Дослідження провідного рекреаційного регіону Європи

Круїзні плавання стають поступово провідною формою експлуатації сучасного пасажирського флоту. Основні маршрути круїзів спрямовані до теплих морів. Найбільш розвинуті круїзні подорожі по Середземномор'ю, особливо в Егейському морі. За Середземномор'ям йде Карибський регіон, де першість по числу прийнятих туристів утримують Багамські острови. Швидкими темпами зростає число круїзних рейсів у Тихому океані (Гавайські острови, Французька Полінезія та ін.).

Практикуються також специфічні форми туристських подорожей, наприклад, пересування на оленях або собачих упряжках у деяких північних країнах. Зароджуються і такі нові форми, як обліт вулканів на гелікоптерах. За правовим статусом туризм поділяється на внутрішній (національний), тобто в межах власної країни, та міжнародний (або іноземний) туризм. Ці два види туризму розвиваються сумісно, інакше можуть складатися диспропорції в обслуговуванні внутрішніх та іноземних туристів, що буде порушувати атмосферу гостинності, створювати соціально-психологічну напругу. Міжнародний туризм поділяють на активний і пасивний в залежності від його впливу на платіжний баланс країни.

Для кожної країни подорож її громадян в інші держави є пасивним туризмом, а прибуття іноземців - активним туризмом. За тривалістю перебування міжнародний туризм поділяється на короткочасний і тривалий. Якщо тривалість подорожі або перебування не перевищує трьох діб, то їх відносять до короткочасного туризму, а якщо більше трьох діб - до тривалого. У міжнародному туризмі подорожуючих заради відпочинку менше доби включають до категорії «екскурсант».

Під екскурсією (лат. ехсиrsіо - вилазка) розуміється колективне відвідування музею, визначного місця, виставки та ін.; поїздка, прогулянка з освітньою, науковою, спортивною або розважальною метою. У вирішенні проблем виділення території для тривалого заміського відпочинку в сучасному світі спостерігається дві провідні тенденції: розвиток «урбанізованих» рекреаційних територій на базі курортних населених пунктів або цілих курортних агломерацій; розвиток рекреації на міжпоселенних територіях шляхом створення рекреаційних парків.

До проміжних рекреаційних територій можна віднести ареали відпочинку у сільській місцевості. Серед територій першого типу масового поширення у всьому світі набули приморські райони відпочинку, лікувально-санаторні окремі курорти або курортні райони, гірськолижні туристичні комплекси.

Приморські рекреаційні райони розвиваються найшвидшими темпами. За чисельністю прийнятих рекреантів вони займають друге місце після столиць країн світу. Бурхливе освоєння морського узбережжя - це результат туристичного буму, що розпочався у 50-ті роки минулого століття. Цей бум триває по сьогоднішній день. Поява масового попиту на відпочинок у моря співпала із інтенсивним впровадженням індустріальних методів будівництва.

В курортних районах використовувалися звичайні (стандартні) методи будівництва, до того ж і територіальне планування курортних комплексів часто не відрізнялося від звичайних населених пунктів.

Так виникали урбанізовані рекреаційні комплекси Іспанії, Болгарії та деяких інших країн. Характерними рисами територіальної структури цих районів є лінійне простягання вздовж берегової смуги та незначне ешелонування вглиб території суходолу. В результаті створювалися величезні лінійні рекреаційні агломерації, що привело до багатьох негативних явищ: зниження ефективності відпочинку у зв'язку із звичними атрибутами міського життя, перевантаження природних комплексів, ускладнення соціальних проблем місцевого населення та ін.

Проекти глибинного ешелонування території курортів частково намагалися реалізувати в Криму через будівництво канатних доріг для використання рекреаційного потенціалу прилеглих гірських районів (водоспади, печери, оригінальні форми вивітрювання та ін.). Більш радикальні кроки у цьому напрямку були зроблені у Франції при будівництві приморської рекреаційної зони Лангедок-Руссільон. За проектом деякі туристичні споруди розташовані на відстані 10-15 км від морського узбережжя.

Зручні транспортні зв'язки з морським берегом забезпечують можливість щоденного прийняття сонячних і морських ванн. А з метою більш раціонального функціонального зонування та економії території пляжів забудова ведеться не вздовж, а перпендикулярно до лінії берегу, тобто основна пішохідна артерія йде перпендикулярно до морського берегу, а головне шосе, яке простягається вздовж моря, є суттєво віддаленим від нього. Перпендикулярно до берегу чітко розташовані 3 функціональні зони:

1) безпосередньо біля берегу - зона водних видів спорту і розваг;

2) далі - зона наземних видів спорту і розваг.

3) зона проживання туристів (засоби розміщення, підприємства харчування, автостоянки та ін.).

Одне з принципових питань територіальної організації приморських рекреаційних районів - вибір місця для розташування рекреаційної забудови, при чому вибір для забудови найкращої місцевості викликає сумнів. Як показало дослідження деяких прибалтійських місць відпочинку, власне рекреаційне поселення у день із гарною погодою майже безлюдне (в литовській Паланзі, наприклад, на ділянках пансіонатів та будинків відпочинку залишається не більше 6-7% людей).

Сучасна курортологія накопичила значний обсяг знань про механізми впливу вказаних факторів географічного середовища на людину. Досить поширені та надзвичайно різноманітні за складом, властивостями, лікувальним використанням і впливом на організм мінеральні води та лікувальні грязі, а також комфортні кліматичні умови слугують основою створення чисельних курортних центрів і районів.

В Україні такими є Саки, Євпаторія і Керч у Криму, Трускавець і Моршин у Передкарпатті, Миргород на Полтавщині, Хмільник у Вінницькій області та інші. У даний час суто лікувальний туризм розвивається порівняно невисокими темпами. Але санаторно-лікувальна рекреація залишається значним фактором як внутрішнього, так і міжнародного туризму. Деякі з лікувальних курортів заради приваблення туристів йдуть на досить радикальну перебудову функцій. Найчастіше така перебудова здійснюється шляхом розширення розважальних та спортивно-оздоровчих функцій. Загалом слід відзначити, що санаторно-лікувальна рекреація - це європейський вид туризму.

В інших частинах світу він розвинутий недостатньо.Останніми роками стрімко зростає число міжнародних гірськолижних курортів, необхідними умовами для яких є такі природні фактори як наявність снігового покриву не менше трьох місяців на рік, висотою не менше 50-60 см, комфортні кліматичні умови, слабо або помірно розчленований рельєф із крутизною схилів у середньому 17, сніголавинна безпека.

Розвиток рекреації на міжпоселенних територіях (тобто територіях другого типу) за своїм розмахом із врахуванням як приміського, так і тривалого заміського відпочинку виходить в останні роки на провідні позиції. Пов'язано це із структурними зрушеннями у рекреаційній діяльності, що знайшли відбиття у зростанні активності проведення відпочинку, його кочового характеру тощо.

Одна з форм організації значних територій для відпочинку і туризму - створення природних рекреаційних парків. Природний рекреаційний парк - це таке утворення, що поєднує інтереси охорони природи та інтереси організації рекреації. Це райони мало перетвореної природи або райони унікальних природних і культурних цінностей.

1) охорона найбільш цінних природних ландшафтів, найменш перетворених людиною;

2) організація бази для наукових досліджень;

3) створення умов для пізнавального туризму;

4)природоохоронна виховна робота.

Рекреаційна діяльність в національних парках хоч і важлива, але не головна функція. Тому на міжпоселенних територіях слід створювати й інші типи рекреаційних природних парків, в яких завдання відпочинку і туризму вважалися б провідними. Скажімо, лісопарки - лісові масиви, облаштовані для вільного короткочасного відпочинку.

Територію лісопарків організують з використанням прийомів ландшафтної архітектури. Лісопарки становлять собою цілісні комплекси, що виконують рекреаційні, архітектурно-художні, санаторно-гігієнічні, пізнавальні та лісогосподарські функції. У лісопарках допускається вільний відпочинок - туризм вихідного дня, екскурсії і прогулянки, тихий відпочинок, купання на обладнаних водоймах, рибна ловля, лижний спорт, збирання грибів і ягід та інші види рекреаційних занять в залежності від місцевих особливостей. Вирощування товарної деревини в лісопарковому господарстві є вторинним завданням, хоча при розумній організації воно теж дає значний економічний ефект. Регіональні природні парки по організаційній структурі схожі із національними, але по масштабам рекреаційних функцій ближчі до лісопарків.

Науково обґрунтована технологія використання рекреаційних парків на міжпоселенних територіях передбачає:

1) створення фонду рекреаційних земель, які мають комфортні рекреаційні умови і значний набір цінних рекреаційних ресурсів, як природних, так і культурно-історичних;

2) організацію рекреаційних підприємств, що здійснюють використання фонду рекреаційних земель з метою організації відпочинку і туризму.

Рекреаційні підприємства в рекреаційних парках здійснюють обслуговування туристів і догляд за рекреаційними ресурсами, регулюють антропогенні навантаження на окремих ділянках парків. Раціональне природокористування не виключає різнобічного використання земель при панівній ролі рекреаційної спеціалізації (такий підхід виключає дачне будівництво або видобуток корисних копалин, але не виключає розвиток малої гідроенергетики, ставкового рибного господарства, бджільництва, роботи лісорозплідників). Засобом охорони рекреаційних ресурсів та організації повноцінного відпочинку є науково обґрунтоване функціональне зонування території рекреаційних природних парків. Зони виділяються по режиму використання.

Менш цінні у рекреаційному відношенні зони виділяються для місць масової концентрації рекреантів і підприємств з їх обслуговування (місця ночівлі, автостоянки, спортивні споруди, торгові підприємства, мережа громадського харчування та ін.). Нерекреаційні функції тут поєднуються з рекреаційними. Найбільш цінні території відводяться для власне рекреаційної діяльності.

Регулятором потоків як засобу охорони рекреаційних ресурсів є раціональне трасування дорожно-стежинкової мережі. Типологія територіальних рекреаційних систем (ТРС) спирається на типологію функцій рекреаційної діяльності. У відповідності до неї рекреаційні природні парки можна поділити на три основних функціональних типи:

1) оздоровчий;

2) спортивний;

Оздоровчі і спортивні рекреаційні парки включають 4 підтипи в залежності від переважання певного циклу рекреаційних занять: прогулянкові; спортивні; мисливсько-рибальські; змішані парки, що характеризуються поєднанням двох-трьох груп занять. Пізнавальний тип рекреаційних парків виконує функцію духовного розвитку людини. В залежності від джерела пізнання можна виділити два підтипи пізнавальних парків:

1) пізнавально-культурні, куди відносяться архітектурно-історичні («Стара Фортеця» у Кам'янці-Подільському або історичний центр Львова), етнографічні (наприклад, музей народної архітектури і побуту у с. Пирогів поруч із Києвом) та ін.;

2) пізнавально-природні, до яких відносяться не тільки місця з унікальними або екзотичними природними явищами і об'єктами (наприклад, Долина нарцисів поблизу Хуста у Закарпатті), але й простори, що мають типові риси певних природних зон, поясів, ландшафтів; 3) змішані (наприклад, дендропарки «Софіївка» в Умані або «Олександрія» у Білій Церкві).

Інформаційне «споживання» властиве разом з тим й іншим типам рекреаційних парків, наприклад, прогулянково-пейзажним. Цим прикладом ще раз демонструється умовність наведеної типології. Порівняно новим, але модним явищем у сучасному світі стає «зелений» сільський туризм. Це переважно сімейний відпочинок, якому надає перевагу міське населення багатьох країн Західної Європи та Японії. Що ж приваблює людей у цьому виді відпочинку? Які асоціації виникають у потенційного споживача з терміном «сільський туризм»? Як правило, - це близькість до природи, щось затишне, зелене, чисте і мальовниче, доповнене гостинністю господарів і традиційним сільським побутом. Недарма синонімом сільського туризму є поняття «зелений туризм».

Виїжджаючи на відпочинок у село, люди прагнуть відірватися від сучасної індустріальної цивілізації, доторкнутися до прадавніх цінностей, очистити свою душу й тіло від накипу урбанізаційного бруду. Отже, туристів у село серед іншого приваблює чисте природне середовище. Відповідно, заробіток селян, які пропонують послуги із сільського туризму, успішність їхнього бізнесу знаходяться у прямій залежності від чистоти та привабливості довкілля. Це робить сільський туризм таким видом діяльності, в межах якого охорона природи стає економічно вигідною і прибутковою. Чому сільський туризм є перспективним видом діяльності для українського села? Відповідь на це запитання визначається спрямованістю цього виду діяльності.

Саме з точки зору розвитку сільського туризму недоліки та проблеми сільської місцевості можуть стати перевагами. Відсутність промислових підприємств, недорозвиненість транспортної та інформаційної інфраструктури, слабкий розвиток сучасних інтенсивних технологій у сільськогосподарському виробництві - всі ці фактори значно ускладнюють життя селян, але водночас сприяють збереженню природного довкілля, яке сьогодні стає одним із найцінніших економічних ресурсів. Економічно високорозвинені країни, сільська місцевість яких зазнала значно більшого індустріального і технологічного впливу, змушені шляхом великих зусиль та капіталовкладень відновлювати своє природне середовище.

Українські ж села відзначаються порівняно меншим впливом індустріалізації та урбанізації. Завдяки цьому спостерігається великий інтерес до відпочинку в українському селі з боку зарубіжних туристів і туристичних агенцій. Та й серед українських туристів найбільшою популярністю користуються найменш «цивілізовані» села. Така ситуація створює можливість зростання добробуту сільських жителів за рахунок розвитку туристичних послуг. Обслуговування туристів призводить до створення нових робочих місць і підвищення добробуту не лише господаря садиби, а й цілої низки надавачів суміжних послуг: з виробництва продуктів харчування, предметів народних промислів та сувенірної продукції, з надання транспортних послуг та ін.

У зв'язку з бурхливим розвитком індустрії туризму в останні роки в науковій літературі з'явилася низка своєрідних трактувань загальноприйнятих понять і термінів, а також чимало неологізмів, скажімо «екологічний туризм» (неначебто існує неекологічний туризм?).

Для характеристики останнього вживається досить строката гама назв - ландшафтний, зелений, сільський, біологічний, пригодницький, альтернативний, екстремальний та інші. На даний час відомо біля 40 трактувань терміну «екологічний туризм (екотуризм)». Більшість авторів «екологічний туризм» розуміють як подорож (або маршрут, прогулянку), об'єктами спостережень яких є компоненти природного середовища (включно із територіями природно-заповідного фонду та іншими районами, практично непорушеними людською діяльністю) та визначні культурні пам'ятки.

Головною вимогою при проведенні цього виду туризму визнається чуйне ставлення до природи та мінімізація впливу на неї. Ця вимога є обов'язковою умовою і для тих авторів, які вважають екологічний туризм активною формою рекреації і культурного відпочинку на лоні природи.

4. Характеристика середземноморського, альпійського, північно-європейського, причорноморського рекреаційного регіону

Східне Середземномор'я найбільш динамічно розвивається в даному субрегіоні розвивається туристичний ринок Іспанії. Протягом останніх років обсяг туристичних прибуттів у дану країну щорічно зростає в середньому на 2,5 %. Аналогічна тенденція характерна для показників доходів у галузі Ї за період з 1996 до2000 року вони збільшились на 12,5 %.

За результатами досліджень служби Frontur, у 2000 році Іспанія прийняла 48,2 млн. туристів, що на 3 % більше аналогічного показника попереднього року. За даними ВТО, країна зайняла третє місце в світі за прийомом туристів та друге Ї за доходами у галузі. В середньому, іноземні туристи проводять в країні 8,3 дні, 71 % з них віддають перевагу готелям. Значна частка туристів (15 %) зупиняється у знайомих та родичів. Всередині країни попитом користуються Канарські та Балеарські острови (21,6 та 21,9 % відповідно).

Інша частина туристів віддають перевагу Середземноморському узбережжю Ї Каталонії (19 %), Андалусії (13 %) та Валенсії (8,9 %). Серед інших регіонів найбільш часто виділяють Мадрид, що залучає 8,3 % всіх туристів. Іспанія Ї країна з розвиненою готельно - туристичною інфраструктурою.

За даними Національного інституту зайнятості, в країні налічується близько 15 тис готельних закладів із загальною кількістю койко-ліжок більше мільйона. В цій сфері працює біля 144 тис. осіб. Разом з тим, отримують все більшу популярність кемпінги.

Цей вид розташування найбільше популярний у туристів з Франції, Німеччини, Великобританії та у самих іспанців. Географія відпочинку у кемпінгах охоплює в першу чергу Каталонію, Андалусію та Валенсію. Говорячи про розвиток туристичної інфраструктури Іспанії, не можна не зупинитися на об'єктах, пов'язаних з активним відпочинком. Особливих успіхів країна домоглася у гольфі.

Найбільш великими гольф - центрами Валенсія, Балеари та Каталонія. Популярним напрямом відпочинку у цьому регіоні є, без сумніву, Франція. В даній країні темп зростання кількості прибуттів туристів становить 6,3 % у рік. Частка країни у світовому туристичному ринку становить 11,7 %. Найбільш популярними в даній країні є екскурсійні програми відвідування французької столиці, літні тури на Лазурне узбережжя, зимові гірськолижні маршрути. Крім того, останнім часом спостерігається зростання зацікавленості до курортів атлантичного узбережжя країни.

Що стосується літнього відпочинку у французьких Альпах, то він є досить популярним і в самих французів. Французькі Альпи є цікавими для туристів, які віддають перевагу активному відпочинку. В даному регіоні країни переважають наступні види туризму Ї гольф, прогулянки на гірських велосипедах, катання на конях та рафтинг. Третє місце серед середземноморських країн за кількістю туристичних прибуттів займає Італія, поступаючись Іспанії та Франції.

За експертними оцінками, щорічне зростання кількості іноземних туристів в Італії становить 10 %. У літні місяці 50- 70 % заявок припадає на комбіновані тури і тільки 8 - 10 % туристів купує влітку “чисті” екскурсійні пакети. Щорічне зростання кількості прибуттів туристів в даній країні незначне і становить 0,7 %. Найбільш престижним курортом країни вважається Італійська Рів'єра. Будучи продовженням Лазурного Узбережжя, регіон характеризується високим рівнем розвитку туристичної інфраструктури.

Також стабільно високим попитом користуються курорти центрального Адріатичного узбережжя Ї області Марке. Найбільшою популярністю тут користуються курорти Пезаро і Габічче Маре. Рекреаційний потенціал Альпійського Регіону ,в Австралійських Альпах розміщені гірськокліматичні курорти і добре обладнані центри зимових видів спорту. Тут своєрідний рослинний (евкаліпти, деревоподібні папороті тощо), тваринний світ (сумчасті, коали, собаки Дінго, качкодзьоб тощо). Створено багато зоо-, дендро- та аквапарків. Більшість іноземців виявляє підвищений інтерес до побуту і мистецтва аборигенів.

Зокрема, Австрія надала приміщення для роботи Тимчасового секретаріату Карпатської конвенції у Відні, оплатила утримання та роботу фахівців в обсязі 30 тис. євро. До речі, саме на території Австрії ніби “зустрічаються” два цінних для Європи гірських регіони - Альпи та Карпати. Карпатська конвенція є рамковою, і це означає, що більшість її статей не має прямої дії. У документі визначені лише спільні підходи до проблем, більшою мірою надається політична заява, ніж встановлюються обов'язкові умови для Сторін. Тому впроваджуватися конвенція буде через спеціальні рішення, так звані Протоколи, які стосуватимуться специфічних питань економічного, соціального, природоохоронного напрямів.

Країни Північної Європи мають значні ресурси для розвитку туристсько-рекреаційної діяльності. Сприятливими умовами є: гірські ландшафти, фіорди, умови для зимових видів спорту, прибережні острови, озерні ландшафти Фенноскандії, заполярне літо, культурна спадщина (пам'ятки епохи вікінгів), архітектурні спору¬ди і культурні установи. Лахті (Фінляндія) -- «столиця» лижного спорту. Незважаючи на суворий клімат регіону, чисте повіт¬ря, незаймана природа, затишні мальовничі озера при-ваблюють туристів (передусім любителів рибної ловлі, відпочинку в сільській місцевості), кількість яких щороку зростає. Загальні прибутки від туризму становлять 9,73 млрд дол. (1995 р.), а загальна кількість туристів, які щоріч¬но відвідують регіон, -- до 4,5 млн осіб.

До списку об'єктів спадщини ЮНЕСКО з регіону зараховано 24 об'єкти. Туристи, які приїжджають у регіон із пізнавальною метою, здебільшого відвідують одразу декілька північноєвропейських країн. Рекреаційний потенціал країн Причорномор'я . Туризм -- багатогранне явище, що поєднує економічні, соціальні, культурні та екологічні аспекти, має практично невичерпний потенціал для постійного розвитку, тісно поєднується з багатьма галузями економіки, що зумовлює його провідне місце у соціально-економічному житті країн і народів.

Нині туризм став справді інтернаціональною та демократичною сферою суспільної діяльності. Це галузь світової економіки, що характеризується високими темпами розвитку. Туризм є однією з небагатьох галузей світового господарства, де постійно зростає кількість робочих місць, що у 1,5 раза перевищує цей середньогалузевий показник в інших сферах економічної діяльності. Робочі місця та туристичні підприємства зазвичай створюються в менш розвинутих регіонах країн базування, що сприяє поліпшенню економічної ситуації та заохочує місцевих жителів не полишати традиційні зони мешкання у пошуках економічно привабливіших місць проживання. Активно розвивається так званий сільський туризм, який у країнах Європи розглядають як найефективніший шлях соціального розвитку сільських депресивних регіонів, шлях до забезпечення зайнятості сільського населення, яке витісняється зі сфери матеріального виробництва внаслідок науково-технічного прогресу.

Історико-культурні пам'ятки є також вагомою складовою туристичного потенціалу України. Найбільше приваблюють туристів розкопки античних міст Північного Причорномор'я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам'ятки Київської Русі IX -- XII сторіч у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам'ятки оборонної архітектури -- фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам'янці-Подільському (третє місце в Україні після Києва і Львова за кількістю пам'яток старовини. Кам'янець-Подільський одним із перших з українських міст у 1374 р. отримав магдебурзьке право), Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді, Мукачевому; палацові комплекси в Криму, на Львівщині, Тернопільщині (зокрема в Збаражі) та Чернігівщині (загалом в Україні збереглося понад 100 палаців, замків і замкових споруд); пам'ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Міжгір'ї, Мукачевому, Чернівцях, а також дерев'яної культової та цивільної архітектури в Карпатах. У цьому списку слід виокремити Генуезьку фортецю у Судаку -- кримському місті, з якого за давніх часів розходилися за різними географічними напрямками гілки Шовкового шляху.

5. Основні курорти та туристичні центри Європи

Нині багаті рекреаційні ресурси світу використовуються поки що недостатньо. Проблема ускладнюється тим, що найбільший рекреаційний попит має місце саме в густонаселених урбанізованих районах, особливо навколо найбільших міських агломерацій. Загальновідомо, що в цих районах територія досить інтенсивно експлуатується іншими галузями господарства й використання її з оздоровчою метою дуже ускладнюється. Тому так важлива порівняльна оцінка економіко-екологічної ефективності використання територіальних природних комплексів різними галузями світового господарства.

Для рекреаційної діяльності, окрім бурхливого розвитку, характерним є розширення напрямів туристичних подорожів. Нині поки що до числа таких, що найбільше відвідуються туристами, належать західноєвропейські країни. Країни Центральної та Східної Європи очікують потужне зростання туризму та до 2020 року вони можуть виграти конкурентну боротьбу всередині Європи за райони туристичного призначення. Країни Східної Європи цікаві у туристичному плані своїми екскурсійними, лікувально - оздоровчими та спортивними програмами та гірськолижними курортами.

Третину території Румунії займають Карпати, які є ідеальним місцем для зимових видів туризму. Основними гірськолижними курортами Румунії є Пояна Брашов та Предял. Курорт Пояна Брашов розташований на висоті 1030 м. та має сучасну спортивну інфраструктуру, цілий ряд готелів та вил. Загальна протяжність трас становить чотирнадцять кілометрів. Республіка Чорногорія багата на гірські масиви та каньйони, один з яких Ї Морача, є другим за величиною у світі після Каліфорнійського. Серед відомих курортів можна виділити Жабляк.

В Болгарії є 4 найбільших гірськолижних курорти Ї Боровець (гірський масив Рила, Пампорово (масив Родопи), Банско (масив Пірин) та Алеко. Нині розвиваються й нові перспективні центри гірськолижного спорту Ї Смолян, Мальовиця, Семково тощо. Сезон зимового катання тут досить тривалий Ї до 190 днів (листопад Ї травень), а загальна протяжність трас становить більше 80 км.Відомими та популярним є також курорти Польщі, Сербії та Словенії.

Угорщина є третім за популярністю туристичним напрямком та її доля у регіоні становить 15 %. Якщо ж розглядати окремі види туризму, наприклад, подорожі на відпочинок, то частка Угорщини становить 18%. Країни Західної Європи користуються найбільшою популярністю на ринку туристичних послуг.

Найбільшою популярністю серед країн даного регіону користуються Австрія, Великобританія та Німеччина. Австрія займає 5 місце в Європі за популярністю у туристів. Питома вага країни у світовому туристичному ринку становить 3,6 %, а середньорічний темп зростання прибуттів туристів у 90 - х роках становив 8,3 %.

Найбільшою популярністю користуються курорти трьох австрійських земель Ї Зальцбургленда, Тіроля та Карінтії. Крім того, користуються попитом послуги курорту Зелль, що має чудово розвинену інфраструктуру Ї школи, прокати, магазини, бари, ресторани, великий аквацентр. Останнім часом простежується тенденція зменшення популярності групових програм та зростання попиту на індивідуальні тури. Все більшого і більшого поширення набувають культурні види туризму в даній країні. Вена вважається музичною столицею Європи. Тут жили Шуберт, Моцарт, Штраус, Бетховен і Гайдн. Місто відоме також своїми більше ніж 50 - ма музеями.

Великобританія займає друге місце серед країн Західної Європи за популярністю у туристів. Середньорічні темпи зростання туристичних прибуттів в країні становить 3,6 %, а частка країни у світовому туристичному ринку Ї 3,7 %.

Найбільш поширеним видом відпочинку в даній країні є культурні подорожі до столиці країни. Лондон є одним з найбільш відомих культурних міст Європи. Він складається фактично з двох раніше існуючих міст: The City of London та The City of Westminster. Основними визначними місцями Лондона є: вестмінстерське абатство, Біг Бен, та будівля парламенту, Національна галерея та Трафальгарській площі, Британський музей, Букінгемський дворець, Уайтхолл та галерея Тейт, Hyde Park, St. Jame's park, Green Park, Regent's Park. У діловому районі Сіті видатною будівлею є собор святого Павла (1711 р.) та будівля Банку Англії.

Південна частина Лондона значно рідше відвідується туристами. Основні визначні місця цього району це Центр мистецтв, імперський військовий музей, Ботанічний сад та Річмонд - парк Ї місце проживання тисяч оленів. У північній частині Лондона розташований парк Hampstead Heath, який є найбільшим у світі міським парком. Музей відомого Шерлока Холмса розташований за його літературною адресою, що існує вдійсностіЇ221B,Baker-Street.

Німеччина є третьою країною Західної Європи за популярністю серед туристів. У зимовий період найбільшим попитом користуються різдвяні та новорічні тури, а також гірськолижний відпочинок. Частка надходжень від гірськолижних програм в загальному обсязі надходжень від туризму в країні, порівняно з іншими альпійськими країнами, досить мала Ї біля 10 %.

Зимові курорти Німеччини розташовані на півдні країни, в баварських Альпах. Які проходять вздовж кордону з Австрією. Найбільш відомими є Ї Берхтесгаден на крайньому південному сході Баварії, Гармиш - Партенкірхен (один з найбільших курортів Баварських Альп, визнаний центр зимового спортивного відпочинку), розташований на південь від Мюнхена, та Оберстдорф на південному сході країни. Крім того, Німеччина, яка знаходиться в центрі Європи, є для молоді ідеальною країною для навчання. Тут діє 80 університетів та більше 130 вузів, які дають чудові можливості для отримання безкоштовної освіти. Крім того, маючи великі можливості для подорожей по країнам Європи під час канікул, іноземні студенти практично отримують мультилінгвістчну освіту та мають нагоду для ознайомлення з багатьма країнами та культурами. Лікувально-оздоровчий туризм і рекреаційні ресурсі Європи.

Серед країн, у яких даний напрямок туризму одержало розвиток, лідирує Чехія. Бальнеологічний курорт Карлови-Вари (колишній Карлсбад) щорічно відвідують близько 50 тис. чел. з 70 країн. Популярністю користуються й інші чеські курорти: Теплиці, Яхимов (перший у світі радоновий курорт), Марианске-Лазне, Франтишкові-Лазне, Лугацовице, Янске-Лазне. Численні виходи мінеральних вод перетворили у світовий центр водолікувального купання маленьку Угорщину. Зараз кожний третій, приїжджаючий у країну, їде на води. Серед них багато німців, американців, австрійців, самих угорців. У Польщі найбільш відомі бальнеологічні курорти Балтійського узбережжя: Свиноуйсцье, Камень-Поморски, Колобжег. Лікувально-оздоровчий туризм розвивається в Болгарії, Румунії, Словаччині, Словенії, Хорватії.

У Росії унікальні запаси і якість мінеральних вод, розвинені традиції курортного відпочинку, але матеріальна база, як правило, низької якості. Основний курортний район - Кавказькі Мінеральні Води Курорти Західної Європи виявилися трохи потісненими на ринку лікувально -оздоровчої діяльності, але мають старі традиції. Курорти Віші (Франція), Баден-Баден і Висбаден (ФРН), Бат (Великобританія), Спа (Бельгія), Багдастайн (Австрія), Давос і Санкт-Мориц (Швейцарія) були популярні вже в ХIХ в. На південно-сході Європейського туристського регіону здавна лікують кліматом, водами і брудами Мертвого моря, де природа створила унікальні умови для сполучення відпочинку с лікуванням і оздоровленням організму.

Організація купального туризму. У межах Європейського регіону сформувалися кілька рекреаційних районів приморського відпочинку. Головний з них - Середземноморський. Для нього характерно: перевага лінійної форми рекреаційного освоєння території (уздовж морського узбережжя), більша роль островів, виражена сезонність туристських потоків с перевагою літнього (купального) сезону, створення переважно великих комплексів с високою концентрацією туристів. Але в 1980-і рр. з'явилася нова тенденція формування невеликих по розмірах туристських центрів, що більше відповідає потребам сучасного активного туризму й краще вписується в навколишнє природне середовище.

Із країн Середземномор'я по розмаху туристської діяльності виділяються Іспанія, Італія, Франція, Греція. Головні райони міжнародного туризму в Іспанії - узбережжя Середземного моря, Канарські й Балеарські острова. Головний туристський район Франції - Блакитний берег (Французька Рив'єра) із широко відомими морськими курортами Ніцца, Канн, Антфб.

В один з найважливіших туристських районів Середземномор'я перетворилося Адріатичне узбережжя Хорватії. Тут перебувають такі відомі морські курорти, як Дубровник, Сплит. Усе більше популярними стають курорти Туреччини. Найвідоміший з них Анталія.

Північна Європа (Скандинавські країни). Скандинавські країни є досить привабливим регіоном для туристів. Так, наприклад у Фінляндії, внаслідок розвиненої інфраструктури, у туристів користуються найбільшим попитом сімейні тури. І лише 10 % іноземних туристів у Фінляндії обирають спортивний (гірськолижний) вид відпочинку.

Інші скандинавські країни Ї Швеція та Норвегія Ї залишаються напрямками індивідуального туризму. Однак, все ж - таки країни північної Європи не відрізняються високим рейтингом відвідувань туристів. Статистичні дані свідчать, що жодна з країн не входить до 15 найбільш популярних у туристичному плані країн.

Висновок

Можна зробити ряд важливих висновків щодо потенціалу зростання світового туризму. Нові технології в туризмі і суміжних галузях економіки сприятимуть різкому ривку в розвитку сфери подорожей. Недаремно XXI століття оголошено століттям сфери обслуговування. Політична, соціальна і фінансова інтеграція багатьох країн створить оптимальні умови для розвитку і вдосконалення готельної, транспортної, торговельної інфраструктури і інших ресурсів туристського ринку, а також забезпечення безпеки туристів під час подорожей, охорони і дбайливого використання в цілях туризму навколишнього середовища не тільки в розвинених, але і в країнах, що розвиваються.

Є підстави стверджувати, що світовий туризм має величезний потенціал і, отже, можна оцінювати перспективи його розвитку на перші десятиріччя XXI століття. Соціальні і економічні тенденції в розвинених країнах дозволяють припустити зростання попиту на міжнародний туризм. Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму.

Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення, орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які є в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне положення на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує постійні надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних зв'язків і встановлення нових. Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу, підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури - важливі чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку. Туризм робить позитивний вплив на збереження миру у всьому світі. Отже, підводячи підсумки даної роботи, можна зробити наступні висновки:

1. не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі наголошується зростання показників туристської діяльності;

2. спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні туристів;

3. відбувається активне просування капіталів окремих туристськихкомпаній на іноземні ринки;

4. відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;

5. в туризмі активно використовується комп'ютерна техніка. У зв'язку з цим можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI століття:

6. подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності;

7. постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм;

8. визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни,

9. електронна інформація і комунікаційні системи;

10. поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним, так і середнім і малим бізнесом;

11. одним з найпопулярніших регіонів перебування, мабуть, стане Південна і Південно-Східна Азія.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 325/95-ВР.

3. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. Постанова ВР України № 30.

4. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». Постанова ВР України № 3858-12 від 21.01.1994 р.

5. ГОСТ 28681.2-95 «Туристско-экскурсионное обслуживание. Туристические услуги. Общие требования».

6. ГОСТ 28681.3-95 «Туристско-экскурсионное обслуживание. Требования по обеспечению безопасности туристов и экскурсантов».

7. Інструкція Державного комітету України по туризму «Про порядок видачі суб'єктам підприємництва спеціальних дозволів (ліцензій) на діяльність, пов'язану з наданням туристичних послуг» від 27 липня 1994р. № 79.

8. Александрова А. Ю. Международный туризм. -- М.: Аспект Пресс, 2001. -- 4б4 с.

9. Борисов К. Г. Международный туризм и право. -- М.: Из-во «НИМП», 1999. -- 352 с.

10. ГладкийЮ. Н., Чистобаев А. И. Регионоведение. -- М.: Гардари- ки, 2002. -- 384 с.

11. Гуляев В. Г. Организация туристской деятельности. Учебное пособие. -- М.: Нолидж, 1996. -- 312 с.

12. Дубович І. Країнознавчий словник-довідник. -- Львів: Видавничий дім «Панорама», 2003. -- 580 с.

13. Енджейчик И. Современный туристский бизнес. Экостратегии в управлении фирмой. -- М.: Финансы и статистика, 2003. -- 320 с.

14. Ивченко А. С. Вся Украина. -- К.: ГНПП «Картографія», 2005. -- 656 с.

15. Истомин В. И., Лагутенко Б. Т. Страны мира: Справочник туроператора и туриста. -- М.: Советский спорт, 1998. -- 287 с.

16. Квартальнов В. А., Романов А. А. Международный туризм: политика развития. -- М.: Советский спорт, 1998. --214 с.

17. Квартальнов В. А. Иностранный туризм. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 312 с.

18. МальськаМ. П., Худо В. В., Цибух В. І. Основи туристичного бізнесу. -- К.: Центрнавчальної літератури, 2004. -- 272 с.

19. Німеччина у фактах. За ред. А. Капплера. -- Франкфурт-на- Майні: Соцієтетс, 1996. -- 544 с.

20. Петранівський В. Л., Рутинський М. Й. Туристичне краєзнавство. -- К.: Знання, 2006. -- 575 с.

21. Пик С. М. США -- Велика Британія: «особливі відносини». -- К.: Знання, 2006. -- 283 с.

22. Пузакова Е. П., Честникова В. А. Международный туристический бизнес. -- М.: «Экспертное бюро-М», 1997. -- 176 с.

23. Регіон Балтійського моря. За ред. М. Мальського, Н. Антонюк. -- Львів, 2005. -- 359 с.

24. Романов А. А. Зарубежное туристское страноведение. -- М.: Советский спорт, 2001. -- 288 с.

25. Романов А. А., Саакянц Р. Г. География туризма. -- М.: Советский спорт, 2002. -- 464 с.

26. Сенин В. С. Организация международного туризма. -- М.: Финансы и статистика, 1999. -- 400 с.

Размещено на Allbest.ru