Зміни психологічних характеристик серед молодих гомо- та бісексуальних чоловіків Донбасу під час окупації 2014-2015 рр.

Протягом 2013-2015 рр. громадська організація «ДонбасСоцПроєкт» за підтримки проекту RESPOND (PACT Inc.) вивчала ефективність ВІЛ-профілактичного поведінкового втручання для молодих (18-28 років) чоловіків, що мають секс з чоловіками (далі ЧСЧ) [Postnov et al. 2016]. Проспективне лонгітюдне дослідження охоплювало як міста, де втручання відбувалось (Кривий Ріг, Львів, Чернігів), так і ті, де його не було (Донецьк, Маріуполь) й передбачало два опитування з проміжком в один рік.

У квітні 2014 р. після першого опитування частина Донецької області (Донецьк і прилеглі міста) була окупована військами РФ. Інша частина, яка включає в себе Маріуполь, залишилась під контролем України. Застосування «екологічного дизайну» [Levin, 2006] дало можливість порівняти зміни, які відбулись у середовищі молодих ЧСЧ на окупованій та неокупованій територіях (Донецьк і Маріуполь).

Дослідницькими питаннями були:

1. Чи зумовлені великі втрати у вибірці тільки військовими подіями на території дослідження, чи ж проявилась специфічна соціально-психологічна вразливість ЧСЧ?

2. Які зміни психологічного стану молодих ЧСЧ відбулись внаслідок воєнних подій на окупованій і неокупованій територіях?

Станом на 2013 р. регулярні ВІЛ-сервісні проєкти тривали 10 років (2004 р. в області почалась неперервна діяльність на кошти Глобального фонду), хоч окремі спроби почались ще 2000 р. через Українську асоціацію планування сім'ї, а неформальні ініціативи (Представництво журналу 1/10 в Маріуполі, Апостольська місія «Восходящее солнце» у Волноваському районі) діяли ще з 1990-х років [Касянчук & Коденко 2015]. Більшість ЛҐБТта ВІЛ-сервісних організацій були зосереджені в Донецьку. Маріуполь як велике промислове місто також був місцем виникнення і діяльності громадських ініціатив [Касянчук та ін., 2012]. У великих агломераціях Донецької області були популярними неформальні способи контактів ЧСЧ плішки, ґрупи друзів та телетекст-оголошення [Касянчук & Лещинський, 2008]. ґендерний бісексуальний чоловік донбас

З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну ЛҐБТта ЧСЧ-організації Донецька, Макіївки і Горлівки припинили свою діяльність, адже на окупованих територіях спочатку існували плани з криміналізації одностатевого сексу зі смертною карою як санкції, а «польові командири» у 2014-2015 рр. керувались власним розумінням природності сексуальності [Нарушение, 2016].

Чим довше триває конфлікт, тим міцнішими стають нові мілітаризовані суспільні практики [Carlton-Ford 2010]. Зрештою, це веде до посилення традиційних ґендерних ідеалів і закріплення патріархальних цінностей [Bjarnegard et al. 2017 ]. Якщо будь-хто відхиляється від цих ідеалів, то він вважається загрозою ґендерній системі і виправданою ціллю. Оскільки ЛҐБТ за своєю суттю кидають виклик патріархату [Dean 2013, Moore & Barner 2017, Vijlbrief et al. 2020], вони стають дедалі більш вразливими [O'Rourke 2014, Carpenter 2005].

Водночас існує обмежене коло досліджень зв'язку між ЛҐБТ і збройним конфліктом [Margalit 2018]. Основну увагу приділяють фізичному насильству, а також погіршенню ситуації з правами людини. Здебільшого дослідження зосереджені на державних структурах, таких як військо та поліція, або на парамілітарних ґрупах, у т. ч. їхній мотивації переслідувати ЛҐБТ [Moore & Barner, 2017].

Література щодо ЛҐБТ у контексті збройних конфліктів (зокрема, питань вимушеної міґрації) в країнах Східної Європи та Центральної Азії є обмеженою [Zardiashvili & Kasianczuk, 2019, Jormanainen 2021] і радше базується на окремих спостереженнях [UN, 2022]. Переміщені персони стикаються з численними проблемами на новому місці, зокрема в доступі до соціальних і медичних сервісів [Kasianczuk et al., 2021], через ксено-, гомоі трансфобію, а також дискримінацію і напади в місцях перебування міґрантів (ЛҐБТ воліють не згадувати СОҐІ під час запиту про притулок), на кордоні транс-люди зазнають насильства чи отримують відмову на підставі того, що «чоловіки повинні захищати країну» [Su & Ritholtz, 2022].

Уразливість ЛҐБТ збільшується на територіях обох сторін конфлікту. Так, існують повідомлення про аналогічні проблеми на окупованих українських територіях (Vlasova, 2017, Lach-Aidelbaum, 2022). Таким чином, ЛҐБТ під час збройного конфлікту опиняються в ситуації, коли жодне місце, включно з третіми країнами, куди вони звертаються за притулком, не є безпечним.

Емпірична база та методи

Дослідження проведено в два етапи. На першому (жовтень 2013 лютий 2014) у Донецькій області опитано 315 ЧСЧ (183 в Донецьку та 131 в Маріуполі). Рекрутинґ відбувався методом RDS [Handcock et al. 2014]. Кожний респондент після інформованої згоди надавав інтерв'юєрові свої персональні контакти й заповнював анкету, після чого отримував винагороду (приблизно 5 USD у гривневому еквіваленті) та три купони для залучення в дослідження інших молодих ЧСЧ з числа знайомих. У випадку, коли респонденту вдавалось залучити інших, він отримував приблизно 2 USD за кожного.

На другому етапі (листопад 2014 квітень 2015) дослідницька команда встановлювала контакт з респондентами першого етапу та намагалась залучити їх до повторного опитування за такою ж анкетою (між двома анкетами кожного з учасників повинно було минути не менше від 12 міс.). Загалом, у другому анкетуванні взяли участь 136 чоловіків (65 з Донецька та 71 з Маріуполя). Персональні дані респондентів зберігались у фізично захищеному місці в зашифрованій формі та були знищені після другого опитування. Протокол та інструментарій дослідження схвалений Етичною комісією Українського інституту досліджень політики щодо громадського здоров'я (протокол № 43 від 30.09.2013).

В опитувальник включено блоки соціально-демографічних, поведінкових і психологічних показників. Змінні, дотичні до психологічного стану опитаних, включали:

• рівень внутрішньої гомофобії шкала з тверджень: «мені неприємно знати, що мене приваблюють чоловіки», «інколи я шкодую через те, що я кохаю чоловіків», «мене заспокоює те, що мене приваблюють не тільки чоловіки, а й жінки» [Stokes et al. 1996],

• відчуття зовнішньої гомофобії респонденти мали оцінити ставлення свого наиближчого кола до сексуальних стосунків між двома чоловіками від 1 вважає такі стосунки абсолютно нормальними до 5 абсолютно ненормальними. Застосовність і валідність шкали перевірено раніше [Касянчук та ін. 2014],

• госпітальна шкала депресії і тривожності [Zigmond & Snaith 1983],

• загальна задоволеність життям складалась із запитань «Наскільки в цілому Ви задоволені... (дайте відповідь в кожному рядку)» «...своїм життям у цілому?», «...станом Вашого здоров'я?», «...Вашим матеріальним становищем?», «...станом Ваших соціальних зв'язків (кількість друзів, можливість спілкування тощо)?», «...Вашим сексуальним життям?», «...станом медичного обслуговування?» з варіантами відповідей від 1 зовсім не задоволений до 5 повністю задоволений. Відповіді об'єднувались у шкалу з доброю узгодженістю і конструктивною валідністю альфа Кронбаха 0.83, факторний аналіз виділяє тільки один компонент.

Зміни неперервних показників тестувались через порівняння середніх і відповідних 95% довірчих інтервалів (ДІ). Зміни номінальних показників тестувались за критерієм хі-квадрат Пірсона. Зміна вважалась за значущу при p < 0.05.

Результати

У таблиці 1 подано соціально-демографічні характеристики опитаної в два етапи вибірки та тієї частини вибірки першого етапу, яка не потрапила до другого.

Медіанний вік респондентів першого та другого етапу відрізняється. Між опитуваннями збільшилась частка людей з повною вищою освітою (15 та 35% відповідно, p < 0.001), зменшилась кількість ніколи не одружених. Частка людей, яким вистачає прибутку не тільки на їжу чи одяг, тобто людей середнього статку чи заможних, суттєво зменшилась за рік (40% і 16% відповідно, p < 0.001). Майже повністю відсутні ті, хто сумнівався в тому, яку саме вони мають сексуальну орієнтацію, зменшилась група тих, які вважають себе бісексуалами, натомість збільшилась частка гомосексуалів (62% та 94% відповідно, p < 0.001). Серед «втрачених» більше донецьких (р = 0.002) та ніколи не одружених (р = 0.03). Решта показників значуще не відрізняються.

Таблиця 1

Соціально-демографічні характеристики опитаних ЧСЧ у Донецькій області (для віку вказані довірчі інтервали)

У таблиці 2 подано дані про психологічні характеристики. Між донецькими і маріупольськими респондентами першого опитування, а також між тими, хто взяв і не взяв участь у другому опитуванні, немає значущих відмінностей. Респонденти першого опитування є з точки зору психологічних характеристик однорідною сукупністю, яка в цілому задоволена життям (середні > 3), помірну тривожність і депресію (середні вкладаються в інтервал від 7 до 10), радше слабко виражену внутрішню гомофобію (середні < 3) і помірну вираженість суб'єктивного відчуття гомофобії зовнішньої.

Таблиця 2

Середні значення психологічних характеристик (більший бал означає більшу вираженість характеристики, ймовірність 95%, довірчі інтервали)

Примітка: * у шкалах депресії і тривожності значення 0-7 означають нормальний стан, 8-10 граничний стан, 11-21 виражені симптоми.

Натомість між респондентами першого і другого опитувань простежуються значущі відмінності. Так, якщо рівні тривожності, депресії та внутрішньої гомофобії у респондентів з окупованого Донецька не змінились з часу, коли Донецьк був мирним українським містом, то у респондентів з Маріуполя у 2015 р. ці характеристики зменшились. Рівень задоволеності життям не змінився ні серед донецьких молодих ЧСЧ, ні серед маріупольських, а рівень суб'єктивного відчуття зовнішньої гомофобії у маріупольських опитаних навіть збільшився.

Обговорення результатів

Перше запитання, на яке мав відповісти аналіз масиву лонґітюдних даних про ЧСЧ Донецька та Маріуполя, стосувалось імовірних причин великих втрат у вибірці другого опитування. Розмір донецько-маріупольської вибірки другого опитування становить 43% вибірки першого, тоді як в інших містах (Кривий Ріг, Львів, Чернігів) утримання респондентів перевищило 80% [Postnov et al., 2015].

Слід підкреслити, що вибірка першого опитування була, загалом, достатньо однорідною, а сукупності тих молодих ЧСЧ, хто взяв участь у другому опитуванні, і тих, хто не взяв, відрізнялись між собою тільки трьома параметрами співвідношенням донецьких і маріупольських респондентів (серед «втрачених» більше саме донецьких ЧСЧ, табл. 1), а також частками ніколи не одружених (серед «утрачених» їх значно більше). Психологічні характеристики значуще не відрізнялись ані між цими двома частинами першої вибірки, ані між донецькими і маріупольськими опитаними першої вибірки (табл. 2).

Таким чином, низький відсоток утримання людей у дослідженні може передусім пояснюватись воєнними діями, які на час другого опитування ще тривали як у Донецьку, так і поблизу Маріуполя значна частина опитаних у 2013-2014 рр. або виїхала, або уникала контактів. Непрямим підтвердженням цього є більший показник втрат серед донецьких респондентів у зіставленні з маріупольськими (65% і 46% відповідно), оскільки встановлення окупаційної влади в Донецьку супроводжувалось спочатку безладом, коли озброєні люди на вулицях міста були основною загрозою, а потім (літо-осінь 2014-го) спробами жорсткої криміналізації негетеросексуальності [Нарушение, 2016]. Натомість у Маріуполі збереглось українське правове поле та діяльність як ВІЛ-, так і ЛҐБТ-організацій.

Можливе пояснення більшої частки неодружених серед «утрачених» респондентів (93% проти 85% серед тих, хто взяв участь у другому опитуванні, табл. 1) полягає в тому, що неодружені можуть бути більш мобільними і легше залишати місце бойових дій. Водночас це припущення неможливо перевірити на аналізованому масиві даних.

Великий показник втрат респондентів (57%) у досліджуваних містах суттєво зменшує можливості генералізації знайдених закономірностей на всю сукупність молодих ЧСЧ Сходу України. У зв'язку з цим можна казати тільки про зміни в середовищі тих ЧСЧ, які не змогли залишити небезпечні території або не побоялись відгукнутись на запрошення дослідників до участі у другому опитуванні.

Оскільки все дослідження стосувалось молоді, то можливі зміни психологічних характеристик почасти пов'язані зі звичайними процесами дорослішання так, за рік стало удвічі більше опитаних із закінченою вищою освітою (15% і 35% відповідно, табл. 1), практично всі, хто мав сумніви у своїй сексуальній орієнтації, визначились з нею (15% і 1% відповідно) і навіть ті, хто ідентифікував себе при першому опитуванні як бісексуали, при другому здебільшого вже називали себе гомосексуалами (20% і 4% відповідно).

Оскільки дорослішання ЛҐБТ-осіб пов'язане із вибудовуванням позитивного образу особистості, збільшенням прийняття себе (зменшенням інтерналізованої гомофобії, депресії та тривожності) [Morrow & Messinger, 2006, Bruce et al., 2015], то варто очікувати, що у респондентів при другому опитуванні ці показники будуть меншими, ніж при першому. Результати демонструють (табл. 2), що тривожність, депресія та внутрішня гомофобія у респондентів з окупованого Донецька не змінились з часом, тоді як у респондентів з Маріуполя 2015 р. ці характеристики зменшились. Таким чином, майже рік, проведений донецькими респондентами в окупації за умов бойових дій, що тривали як на окраїнах міста, так і почасти в центрі, спроб криміналізації гомосексуальності, припинення діяльності ЧСЧта ЛҐБТ-організацій, а також загального збідніння (в 2,5 раза стало менше тих, кому прибутків вистачає не тільки на одяг і їжу, табл. 1) виявився достатнім, щоб донецька вибірка почала відрізнятись від маріупольської з точки зору психологічних характеристик. Можна сказати, що серед молодих чоловіків, які залишились в окупованому Донецьку, процеси позитивного особистісного розвитку якщо не зупинились, то принаймні суттєво сповільнились.

Водночас маріупольські учасники не перебували у сприятливих умовах, адже їхнє відчуття гомофобії усвоєму найближчому оточенні погіршилось (з 3.1 до 3.5 за 5-бальною шкалою), тоді як у донецьких респондентів воно залишилось без змін. Втім, даних недостатньо для обгрунтованих припущень про причини цього явища. Можна вважати, що цей факт ілюструє тезу про уразливість ЛҐБТ-людей на будь-якому боці конфлікту, хоча характер уразливості буде різним для окупованих територій, де існує правовий вакуум, це більше фізична небезпека і брак підтримки, тоді як для неокупованих територій це необхідність долати неприйняття оточення.

Отже, великі втрати в кількості респондентів у другій вибірці найвірогідніше пов'язані з бойовими діями в Донецькій області та окупацією Донецька, адже основний внесок у зменшення вибірки дала власне донецька підвибірка, що узгоджується з даними наукової літератури про уразливість ЛҐБТ у зоні збройного конфлікту.

Порівняння соціально-демографічних і психологічних характеристик молодих ЧСЧ, які брали участь в обидвох опитуваннях, показує, що внутрішня гомофобія, депресія і тривожність респондентів з неокупованого Маріуполя за рік зменшились, тоді як у респондентів з окупованого Донецька вони не змінились. З огляду на літературу про зв'язок цих параметрів з процесами розвитку особистості можна твердити, що вибудова позитивного сприйняття себе у молодих ЧСЧ за умов окупації якщо не зупинилась, то суттєво сповільнилась.