Розвиток готельного господарства у світі
Тенденції та передумови розвитку підприємств готельного господарства. Теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження готельного господарства. Характеристика сучасної готельної індустрії та перспективи розвитку готельних корпорацій.
| Рубрика | Спорт и туризм |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.11.2014 |
| Размер файла | 139,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
1. Сучачні тенденції та передумови розвитку підприємств готельного господарства
1.1 Передумови еволюції готельного господарства
1.2 Тенденції розвитку готельного господарства в світі
1.3 Теоретико-методологічні положення суспільно-географічного дослідження готельного господарства
2. Головні історичні періоди розвитку готельної сфери у світі
2.1 Виникнення перших закладів гостинності (IV тис. до н.е. - V ст. н.е.)
2.2 Формування спеціалізованих засобів розміщення (VІ-ХV ст.)
2.3 Розвиток готельної та ресторанної сфери у XVI - поч. XX ст
3. Сучасний розвиток світового готельного господарства: функціональні та територіальні особливості
3.1 Характеристика сучасної готельної індустрії світу
3.2 Стан готельного господарства в Північній Америці та Європі
3.3 Стан готельного господарства Азіатсько - Тихоокеанського регіону, Африки та Латинської Америки
3.4 Перспективи розвитку готельних корпорацій в світі
Висновки та пропозиції
Список використаної літератури
готельний господарство індустрія корпорація
Вступ
Актуальність теми. Динамічний розвиток туризму, його вихід на одне з провідних місць серед інших галузей економіки активізує попит на послуги гостинності, які надаються спеціалізованими підприємствами готельного господарства, та зумовлює формування ринку цих послуг.
Готельне господарство досліджується багатьма науками (історичними, географічними та економічними), особливо в останні десятиріччя, коли його почали розглядати як структурну компоненту індустрії туризму. Економічні аспекти розвитку готельного господарства розглянуті у працях вітчизняних економістів Л.Агафонової, В.Герасименка, М.Євдокименка, К.Євдокименка, Т.Ткаченко, Л.Шульгіної та зарубіжних - Ф.Котлера, Дж.Уокера, М.Немоляєвої, Г.Папіряна, Л.Ходоркова, А.Чудновського та ін.; організаційні - висвітлені у роботах С.Байлика, І. Грєсєвої, І.Мініч, Т.Сокол, Х.Роглєва, В.Федорченка, Н.Фоменко та інших учених.
Розпочалися дослідження з історії гостинності (Г.Вишневська, В.Русавська). Однак з географічної точки зору питанням розвитку готельного господарства як самостійного об'єкта дослідження не приділено достатньої уваги. У низці робіт (В.Бабарицька, О.Любіцева, О.Малиновська, І.Смирнов) готельне господарство хоча й розглядається в просторовому та логістичному аспектах, але в складі індустрії туризму.
З огляду на динамічне піднесення попиту на послуги гостинності і стабільність розвитку галузі як складової світового господарства, готельне господарство слід розглядати як самостійний об'єкт дослідження суспільної географії у просторово-часовому вимірі.
В Україні розвитку готельного господарства почали приділяти увагу з другої половини 1990-х років ХХ ст., коли посилився процес її виходу на ринок міжнародного туризму. Державного значення розвиток гостинності набув у зв'язку з підготовкою до проведення в країні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу у 2012 р. «ЄВРО-2012».
Прийнято низку державних документів, які стимулюють його, зокрема Закони України «Про туризм» (2003), «Про організацію та проведення фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу в Україні» (2007), постанови Кабінету Міністрів України, Указ Президента України «Про забезпечення підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу» (2007), діють державні стандарти, спрямовані на підвищення якості послуг гостинності (2003, 2004), Державна цільова програма розвитку туризму (2005).
Метою написання даної курсової роботи є дослідження та аналіз стану та етапів розвитку готельного господарства в світі.
Об'єктом дослідження в роботі виступає хронологія розвитку готельного господарства.
Предмет дослідження - специфічні особливості, принципи та передумови етапів розвитку світового готельного господарства.
Відповідно до мети роботи поставлено наступні завдання:
- дослідити сучасні тенденції та передумови розвитку готельного господарства;
- проаналізувати головні історичні періоди розвитку готельної справи у світі;
- проаналізувати сучасний розвиток світового готельного господарства, функціональні та територіальні особливості.
Курсова робота виконана на 48 сторінках друкованого тексту, складається зі змісту, вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
1. Сучасні тенденції та передумови розвитку підприємств готельного господарства
1.1 Передумови еволюції готельного господарства
Готельна справа виникла дуже давно. Згадки про місця для розміщення подорожніх можна знайти ще в історії Стародавнього Єгипту. На дорогах і в містах Близького Сходу та Середньої Азії ще з давнини функціонували ханни, караван-сараї, постоялі двори. Наприклад, в Ассирії караван-сараї існували більше ніж за 1000 років до н. є. [10]
У Греції і Римі в IV сторіччі до н.е. існували гостинні доми, зокрема у місцевостях, де масовий притік населення був пов'язаний з періодичним проведенням свят, торговельних ярмарків, спортивних змагань (у Дель-фах, Ефесі, Афінах, Олімпії, Римі). З розвитком шляхів у Римській імперії виникли заїжджі двори, що розташовувалися на відстані одного дня кінної їзди. Держава облаштову-вала їх у містах і на головних дорогах, якими проїжджали державні службовці і кур'єри з Риму аж до Малої Азії або до Галлії. Ця інфраструктура розширювалася із збільшенням імперії. З новими завоюваннями заїжджі двори виникали у нових провінціях і країнах.
Про те, наскільки глибоко і всебічно були розвинуті у давнину заклади, що надавали притулок подорожнім, може свідчити хоча б той факт, що римським законодавством була передбачена особлива відповідальність такого закладу за речі гостя. Окремі положення, що регламентували діяльність установ, які надавали мандрівникам притулок, харчування та ночівлю і знаходили відображення у римському праві, можна знайти у сучасних законодавстві, стандартах і правилах готельного обслуговування бага-' тьох країн. У монголів вже до ХІІ-ХШ ст. була широко розвинена ямська служба. Татарське слово "ям" означає "станція". Величезні володіння Чингісха-на та інших монгольських завойовників були вкриті мережею ямів. Ями, як і караван-сараї та арабські ханни, розміщувалися на відстані одного кінного переходу. Ями і були готелями того часу. Від яму до яму гінці хана везли накази. В ямах вони відпочивали, міняли коней.
У Європі після падіння Римської імперії діяльність закладів готельного типу почала поступово завмирати і лише з часом, у зв'язку з масовими подорожами купців, підмайстрів, ремісників, учнів, різного роду артистів, паломників, знову починають розвиватися найрізноманітніші форми надання притулку. У середні віки обов'язок утримання установ, аналогічних готелям, покладався на церкви, монастирі. Ці послуги були тоді безкоштовними. Заради любові до ближнього притулки надавалися церковними організаціями, княжими дворами.[2]
Відомим юридичним актом був едикт Карла Великого, що покладав на монастирі та церкви обов'язок утримання подорожніх, надання їм ночівлі, харчування, лікарської допомоги, ванни. Такі "гостеції" набули особливого розвитку у Швейцарії, яка завдяки цьому має найдавніші готельні, традиції і дотепер користується найвищою репутацією у цій галузі.
Одночасно з гостеціями, розташованими вздовж транспортних шляхів, у більших населених пунктах здавна існувала інша гілка готельного Обслуговування, розрахована на заможніших гостей, які прагнули кращих -умов проживання. У Київській Русі, Московському князівстві, у Великому Новгороді такими місцями стали гостинні двори. У гостинних дворах зупинялися, жили і здійснювали комерційні операції іноземні купці, тому гостинні двори можна вважати далеким прообразом так званих інтуристівських готелів. У великих містах гостинні двори розрізнялися за національ-Іюю ознакою постояльців. Так, у Новгороді в ХШ-ХУІІ сторіччі існували німецький і голландський гостинні двори, а у Москві - "аглицький", грецький, вірменський.[1]
З часом безкоштовні притулки майже повністю витісняються розрахованими на дохід закладами, що надавали можливість відпочивати, ночувати і харчуватися за відповідну оплату. Ці заклади під впливом постійного зростання вимог з боку мандрівників, а також під впливом технічного прогресу, змін у способах і темпах подорожей набували нових форм, перетворюючись на готельні підприємства, схожі до сучасних.
Прототипи сучасних готелів виникають у другій половині XVIII сторіччя. Приблизно у цей час була здійснена перша офіційна спроба їх класифікації: у Берліні, який на той час налічував 130 тисяч жителів, було 9 постоялих дворів першого класу, з яких два вже називались готелями, 10 постоялих дворів другого класу і 13 постоялих дворів третього класу.
Інтенсивний розвиток готельної справи починається у XIX сторіччі. Зростання запитів заможної клієнтури щодо мандрівок і відпочинку стимулює виникнення сучасних готельних підприємств з розкішними апартаментами, високим рівнем комфорту і широким асортиментом послуг.
Готельний бізнес перетворюється на важливу галузь економіки з високим рівнем доходності. Виникають великі сучасні готелі, розташовані у спеціально призначених для цієї мети спорудах на зразок приватних резиденцій або величних і гарних державних особняків. Звідси походить французька назва "отель", що означає міський палац магната, місце перебування представництва іноземної держави або міських властей.
Загалом можна стверджувати, що капіталізм здійснив рішучий переворот у готельному господарстві, коли значно активізувалися ділові поїздки та подорожі, а, відповідно, до цього збільшилася потенційна клієнтура готелів. Саме в цей час остаточно формується сучасний тип міського готелю. З кімнатами різних типів, з загальними холами, ресторанами, кафе, перукарнями та іншими закладами, що пропонували найрізноманітніші послуги. Згодом окремі готелі перетворюються на громадські комплекси, в яких розміщуються найбільші концертні зали, галереї, басейни тощо.[20]
Кількість готелів невпинно зростала. Наприклад, в Австро-Угорщині вже 1913 року існувало 15 тисяч готелів. Здебільшого це були невеликі готелі. Враховуючи, що загальна кількість ліжок сягала 500 тисяч, середня місткість одного готелю становила 30-35 місць. Одне готельне місце припадало на 80 жителів країни. В Німеччині у того ж 1913 року було 90 тисяч готелів, як правило, також дрібних. Зростання кількості готелів у Швейцарії та Італії відбувається насамперед як внаслідок того, що ці країни починають інтенсивно розвивати туризм, використовуючи історичні та архітектурні пам'ятники, багатство своєї природи. Будуються готелі в курортних містах, навколо бальнеологічних центрів. Перед початком першої світової війни створюється Міжнародна спілка власників готелів, яка об'єднує 1700 готелів в різних країнах світу. В Дюссельдорфі відкривається перший у світі інститут готельного господарства.[6]
Однією з основних особливостей XX сторіччя є інтенсивний розвиток транспорту, зокрема автомобільного і повітряного, що значно прискорило міграцію населення, пов'язану з підтриманням виробничих, торговельних, культурних, особистих зв'язків, відпочинком тощо. З метою збільшення валютних надходжень в окремих країнах різко посилюється туристична пропаганда. Все це поставило перед бізнесменами готельної справи нові вимоги кількісного та якісного спрямування. Більшість країн приступили до систематичного нарощування своєї готельної бази і її вдосконалення як з точки зору надання зручностей, розширення комплексу послуг, так і з огляду на зростання цінової конкуренції.
Інтенсивна концентрація готельної справи у XX сторіччі спричинила до створення так званих готельних ланцюгів (компаній). Зауважимо, що 100 найбільших готельних ланцюгів світу володіють готельним фондом в 1,6 млн. номерів [25, с. 398], тобто на одну таку компанію у середньому припадає 16000 номерів. Однак ці компанії не однорідні, серед них є свої гіганти. На шість найбільших американських готельних ланцюгів припадає 55% загального номерного готельного фонду 100 компаній. Частка семи найбільших західноєвропейських готельних ланцюгів у цьому готельному фонді становить близько 23% [11].
1.2 Тенденції розвитку готельного господарства в світі
Існують два основних види готельних ланцюгів: інтегровані ланцюги, які створені з однорідних одиниць, та готельні консорціуми, які об'єднують незалежні готелі. Інтегровані готельні ланцюги керуються безпосередньо або опосередковано через франчайзингову систему або за контрактом на управління. Усі готелі інтегрованого ланцюга мають спільну назву і товарний знак. Найбільші інтегровані ланцюги діють у США - "Хоспіталіті Франшиз Сіс-темс", "Холідей Інн Уордвайд". Французька група "Аккор" посідає четверте місце у світі, британська "Форте" - дев'яте (табл. 1.1).
Таблиця 1.1
Найбільші готельні ланцюги світу
|
Готельний ланцюг |
Кількість номерів, одиниць |
Кількість готелів, одиниць |
Середня кількість номерів у готелі |
|
|
Хоспіталіті Франшиз Сістемс |
354997 |
3413 |
104 |
|
|
Холідей Іннз Уордвайд |
328697 |
1692 |
194 |
|
|
Бест Вестерн Інтернешнл |
273804 |
3351 |
82 |
|
|
Аккор Груп |
238990 |
2098 |
Ї14 |
|
|
Чойс Отеле Інтернешнл |
230430 |
2502 |
92 |
|
|
Маріотт Корпорейшн |
166919 |
750 |
223 |
|
|
ІТТ Шератон Корпорейшн |
132361 |
426 |
311 |
|
|
Хіптон Отел К |
94653 |
242 |
391 |
|
|
Форте |
76330 |
871 |
88 |
|
|
Хаятт Отеле - Хаятт Інтернешнл |
77579 |
164 |
473 |
|
|
Кирл&Н-Редіссон-Колоні |
76069 |
336 |
226 |
|
|
'ТІромус Кос |
75558 |
459 |
165 |
|
|
Клаб Медитеран СА |
63067 |
261 |
242 |
|
|
Хілтон Інтернешнл |
52979 |
160 |
331 |
|
|
Сол Груп |
40163, |
156 |
257 |
|
|
Інтер-Контінентал Отеле |
39000 |
104 |
375 |
|
|
Уеетін Отеле енд Резортс |
38029 |
75 |
507 |
|
|
"Нью Уорд-Рамада Інтернешнл |
36520 |
133 |
275 |
|
|
Канадієн Пасифік Отеле |
27970 |
86 |
325 |
|
|
Сосьєте дю Лувр |
27427 |
398 |
69 |
Щоб протистояти конкуренції з боку інтегрованих та франчайзинго-вих готельних ланцюгів, незалежні готелі об'єднуються у готельні консорціуми. Концепція готельних консорціумів в останні роки набула популярності, їх кількість значно збільшилася. Збільшення масштабів діяльності, при об'єднанні у консорціум, дозволяє досягати значної економії у витратах на маркетинг, придбання обладнання, створення комп'ютерних мереж бронювання місць тощо. Найбільший готельний консорціум у світі - американський "Бест Вестерн Інтернешнл" об'єднує 3351 готель з фондом майже 274 тис. номерів. Вартість членства у цьому міжнародному готельному консорціумі становить 1% обороту після сплати податків.
Іншою формою об'єднання готелів є так звані родини, найбільші з яких налічують сотні готелів у різних місцях світу. Якість готельних послуг у "родинах" контролюють незалежні комісії. [21]
Поряд з власне готелями в індустріально розвинених країнах набуває поширення концепція соціального житла. Це приміщення, що включають села відпочинку, сімейні табори відпочинку, молодіжні турбази, які пропонуються на безприбуткових засадах і передбачають високий рівень самообслуговування. У Франції, наприклад, такі приміщення пропонують громадські і молодіжні організації, клуби, що належать державним та приватним фірмам, зокрема таким, як "Рено", "Французькі залізниці" та ін.
Майже всі найбільші готельні компанії є транснаціональними. Американські готельні ланцюги "Холідей іннз" і "Шератон" володіють готелями відповідно у 50 і 52 країнах, англійський "Траст хауз Форте" - у 23 країнах [20]. Інтенсивно відбувається проникнення капіталів готельних компаній в інші галузі і, навпаки, вливання капіталів інших галузей у готельну справу. Наприклад, "Холідей іннз" має власні підприємства з виробництва меблів, харчових продуктів, скляних та інших виробів, авіакомпанію, мережу торговельних підприємств та підприємств харчування. Готельну компанію створила у своєму складі гігант харчової промисловості фірма "Нестле" (Швейцарія).
Практично всі великі авіакомпанії мають власні готельні комплекси. Американська авіакомпанія "ТВА" викупила у готельної компанії "Хілтон" частину закордонних готелів і створила готельний ланцюг "Хілтон ін-тернешнл", який володіє 53 готелями у,36 країнах світу. Французька авіакомпанія "Ер Франс" створила новий готельний ланцюг "Меридіан" з 20 готелями у різних країнах світу.
Готельні компанії часто потрапляють у сферу впливу потужніших фірм та фінансових груп. Наприклад, "Шератон корпорейшн оф Америка" належить міжнародному концерну "Інтернеіпнл телефон енд телеграф корпорейшн", "Америкен експрессен" належить одному з найбільших банків світу "Чейз Манхетген бенк", державний банк Франції володіє готельним ланцюгом "Франтель". Серед сучасних тенденцій розвитку світового готельного господарства можна виділити наступні:
- загострення конкурентної боротьби;
- зміцнення позицій готельних послуг міжнародних готельних концернів та об'єднань на ринку;
- зміна пріоритетів в інвестиційній політиці міжнародних готельних об'єднань: перенесення центра ваги на малі та середні готелі з одночасним зменшенням акцентів з верхніх прошарків ринку (люкс-послуг) на нижчі, але масові сегменти користувачів готельних послуг;
- запровадження нової політики торговельних марок готельних об'єднань, в основі якої - простота і функціональність обладнання готельних номерів, територіальне поширення послуг;
- витіснення з ринку самостійних (незалежних, необ'єднаних в ланцюги або концерни) малих та середніх підприємств готельного господарства.[18]
Належний рівень розвитку готельного господарства необхідний для будь-якої держави. Розвиток промисловості, торгівлі, науки, економіки загалом, а також культури і спорту зумовлюють підвищення мобільності людей з метою налагодження контактів, обміну досвідом, організації різноманітних заходів. Нестача готелів гальмує всі ці процеси, і навпаки, розвиток готельної справи сприяє пожвавленню усіх суспільно-економічних контактів, підсилює економічний потенціал регіонів, піднімає рейтинг держави, окремих її міст у світовому співтоваристві.[5]
Звичайно, еволюцію готельного господарства можна оцінювати з різних точок зору: технічної, технологічної, архітектурної тощо. Однак ми намагаємося здійснити спостереження з позиції, що є предметом маркетингу. Тому важаємо, що особливим фактором динаміки готельного бізнесу слід називати конкурентне середовище. Тоді стане зрозумілою роль та значення філософії бізнесу, заснованого на засадах маркетингу як основного інструмента боротьби у конкурентному середовищі. Безумовно, що кожному з етапів розвитку готельного господарства властиві свої, специфічні засоби та інструменти конкурентної боротьби. Не вдаючись в детальне дослідження окремих етапів в еволюції готельного господарства, спробуємо виділити декілька очевидних. Перший безтоварний етап, коли послуги з притулку перехожих, мандрівників, паломників, гінців, поштовиків тощо надавалися монастирями, церквами безкоштовно або ж витрати з утримання таких закладів несла держава. Основна ознака цього періоду, праперіоду зародження готельного господарства, відсутність оплати готельної послуги.
Другий товарний етап розвитку готельного господарства починається з часів надання платної готельної послуги, коли діяльність, пов'язана з обслуговуванням людей в їх подорожах, оплачувалась, а, значить, стала джерелом одержання доходів. Спочатку такі платні послуги надавали ті ж цер-: кви, монастирі, ями, а пізніше, зі збільшенням інтенсивності пересування людей, розширенням та удосконаленням засобів транспортування, обсяг готельних послуг досягнув параметрів, які дозволили готельному господарству виділитися в окрему галузь. Отже, для цього етапу розвитку готелів характерна конкуренція, хоча на перших порах її засоби були достатньо примітивними.[3]
З часом арсенал засобів конкурентної боротьби розширювався і в період капіталістичного розвитку господарства він набував сучасного змісту та ознак, серед яких набір послуг поза основною, готельною, рівень якості пропонованих послуг, цінова варіативність послуг, реклама тощо.
Третій, маркетинговий, період еволюції готельного господарства характеризується жорсткою конкуренцією у сфері готельного бізнесу, з одного боку, та вишуканими, маркетинговими способами конкурентної боротьби готелів, готельних груп, з другого. Слід пам'ятати, що пропонований підхід дослідження розвитку готельного господарства достатньо абстрагований. Зрозуміло, що перелічені періоди не можна зіставити за часовим виміром. Приміром, тривалість другого етапу вимірюється декількома тисячоліттями, тоді як останньому, третьому, періоду не виповнилося ще й століття. [2]
Готельне господарство континентів та окремих країн мало свою специфічну еволюцію. Наприклад, можна віднайти та назвати країни, які оминули перший, безтоварний, період розвитку готельного господарства. Ще простіше перелічити країни, для яких маркетинговий період розвитку готельного господарства не настав.
1.3 Теоретико-методологічні положення суспільно-географічного дослідження готельного господарства
Глобальний характер туризму як суспільного явища обумовив масштабність готельного бізнесу, що є складовою гостинності із забезпечення туристичного процесу, і вивів його на провідні позиції світового ринку послуг.
Світовому готельному бізнесу притаманні процеси інтеграції, транснаціоналізації, інтернаціоналізації праці та активізації руху робочої сили на базі запровадження уніфікованих технологій обслуговування, удосконалення форм управління у зв'язку зі зростаючою конкуренцією, що знайшло своє відображення у формуванні і функціонуванні готельних мереж, їх значному територіальному розвиткові, поширенні впливу на національні ринки гостинності.
Розвиток світового ринку послуг гостинності впливає на процеси національного ринку через запровадження стандартів якості обслуговування, інноваційних технологій у виробництві, менеджменті, інформаційній сфері.
Готельне господарство як галузь послуг та складова індустрії туризму виокремлюється на основі цільового призначення, застосування специфічних технологій, які визначаються особливостями готельної послуги як процесу комплексного обслуговування тимчасового відвідувача відповідно до його індивідуальних матеріально-побутових та соціальних потреб, що здійснюється у спеціалізованих закладах гостинності і потребує спеціально підготовленого персоналу. [12]
Системна парадигма, яка є базовою в сучасній суспільній географії, дозволяє розглядати готельне господарство як систему, елементом якої є заклад розміщення, що здійснює обслуговування тимчасових відвідувачів. Вищою ланкою в ієрархічному ряду цих елементів є готель - спеціалізований заклад гостинності, що надає послуги розміщення, харчування та низку додаткових, спрямованих на задоволення, потреб споживачів. Готелі розрізняють за величиною/потужністю, типом, класом обслуговування.
Ринкові механізми, з одного боку, та державна система управління, з іншого, забезпечують формування організаційно-управлінських засад готельної справи як складової системи управління територією та індустрії туризму. Внаслідок таких взаємодій формуються кластери гостинності, а рівень кластеризації впливає не тільки на ієрархізацію центрів гостинності, а й на їх типізацію. Кластер гостинності - це сукупність основних, допоміжних та суміжних видів діяльності, які у взаємозв'язку та взаємодії спрямовані на розширене забезпечення потреб тимчасових відвідувачів (рис. 1.1).
Наявність складових кластеру в тих чи інших центрах гостинності, їх поєднання визначає тип елементів територіальної структури готельного господарства, які виділено за такими критеріями: кількість закладів розміщення, їх потужність, клас обслуговування (відповідно до державної сертифікації), спеціалізація, організаційно-управлінські засади.
Відповідно до визначених критеріїв встановлено типологічні ознаки:
а) пункт з надання послуг розміщення - поселення (сільське, селище міського типу, мале місто), в якому розташований хоча б один заклад, що надає послуги розміщення та інші послуги за додаткову плату;
б) центр гостинності - міське поселення, в якому розташовано кілька закладів готельного господарства різного типу: готелі середнього класу, спрямовані на обслуговування як внутрішніх, так і іноземних туристів, які надають переважно стандартне обслуговування, належать до різних систем управління, та інші заклади розміщення (мотелі, кемпінги). [11]
|
допоміжна |
основна діяльність |
суміжна |
||
архітектура, проекту-вання,будівництво об'єктів гостинності спеціальної інфра-структури; облашту-вання прилеглої території; матеріально-технічне постачання, інженерне обладнання, облашту-вання будівель та споруд, устаткуван-ня, вмеблюван-ня, дизайн, транспорт. |
Соціальна, транспортна інфра-структураЕкскурсійні бюро,об'єкти-пам'ятники природи, історії, культураІнфраструктура культури (музеї, театри т.п.)харчуваннярозміщеннядодаткові послугитуристи |
науково-дослідна діяльність в сфері туризму; підготовка кадрів різного рівня та напряму; перепідго-товка та підвищен-ня кваліфіка-ції кадрів; діяльність громад-ських організацій та аматор-ських об'єднань |
||
|
Організація туризму |
Самоорганізація туризму |
Рис. 1.1 Кластер «гостинність»
Відповідно до зазначених критеріїв і з огляду на строкатий склад за означеними параметрами, центри готельного господарства поділяються на великі (мають 10-14 готелів з разовою місткістю кожного понад 600 місць, які спеціалізуються на обслуговуванні іноземних та внутрішніх туристів), середні (при аналогічній спеціалізації мають 4-9 готелів з разовою місткістю 300-500 місць) та малі (мають 2-3 готелі місткістю менше 300 місць кожен); в) вузол гостинності - велике місто або міська агломерація, в межах якої розташовані і взаємодіють в процесі обслуговування туристів готелі та інші заклади розміщення різної потужності, типів, спеціалізації, підпорядкування у кількості від 15 одиниць, спрямовані на надання різноманітних послуг гостинності (як стандартних, так і класу «люкс») вітчизняним та іноземним туристам. Звідси, територіальна організація готельного господарства визначається таким розташуванням закладів розміщення/гостинності, які найкраще відповідають потребам тимчасових відвідувачів, забезпечуючи при цьому сталість економічного зростання при дотриманні екологічних вимог до діяльності об'єктів та забезпечення соціальних потреб подорожуючого та місцевого населення. [13]
Суспільно-географічне дослідження готельного господарства передбачає визначення рівня його розвитку і особливостей територіальної організації, яка складається внаслідок дії певних чинників (рис. 1.2).
Рис. 1.2 Чинники територіальної організації готельного господарства
Такими чинниками, що впливають на територіальну організацію готельної справи, є: соціально-економічні, геодемографічні, інфраструктурні, інвестиційні, туристичні, серед яких локалізуючими та стимулюючими слід вважати туризм та розвиток готельної справи за історичний час.
Таким чином, системний підхід до суспільно-географічного дослідження готельного господарства повинен поєднуватися з процесуальним підходом, який дозволяє виявляти регіональні зрушення у розвитку об'єкта за обґрунтованою системою часових зрізів.[14]
Розроблена методика суспільно-географічного дослідження готельного господарства має за мету виявити тенденції та механізми його територіальної організації задля визначення напрямків розвитку та оптимізації. В її основу покладено сполучення методів системно-структурного аналізу та часових зрізів у поєднанні з методами математичної статистики та картографічного моделювання. Методика визначення етапів розвитку готельного господарства базується на ретроспективному аналізі гостинності, а методика визначення рівня розвитку готельного господарства в розрізі регіонів включає аналіз показників за трьома ознаками:
а) рівень споживання послуг готельного господарства;
б) рівень зайнятості в готельному господарстві;
в) рівень розвитку потужностей готельної мережі.
Застосування методу співвідношення із середнім значенням показника дозволило перейти від аналізу показників до аналізу індексів споживання готельних послуг (Іw), трудозабезпеченості (Ip), локалізації (Il), що характеризує розвиток мережі і вказує на забезпеченість споживачів потужностями готельних підприємств.
2. Головні історичні періоди розвитку готельної сфери у світі
2.1 Виникнення перших закладів гостинності (IV тис. до н.е. - V ст. н.е.)
Виникнення перших закладів розміщення у IV тис. до н.е. пов'язується з необхідністю забезпечити подорожніх місцем для ночівлі, харчування та відпочинку. Від стану розвитку системи засобів гостинності суттєво залежала інтенсивність подорожей, господарство окремих центрів та регіонів. Засоби гостинності відображають риси матеріальної та духовної культури, традиції прийому гостей різних народів. Перші історичні згадки про подорожі містяться в античних джерелах і пов'язуються з регіонами Стародавнього Єгипту, Близького Сходу та Греції. Саме між цими регіонами здійснювались найбільш інтенсивні подорожі з метою торгівлі, паломництва, завоювання, а також оздоровлення, розваг та культурного пізнання.[5]
Перші письмові згадки про спеціалізовані заклади розміщення виявлено серед вавилонських манускриптів. Зокрема, у кодексі вавилонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.) згадуються таверни, які окрім основних функцій надання послуг з харчування, а також будинків розпусти, відомі як засоби, що надавали послуги з ночівлі. У кодексі цар Хаммурапі зобов'язує власників таверн доносити владі на відвідувачів, які у розмові виявляли намір здійснити злочин. Розширення торгових зв'язків на Близькому Сході та у Стародавній Греції у І тис. до н.е. і пов'язані з ними тривалі подорожі сприяють організації розгалуженої мережі закладів не тільки для надання послуг з харчування, але й типових засобів з розміщення - постоялих дворів.
Особливою вишуканістю обслуговування, оригінальністю архітектурного стилю та широким використанням прогресивних нововведень для зручності перебування гостей відзначались давньогрецькі постоялі двори. У Стародавній Греції набули поширення два типи постоялих дворів - приватні - катагогії, та державні - пандокеї. У міських постоялих дворах, незалежно від форми власності, передбачалось постійне водопостачання по керамічних трубах, наявність у дворику туалету - латрики, водоймищ, фонтанів, декоративного озеленення. У таких закладах часто перебували державні службовці, багаті патриції, які прибували на спортивні змагання, відвідували театри, відомі храми.[3]
У період Римської імперії мережа постоялих дворів та таверн, головним чином державних, стає особливо розгалуженою. Постоялі двори розташовувались окрім міст, у селах, вздовж усіх головних доріг, на відстані близько 25 миль (40,225 км) один від одного з таким розрахунком, щоб державні чиновники не втомлювались у дорозі, відпочиваючи у кожному з них. Строга суспільна диференціація, характерна для Римської імперії, відобразилась на особливостях обслуговування. Послуги у державних закладах гостинності надавались державним службовцям строго за спеціальною урядовою перепусткою. У таких постоялих дворах, згідно твердження відомого мандрівника Марко Поло, умови облаштування та обслуговування дозволяли зупинятись чиновникам найвищого державного рівня. До часу подорожі відомого венеціанця у Східну Азію, таких постоялих дворів нараховувалось близько десяти тисяч.[4]
Окрім державних постоялих дворів, високий рівень сервісу забезпечували приватні постоялі двори, які створювались багатими землевласниками на окраїнах своїх володінь, гладіаторами, які вкладали свої заощадження у сферу гостинності. Постоялі двори та таверни зорієнтовані на обслуговування широкого кола відвідувачів - купців, ремісників, селян та інших категорій простолюду, пропонували обмежений обсяг послуг. Найчастіше місце для ночівлі надавалось на соломі поряд з худобою, елементарні послуги були зовсім відсутні. Таверни вважались місцем розпусти, куди аристократам заходити вважалось непристойно.
Водночас, у Стародавньому Римі значна увага приділялась лікувальним процедурам - оздоровленню мінеральними та термальними водами, цілющим гірським повітрям. У Ш-IV ст. до н.е. була створена мережа оздоровчих центрів на адріатичному узбережжі, де використовувались термальні джерела та морське повітря, та кліматичних курортів у важкодоступних районах Альп, послугами яких користувалася виключно політична еліта римського суспільства. У регіонах Стародавньої Персії, Середнього Сходу та Закавказзя, через які проходили важливі караванні шляхи з Китаю в Європу, найчастіше зупинка на ночівлю забезпечувалась у шатрі, яке розбивалось поряд із шляхом. У вузлових пунктах, поблизу гірських, річкових переправ, на проміжних зупинках тривалого шляху своєрідною формою постоялих дворів були караван-сараї.[17]
Караван-сараї, відомі з II-І тис. до н.е., набули особливого поширення у IX-XVIII ст., вони утворювали цілі гостинні комплекси, що включали просторий прямокутний внутрішній двір від якого вели входи у житлові кімнати, в окремих караван-сараях передбачались приміщення для ділових стосунків, двір з огорожею для тварин. Ззовні ці заклади були оточені оборонними мурами для захисту від розбійників та стихій (піщаних бур, вітру). Необхідно зазначити, жваві торговельні стосунки азіатського регіону відобразились на вищій якості обслуговування та більшому обсязі послуг, які надавались подорожнім у порівнянні з європейськими країнами.
У Грузії караван-сараї характеризувались накритою поздовжньою залою, що освітлювалась ліхтарем, до якої виходило декілька кімнат. Пізніше караван-сараї за функціональним призначенням диференціювались на торгові та постоялі. Перша група складалась з торгових і ремісничо-виробничих приміщень; постоялі караван-сараї розраховувались на тривале перебування з в'ючними тваринами та транспортними засобами, складались з житлових і службових приміщень розташованих навколо внутрішнього двору.
Значного розвитку сфера гостинності набула у Вірменії. У XIII ст. караван-сараї у Вірменії чітко поділялись на дві групи - ханапари, розташовані у центрі, поблизу торгових площ, багато оздоблені різьбленим орнаментом, в один-два поверхи, у яких зупинялись купці з караванних шляхів та другу групу - пндуки, розраховані на осіб скромнішого достатку. Ханапари водночас виконували функції ділових центрів, у яких укладались торгові угоди, проводились розрахунки, організовувались каравани.
Таким чином, виникнення перших засобів гостинності - розміщення та харчування пов'язується з регіонами найвищого економічного розвитку - Близьким Сходом та Середньою Азією, тяжіють до місць найбільшого руху людей - найважливіших торгових шляхів, великих міст. Серед закладів гостинності простежується диференціація щодо категорії гостей, які обслуговувались, регіону виникнення.
2.2 Формування спеціалізованих засобів розміщення (VІ-ХV ст.)
Новий етап у розвитку сфери гостинності настає з падінням Римської імперії у 476 р. н.е., у період Середньовіччя. Особливості формування мережі засобів гостинності цього періоду насамперед визначались ідеологією суспільних відносин, сформованою на засадах християнських традицій. Найчисельнішою категорією мандрівників були паломники, священики, місіонери, які відвідували святі місця, виникла необхідність у постоялих дворах біля храмів та монастирів.
Про масовий характер паломництва та його державну підтримку свідчить едикт імператора Карла Великого (742-814 pp.), згідно з якими всі монастирі та церкви зобов'язувались утримувати паломників, забезпечувати притулок і харчування. Умови проживання у таких постоялих дворах були скромними, наближеними до монастирських. У плануванні вони складались з трьох частин - приміщення для чоловіків, жінок і приміщення для харчування. Управління постоялими дворами забезпечували монахи або особи, які перебували на службі у монастирі.
Про масштаби та суспільне значення релігії у Середньовіччі та її відображення у паломництві свідчить те, що головним завданням окремих рицарських орденів був захист паломників та створення необхідних умов гостинності на їхньому шляху до святих місць. Зокрема, біля міста Росе, на території Фландрії, будинок для паломників забезпечував ночівлю, безкоштовний хліб, фрукти, горіхи, послуги перукаря, ремонт взуття, були створені два хоспіси для безнадійно хворих і навіть освячене місце для поховання - все це надавалось за кошти абатства.[12]
Харчування для паломників, що забезпечували монастирі, було скромним, проте значно кращим ніж у придорожніх постоялих дворах. Гостинністю щодо паломників відзначались й міські гільдії (купецькі союзи). За помірну плату тут можна було переночувати та отримати послуги з харчування у місцевому трактирі. Завжди такі послуги надавались Лондонською резиденцією відомого Гейзенського союзу - Steelyard. Умови проживання були не менш строгими та наближеними до монастирів.
У регіонах інтенсивної торгівлі та паломництва, сфера гостинності набуває особливо сприятливого розвитку, що зумовлює появу союзів (гільдій) власників постоялих дворів. Особливо сприятливим для гільдій був період Хрестових походів ХІІ-ХІІІ ст., вони виникають у центрах інтенсивного руху паломників та жвавого економічного життя. Союзи власників постоялих дворів відомі на півночі Італії, у Швейцарії, Франції та інших країнах. Основні завдання професійних союзів визначались статутом окремо для організації та гостей, за дотриманням статутних норм здійснювався строгий контроль. Відомо про активну співпрацю гільдій з місцевими муніципалітетами. Зокрема у Флоренції, у 1282 р., гільдія власників постоялих дворів забезпечувала службу біля міських воріт і скеровувала гостей у гільдію, де здійснювався їхній розподіл за підпорядкованими закладами гостинності.[15]
Зміцнення державної влади у країнах Європи зумовлює необхідність забезпечення засобів розміщення для державних чиновників, які перебували поза місцем проживання у державних справах. Карл IV і його син Людовік І будують придорожні двори для державних службовців.
Активізація у пізньому Середньовіччі торгівлі, ділові подорожі зумовлюють появу приватних постоялих дворів, так званих остерій. Про один з таких постоялих дворів у Грау-бюндені (Швейцарія, 881 р.) згадується в історичних джерелах. Більшість придорожніх постоялих дворів забезпечувала надзвичайно скромні умови проживання. Гості спали один біля одного на набитих сіном матрацах, що розкладались на підлозі однієї великої кімнати. Таверни у західноєвропейських країнах за аналогією вітчизняної корчми, були місцем шумних гулянок, часто з надмірним вживанням алкогольних напоїв, бійок, антисанітарними умовами.
Асортимент страв у звичайних постоялих дворах, тавернах, трактирах був досить скромним. У харчовому раціоні найчастіше використовувався хліб, м'ясо, риба, пиво, у великих трактирах коли очікувалась значна кількість гостей (трапеза з особливих причин) готувалось декілька десятків страв. У XVI ст. в Англії виникли таверни для простого люду, які називаються ординарними. У таких тавернах до загального столу подавались за помірну незмінну плату стандартні дешеві страви. Відвідувачі у таких тавернах не могли висловлювати побажання щодо покращення якості обслуговування, насамперед якості страв, які готувались часто з несвіжих продуктів, свіже м'ясо взагалі було виключенням. Страви головним чином готувались з овочів з додаванням м'яса, пропонувалось дешеве вино та пиво.
Поштовхом активізації приватних комерційних готелів та таверн, що змінили постоялі двори при монастирях у пізньому Середньовіччі було роздержавлення монастирських земель (секуляризація) у 1539 р англійським королем Генріхом VIII. Водночас з ліквідацією монастирів в Англії та Уельсі мандрівники не могли забезпечуватись безкоштовною ночівлею. Згідно перепису 1577 p., в Англії та Уельсі функціонував 1631 постоялий двір, 329 таверн та 14202 пивних.[16]
Саме з періодом Середньовіччя пов'язується виникнення поняття "гостинність". Англійське слово "hospitality" (гостинність) походить від старофранцузького "hospice", що означає будинок для приймання подорожніх. Один з найстаріших закладів такого типу є "Hospice de Beaune" у Бургундії, відомий також як "Hotel Dieu", що означає "Дім Бога", заснований у 1443 р. як лікарня та притулок для бідних Ніколя Роленом, канцлером податкової інспекції Бургундії. Лікарня "Hospice de Beaune" безперервно функціонує по нині, сьогодні вона оснащена найсучаснішим медичним обладнанням і відома як провідний медичний заклад виноградарського регіону Франції - Бургундії.
2.3 Розвиток готельної та ресторанної сфери у XVI - поч. XX ст
Період Нового часу (XVI-XIX ст.) є важливим етапом у розвитку суспільних відносин у Європі він пов'язується з трансформацією економічного та культурного життя. Активізація економіки шляхом пожвавлення торгівлі, розширення сфери зайнятості відображається у подорожах, зумовлює еволюцію у сфері гостинності - збільшується кількість засобів розміщення та харчування, вони модернізуються, набувають чітких рис у спеціалізації, покращується якість обслуговування.[2]
В кінці XVI ст. у Франції виникли перші значних розмірів засоби розміщення готельного типу у спеціально побудованих приватних палацах і розкішних державних особняках, які отримують назву "отель". У дослівному значенні це поняття означає "міський палац магната", місце перебування дипломата іноземної держави або міської влади. Чисельні отелі - палацові комплекси, що виникають біля великих міст Західної Європи у XVI-XVII ст., виконують функції заміської резиденції тимчасового розміщення важливих гостей, окрім основного палацу, у якому проживав власник отелю. Серед найбільш відомих тогочасних отелів у Парижі - отель Карнавалі, Клюні (середина XVI ст.), Бурбонський палац, який відомий як "отель принца Конде" у путівнику по Парижу XVIII ст. - сьогодні місце засідань палати депутатів Франції.
У плануванні території резиденції, посеред якої розташовувався розкішний особняк-отель, простежувались спільні композиційні принципи: зі сторони архітектурно багатого фасаду розташовувався двір з під'їздом, за яким з боку вулиці, підвищувалась стіна. Позаду отелю завжди виділявся сад у стилі французького регулярного парку з чіткими контурами, прямими алеями, симетрично розташованою барокового стилю мармуровою і бронзовою скульптурою, водоймами. В архітектурі французьких отелів виділялись нової ламаної конструкції дахи, які сприяли використанню приміщення під дахом - мансарди, для житла.
У XVI ст. широкого поширення у Європі набуває будівництво придорожніх постоялих дворів та трактирів. Суттєвим чинником збільшення їхньої кількості був розвиток диліжансового сполучення. Особливо поширеними були фахверкові придорожні готелі типу інн, поширені в Англії. У конструкції фахверкового готелю виділявся кам'яний цоколь над яким формувався дерев'яний каркас (фахверка) в один-два поверхи. Ці готелі мали однотипне планування: житлові кімнати розташовувались на другому поверсі, з'єднувались галереєю і виходили у відкритий двір. На цокольному поверсі виділялись конюшня, таверна, службові приміщення. Прямокутної форми внутрішній двір часто використовувався народними театрами для театралізованих дійств. У театрах, які виникають пізніше в Англії, у плануванні відтворювались схеми готельного двору.[6]
У містах виникають перші двох-, трьохповерхові готелі. Наприклад, у плануванні трьохповерхового готелю у Провені (Франція, XVI ст.) - розвиненому центрі промисловості і торгівлі, на першому поверсі, перекритому склепінням, зосереджувались приміщення для зберігання товарів, на другому - велика зала, у якій здійснювався прийом гостей та виділялась зона відпочинку, на третьому поверсі зосереджувались житлові кімнати. Один з перших готелів у Європі, "Hotel Henri IV", був збудований у місті Нант у 1788 р. Цей готель, розрахований на 60 ліжко-місць, вважався найкращим у Європі.
На початку XVII ст., в Англії, виникає зовсім новий тип закладів гостинності - банкетні двори і клуби. Банкетні зали поєднували функції установ для офіційних прийомів, святкування урочистих подій, також надавали послуги з розміщення, харчування, анімації. Перший банкетний зал - "Banqueting House", побудований у Лондоні, призначався для державних прийомів, зустрічей послів іноземних держав, демонстрації придворних спектаклів. Згодом у Лондоні побудовано банкетний зал "Pantheon", який вирізнявся грандіозністю розмірів, вишуканістю архітектури та внутрішнього оформлення, елітним обслуговуванням.[14]
На початку xVlII ст., у Франції виникли прибуткові будинки з окремими квартирами, що надавались в оренду за плату. Водночас, зростають вимоги щодо комфорту проживання у закладах гостинності: у готелях збільшується кількість кімнат побутового призначення, збільшуються до розмірів житлової кімнати приміщення з вигодами (ванна і туалет), використовується водопровід, каналізація, покращується освітлення приміщень внаслідок збільшення віконного простору. У плануванні будинків використовується коридорна система, що покращувала ізоляцію кімнат, зменшуються розміри галерей і вітальних кімнат-салонів. Важливими елементами в інтер'єрі стають невисокі каміни, дзеркала, широко використовуються картини, різьблене дерево, ліпнина, розпис фризової частини стіни виконується за китайськими мотивами або в стилі фантастичних сюжетів. Класичним прикладом готелю, збудованого у Франції в цей період є отель "Hotel de Soubise".
Важливе значення у структурно-функціональній та геопросторовій організації сфери гостинності у світовій туристичній індустрії належить СІЛА. Країна переселенського капіталу активно освоюється з XVII ст. внаслідок інтенсивної еміграції вихідців з Європи. Архітектурні особливості, організація й управління, обслуговування, а також персонал (французькі шеф-кухарі у ресторанах), особливо на етапі становлення та формування сфери гостинності, створюються на зразок європейських, у престижних ресторанах шеф-кухарі запрошувались з європейських держав. В залежності від сфери гостинності помітна орієнтація окремих її сегментів на культуру певних держав. У готельній індустрії СІЛА, у XVII-XVIII ст., простежується помітний англійський вплив, у сфері ресторанного бізнесу найбільше відображені традиції французького та італійського кулінарного мистецтва та організації обслуговування.
Перший засіб розміщення у США - постоялий двір, виник у 1607 р. Невеликі, придорожні постоялі двори у функціональному призначенні використовувались одночасно як житловий будинок власниками та тимчасовий притулок для подорожніх. Лише через два століття, у 1794 р. у Нью-Йорку на Бродвеї відкривається перший готель, що виконував функції лише комерційного засобу розміщення. Відкриття "Hotel City" стає початком розбудови подібних закладів в інших містах СІЛА. Перші готелі характеризувались невеликими розмірами у два-три поверхи, до 100 кімнат, у плануванні подібні до звичайного житлового будинку з відсутніми вестибюлем, санвузлами. На першому поверсі часто розташовувалась крамниця.[7]
Постоялі двори та таверни, основні засоби у сфері гостинності, створюються в англійському стилі обслуговування, який у цей час вважався найкращим у Європі. Перша з відомих американських таверн "Stadt Hays" була відкрита у Новому Амстердамі (Нью-Йорку) у 1642 р. Через рік відкривається "Kreiger's Tavern", яка у роки американської революції називається "King's Arms" і стає штабом англійського генерала T. Гейджа. Інша таверна - "Fraunces Tavern" стала штабом генерала Джорджа Вашингтона. Ці таверни функціонують й сьогодні і окрім важливого історичного значення відомі традиціями гостинності.
Збільшення кількості міст у США та зростання значення подорожей, зумовлює розгалуження мережі засобів гостинності. Ці засоби окрім безпосередніх функцій послуг розміщення та харчування, стають місцем відпочинку, укладання ділових угод, тут проводились збори, влаштовувались розваги. Власники засобів гостинності були поважними громадськими діячами, часто займали важливі посади у місцевому самоврядуванні та державному управлінні. Зокрема, другий президент США - Джон Адамс (1783 -1789 pp.), окрім інших економічних інтересів, був власником таверни. У різних регіонах країни систему засобів гостинності представляли різні у типологічній структурі установи - у Пенсільванії постоялі двори, на Півдні - ординарні таверни, Нью-Йорку та Новій Англії - придорожні таверни.
У 1829 р. в Бостоні, відкривається перший презентабельний готель вищого класу "Tremont Hotel". Відкриття цього готелю поклало початок новому етапу готельної індустрії у США. "Tremont Hotel" стає своєрідним еталоном, на зразок якого інтенсивно розбудовується мережа фешенебельних готелів, насамперед у містах Східного узбережжя, згодом на Заході та Півдні країни. У Чикаго виникає готель "Palmer House", Новому Орлеані "St. Charles" та "St. Louis", Сан-Дієго "Hotel del Coronado". Ці великі та розкішні готелі, що близькі до сучасних, мають усі необхідні функціональні приміщення - вестибюль, рецепцію, банкетні зали, зі всіма зручностями санвузли, високоякісне обслуговування розраховане на заможних гостей. У кожному готелі працював ресторан, обов'язково з французьким шеф-кухарем.
...Подобные документы
Готельне господарство як матеріальна база туризму. Характеристика сучасного стану готельного господарства України. Проблеми, динаміка та тенденції розвитку туристського ринку України. Перспективи розвитку готельного господарства столиці України.
курсовая работа [42,2 K], добавлен 11.01.2011Початок заснування готелів в Криму, ретроспективний аналіз розвитку туристичного господарства. Основні етапи та динаміка розвитку готельного бізнесу Криму за часів незалежної України. Характеристика розвитку санаторно-курортних комплексів регіону.
курсовая работа [49,1 K], добавлен 02.05.2012Зміст та місце діагностики діяльності підприємств готельного господарства. Антикризова діагностика діяльності підприємств готельного господарства на прикладі готельного комплексу "Русь". Напрямки удосконалення управлінської та економічної діагностики.
курсовая работа [626,2 K], добавлен 13.11.2009Україна володіє історичними та культурними цінностями й має великий потенціал у туристичному бізнесі. Виникнення та розвиток готельного господарства. Сутність та специфіка готельних послуг. Класифікація та сучасний стан готельного господарства України.
реферат [360,2 K], добавлен 29.02.2008Готельне господарство як важлива складова туристичної індустрії. Класифікація готелів України відповідно до "Рекомендації про порядок віднесення комунальних готелів України до міжнародної класифікації". Сучасний стан готельного господарства України.
реферат [504,9 K], добавлен 09.04.2013Характеристика соціально-економічних, історико-культурних, географічних ресурсів Харківської області. Розвиток заходів готельного господарства у даному регіоні. Перелік екскурсій, готелів та їх базова характеристика. Інші засоби розміщення туристів.
курсовая работа [859,5 K], добавлен 19.01.2011Сучасне готельне підприємство. Зростання пропозицій при одночасному скороченні попиту на послуги. Тенденції розвитку готельного господарства. Процес інтернаціоналізації виробництва. Присвоєння готелю певної категорії. Номенклатура і якість послуг.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 22.02.2011Значення організації дозвілля. Характеристика підрозділів, що організують дозвілля гостей на підприємстві готельного господарства. Аналіз ефективності запропонованих методів покращення послуг дозвілля на підприємстві готельного господарства "Либідь".
курсовая работа [64,0 K], добавлен 08.12.2011Аналіз сучасних систем класифікації підприємств готельного господарства. Національні системи класифікації закордонних готелів. Класифікація підприємств готельного господарства за вітчизняними стандартами. Загальна структура служби покоївок в готелі "Yes".
курсовая работа [52,0 K], добавлен 11.08.2010Технологічний цикл обслуговування споживачів. Функціонування відділу бронювання. Поняття "послуга" та його визначення для індустрії гостинності. Аналіз технології обслуговування споживачів у підприємстві готельного господарства "Istion Club&Spa".
курсовая работа [214,4 K], добавлен 22.04.2014Поняття та особливості готельних ланцюгів. Сучасний стан готельних мереж світу. Аналіз організаційної структури світового готельного господарства. Сучасний стан та найважливіші проблеми готельного бізнесу в Україні, рекомендації щодо їх покращення.
курсовая работа [60,7 K], добавлен 22.02.2011Стан і перспективи розвитку готельного господарства України. Впровадження принципів гостинності у сфері в'їзного та внутрішнього туризму. Питання дотримання національних стандартів якості обслуговування та підготовки персоналу в готельній індустрії.
курсовая работа [264,2 K], добавлен 10.06.2014Готельний бізнес як компонент сучасної індустрії туризму, історія і шляхи формування готельних корпорацій світу, глобалізація та її переваги для готельного бізнесу. Характеристика туристичної галузі в Азії, готельний бізнес в Китаї, Індії, Таїланді.
курсовая работа [83,1 K], добавлен 04.08.2010Основні послуги у сфері готельного господарства. Основи прийому та розміщення туристів. Загальна характеристика готельного комплексу "Братислава". Аналіз організації прийому і обслуговування туристів в готелі. Вдосконалення роботи готельного комплексу.
курсовая работа [62,2 K], добавлен 25.09.2010Історичний розвиток індустрії гостинності. Виникнення перших мереж підприємств харчування у Європі та Америці. Тенденції розвитку готельного бізнесу. Роль обслуговуючого персоналу у створенні атмосфери гостинності у готельно–ресторанних комплексах.
курс лекций [139,8 K], добавлен 28.12.2009Географічне положення, клімат, природа Португалії як чудові компоненти для розвитку її туристської індустрії. Визначні пам’ятки культури країни. Інформація для гостей. Міста, курорти і найкращі готелі. Роз виток готельного бізнесу Португалії за 2010 р.
курсовая работа [61,2 K], добавлен 10.02.2011Загальна характеристика закладу готельно-ресторанного господарства та його організаційна структура. Нормативно-правове регулювання діяльності. Архітектура, інтер'єр та концептуальна направленість. Організація і управління закладом готельного господарства.
отчет по практике [220,3 K], добавлен 17.03.2014Теоретико-методологічні основи дослідження рекреаційного господарства. Природні рекреаційні, історико-культурні та інфраструктурні ресурси Київської області. Основні види рекреаційної діяльності в області, проблеми і перспективи розвитку господарства.
курсовая работа [62,8 K], добавлен 16.08.2011Теоретичні аспекти і сутність та економічне значення ресторанного господарства. Особливості технології надання послуг харчування туристів в готельних номерах. Характеристика ресторану та пропозиції і рекомендації для набуття швидких темпів розвитку.
курсовая работа [283,2 K], добавлен 27.03.2012Конкурентоспроможність персоналу, сутність та місце у забезпеченні ним підприємства. Збереження й розвиток людського потенціалу готельного господарства. Дослідження факторів та оцінка ефективності трудових ресурсів. Готельні послуги в сучасних умовах.
реферат [101,2 K], добавлен 22.10.2011
