Курортно-туристичний комплекс України

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Курсова робота

Курортно-туристичний комплекс України

ЗМІСТ

ВСТУП

?. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

1.1 Роль та значення (КТК) України

1.2 Основні фактори та принципи розміщення курортно-туристичного комплексу України

1.3 Характеристика головних рекреаційних районів України

??. АНАЛІТИКО- ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА

2.1 Передумови створення і розвитку КТК

2.2 КТК на сучасному етапі розвитку

???. ПРОЕКТНО-ПРОПОЗИЦІЙНА ЧАСТИНА.

3.1 Основні проблеми розвитку КТК

3.2 Перспективи ефективного розвитку КТК

ВИСНОВКИ

ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

КАРТОГРАФІЧНИЙ МАТЕРІАЛ

рекреаційний район курорт туристичний комплекс

ВСТУП

На сьогодні туризм у всьому світі є однією з найбільш високодохідних галузей господарювання, яка в сучасних умовах постійно й динамічно розвивається, сприяючи вирішенню цілого комплексу життєво важливих соціально-економічних проблем. Туризм протягом усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце у світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, числом зайнятих, обсягом експорту послуг, як джерело доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним із важливих індикаторів якості життя. Туризм виступає стабілізатором налагодження та укріплення стосунків між країнами, дійовим фактором підвищення престижу країни в міжнародному співтоваристві, ділових колах. Феноменальний успіх туризму зумовлюється ще й тим, що в його основі лежить задоволення постійних прагнень людства пізнати навколишній світ. Це пізнання через туризм стало можливістю підвищення в багатьох країнах життєвого рівня населення, розвиток транспорту, інформаційних та інших технологій, глобалізація в цілому. Україна з її багатими природними ресурсами та сприятливим кліматом, безцінними пам'ятками культури та історії має всі підстави для успішного прийому російських та іноземних туристів. Україна з перших днів незалежності впевнено стала на шлях створення власної туріндустрії. У непростих умовах перехідного періоду український туризм з року в рік працює динамічно та прибутково, нарощує обсяги виробництва товарів і послуг, підвищує якість і культуру обслуговування. Нині туризм займає незначне місце в економіці України порівняно з державами розвинутого туризму. Надходження від туристичної діяльності становлять в обсязі внутрішнього валового продукту держави близько одного відсотка. Для порівняння: у розвинених країнах цей показник коливається від 5 до 8%, а у деяких державах сягає 50%. Розвиток курортно-туристичного комплексу в Україні є досить насущною проблемою. Ії рішення дозволить направити частину грошей на відновлення і розвиток місцевих природних ресурсів, забезпечити робочими місцями населення як у сфері послуг, так і в супутніх сфері туризму виробництвах, надати додаткові доходи у місцеві бюджети.

Вирішення проблем курортно-туристичного комплексу України на сьогодні є досить актуальним питанням, що і підштовхнуло мене на вибір даної теми. Об'єктом курсової роботи є курортно-туристичний комплекс. Метою написання курсової роботи є дослідження особливостей і перспектив розміщення продуктивних сил курортно-туристичного комплексу. Основні завдання курсової роботи розкрити суть та структуру курортно-туристичного комплексу України; виділити основні передумови розвитку; охарактеризувати головні рекреаційні райони; визначити проблеми та перспективи розвитку.

РОЗДІЛ ?. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Роль та значення курортно-туристичного комплексу в економіці України

До курортно-туристичний комплексу України входять такі галузі: галузь туроперейтингу, санаторно-курортна галузь, галузь закладів тимчасового проживання (готелі, мотелі, хостели, турбази, пансіонати відпочинку, вілли тощо), галузь громадського харчування, галузь розваг (казино,аквапарки тощо). Всі установи, що займаються наданням послуг з відпочинку та оздоровлення населення (крім туристичних фірм) називають рекреаційними. Рекреація - відтворення фізичних і духовних сил людини, затрачених у процесі праці. Сутність рекреації полягає у задоволенні всесторонніх потреб людини, пов'язаних із оздоровленням, відпочинком та змістовним проведенням часу в період дозвілля. Туризм - (лат. - тур, поїздка), подорож у вільний час, один з видів активного відпочинку. Здійснюється, як правило, через туристичні організації по туристичних маршрутах (у формі організованого або самодіяльного туризму). Туризм є одним з найпопулярніших видів рекреації, адже сполучає в собі оздоровлення, пізнання, відпочинок і т.д. Туризм поділяється на внутрішній та міжнародний. Внутрішній (або ще національний) - це подорожі в межах своєї країни. Іноземний поділяється на в'їзний та виїзний. В'їзний туризм - це подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають в Україні. Виїзний туризм - подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають в Україні до іншої країни.

Згідно із Законом України “Про туризм” (у редакції 2003 р.), туристична індустрія представлена сукупністю різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати, підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів [1].

Роль курортно-туристичного комплексу має як економічне так і соціальне значення. Туристична сфера відіграє не останнє місце в господарстві країни. Особливо туристична діяльність впливає на економіку. Туризм стимулює розвиток елементів інфраструктури - готелів, ресторанів, підприємств торгівлі, транспорту тощо. Сприяє диверсифікації економіки, утворюючи галузі, що обслуговують індустрію туризму, забезпечує зростання доходів населення та підвищення рівня добробуту нації. Особливе місце відводиться туризму у створенні робочих місць і розв'язанні проблеми зайнятості. Кількість робочих місць щоденно збільшується, не вимагаючи при цьому великих витрат. Туризм охоплює багато секторів економіки і цим ускладнює визначення точної оцінки кількості працівників, зайнятих у сфері туризму. І все ж кількість зайнятих у туристичній сфері постійно зростає. Розвиток туризму в Україні істотно впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів широкого вжитку і є одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки. Важливе значення має вклад туризму в платіжний баланс країни, який виражається у вигляді різниці між витратами іноземних туристів у країні і витратами резидентів цієї ж країни за кордоном. З соціальної точки зору об'єкти комплексу забезпечують потребу населення в відпочинку та розвагах. Адже людині притаманні бажання деякий час відпочити та оздоровитись. Відпочинок сприяє відновленню сил, підвищенню продуктивності праці.

1.2 Основні фактори та принципи розміщення курортно-туристичного комплексу (КТК)

Одним із основних принципів розміщення курортно-туристичного комплексу є принцип соціальної орієнтації. Суть цього принципу полягає в найбільш повному задоволенні потреб населення. Тобто сьогодні створюються такі місця відпочинку, які повністю задовольняють вимоги туристів відповідно до їх рівня платоспроможності. Важливу роль для курортно-туристичного комплексу має принцип розміщення продуктивних сил. Його врахування дає змогу розмістити підприємства цього комплексу в регіоні так, щоб скоротити надмірно дорогі та нераціональні перевезення, оперативно задовольняти різноманітні потреби населення. Тобто місця відпочинку розміщуються безпосередньо в зонах відпочинку: біля моря, річки, природних лікувальних джерел, в лісовій,гірській зоні тощо.

Також при розміщенні курортно-туристичного комплексу слід керуватись принципом науково обґрунтованого природокористування. Він передбачає раціональне використання природних ресурсів, відтворення і охорону природного середовища. Збереження екологічної рівноваги, створення сприятливого соціально-екологічного середовища життєдіяльності населення, відновлення цілісності природних комплексів є головними критеріями раціонального природокористування.

Важливим принципом розвитку і розміщення курортно-туристичного комплексу є принцип провідної ролі самоуправління. Він знаходить вияв у появі нових форм територіально-економічного й адміністративного районування, регіональних об'єднань, територіальних консорціумів тощо. Система викладених принципів розміщення продуктивних сил має лежати в основі всієї управлінської діяльності - прогнозно-програмних обґрунтувань, в процесі регіонального регулювання, обліку і контролю. Для впровадження в життя розглянутих принципів потрібно створити новий механізм відбору, постановки регіональних цілей, рангування черговості досягнення їх. При розміщенні об'єкта ще слід враховувати і специфічні умови території, а це значить, що на розміщення об'єктів КТК впливають певні фактори. Вплив конкретних факторів на процес розміщення курортно-туристичного комплексу України зумовлений, по-перше, істотними відмінностями територій, на яких розміщується і розвивається даний комплекс, і, по-друге,специфікою функціонування самих підприємств даного комплексу, які надають різноманітні види послуг з організації відпочинку. Виходячи з цього, чинники розміщення курортно-туристичного комплексу можна поділити на дві групи. Першу групу утворює сукупність умов розміщення комплексу на конкретній території. Відмітимо, що умови розміщення - це певні властивості території.

Розрізняють чотири родові групи, або класи, умов розміщення: природно-ресурсні, економічні, соціальні (соціально-демографічні), екологічні.

До групи природно-ресурсних факторів входять мінерально-сировинні,паливно-енергетичні, водні, лісові, територіальні біологічні, земельні,кліматичні та інші ресурси.

Групу економічних факторів утворюють економіко-географічне положення,регіональні потреби, регіональна економічна політика тощо.

Група соціальних (або соціально-демографічних) факторів охоплює динаміку чисельності населення, його розміщення, відтворення, забезпеченість населення об'єктами соціальної інфраструктури.

В групі екологічних чинників виділяють: забруднення та охорону природи, атмосфери, охоронні природні території, загальну екологічну ситуацію в регіоні.

Друга група охоплює власне фактори розміщення,зумовлені техніко-економічними особливостями, своєрідністю територіальної організації підприємств, галузей, виробництв. До факторів розміщення належать, наприклад, електро-, тепло-, водо-, праце-, матеріаломісткість наданих послуг, транспортне сполучення тощо.

1.3 Характеристика рекреаційних районів України

Територіальна структура рекреаційно-туристичного комплексу визначається поєднанням туристичних та рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, районів та зон, що сформувалися або формуються під впливом найрізноманітніших факторів.

Територія України представляє собою неоднорідні регіони як в історичному контексті, так і за рівнем соціально-економічного розвитку. Вони відрізняються між собою природними умовами, національним складом населення, системами розселення, напруженістю екологічної ситуації, економічним потенціалом, системою міжрегіональних зв'язків тощо, в результаті чого сформувався відповідний територіальний поділ праці. Всі ці фактори знаходять своє відображення в економічному районуванні території. табл.№ 1 [ див.додаток 1]

Факторами формування територіальних туристично-рекреаційних об'єднань виступають:

· спільність території;

· ступінь зосередження (локалізація) рекреаційних закладів;

· інтенсивність зв'язків між ними та закладами, що їх обслуговують;

· наявність туристичних маршрутів;

· обсяг рекреаційних послуг тощо

Найпростішою формою сучасної територіальної організації рекреаційно-туристичного обслуговування є рекреаційний (туристичний) пункт, який являє собою окремо розміщені спеціалізовані заклади. За умов просторової замкнутості окремо розміщені об'єкти не можуть забезпечити рекреантам необхідний комплекс послуг.

Досконалішою формою територіальної організації рекреаційного господарства слід вважати рекреаційні центри та вузли.

Рекреаційні центри - окремі населені пункти з набором рекреаційних закладів або окремих об'єктів, що виступають центрами формування рекреаційного вузла. Саме на цьому рівні відбувається формування курортів лікувальної місцевості з наявними природними лікувальними ресурсами та необхідними умовами щодо їх використання з лікувально-профілактичною метою.

Рекреаційний (туристичний) вузол - сукупність центрів та закладів рекреаційного обслуговування на компактній території. Тут зосереджуються не окремо взяті, а взаємодоповнюючі і поєднані рекреаційно-туристичні заклади і підприємства.

Сукупність рекреаційних пунктів, центрів, вузлів, що спільно використовують рекреаційні ресурси, і розташовані на ній інфраструктурні райони найчастіше поліфункціональні, а саме курортно-оздоровчі.

Як найвищі таксономічні одиниці територіально-рекреаційного обслуговування можуть виділятися рекреаційні регіони та рекреаційні зони.

Рекреаційний регіон - це група рекреаційних районів у межах певних територій, що характеризуються спільністю природних та історико-культурних ресурсів, єдиними інфраструктурними взаємозв'язками тощо.

Для рекреаційно-туристичних районів характерний ряд особливостей. По-перше, це соціальне за своїм характером і кінцевим продуктом утворення. Його продукція - рекреаційно-туристичні послуги. У рекреаційно-туристичному районі між виробництвом і споживанням, як правило, немає часового розриву. По-друге, для рекреаційно-туристичних районів характерна яскраво виражена орієнтація на ресурси.

До найбільших рекреаційних регіонів в Україні можна віднести: Карпатський та Причорноморський рекреаційні регіони. Карпатський регіон включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську , Чернівецьку області і займає площу 56,6 тис. кв. км, де проживає 6,5 млн. чол. Це один з староосвоєних районів, розташований в західній частині України. Одним з стратегічних напрямків розвитку регіону є пріоритетне освоєння його рекреаційного потенціалу. Для підтвердження обгрунтованості такого вибору можна навести наступні основні аргументи:

1. Наявність природно-ресурсної бази. В регіоні є понад 800 джерел і свердловин лікувальних мінеральних вод всіх відомих типів, багато з них унікальні, їх запаси достатні для щорічного оздоровлення більш як 7 млн. чол. Теперішній рівень їх використання не перевищує 15%. Розвідано також значні запаси лікувальних грязей та озокериту. Ці ресурси у поєднанні з сприятливими кліматичними умовами є природною базою розвитку санаторно-курортної справи.Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму. Мальовничі ландшафти, рельєф створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати не мають альтернативи на Україні щодо розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів.

2. Вигідне географічне положення. Регіон розташований в центрі Європи, через нього проходять різноманітні зв'язки, а щільна мережа транспортних шляхів є сприятливим фактором залучення контингенту відпочиваючих з багатьох країн світу.

3. Фактор територіальної забезпеченості суспільних потреб в рекреаційних послугах. В Україні фактично є три регіони, умови яких дозволяють задовольнити потреби в рекреаційних послугах. Це Кримський, Причорноморський та Карпатський. На фоні перевантаження перших двох і зростаючому попиті Карпати виступають фактично єдиною територією, яка може реалізувати незадоволений попит населення на оздоровлення і відпочинок.

4. Наслідки Чорнобильської аварії. Порівняно високий рівень екологічної безпеки і наявність великих запасів мінеральних вод для лікування радіаційних захворювань обумовлюють потребу в створенні в Карпатах широкої мережі спеціалізованих оздоровниць для населення, яке потерпіло від радіоактивного забруднення.

5. Екологічний феномен території. З одного боку, природа Карпат в порівнянні з іншими регіонами зазнала менших втрат і в багатьох місцях зберегла свій первісний стан, а також враховуючи винятково важливе клімато- і водорегулююче значення Карпат як для України, так і для сусідніх європейських держав, гостро стоїть питання збереження унікальної природи цього краю. З другого боку, звичайно, при забезпеченні екологічної безпеки Карпат, необхідно створювати туристичну інфраструктуру, будувати дороги, мости, гірськолижні підйомники та ін., що залучить велику кількість гостей на відпочинок та лікування в регіон.

Можна навести ще цілий ряд інших переконливих аргументів на користь рекреаційної орієнтації перспективного розвитку Карпатського регіону. Природно-ресурсний та історико-культурний потенціал регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням в центрі Європи є достатньо вагомою передумовою розвитку системи санаторно-курортного лікування, туризму і відпочинку, орієнтованої як на внутрішнього споживача, так і на обслуговування іноземних туристів.Карпатський регіон має можливість використовувати для лікування залізисті, бромисті і йодисті, миш'яковисті, родонові та інші мінеральні води, запаси яких практично не використовуються. До рекреаційних ресурсів регіону відносяться також озокерит і лікувальні грязі. Бориславське родовище озокериту - найбільше на Україні. Більша ефективність озокериту в порівнянні з лікувальними грязями пояснюється тим, що при термічній обробці озокерит не губить лікувальних властивостей і його можна застосовувати для повторного лікування. Щорічно в Бориславському родовищі (Львівська область) добувається близько 700 т медичного озокериту. Запаси родовища, при існуючих обсягах видобутку, забезпечать потреби лікування протягом 100 років. Ресурсами грязелікування в регіоні є торф'яні грязі Немирівського, Великолюбінського, Моршинського родовищ, родовище Шкло у Львівській області, родовище Черче в Івано-Франківській області. Природний потенціал рекреації органічно доповнюється багатим арсеналом пам'яток історії, культури, архітектури. Карпатський регіон належить два найбагатших на Україні територій на пам'ятки історії та культури, найстаріші з яких розташовані в районі Дністра та Закарпаття. На території чотирьох областей взято під охорону понад 6 тисяч пам'яток архітектури ІХ-ХХ ст., серед яких особливе місце займають споруди Львова, Жовкви, Підгірців, Галича, Ужгорода, Мукачева, Хотина, Чернівців та інші. Світової слави здобула дерев'яна архітектура Карпат XIV-XIX ст. В регіоні знаходиться ряд археологічних пам'яток міжнародного значення - трипільські поселення на Дністрі, старослов'янські городища в Стільському, Пліснеську, Звенигороді, Василеві, Непоротові, Рухотині; залишки стародавнього Галича в Крилосі, руїни скельних фортець в Спасі, Уричі, Розгірче, Бубнищі. В регіоні збереглась багата духовна культура - своєрідні звичаї і обряди, народні промисли, фольклор буковинців, бойків, лемків, гуцулів. Таким чином оцінка рекреаційного потенціалу території показує, що його якісні і кількісні параметри в поєднанні з географічними і економічними факторами є важливими об'єктивними передумовами розвитку рекреаційного комплексу Карпатського регіону. Рекреаційно-туристичний потенціал будь-якої території характеризується наявністю рекреаційних ресурсів, їх кількістю та різноманітністю. За видами ці ресурси можна поділити на кліматичні, ландшафтні, водні, фауністичні, мінералогічні та культурно-історичні, а функціонально вони забезпечують лікування, відпочинок, пізнання природи і культурно-історичних явищ в конкретному регіоні. Виходячи з цих основних ознак в Карпатському регіоні можна виділити декілька рекреаційних районів з різною спеціалізацією, ступенем освоєння, перспективами розвитку, насиченням їх для народногосподарського комплексу як регіону, так і України в загальному.До основних рекреаційних районів Карпатського регіону належать:

1. Дністровський - основні міста - Галич, Хотин;

2. Гологоро-Вороняцький - Золочів;

3. Розтоцький - Немирів, Шкло, Жовква;

4. Львівський - Львів, Вел. Любинь;

5. Прикарпатський - Самбір, Дрогобич, Трускавець, Борислав, Східниці, Підбуж;

6. Славсько-Сколівський (Сколе, Славсько);

7. Верхньодністровський (Турка, Розлуч);

8. Берегівський (Берегове);

9. Рахівсько-Ясінянський (Рахів, Ясеня);

10. Воловецько-Міжгірський (Воловець, Міжгір'я);

11. Сваляво-Мукачівський (Свалява, Мукачеве);

12. Великоберезнянський (Вел.Березний);

13. Мізунський (ст.Мізунь, Черче, Коломия, Івано-Франківський) ;

14. Косівський (Косів);

15. Верховинський (Верховина);

16. Яремчансько-Ворохтянський (Яремча, Ворохта);

17. Чернівецький (Чернівці);

18. Вижницько-Путильський (Вижниця, Путила).[ 8 ]

Найбільші із них - Славсько-Сколівський рекреаційний район та Прикарпатський рекреаційний район. Славсько-Сколівський рекреаційний район - поділяється на два підрайони з яскраво вираженою спеціалізацією. Південна частина в межах селеща міського типу Славське і навколишніх населених пунктів має необхідні умови для організації зимових видів спорту і відпочинку. Необхідно наголосити, що це один серед провідних районів з основним центром гірськолижного спорту на Україні. З освоєнням великого родовища лікувальної мінеральної води у смт. Верхнє Синьовиднє сформується санаторно-курортний комплекс, в якому можуть бути рекреаційні центри з доступними автошляхами, надзвичайно добрими природними умовами, причому екологічно чистими, а саме: Славське, Сколе, Верхнє Синьовиднє, Гребенів, Дубина, Климець, Коростів, Корчин, Крушельниця, Ямельниця, Підгородці, Сопіт, Урич. Тут функціонують пансіонат, туристичний комплекс, туристична база, гірськолижна база, понад 40 баз відпочинку, спортивно-оздоровчі бази, дитячі табори. Площа району складає приблизно 1,0 тис.км2. Максимальна рекреаційна місткість: влітку - 200 тис. чол., взимку - 100 тис. чол.

Прикарпатський рекреаційний район простягається смугою із північного заходу на південний схід і частково охоплює Старосамбірський, Самбірський, Дрогобицький, Сколівський та Стрийський райони. Основним видом діяльності у Прикарпатському району є санаторно-курортне лікування. Тут функціонують курорти загальнонаціонального значення "Трускавець" і "Моршин". Формується і набирає розвитку бальнеологічний курорт "Східниця". Слід відзначити, що необхідні ресурси для організації курортів мають такі центри, як: Майдан, Нагуєвичі, Стара Сіль, Підгородці. Для оздоровчих видів рекреації використовуються природні ресурси Майдана, Нового та Старого Кропивників, Підбужа, Опаки, Блажева Озимини, Сідого, Ракова, Лисович. Тут варто наголосити про с.Сприня Самбірського району, яке розташоване в надзвичайно чудовому екологічно чистому місці, як оточують гори з різними породами дерев. Місцевість надзвичайної краси для відпочинку, причому вже є побудовані пансіонати відпочинку. Якщо б адміністрація Самбірщини звернула особливу увагу на цей куточок Карпат то вже ближчим часом тут були б туристи з різних країн світу. Необхідно значно покращити сервіс та інші послуги. Значні історико-культурні ресурси є підставою для формування туристичних центрів у Дрогобичі, Нагуєвичах, Самборі, Стрию, Уричі, Добромилі, Сколе. Із створенням митних переходів через кордон в Нижанковичах та Старяві ці населені пункти також сформуються у туристичні центри. У районі функціонують 28 санаторіїв (Трускавець, Моршин, Східниці, Борислав, Стрий), пансіонати в Модричах, Новому Кропивнику, Опаці, Лисовичах, Трускавці, туристичний комплекс у Дрогобичі, бази відпочинку в Майдані, Новому Кропивнику, Перепростині, Підбужі, Блажеві, Чукві, Добромилі, Ракові, Моршині, Трускавці, багато дитячих оздоровчих таборів.Рекреаційне навантаження в районі нерівномірне. Якщо в Трускавці, Моршині і частково в Майдані спостерігається надмірний наплив рекреантів, то інші території мають значні резерви розвитку.Площа району - приблизно 1,9 тис.км . Рекреаційна місткість: влітку - близько 460 тис. чол.; узимку - 150 тис. чол. [8 ]

Таким чином, виділені рекреаційні райони відображають сформовану на сьогоднішній день територіальну структуру рекреаційної діяльності в карпатському регіоні.

Причорноморський район розташований у південній та південно-західній частинах України, має вихід до Чорного моря. Площа району -- 113,4 тис. квадратних кілометрів. До його складу входять Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області. Курортно-рекреаційне господарство є одною з найперспективніших ланок економіки Причорномор'я. Сприятливі кліматичні умови причорноморської частини території, численні пляжі, тепле море, лікувальні грязі та мінеральні води різних типів визначають його державне та міжнародне значення. Найбільше значення мають курорти Південного Берега Криму і бальнеологічні курорти Одеси. Розвиток рекреаційного господарства Криму є одним із пріоритетних напрямів розвитку рекреації Причорномор'я. На нього припадає понад 35% санаторно-курортного фонду, 30% будинків відпочинку та пансіонатів і близько 18% турбаз України. Всього в Криму нараховується близько 800 рекреаційних закладів (санаторіїв, пансіонатів, турготелів, дитячих таборів та ін.), з них 40% функціонують цілий рік [5, с.276]. Даючи оцінку рекреаційному потенціалу Миколаївської області, можна виділити наступне: природний рекреаційний потенціал даної області складає 5,86% від інтегрального природного ресурсного потенціалу країни; інтегральна оцінка туристсько-рекреаційного потенціалу має середній рівень забезпеченості - 2 бали. За цими оцінками Миколаївська область відноситься до низької та середньої групи забезпеченості [4, с.6]. Заклади відпочинку Миколаївської області розташовані головним чином у курортних зонах Очакова та Миколаєва. Є 4 санаторії і пансіонати з лікуванням, 17 будинків та пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку, дитячі табори. Херсонська область за своїми природними і кліматичними умовами належить до територій світу з високим природно-ресурсним потенціалом. Вона має вихід до Чорного моря, налічуючи понад 200 км сонячного узбережжя з прекрасними пляжами і добре розвиненою курортною інфраструктурою. Всього Херсонська область може запропонувати своїм гостям близько 180 курортних комплексів. В Одеській області знаходяться 43 санаторії і пансіонати з лікуванням, 16 будинків і пансіонатів відпочинку, турбази і дитячі табори. Всі вони є в Одеському рекреаційному районі [3, с.415]. Відпочинок як суспільний феномен, його місце в соціальній сфері і вплив на навколишнє середовище ще недостатньо вивчені сучасною наукою. У зв'язку з цим дослідження у сфері рекреології виявляють можливості використання і розвиток ресурсного потенціалу Причорномор'я. У функціональній структурі рекреаційних закладів Криму виділяють оздоровчі заклади, частка яких становить 72% всіх місць рекреаційної мережі. Частка закладів профілактичного лікування - 30%. Найбільшим попитом у відпочиваючих користуються санаторії і пансіонати, що лікують неспецифічні захворювання: органів дихання; туберкульоз легень; захворювання центральної та периферійної нервової системи; серцево-судинні захворювання та інші. На даний час в Криму виділяються наступні види і цикли рекреаційної діяльності: лікувальний, оздоровчий, науково-пізнавальний, спортивний. В Криму на базі джерел мінеральних вод функціонують санаторії в Євпаторії, Саках, Феодосії. Практичне значення мають термальні води Тарханкутського півострова, лікувальні грязі численних солоних озер. Сформувалися рекреаційні райони: Ялтинський, Євпаторійський, Феодосійський. Основні рекреаційні зони Миколаївщини знаходяться в південній частині області, на узбережжі Чорного моря та лиманів. У цих зонах зосереджено 169 рекреаційних закладів. Миколаївщина за кількістю оздоровлених осіб посіла шосте місце серед регіонів України. [4]. Херсонська область має значні можливості для розвитку курортного господарства та масового відпочинку в долинах Дніпра, Інгульця, на узбережжях Каховського водосховища, Дніпровського лиману, Чорного та Азовського морів, але вони використовуються незначною мірою. Функціонують курорти Гола Пристань, Скадовська курортна місцевість. В області функціонує 8 санаторіїв і пансіонатів з лікуванням та 38 будинків і пансіонатів відпочинку, численні бази відпочинку та дитячі табори. В Одесі функціонують такі курорти: Аркадія, Великий Фонтан, Кароліно-Бугаз-Затока, Куяльницький та ін. Санаторії Одеської області представляють різноманітні види курортів. Тут і цілюще повітря, і лікувальні грязі, й мінеральні води [3].

РОЗДІЛ ??. АНАЛІТИКО-ДОСЛІДНИЦЬКА ЧАСТИНА

2.1 Передумови створення і розвитку КТК

Перші форми туризму почали проявлятися на території України дуже давно. Людям завжди була притаманна природна цікавість, їм кортіло дізнатися, як живуть інші народи, чи просто відвідати інші землі в пошуках чогось незвичайного. Розвитку туризму сприяло вдале геополітичне положення України, що розташувалася на перехресті багатьох важливих торгівельних шляхів. Завдяки цьому нашу країну щороко відвідувала значна кількість іноземних купців, які, приїжджаючи додому, розносили славу про Україну, про її багаті природні ресурси, гостинний народ та цікаві традиції, тим самим приваблюючи все більше охочих побувати в Україні. У розвитку туризму України виділяють чотири етапи.(6 )

Перший етап від найдавніших часів до утворення індустріального суспільства, коли від утворення Київської Русі впродовж наступних століть нашу країну відвідували тільки купці і кочові племена, мандрівники.

Другий етап охоплює Х?Х ст. Розвиток індустріального суспільства посприяв перетворенню стихійного мандрівницва на організований туризм. Розширення торговельних та культурних зв'язків, географічні відкриття зумовили подальше зростання мобільності населення, що, в свою чергу, сприяло пізнанню людством навколишнього світу. Поява залізничного транспорту та пароплавства створюються сприятливі умови для перетворення стихійного мандрівництва на організований туризм. Становлення туризму як самостійної галузі, стали можливі завдяки соціально-економічним змінам, що відбуваються в суспільстві в результаті його розвитку. У цьому відношенні найважливішою передумовою, що визначила розвиток туризму та формування курортних центрів, можна вважати розвиток транспорту. Поява залізниць і пароплавів різко збільшили рухливість населення, з появою автомобіля свобода переміщення ще більше зросла. Розвиток авіаційного транспорту зробило доступними для туристів найвіддаленіші райони світу.

Третій етап - міжвоєнний період.У 30-х роках ХХ ст. почали зароджуватися перші об'єкти туристичної інфраструктури ( дитячо-юнацькі табори, курортні організації)

Із завершенням Другої Світової війни Україна ввійшла в четвертий етап світового розвитку туризму.

Зі здобуттям Україною незалежності починається новий період розвитку туризму. У перші роки після проголошення самостійності нашої держави туристична галузь значно занепала. Складна, нестабільна політична ситуація відлякувала іноземних туристів - їх кількість у ці роки скоротилася на 80 %. Так, 1992 року Україну відвідало лише 120 тис. туристів.

Відсутність у 1989 - 1993 pp. структур і важелів державного регулювання туризму в Україні призвела до руйнування важливих складових частин інфраструктури галузі, розпаду соціально орієнтованого внутрішнього туризму, відпливу значних валютних коштів за кордон, а також до погіршення матеріально-технічної бази. Було порушено систему напрацьованих зв'язків і турів, підготовки й використання досвідчених кадрів. Якщо в середині 80-х pp. Україну щороку відвідувало понад 500 тис. іноземних туристів, то в 1992 р. - лише близько 120 тис. Разом з тим 10 мли українських громадян виїжджало за кордон переважно за так званими "шоп-турами". Внаслідок цього в 1989-1992 pp. держава втратила майже 80 % валютних прибутків від іноземного туризму. Призупиненню цього негативного процесу сприяли вжиті урядом заходи. З метою реалізації державної політики в галузі туризму постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1992 р. № 616 було створено Державний комітет України по туризму (нині Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України). До сфери управління Держкомтуризму було передано 52 підприємства загальнодержавної власності. Це дало реальні можливості для виведення вітчизняного туризму з глибокої кризи. Відродження туризму здійснювалось на чіткій, планомірній і системній основі. У стислий термін було вжито заходів щодо впорядкування мережі підвідомчих підприємств, розробки й рекламування на міжнародному ринку національного туристського продукту, підготовки досвідчених кадрів, створення та зміцнення нормативної бази туризму.

За кілька років становище індустрії туризму почало змінюватися. 1995 року Верховна Рада прийняла закон «Про туризм» із змінами, що вступили в дію з 1 січня 2004 р. і мали на меті вдосконалення законодавчої бази, щодо забезпечення безпеки туристів, уточнення прав і обов'язків туристів тощо.

На вдосконалення механізмів здійснення туристичної діяльності в країні спрямовано ряд указів Президента України, зокрема : „Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року ” від 10 серпня 1999 року ; „ Про підтримку розвитку туризму в Україні” від 02 березня 2001 року ; „Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики у галузі туризму ” від 14 грудня 2001 р оку; „Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно - рекреаційної сфер України” від 11 березня 2003 року .

Для оптимізації розвитку туристичної галузі в Україні прийнято і низку важливих постанов Кабінетом Міністрів України, зокрема: „Про заходи подальшого розвитку туризму ” від 29 квітня 1999 року; „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки ” від 29 квітня 2002 року; „ Про утворення Наукового центру розвитку туризму ” від 17 серпня 2002 року; „Про затвердження заходів щодо підтримки розвитку молодіжного та дитячого туризму ” від 12 травня 2004 року ; „Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму ” від 27 червня 2003 року, „Про затвердження плану

заходів щодо державної підтримки розвитку сільського зеленого туризму на 2006-2010 роки ” від 3 липня 2006 року; “Концепція державної цільової програми розвитку туризму та курортів в Україні на період до 2022 року” затверджену Указом Президента України від 12 березня 2013 року.

Створена багаторівневу систему нормативно-правових актів, що регламентує та регулює зовнішньоекономічну діяльність туристичних підприємств в Україні. На їх основі формується державна туристична політика країни. Державна туристична політика - це комплекс заходів правового, економічного і організаційного порядку, підкріплений відповідними управлінськими інститутами, діяльність яких пронизує всі управлінські рівні і спрямована на узгодження державних, бізнесових і місцевих інтересів на ринках туристичних послуг різного порядку.

Розвиток туризму в цілому залежить від комплексу умов: природно-географічних, історико-політичних, соціально-економічних, демографічних, що склалися у суспільстві і факторів, які їх визначають. Фактори розвитку ринку туристичних послуг прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні. Зовнішні (екзогенні) фактори впливають на туризм за допомогою демографічних і соціальних змін; економічного і фінансового розвитку; змін політичного і правового регулювання; технологічних змін; торгового розвитку; транспортної інфраструктури і безпеки подорожей [11 ]. До зовнішніх факторів можна віднести географічне положення регіону, політичні відносини між країнами, міжнародний розподіл праці, рівень цін на міжнародному ринку та в різних країнах тощо.

Визначальними є внутрішні фактори розвитку ринку туристичних послуг. Серед них - природно-географічні особливості й кліматичні умови країни, наявність та якість природних ресурсів і можливість їх зручного використання, економічна ситуація в країні, внутрішня політика країни, політична стабільність; суспільний лад, рівень розвитку продуктивних сил, структура і рівень добробуту населення; можливість отримання пільг і знижок на туристичні послуги за рахунок держави й громадських організацій, підприємств та установ; стан розвитку туристичної інфраструктури, транспортних мереж, рівень життя в суспільстві, освітній та культурний рівень населення. З точки зору впливу на туристичну діяльність усі фактори поділяються на фактори залучення (спонукають до подорожі - природні, культурні та соціальні умови в країні, де формуються туристичні потоки) та фактори диференціації попиту (впливають на вибір місця подорожі - туристичні ресурси, розвиток інфраструктури, рівень соціально-економічного розвитку країни).

З точки зору механізму впливу на розвиток туризму можна визначити фактори об'єктивні, що вже сформовані історичним розвитком суспільства, і такі, що цілеспрямовано регулюють саме туристичну діяльність - фактори першої групи. До другої належать державна політика в туризмі, наявність і зміст туристичного законодавства, туристична освіта в суспільстві тощо [5].
Фактори, що впливають на розвиток туризму, різноманітні й багатогранні. Наявність сприятливих факторів приводить до лідерства окремих регіонів і країни у світовому туризмі, і навпаки, небажані фактори знижують туристичний потік.

Основні фактори, що впливають на розвиток туризму, можна розподілити на дві групи: статичні і динамічні. Статичні мають незмінне в часі значення (природно кліматичні, географічні, культурно-історичні фактори).

До динамічних факторів відносяться:

- демографічні (загальне зростання народонаселення, урбанізація, тобто збільшення частки міського населення за рахунок скорочення чисельності сільських жителів, зміна вікової структури населення (збільшення в багатьох країнах середньої тривалості життя призводить до того, що все більше людей мають вільний час і засоби, що дозволяють їм здійснювати закордонні подорожі);

- соціальні (зростання добробуту населення розвинутих країн, що активно приймають участь в туристичному обміні, збільшення тривалості оплачуваних відпусток і скорочення тривалості робочого тижня, збільшення числа працюючих жінок і збільшення доходу на кожну родину (домогосподарство), зростання частки самотніх людей, тенденція до більш пізнього шлюбу і створення родини, надзвичайно швидке зростання числа бездітних пар у складі населення, зменшення імміграційних обмежень, більш ранній вихід на пенсію, зростання усвідомлення туристських можливостей.);

- економічні (полягають у зміні структури споживання товарів і послуг у бік збільшення в споживчому кошику населення частки різних послуг, у тому числі й туристичних);

- культурні (зростання культурного рівня населення багатьох країн і в зв'язку з цим прагнення людей до ознайомлення із закордонними культурними цінностями);

- науково-технічний прогрес (зумовлює швидкий розвиток матеріально-технічної бази туристичної індустрії, що створює необхідні умови для масового туризму);

- міжнародні фактори (пом'якшення міжнародного клімату, перехід від конфронтації між окремими державами до співробітництва і взаєморозуміння, процеси глобалізації, рішення спірних міжнародних питань шляхом переговорного процесу).

Україна має всі необхідні передумови для розвитку курортно-туристичного комплексу. За рівнем забезпеченості цінними природними та культурними ресурсами, здатними генерувати значний туристичний інтерес у вітчизняних та іноземних туристів, Україна займає одне з провідних місць в Європі. Україна багата природними ресурсами. Природні ресурси - об'єкти та явища натурального походження, залучені до сфери туризму та рекреації; це унікальні явища природи, печери, водоспади, скелі, заповідники, гори, ріки, моря, лікувальні води та грязі, кліматичні явища.

До складу природних рекреаціайно-туристських ресурсів входять ландшафти, геологічні, орографічні, гідрологічні, кліматичні, ґрунтово-рослинні та фауністичні компоненти біосфери.

Природно-антропогенні ресурси включають біосферні та природні заповідники, заказники, пам'ятки природи, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, парки -пам'ятки садово-паркового мистецтва, ботанічні сади, лісо-, гідро-,зоологічні, дендро-, лугопарки, печерні міста.[рис.1]

Суспільно-історичні рекреаційно-туристські ресурси - це об'єкти та явища антропогенного походження, залучені до сфери туризму та рекреації; до їх складу входять:

- архітектурно-історичні об'єкти, які представляють історичне та культурне минуле країни (музеї, архітектурні та етнографічні об'єкти);

- біосоціальні об'єкти - пам'ятники і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями, життям і діяльністю видатних представників науки, техніки, культури;

- об'єкти, які демонструють сучасні здобутки країни в промисловості, будівництві, сільському господарстві, науці й культурі, медицині та спорті.

Україна має багаті природно-кліматичні, культурно-історичні ресурси, які створюють передумови для розвитку багатьох видів туризму. Більшість регіонів України має туристичні ресурси, які належать до всіх трьох груп, що дає можливість виходу на ринок з привабливими туристичними пропозиціями.

Значну частину природно-рекреаційного потенціалу складають рекреаційні ландшафти (лісові, приморські, гірські), оздоровчі ресурси (мінеральні води та лікувальні грязі), природно-заповідні об'єкти (національні природні та регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо), території історико-культурного призначення (пам'ятки архітектури та містобудування, історико-архітектурні заповідники та ін.).

Це унікальні ресурси для перспективного розвитку туризму, зон рекреації й курортів та найбільш збережена частина природного довкілля.

Згідно з оцінкою фахівці потенційний фонд природоохоронних, оздоровчих та рекреаційних територій становить 12,1 млн. га, тобто 20% площі території України, що відповідає міжнародним показникам раціонального збереження природно-рекреаційних ресурсів. Одноразова місткість ландшафтів України, враховуючи допустимі природоохоронні норми, становить понад 40 млн чоловік.Найбільшу питому вагу територій і об'єктів природно-заповідного фонду мають:

від 8 до 13% - Тернопільська, Херсонська, Закарпатська, Івано-Франківська, Хмельницька області;

5-7 % - Сумська, Рівненська, Чернівецька області;

3-5 % - Чернігівська, Львівська області, Республіка Крим;

доЗ% - Донецька, Миколаївська, Полтавська області;

до 2% - Волинська, Житомирська, Запорізька, Одеська, Черкаська області;

до 1% - Вінницька, Дніпропетровська, Київська,Кіровоградська,

Луганська, Харківська області. [ 7 ]

Практично в усіх областях України виявлено мінеральні лікувальні води різного складу. Найбільша кількість джерел зосереджена в Карпатському регіоні, зокрема в Закарпатській, Львівській областях. Багато джерел у Луганській, Дніпропетровській, Полтавській, Хмельницькій, Черкаській, Київській, Донецькій та інших областях.

Специфічною складовою частиною рекреаційних ресурсів є біосоціальні рекреаційні ресурси - соціальні та природні об'єкти. явища, події, які пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні відомих людей різних національностей: французів -Оноре де Бальзака (м. Бердичів, Корець), Д. Рішельє, Ж.Лябурс (м.Одеса), угорця Ф.Ліста (м.Київ), німців - Х.Стізена(м. Ялта і. П. Целана (м.Чернівці), англійців Д.Говарда (м.Херсон), У.Черчілля (м.Ялта) та ін. Військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час Кримської війни 1853-1856 рр. (м. Севастополь), поховання шведів на полі Полтавської битви (м. Полтава), австрійців, що загинули в Сталінградській битві в 1943 р., місця розстрілу польських громадян (с. Биківня під Києвом, м. Луганськ) та інші теж входять до рекреаційних антропологічних ресурсів.

Не менш важливе місце у розвитку туризму в Україні посідає група туристичних ресурсів це - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, археології, етнографічні особливості території, що є важливим засобом задоволення потреб пізнавально-культурної рекреації.

Згідно із статистичними даними на 01.01. 2013 в Україні налічується 5256 об'єктів культурної спадщини, зокрема 891 об'єкт національного значення та 4365 об'єктів місцевого значення.[ картосхема 1] Загальна кількість об'ктів природно-заповідного фонду складає 7739 одиниць, в тому числі 23 заповідники, 47 національних природних парків, 28 ботанічних садів, 12 зоологічних парків тощо.

До списку об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входять чотири культурних об'єкта - Київський Софіївський собор (Київ - 1018 рік ) і Києво-Печерська лавра (Київ - 1051 рік), Ансамбль історичного центру Львова (Львів - 1256 рік), пункти геодезичної дуги Струве (Хмельницька та Одеська Області - 1816-1855 роки.), Резиденція буковинських митрополитів ( Чернівці -1875) і один природний об'єкт - Букові праліси карпат( Українські та Словацькі Карпати). Маючи такий ресурсний потенціал, туризм України повинен розвиватися сприяючи зміцненню економіки країни, наповненню державного бюджету, зростанню добробуту українських громадян, збереженню історико-культурної спадщини, піднесенню духовного потенціалу суспільства. Розвиткові туристичного бізнесу в Україні сприяють значні туристичні і рекреаційні ресурси, активізація участі України в міжнародному поділі праці, поступове залучення іноземних інвестицій в туристичне господарство , приватизація туристичних підприємств, порівняна стабільність національної валюти і досягнення її вільної конвертованості, розвиток внутрішнього споживчого ринку та насичення його високоякісними товарами й послугами тощо.

2.2 Сучасний стан КТК

Значення туризму у світі постійно зростає, що пов'язано із впливом туризму на економіку країни. Туризм виступає як джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості, туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни та сприяє диверсифікованості економіки, створюючи галузі, що обслуговують сфери туризму.

Україна є дійсним членом Всесвітньої туристичної організації (ВТО) з 1997 року, а з 1999-го - Виконавчої ради ВТО - керівного органу, що формує світову туристичну політику, контролює бюджетні питання.Для України відкрилися нові можливості налагодження співпраці з країнами-учасницями ВТО.Україна бере участь у перспективних програмах кооперації у сфері туризму, залучається до впровадження новітніх туристичних технологій, передових методів підготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно до світових стандартів, використовує глобальну інформаційну мережу тощо.

За оцінками міжнародних організацій туристичного спрямування, економічні показники надходжень від сфери туризму В Україні загалом залишаються недостатніми. Всесвітня Рада подорожей та туризму ( World Travel and Tourism Counsil, WTTC), яка є міжнародним форумом світових лідерів індустрії туризму, оцінює прямий внесок туризму до ВВП держави у 2011 році у розмірі 24,6 млрд. грн. або 2 % ВВП.

За оцінками WTTC, у сфері туризму України в 2011 році було зайнято 351 500 працівників, або 1,7 % загальної чисельності робочих місць. Разом з тим, враховуючи вплив туризму на створення робочих місць у дотичних галузях економіки, WTTC оцінює загальну кількість робочих місць, створених у 2011 рік завдяки туризму як 1 338 000 робочих місць, тобто 6,6 % від загальної їх кількості. Нині Україна, завдячуючи проведенню фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (Євро 2012), має сучасну розвинуту готельну інфраструктуру. Станом на 01.07.2012 в Україні функціонує 3781 засіб розміщення. Кількість вітчизняних готелів, що отримали свідоцтво про встановлення категорій «одна зірка» - «п'ять зірок» на кінець 2012 року становить 181 одиницю. З яких: 11 готелів «п'ять зірок», 39 готелів - « чотири зірки», 105 готелів - «три зірки», 19 готелів - « дві зірки», 7 готелів - «одна зірка» [ 17 ]

Значною є також кількість санаторно-курортних та оздоровчих закладів . За 2011 рік обліковується 508 санаторіїв та пансіонатів, 280 будинків та пансіонатів відпочинку, 17703 дитячих оздоровчих таборів.

Розвиток туристичної та курортної галузей впродовж останніх чотирьох років характеризується позитивною та сталою динамікою. Внаслідок поступального розвитку міжнародного співробітництва в сфері туризму, кількість в'їзних (іноземних) туристів, які відвідують Україну,починаючи з 2009 р. щороку зростає.[табл.2.1]

Таблиця 2.1 Туристичні потоки [18 ]

роки	Із загальної кількості туристів:**
	іноземні туристи	туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон	внутрішні туристи
2000	377871	285353	1350774
2001	416186	271281	1487623
2002	417729	302632	1544956
2003	590641	344 332	1922010
2004	436311	441798	1012261
2005	326389	566942	932318
2006	299125	868228	1039145
2007	372455	336049	2155316
2008	372752	1282023	1386880
2009	282287	913640	1094170
2010	335835	1295623	649299
2011	234271	1250068	715638
2012	269969	1956483	807195

Так, як бачимо, в 2010 році загальна кількість туристів майже не змінилася порівняно з 2009 роком і зменшилася порівняно з 2008 роком на 25%. З загальної кількості туристів в 2010 році кількість іноземних туристів зросла на 19% порівняно з 2009 роком і зменшилася на 10% порівняно з 2008 роком. Значну частку в загальній кількості туристів становлять туристи-громадяни України, які виїжджали за кордон, частка яких в 2010 році становила 57%, тоді як в 2000 році дана частка складала 14% (рис 1). В свою чергу кількість внутрішніх туристів в 2010 році зменшилася порівняно з 2009 роком на 40% і порівняно з 2000 роком - на 52%.

В'їзний туристичний потік відбувається,в основному, за рахунок країн Європи - 5,3 млн осіб, країн СНД - 15,4 млн осіб та інших країн - 458,1 тис. осіб.Іноземні туристи приїздили до України найчастіше з Росії, Польщі, Білорусі, Німеччини, США, Італії, Румунії, Туреччини, Великобританії.[ ]

Рис.2.1 Країни, з найбільшою кількістю туристів, що відвідали Україну у 2012 році.[18 ]

Проте із загальної кількості частка тих громадян інших країн, що приїжджали в Україну з метою здійснення туристичної поїздки від загальної кількості, доволі значна. Тому розвиток міжнародного туризму є перспективним напрямом для нашої країни. Також міжнародний туризм є помітним джерелом валютних надходжень, може мати позитивний вплив на платіжний баланс, прискорити інвестиційні процеси, реорганізувати інфраструктуру країни, підвищити зайнятість населення [4]. Також, спостерігається тенденція до збільшення виїзного туризму.[табл.2.1 ]

...