Фізичний розвиток дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розвиток фізичних якостей є обов'язком кожної людини. Ведення здорового способу життя , відмова від шкідливих звичок , загартовування , збалансоване харчування дозволяють значно продовжити життя до цього потрібно привчати змалечку . У горах люди з раннього віку починають отримувати фізичні навантаження , при цьому не відчуваючи впливу шкідливих звичок , в результаті середня тривалість життя в цих районах значно перевищує іншу в місті. Здоров'я , розумно зберігається і зміцнюється самою людиною , забезпечує йому довге і активне життя. На жаль , багато людей не дотримуються найпростіших , обгрунтованих наукою норм здорового способу життя. Головний ворог міського жителя - гіподинамія . Позбавлений природній здатності багато рухатися людина отримує цілий букет захворювань. Тому розвиток фізичних якостей є основним завданням сучасного людства. Фізичні якості -- це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність. Діяльність людини в побуті та спорті вимагає певного рівня розвитку фізичних ( рухових ) якостей. Рівень можливостей людини відображає якості , що представляють собою поєднання вроджених психологічних і морфологічних можливостей з придбаними в процесі життя і тренування досвідом у використанні цих можливостей . Чим більше розвинені фізичні якості , тим вище працездатність людини. Під фізичними ( руховими ) якостями прийнято розуміти окремі якісні сторони рухових можливостей людини і окремих дій . Рівень їх розвитку визначається не тільки фізичними факторами , але і психічними факторами зокрема ступенем розвитку інтелектуальних і вольових якостей. Фізичні якості необхідно розвивати своєчасно і всебічно. Фізичні ( рухові якості зв'язані з типологічними особливостями прояви властивостей нервової системи, які виступають в структурі якостей у вигляді природних задатків. Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості методики розвитку рухових якостей дітей дошкільного віку. Досить важливим моментом процесу моделювання є спрямованість даного процесу на розвиток фізичних здібностей та рухової активності. Весь процес навчання передбачає використання різних підходів, засобів та методів. Саме в дошкільному віці закладаються основи гармонійного розвитку особистості, її фізичні досконалості - основи здоров'я, довголіття, формується багато рухових навичок, розвиваються фізичні якості ( спритність, швидкість, сила та ін.). Своєчасне та успішне формування рухової функції людини, особливо в дошкільний період її життя, має першочергове значення для повноцінного фізичного розвитку. Правильним фізичний розвиток - фізіологічний та педагогічний процес, спрямований на досягнення фізичної досконалості, зміцнення здоров'я, підготовку підростаючого покоління до дорослого життя та праці. У процесі фізичного виховання створюються позитивні умови для успішного засвоєння дітьми стійких навичок поведінки. Зв'язок фізичного виховання з розумовим передбачає повідомлення дітям певних знань з фізичної культури, зокрема правил рухливих ігор, найраціональніших способів виконання рухів. З особливою чіткістю виявляється зв'язок фізичного виховання з трудовим, адже в основі трудової діяльності лежать різноманітні рухи. Удосконалення рухового апарату дитини підвищує працездатність організму; розвиток фізичних та вольових якостей сприяє практичній та психологічній підготовці дошкільників до високопродуктивної праці в майбутньому. Під час виконання фізичних вправ удосконалюються функції аналізаторів: зорового, слухового, рухового. Чіткішими стають оцінки простору, у дітей розвивається почуття ритму, підвищується точність і чіткість рухів та ін. Усе це створює необхідні передумови для кращого сприймання навколишнього середовища і певною мірою впливає на естетичний розвиток. Для прищеплення дітям емоційних смаків у процесі фізичного виховання велике значення має додержання відповідних гігієнічних умов на заняттях, гарна фізкультурна форма, яскраве художнє оформлення фізкультурного інвентарю ( м'ячів, прапорців, обручів тощо ). На виховання естетичних почуттів значною мірою впливає музика , яка супроводжує заняття та ранкову гімнастику. Вона сприяє ритмічнішому й координованішому виконанню рухів, задає темп вправ, допомагає виконати їх виразніше. Усе це поліпшує настрій дітей, викликає в них загальне емоційне піднесення.

Об'єкт дослідження - рухові якості дітей 5-го року життя.

Предмет дослідження - розвиток рухових якостей у дітей 5-го року життя засобами вправ спортивного характеру.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити розвиток рухових якостей у дітей 5-го року життя засобами вправ спортивного характеру.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати особливості розвитку рухових якостей дітей 5-го року життя.

2. Охарактеризувати вправи спортивного характеру та визначити їх роль у розвитку рухових якостей дітей 5-го року життя.

3. Експериментально перевірити вплив вправ спортивного характеру на розвиток рухових якостей та порівняти аналізи експериментальної та контрольної групи.

Гіпотеза дослідження - організована робота з використанням вправ спортивного характеру більш ефективно впливає на розвиток рухових якостей дітей 5-го року життя.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження, спостереження, педагогічний експеримент, методи математичної статистики

Розділ 1.1 Особливості розвитку фізичних якостей у дітей 5-го року життя

спортивний руховий фізіологічний дошкільник

1.1 Загальна характеристика фізичного розвитку дітей 5-го року життя

Анатомо-фізіологічні передумови розвитку діяльності дошкільника. Надбання в психічному розвитку дошкільника пов'язані з прогресивними змінами вищої нервової діяльності, для якої характерною стає особлива жвавість орієнтувальних реакцій, що, як відомо, є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв'язків. Утворюються складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграв слово (друга сигнальна система). Розвивається умовне гальмування, хоч іррадіація збудження ще в частим явищем у поведінці дитини. Посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, що зумовлює фізіологічну основу цілеспрямованості й організованості поведінки. Завдяки загальному фізичному розвитку дошкільників удосконалюється структура і функції мозку.

Ці функціональні зміни в роботі центральної нервової системи дитини пов'язані з дальшими морфологічними змінами в будові головного мозку, зростанням його ваги. У три роки вага мозку становить близько 1080 м, у шість років - 1300 м

Віковий період з 5 до 7 років називають періодом "першого витяжіння", коли за один рік дитина може вирости на 7-10 см. Середній ріст дошкільнят 5 років складає біля 106-107 см, а маса тіла - 17-18кг. На шостому році життя в середньому маса тіла за місяць зростає на 200г, а ріст - на 0,5см (12,27,27). Розвиток опорно- рухової системи ( скелет, суглобово-зв'язочний апарат, мускулатура) дитини до 5 років ще не завершений. Кожна з 206 кісток продовжує змінюватись за розмірами, формою, будовою, причому в різних кісток фази розвитку неоднакові. Зростання частин решітчастої кістки черепу та окостеніння слухового проходу завершуються до шести років. Зростання між собою частин потиличної, основної та обох половин лобової кісток черепу до цього віку ще не завершене. Між кістками черепу зберігаються хрящові зони, тому ріст головного мозку продовжується. Хребтовий стовп дитини 5 років досить чутливий до деформуючих впливів. Скелетна мускулатура характеризується слабким рівнем розвитку сухожилля, фасцій, зв'язок. При зайвій масі тіла, а також при несприятливих умовах постава дитини порушується: може з'явитись випуклий живіт, плоскостопість, у хлопчиків може утворитись грижа, тому під час виконання дітьми трудових доручень вихователь повинен слідкувати за посильністю фізичних навантажень. Еластичність і гнучкість дитячої кістки можуть стати причиною травм не тільки кінцівок, але й хребтового стовпа. Необхідно враховувати, що при падінні, ударах у дитини легко можуть виникати пошкодження органів порожнини живота ( печінки, нирок, селезінки). Диспропорційне формуються у дошкільнят і деякі суглоби. Так, в період до 5 років сумка кистьового суглобу у дитини росте швидко, а кільцеподібна зв'язка, що втримує в правильному положенні головку променевої кістки, виявляється досить вільною, через що часто виникає підвивих руки. У дітей 5 років спостерігається також незавершеність будови ступні. В зв'язку з цим необхідно попереджувати появу та закріплення у дітей плоскостопості, причинами якої можуть бути: взуття більшого розміру, ніж потрібно, зайва маса тіла, перенесені захворювання. До шести років у дитини добре розвинені великі м'язи тулуба і кінцівок, але досить слабими залишаються дрібні м'язи, особливо кистей рук. Тому діти відносно легко засвоюють завдання в ходьбі, бігу, стрибках, але виникають труднощі при виконанні вправ, пов'язаних з роботою дрібних м'язів.

Основою прояву рухової діяльності дітей 5 років є розвиток стійкої рівноваги. Вона залежить від степені взаємодії пропріорецептивних, вестибулярних та інших рефлексів, а також від маси тіла та площі опори. З віком показники збереження стійкості рівноваги у дітей покращуються. При виконанні вправ на рівновагу дівчатка мають деяку перевагу перед хлопчиками. У дітей 5 років динамічні стереотипи, які складають біологічну основу навичок та звичок, формуються досить швидко, але перебудова їх ускладнена, що свідчить про недостатню рухливість нервових процесів. Так, дитина може негативно реагувати на зміну звичного режиму життя. З метою вдосконалення рухливості нервових процесів та придання гнучкості тим навичкам, які формуються, використовується прийом створення нестандартної обстановки при проведенні занять, рухливих ігор та ін.

Розвиток серцево-судинної і дихальної систем у дітей 5-6 років характеризується рядом значних змін. До п'яти років розміри серця у дитини (в порівнянні з періодом новонародженого) збільшуються в 4 рази. Інтенсивно формується і серцева діяльність, але цей процес не завершується в ході всього дошкільного віку. В перші роки життя пульс дитини нестійкий і не завжди ритмічний. Середня його частота до шести-семи років складає 92-95 ударів за хвилину. До семи-восьми років розвиток нервового апарату, який регулює серцеву діяльність, в основному завершується і робота серця стає більш ритмічною.

Розміри та будова дихальних шляхів дошкільнят відрізняється від розмірів та будови їх у дорослих. Вони значно вужчі, тому порушення температурного режиму та вологості повітря в приміщенні призводять до захворювань органів дихання. Важливою є правильна організація рухової активності дошкільнят. При її недостачі число захворювань органів дихання збільшується приблизно на 20%.

Життєва ємність легень у п'яти-шестилітніх дітей в середньому дорівнює 1100-1200см3, але вона залежить також і від багатьох факторів: довжини тіла, типу дихання та ін. Число дихальних рухів- за хвилину складає 25. Максимальна вентиляція легень до шести років складає приблизно 42дц3 повітря за хвилину. При виконанні гімнастичних вправ вона збільшується в 2-7 раз, а при виконанні бігових вправ - більше(10,13,19).

Дослідження по визначенню загальної витривалості у дошкільнят (на прикладі бігових та стрибкових вправ ) показують, що резервні можливості серцево-судинної та дихальної системи у дітей досить високі. Якщо заняття фізичною культурою проводяться на повітрі, то загальний об'єм бігових вправ для дітей старшої групи за рік може бути збільшений з 0,6-0,8 км до 1,2-1,6 км. Стрибки через коротку скакалку хлопчики можуть виконувати досить довгий проміжок часу (13-15 хв).

Потреба в руховій активності у багатьох дітей настільки велика, що лікарі та фізіологи період з 5 до 7 років називають "віком рухового марнотратства". Завдання педагога заключається в контролі за руховою діяльністю дітей, попередженні випадків гіпердинамії та активізації тих дітей, які характеризуються недостатком рухової активності.

Провідною діяльністю дитини залишається гра. Гра зароджується в дитини ще в ранньому віці. З переходом до дошкільного віку усвідомлюваний дитиною світ значно розширюється. До нього входять не тільки предмети і явища найближчого оточення, а й ширше коло предметів, з якими діють дорослі і які ще не доступні дитині. Водночас зростає її тенденція до самостійності. Дитина відкриває для себе світ дорослих і прагне в ньому жити. Проте вона не вміє зважувати на свої реальні можливості, не може реально діяти з предметами дорослих, (наприклад, водити машину, пекти пироги тощо). Ця суперечність між прагненнями і Можливостями дитини брити безпосередню участь у житті та діяльності дорослих розв'язується в діяльності, формою якої і є гра. Гра для дошкільника є засобом відображення навколишньої дійсності, способом проникнення в діяльність і стосунки дорослих. У грі дитина проникає у всі сфери життя людей, які поза грою їй недоступні. Дитина переживає, оцінює відтворюване виявляє своє ставлення до навколишнього. Гра - шлях дітей до пізнання світу, в якому вони живуть. Завдяки вправам спортивного характеру та рухливим іграм дитина розвивається фізично.

На кінець 5-го року життя дитина :

- повинна у своїх діях керуватися всіма органами чуттів;

- вправний, витривалий, енергійний у повсякденній діяльності;

- бере активну участь у різноманітних іграх, вправах, заняттях;

- дотримується основних правил особистого догляду, володіє навичками підтримання здоров'я та гігієни;

- орієнтується в ознаках здоров'я та хвороби; дотримується основних правил культури споживання різноманітних продуктів;

- знає про існування небезпечних об'єктів і предметів, розуміє правила безпечної поведінки, дотримується їх у реальному житті;

- належним чином застосовує різні технології у фізичній та предметно-практичній діяльності, володіє конструктивними вміннями й навичками.

1.2 Фактори, які впливають на розвиток рухових якостей у дітей 5-го року життя

Розвиток рухових якостей обумовлений біологічними і соціальними чинниками. Природне біологічне зростання організму супроводжується збільшенням рухових можливостей дитини. При цьому розвиток його моторики зумовлюється соціальними умовами, а рухова функція організму виступає як компонент, на який спрямована педагогічна дія.

Загальні фізіологічні закономірності розвитку рухових якостей під впливом занять фізичними вправами розглянуті в роботах Н.В. Зімкіна (1956), А.В. Коробкова (1958), І.А. Фоміна і В.П. Філіна (1972) і інших авторів. Їх дослідженнями доведено, що фізіологічною основою розвитку рухових якостей (сили, швидкості, спритності, витривалості) є морфологічні і функціональні зміни м'язової системи, а також в нервовій регуляції рухових і вегетативних функцій організму. Зокрема, для прояву цих якостей важливе значення мають координаційна діяльність нервових центрів по регуляції функції м'язового апарату і вегетативних органів .

Зростання тренованості організму дітей відбувається дещо повільніше, ніж оволодіння руховими навиками, зокрема в нескладних за технікою рухових дій. Шляхом доцільного підбору фізичних вправ можна впливати на біологічний хід розвитку різних рухових якостей дітей. Спеціальними дослідженнями встановлено, що під впливом активного рухового режиму відбувається значне зростання сили, швидкості, витривалості.

Розвиток рухових якостей у дитини виникає під впливом двох чинників: природно-вікових змін організму і режиму рухової активності. Процес розвитку рухових якостей у дошкільнят здійснюється з морфологічними і функціональними можливостями організму. Система засобів фізичного виховання передбачає реалізацію принципу всебічного розвитку особи дитини, що являє собою різносторонню дію на різні сторони його рухової функції, включаючи комплексний розвиток всіх рухових якостей.

Рухова активність є природною біологічною потребою дітей, ступінь задоволення якої визначає подальший структурний та функціональний розвиток їх організму. Не випадково Е.А. Аркін вважав значну рухливість малюка «його природною стихією».Рухи є важливою складовою частиною будь-якого виду діяльності та багатьох психічних процесів. Постійний приток про-пріоцептивної імпульсації, яка виникає під час м'язової діяльності, всебічно стимулює розвиток дітей у фізичному, сенсорному та інтелектуальному напрямку.

Оптимальна рухова активність виконує роль своєрідного регулятора росту та розвитку молодого організму, є необхідною умовою для становлення та удосконалення дитини як біологічної істоти та соціального суб'єкта (Н.Т. Лебедєва, А.А. Маркосян, І.В. Муравов та ін.). Рухи, як писав академік І.П. Павлов, - головне проявлення життя. Діяльність внутрішніх органів спрямована на забезпечення роботи м'язів, а тренування м'язів є одночасно і удосконаленням функції інших органів та систем.

Без перебільшення можна стверджувати, що рухи також необхідні для нормального росту та розвитку дитини, як і повноцінне її харчування. Фізичні вправи не тільки розвивають та зміцнюють дитячий організм, попереджують різні захворювання, а також є одним із ефективних засобів лікування та відновлення сил дитини після хвороби.

Діти, які систематично виконують фізичні вправи відрізняються бадьорістю, життєрадісністю, оптимізмом та високою працездатністю як до фізичних, так і до розумових навантажень. При цьому більш висока тренованість підвищує стійкість організму дитини до негативного впливу зовнішнього середовища: підвищення температури, гіпоксії, інфекційної туберкульозної палички та до загального гамма-випромінювання (О.В. Коробков, Л.І. Какурін).

Дефіцит фізичної активності негативно впливає на розвиток рухових якостей. У дошкільників в стані гіподинамії зафіксовано низький рівень функціональних можливостей і велику мобільність вегетативних функцій під впливом фізичних навантажень. При цьому спостерігається більш тривалий характер відновлювальних процесів, зниження опору до несприятливих факторів зовнішнього середовища та патогенних мікроорганізмів (Г.В. Сендек, О.Г. Сухарєв та ін.). Одним з важливих факторів росту та розвитку організму дитини є задоволення її органічної потреби в рухах (кінезофілія). Завдяки кінезофілії дитина намагається «Все зробити сама» (М.Р. Могендович). Ступінь кінезофілії має як індивідуальні, так і вікові відмінності. Виникаючи у грудному віці, вона значно підвищується у подальші роки і виявляється у дошкільника в різноманітних іграх, елементах праці, фізичних вправах та постійній потребі в руках у період його неспання.

Однак однієї природної потреби дитини в руках недостатньо, її необхідно спрямовувати у напрямку, який передбачає використання системи фізичних вправ, що різнобічно впливають на її організм. При цьому кінезофілія, яка перетворена у свідому потребу дитини у рухах, дає можливість вирішити важливе завдання фізичного виховання підростаючих поколінь, яке особливої гостроти набуває у наш час, запровадження систематичних занять фізичною культурою у повсякденний побут кожної людини.

Фізичний розвиток дитини, стан її здоров'я, рухова підготовленість залежать від тих умов, у яких вона живе, та запропонованого загального режиму, невід'ємною частиною якого є руховий режим. До його змісту входять комплекс організаційних форм фізичної культури (заняття, ранкова гімнастика, фізкультхвилинки та ін.), який використовується в педагогічному процесі дошкільного закладу, та самостійна рухова діяльність дітей. В усіх вікових групах протягом дня проводиться 4-5 рухливих ігор, а влітку - 5-6. Одна з них планується на майданчику вранці під час ранкового прийому та огляду дітей. В основному це гра середньої рухливості, яка була раніше розучена з дітьми. У цей час також можна запропонувати окремим дітям тренування з м'ячем, пострибати зі скакалкою (старші діти). Слід заохочувати тих дітей, що проявляють самостійність, за власною ініціативою повторити вправи, які їм до вподоби. Загальна тривалість виконання вправ та участі в іграх під час прийому для дошкільнят різних вікових груп від 15 до 20 хвилин. Однак рухова активність дошкільнят повинна мати свої межі, оптимальні для кожної вікової групи. Численними дослідженнями (А.В. Коробков, Б.О. Нікітюк, О.Г. Сухарєв та ін.) встановлено, що як недостатня, так і занадто велика рухова активність призводить до негативних змін у стані організму дитини. У руховій активності дитини чітко спостерігається сезонна періодичність. У середньому дошкільники виконують: влітку -18-20; восени - 15-16,5; взимку - 16,5-18; весною - 16-17,5 тис. кроків у день. Кількість локомоцій у дітей всіх вікових груп знижується весною та восени (у період дощової погоди) на 1,5-3 тис. кроків порівняно з зимовими та літніми періодами року. Зміст рухової діяльності дітей різної статі має деяку специфіку. Зокрема, у процесі ігор у хлопчиків більше місце займають рухи швидкісно-силового характеру (біг, метання предметів в ціль та на дальність, лазіння). Дівчатка віддають перевагу іграм з м'ячем, стрибкам (зі скакалкою у старших групах), вправам з рівноваги (ходьба по колоді або лаві) . Рухова активність дошкільників усіх вікових груп протягом дня розподіляється нерівномірно. Слід вважати, що така хвилеподібність її обумовлена в основному режимом дня дитячого садка, який передбачає певний розпорядок проведення різних заходів. Найбільшу активність діти виявляють в процесі занять з фізичної культури (за умови проведення їх з високою моторною щільністю), а також при проведенні рухливих ігор та вправ спортивного характеру на відкритому повітрі під час прогулянок. Період зниження рухової активності припадає на час, який дитина проводить у приміщенні дитячого садка. Таким чином, вивчення динаміки обсягу локомоцій у дошкільників протягом календарного року дозволяє зробити висновки про те, що рухова активність дітей залежить в основному від ефективності системи фізичного виховання в дитячому садку та сім'ї, а також кліматичних умов. Унаслідок впливу цих факторів у дошкільних закладах має місце різний рівень рухової активності дітей. Слід вважати, що рухова активність дошкільників визначається не стільки біологічною потребою (кінезофілією), скільки цілеспрямованим педагогічним впливом на дітей, який здійснюється у даному напрямку. Потреба дитини у руховій діяльності може бути придушена або навпаки - стимулюватися створеним руховим режимом у дитячому садку. Вправи спортивного характеру впливають на розвиток рухових якостей, тому їх слід використовувати під час роботи з дітьми. Дітям буде цікаво виконувати ці вправи, якщо організувати їх у формі гри (наприклад командні змагання, естафети, у повсякденній діяльності). Але дітей потрібно цьому вчити, адже їм буде дуже важко спочатку. Вправи повинні бути також відповідно сезонну і віковим можливостям. Потрібно заохочувати та зацікавлювати дітей під час прогулянок, фізкультурних занять, фізкультурних свят та фізкультурних розваг. Засвоєння дітьми тієї чи іншої вправи залежить від вікових особливостей організму, можливостей дітей, зацікавленість у виконанні вправи. Інвентар для виконання справ спортивного характеру повинен відповідати віку дітей, педагогічним та гігієнічним вимогам. Від цього також залежить рівень засвоєння та виконання цих вправ. Не можна перевантажувати дітей.

1.3 Рухові якості та їх загальна характеристика

Фізичні якості -- це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність.

Рухові якості - це окремі, якісно різні боки моторики людини, котрі виявляються нею в одних і тих самих біомеханічних характеристиках, мають один і той самий вимірювач та мають схожі анатомічні, біологічні та психічні механізми забезпечення та реалізації.

До рухових якостей відносимо: сила, швидкість, витривалість, гнучкість, спритність.

Швидкість - здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною для даних умов витратою часу. Здібність до швидкості необхідна для формування і вдосконалення бігу, різних видів стрибків і метань, в рухомих іграх, а також для успішного оволодіння багатьма видами спортивних вправ.

Швидкість виявляється в різних формах, основні з яких:

* швидка реакція на сигнал до дій або їх зміни;

* швидкість одиночного руху;

* здатність збільшувати в короткий час темп рухів по сигналу або в ігровій обстановці;

* частота циклічних рухів (біг, плавання, ходьба на лижах, їзда на велосипеді)

Основними чинниками прояву швидкості є:

а) прихований (латентний) період рухової реакції;

б) швидкість одиночного руху;

в) частота рухів.

Відповідно до особливостей прояву швидкості у дошкільників виділяють два основних завдання: розвивати здатність швидко реагувати на сигнал (швидкий початок руху); сприяти підтриманню високого темпу (частота) рухів.

Спритність - це здатність людини чітко виконувати рухи в складних координаційних умовах. Спритність необхідна при виконанні всіх основних рухів, в рухомих іграх, спортивних вправах. Вона сполучає в собі багато рухових якостей. В спритності виявляється здатність точно оцінити і виконати рух з урахуванням його просторових, тимчасових і силових характеристик. Координаційна складність рухових дій є одним з основних критеріїв спритності. До другого відносять точність рухів, яке включає точність просторових, тимчасових і силових характеристик. Значна частина дослідників цієї проблеми (М.В. Зімкін, О.В. Коробков і ін.) ставлять швидкість формування рухових навику в пряму залежність від рівня розвитку спритності: чим вище рівень розвитку спритності, тим легше і швидше формується той або інший навик. З психологічної точки зору, спритність залежить від повноцінного сприйняття власних рухів і обставин, від умінь швидко змінювати свою діяльність. Вона має тісний зв'язок з швидкістю і точністю складних рухових реакцій. Процес природного розвитку здатності раціонально керувати в просторі та часі своїм руховим апаратом починається з раннього дитинства. Формування основних форм рухів найбільш інтенсивно відбувається в дошкільному віці. Розвиток спритності рухів у дітей 3-6 років має першочергове значення для підготовки їх до школи. Засновник теорії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт одним з основних напрямів виховної роботи з дітьми вважав формування в них уміння з якнайменшою витратою зусиль і в максимально, короткий проміжок часу свідомо виконувати значну фізичну роботу, діючи при цьому чітко і енергійно . Протягом дошкільного віку у дитини значно поліпшується координація довільних рухів. Рухові дії дошкільнят виконуються все більш чітко і точно. В кінці дошкільного періоду, за умови відповідного навчання, діти опановують умінням дозувати свої м'язові зусилля, у них поліпшується регулююча роль кори головного мозку. Тому в цей період створюються необхідні передумови для оптимального розвитку спритності, яка у свою чергу забезпечує удосконалення координаційних можливостей дітей в різноманітних видах рухових дій. Рівень розвитку спритності у дошкільнят має пряму залежність від об'єму раніше сформованих умінь і навиків, оскільки збільшення арсеналу різноманітних рухів позитивно впливає на функціональні можливості, їх рухового аналізатора. Таким чином, чим більше дитина передбачає рухових координації, тим більш швидко він засвоює будь-який рух, тим вищий у неї рівень розвитку спритності. Завдання розвитку спритності: сприяти оволодінню руховими вміннями у різних видах вправ; розвивати здатність виконувати вправи в різних умовах (ускладнених або змінюваних).

Гнучкість - це здатність виконувати рухи з найбільшою амплітудою. Таким чином, гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми і будови суглобів, еластичності м'язів і зв'язок, а також від функціонального стану центральної нервової системи і рухового апарату . Гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми і будови суглобів, від еластичності м'язів і зв'язок, від функціонального стану центральної нервової системи і рухового апарату. Рухливість в суглобах має певний вплив на функціональну діяльність дитини. З нею також пов'язані амплітуда, точність, швидкість його рухів. Тому розвитку гнучкості у дітей починаючи з дошкільним віком слід надавати певну увагу в процесі їх фізичного виховання. Багато дослідників (В.М. Заціорський, Б.В. Сермєєв, В.П. Філін і ін.) цілком справедливо вважають, що гармонійність фізичного розвитку людини багато в чому залежить від рухливості в суглобах і еластичності м'язово-зв'язкового апарату. Оптимальний рівень розвитку гнучкості забезпечує необхідну свободу рухів дитини в повсякденному житті. У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного розвитку даної якості. Морфологічні особливості опорно-рухового апарату, зокрема висока еластичність м'язів, рухливість хребетного стовпа, сприяють підвищенню ефективності вправ для її розвитку. Показником гнучкості є максимальна амплітуда рухів. Розвиваючи гнучкість у дошкільнят, слід дотримуватися певної міри, чітко дозувати навантаження і не вдаватися до надмірного розтягання м'язів і зв'язок. Рухи на розтягання виконуються з поступовим збільшенням амплітуди так, щоб не викликати больових відчуттів.

Витривалість характеризує здатність людини виконувати на необхідному рівні інтенсивності тривалу динамічну роботу і протистояти утомленості. Вона в цілому забезпечується підвищеними можливостями функціональних систем організму. В процесі фізичного виховання дошкільнят найбільш часто доводиться мати справу із загальною утомленістю дітей, викликаною впливом загально розвиваючих вправ, основних рухів, рухомих ігор. Проте розвиток загальної витривалості у дітей при вживанні цих засобів не вимикає також удосконалення спеціальної витривалості до деяких статичних зусиль і рухів, пов'язаних з ходьбою, бігом (швидкісна витривалість) і т.д. Розвиток витривалості, на відміну від інших рухових якостей вимагає особливого підходу, пов'язаного з певною небезпекою, яка спричинена негативним впливом значних навантажень на організм дітей 3-6 років. В дитячому віці значна частина енергетичних ресурсів витрачається на функціонально-морфологічний розвиток дитини, і дуже великі фізичні навантаження можуть негативно позначитися на його організмі. Рівень витривалості має тісний зв'язок з працездатністю організму людини, як розумовою, так і фізичною. Тому стимулювання розвитку цієї якості в ранній період створює певні передумови для підготовки дитини до школи, більш успішного подолання учбових вантажень, меншої стомлюваності під час уроків і відповідно, кращому засвоєнню знань із загально розвиваючих предметів. Для розвитку витривалості велике значення вже і в дошкільному віці мають вольові якості, прагнення проявити максимум здібностей, бути настирним пересилити відчуття утомленості. Основний метод розвитку витривалості - метод безперервних вправ значної інтенсивності або більш активних вправ з невеликими перервами. Дослідження показали, що тривалість безперервних рухів повинна бути близько 2 хв. (час, необхідний для відновлення функцій серцево-судинної і дихальної систем). Починати розвиток витривалості слідує з інтенсивності 50-60%. Виходити треба з наступного: наприклад, діти 5 років пробігають 30 м за 8 сік (швидкість 3,75 м/сек). Тривалість і дистанцію бігу на витривалість для них розраховуємо так, щоб кожні 30м вони пробігали за 12 сек. Значить, початкової буде дистанція 300 м, яку діти бігтимуть із швидкістю 2,5 м/сек протягом 2 хв. До кінця року діти зможуть пробігати 500 м. З підвищенням витривалості організм адаптується до запропонованих навантажень. Їх треба підвищувати для подальшого збільшення рівня витривалості. Поступово збільшуючи дистанцію в допустимих межах, не можна вимагати, щоб діти швидше бігли. Швидкість бігу природно зростає у дітей у міру зростання витривалості. Взимку добре використовувати ходьбу на лижах. В цьому випадку розвиток витривалості поєднується з гартуючим впливом свіжого повітря, збільшується оздоровчий вплив рухів. Рівень витривалості має тісний зв'язок з працездатністю організму людини, тому стимулювання розвитку даної якості у дошкільні роки створює певні передумови для підготовки дитини до школи, більш успішного подолання навчальних навантажень, меншої стомлюваності під час уроків і відповідно кращого засвоєння знань з загально-розвиваючих предметів. Основні завдання розвитку витривалості у дошкільників: сприяти узгодженій функціональній діяльності серцево-судинної та дихальної систем, поступово вдосконалюючи їх і пристосовуючи до тривалого виконання вправ помірної інтенсивності; сприяти вихованню вольових якостей; виробляти вміння розподіляти свої сили у часі і просторі. Протягом дошкільного віку у дітей відбувається інтенсивне збільшення витривалості (у хлопчиків на 55%, у дівчаток на 75%). Результати статичної витривалості у хлопчиків усіх вікових груп вищі, ніж у дівчаток. З віком ця різниця у показниках витривалості збільшується. У дітей 3-6 років доцільно розвивати витривалість до праці помірної та перемінної інтенсивності. При цьому фізичні навантаження повинні суворо відповідати анатомо-фізіологічним особливостям організму дитини. Розвиток загальної витривалості повинен розглядатися як фактор, що сприяє природному становленню даної якості, зміцненню здоров'я та підвищенню працездатності організму дошкільників.

Сила - це здатність людини долати зовнішній опір або протидіяти йому за рахунок м'язових зусиль. Під час виконання різних вікових дій сила вступає у взаємозв'язок з іншими руховими якостями: швидкістю, спритністю, гнучкістю і витривалістю. Тому досить складно виділити "чистий" прояв якості сили у виконанні тих або інших рухів. Слід пам'ятати при цьому, що дошкільнятам, особливо молодших груп, не завжди вдається реалізувати свої можливості в силі шляхом максимальної мобілізації м'язових зусиль. Розвиваючи силу у дошкільнят, необхідно дотримуватися таких положень: сприяти гармонійному зміцненню всіх м'язових груп опорно-рухового апарату дитини і формувати у неї уміння раціонально використовувати свою силу у виконанні рухових дій. Можливості дошкільнят в прояві сили порівняно з дітьми шкільного віку обмежені. Дітей 3-6 років стомлюють тривалі статичні позиції тіла і значні м'язові навантаження. Перевантаження у вправах може викликати негативний вплив на функції внутрішніх органів, привести до розтягання деяких м'язів і, як наслідок цього, викликати порушення постави і опорно-рухового апарату (зниження екскавації зведення стопи). Рівень м'язової сили в значній мірі визначається віком людини. Здібність, що поступово збільшується, до м'язової напруги, залежить від ступеня розвитку кістково-м'язової системи, функціонального стану нервових центрів, регулюючих частоту, ступінь і об'єм м'язових скорочень. М'язи складають одну третину ваги тіла дитини, і тому їх діяльність викликає відповідні зміни але всьому організмі. Немовля намагається ще неусвідомлено, як би інстинктивно вправляти свої м'язи доступними йому рухами. Це рухи руками і ногами, прагнення повертатися з живота на спину і назад, підтягатися і підійматися, тримаючись за опору. Розвиток здібності до прояву м'язових зусиль є важливою умовою розвитку рухових умінь, оскільки багато хто з них вимагає вже відносно розвиненої м'язової сили - біг, стрибки з місця і з розгону, метання, лазіння. Не маючи достатньо розвиненої сили, не можна швидко або довго бігати, плавати, високо стрибати, далеко метати. Чим краще розвинені м'язи і вище властивість до управління м'язовими зусиллями, тим легше виконувати рухи, опановувати новими, добиватися ефекту в руховій діяльності. У дітей дошкільного віку особливо великі можливості до прояву, силових здібностей, якщо розглядати показники відносної сили. Вона складає в середньому 1,5-1,8 тобто дитина в змозі піднімати вагу, значно перевищуючу його власну. Відносну силу слід враховувати в рухах, пов'язаних з переміщеннями тіла: біг, стрибки, повзання, лазіння. Визначення силових можливостей дітей необхідне для правильного дозування фізичних навантажень в різних видах діяльності. Темпи збільшення сили і періоди активного її розвитку у дошкільників тісно пов'язані з морфологічними та біохімічними змінами, які відбуваються у процесі росту кістково-м'язового апарата дітей 5 років. Враховуючи х можливості, виділяють два основні завдання: гармонійне зміцнення всіх м'язових груп дітей; розвиток здатності раціонально проявляти м'язові зусилля, враховуючи різноманітні умови рухової діяльності. Засоби розвитку силових здібностей дітей поділяються на дві групи:

1. вправи із зовнішнім опором, викликані масою предметів, що кидають або штовхають;

2. вправи, обтяжені вагою власного тіла (повзання, лазіння, стрибки).

1.4 Особливості розвитку рухових якостей у дітей 5-го року життя

Всебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якостей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили. Фізичні (рухові) якості - це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову дію. Рівень їх розвитку значною мірою обумовлює результативність формування навичок рухових дій та успішне їх використання у різноманітних життєвих ситуаціях. Якісна сторона рухових дій значною мірою «закодована» в людини з моменту її народження (безумовні рефлекси). Розвиток рухових якостей у дитини відбувається під впливом двох факторів: природно-вікових змін організму (морфологічна та функціональна перебудова) та режиму рухової активності, до якого входить весь комплекс організаційних форм фізичного виховання та його самостійна рухова діяльність. В основу методики розвитку рухових якостей (як і навичок) покладено можливості та здатність організму до накопичувальної адаптації, в процесі якої під впливом дій, які регулярно повторюються, відбувається точне пристосування до характеру та сили дій, підвищення функціональних можливостей організму у цьому конкретному напрямку. Ефект накопичувальної адаптації виникає за умови повторення з достатньою частотою дій оптимальної величини. Цілеспрямований розвиток рухових якостей повинен починатися у дошкільному віці. Тільки за цієї умови можна забезпечити необхідну загально-фізичну підготовленість дитини. Процес розвитку рухових якостей у дошкільників здійснюється відповідно до морфологічних особливостей та можливостей функціонування їхнього організму. При цьому необхідний диференційований підхід, який враховує вік, стан здоров'я, рухову підготовленість, а також особливості психіки дітей 3-6 років. На думку деяких науковців (В.М. Заціорський, В.П. Філін, Е.М. Вавілова, Е.С. Вільчковський та ін.), найбільш ефективними для покращання загальнофізичної підготовки дітей є застосування вправ, виконання яких вимагає проявлення швидкості, сили та спритності у порівнянні з засобами, які спрямовано лише на розвиток однієї з вищеназваних якостей. Рухові якості мають певну залежність одне від одного у процесі свого розвитку, тому що є функцією одного й того самого нервово-м'язового апарата і відображають вікові та статеві особливості організму дітей. Система засобів фізичного виховання передбачає реалізацію принципу всебічного розвитку особистості дитини, що обумовлює різнобічний вплив на різні сторони її рухової функції, включаючи комплексний розвиток усіх рухових якостей. Виконання основних рухів, загально-розвиваючих вправ, участь у рухливих іграх, вимагає від дітей одночасного прояву різних рухових якостей. Наприклад, стрибки у довжину і висоту з розбігу розвивають швидкість, силу, спритність, а біг під час різноманітних рухливих ігор - ті ж самі якості та швидкісну витривалість; метання предметів у ціль - силу та спритність і т. ін. При цьому оптимальні показники у будь-якому виді рухових якостей можуть бути досягнуті лише при певному рівні розвитку інших якостей. Педагогічний вплив на розвиток тих чи інших якостей забезпечується правильним добором фізичних вправ та методикою їх проведення. Так, завдання для старших дошкільників стрибнути з місця якомога далі сприяє формуванню у них швидкісно-силових якостей; коли ж дітям пропонують приземлитися в обумовленому місці (на синю, жовту чи зелену стрічки, розташовані на відстані 40, 60, 80 см від місця відштовхування), то тут акцент робиться вже на розвитку спритності, тобто вмінні співвідносити м'язові зусилля з вимогою вихователя. Здійснюючи комплексний підхід до різнобічної фізичної підготовки дошкільників, більшу увагу у цей період необхідно приділяти розвитку швидкості, спритності та гнучкості, тобто тих якостей, які найбільш активно розвиваються у дошкільному віці. Швидкість - це здатність людини виконувати різноманітні дії (фізичні вправи, трудові операції) у мінімальний для даних умов відрізок часу. Дошкільний вік найсприятливіший для розвитку швидкості. Це пов'язано з особливостями їхнього організму, зокрема нервової системи (підвищена чуттєвість, швидка зміна процесів збудження і гальмування). Природне прагнення дітей до нетривалих швидкісних рухів слід підтримувати і пропонувати їм різні вправи з прояву швидкості, цікаві ігрові завдання та ігри. У дошкільний період важливо використовувати різноманітні засоби, які сприяють розвитку швидкості, їх основна мета - охопити різні м'язові групи, які беруть участь у виконанні рухів; удосконалювати регуляторну діяльність центральної нервової системи. Окрім вищезазначених засобів, значний ефект для розвитку загальної витривалості мають вправи спортивного характеру: ходьба на лижах, катання на ковзанах, плавання, їзда на велосипеді та ін. Виконання цих рухів відбувається в помірному та рівномірному темпі, що повністю відповідає можливостям дитячого організму. Всі ці засоби фізичної культури показують суттєвий вплив на удосконалення вегетативних функцій та систем організму дитини, підвищують його витривалість до різних м'язових зусиль. Цим створюється певний резерв для підвищення загальної працездатності дітей дошкільного віку. Показники рухових якостей, які постійно змінюються у дошкільників, свідчать про наявність безперервних та неоднакових за темпами процесів формування нервово-м'язової системи організму у взаємозв'язку з морфологічними та біохімічними змінами. Приріст показників рухових якостей у дітей 3-6 років відбувається стрибкоподібно, у різному темпі. Все це підтверджує необхідність своєчасного та раціонального застосування засобів та методів фізичного виховання дошкільників, які відповідають морфологічним та функціональним можливостям їхнього організму. При цьому необхідний диференційований підхід, який враховує вік, етап здоров'я, рухову підготовленість, а також особливості психіки дітей 5 років.

1.5 Вправи спортивного характеру та їх характеристика

Великий інтерес для дошкільників становлять вправи спортивного характеру: плавання,катання на санках, ковзанах, велосипеді, ходьба на лижах, городки, бадмінтон, настільний теніс. Спортивні вправи сприяють зміцненню основних м'язових груп, розвитку кісткової, серцево-судинної, дихальної, нервової систем. Вони розвивають психофізичні якості (спритність, швидкість, витривалість тощо), а також формують координацію рухів, ритмічність, орієнтування в просторі, функції рівноваги. Під час занять на свіжому повітрі, при різній температурі повітря у відповідному одязі у дитини підвищуються захисні сили організму і обмінні процеси в ньому. Крім того, заняття спортивними вправами сприяють пізнанню дітьми явищ природи, вони набувають поняття про властивості снігу, води, льоду, ковзанні, гальмуванні; пристрої велосипеда і т.д. У дитини значно розширюється словниковий запас, розвиваються моральні якості: товариська взаємодопомога, дисципліна, узгодженість дій у колективі, сміливість, витримка, рішучість та інші властивості особистості. Доглядаючи за фізкультурним інвентарем, дитина набуває трудові навички, привчається до ощадливості, акуратності.

Вправи спортивного характеру проводять одночасно з усією групою (плавання, ходьба на лижах та ін.) або з кількома дітьми (городки, бадмінтон, велосипед) під час ранкових і вечірніх прогулянок. Визначаючи їх місце в режимі дня, вихователь ураховує всі фізкультурні заходи та інші види діяльності дітей протягом дня, їх вік, фізичну підготовленість, стан здоров'я, умови, в яких відбувається навчання даного виду вправ. Усе це потрібно для правильної організації комплексного використання всіх засобів усебічного фізичного розвитку дітей. Доцільно протягом тижня чергувати різні види вправ спортивного характеру. Наприклад, діти тричі на тиждень катаються на ковзанах, в інші дні з ними проводиться ходьба на лижах. Коли діти оволодіють технікою виконання спортивних вправ, бажано застосовувати їх у комплексі (по два -- три). До комплексу входять різні за руховим змістом та технічною складністю вправи. Наприклад, улітку частина дітей старшої або підготовчої до школи групи катається на велосипеді, інші -- грають у бадмінтон, настільний теніс або городки. Вихователь при цьому приділяє більше уваги тій підгрупі, де потрібна його допомога щодо організації дітей для виконання окремого виду вправ. При комплексному застосуванні вправ легше враховувати індивідуальні можливості дітей та їхні інтереси. Кожний може обирати ту вправу, яка йому до вподоби. Ураховуючи, що виконання вправ спортивного характеру займає лише частину часу, відведеного на прогулянку, необхідно передбачити й інші види діяльності дітей: рухливі й творчі ігри, спостереження за природою тощо. У дні занять фізичною культурою вправи спортивного характеру доцільно проводити через 20--30 хв після початку прогулянки, після проведення спостережень за природою, творчих ігор, праці на ділянці. За 10--15 хв до закінчення прогулянки бажано припинити виконання спортивних вправ, щоб діти заспокоїлися. Під час ранкової прогулянки проводяться такі вправи спортивного характеру, які викликають у дітей найбільше фізіологічне навантаження, а саме: катання на велосипеді, ковзанах, лижах, плавання. Після виконання таких вправ діти потребують тривалого відпочинку (післяобідній сон), для поповнення витраченої енергії. Під час вечірньої прогулянки вправи спортивного характеру проводяться у першій її половині, коли працездатність дошкільнят після денного сну поступово підвищується (до 16--17 години). У другій половині прогулянки дітям пропонують ігри середньої рухливості або з різноманітними посібниками (м'ячі, будівельні матеріали тощо). Для проведення того чи іншого виду вправ спортивного характеру треба підготувати відповідний інвентар (лижі, велосипеди, ковзани з черевиками тощо) і спеціальне місце на майданчику.

Катання на ковзанах - це один з найважливіших видів спортивних вправ. Воно має циклічний характер, тобто багаторазову повторюваність одних і тих же рухів в одній і тій же послідовності і велику амплітуду цих рухів. Катання на ковзанах належить до числа природних фізичних вправ, близьких з координації до рухів ходьби і бігу. Тому можна легко освоїти дані вправи, і вони доступні для дитини з різною фізичною підготовленістю. Катання на ковзанах - прекрасна вправа для дітей і дорослих - також є одним з улюблених видів активного відпочинку. Систематичні заняття на ковзанах позитивно впливають на організм дитини і мають величезне значення для оздоровчого, розумового, морального, естетичного та трудового виховання. Під час катання на ковзанах можна швидко пересуватися на свіжому повітрі. Це зміцнює здоров'я, загартовує організм, розвиває швидкість, силу, спритність і витривалість. Дитина знаходить бадьорість, легкість при швидкому пересуванні, йому приємно дихати холодним свіжим повітрям. Санки супроводжують дитину все життя. Дитини першого року життя на санках катають дорослі, 2-3-річна дитина сам возить санки за мотузочку, катаючи ляльок. На четвертому році життя діти катають на санках один одного по доріжці. Поступово завдання ускладнюються: діти возять один одного по колу, «змійкою», виконують різні завдання. Навчаючи дитину катання з гірки, вихователь знайомить його з правилами, вчить посадці на санки, управління ними. У молодших групах педагог допомагає дитині скочуватися з гірки. Дитина старшого віку скочується з більш крутих і довгих гірок з різних вихідних положень: сидячи, стоячи на колінах, лежачи на животі, по одному і вдвох. При спуску з гірок дитина може виконати різні завдання: подзвонити в дзвоник, доторкнувшись до нього, зняти повішену іграшку. Катання на санках можна організувати в ігровій формі. Педагог стежить за дозуванням навантаження, дотриманням правил катання дитиною, естетичним оформленням гірок і доріжок для катання. Тривалість катання дитини з гірки збільшується поступово з 20 до 30 хв.

Катання на гойдалках, каруселях . Ці види фізичних вправ розвивають вестибулярний апарат, зміцнюють м'язи, удосконалюють психофізичні якості. У дошкільних освітніх установах використовуються гойдалки різних конструкцій (індивідуальні, парні та групові). На другому році життя дитині рекомендуються індивідуальні гойдалки типу: конячки, качечки, зайчики і ін Дитині молодшого дошкільного віку рекомендуються гойдалки більш складного типу: гойдалка-драбинка, крісло, човник; гойдалки-лави з фігурними боками. Гойдалки можуть бути у вигляді іграшки - літак, кінь. Для старших хлопців набувають гойдалки типу: літак, коні. Під час прогулянок дитина гойдається на гойдалках і гойдалках, до положенні сидячи і стоячи. Гойдалки прикрашають сюжетними фігурками «Кіт у чоботях», «Кумедний каченя» . Гойдалки широко використовуються в роботі з дошкільнятами. Вони не тільки досить ефективно розвивають дитину фізично, але і доставляють йому велику радість. Гойдалки доступні всім, починаючи з дитячого віку. Хитання на них приносить неоціненну користь для здоров'я. Дитина, котра сидить на них, втягується в рух в напрямку хитання. Коли цей напрямок починає змінюватися на зворотне, його тіло отримує відчутний поштовх, як при раптовому гальмуванні або прискоренні транспорту. Ритмічні, наступні один за одним поштовхи як би «збовтують» кров і тканинну рідину, надають м'яку масажує дію на внутрішні органи і тканини організму дитини. Фізіологічна дія поштовхів полягає також і порушення внутрішніх рецепторів тіла, пов'язаних з центральною нервовою системою. Ефект від хитання посилюється, якщо тіло хитного розслаблене. Саме при такому стані тіла коливання його внутрішніх органів і тканин збуджують найбільшу кількість рецепторів. Всі ці процеси відбуваються практично при повній відсутності енергетичних витрат організму, зовнішня робота якого буде мінімальною. Енергія вивільниться і піде на внутрішнє облаштування організму (Е. М. Яшин). Кругове обертання на каруселях подобається дитині. Воно розвиває вестибулярний апарат, орієнтування у просторі. Групові каруселі мають загальну майданчик. Дитина розташовується на стільчиках, фігурах або на підлозі. Деякі каруселі дитина сама приводить у рух; він схоплюється на неї, коли вона починає обертатися. У зимовий час використовується санна карусель і карусель на ковзанах. Обертання на каруселі дозується. Педагог стежить за дотриманням дитиною правил катання на каруселі.