? Глобалізація, котра характеризується комплексною взаємозалежністю націй та народів, передбачає орієнтацію суспільства на ідеал певної інтегративної цивілізації як єдиного планетарного соціокультурного комплексу. Тобто, в основі цієї моделі лежить презумпція мультикультуралізму як суспільного феномена «співіснування багатьох різноманітних етнічних, культурних, конфесійних груп в одному спільному соціальному просторі» [31, 14]. Однак ключовий принцип мультикультуралізму- збереження культурних коренів кожного етносу як основної одиниці поліетносфе- ри - досі залишається лише наміром.

Головна причина такого становища - протиріччя між прагненням Заходу до гегемонії на світовій арені та орієнтацією народів на самоідентифікацію. Захід, інтегруючи слабкі країни у глобальну систему, в якій він домінує, за допомогою міжнародних інститутів активно нав'язує їм власну політику (економічну, культурну, правову тощо) та західну модель демократії. Зворотним боком єдиного соціокультурного простору стає інтенсифікація відтоку інтелектуального потенціалу з “малих” країн до країн, сильних в економічному та політичному плані.

Якщо при моделюванні системи господарства концепція глобалізації спирається на закономірні принципи ринкової економіки, при моделюванні її політичної організації - на принципи демократії, то при конструюванні культурного простору уніфікований підхід викликає глибокі сумніви. Сьогодні Захід так і не зміг перемогти ті непорозуміння, що пов'язані з етнокультурною різноманітністю. Тому паралельно з ростом західного універсалізму активізується процес усвідомлення людиною своєї належності до певної етнічної спільноти. Акцент робиться на традиції, норми й цінності, котрі були вироблені пращурами.

Падіння комунізму зміцнило на Заході думку, що ідеологія демократичного лібералізму тріумфально перемогла в усьому світі, й тому вона універсально прийнятна. Однак, як відзначає У. Кимліка [29], у західному суспільстві принцип рівності прав розповсюджується лише на людей, які належать до християнської європейської культури й поділяють її головні цінності. Усі інші культурні спільноти опиняються в становищі маргіналів, в першу чергу, біженці з країн Африки та Близького Сходу. Для них формується система нормативних заборон, що веде до конфліктоген- ності всередині суспільства і провокує міжетнічні конфлікти. Як реакція на мультикультуралізм, виникли різноманітні моделі між- культурних відносин, що ґрунтуються на диференціації національних культур (У. Кимліка, Ч. Кукатас) [28; 29].

Отже, актуальною проблемою глобалізації стає антагонізм між прагненням Заходу насаджувати універсальну західну культуру та втратою її привабливості для інших народів.

Однак центральним і найбільш небезпечним аспектом глобальної політики з'явився конфлікт між цивілізаціями та народами з різною культурою та релігією. Як показав С. Хантінгтон, саме «зіткнення цивілізацій є найбільшою загрозою миру в усьому світі» [23, 9]. На глобальному рівні світової політики основні сутички відбувається між Заходом та рештою світу, між християнською та мусульманською цивілізаціями. Глибокий антагонізм ідентичностей, що лежить в основі багатьох військових конфліктів (між арабами та ізраїльтянами, албанськими мусульманами та сербами, індійцями та пакистанцями, іспанськими мусульманами й християнами, шрі-ланкійськими буддистами й тамілами, ліванськими шиїтами й маронітами), спровокував безліч терористичних актів у різних кінцях планети.

Сьогодні Близький Схід та Північну Африку захлеснула хвиля міжобщинних та міжетнічних конфліктів, що підігріваються мусульманською войовничістю й призводять до дестабілізації міжнародних відносин. Це стало об'єктивною причиною зростання міграційних процесів із мусульманського світу в Європу і, як наслідок, - підвищення рівня безробіття в країнах Європейського Союзу та намагання обмежити потік мігрантів, що викликає напругу на Заході. Ситуація загострюється різким збільшенням числа соціальних та політичних гравців у сучасному світі (посилюється могутність Китаю; зростає загроза ядерної зброї з боку Північної Кореї тощо). Значну дестабілізацію в світове співтовариство вносить також введення санкцій проти Росії, Ірана та північної Кореї. Небезпечним наслідком глобального економічного й соціального розвитку країн стало також розповсюдження військового потенціалу в світі, що дозволяє окремим державам паінування над іншими країнами своєї цивілізації та свого регіону.

Отже, важливою проблемою людства в архітектоніці глобалізації є протистояння цивілізацій.

Не менш складними є також протиріччя, що виникли на пострадянському просторі, зокрема, між Росією та Україною. Зупинимось докладніше на цій проблемі. Обидві країни належать до слов'янського культурного ареалу, православної у своєї більшості культури та мають багатий історичний досвід тісних взаємостосунків. Тоді у чому причина сучасного конфлікту між цими країнами? По-перше, загострення бінарної опозиції: “сильне почуття національної ідентичності українців” - “російські імперські амбіції”. З отриманням незалежності Україна активно намагається піти з-під російського контролю та сфери її впливу, одночасно зростає спрямованість Росії на гегемонію у пострадянському просторі. По-друге, існування важливих невирішених питань, у числі яких: Крим, права росіян в Україні та економічні відносини. Незважаючи на цивілізаційну спільність країн, саме ці фактори призвели до сучасного протистояння України та Росії, що поглибилось через активне втручання Заходу в цій конфлікт.

Якщо обмежитись українським питанням, то є ще одна причина напруженості - протиріччя між Сходом і Заходом України. Останні події в Україні свідчать про зростання рівня конфронтації в українському суспільстві. Збройний конфлікт на Донбасі актуалізував проблему біженців та “дітей війни”. Все більш очевидним стає питання щодо співпраці та конструктивного діалогу між різними регіонами України - сходом і заходом, центром, півднем і північчю. Потрібне розвінчування навіяних пропагандою стереотипів, пропагандистських кліше щодо регіонального протистояння, детермінованого розмаїттям економічної, політичної, історичної та культурної спадщини та регіональної ідентичності.

До цього спектру проблем необхідно додати питання щодо обмеження прав національних меншин в Україні. Так, введення закону України “Про освіту”¹, котрий зобо'язує корінні народи, національні меншини України обов'язково провадити навчальну та професійну діяльність з використанням державної мови, викликало негативну реакцію, як всередині країни, так і за кордоном. Болісною проблемою сучасності для українського суспільства є також політична та фінансова залежність України від Заходу, все зростаючий державний борг і залежність від міжнародних банків. Проте це - лише вершина айсберга, ім'я якому - міжнародні та міжетнічні конфлікти.

Узагальнюючи результати дослідження конфліктогенного аспекта міжнародних відносин в архітектоніці глобалізації, можна констатувати: глобалізація, з одного боку, показала, що світ взаємозалежний, з іншого - загострила комплекс протиріч на міжнаціональному та міжетнічному рівнях. Це детермінувало критичне переосмислення глобалізації й активізувало пошук теоретико-кон- цептуальних і прикладних парадигм, що забезпечили б ефективний процес комунікації між народами.

Говорячи мовою синергетики, сьогодні світ знаходиться у дестабілізованому, “неврівноваженому стані”. Одночасно йде активізація його креативних сил та інтенсивна генерація плюральних версій нового семантико-аксіологічного змісту, що детермінують фазовий перехід системи (точка біфуркації) до нової форми її розвитку - діалогізації. Ця форма може приймати варіатитивній характер, що залежить від цілого ряду факторів (ступеня відкритості контактуючих сторін, їх економічного, політичного рівня, культурних та релігійних особливостей, регіонального фактору тощо).

Вихідні орієнтири для осмислення “діалогічного повороту” слід шукати в природі феномена діалогізації як однієї з форм інтернаціоналізації суспільного життя. Сутність інтернаціоналізації полягає у розвитку та зближенні націй і народів. Протягом історії інтернаціоналізація неодноразово змінювала свої форми (всебічні зв'язки ^ співробітництво ^ інтеграція ^ глобалізація), кожна з яких відбивала ступінь зрілості суспільства та цивілізації в цілому. Цей процес носить хвилеподібний характер, реперними точками при переході від однієї форми до іншої (точки біфуркації) слугували такі катаклізми, як Друга Світова війна, Карибська криза, розпад соціалістічної системи та ін.

Діалогізація не відступає повністю від ідей глобалізації, а бере на озброєння те позитивне, що було накопичено в її архітектоніці, але в новому змістовому контексті. Її головними принципами є: усвідомлення єдності та різноманіття світу; визнання своєрідності й самоцінності кожної з національних культур, а також полівекторного характеру їх розвитку; толерантне ставлення до культури Іншого. Ефективність процесу діалогізації залежить від балансу розвитку та зближення націй і народів. Зменшення ролі одного з компонентів призводить до перекосів у динаміці міжнаціональної та міжетнічної взаємодії. Розв'язання цих протиріч можна досягнути шляхом інституційного регулювання діалоговими процесами з урахуванням національних інтересів.

Переосмислюється стратегія у вирішенні проблеми взаємодії культур. Провідна роль у цьому процесі надається комунікації, а важливим механізмом її упровадження є діалог між націями та етносами. Транспонуючи теорію діалогістики на матрицю діалогізації, можна концептуалізувати основні умови діалогічної взаємодії: наявність у комунікантів внутрішньої потреби висловити свою позицію з проблемних питань; готовність сприйняти й оцінити позицію партнера; прагнення до активної взаємодії; наявність загальної змістової платформи у вирішенні обговорюваної проблеми.

Важливими факторами, що сприяють позитивному діалогу є наявність спільних інтересів та ціннісних орієнтацій комунікан- тів. А втім, як можна говорити про продуктивність діалогу між суб'єктами з різними світоглядними системами, наприклад, між тоталітарним Сходом та Заходом з його республіканським ідеалом свободи особистості? Сама постановка питання здається проблематичною через відсутність спільної платформи для діалогу. Акцент на синтезі цінностей, що широко поданий у сучасному західному політичному дискурсі [27], на мій погляд, є утопічним.

А втім діалог, причому діалог ефективний, між цивілізаціями й народами, що стоять на різних світоглядних позиціях, цілком можливий. Необхідними умовами успіху діалогізації є: опора на загальнолюдські цінності; вільний обмін поглядами та ідеями між людьми та народами; накопичення критичної маси людей, орієнтованих на міжкультурний діалог; толерантне ставлення до культури Іншого. В архітектоніці діалогізації толерантність повинна стати світоглядним принципом, змістовим орієнтиром ціннісно- нормативної системи суспільства, перерости в усвідомлення конкретної цілі - підтримку стабільності у світовому просторі.

Зазначу, що феномен толерантності має контекстуальний та еволюційний характер і залежить від ступеня його включення в ціннісно-нормативну систему конкретного суспільства. Примітно, що вперше в європейській історії проблема толерантності виникла на релігійному рівні, й первісний зміст терміна був - віротерпимість. Здавалось би, віра повинна породжувати милосердя та терпимість, однак у дійсності релігійна людина може легко впасти у спокусу фанатизму. Історія показала, що немає нічого більш складного, ніж бути толерантними до людей із іншими релігійними переконаннями.

В основі цього явища лежить уявлення про непогрішимість власних ідей та тверда упевненість у помилковості інших поглядів. Тобто, цей процес завжди відбувався у постійній опозиції Я- Інший. Толерантне ставлення до людей, які відрізняються своїми переконаннями і навичками, потребує розуміння, що істина не може бути однозначною - вона багатогранна і що існують інші думки, які здатні пролити світло на сутність питання. Необхідне усвідомлення того, що за суто зовнішніми людськими відмінностями (різний колір шкіри, розріз очей), за різноманіттям поглядів ховається щось більш важливе - належність до людства у цілому. З'ясовуючи цінності, орієнтації, оцінки, моделі поведінки Іншого, необхідно шукати не те, що роз'єднує людей, а те, що їх єднає. Лише тоді вони будуть відкритими до процесу діалогізації.

У цьому ракурсі на перший план виходить осмислення цінності культурної різноманітності, визнання за людиною невідчужуваних прав і свобод, уважне ставлення до Іншого, повага інших поглядів, традицій, стилів, практик релігійного життя без внутрішньої згоди з ними. В умовах демократії діалогізм сприяє встановленню й підтримці плюралістичного балансу духовного життя суспільства, що забезпечується як самими його членами, так і певними інституціями.

В процесі комунікації слід унікати парадіалогу, як «одного з різновидів квазідіалогічного дискурсу, що характеризується симуляцією й пародіюванням діалогічної логіки розгортання предметної програми комунікації та заміною її набором логічних і прагматичних нісенітниць» [18, 80]. По-суті, парадіалог є формою симуляції діалогу, мовної демагогії, що веде до містифікації реальної логіки діалогічного процесу.

Узагальнюючи сказане, відзначу, що криза в системі взаємодії народів і етносів в останнє десятиліття дала поштовх процесу зміни наукової парадигми. На місце глобалізації приходить діалогізація як сучасна форма інтернаціоналізації, що ґрунтується на комунікативному принципі.

діалогізація інтернаціоналізація комунікативний культура

Размещено на Allbest.ru