Макросоціальні очікування як фактор впливу на рівень соціальної напруженості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Макросоціальні очікування як фактор впливу на рівень соціальної напруженості

Тему «Україна і війна» розглянемо в контексті концептуальних можливостей парадигми складності. Що вона тут нам дає? У рамках такого підходу доцільно виділяти три принципово різні суспільні стани, які є відмінними в сенсі суспільної динаміки і відповідно суспільного управління. І є один показник, який вказує на те, в якому з цих станів перебуває суспільство. У рамках парадигми складності і тих додисциплінарних методологічних підмурків, звідки вона тягне свої основні смислові констеляції, таким є показник системної ентропії, що вказує на рівень системної хаотизації. Найбільш адекватним, соціологічно адаптованим поняттям тут, на нашу думку, виступає особливим чином концептуалізоване розуміння соціальної напруженості [Бевзенко, 2018]. Це дає можливість виокремити стан низької, середньої в високої напруженості, і відповідно до положень парадигми складності стверджувати - переключення між цими станами відбуваються відносно раптово (нелінійно) і мають назву фазових переходів.

Війна - це стан суспільної кризи, високих ентропійних показників і високої напруженості. З точки зору суспільного менеджменту тут важливими є моменти входження в нього, перебування і вихід. Вони і є в даному разі моментами швидких фазових переключень, які характеризуються варіативністю можливих траєкторій подальших суспільних змін і неперед- бачуваністю того, який з цих варіантів стане реальністю.

Таким чином, маємо особливу увагу приділити стану суспільства напередодні початку цього повномасштабного етапу війни, стану власне її початку 24.02.22 (моменту переходу від умовно мирного часу для більшої частини території до активних бойових дій по всій країні), а також тому майбутньому, яке чекає суспільство в період переходу від війни до післявоєнного мирного життя. Тут завдання менеджменту - знайти ресурси, які б у ситуації варіативності майбутнього в кризових точках спрямували суспільні тренди у напрямі позитивного варіанта розвитку подій. Де шукати ці ресурси?

Щоб знайти відповідь на це питання в рамках парадигми складності, активно використовуватимемо два поняття. Це поняття соціальної напруженості і поняття соціальних очікувань. Саме управління напруженістю через управління очікуваннями може стати важливим важелем, який здатен забезпечити керованість суспільством у часи війни.

До визначення соціальної напруженості й досі немає однозначного ставлення. Відкрите концептуально, воно, тим не менш, є інтуїтивно дуже важливим і часто загаданим. У ситуації війни не говорити про соціальну напруженість взагалі дуже важко. Немає сумніву, що вона є високою. Але про що реально йдеться? Тут важливо розвести розуміння соціальної напруженості, що більше співвідноситися з психологічним аспектом, з тим розумінням, що все ж таки має стосунок до соціології і її основного предмета - суспільства. Думаю, тут визначальним буде таке.

Діапазон коливання соціальної напруженості в психологічному сенсі визначається межами від детермінованого соціальною ситуацією спокою і впевненості до, знову-таки, зумовленого соціальністю високого стану психологічної напруженості (стресу, тривожності). Коли ж говоримо про соціальну напруженість у соціологічній площині, то межі цього діапазону визначатимуться, з одного боку, повною суспільною стабільністю і впорядкованістю, а з другого - високою соціальною кризою на межі суспільної руйнації. І, як ми показали раніше, на емпірично досяжному рівні це пов'язано з рівнем стабільності, усталеності практик повсякденних соціальних взаємодій, що є в суспільстві [Бевзенко, 2018]. У час кризи ці взаємодії руйнуються, причому в такому темпі, який не дозволяє швидку адаптацію до нових з виходом на новий формат звичності. І чим більшим є коло практик, що раптово руйнуються, чим у більшому числі важливих інституційних полів це відбувається, тим більшою буде соціальна напруженість у соціологічному сенсі. Тим ризикованішим для суспільного порядку є такий стан, і завдання суспільно менеджменту полягатиме в тому, щоб зробити максимально керованим процес переходу до нового формату звичності у повсякденних взаємодіях, нехай і дуже екстремального формату.

Іншим важливим для нас поняттям буде поняття соціальних очікувань. Зазвичай про соціальні очікування говорять як про певний соціально-психологічний механізм, що забезпечує підтримання існуючого нормативного порядку. Актуальним це поняття є для теорій мікрорівневого порядку - теорії обміну, теорії ролей тощо. Сталі суспільні норми формують систему очікувань щодо практик інших людей, що забезпечує порозуміння і узгодженість саме на рівні повсякдення. Але таке визначення очікувань є адекватним для часів відносної соціальної стабільності й нормативної стійкості. Це, ясна річ, не про ситуацію кризи, якою є війна. Стабільність усього, зокрема і норм, тут порушується. Як маємо розуміти соціальні очікування в цьому випадку?

Якщо в ситуації суспільної стабільності соціальні очікування працюють на мезорівні (вважаю, що точніше говорити саме про мезо-, а не про мікрорівень) соціальної реальності, то в момент кризи і невизначеності вони переключаються на той чи інший очікуваний варіант майбутнього макропорядку. І саме на нього, як на певний магніт, орієнтуються люди в процесі вимушених змін практик повсякденності. Дамо визначення цієї форми соціальних очікувань у форматі, важливому як для емпіричного спостереження, так і для менеджерських рішень.

Соціальні очікування макрорівневого порядку - складова особистісної системи регуляції стосунку з суспільством як таким, його майбутнім станом, очікуваною ціннісною і нормативними системами. Вона має свою представленість у когнітивній сфері (особистісно очікувана, усвідомлена форма майбутнього), емотивному рівні (особистісно забарвлене емоційне ставлення до такого майбутнього - позитивне, негативне, нейтральне), та на практичному рівні (особистісна готовність коригувати свої практики повсякдення в той чи інший бік з урахуванням перспективи, яка відкривається в напрямі цих очікувань).

Проаналізуємо три названі вище аспекти в нашій навколо воєнній суспільній історії (перед початком війни, у момент початку агресії і перехід до нового мирного стану після закінчення війни), користуючись даним визначенням. Спробуємо оцінити ці суспільні стани з точки зору ризиків негативних сценаріїв для країни, які настають у момент високої соціальної напруженості, і тих ресурсів, що давали змогу(дали) їх уникнути.

Період напередодні початку повномасштабного вторгнення 24.02.22. На перший погляд, ситуація видавалась доволі стабільною, якщо говорити про повсякденні практики взаємодій, що склалися в суспільстві. І в площині соціальних очікувань мезорівня ситуація не виглядала напруженою. Інша картина, коли ми переходимо на рівень соціальних очікувань макрорівня. Фонове припущення можливості повномасштабного вторгнення існувало постійно, а напередодні цих доленосних подій відповідні наративи дуже актуалізувалися, і до теми «буде - не буде повномасштабна війна» підключилося все суспільство. Цьому були присвячені масштабні телешоу, обговорення цього питання з військовими і політичними експертами на різних інтернет-каналах. Подавалися думки західних розвідок і заяви інсайдерів, що висвітлювали ситуацію в стані ворога. Звичайно, все це було тим багатовекторним інформаційним впливом, що детермінував макрорівневі соціальні очікування в нашому суспільстві. Варіанти можливого розвитку подій, за великим рахунком, коливалися між двома полюсами: 1) нападу не буде або буде локальний і зачепить лише східні регіони; 2) повномасштабний напад станеться і це буде війна РФ проти України.

Буквально за кілька днів до вторгнення (11-16 лютого 2022 р.) соціологічною компанією «Социс» було проведено опитування, в якому ставилося таке запитання (табл. 1).

Таблиця 1. Наскільки ймовірним, на Вашу думку, є вторгнення Росії в Україну в найближчому майбутньому?, %

Компанія «Социс». Терміни проведення дослідження: 11-16 лютого 2022 р. Результати репрезентативні на рівні всієї країни за показниками віку (старші 18 років), статі, типу поселення (місто/ село) та поділу на області. Опитування не проводилось в АР Крим і на непідконтрольній українській владі частині Донецької та Луганської областей. Загалом було опитано 2000 респондентів. Метод дослідження: телефонне інтерв'ю САТІ (Computer Assisted Telephone Interviewing) з використанням планшетів; Статистична похибка вибірки (довірчий інтервал):+/-2,4%. Середня тривалість одного інтерв'ю склала 12 хвилин.

Картина тих макроочікувань, що тут представлена, є доволі показовою. Справді ймовірним цей напад вважали лише близько 10% наших громадян. Ще близько 30% вважали обережно, що це дещо ймовірно. Решта в таке не вірили. Що це означає, якщо переводити очікування на мову напруженості й її ймовірного зростання? (Знову ж таки в розумінні руйнації і зміни практик повсякденних взаємодій). Це означає, що лише десята частина громадян, ймовірно, готувалася до війни на рівні реальних практик - шукали, де сховище, готували тривожну валізу, робили запаси їжі, забирали гроші в банках і переводили в тверду валюту, шукали місця на заході країни або навіть за кордоном для можливої евакуації родини. Такий рівень змін на загальній мапі суспільства не позначається суттєво на рівні соціальної напруженості. Рівень критичних показників напруженості настає тоді, коли різкі зміни у практиках починають демонструвати десь приблизно третина населення. Пояснення такого просте й воно лежить уже в площині очікувань на мезорівні соціальних подій. За ситуації, коли лише кожен 10-й змінює свої практики повсякденності, ймовірність того, що ми зустрінемося з невиправданими мезорівневими очікуваннями щодо поведінки інших, теж є десь на рівні 10%. Це нормальне відхилення і не викликає тривожності (психологічної напруженості). Коли ж таких ситуацій буде третина, картина змінюється. Виникає невпевненість щодо адекватності як своїх очікувань, так і своєї поведінки. Далі працює ефект емоційно-психологічного зараження (Г. Лебон), починає спрацьовувати ефект натовпу. Спостерігається лавиноподібна зміна повсякденних практик, і їхня раптова неузгодженість тягне за собою хаотизацію і некерованість суспільства.

Як можна оцінити дії суспільного менеджменту в такій ситуації? У нашому випадку його завданням було стримування швидкості зростання соціальної напруженості, використовуючи, зокрема, і важіль соціальних очікувань. Виглядає так, що це завдання було вирішене відносно правильно, хоча і не найкращим чином. Останній полягав би в тому, щоб менеджмент узяв під свій контроль усі напрями трансформації практик повсякденності, які відповідали б підготовці до вторгнення. У ситуації, коли в країні не було для цього матеріальних і управлінських ресурсів, стримування зростання напруженості через управління очікуваннями можна вважати оптимальним.

До того ж у таких критичних точках є один важливий момент, про який варто завжди пам'ятати. Жоден з можливих варіантів не є стовідсотково правильним у сенсі прогнозу. Як правило, на ту траєкторію суспільних змін, яка реалізує лише один з цих варіантів, штовхає систему якась одна, часто малопомітна подія, що стає доленосною часто для цілих держав, а може й багатьох держав. Наразі про це, з подачі Н. Талеба [Taleb, 2007], прийнято говорити як про «чорного лебедя». Більш строго в рамках парадигми складності це позначається як роль доленосної випадкової флуктуації. І, продовжуючи користуватися метафорою, запропонованою Талебом, можемо стверджувати - лебідь не завжди чорний. Все залежить від того, в який бік ця флуктуація штовхне рух історії.

Стосовно початку війни в лютому цього року є думка, що все залежало від рішення однієї людини, президента сусідньої країни, який ніби одноосібно ухвалював це рішення. А в такому разі є велика залежність від обставин життя саме цієї людини. Гіпотетично можемо припустити якісь несподіванки в його стані здоров'я, що могли б вплинути на таке рішення. І тому, повертаючись до управління макроочікуваннями напередодні початку війни, можна повторити - посилення негативних очікувань могло призвести до високої хаотизації суспільства, хоча існувала ймовірність, що ці негативи не виправдаються. До речі, більшість кваліфікованих експертів дотримувалися думки, що вторгнення не буде, що воно виглядало невиправданим з точки зору воєнної логіки. Але логіка вибору тим, хто ухвалював рішення, виявилась іншою. Які випадкові обставини там вплинули - говорити складно. Але маятник хитнувся саме в цей бік, і лебідь виявився чорним для нашої країни. Війна розпочалася.

Наступний критичний момент, який ми маємо проаналізувати - 24.02.22 - момент вторгнення. У тому ж таки дослідженні напередодні цих подій було поставлено запитання (табл. 2).

У цих відповідях є певна вказівка на очікування щодо ситуації загрози вторгнення. До рішучого опору були готові лише 10%, напевне, лише вони були впевнені, що напад буде і немає іншого шляху, як з цим боротися військовим шляхом. Більшість вірила в можливість запобігти війні дипломатичним шляхом (72%) і їхні очікування були спрямовані в цей бік. На відмову від частини територій в обмін на мир готові були 11% громадян.

Але там же було і вже більш конкретне запитання, що стосувалося ситуації, коли нападу уникнути не вдасться. Якими були очікування тут (табл. 3).

Таблиця 2. У нинішній кризі між Україною та Росією що, на Вашу думку, має робити Україна?, %

Таблиця 3. Якщо так станеться, що повномасштабне російське вторгнення все ж таки відбудеться, як Ви думаєте, Україна зможе вистояти?, %

Віяло очікувань тут прописане чітко - 15% не вірять у перемогу і впевнені в поразці. 33% очікують того, що українці зможуть чинити опір власними силами і ресурсами. 41% теж очікують здатності боротися і перемагати, але лише за умови допомоги Заходу. Якщо переводити ці очікування на мову практик, то можна припустити - перша категорія готувалася до втрати країни. На практиці це була або еміграція або готовність жити вже в умовах окупації. Представники другої категорії, радше, придивлялися до практик створення загонів самооборони, волонтерських загонів, переводили кошти на ЗСУ, ну або просто співчували цим діям інших. Третя група випрацьовувала або хоча б відслідковувала події, що вели до перемоги через отримання західної допомоги.

І от напад стався. На ранок 24.02.22 стало зрозуміло - йде вторгнення з усіх боків. Ворог має намір захопити країну усю і швидко. У таблиці 4 наведено динаміку очікувань щодо розвитку подій, яку наводять дослідники з групи «Рейтинг». Відлік представлено від тієї ж точки напередодні, що показана в таблиці 2, і до середини серпня 2022 р. Як бачимо, буквально на третій день після вторгнення абсолютна впевненість щодо перемоги почала швидко зростати, стрибнувши на 20% вгору (від 28 до 47%%), хоча, здавалося б, друга армія світу на нашій території, ще немає ніякої допомоги, власної важкої зброї теж немає.

Що ж сталося? Чому розподіл очікувань продемонстрував такі зміни? І тут знову повернемося до обраної теоретичної концепції. Події, як у реальності, так і в площині варіантів очікувань, у такі критичні моменти визначаються певною невеликою, але доленосною подією, яка може штовхнути маятник у той чи інший бік. Якою ж була ця подія, що змусила більшість наших громадян налаштуватися на перемогу і постійно утверджуватися в цих налаштуваннях попри ті страшні факти агресії, воєнних злочинів і шантажу, на які ворог не скупився?

Таблиця 4. Наскільки Ви впевнені, що Україна зможе відбити напад Росії?, %

Звичайно, тут ми не можемо нічого говорити однозначно. Як правило, ці поштовхи виглядають непомітними, і їх вагомість можна побачити лише з часом. Але є підстави вважати, що такою несподіваною і доленосною подією стала поведінка керівників держави та особисто президента В. Зеленського. Його відмова виїхати з країни, яку він озвучив на весь світ у перші ж дні вторгнення, готовність ризикувати власним життям, мала вирішальний вплив на настрої в суспільстві. Цей його вибір можна без перебільшення назвати екзистенційним, і він мав суттєвий суспільний резонанс саме в площині макроочікувань.

Цікавими є коментарі деяких журналістів - як наших, так і зарубіжних - з цього приводу. Наведу розгорнуту фразу, що належить французькому філософові, публіцистові Бернару-Анрі Леві: «Ми знаємо, що Зеленський у Києві, в оточенні своїх генералів, під захистом бункера, який шукають російські воєнні літаки. Але разом з тим бачили відео, де він з непокритою головою, на вулиці, як дуже молодий Черчилль, який ходить по бідних районах Лондона під час німецьких бомбардувань у вересні 1940 р. Але я також знаю, що він, як повідомляє англійська преса, перший у складеному Кремлем списку людей, що підлягають знищенню. І не можу забути, як минулої п'ятниці, 25 лютого, він прощався зі своїми колегами по zoom під час позачергового саміту Європейського Союзу: «Можливо, сьогодні ви востаннє бачите мене живим». І як він сказав Байдену, який пропонував евакуацію: «Мені потрібні боєприпаси, а не таксі», і Путіну: «Ви можете спробувати мене вбити, я готовий, бо я знаю, що в мені живе ідея і вона переживе мене» [Леві, 2022]. У цьому висловлюванні концентроване враження багатьох у світі і в нашій країні від несподіваних і неочікуваних рішень президента. У минулому актора легкого жанру, від якого і не чекали якихось серйозних вчинків. Тим більше таких екзистенційних виборів перед загрозою життю, що реально існувала. Це змінило очікування щодо результату цієї агресії для керівників і народів багатьох країн світу.

Підсумовуючи цю ситуацію, один з наших кореспондентів написав приблизно в ті ж дні, що і Бернар-Анрі Леві: «Виявляється, багато хто у світі не знав, хто в Україні президент. Цього тижня трапилося багато дивовижних подій. Збройні сили зупинили та помножили на нуль бліцкриг російської армії. Європарламент рекомендував зробити Україну кандидатом у члени Європейського Союзу. Світ раптом зафанатів від Володимира Зеленського. Персональна ситуація Зеленського розвивалася так: іноземці дізналися про українського президента; побачили, що він тримає удар і дає відсіч у війні з РФ; дізналися, ким він був раніше; піддалися шарму його «нової щирості». А підпалила цю суміш відмова головнокомандувача евакуюватися. На Amazon буквально продаються футболки з його цитатою «I need ammunition, not a ride» -- «Мені потрібна зброя, а не евакуація» [Зубченко, 2022].

Про те, що це рішення президента мало великий вплив на наше суспільство, свідчить і те, що довіра і підтримка до нього зросла втричі буквально за кілька днів. Про це свідчить те ж таки опитування групи «Рейтинг» від 26-27 лютого 2022 р.: «91% українців підтримують дії Президента Зеленського. Не підтримують - 6%, не змогли відповісти - 3%. Важливо, що з грудня 2021 р. підтримка дій Президента України зросла втричі».

Від того вирішального моменту і до дня написання цього дослідження відмічені тенденції в просторі макросоціальних очікувань лише наростають. Упевненість уперемозі й очікування перемоги демонструють уже понад 90% наших громадян. Сумніву в перемозі майже ні в кого немає, але ціна цієї перемоги може бути різною, що теж зумовлює варіативність суспільних очікувань щодо цього.

Ще однією точкою біфуркації і появи нового віяла очікувань буде для нас момент закінчення війни і переходу до побудови майбутнього. Яким воно буде, чого люди очікують тут? Але це вже тема наступних розвідок.

війна соціальний напруженість

Джерела

1. Бевзенко Л. (2018). Інтегративна концепція соціальної напруженості - методологія, концептуальна схема, прагматика. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 3, 43-74 (Частина 1); 4, 73-104 (Частина 2).

2. Зубченко Я. (2022). Як світ відкрив для себе Зеленського і офігів.

3. Леві Бернар-Анрі. (2022). Зеленський може перемогти. НВ. 01.03.22.

4. Taleb N.N. (2007). The Black Swan: The Impact of the Highly Improbable. New York: Random House.

Размещено на Allbest.ru