Особи з обмеженими можливостями: характеристика та умови роботи з ними

Размещено на http://www.allbest.ru

Особи з обмеженими можливостями: характеристика та умови роботи з ними

Вступ

Всі проблеми, які виникають в осіб з обмеженими можливостями в Україні говорять про необхідність посилення уваги з боку держави й суспільства. Всім відомо, що велика частина таких осіб погано матеріально забезпечена. Соціальна допомога та особливі потреби таких категорій населення не дозволяють їм підтримувати належний рівень життя. Державна влада та місцеве самоврядування не зважаючи на всі зусилля ще не достатньо можуть змінити стереотипи у ставленні до певних категорій громадян, що виражається у рівних правах та можливостях, а також бракує сучасних підходів до питань соціального захисту інвалідів. Вченими що розглядали різні аспекти роботи соціального були: (Колупаєва А.А, Безпалько О.В, Лук'янова Н.М. Семигіна Т.В. та інші).

Виклад основного матеріалу

В системі сучасної соціальної освіти особливе місце займає проблема соціалізації дітей з особливими потребами. У зв'язку з цим виникає багато суперечок, адже закладами де виховуються діти з особливостями психофізичного розвитку, можуть бути:

- спеціальні школи, інтернати закритого типу, і вони є осередками їхньої соціалізації.

Саме спеціальні школи-інтернати мають відповідні умови, висококваліфікованих фахівців, необхідні медичні послуги й тому варто відзначити, що такі установи закритого типу сприяють різноплановим процесам у нашій державі. Передова освітня політика на противагу різним процесам визначає соціальну інтеграцію дітей з особливими потребами у розвитку сучасної світової спільноти як прогресивну тенденцію[1, с.139].

Єдиного терміну стосовно осіб, які мають певні відхилення в здоров'ї на сьогоднішній час немає. У різних засобах масової інформації вживаються такі поняття, як:

- особа з інвалідністю, з обмеженою дієздатністю або людина з особливими потребами, особи з вадами розвитку.

В українському законодавстві, яке стосується таких категорій громадян ми можемо побачити як трактуються такі поняття.

У Законі України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" використовуються такі терміни: "особа з інвалідністю, особа зі стійким розладом функцій організму при взаємодії із зовнішнім середовищем, яке може призвести до обмеження її життєдіяльності в такому випадку держава повинна створити всі умови для використання нею прав на рівні з усіма громадянами, а також забезпечити її соціальний захист в майбутньому", тому, "Дитина з інвалідністю - це особа яка до певного вікового періоду зокрема до 18 років, з обмеженим доступом до життєдіяльності, але держава повинна підтримувати її життя у всіх життєво необхідних аспектах життя.

Автори законопроєкту зазначили, що термін "особа з інвалідністю" що людина є особистістю і це порівняння є більш конкретизуючим та недискримінаційним, і не виділяє інвалідність в особи. У проаналізованому законі від 2018 року, термін "інвалід" не вживають. Замість нього введено новий термін - "діти з особливими потребами", або "діти з обмеженими функціональними можливостями".

До дітей з неповною дієздатністю відносяться ті особи у яких стійкий розлад функцій організму, зумовлений захворюванням або вродженим дефектом, що призводить до обмеження їхньої діяльності в суспільстві та потребує соціальної допомоги. Розв'язання проблеми таких осіб в суспільстві необхідно вирішувати у двох напрямках.

Перший напрямок - це профілактика інвалідності та застосовувати комплекс заходів пов'язаних з підвищенням якості різної(медичної) допомоги, розширення мережі медико- соціальних та відповідних закладів.

По друге - соціальна реабілітація осіб з обмеженими функціональними можливостями, вирішення їх проблем за допомогою реабілітаційних центрів[2, с.7].

В Україні багато осіб з обмеженими фізичними можливостями часто зустрічаються з труднощами при реалізації свого права на працю. При працевлаштуванні на їх шляху стають транспортні, інформаційні та психологічні бар'єри. На підприємствах та організаціях роботодавці повинні створити для такої категорії належні умови праці. Оскільки це буде пов'язано з певними витратами то вони намагаються уникати таких людей. У нашій країні практично не залучені заохочувальні механізми щодо створення робочих місць для осіб що мають обмежені можливості й гнучких форм організації праці для них[3, с.7]. обмежений можливість реабілітація

Одним із провідних напрямків роботи різних соціальних інститутів та громадських організацій на сьогодні є інтеграція осіб з особливими потребами в суспільстві. Особливо важливим це є для дітей та молоді. Враховуючи їх функціональну недієздатність соціальна реабілітація надає їм можливість адаптуватися до соціального середовища. Але враховуючи ряд об'єктивних причин наше суспільство ще не зовсім готове до розв'язання такої проблеми. І тому соціальний працівник у своїй роботі повинен всі зусилля спрямовувати на соціальну підтримку, відновлення та інтеграцію осіб з особливими потребами та подолання стереотипу щодо їх неповноцінності. Значне місце у підготовці таких фахівців полягає у вивчені курсу в ЗВО "Робота ффахівця соціальної сфери з особою що має особливі потреби"[4, с.5].

Професійні працівники соціальної сфери використовують різні державні програми, але все одно не можуть самостійно розв'язати взаємопов'язані проблеми. Тільки за участі формальних і неформальних громадських, благодійних організацій можна досягти бажаного результату. Дуже важливим у реалізації соціальних програм є сталі особисті взаємини, життєздатні соціальні мережі. У територіальних громадах до створення таких соціальних мереж повинні долучатись всі сектори суспільства. Найбільш ефективно вирішувати проблеми здорового способу життя, психологічного добробуту дітей та молоді можна в межах територіальних громад. Соціальна педагогіка та соціальна робота вивчає особливості соціалізації особистості в різних соціумах і тому громада є об'єктом уваги соціально- педагогічної теорії. За останні роки в певних громадах були розроблені та впроваджені в дію різноманітні технології соціальної профілактики, соціального супроводу, що є важливими в соціальній інфраструктурі територіальної громади: реабілітаційних центрах для дітей з особливими обмеженнями, неповнолітніх, в загальноосвітніх закладах тощо.

Соціально-педагогічна робота в громаді з кожним роком стає одним із пріоритетних напрямків соціальної створюються громадські організації, детальніше діяльність соціальних соціальні проблеми проєкти[5, с.10].

У всіх країнах діяльності, планується конкретні соціальні служб, які вирішують громади, реалізуються світу зустрічаються особи, яких ототожнюють з поняттям "інвалідність", які мають обмеження різних можливостей. Інвалідом особа може стати внаслідок фізичних чи розумових дефектів, або ж наявністю психічних захворювань. Але такі дефекти можуть бути як постійні, так і тимчасовими. Про осіб з інвалідністю часто говорять, що вони створюють негативні стереотипи. Найбільш поширеними є такі:

особи з інвалідністю слабкі, неприємні, вони є тягарем для суспільства;

вони не можуть працювати працевлаштуватися на відкритому ринку праці, потребують благодійної допомоги, і що від них немає ніякої допомоги у об'єданій суспільством праці[6, с.42].

Сфера соціальної роботи для її функціонування вимагає впровадження інноваційних практик діяльності, щоб вона могла нормально розвиватися. Створюючи нові зразки роботи із соціально-вразливими категоріями громадян змінюються і погляди суспільства на основі потреб сучасної людини, на державному рівні з'являються вимоги до якості надання соціальних послуг, для тих хто потребує допомоги. Причинами пошуку інноваційних рішень для системи соціального захисту є низка соціальних проблем, які не вирішені й негативно впливають на досягнення сталості розвитку держави й обмеженості ресурсів. Завдяки цьому і створюється підґрунтя для появи інноваційних практик для соціальної роботи з вразливими категоріями населення.

Новими способами задоволення актуальних потреб клієнтів соціальних служб, які виникли у сфері соціальної роботи та спрямовані на досягнення найбільш ефективного результату при розв'язанні проблем конкретних осіб, що потребують підтримки суспільства є ті ж інноваційні практики у соціальній роботі. Вони повинні охоплювати усі вразливі категорії населення в нашій країні.

Серед них особи похилого віку, діти-сироти й діти які позбавлені батьківського піклування, і які опинилися у тяжких сімейних обставинах. Інноваційні практики роботи не обмежуються конкретними організаційними формами роботи, їх особливість в тому, що вони можуть існувати у вигляді програм чи проектів і реалізуватися у вигляді необхідних послуг наданих соціальними службами постійно[7, с.93].

Держава і суспільство на даний час повинно посилювати увагу до широкого спектра проблем людей з особливими потребами в Україні. Ця категорія населення потребує правового і соціального захисту, що формуе відповідні умови в сучасному житті.

Виходячи з практики ми бачимо, що більшість положень соціально-економічної політики відносно даної категорії давно застаріла і не узгоджується із загальновизнаними стандартами. На шляху до вирішення проблем осіб з обмеженими можливостями є багато позитивних кроків, але вони не забезпечені матеріальними ресурсами, а тому система правового і соціального захисту осіб з інвалідністю, яка існує на даний час потребує суттєвих змін і модернізації. Через те, що у державі постійно зростає чисельність осіб з певними обмеженнями то відповідно і зростають і проблеми захисту їх прав. Як зазначалося в даних Освітньої організації охорони здоров'я - близько 10% населення світу становлять особи що мають певні відхилення.

В Україні ж інвалідність також є поширеним соціальним явищем - більше ніж 2.67 млн людей мають обмежені можливості. Це означає, що в нашій країні кожна особа з інвалідністю потребує допомоги в плануванні особистого житла, облаштуванні під'їздів, громадського транспорту, а також забезпечення різними засобами реабілітації й виробами медичного призначення, сприяння у добробуті освіти і працевлаштуванні. [8, c.6].

"Соціальна робота" - це професійна діяльність державних і недержавних організацій, соціальних інститутів, які надають певну допомогу особі чи групі осіб, але якщо у суспільстві бракує належних умов чи особистих вад у реалізації як повноцінної особи, "соціалізація" припиняється або набуває зворотного напрямку. Основною метою соціальної роботи є врегулювання правових чи економічних відносин особи з суспільством, наданні відповідної допомоги при вирішенні проблем, які виникають в певний момент життя. Також мета полягає в збільшенні самостійності клієнтів, ефективному розв'язанні своїх проблем, створенні умов в яких клієнти могли б показати свої можливості та отримати все те, що їм належить за законом, створення умов при яких людина може жити зберігаючи почуття власної гідності й поваги з боку оточуючих попри своїм недолікам. Ідеальним варіантом для такої категорії та кінцевою метою, буде досягнення таких показників, коли допомога соціального працівника клієнту не буде потрібна[9, с.152].

Не всі діти з інвалідністю коли подорослішають можуть бути підготовленими до життєдіяльності у загальному середовищі. Але якщо вони отримували відповідну педагогічні, реабілітаційні та лікувальні послуги то стають повноцінною особистістю і зможуть забезпечувати себе не тільки в матеріальному відношенні, а також бути корисними у суспільстві. Педагогічна діяльність з дітьми що мають певні обмеження, коли вона буде організована правильно дає можливість такій дитині "налагодити" зв'язок із загальним середовищем, спілкуватися на рівні з однолітками, природою, мають можливість розкрити свої здібності й приносити користь суспільству. Дитина з обмеженими можливостями є не пасивним об'єктом допомоги, а людиною яка розвиває свої таланти та має право на задоволення різних потреб зокрема у спілкуванні та творчості[10, с.90].

Якщо особі з особливими потребами будуть створені належні умови життєдіяльності то вона зможе реалізувати свій потенціал у всіх сферах життя суспільства. Так зокрема в 1991 році був прийнятий Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні". В ньому були передбачені спеціальні права для осіб з обмеженими можливостями, завдяки їм вони зможуть успішно інтегруватися в суспільство. Медичну допомогу, вони зможуть отримувати на пільгових умовах, без перешкод матимуть доступ до інформації за допомогою засобів комунікації, отримають право на освіту, працевлаштування, соціально-побутове та транспортне обслуговування.

До положень цього закону також було розроблено та затверджено ще декілька видів документів. Серед них "Комплексна програма розв'язання проблем інвалідності в Україні", "Положення про індивідуальну програму реабілітації"[11, с.4].

Якщо людина з інвалідністю не залучалась до процесу формування політики й послуг, які надалі будуть впливати на її життя то вона зустрічається з великою кількістю бар'єрів. Якщо ми зможемо позбутися їх, то користь від цього буде не тільки людям з особливими потребами, але і їх сім'ям, суспільству, а тому органи влади повинні об'єднати всі зусилля для співробітництва і забезпечувати належність умов у громадських організаціях стосовно їх рішень. У сфері надання послуг участь у створенні органів для прийняття спільних рішень є великим значенням - партнерство, яке може передбачити делегування громадським організаціям осіб з обмеженими можливостями конкретного завдання[12, с.19].

Соціальна робота відрізняється специфікою своїх об'єктів та суб'єктів. Вона інтерпретується у вузькому і широкому значенні й залежить від об'єкта, на який буде спрямована дана діяльність. Всі об'єкти соціальної роботи які були розглянуті вище можуть бути й суб'єктами соціальної роботи. Але якщо

об'єктами соціальної роботи ті, що потребують допомоги чи захисту, а суб'єктами - ті хто надає допомогу, здійснює захист, то характеристика таких суб'єктів буд відрізнятися від характеристики об'єктів.

Ми не повинні забувати, що соціальна робота розглядається з урахуванням всіх видів, а не тільки практичної діяльності з приводу соціального захисту осіб. Розвиток особистості з особливими потребами залежить від задоволення їх потреб іншими людьми. Це позначається в обмеженому спілкуванні, самообслуговуванні й складає багатогранний процес соціальної роботи. Багато років держава підтримувала дітей і молодь з вадами розвитку тільки матеріальним забезпеченням, наданням медичних послуг та початковою освітою у спеціалізованих навчальних закладах. Враховуючи все це багато осіб з обмеженими можливостями не могли самі пересуватися були ізольованими від навколишнього середовища. На жаль у наш час ситуація майже не змінилася. Через економічну нестабільність особи з особливими потребами є однією з найбільш соціально-незахищеною категорією населення.

На даний час головною проблемою, яка потребує вирішення є подолання соціальної ізоляції інвалідів, які повинні мати можливість спілкуватися, брати участь у дозвіллі, а також у пошуку можливого заробітку. Всі діти з обмеженими вадами повинні отримувати не тільки матеріальну, але й мати належні умови для розвитку особистих здібностей і задоволення власних життєво необхідних потреб у морально-духовному аспекті життя[12, с.94].

Висновки

За останні роки в Україні все більше з'являється осіб з вадами здоров'я. Основною причиною цього є забруднення навколишнього середовища, природні катаклізми, вроджені патології, хронічні захворювання. Багато

літературних джерел свідчить про недорозроблену в Україні модель багатопрофільних реабілітаційних центрів, які повинні працювати на належному рівні та надавати допомогу всім хворим та постраждалим під час бойових дій залучаючи до реабілітації фахівців з фізичної реабілітації, психологів, та інших фахівців, яких будуть потребувати клієнти. Держава зі свого боку повинна допомогти дитині з особливими потребами зберегти розвиток своїх психофізичних можливостей, допомагаючи в організації дозвілля і самообслуговуванні та пересуванні, а також забезпечувати можливостями, яких вони потребують у своєму оздоровленні.

Суспільство повинне докладати максимум зусиль, щоб забезпечити громадян з особливими потребами гідним життям, а також недопустити виключення їх із суспільства.

Список використаних джерел

Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та

перспективи: Монографія. К.: «Самміт-Книга», 2009. 272 с.

Організація роботи з людьми з особливими потребами в діяльності спеціалізованих соціальних служб електронни й ресурс. 44с.

Якушенко Л. М. Актуальні проблеми соціального

захисту людей з інвалідністю. Аналітична записка. Серія «Соціальна політика». 2019. № 9. С.1-11. URL:

https://niss.gov.ua/sites/default/files/2019- 12/analit-yakushenko- social-policy-9-2019.pdf

Робота з людьми з особливими потребами. Методичні рекомендації / Уклад. О. Д. Ворощук. Івано-Франківськ, 2007. 70 с.

Безпалько О. В. Організація соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю у територіальній громаді : теоретико-методичні основи : моногр. М-во освіти і науки

України, Ін-т проблем виховання АПН України. К. : Наук. світ, 2006. 363 с.

Інвалідність та суспільство:навчально-методичний посібник. За заг. редакцією Байди Л.Ю., Красюкової - Еннс О.В. / Кол. авторів: Байда Л.Ю., Красюкова - Еннс О.В., Буров С Ю., Азін В.О., Грибальський Я.В., Найда Ю.М. К., 2012. 216 с.

Horemykina, Yu. V. (2020). Innovative Social Work

Practices for Vulnerable Groups of the Po pu lation in Ukraine. Demography and Social Economy, 3 (41), 91-113.

Аналіз забезпечення рівного доступу осіб із обмеженими фізичними можливостями до правосуддя. (аналітичний звіт) м. Львів 2013р. Електронний ресурс. 89 с. URL: http://www.fond.lviv.ua/?dl_name=_.pdf

Лук'янова Н. Соціальна робота в Україні: концептуальні засади і трансформація в сучасних умовах / Н. Лук'янова // Політичний менеджмент. 2009. № 5. С. 150-156 URL:. http://nbuv.gov.ua/UJRN/PoMe_2009_5_18.

Долинний Ю. О. Діти з обмеженими фізичними можливостями як об'єкт професійної підготовки майбутніх фахівців з фізичного виховання і спорту до реабілітаційної роботи. Науковий вісник Ужгородського національного університету серія: Педагогіка. Соціальна робота / голов. ред. І.В. Козубовська. Ужгород : Говерла, 2017. Вип. 2 (41). С. 88-91.

Об'єднуємо зусилля: інформаційне забезпечення

соціальної реабілітації та інтеграції в суспільство людей з особливими потребами : (до Міжнар. дня інвалідів) : метод. поради / Терноп. обл. універс. наук. б-ка ; підгот. С. Т Єрошенкова ; бібліогр. Л. Б. Оленич ; ред. Г Й. Жовтко. Т : [б. в.], 2010. 27 с.

Нічого для нас без нас: Посібник з інклюзивного прийняття рішень для державних органів. Упорядники: Азін В. О., Байда Л. Ю., Госс Н., Ждан П.М., Сухініна І. М., Флетчер А. К: Ленвіт: 2015. 102 с.

Ілініч С. Ю. Професійна компетентність фахівців соціальної сфери як соціодидактична проблема / С. Ю. Ілініч, Н. О. Ляшкова // Збірник наукових праць Кам'янець- Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Серія : Соціально-педагогічна. 2016. Вип. 26. С. 85-97. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/znpkp_sp_2016_26_11.

Размещено на Allbest.ru