Розвиток креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор

Дмитрук Світлана Вікторівна

УДК 37.036+796.5

Розвиток креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор

13.00.06 - Теорія, методика і організація культурно-просвітньої діяльності

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2007р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного туризму Київського національного університету культури і мистецтв, Міністерство культури і туризму України, м. Київ.

Науковий керівник кандидат педагогічних наук, професор Кірсанов Володимир Володимирович Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри прикладної культурології.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Вербець Владислав Володимирович Рівненський державний гуманітарний університет, декан художньо-педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент Петрова Ірина Владиславівна Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри зв'язків з громадськістю.

Провідна установа: Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України, кафедра теорії, історії і практики культури

Захист відбудеться “18” травня 2007 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.807.01 у Київському національному університеті культури і мистецтв за адресою: м. Київ 01601, вул. Щорса, 36, ауд. 209.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв за адресою: м. Київ 01601, вул. Щорса, 36.

Автореферат розісланий “17” квітня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.В. Коваленко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Проблема розвитку креативності студентів є однією з центральних в педагогіці, оскільки сучасне суспільство потребує від майбутніх фахівців нових нестандартних ідей, пошуку оригінальних шляхів їх втілення, долання шаблонів і стереотипів мислення. В Національній доктрині розвитку вищої освіти в Україні наголошується на необхідності застосовувати нові педагогічні технології, зорієнтовані на розвиток творчої особистості, готової до наукового й творчого пошуку. Завдання педагогіки - обґрунтувати шляхи, форми і методи розвитку у студентів “постійної та впевненої готовності до самостійної пошукової діяльності, до прийняття самостійних рішень у складних невизначених ситуаціях” (Е. Торренс).

Сказане повною мірою стосується й дозвілля як особливої сфери соціалізації особистості, зокрема такої популярної серед студентської молоді його галузі, як туризм. Хоча за останнє десятиліття туристична інфраструктура значно розширилася, з'явилися нові цікаві форми дозвілля туристів, однак у процесі комерціалізації цієї сфери питання реалізації виховних, культурно-просвітніх можливостей туризму відійшли на другий план. Простежується орієнтація організаторів переважно на пасивно-споживацькі, а не творчі види дозвілля. Така ситуація актуалізує розробку педагогічних технологій розвитку креативності студентів адекватних сучасним соціокультурним умовам функціонування туризму.

В науці досліджено різні аспекти порушеної проблеми, є різні підходи до феномену креативності: як до здатності створювати щось нове та оригінальне (Ф. Бартон); як до особливого різновиду творчого дивергентного мислення, високорозвиненої уяви, естетичного світосприйняття (E. Tорренс); як до системи особистісних якостей (К. Платонов); як до специфічного діяльнісно-когнітивного явища (Дж. Гілфорд, E. Tорренс). В роботах вітчизняних і зарубіжних авторів, присвячених проблемам творчості і розвитку творчої особистості (Ф. Бартон, Д. Богоявленська, Дж. Гілфорд, С. Мельникова, E. Tорренс, Д. Харрінгтон, В. Цимбал, В. Чигринов), осмислюється креативність як складний, багатогранний предмет педагогічного дослідження і доводиться, що процес розвитку креативності потребує відповідних умов, він може бути ефективнішим завдяки спеціальним ігровим вправам, технікам і методам.

Останнім часом з'явилися наукові праці, присвячені розвитку духовно-творчих здібностей студентів (В. Вербець, О. Олексюк), творчих здібностей учнівської молоді засобами аматорського мистецтва (Б. Брилін, О. Руденко, М. Татаренко), дослідженню принципів, форм і методів культурно-просвітньої діяльності (М. Аріарський, М. Поплавський, В. Тріодін), реалізації культурно-просвітнього потенціалу туризму в організації дозвілля молоді (Л. Устименко). Ідея про інтеграцію рекреаційної і розвиваючої функцій дозвілля була реалізована в дослідженнях М. Аріарського, Б. Тітова, О. Безпалько та ін.

Водночас поза увагою лишаються теоретичні та методичні питання розвитку креативності студентів засобами туризму, не визначено шляхів застосування принципів проектування багатоцільових соціально-культурних дозвіллєвих програм (В. Кірсанов), при цьому не створено методики розробки і впровадження ігрових туристських програм, орієнтованих на творчі види дозвіллєвої діяльності. Значна кількість існуючих молодіжних культурно-дозвіллєвих заходів пізнавального характеру не відповідають рекреаційним вимогам до організації дозвілля, не забезпечують належної рухової активності, що не сприяє здоровому способу життя студентів (В. Бардов, І. Сергета).

Суперечність між необхідністю застосування нових педагогічних методів розвитку креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор і недостатнім теоретичним і методичним дослідженням цієї проблеми зумовило вибір теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота виконана в межах державної комплексної програми “Культура. Просвітництво. Дозвілля” і є складовою комплексної наукової теми кафедри прикладної культурології Київського національного університету культури і мистецтв “Інноваційні педагогічні і рекреаційні технології в галузі дозвілля” (28.08.1999 р., протокол № 1). Тема дисертації затверджена Головною вченою радою КНУКіМ (16.02.2007 р., протокол № 8) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (від 23.01.2007 р., протокол № 1).

Мета дослідження: розробити й експериментально перевірити методику розвитку креативності студентів засобами туристських ігор в умовах дозвілля.

Мета дослідження зумовила постановку та вирішення таких завдань:

- проаналізувати наукові праці з досліджуваної проблеми, уточнити категоріальний апарат дослідження, обґрунтувати теоретичні засади розвитку креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор;

- з'ясувати особливості туризму як галузі дозвілля, розкрити його можливості для розвитку креативності студентів;

- розробити й експериментально перевірити методику розвитку креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор;

- на основі цієї методики сформулювати вимоги й рекомендації до проведення та керівництва туристськими іграми в процесі організації дозвілля студентів.

Об'єкт дослідження - педагогічний процес розвитку креативності студентів засобами туристських ігор.

Предмет дослідження - зміст, форми і методи розвитку креативності студентів засобами туристських ігор в умовах дозвілля.

Методи дослідження. Відповідно до визначених завдань в дисертаційній роботі застосовано загальнонаукові теоретичні та емпіричні методи (аналізу, синтезу, класифікації, спостереження, опису, опитування, вимірювання, порівняння, проектування, моделювання, експерименту, експертного оцінювання, математико-статистичні методи), за допомогою яких узагальнено результати наукових досліджень з порушеної проблеми, зібрано та опрацьовано результати констатувального та формувального експериментів, сформульовано відповідні наукові висновки.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше:

- обґрунтовано теоретико-методологічні засади розвитку креативності студентів засобами туристських ігор в умовах дозвілля, уточнено категоріальний апарат, здійснено міждисциплінарну інтеграцію наукових досліджень відповідно до мети і завдань обраної теми;

- розкрито можливості туризму як галузі дозвілля для розвитку креативності студентів;

- на основі аналізу педагогічних методик і технік активного навчання, що застосовуються для розвитку креативності студентів, розроблено ігрові методики організації активного дозвілля студентів на основі спортивно-оздоровчого туризму;

- розроблено методику проектування й реалізації поліфункціональних ігрових туристських програм за модульним принципом, визначено зміст та послідовність основних модулів та блоків, розроблено їх науково-методичне забезпечення, обґрунтовано базові принципи організації, проведення та керівництва туристськими іграми;

- експериментально перевірено методику розвитку креативності студентів засобами туристських ігор в умовах дозвілля, доведено її ефективність, обґрунтовано методичні рекомендації з організації і проведення туристських ігор.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що запропонована методика може бути використана в організації активного дозвілля студентів вищих навчальних закладів, в діяльності культурно-дозвіллєвих установ та організацій, що займаються організацією туристської діяльності студентів.

Матеріали дослідження використано при викладанні навчальних курсів “Менеджмент туризму”, “Організація дозвілля туристів”, “Диференціальна психологія і педагогіка дозвілля” для студентів Київського національного університету культури і мистецтв (Акт про впровадження від 05.12.2006 р.) та впроваджено у навчальний процес географічного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка (Акт про впровадження від 22.03.2007 р.), Київського інституту регіонального управління, підприємництва, екологічного менеджменту і туризму (Акт про впровадження від 12.12.2006 р.), Національного університету фізичного виховання і спорту (Акт про впровадження від 15.02.2007 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою роботою, в якій розроблено й експериментально перевірено методику розвитку креативності студентів засобами туристських ігор в умовах дозвілля. Результати багаторічних наукових досліджень, викладені в дисертації, отримані автором самостійно і відображені у списку публікацій. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, в дисертації використано лише ті ідеї й положення, що є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження апробовано на І і ІІ міжнародних науково-практичних конференціях “Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (Київ, 2004, 2006), міжнародній науковій конференції “Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (Київ, 2006), науково-практичних конференціях Київського національного університету культури і мистецтв (2004, 2005, 2006).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження опубліковані в 8 наукових працях, з них 6 одноосібних, 4 - рекомендованих ВАК України наукових виданнях загальним обсягом 3,8 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи - 295 сторінок (168 сторінок друкованого тексту основної частини, 22 рисунки, 26 таблиць, 5 додатків). Список використаних джерел нараховує 245 найменувань, з них 30 іноземною мовою.

основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, мету, методи, наукову новизну, практичне значення, наведено відомості про апробацію і впровадження здобутих результатів.

У першому розділі - “Теоретико-методичні основи розвитку креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор” - розглядаються теоретичні та методичні основи дослідження, конкретизуються його зміст, завдання, предметно-проблемне поле, обґрунтовується зміст поняття “креативність”, розкриваються особливості дозвілля, реалізація його функцій в організації туризму, можливість застосування для розвитку креативності студентів.

Відзначається, що з досліджуваної теми виявлено значну кількість наукових праць. Для з'ясування об'єктивної картини стану її наукового дослідження на основі мережевих Internet-технологій здійснено інтерактивний комп'ютерний аналіз найбільших в Україні електронних бібліотечних каталогів Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського та Наукової бібліотеки ім. М. Максимовича. Загальна кількість опрацьованих публікацій - 357014, з них за предикатами пошуку відібрано 3923. Здійснено їх аналіз та сформовано джерельну базу дослідження загальною кількістю - 245 джерел. Серед наукових напрямів, репрезентованих цією джерельною базою, виділено тридцять основних. Їх піддано відповідній статистико-математичній обробці (розрахунок відсотка публікацій за напрямами: за 100% приймається напрям з найбільшою кількістю публікацій з теми дослідження), змодельовано предметно-проблемне поле дослідження у вигляді локалізованої діаграми, визначено рівень актуальності та пріоритетності досліджуваної проблематики (Рис. 1).

Рис. 1. Діаграма предметно-проблемного поля дисертаційного дослідження

Умовні позначення: 1 - загальна рекреалогія; 2 - загальна туризмологія; 3 - екологічний туризм; 4 - педагогіка туризму; 5 - спортивно-оздоровчий туризм; 6 - сталий туризм; 7 - внутрішній туризм; 8 - релігійний туризм; 9 - педагогіка дозвілля; 10 - педагогіка творчості (педагогіка мистецтва); 11 - загальна психологія та педагогіка; 12 - соціальна педагогіка; 13 - прикладна педагогіка; 14 - народна педагогіка (етнопедагогіка); 15 - педагогіка вищої школи; 16 - родинна педагогіка; 17 - зарубіжна педагогіка; 18 - порівняльна педагогіка; 19 - гендерна педагогіка; 20 - педагогіка управління; 21 - реабілітаційна педагогіка; 22 - інвайроментальна педагогіка (онтопедагогіка); 23 - військова педагогіка; 24 - ігрові технології навчання; 25 - тренінгові технології навчання; 26 - психолого-педагогічна діагностика; 27 - модульна технологія навчання; 28 - соціокультурна діяльність; 29 - фізична культура і спорт; 30 - медицина та гігієна

Аналіз об'єктивної картини стану наукового вивчення різних аспектів наукової проблематики з теми дослідження засвідчив, що теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження становлять тридцять узагальнених наукових напрямків, що характеризуються складністю, міждисциплінарністю та інтегративністю.

На основі аналізу наукових публікацій (Ф. Бартон, Дж. Гілфорд, E. Toрренс, Д. Харрінгтон та ін.) в дисертації сформульовано ряд теоретичних положень, суттєвих для методики розвитку креативності студентів:

- поняття “креативність” (від англ. “create”, “creative” - творити, творчий) в загальному значенні розглядається як універсальна категорія, що означує здатність людини привносити щось нове у набутий досвід, висувати оригінальні ідеї при вирішенні проблем чи окресленні нових, усвідомлювати недоліки, суперечності, робити висновки, здійснювати аналіз та оцінку, а також формулювати гіпотези й перевіряти їх відповідно до складових елементів дослідження, прихованих чи відсутніх в певній проблемній ситуації;

- розрізняють два основних види прояву креативності: перший - здатність продуктивно діяти в ситуаціях новизни і невизначеності, в умовах нестачі інформації, коли відсутні заздалегідь відомі способи дії, що призводять до позитивного результату; другий - здатність створювати щось нове, оригінальне, нестандартне;

- полем прояву креативності є не тільки окремі види діяльності, традиційно віднесені до творчих (музика, малювання, акторська гра тощо), а й будь-які життєві ситуації, що містять елемент новизни та невизначеності;

- креативність - це не окрема здатність людини, а комплекс інтелектуальних особливостей, психологічних якостей та життєвої позиції, що не зводиться до жодної психологічної якості чи до специфічної творчої здібності (художньої, музичної тощо);

- креативність не є жорстко пов'язаною з конкретними видами діяльності й може активізуватися в найрізноманітніших ситуаціях; розвиток креативності в одних видах діяльності призводить до того, що вона починає яскравіше проявлятися в інших;

- креативність певною мірою властива всім (вона не є унікальною психологічною якістю чи виключно специфічною творчою здібністю особистості, на кшталт “відбитку генія”), міра її вияву може суттєво відрізнятися, проте у більшості людей вона розвинена на цілком достатньому рівні, щоб більш-менш творчо вирішувати різноманітні щоденні життєві проблеми (якщо цього не відбувається, то проблема полягає не у відсутності креативності, а в незнанні й невмінні використати власні психологічні якості й творчі здібності);

- креативність може бути розвинена за допомогою спеціально змодельованих ігрових ситуацій та спроектованих на їх основі ігрових програм в різних умовах навчання і виховання.

Теоретично важливим для даного дослідження стало положення про те, що креативність виявляється і в здатності особистості долати шаблони й стереотипи мислення і дій. В цьому контексті в дисертації виявлено основні різновиди пізнавально-психологічних перешкод (креативно-пізнавальних бар'єрів), що мають одночасно як психологічний, так і логічний (пізнавальний) характер. Такі бар'єри є необхідними атрибутами творчого процесу, а набуття навичок їх долання є складовою процесу формування та розвитку креативності.

На основі дослідження ряду робіт (Д. Богоявленської, С. Мельникової, М. Татаренко, В. Цимбал, В. Чигринова та ін.) в дисертації систематизовано креативно-пізнавальні бар'єри за такими групами: когнітивна (бар'єри ототожнення форми і змісту, просторово-часові, інтелектуального замикання, провалу пам'яті, звички обчислювати, впливу авторитету, суб'єктивності, припущення); виконавча (бар'єри минулого досвіду, наслідування, одноманітності, інструментального замикання); емоційна (бар'єр контекстуальної емоційності); комунікативна (комунікативні бар'єри міжособистісної, внутрігрупової, умовної “ігрової”, міжгрупової, “гравці - глядачі” та інших видів комунікацій). Визначення цих груп креативно-пізнавальних бар'єрів дозволяє добирати найбільш адекватні для їх подолання педагогічні методики й техніки. Відповідно до цих груп бар'єрів в дисертації визначено чотири основні компоненти процесу формування й розвитку креативності - когнітивний, виконавчий, емоційний, комунікативний, що визначають специфіку, зміст, завдання та основні цільові установки педагогічної методики.

В дисертації підкреслюється, що розвиток креативності й позитивної інтелектуально-пізнавальної активності студентів у процесі туристської діяльності зумовлений особливостями дозвілля як сфери, що надає надзвичайно широкі можливості для саморозвитку, самореалізації й самоосвіти людини. В цьому аспекті значний потенціал має некомерціалізований туризм (спортивно-оздоровчий аматорський, клубний та шкільний), який можна розглядати як інтегративно-синергетичну форму дозвіллєво-рекреаційної діяльності, що поєднує рекреаційну, розважальну, комунікативну, соціальну, розвиваючу, ціннісно-орієнтаційну, виховну, пізнавальну і творчу функції.

Дослідження різних аспектів взаємодії суб'єктів педагогічного процесу в умовах навчання і в умовах дозвілля виявило їх відмінності. Проводиться думка, що практика прямого перенесення методів і форм традиційного навчально-виховного процесу у сферу студентського дозвілля є недоцільною. Важливою вимогою до педагогічної методики розвитку креативності студентів в умовах дозвілля є реалізація рекреаційної функції дозвілля, а саме: забезпечення, поряд з розумовим навантаженням, належного рівня рухової активності та компенсація фізичного недовантаження студентів.

Це підтверджують і результати дослідження 83-х діючих програм туристської анімації, молодіжних культурно-дозвіллєвих заходів, дозвіллєвих навчальних програм і тренінгів, що часто позиціонуються як засоби розвитку креативності студентів шляхом активного навчання, зокрема засобами навчальних ігор: ділових, рольових, дидактичних та інших. Здійснений аналіз дозволив дійти висновку, що, незважаючи на безумовну користь та доцільність таких програм і методів, їх серйозним недоліком є те, що вони часто не відповідають важливим умовам та вимогам молодіжного дозвілля.

Так, переважна більшість анімаційних програм та молодіжних дозвіллєвих заходів спрямовані на отримання комерційного зиску і, зазвичай, мають спрощені, тривіальні форми, залишаючи поза увагою інтелектуальний, морально-етичний й розвиваючий зміст. З іншого боку, серйозними вадами інтелектуально насичених навчальних програм і тренінгів є їх невідповідність рекреаційно-розважальній функції дозвілля. Практично всі вони не тільки не забезпечують належної рухової активності студентів під час їх дозвілля, а навпаки, - сприяють подальшій гіподинамії при значному розумовому напруженні. Такий стан речей є не просто проблемним, з точки зору організації педагогічного процесу в умовах студентського дозвілля, а навіть небезпечним для здоров'я студентів. У зв'язку з цим постає завдання розробити спеціальну методику для розвитку креативності студентів засобами ігрового туристського дозвілля, що за своєю виконавчою складовою є фізичним навантаженням, а отже, інтегрує розвиваючу й рекреаційно-розважальну функції.

У другому розділі - “Методика організації і проведення туристських ігор” - викладено методику проектування й організації багатоцільових ігрових туристських програм.

Відповідно до викладених у першому розділі теоретико-методичних засад досліджуваної проблеми запропоновано педагогічну методику для розвитку креативності студентів в умовах дозвілля засобами туристських ігор. Вона ґрунтується на принципах побудови поліфункціональних багатоцільових програм. Відповідно до цієї технології виділено три групи (блоків) цілей, що відображають, відповідно, три змістових вектори методики. Провідною цільовою установкою є розвиток креативності (Блок 1), інші цільові установки визначають умови та специфіку реалізації провідної цільової установки, зокрема - реалізація комплексу функцій студентського дозвілля (Блок 2) і підвищення дозвіллєвої кваліфікації в галузі спортивно-оздоровчого туризму (Блок 3). Кожен з цільових блоків може включати підблоки, що конкретизуються за параметрами, визначеними у відповідних підрозділах першого розділу.

Розвиток креативності (Блок 1). Визначальною сутнісною характеристикою креативності студентів є постійна готовність особистості до самостійної пошукової діяльності, до прийняття самостійних рішень в невизначених чи складних ситуаціях. В цьому контексті методично важливою є акцентуація на доланні найпоширеніших шаблонів і стереотипів мислення - креативно-пізнавальних бар'єрів. Групи цих бар'єрів складають чотири підблоки (когнітивний, виконавчий, емоційний та комунікативний), характеристика яких надається в дисертації.

Реалізація комплексу функцій студентського дозвілля (Блок 2.). Конкретизуючи таку цільову установку, ми зважали на основні чинники, що визначають специфіку дозвілля студентської молоді. Одним з найважливіших завдань при реалізації комплексу функцій студентського дозвілля є зменшення дисбалансу між розумовим навантаженням і фізичним недовантаженням студентів шляхом збільшення й урізноманітнення їх рухової активності та забезпечення відповідної інтелектуально-пізнавальної активності студентів під час дозвілля. Важливим завданням цього блоку є й вивільнення емоційної сфери студентів під час дозвілля, що, поряд з фізичною активністю, відіграє важливу роль у звільненні від розумових перевантажень та у відновленні розумової працездатності. З цих міркувань до другого блоку включено два інтегративні підблоки: рекреаційний і розважальний.

Підвищення дозвіллєвої кваліфікації в галузі спортивно-оздоровчого туризму (Блок 3.). Цей блок відбиває особливості спортивно-оздоровчого туризму, його потенціал для розвитку креативності студентів під час дозвілля. Основними його підблоками є: загальні знання, прикладні туристські уміння й навички.

Зазначимо, що необхідною методичною умовою при розробці педагогічної методики є обов'язкова реалізація всіх трьох блоків одночасно. Методично важливим є те, що така цільова тривекторність поширюється не тільки на окреме ігрове завдання, окрему гру, а й на весь комплекс туристських ігор з усіма їх можливими варіантами та модифікаціями. При розробці методики туристських ігор враховувалось положення про те, що проектування і здійснення багатоцільових програм можуть бути успішними лише за умови об'єднання зусиль різних спеціалістів. Тому було створено робочу групу для розробки і реалізації ігрових туристських програм. У зв'язку з тим, що в таких програмах наявна значна кількість непередбачуваних чинників (це характерно для дозвіллєвої діяльності), методичного значення набуває варіативність змісту і форм ігрових завдань відповідно до їх цільових установок.

Туристські ігри як засіб розвитку креативності студентів являють собою організовані й керовані практичні індивідуальні та групові дії студентів для самостійного вироблення найбільш оптимальних рішень в штучно створених умовах, що імітують різноманітні складні та невизначені проблемні ситуації. За своєю дидактичною структурою туристські ігри є особливою формою ігор-подорожей, що починаються в пункті “А” і завершуються у пункті “Б”, між якими є певні перешкоди, реальні й віртуальні, що імітують різні проблемні та невизначені ситуації. Їх туристська специфіка виявляється в тому, що вони мають всі основні ознаки туристської подорожі, - активність дії, вихід за межі звичного, емоційність, цікавість та розкутість, очікування невідомого, готовність до відкриття (сходження на нову “вершину” власних знань, умінь й можливостей), яскравість сприйняття і вражень, простота і доступність. Важливою особливістю туристських ігор, що посилює їх пріоритетність як засобу розвитку креативності студентів в умовах дозвілля, є те, що вони інтегрують основні властивості активних (рухових) ігор, навчального і діагностичного процесів.

Інноваційний характер методики туристських ігор зумовлений її модульною структурою. Модуль - це певний комплекс навчальних матеріалів та педагогічних методів (форм, технік та інструментів навчання), що має загальний характер відносно окремих завдань (ігрових блоків), для кожного з яких розробляється оригінальне теоретичне, методичне та практичне забезпечення, що може мати окреме значення для вирішення більш-менш самостійних частин загального завдання.

Залежно від основних цільових установок, в межах кожного модуля можуть бути виділені кілька базових блоків, кожен з яких є досить автономним комплексом ігрових навчально-діагностичних елементів, що утворюють змістову, організаційну і функціональну цілісність. Передбачалося, що застосування модульної структури сприятиме більш ефективному засвоєнню значних обсягів матеріалу. Методика розробки й реалізації ігрових туристських програм за модульним принципом схематично може бути представлена таким чином

Рис. 2. Модульна структура підготовки і реалізації туристських ігрових програм

Кожен з модулів та блоків організації і проведення туристських ігор має своє специфічне теоретико-методичне, дидактичне та матеріально-технічне забезпечення, що може мати самостійне значення і бути базою для наступного. Для ефективної організації і проведення туристських ігор в методичному комплексі доцільно виділяти шість базових модулів - підготовчий, організаційний, моделювальний, мотиваційний, виконавчий та підсумковий. Основними загальними завданнями викладача-координатора та команди інструкторів з організації і проведення туристських ігор є теоретична, методична, інструментальна і матеріальна підготовки гри, підготовка студентів до гри, моделювання ігрових завдань і ситуацій шляхом відповідного представлення гри, прийняття загальних і детальних правил гри, вибір варіанту гри, посилення мотивації студентів до гри, контроль і підтримка ігрового процесу, підбиття підсумків та оцінювання результатів гри.

Третій розділ - “Практична апробація методики, вимоги та рекомендації щодо ефективної організації і проведення туристських ігор” - присвячено експериментальній перевірці методики. Практична апробація методики здійснювалась протягом п'яти років (2001-2006 рр.) серед студентів І-V курсів кафедри міжнародного туризму Київського національного університету культури і мистецтв та груп міжнародного туризму і рекреаційної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Загалом в експерименті взяло участь 347 студентів. Для експериментальної перевірки ефективності запропонованої методики було визначено чотири групи (дві експериментальні групи: ЕГ-1, N = 27 осіб; ЕГ-2, N = 25 осіб; та дві контрольні групи: КГ-1, N = 27 осіб; КГ-2, N = 26 осіб) у складі 105 студентів третього курсу, які навчаються за напрямами “Туризм” і “Географія”. Перша експериментальна група включала студентів, які навчаються за напрямом “Географія” (метою був розгляд можливості застосувати пропоновану методику під час дозвілля), друга - включала студентів, які навчаються за напрямком “Туризм” (для яких туристські ігри безпосередньо пов'язані з їх майбутньою фаховою діяльність). В обох експериментальних групах застосовувалася зазначена методика, що впроваджувалася поетапно протягом навчального року (V і VI семестри). Зокрема, було визначено чотири основних етапи: констатувальний, адаптивний, коригувальний, результуючий.

На констатувальному етапі здійснювалося первинне психолого-педагогічне діагностування рівня розвитку креативності студентів. На адаптивному етапі основним завданням було створити сприятливі умови для оптимізації дозвілля студентів за допомогою туристських ігор, враховуючи весь комплекс функцій студентського дозвілля і забезпечення свободи вільного вибору дозвіллєвої діяльності. Особлива увага зверталася на: специфіку туристських ігор; співвіднесеність туристських ігор з режимом педагогічного процесу у вищому навчальному закладі в контексті гармонізації розумового перенавантаження та фізичного недовантаження; кореляцію мети і завдань туристських ігор із змістом навчально-виховного процесу (особливо для студентів, які спеціалізуються за напрямком “Туризм”); забезпечення сталої мотивації до туристських ігор, їх привабливості, “емоційності” тощо. На коригувальному етапі визначалися наявні у студентів креативно-пізнавальні бар'єри та розроблявся комплекс ігрових завдань для набуття студентами умінь і навичок з їх долання. На результуючому етапі оцінювалися інтегральні показники розвитку креативності студентів.

Наприкінці кожного етапу фіксувалися зміни рівня розвитку компонентів креативності студентів - початковий зріз, перший проміжний зріз, другий проміжний зріз, підсумковий зріз. Діагностування здійснювалось на основі спостережень групою експертів (викладачів-координаторів, кураторів груп, викладачів), результати спостережень фіксувались як узагальнені експертні оцінки за дванадцятибальною шкалою рівня розвитку основних компонентів креативності - когнітивного, виконавчого, емоційного та комунікативного. При цьому оцінювалися: кількісні і якісні показники вирішення кожного проблемного ігрового завдання; вміння й навички долати різні креативно-пізнавальні бар'єри; характер участі студентів в ігрових процесах і діях; вміння осмислювати набутий досвід, його вплив на особистісну духовну (емоційно-почуттєву, ціннісно-орієнтаційну й ін.) та практичну сфери, вміння керуватися ним у подальшому житті. Також враховувалось і динамічне збагачення досвіду комунікативної діяльності студентів у процесі туристських ігор, обговорення (на етапі розробки стратегії та тактики гри, у процесі їх апробації, підсумкове тощо).

Статистична обробка отриманих первинних даних та їх візуалізація здійснювалася за допомогою стандартних програмованих засобів пакету Microsoft Office на основі аналітичних та графічно-моделювальних інструментів програми роботи з електронними таблицями Excel, зокрема інструментів “Описова статистика” та “Майстер діаграм”, що застосовуються для оцінювання та візуалізації інформації про мінливість даних. Статистичні параметри рядів бальних оцінок, що використовувалися в дослідженні, включали: середню оцінку в групі; довірчий інтервал середньої оцінки з рівнем надійності 0,95; стандартну помилку; медіану; моду; стандартне відхилення; дисперсію вибірки; інтервал оцінок в групі; найнижчу оцінку (мінімум); найвищу оцінку (максимум); суму (балів оцінок); кількість (оцінок). Для унаочнення закономірностей зміни рівня розвитку креативності студентів експериментальних і контрольних груп було здійснено моделювання та графічне представлення варіативних рядів оцінок чотирьох діагностичних зрізів у вигляді нормованих гістограм та графіків. Так, при побудові нормованих гістограм вихідний масив бальних оцінок за певний педагогічний зріз був розмежований (нормований) на ряд інтервалів - рівнів розвитку креативності студентів. До “високого” рівня віднесено інтервал бальних оцінок - (9 < xi ? 12), до “просунутого” - (6 < xi ? 9), до “середнього” (3 < xi ? 6) і до “низького” рівня - (xi ? 3), де xi - оцінка і-го студента. Відзначимо, що поділ інтервалів бальних оцінок на рівні виявився адекватним розподілу на “високий”, “просунутий”, “середній” і “низький” рівні розвитку як компонентів, так і загалом креативності студентів, як за формалізованими, так і за якісними ознаками. Математико-статистичний аналіз отриманих даних дозволив виявити основні закономірності розвитку креативності у студентів в результаті застосування запропонованої методики. Кореляційний аналіз масивів отриманих бальних оцінок розвитку компонентів креативності та розрахункових показників її загального розвитку засвідчив високий рівень стійкого позитивного зв'язку між ними.

Отримані результати засвідчили, що на початковому (констатувальному) етапі вирішення тестових завдань у студентів всіх груп викликало однакові труднощі через наявність різноманітних креативно-пізнавальних бар'єрів. Проте на подальших етапах у студентів з експериментальних груп виникало значно менше труднощів, ніж у студентів з контрольних груп. Це підтверджує висновок про те, що найкращий спосіб їх долання - набуття досвіду з розв'язання відповідних завдань і вправ. Оскільки попередньо було обґрунтовано теоретико-методологічні основи розвитку креативності, здійснено класифікацію креативно-пізнавальних бар'єрів, практична розробка таких завдань та їх коригування у процесі апробації не викликали значних складностей. Форми контролю і оцінювання здобутих даних на всіх зазначених чотирьох педагогічних зрізах були дібрані в такому обсязі, щоб виявити загальну динаміку розвитку креативності студентів за визначеними критеріями.

Аналіз здобутих експериментальних даних засвідчив, що на початковому педагогічному зрізі у студентів експериментальних і контрольних груп було зафіксовано практично однакові показники рівня загального розвитку креативності. Так, для всіх груп характерним було цілковите переважання студентів з середнім рівнем розвитку креативності, що загалом перевищувало понад 70%. Поділ студентів за рівнями загального розвитку креативності становив: з низьким рівнем - 7,4% для ЕГ-1; 8% для ЕГ-2; 22,2% для КГ-1; 11,5% для КГ-2; з середнім рівнем - 77,8% для ЕГ - 1; 72% для ЕГ-2; 70,4% для КГ-1; 76,9% для КГ-2; з просунутим рівнем - 11,1% для ЕГ-1; 16% для ЕГ-2; 7,4% для КГ-1; 11,5% для КГ-2; з високим рівнем - 3,7% для ЕГ-1 та 4% для ЕГ-2 (в контрольних групах студентів з високим рівнем не було виявлено).

Загалом така картина розподілу показників за педагогічними зрізами була типовою і для рівнів розвитку креативності за окремими компонентами - когнітивним, виконавчим, емоційним, комунікативним. Характеризуючи результати початкового педагогічного зрізу, слід зазначити, що переважна більшість студентів всіх груп загалом не виявляли достатніх загальних знань, вмінь і навичок вирішувати проблемні ситуації навіть невисокого рівня складності. Досить обмеженими виявилися також прикладні туристські навички і вміння з самозабезпечення та самостраховки, техніки руху, надання допомоги тощо. Під час дослідження також констатовано наявність у студентів певних проблем при спілкуванні, що підтверджено результатами виконання завдань, які орієнтували студентів на послідовність, обґрунтованість, логічність спілкування та виявляли діалогічність взаємодії.

Дані першого проміжного зрізу засвідчили позитивні зрушення в розвитку креативності у студентів з експериментальних груп. Загальною тенденцією для них став перехід з низького рівня загального розвитку креативності на середній рівень та зростання відсотка студентів з просунутим рівнем. Відсоток студентів з високим рівнем лишався сталим. Так, зростання відсотка студентів з просунутим рівнем загального розвитку креативності становило: для ЕГ-1 (11,1% 48,1%); для ЕГ-2 (16% 36%). В першій контрольній групі спостерігалося певне зниження відсотка студентів з низьким рівнем загального розвитку креативності та зростання відсотка з середнім рівнем (70,4% 85,2%), в другій контрольній групі ситуація практично не змінилася. Зазначимо, що таке зростання в експериментальних групах експерти одностайно пов'язують з розвивальним ефектом від виконання тестових завдань під час педагогічних зрізів.

В адаптивному періоді, завдяки створенню сприятливого соціального мікросередовища і налагодженню толерантних відносин між студентами, викладачами та інструкторами, спостерігалося зацікавлене й усвідомлене входження студентів в ігровий процес. Студенти сприймали туристські ігри насамперед як можливість урізноманітнити дозвілля, при цьому набули посиленого розвитку студентські ініціативи, що сприяли виявленню самостійності, свободи вибору, самореалізації.

Дані другого проміжного зрізу засвідчили стійку позитивну динаміку зростання рівня розвитку креативності серед студентів експериментальних груп, що виявилася у зростанні відсотка студентів з просунутим та високим рівнем загального розвитку креативності. Так, зростання відсотка студентів з просунутим рівнем загального розвитку креативності становило для ЕГ-1 (48,1% 70,4%), для ЕГ-2 (36% 76%), з високим рівнем - для ЕГ-1 (3,7% 25,9%), для ЕГ-2 (4% 24%). Певні зрушення відбулися і в контрольних групах. Так, при сталому переважанні відсотка студентів із середнім рівнем загального розвитку креативності (77,8% для КГ-1 та 80,8% для КГ-2) спостерігалося загальне зниження відсотка студентів з низьким рівнем та незначне зростання відсотка студентів з просунутим і високим.

Таке зростання для просунутого та високого рівнів становило: для КГ-1 (7,4% 11,1% та 0% 3,7); для КГ-2 відсоток студентів з просунутим рівнем лишався сталим (11,5); відбулося зростання відсотка студентів з високим рівнем (0% 3,8%). На коригувальному етапі виявлено найбільш характерні креативно-пізнавальні бар'єри: недостатність комунікативних навичок (вміння активно слухати, ефективно спілкуватися, змістовно й обґрунтовано висловлювати свої думки, дискутувати, вирішувати конфліктні ситуації тощо); труднощі у практичному застосуванні набутих знань. Для подолання цих бар'єрів було здійснено відповідне коригування базових варіантів туристських ігор.

Дані підсумкового зрізу засвідчили ефективність туристських ігор як засобу розвитку креативності студентів в умовах дозвілля. Так, в експериментальних групах виявлено стійку позитивну динаміку зростання відсотка студентів з високим рівнем загального розвитку креативності, що досягла в ЕГ-1 (25,9% 81,5%) та в ЕГ-2 (24% 76%). Всі інші студенти експериментальних груп досягли просунутого рівня, що відповідно склав: в ЕГ-1 (18,5%) та в ЕГ-2 (24%). Відзначимо також, що певна позитивна динаміка в загальному розвитку креативності спостерігалась і серед студентів контрольних груп, в яких відбувся повний перехід з низького рівня - на середній, стабілізація відсотка студентів з просунутим рівнем (11,1% для КГ-1 та 11,5% для КГ-2), незначне зростання відсотка студентів з високим рівнем (3,7% 7,4% для КГ-1 та 3,8% 7,7% для КГ-2) при сталому переважанні відсотка студентів з середнім рівнем (81,5% для КГ-1 та 80,8% для КГ-2). Така, хоч і помірна, проте позитивна динаміка розвитку креативності в контрольних групах значною мірою зумовлена розвивальним впливом процесу виконання завдань під час педагогічних зрізів, до яких студенти контрольних груп почали ставитися більш зацікавлено.

Дані про загальну успішність навчання не виявили суттєвих відмінностей між експериментальними і контрольними групами. Водночас зафіксовано статистично достовірні відмінності в рівнях розвитку креативності.

Динаміка зростання середніх бальних оцінок (Рис. 3) загального рівня розвитку креативності студентів в експериментальних групах, порівняно з контрольними групами, свідчить, що, незважаючи на широкий діапазон мети експериментальної методики, яка, крім розвитку креативності, спрямовувалася також на реалізацію комплексу функцій студентського дозвілля й набуття загальних умінь та спеціальних туристських навичок, вона виявилася ефективною як для розвитку компонентів креативності серед студентів експериментальних груп, так і для комплексної реалізації вищеозначених функцій дозвілля.

Рис. 3. Динаміка розвитку загального рівня креативності студентів

Іншим важливим аспектом апробації туристських ігор було з'ясувати відповідність цього методу умовам студентського дозвілля, зважаючи на необхідність забезпечити належний рівень рухової активності. У зв'язку з тим, що характер рухової активності студентів завдяки туристським іграм є надзвичайно різноманітним, його реальні виміри значно ускладнені, за основний показник рухової активності було взято кількість локомоцій (кроків) як найбільш просту для спостереження і одночасно - як інформативну характеристику. Визначалися також сумарна тривалість рухової активності та максимальна неперервна тривалість рухової активності під час гри. Зауважимо, що при оцінюванні не враховувались субігрова та трансферна активність, пов'язані з прибуттям на місце гри. Кількість вимірів для кожної з названих характеристик складає 131. Так, виміри основних рухозабезпечувальних параметрів туристських ігор показали, що зазвичай студенти витрачають на всі етапи виконання однієї гри в середньому 50 хв. (мін - 12 хв., мах - 110 хв.). Максимальна тривалість неперервної рухової активності складає 87 хв., середня - 34 хв., мінімальна - 12 хв. Виміри кількості локомоцій показали, що їх максимальна кількість досягає 5178, середня - 374, мінімальна - 81. Отримані дані дозволяють стверджувати, що туристські ігри на достатньо високому рівні забезпечують рухову активність студентів і можуть використовуватися для організації активного дозвілля студентської молоді.

Аналіз основних організаційних, науково-методичних, психологічних і технічних проблем, що постають у процесі практичної апробації методики туристських ігор, дозволив розробити рекомендації для їх ефективної організації та проведення. Підсумковий аналіз отриманих теоретичних, методичних та практичних результатів застосування туристських ігор для розвитку креативності студентів в умовах дозвілля засвідчив ефективність запропонованої методики.

Висновки

1. Систематизація наукових досліджень за допомогою мережевих Internet-технологій дозволила виділити тридцять узагальнених наукових напрямків, що склали теоретико-методологічну основу для дослідження проблеми розвитку креативності студентів засобами ігрових туристських вправ як міждисциплінарної. Найвищий рівень актуальності, пріоритетності та міжнаукової інтеграції в досліджуваній проблемі мають науково-методичні та методичні роботи з педагогіки дозвілля та ігрових технологій навчання. Високий та середній рівень мають напрями, сформовані на основі наукових та навчально-методичних публікацій, присвячених тренінговим технологіям навчання та публікацій загальнотеоретичного спрямування з рекреалогії, туризмознавства, загальної психології та педагогіки, профільні публікації з психолого-педагогічної діагностики, медицини та гігієни, фізичної культури і спорту, екологічного туризму, спортивно-оздоровчого туризму, педагогіки туризму та педагогіки творчості.

2. Визначальною сутнісною характеристикою креативності є готовність і здатність особистості до самостійної пошукової діяльності, до прийняття самостійних рішень у невизначених чи складних ситуаціях. Оскільки креативність пов'язана з доланням шаблонів й стереотипів мислення, методично важливим є систематизація креативно-пізнавальних бар'єрів. В контексті досліджуваної проблеми визначено чотири основні групи бар'єрів (когнітивних, виконавчих, емоційних, комунікативних), що зумовлюють специфіку, зміст, цільові установки педагогічної методики, а також критерії діагностування розвитку креативності студентів.

3. Ігрові програми для розвитку креативності студентів мають ґрунтуватися на базових принципах педагогіки дозвілля: системності, добровільності, диференціації, доступності, якісності, конгруентності, інтересу. Особливе значення має вимога інтеграції розвиваючої, рекреаційної і розважальної функцій дозвілля. З цього погляду, найбільше відповідає природі дозвілля некомерціалізований туризм (перш за все спортивно-оздоровчий), що вирізняється активним характером, високим потенціалом для розвитку креативності студентів.

4. Порівняльний аналіз специфіки взаємодії суб'єктів педагогічного процесу в умовах навчання і дозвілля виявив їх значні відмінності. Необхідно подолати практику прямого перенесення методів навчально-виховного процесу у сферу студентського дозвілля, оскільки це порушує збалансованість розвиваючих і рекреаційно-розважальних компонентів, виявляючись, перш за все, в розумових перенавантаженнях і фізичних недовантаженнях студентів. Методично важливим є забезпечення рекреаційно-оптимального рівня рухової активності, компенсації фізичних недовантажень, активізації емоційного компонента занять. Аналіз поширених методів активного навчання, зокрема навчальних ігор (ділових, рольових, дидактичних та інших) довів можливість розробки методики з розвитку креативності студентів в умовах дозвілля на вищеозначених засадах засобами спеціальних туристських ігор.

5. Туристські ігри як метод активного навчання і виховання являє собою організовані та керовані практичні індивідуальні й групові дії студентів, спрямовані на самостійне вироблення найбільш оптимальних рішень у штучно створених умовах, що імітують різноманітні складні, невизначені проблемні ситуації. За дидактичною структурою туристські ігри є іграми-подорожами з комплексом реальних і віртуальних перешкод, що імітують різні проблемні та невизначені ситуації. Важливою особливістю таких туристських ігор є те, що вони, крім розвиваючих і розважально-рекреаційних характеристик, мають і діагностичне значення.

6. Методика організації і проведення туристських ігор має модульну структуру, при якій кожен модуль має свій зміст, завдання, етапи реалізації, а також теоретико-методичне та матеріально-технічне забезпечення. Попередні модулі є основою для наступних. Особлива роль в науково-методичній, інструментальній і матеріальній підготовці й проведенні туристських ігор належить викладачам-координаторам та інструкторам; методично важливим є дотримання ними викладених в дисертації вимог.

7. Експериментальна перевірка методики засвідчила її ефективність. Статистично зафіксовані: достовірні відмінності між експериментальними та контрольними групами за рівнем розвитку креативності; високий рівень відповідності туристських ігрових програм вимогам і потребам студентів; комплексна реалізованість розвиваючих і рекреаційно-розважальних компонентів дозвілля.