Дослідження провідного рекреаційного регіону Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми

Європа -- частина світу в Північній півкулі. Поділ одного материка на Європу та Азію склався ще в Стародавній Греції. Античні греки виділяли три частини світу -- Європу, Азіюі Лівію (Африку). Кордон між Європою та Азією проходив для них водними шляхами від Середземного до Азовського моря. рекреаційний транспорт туризм

Сучасні східні межі Європи (Урал) були встановлені за пропозицією шведського географа Філіпа Йогана фон Страленберга. В буденному вжитку для жителів Східної Європи та острівних держав на заході континенту поняття Європи дещо вужче. Для них має сенс фраза «поїхати до Європи», хоча в суто географічному сенсі вони вже перебувають у Європі. З Азією Європа утворює континент Євразію, займає 8% поверхні Землі; площа 10 532 000 кмІ. Європа повністю лежить у північній півкулі між 36° пн. ш. і Північним Льодовитим океаном. Майже 2/3 території займає велика плоска рівнина, на якій розташована вся Європейська частина Росії, і простирається на захід до «низинних територій» і Біскайської затоки.

В різні часи східна межа Європи проводилася по-різному, простежується загальна тенденція «розростання Європи на схід». Останні три століття умовну межу Європи на суходолі проводять вздовж східного підніжжя Уралу, ріки Емби, Кумо-Маницької западини; Чорне море, Босфор та Дарданелли відокремлюють Європу від Азії, Гібралтарська протока та Середземне море -- від Африки; часто до Європи зараховують Кавказ.

Протяжність вздовж меридіану -- 4300 км, вздовж паралелі -- 5000 км. Найбільш розчленована частина світу (півострови становлять 1/4 території Європи; острови займають близько 730 тис. кмІ). Середня висота -- 292 м; гора Ельбрус (5642 м) на Кавказі є найвищою в Європі; пік Монблан (4807 м) -- найвища гора в Альпах; найнижча точка -- на узбережжі Каспійського моря (28 м нижче рівня моря).

Гори й височини належать до 3 рівнів складчастості; каледонської (Скандинавські гори, Каледонські гори), герцинської (Іберійський масив, Центральний масив, Воґези, Арденни, Урал) та альпійської (Піренеї, Альпи, Карпати, Апенніни, Стара Планина, Динарські гори).

Найбільші рівнини:

Східноєвропейська платформа, Скіфська плита, Паданська рівнина, Паризький басейн. Діючі вулкани: Гекла, Везувій, Етна, Стромболі.

Майже уся Європа лежить у зоні помірного клімату; у південній частині Європи субтропічний клімат (середземноморський), на півночі -- субполярний; річна кількість опадів -- 500-800 мм, в горах (особливо на західних схилах) -- понад 2000 мм (над Которською затокою 4650 мм).Озера найчастіше зустрічаються у північній частині Європи; найглибші -- біля підніжжя Альп (Комо, Ґарда, Женевське, Боденське). Озера (площею більш 5100 кв. км) включають Ладозське, Онезьке, Чудське. Основні ріки (довжиною більш 800 км): Волга, Дунай, Дніпро, Урал, Дон, Печора, Дністер, Рейн, Луара, Ельба, Вісла, Одер, Прут, Рона; Льодовики -- на Шпіцберґені, Новій Землі, в Ісландії, в Альпах та Скандинавських горах (разом 120 тис. кмІ). Натуральна рослинність значною мірою змінена або знищена людиною; стан лісів постійно погіршується.

Метою написання курсової роботи є дослідження провідного рекреаційного регіону Європи. Рекреація - поняття, близьке до туризму, але більш широке. З англ. мови «Recreation» перекладається як відпочинок, розваги. Отже рекреація - це процес, змістом якого є відпочинок людей у період вільного від роботи часу. Таке розуміння рекреації збігається з тим, що наводиться в літературі [1, с.9].

Разом з тим, так як туризм розуміється також, як індустрія туризму, можна говорити про рекреацію як сферу рекреації, тобто сукупність підприємств і галузей, які задовольняють сучасні потреби громадян у цивілізованому, зручному, забезпеченому всім необхідним відпочинку, який дійсно гарантує відновлення фізичних, духовних та нервово-психічних сил людини. Основою рекреації, як і туризму, є рекреаційні ресурси. Їхня економічна оцінка являє собою вартісний вираз натуральних природних властивостей та соціального значення рекреаційних ресурсів, їх екологічного стану, а також економічного ефекту від реалізації конкретної пропозиції. Їхня логістична оцінка (потенціал) - це максимально можливий потік рекреантів, який не зашкодить стану самих ресурсів, екології регіону їх знаходження, умовам життя місцевого населення.

Отже логістика рекреації (як і логістика в туризму, що показано в роботах автора [2;3;4]), основним предметом має потоки рекреантів (туристів), які надходять в місця знаходження рекреаційних (туристичних) ресурсів. Ці потоки є дуже різноманітні за складом рекреантів, їхніми потребами, географічними напрямками, фінансовими можливостями тощо, але в місці споживання рекреаційної послуги (на об'єкті рекреації) потоки рекреантів можна виміряти за допомогою таких уніфікованих показників, запропонованих автором, як потужність потоку (кількість рекреантів на певний момент часу), інтенсивність потоку (кількість рекреантів за певний відрізок часу), щільність потоку (густота рекреантів на один км² рекреаційної площі на певний момент часу), ритмічність потоку (тобто його регулярний, сталий характер).

Звідси повстає проблема визначення логістичного потенціалу всіх видів рекреаційних ресурсів, тобто окреслення максимально можливого рекреаційного навантаження на конкретний рекреаційний ресурс, що не зашкодить сталому розвитку рекреаційної системи. Кількісна характеристика логістичного потенціалу рекреаційного ресурсу повинна бути пов'язана з видами рекреаційної діяльності, що генерується рекреаційним ресурсом та середовищем даного ресурсу.

Так, якщо середовищем є земля (суходіл), то її рекреаційним (туристичним) ресурсом можуть бути гори. Цей ресурс генерує такі види рекреації (туризму) як альпінізм, скелелазіння, спелеотуризм, трекінг, екологічний туризм та ін. Водне середовище з ресурсом «річка - озеро - море - канал» генерує різні види водного відпочинку (туризму): круїзм, яхтинг, підводне плавання, дайвинг, спуск на плотах (рафтинг), плавання на човнах, рибальство тощо. При цьому слід враховувати показники допустимого рекреаційного навантаження на природні ландшафти, які є сталими величинами

У сучасному світі туризм - це багатогранне явище, тісно пов'язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно схарактеризувати його як об'єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв'язати комплекс його проблем. Існує багато поглядів на туризм як на галузь господарства, так і на міжгалузевий комплекс або ринок, де туристичне підприємство з продукції різних галузей формує туристичний продукт. Згідно з визначенням Всесвітньої туристичної організації (ВТО), туризм є похідним від французького tour (прогулянка, поїздка) і являє собою подорож у вільний час, один із видів активного відпочинку.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

1. Оцінка комплексу рекреаційних ресурсів

Сьогодні туризм є потужним комплексом послуг низки галузей економіки. Він охопив десятки країн, сприяючи тим самим географічному поширенню та вдосконаленню передових технологій обслуговування туристів. Рівень розвитку індустрії туризму в деяких країнах Європи став показником їх загального економічного розвитку. Як галузь господарства туризм все більше пов'язується зі стратегією стійкого розвитку країн. Ця своєрідна за своїм складом галузь, будучи каталізатором економічного розвитку, може забезпечити високу якість життя людей на основі екологічно доцільного природокористування.

Раціонально використовуючи історико - культурні пам'ятки у поєднанні з природними ресурсами, туризм сприяє підвищенню рівня зайнятості населення, стимулює зростання виробництва багатьох товарів та послуг. Європа найбільш рекреаційно приваблива у світі, щороку її відвідує до 60 % усіх туристів нашої планети. Це пов'язано з просторовою концентрацією тут природного, культурного, історичного й етнічного розмаїття. Європа -- це ніби весь світ у мініатюрі. Традиційними лідерами за кількістю відвідувань в Європі є Франція, Іспанія та Італія. У 2000 р. до шістки європейських країн за кількістю іноземних туристів належали: Франція (74,5 млн), Іспанія (53,6 млн), Італія (41,2 млн), Велика Британія (24,9 млн), Німеччина (18,9 млн), Греція (12,5 млн). Країни Західної Європи вирізняються у світі найвищим рівнем експлуатації рекреаційних ресурсів і найефективнішим їх використанням. Зокрема, у Франції задіяні всі види наявних рекреаційних ресурсів.

Найбільше відпочиваючих (понад 14 млн осіб) до цієї країни приїжджають з Німеччини, трохи менше з Великої Британії, Бельгії, Швейцарії, Італії, Іспанії і Нідерландів. Майже половина всіх іноземних туристів воліють відпочивати на знаменитій Французькій Рив'єрі. Близько 16 млн осіб головним об'єктом туризму обирають Париж. Приблизно по 6 млн туристів відвідують Альпи, Лангедок-Русельйон і Аквітанію.На відміну від багатьох жителів інших країн Західної Європи, французи віддають перевагу відпочинку і лікуванню у власній державі (82 %). Свою країну вони оглядають, мандруючи переважно автомобілем.

Як і в Україні, серед туристів більшість становлять міські жителі. Для Франції у внутрішньому туризмі характерні яскраво виражені піки активності, пов'язані із сезоном літніх відпусток, різдвяними днями, канікулами у лютому, Великоднем ТОЩО. Рекреаційно-туристичне господарство Франції, щоб утримати перше місце у світі постійно змінюється і реконструюється. Держава активно втручається у ці процеси. Прийнято відповідні плани рекреаційного освоєння тих районів країни, які ще відстають у цьому плані.

Особлива увага приділяється рекреаційному використанню Піренеїв, атлантичного узбережжя, пошуку мінеральних вод з метою розширення мережі бальнеологічних курортів, розвитку агротуризму тощо. Французи вважають, що можливості розвитку їхнього рекреаційно-туристичного господарства далеко не вичерпані. Іспанія за кількістю іноземних туристів поступається лише Франції. Нині важко уявити, що в 1950 р. цю країну відвідали лише 3 млн осіб. З того часу кількість туристів зросла майже у 20 разів. У Європі Іспанія доволі чітко спеціалізується на масовому пляжному туризмі.

Основна частина туристів приїжджає сюди з Франції, Німеччини, Італії та Нідерландів. Швидкі темпи економічного зростання, входження країни до євроатлантичних структур, перш за все ЄС і НАТО, активне втручання держави в рекреаційно-туристичний комплекс, надання гарантованих кредитів для будівництва готелів, значні іноземні інвестиції перетворили Іспанію на один із провідних рекреаційних центрів світу. На сьогодні узбережжя Середземного моря Іспанії за рекреаційною привабливістю випереджає всі інші країни Середземномор'я, включаючи Італію і Францію. Крім того, Іспанія має великі потенційні можливості для розвитку туризму, які в Інших державах майже повністю вичерпані. Нині найбільш рекреаційно освоєні Балеарські острови та узбережжя Середземного моря. В майбутньому залучення дуже перспективного Атлантичного узбережжя і розширення використання Канарських островів для зимового відпочинку на пляжах.

Зростання доходів населення привело до швидких темпів розвитку внутрішнього туризму. Найбільшою популярністю користуються прибережні курорти, а серед регіонів -- Валенсія, а також Андалусія й Каталонія. Виїзний туризм в Іспанії хоч і зростає, але донині розвинутий доволі слабо. Туристи з Іспанії відвідують переважно сусідні країни Португалію і Францію, а також віддають перевагу порівняно дешевим послугам у Марокко, Тунісі, Туреччині і Греції.

Крім пляжів і аквапарків, які приваблюють найбільшу кількість туристів, Іспанія все активніше використовує власний культурно-історичний потенціал, заглиблений у тисячоліття. У країні органічно поєдналися історичні пам'ятки римської і мавританської епох з чудовими архітектурними спорудами середньовіччя і сучасності. Особливо полюбляють туристи з усього світу музей Прадо і палац Ескоріал у Мадриді, знамениту Долину загиблих з грандіозним монументом і вибитим у скелі величезним храмом з могилою Ф. Франко, морський музей-пам'ятник Колумбу, архітектурні споруди Гауді у Барселоні та ін.

Характерною особливістю Іспанії є наявність тут державних підприємств з приймання туристів, підпорядкованих Державному міністерству з туризму, яке опікується переобладнаними у найдорожчі готелі замками, фортецями і палацами. Італія протягом XX ст. перетворилася на світовий центр рекреації і туризму. На початку XXI ст. ця галузь господарства розвивається на основі широкого втручання держави в особі Національного управління туризму, державної авіакомпанії "Аліталія" і Європейського Співтовариства. Нині ЄС здійснює потужні інвестиції в розвиток туристичної інфраструктури півдня Італії.

Рекреаційні ресурси Італії можна чітко поділити на дві групи: природні й культурно-історичні. До перших належить рекреаційний потенціал морського узбережжя, островів і Альп, до других -- потужна культурна спадщина Стародавнього Риму і доби Відродження. В основному туристів приваблюють пляжі, гори, озера, вулкани, "Вічне місто" Рим, Венеція, Флоренція, Піза, Мілан, Турин і Неаполь. Найбільше туристів до Італії приїжджає з Німеччини, Франції, Швейцарії і Австрії.

Туристи з віддалених країн (Японії, США, Південної Кореї, Канади), як правило, залишаються тут на тиждень, щоб відвідати трійку найвідоміших міст -- Рим, Венецію і Флоренцію. На початку XXI ст. спостерігається певний занепад міжнародного туризму в Італії. Це пояснюється психологічною втомою іноземців унаслідок інформаційно-рекламного перевантаження, а також виникненням у Європі все нових рекреційно-туристичних центрів після розпаду соціалістичного табору і СРСР, входженням колишніх соціалістичних країн до ЄС і НАТО та перетворенням їх (Чехії, Польщі, Словаччини, Словенії, Хорватії, Румунії, Болгарії) на нові європейські оздоровниці.

Велика Британія -- одна з провідних туристичних країн Європи і світу з власним "обличчям". Останніми десятиліттями тут швидко зростає діловий туризм, яким нині охоплено більше половини населення країни. Ця тенденція виявилася ще в економічно важкий для країни період 80-х років XX ст.: курортні зони з довгочасним відпочинком і лікуванням занепали, туристичний бізнес почав шукати порятунок у розвитку бізнес -- туризму, а також переобладнанні готелів у будинки -- пансіонати для пенсіонерів. Країни Європи (без країн колишнього СРСР) займають площу, що дорівнює 487 млн. га, однак на ній розміщуються більше 30 держав з населенням майже 500 млн. чоловік. Європейські країни досить неоднорідні за своїми природними умовами, за величиною та обсягом природно-ресурсного потенціалу.

Більшість країн Європи порівняно невеликі за розмірами. І лише дві країни (Франці та Іспанія) мають площу більшу 500 кв.км. Розміщення Європи на фізичній карті світу визначається багатьма рисами. Серед гір Європи переважають середньовисотні та не являють собою перешкоди для налагодження економічних та інших, втому числі, туристичних, зв'язків.

Економіко-географічне положення країн Європи визначається двома головними рисами.

По-перше, сусідським положенням цих країн по відношенню одна до одної. При порівняно невеликих розмірах території, малій її ”глибині” та добрій транспортній прохідності (до речі, ці два фактори мають неабияке значення для розвитку туризму), ці країни або безпосередньо межують, або розділені невеликими відстанями. До того ж їх кордони проходять переважно по таких природних рубежах, які не створюють значних перешкод для транспортних зв'язків.

По-друге, приморським положенням більшості європейських країн, багато з яких розташовані на островах та на півостровах, близько від великих морських шляхів з Європи до Азії, Африки, Австралії та Америки. Цікавим є той факт, що в Європі майже не має міст, які були б віддалені від моря більш ніж на 600 км., середня ж віддаленість складає 300 км. Таке розміщення країн та міст Європи є фактором, що позитивно впливає на розвиток та туризму в даному регіоні. Всю історію Великобританія, Нідерланди, Данія, Норвегія, Ісландія, Португалія, Іспанія, Італія, Греція пов'язані з морем. Ліси Європи. Ліси в Європі охоплюють площу в 1051 млн. га, складаючи 27 % загальної площі лісів планети та покриваючи 45 % території Європи.

Лісистість змінюється від 0,3 % в Ісландії до 72 % у Фінляндії. В Європі представлене широке розмаїття формацій кореальних, помірних та субтропічних лісів поряд з тундровими та гірськими лісами. З 70- х років в результаті лісонасаджень площа, зайнята лісами, поступово збільшувалася: в період з 1990 Ї 2000 років додалося приблизно 9,3 млн. га. Кліматичні ресурси. Територія Європи характеризується сприятливими кліматичними ресурсами. Клімат Європи зазнає сильного впливу Атлантики.

Характерні порівняно невеликі амплітуди середніх місячних температур, тепла зима, доволі багато опадів. В межах європейського регіону є місцеві особливості, що дозволяє виділити три основні кліматичні області: Північну, Середню та Південну. Площа лісового покриття Європи зросла в період з 1990 по 2000 роки більш ніж на 9 млн. га, що складає приблизно 1 процент Примітка: темнозеленим коліром показани суцільні ліси, де більше 40 процентів покрито деревами вище 5 м; зеленим - розріжені та фрагментовані ліси (10-40 процентів покриття); світло-зеленим Ї інші ліси та кущі. Північна Європа (Скандинавія, Фінляндія, Ісландія).

Суворість клімату посилюється не тільки з півдня на північ, але й з віддаленням від Атлантики. Зимові температури в північній Європі в основному від'ємні, трохи вище нуля лише на узбережжі Норвезького моря. На норвезькому узбережжі температура від липня до серпня не спадає, тобто максимум трохи запізнюється. Не піднімається температура від січня до лютого в Бергені, Хельсінкі, Лулео, Нарвіку, Стокгольмі. Опадів більше всього в Бергені, характерно, що в цьому місті середня січнева температура вище нуля, в той час як Петербурзі, що розташований на такій самій широті, вона складає -90.

Клімат Середньої Європи можна охарактеризувати як морський і лише на сході місцями помірно континентальний .Такі невизначені формулювання пояснюються тим, що чітких кордонів в природі взагалі мало, а кліматичні кордони відносяться до числа найбільш нечітких. Від'ємні середні місячні температури спостерігаються лише на сході (Берлін, Вроцлав, Варшава) або в горах та передгір'ях (Мюнхен, Давос, Цуг-Шпітце, Гармиш-Партенкирхен). В цих же місцях більше всього опадів Ї гори, як часто кажуть, притягують вологу. Пункт з найбільш характерним морським кліматом Ї Валенсія, але не Іспанське місто, а маленький острів південному заході берега Ірландії, південніше входу в затоку Динг.

Максимальна температура 150 тримається в липні та серпні, мінімальна Ї 70 Ї в січні, лютому та березні; річна амплітуда складає таким чином, 80 ; опадів більше 1400 мм, максимум припадає на грудень. Для порівняння Ї в Лондоні амплітуда температур 140 , тобто майже вдвічі більша, а опадів майже вдвічі менше. Південна Європа захищена із півночі горами, клімат там в основному середземноморський, зима тепла та волога, літо жарке та сухе. Загальна кількість опадів різноманітна Ї від 400 мм (Афіни, Мадрид, Ієрусалім) Ї до 1000 мм (Мілан). В Палермо, іспанській Валенсії та Барселоні в серпні на градус тепліше, ніж в липні. Транспортна система. Транспортна система регіону відноситься в основному до західноєвропейського типа. За дальністю перевезень вона набагато поступається системі США. Однак за забезпеченістю транспортною мережею стоїть набагато попереду, займаючи перше місце в світі. Досить високою є й густота руху, велика роль міжнародних й транзитних перевезень.

Порівняно невеликі відстані стимулювали розвиток автомобільного транспорту. Який тепер відіграє головну роль не лише в перевезеннях пасажирів, але й вантажів. Мережа залізних доріг в більшості країн скорочується, а великі новобудови 50 Ї 70 - х років були характерні лише для окремих країн східної Європи (Польща, Югославія, Албанія).

Конфігурація транспортної мережі регіону досить складна. Однак основний її каркас утворюють магістралі широтного й меридіонального напрямку, що мають міжнародне значення. Річкові шляхи теж мають меридіональний (Рейн) або широтний (Дунай) напрямки. Особливо велике транспортне значення Рейну, по якому перевозиться 250 Ї 300 млн. тон вантажів в рік.

Після вводу в експлуатацію водного шляху Рейн Ї Майн Ї Дунай, який поєднав дві найважливіші артерії Європі, значення Рейну у перевезеннях ще більше зросло. В місцях перетину сухопутних та внутрішніх водних шляхів виникли великі транспортні вузли. По суті, такими вузлами є й морські порти, що обслуговують, в першу чергу, міжнародні перевезення. Багато світових портів (Лондон, Гамбург, Антверпен, Гавр) знаходяться в гирлах річок, які пов'язують їх з глибинними районами.

Найбільшим морським портом в Європі є Роттердам. Вантажообіг Роттердамського порту складає 250 Ї 300 млн. тон в рік. Розташований на одному з рукавів Рейну в 33 км від моря, він виконує функцію “морських воріт” для багатьох європейських країн. З глибинними районами він пов'язаний водними шляхами по Рейну та Мозелю, залізничними та шосейними дорогами. Транспортні мережі окремих країн мають або радіальну (одно центрову) конфігурацію, як у Франції, де “всі дороги ведуть до Парижу”, або багато центрову, як наприклад, у ФРН. Всі зазначені вище природно - географічні особливості європейського регіону та розвиток транспортної мережі, яка є одним з найважливіших елементів інфраструктури ринку туристичних послуг зумовлюють надзвичайно високу привабливість даного регіону в туристичному плані.

Європа Ї головний район міжнародного туризму. Рекордсменом світу по туризму Ї Франція, яку щорічно відвідує більше 50 млн. чол. Це означає, що на кожного француза припадає приблизно по одному туристу. До числа найбільш популярних у туристичному плані країн належать також Іспанія, Італія, Швейцарія, Австрія, Великобританія, Чехія, Угорщина, Португалія, Греція. А в таких мікро державах як Андорра, Сан - Маріно, Монако обслуговування туристів давно вже є найбільш головним джерелом доходів. Тут на кожного мешканця припадає по 100 туристів.

В Європі найбільш широко представлені туристично - рекреаційні райони двох типів Ї приморські та гірські. Головним районом приморського туризму є Середземномор'я, яке щорічно відвідують від 100 до 150 млн. осіб. Особливо популярним є узбережжя Лагурійського Моря, де знаходиться захищене з півночі Альпами Лазурне узбережжя (Рів'єра) з центром у Ніцці; узбережжя Адріатичного моря в Хорватії, узбережжя Іспанії, Балеарські острови.

Головним регіоном гірського туризму є Альпи. Нижній пояс гір використовується головним чином для лікування та пішохідного туризму, середній Ї для занять гірськолижним спортом, верхній Ї для альпінізму. Поряд з країнами, які “продають свій клімат”. Туристів та відпочиваючих приваблюють “старе каміння Європи” Ї визначні історичні місця її міст. Своєрідною “туристичною Меккою” стали Париж, рим, Мадрид, де в липні та серпні місцевих жителів менше, ніж туристів. Значна кількість туристів відвідують також Лондон, Амстердам, Вену, Дрезден, Прагу, Будапешт, Ніццу, Неаполь, Афіни . Однак слід зупинитися також на негативних рисах природно-географічного стану Європи які впливають, або можуть вплинути в майбутньому на розвиток туристичного ринку в даному регіоні. Крім того, динамічний розвиток туризму має й зворотній (здебільшого негативний) вплив на природу Європи. Земельні ресурси.

Основними проблемами, що стосуються земельних ресурсів Європи, є планування використання земель з врахуванням відведення сільськогосподарських угідь і територій під міські забудови, а також деградація ґрунтів, викликана їх забрудненням та ерозією. Неухильне зростання населення, економічні зміни та економічне зростання протягом останніх 30 років призвели до посилення протиріч між використання земель для потреб сільського та лісового господарства, охорони навколишнього середовища та рекреації, з одного боку, та відведенням їх для розширення населених пунктів та розвитку інфраструктури Ї з іншого. В щільно населених регіонах Європи 74 % населення сконцентровано на 15 % її території (дані ЄЄА Ї 1999 р.). в той же час саме ці області підпадають під найбільш інтенсивне навантаження з боку транспорту, сфери послуг (включаючи туризм) та інших видів діяльності, що супроводжується численними екологічними проблемами.

Європа характеризується широким розмаїттям екосистем Ї від Атлантичного узбережжя до російських степів, від кореальних лісів і тундр Скандинавського півострова до лісів і чагарників Середземномор'я. Оскільки сільськогосподарські землі займають 45 % території Європи, площа природних місць існування видів на більшій частині території обмежена. Природні ландшафти значно змінюються під впливом людини, який полягає, зокрема, в будівництві доріг та розвитку міст, зміні прибережних ліній та річних русел. В результаті природне середовище існування видів значно зменшилося та стало досить фрагментарним. Відносно недоторканими залишилися тільки місця в Скандинавських країнах та країнах Східної Європи . Ареали поширення білого ведмедя, вовка, бізона являють собою лише залишки. З іншого боку, види, існування яких безпосередньо пов'язане з діяльністю людини, лише виграли. Збільшилась кількість коршунів, жайворонків, зайців, чайок, внаслідок їх поширення в місцях звалищ. Водні ресурси.

На території Європи водні ресурси розподілені нерівномірно. Середній річний стік змінюється від 3000 мм в Західній Норвегії до 100 - 400 мм на більшій частині Центральної Європи та менше 25 мм в Центральній та Південній Іспанії. При недостатній інформації про коливання водних ресурсів інформації про тенденції змін якості води відносно багато.

Проблеми забруднення води Ї серйозне питання у всіх країнах Європи. І хоча в Західній Європі досягнуто певного прогресу в зменшенні забруднення, в країнах Центральної та Східної Європи ситуація менш обнадійлива. Європа практично оточена напівзамкненими і замкненими морями, такими як Адріатичне, Середземне, Чорне, Азовське, Каспійське, Балтійське та Біле. Обмежений водообмін таких морів з відкритим океаном робить їх досить чутливими до забруднення, яке надзвичайно зросло в період з 70-х Ї 90 - років, хоча в деяких районах в останні 10 років ця тенденція була призупинена або навіть порушена. Відкриті береги Атлантики відчувають вплив забруднення, що надходить із суші, а також в результаті морського видобутку нафти та газу, морських перевезень та аварійних виливів нафти.

Забруднення повітря Ї здавна визнана в Європі проблема загрози здоров'ю населення та екосистемам. Європейська Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані була підписана ще в 1979 році та вступила в силу в 1983 році.

Її мета Ї скорочення антропогенних викидів у повітря шкідливих речовин. Нещодавнє вивчення впливу забруднення повітря на здоров'я людини а Австрії, Франції та Швейцарів показало, щорічно забруднення повітря від автомобілів в цих трьох країнах викликає 300 тис випадків захворювання на бронхіт серед дітей, 15 тис випадків госпіталізації від серцевих нападів, 395 тис приступів астми у дорослих та 162 тис у дітей.

Основним видом діяльності, що зумовлює забруднення повітря Ї транспорт, використання розчинників, промисловість тощо. Швидке зростання кількості автомобілів робить транспорт все більш важливим та несприятливим фактором проблеми якості повітря в країнах Європи. І не останню роль тут відіграє використання транспорту туристами для здійснення подорожів. В цілому в останні роки спостерігається тенденція зменшення забруднення повітря в Західній Європі. Ясно, що скорочення викидів досягнуте завдяки національним та локальним заходам. Вони використовуються щоб досягнути цілі, прийняті європейською Конвенцією про транскордонне забруднення повітря на великі відстані та її Протоколами, а також завдяки директивам ЄС, пов'язаним із забрудненням повітря (обмеження емісій в атмосферу деяких забруднюючих речовин та різними директивами по транспортним викидам).

Крім того, позитивно вплинуло використання не етилованого бензину та дизельного пального більш високої якості та покращення конструкцій машин. Однак, не дивлячись на помітний прогрес, багато цілей по скороченню забруднення повітря і досі не досягнуті.

Стихійні лиха

Лиха природного та антропогенного характеру відбуваються по всій Європі та часто супроводжуються значними втратами для оточуючого середовища, людськими жертвами. Сумарні наслідки лих залежать як від масштабів лиха, так і від таких факторів, як щільність населення, заходи, що використовувалися, превентивні заходи та наявні плани дій в надзвичайних ситуаціях. Слід зазначити, що Європа страждає від лих менше, ніж країни, що розвиваються, що пов'язано з більш високою спроможністю “протистояти” таким ситуаціям, тобто можливістю на урядовому рівні підготуватися та протистояти лиху.

2. Особливості та етапи розвитку Рекреаційного обслуговування, його сучасний стан

Роль і значення рекреаційного комплексу в системі суспільного поділу праці (країни, регіону тощо). Історія зародження та розвиток явища в країнах Середземномор'я в стародавні часи. Провідні Європейські курортні комплекси XIХ-ХХ ст. Вплив 1 і 2 світових війн на якісні зміни у формуванні комплексів. Сучасний етап розвитку рекреаційних комплексів та їх види. Рекреаційне обслуговування - галузь невиробничої сфери. Класифікаційні одиниці рекреаційної галузі: первинні, вторинні та суміжні підприємства залежно від ступеня зв'язку з рекреаційною діяльністю.

Первинні підприємства - заклади поселення: готелі, будинки відпочинку та безпосереднього обслуговування, бюро подорожей та екскурсій, а також заклади громадського харчування та транспортні підприємства.

Транзитні готелі призначені для обслуговування туристів в умовах короткочасної зупинки. Звичайно вони розміщені уздовж магістралей з великим рухом (залізничних, авіа-, авто-, водних). Проектуються малої чи середньої місткості з обмеженим рівнем комфорту. У цій групі найбільшу популярність і велике поширення в світі одержали мотелі.

Перші мотелі з'явилися в СЩА, і національна статистика цієї держави визначає їх як заклади для прийому туристів, що подорожують на автомобілях. Мотелі являють собою прості одноповерхові чи двоповерхові споруди малої чи середньої місткості (до 400 місць), розташовані поза міською забудовою, біля автомагістралей. Для них характерний середній рівень обслуговування при невеликій кількості персоналу (американська норма обслуговування - 11 чоловік на 100 номерів). Крім того, передбачений повний комплекс технічного сервісу: гаражі, стоянки для автомобілів, станції ремонту.

Перший мотель побудував каліфорнійський архітектор Артур Хайнеман у 1925 р. в Сан-Луїс Обиспо (штат Каліфорнія)- у містечку, розташованому майже за 200 миль від Лос-Анджелеса. У той час до цього місця доводилося їхати майже цілий день. Хайнеман спроектував свій мотель таким чином, що гості могли під'їжджати до дверей своїх одноповерхових бунгало чи до прилягаючого до бунгало гаража. Таких бунгало було всього 40, і вони стояли навколо внутрішнього двору. Як самостійні готельні комплекси мотелі одержали розвиток лише в 1950-і роки. Спочатку мотель планувався як засіб розміщення, що робить обмежений набір послуг, у той час як готель пропонував повне обслуговування. Клієнтами мотелів були різні категорії туристів, що подорожують на автомобілях, у тому числі і з високим рівнем статку. У зв'язку з їхніми потребами в мотелях поступово розширювався спектр пропонованих послуг і вони усе менще стали відрізнятися від готелів.

Незабаром основним розходженням між мотелями і готелями було те, що мотелі пропонували послуги паркування і технічного обслуговування автомобілів. Новим типом засобів розміщення, в якому були об'єднані риси готелів і мотелів, і стали мотор-готелі. До цільових готелів відносяться готелі ділового призначення і готелі для відпочинку (курортні, туристичні).

Готелі ділового призначення обслуговують осіб, що перебувають у ділових поїздках і відрядженнях. Підприємства цієї групи найбільш відомі як готелі для конгресового обслуговування - симпозіумів, з'їздів, зборів, конференцій і т. д. До цієї групи входить інсентив-туризм: заохочувальні поїздки для персоналу фірм (10-15 % від загальної кількості ділових поїздок).

Початок розвитку концепції "готелі ділового призначення" було покладено в США відкриттям у 1908 р. Елсвортом Статлером готелю "Буффало Статлер", призначеного для обслуговування бізнесменів і комерсантів. Зараз ця концепція є однією з провідних на ринку готельних послуг, що пояснюється особливостями сформованого попиту на готельне розміщення:

1) понад 50 % поїздок - ділові;

2) на поїздки з метою відпочинку і лікування припадає близько 40 %;

3) поїздки з іншою метою (пошуки роботи, відвідування друзів і т. д.) - близько 10 %.

Важливість ділових клієнтів для готельних підприємств зумовлена таким:

1. Ділові люди - учасники конференцій, симпозіумів, форумів і т. д., як правило, мають великий статок, у зв'язку з чим вони не тільки оплачують своє проживання, а й активно користуються додатковими послугами: пральнями, перукарнею, масажними кабінетами, басейном, спортивними комплексами, казино, прокатом автомобілів і т. д. Крім того, ділові люди часто розміщуються в готелях із членами своїх родин, які не пов'язані з діловою програмою, але активно беруть участь у розважальній. Усе це в підсумку значно підвищує доходи готелів.

2. Орієнтація на обслуговування ділових людей дозволяє готелям щонайточніше проводити попереднє бронювання місць, прогнозувати завантаження матеріальної бази.

3. Створюються прекрасні можливості для повторних приїздів. Будучи пов'язаними з діловим заходом, люди безпосередньо одержують інформацію про готель, пропоновані в ньому послуги, їх якість тощо. У випадку задоволення вони обов'язково поділяться інформацією і порекомендують цей готель своїм друзям і знайомим, а також самі неодмінно скористаються його послугами ще раз.

4. Обслуговування ділових людей дозволяє готелям збільшити завантаження в період міжсезоння і т. д. Для обслуговування ділових людей повинні бути створені відповідні умови, у зв'язку з чим до готелів ділового призначення пред'являються такі вимоги:

- місце розташування поблизу адміністративних, громадських та інших центрів ділового життя;

- перевага в номерному фонді одномісних номерів;

- бов'язкова організація в номері, поряд із зоною відпочинку і сну, робочої зони;

- наявність у номерному фонді номерів-апартаментів, необхідних для обслуговування у випадках розміщення ділових людей із членами своїх родин;

- наявність спеціальних приміщень для проведення ділових заходів: конференц-залів (бажано різної місткості),

- переговорних кімнат, приміщень для експозиції і т. д.;

- наявність спеціального технічного устаткування: для синхронного перекладу, різноманітних видів зв'язку й оргтехніки;

- наявність служб фінансового забезпечення: відділень банків, пунктів обміну валюти і т. д.:

- забезпечення можливості надання високоякісного харчування: наявність ресторанів європейської і національної кухні, кафе і барів вищих категорій, а також доставка харчування в номери;

- устаткування стоянок і гаражів для транспортних засобів і т.д.

У міру розвитку технічного прогресу зростають вимоги клієнтів до послуг, пропонованих готелями ділового призначення. У сучасних умовах ділова людина при виборі готелю звертає увагу на те, щоб у робочій зоні готельного номера поруч з письмовим столом знаходилася електрична розетка і модемна розетка для підключення до Інтернету й електронної пошти. Телефон, установлений у номері, повинен бути обладнаний кнопкою електронного виклику і мати багато функцій, що дозволить гостю одержувати повідомлення, які прийшли на телефон під час його відсутності в номері.

Курортні готелі

Сутність концепції "туристичного готелю" зводиться до такого:

- готель, як правило, розташовується на туристичних маршрутах і приймає клієнтів з цих маршрутів;

- комплекс послуг формується відповідно до програми маршруту і заздалегідь визначається ваучером чи путівкою;

- для організації обслуговування в структурі готелю передбачені турбюро або бюро подорожей і екскурсій.

Вторинні підприємства - підприємства життєзабезпечення: мережа громадського харчування, роздрібна торгівля, комунальне та побутове обслуговування населення, неспеціалізований транспорт, будіндустрія. Суміжні підприємства та їх значення у розвитку рекреаційного господарства. Види і функціональна структура рекреаційного обслуговування населення. Особливості світового розміщення санаторно-курортних комплексів. Курорти, їх види, класифікація. Географія та класифікація комплексів відпочинку.

Для територіальної організації та планування туристського господарства важливе значення мають класифікації туризму, сутність яких полягає у виокремленні класів, форм і видів туризму за найрізноманітнішими напрямами.

Досі немає чіткої загальноприйнятої класифікації туризму. Це пояснюється насамперед тим, що практично неможливо виокремити чисті форми і види сучасного туризму. Класифікація туризму за видами і формами дає змогу розв'язати низку проблем розвитку і територіальної організації туристського господарства, визначати попит на окремі види туристських послуг і на цій підставі розробляти плани розвитку матеріально-технічної бази туризму.

Туризм можна класифікувати за найрізноманітнішими показниками: за метою, засобами пересування, характером, термінами і тривалістю подорожі, засобами розміщення тощо. У класифікації туристських подорожей і розподілі їх на види вирішальне значення має їхня мета. Щоправда, мандруючи, турист ставить перед собою не одну мету. Втім, залежно від індивідуальних потреб туриста, одна з них переважає.

Форми і види туризму різноманітні. Вони залежать від низки чинників:

1. наявності й тривалості вільного часу;

2. віку, статі, стану здоров'я, рівня духовного розвитку, особистих смаків людей і їхнього матеріального добробуту; розмаїтості природних умов і сезонності;

3. наявності певних засобів пересування.

З огляду на мету та умови можна виокремити форми і види туризму.

Залежно від виду, туризм поділяють на:

1. внутрішній або національний - подорожі у межах своєї країни;

2. іноземний або міжнародний - подорожі поза межами країни.

Внутрішній туризм обслуговує переважно громадян своєї країни, іноземний - туристів з-за кордону. Для кожної країни здійснення туристських подорожей її громадян за кордон буде пасивним туризмом, а приїзд іноземців - активним.

Плануючи розвиток туристського господарства, зокрема, його матеріально-технічної бази, не можна враховувати потреби тільки якогось одного виду туризму - іноземного або внутрішнього, попиту тільки іноземних туристів або громадян своєї країни. Іноземний туризм перебуває під впливом політичних обставин, наприклад, загострення відносин між державами може призвести до скорочення або навіть згортання туристських зв'язків. За таких умов, коли сповільнюється або скорочується обсяг іноземного туризму, внутрішній туризм є „амортизатором"

Для туристського господарства загалом. Розпиткові внутрішнього туризму не у всіх країнах приділяється достатня увага, проте щороку його економічне значення зростає. Хоча внутрішній туризм і не забезпечує притоку. Іноземної валюти, але він пожвавлює економічну кон'юнктуру, сприяючи розвиткаові туристського господарства.

У Законі України „Про туризм" подається інший поділ. Вказано, що туризм є іноземний, внутрішній та зарубіжний. До першого належать іноземці, котрі подорожують територією України, до другої - особи, котрі подорожують в межах своєї країни, і до третьої групи належать громадяни України, які подорожують за кордоном. Вважаємо цю класифікацію (за напрямом здійснення туристичної подорожі) недостатньою для законодавчої бази, хоча цілком виправданою з погляду держави, адже пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державного бюджету та створення додаткових робочих місць.

За характером організації туризм поділяють на:

1. плановий (організований);

2. самодіяльний (неорганізований).

Плановий туризм - це внутрішній туризм за маршрутами, розробленими і організованими відповідними туристичними організаціями, з наданням туристам певного комплексу послуг (екскурсійне обслуговування, транспортне перевезення, забезпечення місцями проживання, харчування тощо). В Україні плановий туризм поширився з 60-х років XX ст. Через територію України проходить майже 500 планованих туристичних маршрутів. Подорожі груп або окремих туристів, що здійснюються не за планом, передбаченим туристичними організаціями і підприємствами, є самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Туристи самі вибирають і розробляють маршрути своїх подорожей.

Самодіяльний туризм об'єднує на добровільних засадах аматорів пішохідних, лещетарських, велосипедних, автомобільних, гірських та інших походів різної кваліфікації. Відпочинок під час самодіяльних походів не обмежується оздоровленням і відновленням сил, а спрямований також на активне пізнання довкілля, охорону природи, вивчення пам'яток історії та культури, ознайомлення з минулим і сучасним місця подорожі.

Самодіяльний туризм поєднує форми краєзнавчої та екскурсійної діяльності, суспільно корисну роботу за дорученнями науково-дослідних, природоохоронних та інших організацій, а також організацію і проведення туристичних зборів і змагань, самодіяльну і технічну творчість, навчання туристичних кадрів. Усі самодіяльні походи відбуваються згідно з правилами проведення туристських спортивних походів.

За кількістю учасників виокремлюють:

1. індивідуальний туризм;

2. груповий туризм.

Подорож окремої сім і або однієї людини за власним планом - це індивідуальний туризм, подорож групи людей - груповий. Хоча деякі теоретики виділяють подорож окремої сім'ї як сімейний туризм.

За термінами і тривалістю подорожей туризм поділяють на:

1. короткочасний (туризм „вихідного дня");

2. тривалий.

Короткочасний туризм передбачає перебування людей у туристичній подорожі не більше трьох діб. Він є масовою формою, тому що в нього втягнуті широкі прошарки населення. Зростає значення короткочасного туризму, особливо серед молоді. У цих умовах короткочасний, але багаторазовий відпочинок наприкінці тижня в туристичних подорожах буде конкурувати з тривалим, але одноразовим відпочинком. При п'ятиденному робочому тижні із загального річного бюджету часу на відпочинок, майже половина припадає на вихідні дні і тільки 15-20% - на відпустки або канікули. Інша частина вільного часу припадає на щоденний відпочинок після робочого дня.

Потрібно також враховувати постійний чинник - транспортну доступність, виражену в часі. Міське населення усе більше прагне до відпочинку на лоні природи. З огляду на важливе значення організації короткочасного відпочинку, а також тенденцію подальшого збільшення вільного часу населення, слід звернути особливу увагу на створення зон неміського короткочасного відпочинку.

За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяють на:

1. місцевий;

2. дальній.

Місцевий туризм передбачає організацію туристичних подорожей у межах рідного краю, а дальній - за його межами. За інтенсивністю туризм поділяють на:

1. постійний;

2. сезонний:

3. односезонний;

4. двосезонний.

Під постійним туризмом розуміють рівномірне відвідування туристських районів і населених пунктів упродовж року, а під сезонним - у певний час року. Сезонний туризм поділяють на односезонний і двосезонний. Односезонний туризм поширений у тих районах, які відвідують у певний час року, переважно влітку або взимку, а двосезонний туризм характеризується туристичними потоками і влітку, і взимку.

Залежно від мети подорожі туризм поділяють на:

1. пізнавальний (екскурсійний) - відвідування та ознайомлення з пам'ятними місцями та пам'ятками культури, історії, природи;

2. оздоровлювально-пізнавальний - поєднання цілей оздо ровлення і пізнання;

3. курортно-лікувальний - пересування людей, зумовлене потребою поліпшити стан здоров'я;

4. спортивний - участь у спортивних заходах;

5. вихідного дня - перебування кілька днів за межами міст, також у спеціалізованих зонах відпочинку;

6. діловий - відвідування об'єктів за професійним інтересом;

7. релігійний;

8. зелений;

9. аматорський - мисливство, рибальство тощо.

Райони довготривалого і короткочасного відпочинку. Територіальна організація приміського відпочинку за кордоном та в Україні. Перебудова приміського відпочинку в умовах переходу країни до ринкових відносин. Економічні проблеми та розвиток приміських рекреаційних комплексів. Поняття про рекреаційний парк, його різновиди. Організація національних природних парків, їх функції та завдання. Головні національні парки світу. Тематичні парки світу. Тенденції розвитку туристичних комплексів у світі та в Україні. Законодавче забезпечення рекреаційного комплексу країни. Організаційно-управлінська структура та проблеми економічного управління - менеджменту в рекреаційному господарстві.

3. Найбільші національні рекреаційні системи високорозвинених урбанізованих країн Європи

Сезонність в рекреації пояснюється почасти і ритмом роботи певних установ і підприємств, який передбачає надання відпусток більшості працівників саме в літні місяці. Такий ритм зокрема має система освіти. Низка видів рекреації, особливо лікувально-курортного типу, має цілорічний характер, хоча і тут спостерігається нерівномірність рекреаційного потоку. За характером використання транспортних послуг туризм поділяється на автомобільний (індивідуальний), автобусний, авіаційний (рейсовий і чартерний), залізничний, пароплавний (морський, озерний, річковий, круїзний). На долю автотранспорту загалом припадає 3/4 пасажирських перевезень у світі. У Західній Європі 70% туристів подорожує власним автомобілем, у США цей показник становить 90%. Україна поки що суттєво відстає від названих показників. В обслуговуванні туристських потоків на короткі відстані вирішальну роль відіграє автобусний транспорт.

При великих відстанях зростає роль залізничного та авіаційного транспорту. Наприклад, на атлантичних лініях розвиток авіаційних перевезень призвів до катастрофічного падіння ролі морського пасажирського транспорту. Значного поширення набули чартерні авіаційні перевезення туристів (чартерний літак - це літак, який орендований на разове переміщення групи людей за певним маршрутом).

Залізничні туристичні перевезення менш поширені, особливо у невеликих за площею країнах. Але залізничний транспорт намагається витримати конкуренцію з боку інших видів транспорту шляхом підвищення комфорту і збільшення швидкостей. Для великих за площею країн з невисоким рівнем розвитку туристської інфраструктури актуальною є така форма організації рекреації, як туристські поїзди.

Слід відзначити також, що певну роль у збільшенні обсягів перевезення туристів можуть відіграти порівняно низькі тарифи залізничних перевезень.

Роль морського транспорту в туризмі зростає лише по лінії здійснення паромних перевезень, зокрема автомобілів туристів. Певний ренесанс переживає круїзний туризм. Круїз - це морська подорож, зазвичай по замкненому колу, на одному судні по певному маршруту із зупинками у місцях, що являють собою екскурсійний інтерес.