Пошуки вимірів згуртованості: академічний дискурс

Размещено на http://allbest.ru

Інститут соціальної та політичної психології

Національної академії педагогічних наук України

Пошуки вимірів згуртованості: академічний дискурс

Довгань Н.О.

Анотація

У статті узагальнено та систематизовано відомості про теоретизування щодо вимірів соціальної згуртованості (далі СЗ). Описано конструювання СЗ у межах суспільно-політичних доктрин (ліберальна, республіканська, соціальної демократії).

Обґрунтовується, що на концептуалізацію і операціоналізацію СЗ впливають політичні, економічні або соціальні загрози.

Представлено багатоваріативну концептуалізацію феномену в академічному дискурсі:

· п'ять вимірів Jane Jenson (приналежність/ізоляція, включення/виключення, участь/непричетність, визнання/відторгнення, легітимність/нелегітимність);

· формальний і суттєвий характер відносин та політичну, економічну, соціокультурну сфери діяльності, які складають СЗ за П. Бернардом;

· шість вимірів СЗ за А. Кернс і Р. Форрест (спільні цінності та громадянська культура; соціальний порядок і соціальний контроль;

· солідарність і скорочення розбіжностей у матеріальному стані; соціальні мережі та соціальний капітал;

· територіальна приналежність та ідентичність); систему «Два на два» Р. Бергер-Шмітт (горизонтальний і вертикальний виміри та суб'єктивний і об'єктивний компоненти СЗ);

· чотири виміри СЗ за П. Дікесом, М. Валентовою та М Борсенбергер (приналежність/ізоляція, участь/пасивність, прийняття/відмова, легітимність/нелегітимність).

Наголошується, що СЗ є «гібридною» політичною «квазіконцепцією», побудована на основі аналізу даних контекстуальної ситуації, може вважатися ідеальною формою суспільних відносин, яка не має універсальної формули ефективності, але є результатом адаптації політики конкретних держав до контекстуальних умов.

Обґрунтовується думка про те, що виміри СЗ, які зустрічаються у більшості підходів, не слід вважати її невід'ємними істотними компонентами, адже стратегічна мета досягнення СЗ суспільства реалізується відповідно до контекстуальних умов і задля вирішення різних актуальних завдань як академічного так і політичного спектру.

Ключові слова: концепція, соціальна згуртованість, академічний дискурс, виміри згуртованості.

Вступ

Постановка проблеми. Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року Росії в Україну докорінно змінило життя громадян нашої держави, Європи, світу. Змінилися соціальні відносини і соціальна взаємодія. В умовах війни всі сфери життя українців було переорієнтовано на виживання у надскладних умовах і збереження національної ідентичності. Військова небезпека створила реальну зовнішню загрозу національним інтересам та існуванню і розвитку України.

З одного боку, невирішені у довоєнні часи питання консолідації політичних еліт щодо загального шляху розвитку країни, ефективності інститутів державної влади, соціально-економічних та екологічних проблем посилили внутрішні загрози та утворили передумови для розгортання дезінтеграційних процесів.

З другого боку, військова ескалація безпрецедентно зміцнила соціальну єдність країни та об'єднала громадян. Українські спільноти, як діючі актори, проявили приклади надзвичайної стійкості у намаганні зберегти соціальні відносини, емоційні і громадянські зв'язки. Одночасний рух (дез) інтеграційних процесів у соціально-політичному просторі держави актуалізував необхідність вивчення шляхів улагодження геополітичних конфліктів та знаходження інструментарію вирішення внутрішньодержавних питань (свободи населення, соціальної справедливості, економічної ефективності, розподілу ресурсів тощо).

Набуло стратегічного значення знаходження психологічної платформи посилення соціальної згуртованості як на рівні суспільства, окремих соціальних груп, поколінь, так і на індивідуальному мікрорівні (як готовність чи спроможність до гуртування), укріплення існуючих соціально-психологічних зв'язків. У той же час, очевидно, що контекстуальна ситуація внесла свої корективи й, безпосередньо, у реалізацію Державної стратегії регіонального розвитку України на 2021-2027 роки, однією із цілей якої є «формування згуртованої держави в соціальному, гуманітарному, економічному, екологічному, безпековому та просторовому вимірах». На підставі того, що в умовах внутрішніх та зовнішніх загроз національній безпеці досягнення цілей Державної стратегії шляхом зменшення диспаритетності становища соціальних та територіальних груп втратило перспективу реалізації, особливого значення набуло розроблення психологічних засад загальнонаціональної згуртованості, основоположних для зміцнення суб'єктності органів державної влади й конструювання єдиного українського простору.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У результаті проведеного теоретичного аналізу було визначено, що у ХХ-ХХІ ст. питання соціальної згуртованості суспільства піднімалося як в наукових дослідженнях, так і в політичних колах національного та наднаціонального рівня.

Так, в академічній площині, як ранніх, так і сучасних досліджень, представляється концептуальне й аналітичне трактування поняття «соціальна згуртованість» (далі СЗ); у політичному дискурсі, СЗ інтерпретується згідно законів епохи, культури, домінуючої ідеології, засобів вирішення актуальних національних й транснаціональних завдань.

Зауважимо, що у сучасному політичному полі СЗ використовується у якості концептуальної й інструментальної основи вибудовування політики соціального, економічного розвитку, захисту і безпеки Європи. Безпосередньо в Україні основні планувальні документи координації політики у різних сферах розробляються та затверджуються Кабінетом Міністрів України також у межах концепції СЗ, використовуваної в Європейському політичному дискурсі: Державні стратегії регіонального розвитку України на довгостроковий період (на періоди 2006-2015 рр., 2015-2020 рр., 2021-2027 рр.) [1; 2; 3].

Це свідчить про те, що генеральний вектор сталого розвитку нашої держави вибудовується, з одного боку, відповідно до територіальних й національних особливостей України, актуальних викликів, що постають й суттєво впливають на ситуацію в регіонах; з іншого боку, в межах концептуальних рамок гуртування Європи.

Мета статті полягає у систематизації теоретико-методологічних засад конструювання соціальної згуртованості й визначенні особливостей концептуалізації феномену в академічному дискурсі.

Виклад основного матеріалу

Ранні дослідження СЗ сягають корінням у політичну філософію та дебати наукової спільноти щодо основ соціального порядку, які, в силу динамічних трансформацій у політичному просторі ІХХ-ХХ століть, не результувалися згодою щодо концептуалізації феномену.

Це можна пояснити тим, що стратегії згуртованості суспільства формувалися у межах дієвих суспільно-політичних доктрин із різним трактуванням подій, явищ, суспільних процесів: ліберальна (Велика Британія, Сполучені Штати та англомовні країни), республіканська (Франція), соціальної демократії (скандинавський регіон, Німеччина та німецькомовні країни) [9]. суспільний політичний соціальний україна

З часом, на перший план політики Європи було винесено завдання наднаціонального єднання (утворення ЄС). Це привело до поступового політичного і економічного зближення суверенних держав й пошуку стратегій будування нового соціального ладу згуртованих суспільств.

Геополітична трансформація, яка відбулася, стала прикладом того, коли ідея (в даному випадку «гуртування суспільства») щодо загального благополуччя і добробуту, досягнення соціальної справедливості вийшла на перші позиції у конкуренції із програмними настановами дієвих суспільно-політичних доктрин.

Розгортання теми гуртування впливових геополітичних гравців змінило життя, суспільні пріоритети у багатьох державах і стало першопричиною утворення агрегованих мегаакторів (міждержавні, наддержавні утворення) ЄС, Рада Європи тощо [4].

Природно, що питання інтеграції в європейській політиці набуло поширення саме в часи швидких геополітичних змін (ХХ ст.) Політики та вчені всього світу пропонували теоретичні і практичні стратегії, рекомендації щодо ефективного гуртування суспільств в умовах глобалізації. Але, за причиною того, що СЗ визначалася не концептуальною суворістю, а різними типами політичних, економічних або соціальних загроз, наукове товариство на перехресті ХХ-ХХІ століть не дійшло консенсусу щодо того, які дії призведуть до вирішення поставлених завдань.

З одного боку, це заважало подальшій операціоналізації СЗ (необхідної для вимірювання й порівняльного аналізу перебігу інтеграційних / дезінтеграційних процесів у різних державах), з іншого, навпаки сприяло різнобічному розгортанню теоретизації феномену [10; 11].

На відміну від досліджень початку ХХ ст., у сучасних наукових роботах представлено багатоваріативні комбінації вимірів СЗ, які використовуються не тільки в академічній, а й геополітичній площині.

Важливе місце серед основоположних праць займає робота Джейн Дженсон (Jane Jenson), презентована у продовження спроб картографування соціальної згуртованості Canadian Policy Research Networks (CPRN). Авторка наголошує, що не існує єдиного визначення СЗ і способу її реалізації. У той же час СЗ є основою колективної ідентичності, приналежності, попереджує маргіналізацію та сприяє рівним можливостям у суспільстві. СЗ складається з п'яти вимірів:

1. Приналежність (belonging) /Ізоляція (Isolation) (вивчаються цінності, особливості колективної ідентичності). Суспільство вважається згуртованим, якщо громадяни є причетними до певних спільнот, мають єдині базові цінності.

2. Включення (inclusion) / Виключення (exclusion) (враховується функціонування економічних інститутів, їх доступність). Показником СЗ є рівні можливості в ринковому суспільстві. Загрози СЗ пов'язуються із практиками, що призводять до відчуження, маргіналізації окремих осіб або прошарків населення.

3. Участь (Participation) / Непричетність (Non-involvement) (оцінюється участь на місцевому рівні громадян у житті суспільства). Уникнення взаємодії, негативні повідомлення про «політичне розчарування» вважаються показником існування проблем із гуртуванням.

4. Визнання (Recognition) /Відторгнення (Rejection) (індикатором СЗ вважається розвиток інституцій, (офіційних чи неформальних, державних чи приватних), які підтримують, а не підривають відмінності у владі, ресурсах і цінностях.

5. Легітимність (Legitimacy) /Нелегітимність (Illegitimacy) (вивчаються технології вирішення ціннісних конфліктів, які застосовуються у плюралістичному суспільстві). Впливовість акторів (на рівні інститутів, макроінститутів, держави) у модеруванні складних ситуацій вважається показником згуртованості.

Типологію вимірів СЗ J. Jenson розвинув Пауль Бернард (Paul Bernard). Він піддав зовнішній і внутрішній критиці п'ятивимірність СЗ, пояснюючи це тим, що аспекти соціального порядку є більш різноманітні й в моделі J. Jenson представлені частково.

Таблиця 1