Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

13.00.09 - теорія навчання

ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ РУХОВОЇ ФУНКЦІЇ У МОЛОДІ ПІД ЧАС ЗАНЯТЬ ФІЗИЧНОЮ КУЛЬТУРОЮ ТА СПОРТОМ

НОСКО Микола Олексійович

Київ - 2003

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасні пріоритети і цінності освіти зумовлюють перегляд усталених підходів до формування її змісту.

Орієнтованість навчального процесу на особистість учня, виховання, утвердження його як вищої цінності і мети освітнього процесу не обмежується лише варіюванням його складових.

Розроблення і запровадження нових, індивідуалізованих технологій навчання, врахування рівня реального розвитку і навчальних можливостей індивідуума, добір відповідних форм і методів його навчання - нагальні потреби сучасного суспільства підготувати вже у школі здорову, гуманістичну, освічену, здатну до самоосвіти і саморозвитку особистість, яка буде спроможна критично мислити, вирішувати життєві і професійні проблеми, самореалізовувати свій творчий потенціал.

Національне виховання, створюване кожним народом протягом багатьох сторіч як система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликане формувати світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід і надбання попередніх поколінь. Тому організоване національне виховання, яке відображає історичний шлях народу і перспективи його розвитку, повинно бути науково обґрунтованим (В.Г. Кремень, І.Д. Бех, І.А. Зязюн, В.М. Мадзігон, Н.Г. Ничкало, О.В. Сухомлинська, О.Я. Савченко, Г.Г. Філіпчук та інші).

Однією з важливих ланок підготовки до життя у суспільстві є фізичне виховання дітей і молоді України, спрямоване на покращення їх фізичного й психічного здоров'я, удосконалення підготовленості до активного життя, творчої професійної діяльності та захисту Батьківщини (Г.М. Арзютов, Е.С. Вільчковський, Л.В. Волков, А.М. Лапутін, Г.М. Максименко, В.М. Платонов, Ю.Т. Похоленчук, Б.М. Шиян та інші).

Методологічні основи, вихідні положення по відношенню до теорії фізичного виховання молоді виконують закономірності філософського, загальнонаукового та спеціально-наукового рівня, це: дидактика (у педагогіці); теорія діяльності та теорія управління засвоєнням знань, формуванням дій і понять (у сфері психології); теорія побудови рухів, фізіологія активності (у сфері біології); ті, що екстраполюються в аспекті закономірностей загальної теорії фізичної культури.

Ефективне вирішення педагогічних завдань, спрямованих на формування рухової функції молоді під час занять фізичною культурою та спортом набуває вагомого значення у зв'язку з вимогою суспільства підвищити рівень і якість фізичної підготовленості підростаючого покоління, а також зміцнити здоров'я нації, що тісно пов'язане з економічним, соціальним і політичним розвитком України на шляху її розбудови.

В Указі президента України Про затвердження Цільової комплексної програми “Фізичне виховання - здоров'я нації” (1998) зазначено, що останнім часом у нашій країні склалася критична ситуація зі станом здоров'я населення: майже 90 відсотків дітей, учнів і студентів мають проблеми зі здоров'ям, понад 50 відсотків - недостатню фізичну підготовленість, приблизно 70 відсотків дорослого населення (у тому числі 16 - 19-літні) - низький рівень фізичного здоров'я тощо.

Теорія навчання спирається на концепції приватних наук: психології, фізіології тощо. Проблема навчання з позицій фізіології розглядалася з різних боків. Зокрема, І.М.Сєченов інтерпретував свої дослідження не лише з точки зору нервових і мускульних процесів, але й з позицій психології, сутності поведінки, довівши, що рефлекс, який лежить в основі рухового акту, повинен співвідноситися з „відчуттям”, яке скрізь має значення регулятора руху. Вчений не обмежував завдання фізіології та психології вивченням окремого руху, а вказував на необхідність вивчення явищ більш високих порядків, коли „чуттєве перетворюється у привід і мету, а рух - у дію”.

Ідея І.М.Сєченова про механізми навчання стала основою для робіт І.П.Павлова, В.П.Бехтєрєва та інших, які досліджували механізми формування рефлексів з позиції неврології та фізіології. Їх вчення дозволили успішно вирішити багато питань з фізичного виховання, зокрема про принципи і методи навчання та спортивного тренування, про закономірності формування рухових навичок тощо.

Дослідження І.П.Павловим фізіології вищої нервової діяльності лягли в основу вивчення багатьох психологічних і педагогічних явищ.

Докази І.М.Сєченовим того, що в основі психічних явищ лежать фізіологічні процеси, які можуть бути вивчені об'єктивними методами; відкриття ним явища центрального гальмування, сумації у нервовій системі; встановлення наявності ритмічних біоелектричних процесів у центральній нервовій системі мають велике значення для різних галузей фізіологічної науки, особливо для педагогіки, а також для теорії та методики фізичного виховання.

Для теорії та практики навчання молоді фізичним вправам велике значення має вчення М.О.Бернштейна про будову рухів, який не лише пояснив принцип управління рухами, але й показав механізм їх формування. Відповідно його теорії в основі управління рухами лежать не пристосування до умов зовнішнього середовища, не відповіді на зовнішні стимули, а усвідомлене підкорення середовища, його перебудова у відповідності з потребами індивідуума.

Ці дослідження особливо важливі у педагогіці фізичного виховання й спорту, де застосування наукової методології допомагає знайти найкоротший і найбільш ефективний шлях досягнення результатів в оволодінні різноманітними руховими діями.

Рухова функція відноситься до найдавніших і головних функцій життєдіяльності людини. На різних етапах еволюції їй часто відводилася вирішальна роль у постійній боротьбі за виживання людини як самостійного біологічного виду. Динаміка філогенетичного розвитку рухової функції людини завжди відрізнялася великою інтенсивністю, носила чітко виражений прогресивний характер. Це зумовлено формуванням людини в зовнішньому середовищі, умови якого постійно змінювалися: ускладнювалися рухові задачі, на які людський організм реагував збагаченням своїх координаційних ресурсів завдяки вже організованому педагогічному процесу.

Фізичне виховання як складова частина загальної системи освіти в навчально-виховній сфері дітей та молоді повинне концептуалізовуватися на зміцнення фізичного й психічного здоров'я, комплексний підхід до формування розумових і рухових якостей особистості, удосконалення фізичної та психологічної підготовленості до активного життя й професійної діяльності на принципах індивідуального підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого використання різноманітних методів і форм фізичного вдосконалення.

Ці завдання покликані вирішувати й реалізовувати з застосуванням сучасних технологій навчання різноманітних рухових дій, розвитку рухових якостей, фізичного загартування й удосконалення рухової функції організму молоді передусім педагоги, учителі фізичного виховання, тренери, інструктори, громадські працівники.

Основним засобом фізичного виховання є фізичні вправи, від методики застосування яких у навчально-тренувальному процесі залежить розвиток рухових якостей учнів та студентів.

Слід зазначити, що окремі аспекти розвитку рухової функції в учнівської і студентської молоді досліджувалися як вітчизняними (Е.С. Вільчковський, Л.В. Волков, А.М. Лапутін та інші), так і зарубіжними вченими (М. Сесіл, Б. Джонсон, Ж. Харрісон та інші) однак всебічного висвітлення ця проблема не дістала. На сьогодні відсутні узагальнюючі теоретичні й, передусім, експериментальні дослідження фізичного розвитку рухової функції молоді, не створена чітка педагогічна система фізичних вправ для розвитку рухової функції організму молоді тощо.

Фізична культура як одна з найважливіших цінностей сучасної цивілізації збагачує людину не тільки фізично, але й духовно. Французький педагог Жорж Демені ще в ХІХ столітті писав, що “моральне, розумове і фізичне виховання мають один загальний об'єкт - людину”. Фізичні вправи, як оздоровчий чинник, високо були оцінені великими мислителями - Арістотелем (384-322 рр.до н.е.), Авіценною (980 - 1037 рр. н.е.) та іншими.

Система фізичного виховання дітей і молоді України ґрунтується на принципах особистісного підходу, пріоритету оздоровчої спрямованості, широкого застосування різноманітних засобів і форм удосконалення. Стратегічною метою фізичного виховання дітей і молоді є зміцнення фізичного, морального і психічного здоров'я, усвідомленої потреби особистого вдосконалення, формування інтересу і звички до самостійних занять фізичною культурою і спортом, набуття знань і вмінь щодо здорового способу життя.

Фізичне виховання дітей і молоді реалізується через фізкультурну освіту, фізичну підготовку, спортивне тренування, самостійні заняття фізичними вправами та участь у масових фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходах.

Діяльність сучасної учнівської і студентської молоді характеризується, з одного боку, постійним зростанням обсягу освітньої інформації, високою інтенсивністю процесу навчання, з іншого - низьким рівнем рухової активності у значної частини з них, що призводить до зниження показників фізичної підготовленості та погіршення здоров'я. Відомо, що стан здоров'я різних соціальних груп населення, в тому числі й учнів та студентів, значною мірою залежить від їхньої фізичної підготовленості. Тому в модернізації різних форм системи фізичного виховання необхідно обов'язково враховувати сучасні вимоги щодо значного покращення рухової функції молоді.

Таким чином‚ важливість розв'язання соціально-педагогічної проблеми розвитку рухової функції організму учнівської і студентської молоді як запоруки зміцнення їх фізичного і психічного здоров'я, її недостатня дослідженість, необхідність створення теоретично й експериментально обґрунтованої методичної системи фізичних вправ для учнів та студентів різного віку з різним станом здоров'я зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами‚ темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (протокол №9 від 25 вересня 1996 року). Дослідження є складовою наукової програми кафедри педагогіки‚ психології та методики фізичного виховання‚ кафедри біологічних основ фізичного виховання‚ кафедри спорту та спортивних ігор Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка, входить до загально-університетської теми “Теоретико-методологічне обґрунтування та дидактичне забезпечення процесу методичної підготовки студентів педагогічного вищого навчального закладу в умовах реформування системи середньої освіти” (№ державної реєстрації 0100U006666, протокол №5 від 27.12.2000 р.).

Обраний напрямок дисертаційного дослідження пов'язаний з реалізацією Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI століття ), Плану пріоритетних напрямків дослідження Міністерства освіти і науки України (Код напрямку 8 - Проблеми нового змісту та методики навчання і виховання. Категорія 1), Цільової комплексної наукової програми АПН України, яка передбачає опрацювання методики визначення якості освіти, критеріїв оцінювання педагогічної системи, нових освітньо-виховних технологій (затверджена загальними зборами АПН України 16.12.1998 р., протокол № 1-6/1-2); спрямований на вирішення завдань Цільової комплексної програми “Фізичне виховання - здоров'я нації”, належить до наукового напрямку “Теорія і технологія виховання та навчання в системі народної освіти” й відповідає напрямку Державної програми “Удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор” підрозділу “Опрацювання фундаментальних положень теорії спорту, спрямованих на удосконалення системи підготовки спортсменів України до Олімпійських ігор”. Дослідження проводилися згідно з планом науково-дослідної роботи Державного комітету у справах молодіжної політики‚ спорту та туризму на 2001-2005 рр. (наказ №1171 від 28.04.2001 р.) за темами 1.4. “Біомеханічні дослідження рухових можливостей спортсменів, спортивної техніки”, дослідження, спрямовані на розробку та удосконалення технічних засобів, спортивного інвентарю, тренажерів, устаткування, спортивної форми” та 2.1. “Теоретико-методичні основи фізичного виховання”.

Тема дисертаційної роботи узгоджена з координаційною радою АПН України (протокол №3 від 27 березня 2002 р.).

Об'єкт дослідження - педагогічний процес фізичного виховання і навчального тренування юних спортсменів та молоді.

Предмет дослідження - теорія і методика формування та розвитку рухової функції в молоді у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Мета дослідження - здійснити теоретико-методичне дослідження педагогічного процесу формування і розвитку рухової функції молоді під час занять фізичною культурою і спортом, обґрунтувати й експериментально перевірити методичну систему підготовки спортсменів високої кваліфікації різних вікових груп з використанням фізичних вправ, які моделюють різні рівні гравітаційного навантаження.

Концепція дослідження. В основі дослідження лежить особистісний і діяльнісний підхід до фізичного виховання учнів та студентів, забезпечення глибокого зв'язку процесів виховання особистісного і фізичного розвитку, побудова навчально-виховного процесу на основі врахування вікових та індивідуальних закономірностей розвитку функціональних систем і організму молодої людини в цілому. Внутрішня педагогічна логіка формування і розвитку рухової функції має розглядатися з дидактичної точки зору як поступовий і послідовний перехід від знань та уявлень про рухову дію, правила й умови її виконання до формування вмінь її виконувати, а потім - до закріплення в навичці.

Ефективність оздоровчої фізичної культури, особливо занять спортом, істотно залежить від застосування відповідної методики виконання фізичних вправ, які моделюють різні рівні гравітаційного навантаження на організм в цілому і на окремі його системи зокрема. Гравітаційне навантаження в органічній єдності з іншими методичними засобами, методами оздоровлення й атлетичного розвитку особистості полягає в системно-енергетичному підході до здоров'я людини, в прагненні до більшої організованості й упорядкованості вдалих функціональних взаємодій її організму з навколишнім середовищем, довільно регульованих на основі біоенергетичних критеріїв якості обміну між ними. Виконання вправ, які моделюють різні рівні гравітаційного навантаження, сприяє ефективному формуванню в учнів різних рухових навичок в процесі реалізації вимог шкільної програми фізичного виховання, позитивно впливає на розвиток скелета і м'язів тіла, які формують правильну поставу людини, її стійкість до навантажень і травм, сприяють усуненню різних порушень.

Застосування у процесі фізичного виховання і тренування засобу гравітаційного навантаження передбачає створення системи вправ, які його моделюють: вправ у звичайних умовах гравітації, вправ, що моделюють умови гіпо-, гіпер- і супергравітації.

В основу дослідження покладено гіпотезу, що ефективність формування рухової функції дітей та молоді значно підвищиться за умов педагогічно виправданого застосування у фізичному вихованні і тренувальному процесі вправ, які моделюють гравітаційне навантаження.

Відповідно до об'єкта, предмета, мети, концепції й гіпотези було визначено такі основні завдання дослідження:

проаналізувати й узагальнити стан дослідження проблеми формування і розвитку рухової функції дітей та молоді у педагогічній, психологічній, фаховій літературі з фізичного виховання і спорту;

вивчити сучасний стан формування рухової функції учнів і студентів у процесі фізичного виховання та занять спортом;

розробити концепцію формування рухової функції молоді;

обґрунтувати методологічні та методичні засади формування рухової функції молоді;

теоретично обґрунтувати, експериментально перевірити систему фізичних вправ різного рівня гравітаційного навантаження, дослідити їх вплив на стан здоров'я, фізичну підготовленість, техніку спортивних рухів молоді;

розробити методику й технологію навчання руховим діям різної спрямованості та навантаження;

розробити рекомендації вчителям фізичного виховання, тренерам, інструкторам щодо формування й розвитку рухової функції молоді у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Методологічною основою дослідження є сучасні філософські, педагогічні й психологічні положення про формування і розвиток особистості, їх гуманістична сутність; концептуальні ідеї про зв'язок свідомості і поведінки людини, роль рухової діяльності у формуванні особистості; концептуальні положення педагогічної науки щодо формування розумових, фізичних і психічних якостей особистості, пріоритету збереження і зміцнення здоров'я молоді.

Нормативно-правову базу дослідження становлять Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров'я нації”, Національна доктрина розвитку освіти, Національна програма “Діти України”.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс загальнонаукових та спеціальних методів:

теоретичного рівня: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування, прийняття рішень, моделювання, побудова теоретичних моделей, класифікація, індукція, дедукція, ідентифікація, ототожнення, спрямовані на вивчення державних документів з питань здоров'я молоді, фізичної підготовки майбутніх фахівців та захисників Вітчизни, здобуття об'єктивних даних про розвиток особистості учня та студента, про вплив на цей розвиток різного роду фізичних вправ;

емпіричного рівня: діагностичні методи - анкетування, інтерв'ю, бесіди, соціометрія; обсерваційні методи - пряме, побічне, включене, безпосереднє й опосередковане спостереження; прогностичні методи - експертні оцінки, моделювання, синтез, ранжування; експериментальні методи - констатуючий, діагностичний, формуючий експерименти; праксиметричні методи - аналіз діяльності; методи аналізу даних за допомогою сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій, зорієнтованих на безпосереднє вивчення досліджуваних явищ у сучасному педагогічному навчально-тренувальному процесі.

Організація дослідження. Дослідження проблеми формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом здійснювалося поетапно протягом 1990-2003 років. Його умовно можна поділити на три етапи теоретико-експериментального пошуку, які певним чином відображають загальну логіку дослідження.

Перший етап (1990-1995 рр.) - вивчення філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження, а також літератури з анатомії і фізіології людини, теорії фізичного виховання і спорту; формулювання мети й гіпотези дослідження, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження, добір його методів і методик; аналіз і діагностика існуючої практики формування рухової функції молоді.

Другий етап (1995-1998 рр.) - формулювання мети і гіпотези, визначення завдань, обґрунтування методики дослідження; опрацювання концепції формування рухової функції молоді; підготовка матеріалів для формуючого експерименту.

Третій етап (1998-2003 рр.) - формуючий експеримент, перевірка гіпотези й основних концептуальних положень дослідження; систематизація й узагальнення результатів дослідження, отриманих у процесі теоретичного аналізу та дослідно-експериментальної роботи, формулювання висновків, опрацювання науково-методичних рекомендацій.

Результати виконаного дослідження оформлені у вигляді монографії, статей і тексту дисертації.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася в Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г.Шевченка, Чернігівському державному інституті економіки та управління, середній загальноосвітній школі № 3 м. Чернігова, Чернігівській обласній дитячо-юнацькій школі, дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву м.Чернігова, спортивно-волейбольному клубі „Буревісник” м. Чернігова, національних збірних України з волейболу, а також юнацьких, юніорських та молодіжних збірних. В експериментальній роботі на різних етапах брали участь понад 200 школярів, 1100 студентів, 200 спортсменів високої спортивної кваліфікації.

Наукова новизна одержаних результатів: вперше розроблено й теоретично обґрунтовано класифікацію фізичних вправ відносно вектора гравітації, тобто виконання фізичних вправ різного рівня гравітаційного навантаження; встановлено вплив вправ різного рівня гравітаційного навантаження на моторику молоді у порівнянні з тими‚ хто не займається фізичною культурою та спортом; досліджено вікові особливості розвитку моторики школярів різних вікових груп і молоді‚ яка активно займається фізичною культурою та спортом; висвітлено кількісні характеристики просторового положення тіла школярів та молоді в різних умовах гравітаційного навантаження; вивчено кількісні характеристики біомеханічних властивостей м'язів‚ які беруть найактивнішу участь при виконанні техніки вправ різного рівня гравітаційного навантаження; експериментально доведено вплив гравітаційного навантаження на стан серцево-судинної системи організму молоді; визначено коефіцієнти потужності роботи та частоти скорочень останньої; розроблено методику та засоби впливу на покращення стану здоров'я, фізичного розвитку, фізичної підготовленості молоді; набули подальшого розвитку дослідження вікових особливостей розвитку моторики школярів різних вікових груп і молоді, яка активно займається фізичною культурою та спортом; умови формування складних структур рухових дій у молоді.

Теоретичне значення здобутих результатів полягає в обґрунтуванні методології дослідження рухової функції в молоді й педагогічної концепції формування в учнів і студентів; у вивченні змісту й розробки методики застосування різного рівня гравітаційного навантаження в навчально-тренувальному процесі з урахуванням стану фізичної підготовки, стану здоров'я, наявності вад опорно-рухового апарату, критеріїв добору фізичних вправ різного рівня гравітаційного навантаження для дітей різного віку, студентів, спортсменів; в теоретично-експериментальному дослідженні та узагальненні особливостей організації педагогічного процесу навчання руховим діям різної спрямованості й навантаження, а також особливостей управління цим процесом.

Практичне значення результатів дослідження. Створено та впроваджено в практику шкіл, вищих навчальних закладів концепцію розвитку рухової функції підростаючого покоління; розроблено авторські програми, посібники, призначені для учнів, студентів, учителів та викладачів; розроблено методичні рекомендації учителям фізичного виховання, тренерам ДЮСШ, СДЮШОР та інших навчальних закладів щодо застосування системи фізичних вправ різного рівня гравітаційного навантаження; організовано педагогічний процес навчання руховим діям різної спрямованості та навантаження, а також тренувальний процес з навчання спортивної техніки та розвитку рухових якостей.

Одержані результати дослідження використані у навчальному процесі Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка на кафедрі педагогіки, психології та методики фізичного виховання (акт впровадження від 25.03.2002 р.), кафедрі біологічних основ фізичного виховання (акт впровадження від 15.01.2002 р.), навчальному процесі з фізичної культури загальноосвітньої середньої школи № 3 м. Чернігова (акт впровадження від 26.03.2002 р.), в навчально-тренувальному процесі Чернігівської обласної дитячо-юнацької школи (акт впровадження від 25.01.2002 р.), у фаховій перепідготовці вчителів фізичного виховання та тренерів з окремих видів спорту в Чернігівській області (акт впровадження від 25.03.2002 р.), при підготовці спортсменів Чернігівської області до участі в чемпіонатах України з різних видів спорту (акт впровадження від 10.04.2002 р.), у навчально-тренувальному процесі волейболістів вищої ліги України (акт впровадження від 25.03.2002 р.), в комплектуванні та підготовці збірних студентських команд України до участі у Всесвітніх універсіадах (акт впровадження від 15.01.2002 р., Почесна Грамота МОН України №81374,

2003 р.), в навчально-тренувальному процесі національних збірних команд України з волейболу при підготовці до чемпіонатів Європи (акт впровадження від

25.03.2002 р.), у навчально-тренувальному процесі, індивідуальній підготовці молодіжних команд України з волейболу до участі у чемпіонатах Європи, світу (акт впровадження від 30.01.2002 р.).

Результати наукового дослідження можуть бути використані в практиці лікувальної фізичної культури з застосуванням різних рівнів гравітаційного навантаження; у фізичній підготовці космонавтів; у навчальному процесі з педагогіки, метрології, біомеханіки, теорії і методики фізичного виховання, спортивних ігор вищих навчальних освітніх закладів, фізичної культури й спорту.

Напрацьовані матеріали можуть бути покладені в основу нового напрямку навчально-тренувального процесу, факультативів, програм, навчальних і методичних посібників з питань фахової підготовки вчителів фізичного виховання, тренерів з різних видів спорту, а також бути використані керівниками, методистами, студентами, аспірантами у вирішенні питань спеціальної підготовки фахівців та всебічного розвитку молоді.

Особистий внесок здобувача. Теоретично й експериментально обґрунтовано та впроваджено в практику концепцію формування рухової функції у молоді, важливими напрямками якої були теоретичний аналіз літератури, виокремлення та розробка теми дослідження; проведена експериментальна робота в дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, дитячо-юнацьких спортивних школах, спортивних школах олімпійського резерву, вищих навчальних закладах та зі спортсменами, які виступають за збірні команди України, в результаті чого одержано значний масив експериментального матеріалу, вивчення якого дало змогу встановити на науковому ґрунті фізичного розвитку своєрідність процесу формування рухової функції дошкільнят, школярів та молоді; розроблено навчальні програми з дисциплін спортивної метрології, біомеханіки спорту для вищих педагогічних навчальних закладів (факультет фізичного виховання) та волейболу (Національний університет фізичного виховання та спорту України); створено відповідну методику формування рухової функції у молоді з застосуванням фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження; розроблено технологію підготовки вчителів фізичного виховання в школах, викладачів вищих навчальних закладів; надано теоретичну і методичну допомогу працівникам освіти та спортивно-фізкультурних товариств; підготовлено під науковим керівництвом автора п'ять кандидатських дисертацій, в яких досліджувалися проблеми формування рухової функції у школярів та молоді, що взагалі не займається фізичною культурою або займається в спеціальних медичних групах і має низький стан фізичної підготовки; узагальнено власний досвід роботи на посаді голови обласної студентської спортивної Спілки, президента спортивно-волейбольного клубу Чернігівської області, керівника комплексної наукової групи Федерації волейболу України.

В опублікованих у співавторстві навчальних посібниках (О.А. Архіпов, В.В. Гамалій, С.С. Єрмаков, В.О. Кашуба, А.М. Лапутін, К.К. Мартишевський, Т.О. Хабинець) особистий внесок здобувача полягає в: обґрунтуванні концепції формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом за допомогою фізичних вправ, які моделюють різні умови гравітаційного навантаження; вивченні особливостей моторики у спортсменів та молоді, яка не займається фізичною культурою; розробці сучасних методик наукових досліджень та удосконаленні існуючих методик при застосуванні вправ різного рівня гравітаційного навантаження; розробці технічних засобів навчання та сучасних біомеханічних тренажерів; опрацюванні нових теоретичних і методичних знань у спортивному тренуванні, при підготовці спортсменів високої кваліфікації, молоді, яка має різний рівень фізичного розвитку і фізичної підготовки, а також збільшення рухових можливостей людини за рахунок більш раціонального використання енергетичного потенціалу організму і підвищення якості організації рухової діяльності; розкриваються нові сучасні технології в педагогічному процесі при підготовці спеціалістів у галузі фізичного виховання та спорту; поновленні знань про наукові основи біомеханіки, біомеханічного аналізу рухової діяльності молоді, з якою вони пов'язані при вирішенні різноманітних професійних завдань у повсякденній праці, фізичній культурі та спорті, а також у медичній і клінічній практиці, руховій реабілітації та кінезіотерапії.

В опублікованих у співавторстві статтях (С.О. Власенко, С.В. Гаркуша, А.І. Панін, В.І. Пеньковець, В.І. Синіговець) особистий внесок здобувача полягає у: висвітленні вікових особливостей фізичного розвитку школярів, студентів, спортсменів високої кваліфікації; формуванні геометрії мас біоланок тіла; формуванні постави і впливу занять різними видами спорту на тілобудову, розвиток фізичних якостей у школярів, дидактичних засад навчання рухам школярів та молоді; науковому обґрунтуванні занять фізичною культурою та спортом і впливу фізичних вправ різного рівня гравітаційного навантаження на стан здоров'я школярів, молоді і дорослих.

Вірогідність одержаних результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень; використанням комплексу взаємопов'язаних методів, адекватних предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження; проведенням експерименту в природних умовах, у якому брали участь понад 200 школярів, 1100 студентів, 200 спортсменів високої спортивної кваліфікації; поєднанням кількісного і якісного аналізу зі статистичним методом опрацювання здобутих результатів, а також позитивними наслідками їх впровадження.

На захист виносяться:

– концепція формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою і спортом;

– дидактична система фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження;

– педагогічні засади навчання молоді рухам із складною біомеханічною структурою;

– методика формування рухової функції дітей та молоді з застосуванням фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження у навчально-виховному процесі.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи висвітлені у доповідях на: Міжвузівській науково-практичній конференції, присвяченій 75-річчю Чернігівського державного педагогічного інституту імені Т.Г.Шевченка (Чернігів, 1991), VІІ Всесоюзній науковій конференції “Проблемы биомеханики спорта” (Пенза, 1991), Міжвузівській науково-практичній конференції „Питання педагогіки та методики вищої школи” (Чернігів, 1992), Міжнародній науково-практичній конференції “Фізична культура, спорт та здоров'я нації” (Вінниця, 1994), Міжнародному науковому конгресі “The modern Olympic sport” (Київ‚ 1997), Міжнародних симпозіумах “Фізична підготовленість та здоров'я населення” (Одеса‚ 1998), “19^th Annual International Gravitational Physiology Meeting” (Roma, Italy, 1998), науково-практичних конференціях Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г.Шевченка (1990-2003 рр.).

Результати дослідження були апробовані у процесі читання лекцій, проведення семінарських і практичних занять, керівництва курсовими та дипломними роботами студентів.

Публікації. Основні результати дослідження відображені в 141-ій публікації, 66 з яких одноосібні загальним обсягом понад 160 авторських аркушів. Серед публікацій 1 монографія, 4 навчальні посібники, 5 навчально-методичних і методичних посібників, 60 статей у провідних наукових фахових журналах і збірниках наукових праць (у тому числі 2 статті - у зарубіжних виданнях).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертаційної роботи - 450 сторінок, з яких 384 сторінки - основний текст, 66 таблиць на 39 сторінках, 67 рисунків на 19 сторінках.

Результати кандидатської дисертації “Формирование навыков ударных движений у волейболистов различных возрастных групп” у тексті докторської не використовувалися.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність дисертаційного дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання, методологія дослідження; формулюються основні положення, що виносяться на захист, визначаються наукова новизна, теоретичне і практичне значення дослідження, особистий внесок автора.

У першому розділі ”Теорія, практика та педагогічні основи формування рухової функції молоді під час занять фізичною культурою і спортом” на основі доступної вітчизняної та зарубіжної літератури проведено вивчення та аналіз досліджень формування рухової функції людини в процесі навчання та спортивної діяльності, подається класифікація фізичних вправ відносно вектора гравітації, теоретично і практично обґрунтовано вплив різного рівня гравітаційного навантаження на дошкільнят, школярів та молодь; визначено чинники, що забезпечують резистентність організму в різних умовах гравітації. Розглянуто особливості рухової діяльності людей різних вікових груп та різного рівня фізичної підготовленості, розвитку моторики у дітей різних вікових груп та молоді, яка активно займається спортом, а також показано вплив різного рівня гравітаційного навантаження на стан фізичної підготовленості молоді.

Система національного виховання в умовах нашої держави визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального, духовно-творчого потенціалу національних і загальнолюдських цінностей, необхідністю забезпечення єдності, спадкоємності, послідовності виховних впливів різних соціальних інститутів, а також постійного коректування навчально-виховного процесу.

Для формування гармонійно розвиненої людини повинні бути створені сприятливі умови у відповідності з її анатомо-фізіологічними та психічними особливостями. При цьому важливою умовою нормального розвитку дитини, а також однією з найважливіших форм життєдіяльності організму, який розвивається та росте, є рухова діяльність. Від режиму рухової активності багато в чому залежить розвиток моторики, фізичних якостей, стан здоров'я, працездатність, успішність засвоєння знань з різних предметів, настрій та довголіття людини.

Найкращих результатів у розвитку рухової активності молоді у кожному конкретному виді фізичної культури можна досягти при максимальному врахуванні індивідуальних рухових характеристик, соціально-психологічних факторів, морфо-функціональних здібностей організму. Це створює умови до самовизначення, самовиховання, саморозвитку й самореалізації молоді в різних видах фізкультурної діяльності. Самовизначення, як відомо, базується на відповідних нахилах і здібностях молодої людини до певного виду фізкультурної активності. А отже, арсенал засобів, методів і форм проведення різних видів фізичної культури настільки широкий і різноманітний, що дозволяє знайти адекватне вирішення використання їх у фізкультурній діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей кожного. Головні принципи цієї стратегії полягають у відповідності змісту фізкультурної активності та її умов індивідуальному стану організму студента чи учня, гармонізації й оптимізації фізичного тренування, лібералізації фізкультурного виховання відповідно до особистих нахилів і здібностей молодої людини.

У зв'язку з цим пропонується нова система класифікації фізичних вправ залежно від фізичного впливу в гравітоніці: вправи в звичайних умовах гравітації, тобто природних, без застосування вантажу; вправи, які моделюють умови гіпогравітації, тобто в водному середовищі; вправи, які моделюють умови гіпергравітації, - з застосуванням вантажів обмеженої ваги й обов'язково розташованих в центрах мас біоланок тіла; вправи супергравітації - з застосуванням максимальних вагових навантажень, не розташованих в центрах мас біоланок, які носять локальний характер і розвивають окремі групи м'язів.

Гравітаційне тренування, порівняно з усіма іншими засобами і методами оздоровлення й атлетичного розвитку, полягає в системно-енергетичному підході до здоров'я людини, прагненні до більшої організованості та упорядкованості відомих фізичних взаємодій його організму з навколишнім середовищем, довільно регульованих таким чином на основі біоенергетичних критеріїв якості обміну між ними.

Застосування науково-обґрунтованої методології в фізичному вихованні та спорті надає можливість знайти найпростіший і найефективніший шлях досягнення достовірних відомостей, а також визначити місце й напрямки розвитку цієї галузі знань.

У другому розділі ”Онтогенез моторики та проблема удосконалення рухової функції молоді” розглядається онтогенез моторики та проблема удосконалення рухової функції молоді, даються загальні відомості про контингент обстежених, описані використані методики та організація досліджень. Робота виконувалася протягом 1990-2003 років у чотири етапи: 1-й етап - дослідження онтогенезу моторики організму школярів різних вікових груп і молоді; 2-й етап - аналіз стану здоров'я, фізичного розвитку школярів та молоді, а також рухової діяльності спортсменів з визначенням відсоткової квоти тактичного значення та ефективності основних технічних дій спортсменів різних вікових груп (дорослих, молодіжних, юніорських та юнацьких); 3-й етап - дослідження біомеханічних характеристик техніки рухових дій школярів різних вікових груп та молоді з урахуванням специфіки їх діяльності, тобто виконання вправ: а) в звичайних умовах; б) які моделюють умови гіпогравітації; в) які моделюють умови гіпергравітації; г) які моделюють умови супергравітації; 4-й етап - дослідження біомеханічних характеристик техніки рухових дій школярів різних вікових груп та молоді після загальнопідготовчого і спеціального періодів фізичної підготовки. Зареєстровано понад 50 біомеханічних характеристик.

Аналіз спеціальної літератури показує, що організм людини - це складна динамічна система, тому пропорції, співвідношення розмірів і мас тіла протягом життя постійно змінюються відповідно до закономірностей прояву генетичних механізмів її розвитку, а також під впливом зовнішнього середовища, техно-біосоціальних умов життя та вікових особливостей людей.

Слід зазначити, що фізичний розвиток людини змінюється протягом її життя постійно, але нерівномірно. Найбільші кількісні зміни спостерігаються в дитячому, підлітковому та юнацькому віці. У зв'язку з акселерацією прийнято вважати, що процес росту і розвитку організму закінчується у юнаків до 18 років, а у дівчат - до 16 років.

Рухові можливості у хлопців та дівчат розвиваються нерівномірно і виявляються по-різному, але приблизно однаково до періоду статевого дозрівання. Після періоду статевого дозрівання відбуваються помітні зміни в моториці дітей, які значно відрізняються у юнаків і дівчат. По-іншому відбувається розвиток систем і органів. Рухові досягнення юнаків продовжують рости, а у дівчат, якщо вони не тренуються, ріст результатів припиняється. Вік з 18 до 30 років вважається розквітом моторики, у цей час спортсмени досягають найкращих результатів майже в усіх видах спорту, а після 30 років починається зниження рухових можливостей.

Систематичні заняття спортом сприяють зміцненню здоров'я дітей, забезпеченню гармонійного фізичного розвитку, підвищенню працездатності організму та розширенню його функціональних можливостей, а тому необхідно постійно і всебічно розширювати об'єм рухової активності в режимі дня, домагаючись відведення для цих цілей у дошкільників 9-10 годин, у школярів 6-7 годин на добу, причому 50 % цього часу слід займатися організованими фізкультурно-екскурсійними заходами. Такі вимоги випливають із ряду досліджень, які показують, що в більшості дітей рухова активність нижча реалізованого рівня.

Ставлячи і вирішуючи виховні й розвиваючі задачі, потрібно акцентувати увагу на особливостях фізичного розвитку кожного учня, тобто використовувати індивідуальний підхід до вирішення цього питання.

Для загальної оцінки фізичного розвитку школярів треба брати до уваги процес акселерації, який, на думку багатьох спеціалістів, змінився, починаючи з 50-х років, що призвело до скорочення процесу росту, дозрівання популяції й може розглядатися як краще пристосування до умов життя.

Усе вищесказане необхідно враховувати під час занять, планування навантажень у ході тренування з метою поліпшення процесу розвитку і формування росту, розширювати мережу різних спортивних організацій, товариств, охоплюючи всі прошарки населення особливо в шкільному віці: школярів і учнів різних вікових груп.

У третьому розділі “Біомеханічні основи оволодіння координаційно складними системами рухів залежно від рівня фізичного розвитку, стану здоров'я, гравітаційного навантаження у дошкільнят, школярів різних вікових груп та молоді” показано, що проведені нами експерименти дозволили встановити необхідність врахування в сучасній організації фізичного виховання дітей анатомо-фізіологічних особливостей розвитку як окремих органів і систем, так і всього організму в цілому. Відомо, що кожний віковий період дітей та підлітків має свою специфіку розвитку. Характерними показниками фізичного розвитку дітей можна вважати: зріст, вагу, окружність грудей, стан кісткової, м'язової систем та внутрішніх органів, а також рівень фізичної підготовленості.

З отриманих даних випливає: щоденні фізичні навантаження, адекватні функціональним можливостям дитячого організму, сприятливо впливають на фізичний розвиток і рухову підготовленість школярів, підвищують функціональні можливості серцево-судинної системи.

Результати експериментальних досліджень свідчать, що програми застосувань фізичних вправ необхідно будувати залежно від вікових й індивідуальних особливостей школярів. Об'єм та інтенсивність навантажень слід співвідносити з рівнем їх фізичної підготовленості.

Аналіз спеціальної літератури та узагальнення передового досвіду практичної роботи провідних спеціалістів дали змогу зробити висновок про те, що програми рухового тестування в процесі спортивного відбору дітей повинні відповідати специфічним, вибірково-диференційним особливостям даного виду спорту. На наш погляд, дотримання вказаних положень дозволить більш об'єктивно діагностувати окремі види спортивного відбору дітей та ефективніше вирішувати завдання, спрямовані на подальшу модернізацію програм тренувального процесу й усунення недоліків фізичної підготовленості спортсменів.

У педагогічному процесі розвитку рухових якостей юних спортсменів, спрямованому на підвищення рівня їх фізичної підготовленості, необхідно враховувати діагностичний статус фізичних, анатомо-фізіологічних, психологічних, соціальних детермінантів їх розвитку.

Реалізація завдань розвитку рухових якостей повинна відповідати руховим можливостям, віковим та статевим особливостям дітей підліткового віку. Пріоритетними напрямками розвитку рухових якостей дітей цього віку повинні бути застосування комплексів вправ у такій послідовності: швидкість, спритність, гнучкість, витривалість та її види, сила та її різновиди.

Перед виконанням фізичних вправ необхідно враховувати такі основні умови та рекомендації: визначити рівень рухового розвитку школярів на основі факторів діагностичного статусу; визначити комплекс методів тестування для діагностики моторики дітей; здійснити підбір засобів та методів вибіркової спрямованості; реалізувати дидактичні принципи та створити сприятливі умови для навчання й тренування; під час виконання фізичних вправ стимулювати дітей до свідомої, активної участі; у процесі розвитку фізичних якостей, формуванні рухових умінь та навичок широко використовувати ігрові методи навчання.

На основі проведених досліджень встановлено, що річний відсотковий приріст розвитку рухових якостей школярів від 12 до 13 років становив: швидкості - 5,8 %; витривалості - 8,5 %; гнучкості - (-9,8 %); сили - 20,0 %; спритності - 5,6 %, швидкісно-силових якостей - 9,3 %. Річний відсотковий приріст розвитку рухових якостей хлопців від 13 до 14 років становив: швидкості - 6,1 %; витривалості - 8,7 %; гнучкості - 18,7 %; сили - 40,8 %; спритності - 3,1 %.; швидкісно-силових якостей - 8,5 %. Дворічний кумулятивний вплив на час тестування хлопців від 12 до 14 років мав такий відсотковий приріст рухових якостей: швидкості - 11,8 %; витривалості - 7,6 %; гнучкості - 7,0 %; сили - 69,1 %; спритності - 8,5 %; швидкісно-силових якостей - 18,6 %.

Відповідно до кількості значних кореляційних залежностей був визначений відсотковий внесок показника рухових якостей в загальний стан фізичної підготовленості школярів 12-14 років. У 12 років місця відсоткового внеску розподілилися таким чином: 1 місце - спритність (28,6 %); 2-3 місця - витривалість і швидкісно-силові якості (по 21,4 %); 4-5 місця - швидкість і сила (по 14,3 %); 6 місце - гнучкість (0 %). У 13 років цей відсотковий внесок мав такий розподіл: 1 місце - швидкість (28,6 %); 2-3 місця - сила і спритність (по 21,4 %); 4-5 місця - витривалість, швидкісно-силові якості (по 14,3 %); 6 місце - гнучкість (0 %). У 14 років спостерігався такий розподіл відсоткового внеску показників прояву рухових якостей в загальну фізичну підготовленість: 1 місце - швидкісно-силові якості (37,5 %); 2 місце - витривалість (25,0 %); 3-5 місця - швидкість, сила, спритність (по 12,5 %); 6 місце - гнучкість (0 %).

Аналіз результатів тестування свідчить, що школярі старшої вікової групи (як міської, так і сільської школи) мають значні відставання в фізичній підготовленості за стандартними показниками державних тестів. Так, юнаки старших класів у віці 15, 16, 17 років здатні за індивідуальною оцінкою державних тестів набрати 28-34 бали, що вважається середнім рівнем фізичної підготовленості, а за якістю - “задовільно”. У юнаків досліджуваних шкіл спостерігається помітне відставання у виконанні тестових завдань, що визначають стан розвитку витривалості, гнучкості та у віці 15 років - витривалості.

Порівняльний аналіз показників окремих видів тестування свідчить про деяку перевагу юнаків сільської школи у виконанні вправ на силу, а міських - на швидкість, що зумовлюється, на наш погляд, умовами життя, трудової діяльності школярів міста й села (Б.М. Мицкан, Е.С. Вільчковський, Т.Ю. Круцевич та інші).

Експериментальні дослідження підтверджують результати інших авторів і думку відносно доцільності розробки тестів для школярів, адекватних їх фізичній підготовленості. З метою підвищення рівня фізичної підготовленості юнаків старшої вікової групи доцільно рекомендувати на уроках фізичної культури приділяти більше уваги розвитку витривалості, спритності, деяких видів силової підготовленості та швидкісних здібностей. Значний інтерес до вивчення цього питання пов'язаний головним чином з пошуками раціональних шляхів управління фізкультурною та спортивною діяльністю молоді.

Динаміка розвитку фізичних якостей у студентів за 3-річний період навчання у вищому навчальному закладі (коли у них є обов'язкові заняття фізкультурою) має нелінійний характер. Найвищий приріст показників фізичної підготовленості спостерігається на І курсі. На ІІ і ІІІ темпи зростання значно знижуються.

Рівень загальної фізичної підготовленості студентів значно залежить від її вихідного рівня (до початку занять у вищому навчальному закладі). Аналіз результатів досліджень засвідчує, що двох годин на тиждень, відведених на заняття фізичною культурою у вищих навчальних закладах, недостатньо для досягнення оптимального рівня підготовленості, яка обумовлює успішне виконання державних тестів. Тому заняття з фізичної культури повинні мати більшу освітню та інструктивну спрямованість, що допоможе студентам у домашніх умовах самостійно виконувати фізичні вправи і цим підвищувати свою фізичну підготовленість.

Рівень вимог до фізичної підготовленості студентів останнім часом значно зріс. Нові більш складні задачі у фізичному вихованні й сучасному спорті вищих досягнень вимагають поглибленого вивчення чинників, що впливають на оволодіння різноманітними рухами, визначення важливості їх застосування для представників різних видів спорту. Тому необхідно глибоко, різнобічно досліджувати функціональні й морфологічні особливості спортсменів, розробляти модельні характеристики, обґрунтовувати нормативні показники особливостей статури спортсменів різного віку та їх спеціалізації.