Ознаки соціальної якості життя воєнного часу в Україні й завдання її повоєнного піднесення
Розвиток положень щодо формування продуктивної функції соціальної взаємодії. Розкриття характеру її впливу на ознаки соціальної якості життя з урахуванням використання можливостей світового досвіду. Зміст політики повоєнного відновлення економіки України.
Рубрика | Социология и обществознание |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.07.2024 |
Размер файла | 138,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
До названих інститутів належать також інститути громадського простору через підтримку колективних систем і культурне збагачення. Для їх вимірювання використовуються показники, що характеризуються: часткою національних і місцевих бюджетів, зарезервованих для неприбуткових організацій; часткою національних і місцевих бюджетів, виділеною з них на культурні заходи; співвідношенням заборонених і проведених демонстрацій; кількістю культурних подій, організованих за ініціативою громадян; часткою людей, що практикують різні форми культурного збагачення на постійній основі.
Співпрацю і, відповідно, природну єдність людей зумовлено результатом соціалізації, яка характеризується, з одного боку, культурою, властивою для населення як окремо взятої країни, так і певних територій чи серед груп населення, а з іншого -- державою і, відповідно, її окремими інститутами, здатними стимулювати населення на основі ініціацій індивідуального характеру до співучасті в соціальному партнерстві з менеджментом і власниками бізнесу. В такому разі формується продуктивна сила соціальної взаємодії, що підносить на новий рівень діяльності як окремі бізнеси, так і економіку в цілому.
Для загального розвитку країни така соціальна діяльність виявляється результативнішою і ефективнішою порівняно з тими країнами, де держава намагається розвивати контрольованість і замкнутість. По суті, йдеться про дві суттєво відмінні моделі соціальної якості, хоча в реальному житті вони часто перетинаються залежно від умов, у яких перебуває країна і від яких залежить її розвиток. Проблема співвідношення, тобто домінування однієї моделі соціальної взаємодії над іншою, завжди перебувала в центрі уваги різноманітних політико-економічних дискусій і, відповідно, змісту економічної політики залежно від тієї чи іншої стадії розвитку.
Ми не ставимо завдання розкриття в історичному ракурсі розвитку соціальної якості двох відмінних моделей співвідношення індивідуального і одержавленого через призму соціальної взаємодії і, відповідно, її якості залежно від розвитку свобод і демократичних ознак їх забезпечення. Такого характеру співвідношення в часі й просторі змінювались, і особливо проблемним воно є нині, коли країни та їх суспільства зазнають потрясінь як від природних катастроф, так і воєн. Разом з тим, на нашу думку, сьогодні виправдано звернутися в історичному плані до окремих результатів вирішення проблем взаємопов'язаності в розвитку взаємодії суспільства, держави, бізнесу щодо використання соціального як фактора розвитку, зокрема для повоєнного відновлення, з метою успішного вирішення нагромаджених війною проблем.
Таким прикладом може бути Японія, де після Другої світової війни професійна влада і бізнес разом з населенням проводили економічну реконструкцію, будували -- і збудували! -- одну з провідних економік світу. Тому особливо важливо, як для цього були використані соціальні процеси, які є складовою соціальної якості, і в який спосіб остання виявила органічну цілісність у взаємодії влади й бізнесу. Така постановка питання є актуальною з огляду на те, що саме взаємодія соціального й економічного є ключовою в системі управління процесами відновлення. Це важливо і тому, що така взаємодія є ознакою її використання в загальному тренді змін умов і факторів подальшого розвитку.
В основі держави як інституту, зокрема, в Японії, яка досягла видатних успіхів у повоєнному відновленні, лежала орієнтація на національну мобілізацію (що, на перший погляд, є ознакою тоталітарного суспільства), у якій на різних стадіях реалізації домінувала політика швидкого розвитку, що забезпечувала управління відновленням на засадах і/або самоконтролю, і/або державного контролю, і/або співпраці. Їх сукупність виявилася кращою порівняно з невтручанням держави, тобто на засадах превалюючої особистої відповідальності і/або державного соціалізму на засадах колективної безвідповідальності (Чалмерс, 2022, с. 374). Така модель реально забезпечила швидке економічне зростання, оскільки спиралася на консенсус у сприйнятті взаємодії населення, бізнесу і урядовців на користь економічних пріоритетів з урахуванням соціального як фактора успішності в повоєнній відбудові країни. Консенсусність такого характеру поглядів була унікальною завдяки тому, що суб'єктивність індивідуального сприйняття збігалася з об'єктивно-суспільним і державницьким і була результатом спирання на соціальні опори суспільства, завдяки яким соціалізується населення. Отже, окремі громадяни і посадові особи мали єдність у розумінні завдань становлення й розвитку економіки Японії у повоєнні часи, і така єдність часто виходила за межі конвенційності Японської держави і спиралася на використання умовностей суб'єктивного сприйняття завдань розвитку країни.
В основу японського успіху повоєнного відновлення було покладено своєрідну модель, яка змогла забезпечити швидке зростання завдяки своїй специфічності: це була і не модель невтручання, заснована на регуляторних заохоченнях, але й не модель так званого державного соціалізму, що контролює і планує діяльність не тільки бізнесу, а і соціальних відносин серед широких верств населення, хоча часто й декларує так звану «живу творчість мас». Домінуючим для Японії став підхід, заснований на державно-приватному партнерстві, в основі функціонування і розвитку якого було забезпечення соціальної підтримки з боку як держави, так й інститутів соціального характеру, й особистої активності, що мала і суб'єктивне сприйняття завдань повоєнного відновлення більшістю населення. Соціальна мобілізація та її соціальна якість як результат японської соціалізації населення стали в ряд з економічною мобілізацією і були однією з ключових складових у повоєнній Японії при єдності розуміння японцями завдань і практичної діяльності, що є основою соціальної сфери як такої.
В Японії соціальна мобілізація була забезпечена через так звані «соціальні опори», що соціалізували населення і сформували зміст соціальної якості. Соціальні опори були використані одночасно і стали основою суб'єктивного розуміння змісту й характеру соціальної сфери, а соціальні ліфти слугували механізмом, що забезпечував трансформацію змісту соціальної якості. Вони також сприяли підтримці широкого спектра діяльності, що дозволяло успішно співпрацювати уряду, бізнесу і населенню там, де суб'єктивне збігалося з конвенційним. Такій співпраці суб'єктивного, з одного боку, і конвенційного -- з іншого сприяло, перш за все, Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості Японії як основний інститут держави, який інституційно забезпечував співробітництво в ключових складових взаємодії держави і бізнесу. В цьому полягала докорінна відмінність від держав, які діють методами командної економіки або в яких превалює так звана «ринкова домінанта», на основі якої держава своїми регуляторними актами лише підтримує приватні імперативи. Останні реалізуються на засадах конкуренції, яка досить часто в умовах слабкості громадських інституцій, де виражається суб'єктивність учасників, веде до олігархізації економіки Валерій Геєць: «Олігархат в економіці? Так склалося історично...». VECTOR NEWS. 2015. 10 лис. .
За певних умов пошук шляхів відновлення й відповідної моделі розвитку як економіки, так і країни в цілому (в тому числі й моделі управління), де держава може стати успішною, якщо розвивається і реалізуються не тільки економічна, а й соціальна мобілізація, забезпечується особлива інституційна взаємодія держави і суспільства. У результаті не тільки змінюються окремі складові соціальної якості, орієнтовані на соціальні показники життєдіяльності населення, а й використовуються, формуються і розвиваються соціальні інститути, які, маючи характер саме соціальних опор, уособлюють суб'єктивність у розумінні більшості шляхом соціалізації і забезпечують взаємодію держави, бізнесу і населення. У підсумку, місце є не тільки для суб'єктивного розуміння завдань розвитку, а й для можливості для його прояву. В результаті досягається єдність економічного і соціального в суспільстві. Саме так, на нашу думку, було в Японії. Серед особливих ознак японського суспільства були й інші, але тут ми наголошуємо на двох. Якщо першою ознакою японського суспільства була згадана вище єдність, то другою -- винятково мінімальна диференціація суспільства за рівнем життя населення, який на початковому етапі відновлення був досить низьким серед широких мас населення. І, скоріш за все, саме це мотивувало до єдності в суб'єктивному розумінні завдань розвитку кожного або більшості. Позитивною ознакою винятковості японського суспільства було й те, що в ході розбудови економіки аж до рівня високорозвинутих країн розподіл і перерозподіл доходів мали рівномірний характер, що підтримувало суб'єктивну єдність у сприйнятті реальності. Остання протягом півстолітнього піднесення японської економіки не призвела до розколу в суспільстві за доходами і не сформувала олігархату, який, урешті-решт, почав би і контролювати владу, і підкоряти чи контролювати соціальну активність.
Висхідним положенням у використанні соціального в моделі економічної реконструкції Японії був підхід, за яким ще на початковій стадії декларування мало місце «...таке національне переконання, за яким усі японці не прагнули споживацького життя, а задовольнялися мінімальними життєвими стандартами, споживали консервативно і збільшували заощадження, чим сприяли відновленню економічної могутності, не шукаючи фінансової допомоги від зовнішнього світу» (Saburo Okita, 1992). Отже, була єдність суспільного, у тому числі й через суб'єктивне розуміння суспільної більшості населення. Це було важливим соціальним аспектом життєдіяльності суспільства, що одночасно виступало ознакою соціальної якості життя, особливо в повоєнний період. Далі ми до них ще повернемося при розгляді питань оцінки соціальної якості в частині ознак, які характеризують соціальну згуртованість як через довіру, так і через об'єднувальні норми і цінності, самоідентифікацію і соціальну мораль.
У співпраці держави і бізнесу можливим став розвиток такої пріоритетної форми співробітництва, як державно-приватне партнерство, яке і було використане в Японії. Звернімо увагу на ті інститути, які можна якщо і не копіювати безпосередньо, то необхідно сформувати власні, притаманні кожному конкретному суспільству, які, утім, здатні виконувати функцію соціальних механізмів співпраці в суб'єктивному розумінні окремих індивідів. Для цього вони залучають укорінені в даному суспільстві фактори, які ґрунтуються на культурних засадах (традиціях) народу чи народів, що населяють країну, і визначаються історичними обставинами. Тим самим проблема соціальної якості, конвенційного і суб'єктивного в ній, а також інституцій і традицій, що їх узгоджують, актуалізується вже на початковій стадії реалізації заходів як в умовах війни, так і в період повоєнного відновлення. Така практика довела, що «...у соціальній сфері ... значення й розуміння, умовності й цінності, практики й процедури щодо характеру і мети діяльності є усталеними і потужними» (Galligan, 2006, p. 105) щодо їх впливу на формування поведінки людей у повоєнному відновленні. Так було, зокрема, в Японії, де взаємодія держави, бізнесу і населення в частині соціальних підвалин базувалася на:
• розподілі ринку праці;
• системі «колективні -- приватні заощадження»;
• 115 державних корпораціях, які охоплювали високоризикові сфери;
• системі дистрибуції, що слугувала не лише для розповсюдження роздрібних товарів, а й для утримання безробітних, людей похилого віку, недієздатних громадян, тим самим послаблюючи вимоги держави загального добробуту в Японії (Чалмерс, 2022, с. 383).
Усі вони у своїй основі мали соціальне підґрунтя і відповідне соціальне сприйняття, де проявлявся вплив суб'єктивного розуміння завдань розвитку.
Запропонуємо дві теоретично можливі в принциповому відношенні блок-схеми моделей соціальної взаємодії держави, бізнесу і населення. Перша передбачає розвиток на засадах конкуренції і політики соціальної якості життя (рис. 1), а друга -- на засадах розширеної соціальної взаємодії держави, бізнесу і населення з використанням політики державноприватного партнерства (співпраця держави і приватного сектору) і соціальної мобілізації (рис. 2).
Рис. 1. Блок-схема 1 -- модель взаємодії держави, бізнесу і населення в соціальній державі, яка забезпечує розвиток на засадах конкуренції і політики соціальної якості життя населення
Рис. 2. Блок-схема 2 -- модель соціальної взаємодії держави, бізнесу і населення в соціальній державі, яка забезпечує розвиток на засадах державно-приватного партнерства, соціальної мобілізації суспільства і політики соціальної якості життя населення
У практичному відношенні їх може бути набагато більше, але це ускладнює систему управління і, головне, сприйняття ідеї, отже, знижує ймовірність успіху за слабкості кадрового забезпечення. У повоєнних умовах остання, як правило, має місце, оскільки перехід від війни до мирного життя вимагає суттєвої трансформації системи управління, а значить, і відповідного кадрового складу.
Модель соціальної взаємодії, подана у вигляді блок-схеми на рис. 1, є характерною для соціальної держави, що домінувала в розвитку соціальної якості життя в другій половині ХХ -- першій чверті ХХІ ст. Нині ж можна стверджувати, що світовий розвиток починає формуватися певною мірою за межами ідеологеми «соціальна держава».
У межах концепції соціальної взаємодії у цій ідеологемі як інститу- ційної бази розвитку формується і модель, у якій, поряд із соціальними оцінками якості життя населення, використовуються соціальні опори суспільства та їх інститути, що дозволяє розвиватися державно-приватному партнерству (див. рис. 2). Така соціальна взаємодія дістала назву «соціальна державно-приватна співпраця держави, бізнесу і населення». Її ключовою ознакою є орієнтація на економічний розвиток шляхом економічної мобілізації і паралельно соціальної мобілізації. Основна місія останньої -- забезпечувати соціальну взаємодію на основі нових інституційних підвалин, які б, у свою чергу, формували і розвивали поведінку широких мас населення в сукупності з державною і бізнесовою елітою, оскільки в суспільстві вони сприймаються як неодмінні, тобто близькі до природних суспільних ознак, завдяки яким відбувається соціалізація населення.
Після Другої світової війни економічний розвиток підтримувався так званою соціальною мобілізацією через соціальне співробітництво, яке займало проміжну ланку між державою і бізнесом, з одного боку, і населенням та державою і населенням та бізнесом -- з іншого, яка дозволила солідаризувати зусилля якщо не всього, то більшості населення із співробітництва (взаємодії) заради розвитку. Це й було однією з ключових умов успішності «японського економічного дива» другої половини ХХ ст. Таким чином, зародки соціального співробітництва відкривають майбутнє для моделі управління на засадах державноприватного партнерства в якості політико-економічноїмоделі солідаризації основних партнерів з розвитку держави, бізнесу, населення на засадах консенсусу між державою (владою), бізнесом і населенням. І саме така модель забезпечила справедливість і стабільність повоєнного розвитку Японії.
В Україні під час війни було проведене дослідження щодо бажаної моделі форми управління в країні, яка в сприйнятті населення має бути використана як модель, здатна забезпечити справедливість Дембіцький С. Соціологічний моніторинг «Українське суспільство» після 16 мі-сяців війни. Київ, Інститут соціології НАН України, 2023. 40 с. . Досягнення останньої і є однією з визначальних ознак якості життя, наявність якої у суспільстві (і це довів приклад Японії) стала однією з опор політи- ко-економічної моделі солідаризації між суспільством, державою, бізнесом і населенням з метою побудови високоефективної моделі повоєнного відновлення.
Дослідження показало, що під час війни населення солідаризувалося на засадах боротьби проти загарбників і Україна одночасно стала більш справедливою. Так, у вересні 2019 р. варіант оцінки «справедливість забезпечується скоріше й повністю» обрали тільки 16,5 % респондентів, а в червні 2023 р. таких було вже 38,5 %. Зрозуміло, що суспільна модель солідаризації в умовах воєнного часу як результат спільного бажання населення чинити опір зміниться в умовах мирного життя, отже, проблема пошуку шляхів розвитку на засадах справедливості знову актуалізується. Результат же, на нашу думку, залежатиме і від форми управління.
Так, дослідження на цю тему Соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України засвідчило, що бажаною формою управління для 63,6 % респондентів є меритократія, яка в рази перевищила і утилітаризм (17,2 %), і лібертаріанство (19,2 %). Переважна більшість прагне створення таких умов, за яких громадяни займатимуть позиції, що відповідатимуть їх здібностям, а в країні, у свою чергу, будуть створені умови, за яких громадяни, незалежно від соціального положення, матимуть можливості такі здібності розвивати і успішно просуватись у своїй життєдіяльності.
Меритократична система управління, незважаючи на свою привабливість, має певні недоліки, які, врешті-решт, можуть призвести, наприклад, до пригнічення соціальної мобільності (Hayes, 2012, p. 292). І це важливо враховувати, адже на певному етапі її використання можна не досягнути необхідної солідаризації, хоча й буде відкрито доступ до управління кращим, тобто талановитішим, освіченішим і т. п. Серед позитивних ознак такої системи управління -- можливість усувати вплив бюрократії і змінювати соціальну структуру суспільства (Белл, 1999) і тим самим уникати умов, коли у талановитої частини населення з'явиться мотив мігрувати до інших країн. Отже, у повоєнній системі управління меритократичні підходи -- одна з необхідних її складових, оскільки для України важливо створити умови, за яких з-за кордону повернуться мільйони біженців.
До того ж меритократія -- це і європейські цінності, адже «...суспільство, побудоване за принципом меритократії, ... працює значно ефективніше. <...> Чим вище ви підіймаєтеся в меритократичній ієрархії, тим частіше ви зустрічаєте більш розумних, освічених, космополітичних і цікавих людей! <...> В умовах відсутності меритократії нам доведеться жити в замкненому колі, в якому може бути й затишно, але багато несправедливості, кумівства і злодійства» Зашев П. Меритократія -- європейська цінність, про яку забувають в Україні. Європейська правда. 2015. 07 січ. .
Обстеження Інституту соціології НАН України водночас свідчить і про те, що респонденти, які в більшості своїй орієнтовані на мерито- кратизацію, зазначають, що бажаної справедливості, яку реалізовуватиме обрана форма правління, зовсім або скоріше забезпечено не буде. Це означає, що в українському суспільстві після війни існуватиме запит на розширення можливостей посилення консолідації зусиль населення навколо відбудови країни разом з інститутами держави і бізнесом. До речі, навіть в умовах війни станом на січень 2024 р. відзначається погіршення порівняно з 2023 р. ставлення громадян до влади (53 %); також відносна більшість (40 %) опитаних констатують погіршення ставлення влади до громадян Оцінка громадянами ситуації в країні та дій влади. Довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів. (Січень 2024 р.). Разумков Центр.
Нині в Україні вже використовуються певні меритократичні засади в системі управління, що розширює формування соціальної якості життя населення. Зокрема, запроваджено новий порядок проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, метою якого є добір осіб, здатних професійно виконувати покладені на них обов'язки. Також набрав чинності порядок проведення конкурсу на зайняття посад дипломатичної служби за категоріями працівників. Конкурси мають забезпечити оцінювання професійної компетентності кандидатів. Подібну систему вже запроваджено при заміщенні вакантних посад науково-педагогічних працівників, втілено порядок щодо обмеження термінів перебування на посаді президента, ректора, начальника, директора тощо як у закладах освіти, так і в наукових установах.
Запровадження в Україні воєнного стану зумовило ухвалення нового Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо функціонування державної служби та місцевого самоврядування у період дії воєнного стану. Закон України № 2259-ІХ від 12.05.2022 р. , який спростив процедуру вступу на посади держслужби і в органах місцевого самоврядування на період дії воєнного стану. Такі особи призначаються без конкурсного добору, обов'язковість якого була передбачена попереднім законом, на підставі поданої заяви, заповненої особової картки встановленого зразка і документів, що підтверджують наявність у них громадянства України, освіти й досвіду роботи згідно з вимогами нового законодавства, встановленими для відповідних посад.
Скасування воєнного стану внесе відповідні корективи до згаданого Закону України, оскільки це буде час певного буму професій для нової повоєнної реальності, як це було, наприклад, у повоєнній Великій Британії, коли меритократичний підхід у процесі задоволення потреб у фахівцях дозволив багатьом увійти до так званого «середнього класу». Це відбулося саме завдяки ухваленим рішенням про доступ до певних професій через складання іспиту на інтелект і здобуті людиною знання (Young, 1958), а не в силу її становища в суспільстві. Меритократичний характер формування системи управління шляхом добору кадрів на основі оцінювання їхніх знань та інтелекту розширили можливості досягнення бажаної справедливості для багатьох верств населення.
Майбутня модель взаємодії держави, бізнесу і населення на основі державно-приватного партнерства на засадах меритократизму як сталої форми управління вимагає консенсусної взаємодії на основі солідаризації представників влади, правлячої еліти, бізнесу, їх власників і населення. У результаті люди зможуть брати участь у відносинах, завдяки яким вони відіграватимуть відповідальну роль у власному повсякденному житті, оскільки на шляху кооперативної взаємодії влади, бізнесу і населення, за меритократії, сформується система управління, яка відкриє більшості населення можливості для реалізації здібностей, розширення можливостей і покращення життєдіяльності завдяки своїм здібностям.
Успішність населення, а також усіх учасників соціальної і економічної взаємодії вимірюється такими індикаторами, як: соціальна згуртованість, соціальна інклюзія, соціальна залученість й соціальні можливості, які відображають характер взаємодії як продуктивної сили суспільства. Усі складові такої взаємодії повинні забезпечувати соціально-економічну безпеку всім окресленим акторам -- і людині, і бізнесу, і державі. Безпека відіграє ключову роль у їх функціонуванні в цих процесах взаємодії, забезпечуючи кожному можливість для реалізації інтересів. Оцінку ж їм усім, урешті-решт, дасть суспільство, оскільки «...суспільство задає мірило, за яким оцінюється людина» (Popper, 1962, Ch. 5). І всі створені в державі інститути теж оцінюються суспільством, яке «...виникло в результаті суспільного договору ... як такого, що відбувся завдяки людській природі або, точніше, із соціальної природи людини» (Popper, 1962, Ch. 6), яка як соціальний феномен з позицій різноманітності ознак її буття має устремління до щастя як виміру і своєї життєдіяльності, і тих, хто її оточують. Щастя має і економічний, і психологічний, і соціальний, і навіть епідеміологічний виміри та являє собою узагальнений феномен філософського сприйняття і трактування.
Сучасна практика проводжуваних у європейських країнах обстежень щодо відчуття людиною щастя свідчить, що досягти повного щастя для окремо взятої особистості в межах окремо взятої країни неможливо. І це підтверджують опитування, зокрема, в Німеччині, Польщі, Румунії і Україні World Values Survey. WVS Wave 7 (2017-2021). . Отже, тих, хто вважав себе дуже щасливим у період опитувань 1995--1998 рр., у Німеччині було 17,9 %, Польщі -- 10,3 %, а в Румунії і Україні -- відповідно, 5,1 і 4,9 %. Це була друга хвиля обстежень. Станом на 2017--2022 рр., під час уже сьомої хвилі обстежень, кількість щасливих зросла в кожній країні: зокрема, у Німеччині -- до 72,8 %, Польщі -- до 31,5%, Румунії і Україні -- відповідно, до 21,9 і 17,4 %. У рази збільшилась і частка достатньо щасливих у цей період у кожній з названих країн. У сукупності частка дуже щасливих і достатньо щасливих зросла в Німеччині з 80,5 до 84,7 %, тобто на 4,2 в. п., Польщі -- на 5,6 в. п., Румунії і Україні -- відповідно, на 22,4 і 28,8 в. п. Паралельно знижувалась і питома вага не дуже щасливих і зовсім нещасливих у кожній з досліджуваних країн.
Дані обстежень населення цих чотирьох країн засвідчили, що відчуття щастя у людей посилювалось, отже, кількість нещасних людей зменшувалася завдяки в тому числі послідовно змінюваним інституційним способам, які розвивалися, знижуючи ступінь соціальних бід. При цьому в кожній з цих країн використовувалися ті методи переформатування соціального середовища, які в результаті їх послідовного застосування раціоналізували способи досягнення відчуття щастя. Серед багатьох способів, що мають, як правило, інституційний характер і які б повинні були позбавити людей нещасть, існують і такі, які не позбавляють, а, навпаки, погіршують стан справ через прояви соціального зла, яким, зокрема, є війна, що поширює нещастя серед людей, і, безумовно, війна, розпочата РФ проти України в лютому 2022 р.
В Україні соціологічні обстеження на цю тему ведуться вже тривалий час. Зокрема, їх проводить Київський міжнародний інститут соціології, який з січня 2001 р., тобто вже понад 20 років, ставить респондентам запитання «Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?». За період з січня 2001 р. по травень 2021 р. показник позитивних відповідей зріс з 35 до 70 %, тобто у два рази. При цьому якщо в перший рік війни (2022 р.) він знизився до 68 % порівняно з 71 % у 2021 р., то у 2023 р. (станом на травень) піднявся до 70 % Культурні практики населення України: поведінка та ставлення. Аналітичний звіт (20 березня 2023 р.). Київський міжнародний інститут соціології. . Зауважимо, що проведене обстеження характеризується певними важливими особливостями: «...із Заходу до Сходу знижується частка тих, хто щасливий (хоча навіть серед респондентів, які до 24 лютого 2022 р. жили на Сході, більшість вважають себе щасливими ...
Серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО) менше людей вважають себе щасливими -- 54 % проти 72» Там само.. Разом з тим, навіть серед ВПО їх більше половини. Як бачимо, і в жахливих умовах війни як найбільшого зла, що віднімає в людини життя, робить її непрацездатною, змушує емігрувати з країни в якості біженця або міняти звичне місце проживання в якості внутрішньо переміщеної особи, обмежує можливості життєдіяльності, українці мають високі адаптивні здатності, які формують оптимістичні настрої не тільки на перемогу, а й на переживання труднощів як воєнного, так і повоєнного відновлення. У 2024 р., навіть в умовах війни, населення України в 1,8 разу оптимістичніше порівняно з довоєнним 2021 р. оцінює здатність подолати труднощі протягом найближчих років Оцінка громадянами ситуації в країні та дій влади. Довіра до соціальних інститутів, політиків, посадовців та громадських діячів (січень 2024 р.). Разумков Центр. 2024. 07 лют. .
Висновки
У сучасних умовах «дружні стосунки» як ідеологема подолання відчуженості найманої праці й капіталу шляхом подальшого розвитку «виробничої демократії» залишаються головним шляхом демократизації господарської влади, який дозволяє уникнути революційних змін суспільного ладу. Останнє досягається тим, що в зміст поняття «виробнича демократія» закладено механізми демократизації власності, управління і договірну демократизацію на засадах або співучасті, або співуправління, або самоврядування працівників.
У довгостроковому відношенні демократизація господарської влади певною мірою забезпечила перерозподіл багатств у світі в напрямі більшої рівності, актуалізувала проблему соціальної якості життя і як певного стандарту життя, і як інституційної характеристики соціального суб'єкта, що соціалізується.
«Промислова демократія» і надалі може розширюватися за рахунок участі в ній представників бізнесу, держави і працівників за підтримки профспілок і громадських організацій з метою пошуку шляхів збереження й формування нових робочих місць. У підсумку соціальна взаємодія і соціальна співпраця держави, роботодавців, найманих працівників і громадських організацій, які виступають соціальними партнерами, мотивують до розвитку економіки в цілому. В результаті формується виробнича функція продуктивності суспільної взаємодії завдяки її соціальній природі. В основі такого характеру взаємодії населення лежать соціальна згуртованість та інклюзивність, а також міжособистісні, міжгрупові контакти, через які реалізується вплив на економічний і соціальний розвиток бізнесу, держави і суспільства в цілому.
Наявні тенденції щодо обмеженості соціальних трат держави зумовили розвиток «суспільства участі», завдяки чому формується середовище для прояву населенням ініціативи з активізації продуктивної діяльності й посилення відповідальності за її результати. В умовах формування «суспільства участі» мають забезпечуватися підтримка громадської активності й розвиток інститутів і громадського сектору, щоб допомогти державі в роботі з населенням, що посилює взаємодію цих соціальних партнерів. Така модель використання розширених можливостей соціальної взаємодії є перспективною як під час війни, так і -- особливо -- у період повоєнного відновлення в Україні. Соціальна активність населення і його діяльність з організації громадянського суспільства (ОГС) схожі на ті, що мають місце в країнах ЄС. Їх подальший розвиток вимагає підтримки з боку держави для опанування механізмів забезпечення інституційної спрямованості в діяльності таких організацій, зокрема, органів місцевої влади. Може також ітися і про розвиток нестандартних форм волонтерської діяльності в Україні, які мають новітній характер у світовій практиці, зокрема, для формування розподіленої системи, спрямованої на підвищення ефективності виконання ряду функцій держави, що є важливим для успішного розв'язання нагромаджених війною проблем.
У результаті матиме місце «соціальна мобілізація» широких верств населення на повоєнне відновлення, що трансформуватиме систему управління в напрямі її меритократичності. Це, у свою чергу, розширить можливості для розвитку моделі державно-приватного партнерства з використанням засад «соціальної мобілізації» суспільства і політики соціальної якості життя населення, у якій соціально-економічна безпека, соціальна згуртованість і соціальна інклюзивність є складовими забезпечення стабільності й розвитку. На цьому шляху можливим стане досягнення соціального консенсусу щодо соціальної якості й єдності конвенційного і суб'єктивного сприйняття і використання соціальних опор, які, з одного боку, соціалізують населення, а з іншого -- у соціальній сфері значення, розуміння, умовності, цінності, практики і процедури діяльності формують єдність щодо поглядів і дій для повоєнного відновлення економіки. Як результат, у межах соціального співробітництва конвенційне і суб'єктивне стають у один ряд для формування моделі управління на засадах державно-приватного партнерства як політико-економічної моделі солідаризації основних партнерів у розвитку держави, бізнесу і соціальної якості життя населення.
соціальний якість повоєнний
Список використаної літератури
1. Mill J. (1848). Principles of Political Economy with Some of Their Applications to Social Philosophy. Books I-II. University of Toronto Press.
2. Mauro P. (2022). Adding ethicg Ethics to public finance. Evolutionary moral psychologists point the way to garnering broader support for fiscal policies. Finance & Developmet. Vol. 59. № 1. P. 46--49.
3. Commons J. (1950). The Economics of Collective Action. New York, Macmillan Company. PP. xii. 414.
4. Туган-Барановский М. (1903). Очерки из новейшей истории политической экономии. СПб., Типография И.Н. Скороходова. 464 с.
5. Proudhon P. (1841). Qu'est-ce que la propriete? Paris.
6. Berle A., Means G. (1932). The Modern Corporation and Private Property. Macmillan, New York. 380 p.
7. Heyets V. (2023). Features of socialization and its structural transformation in Ukraine under Russia's aggression in Ukraine. Ukrainian Society. № 3 (86). Р. 9--25.
8. Маркс К., Энгельс Ф. (1960). Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., Изд-во политической литературы. Т. 23.
9. Galligan D. (2006). Social Spheres. In: Law in Modern Society. Clarendon Law Series. Oxford Academic. Ch. 6. Р. 103--120.
10. Шедяков В. (2018). Совершенствование производственной демократии -- магистральное направление развития организационно-управленческих отношений. Вісник Одеського національного університету. Сер.: Економіка. Т. 23. Вип. 1. С. 7--11.
11. Балакірєва О., Дмитрук Д. (2020). Динаміка громадської активності та рівня довіри в Україні. Український соціум. № 1(72). С. 162-185.
12. Панькова О., Касперович О., Іщенко О. (2016). Розвиток волонтерської діяльності в Україні як прояв активізації соціальних ресурсів громадянського суспільства: специфіка, проблеми та перспективи. Український соціум. № 2(57). С. 25--40.
13. Чалмерс Дж. (2022). Японське економічне диво. Як професійна влада та бізнес збудували провідну економіку світу. Пер. з англ. Р. Клочка. Київ, Наш Формат. 456 с.
14. Saburo Okita (1992). Post-War Reconstruction of the Japanese Economy. University of Tokyo Press. 194 p.
15. Hayes С. (2012). Twilight of the Elites: America After Meritocracy. Crown Publishers, 304 p.
16. Белл Д. (1999). Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Ред. В. Иноземцев, М., Академия. 327 с.
17. Young М. (1958). The Rise of the Meritocracy. 198 р.
18. Popper K. (1962). The Open Society and Its Enemies. Vol. 1: The Age of Plato. 364 р.
References
1. Mill J. (1848). Principles of Political Economy with Some of Their Applications to Social Philosophy. Books I-II. University of Toronto Press.
2. Mauro P. (2022). Adding ethics to public finance. Evolutionary moral psychologists point the way to garnering broader support for fiscal policies. Finance & Development. Vol. 59. № 1. P. 46-49.
3. Commons J. (1950). The Economics of Collective Action. New York, Macmillan Company. xii, 414 p.
4. Tugan-Baranovsky M. (1903). Essays on the contemporary history of political economy. 464 p. [in Russian].
5. Proudhon P. (1841). Qu'est-ce que la propriete? Paris.
6. Berle A., Means G. (1932). The Modern Corporation and Private Property. Macmillan, New York. 380 p.
7. Heyets V. (2023). Features of socialization and its structural transformation in Ukraine under Russia's aggression in Ukraine. Ukrainian Society. № 3 (86). Р. 9-25.
8. Marx K., Engels F. (1960). Complete Works. 2nd ed. Vol. 23. [in Russian].
9. Galligan, D. (2006). Social Spheres. In: Law in Modern Society. Clarendon Law Series. Oxford Academic. Ch. 6. Р. 103-120.
10. Shedyakov V. (2018). Improving of industrial democracy -- main direction of development of organizational and managerial relations. Odesa National Univers ity Herald. Economy. Vol. 23. № 1. P. 7-11. [in Russian].
11. Balakireva, O., Dmytruk, D. (2020). Trends in civic engagement and the trust level in Ukraine. Ukrainian Society. № 1(72). P. 162-185. [in Ukrainian].
12. Pankova O., Kasperovych O., Ishchenko O. (2016). The development of volunteer activity in Ukraine as a demonstration of civil society social resources activation: specificity, problems and perspectives. Ukrainian Society. № 2(57). P. 25-40. [in Ukrainian].
13. Johnson Ch. (2022). MITI and the Japanese Miracle. The Growth of Industrial Policy, 1925-1975. R. Klochko (transl.). Kyiv. 456 p. [in Ukrainian].
14. Saburo Okita (1992). Post-War Reconstruction of the Japanese Economy. University of Tokyo Press. 194 p.
15. Hayes С. (2012). Twilight of the Elites: America After Meritocracy. Crown Publishers, 304 p.
16. Bell D. (1999). The Coming of Post-Industrial Society: A Venture in Social Forecasting. V. Inozemtsev (Ed.). 327 p. [in Russian].
17. Young М. (1958). The Rise of the Meritocracy. 198 р.
18. Popper K. (1962). The Open Society and Its Enemies. Vol. 1: The Age of Plato. 364 р.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Сутність соціальної політики, основні напрямки її здійснення. Характеристика системи соціального захисту та соціального страхування. Особливості функціонування соціальної політики в Україні та інших державах. Людина як суб'єкт соціальної політики держави.
учебное пособие [488,3 K], добавлен 03.05.2010Характеристика сім'ї, як інституту групового життя. Об'єктивні та суб'єктивні умови групового життя. Соціальні ознаки, які об'єднують людей у спільності. Параметри, що характеризують групу як цілісність. Психологічний зміст та феномен соціальної групи.
реферат [24,8 K], добавлен 12.11.2010Розкриття особливостей соціальної політики в Україні, її основних напрямів та пріоритетів. Державна політика зайнятості працездатного населення. Соціальний захист та допомога населенню. Державне регулювання доходів. Мінімальний споживчий бюджет.
контрольная работа [115,5 K], добавлен 02.08.2015Формування системи соціальних служб як важливий напрямок соціальної політики в будь-якому суспільстві. Соціальна робота: поняття, зміст. Загальні функції Державної служби зайнятості України. Зміст прогнозування, планування, регулювання та управління.
контрольная работа [21,0 K], добавлен 23.10.2014Розкриття терміну "якість життя". Аналіз житлових умов в деяких розвинених країнах. Дослідження відмінності використання показників якості життя в різних країнах. Проблеми погіршення рівня життя та значного майнового розшарування населення України.
статья [24,1 K], добавлен 27.08.2017Сучасний рівень освіти та медичного обслуговування в Україні. Принципи діяльності держави щодо регулювання процесів у галузях соціальної сфери. Регіональні особливості нормовано-інтегрального показника рівня розвитку соціальної інфраструктури в Україні.
творческая работа [3,8 M], добавлен 01.10.2009Поняття соціальної політики та соціальної держави. Концептуальні засади захисту населення. Формування системи соціальних допомог, її законодавче та фінансове підґрунтя. Вдосконалення системи фінансування соціального захисту за умов ринкової економіки.
дипломная работа [434,3 K], добавлен 29.04.2011Компоненти соціальної структури. Поняття "соціальної групи", "соціальної спільності". Соціальна стратифікація у перехідному суспільстві та підходи щодо її аналізу. Подолання культурного бар’єра і бар’єра спілкування у процесі соціальної мобільності.
реферат [36,7 K], добавлен 21.08.2009Завдання соціальної політики України та напрямки її здійснення; сутність, принципи, пріоритети та функції соціальної держави. Сутність закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Складові колективного договору.
контрольная работа [48,4 K], добавлен 30.05.2010Освіта як пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики з розвитку освіти. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави. Зміни в системі освіти.
реферат [28,2 K], добавлен 09.08.2010Зародження соціальної роботи ях фаху в індустріально розвинутих суспільствах на початку XX ст. Проблеми періодизації історії соціальної роботи. Передісторія виникнення соціальної роботи як фахової діяльності. Соціальна діяльність Нового часу.
реферат [23,2 K], добавлен 18.08.2008Концептуальні засади соціальної роботи з сім’ями, жінками, дітьми, молоддю в Україні. Нормативно-правові засади реалізації соціальної молодіжної політики центрами соціальних служб. Державна програма сприяння працевлаштуванню і вторинній зайнятості молоді.
дипломная работа [864,1 K], добавлен 19.11.2012Сутність методів і їх роль в практиці соціальної роботи. Вибір підходу до процесу соціальної роботи. Огляд способів, які застосовуються для збирання, обробки соціологічних даних у межах соціальної роботи. Типи взаємодії соціального працівника з клієнтами.
курсовая работа [47,3 K], добавлен 29.03.2014Суть і зміст соціальної роботи з сім'єю, основні завдання такої роботи на сучасному етапі. Загальний огляд технології соціальної роботи з сім'єю високого соціального ризику в умовах дитячої поліклініки. Аналіз технології попередження проблем у сім'ї.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 05.01.2011Проблеми молоді в сучасній науковій думці і соціальному просторі Росії. Зміст державної молодіжної політики. Завдання молодіжних програм і проектів. Рекомендації щодо розвитку соціальної роботи з молоддю в Україні в контексті досвіду Російської Федерації.
дипломная работа [143,7 K], добавлен 19.11.2012Соціологічний підхід до вивчення питання взаємодії людини та суспільства, зміст і характерні ознаки соціальної взаємодії. Співвідношення людини та суспільства. Соціальній конфлікт та соціальне співробітництво як форми взаємодії людини та суспільства.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 25.05.2013Інститут сім'ї в контексті соціології. Механізми соціальної захищеності сімей в суспільстві, що трансформується. Специфіка соціальної роботи з сім’єю. Роль центру соціальної служби у підтримці сімей. Особливості соціальної роботи з сім’єю закордоном.
курсовая работа [73,4 K], добавлен 09.09.2014Законодавство України, дотичне до надання соціальних послуг. Регламентація відносин соцроботи в Україні. Соціальні стандарти. Документальному забезпеченні соціальної політики. Соціальне обслуговування. Соціальний супровід. Соціальна профілактика.
реферат [27,4 K], добавлен 30.08.2008Сутність та структура соціальної політики, її основні цілі, напрями, пріоритети, завдання та показники. Особливості, сучасні напрями та перспективи розвитку державної соціальної політики, витрати на соціальне забезпечення та шляхи удосконалення.
курсовая работа [389,2 K], добавлен 03.10.2010Дослідження суб'єктивного аспекту соціальної напруженості. Особливість головних тенденцій у формуванні суспільних настроїв. Розгляд рівня матеріальної забезпеченості населення, напруги у сфері зайнятості, медико-демографічній ситуації та умов життя.
статья [206,1 K], добавлен 05.10.2017