Організація міжнародної туристичної діяльності на прикладі підприємства "Амеріго Веспуччі"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні аспекти організації міжнародної туристичної діяльності на підприємстві

1.1 Поняття, види, сучасний стан і перспективи розвитку міжнародного туристичного бізнесу в Україні

1.2 Організація міжнародних туристичних операцій

1.3 Нормативно-законодавче забезпечення туристичної діяльності в

Україні

2. Організація міжнародної туристичної діяльності на підприємстві „Амеріго Веспуччі”

2.1 Організаційно-управлінська структура та характеристика діяльності туристичної фірми

2.2 Аналіз напрямків та динаміки міжнародної туристичної діяльності на підприємстві

2.3 Оцінка організації міжнародних туристичних операцій на ТОВ „Амеріго Веспуччі”

2.4 Напрямки удосконалення організації міжнародної туристичної діяльності на підприємстві

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

В умовах розбудови української держави туризм стає дійовим засобом формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до державного бюджету, однією з форм раціонального використання вільного часу, проведення змістовного дозвілля, залучення широких верств населення до пізнання історико-культурної спадщини.

Стратегічна мета розвитку туризму в Україні полягає у створенні продукту, конкурентоспроможного на світовому ринку, здатного максимально задовольнити туристські потреби населення крани, забезпечити на цій основі комплексний розвиток території та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги і історико-культурної спадщини.

Сьогодні туризм є найбільш розвинутою та однією з найдинамічніших індустрій світової економіки. У ній зайнято близько 10% світових трудових ресурсів, виробляється близько 10% світового валового продукту. За прогнозами експертів, протягом наступних п'яти років рівень щорічного зростання цієї сфери становитиме 5%, що дасть можливість створити два мільйони нових робочих місць.

Річні надходження від світової туристичної діяльності становлять 500 мільярдів доларів США і очікують, що цей показник до 2010 року зросте до одного трильйона доларів. У цих умовах Україна теж повинна використати всілякі можливості, аби її частка у наведеній цифрі була якомога більшою.

Туризм - сфера господарського комплексу, що забезпечує десяту частину світового валового продукту. Ця галузь розвивається швидкими темпами і в найближчі роки може стати найбільш важливим сектором підприємницької діяльності. Саме це значно актуалізує дослідницьку проблему і надає їй першочергового значення для розвитку економіки України.

Мета бакалаврської роботи: дослідження теоретичних аспектів організації міжнародної туристичної діяльності підприємства „Амеріго Веспуччі” і розробка напрямків її удосконалення.

Основні завдання бакалаврської роботи :

- розкрити теоретичні засади організації міжнародного туризму на підприємстві;

- проаналізувати сучасний стан і перспективи розвитку туризму в Україні;

- вивчити нормативно-законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні;

- охарактеризувати розвиток міжнародного туризму в окремих країнах;

- дослідити організацію міжнародного туризму на підприємстві;

- ознайомитись з організаційно-управлінською структурою та загальною характеристикою напрямків діяльності туристичної фірми;

- оцінити організацію міжнародного туризму і його впливу на розвиток фірми;

- розробити напрямки удосконалення організації міжнародного туризму на даному підприємстві.

Предметом бакалаврської роботи є економічні відносини, що виникають в процесі організації міжнародного туризму на підприємстві „Амеріго Веспуччі”.

Об'єктом дослідження є міжнародна туристична діяльність ТОВ „Амеріго Веспуччі”.

Загальний обсяг роботи складає 94 сторінок.

Дана бакалаврська робота складається з двох розділів, висновків та списку використаних літературних джерел. Вона містить в собі таблиці, схеми, рисунки, додатки.

У першому розділі розглянуто теоретичні засади організації міжнародного туризму на підприємстві, сучасний стан, перспективи розвитку і нормативно-законодавче забезпечення туристичної діяльності в Україні.

У другому розділі досліджено організацію міжнародної туристичної діяльності підприємства „Амеріго Веспуччі”, загальну організаційно-економічну характеристику компанії, напрямки її діяльності, напрямки удосконалення організації міжнародного туризму на підприємстві.

На основі проведених досліджень зроблені висновки з питань даної теми.

При написанні роботи були використані публікації провідних вітчизняних та закордонних вчених, а саме: Дядечко Л.П., Кифяк В.Ф., Сокола Т.Г., Федорченко В.К., Дьорової Т.А., Костюкової О.М., Олексійко М.М., Школи І.М., Ореховської Т.М., Агафонової Л.Г., Герасименко В.Г., Нечаюк Л.І., Філіпенко А.С., Багрової І.В., Кузнецової Н.М., Забалдіної Ю.Б., Тупкало В., Любіцева О.О., Мальська М.П., Роїної О.М., Чорненької Н.В. та ін., а також закон України „Про туризм”.

1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 ПОНЯТТЯ, ВИДИ, СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Швидке зростання туристичного руху в останні роки, його комплексний характер і все більший вплив на різні сторони життя сучасного суспільства зумовлюють необхідність вивчення та узагальнення складних і різноманітних процесів туризму в зарубіжних країнах.

Надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин „невидимого експорту”. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості: в експорті він посідає третє місце після енергетики та машинобудування.

У багатьох країнах та регіонах туризм вже сьогодні є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою у світі: у ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий. Надходження з туристичних подорожей в світовому масштабі становлять понад 500 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи та США. Європа залишається континентом, який відвідує найбільше туристів, - приблизно 280-300 млн чоловік у рік.

В міжнародній практиці існує багато різних визначень поняття „туризм”. Наведемо деякі з них:

Довідники: туризм - це подорож, поїздка, похід у вільний час, один з видів активного відпочинку.

Манільська декларація зі світового туризму (1981 р.): туризм - це один з видів активного відпочинку, що являє собою подорожі, які здійснюються з метою пізнання тих чи інших районів, нових країн і які поєднуються у деяких країнах з елементами спорту [52, с. 538].

Документи Міжнародної конференції ООН зі статистики подорожей і туризму (схвалено Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) 1992 р.): туризм - подорожі і перебування у місцях, які знаходяться за межами звичайного середовища подорожуючого, на термін не більше 12 місяців, з будь-якою метою, окрім заняття оплачуваною там діяльністю [22, c. 14].

Гаазька декларація по туризму (1989 р.): туризм - це усі вільні переміщення людей від місця їх постійного проживання і роботи, а також сфера послуг, створена для задоволення потреб, які виникають у результаті цих переміщень.

Американські підручники з туризму: туризм - це діяльність, яка має у житті народів велике значення; джерело валютних надходжень в країну; третя у переліку індустрія в галузі обслуговування, у якій зайнятий кожний п'ятнадцятий з працюючих людей.

Каролін Купер - професор США: туризм - це потужний економічний засіб, який може бути використаний слаборозвинутими країнами для створення припливу валюти, необхідної для успішної боротьби на міжнародному рівні.

Джон Уокер - професор США: туризм - це наука, мистецтво і бізнес залучення, облаштування і розваг людей, які подорожують заради задоволення або у справах [52, с. 538].

В Законі України „Про туризм”, поняття „туризм” визначається, як тимчасовий виїзд людини з місця тимчасового проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю [1].

Т.Г. Сокол визначає туризм як сферу діяльності людей, пов'язану з подорожами та мандрівками, що виконує ряд функцій політичного, економічного й культурного характеру. Всі функції проявляються як на рівні особистості, так і на рівні суспільства в цілому [45, с. 67].

Отже, туризм являє собою форму організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни, крім зайняття оплачуваною діяльністю.

Необхідно також окреслити визначення понять „світовий туризм”, „міжнародний туризм”, „іноземний туризм” та „внутрішній туризм”.

Світовий туризм - частина світогосподарських зв'язків і відносин у галузі пересування, відпочинку і подорожей; одна з основних галузей світової економічної діяльності, важливий показник світового розвитку.

Міжнародний туризм - важливий напрямок міжнародного співробітництва у конкретній діяльності на основі поваги до національної культури та історії кожного народу й основних інтересів кожної держави; сфера розвитку туристичних відносин між народами різних країн і ознайомлення з досягненнями інших держав у різних галузях.

Іноземний туризм - це система подорожей та обміну, що здійснюється на основі міждержавних договорів з врахуванням чинних міжнародних норм. Іноземний туризм реалізується шляхом здійснення міжнародних туристичних зв'язків на основі організації прийому туристів у конкретній країні, поїздок громадян даної країни за кордон. Таким чином, іноземний туризм - це сфера міжнародного туризму стосовно визначеної конкретної країни.

Внутрішній туризм - це тимчасовий виїзд громадян конкретної країни з постійного місця проживання в межах національних кордонів цієї країни для задоволення туристичних цілей [49, c. 143].

Що стосується міжнародного визначення поняття „турист”, то найпоширенішим є визначення ВТО (1963): „Турист - будь-яка особа, яка тимчасово відвідує країну (регіон) і залишається у ній не менше 24 годин з метою розваг; отримання вакантних місць, професійної діяльності, поліпшення здоров'я, навчання, взяття участі в конференціях, зустрічей з друзями і родичами, з релігійними та спортивними цілями”.

До туристів прийнято відносити також екіпажі літаків і кораблів, які прибувають у країну і обслуговують транспортні засоби.

Особи, які знаходяться у країні перебування менше 24 годин, вважаються екскурсантами і не фіксуються як туристи [53, c. 116].

Міжнародне визначення поняття „тур”: 1) первинна одиниця туристичного продукту, що реалізується клієнту як єдине ціле, продукт праці туроператора на визначеному маршруті і в кінцеві терміни; 2) туристична поїздка за визначеним маршрутом з визначеним комплексом послуг.

Разом з додатковими туристично-екскурсійними послугами, товарами, придбаними для подорожі або під час подорожування, тур утворює туристичний продукт. У структурному плані тур складається з туристичного пакета і комплексу послуг на маршруті.

Туристичний пакет пропонується туроператором-туристичним підприємством (організацією), яке займається розробкою туристичних маршрутів і комплектуванням турів, забезпечує їх функціонування, організовує рекламу, розраховує відповідно до чинних нормативів та затверджує у встановленому порядку ціни на тури за цими маршрутами, продає тури туристичним агентам для випуску та реалізації путівок за своїми ліцензіями.

Туристичний пакет включає обов'язкові послуги на маршруті:

- транспортування туриста до місця відпочинку і назад;

- трансфер (будь-яке перевезення туриста всередині туристичного центру країни перебування: доставка з вокзалу, аеропорту чи морського порту в інший пункт, з готелю в театр і назад тощо);

- розміщення і харчування у визначеному співвідношенні (розміщення у готелі, сніданок BB, напівпансіон HB, повний пансіон - FB);

- обов'язкову екскурсію і культурну програму [13, c. 14].

Аспект обов'язковості відрізняє туристичний пакет від туристичного продукту. Купуючи туристичний пакет, турист не тільки має значні знижки від туроператора, а й може попросити туроператора розширити його за рахунок включення інших послуг або ж зробити це самостійно безпосередньо в країні (місці) відпочинку. Уніфікація вимог до туристичного продукту визначається тим, що тур, придбаний в одному місці, споживається в іншому. Узгодження між туроператором, турагентом (необов'язково) і туристом здійснюється на контрактній основі у формі ваучера, який містить в собі повну інформацію про тур:

- країна (туристичний центр), куди направляється турист;

- транспортні засоби;

- умови розміщення туриста;

- умови харчування;

- дата початку і завершення туру;

- щоденна програма перебування;

- паспортно-візові формальності;

- медична страховка;

- мінімально допустима кількість учасників туру;

- гранично можливі терміни анулювання туру;

- комплексна ціна туру;

- компенсація за недотримання термінів програми і умов перебування туриста;

- назва та реквізити туристичного оператора і туристичного агента.

За своєю функцією туризм - явище багатофункціональне. Він активно впливає на життя людей, організацію їх праці і відпочинку, а відтак на економічний і соціальний розвиток суспільства.

Однією з найголовніших функцій туризму є оздоровча, або рекреаційна (або її ще називають відтворювальною, репродуктивною). Туризм як різновид рекреації, активного відпочинку сприяє зміцненню здоров'я людини, відновленню її працездатності і як наслідок - підвищенню продуктивності суспільної праці. Наприкінці 20-х - на початку 30-х років ХХ ст. деякі зарубіжні компанії звернули увагу на можливість поліпшити продуктивність праці співробітників за рахунок надання їм безкоштовних туристичних поїздок. Так виник заохочувальний туризм („інсентив-туризм”). Так, одна з компаній США, витративши на організацію поїздок співробітників 90 тис доларів, одержала віддачу у вигляді підвищення продуктивності праці на суму 1,5 млн. доларів.

Соціокультурна функція туризму впливає на суспільне життя країни, яка приймає туристів. Інтерес туристів до історії та культури країни викликає в її громадян бажання зосередити увагу на власних історичних традиціях, досягненнях національної культури, потребу краще пізнати культурно-історичні корені та особливості національного менталітету свого народу. Це стимулює певні капіталовкладення у сферу культури, інвестування бюджетних і проза бюджетних коштів у справу збереження пам'яток історії а культури [22, с. 37].

Виховна функція особливо стосується виховання дитини (наприклад, в Японії всі школярі здійснюють подорожі своєю країною, що виховує любов до батьківщини).

Екологічна функція туризму - туризм, використовуючи природні ресурси, може служити також засобом їх збереження та відновлення через організацію різних форм природопізнавальної, природовиховної та природоохоронної туристської роботи.

Політична функція туризму проявляється в тому, що він став формою „народної дипломатії”. Туризм - це активна форма людського спілкування, що допомагає взаємопізнанню націй, розвитку взаєморозуміння та встановленню культурно-економічних зв'язків між народами [45, с. 82].

Розвиток туризму в Україні і за кордоном, активна та закономірна участь у цьому процесі різних організацій зумовили необхідність не тільки виникнення, становлення, розвитку і удосконалення в нашій країні різноманітних національних і регіональних форм організацій туризму, але і посиленої уваги до взаємообмінів, спілкування і поїздок різних видів. У зв'язку з цим наведемо класифікацію видів міжнародного туризму [52, с.543]:

1. Діловий туризм, який відіграє все більшу роль у міжнародному, внутрішньому і іноземному туризмах України (частка його в світі - 20 % (оцінка експертів ВТО)), є одним з найбільш економічно ефективних видів туризму в світі. Так, близько 50 % доходів авіакомпаній, приблизно 60 % доходів готелів і більш як 70 % доходів автопрокатних компаній створюється за рахунок обслуговування цієї категорії туристів. Поняття „діловий туризм” охоплює досить широке коло поїздок:

- ділові поїздки співробітників корпорацій (найбільш численна група поїздок);

- поїздки на симпозіуми, конгреси, конференції, виставки тощо;

- заохочувальні поїздки, що організовуються компаніями для своїх співробітників;

- поїздки на спортивні змагання команд, гастролі артистів;

- поїздки офіційних делегацій (офіційне обслуговування).

2. Оздоровчий туризм. Для одних туристів оздоровчий туризм -це відпочинок з профілактичним лікуванням, для інших - просто відпочинок на природі або активний спосіб життя.

3. Хобі-туризм дає можливість зайнятися улюбленою справою у колі однодумців під час відпочинку або подорожі (автолюбителі, філателісти, вболівальники спортивних змагань тощо).

4. Пригодницький туризм забезпечує перебування туристів у привабливій для них місцевості і зайняття незвичайною справою (полювання на верблюдах в Африці, ловля форелі в Карпатах, сходження на кратер вулкана, політ у космос). Пригодницькі тури поділяються на 3 види: похідні експедиції, сафарі-тури (мисливство, рибальство, фотомисливство), навколосвітнє плавання (яхтинг). Як правило, це групові тури і належать до елітних видів туризму, специфікою є необхідність отримання ліцензій, дозволів на таку діяльність.

5. Спортивний туризм. Основними споживачами є спортивні товариства, а основними великими сегментами ринку - любителі спорту, спортсмени, туристи - похідники. Забезпечення безпеки туристів - одна з найважливіших умов до спортивних турів.

6. Навчальні тури. Цей вид туризму орієнтується на вік клієнтів і мотивацію вибору. В основному це мовні тури; всі програми таких турів включають в себе по 2-4 години занять в день, інший час - відпочинок, спорт, розваги.

7. Релігійний туризм - найдавніший вид міжнародного туризму. У туризмі з релігійними цілями можна окреслити такі види поїздок: паломництво, пізнавальні поїздки, наукові поїздки.

8. Розважальні тури - це найрізноманітніші та популярніші тури в усьому світі. Як правило, вони не довготривалі (2-4 дні). В Європі дуже популярними є Різдвяні тури.

9. Пізнавальні тури є найбільш розповсюдженими і не залежать від вікової та соціальної приналежності туристів (види: історичні, знайомство з живописом, балетом, оперою тощо).

10. Подорожі для людей старшого віку (до 80 % подорожей здійснюється з метою відпочинку влітку).

Крім наведених вище видів міжнародного туризму, значне місце в світі зараз займає молодіжний туризм зі своєю специфікою організації та обслуговування. Можна ще назвати туризм автостопом, сільський туризм, зелений туризм і багато інших видів обслуговування, які пропонуються сьогодні туристам на міжнародному ринку туризму.

На конференції Всесвітньої туристичної організації в Лісабоні за результатами дослідження „Tourism 2020 Vision” проголошені 5 перспективних туристичних напрямків ХХІ століття [56]:

1. Пригодницький туризм. У світі залишається все менше не досліджених туристами регіонів. Нові туристичні потреби вимагають розробки відповідного туристичного продукту.

2. Круїзи. Цей сектор туризму розвивається феноменально швидкими темпами. (в порівнянні з 7 млн. чол. в 1997 р, кількість туристів в 2000 р зросла до понад 9 млн. чол.)

3. Екологічний туризм, головна мета якого - збереження навколишнього середовища та забезпечення мінімального згубного впливу людини на природу.

4. Культурно-пізнавальний туризм (найбільші потоки туристів - в Європу, Азію, Близький Схід).

5. Тематичний туризм, який передбачає підвищену зацікавленість до конкретного явища чи місця відпочинку.

За прогнозами ВТО (таблиця 2.1), в ХХІ ст. очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. за рік, що означає збільшення туристичних прибуттів у 2,4 рази у порівнянні з 2000 р. [48, c. 107].

При цьому доходи від туризму, за прогнозами ВТО, у 2010 році складуть 1550 млрд. доларів США, тобто у 3,3 рази перевищать рівень 2000 року, а до 2020 року прогнозується збільшення доходів до 2000 млрд. доларів США.

Передбачається, що при щорічному зростанні на 8 % кількість туристичних прибуттів в Китай досягне до 2020 р. 137,1 млн. осіб. Другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), далі - Франція (93,9 млн.), Іспанія (71,0 млн.), Гонконг (59,3 млн.). Щоденні витрати туристів, за винятком коштів на авіаперевезення, збільшаться до 5 млрд. доларів у день [24, c. 93].

За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія.

Таким чином, тенденції розвитку міжнародного туризму носять позитивний характер, що забезпечить не тільки надходження іноземної валюти, але і створення нових робочих місць [22, с. 232].

Нині туризм у світовій системі господарства займає провідні позиції. Він є невід'ємною складовою розвитку світового ринку. За оцінкою Всесвітньої туристичної організації (ВТО), ще наприкінці 2000 р. туризм зайняв перше місце серед галузей світового господарського комплексу за обсягом експорту товарів і послуг.

У сфері міжнародного туристичного обміну, річний оборот склав понад 2 трлн дол. США. На туризм припадає 12 % загального світового національного продукту, 7 % світових інвестицій. Туризм забезпечує 5 % податкових надходжень. Безпосередньо у світовій сфері туристичних послуг задіяно більше 260 млн. осіб, що становить 10 % всіх працівників.

Таблиця 1.1 Прогноз найбільш популярних туристичних напрямків до 2020 р.

Країна	Кількість туристичних прибуттів, млн.	Частина на світовому туристичному ринку, %	Динаміка зростання 2000 - 2020 рр., %
1	2	3	4
Китай	137,1	8,6	8,0
США	102,4	6,4	3,5
Франція	93,3	5,8	1,8
Іспанія	71,0	4,4	2,4
Гонконг	59,3	3,7	7,3
Італія	52,9	3,3	2,2
Великобританія	52,8	3,3	3,0
Мексика	48.9	3.1	3,6
Росія	47,1	2,9	6,7
Чеська республіка	44,0	2,7	4,0
Всього	708,8	44,2	-

Туризм у цілому займає перше місце в світі щодо надання робочих місць [56]. І хоча на початку ХХІ ст.. через трагічні події в світі уповільнились темпи приросту кількості подорожуючих до деяких країн, туризм у цілому розвивається досить динамічно. За даними ВТО, загальна кількість туристів і міжнародних і внутрішніх з урахуванням екскурсантів становить понад третину населення земної кулі, а прибуток від туризму в світі за 2003 рік перевищив 5000 млрд. дол.. США. Згідно з прогнозами, кількість подорожуючих уже найближчим часом зрівняється з населенням такої країни, як Китай. ХХІ століття вважається століттям туризму. Україна має все об'єктивні передумови для інтенсивного розвитку не тільки внутрішнього, а й в'їзного та виїзного туризму. Маючи вигідне геополітичне розміщення, Україна володіє великим туристично-рекреаційним потенціалом, сприятливим кліматом, багатою флорою і фауною, культурно-історичними пам'ятками світового рівня та туристичною індустрією, яка швидко розвивається [13, c. 20].

Кабінет Міністрів України 29 квітня 2002 р. Затвердив Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 рр., у якій надано пріоритет розвиткові в'їзного і внутрішнього туризму. Туризм розглядається як один з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

Починаючи з 2001 р., обсяг споживання товарів і послуг туристичної сфери діяльності і галузей, що забезпечують внутрішні і міжнародні потоки в Україні, становив близько 22 млрд. грн., а в 2004 р. Цей показник зріс майже в 1,6 разу і становив 35 млрд. грн. Результатом виконання програми розвитку туризму в Україні стало перевищення темпів зростання кількості в'їзних туристів над виїзними. Зокрема, кількість в'їзних туристів порівняно з попереднім роком збільшилась у 2002 р. На 14,6 %, у 2003 р. - на 19,0, у 2004 р. - на 24,9, а виїзних у 2002 р. скоротилась на 0,8 %, у 2003 р. - зросла на 0,4, у 2004 р. приріст становив 4,7 %. Наведені співвідношення змін кількості в'їзних і виїзних туристів привели до того, що в 2004 р. кількість в'їзних туристів перевищила кількість виїзних на 16,5 % (у 2002 р. кількість виїзних туристів перевищувала кількість в'їзних на 20,2 %) .

Особливо слід вказати на активізацію внутрішнього туризму. Так, приріст кількості внутрішніх туристів порівняно з попереднім роком у 2002 р. становив 4,1 %, у 2003 р. - 5,3, а в 2004 р. - 7,7 % [24, c. 402].

Говорячи про матеріальну базу України для прийняття туристів, слід сказати про наявність майже 5 тис. закладів для їхнього розміщення. На постійній основі в туристичній сфері діяльності в Україні працює понад 200 тис. осіб і майже 1 млн. сезонних працівників. Загальний обсяг туристичного споживання збільшився в нашій країні у 2004 р. на 65,8 % порівняно з 2001 р.

Туристичний сезон 2005 р. характеризується продовженням загальних позитивних тенденцій розвитку туризму, які спостерігалися, починаючи з 2001 р. За даними Держприкордонслужби України, темпи приросту кількості в'їзних туристів перевищили в 2005 р. темпи приросту кількості виїзних туристів на 8 %.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у „вільному плаванні”, бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму [48, c. 108].

На розвиток туризму впливають як позитивні (стабільність і відкритість політики і економіки, зростання суспільного багатства і доходів населення, скорочення робочого і збільшення вільного часу, посилення урбанізації, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, зміцнення позицій України на світовому туристичному ринку тощо), так і негативні фактори (напруженість у міжнародних відносинах, нестабільність політики і закритість економіки, стагнація економіки та падіння добробуту населення, невпорядкованість туристичних ресурсів, нерозвинутість індустрії туризму, низький рівень доходів населення і нестача вільного часу, екологічна небезпека, юридичні обмеження туризму, недооцінка ролі туризму в інтелектуалізації суспільства і наповненні бюджету тощо) [13, c. 21].

Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу, першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.

Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор у платіжному балансі окремих країн.

Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80 % дефіциту платіжного балансу по розрахунках за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120-130 %. У Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму посідають за своїми розмірами третє місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловостей. В Ірландії прибуток від туризму в 2003 році склав 4,2 млрд. дол. США, з них 2,1 млрд. дол. Надійшло до державного бюджету у вигляді податків та акцизних зборів.

Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари і послуги.

У більшості країн Європи частка туризму у валовому національному продукті досить вагома: в Іспанії - 4,3 %, у Греції - 6,4 %, країнах Центральної та Східної Європи - більш як 7,0 %, Республіці Кіпр - 25 % тощо. У ВВП України ця частка складає біля 1 %. Співвідношення між іноземними туристами і туристами, які від'їжджають з України, складає 1:10, в той час як для позитивного впливу його повинно бути 1:3.

Найбільша кількість туристів у світі - біля 75 % - відвідує Європу, біля 17 % подорожує Північною Америкою, біля 3 % - Латинською Америкою, 3,5 %- Близький Схід, близько 4 % Африку, Азію та Австралію.

Надходження валюти у відсотках розподіляється наступним чином: у європейські країни - 62,4 %, країни Північної Америки - 16, 4 %, Латинської Америки - 11,7 %, африканські країни - 2,5 %, Азію та Австралію - 4,5 %, на Ближній Схід - 2,5 %.

Проаналізувавши ці дані, приходимо до висновку, що частка Європи по доходах менша, ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано, в першу чергу, з поширенням тут короткочасних поїздок у сусідні країни, дещо нижчими цінами на туристичні послуги у ряді європейських країн.

У багатьох країнах світу надходження від іноземного туризму є основним джерелом отримання інвалюти. Окрім безпосередніх витрат на обслуговування, іноземні туристи витрачають кошти на придбання автомобілів, відеотехніки, сувенірів та інших товарів.

Позитивний вплив на національну економіку має і те, що гроші, витрачені іноземними туристами, функціонують в економіці країни як засіб обігу, як засіб нагромадження. Коли турист оплачує рахунок за готель, харчування та інші послуги, внесення ним грошей не залишається без руху, вони використовуються для оплати цілого ряду інших сфер діяльності.

Так, за даними американських спеціалістів, сума, отримана, наприклад, за обслуговування в готелі, витрачається таким чином: зарплата - 35-40 %, адміністративні витрати - 7-10 %, комісія турагентам - 5 %, ремонт на утримання - 5-7 %, податки - 10-12 % і т.д., а кошти, отримані від продажу харчування, ідуть на купівлю продуктів - 35-37 %, зарплату - 30-35 %, страхування - 3,5 %, повернення грошей кредиторам - 6 % та інші.

Процес створення і споживання послуг у більшості випадків передбачає особистий контакт виконавця послуг і їх споживача, всебічне врахування індивідуальних особливостей та запитів споживача. Саме тому процес надання послуг менше піддається автоматизації та механізації, ніж виробництво товарів.

Отже, дослідження суті туризму показало, що туризм являє собою форму організації відпочинку, проведення дозвілля, пізнання навколишнього середовища, знайомства з історією, культурою і традиціями певної країни, крім зайняття оплачуваною діяльністю. Основними функціями туризму є оздоровча, соціокультурна, виховна, екологічна, політична.

Найбільш розповсюдженими видами міжнародного туризму є: діловий, оздоровчий, хобі-туризм, пригодницький, спортивний, релігійний туризм, розважальні, навчальні, пізнавальні тури, подорожі для людей старшого віку.

Якщо розглядати перспективні напрямки розвитку міжнародного туризму ХХІ століття, то слід виділити пригодницький, тематичний, екологічний, культурно-пізнавальний туризм та круїзи.

До п'ятірки найбільш популярних туристичних напрямів до 2020 року за прогнозами ВТО входять Китай, США, Франція, Іспанія, Гонконг.

Розвиток туристичного бізнесу в Україні відбувається на ринкових засадах, але не знаходиться у „вільному плаванні”, бо регулюється державою на основі законодавства, національної політики та індикативного планування всіх видів туризму, і являється одним з найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

1.2 ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ТУРИСТИЧНИХ ОПЕРАЦІЙ

Туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги. Він охоплює чотири основних елементи [13, c. 13]:

1) виробництво туристичних послуг;

2) комплектування туристичного продукту;

3) реалізація туристичного продукту або окремої послуги;

4) споживання туристичного продукту (послуги).

Здійснення міжнародних туристичних операцій передбачає певні відносини між туристами - споживачами туристичних послуг і туристичними фірмами - їх виробниками і реалізаторами, а також відносини останніх з різними організаціями (банками, транспортними і страховими компаніями і т.п.), що забезпечують виконання цього вигляду міжнародних послуг. Робота туристичних фірм з туристами включає в себе:

- пропозиція туристу або групі туристів певного набору туристично-екскурсійних послуг;

- отримання від клієнта грошових коштів за путівку (тур);

- перерахування грошових коштів певним організаціям за розміщення, мешкання, екскурсійне обслуговування.

Договірні відносини туриста і туристичної фірми складаються як відносини покупця (замовника) і продавця (виконавця). При цьому потрібно підкреслити особливий характер "продукту", що придбається у туристичної фірми. Турист розраховує отримати в кінцевому результаті необхідний йому набір послуг. Фірма ж надає йому, як правило, ще не самі послуги, а права (гарантії) отримання в певний час, в певному місці послуг, безпосередньо здійснюваних іншими фірмами, що не мають прямих договірних відносин з даним туристом, але що знаходяться у договірних відносинах з направляючою туристичною фірмою. Турист купує також і гарантії надання певних видів послуг і самої направляючою фірмою. Сукупність цих прав відображається в путівці, яка є кінцевим "продуктом" діяльності туристичної фірми і відповідно предметом її реалізації [22, c. 66].

Туроператорська діяльність - це діяльність по формуванню, просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснювана на основі ліцензії юридичною особою або індивідуальним підприємцем (туроператором).

Турагентська діяльність - діяльність по просуванню і реалізації туристичного продукту, здійснювана на основі ліцензії юридичними особами або індивідуальним підприємцем (турагентом). Взаємовідносини між туроператором і туристом частіше за все будуються на основі агентського договору про надання першим другому права на реалізацію туристичного продукту, сформованого туроператором. Саме тому при організації турів туристичні фірми співробітничають зі страховими компаніями. Стаття 17 Закону України „Про туризм” передбачає, що „Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) обов'язкове і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на основі угод зі страховими компаніями, які мають право на здійснення такої діяльності” [1].

Страховий внесок входить у вартість путівки. Його величина залежить від тарифу. Існують чотири різновиди тарифів, які залежать від:

- умов посольств, які можуть визначити мінімальну величину страхової суми, наприклад, для Західної Європи це приблизно 30 доларів США;

- терміну поїздки;

- кількості чоловік в групі (можливі знижки від 5 до 20%);

- віку (старше за 60 років страхова сума може бути збільшена в два рази).

У туризмі застосовуються такі види страхування: медичне; від нещасного випадку; майнове; на випадок затримки транспорту; витрат, пов'язаних із неможливістю здійснити поїздку; асистанс; страхування відповідальності власника автотранспортних засобів та інші. Одними з найважливіших видів страхування у туризмі є медичне страхування і страхування від нещасних випадків. Страховим випадком визнаються: смерть застрахованого, яка настала в результаті нещасного випадку, що відбувся із застрахованим під час дії договору страхування; інвалідність, одержана в результаті нещасного випадку; часткова втрата працездатності [27, с. 106].

Особливим видом страхування є асистанс, що забезпечує туристів або спеціалістів, відряджених за кордон, допомогою на місці в технічній (ремонт автомобіля), грошовій або іншій формі.

Страховий поліс - обов'язковий документ при турпоїздці. Більшість країн світу не видає візи без наявності спеціального страхового поліса. До них відносяться більшість розвинених країн: Австрія, Бельгія, Німеччина, Голландія, Данія, Іспанія, Норвегія, Франція, Швейцарія, Швеція, США. Туристична фірма пересилає постачальнику запит і гарантійний лист з термінами поїздки, найменуванням країни призначення, засобів пересування, приймаючої фірми, кількістю туристів поіменно з вказівкою номера паспорта і віку. Подібним образом оформляються і візи. Існує декілька видів віз в залежності від цілей поїздки - туристичні, візи по приватному запрошенню, візи по діловому запрошенню. Оформлення віз по приватних і ділових запрошеннях здійснюється в консульстві країни. Оформлення туристичних віз здійснюється за допомогою виклику зарубіжної фірми на певну кількість туристів зі списком, заявленим раніше туристичним агентством.

14 червня 1985 року в Люксембургськом місті Шенген державами Бенілюксу, Францією і Німеччиною була підписана угода про майбутнє поступове скасування паспортного контролю на своїх внутрішніх кордонах. У червні 1991 року до Шенгенської угоди приєдналися Іспанія і Португалія, і був складений список країн, які обов'язково повинні мати відкритий візовий режим. 17 грудня 1992 року був затверджений список з 120 країн, громадяни яких для перетину кордонів повинні мати візу єдиного зразка (до них відноситься і Україна), був прийнятий бланк єдиної візи і 22 грудня 1994 року представники урядів цих країн підписали офіційний протокол про набирання чинності Шенгенських угод з 26 березня 1995 року. У 1997 році до Шенгенському угоди приєдналися Швеція і Данія. Саме з цього часу українські туристи, що виїжджають в одну з цих держав на термін менш трьох місяців, отримують Шенгенськую візу, при більш тривалому перебуванні в країні призначення діють національні візи. З одного боку, пересування по території семи європейських держав при оформленні однієї візи безумовно дуже зручне, але, з іншого боку, істотно подовжився термін (до чотирьох тижнів), протягом якого розглядається питання про видачу дозволу на виїзд [35, c. 197].

Існують також держави, в яких оформлення на в'їзд здійснюється безпосередньо на кордоні. До них відносяться Бахрейн, Єгипет, Кенія, Ліван, Мальта, Непал, Об'єднані Арабські Емірати і Туреччина. Безвізовий в'їзд по запрошенню без оформлення закордонного паспорта дозволений в країни Східної Європи, Монголію, Кубу. Українські громадяни мають право на в'їзд без оформлення віз в Колумбію, Малайзію, Еквадор, Кіпр і інші країни. При оформленні документів в обов'язки турфірми входить інформування туристів про вимоги прикордонних і митних служб. Система взаємовідносин між основними суб'єктами операцій міжнародного туризму юридично оформляється різними договорами (контрактами).

Договір між туристичною фірмою і туристом, як правило, містить наступні типові умови [22, c. 67]:

- предмет договору (придбання туристом прав (гарантій) на тур, оформлених у вигляді путівки);

- вартість послуг фірми і форма їх оплати (готівка або переказ грошей на розрахунковий рахунок фірми);

- обов'язки туристичної фірми (по наданню туристичного продукту в повному об'ємі і якісно; по медичному страхуванню туристів; по оформленню для них посольських віз);

- відповідальність і звільнення від відповідальності сторін (у випадках форс - мажорних обставин, зміни якості послуг, що надаються, термінів їх надання, відмови сторін від тура);

- обов'язки туриста (по оплаті, наданні необхідних документів для оформлення віз і т.п.).

У договорі з клієнтом доцільно відобразити наступні відомості: дату укладення договору, терміни надання послуг, вигляд транспорту до місця відпочинку і зворотно, клас готелю, його найменування і місце розташування. Договір між туроператором і турагентом в залежності від змісту відносин між турфірмами може бути декількох видів.

Агентські угоди передбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг і інклюзив-турів від імені і за рахунок туроператора. Об'єм і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, існуючих на національних ринках. У угоду може бути внесена обмовка, що зобов'язує агента не вступати у ділові відносини з іншими фірмами, а також обмовка про монопольне право продажу окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку, дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, маркетинг, організацію турів і отримуючи комісійні, але, з іншого боку, не дає можливості істотного розширення і отримання великих прибутків. Крім того, агент часто дуже залежить від туроператора і по суті справи позбавлений самостійності. Саме тому часто туристичні фірми придбають путівки як готову продукцію, сформовану іншою компанією, і надалі продають її дорожче. В обов'язок продавця входить бронювання місць в готелі, оформлення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем і інформування покупця про можливі зміни, а покупець здійснює набір, комплектацію і відправку туристів, забезпечує надання їх списків в трьох примірниках для оформлення документів і бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість і порядок розрахунків. У разі невиконання зобов'язань і не дотримання термінів перекладу вартості обслуговування або не надання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки [45, с. 157].

Структура міжнародних туристичних послугових заходів:

- організація туристичних поїздок;

- продаж путівок і турів;

- надання послуг з розміщення і харчування туристів (готелі, кемпінги);

- організація пересування туристів по країні;

- організація відвідування закладів культури, торгівлі та розваг;

- організація реклами, доведення інформації.

Фактично серед підприємств сфери туризму кількість туроператорів становить 5%, а турагентств - 95%. Туроператор також відповідає за виконання туристичного продукту перед споживачем (туристом).

У сфері агентування розрізняють декілька видів діяльності:

- продажу турів від особи і за дорученням підприємства. У туристичній путівці завжди повністю вказують усі реквізити туроператора й агента, який здійснив такий продаж;

- продаж турів від своєї особи, але із зазначенням належності туристичного продукту до певного туроператора;

- продажу туристичного продукту від своєї особи (без зазначення належності цього продукту до конкретного туроператора), наприклад, якщо утворюється сукупний туристичний продукт. У такому разі агентство саме виступає туроператором із усіма наслідками, що випливають, і ступенем відповідальності.

Залежно від прийнятої схеми взаємодії виникають чітко визначені рівні відповідальності й схеми фінансових розрахунків. Туристичний агент - найважливіша ланка в ланцюзі учасників процесу продажу туристичного продукту, що з уваги на свої властивості й характер споживача мусить бути донесений до потенційного споживача (клієнта). Саме тому туристичних агентств дуже багато, але вони не дуже великі.

Продукти туристичної індустрії реалізуються у вигляді послуг. Послуга туризму, як і послуга взагалі, є дією відповідної споживчої вартості, що проявляється у корисному ефекті, який задовольняє ту чи іншу людську потребу. При цьому послуга може бути надана або у вигляді товару, або у вигляді функціонування саме живої праці. Визначені два способи виробництва послуг зумовлюють і два види послуг: матеріальні (виробничі), опосередковані якимось продуктом, і нематеріальні (невиробничі), не пов'язані з матеріальними продуктами, виробництво яких невід'ємне від їх споживання [55].

Отже, туристичний бізнес виступає єдиною економіко-технологічною системою формування й реалізації туристичного продукту з метою задоволення попиту на туристичні послуги і охоплює чотири основних елементи: виробництво туристичних послуг; комплектування туристичного продукту; реалізацію туристичного продукту або окремої послуги; споживання туристичного продукту (послуги).

1.3 НОРМАТИВНО-ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Туристична фірма - це організація або підприємство, що є суб'єктом підприємницької діяльності. Вона займається створенням, реалізацією туристичного продукту й організацією його споживання. Як суб'єкт підприємництва, туристична фірма є юридичною особою, яка у своїй діяльності керується Конституцією України, положеннями Цивільного і Господарського кодексів України, законами України, постановами і декретами Кабінету Міністрів України та іншими законодавчими і нормативними документами.

Процедура створення туристичного підприємства як юридичної особи складається з таких етапів [45, c. 90]:

- вибір організаційно-правової форми;

- оформлення протоколу намірів засновників;

- визначення фірмового найменування та юридичної адреси підприємства;

- розробка проектів установчих документів;

- проведення установчих зборів;

- підготовка установчих документів до реєстрації;

- державна реєстрація підприємства;

- постановка на облік та реєстрація у податкових, статистичних органах, Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування та інших установах;

- організаційні процедури, пов'язані з відкриттям банківських рахунків, виготовленням печатки, штампів, фірмових бланків, тощо.

Фірма набуває статусу юридичної особи лише з моменту її державної реєстрації, що є свідченням факту її створення (або припинення); для фізичних осіб - свідченням факту набуття (чи позбавлення) статусу підприємця. Державна реєстрація здійснюється згідно із Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців” від 15 травня 2003 р., який набув чинності з 1 липня 2004 р. Реєстрація проводиться в органах державної адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця спеціально уповноваженою особою - державною реєстратором.

Юридична особа повинна мати найменування, не тотожне існуючим, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Тому реєстрація юридичної особи починається з резервування її найменування. Резервування здійснюється на підставі заяви встановленого зразка протягом 3 днів внесенням відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб. Засновник (представник) юридичної особи отримує довідку з реєстру, яка є дійсною протягом 2 міс (для АТ 9 міс). Після закінчення цього терміну реєстрацію мусить відбутися або запис скасовують. За проведення резервування найменування вноситься плата в розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник повинен особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи [5, c. 58]:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи (надруковану або заповнену друкованими літерами від руки); якщо документи надсилаються рекомендованим листом, підпис заявника на картці повинен бути нотаріально засвідчений;

- копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

- два примірники установчих документів; підписи засновників (учасників) на них повинні бути нотаріально засвідчені;

- документ, який засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи;

- чинну довідку з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи.

Документи, які відповідно до вимог цього закону подаються державному реєстратору, повинні бути викладені державною мовою.

Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати 3 днів (для фізичної особи-2) від дати надходження документів. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення держаної реєстрації є датою державної реєстрації юридичної особи.

Фізична особа, яка має намір стати підприємцем, для проведення державної реєстрації повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи [45, c. 92]:

- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;

- документ, який підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення держаної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За проведення державної реєстрації вноситься реєстраційний збір в такому розмірі: десять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з юридичної особи; два неоподатковуваних мінімуми - з фізичної особи - підприємця.

Документом, який підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Юридичні та фізичні особи-підприємці отримують Свідоцтво про державну реєстрацію; на установчих документах юридичної особи робиться відмітка про державну реєстрацію.

Як суб'єкт підприємництва, що займається саме туристичними послугами, туристична фірма у своїй діяльності також спирається на положення Закону України „Про туризм” у його сучасній редакції від 18.11.2003 р.

Центральним органом державної виконавчої влади у галузі туризму нині є Державна служба туризму і курортів Міністерства культури і туризму України. Місцевими органами державної виконавчої влади в галузі туризму є відповідні структурні підрозділи у складі органів державної виконавчої влади в областях України, містах Києві, Севастополі та в АР Крим. Так, у Києві в 1996 р. були створено Управління з питань готельного господарства, туризму та екскурсій, реорганізоване у 2000 р. у Головне управління комунального та готельного господарства і туризму з відповідними відділами [51, c.188].

Згідно із законодавством, державне регулювання підприємництва передбачає ліцензування окремих його видів, до яких належить також і надання туристичних послуг. Видача ліцензій на туристичну діяльність здійснюється Міністерством культури і туризму України.

Відповідно до вимог пункту 50 статті 9 Закону України „Про ліцензування певних видів діяльності” від 1.06.2000 р. ліцензуванню підлягають туроператорська і турагентська діяльність [55].

Закон України „ Про туризм” дає такі визначення термінів „туроператор” і „турагент” [1]:

- Туристичні оператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організацією є та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних і супутніх послуг та які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність;

- Туристичні агенти - юридичні особи, створені згідно із законодавством

України, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів і туристичних послуг інших суб'єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних і супутніх

послуг та які в установленому порядку отримали ліцензію на турагентську діяльність.

Мінімальний розмір фінансового забезпечення туроператора має становити суму, еквівалентну не менш 20 000 євро. Розмір фінансового забезпечення туроператора, який надає послуги виключно з внутрішнього та в'їзного туризму, має становити суму, еквівалентну не менше 10 000 євро. Мінімальний розмір фінансового забезпечення турагента має становити суму, еквівалентну не менше 2 000 євро.

Гарантія оформлюється у вигляді угоди, укладеної в письмовій формі, між туроператором (тур агентом) і банком або іншою кредитною установою, яка має ліцензію на право здійснювати діяльність із надання фінансових послуг і відповідно - право надавати гарантії.

Банківська гарантія видається на термін, який перевищує термін дії тур операторської (турагентської) ліцензії на 3 місяці і припиняється через 3 місяці після закінчення терміну дії або анулювання ліцензії туроператора (турагента) [46, c. 43].

...