Природні ресурси, як і географічні, завжди були основою розвитку туризму. Природні ресурси виконують численні функції; однією з найважливіших є можливість їхнього використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Природні туристичні ресурси варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров'я індивідуума. До них можна віднести як окремі компоненти природи, так і весь природний комплекс.

Усі природні ресурси оцінюють залежно від їх рекреаційного або туристичного потенціалу. Однак ступінь використання природних ресурсів може бути різним і залежить переважно від спеціалізації регіону.

При класифікації природних ресурсів доцільно враховувати як їх природне походження, так і економічне значення для туризму.

Виокремлюють такі групи природних ресурсів:

1. За походженням:

· фізичні, до яких належать компоненти неживої природи (геологічні, кліматичні, гідрологічні, термальні ресурси);

· біологічні - жива природа (ґрунтові ресурси, флора, фауна);

2. За видами рекреаційного використання:

· мінеральні води;

· грязі;

· ванни;

· солярії;

· ліси.

3. За швидкістю вичерпання ресурсів:

· вичерпні природні ресурси, тобто ті, кількість яких швидко зменшується в міру видобутку чи вилучення з природного середовища. Вони, своєю чергою, поділяються на відновлювальні (чистий відпочинок, прісна вода, родючий ґрунт, рослинність, тваринний світ) і не відновлювальні (мінеральні). Вони можуть вичерпатися, оскільки не поповнюються в результаті природних процесів, а також тому, що їхні

· запаси поповнюються повільніше, ніж відбувається споживання. Такими є грязі, мінеральні води тощо;

· невичерпні природні ресурси, до яких належить частина природних ресурсів (сонячна енергія, вітер, морські припливи).

4. За можливістю самовідновлення і культивування:

· відновлювані ресурси, до яких можна віднести ліс, хоча період його відновлення дуже довгий, - 50 років;

· не відновлювані ресурси, наприклад, незворотні кліматичні зміни.

Окремо виділяють природні лікувальні ресурси - рекреаційні ресурси, призначені для лікування і відпочинку населення країни чи регіону, а також туристів.

Найважливішими природними туристичними ресурсами є: кліматичні, бальнеологічні, водні, флора, фауна, ландшафтні, рельєфні.

2.3.1 Рельєфні особливості території

Розміщення на території Закарпатської області двох тектонічних структур зумовило поділ її на гірську і рівнинну частини. Майже 80%площі області займають Карпатські гори і лише 20% - Закарпатська (Притисянська) низовина.

Територія Закарпаття відноситься до сейсмічно активних. Епіцентри місцевих землетрусів максимальною силою в 7 балів за шкалою Ріхтера розташовані в південній частині території (Антонівка, Береги, Драгово, Солотвино).

В межах області знаходиться частина Українських Карпат, які в своючергу входять у Карпатську гірську систему, що лежить на території шести країн Європи. Гори простягаються з північного заходу на південний схід, в цьому ж напрямі збільшується їх висота, змінюється вигляд. В північно-західній частині області це типові середньовисотні гори з округленими вершинами, широкими хребтами, рівнобіжними з ними долинами. В південно-східній частині рельєф високогірний - круті схили, загострені вершини гір, глибокі провальні долини. Це зумовлено тектонічною будовою, складом гірських порід, а також впливом на найвищу частину гір четвертинного зледеніння.

Карпати простягаються у вигляді поздовжніх ланцюгів хребтів та міжгірних долин. Хребти асиметричні: північно-східні схили круті, а південно-західні - пологі. Середня висота хребтів - від 700 до 1500 м. Жодна з вершин не досягає снігової лінії.

Найвищим в Українських Карпатах є центральне пасмо гір, яке утворене Полонинським хребтом, масивами Свидовець і Чорногора. Полонинський хребет тягнеться від р. Уж та її притоки Уличка до р. Тересва. В цьому напрямі його висота змінюється від 1200 до 1500 м і вище. Хребет порізаний долинами річок Латориця і Ріка на окремі масиви (полонини) - Рівна, Боржава, Красна. Над вирівненою поверхнею полонин підносяться окремі конусовидні вершини гір, сполучені між собою гострими гребенями. Найвищі з них - Рівна або Руна (1479 м), Стій (1677 м), Менчул (1501 м) та ін.

З вулканічних порід (андезитів, трахітів, туфів) складається Вигорлат-Гутинський хребет. Його формування на межі Карпатської складчастої споруди і Закарпатського прогину розпочалося в палеогені, коли поряд із підніманням центральної смуги гір відбувалося опускання її периферійних ділянок. Значна амплітуда вертикальних рухів призвела до розломів земної кори, які супроводжувалися виливами магми. Продукти вулканізму перешаровувались з морськими відкладами мілководь. В кінці неогену море відступило, і на

Закарпатському прогині запанували континентальні умови. Проте вулканічна діяльність вздовж тріщин земної кори продовжувалася, внаслідок чого й виникли Вулканічні Карпати.

Полонинський хребет в минулому був основним вододілом карпатських рік, але поступово притоки Тиси - Латориця, Теребля, Ріка, Тересва - "перепиляли" його і захопили верхів'я приток Дністра. На схилах гірських хребтів поширені післяльодовикові котловини, які часто заповнені водою.

На південному схилі полонини Красної між Тереблею і Тересвою знаходяться пасма стрімчаків. Це - ізольовані скелясті групи з гострими вершинами і стрімкими гребенями (до 850 м). Вони складені вапняками і височать серед молодших за віком, але зруйнованих ерозією мергелів і пісковиків. Утворились стрімчаки в зоні тектонічного розлому.

Продовженням Полонинського хребта на сході є масив Свидовець з найвищою вершиною Близниця (1883 м). Знаходиться він на межиріччі Тересви і Чорної Тиси. Вершини масиву мають плоску форму, їх називають плаї. У привершинній частині гір на схилах збереглися сліди четвертинного зледеніння. Тут поширені льодовикові форми рельєфу: цирки (чашоподібні заглиблення з крутими скелястими стінами і полого увігнутим днищем) і кари (напівзамкнені кріслоподібні заглиблення). В долинах збереглися морени з грубоуламкового матеріалу.

На південний схід від Свидовця між Чорною Тисою і Білою Тисою лежить Чорногірський масив. Це - найвища частина Закарпаття й України. Чорногора найменше розчленована ерозією, має круті схили, на яких поширені льодовикові форми рельєфу. Тут знаходяться і найвищі вершини Українських Карпат - гори Говерла (2061 м), Бребенескул (2032 м), Піп Іван Чорногірський (2022 м), Петрос (2020 м).

Південніше Свидовця і Чорногори лежать Рахівські гори, або Гуцульські Альпи. Для них характерні круті, місцями стрімкі схили, гострі скелясті гребені й вершини, глибокі долини. Амплітуди відносних висот досягають 1000 м. Найвища вершина - гора Піп Іван Мармароський (1936 м). Збереглися рештки льодовикових цирків, на схилах трапляються обвали, виникають зсуви.

На північ від Полонинського хребта лежить Верховинський хребет, який р. Ріка розділяє на масиви Бескиди і Горгани. Хребти Горган тягнуться на південний схід від верхів'я Ріки. Вони мають гострі вузькі гребені, круті схили з кам'янистими осипами. Горгани глибоко розчленовані річковими долинами. Висоти збільшуються із заходу на схід від 1400 до 1700 м і більше. Найвищі вершини - гори Братківська (1788 м) та Попадя (1742 м). Бескиди лежать на північний захід від верхів'я р. Ріка і мають нижчі висоти (1000-1300 м), м'які обриси поверхні, пологі схили і куполоподібні вершини. Верховинський хребет називають ще Вододільним, бо він є головним вододілом карпатських рік. Знижені місця хребта є зручними перевалами.

Верховинський хребет відділяє від Полонинського Верховинська долина, а від Свидовця і Чорногори - Ясинська улоговина. Ці форми рельєфу мають висоти 600-800 м над рівнем моря і є наслідком поздовжніх розломів земної кори.

На південь від Полонинського хребта лежить поздовжня Тур'я-Боржавська (Берзне-Ліпшанська) долина, яка відділяє його від Вигорлат-Гутинського (Вулканічного) хребта. Останній розчленований долинами рік Уж, Латориця, Боржава, Тиса на окремі масиви - Вигорлат, Маковиця і Синяк, Великий Діл, Тупий, Гутин. Їх висоти сягають 800-1000 м, найвища вершина - гора Бужора (1085м). Хребет є пасмом згаслих вулканів з рештками конусів, які чергуються з плоскими поверхнями лавових плато. Південні схили хребта переходять у смугу невисоких передгір'їв, які поступово знижуються у бік Закарпатської низовини. Між масивами Великий Діл і Тупий лежить Іршавська улоговина, створена ріками Іршава та Боржава. В її південній частині поширений ярково-балковий рельєф, який виник внаслідок вирубування лісів і неправильної оранки схилів.

Південно-західну частину області займає Закарпатська (Притисинська) низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Північна її межа починається від м. Ужгород і звивистою лінією пролягає через Середнє, Мукачеве, Сільце і Рокосів. Поверхня низовини в основному плоска (100-120 м над рівнем моря) із слабким нахилом з північного сходу на південний захід. Незначний спад поверхні і невелика глибина річкових долин утруднюють поверхневий стік, тому в деяких місцях проходить процес заболочування; при сильних зливах і таненні снігу в горах знижені місця нерідко затоплюються водою. На фоні одноманітної рівнинної поверхні Закарпатської низовини на північний схід від м. Берегове піднімається Берегівське вулканічне горбогір'я. Заокруглені вершини горбів мають абсолютні висоти 180-367 м, а відносні - 65-250 м. Окремі ("острівні") вулканічні, гори знаходяться також на південний схід від Мукачевого та на схід від Виноградова (Чорна Гора висотою 565 м).

Закарпатська низовина на схід від с. Рокосів переходить у вузьку (3-1,5 км) долину р. Тиса (т. з. "Хустські ворота"), якою з'єднується з Верхньотисинською улоговиною. Рельєф тут горбуватий, відносні висоти над долинами рік - 150-300 м. Біля м. Солотвина в місцях виходу на поверхню соленосних відкладів поширені форми соляного карсту - гострі скелі, зубчасті гребені, карові утворення, лійки. Біля міст Хуст і Тячів знаходяться ерозійні горби-останці.

Рельєф Закарпаття дуже різноманітний і має значний вплив на життєдіяльність людей. Схили гір вкриті цінними лісами, на вершинах є багато полонин, які служать пасовищами для худоби. В міжгірних долинах і на низовині, захищених від холодних вітрів, розкинулись найбільші поселення, сади, виноградники, поля.

В Закарпатський області спостерігається ряд процесів, пов'язаних з рельєфом, які негативно відбиваються на умовах життя і діяльності людей. Це - селі, зсуви, осипи, обвали, площинна і лінійна ерозія. Водокам'яні і грязекам'яні селеві потоки виникають на схилах під час танення снігу в горах та злив, а також у невеликих гірських потоках, що у верхів'ях рік Уж і Боржава, та в ярах на передгір'ї Вулканічного хребта.

Зсуви поширені в Ясинській і Верхньотисинській улоговинах, на масиві Свидовець і Полонинському хребті. Вони завдають значної шкоди шляхам сполучення і населеним пунктам. Обвально-осипні процеси характерні для найвищої частини гір - Горганів, Свидовця і Чорногори. Вони особливо посилюються в місцях лісовирубок; відновлення лісового покриву тут стає неможливим. В Чорногірському і Свидовецькому масивах спостерігаються снігові лавини.

Ерозійні процеси поширені в передгір'ях Вулканічного хребта і на схилах Полонинського і Свидовецького хребтів (вибоїни, яри).

Посилення сучасних ерозійних, селевих, обвально-осипних, зсувних процесів викликане діяльністю людини: вирубуванням лісів, неправильною оранкою схилів тощо.

2.3.2 Вплив клімату на літні та зимові види туризму

Серед важливих природних туристичних ресурсів Закарпатської області особливе місце належить кліматичним, оскільки саме вони визначають сприятливу просторову організацію як для літніх, так і для зимових видів туризму, а клімат регіону в Українських Карпатах - найкращий за кількістю днів, комфортних для активного відпочинку. Адже, де ще у європейській частині континенту знайдеться такий край, у якому весна починається наприкінці лютого, а літо у перших числах травня і триває до середини вересня.

У Закарпатті панує помірно континентальний клімат. Улітку середня температура повітря становить +21°C, а взимку ?4°C.

У краї виявлено понад 360 родовищ та джерел цілющих природних мінеральних вод. Рельєф, географічне розташування, ліси, мінеральні води, помірно континентальний клімат, багатовікові традиції та самобутня культура багатонаціонального населення краю у комплексі створюють унікальний рекреаційний і соціальний потенціал, на основі якого існує і має перспективу поступового розвитку санаторно-оздоровчий комплекс світового рівня.

На території області чітко виділяються пори року. Кожна з них має свої особливості у гірській і рівнинній частинах.

Весна характеризується значним впливом циклонів з Середземного моря і частим вторгненням континентальних тропічних повітряних мас. Це спричиняє часту зміну погоди навесні. На рівнині весна починається в кінці лютого - на початку березня. В цей час можна спостерігати як різкі підвищення температури повітря (до +15°. +18°С), так і велике зниження (до - 5°. - 10°С). У квітні-травні температура може підніматись до +25°. +35°С, проте майже щорічно у другій половині квітня бувають приморозки. В горах весна холодніша, що зумовлено зниженням температури повітря відповідно до висоти.

Літо у Закарпатті починається з другої декади травня (як і на Південному березі Криму). В цей час переважає морське повітря помірних широт, яке приносить велику кількість опадів. Континентальні тропічні повітряні маси, вторгаючись сюди, зумовлюють нерідко підвищення температури до +36°. +40°С (при середньодобовій +15°. +25°С). В гірських районах температура повітря значно нижча (в середньому +9°. +13°С), на найвищих вершинах влітку іноді випадає сніг.

Осінь починається в другій половині вересня і триває 80-90 днів. В цей період температура повітря значно знижується, в кінці жовтня починаються приморозки, збільшується кількість днів з туманами, тривалими опадами. Коли ж надходять теплі морські маси з Середземномор'я, встановлюється тепла погода з облоговими дощами.

Зима на рівнині м'яка, коротка і нестала. Тут вона значно тепліша, ніж в інших районах України, розміщених на тій же широті,що пояснюється надходженням вологих і відносно теплих повітряних мас з Атлантичного океану. Переважає хмарна погода з туманами, температура повітря близька до0°С. Сильні морози бувають рідко. Сніговий покрив нестійкий, часті відлиги. В горах зима суворіша і триваліша. Сніговий покрив досягає 1 м і більше, на найвищих вершинах сніг лежить аж до липня. У горах сніг лежить значно довше, ніж на рівнині. Товщина снігового покриву достатня для організації зимових видів туризму: гірськолижного, лижних прогулянок, занять сноубордом.

Відпочинок на снігу.

Тривалість сприятливого періоду сягає 5 місяців. Температури повітря нерідко опускаються до - 30°С і нижче, середні ж у січні становлять-8°. - 9°С. В горах спостерігається температурна інверсія - в долинах буває холодніше, ніж на схилах гір. Це відбувається внаслідок того, що важке й щільне холодне повітря опускається в долини і там застоюється.

За відмінностями кліматичних показників на території області можна виділити три агрокліматичні райони - низовинний, передгірний, гірський.

Низовинний район займає всю Закарпатську низовину і є найтеплішим в області. Сума температур вище 10° становить 3000°С-3600°С. Безморозний період - 170-190 днів. Найтепліші місця - навколо м. Виноградів та с. Мужієво (Берегівський район). Вони захищені від холодних вітрів і мають дуже сприятливі умови для прогрівання повітря. Зволоження району достатнє - 530-700 мм. Кліматичні умови сприятливі для вирощування тут різноманітних сільськогосподарських культур, у тому числі теплолюбних - абрикосів, персиків, рису, винограду, перцю та ін.

Передгірний район займає передгір'я, південну частину Вулканічного ребта, Іршавську та Солотвинську улоговини. Відзначається м'яким теплим кліматом з великою сумою активних температур (2700°С-3000°С), тривалим безморозним періодом (170-175 днів), значним зволоженням (900-1200 мм). Більшим ступенем континентальності відзначаються Іршавська і Солотвинська улоговини: взимку сюди проникає з гір холодне повітря, тому часто бувають сильні морози. Кліматичні умови району сприяють вирощуванню багатьох теплолюбних культур, у т. ч. винограду, тютюну та ін.

Гірський район займає найбільшу частину області. Між окремими його частинами існують значні відмінності у кліматі, пов'язані з висотою над рівнем моря, різною експозицією схилів, формами рельєфу. В теплий період із збільшенням висоти на кожні 100 м температура знижується на 0,7°С, а в холодний - на 0,4°С. З висотою скорочується тривалість без морозного періоду (до 100-60 днів), зменшується сума активних температур (1000°С - 600°С). Тут випадає надмірна кількість опадів (понад 1400 мм), більшість їх - у вигляді снігу. Такі умови дають можливість вирощувати найменш вибагливі до тепла сільськогосподарські культури: овочі на зелень, ріпу, картоплю, кормові трави.

Найтеплішими місцями в цьому районі є гірські долини. Кліматичні умови в них сприятливі для вирощування ярих зернових культур, картоплі, деяких овочів.

Кліматичні умови на всій території Закарпаття сприятливі для розвитку сільського господарства, але найкращі вони - в низовинній її частині. Інколи спостерігаються негативні кліматичні явища - пізні весняні приморозки, зливи, раннє танення снігу. Сприятливий клімат дозволяє розвивати на території області різні види літнього й зимового відпочинку людей.

На клімат області впливають також і вітри. Їх швидкість невелика, що пояснюється характером рельєфу. В загальному ж в регіоні переважає морське повітря помірних широт, яке південно-західними вітрами переноситься з Атлантичного океану і Середземного моря. Воно зумовлює в зимовий період досить високі температури і відносну вологість повітря. Зрідка зі сходу переносяться континентальні повітряні маси. Весна на рівнині настає наприкінці лютого, а в горах - не раніше березня.

Влітку позначається вплив азовського барометричного максимуму, який зумовлює переважання західних і північно-західних вітрів. Ті, які приходять з Атлантичного океану, приносять з собою вологе й прохолодне повітря.

Найтепліша погода на Закарпатті встановлюється тоді, коли сюди надходять гарячі тропічні повітряні маси з Північної Африки.

Кліматичні умови сприятливо впливають і на організацію літніх видів відпочинку, таких як: водний, екстремальний, гірський, пішохідний, кінний, сільський (зелений), екологічний та інші.

Літом в гірських долина вітри можуть змінювати напрям протягом доби. Після сходу сонця поверхня гір нагрівається швидко, від цього посилюється нагрівання повітря, зменшується його густина і воно по схилах йде вгору.

Унікальне географічне положення регіону в комплексному відношенні з такими позитивними для відпочинку впродовж цілого року кліматичними умовами створює неабиякий туристичний ефект.

2.3.3 Внутрішні води та бальнеологічні ресурси

Внутрішні води та бальнеологічні ресурси - одні з пріоритетних факторів туристичної привабливості регіону.

Основну частину водних ресурсів Закарпаття становлять річкові стоки. Води наявних озер і деяких штучних водойм за кількістю незначні. Вся територія Закарпаття є водозбором басейну р. Тиса (притоки р. Дунай), яка бере початок у гірських лісах Рахівського району (р. Біла та Чорна Тиса). Тиса має протяжність близько 220 км на території Закарпаття. Вона приймає на території області притоки таких річок як Боржава, Ріка, Теребля, Тересва, Чорна і Біла Тиса, а води рік Латориця й Уж, що також формуються на території області, впадають у річки Лаборець і Бодрог, а далі - у р. Тиса вже за межами України. Гідрографічна мережа області налічує 9 426 річок і водотоків різного рівня. Серед них: 4 річки (Тиса, Боржава, Уж, Латориця) мають довжину понад 100 км, 153 річки довжиною більше 10 км, 2 030 річок довжиною менше 10 км. Загальна довжина річок у області - 19 793 км. Середня густота річкової мережі становить 1,7км/км2, що в чотири рази перевищує цей показник по Україні.

Загальний стік західних областей складає понад 35% стоку всіх рік України, а половина з нього припадає на річки Закарпаття, хоча його площа становить лише 2,1% площі держави.

Частина цього стоку формується на румунській, угорській, словацькій територіях бассейну р. Тиса. Так, ріки Вішеу та Іза з румунської території впадають в р. Тиса вище м. Тячів, ріки Красна та Самош із угорської території також впадають у р. Тиса в низинній зоні (вище м. Чоп), а річки Убля й Улічка зі словацької території є правобережними притоками р. Уж поблизу смт. В. Березний. Загало м ріки, що формуються в Українських Карпатах, належать до трьох великих річкових басейнів, а саме р. Вісла, яка впадає в Балтійське море та рік Дністер і Дунай, які впадають у Чорне море. Річки Закарпаття мають типово гірський характер: русла мають значний ухил, швидку та бурхливу течію (до 3-5 м/с), незначну глибину (0,5-1,5 м). Так, р. Чорна Тиса має нахил 19 м/км, потік Говерла 75 м/км, ріка Брустурянка - 100 м/км. В середньому за рік спостерігається до 20 піків підняття рівня води в річках Закарпаття. Влітку живлення рік відбувається в основному за рахунок дощів, навесні - снігове і дощове, восени - дощове і підземне.

Ширина долини гірських річок залежить від рельєфу. Питома водність на 1 людину у Закарпатті значно перевищує середньо-українські показники. Водночас, в області відчутна нестача води, особливо для забезпечення населення. Однією з причин цього є великий річний стік води, яка переважно транзитом скидається через територію області у р. Тиса й далі в р. Дунай. Протягом року цей стік дуже нерівномірний. Майже 75% стоку припадає на весняні і осінні паводки і тільки 25% - на інші періоди року.

Для водозбірної території верхівя басейну р. Тиса характерним є гірський ландшафт і значна залісненість території. Гірський ландшафт впливає як на перебіг атмосферних процесів (інтенсивність дощів, снігопадів тощо), так і на темпи стоку, розподіл водних ресурсів по території (через мережу гірських долин). Він також впливає через вертикальну поясність на формування ґрунтів та на продуктивність рослинного світу, тобто на екологічний стан гірських комплексів. Залісистість і стан лісів (які також тісно пов'язані з вертикальною зональністю, а в теперішній час значною мірою й з господарською діяльністю) впливають на формування клімату та на регулювання атмосферних опадів. Науковцями Карпатської дослідної станції на гірському лісо-гідрологічному стаціонарі поблизу м. Свалява встановлено, наприклад, що стиглі букові ліси затримують (і випаровують) на могутніх кронах бучин до 25% опадів, а вічнозелені смерекові деревостани - аж 37% від кількості опадів. Звичайно, решта опадів потрапляє під намет дерев і подальша їх участь у процесах транспірації, випаровування, переводу в ґрунтові стоки залежить від стану підстилки і ґрунту, від крутизни схилів, від кількості й інтенсивності опадів і т. ін. Важливо, щоб не формувався (або був незначним) поверхневий стік, який на знеліснених територіях може перевищувати 60% загальної кількості опадів, тоді як на заліснених майже не виражений або незначний (до 3%). Тобто заліснені території зменшують поверхневий стік у багато десятків разів (до 70 разів), навіть під час зливових дощів - у 10-20 разів. Лісова підстилка є надійною губкою для переведення поверхневого стоку в ґрунтовий та захистом від ерозійних процесів. Підстилка здатна акумулювати в 10-15 разів більше води за свою вагу. Ось одна з причин того, чому законодавством України з 2006 року заборонено використання тракторного трелювання та транспортування деревини в лісозаготівельній практиці. русла річок. Особливістю гірських річок є значна кількість твердого стоку, який транспортується по руслу річок у вигляді гальки та розмитої глини (завислі мулові та піщані частинки). По їх дну, особливо в паводки, переноситься велика кількість наносів. Останні змінюють русло річок, утворюють загати, зменшують їх пропускну здатність. Потужність твердого стоку знаходиться в прямому взаємозв'язку з еродованістю земельних площ лісового та сільського господарства, станом річкових долин (особливо берегів річок) тощо, тобто є вкрай небажаним. Для території Закарпатської області, як і всього регіону Карпат, характерна підвищена кількість опадів, яка до того ж дуже нерівномірно розподілена як у часі, так і по території. Найбільше опадів у гірській частині області, яка займає близько 75% її території. Тут в середньому за рік випадає 900-1400 мм опадів, тоді як у низинній частині області - 600-700 мм. В окремі роки, роки високої водності, опади в горах досягають 2400 мм, тобто дві середньорічні норми. В окремі місяці може випасти 250-400 мм опадів при нормі 70-120 мм, а в окрему добу зливові дощі можуть перевищувати місячну норму опадів протягом доби. У такі періоди можливі паводки й інші природні процеси (селі, зсуви тощо), яким сприяє значне перезволоження території. розподіли

Опади бувають дощові, снігові або змішані. Формування річкового стоку за рахунок снігових опадів у Закарпатті також має свої особливості, які пов'язані з великими коливаннями в часі кількості опадів і температури. Максимальні води в сніговому покриві формуються в кінці лютого при щільності снігу 0,2-0,4 г/см3. У багатосніжні роки висота снігу в горах може досягати 200 см, а в гірських долинах - до 80 см. Особлива роль тут належить полонинам і приполонинським лісам, від стану яких суттєво залежить регулювання стоку. На території області це - гігантський акумулятор вологи на площі близько 80 тис. га. За оцінками науковців водорегулююча здатність 1 га приполонинського лісу еквівалентна 10 га лісових площ нам нижчих висотних рівнях, а підвищення лісистості в водозбірних басейнах річок на 1% збільшує водність річок у меженний період на 9,0-11,9 мм тобто збільшується водорегулююча здатність лісу.

Більшість приток річок області формується в гірській зоні, де ухили території і швидкість води в руслах відносно великі (до 6 м/с). Проходження великої маси води під час паводку має велику руйнівну силу при таких швидкостях. Це спричинює бокову та донну ерозію русел водотоків, а в надзаплавних терасах - руйнування комунікацій, будівель тощо. Найбільші модулі стоку характерні для гірських річок. Наприклад, у верхівях річок Тересва, Шопурка, Мокрянка середньорічний поверхневий стік з 1 км2 площі складає понад 1 млн. м3 води (40 л/с), а в середньогір'ї цей показник складає 400-700 тис. м3. На одного жителя області середньорічний стік становить понад 7 тис. м3, тоді як у середньому по Україні всього 1,1 тис. м3. Якість поверхневих вод за екологічною оцінкою вважається високою (близька до якості природних вод) у верхніх ділянках річок. Тут практично відсутня господарська діяльність. У зонах із антропогенним навантаженням, де має місце забруднення поверхневих вод, вони оцінюються як чисті або умовно чисті. У Закарпатті, порівняно з іншими районами України, ситуація з забрудненням поверхневих вод вважається кращою. Однак екологічна рівновага в гірських районах дуже хитка. Антропогенні навантаження тут можуть дати катастрофічні наслідки. Природний потенціал самоочищення поверхневих вод оцінюється за інтегральними показниками як дуже низький у гірській, низький - у передгірній, середній - у низинній зоні. Це якісна оцінка стійкості поверхневих водних області ресурсів щодо техногенного навантаження. Озера, ставки, водосховища, яких в області 137, з них 32 - високогірні озера, не відіграють великої ролі в водному балансі області. Загальна площа дзеркала ставків і водоймищ - 1,5 тис. га. Більшість із них - це незначні за площею водного дзеркала озера (<1 га). Найбільшим в області є озеро Синевир ("Морське око”, площа 7 га), яке розташоване на висоті 989 м нрм. і має запрудне походження. В області зарегульованого річкового стоку в водоймах тільки 58,6 млн. м3, що складає менше 1% від середньорічного стоку, який формується на території області. Це ставки та водоймища, які частково використовуються для риборозведення й енергетики, зокрема водоймище Теребле-Ріцької ГЕС загальним проектним об'ємом 27 млн. м3. У теперішній час він значно менший через накопичення твердих наносів. Серед цікавих озер назвемо озера з кришталево чистою водою вулканічного походження - Ворочівське (0,4 га, 700 м нрм.), Синє (~2 га, 600 м нрм.), Липовецьке (0,18 га, 500 м нрм.), гірські екзотичні озера - Верхнє (0,24 га, 1628 м нрм.), Бребенескул (0,4 га, 1801 м нрм.), Несамовите (0,3 га, 1750 м нрм.), Брескул (0,1 га, 1750 м нрм.), Апшинець (1,2 га, 1487 м нрм.) та інші. Всі закарпатські гірські озера мають чисту, прозору воду, дуже екзотичні, оточені багатою рослинністю і мальовничими краєвидами. Це є унікальні екосистеми, котрі мають велике пізнавальне та рекреаційне значення.

Підземні прісні води, прогнозний запас яких у Закарпатській області складає 400 млн. м3, з них затверджені запаси - 124 млн. м3 на рік (близько 340 тис. м3 на добу), як найчистіші, мають важливе значення для питного водопостачання. Основний водоносний горизонт приурочений до Закарпатського внутрішнього прогину, до валунно-галечникових відкладів річок Тиса, Боржава, Латориця та Уж. Розвідані підземні води відносяться до умовно захищених (20% запасів) або зовсім не захищених від забруднення через поверхневі водоносні горизонти. Діючі водозабори підземних вод є інфільтраційними. Тому якість води в них залежить від збереження чистоти поверхневого стоку, тобто від дотримання норм екологічної безпеки суб'єктами господарської діяльності як у зоні водозабору, так і на водозбірних площах річок. Це стосується й численних криниць, які дуже поширені в сільській місцевості з глибиною дзеркала вод від 0,5 м і більше. У річкових долинах носієм підземного потоку вод є алювій. Підземні водоносні горизонти тісно пов'язані тут з русловими водами річок, за рахунок яких поповнюються їх запаси.

Надзвичайно багате Закарпаття на лікувальні мінеральні води. Всього враховано близько 400 виходів на поверхню (природні джерела та свердловини) мінеральних вод різного хімічного складу. Практично є всі відомі бальнеологічні групи вод за винятком радонових. Загальний дебіт мінеральних вод Закарпаття складає не менше половини запасів всього Карпатського регіону України. Тобто, мінеральних вод в Закарпатті неменше, ніж у Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях разом.

Лікувальні властивості мінеральних вод Закарпаття згадували в архівних документах вже в 1463 році XV століття, а їх хімічні аналізи проводилися регулярно з 1803 року XIX століття. У 1800 році з'явилися перші відомості про розлив мінеральної води родовищ Свалявського району, які експортувалися до Відня, Парижу. У 1842 році у Будапешті Свалявська мінеральна вода була визнана однією із кращих за смаковими якостями, а у 1855 році отримала "Золотий диплом" на виставці вод Європи у Парижі.

Найбільшою цінністю є вуглекислі гідрокарбонатні та гідрокарбонатно-хлоридні натрієві мінеральні води. Є близько 30 родовищ мінеральних вод, фізико-хімічні, лікувальні властивості та дебіти котрих достатньо вивчені, визнані перспективними для курортного будівництва. На базі цих родовищ одночасно можна б оздоровлювати 20-30 тис. чол. На жаль, потенціал використовується недостатньо. В області є лише сім невеликих санаторіїв, які належать Закарпатському відділенню ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" ("Сонячне Закарпаття", "Поляна", "Квітка полонини" в Свалявському районі, "Карпати", "Синяк" - в Мукачівському, "Шаян" - в Хустському та "Верховина" в Міжгірському), три відомчі санаторії ("Перлина Карпат", Кооператор", "Гірська Тиса") та близько 30 санаторіїв-профілакторіїв. Недостатньо використовується й туристичний потенціал області. Необхідно відзначити, що останні три-чотири роки на території Поляни ведеться інтенсивне будівництво, особливо в "Сонячному Закарпатті" та навколо нього. Було б добре, якби скоріше освоювалися й інші родовища цілющих мінеральних вод. Бажаючих оздоровлюватися на бальнеологічних курортах з кожним роком стає все більше. І це дає підстави для оптимістичних прогнозів. В роки існування СРСР з централізованих фондів на розвиток курортів та туристських баз для Закарпатської області виділялося дуже мало коштів - за деякими даними близько 0,2% від загальноукраїнських. Очевидно, це мотивувалося близькістю кордону з потенційними противниками - державами НАТО. Після набуття Україною незалежності область поступово демілітаризується. Ліквідовано військовий аеродром у Мукачеві, стараннями всієї України, зокрема, й Верховної Ради УРСР припинено спорудження горезвісної Пістрялівської радіолокаційної станції, ліквідована ще одна РЛС на вершині гори Стой (на Схід від санаторію), котру добре видно зі Сваляви і з деяких точок в околицях Поляни.

Можна сподіватися, що з покращенням економічної ситуації в миролюбній, без'ядерній, позаблоковій, демократичній Україні розвиток об'єктів для рекреації буде прискорено. Для цього в Закарпатській області є достатній природний, науковий і кадровий потенціал.

Основних родовищ мінеральних вод в Закарпатській області налічується 62 (рис.2.2), з яких у Кадастрі мінвод України представлено 39 із 207 в цілому по Україні. Налічується в області понад 360 джерел мінеральної води 30 типів різних за хімічним складом і лікувальними властивостями. Їх загальний добовий дебіт близько 10 тис. м3, з яких у теперішній час використовується близько 15 відсотків. До державного стандарту України "Води мінеральні питні" внесено 19 типів мінвод Закарпаття. В області є майже всі найвідоміші мінеральні води: гідрокарбонатні натрієві, хлоридно-гідрокарбонатні, гідрокарбонатно-сульфатні, кальцієво - магнієві, сульфатні, миш'яковисті, кремнієві. Вони є основним бальнеологічним ресурсом Закарпаття. За відомими аналогами в області маємо 4 родовища типу Есентукі, 3 родовища типу Боржомі і 3 родовища типу Арзні. Окрім цього в області є унікальні мінеральні води, які не мають аналогів, наприклад Кельчинська, Сойминська, Поляно - Квасівська та інші.

Головним лікувальним чинником Закарпатського курорту є вуглекислі гідрокарбонатні або гидрокарбонатно-хлорідниє натрієві мінеральні води. Експлуатаційні їх запаси поки що розвідані тільки в Закарпатській області. Ці води надзвичайно цінні в лікувальному відношенні. Їх використовують як для питного лікування, так і зовнішньо у вигляді загальних вуглекислих мінеральних ванн.

По своїх фізико-хімічних властивостях вони близькі до "Боржомі" або "Єсентуків-17", але є істотні відмінності, які роблять їх ще ціннішими. Враховуючи особливості фізико-хімічногоскладувуглекислихгідрокарбонатнихнатрієвихмінеральнихводЗакарпатської області, в 70-х роках Центральний науково-дослідний інститут курортології (р. Москва) виділив окремий тип мінеральної води "Поляна Квасова", хоча по гідрокарбонату натрію її можна віднести до вод типа "Боржомі". "Поляна Квасова" є прекрасним лікувальним засобом при катарах шлунку, захворюваннях дихальних шляхів і при подагрі. Вона ефективна для лікування хворих цукровим діабетом і навіть атеросклерозом, позитивного впливає на хворих хронічною ішемічною хворобою серця, "Поляна Квасова" зменшує гіперліпідемію при різних типах порушень ліпідного обміну, покращує мінеральний обмін, самопочуття хворих; благотворно впливає на хворих з сечовим діатезом, особливо при урат - і оксалатурії, при деяких формах фосфатурії.