Підготовка майбутніх фахівців із соціальної роботи до соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Підготовка майбутніх фахівців із соціальної роботи до соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім'ї

Янковська Світлана Вікторівна

Науковий керівник: Султанова Наталя Вікторівна, доктор педагогічних наук, доцент

Анотація

Статтю присвячено основним чинникам професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в різних формах сімейного виховання та впливу новітніх технологій на означений процес. Також розкрито окремі питання змісту та форм соціальної роботи із сім'єю як провідним інститутом соціалізації особистості тавимоги до особистості майбутнього фахівця із соціальної роботи в Україні. Ключові слова: соціальна робота, фахівець із соціальної роботи, сімейні форми виховання, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, соціалізація, професійна підготовка.

У процесі реформування установ для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні виникла необхідність вдосконалення системи підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи до професійної діяльності під час навчання у закладах вищої освіти. Особливу увагу вчених зосереджено на питанні готовності фахівців до соціалізації дітей-сиріт у різних формах сімейного виховання (прийомних, опікунських, патронатних сім'ях). Тому важливо розглянути основні чинники, які сприятимуть якісній підготовці фахівців до роботи із сім'єю як первинною ланкою, що забезпечує успішне «входження» дітей- сиріт у соціум. На основі теоретичного аналізу та практичної роботи доведено, що використання новітніх технологій сприятиме підвищенню якості професійній діяльності із суб'єктами деінституалізації. професійний соціалізація батьківський піклування

За останні роки турбота про розвиток і благополуччя дітей, збереження сімейного оточення для них, постали важливим стратегічним завданням перед нашою державою. Саме на це спрямоване вдосконалення законодавчої бази, основними векторами якої є підтримка сімей, які знаходяться у складних життєвих обставинах, реформування державної системи влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з поступовою їх реінтеграцією у біологічні чи набуті сім'ї. Одним з основних пріоритетів національної політики держави є попередження найбільш актуальних загроз вразливої категорії дитячого населення. До них відносимо негативний вплив позасімейної соціалізації на соціальну поведінку та адаптацію сиріт у сучасне суспільство (Указ Президента України «Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей» 2019). Згідно з Проєктом Концепції державної політики щодо досягнення цілі «Кожна дитина зростає та виховується в родинах або в умовах, максимально наближених до сімейних, у благополучному, доброзичливому та безпечному середовищі, де дбають про потреби та інтереси дітей». Сьогодні кількість дітей, котрі перебувають у закладах інституційного догляду та виховання, утричі більша, ніж у країнах ЄС, а випускники інтернатів у переважній більшості випадків потребують постійної підтримки держави; 90% з них не готові до життя в соціумі, 92% дітей, які перебувають в інтернатах, мають батьків, та близько 30% можуть повернутися у сім'ї. Щороку близько 10 тис. дітей залишаються без батьківського піклування, зокрема, через безвідповідальне ставлення рідних до виконання своїх обов'язків, уживання алкоголю, наркотичних засобів, жорстоке поводження з дитиною, інші сімейні скрути.

Таким чином, гуманістична спрямованість державної соціальної політики на виховання дітей-сиріт та дітей,позбавлених батьківського піклування, у сім'ї як основному агенті соціалізації передбачає залучення їх у ті процеси, що сприятимуть формуванню всебічно розвиненої особистості із стійкою моральною та світоглядною установкою.

Наукова спільнота також не залишається осторонь цієї проблематики. У сучасному суспільстві загалом та в освітньому просторі зокрема як ніколи актуальними стали наукові напрацювання педагогів- гуманістів, що пройшли випробування часом: Г. Гмейнера, Я. Корчака, П. Лесгафта, І. Песталоцці, В. Сухомлинського та інших. Їх праці довели, що сім'я - це те виховне середовище, що сприяє гармонійному розвитку дітей, їх успішній соціалізації та соціально особистісному становленню. Саме в ній започатковуються і розширюються світоглядне бачення, морально-естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, тобто те, що згодом становитиме соціальну сутність дітей. Наразі багаторічний досвід виховання осиротілих дітей у державних інституціях показав, що їх вихованці виявились не готовими до життя у соціумі. Система так званого «закритого» виховного середовища відсторонила вразливу категорію дітей від активної взаємодії з навколишнім світом, у результаті чого вони не змогли своєчасно та в повному обсязі отримати необхідні соціальні знання, уміння та навички, тобто соціальні компетенції.

Ця ситуація викликала необхідність активізації у сучасному суспільстві сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Водночас перед закладами вищої освітиУкраїни постало завдання вдосконалення професійної підготовки майбутніх фахівців із соціальної роботи відповідно до вимог сьогодення. Відтак соціалізацію особистості і значення в цьому процесі альтернативних форм виховання дітей досліджували Г. Бевз, І. Пєша та інші.

Вагомий внесок зробила І. Пєша, яка довела, що соціальне становлення особистості залежить від її перебування у певному соціумі, у якому вона розвивається, набуваючи певних якостей, що поступово інтерпоризуються, засвоюються, усталюються (незалежно від того, позитивні ці якості чи негативні). Це відбувається у процесі формування самосвідомості індивіда, засвоєння досвіду і цінностей суспільства - процесі соціалізації, основою формування і розвитку особистості дитини якого є, у першу чергу, сімейне оточення, умови сімейного виховання (Пєша, 2000).

Окремі питання змісту та форм соціальної роботи із сім'єю як провідним інститутом соціалізації особистості досліджували Т. Алєксєєнко, І. Трубавіна, Т. Кравченко та інші. Зокрема, Т. Алєксєєнко особливу увагу приділяє проблемі оптимізації умов соціалізації особистості у її найближчому оточенні, з перших років життя дитини.

З цих міркувань у Концепції соціально-педагогічного патронату молодої сім'ї її розглядають з позиції дієвого механізму створення цілісного виховуючого середовища на основі активізації громади з метою профілактики девіантної поведінки дітей і молоді, зміцнення інституту сім'ї, підвищення ефективності соціальної роботи за місцем проживання, об'єднання зусиль усіх агентів соціалізації незалежно від їх секторальної стратифікації. Тому особливі вимоги вчена ставить перед фахівцями, які здійснюють професійну діяльність окресленого напряму.

Т. Алєксєєнко відзначає, що у цьому процесі відбуваються зміни в усіх учасників взаємодії, а також умов самої діяльності: набуваються нові знання, соціальний і професійний досвід, зростає ступінь самостійності особистості, її здатність контролювати своє життя та ефективно вирішувати назрілі проблеми; оптимізуються умови життєдіяльності, у яких полегшуються адаптація та індивідуалізація (Алєксєєнко, 2007).Одним з провідних принципів соціальної роботи науковиця виокремлює принцип компетентності: професійну підготовленість фахівця; уміння обирати оптимальні варіанти соціальної роботи і забезпечувати їх кваліфіковану реалізацію; досвід професійної діяльності. Проте на сучасному етапі розвитку освіти залишається недосконалою змістова сторона підготовки фахівців до професійної діяльності з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, у якій вбачаємо акцентування на сім'ї як основному агенті соціалізації, а принцип тимчасового розміщення дітей в установу чи патронат повинен працювати лише до моменту знаходження їм постійної сім'ї.

Таким чином, педагогічна наука ставить чіткі вимоги до особистості майбутнього фахівця із соціальної роботи в Україні. З-поміж основних виокремлюємо соціальну гідність, стійку громадянську позицію, високу моральність, свідомість, творчий потенціал тощо. Усі ці якості вкрай необхідні для повноцінного життя у соціумі, впливають на його якість та створюють передумови для творчого перетворення навколишнього світу.

Такий фахівець здатний на високопрофесійному рівні здійснювати професійну діяльність, передати ці якості осиротілим дітям, які внаслідок складних життєвих обставин не в змозі самостійно протистояти викликам долі. Тому перед фахівцями вперше постало питання допомогти дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, інтегруватись у біологічні чи набуті сім'ї шляхом співпраці всіх суб'єктів цього процесу з метою створення умов для виховання повноцінної соціально адаптованої особистості.

Проте відсутність загальноприйнятої універсальної моделі професійної освіти фахівця з виділенням конкретної сфери діяльності призводить до неготовності фахівців здійснювати корекційно-виховні завдання, спрямовані на становлення чітких життєвих перспектив знедолених дітей.

На думку О. Бобак, професійну підготовку фахівців необхідно зорієнтовувати на принцип самозабезпечення сім'ї, тобто пошук і стимуляцію її внутрішніх резервів, які допоможуть вирішити власні проблеми (Бобак, 2012). Вважаємо такий діяльнісний підхід до подолання життєвих труднощів найбільш оптимальним, оскільки активізація особистісного потенціалу всіх членів сім'ї здатна забезпечити позитивну соціалізацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дослідниця В. Рюль зазначає, що моделі і технології самостійного долання життєвих труднощів повинні відновлювати утрачені соціальні взаємозв'язки між дитиною та соціальним оточенням, що автоматично мобілізує як внутрішні, так і зовнішні ресурси особистості. Це особливо актуально за наявності загостреного відчуття самотності, яке сигналізує про порушення природних зв'язків у соціальній мережі. Тому в більшості випадків для реалізації таких моделей необхідна соціальна підтримка й допомога; при цьому дитина, у першу чергу, розраховує на підтримку батьків, особливо за умови їх включеності в необхідність долання дитячих труднощів (Рюль, 2013).

Чинне місце при виникненні специфічних життєвих ситуацій у процесі соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім'ї відводиться фахівцям із соціальної роботи, котрі шляхом надання соціальної допомоги здійснюють корекцію такого процесу. Тому в рамках концептуального підходу «допомога для самодопомоги», запропонованого І. Трубавіною, основними чинниками створення корекційно-виховного середовища в біологічних чи набутих сім'ях виділяємо:

Доброзичливі стосунки між усіма суб'єктами деінституціоналізації та створення необхідних умов для довірливого мікроклімату в новому сімейному оточенні дитини. Позитивна взаємодія всіх учасників процесу збільшуватиме впевненість дітей щодо можливостей вирішення будь-якої проблеми, розвиватиме такі позитивні якості, як цілеспрямованість, наполегливість, відповідальність, толерантність тощо. Для цього фахівцям необхідно використовувати певні форми і методи:

бесіди з батьками та дітьми щодо проблем, які виникають у процесі виховання у сім'ї;

залучення до благодійних соціальних проєктів, масових культурних заходів, що організовуються місцевою територіальною громадою. Це дає змогу вступати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, у різноманітні взаємодії з навколишнім світом, допомагає їм соціалізуватись, а оточуючим позитивно налаштовуватись на взаємини з такими дітьми.

Достатній рівень педагогічної культури всіх учасників соціалізаційного процесу. Це передусім, педагогічні знання та педагогічні здібності фахівців, які допомагають зрозуміти потреби дитини, усвідомити шляхи впливу на неї, реально оцінити ту чи іншу ситуацію, скорегувати поведінку дитини.

Соціальна робота повинна супроводжуватись тактовністю щодо осиротілих дітей, прийомних батьків, вихователів, опікунів з використанням консультацій, бесід, оскільки непорозуміння усередині родини виникають саме через недостатній рівень педагогічної культури.

Академік М. Стельмахович у своїй праці «Теорія і практика українського національного виховання» зазначав, що «взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей - незамінима практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління» (Стельмахович, 1996).

Усвідомлення власної соціальної ролі. У першу чергу, майбутні фахівці повинні чітко розуміти свою соціальну роль у професійній діяльності з осиротілими дітьми. По-друге, фахівці мають доступно донести до дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що сім'я є фундаментом здорового суспільства, запорукою їх гармонійного «входження» у соціум. Водночас необхідно розвивати в дітей відчуття єдності із сім'єю, причетності до загальних справ родини. По-третє, члени сім'ї також повинні усвідомлювати те, що вони виконують найважливішу соціальну роль у своєму житті, виховуючи майбутніх громадян, та своїм позитивним прикладом формують успішних членів суспільства.

Системна педагогічна робота із сім'єю з формування соціальних компетенцій дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, кінцевим результатом якої є їх готовність до самостійної життєдіяльності. Важливою умовою успішності системної педагогічної роботи фахівців виступає посилення дії принципу відкритості до навколишнього світу, що полягає у розвитку почуття довіри до оточуючих, комунікативних навичок, ціннісно-смислових установок тощо. Усі чинники взаємопов'язані та взаємообумовлені і лише у тісній взаємодії сприятимуть самореалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у соціумі, їх перетворення на самодостатній соціальний організм.

Таким чином, зазначимо, що проблема формування готовності майбутніх фахівців із соціальної роботи до соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сім'ї стала соціально значимою саме в сучасних умовах переосмислення освітнього процесу у закладах вищої освіти України. Одним з напрямів професійної підготовки фахівців повинно стати застосування новітніх технологій як можливість побачити свою майбутню діяльність у динаміці, усвідомити значимість засвоєння фундаментальних знань, отримати досвід інтенсивної практичної роботи. Крім того актуальним є активне включення студентів у волонтерську діяльність з метою формування усвідомленої громадянської позиції, спрямованої на діяльнісну допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, шляхом взаємодії з установами, що надають соціальну підтримку сім'ям, які готові прийняти дитину у родину.

Джерела

1. Алєксєєнко, Т. Ф. ( 2007). Соціалізація особистості: можливості й ризики. Київ: Пед. думка.

2. Бобак, О. (2012). Підготовка соціального педагога до організації роботи з сім'єю як первинного інституту соціалізації дитини. Актуальні питання гуманітарних наук, 3, 152-158.

3. Пєша, І. В. (2000). Соціальне становлення дітей в дитячих будинках сімейного типу. (Автореф. дис. ... канд. пед. наук. Національний пед. унт ім. М. П. Драгоманова, Київ.

4. Кожна дитина зростає та виховується в родинах або в умовах, максимально наближених до сімейних, у благополучному, доброзичливому та безпечному середовищі, де дбають про потреби та інтереси дітей. Програма діяльності Кабінету Міністрів України (2019).

5. Рюль, В. О. (2013). Соціалізація дітей трудових мігрантів Закарпаття. Ужгород: Видавництво ФОП Бреза А. Е.

6. Стельмахович, М. Г. (1996). Теорія і практика українського національного виховання. Івано-Франківськ: Лілея-НВ.

7. Про деякі питання забезпечення прав та законних інтересів дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, розвитку та підтримки сімейних форм виховання дітей. Указ Президента України (2019).

Размещено на Allbest.ru