Одним з таких підзаконних актів є Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 2002 року №140-IV "Про інформацію Кабінету Міністрів України про здійснення державної політики щодо виконання законів України "Про природно-заповідний фонд України" і "Про охорону культурної спадщини" та про дотримання посадовими особами вимог чинного законодавства стосовно Національного заповідника "Хортиця" й інших історико-культурних заповідників і об'єктів природно-заповідного фонду".

В цій постанові йдеться зокрема про таке:

не в повному обсязі забезпечується реалізація Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, та Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки, затвердженої Законом України, в частині створення нових об'єктів природно-заповідного фонду;

незадовільно забезпечується фінансування установ природно-заповідного фонду бюджетами усіх рівнів;

Міністерство екології та природних ресурсів України, інші установи, в підпорядкуванні яких перебувають установи природно-заповідного фонду, не забезпечили виконання заходів щодо:

оформлення прав власності на землю в межах територій природно-заповідного фонду;

розробки проектів організації територій установ природно-заповідного фонду;

ведення науково-дослідних, кадастрових та моніторингових робіт в повному обсязі;

дотримання науково обґрунтованого рекреаційного навантаження на природні комплекси.

Місцевими органами виконавчої влади не забезпечується належне збереження та відтворення природних заповідників, регіональних ландшафтних парків та окремих об'єктів, не вживаються заходи щодо перереєстрації охоронних зобов'язань у процесі земельної реформи, чиняться перешкоди в погодженні територій на оголошення нових об'єктів природно-заповідного фонду.

Найбільш поширеними є порушення норм Закону України "Про природно-заповідний фонд України" щодо режиму охорони території, зміни меж об'єктів природно-заповідного фонду, вимог протипожежної безпеки, використання природних ресурсів.

Усі ці фактори негативно впливають на розвиток природно-заповідної справи в Україні.

Велике значення для розвитку туризму в Україні має також Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" від 21 вересня 2000 року №1989-III. [3]

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Багатство природних ландшафтів є надбанням Українського народу, його природною спадщиною і має служити нинішньому та майбутнім поколінням, як це проголошено в Конституції України (254к/96-ВР).[1]

Умовою рівноправного входження України у світове співтовариство є належне правове забезпечення діяльності туристичної галузі, приведення його у відповідність до вимог міжнародних стандартів.

Особливого значення набувають законодавчі акти щодо оподаткування, порядку в'їзду та виїзду іноземних громадян і громадян України, видачі в'їзних віз, забезпечення охорони життя та здоров'я туристів, атестації, сертифікації та стандартизації туристичних послуг.

Удосконаленню підлягають нормативні документи, що регулюватимуть порядок розміщення, харчування, транспортного обслуговування туристів тощо, а також з питань охорони навколишнього середовища, пам'яток історії та культури України, підготовки кадрів для галузі та інших питань, які регламентують туристичну діяльність.

2.5 Підготовка туристичних кадрів в Україні

Вивчення історичного надбання та узагальнення досвіду, що накопичений вітчизняними та іноземними школами з підготовки спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, свідчить про величезні резерви в даній сфері. Особливо це стосується підготовки аніматорів для сфери туризму. Нині в Україні не існує системи підготовки кадрів для анімації в туризмі. ВУЗи культури готують менеджерів індустрії дозвілля, не враховуючи специфіки туризму. Навчальні ж заклади, що готують менеджерів туризму, або зовсім не приділяють уваги анімації, або ж відводять їй незначне місце. Між тим, чим інтенсивніше ведуться пошуки конструктивних моделей культурно-дозвіллєвого процесу в туризмі, тим більшого значення набуває науковий аналіз уявлень про природу, характер, спрямованість та перспективи анімації як складової частини туризму.

Однією з проблем, яка повинна стати предметом дослідження спеціалістів, є проблема переносу культурно-дозвіллєвої діяльності на рейки туризму. Суттєвим кроком у цьому процесі стає підготовка спеціалістів-аніматорів саме в туристичних закладах освіти. Підготовка професіоналів культурно-дозвіл-лєвої діяльності та упровадження в систему туризму методики теорії і практики анімації як самостійного виду діяльності сприяють створенню культурно-розважальних комплексів у туристичних закладах, народженню нових специфічних форм культурно-дозвіллєвої практики і, як результат, сучасного конкурентоспроможного анімаційного продукту.

Процеси, що відбуваються у сфері туристичної анімації, найактивнішим чином впливають на характер і спрямованість у підготовці спеціалістів цього виду діяльності, сприяють реорганізації застарілих навчальних програм, підштовхують до створення нових. На зміну культмасовій роботі прийшла анімаційна діяльність, до вже існуючих кваліфікацій додається кваліфікація аніматора (в Європі), або рекреатора (у США). Світовий досвід туристичної освіти дає приклади більш ґрунтовної підготовки спеціалістів-аніматорів, навіть на теренах СНД.

Зважаючи на ті процеси, що відбуваються у світовому і вітчизняному туризмі, перед спеціалістами постає нагальне завдання - дослідити, вивчити, опрацювати теоретичні, методичні проблеми анімації, її технологічний процес, показати педагогічні прийоми і методи спеціалістів цієї сфери.

Культурно-дозвіллєва діяльність і анімація, що є одним з її напрямків, являє собою унікальну і специфічну сферу туризму, яка відрізняється як широким розмаїттям зв'язків з дійсністю, так і особливою складністю взаємовідносин, компонентів своєї внутрішньої структури. Художньотворчі і "людинотворчі" паростки, що пробиваються тут, виростають у вельми тонкі і складні форми. Крім того, індивідуальний і колективний характер спілкування у процесі діяльності, помножений на велику духовно-інтелектуальну напругу і високий тонус роботи, формує загальне уявлення про унікальність діяльності спеціаліста-аніматора.

Число людей, які активно користуються плодами діяльності розважальних закладів у туризмі, а також спеціалістів, які створюють цей процес, - аніматорів (менеджерів, режисерів, виконавців, розважальників), постійно зростає. Роль і значення анімації у туризмі великі і, безперечно, будуть зростати разом з підвищенням матеріального стану, економічного рівня життя людини і суспільства. Звідси зрозумілий підвищений інтерес до отримання вищої професійної освіти, пов'язаної з культурно-дозвіллєвою, розважальною діяльністю.

Професійна діяльність аніматора різноманітна і, як усяка діяльність, має мотивацію, мету і засоби її досягнення. Мотиви діяльності спеціаліста культурно-розважальної сфери туризму являють собою складне психологічне явище. Воно обумовлено, по-перше, усвідомленням суспільної важливості своєї праці, створенням умов для змістовного дозвілля туристів; по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху і оцінки людей; по-третє, психологічними якостями аніматора: бажанням бути з людьми, вести їх за собою у творчому процесі анімаційної діяльності, завжди бути у центрі уваги, усвідомлювати себе потрібним людям. Одним з важливим мотиваційних моментів є, безумовно, матеріальна зацікавленість.

Підготовка спеціалістів повинна здійснюватись за певною системою, яка враховувала б специфічність професійної діяльності аніматора. Концептуальну основу навчальних дисциплін даного напрямку в підготовці спеціалістів складає об'єктивна потреба у створенні змістовного насиченого культурно-дозвіллєвого середовища в туризмі за рахунок високого рівня професійної майстерності майбутніх аніматорів, їх здатності моделювати і здійснювати різноманітні види анімаційної діяльності, включаючи індивідуальні, групові, масові.

Виходячи з цього, виникає необхідність створення концептуальної системної моделі такого спеціаліста культурно-дозвіллєвої діяльності як аніматор, що сприяла б справжньому поглибленню зв'язків навчання з практикою, забезпечувала б глибину теоретичних і методологічних знань, перспективність, динамічність, можливість безперервного оновлення і вдосконалення. Щоб досягти позитивних результатів у підготовці спеціаліста, необхідно керуватися не сталими прийомами і методами навчання, а спиратися на методичні основи навчання професійній майстерності.

Професійний відбір, при всіх складностях, дає можливість формувати достатньо високий навчально-творчий рівень контингенту майбутніх аніматорів туризму.

Навчання студентів під керівництвом педагога-майстра включає такий ефективний метод, як показ анімаційної програми в реальних умовах туристичного закладу. Кожна така програма вбирає в себе плоди діяльності кожного студента в ролі менеджера, сценариста, режисера, актора, і в той же час вона являє собою закінчений труд усього колективу студентської групи. Саме тут удосконалюється майстерність і професіоналізм, виховується повага до професії, пізнаються специфічні особливості анімаційної діяльності.

Таким чином, основу навчання професійній майстерності спеціалістів анімаційної діяльності в туризмі складають два важливих методичних положення: по-перше - свобода творчості педагога і студента; по-друге - виробництво культурних норм і цінностей.

3. Перспективні напрямки туризму в Україні

3.1 Шляхи удосконалення в'їзного і виїзного туризму в Україні, соціальний туризм

Тенденції розвитку туризму в Україні протягом декількох останніх років дозволяють виділити кілька суттєвих моментів: по-перше, в національному туризмі високою є частка виїзного туризму; по-друге, з боку держави підтримка вітчизняного туризму носить декларативний характер; по-третє, зростає диспропорція між ресурсним забезпеченням і ступенем його використання; по-четверте, розвиток нових видів туризму урізноманітнив національний туристичний продукт.

Важливою складовою туристичної діяльності в Україні і одним з головних напрямів його розвитку є соціальний туризм. Найбільш ефективно він розвивається в межах профспілкової системи, в рамках якої діє найбільше в Україні туристичне об'єднання "Укрпрофтур". Це закрите акціонерне товариство є власником 77 туристичних господарств (готелі, пансіонат туристичні бази тощо), загальна місткість яких перевищує 20 тис місць [11; 12]. Основними напрямами діяльності "Укрпрофтуру" на нинішньому етапі є оздоровлення у власних модусах розміщення організація подорожей по Україні, екскурсійне обслуговування надання транспортних послуг та інші види діяльності.

На важливий складник у роботі товариства перетворилось оздоровлення потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофі насамперед дітей. З цією метою реорганізовано частину туристичних закладів у пансіонати з лікуванням і туристично-оздоровчі комплекси, де поряд із активним відпочинком надають лікувальні послуги. При реалізації останніх широко використовуються мінеральні води, рослинні препарати, екологічно чисті продукти харчування, розроблено спеціальні оздоровчі пішохідні машрути тощо. Разом у системі "Укрпрофтуру" наприкінці 1990-х років діяло 22 лікувально-оздоровчі заклади.

Для окремих малозахищених верств населення розробляються нетрадиційні соціальні форми відпочинку.

Заслуговують на увагу пропозиції стосовно реалізації програми ''Соціальне ліжко", в якій передбачена організація відпочинку й оздоровлення людей похилого віку, пенсіонерів, дітей з багатодітних сімей, дітей-сиріт, воїнів-афганців за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Значна увага в країні приділяється молодіжному й дитячому туризмові. Щороку близько 6 млн. дітей та підлітків охоплюються різноманітними видами туристичної діяльності, з них 30-40 тис. здійснюють закордонні подорожі [11; 8]. Серед туристичних підприємств, що спеціалізуються на молодіжному туризмі, найбільшим є акціонерне товариство "Супутник-Україна", яке має власну потужну матеріально-технічну базу: готелі (Київ, Луганськ, Одеса), туристичні комплекси (Запорізька і Черкаська області), молодіжний туристичний центр (Закарпатська область), транспортні підрозділи. Однією з проблем, що заважає інтенсифікації розвитку дитячого й молодіжного туризму, є відсутність гнучкої системи пільг на туристичне обслуговування цієї категорії споживачів.

3.2 Шляхи удосконалення сільського зеленого туризму

Перспективним напрямом розвитку туризму в Україні стає сільський зелений туризм, який став дуже популярним у багатьох європейських країнах. Сільський туризм дає можливість мешканцям міст відпочивати у сільській місцевості, а за бажанням взяти участь у сільськогосподарських роботах. У разі використання сільського (фермерського) господарства і оренди помешкання слід говорити про окремий підвид сільського зеленого туризму - агротуризм.

Сільський зелений туризм сприяє вирішенню кількох важливих соціально-економічних завдань:

розширення переліку індивідуалізованих активних видів відпочинку;

створення додаткових можливостей для сільських громад поліпшувати свій фінансовий стан;

сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в аграрних районах;

створення туристичного продукту, фінансово доступного для широких верств міського населення;

наближення міського жителя до народної культури;

активізація створення сучасних модусів розміщення туристів у сільській місцевості і формування культури обслуговування;

актуалізація краєзнавчо-пошукової роботи та сприяння розробці нових туристичних маршрутів у сільській місцевості.

Тематика і види туристичних маршрутів, які можуть прокладатися в сільській місцевості, характеризуються надзвичайним розмаїттям і є практично невичерпні. Вони можуть охоплювати природу, історію, етнографію, архітектуру, археологію життєписи видатних осіб тощо і пристосовуватися під запити конкретного споживача. Основою для створення сільських туристичних маршрутів можуть стати матеріали краєзнавчих і меморіальних музеїв та музейних кімнат.

Піднесення сільського туризму в Україні підтримує утворена у 1996 р. Спілка сприяння розвитку сільського зеленого туризму, яка об'єднує ряд регіональних осередків, що займаються інформаційно-правовими питаннями, рекламою туристичного продукту, обліком господарств, здатних надавати туристичні послуги.

3.3 Шляхи удосконалення агроекологічного туризму

У науково-практичному вжитку з'явилося нове поняття агроекологічний туризм. Цей різновид відпочинку передбачає проведення вільного часу у сільській місцевості на базі селянських (фермерських) господарств, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням м'яких (екологічних) до довкілля методів.

Україна не належить до держав, де екологічний туризм виступає серйозною альтернативою традиційним видам рекреаційної діяльності. Але наша держава володіє надзвичайно потужним потенціалом і робить перші кроки на шляху активізації і пропаганди альтернативного туризму, одним із видів якого є туризм екологічний.

Перспективним регіоном для організації екологічного туризму в нашій країні є Українське Полісся - територія з багатими а часто й унікальними природними і культурно-історичними рекреаційними ресурсами, якій притаманні комфортні для відпочинку людини літні кліматичні характеристики.

Українське Полісся займає північну і північно-західну частину країни, практично співпадаючи із лісовою природною зоною. Регіон розташовується між 50-52° північної широти і 24-34° східної довготи у вигляді смуги, що простягається із півночі на південь до 180 км, а зі сходу на захід -- більше ніж на 750 км. За ландшафтними особливостями Українське Полісся традиційно вділяють на 5 фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся [15; 113-114].

Питома вага Українського Полісся у площі країни складає близько 20%, у населенні - майже 25% (з урахуванням населення Києва). При цьому показник середньої щільності населення коливається від 45 до 120 осіб на 1 кв. км, а рівень урбанізованості від 60 до 75%.

До природних рекреаційних ресурсів Українського Полісся належать лісові масиви, багаті на звірів і птахів, гриби та ягоди (середня лісистість території - 25-30%), річки та озера, придатні як для пляжного відпочинку і рибальства, так і для водного туризму (річки Дніпро, Десна, Прип'ять, система Шацьких озер), кліматотерапевтичні і бальнеологічні ресурси, серед яких слід виділити запаси мінеральних вод, лікувальних грязей і бішофіту, що дозволяють ефективно лікувати серцево-судинні захворювання, хвороби органів дихання, травлення та опорно-рухового апарату, зміцнювати імунну систему людини.

Серед культурно-історичних ресурсів виділяються архітектурні пам'ятки (архітектурні ансамблі Луцька, Житомира, Чернігова, Новгорода-Сіверського, Новограда-Волинського, Батурина, Ніжина, датовані ІХ-ХІХ ст. і належать до високоатрактивних), парково-палацові комплекси, музеї та місця, пов'язані із життєдіяльністю відомих людей, археологічні пам'ятки.

Окрім потужного природно-ресурсного і культурно-інформаційного потенціалу, яким володіє Українське Полісся, слід вділити ще кілька важливих моментів, які свідчать про перспективність розвитку екотуризму в межах цього регіону.

Поліссю притаманна різноманітність природних і природно-антропогенних ландшафтів - лісових, болотних, заплавних, урбаністичних, руралістичних тощо, а це дозволяє охоплювати різні за змістом і наповненням сторони взаємодії людини та природи.

Полісся належить до регіонів давнього господарського освоєння, де підтримка екологічної рівноваги забезпечувалася місцевим устроєм життя, напрацьованого протягом віків шляхом проб і помилок, що дозволяє на практиці пізнати глибину екологічних надбань наших пращурів. На Поліссі, як і по всій Україні, жоден селянин не зорав би заплаву річки. Це вважалося неприпустимим. Чинними законами обмежувалося рибальство, збір корисних рослин, випас і експлуатація сіножатей. Віками мораль і традиції забороняли в лісах Полісся вирубувати дерева діаметром менше 12-15 см.

Поліщуки усвідомлювали величезне природоохоронне значення поліських боліт. По-перше, болота були резервуарами прісної води, що постійно поповнювали і регулювали ґрунтовий та річковий стоки, відігравали функції природного фільтру, потужного поглинача забруднень, регенератора кисню. По-друге, виконували роль буфера при формуванні радіаційного, теплового і водного балансу як самого Полісся, так і прилеглих територій. Нехтування в радянські часи цієї функції боліт призвело до згубних наслідків - весняні заморозки, від яких Полісся до цього не потерпало завдячуючи акумулятивній дії боліт, наносять значні збитки сільському господарству цього регіону.

Наші предки використовували і лікувальні властивості боліт. У болотній воді, змішаній із торфом, купались хворі на ревматизм та інші хронічні хвороби. Болотна органіка, в першу чергу фульмінові і гумінові кислоти та їх похідні, сприяла виведенню з організму радіонуклідів і важких металів, що потрапляли в організм із їжею. На болотних водах готувалися деякі ліки, дієтичні страви, пиво та інші напої.

Ця територія, презентуючи цілий "букет" сучасних екологічних проблем від забруднення радіонуклідами і викидами в атмо-, гідро- та літосферу до питань якості міського середовища і транзиту забруднюючих речовин, в цілому, залишається відносно екологічно благополучною на тлі надмірно техногенізованої України.

У межах Українського Полісся знаходиться ряд об'єктів природоохоронного фонду, серед яких є як традиційні природно-заповідні території із високою атрактивністю, так і специфічне утворення - зона відчуження навколо Чорнобильської АЕС. Тай особливість сприяє прокладанню різноманітних за тематикою еколого-туристичних маршрутів, аж до таких, які наочно демонструватимуть згубність недбалого, а то й злочинного господарювання на Поліссі та вказуватимуть на альтернативні сценарії виходу із екологічної кризи, в якій опинився регіон і вся Україна.

Економічне підґрунтя розвитку екологічного туризму власне і базується на залученні унікальних територій і земель природного заповідного фонду до рекреаційного обігу та подальшого використання отриманих коштів для реалізації природоохоронних об'єктів та інших завдань регіонального розвитку.

Представники різних наук згоджуються, що статус Полісся був і лишається унікальним. Тривале вивчення географічних, лінгвістичних, етнографічних, антропологічних та інших характеристик Полісся і його населення вказує на специфічне місце нього регіону в контексті європейського простору. Можливо, що саме ця унікальність дозволить Українському Поліссю стати піонерним регіоном у опробуванні екотуристичних технологій.

3.4 Шляхи удосконалення оздоровчо-спортивного туризму

У рамках вітчизняної індустрії туризму чітко окреслився окремий напрям діяльності - оздоровчо-спортивний туризм. Цей сегмент туризму виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів. Оздоровчо-спортивний туризм має велике соціальне значення й економічну ефективність. Підраховано, що людина, яка активно займається оздоровчо-спортивним туризмом, щорічно заощаджує для державного бюджету кошти, еквівалентні майже $400 (йдеться про ймовірні виплати із фондів соціального страхування на лікування, непрацездатність, оздоровлення тощо), тоді як держава на потреби самодіяльних туристів витрачає лише $1 на рік [11].

Організаційними та методичними центрами розвитку оздоровчо-спортивного туризму в Україні є туристичні клуби й секції. Комерціалізація туризму призводить до перетворення частини туристичних клубів і секцій на туристичні агентства й фірми, що, як правило, займаються турагентською діяльністю.

У зв'язку з наближенням меж Європейського Союзу до кордонів України зростає значення найбільш важливих напрямів розвитку туристичної індустрії - національного туризму з метою розваг і відпочинку та лікувально-оздоровчого туризму. Гнучка цінова і в'їзна політика з боку нашої держави та активізація господарсько-рекламної діяльності з боку суб'єктів українського ринкового простору сприятиме збільшенню туристичних потоків з країн Євросоюзу до України. Головними регіонами, в яких доцільно розвивати ці види рекреаційно-туристичної діяльності, є Карпати і Крим.

У сучасній геополітичній та економічній ситуації важливо не втратити потенційного споживача українського туристичного продукту і запропонувати йому таку модель обслуговування, яка задовольнить більшість його потреб і забезпечить максимальну безпеку, комфортність та нові враження.

Висновки

Масовий туризм є феноменом XX століття, проте люди подорожували вже з незапам'ятних часів, головним чином для того, щоб уникнути голоду або небезпеки.

Винахід грошей фінікійцами і розвиток торгівлі, що почався в 4-му тисячолітті до н. э., можна визначити як початок сучасної ери подорожей. Як перших мандрівників можна виділити жителів Океанії та Середземномор'я. Серед найперших були подорожі по Океанії.

Стародавній Рим вніс свій внесок в історію туризму: багатство, достаток і величезні території імперії були першорядними складовими, необхідними для туризму.

Наймасовіше пересування людей в середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, які робилися європейськими лицарями і слідуючими за ними купцями в цілях захоплення чужих багатств і територій.

Перші подорожі американців по країні здійснювалися пішки або на конях, надалі стали використовуватися маленькі човни і каное.

Туристсько-екскурсійних рух являє собою складову невід'ємну частину культурного відродження в Україні, що відбувалося у 20-х рр. XX ст. Біля його джерел стояли представники української інтелігенції, вчені, діячі освіти, які дбали про просвіту народу, піднесення його культурного рівня.

Природні умови України спричинили організацію найрізноманітніших екскурсій, що поєднували в собі пізнавальні функції та відпочинок.

В даний час індустрія туризму є однією з найбільших динамічних форм міжнародної торгівлі та послуг. За прогнозами експертів, бурхливий розвиток міжнародного туризму буде продовжуватися і далі.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей, поступаючись нафтовидобувної промисловості й автомобілебудуванню.

Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до групи країн із високорозвинутою індустрією туризму.

Україна володіє значним природним рекреаційно-туристичним потенціалом: сприятливими кліматотерапевтичними умовами, привабливими рівнинними, гірськими й аквальними (морськими та річковими) ландшафтами, багатою флорою фауною.

На території України створена розгалужена туристично-рекреаційна інфраструктура, особливо в АР Крим, приморських областях та в Карпатах, але вона не відповідає світовим стандартам, фізично й морально застаріла.

Рекреаційно-туристична галузь складається з лікувальної, спортивно-оздоровчої, відпочинкової складових, кожна з яких має свої специфічні особливості.

Загалом структура туризму в Україні дуже своєрідна. Його істотну частину (близько 43%) займає відпочинок на курортах і в інших рекреаційних зонах. У той же час сільський, оздоровчо-спортивний, мисливський та інші види складають лише 9%.

Тенденції розвитку туризму в Україні протягом декількох останніх років дозволяють виділити кілька суттєвих моментів: по-перше, в національному туризмі високою є частка виїзного туризму; по-друге, з боку держави підтримка вітчизняного туризму носить декларативний характер; по-третє, зростає диспропорція між ресурсним забезпеченням і ступенем його використання; по-четверте, розвиток нових видів туризму урізноманітнив національний туристичний продукт.

Важливою складовою туристичної діяльності в Україні і одним з головних напрямів його розвитку є соціальний туризм.

Перспективним напрямом розвитку туризму в Україні стає сільський зелений туризм.

У науково-практичному вжитку з'явилося нове поняття агроекологічний туризм.

У рамках вітчизняної індустрії туризму чітко окреслився окремий напрям діяльності - оздоровчо-спортивний туризм.

Список використаної літератури

Конституція України / (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996.№30.-с.141.

Закон України "Про туризм" // ВВР від 15.09.1995.

Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки" / Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000.-№47.-с.405.

Указ Президента України "Про підтримку розвитку туризму в Україні" №127/2001) від 2.03.2001 р.

Постанова Верховної Ради України "Про Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року" / ВВР, 1997.-№ 702-97-п.

Кодекс законів про Народну Освіту УРСР // Культурне будівництво Української РСР. - К., 1959. - Т. 1. - С. 175.

Географічна енциклопедія України: У 3 т.-К.: Українська енциклопедія, 1989-1993.- Т. 3: П-Я.- 480с.

Заставний Ф. Д. Географія України: У 2 кн.-Львів: Світ, 1994.-472с.

Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра.-М.: Международные отношения, 1985.

Прейгер Д., Малярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів // Економіка України.-2004.-№6.-с.20-28.

Про стан та перспективи розвитку туризму в Україні: Інформаційно-аналітичний матеріал до парламентських слухань / Авт.-упор.: Цибух В.І., Науменко Г.П., Федорченко В.К. та ін.-К.: КІТЕП, 2000.-87с.

Спірідонович Ю.Є. Екскурсії і прогулянки // Культробітник. - 1927.-№8.-С. 17.

Спірідонович Ю.Є. УМПЕТ.-К., 1927. - С. 17.

Туризм в Україні-2001: Статистичний бюлетень.-К., 2002.-35 с.

Фізична географія Української РСР / Під ред. О. М. Маринича-К.: Вища школа, 1981.-208с.

ЦДАВО. Ф. 166. - Оп. 2. - Спр. 1818. - Арк. 38.

Экономическая, социальная и политическая география мира: Регионы и страны / Под ред. С.Б. Лаврова, П.В. Каледина-М.: Гардарики, 2002.-28с.

Размещено на Allbest.ru