Лікувально–оздоровчий туризм в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Інтеграція України до Європейської спільноти вимагає від керівництва держави термінових рішень щодо вдосконалення соціального комплексу, у тому числі рекреаційного. Турбота про охорону та зміцнення здоров'я населення є одним з найважливіших завдань цивілізованого суспільства. Адже високий потенціал фізичної та розумової діяльності людей служить передумовою їх повноцінного життя. Саме ці завдання спрямована вирішувати санаторно-курортна рекреація. Загальносвітова мода на здоровий зовнішній вигляд поступово охоплює Україну: за останні десять років вітчизняний ринок оздоровчого закордонного туризму зріс майже на третину. З огляду на те, що Україна має один із найкращих природних лікувально-оздоровчих потенціалів у Європі, питання вдосконалення санаторно-курортного комплексу стає одним з найпріорітетніших напрямів розвитку вітчизняного туризму, зокрема його лікувально-оздоровчого виду, що призводить до поповнення бюджету і зміцнення державної економіки в цілому. Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних .

У сучасному світі відпочинок, рекреація, туризм, оздоровлення - що врешті-решт означає здоров'я - є найвищою соціальною цінністю. Тому за останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення туризму і рекреації . Це пов'язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам'ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Таким чином, у багатьох державах обслуговування рекреантів стало не лише самостійною галуззю економіки, але й життєво необхідною формою задоволення потреб людини. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу Україну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою. Саме тому організація оздоровчо-рекреаційної діяльності в Україні є актуальним питанням сьогодення.

Обєктом дослідження є рекреаційного потенціалу в Україні,проблеми та перспективи його розвитку.Предметом курсової роботи є лікувально-оздоровчий туризм в Україні,його цілі,напрямки діяльності.

Метою курсової роботи є аналіз сучасного стану лікувально-оздоровчої діяльності в Україні. Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити наступні завдання:

-проаналізувати особливості рекреаційного потенціалу України;

-виявити фактори, що сприяють розвитку рекреаційної діяльності;

-дослідити проблеми і перспективи розвитку оздоровчо-рекреаційних послуг в Україні;

-обґрунтувати стратегію розвитку рекреаційної діяльності в Україні.

У процесі дослідження використовувалися декілька методів:

- збір та аналіз інформації;

- поглиблене вивчення конкретних ситуацій щодо проблем та перспектив розвитку.



Розділ 1. Поняття лікувально - оздоровчого туризму

1.1 Основні типи лікувально-оздоровчої рекреації

Оздоровлення, сприяючи скороченню захворюваності і смертності, подовжує активне життя людини. Стан здоров'я людини визначається частково спадковістю, частково умовами та способом життя людини і суспільства. Протягом життя відбувається погіршення здоров'я людини, чому можна зарадити заходами, що пов'язані з охороною здоров'я. Таким чином, особливе значення набуває пошук ефективного збереження резервів здоров'я при обмежених людських, природних і інших ресурсах.

Лікувально-оздоровчий туризм -- один з найперспективніших видів туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних лиманових родовищ грязі, лісів тощо, якими багата країна. Інтерес до лікувально-оздоровчого туризму в Європі постійно зростає, що в значній мірі обумовлено демографічними тенденціями[2,3].

Проте знака рівності між лікуванням, оздоровленням у санаторно-курортних і лікарняно-поліклінічних умовах не може бути, оскільки окремі компоненти (наприклад, використання в лікувально-профілактичних цілях бутильованої води) не можуть замінити всього комплексу лікувально-оздоровчої дії на людину курортної місцевості. Лікувально-оздоровчими властивостями володіє вся сукупність чинників природного комплексу курортно-рекреаційної місцевості в їх взаємозв'язку і взаємодоповненні, що включає як бальнеологічні, так і ландшафтно-кліматичні ресурси.

Санаторно-курортне лікування для певної категорії людей у сучасних умовах якоюсь мірою може стати лікувально-оздоровчим туризмом. Лікувальний туризм розглядає організацію роботи рекреаційної галузі з погляду технології подорожі та, окрім захоплюючих маршрутів різної категорії складності, обов'язково повинен ураховувати систему занять, зумовлену методами бальнео- і кліматолікування [1,3].

Однією з форм використання лікувально-оздоровчого потенціалу може бути організація лікувального туризму і створення лікувально-профілактичних установ на базі нових перспективних лікувально-оздоровчих методів. У основі лікувального туризму повинна бути закладена лікувальна або оздоровча технологія, яка поліпшує якість життя шляхом повного задоволення потреби у відпочинку і лікуванні під час подорожі[5.6].

До лікування природними чинниками звертається останніми роками дедалі більше пацієнтів.

Сучасна курортологія і фізіотерапія -- це, насамперед, фізична реабілітація за допомогою кінетотерапії -- «лікування рухом». Останніми роками на курортах України відроджуються традиційні теренкури, чудові паркові зони, гірські маршрути, стежки ближнього і дальнього лікувального туризму та інші способи, що в світовій курортній практиці позначаються терміном recreation facility (оздоровчі послуги).

Лікувальна дія ландшафтотерапії обумовлена безперервним чередуванням садів і лісів, полів тощо, що сприяє постійній зміні вражень, поліпшує настрій і діяльність всього організму. Прекрасний ландшафт і повітря різноманітної української природи, в поєднанні з ходьбою, справляють потужний оздоровчий ефект [7,8].

1.2 Лікувально-оздоровчий туризм як вид рекреаційного туризму

На сучасному етапі розвитку суспільства, при загостренні економічних, соціальних та екологічних проблем, все актуальнішим є збереження здоров'я окремої людини та соціуму конкретної території, що породжує цілий спектр потреб, реалізацію яких забезпечує рекреаційна галузь господарства [12].

Потреби в кожній субгалузі рекреації формуються під впливом різних факторів. Зокрема, потреба в санаторно-курортному лікуванні та оздоровленні виникає через порушення стану здоров'я, необхідність в профілактичному оздоровленні, відтворенні фізичних, психічних сил. Потреби у відпочинку та туризмі визначаються необхідністю зняття фізичної, психічної втоми та напруги, бажанням духовного, інтелектуального, фізичного розвитку. Рекреаційні потреби, під дією цих факторів, визначають попит на рекреаційні послуги, як частину потреб споживача, забезпечену грошовою масою. Отже, на попит, з одного боку, великий вплив має матеріальна забезпеченість населення регіону, з іншого - пропозиція, можливість вибору згідно смаків, звичок, очікувань рекреантів, що формуються під впливом таких факторів як вік, стать, соціальна належність, традиції, релігійні та національні особливості, уподобання, стан здоров'я. Зараз існує значна диференціація в доходах населення, але питома частка малозабезпеченого населення - найбільша. Необхідно врахувати дану обставину і створити умови для задоволення потреб населення згідно з його матеріальними можливостями. Цього можна досягти через диверсифікацію цін та різнорівневість рекреаційного сервісу.

Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних [9,12].

Досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Але слід відмітити, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування.

У гірських та передгірських районах Закарпатської області, особливо біля Сваляви, є значні запаси вуглекислих вод, на базі яких працює декілька курортів. Поблизу села Синяк є родовища сульфідних вод, а хлоридно-натрієві води розвідано в Усть-Чорній [18].

Різноманітними мінеральними водами багата Львівська область. Цінні всесвітньо відомі гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво-магнієві, сульфатні, натрієво-кальцієві води є у Передкарпатському районі, зокрема в Трускавці та Східниці. На незначній відстані від Трускавця, у Моршині, розвідані й широко використовуються сульфатно-хлорні, натрієво-магнієво-кальцієві води. На північ від Львівського Передкарпаття зосереджені відомі сульфідні води в Любені Великому і Немирові. Такі води, а також грязі, є на півночі Івано-Франківської області в с. Черче. Усі ці ресурси мінеральних вод мають лікувальне значення.

Чимале значення для лікування і відпочинку мають рекреаційні ресурси Полісся. Тут зосереджені значні масиви лісів, зокрема соснових. Переважає м'яка тепла зима і досить вологе літо. Є велика кількість прісних озер; повноводні ріки повільно протікають у низьких берегах. Першочергове значення мають рекреаційні ресурси тих місцевостей, які розташовані біля озер, рік і лісів. Можливості для лікування і відпочинку використовуються на Поліссі недостатньо. При цьому слід врахувати, що аварія на Чорнобильській АЕС негативно вплинула на можливості використання рекреаційних ресурсів центральної і східної частини Західного Полісся (північної частини Київської і Житомирської та деяких північних районів Чернігівської і Рівненської областей). Встановлено, що рівень радіації змінюється по вертикалі - біля основи крони він високий (30 %), над поверхнею крони він становить 100 %, на відстані 1 м від поверхні землі - 25%, над трав'яним покривом - 10 %.

Унікальні і сприятливі для освоєння рекреаційні ресурси має крайня північно-західна частина країни. На півночі Волинської області, у верхів'ї Прип'яті, в добре освоєному в господарському відношенні регіоні, знаходиться так зване Українське поліське поозер'я. Воно характеризується великою кількістю різноманітних за площею та глибиною озер, великими лісовими масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт. Абсолютні висоти цієї рівнинної території становлять 160-190 м [19].

Насамперед це Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та Автономної Республіки Крим. Даний район є порівняно посушливим (середньорічна кількість опадів 300-400 мм, переважно у холодний період) з дуже теплим і тривалим літом, теплою зимою, ранньою і короткою весною. Південний берег Криму характеризується м'яким субтропічним кліматом середземноморського типу. В межах названого району виділяються три підрайони: західний, кримський і східний.Західний підрайон (Одеська, Миколаївська області та західна частина Херсонської) характеризується помірним кліматом - більшою кількістю опадів, вищою відносною вологістю повітря і нижчою температурою морської води у літньо-осінній період. Тут зосереджені значні ресурси для організації грязьового лікування у вигляді намулової грязі солених озер і лиманів (Куяльницький та ін.). Значний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни [12].



РОЗДІЛ 2. Лікувально -оздоровчий туризм в Україні

2.1 Основні етапи становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні

Лікувально-оздоровчий туризм має дуже глибокі коріння. Ще з давніх давен люди використовували природні лікувальні ресурси, в пошуках яких здійснювали близькі й далекі подорожі. Процес становлення та розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні йшов паралельно з європейським. Він був послідовним, хоча й не рівномірним за часом. Виділяють чотири етапи розвитку рекреації і в тому числі лікувально-оздоровчого туризму .

Перший етап починається від зародження великих цивілізацій Давнього світу і триває до початку XIX ст. З терапевтичними цілями природні лікувальні ресурси використовувалися ще з античних часів. Відомо, що єгиптяни прибували до ріки Ніл і після спаду повені застосовували мул для лікування низки захворювань. Гряззю та водами лікувалися давні римляни та греки. Є історичні відомості про те, що римські цезарі на знак вдячності богам будували храми біля тих грязьових джерел, де вони або члени їх родини вилікувалися. Дуже популярним серед римської знаті був аквамасаж. Вважається, що назву модного нині оздоровчого напрямку SPA надала абревіатура відомої фрази імператора Нерона, який був великим прихильником римських терм. Побачивши одного разу надзвичайні басейни з фонтанами, він вигукнув: «Sanitas par aquas!», що означає "здоров'я через воду".Пізніше, у XVІІ ст., лікуватися грязями та водами стали у Франції, а потім і в Німеччині. Часто згадується невелике бельгійське містечко Спа в Арденнах, яке надало світу перший бренд питної води і прославилося ще у середньовіччя своїми гарячими джерелами, в яких, за переказами, поновлювали сили та лікували поранення солдати численних війн. Вважається, що саме з цим містечком було пов'язане виникнення на початку XVII ст. традиції їздити на води з метою поправки здоров'я, яка пізніше охопила майже всю Європу[25].

На жаль, відомостей про розвиток лікувального туризму на території України у давні часи та середньовіччя існує дуже мало. Про лікувальні властивості природних ресурсів місцевому населенню було відомо ще здавна. Однак, перші документальні згадки про це знаходимо у документах, які датовані XVI-XVIII ст. Зокрема, у цей час згадуються лікувальні мінеральні сірководневі джерела Великого Любеня (XVI ст.), Немирова (XVI ст.), Збручанські мінеральні води (XVII ст.), Слов'янські солоні озера (XVII ст.), кримські грязі та солоні озера Півдня (XV-XVI ст.) та багато інших.

Дуже важливим,на думку дослідників Д. В. та Т. В. Миколаєнків, є те, що цей період був «епохою циркуляції легенд відносно цілющих властивостей природних ресурсів». Ці легенди стали вагомим чинником реального становлення лікувально-оздоровчого туризму в українських землях: люди з різних соціальних станів після дивовижних оповідей і переказів вирушали в мандри, шукали цілющої води, вмившися якою старий стає молодим, хворий - здоровим тощо[16]

Другий етап охоплює все XIX ст. і початок XX ст. У великих масштабах з лікувальною метою європейські курорти виникли з початку XIX ст. (першими були Німеччина - з 1801 p., Франція - з 1818 p., Австрія - з 1832 р. тощо). Масове поширення лікувального туризму в Російській імперії, до складу якої входили тогочасні українські землі, йшло майже паралельно з європейським.

З середини XIX ст. починається формування в Україні туристичних регіонів. І цілком є природним, що першим таким регіоном був Крим. У 1783 р. півострів став складовою частиною Російської імперії. Політика уряду була спрямована на прискорене господарське освоєння краю. За короткий час набули розвитку і поширення багато галузей сільського господарства і промисловості, що створювало певні передумови для курортного освоєння Криму. Вважається, що історія рекреаційного освоєння Криму починається саме завдяки розвитку на цих територіях лікувального туризму. Початок курортного будівництва припав на 70-і pp. XIX ст. За ініціативою земств, лікарських та інших громадських організацій, приватних осіб, практично без фінансової допомоги уряду почали відкриватися санаторії уздовж усього узбережжя[14].

Аристократія і велика буржуазія обрали для палаців і дач головним чином Південний берег Криму. Готелі та пансіонати, що перебували у приватному володінні, експлуатувалися переважно у літній сезон. Невелике селище Ялта, яке в 1802 р. налічувало лише 13 рибальських будиночків, поступово стало центром усього узбережжя, чому сприяло будівництво в 1832-37 pp. гравійної дороги Алушта - Сімферополь, яку в 1847 р. продовжили до Севастополя. А 17 вересня 1837 р. імператор Микола І надав Ялті статус міста.

З 1890 р. кримські території з грязями активно використовуються з лікувальними цілями. В Євпаторії були побудовані дві грязелікарні, готель літнього типу на 70 номерів, парк з двома ставками. У 1912 р. був відкритий Цандерівський інститут, який готував лікарів-бальнеологів. Завдяки ініціативі окремих підприємців у 1905 р. було введено в дію першу приватну здравницю «Приморський санаторій», а через чотири роки - два приватних медичних пляжі. З 1893 р. розпочалося інтенсивне дачне будівництво.

Хворі на сухоти віддавали перевагу Старому Криму, де особливу славу мали квіткові ванни. їх готували на квітах і травах, що збирали в околицях міста.

Судак приваблював двокілометровим піщаним пляжем, відсутністю туманів, різноманіттям температури морської води, великою кількістю виноградників Однак до послуг гостей міста у 1890-х pp. тут був тільки один готель. У Севастополі у ці часи їх налічувалося 14 (пансіонати, грязелікарні та купальні).

Щоб підвищити вартість землі, князі Трубецькі проклали дорогу, що сполучала Севастополь із Сімеїзом - найтеплішим безвітряним містечком на ПБК. І хоча курортом він став ще у першій половині XIX ст., проте як буржуазно-аристократичне місце відпочинку став відомим на початку XX ст., коли виник Новий Сімеїз. У старому Сімеїзі квадратний сажень землі оцінювався в 60 крб., а на горі - у 40 крб. Стає цілком зрозумілим, що у дореволюційний період привабливий відпочинок і лікування на кримських курортах були доступними лише для заможних верст населення[9].

Хоча у кінці XVIII - на початку XX ст. Крим був найпопулярнішим і найвідомішим курортом Російської імперії, санаторно-курортна діяльність у цей час розвивалася і в інших українських землях. Так, у 1833 р. перший лікувальний заклад для відпускання "теплих ванн" відкрили на березі Куяльницького лиману. У 1843 р. перша лікарня з'явилася й на Хаджибейському лимані, трохи пізніше (1853 р.) -- на Сухому. Це були відносно примітивні лікувальні заклади, обладнані у дерев'яних літніх тимчасових будівлях.

Про цілющі властивості озера Солоний лиман на Дніпропетровщині було відомо ще з давніх часів. Мешкали у цій місцевості вільнолюбиві спадкоємці запорозьких козаків. Місцеві селяни використовували грязі озера для лікування ревматизму, подагри, радикуліту та інших захворювань. За свідченнями архівних матеріалів, наукове вивчення регіону розпочалося в 1882 р., а у 1928 р. було вирішено створити на березі озера лікувальний пункт. Це поклало початок освоєнню Солоного лиману.

Перші згадки про курорти Карпатського регіону датуються XVI ст., але тільки на початку XIX ст. розпочалося масове будівництво лікарень і ці курорти стали широко відомими. Зокрема, у 1820 р. при бурінні нафтової свердловини поблизу Трускавця випадково виявили сірчане мінеральне джерело, а в 1827 р. було споруджено невелику водолікарню на вісім кабін. З цього часу Трускавець став офіційно іменуватися курортом. Розбудова курортної інфраструктури в Карпатському регіоні, територія якого входила до Австро-Угорщини, відбувалася на основі приватного підприємництва. Щоб залучити сюди якомога більше приїжджих для лікування та відпочинку, приватні підприємці стали вести пошуки мінеральних вод. Так, у 1833 р. було відкрите соляно-гірке джерело "Марія" (нині джерело № 1), а дещо пізніше - джерела "Нафтуся", "Софія" (тепер джерело № 2) та ін. У кінці XIX ст. у Моршині організується клімато- і водолікування, відкривають лікарню на зразок німецьких та швейцарських курортів, які на той час вже були модними. Одночасно поблизу від Моршина було знайдено торфову грязь. Воду мінеральних джерел розпочали використовувати для лікувальних ванн, а торфову грязь - для грязьових ванн та аплікацій. Моршин став бальнеологічним курортом. Оскільки порівняно з австрійськими, французькими та іншими курортами лікування на західноукраїнських курортах було дешевшим, сюди приїздили на лікування туристи з Чехії, Польщі та інших країн.

Третій етап охоплює період розвитку курортно-оздоровчого туризму в Україні за панування радянської влади. Стрижнем її політики у галузі туризму було створення державних органів та установ управління туризмом. Курорти та санаторії підпорядковувалися державним органам охорони здоров'я. У реконструкції та благоустрої курортів, у будівництві нових санаторіїв та пансіонатів відпочинку, крім Народного комісаріату охорони здоров'я, профспілок, брали участь товариство Червоного Хреста, кооперативні організації тощо. Для вивчення природних лікувальних факторів (мінеральних вод, лікувальних грязей, клімату) та наукового обґрунтування їх використання були відкриті два спеціалізованих НДІ - Ялтинський державний туберкульозний інститут (1922 р.) та Всеукраїнський бальнеологічний інститут в Одесі (1928 р.)[7].

У довоєнні часи мережа санаторіїв та закладів оздоровчого відпочинку була значно розширена. Під час Другої світової війни всі санаторії на звільненій території були перепрофільовані у госпіталі, в яких лікували поранених та хворих військових.

Санаторно-курортне лікування зазнало значного розвитку у післявоєнний період. Санаторії та пансіонати відпочинку відійшли у підпорядкування профспілок. Лише з 1981 до 1985 pp. в УРСР на будівництво санаторіїв та закладів оздоровчого відпочинку профспілки витратили близько 210 млн. крб., за рахунок чого було збудовано та введено в дію понад 8,5 тис. санаторних ліжок. На багатьох курортах було влаштовано загальнокурортні лікувально-діагностичні та спеціалізовані відділення, кімнати та лабораторії, здійснено спеціалізацію санаторіїв, удосконалено систему медичного відбору хворих на санаторно-курортне лікування. Здійснення вказаних заходів значно підвищило ефективність курортного лікування[8].

Серед основних принципів організації санаторно-курортної справи радянських часів були доступність санаторно-курортної допомоги населенню, надання путівок до санаторіїв та пансіонатів відпочинку, головним чином, безкоштовно або на пільгових умовах зі сплатою 30% їхньої вартості за рахунок бюджету соціального страхування, а у дитячих санаторіях і в санаторіях для хворих на туберкульоз - тільки безкоштовно за рахунок коштів державного бюджету.

У СРСР була створена найпотужніша мережа дитячих спеціалізованих санаторіїв, куди приїжджали діти після перенесення захворювань органів дихання, серцево-судинної системи, шлункового тракту, суглобів, нервової системи. В УРСР у таких санаторіях щорічно лікувалося близько 135 тис. дітей. Для реабілітації дітей із різними відхиленнями у стані здоров'я було створено понад 200 спеціалізованих санаторіїв з таким розрахунком, щоб у кожній області функціонували санаторії за трьома основними профілями: пульмонологічні (захворювання легень), психоневрологічні, кардіоревматологічні. Одним із найпопулярніших дитячих курортів в УРСР стає Євпаторія (9 дитячих санаторіїв). Одночасно з розширенням дитячих санаторіїв відкривалися піонерські табори санаторного типу. Взагалі в усіх санаторно-курортних закладах УРСР щорічно лікувалося та відпочивало понад 600 тис. дітей, які прибували з усіх регіонів СРСР[8,9].

У 1984 р. в Україні налічувалося 1480 санаторіїв, санаторіїв-профілакторіїв, пансіонатів лікування та відпочинку, які були розраховані на одночасний прийом 331 тис. осіб. У цьому ж році санаторно-курортним лікуванням і всіма видами організованого відпочинку було охоплено понад 54 млн. осіб, які приїжджали з різних кінців держави, а інколи й з-за кордону.

Із розпадом СРСР і здобуттям Україною незалежності став формуватися вітчизняний рекреаційний комплекс -- це стало початком четвертого етапу розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні. У 1991 р. колишня радянська система управління туризмом була зруйнована. Величезні проблеми, які пов'язані з економічною кризою, перебудовою системи управління держави, не змогли не позначитися і на санаторно-курортному комплексі України. Практично повна відсутність державного фінансування і системи управління в перші роки незалежності призвело до значного занепаду галузі.

Однак по мірі подолання соціально-економічної кризи поступово змінюються форми власності, джерела фінансування, методи управління на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях. У 1995 р. було прийнято Закон України "Про туризм" (останні зміни до цього закону були внесені у 2003 p.), у 2000 р. - Закон України "Про курорти". Тепер розробляється проект Державної програми розвитку санаторно-курортної галузі на 2005-2015 pp., що безумовно сприятиме розвитку оздоровчого туризму.

Отже, історія становлення та розвитку рекреації лікувально-оздоровчого туризму в Україні свідчить про те, що в цій сфері нагромаджено величезний досвід функціонування!, а сучасна незалежна Україна отримала велику матеріальну і наукову спадщину в галузі лікувального туризму, і це має стати вагомим чинником оздоровлення нації, бути стратегічним і економічним ресурсом України на міжнародному ринку[9].

У цьому плані важливо розглянути сучасний стан санаторно-курортної інфраструктури в Україні, оскільки вона є передумовою і запорукою майбутнього розвитку лікувально-оздоровчого туризму.

Однією з найбільш серйозних небезпек для життєдіяльності туристів у рекреаційно-оздоровчому туризмі є небезпеки при відпочинку на водоймищах

2.2 Інфраструктура санаторно-курортного комплексу на сучасному етапі

Інфраструктура санаторно-курортної галузі в Україні активно формувалася наприкінці 1970-х - упродовж 1980-х pp., ще за часів старої системи. Більшість санаторіїв, пансіонатів, будинків та баз відпочинку будувалися, за проектами, які не відповідають міжнародним стандартам. інтенсивна їх експлуатація у наймасовіший туристичний період (1960-1980-і pp.), а також несвоєчасне проведення капітальних та поточних ремонтів призвели до значного зношення цих будівель та їх оснащення. Тому пріоритетним напрямом зміцнення матеріальної бази санаторно-курортного комплексу України має бути проведення реконструкції, модернізації та будівництво об'єктів курортної сфери за рахунок власних коштів держави і самих підприємств, а також за участю інвестицій, у тому числі іноземних.

За даними Міністерства фінансів України, на реконструкцію та будівництво закладів санаторно-курортного комплексу впродовж 1997-2002 pp. було виділено коштів на суму понад 200 млн. грн. Але за умов складної економічної політичної ситуації в Україні фактичні обсяги цих вкладень у зміцнення матеріальної бази зростають повільно і не відповідають потребам галузі.

Санаторно-курортні заклади (СКЗ) є одними з основних складових інфраструктури лікувально-оздоровчого комплексу. За даними державного комітету статистики, станом на 01.01.2004 р. в Україні загальна кількість санаторно-курортних закладів тривалого перебування становила 3261 одиниць, що на 1,9% менше, ніж у 2002 р. При цьому фактично надавали послуги 2,6 тис. закладів, а решта (661) і зовсім не працювали.

Разом в Україні у 2003 р. в СКЗ було оздоровлено 2869S76 осіб, з них іноземців - 307330 (10,7%). Це становить 38,7% від загальної чисельності внутрішніх туристів. Активність відвідування СКЗ набула позитивних темпів розвитку з 1999 р. і продовжується п'ять років поспіль. Темпи приросту з 2002 по 2003 pp. становлять 3,6%.

Окрему групу СКЗ становлять дитячі оздоровчі заклади. У 2003 р. в Україні налічувалося 10890 дитячих оздоровчих таборів, в яких відпочили 1235305 дітей різного віку (порівняно з 2002 р. більше на 17%)

За формами власності СКЗ розподіляються так: державна -40%, колективна - 55%, приватна - 0,8%, власність міжнародних організацій - 4,2%.

Домінуючою формою власності для найбільших санаторно-курортних установ є акціонерна. Прикладом великої санаторно-курортної мережі України стала санаторно-курортна система - закрите акціонерне товариство "Укрпрофоздоровниця", яке було засноване Федерацією незалежних профспілок України і Фондом державного соціального страхування (95% акцій належить ФПУ, 5% - соцстраху). Завдяки створенню акціонерного товариства, до складу якого увійшло 16 територіальних об'єднань, в основному вдалося зберегти комплекс профспілкових курортів України. Організаційно ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" складається з мережі регіональних відділень (дочірніх підприємств акціонерного товариства): Ялтинського (курорти Ялта, Лівадія, Місхор, Кореїз, Гаспра), Євпаторійського, Алуштинського,Сакського,

Хмельницького (курорт Хмільник), Дніпропетровського, Слов'янського, Закарпатського, Приазовського, Прикарпатського, Одеського, Миргородського, Харківського, Миколаївського дочірніх підприємств, ЗАТ "Трускавецькурорт" з оздоровчими комплексами; санаторії Київського регіону, які розташовані у наймальовничіших і кліматично сприятливих місцях Київщини: санаторій "Жовтень" (Конча-Заспа), ім. Першого Травня (Пуща Водиця), лікувальний дитячий пансіонат "Дубки" (Ірпінь), санаторії "Україна", "Зірка", "Перемога" (Ворзель). Тільки протягом 1999-2001 pp. у цих санаторіях, будинках відпочинку і пансіонатах санаторно-курортну і лікувальну допомогу одержали понад 900 тис. осіб.

Питома вага профспілкових санаторіїв у загальнодержавному масштабі становить нині 24%, з число хворих, які отримали лікування у цих санаторіях, - 41% від загальної чисельності хворих в усіх санаторіях; крім того, 19% усіх оздоровлених припадає на дітей і підлітків, 38% - на постраждалих від наслідків чорнобильської катастрофи.

Цілком закономірно, що основна маса санаторно-курортних установ, особливо розрахованих на "середній клас", перебуває нині у стані "мертвого сезону". Це пояснюється тим, що натепер при середній зарплаті близько 350 грн. ціна путівки на 24 доби становить від 600 до 2000 грн.

Середній коефіцієнт завантаженості санаторно-курортних закладів в середньому по Україні збільшився з 0,38 у 2002 р. до 0,40 у 2003 р. При цьому мінімальне використання місткості закладів (9%) спостерігається у Луганській та Миколаївській областях, а максимальне (78%) в Ялті, від якої трохи відстали Саки (66%), Євпаторія (62%), Кирилівка (69%), Моршин (48%), Трускавець (53%) [19].

В цілому можна виділити таку спеціалізацію курортів України:

- лікування органів травлення (курорти з питними мінеральними водами) - Миргород, Моршин, Трускавець, Закарпаття, Березівські мінеральні води, Рай-Єленівка, Одеса (Куяльник), Бердянськ, Сатанів тощо;

- серцево-судинні хвороби, функціональні розлади нервової системи - Південний берег Криму, Конча-Заспа, Пуща Водиця, Ворзель, Слов'янськ, Слов'яногірськ, Одеса тощо;

- лікування органів дихання - Південний берег Криму (особливо Алушта та Ялта), є умови для лікування в Очакові, Слов'янську тощо;

- хвороби кістково-м'язової системи і суглобів, периферичної нервової системи, жіночих і чоловічих статевих органів - грязьові курорти: Саки, Євпаторія, Гола Пристань, Бердянськ, Слов'янськ, Куяльник, Феодосія, Маріуполь, а також курорти з радоновою (Хмільник) і сірководневою мінеральною водою (Немирів) тощо;

- хвороби нирок і сечевивідних шляхів - Трускавець, Березівські мінеральні води, Сатанів та ін.;

- запальні захворювання нирок - Ялта (влітку), Трускавець та ін.;

- захворювання шкіри -- курорти на сірководневих мінеральних водах у Львівській області (Немирів) і Закарпатті;

- захворювання на цукровий діабет - Трускавець, Миргород, Березівські мінеральні води [22].

Існують і спеціалізовані відділення та санаторії:

- реабілітація після інфаркту міокарда - "Лівадія" (Крим), "Лермонтовський", "Росія" (Одеса), "Карпати" (Закарпаття), "Хмільник" (Вінницька обл.), "Ювілейний" (Слов'янськ), "Металург" (Маріуполь) тощо;

- реабілітація після інсульту - "Лермонтовський" (Одеса), "Хмільник" (Вінницька обл.), "Гай" (Харківська область);

- реабілітація після оперативного втручання на органах травлення - санаторій ім. М. Горького (Одеса), Миргород, Харківська область;

- реабілітація після аварії на ЧАЕС - "Миргород", "Бердянськ", ім. Кірова (Ялта), "Черемош" (Моршин), "Рай-Єленівка" (Харківська область), "Металург" (Маріуполь) та ін.;

- лікування травм хребта і спинного мозку, дитячого церебрального паралічу - санаторій ім. Бурденко (Саки), "Слов'янський" (Слов'янськ);

- неврологічний профіль - "Орлине гніздо" (Ялта);

- хронічний гломерулонефрит - "Запоріжжя" (Ялта) -імітація середньоазіатського клімату пустелі;

- захворювання периферичних судин - "Донбас" (Слов'янськ);

- лікування вібраційної хвороби - "Ударник" (Євпаторія)[21].

Середньооблікова кількість працівників санаторно-курортних закладів у 2003 р. складала 121,1 тис. осіб і зросла на 7,7% проти 111,7тис. осіб у 2002 р.

Частка послуг курортної галузі у ВВП України зросла від 0,72% у 2000 р. до 0,79% у 2002 р., а в 2003 р. вже збільшилася до 1,00%. Найкращі результати у цьому відношенні досі утримує Крим.

У 2002 р. плата до бюджетів усіх рівнів від курортних регіонів Криму склали 57,6% від усіх надходжень по країні. У цілому з усіх курортів Криму до бюджету надійшло 804,7 млн. грн.

При тому, сучасний стан інфраструктури санаторно-курортного комплексу України можна оцінити майже як критичний. Зокрема, організаційно не завершене створення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у цій сфері, не вирішене остаточно питання власності щодо деяких здравниць. Дотепер не проведено інвентаризацію всіх розташованих на території України санаторно-курортних та оздоровчих закладів, а окремі курорти останнім часом або не функціонували зовсім, або через високу вартість оздоровлення та послуг не завантажувалися повністю.

2.3 Загальні принципи організації лікувально-оздоровчого туризму на курортах України

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року № 1576 затверджено перелік населених пунктів України, віднесених до курортних.

Згідно із цим переліком до курортних в Одеській області віднесені: місто Одеса, селища Затока і Сергіївка, села Косівка, Курортне, Миколаївка, Попаздра і Приморське Білгород-Дністровського району, селища Гвардійське і Ліски та села Вапнярка, Крижанівка, Нова Дофінівка і Сичавка Комінтернівського району, села Грибівка, Дальник, Кароліно-Бугаз, Санжійка і Іллічівка Овідіопольського району, села Лебедівка, Приморське і Тузли Татарбунарського району.

м. Одеса знаходиться в сприятливій для лікування місцевості. Поєднання морського і степового клімату, тепле море, прекрасні пляжі, 290 сонячних днів на рік, невичерпні запаси лікувальних грязей Куяльницького, Хаджибеєвського, Шаболатського лиманів, джерела мінеральних вод, достаток фруктів і овочів, винограду - все це створює виняткові умови для лікування та оздоровлення.

Курортам Одеси близько 170 років. Перший лікувальний заклад для прийому "теплих ванн" з'явився на березі Куяльницького лиману в 1833 році з ініціативи військового лікаря Е.С. Андрієвського. До середини ХIХ століття грязьові лікарні були відкриті також на Хаджибеєвському і Сухому лиманах. Це були примітивні лікувальні заклади, обладнані дерев'яними тимчасовими спорудами [23].

З початку XX століття м. Одеса стало морським кліматичним курортом. На Ланжероні, в Аркадії, на Великому фонтані, у Чорноморці з'явилися комфортабельні особняки, приватні лікувальні установи з використанням морських ванн. В 1914 році відкрився Лермонтовський курортний санаторій найбільший та добре оснащений, у якому застосовувалися останні досягнення курортології і медицини того часу. Лікування було платним - курорти належали заможним власникам.

В 1919 році при радянській владі курорти були націоналізовані. Відкривалися нові санаторії, будинки відпочинку, кількість яких до 1941 року збільшилася до 60 од., де щорічно відпочивало більше 150,0 тис. осіб.

З початку Великої Вітчизняної війни здравниці міста були переобладнані в госпіталі для лікування поранених. Тимчасова фашистська окупація завдала величезної шкоди курортам. Однак за короткий час Одеса не тільки відродилася, але й були побудовані нові здравниці та будинки відпочинку.

На даний час санаторно-оздоровчі заклади Одеси надають повне кваліфіковане лікування, працюють закриті басейни з морскою та мінеральною водою. М'який клімат, насичене солями повітря, грязі з унікальними цілющими властивостями створюють всі умови для повноцінного відпочинку та оздоровлення [21].

Унікальність курортів Одеси та Одеської області дозволяє задовольнити різні смаки, потреби та можливості жителів і гостей міста. Сьогодні Одеса здобула славу одного з найкращих місць відпочинку та оздоровлення в Україні.

До основних природних лікувальних ресурсів Одеської області, що широко використовуються в практиці санаторно-курортного лікування, відносяться: унікальні кліматичні зони морського узбережжя, лікувальні грязі та ропа Будакського, Куяльницького, Тілігульского, Хаджибеєвського лиманів і Тузловської групи озер (озера Шагани, Алібей, Бурнас), а також різноманітні мінеральні води, які застосовуються як для прийому всередину, так і для процедур.

В межах Одеської області поширені різноманітні типи мінеральних вод, що розкриваються головним чином свердловинами. Можливості їх використання в бальнеології дуже великі. До недавнього часу здійснювався заводський розлив лише «Куяльника». Таке становище склалося у зв'язку з тим, що курорти завжди розміщувалися уздовж побережжя або на березі лиманів. На даний час становище з використання мінеральних вод Одеської області вирівнюється[26].

Сірчановодневі води виявлені у декількох точках Татарбунарського району. Води подібного типу використовуються для зовнішнього застосування при захворюваннях органів руху, периферичної нервової системи, захворюваннях обміну речовин та кожних захворюваннях.

Гідрокарбонатні натрієві води виявлені в Татарбунарському і Саратському районах. Вони використовуються при різноманітних шлунково-кишкових захворюваннях.

Широко представлені в Одеській області хлоридно-сульфатні і сульфатно-хлоридні води. Їх використовує відомий в Одесі санаторій "Лермонтовський". На території області розробляються і інші мінеральні води.

Чорне море є найважливішим лікувальним чинником Одеського курортного регіону. Вода Чорного моря характеризується значною мінералізацією. До ії складу входять кухонна сіль, хлористий і сірчановодневий магній, вуглекислий кальцій, солі йоду, брому, заліза та інші мікроелементи.

В зоні прибою утворюється велика кількість негативно заряджених гідроіонів, що мають активний фізіологічний вплив на організм людини. Крім того, повітря на березі моря збагачено киснем, солями брому, хлору, йоду, що робить його особливо корисним.

Унікальні лікувальні грязі, займають провідне місце серед численних природних багатств, що активно використовуються в курортному господарстві області.

Фізіко-географічні умови Причорномор'я сприяли утворенню мулових сульфідних грязей. Вони містять у собі велику кількість мікроорганизмів, які обумовлюють ряд важливих фізико-хімічних властивостей.

Типовими накопичувачами грязей є Куяльницький і Хаджибеєвський лимани, які характеризуються високим вмістом сульфідів і мінерального грязьового розчину. Лікувальні грязі одеських лиманів відносяться до грязів із тонким скелетом, гарною пластичністю, липкістю і в'язкістю.

В мулових відкладеннях знаходяться летючі амінні основи, органічні кислоти, хлорофіл, органічні речовини, біологічно активні мікрокомпоненти, ферменти, гормони, а також доволі складний мікробний склад, що відіграє надзвичайно важливу роль в процесі створення грязей. Запаси грязей обох лиманів досить великі. Грязі Куяльницького лиману використовуються усіма оздоровницями Одеси, а також транспортуються для курортного лікування до інших регіонів України [19].

Грязі Тілігульського лиману відносяться до слабосульфідних, середньомінералізованих хлоридних магнієво-натрієвих лікувальних грязей. Запаси грязей лиману є дуже великими. По розрахункам вчених їх вистачить на 2000 років.

Лиман (Бурнас) та озера (Алібей, Шагани), розташовані поміж дельтою р. Дунай, також мають важливий комплекс лікувальних факторів: з лікувальною метою використовуються як мулові відкладення, так і вода і ропа водоймищ, що містить різні мікроелементи (йод, бром, бор), які мають високу терапевтичну активність.

Одним з найстаріших та найбільш відомих курортів, що функціонує на основі лікувальних грязей, є Куяльницький -- розташований у північно-східній частині м. Одеси у підніжжя Жевахової гори на правому березі Куяльницького лиману[17].

Природа не поскупилася, щедро обдарувавши цю землю сухим і теплим кліматом, великою кількістю сонячних днів у році, лікувальними грязями, цілющою лиманною водою - "ропою", джерелами мінеральної води, створивши тут ідеальні умови для відпочинку людей і зцілення від багатьох хвороб.

На думку деяких дослідників, назва курорту пов'язана з високою концентрацією солі в воді лиману (від тюркського «куяльник» - густий). Видобутком солі тут займалися з прадавнини до 1932 року. Інші вчені вважають, що назва курорту є не тюркського, а слов'янського походження; у древніх слов'ян куяльником називали човновий причал, пристань.

Історики стверджують, що на Жеваховій горі, яка прилягає до Куяльнику, було стародавнє поселення, а на березі лиману знаходилася одна з пристаней жвавого торговельного шляху Києва по річках Рось - Південний Буг - Кодима - Куяльник до берегів Болгарії і Греції.

До речі, слово «лиман» означає по-грецьки "гавань", "порт". Незважаючи на величезну кількість у грецькій мові назв, що визначають морську затоку, якірну стоянку, затон, заводь, древні греки для визначення стоянок в гирлі річок мали спеціальне слово - «лиман».

Солоні води лиману, «відірвавшись» від моря, ущільнювалися в ропу - насичений соляний розчин. Своєрідність одеської групи лиманів полягає ще і в тому, що на дні залягли шари мулової грязі. Вона містить велику кількість різноманітних мінеральних часток і органічних речовин.

Складні хімічні процеси і «робота» різних бактерій надали муловій грязі безцінні лікувальні властивості. Наче у гігантської лабораторії, точніше, підводному хіміко-фармацевтичному заводі, безперервно виробляється ця грязь на дні лиманів. Особливо великі ії запаси в Куяльнику. А по якості, лікувальним властивостям вона стала свого роду світовим еталоном.

Сульфідно-мулові Куяльницькі грязі по своїм лікувальним властивостям визнані еталонними. Вони сприяють зменшенню запальних процесів, укріплюють імунітет і відновлюють функції пошкоджених органів і систем організму. Ропа лимана також має лікувальні властивості, а мінеральна вода "Куяльник" допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Перші добувачі солі і чумаки, що розвозили здобуту сіль Куяльницького лиману по Росії ще в минулі сторіччя мимоволі випробовували на собі цілющий вплив ропи і грязі, і розповсюдилися по світу чутки та легенди про дивовижні зцілення. Це почало привертати на береги Куяльницького лиману хворих людей, які сподівалися полегшити свої страждання.

Слідом за страждаючими сюди потягнулися допитливі лікарі; найбільш рішучі з них, як це було не раз серед російської медицини, перевіряли дію ропи і грязі на собі, а потім намагалися лікувати своїх пацієнтів.

Широке використання цієї грязі в медицині і створення Куяльницького курорту пов'язані з іменем Ераста Степановича Андрієвського. Він жив в Одесі у другій половині двадцятих років XIX століття.

Будучи дивізіонним лікарем, Андрієвський служив в управлінні генерал-губернаторства. Ерудований, енергійний і дуже допитливий, він зацікавився цілющими властивостями одеських лиманів. Про них було відомо чи не з перших днів заснування міста, але практично майже нічого не робилося для використання їх багатих можливостей.

Андрієвський розумів, що прийшов час для будівництва лікарні на березі Куяльницького лиману, і негайно взявся за справу. «Наше заведение, - доводив він пристрасно, - нужно России. Оно поможет тысячи страждущих вернуть здоровье. Мы их будем лечить грязью, солнцем и солью». «Ин сале салус!» (в соли здоровье!), - повторював він при цьому своє улюблене прислів'я.

В 1833 році зусиллями Андрієвського новий заклад був побудований. Він офіційно називався «Лечебницей грязевых и песчаных лиманских ванн». Це був один з перших курортів Росії. Та й хоча курорт був надто примітивним, складався з «теплых деревянных парников и холодной купальни», слава про нього незабаром рознеслася по країні та за ії межами.

«Чудодейственная сила здешней черной липкой и сильной грязи, - писав сучасник, - заслоняет житейские неудобства избалованных людей. Зарываться в грязь, обонять её сильно пахучий запах, прикладывать согревательные компрессы необыкновенной силы и действия едет сюда все большее и большее число страдающих застарелыми и острыми ревматизмами, бессилием нервной системы, раздражительностью, унынием и тому подобными недугами». Вже сам вираз «избалованных людей» підкреслює, кого обслуговував курорт.

За наполяганням Андрієвського в 1842 році лікарня була дещо розширена. Замість дерев'яних тут з'явилися кам'яні будівлі. Так було покладено початок Куяльницькому курорту.

Поступово курорт відбудовувався. З 1841 року на схилах Жевахової гори вздовж берега лимана за наказом М. С. Воронцова безкоштовно виділяються ділянки землі для будівництва дачних будиночків. За короткий термін виростає селище, у якому влітку мало можливість зупинитися до тисячі приїжджих хворих.

В історії Куяльницького курорту були і застійні роки, коли курорт тягнув жалюгідне існування і поступово перетворювався випадковими "господарями" в сольовий промисел, де щорічно добувалося 3-4 мільйона пудів солі. Тільки наприкінці ХIX століття більш дешева кримська озерна і донецька кам'яна сіль почала витісняти з ринку одеську, і це врятувало курорт.

Нову сторінку в історії курорту "Куяльник" вписав призначений завідувати лікарнею в 1868 році лікар А. Бертензон. Тоді було побудовано нову лікарню на 15 кабін, сім будиночків із 80 мебльованими кімнатами, ресторан, висаджено парк та, завдяки його наполегливим проханням, до лікарні в 1873 році була підведена залізниця, яка з'єднала лиман з морським портом і залізничним вокзалом.

У 1890 році, у зв'язку із збільшенням популярності і відвідуванням курорту, було розпочато будівництво нової водогрязелікарні за проектом академіка архітектури Н. К. Толвінського.

8 травня 1892 року нова, одна з найкрасивіших в Росії, найбільш високомеханізована лікарня, що мала найбільшу пропускну спроможність, прийняла перших хворих.

У роки Великої Вітчизняної війни Куяльник був дуже пошкоджений. Підірвавши захисні греблі, гітлерівці затопили парк площею 18 гектарів, вивели з ладу грязелікарню, зруйнували майже усі раніше діючі санаторії.

Після війни курорт відродився. Були впроваджені нові, більш ефективні методи лікування. Значно розширилася пропускна можливість грязьової лікарні.

Сьогодні відчути цілющу силу Куяльницького лиману можна скориставшись лікувально-діагностичною базою санаторія ім. Н.І. Пирогова.

15 квітня 2009 року на базі ДП «Клінічний санаторій ім. Пирогова» відбулося урочисте відкриття рекреаційного клубу "СПА-Куяльник", яке було приурочено до 200-річчя з дня народження засновника грязьового лікувального закладу на території Куяльнику Ераста Андрієвського.

Головними лікувальними факторами курорту Куяльник як і раніше є еталонна, особливо цінна, сульфідно-мулова грязь, ропа і мінеральна вода.

На курорті з успіхом лікуються: захворювання і наслідки травм опорно-рухового апарату (артрози, артрити, хвороба Бехтєрева, подагра, остеохондрози, ревматоїдний артрит, сколіоз і наслідки родових травм); захворювання центральної і периферичної нервової системи (радикуліти, поліневрити, неврози, а також наслідки нейроінфекційних захворювань); гінекологічні захворювання; захворювання периферичної кровоносної системи; супутні запальні захворювання печінки, жовчного міхура, шлунка, шкіри, носа, вуха, горла та ін.

Шаболатський (Будакський) лиман - це водоймище в північно-західній частині Чорного моря з унікальним поєднанням кліматичних, грязьових і бальнеологічних ресурсів територіально-акваторіального комплексу лиману з мало освоєним узбережжям.

Лиман та його узбережжя характеризується помірно-континентальним кліматом. Континентальність сухостепового Буджака тут компенсується приморською бризовою циркуляцією. В літній період це зменшує надмірну спеку, помірно зволожує повітря, а взимку море віддає тепло берегові, пом'якшуючи холод і підвищуючи середньодобові температури.

Комплекс джерел живлення лиману (грунтові води, прісноводний Дністровський лиман, морська вода) обумовлює хімізм вод лимана, які помітно відрізняються від складу чорноморської води в прилеглій акваторії. Якщо солоність вод Чорного моря біля Шаболатського пересипу коливається у межах 8-13 г/л, то вода лимана містить 25,7-41,0 г/л солі. Аналогічними показниками відрізняються і температурні характеристики лиманової і морської води. Якщо море прогрівається в літній період до +18-23° С, то лиман до +26-28° С, а в окремі роки до +33° С[12,13,14].

Головним рекреаційним ресурсом лиману є лікувальна мулова грязь, запаси якої оцінюються в 4,2 млн. куб. м. Найбільша товщина грязьового шару спостерігається поблизу смт Сергіївка в Аккембетській затоці. З метою лікування і оздоровлення грязь використовується в комплексі з лимановою ропою, яка у різних частинах лиману має дещо різний склад інгредієнтів. Здебільшого це NaCl, CaCl2, MgCl2, MgSO4, CaSO4, сполуки йоду і брому, а також мікроелементи - залізо, кремній, алюміній, бор та ін.

Використання рекреаційного потенціалу Шаболата почалося в 1921 р., коли територія Бессарабії знаходилася під правлінням королівської Румунії. У ті часи був заснований грязьокліматичний курорт Сергієште-Нову, що функціонував у комфортний період сезонно. В 1940 р. курорт, територія якого увійшла до складу Аккерманської (пізніше Ізмаїльської, потім Одеської) області України, був переданий до господарського відання Наркомздраву новоствореної Молдавської РСР, що заклало правові протиріччя після розпаду СРСР.

...