Динаміка самооцінки стану здоров’я населення України

Основні демографічні показники за січень-червень 2021 року

В Україні середня тривалість життя населення в цілому нижча за середній показник у світі - 67 років у чоловіків і 77 років у жінок. Водночас проблема старіння та депопуляції в Україні не найвища в Європі [Статус держави визначають, 2021].

Як змінилася тривалість життя в Україні? Якщо у 1991 році середній показник складав 69 років, у 2015-му - 71 рік, то 2021-го середній показник тривалості життя становив 72 роки:

• 64,6 очікувана тривалість життя чоловіків, 1991 рік

• 66,3 очікувана тривалість життя чоловіків, 2015 рік

• 67 очікувана тривалість життя чоловіків, 2021 рік

• 74,2 очікувана тривалість життя жінок, 1991 рік

• 76,3 очікувана тривалість життя жінок, 2015 рік

• 77 очікувана тривалість життя жінок, 2021 рік.

У Європі різниця у тривалості життя жінок і чоловіків становить 4-5 років. Але на всьому просторі колишнього Радянського Союзу, включно із країнами Балтії, вона сягає 10-11 років. [Державна служба статистики, 2021].

Середня очікувана тривалість життя - інтегрований показник, який відбиває стан справ у державі. Іншими словами, не ВВП на душу населення відіграє провідну роль, а тривалість життя середньостатистичної особи, і якщо вона мала, значить такі умови в країні, така якість життя, освіта і поведінка. Статево-вікова структура померлих за причинами смерті віддзеркалює те, що відбувається в суспільстві. Треба покращувати умови життя, сферу обслуговування, але не останню роль у всьому цьому відіграє поведінка самих людей [Статус держави визначають, 2021].

Смертність - надійний статистичний показник. В Україні абсолютна більшість смертей реєструється, на відміну від захворюваності або інших показників.

Головною причиною смертності населення в країні є серцево- судинні захворювання, і за цим показником Україна залишається одним зі світових лідерів.

Згідно з даними ранжування, складеного на основі кількості смертей населення в Україні, найчастішими причинами смертності є:

1. Серцево-судинні захворювання (64,3%)

2. Новоутворення (14,1%)

3. Хвороби органів травлення (4,3%)

4. Неврологічні розлади (3,1%)

5. Самоушкодження та міжособистісне насильство (2,7%).

У національному масштабі смертність від серцево-судинних захворювань за останні майже 30 років зросла на 8% (до 449 376 випадків у 2019 році) і становить 64,3% загальної кількості смертей, тоді як у 1990 році було зафіксовано 350 605 смертей від серцево-судинних захворювань, що становить 56,5% відповідно [Серцево-судинні захворювання, 2021].

Серцево-судинні захворювання (переважно ішемічна хвороба серця та інсульт) є не тільки основними причинами смертності, а й одними з основних факторів інвалідності в усьому світі. Таких висновків дійшли американські вчені в результаті дослідження Глобального тягаря хвороб (GBD - Global Burden of Disease) у 2019 році [Global Burden of Cardiovascular, 2020].

Кількість серцево-судинних захворювань продовжує зростати майже у всіх країнах із середнім і низьким рівнем доходу. Проте сьогодні викликає тривогу той факт, що цей показник почав рости і в деяких країнах із високим рівнем доходу, де раніше він поступово знижувався.

Загалом виявлення випадків серцево-судинних захворювань майже подвоїлося за 30 років: з 271 млн у 1990 році до 523 млн у 2019 році, так само як і зросла кількість смертей від серцево-судинних захворювань за цей період: з 12,1 млн у 1990 році до 18,6 млн у 2019 році [Серцево-судинні захворювання, 2021].

Сьогодні понад 80% усіх смертей в Україні зумовлені саме серцево-судинними захворюваннями, а також цукровим діабетом, раком, хронічними обструктивними захворюваннями легень, розладами психічного здоров'я [Що робить Україна, 2019]. Крім того, в Україні існує ще недооцінена група захворювань, які призводять до інвалідизації працюючого населення внаслідок хронізації патологічного процесу, зокрема, вірусний гепатит, який поширюється парентеральним шляхом.

Результати аналізу причин смертності свідчать про незадовільний стан системи охорони здоров'я та реального доступу населення до медичних послуг, що виступає однією з причин високих показників смертності від серцево-судинних захворювань у молодому віці, а гострий інфаркт міокарда є причиною смерті майже у 20 випадках на 100 тис. населення, близько 50%пацієнтів після перенесеного інсульту отримують первинну інвалідність, а майже 12% померлих від інсульту - особи працездатного віку [Про рішення Ради, 2021].

Головними чинниками високого рівня неінфекційних захворювань є ризикована поведінка людей (нездорове харчування, низька фізична активність, куріння, зловживання алкоголем), зумовлена неналежним усвідомленням власної відповідальності за своє здоров'я, та недостатня профілактична робота (особливо на рівні первинної медичної допомоги). Поширені серед молоді шкідливі звички, безвідповідальна сексуальна поведінка молодих людей є одними з ризиків поширення ВІЛ-інфекції та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом, тощо. Саме тому профілактика має бути пріоритетом трансформації української системи охорони здоров'я.

Ще одним визнаним Всесвітньою організацією охорони здоров'я чинником ризику, що призводить до збільшення захворюваності та смертності у світі, є забруднення повітря, і понад 80% захворювань тією чи іншою мірою залежать від його якості.

Недосконалість системи охорони здоров'я, низький рівень усвідомлення цінності здоров'я як власного капіталу, відсутність просвітницької складової для населення з питань здорового способу життя, перебування переважної більшості населення в умовах соціально-економічної нестабільності призводять до створення несприятливих умов для підтримки здорового способу життя.

Основа всієї трансформації системи охорони здоров'я - це зміна моделі фінансування та реалізація принципу "гроші йдуть за пацієнтом". Для спеціалізованої медичної допомоги це означає, що держава через Національну службу здоров'я України (НСЗУ) сплачуватиме кошти медичному закладу за конкретно надану медичну послугу, пролікований випадок або ж готовність надавати допомогу. На це у держбюджеті 2020 року було передбачено 70,4 млрд грн [Беззуб, 2020: с. 3-12].

За цією моделлю фінансування лікарні не отримуватимуть кошти за необ'єктивне завищення кількості ліжко-місць, економічно невиправдані побутові витрати та роздуті штати співробітників. Тобто реформа передбачає підвищення ефективності використання бюджетних коштів у системі охорони здоров'я та стимулює підвищення доступності та якості надання медичних послуг для пацієнтів.

Тепер лікарні і відповідно лікарі не можуть розраховувати на субвенцію з держбюджету, яка переважно йшла на зарплати. Натомість НСЗУ закуповуватиме у лікарень медичні послуги і платитиме за них згідно з тарифами. Скільки лікарня заробить, стільки й отримає. Тобто зарплата лікарів тієї чи іншої лікарні залежатиме від того, скільки і яких медичних послуг вони надаватимуть пацієнтам. Тому бути посередньою лікарнею чи посереднім спеціалістом стане невигідно, бо фіксованої зарплати не буде, пацієнт матиме право вибирати того спеціаліста, якого вважає найкращим, а НСЗУ заплатить гроші за надану медпослугу тій лікарні, яку обере пацієнт.

Обсяг фінансування Міністерства охорони здоров'я України у 2021 році збільшився на 36,8% порівняно з попереднім роком - до 159,2 млрд грн порівняно з 116,4 млрд грн у 2020 році, з урахуванням продовження реалізації заходів реформи фінансування системи охорони здоров'я відповідно до Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" [Видатки на охорону, 2021].

Окрім структурно-функціональних перетворень медичної системи, важливим аспектом реформи є формування у населення України відповідального ставлення до свого здоров'я, яке значною мірою залежить від власної поведінки: перехід на здорове харчування, відмова від шкідливих звичок, вчасне звернення до лікаря й дотримання його рекомендацій замість самолікування, проходження профілактичних оглядів, вакцинація тощо. Підвищення ефективності профілактики захворювань, забезпечення їх раннього виявлення та лікування сприятиме значному поліпшенню якості життя і здоров'я населення України.

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), здоров'я - це стан повного соціального, біологічного і психологічного благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Отже, воно є суспільним багатством, а не лише особистим надбанням людини, одним із найважливіших показників добробуту народу. Метою Європейської стратегії "Здоров'я для всіх - 21" визначено реалізацію кожною людиною повною мірою свого потенціалу здоров'я. Під потенціалом здоров'я розуміють максимально досяжний рівень здоров'я людини. Потенціал здоров'я визначається здатністю піклуватися про власне здоров'я та здоров'я інших, приймати рішення і контролювати власне життя, а також забезпечувати створення суспільством умов, що сприяють досягненню здоров'я всіма його членами [Барна, Корост, 2015].

Слід зазначити, що Україна чи не весь період незалежності перебувала у стані "реформування системи охорони здоров'я, і ледь не кожен на власному досвіді відчув його перебіг. Іншими словами, за весь цей час у цій сфері майже не відбулося істотних позитивних змін. Так, за результатами опитування, проведеного соціологічною групою "Рейтинг" у травні 2017 року, лише 9% опитаних відчули, що якість державних медичних послуг покращилася за останні два роки; половина з опитаних стверджувала, що ситуація погіршилась, третина визнала, що змін не відбулося і якість послуг залишилась на тому самому рівні [Динаміка оцінок медичної реформи, 2017].

Попри все, зміни все-таки є (як на законодавчому, так і організаційному рівнях). Водночас тривалий період кризи медичної галузі, абсолютна невідповідність її організації й управління ринковим механізмам не дає можливості "швидких результатів", і оцінити результативність будь-яких управлінсько-організаційних заходів можна лише через 3-5 років. Але вже сьогодні, здійснивши аналіз змін у цій сфері, можна окреслити ризики та спрогнозувати можливі проблеми [Щорічна доповідь про стан здоров'я, 2017: с. 5].

В усьому світі організаційно-економічні принципи регулювання системи охорони здоров'я безперервно змінюються. Головним рушієм при цьому виступають фінанси, а частіше за все - їх брак. І це проблема не лише України, вона має глобальний характер. Основними чинниками цього процесу є те, що: 1. медична наука розвивається, нові технології й засоби лікування (з доказовою базою!) суттєво підвищують вартість лікування того чи іншого захворювання; 2. населення старіє, відсоток людей похилого віку в популяції зростає, відповідно, зростає і тягар навантаження на систему. Через це варто розглянути головні напрями змін у сфері охорони здоров'я України, визначити можливі ризики та проблеми. 3. постає нагальна проблема у зміні підходів і принципів фінансування системи охорони здоров'я шляхом закріплення моделі національного солідарного медичного страхування зі 100% покриттям витрат. здійснення реформування системи охорони здоров'я полягає ще й у тому, що вона здійснювалася паралельно з процесами децентралізації, а у 2020 році Україна, як і весь світ, увійшла в пандемію COVID-19. Попри гостру ситуацію з пандемією, у період від початку карантинних заходів понад чверть громадян України вказали, що медична система покращилась (нагадаємо, що у 2017 році на це вказали лише 9%), а за результатами соціологічного дослідження "Всеукраїнський омнібус", проведеного дослідницькою компанією "Active Group" у червні 2021 року, перший етап медичної реформи позитивно оцінила понад третина респондентів.

Оцінюючи стан медичної системи від початку карантинних заходів через пандемію коронавірусної хвороби, 27,8% опитаних вказали на її покращення; 7,4% сказали, що система істотно покращилась, а 20,4% - що трохи покращилась. Погіршення у медичній системі відбулось на думку 35% респондентів, 9,1% зауважили, що погіршення є істотним, кожен четвертий з опитаних (25,9%) зізнався, що система трохи погіршилась і 37,2% респондентів не визначились із оцінкою [Українці вважають вітчизняну медицину, 2021].

Отже, з впровадженням медичної реформи розпочались позитивні зміни як в оцінюванні системи охорони здоров'я, так і в самооцінюванні стану здоров'я громадянами України.

Рисунок 1. Як Ви вважаєте, чи покращилась медична система з початку карантинних заходів?, % Самооцінка стану здоров'я

Дані моніторингу Інституту соціології НАН України уможливлюють аналіз різноманітних суб'єктивних показників здоров'я у широкій часовій перспективі (з 1992 до 2020-2021 р.), зокрема самооцінки щодо стану здоров'я, наявності хронічних і застудних захворювань, перебування на медичному обліку.

Самооцінка здоров'я й розуміння поведінкових тенденцій дає змогу відстежувати новітні соціальні тренди, визначати нові цілі для інтервенцій, ідентифікувати цільові аудиторії для втручання, забезпечувати підтримку зацікавлених осіб, оцінити результативність програм, покликаних протидіяти негативним поведінковим практикам тощо, так само, як є важливими для тих, хто ухвалює рішення щодо організації системи охорони здоров'я.

Суб'єктивна оцінка стану здоров'я є віддзеркаленням об'єктивного стану індивіда (на емоційному і когнітивному рівні психіки) та відображає сукупність інтерорецептивних відчуттів особи, особливостей її біохімічного, гормонального та нервового стану [Корхова, 2001: с. 224-252], тобто вона є важливою детермінантою настрою і загального стану особи (на фізіологічному і психофізіологічному рівні), впливає на культуру здорового способу життя (ЗСЖ) Здоровий спосіб життя - це дії, спрямовані на запобігання захворювань, зміцнення всіх систем організму та поліпшення загального самопочуття людини. і ставлення особи до власного здоров'я [Психология здоров'я, 2003]. За висновками О. Решетникова, результати самооцінки респондентами стану здоров'я мають, безумовно, суб'єктивний характер та залежать від таких чинників, як психологічні особливості індивіда (песимістична чи оптимістична позиція щодо життя, недовірливість як риса характеру); самопочуття на момент опитування; стан здоров'я оточуючих; частота і тяжкість захворювань, перенесених респондентом останнім часом; інформованість про результати медичного обстеження; стан навколишнього середовища; ступінь задоволеності рівнем життя, рівнем медичного обслуговування тощо [Решетников, 2000]. Досліджуючи зв'язок між матеріальним (економічним) статусом і показниками здоров'я та ЗСЖ, дослідники виходять з припущення, що рівень доходу може істотно впливати на психологічний стан людини, позначатися на стані його здоров'я і на культурі ЗСЖ. Проте емпіричні дані вельми суперечливі: І. Назарова вважає, що малозабезпечені чоловіки вірогідніше за умовно забезпечених матимуть проблеми зі здоров'ям (у жінок такого ефекту не спостерігається) [Назарова, 2001: с. 46-53]. В. Дж. Браун та Н. Русинова встановили U-подібну залежність, згідно з якою "погане здоров'я частіше спостерігається у осіб з середнім достатком" [Браун, Русинова, 1999: с. 44-57]. Загалом, залежність між доходом і самооцінкою здоров'я є питанням спірним, натомість залежність між соціальним статусом респондентів та їх оцінкою стану власного здоров'я вивчена дещо краще. Як показують дані досліджень, найкраще за інших оцінюють своє здоров'я співробітники комерційних організацій, що радше за все пов'язане з їхнім віком; як "задовільне" частіше оцінюють власне здоров'я працівники бюджетних організацій, що пов'язане з тим, що більшість з опитаних мають вищу освіту; і найгіршу оцінку власному здоров'ю дають пенсіонери [Прозоров, 1996; Решетников, 2000].

За даними моніторингових опитувань, у 2020 році показники самооцінки стану здоров'я були майже такі самі, як і в перший рік незалежності. І тоді, і сьогодні майже третина опитаних (29%) оцінювали його як відмінний чи добрий, приблизно однакова кількість респондентів як поганий чи дуже поганий (17% у 1992 році і 18,5% у 2020-му) і абсолютно однакова (по 53% відповідно у 1992 і у 2020) - як задовільний. Отже, показники самооцінки стану здоров'я населення України у 2020 році залишилися на тому самому рівні, що і у перший рік незалежності (1992 р.).

Упродовж 1992-2020 років ситуація щодо самооцінки стану здоров'я коливалася і лише впродовж останніх кількох років спостерігалась тенденція до поступового зростання частки здорових жителів України. Так, якщо у 2010-2012 роках майже кожен п'ятий (20%) з українців вважали себе здоровими (за самооцінкою назвали власний стан здоров'я відмінним чи добрим), то, починаючи з 2014 року, цей показник поступово зростав і у 2019-2020 роках становив близько 29%. Отже, частка здорових досягла значення 1992 року (29%). Найнижчий показник самооцінки стану здоров'я спостерігався у 2004 році - лише 16% опитаних назвали свій стан здоров'я відмінним чи добрим. Водночас того самого року найбільшою виявилася частка тих, хто оцінив свій стан здоров'я як задовільний (58%), така сама кількість громадян була і у 2010 році. Найгіршим стан здоров'я населення був у 1998 році - 34% опитаних означили його як поганий чи дуже поганий (рис. 2).

Результати щорічного моніторингу свідчать про те, що в останні 6-7 років (2014-2020 рр.) спостерігається стійке покращення самооцінки стану здоров'я населення (рис. 3).

Рисунок 2. Динаміка самооцінки стану здоров'я українців, 1992-2020 роки

Рисунок 3. Самооцінка стану здоров'я, %

Отже, перебування півтора року в умовах пандемії, ймовірно, наклали відбиток на здоров'я та самопочуття українців. За даними дослідження, проведеного соціологічною фірмою ТОВ "Human Research" у серпні 2021 року (в рамках реалізації дослідницького проекту Інституту соціології НАН України "Соціальні наслідки пандемії COVID-19 в контексті суспільної трансформації в Україні: соціологічний підхід" за грантом НФДУ), станом на кінець літа 2021 року, 47% дорослого населення України оцінили своє здоров'я як відмінне чи добре, 44% - як задовільне, а 8% - як погане або дуже погане, і 1% населення не змогли визначитись з оцінкою (табл. 2).

Порівняно з 2020 роком у 2021-му суттєво зросла частка тих, хто вважає свій стан здоров'я відмінним чи добрим, і, відповідно, зменшилася частка тих, хто оцінив своє здоров'я як задовільне, і тих, хто зазначив його як погане чи дуже погане.

Таблиця 2

Як Ви загалом оцінюєте стан свого здоров'я?, %

Чоловіки традиційно оцінюють стан свого здоров'я дещо краще - лише 32% мають одне та більше хронічних захворювань порівняно з 43% жінок.

Очікувано, що з віком рівень хронічних захворювань збільшується, одне або більше хронічних захворювань мають 19% у групі віком 18-29 років, 30% у групі віком 30-55 років і 60% - у групі осіб віком 56 років і більше.

Виявлено, що наявність хронічних захворювань найчастіше зазначали респонденти з повною середньою освітою. Серед них 45% осіб мають одне та більше хронічних захворювань, і зі збільшенням рівня освіти відсоток осіб з хронічними захворюваннями зменшується. Проте найменше осіб із хронічними захворюваннями серед найменш освічених - 34% мають неповну середню освіту.

Самооцінювання наявності хронічних захворювань також корелює з рівнем матеріального стану. Найбільш заможні ("живемо в повному достатку") менше за всіх мають хронічні захворювання (7%) порівняно з 27% у групі тих, кому "вистачає на все необхідне і навіть на заощадження"; з 33% у групі тих, кому "вистачає на все необхідне, але не до заощаджень"; з 34% з групи тих осіб, кому "вистачає загалом на прожиття"; з 46% з тих, кому вистачає "лише на продукти харчування"; з 52% з тих, кому "не вистачає продуктів харчування і які інколи змушені голодувати" і з переважною більшістю (56%) з тих осіб, які "часто не мають грошей та харчі і які змушені інколи жебракувати".

За місцем проживання також є деякі розбіжності: менше за всіх мають хронічні захворювання мешканці сіл (32%) та мешканці міст з населенням 250 тис. і більше (37%). Найбільший відсоток тих, хто має хронічні захворювання, спостерігається серед мешканців м. Києва і серед мешканців невеликих міст - 44% і 43% відповідно.

Простежується кореляційний зв'язок між рівнем хронічних захворювань і задоволеністю життям загалом. Чим вище рівень задоволеності, тим менше хронічних захворювань. Серед тих, хто має одне та більше хронічних захворювань, більше половини (58%) становлять ті, хто зовсім не задоволений своїм життям загалом; 48% - це ті, хто скоріше не задоволений; 37% - не визначилися, задоволені вони чи ні; 29% - скоріше задоволені життям і 18% - ті, хто цілком задоволений своїм життям. Отже, чим оптимістичніше сприймають своє життя респонденти, тим менше хронічних захворювань вони мають.

Також з наявністю хронічних захворювань корелює позиція громадян щодо обставин, від яких залежить те, як складається їхнє життя. Серед проактивних громадян (тих, хто вважає, що перебіг його життя здебільшого залежить від нього самого) найменша (30%) кількість тих, хто має одне та більше хронічних захворювань; трохи більше (34%) їх серед тих, хто вважає, що життя залежить більшою мірою від них самих, аніж від зовнішніх обставин, і найбільшу частку (47%) виявлено серед тих, хто вважає, що тільки зовнішні обставини визначають перебіг його життя.

Оцінка показників перебування населення на медичному обліку

Про покращення стану здоров'я українців свідчать і показники перебування на медичному обліку. Вперше цей показник був впроваджений у моніторингове дослідження ІС НАНУ 2002 року. З того часу і до 2020 року ми спостерігаємо зростання частки тих, хто не перебував на медичному обліку (з 73% до 81 %). Також майже вдвічі зменшилася частка тих, хто перебував на диспансерному обліку, але не мав інвалідності (з 20% до 11%) і майже сталою залишилася частка тих, хто є інвалідом 1-3 групи (з коливанням у діапазоні 6-8%), при цьому їх частка становила у 2002 році - 7%, а у 2020 - 8% (див. табл. 4).

Тенденції щодо перебування на медичному обліку в основних соціально-демографічних групах (за статтю, віком, освітою, місцем проживання, рівнем матеріального стану, рівнем задоволеності життям) і позицією щодо перебігу життя респондента (активна/пасивна) є такими самими, як і при оцінюванні стану здоров'я, наявності хронічних захворювань, і за роки обстеження (2002-2020) вони практично не змінилися.

Таблиця 4

Динаміка показників перебування населення на медичному обліку, 2002-2020 роки, %