Історія туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Історичні передумови виникнення і розвитку туризму

туризм стародавній гостинність подорож

Історія туризму -- це наука, яка вивчає подорожі та туризм, чинники їх появи та розвитку в суспільстві з найдавніших часів до наших днів.

Історія туризму в своїх дослідженнях спирається на допоміжні історичні дисципліни: археологію, палеографію, нумізматику, етнографію. Історія подорожей і туризму тісно пов'язана з історією культури, яка показує логіку розвитку культури, вивчає характерні культурні риси різних епох і відповідні типи та моделі «людини, яка подорожує».

Історія подорожей і туризму як наука має свій понятійний апарат.

Основними термінами цієї науки є: подорож, мандрівник, прочанство, пілігрим, туризм, турист, туристична послуга, туристичні ресурси, туристична індустрія, тур, гостинність. Оскільки наука про туризм знаходиться в стадії формування, то зустрічаються різні тлумачення термінів, часу їх появи у вжитку та походження.

Розглянемо найважливіші поняття в історії туризму: «подорож», «прочанство», «туризм», «гостинність».

Подорож -- це пересування людей у просторі та часі. Подорожі можуть мати характер військових походів, масових міграцій, наукових експедицій, туристичних мандрівок та інших типів пересувань людей на значні відстані. В залежності від мотивів і особливостей подорожі, люди, які їх здійснюють, можуть називатися моряками, прочанами, комівояжерами, туристами, і т. д.

В розгляді історії подорожей і туризму неможливо оминути явище, яке позначається терміном «прочанство».

Прочанство -- це подорож з метою здійснення релігійних призначень та поклоніння святиням певної релігії.

Термін «туризм» з'явився у Франції у ХУШ ст.; у перекладі з французької мови дослівно означає: «мандрівка заради задоволення»; а турист -- це людина, яка здійснює мандрівку.

Отже, якщо на початку XIX ст. слово «туризм» було введено в літературний вжиток, то у реальному житті воно з'явилось і почало використовуватись, вочевидь, ще у XVIII столітті.

Пізніше, у 1838 р. вийшли друком написані відомим французьким письменником Ф. Стендалем «Спогади туриста», що дає підстави деяким дослідникам вважати Ф. Стендаля «хрещеним батьком» слова «турист».

Отже, якщо на початку XIX ст. слово «туризм» було введено в літературний вжиток, то у реальному житті воно з'явилось і почало використовуватись, вочевидь, ще у XVIII столітті.

Пізніше, у 1838 р. вийшли друком написані відомим французьким письменником Ф. Стендалем «Спогади туриста», що дає підстави деяким дослідникам вважати Ф. Стендаля «хрещеним батьком» слова «турист».

Одним із важливих понять, які застосовуються в історії подорожей та туризму, є «гостинність». Здійснення подорожей було б неможливим, якби мандрівникам ніде було зупинитися на ночівлю та отримати харчування. Термін «гостинність» походить від давньофранцузького слова «hospise», що означає: “будинок для подорожуючих». В наш час під гостинністю розуміють сукупність засобів розміщення, харчування і розваг для туристів, а також традиції прийому гостей в різних культурах.

Основними групами чинників виникнення подорожей, а загалом і туризму в суспільстві були наступні:

- соціальні (демографічні та міграційні процеси, розвиток суспільних відносин);

- економічні (розвиток економіки);

- географічні (особливості розташування країн та регіонів, необхідність налагодження зв'язку між ними);

- політичні (освоєння або завоювання нових територій, перерозподіл сфер політичного впливу);

- мотиваційні (особливості свідомості людей, ментальності; тобто потреби, мотиви, цінності, стереотипи та інші психологічні чинники, які впливали на вибір мети подорожі в ті чи інші періоди в певних регіонах);

- науково-технічний прогрес;

- екологічні (збереження навколишнього середовища, придатного для проживання та відпочинку людей).

Суспільне значення туризму полягає у тому, що:

- туризм надає можливість людині краще пізнавати оточуючий світ;

- туризм впливає на ціннісні орієнтації людини відносно відпочинку, що, в свою чергу, впливає на формування світогляду людини;

- туризм виявляє рівень культури та добробуту суспільства;

- туризм сприяє створенню оптимальної стратегії і тактики мирного співіснування націй в гуманному співтоваристві на екологічно чистій планеті.



Тема 2. Подорожі в стародавньому світі

Подорож і в античному світі їх мета, особливості в стародавньому Римі

Спочатку охарактеризуємо стародавній світ з соціально-економічної точки зору, тому що будь-яке суспільне явище Пов'язане з соціально-економічним розвитком суспільства. Розвитку подорожей в стародавньому світі сприяли:

- суспільне розшарування населення;

- поява товарно-грошових відносин (розвиток торгівлі);

- розвиток культури та мистецтв (в античних цивілізаціях було створено видатні пам'ятки скульптури, архітектури, що, в свою чергу, стали об'єктами подорожей пізнавального характеру);

- розвиток різних релігій (саме в цей час починається бурхливий розвиток різних релігій, і однією з цілей подорожей стають знайомство зі святинями, відвідання храмів, виконання релігійних призначень, організація релігійних свят та участь в них, виникнення прочанства, яке вважається одним із найдавніших видів туризму);

- розвиток науки та дослідження оточуючого світу (в античні часи було відкрито цілющі джерела та місцевості з унікальним кліматом, відвідання яких стає метою рекреаційних подорожей, тобто відпочинку, лікування, відтворення фізичних сил та втраченої душевної рівно­ваги); наприклад: відомі Етруські мінеральні джерела на Півночі Апеннінського півострова були місцем відпочинку та лікування римської знаті;

- розвиток фізичної культури та спорту (в античні часи почали організовуватися спортивні заходи та будуватися споруди для їх проведення, що задовольняло потребу споруди для їх проведення, що задовольняло потребу народних мас мати не тільки хліб, але й видовища); на­приклад: Олімпійські ігри в стародавній Греції, гладіаторські бої у Римі;

- удосконалення транспортних засобів та будівництво доріг;

- створення інфраструктури гостинності для подорожуючих.

Незважаючи на розширення географічного простору, збільшення спектру цілей подорожей та будівництво спеціальних об'єктів для відпочинку, лікування, розваг та прочанства, туризм хоча й існує, але не має спеціальної організації та комерційної спрямованості.

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залишати нащадкам наукові праці про оточуючий світ.

За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців були дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарбницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними.

Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що:

- розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво;

- здійснювались географічні відкриття та освоювались нові землі;

- встановлювались економічні та культурні відносини між народами.

Однією зі складових історії культури, які надають інформацію про подорожі та пов'язані з ними традиції, є міфологія. У міфах і легендах різних народів діє чимало богів, які допомагають мандрівникам, охороняють шляхи-дороги та героїв, що здійснюють подорожі. В античній міфології найпопулярнішим героєм-мандрівником вважається Одіссей, а одним з найбільш активних та впливових божественних покровителів подорожуючих -- Гермес (син верховного бога Зевса, у римській міфології Гермеса називали Меркурієм). У християнстві місце Гермеса заступив святий Миколай Чудотворець, який вважається покровителем мандрівників, мореплавців, школярів, а в наш час, відповідно, студентів і туристів. Святий Миколай -- це реальна особа, він жив у IV ст. н. е. і здійснив декілька подорожей, в яких ним було здійснено багато чудес по спасінню кораблів і мандрівників. Мощі святого Миколая зараз знаходяться в італійському місті Барі, яке стало одним з важливих центрів прочанства.

В давнину вважалось, що людина, яка подорожує, знаходиться під особливим заступництвом богів. Людина, як вірили багато віків тому, звільнюється від багатьох гріхів, завдяки труднощам подорожі, тобто ці труднощі розглядалися як такі, що мають «очищаючий» ефект.

Якщо проаналізувати життя більшості засновників релігій (Лао-цзи, Конфуція, Будду, Ісуса Христа і т.д.), а також відомих філософів і вчених, то ми побачимо, що вони багато подорожували, і це не тільки загартовувало їх тіло і волю, але давало їм знання про оточуючий світ, знання мов, людей, допомагало набувати мудрості.

В стародавньому світі основними мотивами подорожей були:

- торгівля;

- загарбання нових територій;

- прочанство;

- пізнавальні потреби;

- лікування;

- розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транспорт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.

Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Жодному морю не призначалось такої славетної долі, як Середземному. Чимало цивілізацій розвинулись на його берегах, досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо.

На початку нашої ери римляни досягли значних успіхів у суднобудуванні. В 64 р. н. е. іудейський історик Йосип Флавій відплив із Олександрії в Рим на кораблі, що вміщував 600 пасажирів. Римляни будували свої кораблі з сосни або кедра, а вітрила виготовляли з льону або шкіри. Але, як не дивно, незважаючи на те, що римляни стали господарями Середземного моря, у дослідженні океанських просторів настав застій. Відомий фахівець з історії географії Хенінг писав: «Цікавість римлян до географії, якщо її не можна було використати в політичних цілях, була завжди помірною». Отже, римляни здійснювали свої морські подорожі, насамперед, з метою затвердження своєї політичної влади, і робили це, здебільшого, в межах Середземного моря. Але вони все ж виходили за його межі, досягли північної частини Британії -- знову ж таки, з метою встановлення свого панування.

Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення. Особливою популярністю користувалися подорожі до місць з теплими мінеральними джерелами на півночі Апеннінського півострова.

Поломництво та подорожі за часів Середновіччя

З падінням у V ст. Римської імперії закінчилась ціла епоха, яка дала світові багато досягнень майже в усіх сферах життя. Розвиток матеріальної культури забезпечив достатньо високий рівень комфорту в містах, де склалась певна інфраструктура, яка забезпечувала всім необхідним мандруючих по великих просторах імперії. Саме подорожі сприяли формуванню системи географічних і країнознавчих знань. Безумовним досягненням античної культури було твердження відомих філософів, що Земля -- куля.

Основні чинники, які прямо чи опосередковано вплинули на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:

- розвиток економіки (збільшення міст, розвиток торгівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

- міграції (початок епохи Середньовіччя характеризується як епоха «Великого переселення народів»);

- політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, міждержавна та між корпоративна боротьба);

- релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були однією з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внутрішню політику, міждержавні відносини, на соціально-економічні відносини в цілому;

- розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та проведення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

- пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточуючого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

- релігійні подорожі (прочанство);

- завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);

- мандрівки з метою торгівлі;

- розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карнавали) ;

- подорожі з метою оздоровлення.

Найбільше масове пересування людей у середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, що здійснювалися лицарями, релігійними діячами та купцями з європейських країн, які вирушали на Близький Схід заради влади та багатств. Слідом за ними рухались на Схід священики і прочани в супроводі незлічених юрб знедолених з метою пошуку кращої долі. Хрестові походи були на той час найграндіознішим переміщенням великих мас населення на далеку відстань.

Представники привілейованих класів здійснювали також подорожі до цілющих джерел та місць з унікальним кліматом з метою оздоровлення та відпочинку.

Проте, незважаючи на різноманітні мотиви подорожей, усі вони розширювали світогляд людини, вчили її адаптуватися до різних умов, які змінювались під час подорожі, загартовували людину фізично і духовно.

Характер подорожей в середні віки був, в основному, стихійним. Здійснювались за індивідуально спланованим маршрутом. Але деякі подорожі мали організований характер; наприклад, прочанство.

Недоліком майже всіх подорожей було те, що в них піддавалися великій небезпеці життя та здоров'я мандрівників. В Середні віки людське життя коштувало дуже мало.

Одним із чинників, що призвів до значних міграцій великої кількості населення, були хрестові походи. Основні причини хрестових походів:

- протистояння християнського і мусульманського світів, тобто релігійні;

- економічні, тобто бажання європейців володіти багатствами Сходу;

- політичні (перерозподіл сфер впливу та загарбання нових територій).

Хрестові походи почалися з кінця XI ст. і тривали наступних 200 років. Безумовно, хрестові походи з гуманістичної точки зору мали негативний характер, але, незважаючи на це, були і позитивні наслідки:

- пожвавилась торгівля на Середземному морі, першість у цій торгівлі перейшла до міст Північної Італії (Венеція, Генуя, Флоренція);

- європейці познайомились з новими культурами землеробства (стали вирощувати рис, гречку, цитрусові), навчились виготовляти шовкові тканини, дзеркала, краще обробляти метали;

- відбулися зміни в побуті (на Заході стали мити руки перед їдою, купатись у лазнях, змінювати нижній одяг).

Традиції гостинності та розвиток подорожей на Русі в Х - XY ст.

У ІХ-ХУ ст. Русь, внаслідок свого географічного положення, була центром перетину торгових шляхів із Сходу на Захід та з Півдня на Північ, через її територію пролягали «Волзький великий торговий шлях», «Шлях з варяг в греки». Особливо тісними були зв'язки Русі з Візантією. З прийняттям християнства з Візантії на Русь потягнулися служителі церкви, перекладачі, переписувачі книг, ремісники. У середньовічній Русі аж до XVI ст. центральною фігурою у встановленні та зміцненні зв'язків з іншими країнами був «гість». На Русі було прийнято надавати гостям шану, показувати все найкраще, добре годувати, підносити дари. Традиції гостинності були закріплені у пам'ятках побутової культури Русі, зокрема, у «Домострої», перша редакція якого була складена в Новгороді на рубежі ХУ-ХУІ століть. Вже пізніше в Російській державі у XVI -XVII ст. «гістьми» називали багатих купців, які мали царські жалувані грамоти на особливі привілеї та почесті.

У другій половині XIII ст. російські мореплавці досягли Польського півострова і приєднали його до складу новгородських володінь. Російським поморам належить заслуга відкриття Шпіцбергену і Нової Землі. Серед подорожей з метою прочанства слід згадати «Хождение игумена Даниила в Святые места», яке датується початком XII століття. Ігумен Даніїл побував у Царгороді, в Палестині, на Криті, Родосі, Кіпрі. Він описав не тільки християнські храми і святині, але й природу та побут місцевого населення. Його «Хождение» є пам'яткою історії та давньоруської літератури.

Прочанство до Єрусалиму здійснювали не лише чоловіки, але й жінки стародавньої Русі, зокрема ігуменя Єфросинія Полоцька (XII ст.), яка причислена до лику православних святих.

Дуже багато російських прочан відвідували Палестину, вздовж їхніх маршрутів з'являлися колонії руських монахів, православні монастирі. Одним із найвідоміших руських монастирів за межами Русі був Афонський Пантелеймонівський, заснований у 1080 р. вихідцями з Русі. Він знаходиться на південно-західному боці гори Афон в Греції. В роки свого піднесення монастир представляв собою величний комплекс із 70 скитів, 25 церков, інших будівель і земельних володінь. В його бібліотеці зберігалось більше 25 тисяч рукописів. Монастир упродовж всієї своєї історії підтримував тісні зв'язки з Руссю.

Паралельно з «хождениями» з метою прочанства здійснювались і «хождения» з торговою метою. До нас дійшло більше 20 описів подібних «хождений», але найбільш відоме «Хождение за три моря» Афанасія Нікітіна. Опис цей знайшов М.М. Карамзін на початку XIX ст., коли працював над фундаментальним твором «История государства Российского».

Слід зазначити, що мандри не мали широкої популярності серед мешканців руських земель. У свідомості селян та городян далекі краї були чимось ворожим, дуже небезпечним, і чужинець становив потенційну загрозу, тому ставилися до мандрівників хоча й з цікавістю, але, як правило, також із підозрою. Прочани, мандрівні торгівці та учасники військових походів складали меншість населення, решта ж не подорожувала на далекі відстані. Серед людей Давньої Русі було поширеним уявлення про подорожі як про примусове блукання на чужині, як про суворе покарання.



Тема 3. Подорожі та великі географічні відкриття в другій половині XV-XVIст.

Соціально-економічна характеристика та чинники розвитку подорожей в епоху Відродження

Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відродження, були:

- соціокультурний (розвиток науки, культури); він був одним із визначальних в епоху Відродження;

- релігійний, який, до речі, був значно послаблений; релігійні мотиви у здійсненні подорожей поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);

- економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збуту своєї продукції) -- був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебувала в кризовому стані, необхідно було шукати нові шляхи на Схід; причинами пошуку цих шляхів були:

- наявність багатьох посередників у торгівлі Європи і Азії (араби, візантійці);

- недоступність віддалених східних ринків для більшості купців із західних країн;

- монополізація арабами єдиного можливого шляху з Європи до Індії, не захопленого турками, через Єгипет і Червоне море;

- товарне виробництво Європи потребувало великої кількості кольорових металів; за екзотичні східні товари приходилось розраховуватись сріблом і золотом, а вартість європейських товарів (олова, сукна, продуктів сільського господарства) була значно нижчою; «проблема золота» перетворювалась на гостру економічну проблему;

- мотиваційний (тобто в цей період, як ніколи раніше, відбувалася переоцінка цінностей, змінювалися пріоритети щодо відпочинку, отримання освіти; поїздки стали більш індивідуально-направленими);

- політичний чинник також був дуже значним (політика в цей період дуже тісно пов'язана з торгово-економічними інтересами і релігією); засновувались торгові та дипломатичні пред­ставництва, релігійні міси в різних країнах, почала створюватись колоніальна система;

- географічний (для такого бурхливого росту економіки, науки, техніки вже було недостатньо старих територій для торгівлі, а релігійній ієрархи необхідна була нова паства; все це сприяло пошуку нових територій, розширенню світового географічного простору, спонукало політиків, церкву і буржуазію організовувати морські експедиції з метою відкриття нових земель, що зреш­тою і спричинило Великі географічні відкриття).

Епоха Великих географічних відкриттів була обумовлена змінами, які відбулися в суспільстві та науці. Географічні уявлення Клавдія Птолемея, викладені ним у «Керівництві по географії у 8 книгах», панували в географи XIV століття. В 1476 р. Вийшло в світ перше друковане видання цієї книги. Але уявлення про оточуючий світ вже змінились. Ще на початку XV ст. з'явилися книги, в яких заперечувалася замкненість Індійського океану з півдня і підтримувалась ідея про те, що Земля -- куля. Завдяки книгодрукуванню, в Європі почали видаватись країнознавчі твори стародавніх авторів, які описували казкові багатства країн Сходу -- Китаю, Індії, Цейлону, Японії.

В XV ст. вийшла в світ компілятивна праця кардинала П'єра д'Альї (Аліасіуса) «Картина світу», в якій були узагальнені знання його попередників щодо дослідження світового водного простору; вона була настільною книгою багатьох мореплавців, включно з Христофором Колумбом. На карті флорентійського картографа Паоло Тосканслі в кінці XV ст. Атлантичний океан був зображений, омиваючи з однієї сторони Європу, а з другої -- Японію і Китай. Тосканелі був впевнений, що Земля -- куля.

Першою європейською країною, яка активно займалась морськими дослідженнями та організацією експедицій з метою відкриття нових морських шляхів і земель, була Португалія. Найбільш вагомий внесок у цю справу зробив принц Генріх Мореплавець. Він особисто ніколи не був у морських експедиціях. Але завдяки йому був побудований великий флот, в Сагріші в 1438 р. заснована морехідна школа, створена обсерваторія, в якій навігаторів навчали орієнтуватись в океані по зорях, та зібрана багата колекція навігаційних карт і книг.

Генріх Мореплавець організовував експедиції, які досліджували західне узбережжя Африки. Але португальські моряки боялись плавати далеко на південь, оскільки в «Географії» Птолемея вся суша була поділена на 5 зон. На півдні та півночі -- вкриті кригою зони, де жити неможливо. Далі йшли дві помірні зони, де і була сконцентрована життєдіяльність людей. На екваторі ж, вважалось, так спекотно, що вода кипить в океані. Звичайно, ніхто не хотів бути звареним живцем. Тому моряки всіляко саботували намагання відправити їх в екваторіальні моря.

Розвиток мореплавства та Великі географічні відкриття

Епоху Великих географічних відкриттів поділяють на два періоди:

1. Іспано-португальський період, який тривав з кінця XV ст. до середини XVI століття. В цей час було відкрито Америку, португальці здійснили плавання до берегів Східної Азії та Індії, починаючи з експедиції Васко да Гама. Завершився цей період навколосвітнім плаванням Магеллана.

2. Період російських і голландських відкриттів, який продовжувався з середини XVI ст. до середини XVII століття. Це був час відкриттів російських першопрохідців по всій Північній Азії, час походу Єрмака і плавання Дежнєва, час тихоокеанських експедицій голландських мореплавців і відкриття австралійських берегів голландцями та англійцями.

У 1519-1522 рр. іспанці здійснили одну з найбільш сміливих і ризикованих подорожей з метою досягти Азії західним шляхом. Очолював цю експедицію досвідчений мореплавець Фернандо Магеллан.

Флотилія з п'яти кораблів перетнула Атлантичний океан, Магеллан вів флот вздовж берегів Південної Америки, поки не відкрив протоку на Захід, яку пізніше назвали Магеллановою. Через цю протоку кораблі вийшли в новий океан. Погода під час 4-місячної подорожі була тихою, і океан назвали Тихим. Нарешті флотилія дісталась до Філіппінських островів. Тут в сутичці з місцевим населенням Магеллан загинув. Із п'яти кораблів на батьківщину повернувся один. Перша кругосвітня подорож остаточно довела, що Земля -- куля.

В наступні століття був повністю загарбаний Американський континент, а його землі були перетворені в колонії, в основному іспанські та португальські.

Пізніше, після відкриття європейцями цивілізацій інків, стало відомо про високорозвинену інфраструктуру «імперії інків», де якість доріг дозволяла здійснювати подорожі на далекі відстані. В імперії існували дві головні дороги, паралельні одна одній, так звані «імператорські». Перша йшла вздовж узбережжя, а друга -- в горах.

Одна з доріг, завдовжки 5000 км до початку XX ст. була найдовшою дорогою на планеті. Недарма інків називали римлянами Нового Світу, адже їх дороги були якісними зразками інженерно-будівничого мистецтва. Найбільш грандіозне дорожнє будівництво велось на рубежі ХV-ХVІ століть.

Дороги інків були досить міцними, з тунелями, гірськими серпантинами, а ширина їх на деяких відрізках була такою, що поруч могли проїхати шість вершників. Для підтримання в порядку доріг існували спеціальні служби з посадами управляючих і наглядачів доріг. Певний внесок у дослідження нових земель зробили конкістадори, серед особливо яскравих їх представників слід назвати Франсіско Пісарро (близько 1475-1541) та Ернана Кортеса (1485-1547). Пісарро відкрив частину узбережжя Південної Америки, дослідив Західні Кордильєри, заснував міста Ліму та Трухільо. Кортес освоював територію Мексики та Каліфорнії. Але діяльність конкістадорів завдала великі збитки культурі корінного населення -- індіанців. Зустріч двох світів принесла величезні багатства європейцям і обернулась трагедією для самобутніх індіанських цивілізацій.

Великі географічні відкриття призвели до нечуваного розширення торгівлі. Встановились зв'язки між окремими материками -- виникла світова торгівля. Торгівля з колоніями зосереджувалась в портах Нідерландів, Португалії та Англії. Головним центром світової торгівлі став великий порт Антверпен.

Подорож в Росії в XY-XYI ст.

До XVI ст. Росія, або, як її тоді називали в Європі -- Московія, була загадковою країною для іноземців. Але, починаючи з XVI ст., Росію частіше відвідують іноземці, які залишили після своїх подорожей описи, або спогади про Московію. Серед них найбільш повними і найпопулярнішими в Європі були описи Олеарія і Таннера, які відносяться вже до XVII ст. Олеарій ось як характеризував столицю Росії: «Здалеку Москва справляла вигідне враження на мандрівника своїми численними церквами і білими стінами Кремля. Вид на Москву здалеку є одним з найпрекрасніших відносно величі міста, але зачарування ним швидко зникає, як тільки мандрівник потрапляє у саме місто. Йому потрапляють на очі брудні вулиці, безліч маленьких бідних будинків. Місто, яке здалеку бачиться, як величний Єрусалим, всередині є бідним Віфлеємом». Дороги в місті були вимощені дошками, а здебільшого зовсім не мощеними нічим, і в погану погоду люди в'язли в багнюці по коліна. Низький рівень комфорту для подорожуючих дуже розчаровував іноземців. Адже в Європі, а саме в Угорщині, вже в XV ст. були запроваджені поштові карети, які згодом стали улюбленим засобом пересування західних мандрівників.

В Росії інфраструктура розвивалась повільніше, ніж у Європі. Відомо, що в Московії з Х1І-ХІП ст. існували постоялі двори, які тоді називались «ямами» (звідси і назва працівника цього закладу -- «ямщик» ). Ці «ями» розміщувались вздовж шляхів, на відстані кінного переходу. В XV ст. в Росії вже існував Ямський приказ -- централізований державний заклад (одне з «міністерств» тодішнього царського уряду), який відав організацією перевезень, службою ямщиків по всій країні.

В XVI ст. відбувалося освоєння росіянами Сибіру та Далекого Сходу, в цей час було закладено міста: Тюмень (1586), Тобольськ (1587), Березов (1593), Сургут (1594), Верхотур'є (1598), на початку XVII ст. Томськ (1619). Красноярськ (1628), Якутськ ( 1632), а у 1639 р. росіяни вийшли до берегів Тихого океану.

Важливим елементом подорожей було складання карт. Російська картографія від самого початку свого існування була державним надбанням. На Русі карти називались «чертежами», один із перших -- «Большой чертеж по всему Московському государству» - був створений на рубежі ХУІ-ХУІІ століть.

В 1613 р. Гессель Гертіс віддрукував географічну карту всієї Росії, за кресленням Федора Годунова.

У 1627 р. складена «Книга к большому чертежу», яка вміщувала коментарій до загальної карти, де був перелік міст і деякі етнографічні дані. В цілому це був дорожній атлас території від Дніпра до Обі з заходу на схід, і від Лапландії до Бухари з півночі на південь.

Найбільш видатним твором російської картографи того періоду вважається перший географічний атлас «Чертежная книга Сибири». складений Ремезовим у 1701 р.. який вміщував 23 карти, складені згідно матеріалів російських першопрохідців.

Нові складові у сфері гостинності в XY-XYI ст.

Підводячи підсумки викладеного вище, можемо сказати, що існували наступні види подорожей:

- морські дослідницькі експедиції, які носили організований характер;

- військові походи;

- пізнавальні мандрівки;

- розважальні;

- прочанство, яке носило як стихійний, так і організований характер;

- дипломатичні міси політичних та релігійних діячів;

- мандрівки з метою оздоровлення;

- мандрівки з метою отримання освіти.

Значення подорожей епохи Відродження полягало в тому, що:

- були відкриті нові землі та морські шляхи до них;

- з'явилась світова торгівля;

- відбувався швидкий культурний та економічний обмін між різними країнами та народами;

- подорожі стали носити більш організований характер;

- вдосконалювалися транспортні засоби та розвивалась інфраструктура для подорожуючих.



ТЕМА 4. Розвиток подорожей в епоху Просвітництва

Розвиток подорожей в епоху Просвітництва (XYII-XYIII ст)

Основні чинники появи туризму в епоху Просвітництва.

Просвітництво - це, перш за все, ідейна течія в суспільному світогляді другої половини XVII - першої половини XIX століття. Просвітництво характеризується як епоха безмежної віри в людський розум та можливість перебудови суспільства на розумних, справедливих засадах, це епоха розквіту науки, культури та мистецтва.

Треба зазначити, що хронологічні межі епохи Просвітництва були різними, залежно від країни:

- в Англії -- ХУІІ-ХУІІІ століття;

- в Західній Європі -- друга половина ХУІІ-ХУІІІ століття;

- в Росії -- друга половина XVIII -- початок XIX століття (також і в країнах Східної Європи);

- у Китаї, Японії -- XIX і початок XX століття.

Просвітництво в Західній Європі було тісно пов'язане з Відродженням -- добою, коли відбулася переоцінка цінностей, розквітло вільне мислення.

В межах нової культури змінювалася і мотивація подорожей, а також їх географія. Центрами „прочанства” людини Просвітництва стають місця зосередження пам'яток історії, культури та архітектури.

До цього періоду подорожі здійснювалися, переважно, з певною прагматичною метою. У добу Просвітництва набуває популярності подорож як приємне проведення вільного часу, в процесі якого можна насолоджуватись життям. Адже під час подорожі людина може дозволити собі відпочити від побутових проблем та турбот.

Помітну роль у зміні мотивації подорожей та їх географії відіграли деякі популярні в епоху Просвітництва літературні твори. З іменем Лоренса Стерна (1713-1768) пов'язують появу нового тлумачення подорожей та їх ролі в житті людини.

Після Лоренса Стерна з'являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своєрідні путівники. Закономірним результатом розвитку гуманістичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших народів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знайомлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур. Після Лоренса Стерна з'являлися численні дорожні нотатки та романи, які модно було використовувати як своєрідні путівники. Закономірним результатом розвитку гуманістичного світогляду було бажання людини пізнати себе і світ, звільнитися від існуючих забобонів відносно інших народів і культур. Під час подорожі, зустрічаючись з людьми, знайомлячись з різними звичаями і традиціями, мандрівник вчився взаєморозумінню, толерантності, повазі до представників інших культур.

Найдавнішою торговою мережею, яка охоплювала майже всі християнські та мусульманські країни, була єврейська, що існувала ще за часів Римської імперії. У XVIII ст. сефарди, як стали називати єврейських купців, мали великий вплив на атлантичну торгівлю. В Центральній Європі побільшало єврейських мандрівних торгівців (ашкеназі); їх «зоряний час» настане у XIX ст. і буде асоціюватися з міжнародним успіхом Ротшильдів.

Підсумовуючи, визначимо основні чинники розвитку подорожей та появи туризму в епоху Просвітництва:

- соціальна-науковий прогрес;

- розвиток економіки;

- зміни в мотивації подорожей;

- освоєння географічного простору;

- розвиток світової торгівлі;

- як наслідок попередніх чинників - розвиток інфраструктури для подорожуючих.

Подорожи та географічні відкриття XYII-XYIIIст.

З XVII ст. голландські кораблі обслуговували більшу частину світової колоніальної торгівлі. Амстердамський банк, створений у 1609 р., майже століття був єдиним у Європі. До кінця XVII ст. Голландія стає великою колоніальною державою.

У XVII ст. в Нідерландах були створені найбільші картографічні твори, які узагальнили результати Великих географічних відкриттів.

Голландцями були освоєні землі, де в подальшому були створені відомі міста, зокрема Нью-Йорк (У 1624 р. Пітер Мінейт уклав угоду з індіанцями, в результаті якої за 60 гульденів, що тоді дорівнювало 24 доларам, придбав острів Мангетен. Вже у 1643 р. на цьому місці, у Новому Амстердамі (майбутній Нью-Йорк) розмовляли 18 мовами).

Також голландцями була заснована факторія на мисі Доброї Надії, яка в подальшому перетворилася у місто Каапстад (зараз це Кейптаун).

Колоніальні володіння голландців у XVII ст. перевищували територію самої Голландії у 60 разів.

У 1606 р. голландцем В. Янсзоном було відкрито нову землю, названу Новою Голландією; її тільки з XIX ст. стали називати Австралією. Голландці, та й весь світ, вважали, що Нова Голландія є не окремим материком, а лише одним з великих півостровів південного материка (Антарктиди).

Англійська експедиція на чолі з А. Тасманом у 1642-1644 рр. відкрила Нову Зеландію і Тасманію. Але, як і у випадку з Австралією, ці землі вважали не окремими островами, а частиною великого південного материка.

У XVIII ст. голландські та англійські мореплавці почали вивчення Австралії та Нової Зеландії, нанесли на карти багато інших земель.

Одним із кращих англійських мореплавців XVII ст. був Вільям Дампір, авантюрист за характером. Він змінив на своєму віку багато професій, від китобоя до пірата, а у 1697 р. опублікував книгу «Плавання навколо світу», яка принесла йому світову славу.

Наприкінці XVIII ст. відбулися ще декілька відомих подорожей навколо світу. До числа таких плавань належить, наприклад, подорож француза Бугенвиля в 1766 р. і англійця Байрона в 1764-1766 роках.

Більш відомі та важливі -- плавання Джеймса Кука (1728-1779). Перше з них було здійснене в 1768-1771 рр. на кораблі «Індевор», і в результаті було отримано доказ острівного положення Но­вої Зеландії, відкриті Великий Бар'єрний риф і східне узбережжя Австралії.

Друге плавання Дж. Кука у 1772-1775 рр. на кораблі «Резолюшен» підтвердило гіпотезу про те, що в південних широтах між 40-60 градусами не існує великої суші, яка б безпосередньо переходила в Антарктичний материк (в існування гігантського Південного материка вірили до плавання Дж. Кука багато вчених, під впливом Птоломеєвих ідей).

В результаті третьої подорожі Дж. Кука в 1776-1779 рр. на кораблях «Резолюшен» і «Діскавері» в північну частину Тихого океану і в Північне Полярне море були відкриті Гавайські острови, обстежена частина узбережжя Аляски.

В результаті цих відкриттів розширились зв'язки Європи з країнами Африки, Південної і Східної Азії; вперше були встановлені контакти з Австралією. Торгівля набула світового характеру.

Все це створювало передумови для масового переміщення людей з одних континентів до інших, готувало маршрути майбутніх туристичних круїзів.

На початку XIX ст. в основному завершився процес відкриття населених континентів. Були пройдені і досліджені цілком або в більшій частині свого плину всі значні ріки; були нанесені на карту великі озера, встановлені основні риси рельєфів населених територій.

Основними видами туризму в епоху Просвітництва були:

- рекреаційний;

- оздоровчий;

- пізнавальний;

- з метою одержання освіти;

- спортивний (з'явились перші альпіністи, почав розвиватись гірський туризм);

- релігійний.

Туризм, як правило, був індивідуальним, тобто програма подорожі складалася самим мандрівником.

Вже існувала певна туристична інфраструктура: готелі, пансіони, транспортна служба, ресторани.

За тривалістю мандрівки поділялись на:

- довготермінові (на декілька років);

- сезонні (на певний сезон в особливу кліматичну зону);

- короткострокові (на вихідні дні та свята.

Основними видами транспорту були: водний; наземний транспорт з використанням тварин; з'явились повітряні кулі.

Українські землі в туристичній картографії XVII століття

У другій половині XVII ст. французький негоціант Жан Шарден на свій страх і ризик здійснив три подорожі до країн Сходу. Метою їх, крім задоволення власної цікавості, був пошук можливостей організації торгівлі діамантами. Розуміючи важливість географічного пізнання території, мови, звичаїв і побуту населення, історичних і архітектурних пам'яток, Шарден робив записи, копіював документи, а в одну з подорожей взяв з собою художника Грело, який зробив багато пізнаваль­них малюнків, що пізніше ввійшли до тематичного туристичного атласу. В атлас вміщено, зокрема, план і зовнішній вигляд руїн давньої перської столиці Персеполіса. У цьому своєрідному, першому в світі туристичному атласі є чимало й етнографічного матеріалу, що цікавить туристів: жанрові сценки з життя різних народів, (наприклад, куріння кальяну), сцени прийому послів і коронації, зразки національного вбрання, копії стародавніх написів, абетки східних мов (бенгалі, деванагарі) з транслітерацією латинськими літерами.

Одну з подорожей Шарден здійснив через Крим. Територія України в атласі частково відображена на «Карті узбережжя Чорного та Азовського морів», виконаній особисто Ж. Шарденом у 1672 році. Схоже на те, що на типовій для тих часів карті, де реальне співіснує з фантастичним, Шарден за результатами своїх подорожей вніс доповнення та поправки. Більш докладних свідчень про Україну атлас не містить.

Матеріали подорожей Ж. Шардена було систематизовано та видано у вигляді гравюр, об'єднаних в атлас. Близьким до нього за манерою виконання є атлас французького художника Лебрена, хоча він і не містить у собі чогось принципово відмінного.

До речі, у картографуванні туризму художнє зображення йде поруч з картографічним, а часто й передує йому. Серед перших таких зображень на теренах України згадаємо гравюру А. Гогенберга. виконану за малюнком А. Пассоротті, що з документальною точністю зображує панораму Львова. Призначалася вона для атласу «Опис відомих міст світу» (Кельн, 1618 р.). Ці атласи (видавались кельнським теологом Георгом Брауном. До 6-томного видання атласів (з 1572 р. до 1618 р.) увійшли близько 500 планово-перспективних панорам міст з різних частин світу. Більше того, в наступні роки вийшло багато перевидань цих атласів.

Витоки вітчизняної картографії, зокрема туристичної, знаходимо в діяльності типографії Києво-Печерської Лаври. В 1638 р. там було надруковано польською мовою книгу Афанасія Кальнофойського «Тератургіма» з додатком -- трьома картами: планово-перспективними зображеннями Києва та найпершими серед друкованих на українських землях планами -- схематичними плановими зображеннями Ближніх (Антонієвих) і Дальніх (Феодосієвих) печер.

З 1643 р. після здійснення київським митрополитом Петром Могилою канонізації 69 ченців, похованих у печерах, Києво-Печерська Лавра стала місцем масового прочанства.

Виникла необхідність відтворення плану печер, що й було зроблено у своєрідному історико-релігійному творі «Києво-Печерському патерику», перше друковане видання якого було здійснено в 1661 р. у друкарні Києво-Печерської Лаври за розпорядженням архімандрита Лаври, ректора Києво-Могилянської колегії І. Гізеля.

Основні чинники розвитку туризму в світі в ХІХ ст. - першій половині ХХ ст.

Науково-технічний прогрес, соціальні реформи, підвищення рівня життя, введення гарантованих неоплачуваних, а подекуди оплачуваних відпусток (у Німеччині, наприклад, вперше відпустки були встановлені законом про державних службовців 1873 р.) обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного.

В другій половині XIX ст. до індустрії відпочинку увійшли підприємства готельного господарства; з'явилися перші бюро подорожей, одним з завдань яких були організація туристичних поїздок і реалізація їх споживачеві.

Хрестоматійним прикладом першого пекидж-туру (комплексу туристичних послуг, який продається за єдиною ціною) є груповий тур (взяли участь 570 чоловік), організований англійцем Томасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг містив 20-мильну поїздку залізницею, чай і булочки в поїзді, духовий оркестр. Т. Кук переслідував при цьому, скоріше, соціальні, ніж комерційні цілі. Будучи головою спілки непитущих, він хотів подібною акцією привернути увагу до можливостей раціонального використання вільного часу і знайти нових прихильників для керованої ним спілки. Але успіх турів Т. Кука підштовхнув інших підприємців організовувати подібні заходи, вже з суто комерційною метою. В наступні 20 років в Англії (1840-1860 і рр.) почали виникати бюро подорожей.

Чому саме Великобританія стала піонером туристичної діяльності? Цей факт можна пояснити тим, що саме у Великобританії вперше в світі відбувся промисловий переворот, тобто комплекс економічних, соціальних, політичних та ідеологічних змін, модернізація суспільного життя.

До того ж, Великобританія мала багато колоніальних володінь, між якими постійно мігрували люди різних професій і достатку, які освоювали нові землі, засновували нові міста, у тому числі курорти, готелі, транспортні компанії, заклади харчування і розваг для подорожуючих, чим при нагоді могли скористатися туристи.

У XIX ст. виникло багато потужних товариств (які належали до різних конфесій), в яких місіонерство стало головною метою.

Величезну роль у поширенні туризму зіграли революційні зміни в розвитку транспорту. Винахід пароплава Фултоном у 1807 р., паровозу -- Стефенсоном у 1814 р., а також вдосконалення поштового зв'язку, що супроводжувалося розширенням мережі доріг у Європі, -- все це обумовило підвищення надійності і швидкості пересування при зниженні витрат на подорож. Перший пароплав здійснив своє плавання ще у 1816 р. по водах Рейну. Перша в світі залізниця увійшла в дію в 1830 р. в Англії, з'єднавши Манчестер та Ліверпуль. З 1830 р. в Англії почали курсувати перші автобуси-омнібуси. Тоді ж, у 30-і рр. XIX ст., пасажирські пароплави стали пере­тинати Атлантику.

Розвиток техніки та технологій сприяв, з одного боку, збільшенню навантажень, а з іншого, -- вивільненню частини часу, який раніше витрачався на роботу. Все це створювало передумови для розвитку потреби населення в туризмі. Дедалі більша кількість людей мала потреби в організованому, активному відпочинку та отримувала можливості для цього, оскільки життєвий рівень певних категорій населення підвищився.

У період між першою і другою світовими війнами туристичні поїздки, як всередині країн, так і зарубіжні, поступово набули якісно нового характеру. Вони вже не тільки розважали, але й часто-густо містили елементи пізнавальності. До маршрутів дедалі частіше включалися історичні пам'ятки.

Основними чинниками розвитку туризму в світі в другій половині XIX -- першій половині XX ст. були:

- стрімкий розвиток науково-технічного прогресу (вдосконалювалися традиційні та з'явилися нові види транспорту і зв'язку);

- інтенсивне освоєння світового географічного простору;

- збільшення добробуту населення та частки вільного часу;

- розвиток туристичної інфраструктури;

- підтримка туризму з боку держави, найбільш сильна у тоталітарних та авторитарних державах);

- підвищення культурного рівня населення.

Основними видами туризму були:

- пізнавальний;

- рекреаційний;

- оздоровчий;

- спортивний (відновилося проведення Олімпійських ігор, поширилися міжміські спортивні змагання);

- релігійний;

- дачний;

- пригодницький (в якості окремого виду можна було б виділити сафарі);

- круїзи;

- альпінізм.

Засоби пересування, які використовувались в туризмі в цей період: залізничний транспорт; автомобільний транспорт; велосипеди; повітряний транспорт (літаки, дирижаблі, повітряні кулі), певні види тварин.

Характер подорожей був як організований, так і неорганізований, але туристи стали надавати перевагу подорожам, які пропонували туристичні фірми.

За сезонністю подорожі здебільшого поділялися на літні та зимові; за терміном -- на короткотермінові (уїк-енди), середньої тривалості та довгострокові.

Туристична діяльність Томаса Кука

Томас Кук (1808-1893), виходець із злиденної англійської сім'ї, зробив справжнє відкриття. Він започаткував один із найбільш прибуткових видів бізнесу, на якому сьогодні багатіють не тільки окремі фірми, але й цілі держави. Т. Кук започаткував туристичну діяльність в сучасному розумінні цього слова і усе, що стоїть за цією діяльністю: маршрут, квитки, готелі, путівники, дорожні чеки. А починалося все прозаїчно. Кук, будучи бідним баптистом, оголосив війну алкоголізму та палінню. Саме п'яниць та курців він зробив першими туристами. Пили тоді багато, і це було не випадково. З XVIII ст. англійське законодавство, щоб протистояти імпорту іноземного бренді, заохочувало перегонку спирту вдома. Робітники у великих промислових містах майже поголовне напивалися до півсмерті дешевим джином.

Боротьба з пияцтвом стала одним із головних напрямків діяльності Кука. Його одноголосне обрали секретарем щойно створеного в Харборафі Товариства тверезості. Проповідуючи тверезість у Харборафі та околицях, Кук навернув у свою віру безліч людей, і усе ж йому здавалось, що він робить недостатньо. І тоді, в листопаді 1839 р. Кук прийнявся за видання «Щомісячного вісника тверезості», в якому поряд із лекціями та науковими статтями про шкоду алкоголю став друкувати вірші членів асоціації. Потім Кук вирішив найняти поїзд, щоб відвезти на ньому «друзів тверезості» з Лейстера до Лафборо на квартальний з'їзд асоціації тверезників південних графств центральної Англії.

Успіх не примусив себе довго чекати і надихнув Кука на нові кроки. Він організував кілька екскурсій вартістю в 1 шилінг для дорослих і 6 пенсів (1/2 шилінга) для дітей (ціни, які були доступними навіть для бідних). Наступною сенсацією стала спеціальна дитяча поїздка з Лейстера до Дербі. В ній взяли участь 3 тис. учнів недільних шкіл.

Наступною ціллю Кука стала боротьба з палінням. В листопаді 1842 р. сім'я Кука переїхала до Лейстера. Тоді ж його дружина відкрила готель, в якому замість алкогольних напоїв продавався сік. І всюди висіли таблички: «Палити заборонено». В готелі розповсюджували журнал «Противник паління», який пропонував на противагу «поганому тютюну» захоплюючі подорожі в товаристві людей, які відмовилися від «поганого алкоголю». Клієнтура зростала, і Кук уклав кон­тракт з управлінням залізниці про регулярну поставку пасажирів. Запропоноване ним гасло «Залізничні дороги -- для мільйонів!» прикрашало вітрини магазинів, огорожі та ліхтарні стовпи. Залізничні дороги за це надавали Куку знижки, які дозволяли організовувати розважальні подорожі навіть для людей з дуже обмеженими фінансовими можливостями. Тому клієнтів були не сотні, а тисячі.

В 1846 р. Кук відправився до Шотландії, щоб розробити маршрут для любителів творчості Вальтера Скотта та Роберта Бернса. їх читав і цитував майже кожен житель Великобританії. Розрахунок безпомилковий: фанатичний читач обов'язково забажає «доторкнутися руками» до казкового світу улюблених творів. Кук був першим, хто це зрозумів і перетворив у життя цю ідею, одну з найкасовіших ідей майбутнього туристичного бізнесу. Після видання путівника по Шотландії Кук у першому ж поїзді відвіз 350 чоловік.

В 1847 р. була створена туристична фірма Тhomas Cook and Son («Томас Кук і син»), яка проіснувала до початку XXI століття.

В 1851 р. у лондонському Гайд-парку був збудований великий павільйон для торгівельно-промислової виставки. Дізнавшись про це, Томас Кук вирішив, що виставка могла б бути цікавою людям, які займаються промисловою діяльністю, а також простим робітникам і споживачам представлених товарів, і дітям для задоволення пізнавальних інтересів. Протягом трьох місяців Кук їздив по країні, організовував спеціальні клуби для працівників, вносячи щотижневу невелику оплату. Член клубу отримував квиток до Лондона і назад (в цьому Куку допоміг його старий друг і компаньйон Джон Еліс, директор залізниці в центральній Англії), а також харчування і ночівлю.

Прем'єр-міністр Великобританії Гладстон дав Куку спеціальне завдання: освоїти для багатих англійців екскурсійні маршрути по Індії, а для багатих індійців --по Англії. Гладстон. вірив, що туризм допоможе налагодити дружні відносини між жителями колонії і метрополії. В індійському офісі Кука не було відбою від клієнтів. У 1878 р. генерал-губернатор Індії граф Дафферін звернувся до Кука з проханням організувати для мусульманського населення регіону хадж (ходіння на прощу) до Мекки.

Пізніше, у 1931 р. компанія Thomas Cook and Son злилася з компанією Wagon Lit Company, яка займалась перевезенням пасажирів у спальних вагонах експрес-потягом по Європі.

Після закінчення другої світової війни уряд Великобританії придбав основні права на компанію Thomas Cook and Son. За станом на початок XXI ст. її співвласниками були Thrust Houses Forte Automobile (найбільша компанія в індустрії гостинності Великобританії) та асоціація Аutomobile Association of Britain. Компанія Тhomas Cooc and Son мала на межі XX і XXI ст. 5 відносно незалежних основних підрозділів, більше 625 офісів, в ній було зайнято близько 10 тис. співробітників по всьому світу. Вона вважається однією з найбільших в галузі туризму, хоча діяльність цієї знаменитої компанії не обмежується наданням туристичних послуг.

...