Соціальна терапія як феномен соціальної роботи: понятійний апарат, види і методи реалізації в практичній діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна терапія як феномен соціальної роботи: понятійний апарат, види і методи реалізації в практичній діяльності

Клочок Олександр Миколайович, доктор філософії, керівник мереж пансіонатів по догляду за людьми з обмеженими можливостями «Ренамед»,

Чернецька Юлія Іванівна, доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри соціальної роботи, Комунальний заклад «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради

Анотація

Стаття присвячена соціальній терапії як феномену соціальної роботи. Соціальна терапія являє собою цілеспрямований процес втручання в соціальні відносини та дії за участю відповідних державних органів, громадських об'єднань, різноманітних установ. Цей процес спрямований на вирішення конкретних соціальних проблем і зазвичай проводиться у контексті загального складного становища особистості або соціальної групи, де соціальна проблема розглядається як певний вид соціальної хвороби, яка потребує вирішення. Досліджено, що у соціальній терапії використовуються різноманітні технології соціальної роботи, спеціальні методи та прийоми впливу на особистість та її оточення, з огляду на конкретну соціальну ситуацію, мету терапії, а також рівень соціальної структури суспільства, на якому проводиться ця робота.

Розрізняють методи соціальної терапії, в залежності від соціального об'єкта та його потреб. Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях різних наукових галузей, таких як психологія, психіатрія, психотерапія, соціальна педагогіка та соціальна робота. Для вирішення різнопланових завдань соціальної терапії необхідне використання різноманітних методів. Враховано, що конкретна проблема, яка потребує розв'язання, має свої власні вимоги до методів, якими вона буде вирішуватися. Доведено, що соціальна терапія представляє собою форму втручання, орієнтовану на допомогу клієнту через вплив на його психічні та фізичні функції. Основною метою цієї терапії є оптимізація відносин в системах "людина - людина", "людина - група", "людина - світ". Методи соціальної терапії в основному спрямовані на вирішення різних соціальних та особистісних проблем людини, групи чи колективу і можуть застосовуватися як соціальними працівниками, так і іншими фахівцями, що працюють у соціальній сфері.

Підкреслено роль соціального працівника, що полягає не тільки у застосуванні різноманітних терапевтичних методів і методик, але й у встановленні глибоких зв'язків з кожним клієнтом, прагнучи максимально зрозуміти іншу людину та збагатити свій власний світ почуттів. Особисті якості соціального працівника мають вирішальне значення, оскільки розуміння іншої людини підвищує ефективність здійснення соціальної терапії. Схарактеризовано види соціальної терапії, залежно від об'єкту впливу, як індивідуальна, групова і сімейна терапія. Розкрито особливості застосування трудового, дискусійного, поведінкового методів терапії.

Ключові слова: соціальна терапія, методи соціальної терапії, вирішення проблеми, соціальна діяльність, соціальна робота, соціальний працівник.

Klochok Oleksandr Mykolayovich Doctor of Phylosophy, Head of the "Renamed" network of boarding houses for the care of people with disabilities

Chernetska Yuliya Ivanivna Candidate of Pedagogical Sciences, Professor, Municipal establishment «Kharkiv Humanitarian Pedagogical Academy» of the Kharkiv Regional Council

SOCIAL THERAPY AS A PHENOMENON OF SOCIAL WORK: CONCEPTUAL APPARATUS, TYPES AND METHODS OF IMPLEMENTATION IN PRACTICAL ACTIVITIES

Abstract

The article is devoted to social therapy as a phenomenon of social work. Social therapy is a purposeful process of intervention in social relations and actions involving relevant government agencies, public associations, and various institutions. This process is aimed at solving specific social problems and is usually carried out in the context of the general difficult situation of an individual or social group, where social problem is considered as a certain type of social disease requiring resolution. It is researched that various social work technologies, special methods, and techniques of influencing personality and its environment are used in social therapy, taking into account the specific social situation, the purpose of therapy, as well as the level of the social structure of the society in which this work is conducted.

Different methods of social therapy are distinguished, depending on the social object and its needs. Social therapy technologies are based on the achievements of various scientific fields, such as psychology, psychiatry, psychotherapy, social pedagogy and social work. To solve the multifaceted tasks of social therapy, the use of various methods is necessary. It is recognized that a specific problem that needs to be solved has its own requirements for the methods by which it will be solved. It has been proven that social therapy is a form of intervention aimed at helping the client by influencing his mental and physical functions. The main purpose of this therapy is the optimization of relationships in the systems of "person-to-person", "person-to-group", "person-to-world". Methods of social therapy are mainly aimed at solving various social and personal problems of an individual, group or collective and can be applied by social workers as well as other professionals working in the social sphere.

The role of the social worker is emphasized, which consists not only in the application of various therapeutic methods and techniques, but also in establishing deep connections with each client, striving to understand the other person as much as possible and enriching their own world of feelings. The personal qualities of a social worker are crucial, as understanding another person increases the effectiveness of social therapy. Types of social therapy are characterized depending on the object of influence, such as individual, group, and family therapy. The specifics of applying occupational, talk, and behavioral therapy methods are revealed.

Keywords: social therapy, methods of social therapy, problem solving, social activity, social work, social worker.

Вступ

Актуальність статті зумовлена необхідністю реалізації ефективних способів здійснення соціальної роботи з різними категоріями клієнтів, проблеми яких загострюються в умовах воєнної агресії і нестабільних соціально-економічних умов сьогодення. Різні практики терапевтичної діяльності, спрямовані на надання допомоги людині, мають свою унікальну специфіку, яка залежить від характеру проблеми: наприклад, психічного розладу, поведінкових та міжособистісних складнощів, проблем самореалізації, визначення соціального статусу, життєвих стратегій тощо. Очевидно, що ці проблеми потребують вирішення на різних рівнях - як психологічному, так і соціальному, які, хоча і мають спільні аспекти, проте відмінні за своєю природою.

Постановка проблеми. Важливість здійснення соціальної терапії підвищується, коли у процесі соціальної діагностики та формування соціального діагнозу виявляється комплекс причин, які визначають існування та функціонування проблемного комплексу конкретної особи, групи або організації. У повсякденній свідомості наявність діагнозу передбачає проведення процедур і заходів, що вважаються лікуванням. Така ж ситуація із соціальним діагнозом. Його наявність передбачає необхідність проведення "соціального лікування". Цей напрямок у теорії та практиці соціальної роботи має назву соціальна терапія.

Соціальна терапія - це сукупність рішень, процедур, заходів та дій, спрямованих на вирішення різних соціальних проблем в організації. Це означає, що соціальна терапія може бути розглянута та проаналізована на різних рівнях соціальної організації. Кожен рівень соціальної структури визначатиме свої цілі, завдання, можливості та методи, які використовуються у соціально-терапевтичному впливі на конкретний соціальний об'єкт.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі соціальної терапії присвятили свою увагу багато сучасних науковців. Серед них дослідники, психологи, педагоги та автори книг з соціальної роботи М. П. Лукашевич, 1.1. Мигович, Т. В. Семигіна, Л. І. Тюптя, І. Б. Іванова, С. О. Кубіцький, М. І. Мушкевич, В. І. Шебанова. В роботах зарубіжних науковців, які широко розкривали тематику методів соціальної терапії та психотерапії, зокрема Д.Хоуп, Е. Шраєр, Н. Епштейн, Г. Шварц, П. Резік, Г. Вайнберг.

Як свідчить аналіз досліджень, проблема вивчалася під різними кутами зору, науковці досліджували різні її аспекти. Досліджено негативний бік терапії (Е. Шраєр); вплив соціальних ритмів в ході реалізації соціальної терапії (Г. Шварц); вплив юнгіанської психотерапії (А. Мерлон); онлайн-терапію (Г. Вайнберг); вплив віку на соціальну терапію (Д. Коттлер). Велика кількість різних поглядів вказує на те, що проблема соціальної терапії важлива і є суперечною у колі науковців.

Мета статті - розкрити суть феномену соціальної терапії в сучасному розумінні, конкретизувати існуючі дефініцій як провідні в понятійному апараті при дослідженні соціальної терапії, дослідити та проаналізувати різні види та методи соціальної терапії, які є визначальними для соціальної роботи.

Виклад основного матеріалу

Соціальна терапія - це система професійного впливу на стан, поведінку та психічний стан особи (або групи осіб) з метою їх соціального та психологічного оздоровлення та усунення стійких порушень у соціальному функціонуванні. Якщо такий вплив спрямований на психіку, то його можна розглядати як психотерапію. Психотерапія відрізняється від інших методів впливу на психіку тим, що має лікувальний характер, а через це впливає на стан та поведінку людини в цілому [6].

Вчений М. П. Лукашевич вважає, що в сучасному розумінні психотерапія не тільки спрямована на лікування та оздоровлення людини (або групи осіб) як медичний захід, але і розглядається як засіб соціально-психологічного впливу на соціальний об'єкт, який широко застосовується в практиці соціальної роботи. Це призводить до того, що психотерапевти працюють як у клінічних медичних установах, так і у різних соціальних установах [1].

Сутність соціальної терапії, як специфічної технології соціальної роботи, полягає у використанні ідеї "лікування" з метою досягнення максимально можливого рівня соціального здоров'я людини [29]. Це означає нормалізацію функціонування та адаптацію осіб з фізичними та психологічними проблемами, а також досягнення повного фізичного, психічного і соціального добробуту у випадку неблагополучних осіб з соціальною патологією. Соціальна терапія використовує методики, які властиві різним видам професійної діяльності, таким як медицина, практична психологія та соціальна робота [2].

Соціально-терапевтична діяльність, як складова професійної діяльності соціальних працівників, може ефективно організовуватись та проводитись на мікрорівні їхньої діяльності. Інші два рівні цієї діяльності перебувають у сфері реалізації соціальної політики. Основною метою соціально-терапевтичного впливу є розв'язання проблем, які ускладнюють процес соціального чи особистісного функціонування суб'єкта. Однак, на думку Л. І. Тюпті, І.Б. Іванової способи вирішення соціальних проблем клієнтів у практиці соціальної терапії можуть виявлятися різними [3]. Проте варто підкреслити, що успішним соціальним працівником стає не лише той, хто засвоює різноманітні терапевтичні методи і методики, але й той, хто встановлює глибокі зв'язки з кожним клієнтом, прагнучи максимально зрозуміти іншу людину та збагачувати свій власний світ почуттів. Особисті якості соціального працівника мають вирішальне значення, оскільки розуміння іншої людини залежить не лише від методу, але й від людських якостей працівника, як зауважує С.О. Кубіцький [4].

Процес соціальної терапії спрямований на розв'язання різноманітних завдань, які визначаються конкретною проблемою або групою проблем, що стоять перед суб'єктом і вимагають свого вирішення. Проте можна виділити основні типи завдань соціальної терапії, серед яких: виявлення та корекція поведінки та діяльності суб'єкта; попередження дисфункцій; забезпечення нормального розвитку суб'єкта; самоствердження особистості суб'єкта.

Зарубіжні дослідники У. Херрон та Р. Джаваєр вважають, що медична практика розглядає психотерапію в широкому розумінні як "систему відносин між лікарем і пацієнтом", яка мобілізує волю пацієнта до одужання, та вузькому сенсі як лікування психіатричних захворювань, включаючи навіювання - гіпноз і переконання - бесіду, що відбувається в контексті специфічного психіатричного лікування [22].

Соціальна терапія зі своїми психотерапевтичними можливостями активно використовується у соціальній роботі та в діяльності різних соціальних установ. Методи психотерапевтичної допомоги застосовуються у роботі з різними категоріями населення, сім'ями, групами осіб, які потребують соціального оздоровлення, корекції та реабілітації. Тому виокремлення таких напрямків соціальної терапії, як терапія соціальних відхилень, соціальна терапія літніх людей [27], сімейна терапія, терапія кризової особистості та інші, має підґрунтя.

На думку Т. В. Семигіної ефективність терапевтичного впливу в багатьох випадках забезпечується системою методів. Класифікація методів психотерапії різноманітна. Залежно від того, чи спрямований терапевтичний вплив на індивідуальний чи груповий рівень соціального об'єкта, виділяють методи індивідуальної та групової терапії [2].

Відзначимо, що індивідуальна терапія застосовується для клієнтів, проблеми яких вимагають конфіденційності (наприклад, випадки зґвалтування, сімейні конфлікти і т. д.), або які відчувають необхідність у приватності і не бажають брати участь у групових сесіях. Зазвичай після кількох індивідуальних сеансів клієнти переходять на групову терапію, яка часто виявляється більш ефективною, що відзначають самі учасники.

Групова терапія, взаємодіючи з індивідуальною, розширює та доповнює терапевтичний процес, дозволяючи клієнтам розглянути себе через призму інших учасників групи, коригувати свою поведінку та глибше працювати над особистісним розвитком. У практичній соціальній роботі можуть застосовуватися різні методи групової терапії, такі як групові дискусії, рольові ігри, проективне малювання [14], психогімнастика [15] та інші.

На думку І. В. Астремської, методи терапії, що застосовуються в різних сферах, часто перетинаються, але мають власні вектори спрямованості, а також суб'єкти взаємодії та об'єкти впливу, що відрізняють їх від інших практик [5].

У науковому обігу існує кілька груп методів психотерапії, які відрізняються за характером свого терапевтичного впливу. Перша група - це методи особистісно-орієнтованої (реконструктивної) терапії [16], що спрямовані на відновлення особистості. Друга група - це методи сугестивної терапії [5], які спрямовані на вплив на психічні характеристики людини шляхом навіювання. Третя група - це методи поведінкової (умовно-рефлекторної) терапії, спрямовані на зміну поведінкових патернів, як стверджує М. І. Мушкевич [6, с. 288-303].

Заслуговують на увагу методи особистісно-орієнтованої терапії, які широко використовуються не лише у психотерапевтичній практиці, але й у практичній психології, соціально-педагогічній роботі та діяльності фахівців з соціальної роботи. До них відносяться такі методи, як психотерапевтична бесіда, розмовна терапія, психотерапевтичні тренінги, трудотерапія [7], терапія фізичною культурою, бібліотерапія, казкотерапія [17], естетотерапія [8], сміхотерапія [12] та гештальттерапія [6, с. 240-263].

Представники юнгіанської психотерапії, зокрема А. Мерлон, вважає, що використання методів сугестивної терапії передбачає активне впровадження технік навіювання, що здійснюється шляхом цілеспрямованого впливу на рівні свідомості і підсвідомості [23]. Для застосування таких методів у професійній діяльності психолог повинен мати медичну освіту або працювати спільно з лікарем-психотерапевтом. До числа сугестивних методів терапії відносяться: метод аутогенного тренування [9], метод активної релаксації [10], метод медитації, плацеботерапія (імітація лікарського впливу) [11], навіювання в стані гіпнотичного сну та інші.

На практиці поведінкові методи психотерапії характеризуються цілеспрямованим терапевтичним впливом на поведінку соціального об'єкта. Серед них можна виокремити метод систематичної десенсибілізації, який спрямований на подолання страхів шляхом поступового звикання до подразників, та метод оперативного обумовлення, спрямований на зміну поведінки за допомогою позитивних стимулів.

У зв'язку з унікальністю багатьох методів соціальної терапії та їх психотерапевтичною спрямованістю, у практиці соціальної роботи їх варто застосовувати обережно, віддаючи перевагу тим, які вже зарекомендували себе в конкретній сфері. Щодо сугестивних методів у практиці соціальної роботи, відзначимо, що їх доцільно використовувати спільно з психотерапевтами.

Технології соціальної терапії ґрунтуються на досягненнях різних наукових галузей, таких як психологія, психіатрія, психотерапія та соціальна педагогіка. Кожен метод, який використовується у соціальній терапії, містить два ключових елементи: інтелектуальний: пов'язаний з інформаційним впливом слова; емоційний: зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.

Наявні в арсеналі практики соціальної роботи методи соціальної терапії застосовуються у двох формах:

- індивідуальній - використовується у випадках, коли проблеми клієнта вимагають строгої конфіденційності або коли клієнт не бажає брати участь у груповій терапії);

- груповій - ця форма дозволяє клієнтам розглядати свої проблеми через призму групи і, відповідно, коригувати свою поведінку. У разі необхідності може бути розроблена індивідуальна програма терапії.

Для ефективного вирішення соціальних проблем у групі можуть бути запропоновані такі вправи, як релаксація, пантомімічні сцени, рольові ігри, гештальттерапія та інші [28]. Групи можна умовно поділити на такі категорії: навчальні, групи спільної діяльності; групи для батьків; чоловічі та жіночі групи та ін.

Варто відзначити, що соціотерапія полягає у впливі на соціальне оточення клієнта за допомогою державних та громадських організацій.

Варто звернути увагу на те, що методи соціальної терапії спрямовані на зняття соціального діагнозу, встановленого під час діагностики. У своєму змістовному аспекті соціальний працівник, який використовує терапевтичні методи, користується досягненнями психології, психіатрії та психотерапії. Цей міждисциплінарний характер методів впливу на клієнтів визначає складність технології соціальної терапії. Здатність співчувати, щире співпереживання та вміння ставити себе на місце підопічного - це лише деякі з якостей, що, разом з професіоналізмом соціального працівника, визначають терапевтичний успіх.

Кожен метод терапевтичного впливу містить два компоненти: інтелектуальний, пов'язаний з впливом слова, та емоційний - вираження обличчя, тембр і інтонації голосу, жести. Лукашевич М. П. зазначив, що соціальний працівник є для клієнта авторитетом, зразком поведінки, експертом та емоційно близькою людиною завдяки "зв'язку", що виникає в рамках терапевтичного процесу [2].

Для вирішення цих завдань необхідне використання різноманітних методів. Конкретна проблема, що потребує розв'язання, має свої власні вимоги до методів, якими вона буде вирішуватися. Проте більшість соціальних та особистісних проблем дозволяють використовувати добре відомі та ефективні методи та підходи, серед яких основні такі:

- адміністративні методи відзначаються строгим дотриманням формальних норм та правил, що існують у суспільстві (закони, інструкції, положення тощо). Крім того, система адміністративних методів соціальної терапії базується на принципах соціальної ієрархії, де важливе значення має панування і підпорядкування. Ці методи найбільш ефективно застосовуються у практиці державних, судових та адміністративних органів та установ. Використання адміністративних методів передбачає формулювання суб'єктом конкретних рішень, видачу відповідних команд чи вказівок, а також контроль за їх виконанням нижчестоящими структурами та підрозділами. Прикладами застосування адміністративних методів у практиці соціальної терапії є прийняття адміністрацією рішень про встановлення опіки над неповнолітньою дитиною, судові рішення про позбавлення батьківських прав і т.д.;

- економічні методи. Ця категорія методів соціальної терапії передбачає, що в процесі їх використання враховуються та аналізуються економічні інтереси та фінансовий стан конкретного соціального суб'єкта. Прикладами таких методів є надання економічних пільг, фінансова підтримка (допомога, пенсії та інші види допомоги) та застосування економічних санкцій. Ефективність економічних методів соціальної терапії значно збільшується, коли їх застосування супроводжується використанням інших методів;

- психологічно-педагогічні методи. На відміну від адміністративних та економічних методів соціальної терапії, психолого-педагогічні методи спрямовані, в першу чергу, на окрему людину або на невеликі соціальні групи.

Вчений В. М. Теслюк висловив думку про те, що застосування цих методів на практиці передбачає вплив як на систему взаємин у малих групах, так і на внутрішній світ людини, його систему ціннісних орієнтацій та ідеалів. Характерною особливістю цієї групи методів є те, що їхні результати проявляються затримкою, тобто видимий вплив від їх застосування на практиці стає очевидним не відразу. До таких методів належать переконання, виховання, психологічна корекція і т.п [13].

Різноманітні групи методів соціальної терапії застосовуються різними учасниками соціальної діяльності, у тому числі й соціальними працівниками, залежно від характеру та змісту конкретного соціального діагнозу. Розглядаючи соціальну роботу в контексті методів соціальної терапії, можна стверджувати, що вона є одним з універсальних підходів до вирішення соціальних проблем, який передбачає комплексне використання усіх зазначених методів.

Перейдемо до характеристики найпоширеніших методів соціальної терапії.

Трудова терапія вважається методом надання соціально-терапевтичної допомоги через активну участь клієнта в різних видів діяльності, та відкриває широкий спектр можливостей. Науковець М.К. Самохін саме трудову терапію вважає одним з найпоширеніших підходів у практиці соціальної роботи [7]. Вона базується на можливості впливати на людину через працю, що має тонізуючий та активізуючий ефект. Трудова терапія сприяє організації спільної діяльності, розкриттю прихованих здібностей і потенціалу, формуванню відчуття власної корисності і значущості, а також покращенню міжособистісних відносин і розширенню соціального контакту. Як метод відновлювального лікування, ця терапія має важливе значення для поступового повернення хворих до звичайного життєвого ритму та підвищення їх соціального статусу. Ця проблема особливо актуальна у пенсійний вік, коли іноді неправильно розглядається як безстроковий період відпочинку, що може призвести до розвитку комплексу "безглуздого існування". Терапія за допомогою зайнятості має бути обов'язковим елементом комплексу соціально-терапевтичних заходів для осіб похилого віку. Трудова терапія ґрунтується на тонізуючій і активізуючій дії праці на психофізичну сферу людини. Особливого значення набуває при психічних розладах [21]. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, сприяючи налагодженню хороших стосунків між людьми, знімаючи стан напруження і переживання. Вона є універсальним засобом соціального розвитку, підтримки і допомоги різним категоріям населення [27].

Терапія самовиховання - це активна діяльність особи, яка включає самопізнання, самоаналіз та самооцінку. Цей процес охоплює саморефлексію, самовивчення, переосмислення власної особистості та прийнятих рішень, а також виявлення особистісних "бар'єрів", підсилення власної впевненості та мотивації, формування бажаного образу себе і використання набутих уявлень у повсякденному житті. Основним суб'єктом самовиховання є сама особа, але важливо, щоб ця діяльність здійснювалася під керівництвом фахівця - соціального працівника, психолога, педагога. Їх завданням є навчання особи вищезазначеним методам та контроль за процесом самовиховання для запобігання небажаних змін особистості. Терапія самовиховання особливо ефективна при використанні аутогенного тренування, включає ряд методів, серед яких: самовивчення, переоцінювання своєї особистості, самоаналіз, створення бажаного "я-образу", формування індивідуальних прагнень, використання прийомів самопереконання, самозаохочення і самонавіювання, сенсорна репродукція поведінки згідно з "я-образом" у різних ситуаціях діяльності та спілкування, накладання стереотипів "я-образу" на реальну поведінку в житті і діяльності [18].

Поведінкова терапія в групі широко використовується для тренування соціальних навичок, включає: організацію вільного часу, терапію зайнятістю та обговорення професійних аспектів, виконання клієнтом функцій підкорення та управління, виконання різних функцій у терапевтичному співтоваристві, таких як функції підкорення, наведення порядку, та чергування прибиранням; взяття на себе керівницьких обов'язків у самоврядуванні, включаючи відповідальність та керування іншими; співпраця з колективом; організація вільного часу та ініціатива у загальних розважальних заходах, терапія зайнятістю, сприяння самостійності, співпраця, та зацікавленість; бесіди про професію, де клієнти можуть розповісти про свою роботу, прагнення та досягнення.

Важливу роль у цих заходах відіграють різноманітні тренінгові заняття, такі як тренінг подолання несміливості, тренінг активності, вираження власної думки, та подолання чутливості до критики [26]. Також використовуються тренінги в навичках конструктивної суперечки та проведення дискусій на певні теми в групі. Різноманітні вправи і методики оцінки реакцій пацієнтів групою також є важливою складовою поведінкових тренінгів [20].

Дискусійна терапія передбачає вирішення певної проблеми через активне обговорення її у колі зацікавлених осіб. Кожен учасник обговорення має можливість висловити свою точку зору та аргументувати її. Такий підхід дозволяє визначити ступінь значущості проблеми для суб'єкта, отримати оцінку від інших учасників та знайти шлях вирішення, який найбільше враховує прагнення та сподівання всіх, хто включений у проблему. Дискусійна терапія передбачає наступні етапи: знайомство членів групи, обговорення сподівань та переживань клієнтів, переживання і обговорення групового напруження, наростання протистояння та агресії спрямованих на керівництво групою, виявлення істинного ставлення до керівника та формування групових норм поведінки, виявлення проблем, що пов'язані з самостійністю, відповідальністю та активністю, формування адекватного ставлення до проблеми, мотивації до участі в груповій роботі та установлення норм та традицій групи, аналіз групової динаміки з урахуванням особистих проблем кожного учасника, обговорення результатів терапії та підведення підсумків [30].

Існує кілька видів соціальної терапії, що залежить від об'єкту впливу. Розкриємо особливості реалізації різних видів соціальної терапії.

Індивідуальна терапія застосовується до окремої людини, чиї проблеми, такі як сексуальне насильство, сімейні конфлікти та інші, вимагають конфіденційного підходу. Цей вид терапії використовується для тих, хто не може або не бажає брати участь у груповій терапії. Щоб успішно застосовувати індивідуальну терапію, соціальному працівнику або іншому фахівцю потрібна висока професійна кваліфікація, особистий такт, здатність до емпатії та співчуття [18].

Групова терапія - це стратегія впливу, спрямована на допомогу людям у подоланні особистісних проблем або соціального безладу за допомогою груп, які керуються соціальним працівником або іншим фахівцем (психологом, лікарем, педагогом). Групи можуть бути створені на основі різних принципів: вікових, статевих, професійних, освітніх, для спільної діяльності тощо. Учасники групи повинні бути зацікавлені в розв'язанні спільних проблем і готові до отримання нових знань і навичок. Зазвичай групова терапія включає в себе застосування психотерапевтичних методів і технік.

Модератором групи слід призначати психотерапевта, який володіє не лише психотерапевтичними методиками, але й має відповідні кваліфікації та практичні навички для керування терапевтичною групою. Це означає, що модератор повинен мати досвід участі в терапевтичних групах і володіти терапевтичною практикою. Головне завдання модератора - створити в групі атмосферу взаєморозуміння і прийняття, яка б спонукала учасників відкрито ділитися своїми почуттями і досвідом. Зазвичай модераторами групи стають один або два психотерапевти, і від їхньої роботи напряму залежить успішність взаємодії в групі.

Групова терапія може мати різну кількість учасників, від трьох до декількох десятків осіб. Однак найбільш поширеними є групи, що складаються з 6 до 12 учасників, оскільки в цьому випадку кожен має більше можливостей поділитися своїми думками та враженнями. Зазвичай терапевтичні зустрічі груп проходять один раз на тиждень і тривають від однієї до двох годин. Проте частота та тривалість можуть змінюватися залежно від конкретного формату групи та методології, яку використовують модератори.

Терапевтичні групи можуть мати різноманітні форми. Деякі з них об'єднують учасників за спільною проблемою, такою як тривожність, депресія або булімія. У таких групах модератори можуть структурувати зустрічі навколо визначеної теми або дозволяти учасникам вносити нові теми для обговорення під час спілкування. Інші терапевтичні групи можуть мати загальну мету, спрямовану на підтримку учасників з різними проблемами або на розвиток комунікаційних навичок та самопізнання [19].

Наприклад, у психоосвітніх групах психотерапевт-модератор може надавати учасникам теоретичну базу на певну тему, а потім дозволяти їм обговорювати власний досвід, аналізувати його та ділитися враженнями. Такі зустрічі можуть допомогти учасникам зрозуміти себе краще та змінити свої життєві підходи. Таким чином, психотерапія в онлайн-форматі може бути як індивідуальною, так і груповою [25].

Групова психотерапія виявляється вкрай ефективною для різноманітних учасників з різними потребами. Зокрема, вона рекомендована для тих, хто часто відчуває потребу у віддаленості від спілкування, має обмежений круг знайомих або рідко вступає у контакт з новими людьми. Групова терапія також корисна для тих, хто стикається з емоційними розладами, меланхолією та проблемами зі збереженням власної ідентичності. У такій атмосфері підтримки, прийняття та розуміння можна відчути, що є інші люди зі схожим досвідом, і це допомагає відновити віру в те, що їх розуміють та цінують. Групова психотерапія сприяє таким результатам, як зменшення симптомів депресії, алкоголізму, тривожності, ПТСР, поліпшення якості життя та соціальних навичок, а також досягнення стійкого ефекту та зекономлення коштів порівняно з індивідуальною терапією [24].

На думку Д. Хоуп, групова терапія в соціальній роботі застосовується для реалізації наступних цілей: розвиток навичок управління конфліктами: ви можете навчитися гнучкості та ефективно адаптуватися до суперечок, не піддаючись стресу та спокійно захищаючи свою точку зору; вивчення регулювання емоцій: участь в групі дозволить вам розвинути свій емоційний інтелект та навчитися керувати своїми почуттями; збільшення стресостійкості: ви отримаєте можливість розвивати ініціативність, командні якості та лідерські вміння, а також вдосконалити навички активного слухання; подолання соціальної тривожності: участь у групі допоможе вам впоратися зі своїми страхами та негативними уявленнями про себе, зміцнить вашу впевненість у собі [26].

Сімейна терапія - це робота соціального працівника або іншого фахівця з родиною як цілісною одиницею. Мета цієї терапії полягає в тому, щоб надати допомогу у гармонізації відносин у сім'ї, подоланні проблем та вирішенні конфліктів. Фахівець спрямовує зусилля на виявлення внутрішньосімейних ролей членів сім'ї, їх взаємні обов'язки та прагне спонукати їх до більш гнучкої поведінки [6, с. 388-402].

Висновки

соціальна терапія

В соціальній роботі соціальна терапія є тим феноменом, який визначається широкими можливостями імплементації теоретичного доробку і практичного застосування ресурсів суміжних наук, таких як медицина, педагогіка, андрагогіка, психологія тощо. У вузькому розумінні соціальна терапія - це технологія, що набуває все більшого поширення у сучасній соціальній практиці. Незважаючи на різні підходи, мета соціальної терапії у всіх випадках полягає в досягненні максимального рівня соціального здоров'я - повного фізичного, душевного та соціального благополуччя особистості, а також у підтримці функціонування та адаптації осіб з фізичними та психічними патологіями, а також неблагополучних у соціальному плані. Методи соціальної терапії в основному спрямовані на вирішення різних соціальних та особистісних проблем людини, групи чи колективу і можуть застосовуватися як соціальними працівниками, так і іншими фахівцями, що працюють у соціальній сфері. В сучасній соціальній роботі виникла власна система методів і форм впливу, що можуть розглядатися як специфічні методи соціальної терапії в практиці соціальної роботи.

Беззаперечну роль відіграє особистість суб'єкта здійснення соціотерапевтичного впливу. Незважаючи на відмінності між профілактичним, адаптаційним, реабілітаційним та терапевтичним впливом на соціальні об'єкти, у цих процесах існує чимало спільних аспектів.

Перспективними для подальшого вивчення проблем соціальної терапії стануть питання конкретизації змісту соціальної терапії відповідно до потреб різних категорій клієнтів.

Література