Японія - країна ранкового сонця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Основні відомості про країну

1.1 Територія та географічне положення

1.2 Природа

1.3 Історичний розвиток

1.4 Населення

1.5 Промисловість країни

1.6 Сільське господарство

1.7 Транспорт. Зовнішня торгівля

1.8 Туристичні формальності

2. Японська культура - одвічний пошук Краси

2.1 Архітектура Японії. Сучасна архітектура Японії

2.2 Скульптура Японії

2.3 Декоративно - прикладне мистецтво Японії

2.4 Японський сад: вишукана краса і чарівність

2.5 Японський театр: від давнини до сучасності

3. Напрямки розвитку туристичної індустрії Японії

3.1 Індустрія гостинності

3.1.1 Розміщення туристів

3.1.2 Харчування туристів

3.2 Туристичні агентства України, що працюють з Японією

3.3 Екскурсійне обслуговування

3.4 Національні сувеніри

4. Рівень розвитку туристичної інфраструктури Японії

4.1 Рекреаційно - туристський потенціал країни Японії

4.2 Основні статистичні дані в галузі туризму Японії

Висновки

Використана література

Вступ

Актуальність теми: Вибір теми зумовлений великим інтересом до даної країни мешканців усього світу. Оскільки Японія довгий час була закритою державою, то виняткова можливість відвідання цієї країни провокувала великий інтерес до неї з боку туристів. Зараз, коли Японія стала відкритою, світ пізнав її великий туристичний потенціал.

Японія - це, поза сумнівом, унікальна, ні з чим незрівняна і абсолютно загадкова країна, конкурентів якій в світі практично неможливо знайти. І справа не лише в її багатій і древній спадщині - сама по собі Японія - це величезний музей. Красива природа (море, гори, національні парки), екзотичність побуту, стародавні пам'ятники Кіото, Нікко і Нари і ультра сучасна архітектура центральних районів найбільших міст, олімпійські споруди в Токіо і Саппоро,витончені вироби кустарів і унікальні досягнення електроніки все це викликає жвавий інтерес гостей з багатьох країн світу.

Відповідно до цього слід відмітити, що ця країна є цікавою темою для вибору курсової роботи. Японія продовжує зберігати імідж загадкової й багато в чому незбагненної країни, має високий ресурсний потенціал, і резерви розвитку туристичної індустрії в ній величезні.

Об'єкт дослідження: Японія, як країна з різноманітними цікавими туристичними ресурсами.

Мета роботи: висвітлити минуле, показати сьогодення і розкрити перспективи розвитку туристичної індустрії Японії.

Основні завдання:

- розкриття основних природних і культурно - історичних ресурсів для розвитку туризму в Японії;

- аналіз основних напрямків розвитку туристичної індустрії Японії;

- висвітлення сучасного рівня розвитку туристичної інфраструктури Японії.

1. Основні відомості про країну

1.1 Територія та географічне положення

Японія - унітарна держава, що складається з 47 префектур і губернаторства. Країна розташована на островах у північно - східній частині Тихого океану, поблизу Східної Азії. Основна частина території припадає на чотири острови - Хонсю ( 3/5 площі Японії), Хоккайдо, Сікоку й Кюсю. Усього ж до складу країни входить 4 тис. островів і острівців, які простягнулися майже на 3400 км із північного сходу на південний захід ( додаток №1).

Японія - високорозвинута країна, найрозвинутіша країна Азії, входить до складу «великої сімки». За економічним потенціалом Японія поступається тільки США. Площа країни - 378 тис. км ( в 1,6 разів менше за Україну). Офіційна мова - японська. Грошова одиниця - ієна (додаток №2).

Територія Японії за формою трохи нагадує бумеранг, що летить від східного узбережжя Азії - регіону з яким у Японії склалися найбільш тісні й культурні зв'язки, - у бік США. Зі сходу разом із вранішнім сонцем до країни приходить новий день. Це відбувається раніше, ніж у більшості країн світу, тому не дивно, що Японію називають Країною вранішнього сонця.

Прапор Японії. Державний прапор Японії пофарбований у білий колір - символ світу, спокою і безпеки. Червоне коло на прапорі зображує висхідне сонце, що символізує владу імператора. Прапор прийнятий у 1870 році.

Герб Японії. Державний герб Японії являє собою зображення квітки хризантеми з 16 пелюстками. Квітка хризантеми є національною квіткою японців, на Гербі він символізує висхідне сонце. По японських повір'ях, число 16, рівне числу пелюстків на квітці хризантеми, має магічне значення.

Гімн Японії. Кімі ґа Йо - національний гімн Японії. Оспівує вічне процвітання країни. Один з найкоротших національних гімнів світу. Мелодія гімну була написана 1880 року службовцем Міністерства Імператорського двору Хаясі Хіроморі. З 1893 року виконується на всіх урочистостях державного і міждержавного рівня. Офіційно затверджений через сто років після написанння - 13 серпня 1999 року законом про національний прапор і гімн Японії. (додаток № 3 ).

Столиця. Столиця Японії - Токіо, у перекладі - «Східна столиця». Раніше Токіо називався Едо, що означає «Вхід в затоку». Виник Едо в середині XV століття, у вигляді фортеці, що стала надалі резиденцією сьогунів Токугава. У 1869 році в Едо була перенесена з Кіото резиденція імператора, місто було перейменовано в Токіо.

Сьогодні в Токіо проживають біля 13,2 млн. осіб, це саме найбільш відвідуване туристами місто Японії. Місто вражає гостей своїми небаченими, швидкими темпами розвитку та енергією. Вулиці міста це суцвіття безлічі маленьких спеціалізованих магазинчиків, ресторанів і кафе, багато з яких відкрито до глибокої ночі. Ділові квартали міста оточені житловими районами, які являють собою зовсім інше місто - місто старих дерев'яних споруд, магазинів кімоно і маленьких закусочних у японському стилі, де старі японки в національних одягах тихо підмітають мостову перед будинками своїми солом'яними мітлами.

Для туристів найбільший інтерес представляють райони центрального Токіо, що лежать всередині кола, утвореного залізничною лінією JR Yamamonte. Тут не знайти яких - небудь архітектурних вишукувань і пам'яток, післявоєнне будівництво відрізнялося прагматизмом і міркуваннями доцільності й економії, саме тому в Токіо дуже багато зовсім невиразних, «сірих» вулиць. Відвідування численних магазинів і ресторанів вважається самою цікавою розвагою в Токіо.

У центрі міста споруджуються хмарочоси висотою в 50 поверхів і більше - це будівлі готелів, великих компаній, розкішних магазинів. Будівлі будуються з урахуванням високої сейсмічності і можуть протистояти відчутним землетрусам. Над Токіо височіє телевізійна вишка (висота 333 метри), схожа на Ейфелеву вежу (фото). Характерною особливістю міста є його спрямованість не тільки нагору, але і вниз, так як широко розгорнулося підземне будівництво. Багаторівневий підземний центр «Токіо» живе активним життям до глибокої ночі.

Пам'яткою Токіо є старовинні парки «Хібія», «Сіба», «Уено», «Асакуса», «Мейдзі».

Парк «Асакуса» в святкові дні притягає відвідувачів видовищними уявленнями, національними іграми, виступами популярних артистів.



«Хібія» влаштовує виставки квітів, особливо хризантем. Тут же, у великому залі «Хібія», влаштовуються концерти, театральні вистави та політичні мітинги.

Парк «Сіба» відомий своїми храмами та релігійними спорудами.

У «Мейдзі» знаходяться художня галерея і храм Мейдзі. За останні 30 років з причини неконтрольованого зростання сучасного міста не з'являється нових парків, тому сучасну столицю Японії справедливо можна назвати гігантським модернізованим містом без зелені.

У північній частині міста розташований парк Уенокоен, де знаходяться найцікавіші музеї та художні галереї Токіо.

Токіо є найважливішим культурним центром. Тут знаходяться численні університети, Японська академія наук і Японська академія мистецтв, декілька театрів, понад 30 музеїв: (серед яких Національний музей сучасного мистецтва, Токійський національний музей, Токійський метрополітен - музей мистецтв), олімпійський спортивний комплекс Йойош. Численні пам'ятники архітектури включають імператорський палац (замок Едо), Палацовий комплекс, Новий імператорський палац, пейзажний парк, парк Уено з дерев'яною дзвіницею XVII століття, сінтоїстські храми Тосегу і Мейдзі, святилище Ясукуні , буддистський храм башти Каннон.

Туристи міста з захопленням відвідують Діснейленд - це гордість Токіо, саме він створений за образом і подобою Каліфорнійського. Він відкрився в 1983 році і за кількістю атракціонів і яскравості зараз вже перевершує свого американського побратима. У 2002 році поряд з Діснейлендом відкрився Disney Sea, присвячений морської тематики мультфільмів Волта Діснея (фото).



Доречі, перша столиця Японії - Нара (710 - 784 роки). Для туристів цікавим буде знаменитий храм «Великого Будди» (Тодайдзі). Саме тут знаходиться величезна дерев'яна статуя Будди, щоб побачити яку сюди стікаються туристи з усього світу, її висота біля 16 метрів (додаток № 4).

1.2 Природа

На півночі країни клімат помірний, а на півдні - субтропічний і тропічний. Сильний вплив робить острівне розташування і велика протяжність з півночі на південь. Найкращий час для відвідин островів - весна (час цвітіння сакури) і кінець вересня - початок жовтня. В цей час температура звичайно не опускається нижче 17 - 20 градусів, і немає високої влажності (хоча навесні постійні холодні вітри з материка, а восени - тайфуни).

Більше ніж 70% території Японії займають молоді гори, рівнини розташовуються лише на невеликій частині поверхні країни - на окраїнах островів, серед гір і горбкуватих місцевостей.

Великою різноманітністю рельєфу відрізняється найбільший острів Японії - Хонсю. Через його центральну частину проходить рифтова зона Фосса - Магна («Великий рів») із діючими та згаслими вулканами, лавовими полями й міжгір'ями. На північний схід від «Великого рову» простиглися три паралельні гірські пасма. Найбільші рівнини острова «відтиснуті» до Тихоокеанського узбережжя, найбільша з них - Канто.

Берегова лінія Японських островів трохи порізана. Загальна її довжина становить майже 30 тим. км, що в тричі з лишком разів більше відстані від Токіо до Києва! Океан - найближчий «сусід» і найважливіший союзник Японії. Він пом'якшує клімат країни, дає мільйони тонн морепродуктів, із морського дна японці добувають марганцеві руди, а з океанської води беруть золото й уран. Океан в усі століття служив природним бар'єром, який відокремлює від материка не тільки територію, але й її культуру, він «допоміг» відстояти країну за часів монгольської навали, що й сприяло формуванню унікальної цивілізації.

Для Японських островів і прилеглих ділянок океанічного дна характерна висока сейсмічність. Тут розташована одна із найактивніших зон «вогняного кільця», з якою пов'язані численні землетруси й виверження вулканів. Підводні землетруси, точніше «море трясіння», нерідко стають причиною виникнення великих цунамі.

Із рухами земної кори пов'язана й вулканічна активність. На території Японії налічується 188 вулканів, понад 40 з них - діючі. Особливе місце серед них займає одна з найвищих вершин країни і її національний символ - погаслий вулкан Фудзіяма. Він немов ширяє рівнинами тихоокеанського узбережжя острова Хонсю, а в ясну погоду його видно навіть із Токіо.

Фудзіяма - національний символ Японії. Цю величну гору обожнюють ще давні племена айнів. Фудзіяма священна для синтоїстів і буддистів. Щорічно близько 400 тис. японців здійснюють сходження на горку.

Така природна сила не могла не відбитися в народних легендах і віруваннях. Фудзіямі поклоняються, її шанують, з нею пов'язують різні оповіді. На думку буддистів, наприклад, стежка, що веде на вершину гори, вказує вхід в інший світ. Для синтоїстів Фудзіяма - один з головних об'єктів поклоніння. Нагорі, біля кратера, стоїть храм, в якому синтоїстські ченці спілкуються з богами і продають туристам сувеніри.

На острові Хонсю крім найвищої точки вулкана на горі Фудзі протікає і річка Синано - найдовша в Японії (367 км), а також розташовується озеро Біва - найбільше в країні (площа становить 670 квадратних кілометрів, а глибина - 104 метри). Озеро Біва - одне з найстародавніших в світі, саме воно не тільки японське озеро, це ще й національний музичний інструмент в Японії, схожий на лютню, з чотирма ладами і чотирма струнами, на якому виконують традиційну японську музику гагаку.



Більша частина Японських островів розташована в субтропічних широтах у зоні мусонів. Для країни характерним є спекотне літо із затяжними дощами й похмурою погодою. Узимку на всій території Японії трапляються снігопади, але на півдні сніг сходить за кілька днів, а на півночі сніговий покрив тримається 95 днів і досягає в горах 4,5 м. завтовшки.

У другій половині березня починає врочистий хід по країні рожево мохната хвиля розквітаючої японської вишні - сакури. На півночі цей нетривалий, але найулюбленіший у японців період настає лише в першій половині травня.

Туристи, які в цей період мають можливість знаходитися в Японії, мають знати, що цвітіння сакури означає, що почалася весна й настав час «ханамі» - пори милування вишневими квітами й привід замислитися над швидкоплинністю й марністю матеріального світу. «Ханамі» давно стало офіційним святом, це найулюбленіша традиція японців.

У країні дуже густа водна мережа. Тут багато річок, усі вони короткі, а у верхній течії бурхливі й порожисті, а в нижній часто набувають спокійного характеру. Так само численним, але невеликими є озера.

У рослинному світі Японських островів переважають ліси. Незважаючи на велику густоту населення й високий рівень розвитку промисловості й сільського господарства, вони вкривають 70% поверхні Японії. Це один із найвищих показників у світі. Близько третини лісових масивів - штучні насадження у країні надається велике значення охороні лісу й лісорозведенню.

1.3 Історичний розвиток

Перші державні утворення на території Японії з'являються на початку нашої ери. У цей час між найбільшими з них йшла запекла боротьба за панування, що свідчить про традиційну войовничість японців. Період з 300 до 593 року названий «епохою Ямато». Ц був час початку формування країни та японської нації. Саме на основі «Ямато». Зародилася японська держава, а вислів «дух Ямато» став синонімом «японського духу». Слово «Японія» означає «Країна, де сходить сонце».

Друга половина ІУ ст. ознаменувалася вторгненням японців на південь Кореї, що призвело до розширення контактів із високорозвиненими державами, які розташовані на континенті. Особливо великим був вплив Китаю. Із 552р. у країні став поширюватися буддизм. Через протидію прихильників традиційних японських вірувань, що дістали згодом назву Синто (шанування божества природи й предків), буддизм був сприйнятий японцям не відразу.

До УІІ - УІІІ ст. належить поява самураїв - військово - феодального стану, що протягом наступного тисячоліття відіграло найважливішу роль в історії країни. У Давній Японії слово «самурай» («сабурай»), утворене від дієслова «сабурахі», мало таке значення: «служити великій людині, людині вищого стану». Згодом так стали називати воїнів - дружинників, що перебували на службі у феодалів. Поступово вони перетворювалися на збройних слуг, що одержували від свого хазяїна утримання - житло та їжу, а іноді й ділянки землі з приписаними селянськими дворами.

Наприкінці ХІІ ст. східні феодали об'єдналися навколо могутнього будинку Мінамото й почали наступ на захід острова Хонсю, де затвердилося інше об'єднання, на чолі з будинком Тайра. Після п'яти років боїв, у морській битві під Данноура, що відбулася в 1185р. Тайра був остаточно розгромлений. У країні затвердилася влада східних феодалів. Їхній проводир - Мінамото - оголосив себе верховним військовим правителем - сегуном, а представники його клану стали зразком для наслідування самураїв у честі, доблесті та військовому мистецтві.

Від того часу в країні почався період сегуната. Ця форма військового правління, властива тільки Японії, із перервами проіснувала майже 640 років. Формально визначаючи залежність від імператора, сегуни мали всю повноту політичної влади.

Історія Японії ХІІІ - ХУІст., сповнена міжусобних війн між впливовими родами, кожен із яких прагнув закріпити за собою сегунську владу. У другій половині ХУст. міжусобні сутички переросли в дійсну громадянську війну. Цей період називають Сенгоку дзідай - «Епоха воюючих провінцій».

Із 1603 до 1868р. Японією правили сегуни з роду Токугава. Устрій сегунату Токугава відзначався тотальним контролем над підданими, у країні викорінювалося християнство, був заборонений доступ іноземцям. У той же час у цей період сформувалася культура, що стала традиційною для Японії.

У 1854р. Японія була змушена відкрити кордони для західних держав. Від цієї події розпочався черговий поворот в історії країни. У 1867 - 1868рр. відбулася революція Мейдзі, унаслідок чого був скинутий режим Токугава, почалася економічна й політична модернізація країни. Імператор Мейдзі вжив енергійних заходів із реформування держави за типом західних держав. У 1876р. заборонене носіння мечів.

У 1889р. був прийнятий Основний закон Японії, що проголосив країну конституційною монархією, а через рік скликаний перший парламент. Значний прогрес був досягнутий і в економічному розвитку: Японія з феодальної країни перетворилася на капіталістичну. До початку ХХ ст. країна стала економічно сильною державою.

7 грудня 1941р. раптовим нападом на американську військову базу Перл -Гарбор Японія активно включилася в Другу світову війну. Спочатку воєнні дії японських військ були успішними, але потім удача перейшла на бік союзників. Наприкінці 1942р. японське просування в південній частині Тихого океану було припинене, а наступного року збройні сили США вже тіснили супротивника в зворотному напрямку. Війна закінчилася поразкою Японії, величезними людськими жертвами, у тому числі серед мирного населення, а також територіальними втратами.

У 1947 році була прийнята нова конституція, що обмежувала владу імператора, проголошувала основні права й свободи, а також затверджувала відмову від використання військової сили в міжнародних відносинах. Із початку 1960 - х рр. завдяки своєму економічному ринку Японія стала однією з провідних країн світу.

За Конституцією влада в Японії поділяється на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову. Першу представлено Парламентом, другу - Кабінетом міністрів і місцевими органами виконавчої влади, третю - Верховним і регіональними судами. Місцеві громади різних рівнів мають широкі права самоврядування. Основний закон передбачає відмову Японії від війни як засобу вирішення міжнародних проблем та відсутність інституту збройних сил.

Формальним головою держави є Імператор Японії, символ державності і національної єдності. Він позбавлений права керувати країною й виконує лише церемоніальні функції. Чинним Імператором країни є Його Величність Імператор Акіхіто.

Фактичним головою держави виступає прем'єр - міністр, голова Кабінету міністрів. З 30 серпня 2011року цю посаду обіймає Нода Йосіхіко.

Парламент Японії - це орган державної влади, який представляє японську націю і виконує її волю. Чинна Конституція Японії визнає його «найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави». Найвищий орган державної влади означає те, що Парламент - це головна політична установа японської держави, що безпосередньо виступає від імені усієї японської нації, носія державного суверенітету, і має статус, необхідний для здійснення волевиявлення цієї нації.

Парламент Японії є двопалатним законодавчим органом. Він складається з нижньої Палати представників та верхньої Палати радників.

Кабінет Міністрів Японії - найвищий виконавчий орган держави Японія. Кабінет Міністрів Японії складається не менш як з 14, а у особливих випадках - з 17 міністрів, які очолюють відповідні міністерства.

Їх призначає і звільняє голова Кабінету Міністрів - Прем'єр-міністр Японії, а затверджує призначення - Імператор Японії. Кожен міністр повинен бути цивільною особою. Більше половини членів Кабінету повині обиратися з депутатів Парламенту Японії

До складу Кабінету Міністрів входить Секретаріат Кабінету Міністрів Японії - відомство, що виконує функції радника і речника Прем'єр-міністра.

Верховний суд Японії - найвищий орган судової влади держави Японія. Верховний суд Японії складається з Голови та 14 суддів Верховного суду.

Голову призначає Імператор Японії за номінацією Кабінету міністірів. Інших судей призначає Кабінет міністрів за затвердження Імператора. Судді обіймають посади у Верховному суді до 70 років.

1.4 Населення

За кількістю населення Японія посідає дев'яте місце у світі. Японію можна назвати однонаціональною країною, оскільки 99,4 % її населення - японці. До національних меншин належать корейці (0,5 %), і китайці (0,1%). Нащадками стародавнього населення країни є айни, в даний час їх проживає понад 20 тис. на острові Хоккайдо.

Населення Японії станом на січень 2013 року становило 128 млн 370 тис. осіб. Дана цифра включає в себе як японців, так і іноземців, що проживають у Японії (1,98 млн. осіб). Одна з причин однорідного національного складу населення країни - негативне ставлення до іноземних робітників. Більшість населення живе в містах. У країні понад 200 міст.

Проблема Японії - старіння нації. Поряд із зниженням народжуваності причиною цього процесу є найвища у світі тривалість життя - більше ніж 80 років. За інформацією Міністерства охорони здоров'я і соціального забезпечення Японії населення країни скорочується вже шостий рік поспіль. За прогнозами, в найближчому майбутньому населення Японії й надалі старітиме і скорочуватиметься.

Основні релігії місцевих жителів - синтоїзм і буддизм. Багато жителів Країни вранішнього сонця вважають себе прихильниками обох релігій. У цьому разі синтоїзм «відповідає» за земне життя, а буддизм - за потойбічне. Так, якщо обряд одруження в основному здійснює синтоїстські священники, то церемонія з нагоди похорону відбувається в буддистському храмі.

Великою популярністю серед туристів користуються такі міста, як Кіото, Осака, Нагоя та інші.



Кіото - важливий промисловий, культурний, історичний та релігійний центр країни. Кіото входить до п'ятірки найбільших міст Японії: площа становить близько 830 тисяч км І, населення - 1,5 млн чоловік. Виключно живе і молодіжне місто з масою розваг. В ньому зосереджено близько 20% всіх японських національних скарбів, у тому числі 300 синтоїстських святилищ і більше 1 700 буддійських храмів.

Особливо варто звернути увагу на клімат і погоду в Кіото. У Кіото найвища температура зафіксована на рівні - 39,8 ° , найнижча - 11,9 °. Кіото розташоване серед гір і має відносно м'який клімат. Літо в Кіото спекотне, зима - холодна, а осінь і весна повною мірою відповідає своїй назві, погода в ці сезони тепла.

Тут розвинені старовинні традиційні ремесла: лакові та бронзові вироби, фарфор, мережива, вишивки. Увагою також користуються національний музей « Кіото», Ботанічний музей, безліч пам'ятників японської класичної архітектури. У числі пам'яток цього міста близько 2000 храмів, сотні парків, десятки палаців, розташований найбільший відвідуваний іноземцями храм Реандзі зі знаменитим садом п'ятнадцяти каменів.



Нагоя (2,3 млн. осіб) - ядро економічного району Токай. Тут розвинуте машинобудування, металургія, хімічна, нафтопереробна, текстильна й легка промисловість. За вантажообігом його порт є одним із найбільших у країні. Нагоя - великий культурний центр, у місті багато пам'ятників, храмів, музеїв.

Неперевершене враження отримують туристи від відвідування цікавих місць, що знаходяться в цьому місті, а саме: Художнього музея Токугава, Художньої галереї префектури Айті, приваблює Музей скарбів замку Нагоя, Ботанічний сад, Військово-морський арсенал, Синтоїстське святилище Ацута, Храм Тофукудзі, Храм Ніттайдзі.

Омсака (2,7 млн. осіб) - місто в Японії. Основою економіки є промисловість, перевезення, комерція, туризм. В місті розташовані Осацький замок, буддистський монастир Шітенно, міський акванаріум, музей історії Осаки.



До числа японських міст, які активно відвідуються туристами , відноситься і Хіросіма . Це місто навіки увійшов в історію. Перша атомна бомба, скинута на Хіросіму о 8.15 ранку 6 серпня 1945року. При цьому загинуло не менше 250 000 чоловік. Починаючи з 1949 р. , Хіросіму відновлювали. Сьогодні це знову квітуче місто, де більше мільйона жителів. Тільки обвуглені і роздавлені каркаси колишньої Торгової палати - будівлі, що опинився в епіцентрі руйнувань , - залишені так, як вони були . Тепер ці руїни називають «Собором атомної бомби». Парк Миру в колишньому центрі міста був створений під девізом «Другій Хіросімі - ні!». Там знаходиться меморіальний Музей Миру - одна з найпохмуріших експозицій на земній кулі. Пам'ятник, зроблений за проектом Танге Кендзо на братській могилі, в чомусь повторює доісторичну архітектуру корінних жителів Японії . Всередині знаходиться скринька , де записані імена всіх загиблих.

1.5 Промисловість країни

Японія - одна з найрозвинутіших країн за економічною могутністю. Країна має сучасні продуктивні сили, в яких нестача природних ресурсів з лишком перекривається високим рівнем кваліфікації та культури праці робочої сили, активним і гнучким використанням капіталу, високим рівнем науки і техніки.

Японці уміють ефективно використовувати досягнення не лише національної науки і техніки, а й усього світу. Вони інтенсивно запозичують чужі винаходи та використовують їх в економіці. Її частка у світовому промисловому виробництві становить 12%. В обробній промисловості зайнято 25% робочої сили. За виробництвом найважливіших видів промислової продукції країна посідає одне з перших місць у світі. Є і велетенські підприємства, і дрібні. Останніх особливо багато в легкій та харчовій галузях промисловості. Енергетика на більш як 80% залежить від імпорту енергоносіїв. У країні діють 43 ядерні реактори потужністю 35 млн кВт. Широкого розвитку набуло машинобудування, зокрема суднобудування (перше місце у світі), текстильна й хімічна промисловість. Японія є світовим лідером у виробництві продукції радіоелектронної промисловості й транспортних засобів. Японські автомобілі можна побачити на дорогах усього світу, а судна - на всіх океанах і морях планети. За випуском електронних виробів Японія посідає друге місце у світі, аудіо - та відеотехніки - перше. Хімічна промисловість випускає добрива, штучні волокна і матеріали, пластмаси, синтетичний каучук, лаки, фарби, побутову хімію тощо. За випуском шовкових тканин країна посідає перше місце у світі, синтетичних - третє, за обсягом виробництва целюлозно - паперової продукції - четверте.

1.6 Сільське господарство

Ведеться на інтенсивній основі, тобто в нього вкладається багато праці та ресурсів. Невелика за площею країна свої потреби у продовольстві задовольняє за рахунок власного виробництва більш як на 2/3. Попит на рис задовольняється повністю, на фрукти - 75%, молоко і молокопродукти - близько 80%, птицю - 99%, свинину - 80%, телятину - 64%. 6,6% робочої сили зайнято в сільському господарстві. Ферми - невеликі за розміром, не перевищують 1,5 га. Основну частину продукції забезпечує рослинництво. Найголовніша культура - рис. Країна щорічно вирощує понад 13 млн. т рису. Розвинені овочівництво та садівництво. Розводять велику рогату худобу, свиней, птахів, шовкопряда. Японію не можна уявити без морського рибальства та добування продуктів моря. Вона й тут веде перед - за виловом риби посідає перше місце у світі (12 млн т річно). Відома вона і своєю лісозаготівельною промисловістю.

1.7 Транспорт. Зовнішня торгівля

Добре розвинені залізничний, морський, автомобільний та повітряний види транспорту.

Довжина залізниць - близько 30 тис. км, автошляхів - близько 1,2 млн. км, із них 5 тис. км - швидкісні. Тоннаж морського торговельного флоту - 57 млн. брутто-реєстрових тонн (друге місце у світі). Головний порт - Йокогама.

Під морським дном і в горах прокладено тунелі. Деякі з них належать до найдовших у світі. Тунель Сейкан (підводний) - завдовжки 53,9 км. Іншими великими тунелями є Дайшиміцу (22,5 км), Канмон (19,3 км, підводний), Хокурику (14,5 км), Рокко (16 км), Шинши-міцу (12,8 км). Міжнародні аеропорти - у столиці та містах Фукуока, Каґосіма, Кансай, Нагоя, Осака.

Японія є постачальником на світовий ринок продукції науковомістких галузей промисловості й сучасних конструкційних матеріалів. Основні експортні товари - транспортні засоби, офісна техніка, метали й металовироби, продукція хімічної й текстильної промисловості тощо.

Імпортують паливо, промислову сировину, продукти харчування, вироби машинобудівної та хімічної промисловості, інші товари.

Головний зовнішньоторговельний партнер - США. Частка імпорту з Китаю становить понад 7%, з Тайваню - 4%. Важливими партнерами є Австралія, Індонезія, Південна Корея, Німеччина, Саудівська Аравія.

Значні надходження країна має від іноземного туризму.

1.8 Туристичні формальності

Туристські формальності - обов'язкові з погляду законності й встановленого порядку дії з оформлення і здійснення туристської подорожі, а також процедури, пов'язані з перетином кордонів. Формальності у сфері туризму підрозділяються на паспортно-візові, митні, санітарні або медичні правила, валютний контроль і порядок обміну валюти, правила перебування і пересування в країні, імміграційні правила та інші процедури.

Туристичні формальності Японії. Громадянам Білорусії, Казахстану, Росії та України для в'їзду до Японії потрібна короткострокова віза терміном перебування до 90 днів.

Безвізовий транзит через територію Японії неможливий. Транзитна віза оформляється тільки для громадян, які перебувають в Японії проїздом не більше 3 діб (72 години), і лише у разі, якщо заявник направляється в країну, куди неможливий безпосадочний переліт. Пересадочні рейси повинні бути максимально наближені один до одного за часом, в іншому випадку слід оформляти туристичну візу. Діти старше 14 років повинні мати свій закордонний паспорт.

Термін розгляду заяви на короткострокову візу може займати від 4 до 30 днів. В цілому процес оформлення візи займає - 30 - 40 днів, транзитний - 4 робочих дні. Згідно з японським законодавством, іноземці повинні завжди мати при собі паспорт.

Митні правила. Ввіз і вивіз місцевої чи іноземної валюти не обмежений (суми, еквівалентні 1 млн єн і більше, підлягають обов'язковій декларації). Також обов'язково декларуються золоті вироби 900 - ї проби, якщо їх загальна вага перевищує 1 кг.

Для ввезення домашніх тварин необхідно попередньо (щонайменше за 4дні) отримати дозвіл в Карантинному бюро Японії. Тварина має бути обов'язково з мікрочіпом і мати ветеринарний сертифікат міжнародного зразка про щеплення проти сказу.

Дозволений вивіз з країни розумної кількості алкогольних і тютюнових виробів. Не дозволено вивозити предмети мистецтва та антикваріату без дозволу відповідних органів.

Медична страховка. Медичне обслуговування платне досить дороге, тому міжнародна медична страховка обов'язкова.

2. Японська культура - одвічний пошук Краси

Історія японської культури - це одвічний пошук Краси. В умінні помічати Красу в усьому й відкривати її іншим, у пошуках прекрасного вбачали своє призначення поети й художники. Саме вони заклади в душу японців почуття зачарованості світом. Вони розвинули таку властивість зору, коли Істину бачать у Красі, а Красу - в Істині.

Індійський письменник Рабіндранат Тагор, який відвідав Японію у 1916 році був вражений її красою. Його полонили краєвиди Японії й самі японці, особливо їх виняткова дисциплінованість, сила духу, терплячість, стриманість, вразила чарівна врода японських жінок. Тагор записав у щоденнику: «Серця цих людей не шумлять, подібно до водоспаду, вони тихі, як озеро. Всі їхні вірші, які мені довелося чути, це вірші - картини, а не вірші - пісні».

Професор Ясіро Юкіо, знавець мистецтва Сходу й Заходу, зауважив, що особливість японського мистецтва можна передати однією поетичною фразою: « Ніколи так не думаєш про близького друга, як дивлячись на сніг, місяць або квіти». Милуючись білизною снігу або загадковістю місяця, красою природи будь - якої пори року, відчуваючи благодать від зустрічі з прекрасним, хочеться розділити радість з близькою людиною. Споглядання краси збуджує гостре відчуття любові, і слово «людина» починає звучати, як слово «друг».

Японській культурі притаманне олюднення, одухотворення природи. Світ людини і світ природи гармонійно поєднані. Природа є джерелом натхнення й засобом вираження людських почуттів, тому і людина бачить себе у природі, як у дзеркалі.

Розвиток Японії проходив по особливому шляху. Особливості японської національної традиції яскраво появилися у добу пізнього феодалізму, коли впродовж майже 250 років Японія перебувала в ізоляції зовнішнього світу. Цей період від 1603року до 1868 року називають «епохою Едо» від назви тогочасної столиці (тепер Токіо) або «епохою Тогукава» (династія військових правителів сьогунів). Саме мистецтво Токугава складає одну з основних частин художньої культури Японії.

Гравюра на дереві, або ксилографія, стала одним із найбільш яскравих явищ художньої культури доби Токугава. Відоме також під назвою «укійо - е»( картини мінливого світу»), це мистецтво відтворило настрої та художні смаки городян великих міст. Головними темами «укійо-е» стали різноманітні сцени міського життя: народні гуляння, красуні - гейші, актори улюбленого міщанами театру кабукі. Японська середньовічна гравюра впродовж століть вдосконалювалася, досягнувши найвищого рівня у ХУІІ - ХУІІІ століттях. Саме в цей період ксилографія стає основним видом образотворчого мистецтва Японії.

Найяскравішим представником гравюри «укійо - е» був Кітагава Утамаро. На його картинах виринають образи витончених та прекрасних японських красунь, світ їхніх пристрастей, мрій та бажань, сцени з життя японської провінції. Чисельні твори майстра зібрані в альбомах «Кольорові зображення північних провінцій», «Вибір пісень», «Славетні красуні шести кращих домів», «Десять красунь» тощо.

Вершиною художньої культури Японії ХІХ століття стала творчість Кацусіки Хокусая - найвідомішого японського художника у світі. Він ретельно вивчав картини давніх китайських майстрів, був знайомий з європейською гравюрою. Зображення людини у природному середовищі, в її органічному взаємозв'язку з Всесвітом знайшло відображення у творах митця. Хокусай виконав понад тридцять тисяч малюнків та проілюстрував близько п'ятисот книжок. Найзначніші його роботи із серії «Тридцять шість видів Фудзі (гора Японії)».

2.1 Архітектура Японії. Сучасна архітектура Японії

Японський архітектурний стиль являє собою будинки з масивними вигнутими дахами, які дозволяють захиститись від заливних дощів, що йдуть безперервно. Справжнім твором мистецтва є імператорські палаци із садибами й павільйонами.

З культових споруд, що зустрічаються в Японії, можна виділити збережені до наших днів дерев'яні синтоїстські храми, буддійські пагоди й буддійські храмові комплекси, які з'явилися в більш пізній період історії, коли буддизм проникнув у країну з материка й був оголошений державною релігією. Дерев'яні будинки, як відомо, недовговічні й уразливі, але в Японії прийнято відтворювати будівлі в первісному виді, тому тут є справжні зразки дерев'яної японської архітектури.

На сьогодні архітектура Японії є феноменом у світовій архітектурі, розвиток якої активізувався після Другої світової війни. У Японії була сформована своя локальна версія модерністської архітектури, яка не вписувалася в інтернаціональний контекст. Нова японська архітектура увібрала в себе ідеї бруталізму, структуралізму, футурологічні урбаністичні пошуки та була тісно пов'язана з національними традиціями та філософією буддизму. Цей оригінальний напрямок отримав назву «метаболізм».

Метаболізм - процес будівництва постійного розвитку та оновлення, несумісного із жорсткими нормами формотворення.

Метаболізм виник у 1960 - х роках як містобудівний проект, у межах якого японські архітектор намагалися знайти альтернативу розвитку перенаселених японських міст. Таким чином виникли утопічні проекти, авторами яких виступали всесвітньовідомі японські архітектори Кіоноре Кікутаке, Кісьо Курокава, Арато Ісозакі та, особливо, Кензо Танге - патріарх японської архітектури.

Саме він створив містобудівний проект - «Токіо» - 1960». Філософія архітектора випливала із переконання, що міста повинні являти собою єдині мегаструктури, які постійно розвиваються та оновлюються. Окрім містобудівних проектів метаболіти також проектували будівлі. Символом японського метаболізму став капсульний будинок «Накагін» у Токіо ( К. Курокава, 1972р.). Основою будівлі були дві вертикальні шахти, де зібралися комунікації і на які були підвішані житлові чарунки - капсули з мінімальними габаритами.

Рух метаболітів розпався наприкінці 1970 - х років, коли Японія вступила у період економічної депресії. У 1980 - х роках японські архітектори вже не були згруповані навколо спільних ідей, єднало їх лише те, що вони працювали після метаболітів. Тому у середовищі критиків виник новий термін щодо означення японської архітектури, починаючи з 1980 -х років «постметаболізм». Окрім архітекторів старшого - першого покоління на архітектурну арену вийшли архітектори другого та третього поколінь. Їх архітектура відзначається багатовекторністю розвитку, часом навіть агресивністю у своєму прагненні до тотального оновлення, а національні традиції, які так високо цінувалися раніше, вже не впливали на проектування. Майстрами цієї генерації є Кадзуро Шінохара, Тойо Іто, Іцуко Хасегава, Шін Такамацу.

2.2 Скульптура Японії

Буддизм вплинув на розвиток японського мистецтва. Багато здобутків являють собою зображення Будди, так у храмах були створенні численні статуї й скульптури Будди. Їх робили з металу, дерева й каменю. Тільки через деякий час з'явилися майстри, які стали робити світські портретні скульптури, але згодом потреба в них відпала, тому все частіше для прикраси будинків стали використовувати скульптурні рельєфи із глибоким різьбленням.

Національним видом мистецтва Японії вважається мініатюрна скульптура нецке. Матеріалом для створення нецке могло бути усе розмаїття сировини Японії: різновиди дерева (бамбук, самшит); кістки, роги, зуби тварин; метали; коштовні камені, скло

Нецке - мініатюрний виріб, найчастіше невелика скульптурка, що виконувала роль ґудзика, брелока, засобу закріплення на поясі чи окраси подібно до застібки в японському одязі. У ХІХ столітті нецке відокремилося від одягу і отримало самостійне мистецьке значення.

Особливістю національного одягу японців була відсутність кишень. Необхідність мати при собі дрібні речі і спонукала появу скриньок інро, які носили замість кишень і куди складали ключі, ліки, особисту печатку тощо. Інро носили на особливому шнурку, а в якості противаги йому на поясі слугувала нецке, що прикрашало один із кінців подвійного шнурка. Нецке не могло бути дуже велике, але повинно було мати отвори - дірки для шнура, не мати гострих чи ріжучих країв. Отвори не повинні були псувати художній вигляд виробу.

Якщо перші нецке були грубуваті і спрощені, то згодом їх форми і сюжети ускладнилися. Від простих зображень (три гриба, череп людини, поста маска) перейшли до більш складних, розуміння яких вимагало знання поезії, релігійних легенд, історичних переказів. Майстри вкладали у свої маленькі шедеври не менше зусиль, фантазії і майстерності, ніж у інші твори образотворчого мистецтва. Частина виробів нецке мають підписи майстрів.

У ХХ столітті у зв'язку з ажіотажним попитом на нецке американських туристів, нецке знову стали простіші і грубіші за формою та обробкою металів. У великих кількостях нецке почали вивозити до США, особливо не переймаючись їхньою якістю. Нецке - це постійний предмет аукціонів країни ( від 30 - 100 000 доларів і більше). Нецке - своєрідна візитка мистецтва Японії.

2.3 Декоративно - прикладне мистецтво Японії

Декоративно - прикладне мистецтво Японії представлене традиційними мистецтвом художнього оздоблення зброї, яке тісно пов'язане з головним героєм феодальної історії Японії - воїном - самураєм. Якщо в оздобленні церемоніальної холодної зброї дозволялося застосування дорогоцінних матеріалів, то у бойовій цінувались простота, стриманість, виразність лаконічних зображень, для створення яких застосовувалось безліч складних технік. Високі художні якості та бездоганність технічного виконання цуба, як спеціальної пластини, що відділяє руків'я меча від леза, визначили її особливе місце як предмету декоративності речей. Прикрашені пишним поліхромним розписом вироби майстерень Аріта й Сацума цього часу мали великий успіх на внутрішньому ринку, а також користувалися попитом на ринках Китаю та Європи.

2.4 Японський сад: вишукана краса і чарівність

Японський сад - різновид саду або приватного парку, принципи організації якого виникли в Японії протягом УІІІ - ХУІІІ ст. Перша письмова згадка слова «нива» (сад) зустрічається в Ніхонгі ( «Літопис Японії) і датується УІІІст. У літописі це слово означає пустий сакральний простір, де мешкає божество. японія туристичний торгівля подорожування

Звичай створення садів, прийшов до Японії з Китаю у УІ - УІІст. Перші сади майже не збереглися. Їх влаштовували на рівнині поряд з природними водоймами, іноді частиною садів ставали й прилеглі рисові поля. Як приклад такого саду можна навести Парк божественних скульптур в Кіото.

Всі сади в Японії мають на меті створити у людини ілюзію простору і занурити її в ідеальний світ, далекий від справжнього недосконалого. Історично склалися такі типи садів: палацові, храмові, сади чайної церемонії, сади біля житлового будинку.

Характерність японського саду сформувалася завдяки традиційному прагненню до природності, бажанню жити згідно з її сезонними ритмами. Це призвело до створення хейанських пейзажних садів, або палацових садів (ІХ - ХІІ ст.), для яких характерними є надзвичайна декоративність і вишукані форми. Ці сади використовувалися для розваг вельмож, придворних свят, а також для роздумів і відпочинку. За площею вони займали величезну територію, на якій зручно і цікаво прогулюватися. Обов'язковими елементами палацових садів були мости, світильники, огорожі, лавки і ворота, також пагоди, аркові містки та композиції з природного каменю - все це налаштовувало відвідувача на споглядання й роздуми.

Пейзаж саду формується за допомогою дерев, кущів, бамбуку, трав, квітів і моху, які передають відчуття змін пір року. Серед дерев переважають передусім різновиди вічнозелених дерев (сосни, кипарисів) та листяних ( японський клен). Найпопулярнішими квітучими деревами є слива (уме) і вишня (сакура).

Характерними елементами композиції японського саду є штучні гори і пагорби, ставки й острови, струмки і водоспади, доріжки і ділянки піску чи гравію, прикрашені камінням незвичної форми. При цьому враховували принципи китайської геомантії - фен - шуй (вітер і вода). Такі сади могли бут надзвичайно великими.

Доволі незначна різниця між світським і релігійним садом, властива для середньовіччя, дала можливість палацовим садам у майже незмінному вигляді перейти у храмові. Показовим у цьому відношенні є храм Фенікса в монастирі Бедоін, що був спершу палацом роду Фудзівара. З виникненням буддійських храмів і монастирів у них теж почали створювати сади, а в ХІУ - ХУІ ст., що вважалося класичним періодом японського садового мистецтва, сад став обов'язковою складовою храмового комплексу.

Сади при храмах створювали за принципом монохромної картини, всі елементи якої відповідали одному задуму. Окремі храмові сади були створені для споглядання з приміщення.

Основною ціллю храмових садів і монастирських садів було зосередження на почутті близькості людини до життя природи, наближення до її ритму.

Походження чайного саду пов'язане з чайною церемонією, яка з'явилася як світський ритуал і окремий вид мистецтва у ХУІст.

Чайний сад утворював єдиний ансамбль із чайним будиночком. Доріжка з каменів, викладена серед моху, кружляла серед дерев, кущів і вела до джерела. Чайний сад відмежовував будинок від навколишнього світу, а прогулянка у ньому сприяла заспокоєнню. Оздоблення саду було близьким до природного середовища.



Існували й невеликі, так звані, внутрішні сади, які збільшували простір будинку. Таким садом не прогулювалися, а милувалися сидячи на одному місці.

Найвідоміший майстер чайної церемонії Сенно Рікю вважав, що чайна церемонія має бути скромною, усамітненою та простою, її визначальні ознаки - гармонія, вшанування, чистота й тиша. Саме Рікю ввів невеличкі прості композиції з гілок та квітів («табана», тобто «квіти до чаю»), надавши їм внутрішнього смислу й зробивши обов'язковим атрибутом чайної церемонії.

Це стало поштовхом до розвитку мистецтва аранжування квітів (ікебани) - ще одного виду традиційної японської культури.

2.5 Японський театр: від давнини до сучасності

Мистецтво японського театру - це унікальне поєднання акторського таланту, давніх традицій і безлічі зовнішніх атрибутів, які перетворюють звичайну виставу на барвисту історію, сповнену глибокого сенсу. В сучасному театральному мистецтві Японії зберігаються театральні форми, які виникли на різних етапах історії країни й існували у різних соціальних середовищах. Певні жанри розвинулися із сакральних церемоній буддизму і синтоїзму, інші протягом тривалого періоду були виключно аристократичною розвагою, решта формувались у середовищі селян і серед нижчих верств міського населення.

Найважливіші атрибути традиційного японського театру - маски та танці застосовували під час синтоїстських ритуалів. Однак народження японського театру зазвичай повязують з появою пантоніми Гігаку й танців Бугаку, запозичених з континентальної культури у УІІст.

Театр но зявився у ХУІ ст. в буддійських і синтоїстських храмах як частина релігійного ритуалу, увібравши в себе відразу декілька жанрів, що існували в Японії на той час. Визнання театру як мистецького жанру відбулося 1375р., коли театр отримав підтримку сьогуна Асікага Йосіміцу. В епоху Муроматі театр вже набув власної класичної форми, якої не змінив і досі.

Це вид музично - танцювального жанру, який містить у собі елементи ритуальних танців - ден гаку та народних акробатичних вистав - саругаку. Крім цього, на формування театру но вплинули і китайська опера, і традиційні японські народні оповіді та легенди. Цей вид театрального мистецтва спершу був орієнтований на вищий клас і був недоступний для звичайного населення.

Однією з важливих рис театру є маски. Маски носять як виконавець головної ролі - Сіте, так і його партнер - Цуре. Актори другого плану, як правило, масок не одягають. Маски в театрі но виконують подвійну функцію: означення персонажа - божество, старець чи демон, і як в давньогрецьких драмах, - персоніфікують характер й емоційний стан героїв.

Не менш важливу роль у виставах театру виконує віяло, яке є найнеобхіднішим реквізитом. За потреби, воно перетворюється на меч, на люльку, на ляшку саке та на безліч інших предметів.

Як правило сцену театру не оформлюють жодними декораціями, а лаконічність і символізм жестів акторів зумовлюють посилення роботи уяви глядача. Щось стає зрозуміле без слів, інше з тексту пісні, яку виконує хор, розташований на задньому плані.

Театр но спричинив великий вплив на всі види театрального мистецтва Японії, в тому числі й на театр кабукі. На відмін увід аристократичної спрямованості театру но, кабукі вважається мистецтвом простолюду.

Ритуальні танці часто виконували для розваги прихожан при синтоїстському храмі в Ідзумо, в Нара та інших місцях. Юні дівчата в тонких накидках поверх білих кімоно і яскраво - червоних хакама, простоволосі, з гарно загримованими обличчями танцювали в залах храмів. Серед цих танцівниць була і дівчина на імя Ідзумо - но Окуні, донька коваля. Приблизно на межі ХУІІ ст. Окуні прибула в Кіото і почала виконувати деякі з ритуальних танців на галасливих вулицях давньої столиці.

Розпочавши з розкутої неофіційної розваги кіотського натовпу, Окуні поступово додавала в репертуар романтичні та світські танці, які виконувала під акомпанемент флейти, барабанів й інших інструментів театру но. З часом вона стала відомою на всю столицю.

У 1603 р. кабукі Окуні остаточно сформувався і набув форми театру. У трьох найбільших містах: Кіото, Осака й Едо, швидко зростала кількість акторок, натхнених прикладом Окуні, а демонстровані ними вистави кабукі стали улюбленою розвагою публіки.

Кабукі спричинив неабиякий вплив на японський ляльковий театр бунраку - найбільший ляльковий і один з найпопулярніших театрів Японії. Численні групи лялькарів різняться способами керування ляльками, манерою виконання і репертуаром. Репертуар цих театрів складається з казок і п'єс. У традиційному театру бунраку оповідач - гід під акомпанемент сямісена самостійно виконує діалоги, змінюючи тембр голосу, залежно від ролі, що озвучує, а великі ляльки, кожною з яких керують три ляльководи, жваво зображують історію на сцені.

3. Напрямки розвитку туристичної індустрії Японії

3.1 Індустрія гостинності

Кількість традицій і ритуалів в Японії, обов'язкових або рекомендованих для дотримання, просто величезна. Практично всі сфери життя країни пронизані мережею традицій і церемоній, особливо це помітно у спілкуванні між людьми і в суспільному житті. Японці дбайливо і з любов'ю ставляться до природи, захоплюються природною красою пейзажу, погодних явищ, квітів або моря. Численні церемонії споглядання квітучих дерев, повного місяця або осінніх фарб, є невід'ємними елементами життя суспільства. Практично незмінними із середньовіччя збереглися традиційний японський костюм, національний інтер'єр, літературна японська мова, чайна церемонія, театр "кабукі", "але", "бунраку" і безліч інших, не менш своєрідних традицій.

...