Лікувально–оздоровчий туризм в Україні

Після Великої Вітчизняної війни біля Шаболатського лиману з'явилися ще два курортних центра - Приморське (до 1944 р. - Будаки) та Затока (до 1947 р. - Бугаз). До середини 1980-х рр. сформувалася структура і спеціалізація туристсько-рекреаційних центрів Шаболатської прилиманової зони. Найбільша значущість серед них належить Сергіївці.

Сергіївка - екологічно чистий приморський клімато-бальнеогрязьовий курортний регіон, розташований в 80 км до півдня від м. Одеса і в 18 км від одного з найстаріших міст світу (2500 років) - Білгород-Дністровського на березі Шаболатського лиману. Лиман відділяється від Чорного моря вузькою (80-200 метрів) піщаною косою - пересипом, що є чудовим пляжем.

Перша згадка про посад Шаболат-Сергіївка, у якому нараховувалося усього 15 дворів парафіян, відноситься до 1889 року. В 1895 році на березі Шаболатського лиману (Будакського озера) в селі Будаки (зараз Приморське) було побудовано першу грязелікарню. У 1921 році в Сергіївці, яка на той час стала дачним селищем і де було вже 40 вілл, Аккембетський поміщик Акуліч побудував грязелікарню. Цю подію можна вважати початком розвитку Сергіївки, як курорту. За три роки на західному березі Шаболатського лиману будуються ще 2 невеликі грязелікарні. У 1926 році на північно-східному березі Шаболатського лиману почав працювати курорт "Акимбет" з грязелікарнею та цегляним готелем.

З кожним роком зростала кількість гостей, які приїжджали на лікування та відпочинок в санаторії Сергіївки. Будувалися нові і реконструювалися вже діючі санаторно-курортні заклади. В 1972 році було відкрито санаторій "Патрія", у 1974 році - санаторій "Вікторія". У 1975 році здана в експлуатацію нова водолікарня санаторію "Сенетатя" на 2000 процедур на добу при двозмінній роботі. У 1976 році кістково-туберкульозний санаторій перепрофільовано у дитячий санаторій "Сергіївка" для лікування запальних захворювань органів дихання.

У 1980 році були здані в експлуатацію головні об'єкти санаторію "Золота нива". В липні 1984 року введено в експлуатацію санаторій імені "Сергія Лазо", який до цього часу є одним з найкращих санаторіїв в регіоні. 22 травня 1987 року відкрито дитячий санаторій "Сперанца", 10 березня 1991 року відкрито санаторій "Орізонт".

На території санаторіїв також функціонують громадські бювети з лікувальною мінеральною водою з артезіанських свердловин.

Окрім вказаних санаторіїв, на курорті діють готелі, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори, де поряд з відпочинком з успіхом застосовується аеротерапія, геліотерапія і таласотерапія - морські купання.

В оздоровницях курорту лікують захворювання опорно-рухового апарата, центральної і периферичної нервової систем, органів дихання і травлення, гінекологічні і урологічні запальні захворювання, проводиться оздоровлення і лікування дітей та підлітків, які проживають на території України з підвищеним радіаційним фоном, а також реабілітація учасників ліквідації наслідків аварії на Чернобильській АЕС.

Для лікування вказаних профілів захворювань, поряд з грязелікуванням, широко використовується лиманна вода для лікування ваннами, а також морські купання та купання в лимані. Хімічний склад цих вод є ідентичним.

В лиманній воді, як і в морській, міститься 79 елементів, які знаходяться у стані іонів. Головні елементи: хлор, бром, йод, натрій, калій, кальцій, магній, а також сульфати і карбонати. Крім них в морській і лиманній воді знаходяться десятки таких мікроелементів як золото, срібло та інші, а також біологічно-подібні речовини: антибіотико-, гормоно- і вітаміноподібні.

Постійність співвідношень елементів в морській і лиманній воді є їх важливою особливістю. У цьому найцінніше для курорту рекреаційне значення вод Чорного моря і Шаболатського лиману для використання його цілющих сил.

На південно-західному узбережжі Шаболатського лиману розташоване невелике курортне селище Приморське. Колишня назва цього села - Будаки - дало другу назву лиману - Будакський. В Приморському розташовані санаторій "Приморський", турбаза "Приморськ" та 6 сезонних баз відпочинку.

Біля північно-східного узбережжя Шаболата, де плавні і острови відокремлюють його від Дністровського лиману, на косі-пересипу розташоване курортне селище Затока, яке створює разом із територією Кароліно- Бугаз єдину рекреаційну смугу протягом більш ніж 20 км.

Затока - один із найвідоміших туристсько-рекреаційних центрів регіону, розташований на південній кінцевості Цареградського гирла - вузької судоходної протоки, береги якої з'єднує автомобільно-залізничний розвідний міст.

По своєму географічному положенню Затока - неповторне місце, де піщана коса довжиною 22 км, в ширину від 5 до 800 м, омивається сольоними водами Чорного моря, прісноводним Дністровським та сольоним Шаболатським лиманами.

Мілководдя Чорного моря і Дністровського лиману, добре прогріте літнім сонцем, природні пляжі коси-пересипи, зручність транспортного сполучення створюють тут безперечні переваги для подальшого розвитку мережі туристських закладів усіх рівнів сервісу.

Профіль рекреаційних функцій підприємств, які діють на території Затоки - оздоровчий. Однак у селищі існує і лікувальний заклад - санаторій "Затока".

В Затоці розташовано також близько 200 баз відпочинку, дитячих оздоровчих таборів та інших подібних закладів.

Бурнас - солоноводний лиман розташований в Татарбунарському районі.Солоність лиману приблизно в два рази вища ніж в Чорному морі. Лиман сполучається з Чорним морем через канали.

Окрім доступного кліматолікування і таласотерапії, активно використовується ропа і грязі лиману Бурнас.

Лікувальна грязь лиману Бурнас відноситься до середньо - та високомінералізованим магнієво-натрієвим муловим грязям, які використовуються для лікування захворювань опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

В Татарбунарському районі існує ще декілька крупних морських лиманів: Сасик, Шагани, Алібей, Карачаус, Джантшейський, Хаджидер, Солоне.

Система Сасик- Шагани - Алібей - Бурнас одержала статус міжнародних водно-болотних угідь, як місця поселень водоплавних птахів і занесена в міжнародний список Рамсарської конвенції про охорону водно-болотних угідь.

На території Татарбунарського району виділяють групи мінеральних вод, перспективних для розвитку рекреаційно-туристичного комплексу: сірководневі, йодо-бромні; лікувальна дія яких визначається різноманітним сполученням солей, у тому числі гідрокарбонатно-натрієві, хлоридно-сульфатні та сульфатно-хлоридні; хлоридно-гідрокарбонатно-сульфатно-натрієві; гідрокарбонатно-хлоридно-натрієві та хлоридно-гідрокарбонатні натрієві [13,14,15].

Території, які сьогодні називають курортними, почали забудовуватися ще до виникнення самого Татарбунарського району. Найстаріший курорт - Бад Бурнас (сьогодні - "Лебедівка"), був відомий ще до І Світової війни, вважався елітним, офіційне відкриття відбулося у 1926 році. Курортна зона "Рассейка", яка сьогодні віднесена до меж с. Приморського, почала забудовуватися в період 60-х років минулого століття. Курортна зона "Катранка" (с. Лиман) - наймолодша з так званих "курортних територій".

Лікувальні властивості Чорного моря широко використовуються не тільки санаторно-курортними та оздоровчими закладами м. Одеси і вищезазначених курортних територій, а й великою кількістю сезонних оздоровчих закладів - баз відпочинку, туристичних баз, пансіонатів, оздоровчих комплексів розташованих на морському узбережжі і інших районів області, зокрема:

Комінтерніского району, який крім Чорноморського побережжя має ряд перспективних територій, зокрема це узбережжя Тілігульського та Куяльницького лиманів, де розташовані цінні та унікальні природні комплекси, які мають лікувальні властивості (лікувальні грязі та ропа) відомі за межами нашої держави. На території району розташовано близько 60 сезонних оздоровчих закладів.

Кілійського району - розташованого в південно-західній частині Одеської області, на лівому березі гирла р. Дунай. З півдня район омивається рікою Дунай, зі сходу - Чорним морем, з заходу - частково озером Китай. До складу району входить низка островів в гирлі р. Дунай у т.ч. острів Зміїний та Дунайський біосферний заповідник, загальна площа якого становить 46402,9 га. Кілійський район нараховує більш ніж 80 баз відпочинку та оздоровчих закладів [12,17].

Останнім часом ринок лікувально-оздоровчого туризму зазнає змін. Традиційні санаторні курорти перестають бути місцем лікування та профілактики відпочинку осіб похилого віку становлять поліфункціональними оздоровчими центрами, розрахованими в середньому споживачів.

Сучасні трансформації курортних центрів обумовлені двома обставинами. Насамперед зміною характеру попиту лікувально-оздоровчі послуги. У моду входить здоровий спосіб життя, і в усьому світі зростає кількість людей, які тяг підтримувати хорошу фізичну форму і потребують відбудови антистресових програмах. це люди середнього віку, котрі воліють активний відпочинку і часто обмежені у часі. На думку багатьох експертів, споживачі типу будуть головними клієнтами санаторних курортів і гарантією процвітання лікувально-оздоровчого туризму у XXI ст[19,20].

Друга причина переорієнтації курортів у тому, що традиційна їх підтримка, зокрема фінансова, із боку муніципалітетів і держави скорочується. Оздоровниці змушені диверсифікувати свій продукт, щоб виходити нові сегменти споживчого ринку виробництва і залучити додаткових клієнтів.

Зберігаючи лікувальну функцію, курорти роблять різноманітнішою програму перебування пацієнтів, проводять культурні і спортивні заходи. Вони пропонують неабиякий асортимент комплексів оздоровчих і відновлюють сили послуг. Дуже популярна останнім часом в приморських готелях таласотерапія, користуються підвищений попит також програми "Антицелюліт", "Фіто-Краса-Омолодження". Більше гнучкою стає тривалість курсів лікування й оздоровлення.

Проте відпочинок на курортах переслідує як медичні мети, але надання насиченому різноманітними анімаційними циклами розважальної програми, здатної підняти життєвий тонус відпочиваючих, задовольнити їх духовні й емоційні потреби.

Обираючи місце на відпочинок до санаторію, люди враховують як медичні чинники, а й спортивні і анімаційні послуги, що може запропонувати здравниця.

Зміна рекреаційних потреб населення його запитів на якість відпочинку призвело до переростанню в курортно-рекреаційну систему, основна мета якої є збільшення здоров'я, якості і тривалості його життя.

Сучасний ринок лікувально-оздоровчого відпочинку включає підприємства відпочинку, які надають лікувальні послуги, туристичні фірми підприємства посередники, продають послуги.

Лікувальні послуги ставляться до категорії найдорожчих, засновані на застосуванні цінних природних лікувальних ресурсів, експлуатація яких вимагає і складного бальнеотехнічного господарства та медичної техніки. Надання лікувальних послуг вимагає наявності спеціально підготовлений персонал. У здравницях застосовується також спеціальне дієтичне харчування відпочиваючих.

Разом про те на лікувальних курортах зберігається вся структура, притаманна просто оздоровчим центрам: комфортні умови розселення відпочиваючих і цікавими розважальними і спортивними програмами. Тому відпочинок на лікувальних курортах слід набагато дорожче інших напрямів оздоровчого відпочинку.

Лікувально-оздоровчий відпочинок має низку відмінностей. По-перше перебування на курорті, незалежно від типу останнього, і захворювання, має бути тривалим, щонайменше 3-х тижнів (але сьогодні наявні програми розраховані 7-10 днів). Лише цього разі досягається бажаний оздоровчий ефект. По-друге лікування на курортах стоїть дорого. Хоча у останнім часом почали розроблятися порівняно дешеві тури, цей вид туризму розрахований здебільшого заможних клієнтів, котрі всі більше не так на стандартний набір медичних послуг, але в індивідуальну програму лікування. Ще один особливість у тому, що у курорти традиційно їдуть люди старшої вікової групи, коли загострюються хронічні хвороби чи ослаблий організм нездатна справлятися з щоденними стресами на роботі й у побуті. Відповідно ці туристи роблять вибір між курортами що спеціалізуються на лікуванні конкретного захворювання і курортами змішаного типу, які мають загально зміцнювальний вплив на організм, і сприяють відновленню сил.

Результат високого фаховий рівень лікарів, умілих рук масажистів і експертів у сфері естетики - усе це використовується з єдиною метою допомогти гостям курортів розраховувати на стан гармонії і умиротворення. У межах будь-який оздоровчої програми можна додаткову плату отримати консультацію лікаря фахівця, який призначить індивідуальну дієту щодо дотримання її у домашніх умовах.

Зазвичай, гості курорту мають вільний доступом до основних інфраструктурам курорту (користування басейнами з термальної водою, гідромасажем; спортивним залом, де можуть відвідувати групові спортивні заняття тощо.). Найважливіші принципи організації санаторно-курортного лікування - доступність лікування, спрямованість, єдина система контролю над стану здоров'я і ефективністю проведеного лікування до, під час та після перебування на курорті [6,с.267].

Найважливіший принцип санаторно-курортного лікування - його комплексність, тобто. використання різноманітних природних лікувальні чинники разом із дієтотерапією, фізіотерапією, ЛФ, лікарської терапією та інші методами. Основним природним лікувальним чинником є клімат. Поруч із кліматом використовуються також мінеральні води та лікувальні грязі. Найважливішою завданням проведеного курсу і оздоровлення нормалізація функцій центральної нервової системи, саме він сприяє упорядкування діяльності сердечно судинної, дихальної систем, обмінних процесів. Обов'язкові елементи лікування й оздоровлення на курортах - лікувальна гімнастика , спортивні ігри, ЛФ.

Для ефективності санаторно-курортного лікування особливе значення має тут загальнокурортний, санаторний і індивідуальний режими. Загальнокурортний режим поширюється всю територію курорту і регламентується правилами розпорядку цьому курорті. Він містить у собі регламентовану роботу загальнокурортних діагностичних, лікувальних і курортно побутових установ, і навіть боротьбу із гамом. Санаторний режим - це розпорядок і ритм життя жінок у санаторії, що обумовлює певну періодичність на пацієнта. У санаторному режимі передбачені в якості загальні правила всім пацієнтів, і індивідуальні розпорядження й рекомендації лікаря, що стосуються розпорядку дня пацієнта, виконання лікувальних призначень. Індивідуальний режим складається індивідуально кожному за пацієнта й після першої розмови з лікарем. Він залежить від характеру хвороби та стану хворого й то, можливо тренеруючим, коли застосовують підвищену вплив процедур, чи щадним - обмеженням кількості і інтенсивності застосовуваного лікувального впливу [7,с.91].

Перебування в санаторії можна розділити втричі етапу:

- початковий період (адаптація), у якому застосовується щадний режим і ще призначають повному обсязі лікувальні процедури; цей період збігаються з дообслідованням пацієнта і звичайно вбирається у 2 - 3 днів.

- основний лікувальний період, протягом якого повністю реалізується лікувальний комплекс (загалом 20 днів);

- заключний період (2 - 3 дня), коли знову вводиться щадний режим, і пацієнти відпочивають після завершення лікувального циклу.

2.4 Перспективи розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні

Правовий режим, організаційні та економічні засади використання рекреаційно-туристських ресурсів в Україні регулюються законом "Про курорти" від 5 жовтня 2000 р. Згідно з цим документом рішення про оголошення природних територій курортами державного значення приймаються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України; місцевого значення -- Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, а також Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних органів місцевого самоврядування.

Протягом останніх років в галузі законодавчого регулювання діяльності туристично-рекреаційних закладів України зроблено чимало. Уся законотворча діяльність у цій сфері ґрунтується на документах Всесвітньої туристичної організації, до якої Україна вступила у 1997р., а також Манільській декларації з туризму, Хартії туризму, Кодексі туриста, Глобальному етичному кодексі туризму та ін. Окрім Закону України "Про курорти" (2000 p.), прийнято Закон України "Про туризм" (1995 р., зі змінами, внесеними у 2003 р.). У 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Про заходи подальшого розвитку туризму", а також було видано Указ Президента України "Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р."[16,17].

Сучасне використання рекреаційних територій в Україні характеризується неврегульованістю процесів їхнього освоєння та застосуванням за іншим призначенням (наприклад, житлове та дачне будівництва). Проектування розвитку рекреаційних територій має здійснюватися відповідно до Концепції Генеральної схеми планування території України, яка головними проблемами збереження та раціонального використання рекреаційних територій у країні визначає такі:

-- визнання на державному рівні їх пріоритетної цінності;

-- створення державного кадастру земель оздоровчого та рекреаційного призначення;

-- установлення проектних меж охоронних зон усіх видів;

-- визначення та юридичне оформлення резервних рекреаційних територій[19].

У Генеральній схемі також передбачено поетапне освоєння потенціалу рекреаційних та оздоровчих ресурсів: до 2010 р. -- 16 %, до 2020 р. -- 23, на віддалену перспективу -- до 48 % усіх територіальних ресурсів країни. Також заплановано поетапний розвиток матеріально-технічної бази туризму і рекреації в Україні: на першому етапі (2001--2006 pp.) -- у 1,2 рази; на другому (2006--2016 pp.) -- у 1,5--2 рази; на третьому (2016--2026 pp.) -- у 2,1--3 рази. Максимальне збільшення чисельності рекреаційних закладів передбачається в Карпатах, на Поліссі, в Придніпров'ї та Приазов'ї.

У Державній програмі розвитку туризму в Україні на 2002--2010 рр. передбачається такий поділ джерел фінансування рекреаційної галузі: 0,49 млрд. грн -- державний бюджет, 0,61 млрд. грн -- цільові кредити, 3,54 млрд. грн -- власні кошти туристичних підприємств, 6,46 млрд. грн -- інвестиції.

Отже, можна зробити висновок: різноманітний і потужний рекреаційний потенціал України потрібно розглядати як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу[20,21].

Загальним гальмівним чинником розвитку рекреаційної діяльності, насамперед його матеріально-технічної бази, є проблеми, пов'язані з податковим законодавством України. Це стосується передусім сплати податку на додану вартість, земельного податку, готельного та курортного зборів. Не відпрацьовано механізм заохочувального оподаткування інформаційно-рекламної діяльності, стимулювання інвестицій у туристичну галузь.

В роботі рекреаційної галузі можна виділити наступні проблеми, що стримують її розвиток. Серед них:

- відсутність розгалуженої системи інформаційно-рекламного забезпечення діяльності галузі;

- податкове законодавство, що не сприяє вкладенню інвестицій в рекреаційну інфраструктуру та санаторно-курортний комплекс;

- різновідомча підпорядкованість рекреаційного та санаторно-курортного комплексів;

- недоліки в системі регіонального управління [16];

- проблема тіньової економіки;

- необхідність передання частини повноважень органам місцевого самоврядування.

Після розпаду Радянського Союзу в санаторно-курортній галузі України склалась складна ситуація. Сформована матеріальна, лікувально-діагностична та наукова база через ряд соціально-економічних причин використовувалась не в повну міру. Створення у 1992 р. Федерацією профспілок України, Фондом соціального страхування України та Українською республіканською радою з управління курортами профспілок на базі курортних закладів профспілок України акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця“ дало змогу не тільки зберегти, але й дати поштовх до розвитку курортної системи незалежної України [15].

Більшість готелів, мотелів, кемпінгів, санаторіїв, баз відпочинку та туристичних баз будувались за проектами, що сьогодні не відповідають міжнародним стандартам. Мережа їх активно формувалась у період масового туризму, з інтенсивною експлуатацією та несвоєчасним капітальним і поточним ремонтом, що призвело до значного зносу цих будівель та оснащення.

Багатопрофільність засобів розміщення потребує їх класифікації та стандартизації. Типологічна уніфікація засобів розміщення дозволить створити стандарт, центральною частиною якого має стати класифікація засобів розміщення, розроблена ВТО.

Рекреаційні заклади потребують загальної реконструкції для підвищення рівня сервісу, комфортності, розширення спектру рекреаційних та супутніх послуг. Розвиток індустрії колективного відпочинку, орієнтований на задоволення потреб рекреантів низького та середнього рівня забезпеченості, передбачає модернізацію санаторіїв, реконструкцію будинків відпочинку з цілорічним режимом роботи, розвиток мережі туристичних маршрутів (пішохідних, водних, кінних), розвиток мережі супутніх послуг для рекреантів. Організація індивідуального відпочинку, що забезпечує задоволення потреб багатих рекреантів, повинна відповідати найвищим світовим стандартам. Це передбачає будівництво спеціальних котеджів, які можуть здаватися в оренду або продаватися, будинків відпочинку зі здачею в оренду юридичним особам; організацію служби забезпечення індивідуального відпочинку[18,19].

З погляду організації інфраструктурного забезпечення рекреаційного процесу, одне з ключових місць належить транспортній системі. Питання охоплює проблему транзитних перевезень, організацію залізничного сполучення, розвиток автомагістралей, повітряного, морського, річкового транспорту.

Україна має розвинуту мережу автомобільних доріг і залізниць, аеропортів, річкових і морських портів. Авіаційний, автомобільний, залізничний, річковий і морський транспорт здатні забезпечити перевезення туристів з резервом транспортних потужностей на деяких видах транспорту.

Транспортні шляхи України повинні відповідати міжнародним вимогам та надавати можливість здійснювати перевезення швидко, безпечно, надійно, комфортно.

В Україні прийнята Програма функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів. її реалізація дозволить розв'язати проблему облаштування доріг, створити сприятливі умови для розвитку туристичної індустрії [24].

Не менш важливою складовою інфраструктури є існуюча мережа прикордонних переходів із країнами-сусідами, її розширення та сервісне облаштування.

Неможливий розвиток рекреації без системи зв'язку і комунікацій, функціонування різноманітних служб сервісу, розвитку громадського харчування і побутового обслуговування, організації культурно-розважального обслуговування.

Актуальною для України залишається проблема водопостачання та каналізації населених пунктів і, в першу чергу, рекреаційних центрів[26].

Перспективи розвитку рекреації в Україні зумовлюються дією широкого спектра природних, історико-культурних, соціальних, економічних та політичних факторів, які мають чітко виражену регіональну специфіку [2]. Крім цього, особливості сучасної ситуації полягають у тому, що формування високорозвиненої національної індустрії рекреації та її інтеграція в світовий ринок туристично-рекреаційних послуг пов'язані з необхідність розв'язання гострих соціально-економічних проблем в період трансформації суспільно-економічних відносин. Зокрема при плануванні подальшого розвитку рекреаційного комплексу в основу повинна бути покладена ідея природно - історично - етнографічної рекреації, що базується на найбільш раціональному використанні територіального поєднання природних умов, ресурсів та історичних, архітектурних пам'яток краю.

Крім того, у разі рекреаційного планування необхідне визначення допустимих та оптимальних навантажень на ландшафт, які забезпечують стійкість природних комплексів - важливу умову збереження рекреаційного потенціалу території. Для будь-якої території є екологічна межа щодо використання рекреаційних ресурсів. Тому в процесі формування рекреаційних зон треба утримувати оптимальну рівновагу між природними передумовами, можливостями та потребами споживачів рекреаційних ресурсів із метою збереження навколишнього середовища та динамічного використання складових природних комплексів.

курорт оздоровчий рекреаційний санаторний

Висновки

Аналіз становлення і оцінка сучасного стану санаторно-курортного комплексу на території України свідчить про те, що курортна рекреація повинна стати пріоритетною сферою перспективного розвитку туризму в державі, оскільки вже тепер вона може забезпечити значні валютні надходження, сприяти зміцненню національної грошової системи і створити у цій сфері додаткові робочі місця.

Лікувально-оздоровчий туризм -- один з найперспективніших видів туризму України. Він розвивається за рахунок значних ресурсів: морського узбережжя, гарячих, теплих і холодних мінеральних джерел, лікувальних лиманових родовищ грязі, лісів тощо, якими багата країна. Інтерес до лікувально-оздоровчого туризму в Європі постійно зростає, що в значній мірі обумовлено демографічними тенденціями.

Особливостями лікувально-оздоровчого туризму є:

-- тривалість перебування, що повинна становити не менше трьох тижнів, незалежно від типу курорту і захворювання, оскільки лише за такий час можна досягти оздоровчого ефекту;

-- висока вартість перебування і лікування -- звичайне лікування на курортах є дорогим, тому цей вид туризму розрахований на заможних клієнтів, що замовляють індивідуальну програму перебування і лікування;

-- вік -- як свідчить статистика, на курорти найчастіше їдуть люди старшої вікової групи, хоча останнім часом відпочинок на курортах обирають і люди середнього віку, які страждають недугами. Вибір робиться між курортами, що спеціалізуються на лікуванні конкретного захворювання, і курортами змішаного типу, що загалом зміцнюють здоров'я і сприяють відновленню сил і зняттю стресу.

Центрами лікувально-оздоровчого туризму є санаторно-курортні заклади різного медичного профілю, де забезпечується високий рівень обслуговування, задіяний медичний персонал і обслуговують переважно осіб середнього і старшого віку чи людей з послабленим здоров'ям. Особливістю турпродукту в лікувально-оздоровчому туризмі є його сезонний характер, переважання внутрішньо регіональних поїздок і специфічний віковий склад споживачів.

Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних. Найважливіший принцип санаторно-курортного лікування - його комплексність, тобто. використання різноманітних природних лікувальні чинники разом із дієтотерапією, фізіотерапією, ЛФ, лікарської терапією та інші методами. Основним природним лікувальним чинником є клімат. Досвід показує, що майже в усіх областях України щорічно проводять свій відпочинок тільки неорганізованим способом кілька мільйонів чоловік. Але слід відмітити, що в результаті аварії на Чорнобильській АЕС якість рекреаційних ресурсів помітно знизилася. Разом з тим в Україні існують традиційні і перспективні санаторно-курортні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування.

На мою думку, Україна завдяки унікальному природно-рекреаційному потенціалу, зростанню потреби населення в послугах санаторно-курортних закладів, збільшенню зацікавлення цією сферою іноземних туристів володіє усіма передумовами для відновлення і розвитку лікувально-оздоровчого туризму. Головною перешкодою для цього є відсутність державної і регіональної стратегії розвитку санаторно-курортного господарства області, яка б передбачала активний вплив на його інвестиційну привабливість.

Актуальними є конструктивні наукові розвідки, що спрямовані на аналіз сучасного стану і можливостей вдосконалення просторової організації галузі, допомагають обґрунтувати перспективні напрями інтенсивного розвитку найбільш соціального сегменту туристичної індустрії, яким сьогодні, безсумнівно, є лікувально-оздоровчий туризм.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів/ Людмила Агафонова, Ольга Агафонова,; Київський ун-т туризму, економіки і права. - К.: Знання України, 2002. - 351 с.

2. Гостиничный и туристический бизнес: Учебник/ Под ред. Чудновского А.Д.. - М.: ЭКМОС, 1998. - 351 с.

3. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. - К,: ЦУЛ, 2004. - 272 с.

4. Менеджмент туризма: основи менеджмента. - М: Финансы и статистика, 2002. - 352с.

5. Ресторанне господарство і туристична індустрія у ринкових умовах: Збірник наукових праць/ Київський нац. торговельно-економічний ун-т; Ред. кол.: М.І. Пересічний, Н.Я. Орлова, Т.І. Ткаченко. - К., 2002. - 168 с

6. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие. /Под ред. Шматько В.Л.- М.: ИКЦ „МарТ”; Ростов н/Д: Издательский центр „МарТ”, 2003. - 352

7. Уніфіковані технології готельних послуг: Навч. посібник для студ. вузів/ КІЕП; Ред. В.К.Федорченко. - К.: Вища школа, 2001. - 236 с.

8. Управління сучасним готельним комплексом: Навчальний посібник / Георгій Мунін, Андрій Змійов, Георгій Зінов'єв та ін.; За ред. С. І. Дорогунцова; НАНУ, Рада по вивченню продуктивних сил України, Укр. гуманіт. ін-т. - К.: Ліра-К, 2005. - 514 с.

9. Управління інформаційною базою управління готелем // Король С. Я. Економіка і підприємництво: стан та перспективи. -- К., 2003. -- С.220-224.

10. Биржаков,М.Б. Введення ЄІАС у туризм /М.Б.Биржаков. -Спб.: Видавництво торговий дім "Герда", 2000. -292с.

11. Соколова, М. В. Історія туризму /М. В. Соколова. - М.: Академія, 2004. -123с.

12. Зорін, І.В. Енциклопедія туризму / І.В. Зорін, В.А.Квартальнов. - М.: Фінанси і статистика, 2000. -254с.

13. Кусков, О.С. Основи курортології /О.С.Кусков, Л. В.Макарцева. -Учеб. посібник. - Саратов, 2002. -231с.

14. Ніколаєнко, Д.В. Рекреаційна географія /Д.В. Ніколаєнко - М., 2001. -320с.

15. Ветитнев, А.М. Курортне справа / А.М.Ветитнев,Л.Б. Журавльова. - М.:КНОРУС, 2007. -528с.

16. Михайлов, І.В. Фізіотерапія на лікування за домашніх умов /І.В. Михайлов. - М.: АСТАстрель, 2003. -167с.

17. Александрова А.Ю. Международный туризм. - М.: Аспект Пресс, 2001.

18. Білорус О.Г.Туризм в Україні. - К.: ВО "Батьківщина", 2001.

19. Гладун Е. . Экологические последствия международного туризма// Журнал Евразийских Исследований. - 2002. - № 2. - С. 26-29.

20. Глобалізація. Регіоналізація. Регіональна політика. Хрестоматія з сучасної зарубіжної соціології регіонів / Укладачі Кононов І.Ф. (наук. ред.), Бородачов В. П., Топольськов Д. М. - Луганськ: Альма Матер - Знання, 2002.

21. Глобалізація та проблеми економічного розвитку країн у сучасних умовах: зб. матеріалів круглого столу (2 квітня 2007 р.) / Чернігівський держ. ін- т права, соціальних технологій та праці. / В. В. Бондар (ред.). - Чернігів: Чернігівські обереги, 2007.

22. Крапива, С. В 2007 г. объем украинского рынка организованного туризма может составить 1 млрд.у.е. /С.Крапива // Бизнес. - 2007. - №42. - С. 118-124.

23. Козлова, Т. “Туризм Т. Козлова // Новости турбизнеса. - 2005. - №22. - С.

24. Кабушкин Н.И., Бондаренко Г.А.Туризм. - Минск:Новое знание, 2002. - 368 с.

25. Клочко В.П. Глобалізація: економічні та соціально-культурні аспекти. - К.: ДАКККіМ, 2005.

26. Маруняк Є.О. Глобалізація та її вплив на розвиток регіонів України / Л. Г. Руденко (наук. ред.). - К.: Реферат, 2007.

Размещено на Allbest.ru