Колаборації та колаборанти: структурна інтерпретація

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Колаборації та колаборанти: структурна інтерпретація

Легітимність структурних інтерпретацій соціальних процесів і станів забезпечена непорушною обставиною: люди живуть колективно. Чи не головним атрибутом спільного існування (в одному населеному пункті, на одній території, у межах однієї держави) є його неоднорідність. Існують не схожі й однакові індивіди, але такі, що мають різні характеристики. Тому спільне життя неодмінно диференційоване горизонтально й організоване вертикально - стратифіковане з різними ознаками. Відмінність і нерівність є переконливими репрезентантами неоднорідності соціального простору, що часто називається суспільством, а соціологами трактується як розбіжності та нерівність між суб'єктами - інститутами, організаціями, класами та категоріями населення. Уживатися разом складно, сам процес не те щоб з самого початку обтяжений проблемами, але постійно породжує проблеми. Причому такого роду, які не піддаються регулюючим і контролюючим намірам та зусиллям якогось одного соціального суб'єкта, але потребує взаємодії та кооперації багатьох. Можна сказати, що там, де виникають і час від часу переналагоджуються схематизми та механізми подібного товариства, складається форма життя, яку доречно вважати демократичною.

Якщо вдрукувати в пошукову систему слова «колаборація / колабораціонізм» або collaboration / collaborationism, то отримаємо відомості і про етимологію, і про основні соціальні сенси. Латинське слово collaboro означає «працювати з; брати участь у спільній справі» (collaborare - інфінітив теперішнього часу). А в англійській collaboration (co+labor), французькій collaborateur, українській співпрацювати установка на те, щоб робити щось гуртом, легко прочитується. На самому початку XIX ст. у Франції collaborator називали контрабандистів, які допомагали, з переконань або лише за плату, тікати до Англії прихильникам монархії. Співпраця з ворогами республіки виявляла соціальний розкол на «порядок старий» і «порядок новий», що стався після революції 1789 р. і актуальний під час наполеонівських воєн. У перші три десятиліття ХХ ст. колабораціоністами називали тих, хто вступав у контакт, солідаризувався з політичними опонентами (партіями) та з представниками інших класів. Нарешті, у Франції 1940 р., після поразки у війні проти фашистської Німеччини, слово набуло військово-негативного відтінку: «віроломна / зрадлива співпраця з агресором (ворогом)». Відтоді колабораціоніст - це перебіжчик, відступник, дезертир, той, хто зрадив принципи та переконання в годину найважчих випробувань для країни та її громадян.

Таке розуміння є сьогодні найбільш, схоже, популярним і навіть буденним. Примітно, що збагачення змістом відбувається після подій, що чітко поділяють спільне життя на «до» та «після». Тоді, коли зв'язок часів ніби розпадається, а енергія розпаду породжує нові явища і форми, що мають незвичайні значення і потребують словесних маркерів. Р. Дарендорф більш ніж переконливий, пропонуючи розрізняти часи нормальні та переломні, в які індивіди та інститути опиняються перед незвичними спокусами й необхідністю робити непрості вибори між соціально та особистісно значущими дилемами з безліччю відтінків між ними [Дарендорф, 2021]. Тоді то й з'ясовуються як структурно неоднорідні ті, кого можна ідентифікувати як колаборантів [Gordon, 1993].

Іншими словами, подія зводить деякі смисли, що вперше оформилися, в домінантний статус, попутно виявляючи здатність їх генерувати і просувати. Під час війни слово «колаборант» набуває уявної однозначності, стаючи фактично ціннісно забарвленим судженням, і легко розпізнається в різних соціальних середовищах як завдяки майже столітній традиції побутування і пам'яті про нього, так і внаслідок нового інтересу з боку влади та засобів масової комунікації. Начебто прояснений зміст із явними етичними обертонами зовсім не елімінує сумнівів у тому, наскільки такі слова та його похідні вживаються в інших соціальних контекстах. Про різноголосицю, що панує в середовищі суспільствознавців у визначеннях, можна судити за оглядовою статтею про політичні функції поняття «колаборація» [Digeser, 2022].

Тим часом бібліографічний пошук публікацій за словом collaboration набагато частіше знаходить назви статей щодо взаємодії інститутів і груп людей у вирішенні складних наукових і соціальних проблем - тих, до яких без колегіальності й не підступитися. Сама собою складність і закликає, і змушує до підсумовування зусиль. Поєднуються фізики, хіміки, біологи, генетики, палеонтологи різних країн, їхні статті часом підписані кількома десятками прізвищ; співпрацюють бізнес, влада, профспілки у пом'якшенні трудових конфліктів; бізнес вкладає кошти в науку та освіту; структури громадянського суспільства надають послуги населенню разом із місцевою / регіональною владою. Всі вони, по суті, колаборанти, хоча й не називають себе так, залишаючи, можливо небезпідставно, таке визначення перебувати й обертатися виключно в політично екстраординарній ситуації, що зумовлена надзвичайною подією - війною.

Проте, говорячи про форми взаємодії соціальних структур в умовах збройного протистояння з агресором, доречно зберегти як позитивні, так і негативні конотації слів «колаборація» та «колаборанти», сфокусувавши увагу на найпомітніших зразках співпраці між елементами соціальної структури. Це суб'єкти / агенти дії: держава (влада), організації, бізнес, громадянське суспільство та окремі індивіди, кожен з яких розпоряджається наявними у них ресурсами та можливостями на різних рівнях наявного суспільного порядку. Їх сполучення можуть бути і новоутвореннями, і модифікаціями попередньо усталених зразків взаємодії. Конкретні приклади наводитися в тексті не будуть, вони або очевидні, або їх легко підібрати з публікацій у медіа, або їх ще тільки варто виявити й описати.

2. Неоднорідна колаборація союзників

Успішне протистояння краще озброєному і численнішому агресору в явно асиметричній і тотальній війні неможливе без допомоги ззовні. Тому формування колаборації держав, здатних і готових надавати військове спорядження різного виду, стає базовою функцією спайки інституту президента та армії. У перші місяці війни промови Президента України, звернені до зарубіжної аудиторії, містять хоча й емоційно забарвлене, але переважно раціональне обгрунтування тих глобальних ризиків і потенційних втрат для міжнародної безпеки, які є неминучими у разі поразки та втрати Україною суверенітету.

Поступово складалася неоднорідна - іншою вона, мабуть, і бути не може - коаліція союзників, з як безкомпромісними прихильниками України, так і по-різному більш обережними, частина з яких здається недостатньо дружніми чи тільки сприймаються такими. Або, по-іншому, образ ворога та справжніх загроз безпеці в Європі, які містяться у зверненнях Президента України, беззастережно беруться до уваги або ж ставляться під сумнів. Політичні лідери та їхні експерти-рад- ники, парламентарі можуть мати і справді мають різні переконання та думки щодо того, чи не переросте регіональний воєнний конфлікт у загальноєвропейський, локально чи глобально ядерний. Мається на увазі, що війна завжди примножує кількість неконтрольованих ризиків, створює їх надлишок, що провіщає чи не катастрофічні наслідки світовому ми- ропорядкові. Страх у безлічі варіацій природно супроводжує війну і притаманний усім соціальних суб'єктам - інститутам, організаціям, політичним і культурними елітам, громадянам.

Міністр оборони як уповноважений представник інституту армії відповідальний за забезпечення боєздатності підрозділів, а також за логістичне супроводження поставок озброєнь. Немає сумнівів у тому, що координація такої суто прагматичної функції з ідеологічною має місце. Але, як це часто буває у політиці, конкретні канали та механізми (як це робиться) залишаються прихованими. Безумовно, тут не обходиться без Офісу Президента, який в умовах прогресуючої централізації влади, зумовленої надзвичайними обставинами, виступає, не тільки в цьому випадку, як «ми-група», яка координує не тільки цю діяльність та відстежує їх ефективність.

Неоднорідна союзницька колаборація складається і в економічній сфері, оформлення та зміцнення якої віднесено до компетенції Міністерства закордонних справ та Офісу Президента, діяльність яких підтримується як урядовими організаціями, так і спеціально створеними, переважно позаштатними, групами аналітиків та експертів. Прийнято та введено в дію майже десяток пакетів санкцій щодо підприємств, організацій та окремих персон у РФ. Їхня дієвість, втім, ставиться під сумнів у багатьох країнах, оскільки значними виявляються матеріально-фінансові втрати компаній і фірм, що залишили російські ринки.

Зростання інфляції, скорочення поставок газу та нафти, уповільнення темпів економічного зростання всередині країн, які підтримують санкції, виявляються зворотною стороною вжитих заходів. Такої властивості спрямоване начебто зовні «покарання» національних корпорацій і фірм виявляється двосічною дією, що мітить також у майже «святе» - прибутки приватного бізнесу. Політичне тут явно бере гору над економічним, і між країнами не складається консенсус щодо доречності такого стану справ у коротко- та довгостроковій перспективі. Будь-яка криза, а особливо така, як війна, збільшує гетерогенність ставлень і оцінок у межах Європейського Союзу [Celietal., 2022]. Українські уповноважені особи наполягають на більшій радикалізації санкцій, зустрічаючи як підтримку, так і зіштовхуючись із більш настороженою позицією європейських дипломатів та політиків. І що довше триває війна, то важче підтримувати колаборацію в колишніх розмірах зі стійкими переконаннями в обов'язковості посилення санкцій.

3. Нова колаборація влади різного рівня та бізнесу?

Війна - дія переважно руйнівна, ворожа всьому живому і багатьом справам. І бізнес, який розуміється як підприємницька діяльність, не є винятком - йому завдається шкода, масштаби якої варіюються в широких межах. Зрозуміло, можливі ситуації, коли деструкція виявляється творчою, спонукаючи бізнес до експансії та інтенсифікації зусиль. Так сталося, скажімо, з американським бізнесом під час Другої світової війни [Wilson, 2016] і з колаборацією великого німецького бізнесу з гітлерівським режимом [Lo, 2019]. Не зрозуміло, поки що, чи станеться щось подібне з деякими сегментами українського великого, середнього та малого бізнесу. Втрати на національному, регіональному та місцевому рівні 2022 р. явно переважають. Поки що неможливо сказати наскільки ефективно працює економічний блок виконавчої влади. Відомо про повчальну й плідну роботу міністрів та міністерств у кабінеті В. Черчилля, історія якої викладена у доступній у мережі книзі [Schneer, 2014]. Але умовою винесення зважених оцінок є, очевидно, помітна хронологічна дистанція, сучасники були значно критичніше налаштовані: тяжкі випробування підвищують, здається, очікування й вимоги.

У «нормальні» часи в сучасних розвинених суспільствах взаємні відносини влади та бізнесу сповнені настороженості та підозри, якщо не антагонізму. Бізнес, у принципі, прагне автономності, прибутковості, невтручання, співчутливо відгукуючись лише на державні замовлення та інвестиції, а фірми та корпорації явно та приховано конкурують за бюджетні ресурси. Влада часто бачить у бізнесі, особливо великому та транснаціональному, егоїстичного власника, байдужого до соціальних потреб працівників і населення, агресивно налаштованого по відношенню до бізнесу середнього та малого.

В Україні багато в чому це не так. Співпраця влади та великого бізнесу оформилася в такий різновид колаборації, коли влада стає великим бізнесом, а великі бізнесмени / олігархи набувають помітної політичної ваги та впливу. У нульові й десяті роки поточного століття у громадській сфері активно обговорювалася необхідність її руйнування, що, втім, не втілювалося у відповідну політичну дію. Корупція як поширене явище засвідчила існування та живучість такого симбіозу, а формування кількох антикорупційних органів, закони про протидію корупції, про основи державної антикорупційної політики залишалися деклараціями про наміри. Ось і у червні 2022 р. Верховна Рада України ухвалила черговий, після кількох аналогічних, Закон «Про основи державної антикоруп- ційної політики на 2022-2025 роки».

Війна, скоріше, вимагатиме нової конфігурації співробітництва влади та бізнесу в умовах зростаючого податкового тиску та скорочення самої бази оподаткування. Для влади (держави) бізнес залишається одним із найістотніших джерел надходження коштів для фінансування воєнних витрат. Але й деякі види підприємництва не виживуть без коригування розмірів відрахувань до бюджету, без надання пільг та грантів на розвиток. Баланс явно не буде встановлений централізовано, оскільки відсутні апробовані правила, принципи, зразки, яким належить слідувати, але знаходитиметься емпірично, пристосований до місцевих умов. І невідомо, чи буде придушена корупція, скоротившись до масштабів, які можна порівняти з масштабами в країнах Європейського Союзу.

Переміщення людей (біженці) та бізнесу з окупованих територій та зони бойових дій до центральних та західних регіонів країни, до міст і сільської місцевості спонукає владу різного рівня як встановлювати контакти з бізнесом, так і визначати пріоритети у його розвитку. У її компетенції залишається облік можливостей, ресурсів, потреб у матеріалах і ресурсах, виділення землі чи приміщень, раціонального використання зовнішніх запозичень і донорської допомоги, виконання завдань релокації підприємств. Кінцева мета - оптимізація поєднання державної й приватної продуктивної напруги сил в умовах дефіциту всього і вся: матеріалів, фінансів, знань, компетентних фахівців, робочих місць і претендентів на їх заповнення.

Економістам і соціологам належить уважно відстежувати й фіксувати як передумови успішного формування колаборації влади та бізнесу в умовах воєнного стану, так і обмежень і перешкод, що зумовлюють імовірні невдачі. Окремі розповіді про самовіддану роботу представників влади, благодійну та предметно-ефективну підприємницьку діяльність патріотично налаштованих бізнесменів уже представлені у засобах масової комунікації та соціальних мережах. Власне наукове завдання полягає в тому, щоб виявити та описати фактори, що забезпечили життєздатність форм і схем співробітництва у коаліції влади та бізнесу.

4. Дієва колаборація: громадяни / військовослужбовці та волонтери

Соціальні інститути, як стало зрозуміло ще 2014 р., не справляються з тим напливом проблем, що спричинені воєнними діями. Розбиратися з ними довелося тим, кого доречно позначити як структури громадянського суспільства. Маються на увазі як офіційно зареєстровані організації, діяльність та статус яких регулюється відповідним законом, так і набагато численніші, ініціативно виникаючі об'єднання індивідів або спонтанні дії окремих осіб. Усі вони називаються волонтерами, а їхня робота отримала високу оцінку в громадській думці - згідно з численними опитуваннями після 24 лютого 2022 р. довіра волонтерам лише дещо нижча за довіру Збройним Силам і відповідним формуванням, тобто громадяни фактично прирівнюють волонтерів до учасників бойових дій.

Незацікавлена в отриманні винагороди активність особливо цінується, як доречно припускати, саме у надзвичайних ситуаціях. У ній легко вгадується альтруїстична установка допомагати всім, хто потребує підтримки - не з одного співчуття, а й усвідомлення обов'язку, продиктованого власним сумлінням. А зовнішній спостерігач здатний побачити в цьому щирому шефстві й щось більше. Для її суб'єкта така поведінка виявляється актом самоствердження, демонстрацією власної корисності та позиції щодо виняткових обставин. Понад те, тією самою дією стверджується належність до найширшої - національної - спільноти. Так пред'являється ідентичність, що заснована не в етнічному походженні, але конструюється інтенціональною дією, яка орієнтована на незнайомих інших.

Різноманітна допомога військовослужбовцям (амуніція, прилади, медикаменти, продукти, донорство) виявляється, по суті, підтримкою соціального інституту (армії). Саме тоді, коли, з різних причин, він засвідчує власну ослабленість і не самодостатність. Односторонньо спрямовані, і тому безповоротні інвестиції від груп та окремих індивідів, не складаються у стійку колаборацію громадян та інституту. Тут взаємодія відбувається на особистісному рівні, з рук до рук, ставкою у якому виявляється підтвердження солідарної ідентичності. Того особливого, воєнного часу різновиду, що не потребує інституційного підтвердження. Навпаки, волонтерство в останні десять років оформилося в соціальний інститут громадянського суспільства, який діє: підтримка та протекція ще й цивільним особам, що надаються з лютого 2022 р., вибудовує анклави впорядкованості у викликаному війною хаосі.

5. Колаборанти - зрадники

Уже у березні 2022 р. Президент підписує ухвалені Верховною Радою закони про колабораціонізм - кримінальну відповідальність за співпрацю з окупаційною владою. Розпливчастість дефініцій, що не долається зусиллями філософів, істориків, політологів, соціологів, відтворюється і в юридичних текстах: межа між зрадою, що шукає вигоди, і вимушеною співпрацею з ворогом для виживання, у багатьох випадках не виразна. І тоді практики правозастосування і пред'явлення підозр прямо свідчать про перехід країни, яка зазнала нападу, до «політики відплати», яка обіцяє справедливе покарання за антипатріотизм у словах і діях.

Політиці, що в період воєнного стану, спрямована всередину, на громадян, які проживають на підконтрольній Україні території. А у випадку перемоги поширеної й на звільнені міста та села, як це відбувалося у країнах Європи після Другої світової [Deak, Gross, Judt, 2000; Deak, 2015]. Аж до перших процесів над колаборантами ухвалені закони є і загрозою застосування негативних санкцій, і попередженням: варто утримуватися від такого вчинку і не вступати в колізію з кримінальним законодавством. Законодавець має право припускати, що такий документ сприятиме згуртуванню у суспільстві, але емпірично підтвердити це вкрай важко, якщо взагалі можливо.

У розумінні соціолога саме явище колабораціонізму має структурне походження. Дані моніторингу Інституту соціології НАН України рік у рік уможливлювали давати кількісну оцінку соціально-культурної неоднорідності населення. У 2013 р. стійких прихильників об'єднання України у союз із РФ та Білоруссю було, за моїми підрахунками, 39% опитаних. Причому відмінності у зовнішньополітичних орієнтаціях, в історичній пам'яті (оцінки політичних діячів і подій минулого) в образах бажаного майбутнього зберігалися навіть після гарячої фази першої російсько-української війни 2014 р. Особливо рельєфними були регіональні відмінності між «солідарностями» мешканців східних і західних областей [Вишняк, 2016; Макеєв, 2016]. На парламентських виборах 2019 р. (без окупованих територій на сході та Криму) проросійська партія ОПЗЖ отримала 13% голосів виборців, що дало їй право сформувати другу за чисельністю фракцію у Верховній Раді.

Однак тільки війна, що утворює поле високої напруги в координаті «друг - ворог», перетворює на антагоністичні розломи картини світу, способи сприймати, розуміти і інтерпретувати події, що раніше мирно співіснували, хоча й відрізнялися. Прихильність частини населення позитивним настановам щодо РФ, особливі налаштування оптик бачення та сприйняття соціальних процесів утворює природну основу для колабораціонізму-зради. Але заздалегідь неможливо передбачити, для кого такі переконання стануть підставою і мотивом вибрати «співпрацювати» з екзистенційно значущої дилеми «опір - співпраця», а для кого залишаться лише ресурсом уявної, бездіяльної ідентичності. Добірку висловлювань французьких колаборантів часів Другої світової про передумови свого вибору містить стаття Б. Моргана [Morgan, 1993], про сприйняття колаборантів у 1943-1948 рр. у Ростові-на-Дону - робота Дж. Джонса [Jones, 2005], про мотиви рекрутів окупаційних адміністрацій - публікація Д. Хікмена [Hickman, 2017]. Можливо, вони стануть у пригоді майбутнім дослідникам історії колаборантів в Україні у XXI ст.

колаборація влада бізнес окупант

Джерела

1. Дарендорф Р. (2021). Соблазны несвободы. Интеллектуалы во времена испытаний. Москва: Новое литературное обозрение.

2. Вишняк О. (2016). Регіональні моделі масової історичної свідомості в соціологічному вимірі. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 2, 39-62.

3. Макеєв С. (2016). Диференціація солідарностей в екстраординарних обставинах 2013-2015 років в Україні. Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1, 3-25.

4. Celi G., Guarascio D., Reljic J., Simonazzi A., Zezza F. (2022). The Asymmetric Impact of War: Resilience, Vulnerability and Implications for EU Policy. Intereconomics. Review of European Economic Policy, 57, 3, 141-147.

5. Deak I., Gross J.T., Tony J. (Eds). (2000). The politics of retribution in Europe. World war II and its aftermath. Princeton University Press.

6. Deak I. (2015). Europe on Trial. The story of collaboration, resistance, and retribution during world war II. Westview Press.

7. Digeser P.E. (2022). Collaboration and its political functions. American Political Science Review, 116, 1, 200-212.

8. Gordon, B.M. (1993). The morphology of the collaborator: the French case. Journal of European Studies, 23, 89-90, 1-25.

9. Hickman J. (2017). The occupier's dilemma: Problem collaborators. Comparative Strategy, 36, 3, 228-240.

10. Jeffrey W. Jones (2005). «Every family has its freak»: Perceptions of collaboration in occupied Soviet Russia, 1943-1948. Slavic Review 64, 4, 747-770.

11. Lo C.Y.H. (2019). Business collaboration within the nazi war machine: corporations and the state in the Austrian semiperiphery. Canadian Review of Sociology, 56, 4, 504-528.

12. Schneer J. (2014). Ministers at war. Winston Churchill and his war cabinet. New York: Basik Books.

Размещено на Allbest.ru