Теоретичні та методичні основи формування рухової функції у молоді під час занять фізичною культурою та спортом

За допомогою методів антропометрії вивчалися основні параметри статури спортсменів чотирьох вікових груп: юнаків, юніорів, молоді та дорослих. Отримані дані дозволили визначити найбільш характерні відмітні риси статури спортсменів кожної з вікових груп, послідовно в усіх вікових групах простежити природну динаміку розвитку рухових можливостей спортсменів щодо їхнього віку. Аналіз цих результатів показує, що волейболісти юнацької групи за багатьма параметрами значно поступаються спортсменам юніорської групи і лише за деякими наближаються до них. Волейболісти юніорської групи наближаються до спортсменів молодіжної групи, а за деякими навіть перевершують їх.

Обстеженню в дослідженнях піддавалися: суглобні екскурсії нижніх кінцівок, точність попадання м'ячем у визначену зону ігрового майданчика з конкретного місця подачі. При цьому контролювалися можливості моторики спортсменів різного віку, враховувалися визначені інтервали часу і здатність до самооцінки біодинамічних характеристик окремих рухів. Аналіз отриманих даних дозволяє зробити висновок, що навчання техніці ударних рухів необхідно розглядати як складний динамічний процес, основні рушійні сили якого визначаються наявністю діалектичних протиріч між руховими завданнями, поставленими перед спортсменами, та їхніми руховими можливостями, зумовленими віковими особливостями організму. Для успішного вирішення цих протиріч необхідно застосовувати методику з урахуванням як групових, так й індивідуальних вікових особливостей спортсменів. Виявлені особливості моторики дають підстави вважати, що в методиці навчання слід враховувати не тільки групові розбіжності, але й індивідуальні.

Згідно з запропонованою нами класифікацією (гравітаційного навантаження), організм спортсменів, які займаються різними видами спорту, отримує різні види навантаження і по-різному на них реагує. Тривалий час занять цими вправами впливає на будову тіла, формування постави, фізичний розвиток, стан здоров'я і досягнення певного результату в обраному виді спорту. Фізичні вправи, які виконують спортсмени, а також молодь, що не займається спортом, було розподілено на чотири групи. До першої групи віднесено вправи, які виконують спортсмени в природних умовах гравітації (на повітрі без застосування вантажу чи інших снарядів, еспандерів тощо). В основному ці вправи виконують спортсмени, що займаються легкою атлетикою. Однак виняток становлять ті, хто працює зі снарядами (спортивна та художня гімнастика, спортивні ігри тощо).

Другу групу вправ рекомендуємо виконувати в умовах гіпогравітації, тобто у водному середовищі. На нашу думку, ці вправи доцільно виконувати плавцям, які тривалий час проводять тренування у воді.

Третю групу становлять вправи, які виконують спортсмени в умовах гіпергравітації, тобто з застосуванням гіпергравітаційного костюма, в якому по центрах біоланок розташовані вантажі, пропорційні масі кожної біоланки відносно маси всього тіла. До них також були віднесені вправи, що входять до першої групи, лише з додатковим навантаженням. Обов'язковою умовою вправ цієї групи є те, що біомеханічна структура рухів при виконанні їх в природних умовах повинна співпадати з тією ж біомеханічною структурою, яка спостерігається при виконанні цих вправ спортсменами в гіпергравітаційних костюмах.

До четвертої групи увійшли вправи, які виконуються в умовах супергравітації. Вони рекомендуються спортсменам, які займаються важкою атлетикою, атлетичною гімнастикою. Сюди ж відносимо легкоатлетичні види з застосуванням снарядів (метання, штовхання тощо). Таким чином, ця група вправ рекомендується спортсменам, які застосовують максимальні зусилля. Зауважимо, що зазначені навантаження на опорно-руховий апарат, як правило, не розташовані в центрах біоланок, а тому йдеться про розвиток не всіх, а окремої групи м'язів кінцівок та формування правильної постави.

Отримані нами дані свідчать, що систематичні й регулярні заняття фізичною культурою і спортом позитивно впливають на поставу людини при виконанні вправ з будь-яким рівнем гравітаційного навантаження в порівнянні з тими, хто їх не виконує. Серед спортсменів, які тренуються з різним рівнем гравітаційного навантаження, найкращі показники середньої (А_сер.) і максимальної (А_max) амплітуди коливань ЗЦМ як у фронтальній, так і в сагітальній площинах, зареєстровані у тих, що відносяться до групи з супергравітаційним навантаженням. Їх показники за всіма характеристиками найкращі й дорівнюють таким значенням: Асер. по осі Х - 2,07 0,22 мм; Аmax по осі Х - 11,3 1,84 мм; Асер. по осі Y - 2,54 0,41 мм; Аmax по осі Y - 10,84 1,73 мм.

За деякими показниками ті, хто тренується в умовах гіпогравітації, не набагато відстають від спортсменів групи з супергравітаційним навантаженням і мають добрі показники, які теж значно перевищують групу молоді, що не займається регулярно фізичною культурою та спортом і має такі показники: Асер. по осі Х - 2,66 0,36 мм; Аmax по осі Х - 15,03 1,81 мм; Асер. по осі Y - 3,37 0,71 мм; Аmax по осі Y - 19,3 3,21 мм. За одними показниками (Асер. х, Асер. у) вони майже однакові, за іншими значно гірші (Аmax х, Аmax у) й мають відповідні значення: Асер. по осі Х - 2,9 0,56 мм; Аmax по осі Х - 18,21 3,41 мм; Асер. по осі Y - 3,67 0,32 мм; Аmax по осі Y - 30,04 2,09 мм. У молоді, яка не займається спортом, найгірші показники: Асер. по осі Х - 3,44 0,78 мм; Аmax по осі Х - 30,67 3,67 мм; Асер. по осі Y - 4,04 1,0 мм; Аmax по осі Y - 34,03 2,7 мм.

Можна відзначити, що найкращі показники мають спортсмени, які тренуються в умовах супергравітації. Зауважимо, що заняття з супергравітаційним навантаженням потребує певної підготовки і зрілості (в віковому розумінні) організму та відсутності захворювань чи вад в опорно-руховому апараті; цей вид супергравітаційного навантаження має високий ступінь травматизму, що дуже небезпечно для здоров'я молоді.

Позитивний вплив на організм молоді має заняття видами спорту з гіпогравітаційними навантаженнями, тобто у водному середовищі.

Фахівці особливо рекомендують займатись аквааеробікою, плаванням та вправами у воді людям з захворюваннями й відхиленнями, особливо в опорно-руховому апараті, не допускаючи фізичних перевантажень. З упевненістю можна сказати, що аквааеробіка та плавання рекомендуються всім без винятку, оскільки вони позитивно впливають на всі органи й функціональні системи людського організму. Це стосується й всебічного розвитку молоді, фізичних якостей, загальної витривалості, а особливо досягнення високих результатів у спортивних іграх, легкоатлетичних локомоціях, де на перше місце висуваються техніка рухів і силові якості. Тому спортсменам цих видів спорту найдоцільнішим буде заняття в гіпергравітаційному костюмі, тобто в умовах гіпергравітації.

Четвертий розділ “Удосконалення біодинамічної структури рухової дії в процесі фізичної підготовки молоді” розкриває біомеханічні основи методики формування рухів у процесі навчання й тренування молоді, оптимізацію засобів гравітаційного тренування в навчанні молоді координаційно-складним технічним діям, педагогічний контроль стану скелетних м'язів у молоді при гравітаційному тренуванні.

Суть запропонованої методики полягає в тому, що при розвитку сили всіх основних скелетних м'язів людини варто використовувати філогенетично й онтогенетично сформовані в організмі реакції м'язової системи на природне поле сили тяжіння, зумовлене постійною дією сил гравітації. Вона заснована на використанні додаткового опору скороченню працюючих м'язів‚ проте маса кожного обтяження розподіляється між відповідними м'язовими групами. Якщо мова йде про збереження складної координаційної структури певної рухової навички, то обтяження необхідно розташовувати в зоні центрів мас біоланцюгів тіла, оскільки саме в цих точках прикладені рівнодіючі сил тяги груп м'язів, що призводять до рухів біоланцюги; у цих точках прикладені рівнодіючі сил гравітації біоланцюгів.

Таким чином, якщо додаткові обтяження розташувати в зоні центрів мас біоланцюгів, а розмір кожного з них дозувати в певному співвідношенні з масами біоланцюгів маси всього тіла й відповідно розміру всього обтяження, то можна домогтися, щоб тіло людини знаходилося в природному полі сили тяжіння, тільки збільшеному за модулем. Ці умови можна вважати наближеними до гіпергравітаційних навантажень, при яких на тіло людини діє та ж сила тяжіння, яка своїм вектором спрямована до центру Землі, перевищуючи природні сили за модулем. При цьому навантаження одержують абсолютно всі групи м'язів людини, причому це навантаження природне. Вантажі на біоланцюгах можуть бути закріплені різноманітними засобами. Ми пропонуємо варіант спеціального костюма з гніздами для вантажів, які можуть бути виготовлені з тонких металевих смуг, обгорнутих сирою гумою, різноманітної маси. Спортсмен, одягнений в такий костюм, може виконувати будь-яку спеціальну вправу. Виконуючи її з обтяженнями, він не порушує біокінематичну структуру рухів і в той же час створює підвищене навантаження на всі м'язові групи. Тренуючись спочатку в такому костюмі, він потім виконує необхідну вправу без обтяження. Як правило, в такому випадку спортсмен досягає більш високих результатів при контрольному тестуванні. Цей засіб достатньо універсальний, його можна застосовувати не тільки для розвитку силових можливостей, але й конкретно для удосконалення біодинамічної структури техніки в багатьох складнокоординаційних вправах, спортивних іграх, гімнастиці, акробатиці, боксі, фехтуванні тощо.

З метою експериментальної перевірки запропонованої методики гравітаційного тренування волейболістів було проведено спеціальне дослідження за участю спортсменів різних вікових груп, у якому брали участь чотири вікові групи: юнаки 15-16 років (7 чол.), юніори 17-18 років (14 чол.), молодь до 20 років (14 чол.), чоловіки 21 року й старші (15 чол.).

Результати тренування чоловічої групи волейболістів з використанням засобів спрямованої зміни гравітаційних взаємодій позначались на зміні біодинамічних характеристик опорних реакцій. Так, зокрема, у спортсменів спостерігалося незначне збільшення (0,79 %) вимірюваних показників вертикальної складової реакції опори при виконанні подач і зменшення показників при виконанні прийому та передачі м'яча знизу і зверху (в середньому на 4,5-5,2 %). У той же час у них значно зросли динамічні показники опорних реакцій відносно сагітальної складової при виконанні прийому та передачі м'яча знизу і зверху (в середньому на 23,4 % і на 88,5 %) і незначно збільшилися ці ж показники при виконанні подач (в середньому на 1,06 %). Щодо фронтальної складової вимірювані показники зменшилися при виконанні подачі (на 15,7 %) і збільшилися при прийомі та передачі м'яча знизу і зверху (відповідно на 38,8 % і 61,7 %). Вертикальна складових опорних реакцій залишилася без змін при прийомі та передачі м'яча знизу і збільшувалася на 3,9 % при виконанні подач. Однак вона ж зменшувалася при прийомі та передачі м'яча зверху (у середньому на 2,6 %).

Аналіз отриманих даних біодинамічних характеристик при виконанні впливу застосовуваних засобів на зміну структури опорних реакцій такого технічного прийому, як блокування, свідчать про недостовірні зміни (Р>0,05) у системі рухових дій у юнацькій групі волейболістів (зменшення показників від -1,52 % до +16,6 %). Також без змін залишилося значення максимальної вертикальної силової складової (Fmax). Середній відсотковий приріст змін усіх показників у них мав негативне значення (0,29 %). Порівняльний аналіз безпосереднього термінового впливу засобів гіпергравітаційного тренування на біодинамічні й тимчасові характеристики кожної досліджуваної технічної дії спортсменів дозволяє зробити висновок, що під впливом використання гіпергравітаційного костюма у волейболістів збільшуються силові показники опорних взаємодій, практично не змінюється геометрія рухів і трохи знижуються характеристики тимчасової структури виконуваних прийомів.

Кореляційні залежності характеристик опорних реакцій у волейболістів різних вікових груп при виконанні прийому та передачі м'яча знизу як у природних умовах, так і в умовах гіпергравітації, мали приблизно рівну кількість значеннєвих коефіцієнтів. Відсотковий вклад кожного показника в результат виконання технічної дії знаходився при цьому у приблизно рівних співвідношеннях (від 16,6 % до 33,3 %). У юнацькій групі найбільша залежність між показниками спостерігалася для результатів, вимірюваних щодо вертикальної осі (Fz - Fmax) (r=0,983-0,999), а також між силовими складовими опорних реакцій, вироблених у фронтальній і сагітальній площинах в умовах гіпергравітації (r=0,968). У природних умовах ці ж показники корелювали з від'ємним зв'язком (r= -0,881).

Аналіз кореляційних таблиць залежностей вимірюваних характеристик волейболістів різних вікових груп при виконанні нападаючого удару дозволяє зробити висновок, що в умовах гіпергравітації кількість значних кореляційних взаємозв'язків біодинамічної структури виконання досліджуваної дії зростає в порівнянні з природними умовами. Однак відсотковий вклад окремих характеристик у результат виконання нападаючого удару у волейболістів різних вікових груп мав свої особливості, відповідно: 1) від 4,2 до 6,3 %; 2) від 6,3 до 12,5 %; 3) від 12,5 до 14,6 %. При виконанні блокування м'яча у волейболістів різних вікових груп спостерігався приблизно однаковий розподіл біомеханічних характеристик у порівнянні з такими ж показниками, зафіксованими в них же при виконанні нападаючого удару. У гіпергравітаційних умовах у спортсменів спостерігалися три діапазони біомеханічних характеристик у результаті виконання рухової дії: 1) 4,5-7,6 %; 2) 7,6-10,6 %; 3) 10,6-12,1 %. У природних умовах - чотири діапазони: 1) 4,4-6,6 %; 2) 6,6-8,9 %; 3) 11,1-13,3 %; 4) 13,3-15,5 %. Верхня межа в гіпергравітаційних умовах (12,1 %) була трохи нижчою, ніж у природних умовах (15,5 %).

Для більш об'єктивного визначення впливу засобів гравітаційного тренування, зокрема, гіпергравітаційного костюма на координаційну структуру рухів волейболістів, була проведена спеціальна серія досліджень з використанням методу стабілографії. З цією метою в усіх експериментальних вікових групах досліджувалися частотно-амплітудні характеристики коливань тіла спортсменів, що знаходяться у вертикальній позі при виконанні блокування, подачі м'яча зверху, передачі м'яча знизу і зверху, нападаючого удару (динамічна стійкість), а також в умовах застосування стандартної проби Ромберга й ігрової стійки (статична стійкість).

Досліджувані стабілографічні характеристики в досліджуваних умовах мали таке відсоткове збільшення: Асер.(х) - від 14,56 до 59,07 %; fсер.(х) - від -11,43 до -59,07 %; Аmax(x) - (у юніорській групі). Максимальна амплітуда коливань ЗЦМ тіла зменшилася на 3,27 % у юнацькій, молодіжній, а в чоловічій групі вона збільшилася від 6,52 до 61,11 %; t(х) - зменшилося в юнацькій і чоловічій групах на 3,33 % і на 24,0 %, у юніорській і молодіжній - збільшилося на 93,63 % і на 47,37 %. У юнацькій, юніорській і молодіжній групах спостерігався від'ємний приріст Асер.(у) від 0,44 до 20,56 %, у чоловічій групі зареєстрований додатній приріст цього показника в середньому на 18,12 %. Було також зареєстроване зменшення приросту fсер.(у) від 21,57 до 73,96 % у всіх групах. У юнацькій і чоловічій групах відзначався також позитивний приріст Аmax(у) від 5,94 до 38,17 %, у чоловічій - на -33,87 %. У всіх інших групах спостерігався негативний приріст значення цього параметра від 14,08 до 28,49 %. t(у) збільшилося в юнацькій і юніорській групах відповідно на 42,1 % і на 120,0 %, у молодіжній і чоловічій - зменшилося на 20,0 % і 51 %. fсер. мала негативний відсотковий приріст вимірюваних значень у всіх вікових групах від 7,5 до 67,89 %. Асер. у юніорській групі зменшилася на 8,26 %, у всіх інших - мала збільшення від 6,39 до 52,83 %. При збереженні динамічної стійкості тіла волейболістів різного віку, при виконанні передачі м'яча знизу в умовах гіпергравітації спостерігався відсотковий приріст значень вимірюваних стабілографічних характеристик у сагітальній і фронтальній площинах. Внесок Асер.(х) збільшується від 23,04 до 86,57 %; fсер.(х) - від -16,13 до -63,18 %.

При виконанні передачі м'яча зверху волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації вимірювані стабілографічні характеристики мали також визначені відсоткові прирости своїх показників: Асер.(х) збільшувалася від 6,56 до 81,92 %; fср.(х) - від -17,85 до -35,7 %. У юніорській і молодіжній групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ Аmax(x) тіла зменшилася на 1,48 % і на 14,98 %, у юнацькій і чоловічій групах - збільшилася від 12,04 до 17,69 %; t(х) зменшилося в молодіжній і чоловічій групах на 11,76 % і на 11,11 % відповідно, у юнацькій і юніорській - збільшилося на 26,31 % і на 17,64 %; у всіх вікових групах спостерігався позитивний приріст показників Асер.(у) - від 2,32 до 54,54 %; fсер.(у) помітне зменшення приросту від 53,88 до 9,09 %. У юнацькій, молодіжній і чоловічій групах відзначався позитивний приріст показників Аmax(у) від 21,57 до 117,6 %, у юніорській - зменшення приросту на 13,81 %. t(у) збільшилося у всіх групах від 1,51 до 85,71 %; fсер мала негативне відсоткове відношення у всіх вікових групах від 3,47 до 45,62 %. У юніорській групі - зменшилося значення на 8,96 %, у всіх інших цей показник мав збільшення від 7,51 до 39,46 %.

При виконанні нападаючого удару волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації було зареєстровано, що досліджувані стабілографічні характеристики в сагітальній і фронтальній площинах також виявляли визначену тенденцію до відсоткового приросту значень досліджуваних показників. Асер.(х) збільшувалася від 8,8 до 27,23 %; fсер.(х) у молодіжній групі мала позитивний приріст на 18,41 %, в усіх інших випробовуваних також було помітне зниження цих показників від 35,92 до 48,1 %.

При виконанні проби Ромберга волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації статична стійкість у сагітальній і фронтальній площинах також характеризувалася визначеною динамікою координаційної структурної стійкості тіла спортсменів.

З метою з'ясування форми і характеру залежностей між частотно-амплітудними характеристиками коливань ЗЦМ тіла спортсменів і визначенням їхнього відсоткового вкладу в збереження координаційної структури динамічної й статичної стійкості використовувався кореляційний аналіз. З досліджень випливає, що визначальним фактором формування у волейболістів різного віку високого рівня їхньої технічної майстерності є досягнення ними відповідних біодинамічних показників моторики. Як доведено експериментально, засоби гравітаційного тренування є досить ефективними стимулами для інтенсифікації процесу формування в спортсменів необхідної біодинамічної структури технічних дій. На відміну від інших засобів силової підготовки волейболістів, використаний в експерименті й у тренувальних іграх гіпергравітаційний костюм не впливає деструктивно на кінематику та динаміку дій спортсменів. Фактично в тренуванні він не змінює координаційну структуру дій, тільки трохи змінює їхні силові компоненти, причому не за вектором та іншими біодинамічними параметрами, а тільки за модулем.

Особливо наочно це видно на отриманих в експерименті тензодіаграмах. Аналіз частотно-амплітудних характеристик коливань ЗЦМ при виконанні досліджуваних дій у костюмі й без нього також показує наявність несуттєвих розходжень у координаційній структурі прийнятих волейболістами поз і положень тіла. Таким чином, можна прийти до висновку, що пропоновані засоби (спеціальні вправи і гіпергравітаційний костюм) не порушують складну систему керування рухами у волейболістів, створюють для їхньої м'язової системи досить значне силове навантаження, що дозволяє сподіватися на позитивний вплив запропонованої методики й нові можливості засобів гравітаційної та силової підготовки спортсменів високої кваліфікації.

Отримані дані свідчать про те, що найбільш високих результатів засоби гравітаційного тренування дозволяють домогтися в силовій підготовці волейболістів старших вікових груп. Досліди показали, що найбільшого ефекту в тренуванні волейболістів молодших вікових груп можна досягти при індивідуалізації тренувального процесу спортсменів з обов'язковим урахуванням сформованої у них геометрії мас тіла. Вважаємо, що такий напрямок досліджень може бути наступним етапом модернізації методики спеціальної силової підготовки спортсменів.

Підсумки виконання спеціальних експериментів, спрямованих на контроль за станом кісткових м'язів волейболістів в умовах гравітаційного тренування, підтвердили раніше висунуту гіпотезу про можливості вибіркового й ефективного впливу запропонованих засобів на м'язову систему спортсменів високої кваліфікації. Практично це виявилося в тому, що у досліджуваних м'язах волейболістів усіх експериментальних вікових груп під впливом гравітаційного тренування відбулися позитивні зміни щодо підвищення їх біодинамічного потенціалу. Зокрема, збільшення й зниження твердості до оптимального рівня демпферності цих м'язів, які більшою мірою, ніж інші, відповідальні за реалізацію фінальної фази кожного з усіх досліджуваних зразків рухових дій.

У п'ятому розділі “Обґрунтування дидактичної системи формування рухової функції молоді в практичній діяльності” розкрито моделювання розвитку рухової функції молоді в процесі занять фізичною культурою та спортом, розглянуто ефективність запропонованої методики впливу гравітаційного навантаження на стан здоров'я, фізичний розвиток, формування ефективних структур рухових дій молоді в процесі навчання й тренування, а також на показники частоти серцевих скорочень спортсменів різних вікових груп.

Пошук цільових засобів вирішення рухових завдань реалізується в широкій зоні: від системи евристичного орієнтування (сукупність відбірних і регулятивних правил, способів розробки рішень) до алгоритмів (сукупність технологічних операцій, їх послідовність). Згідно з запропонованою класифікацією (звичайні - природні умови гравітації, гіпогравітації, гіпергравітації та супергравітації), вплив вправ, виконуваних у таких умовах, різний. У зв'язку з цим треба чітко визначити конкретну мету і завдання для тієї чи іншої людини, пропонувати молоді займатись тими видами, які відповідають рішенням цих завдань, оскільки вправи з різним рівнем гравітаційного навантаження по-різному впливають на людину.

Рухова діяльність людей, що займаються фізичною культурою та спортом, є комплексом рухів, операцій (автоматизований компонент дії), які реалізуються в процесі вирішення певних завдань, характеризується біомеханічними параметрами, а також енергетичними затратами. Сукупність рухів може бути відносно простою (ряд послідовних дій, операцій) і ускладненою (комплекс взаємопов'язаних систем руху). Необхідно виділити три групи чинників, які визначають діяльність спортсмена при вирішенні рухового завдання. Перша група пов'язана з технікою рухової дії, друга - з середовищем, в якому він реалізує свою діяльність, третя є сукупністю морфофункційних якостей. Рухова дія спортсмена є процесом, підпорядкованим загальним закономірностям прийняття суб'єктом рішення про те, що він повинен робити, як і для чого.

Проведені нами дослідження свідчать, що застосування фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження викликають під час занять фізкультурою або спортом чотири різних види їх впливу на формування й удосконалення рухової функції, а також удосконалення технічної підготовки спортсменів (рис. 1).

Тож заняття фізичною культурою мають позитивний приріст показників амплітудно-частотних характеристик коливань ЗЦМ тіла у студентської молоді порівняно з тими, хто не займається взагалі. Ці показники характеризують підвищення м'язового тонусу, покращення постави й статури тіла.

Заняття плаванням позитивно впливають на стан м'язової системи тіла людини навіть порівняно з тими, хто займається фізичною культурою в звичайних природних умовах. Усі показники набагато кращі в студентів-плавців, за всіма отримуємо різницю статистично достовірну. При зіставленні цих показників з показниками студентської молоді, яка не займається фізичною культурою взагалі, матимемо значно більший відсоток покращань.

Встановлено також, що студентська молодь, яка займається спортом в умовах гіпергравітаційного навантаження, має кращі показники стану м'язової системи статури тіла порівняно зі студентами, які займаються в звичайних (природних) умовах за всіма показниками.

фізичний культура молодь скелет

Математичний аналіз статистичних показників, отриманих при виконанні вправ в умовах супергравітації, у порівнянні з показниками тих же характеристик студентів, які займаються регулярно фізичною культурою в звичайних умовах, показує, що розвиток м'язової системи позитивно впливає на поставу значно більше, ніж будь-які інші чинники. Але, як уже було зазначено раніше, під час занять різними видами спорту з супергравітаційним навантаженням особливу увагу слід звертати на попередню фізичну підготовку, вікову зрілість та відсутність вад в опорно-руховому апараті.

Головною метою наступного етапу досліджень було вивчення впливу занять фізичною культурою в природних умовах, виконання фізичних вправ з різним рівнем гравітаційного навантаження на серцево-судинну систему молоді порівняно з тими студентами, які регулярно не займаються фізичною культурою або спортом (рис. 2, 3). У дослідженнях брали участь ті ж обстежувані, що й у попередньому етапі експерименту, тобто студентська молодь і спортсмени, які регулярно займаються в умовах гіпогравітації, гіпергравітації та супергравітації.

З отриманих даних видно, що застосування гіпергравітаційного костюма позитивно впливає на здоров'я (за показниками ЧСС), розвиток м'язової системи та рухових якостей, а також на покращення частотно-амплітудних показників коливань ЗЦМ тіла спортсменів.

Слід також вважати, що на всіх заняттях треба підвищувати рівень інтересу й мотивації молоді до систематичних занять фізкультурою та спортом: на кожному з них подавати теоретичні відомості про вплив фізичних вправ на покращення постави, фізичний розвиток, удосконалення рухових якостей та зміцнення здоров'я молоді.

Таким чином, гіпотеза про ефективність обґрунтованої дидактичної системи формування рухової функції з урахуванням гравітаційного навантаження підтверджена.

ВИСНОВКИ

Здобуті в процесі дослідження результати дають підстави для таких загальних висновків:

Навчання рухам треба розглядати як процес передачі знань про рухи й формування спеціальних навичок, що відображають руховий досвід попередніх поколінь. У дидактиці цей процес розглядають як взаємодію діяльності вчителя-тренера й учня, спрямований на придбання нових знань, умінь і навичок, а також на розвиток розумових і духовних цінностей. Навчання - це характерна діяльність педагога-тренера; навчання, тренування - основа діяльності того, кого навчають. Ці дві сторони одного процесу нерозривно пов'язані між собою і відбуваються практично одночасно.

Головні складові педагогічного процесу - це розвивальний та виховний характер навчання. Розвивальний характер навчання базується на глибокому взаємозв'язку розумового і фізичного розвитку та змісту навчання. Недотримання цієї закономірності в практиці фізичної культури знижує ефективність тренувального впливу, негативно впливає на стан здоров'я, розвиток функції окремих систем організму та фізичну підготовленість. Обов'язково треба знати й враховувати вікові та індивідуальні закономірності розвитку різних функціональних систем і організму в цілому. Якщо тренер-педагог володіє такими знаннями, то він може програмувати навчально-тренувальний процес розвиваючого характеру, не порушуючи при цьому закономірностей навчання.

Виховний характер навчання в педагогічному процесі полягає в формуванні позитивних якостей молоді з застосуванням засобів фізичної культури та спорту, тобто свідомої дисципліни, наполегливості, мужності, активності, ініціативності, чесності й справедливості, уміння діяти в колективі тощо.

Протягом життя людини під впливом багатьох факторів формуються рухові дії й процес їх формування може мати різний характер. Оптимізація його досягається в умовах раціонально побудованого навчання. Внутрішню логіку процесу утворення й удосконалення рухової дії в таких умовах прийнято розглядати як послідовний перехід від знань та уявлень про дію до вміння виконати її, а потім - від уміння до навички. Можливість навчитись раціональним руховим діям (як і будь-яким іншим розумовим діям) залежить від набуття правильних знань про сутність, правила та умови їх виконання, але перетворення знань у дію може відбутися лише на основі його практичного здійснення.

Гравітаційне тренування порівняно з усіма іншими засобами, методами оздоровлення й атлетичного розвитку особистості полягає в системно-енергетичному підході до здоров'я людини, прагненні до більшої організованості та упорядкованості відомих функціональних взаємодій його організму з навколишнім середовищем, довільно регульованих таким чином на основі біоенергетичних критеріїв якості обміну між ними.

В умовах різного впливу гравітаційного навантаження хребет є основною твердою опорою тулуба й відіграє головну роль в підтримці та збереженні вертикальної пози людини, що пов'язано з антигравітаційною роботою кожного з елементів хребта.

Аналіз літературних джерел, а також наші дослідження, дозволяють констатувати той факт, що статика людини характеризується вертикальним положенням тіла в просторі, визначаючи його поставу. Вважається, що в процесі морфологічного розвитку період життя людини від 6 до 25 років є найвідповідальнішим у формуванні правильної постави. Вона залежить від ряду анатомічних і фізіологічних чинників й змінюється з віком через вплив багатьох факторів: заняття фізичною культурою та спортом, зміна режиму життя, статеве дозрівання тощо. Для формування правильної постави дітей та молоді велике значення має розвиток м'язів тулуба (м'язовий корсет), тонус яких формує та утримує поставу, а зменшення їх напруги порушує її. Одна з основних причин нестійкої постави у дітей - слабко розвинуті м'язи тулуба.

Збільшення рухової активності дітей та підлітків призводить до змін у кістковій системі та більш інтенсивного росту їх тіла. Під впливом занять фізичною культурою і спортом кістки стають міцнішими й стійкішими до навантажень і травм. Правильно організовані заняття фізичною культурою та спортивне тренування з урахуванням вікових особливостей позитивно впливають на формування постави й сприяють усуненню різних її порушень.

На підставі проведених досліджень пропонується нова система класифікації фізичних вправ залежно від їх впливу на організм людини в гравітоніці: вправи в звичайних умовах гравітації (природних, без застосування вантажу); вправи, що моделюють умови гіпогравітації (в водному середовищі); вправи, що моделюють умови гіпергравітації (з застосуванням вантажів обмеженої ваги і обов'язково розташованих в центрах мас біоланок тіла); вправи супергравітації (з застосуванням максимального вагового навантаження не розташованого в центрах мас біоланок, які носять локальний характер і розвивають окремі групи м'язів).

Застосування в фізичному вихованні та тренувальному процесі вправ, що моделюють гравітаційне навантаження, позитивно впливає на поставу дітей та молоді.

Заняття будь-якими видами спорту з різним рівнем гравітаційного навантаження позитивно впливають на стабілографічні показники коливань тіла людини, які характеризують високий розвиток скелета й м'язів тіла, що формують поставу та її стійкість. Висока стійкість постави є передумовою доброго здоров'я, фізичного розвитку та підготовленості до занять професійною діяльністю.

Засіб гіпергравітаційного навантаження, який лежить в основі біомеханічного моделювання, не порушує природних закономірностей побудови рухів людини і його широке застосування дозволяє більш ефективно формувати в учнів різноманітні рухові навички на всіх етапах цільової педагогічної програми фізичного виховання, завдяки чому всі групи м'язів отримують природне навантаження.

Експериментальне вивчення впливу засобів гіпергравітаційного навантаження на координаційну структуру рухів спортсменів за допомогою методу стабілографії показало, що при виконанні деяких технічних дій (блокування) в гіпергравітаційному костюмі спостерігалися достовірні позитивні зміни (Р<0,05-0,01) досліджуваних стабілографічних характеристик.

При виконанні нападаючого удару волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації було зареєстровано, що досліджувані стабілографічні характеристики в сагітальній і фронтальній площинах також виявляли визначену тенденцію до відсоткового приросту значень досліджуваних показників. Асер.(х) збільшувалася від 8,8 до 27,23 %; fсер.(х) у молодіжній групі мала позитивний приріст на 18,41 %, а в усіх інших випробовуваних також було помітне зниження цих показників від 48,1 до 35,92 %. У юнацькій і юніорській групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ тіла Аmax(x) зменшилася на 19,67 % і на 10,7 %, у молодіжній і чоловічій групах - збільшилася на 9,86 і 16,3 %; t(х) зменшилося в чоловічій групі на 21,43 %, у всіх інших спостерігалося збільшення цього показника від 6,67 до 60,0 %; Асер.(у) у чоловічій групі випробуваних спостерігалося зниження цих показників на 23,41 %, а в усіх інших вікових групах спостерігався позитивний приріст показників від 9,83 до 120,34 %; fсер.(у) у юнацькій і юніорській групах спостерігалося зменшення приросту на 53,02 % і 60,42 %, а в молодіжній і чоловічій групах збільшення виявлялося тільки на 9,13 % і 9,58 %. У юнацькій, молодіжній і чоловічій групах спостерігався позитивний приріст Аmax(у) від 1,42 до 7,78 %, у юніорській - зменшення цього показника на 19,56 %. t(у) збільшувалося в юнацькій і юніорській групах на 93,75 % і на 24,0 %, у молодіжній і чоловічій групах відзначене зменшення цього показника на 22,85 % і на 25,0 %. fсер. мала позитивний відсотковий приріст у молодіжній групі на 8,6 %, а в інших групах спостерігався її негативний приріст від 3,43 % до 61,48 %. Асер. у юнацькій, юніорській і молодіжній групах знижувалася в діапазоні від 9,58 до 21,38 %, а в чоловічій спостерігався позитивний приріст на 12,7 %.

При виконанні ігрової стійки волейболістами різного віку в природних умовах і в умовах гіпергравітації координаційна структура статичної стійкості в сагітальній і фронтальній площинах характеризувалася значними змінами. У юнацькій і молодіжній групах спостерігалося збільшення Асер.(х) на 15,7 % і на 25,99 %, а в юніорській і чоловічій групах зменшення відсоткового вкладу цього показника на 18,16 % і на 21,22 %. У молодіжній і чоловічій групах мала позитивний приріст fсер.(х) на 34,94 % і на 76,27 %, а в юнацькій і юніорській групах спостерігався негативний приріст внеску цього показника на 16,2-

27,51 %. У юнацькій, юніорській і молодіжній групах максимальна амплітуда коливань ЗЦМ Аmax(x) тіла знижувалася на 11,2-40,63 %, у чоловічій групі збільшилася на 14,66 %. t(х) зменшилося в юнацькій, юніорській і молодіжній групах у межах від 16,66 % до 40,0 %, у чоловічій групі збільшувалося на 33,07 %. У юнацькій, юніорській і чоловічій групах Асер.(у) мала негативний приріст від 2,55 % до 10,09 %, а в молодіжній групі спостерігався позитивний приріст цього показника на 35,10 %.

При навчанні техніці рухів за допомогою спеціальних фізичних вправ, спрямованих на досягнення конкретної проміжної цілі, стосовно якої вона може розглядатися як головна ціль і мати свою ієрархію завдань, спеціальні вправи повинні мати свій регламент біомеханічних характеристик, або якийсь інший елемент алгоритму рухів, що входять в конкретні підцілі. Учень, який успішно пройшов попереднє тренування з застосуванням спеціальних вправ, вважається підготовленим для виконання цільової програми, спрямованої на формування й удосконалення рухових навичок в автоматизованому режимі з використанням широкого комплексу технічних засобів керування.

В основі дидактичного процесу пізнання, оцінки й побудови рухової дії спортсмен використовує модельні уявлення про об'єкт дослідження, його конкретність, ступінь складності, можливість здійснювати варіативні операції щодо його раціоналізації тощо. В теорії спортивної техніки моделювання визначається як процес відображення, уявлення рухової дії спортсмена, рухового завдання та його вирішення для виявлення суттєвих параметрів (просторових, часових і силових). У ході вирішення рухового завдання складається цілий комплекс дидактичних моделей - нормативних, біомеханічних, фізіологічних, психологічних та інших.

Застосування науково-обґрунтованої методології в фізичному вихованні та спорті надає можливість знайти найпростіший, найбільш ефективний шлях досягнення достовірних знань, а також визначити місце цієї галузі знань і напрямки її розвитку. Враховуючи те, що стан здоров'я дітей і молоді значно погіршився під впливом чинників соціально-економічного й екологічного характеру, в тому числі й недостатньої фізичної активності, необхідно більш повно використовувати арсенал можливостей системи фізичного виховання для більш ефективного вирішення завдань зміцнення здоров'я, підвищення рухової активності й виховання здорового стилю життя школярів і молоді.

Рухові можливості у хлопців та дівчат розвиваються нерівномірно і виявляються по-різному, але приблизно однаково до періоду статевого дозрівання. Після періоду статевого дозрівання відбуваються значні зміни в моториці, компоненти її значно відрізняються у юнаків і дівчат, а розвиток систем і органів має свою специфіку. Після цього вікового періоду рухові досягнення юнаків продовжують рости, а у дівчат, якщо вони не займаються фізкультурою та спортом, приріст результатів у фізичній підготовленості припиняється.

Порівняльний аналіз динаміки фізичної підготовленості студентів протягом навчального року свідчить, що найвищий приріст результатів з показників розвитку рухових якостей та з фізичної підготовленості спостерігався в кінці І курсу, а на ІІ і ІІІ курсах простежувався їх подальший незначний приріст. Аналіз результатів тестування юнаків показав, що приріст показників витривалості найвищий в кінці І курсу, на ІІ і ІІІ курсах ця якість розвивається рівномірно. Приріст показників інших рухових якостей за трьохрічний період навчання незначний.

При плануванні педагогічного процесу з фізичного виховання та спортивного тренування потрібно враховувати насамперед те, що ріст і біологічний розвиток школярів і молоді характеризуються глибокими внутрішніми й зовнішніми змінами, які відображаються як на окремих функціональних системах, так і на всьому організмі в цілому. Врахування цих змін необхідне як в організації, так і в змісті навчально-виховного процесу з фізичної культури та спорту.

На підставі математичного аналізу статистичних показників, отриманих при виконанні вправ в умовах супергравітації, порівняно з показниками тих же характеристик студентів, які регулярно займаються фізичною культурою, було встановлено, що розвиток м'язової системи впливає на поставу і статуру значно краще, ніж будь-які інші навантаження. Але під час занять певними видами спорту з супергравітаційним навантаженням особливу увагу слід звертати на попередню спеціальну підготовку, вікову зрілість, відсутність вад в опорно-руховому апараті молоді. На всіх заняттях з фізичного виховання в школі і вищих навчальних закладах, незалежно від рівня гравітаційного навантаження, треба підвищувати рівень інтересу й мотивації молоді завдяки теоретичній та наочній інформації про позитивний вплив цих вправ на поставу, статуру, ходу, що позитивно впливає на організм, який формується.

У результаті проведеного дослідження дістала підтвердження висунута гіпотеза, розв'язані всі поставлені завдання й досягнута мета дослідження - обґрунтовано теоретичні й методичні засади формування рухової функції дітей та молоді у процесі занять фізичною культурою і спортом.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані з метою реалізації Національної доктрини розвитку освіти, Цільової комплексної програми “Фізичне виховання - здоров'я нації”. У зв'язку з цим вважаємо за можливе сформулювати деякі рекомендації Міністерству освіти і науки України, його методичним органам, Державному Комітету України з фізичної культури і спорту, навчальним закладам спортивного профілю:

- застосовувати методику гравітаційного навантаження в процесі фізичного виховання для учнів різних вікових груп та з різним рівнем фізичної підготовленості;

- застосовувати методику гравітаційного навантаження в навчально-тренувальному процесі підготовки спортсменів різних вікових груп та різного рівня спортивної кваліфікації;

- застосовувати методику гравітаційного навантаження з молоддю, яка відноситься до спеціальних медичних груп.

У дисертації започатковані нові напрями подальших наукових досліджень зі спеціальної фізичної підготовки та удосконалення спортивної майстерності з застосуванням різних рівнів гравітаційного навантаження як для молоді, яка займається фізичною культурою, так і для спортсменів високої кваліфікації. Ці напрями наукових досліджень потребують подальшого вивчення й удосконалення під час занять фізичною культурою та спортом.

ЛІТЕРАТУРА

Основні положення дисертації викладені в таких публікаціях автора:

Монографія:

Носко Н.А. Педагогические основы обучения молодежи и взрослых движениям со сложной биомеханической структурой. - К.: Науковий світ, 2000. - 336 с.

Навчальні посібники, програми і науково-методичні рекомендації:

Лапутін А.М., Носко М.О., Кашуба В.О. Біомеханічні основи техніки фізичних вправ. - К.: Науковий світ, 2001. - 201 с. (Розділи “Біомеханічні основи побудови фізичних вправ”, “Легка атлетика”, “Рухливі ігри”, “Спортивні ігри”).

Ермаков С.С., Мартышевский К.К., Носко Н.А. Тренажеры в волейболе. - К.: ИСМО, 1999. - 160 с. (Вступ. Розділи “Методические особенности использования технических средств обучения”, “Специальные устройства”).

Лапутин А.Н., Гамалий В.В., Архипов А.А., Кашуба В.А., Носко Н.А., Хабинец Т.А. Практическая биомеханика. - К.: Науковий світ, 2000. - 298 с. (Розділи “Биомеханический анализ”, “Биомеханическая классификация опорно-двигательного аппарата”, “Измерение геометрии масс тела человека”, “Измерение биокинематических характеристик”).

Лапутін А.М., Гамалій В.В., Архипов О.А., Кашуба В.О., Носко М.О., Хабінець Т.О. Біомеханіка спорту. - К.: Олімпійська література, 2001. - 320 с. (Розділи “Біомеханічний аналіз”, “Перспективи розвитку біомеханічних технологій удосконалення технічної майстерності спортсменів”).

Бельський О.М., Носко М.О., Ткач Е.М. Методичний посібник з організації і методики проведення уроків плавання в загальноосвітній школі. - Чернігів: ЧДПІ, 1996. - 51 с. (Вступ. Розділи “Урок - основна форма організації занять з плавання”, “Примірний зміст 30 уроків для неуміючих плавати”).

Лапутін А.М., Носко М.О., Кашуба В.А., Хабінець Т.А., Гамалій В.В. Програма з біомеханіки спорту. - К.: Науковий світ, 1999. - 16 с. (Пояснювальна записка. Розділи “Зміст дисципліни”, “Дидактика дисципліни”).

Лапутін А.М., Носко М.О., Архипов О.А. Програма з спортивної метрології. - К.: Науковий світ, 1999. - 13 с. (Пояснювальна записка. Розділ “Короткий виклад основних питань за темами”).

Маслов В.Н., Крюков Ю.Г., Носко Н.А. Волейбол: Программа для тренировочного факультета университета физического воспитания и спорта. - К.: УГУФС, 1995. - 49 с. (Вступ. Розділи “Техника игры”, “Тактика игры”).

Носко Н.А., Синиговец В.И., Дейкун Н.П., Власенко С.А., Пеньковец В.И., Бурлака И.Н. Инструментальные методы контроля в физическом воспитании и спорте. - Чернигов: ЧГПИ, 1996. - 55 с. (Розділи “Значение методов контроля в спорте”, “Классификация основных групп инструментальных методов контроля”, “Измерение и измерительная система”, “Характеристика узлов и элементов измерительной системы”).

Ибраимова М.В., Махмуд А.Х., Носко Н.А. Особенности развития физических качеств юных теннисистов на начальном этапе подготовки. - К.: УГУФС, 1995. - 18 с. (Розділи “Особенности подготовки юных спортсменов в теннисе”, “Содержание учебно-тренировочного процесса юных теннисистов по физической подготовке на начальном этапе подготовки”).

Носко Н.А., Ибраимова М.В., Маслов В.Н., Махмуд А.Х. Теннис: Методические рекомендации для начинающих теннисистов. - Чернигов: ЧГПИ, 1996. - 33 с. (Розділ “Возрастные особенности юных теннисистов”).

Ткач Е.М., Бельський О.М., Носко М.О. Методичні рекомендації з організації і методики занять плаванням в дитячому оздоровчому таборі. - Чернігів: ЧДПІ, 1997. - 17 с. (Вступ. Розділи “Методичні рекомендації з початкового навчання плаванню”, “Примірні комплекси вправ, що використовуються під час навчання плаванню”).

Власенко С.О., Носко М.О., Пеньковець В.І., Ткач Е.М., Ткач Н.М. Організація і методика проведення уроків з лижної підготовки в загальноосвітній школі. - Чернігів: ЧДПУ, 1998. - 47 с. (Розділ “Техніка пересування на лижах”).

Статті у провідних фахових виданнях:

Носко Н.А. Методика комплексного вимірювання біомеханічних характеристик спортивних рухів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №10. - С. 9-12.

Носко Н.А. Дослідження техніки нападаючих ударів у волейболістів різного віку методом акселерометрії // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №13. - С. 3-5.

Носко М.О. Критерії технічної підготовленості волейболістів різних вікових груп // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №14. - С. 6-10.

Носко Н.А. Управление процессом совершенствования технического мастерства волейболистов с учетом возрастных особенностей формирования двигательных навыков // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №17. - С. 43-49.

Носко Н.А. Моделирование техники нападающих ударов волейболистов различных возрастных групп // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №18. - С. 40-44.

Носко Н.А. Индивидуальные и среднестатистические, т.е. групповые, модели техники выполнения нападающего удара в волейболе // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №19. - С. 37-39.

Носко Н.А. Пути совершенствования обучения ударным движениям волейболистов различных возрастных групп // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №20. - С. 22-24.

Носко Н.А. Разработка целевых дифференцированных педагогических программ обучения и контроля техники нападающих ударов // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №21. - С. 25-31.

Носко Н.А. Влияние гравитационной тренировки на координационную структуру движений при обучении волейболистов сложным техническим действиям // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 1999. - №22. - С. 41-44.

Носко Н.А. Определение воздействий средств гравитационной тренировки на технику выполнения основных технических действий в волейболе // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №1. - С. 35-38.

Носко Н.А. Биомеханические свойства скелетных мышц волейболистов различных возрастных групп // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №2. - С. 35-38.

Носко Н.А. Педагогический контроль состояния скелетной мускулатуры волейболистов различных возрастных групп в гравитационной тренировке // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №3. - С. 41-44.

Носко Н.А. Возрастные величины опорных реакций при выполнении основных технических приемов игры волейболистами различного возраста в различных условиях тренировочного процесса // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №4. - С. 35-38.

Носко Н.А Теоретическое обоснование использования средств гравитационных взаимодействий тела спортсмена в тренировочном процессе // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №5. - С. 23-26.

Носко М.О.‚ Гаркуша С.В. Статистичні показники основних технічних прийомів гри після введення нових правил суддівства у волейболі // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №6. - С. 3-6 (Статистична обробка результатів дослідження).

Носко Н.А. Воздействие средств гравитационной тренировки на координационную структуру выполнения блокирования волейболистами различного возраста // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №7. - С. 55-58.

Носко М.О., Гаркуша С.В. Вплив гіпергравітаційного навантаження на показники серцевих скорочень в тренуванні волейболістів // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №8. - С. 9-12 (Опис результатів дослідження).

Носко Н.А. Влияние средств специальной силовой нагрузки на подготовку студентов факультета физического воспитания (на примере игровых видов спорта) // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №9. - С. 24-27.

Пеньковець В.І., Носко М.О. Вплив фізкультурних занять на фізичний розвиток дітей 3-4-річного віку з урахуванням їх анатомо-фізіологічних особливостей // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Зб. наук. пр. під ред. Єрмакова С.С. - Харків: ХХПІ, 2000. - №10. - С. 7-12 (Теоретичне обґрунтування моторики дошкільнят).