Несталі структури життєвих можливостей

Размещено на http://www.allbest.ru

Несталі структури життєвих можливостей

Л. Малиш, доктор соціологічних наук

До поширених у сучасних соціологічних дослідженнях інструментів для виявлення глибини притаманної тому чи іншому соціуму нерівності належать показники відкритості населенню тих чи тих можливостей. Їхній вжиток у емпіричних студіях зумовлений тим, що міра доступності можливостей зумовлює те, наскільки вони зможуть задовольнити власні потреби та реалізувати свій потенціал у різних сферах життєдіяльності. Висвітлення динаміки змін як низки досяжних для індивідів практик, так і часток охопленого ними населення уможливлює осмислення механізмів виникнення та закріплення нових стратифікаційних порядків.

Студії життєвих можливостей населення

Відомим і поширеним способом вимірювання окремих станів соціальних нерівностей є фіксація обсягів дефіцитних ресурсів, якими володіють індивіди, передусім влади, багатства та престижу в рамках студій соціальної ексклюзії. Термін «ексклюзія» вперше вжив у 1974 році Рене Ленуар, державний секретар із соціальних питань уряду Шарля де Голля. Так, він окреслив доволі гетерогенну категорію осіб, які не потрапляли під дію системи соціального захисту, оцінивши її обсяг у 10% від тогочасного населення Франції [Lenoir, 1974]. Відтоді зміст концепту уточнювався: висновки міжнародних емпіричних розвідок довели важливість врахування поруч із нестачею економічних ресурсів також її наслідків для залучення індивідів до повноцінного соціального життя [Atkinson, Marlier, 2010: p. 7]. Наразі концепт ексклюзії використовується при аналізі сучасних постіндустріальних суспільств замість широко вживаного раніше концепту бідності [Абрахамсон, 2001].

Природі ексклюзії властива дуальність: вона є як процесом, який спричиняє маргіналізацію окремих індивідів або й цілих груп, так і результатом, який виявляється в їхньому статусі та характеристиках. Водночас позиція ексклюзованого є нерозривно пов'язаною з її сприйняттям, у тому числі з емоціями, зумовленими знаходженням у ній [UNDP, 2011: p. 8]. Тому при вимірюванні ексклюзії дослідники не можуть обмежитись тільки набором «об'єктивних» індикаторів, покликаних зафіксувати статус особи чи цілого домогосподарства на основі офіційних документів. За такого підходу поза увагою залишається те, що виключення становить особистіший досвід, а отже, ігнорування думок індивідів, відображених у «суб'єктивних» показниках, позбавляє результати розвідки валідності [Atkinson, Marlier, 2010: p. 8]. Описуючи благополуччя населення, зазвичай оперують двома термінами, доповнюючи поняття ексклюзії іншим - інклюзією. Вони обидва стосуються залучення індивідів до соціального життя, але перше вказує на виключення з нього, тоді як друге, навпаки, на інтегрованість. Однак позначені ними феномени мають різний механізм виникнення та відтворення [Silver, 2010: p. 193].

Визначення глибини соціальної ексклюзії, властивої певному суспільству, здійснюється здебільшого засобами декількох наборів показників, до яких належать індикатори Лакена (Laeken indicators); індикатори Аткінсона (Atkinson indicators); сукупність показників, визначених у межах Національного плану дій з соціального включення 2007-2016 (National Action Planson Social Inclusion, NAP inclusion) задля вжитку у Звіті з соціального включення (Social Inclusion Report); перелік змінних, розроблений Інститутом нової політики (New Policy Institute) та Фундацією Джозефа Раунтрі (The Joseph Rown tree Foundation) для Моніторингу бідності та соціальної ексклюзії (Monitoring poverty and social exclusion) [Levitasetal., 2007: p. 32]. Фахівцями Програми розвитку ООН (United Nations Development Programme) було сконструйовано Індекс соціальної ексклюзії (The Social Exclusion Index), придатний для застосування у країнах Європи та Центральної Азії [UNDP, 2011].

Цей останній був апробованийі в Україні, що є аргументом для його ґрунтовнішого розгляду. Розробники індексу операціоналізува- ли ексклюзію як тривимірний конструкт, структурними елементами якого є виключення з економічного життя, зі сфери соціальних послуг, а також із громадського та суспільного життя. При цьому всі три форми ексклюзії є взаємопов'язаними та підсилюють одна одну [UNDP, 2011: p. 11].

Під економічною ексклюзією розуміють нерівність у розподілі активів, доходів і можливості одержати роботу, які, своєю чергою, зумовлюють розшарування і за обсягом матеріальних ресурсів. Виключення зі сфери соціальних послуг знаходить прояв у неоднаковій відкритості індивідам освіти, медицини, соціального захисту, а також у суттєвих розбіжностях у житлових умовах, до причин яких належить не лише економічна депривація, а й недосконалість державного регулювання надання подібних послуг. Ексклюзія з громадського та суспільного життя, а також із мереж соціальних взаємодій є наслідком відмінностей у доступності індивідам політичних, культурних і громадських можливостей, владних повноважень та юридичного захисту.

Індекс соціальної ексклюзії (Social Exclusion Index) складається з трьох категорій індикаторів - по вісім на кожну із форм ексклюзії. Його значення формують показники розмаху та інтенсивності. Перший вказує на частку осіб, які потерпають від ексклюзії - тих, хто вказав, що має досвід дев'яти або й більше її проявів. Другий - на те, з якою середньою кількістю депривацій стикались індивіди [UNDP, 2011: p. 35-37].

Імовірність соціальної ексклюзії залежить від трьох груп чинників. Першу з них складають індивідуальні ризики (individual risks) - характеристики осіб на кшталт статі, віку, гендеру, мови або ж їхнього рівня здоров'я, освіти, доходів тощо [UNDP, 2011: p. 42-47]. Друга група утворена драйверами (drivers of exclusion), які створюють соціальне середовище індивідів. До них належать структури та інституції; цінності та поведінкові практики; політики [UNDP, 2011: p. 49-66]. Останню групу чинників складає локальний контекст (local context) - набір соціоекономічних факторів, які впливають на дві інші групи чинників [UNDP, 2011: p. 67-74].

Згідно із висновками дослідження, проведеного у шести країнах у стані транзиції - Македонії, Сербії, Молдові, Україні, Казахстані, Таджикистані - мають місце суттєві крос-культурні розбіжності у рівні соціальної ексклюзії на фоні майже однакової її глибини. Так, найнижча частка ексклюзованих спостерігалась у Македонії (12%), а найвища - у Таджикистані (79%), тоді як в інших країнах вона варіювала у межах від 19% до 40%, склавши 20% в Україні. Натомість середня кількість проявів депривації у всіх шести країнах коливалась у діапазоні 10,4-11,1 [UNDP, 2011: p. 38-39].

Внесок усіх трьох вимірів ексклюзії у значення індексу був приблизно однаковим, трохи вищим він виявився для виключення зі сфери соціальних послуг (від 34% до 39%), а нижчим - для економічної ексклюзії (від 28% до 34%, за винятком Таджикистану, де він сягнув 39%). Кейс України вирізнявся з-поміж інших тим, що внесок вилучення з економічного життя тут був найменшим (28%), а ексклюзії із громадського та соціального життя і мереж взаємодій - найбільшим (36%) [UNDP, 2011: p. 38-39].

Водночас дещо інші висновки одержали українські науковці, які при вимірюванні ексклюзії спирались на дані Вибіркових обстежень умов життя домогосподарств, що регулярно проводяться Державною службою статистики України. Вони використали перелік із 18 індикаторів, які фіксували доступність населенню низки можливостей, обмежившись, по суті, двома формами виключення - економічною та у сфері соціальних послуг. При цьому ексклюзія вважалась гострою, якщо індивіди стикались із п'ятьма або більше формами депривації, а критичною - коли їхня кількість була більша за сім. З'ясувалось, що гострої ексклюзії зазнають 37,7% домогосподарств, тоді як критичної -16,9% [UNDP Ukraine, 2011: p. 95-101].

Динаміку ексклюзії протягом 1991-2003 років розглядали С. Оксамитна та В. Хмелько. Вони вжили п'ять її показників, які здебільшого стосувались її економічного виміру - частки домогосподарств, які мали труднощі із щоденним придбанням харчів, де дохід на члена родини був удвічі меншим за регіональний, а також відсотки осіб, які більше року були безробітними, мали нижчий за середній рівень освіти та не одержували жодної допомоги від близьких під час скрути. За результатами аналізу даних репрезентативних опитувань науковці зафіксували певне поліпшення рівня забезпечення населення на фоні зростання міжособистісного відчуження та за відсутності чітких трендів змін значень інших показників [Оксамитная, Хмелько, 2004].

Продуктивний підхід до вимірювання соціальної ексклюзії запропонувала Н. Толстих, яка виокремила три її ключові характеристики: низький рівень споживання та доходу, обмежений доступ до засобів їхнього підвищення, а також пасивний тип взаємодії із державними інститутами. На думку дослідниці, поєднання бідності, безробіття та байдужості утворюють порочне коло (пастку соціальної ексклюзії), розірвати яке спроможна лише ефективна державна політика у сфері соціального захисту [Толстих, 2003].

Отже, наявна низка доволі плідних спроб опису поширеності та глибини соціальної ексклюзії з опертям на дві групи показників: об'єктивні, базовані на аналізі макропроцесів, та суб'єктивні, які ґрунтувались на звітуванні респондентів (self-report) у опитуваннях про наявність у них досвіду депривації. При цьому саме друга група змінних відбиває самооцінку індивідами позиттії у просторі нерівностей, яка накладає суттєвий відбиток на сприйняття ними соціальних процесів та явищ, зокрема й стратифікаційних порядків. Оцінка відчуття нестачі ключових ресурсів та можливостей у населення України передбачено інструментарієм репрезентативних моніто- рингових опитувань «Українське суспільство», що їх регулярно проводить Інститут соціології НАН України. Охоплення ним значного відрізку часу та наявність повторюваних у різних хвилях опитувань індикаторів дали змогу виявити динаміку самооцінок індивідами власних життєвих шансів протягом 30 років незалежності.

Точки вимірювання обирались таким чином, щоб відобразити стан справ за часів діяльності кожного з президентів України (Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Петро Порошенко та Володимир Зеленський). В аналіз включені дані за 1995, 2003, 2008, 2012, 2017, 2020 роки. Період перебування на чолі держави Кравчука презентовано даними за 1995 рік через відсутність відповідних питань у масивах за попередні роки, а також недовге перебування ним на посаді. Для часів президентства Кучми дані взяті за 2 роки до завершення другого терміну. Нарешті, для періоду керівництва країною Зеленським було обрано останні доступні дані. Для досягнення однакової бази для порівняння з масивів за 1995, 2003, 2008 та 2012 роки було вилучено частину кейсів, презентовану населенням АР Крим.

Визначення життєвих можливостей населення здійснено з опертям на 20-пунктну версію опитувальника Інтегрального індексу соціального самопочуття, розробленого Є. Головахою та Н. Паніною, що протоколює достатність індивідам таких благ: вміння жити у нових суспільних умовах; здоров'я; роботи, що підходить; необхідного одягу; добротного житла; сучасних економічних знань; упевненості в своїх силах; необхідної медичної допомоги; модного та красивого одягу; необхідних меблів; сучасних політичних знань; рішучості в досягненні своїх цілей; юридичної допомоги для захисту своїх прав та інтересів; можливості повноцінно проводити відпустку; можливості мати додатковий заробіток; можливості купувати найнеобхідні- ші продукти; ініціативи і самостійності під час розв'язання життєвих проблем; повноцінного дозвілля; можливості працювати з повною віддачею; можливості харчуватися відповідно до своїх смаків. Для вимірювання окремих компонентів самопочуття автори методики розробили власну шкалу достатності соціальних благ, презентовану альтернативами: 1 - не вистачає; 2 - важко сказати, вистачає чи ні; 3 - не вистачає; 4 - не цікавить [Головаха, Панина, Горбачик, 1998]. життєві можливості населення

Подальша типологізація основних життєвих можливостей, вимірюваних індикаторами Моніторингу, мала низку відмінностей від одержаної у межах дослідження соціальної ексклюзії. Вони зумовлені тим, що більшість змінних були проявами економічної депри- вації, тоді як ексклюзія у сфері соціальних послуг була представлена лише двома показниками (доступністю медичної та юридичної допомоги), а виключення із громадського та соціального життя не вимірювалось взагалі. Водночас блок запитань, відтворюваних у різних хвилях опитування, передбачав визначення адаптованості до соціальних трансформацій, зокрема, наявності низки особистісних якостей, знань та умінь.

Після проведення на даних по кожному з років факторного аналізу Квантифікація змінних засобами оптимального шкалювання. квантифікованих значень Розподіли значень показників значуще відрізняються від нормального, відмінності перевірені за допомогою тесту Колмогорова - Смірнова, р<0,005. Наявність часових відмінностей у значеннях показників перевірялась за допомогою непараметричного H-критерію Краскела - Уолліса, всі від-мінності значущі на рівні р<0,005. індикаторів доступності двадцяти ключових можливостей їхню кількість було скорочено до 14, які було зведено у три групи. До кожної з них увійшли лише ті показники, які стабільно відтворювались у межах певного фактору в аналізованих масивах. Так, перша група можливостей описувала базові потреби індивідів, складаючись із оцінок достатності рівня здоров'я, необхідної медичної допомоги, можливостей купувати необхідні продукти та харчуватись відповідно до свого смаку. До них додавалось і уміння жити у нових умовах, яке, вочевидь, було підґрунтям для подальшого задоволення цих потреб.

Друга група стосувалась одержання економічних, ресурсів, пов'язаних із трудовою діяльністю та рекреації як передумови для її здійснення. До них належали доступність підходящої роботи, праці з повною віддачею, підробітку, повноцінного дозвілля, а також відпустки. У межах третьої групи об'єднались можливості, що відповідали умовам життя - це доступність хорошого житла, необхідних меблів, необхідного одягу та модного і красивого одягу.

Таким чином, визначення доступності можливостей перелічених трьох груп уможливлює коректну оцінку залучення індивідів до повноцінного соціального життя. При цьому для кожного з вимірів, утворених групами можливостей, виокремлюються власне ексклю- зія (констатація індивідами нестачі певних можливостей), інклюзія (достатність індивідам відкритості можливостей), а також самоекс- клюзія (визнання індивідами низки можливостей непотрібними). Опис кожної з них передбачав виявлення їхньої структури, а також, відповідно до усталених міжнародних практик, фіксацію глибини та масштабу.

Структура ексклюзії, самоексклюзії й інклюзії визначалась на основі переліків можливостей, які були ключовими при їхньому формуванні. Для цього виокремлювались 3 (для останньої групи - 2) можливості, які індивіди найчастіше вказували як недостатні, достатні або непотрібні з-поміж усіх включених до групи. Глибина ексклюзії, самоексклюзії й інклюзії відповідала середній кількості можливостей з кожної групи, які індивіди відзначили недостатніми, непотрібними або достатніми. Значення цього показника для досяжності економічних і рекреаційних ресурсів, а також для можливості задоволення базових потреб могло варіювати у межах від 0 до 5, тоді як доступності умов життя - від 0 до 4. Масштаб ексклюзії, самоексклюзії й інклюзії фіксувався як частка осіб, які вказали недостатність, непотрібність або достатність більше половини можливостей з переліку кожної групи. Оскільки їхня кількість у перших двох із них складала 5, отже, половина дорівнювала 2,5, то до ексклюзованих та самоекс- клюзованих відносили тих, хто відмітив більше трьох можливостей. Додатково тестувались основні ризики різних форм ексклюзії, як-от стать, вік, освіта, місце проживання, економічний статус родини.

Динаміка доступності життєвих можливостей населенню України

Перебіг суспільного розвитку накладає відбиток на розшарування населення за відкритістю йому тих чи тих можливостей: змінюється як кількість тих із них, що є доступними, так і охоплення ними різних верств населення. Також можуть модифікуватись переліки можливостей у межах кожної з груп, для яких ексклюзія, самоекс- клюзія та інклюзія проявляються найяскравіше.

При задоволенні базових потреб населенню найчастіше не вистачало доступності медичної допомоги, харчування згідно з власним смаком та здоров'я - частка тих, кому було недостатньо цих можливостей, варіювала у різні роки від 38,2% до 69,6%. Натомість від 20,3% до 52,1% опитаних мали у достатній кількості продовольчі товари, здоров'я і вміння жити у нових умовах. Відносно здоров'я, то частки тих, кому його не вистачало, були здебільшого вищими, аніж тих, кому його вистачало - вони зрівнялись тільки у 2020 році. Відсотки осіб, не зацікавлених у окремих можливостях, виявились незначними, не перевищуючи 6,6%. Їхні максимальні значення спостерігались для вміння жити у нових умовах і доступності медичної допомоги.

Переліки ключових ексклюзивних, інклюзивних і самоексклю- зивних можливостей лишались стабільними у часі - у окремі роки трохи змінювались лише їхні ранги. Винятком став лише 1995 рік, коли опитані найчастіше констатували поруч із недоступністю медичної допомоги та харчування відповідно до смаку ще й недостатність найнеобхідніших продуктів. У інші роки на місце цієї останньої потрапило здоров'я.

Серед економічних і рекреаційних ресурсів найменшу за всі розглянуті роки досяжність мала повноцінна відпустка, якої були позбавлені від 47,6% до 63,6% опитаних. Також населенню бракувало повноцінного дозвілля (від 40% до 51,3%) та можливості додаткового заробітку (від 36,4% до 51,3%), але ці можливості у різні роки мали неоднакові ранги. У 2003 та 2012 роках населення мало гостру нестачу лише однієї з них, а до переліку додавалась недоступність роботи, що підходить.

Належне дозвілля належало і до трійки найбільш доступних можливостей - його вважало за таке від 17,9% до 27,4% респондентів. Поруч із ним індивіди вказували відсутність потреби в належній роботі (від 20,9% до 33,7%), а найчастіше - достатність можливостей працювати із повною віддачею - таких у різні роки налічувалось від 27,6% до 40,4%. Окреслений перелік не мав часових відмінностей.

Найменший інтерес для опитаних презентував додатковий заробіток, який відмітило у різні роки від 14,5% до 18% осіб. Виокремлення категорій осіб, які мали діаметрально протилежну потребу в додатковому заробітку, свідчить про поляризацію населення за рівнем доходів. Наступними за частотою згадувань можливостями, які не цікавили індивідів, виявились робота, яка підходить (від 11,9% до 14,8%), та можливість працювати з повною віддачею (від 9,8% до 13,5%). Наведений перелік склався після 2008 року, до цього замість плідної роботи (у 1995 р.) та належного заняття (у 2003 р.) він включав повноцінний відпочинок.

Характеризуючи свої умови життя, індивіди здебільшого скаржились на брак добротного житла (від 29,3% до 43,7%) і модного та красивого одягу (від 24,3% до 49,3%). Водночас у 1995 році майже половині опитаних не вистачало навіть необхідного одягу, проте кількість таких поступово зменшувалась, знизившись до 18,1% у 2020 році. У 2003-2020 роках можливість купівлі необхідного одягу набула найбільшої досяжності для населення: частка тих, кому її вистачало, у 2003 році досягла 39,1%, а далі становила не менше 50%. Хорошого житла та якісних меблів вистачало приблизно однаковій кількості осіб, відповідні відсотки варіювали у межах від 29,7% до 50,3%. Найрідше респонденти відмічали належну кількість модного одягу, проте і найбільше з них вказувало на відсутність інтересу до нього (від 22% до 30,1%). Таким чином, переліки ексклюзивних можливостей та тих, які індивіди не потребували через їхню достатність або відсутність потреби, виявились достатньо стабільними у часі. Їхні мінімальні модифікації свідчать про усталеність форм нерівностей у можливостях, властивих українському соціуму.

Глибина ексклюзії в українському суспільстві була помірною: середня кількість можливостей, у яких індивіди відчували нестачу, не перевищувала 3 навіть на початку становлення державності. Водночас середня кількість тих із них, яких було достатньо, також не сягнула надто високо, не досягаючи 2. При цьому динаміка відкритості життєвих можливостей мала деякі особливості для різних груп Стандартне відхилення значень показників знаходилось у межах [1,59; 1,73]). Стандартне відхилення значень показників знаходилось у межах [1,19; 1,55]. (рис. 1,3).

Для можливостей задоволення населенням своїх базових потреб глибина ексклюзії переважала глибину інклюзії (рис. 1). Позитивною тенденцією стало скорочення розриву між середніми цих показників, передусім за рахунок того, що кількість можливостей, яких індивідам бракувало, поступово зменшувалась (з 2,84 у 1995 році до 1,794 у 2020 році). Однак глибина інклюзії зростала доволі повільно: середнє її показників знаходилось у межах від 0,94 до 1,97 Стандартне відхилення значень показників знаходилось у межах [1,19; 1,55].. Виняток становив 2017 рік, коли інклюзія була найбільшою - середнє показника складало 1,88 (за стандартного відхилення 1,6), а медіана лише цього року піднялась з 1 до 2.

Самоексклюзія, очікувано, тут була найнижчою з-поміж інших груп можливостей здебільшого все вказане у переліку викликало зацікавлення індивідів (середнє значення змінної за жоден рік не перевищувало 0,21 Стандартне відхилення значень показників знаходилось у межах [1,02; 1,24].).

Для економічних і рекреаційних можливостей також зберігалось домінування ексклюзії над інклюзією, але різниця між середніми значеннями її глибини лишалась більшою, аніж у попередній групі можливостей (рис. 2). Також і самі середні обох показників варіювали у вужчому діапазоні, а їхні медіани у всі розглянуті роки виявились незмінними, становлячи для інклюзії 1, а для ексклюзії - 2. Виняток склав лишень 2003 рік, коли для першого показника медіанне значення впало до 0, а для другого - зросло до 3.

Самоексклюзія для цієї групи можливостей проявлялась дещо яскравіше, ніж для задоволення базових потреб - середнє відповідного показника було трохи вищим, знаходячись у межах від 0,5 до 0,64 Стандартне відхилення значень показників знаходилось у межах [1,12; 1,19]., хоча медіана так само дорівнювала 0.

Рисунок 1. Динаміка доступності населенню можливостей задоволення базових потреб, середня кількість

Рисунок 2. Динаміка доступності населенню економічних та рекреаційних можливостей, середня кількість

Можливості, пов'язані з забезпеченням комфортних умов життя, виявились єдиною групою, де, починаючи з 2008 року, інклюзія мала вищу за ексклюзію глибину (рис. 3). Медіанне значення кількості можливостей, яких індивідам було достатньо, досягло свого найвищого значення і дорівнювало 2 у 2008 та 2017 роках, тоді як у інші роки воно складало 1. Водночас медіана глибини ексклюзії впродовж розглянутого періоду зменшувалась: у 1995 та 2003 роках вона складала 2, у 2008, 2012 та 2017 роках - 1, а у 2020 році її значення впало до 0.

Глибина самоексклюзії була приблизно такою самою, як і для економічних та рекреаційних можливостей, її медіанне значення у всі розглянуті роки не перевищувало 0, а середнє коливалось у межах від 0,39 до 0,638.

Рисунок 3. Динаміка доступності населенню можливостей забезпечення комфортних умов життя, середня кількість

Таким чином, для загального рівня залучення населення до соціального життя була властива помірна глибина ексклюзії, але й так само невисока інклюзія, що доповнювалась вельми слабко вираженою самоексклюзією. З-поміж розглянутих груп можливостей глибина ексклюзії виявилась мінімальною для умов життя, тоді як для двох інших груп можливостей вона була трохи вищою. Аналогічна ситуація спостерігалась і для самоексклюзії, а от глибина інклюзії була найнижчою для економічних та рекреаційних можливостей.

Варто відмітити також, що між показниками глибини інклюзії, ексклюзії та самоексклюзії для різних груп можливостей була наявна помірна кореляція. Так, для різних форм інклюзії р Спірмана складало [0,332; 0,618], для ексклюзії його значення варіювали у межах [0,306; 0,511], а для самоексклюзії вони були найменшим, вклавшись у діапазон [0,189; 0,483] Стандартне відхилення значень показників знаходилось у межах [0,78; 1,03]. Всі наведені коефіцієнти кореляції значущі на рівні р<0,001..

Динаміка охоплення населення ексклюзією, самоексклюзією та інклюзією представлена на рис. 4-6. За масштабом ексклюзії за відкритістю можливостей задоволення базових потреб виокремлюються три етапи: у 1995 та 2003 роках частки ексклюзованих були найвищими, перевищуючи третину опитаних, потім у 2008-2017 роках відбувалось їхнє перше падіння приблизно до чверті, а згодом у 2020 році - друге до 17,9% Тут і далі всі описані відмінності значущі на рівні p=0,05, перевірка значущості розбіжностей із застосуванням z-критерію з корекцією Бонфероні.

Масштаб ексклюзії за можливостями забезпечення комфортних умов життя, найбільше значення якого спостерігалось у 1995 році (36,3%), вже у 2003 році знизився до 29,4% (рис. 6). Наступне змен-шення частки ексклюзованих відбулось у 2008 році, після чого до 2017 року вона лишалась без значущих змін, становлячи близько 20%. Нарешті у 2020 році поліпшення умов життя було бажаним тільки для 13,3% опитаних, що становило найменший обсяг ексклю- (рис. 4). Таким чином, масштаби ексклю- зії з 1995 до 2020 року зменшились трохи більше, аніж удвічі.

Рисунок 4. Динаміка доступності населенню можливостей задоволення базових потреб, масштаб, %

Поширення інклюзії також було найнижчим у 1995 році (4,5%), потім трохи зросло у 2003 (7,2 %). Далі значення показника коливаються: вони значуще не різнились у 2008 та 2020 роках, але між цими роками спочатку кількість інклюзованих зменшилась у 2012 році до 10,8%, а потім зросла майже удвічі у 2017 році. Частка ж самоексклю- зованих у всі спостережувані роки лишалась надзвичайно малою та значуще не різнилась.

Економічні та рекреаційні можливості за весь розглянутий період були ексклюзивними майже для третини населення. Винятком стали 2008 та 2020 роки, коли відповідна частка осіб знизилась приблизно до 20% (рис. 5). Низька кількість інклюзованих традиційно фіксувалась на початку становлення державності, у 1995 та 2003 роках. Далі значення показника тримались на рівні приблизно 10%, повернувшись у 2012 році на рівень 1995 року. Самоексклюзія переважно позбавлена часових відмінностей, тільки у 2017 році частка індивідів, які декларували відсутність інтересу до економічних та рекреаційних можливостей, значуще зменшилась до 2,8%.

Рисунок 5. Динаміка доступності населенню економічних та рекреаційних можливостей, масштаб, %

Рисунок 6. Динаміка доступності населенню можливостей забезпечення комфортних умов життя, масштаб, %

зованих як для даної групи можливостей, так і порівняно із усіма іншими.

Поширення інклюзії за умовами життя після 1995-2003 років зросло приблизно удвічі, тримаючись протягом наступних років на рівні третини опитаних. Самоексклюзія для цієї групи можливостей була доволі невисокою, її рівень трохи підвищувався у 2003 та 2008 роках, більш помітне зростання її масштабу відмічалось у 2020 році.

Отже, поширеність ексклюзії в українському суспільстві зменшувалась, особливо стрімко для можливостей, які стосувались умов життя. Для них же було зафіксовано і найпомітніше підвищення інклюзії. Масштаб самоексклюзії для всіх трьох груп можливостей різнився не надто сильно, його мінімальне значення спостерігалось для шансів задоволення базових потреб.

Загалом, українському соціуму властиві доволі стійкі у часі конфігурації можливостей, нерівномірний розподіл яких породжував ексклюзію, інклюзію та самоексклюзію. Їхня незначна варіативність спостерігалась переважно у 1995 та 2003 роках. Для кількісних параметрів основним трендом було зменшення глибини та масштабів ексклюзіїі, навпаки, зростання їхніх значень для інклюзії, яке відбувались найстрімкіше протягом 1995-2008 років. При цьому глибині та масштабу самоексклюзії була притаманна темпоральна стабільність.

Ексклюзія: ризики та зв'язок з самооцінкою позиції у соціальному просторі

Суспільні зміни накладають відбиток не лише на те, які саме можливості й наскільки є відкритими для населення, але також і на відмінності у цих параметрах для представників різних соціальних категорій. У процесі емпіричних обстежень науковці виокремили низку ризиків - особистісних характеристик, - які зумовлюють більшу ймовірність ексклюзії у їхніх носіїв. До них належали стать, етнічність, мова, вік, релігійна належність, освіта, місце проживання тощо [UNDP, 2011: p. 42-47].

Виходячи з наявних у масиві даних, у цій розвідці перелік тестованих ризиків ексклюзії обмежувався такими: стать (1 - чоловіча; 2 - жіноча), вік (повна кількість прожитих років), освіта (1 - неповна та повна середня; 2 - середня спеціальна та ПТУ; 3 - вища), місце проживання (1 - Київ; 2 - місто з населенням, більшим за 250 тис. осіб; 3 - невелике місто, 4 - село), економічний статус родини (1 - часто не маємо грошей і інколи жебракуємо; 2 - грошей не вистачає на харчування; 3 - вистачає тільки на продукти харчування; 4 - вистачає на прожиття; 5 - вистачає на все необхідне, але нам не до заощаджень; 6 - вистачає на все необхідне, заощаджуємо; 7 - живемо у повному достатку Для 1995 року через відсутність запитання у масиві було вжито інше: «Як би Ви оцінили матеріальний рівень життя вашої родини», - за шкалою від 0 - найнижчий до 10 - найвищий.).

Для вимірювання ексклюзії було вжито три змінні, які фіксували нестачу трьох раніше описаних груп можливостей, пов'язаних, відповідно, із задоволенням базових потреб, одержанням економічних і рекреаційних ресурсів, а також забезпеченням комфортних умов життя. У кожній із них виокремлювались по три категорії: відсутність ексклюзії, де було об'єднано індивідів, які не відмітили нестачі жодної з можливостей із зазначених груп; наявність окремих проявів ексклюзії, куди відносили осіб, які мали потребу не більше, ніж у трьох (для останньої групи - двох) можливостях, а також ексклюзію, яка включала тих, хто вказав на брак більше, ніж трьох (для останньої групи - двох) можливостей. З'ясування ризиків здійснювалось шляхом побудови дерев рішень, метод CHAID.

Пояснювальні можливості моделей ексклюзії за можливістю задоволення базових потреб у різні роки виявились достатньо високими, частка правильних передбачень значень залежної змінної становила від 57,1% до 60,4%. Водночас значення цього показника різнились для категорій змінної, зокрема, для відсутності ексклюзії вони були найменшими, не перевищуючи 13,8%, а для низького рівня ексклюзії подекуди дорівнювали 94,9%.

Переліки ризиків нестачі можливостей даної групи мали значну стабільність у часі. Найбільші відмінності у їхній доступності зумовлював економічний статус родини - з його підвищенням частка ексклюзованих суттєво зменшувалась. Її максимальні значення спостерігались для осіб, які могли собі дозволити щонайбільше купівлю продуктів харчування, а мінімальні - для тих, доходи яких були достатніми для купівлі принаймні всього необхідного. Серед перших відсоток ексклюзованих перевищував значення за вибіркою загалом на 50-70% у 1995, 2017 та 2020 роках, тоді як у 2003-2012 роках ця розбіжність сягнула 2,03-2,58 раза. Для індивідів із найліпшим добробутом кількість обмежених у можливостях знижувалась щонайменше у 1,6 раза порівняно з усіма опитаними (1995, 2008, 2012 рр.), у 2003 та 2017 роках навіть у 4, а у 2020 році - взагалі у 6 разів.

Масштаби ексклюзії зростали з віком: для заможніших груп вони помітно підвищувались по досягненні індивідами 38-45 років, а для тих, доходи яких не давали їм змоги забезпечити прожиття - після 55-58 років. На додачу, існували тендерні відмінності у здатності задовольнити базові потреби, які виявились кращими у чоловіків. Рівень освіти та місце проживання у жоден із розглянутих років не належали до переліку ризиків обмеження доступу до вказаних можливостей.

Якість прогнозу рівня ексклюзії за можливістю здобуття економічних і рекреаційних ресурсів була трохи нижчою, аніж для задоволення базових потреб - частка правильних передбачень варіювала у межах від 50,8% до 56,5%. Найменша точність прогнозу спостерігалась для категорії ексклюзованих (не більше 71,1% правильних передбачень), тоді як для осіб, яким були властиві незначні прояви обмежень у можливостях, вона зростала навіть до 100%.

Набори ризиків ексклюзії цього типу дещо різнились по роках, так само неоднаковими виявились ті з них, які генерували найсуттєвіші відмінності у її рівні. Якщо у 1995-2012 роках першою змінною, на основі якої виокремлювались категорії осіб з відмінним доступом до можливостей, був вік, то у 2017 та 2020 роках нею виявився економічний статус родини. Загальний тренд стосовно впливу віку полягав у поступовому зменшенні частки тих, кому бракувало економічних і рекреаційних ресурсів, особливо різке по досягненні опитаними 67-71 років. Серед таких кількість ексклюзованих була у 2,3-2,6 раза меншою, аніж загалом за вибіркою. У 2017 та 2020 роках таке спадання значень цього показника також фіксувалось, але вже для респондентів із низьким рівнем добробуту: серед них нестачу згаданих можливостей відчувало у 1,7-1,8 раза менше опитаних, ніж серед усього населення. Описані відмінності зумовлювались тим, що люди похилого віку мали доволі значний рівень самоексклюзії як із трудового життя, так і зі сфери відпочинку. Значною мірою це спричиняється погіршенням здоров'я із віком, а відтак і меншою схильністю до окремих форм активності.

Зниження рівня добробуту індивідів у всі розглянуті роки, очікувано, зумовлювало вищу ексклюзію цього типу. Серед чоловіків вона спостерігалась рідше, аніж серед жінок, у невеликих містах і селах частіше, аніж у великих, також підвищувала її ймовірність відсутність вищої освіти. У цілому до ризиків ексклюзії за доступністю економічних і рекреаційних ресурсів належали вік та рівень добробуту родини. У всі роки, крім 2012-го, до цього переліку додавалась також стать. Місце проживання зумовлювало нестачу ресурсів у 1995, 2003 та 2012 роках, а освітній рівень - лише у 2020 році.

У деревах рішень для ексклюзії за досяжністю комфортних умов життя зазначені вище незалежні змінні давали змогу зробити найменший відсоток правильних передбачень з-поміж усіх трьох груп можливостей - він коливався у межах від 47,5% до 55,4%. Найнижчі значення показника (не більше 38,5% правильних прогнозів) були зафіксовані для категорії ексклюзованих, найвищі (до 94,1%) - для осіб, які не зазнавали нестачі цих можливостей.

Поширеність ексклюзії за доступністю можливостей забезпечення комфортних умов життя, так само, як і досяжність економічних і рекреаційних можливостей, з віком дещо зменшувалась, особливо різко - у старшому віці. Особи віком 60-71 року у 1,4-2,6 раза рідше належали до ексклюзованих, але, на відміну від попередньої групи можливостей, ця закономірність простежувалась у осіб із будь-яким рівнем доходів, не лише у найбідніших. Низький рівень ексклюзії спричинявся втратою людьми старшого віку інтересу до облаштування помешкання. Поясненням цього явища є, вочевидь, те, що накопичення ресурсів цієї групи найактивніше відбувається на більш ранніх життєвих етапах. Фахівці відмічають, що середній вік тих, хто купує житло, складає близько 35 років і останнім часом спостерігається тенденція до його зменшення [Кушнір, 2021]. Придбання меблів здебільшого пов'язане з облаштуванням оселі, а відтак відбувається у аналогічних вікових категоріях [Лук'яненко, 2020].

Виявлене у дослідженні більше розповсюдження ексклюзії серед жінок зумовлене не в останню чергу тим, що саме вони приділяють значну частину свого часу облаштуванню оселі та її підтриманню у належному стані. Впливу освітнього рівня або місця проживання індивіда на відчуття ним нестачі можливостей, пов'язаних із умовами життя, у жоден із років помічено не було.

Загалом, українському соціуму властиві три ключові ризики ексклюзії: рівень добробуту, вік і стать, - які стабільно відтворюються у всі роки та для всіх груп можливостей. Водночас характер впливу зазначених чинників має як спільне, так і відмінне залежно від форми ексклюзії. З підвищенням статків доступність будь-яких можливостей очікувано збільшується. Крім того, вони є більш відкритими для чоловіків, аніж для жінок. Водночас з віком зменшується ексклю- зія як за доступністю економічних та рекреаційних ресурсів, так і досяжністю комфортних умов життя. При цьому вони обидві супроводжуються підвищенням самоексклюзії осіб старшого віку.

На завершення опису соціальної ексклюзії за доступністю населенню основних життєвих можливостей варто звернути увагу також і на те, наскільки вона пов'язана з уявленнями індивідів про власну позицію у соціальному просторі. Для вимірювання останньої соціологи доволі часто використовують так звану «соціальну драбину» (див. Макеєв). Є логічним припущення, що чим більша кількість можливостей буде закритою для індивіда, тим нижчу сходинку на соціальній драбині він відмічатиме. При цьому, з огляду на неоднакову важливість для ведення нормального соціального життя різних груп можливостей, імовірно, і сила зв'язку між ексклюзією за ними та самооцінкою позиції у соціальній ієрархії також різнитиметься.

Одержані дані підтверджують зв'язок між кількістю недоступних можливостей і займаною сходинкою, його відсутність була зафіксована лишень для ексклюзії за досяжністю економічних і рекреаційних ресурсів у 1995 році. Для всіх інших пар ознак у будь-який із розглянутих років існувала значуще слабка або помірна кореляція (табл. 1). Найсильнішою вона виявилась у 2017 році, найслаб- шою - у 1995 році. При цьому сила зв'язку не зростала з підвищенням гостроти ексклюзії та її масштабу в певні роки недавньої історії українського суспільства. У всі розглянуті роки найбільші значення коефіцієнтів були властивими для базових потреб, тоді як найменші - для умов життя. Назагал сила кореляції між рівнем ексклюзії та позицією на соціальній драбині в українському суспільстві, доволі незначна у 1995 році, протягом 2003-2012 років лишалась стабільною. У 2017 році відбувся її стрибок угору, після якого у 2020 році вона пішла на спадання.

Таким чином, переліки ризиків ексклюзії виявились відтворюваними як для різних груп можливостей, так і у часі. Водночас вплив гостроти ексклюзії на самооцінку індивідами позиції в соціальному просторі мав стабільний характер лише всередині періоду незалежності, особливо змінюючись у 2017 та 2020 роках.

Таблиця 1

Часові відмінності сили зв'язку між різними формами ексклюзії та позицією на соціальній драбині, р Спірмана

Примітка: Для коефіцієнту з позначкою* р=0,006, для всіх інших р<0,001.

Висновки

Суспільні трансформації супроводжуються більш чи менш суттєвою модифікацією засадничих принципів розподілу дефіцитних благ і можливостей. Показники ексклюзії, самоексклюзії й інклюзії за основними групами можливостей дають змогу описати спричинені нею зміни соціоструктурних ієрархій.

Найбільша інтенсивність цих процесів припала на початок становлення державності (у 1995 та 2003 рр.), коли значення показників глибини та масштабу ексклюзії були найвищими, а інклюзії - найнижчими. Водночас параметри самоексклюзії лишались доволі стабільними у всі розглянуті роки.

Переліки ексклюзивних можливостей, нестачу яких індивіди відмічали найчастіше, відтворювались із року у рік. Передусім до них належало повноцінне проведення відпустки, одержання необхідної медичної допомоги та харчування за власним смаком. Тобто структура ексклюзивних можливостей мала значну темпоральну стійкість, склавшись у перші ж роки незалежності.

Глибина ексклюзії виявилась помірною, у середньому кількість недоступних опитаним можливостей не перевищувала половини із переліку для жодної їхньої групи у всі роки. Натомість частка екс- клюзованих завжди була доволі значною - у окремі роки її значення сягали майже 40%. Мінімальна кількість осіб, яким бракувало можливостей задоволення базових потреб, а також одержання економічних і рекреаційних ресурсів становила у 2020 році близько 18% і тільки для можливості забезпечення комфортних умов життя цей показник зменшився до 13,3%.

Інклюзія мала не надто значну глибину, її значення також не перевищували серединної позначки шкали. Проте для можливостей забезпечення комфортних умов життя вони, починаючи з 2008 року, виявились вищими, аніж аналогічні показники ексклюзії. Масштаби інклюзії суттєво різнились для окремих груп можливостей. Частка інклюзованих за доступністю комфортних умов життя у окремі роки перевищувала 30%, а от за забезпеченням базових потреб або здобуттям економічних ресурсів - піднімалась щонайбільше до 18,9% та 12,9% відповідно.

Описана структура можливостей скоріше спрямована на забезпечення виживання індивідів, якість соціального життя лишається на другому плані. Крім того, навіть задоволення більшості базових потреб наразі є недоступним значній частині населення.

Особливо скрутною є позиція осіб літнього віку із незначним рівнем доходів. Вік і рівень добробуту протягом усіх розглянутих років належать до ризиків ексклюзії, які лишаються незмінними попри зрушення у бік зменшення її глибини та масштабів.

Міра гостроти різних форм ексклюзії зумовлює сприйняття індивідами своєї позиції у соціальному просторі. Найбільш щільним є зв'язок місця на соціальній драбині з обмеженнями у задоволенні базових потреб, що свідчить про нагальність розробки ефективної державної політики, спрямованої на підвищення інклюзії за цією групою можливостей, передусім для найбільш вразливих категорій громадян.

Джерела

Абрахамсон П. (2001). Социальная эксклюзия и бедность. Общественные науки и современность, 2.

Головаха Е. И., Панина Н. В., Горбачик А. П. (1998). Измерение социального самочувствия: тест ИИСС. Социология: 4 М, 10.

Кушнір І. (2021). Хто купує квартири в Україні. НВ Бізнес (25 травня). Отримано з: https://biz.nv.ua/ukr/experts/investiciji-v- neruhomist-hto-kupuye-kvartiri-i-yaki-novini-ukrajini-50161151.html

Лук'янченко О. (2020). Які меблі обирають українці. НВ Бізнес (2 березня). Отримано з: https://biz.nv.ua/ukr/experts/mebli-shcho- obirayut-ukrajinci-smart-rishennya-ta-krisla-temnih-koloriv-tendenciji-na- rinku-mebliv-50073352.html

Оксамитная С., Хмелько В. (2004). Социальная эксклюзия в Украине на начальной стадии реставрации капитализма. Социология: теория, методы, маркетинг, 3.

Толстих Н. В. (2003). Соціальне виключення в сучасній Україні: спроба оцінки. Український соціум, 1(2).

Atkinson A. B., Marlier E. (2010). Analysing and Measuring Social Inclusion in a Global Context. New York: United Nations.

Lenoir R. (1974). Les Exclus: Un Francais sur Dix. Paris: Seuil.

Levitas R., Pantazis C., Fahmy E., Gordon D., Lloyd-Reichling E. & Patsios D. (2007). The multi-dimensional analysis of social exclusion. Bristol: Bristol University.

Silver H. (2010). Understanding Social Inclusion and Its Meaning for Australia. Australian Journal of Social Issues,45(2).

UNDP (2011). Beyond Transition: Towards Inclusive Societies. Regional Human Development Report, Bratislava: UNDP Regional Bureau for Europe and the CIS.

UNDP Ukraine (2011). Towards Social Inclusion. National Human Development Report. Kyiv: UNDP.

Размещено на Allbest.ru