Розвиток сільського зеленого туризму в Закарпатській області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Теоретичні засади розвитку сільського зеленого туризму

1.1 Ступінь визначення та класифікації зеленого туризму

1.2 Передумови розвитку сільського зеленого туризму в Україні

1.3 Характеристика Закарпатської області як туристично привабливого регіону

2. Аналіз та оцінка сільського зеленого туризму в Закарпатській області

2.1 Аналіз стану сільського зеленого туризму в Закарпатській області

2.2 Оцінка туристичної привабливості Закарпатської області

3. Напрямки розвитку сільського зеленого туризму в Закарпатській області

3.1 Проблеми розвитку сільського зеленого туризму в Закарпатській області

3.2 Розробка туристичного маршруту з садибами в Закарпатті

Висновки

Список літератури

сільський зелений туризм закарпатський

Вступ

Зелений (сільський) туризм це рекреаційні подорожі в сільську місцевість як реакція на "екологічний тиск" в містах. Це один з видів малого бізнесу, який піднімає роль краєзнавства, усереднює елементи активної діяльності і відпочинку, створює життєве середовище, наближене до природи. Цей вид туризму усе більш поширюється в розвинених країнах.

Уперше про зелений туризм як про новий вид відпочинку у нас заговорили в 1996 році, коли група однодумців з Ужгороду, Києва, Сімферополя і Берегового звернулася в Мінюст з проханням зареєструвати статут Союзу сприяння розвитку сільського зеленого туризму.

Мета у учасників Союзу була одна - зробити відпочинок на селі прибутковою справою, залучити в нього селян, яких не притягає фермерство, і дати городянам альтернативу відпочинку на заморських курортах. До 2003 року, коли був ухвалений закон, що дозволяє власникові приватного господарства влаштовувати у своєму подвір'ї умови для прийому туристів, такі садиби працювали напівлегально. За 15 років існування в Україні "зеленого туризму" з'явилися більше тисячі таких садиб.

Користуватися електронною базою просто і зручно: вибираєте потрібний підрозділ з переліком усіх областей, де можна знайти притулок в комфортних садибах. Тут можна побачити фотографію "садиби", і якщо вона припала до душі - пройтися по посиланню і упізнати детальнішу інформацію. Аж до того, які птахи розбудять вас уранці і які ягоди можна знайти в лісі.

Європейці давно розкусили, що організація відпочинку на селі якщо і не так прибуткова, як на відомих морських і гірськолижних курортах, то стабільний дохід принести все ж може. Зараз зелений туризм неймовірно популярний в країнах ЄС. За деякими оцінками, сільський туризм в Європі приносить від 10% до 20% від загального доходу туріндустрії. Причому 35% жителів країн ЄС відпочинком в селі віддають перевагу над будь-якому іншому.

У Італії, приміром, минулого літа хітом сезону вважалося зняти "номер" в старовинному млині або древньому монастирі. Провести уїкенд серед кулів з борошном або в похмурій келії ченця коштувало від 75 до 150 євро в добу. У Іспанії ж популярно відпочити від робітників буднів на живописній фермі, серед корів і курей.

Сільський зелений туризм - явище багатогранне. Один з його аспектів, зважаючи на сучасний стан соціально-економічного розвитку країни, - соціальний. Тому сільський зелений туризм слід розглядати як один із засобів диверсифікації джерел прибутків сільського населення, як компонент комплексного розвитку сільських територій і сільської інфраструктури, а також як один з чинників стратегії подолання бідності в сільській місцевості. Саме тому, в країнах, які розвиваються, сільський зелений туризм всіляко підтримується і заохочується державою, доступ до діяльності в цій сфері максимально спрощений, а суб'єкти, які надають послуги в цій сфері, отримують всілякі преференції, у тому числі і податкові. Другий аспект полягає в діставанні додаткових можливостей для популяризації української культури, поширення знань і інформації про історичні, природні, етнографічні особливості України, яка є основою для визнання сільського зеленого туризму суспільно цінною і корисною сферою стосунків, яка заслуговує на всіляку підтримку з боку держави. Виходячи з цього, а також з досвіду європейських країн, класична форма сільського зеленого туризму не торкається відомішого в Україні поняття - надання готельних послуг. Центральною фігурою в організації відпочинку на селі виступає сільська сім'я, яка проживає в селі, здійснює основну діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, і побічну, - з використанням майна цього господарства для надання послуг у сфері сільського зеленого туризму, а саме: забезпеченням відпочивальників житлом, живленням, ознайомленням з місцевою культурою і традиціями.

Актуальність у тому, що інтерес до сільського туризму в світі повсюдний. На зміну трьом сонце, море, пісок приходять три пейзаж, традиції, дозвілля. Разом з тим, кожна країна прагне створити власну національну модель розвитку сільського туризму. Криза в сільськогосподарському секторі також є однією з причин сучасного розвитку сільського туризму. Фермерство замінюється агробізнесом, а механізація і модернізація повністю змінюють картину сільській дійсності. У багатьох сільських регіонах сільське господарство перестало бути найважливішою формою використання землі і найважливішою діяльністю сільської громади. В Україні цілеспрямований розвиток сільського туризму було закладено в 1998 році, коли була створена Спілка сприяння розвитку сільского зеленого туризму в Україні.

Мета роботи полягає в вивчені проблем сільского туризму як України в цілом так і Закарпатської області окремо.

Об'єктом вивчення став сільский туризм Украіни в цілому.

Предметом є сільский туризм у Закарпатській області, його різновиди, а також заповідники, які знаходяться на території Закарпаття.

1. Теоретичні засади розвитку сільського зеленого туризму

1.1 Сутність, визначення та класифікації зеленого туризму

На даний час в Україні достеменно точно не визначено відмінності між поняттями «сільський», «зелений», «природний», «екологічний» та «м'який» туризм. Дискусії над українською туристичною термінологією триватимуть ще довший час. «Зелений туризм» (загальне поняття таких видів туризму як екотуризм, сільський туризм та агротуризм) -- новий вид туризму, що швидко поширюється в Україні та світі. Суть зеленого туризму полягає у відпочинку в приватних господарствах у сільській місцевості, яка приваблює своєю недоторканою природою, пам'ятками історії та природи. Сільський зелений туризм позитивно впливає на фізичне та моральне здоров'я людини, оскільки він включає у себе чинники, що надають оздоровчий, пізнавальний та естетичні ефекти. Екотуризм чудовий також тим, що тут немає тієї величезної кількості туристів, яку можна побачити на популярних курортах світу. Такого роду відпочинок особливо потрібний для жителів великих міст.

Згідно з офіційними статистичними даними Всесвітньої туристичної організації "зелені" подорожі займають від 7 до 20 % у загальному об'ємі туристичних поїздок.

Екологічний туризм - туризм з екологічно значущим наповненням, специфічна форма діяльності людей, які в спілкуванні з природою вибудовують свої відносини з нею на основі взаємної вигоди: - людина одержує від такого спілкування певний фізичний, інтелектуальний і емоційний запас міцності; - природа при цьому не страждає (як мінімум) або покращує свої екологічні характеристики (як максимум) [1].

Сільський туризм - відпочинок в сільській місцевості (у селах, на хуторах, в зручних селянських будинках). Туристи якийсь час ведуть сільський спосіб життя, знайомляться з місцевою культурою і місцевими звичаями, беруть участь в традиційній сільській праці.

У британському словнику з подорожей, туризму та гостинності С. Медліка визначено таке: сільський туризм (rural tourism) -- відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських територіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсоводами.

Існує три різновидності нинішнього сільського зеленого туризму в Україні

Рис 1.1 Різновиди сільського туризму

Агротуризм (farm tourism) -- відпочинковий туризм, що передбачає використання сільського (фермерського) господарства. Агрогуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. Розрізняють дві базові форми агротуризму: винаймання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуванням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад, в кемпінгах та наметах. Агротуризм, таким чином, виступає однією з форм сільського туризму. В агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.

Відпочинковий (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд на садибах господарів та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові і інші надбання тієї чи іншої місцевості.

Екологічний туризм (Ecological tourism) -- це форма подорожі, сприятлива для навколишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). Екотуризм спрямований на охорону природного й культурного середовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідомістю. Виділяються такі форми екологічного туризму -- активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки.

Зелений туризм (green tourism) -- є синонімом поняття «екотуризм».

Природничий туризм (nature tourism) -- також є синонімом поняття «екотуризм».

Сільський туризм і його різновидність агротуризм мають багато спільного з екотуризмом і часто відповідають багатьом його пріоритетам, зокрема: збереження природничого та культурного середовища, підтримка добробуту місцевої громади, постачання туристам харчів з місцевих продуктів. Деякі власники агротуристичних господарств, розташованих поблизу природоохоронних територій, підтримують серед туристів проекологічні вимоги. У сільських місцевостях організовують відвідувачам багато додаткових послуг, що включають екотуристичні програми: кінні та велосипедні прогулянки, маршрути по знакованих стежках у національних і ландшафтних парках, природничі подорожі, збирання ягід та грибів. Але сільський туризм (агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу, їхня головна різниця полягає у базових мотивах подорожування.

Сільський туризм -- це форма проведення вільного часу у вигляді стаціонарного відпочинку, тоді як базовою метою екотуризму виступає активне відкриття дикої природи, традицій і культури, їх глибоке пізнання й сприйняття.

Сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів. З'явилось нове поняття екоагротуризм (або агроекотуризм), що передбачає відпочинок у селян, які вирощують сільськогосподарську продукцію із застосуванням екологічних методів. Тут агротуризм поєднується з екологічним сільським господарством.

Наведені вище поняття, пов'язані з сільським туризмом і екотуризмом, знайшли своє застосування для визначення форм туристичного руху в Україні. Зокрема відпочинок в українських селах було визначено як «сільський зелений туризм» (green rural tourism або green village tourism). Він охопив широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку в туристичних центрах і на курортах, що розташовані у селищах і малих містах (аналог Bcd&Breakfast), до відпочинку у сільських садибах (агротуризм). Визначення сільського туризму як «зеленого» підкреслює його проекологічну орієнтацію [2].

Розглянувши різноманітні приклади розвитку цього виду бізнесу в окремих країнах і зауваживши, зокрема, відсутність чіткої загальноприйнятої термінології, з метою уніфікації термінів і понять уведімо далі за текстом терміни «Сільський зелений туризм» та «Гостинна садиба». Під цими термінами розумітимемо відпочинок з будь-якою метою, видом та формою організації туристської подорожі у сільській місцевості з розміщенням на відпочинок у будинку Між сільським туризмом та екотуризмом часто проводять паралелі. Дійсно, обидві форми організації дозвілля відповідають критеріям сталого туризму і націлені на збереження природного середовища, розвиток традиційної етнокультури, сприяння традиційним формам агрогосподарювання й ремеслам місцевих громад. Власне, в староосвоєних країнах (до яких відносимо й Україну) у межах природоохоронних територій сільський туризм виступає основною організаційною базою розвитку масового екологічного туризму. Так, наприклад, у селах Карпатського регіону господарі агроосель традиційно організовують для своїх гостей екотуристичні програми (як невід'ємну складову сервісу) пішохідних та кінних подорожей прознакованими екостежками у заповідниках, національних і ландшафтних парках ("Східні Карпати", "Карпатський", "Вижницький", "Гуцульщина" тощо), не кажучи вже про можливість довільного збирання ягід та грибів у карпатських пралісах.

Для означення такого багатоцільового туризму нещодавно з'явилося нове поняття "екоагротуризм". Цей вид туризму передбачає використання гостьових будиночків без господарів (як, наприклад, у Фінляндії) або агроосель, розташованих у межах чи пообіч біосферних заповідників і національних парків, які, поряд із заняттями екологічним сільським господарством, пропонують широкий спектр екологічних (від робінзонади до спостереження за тваринами в їх природному середовищі) і спортивно-туристичних занять (мисливство, рибальство тощо).

Однак, сільський зелений туризм (а також агротуризм) і екотуризм відрізняються основними цілями використання вільного часу. Сільський зелений туризм -- це вид проведення вільного часу у формі стаціонарного відпочинку з можливістю недалеких радіальних виїздів чи походів. Натомість екотуризм -- це вид проведення вільного часу у формі невпинного руху, відкриття дикої природи, маршрутного ознайомлення з природними й історичними атракціями території, похідного пізнання традицій і місцевої культури. (При цьому сільські оселі можуть використовуватись як база для ночівлі та харчування екотуристів).

Наведені вище поняття вже ввійшли в лексику українських туристів та туроператорів, а також державних структур, що займаються питаннями регулювання цих видів туризму в Україні. Законодавчо закріплено термін "сільський зелений туризм", юридичний зміст якого трактується як відпочинок в українському селі. Ця сфера дозвілля охопила широкий спектр форм відпочинку на селі: від стаціонарного відпочинку в сільській місцевості (власне сільський туризм), відпочинку у туристичних центрах і курортах, що в адміністративному плані є селищами чи малими містечками, до відпочинку в сільських господарствах (агротуризм).

Доповнення визначення "сільський туризм" означенням "зелений" підкреслює його екологічну орієнтацію.

Для подальшого чіткішого визначення й структуризації критеріїв, за допомогою яких в Україні можна було б відрізнити сільський туризм від усіх інших та сегментувати його за формами організації сільського дозвілля, необхідно законодавчо закріпити низку вимог до сільського житла та до його власника, який надає послуги з сільського зеленого туризму.

Основна послуга сільського зеленого туризму -- це надання туристам тимчасового проживання. Сільські споруди, облаштовані для прийому відвідувачів, в Україні прийнято називати агрооселями.

* Агрооселя -- це житлове приміщення, що знаходиться в сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат (залежно від категорії житла), пристосованих для проживання туристів, і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села. Тобто поняття "агрооселя" не охоплює малих курортних котеджів, колиб, перебудованих для прийому туристів господарських приміщень тощо.

* Агроготель (агропансіонат) -- це житлова будівля (група будівель) готельного типу, спеціально призначених для організації надання населенню рекреаційних послуг у сільській місцевості. Побудова й експлуатація сільськими підприємцями у курортно-рекреаційних районах України приватних відпочинкових агропансіонатів є перспективним висококонкурентним різновидом сільського зеленого туризму як виду основної діяльності.

* Сільський турпродукт (комплекс послуг сільського зеленого туризму, агротурпакет послуг) -- це сукупність послуг нічліжного, гастрономічного, екскурсійного й відпочинково-розважального обслуговування, які пропонує власник агрооселі (агропансіонату).

Згідно з офіційним трактуванням, послуга -- це специфічна форма суспільно-корисної праці, де сам продукт праці (річ або корисний ефект діяльності) та процес його виробництва (тобто обслуговування) невід'ємні один від одного.

У Законі України "Про туризм" дається таке визначення: "туристичні послуги -- послуги суб'єктів туристичної діяльності щодо розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг тощо, спрямовані на задоволення потреб туристів".

Під суб'єктами туристичної діяльності у законі розуміють "підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, що зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної із наданням туристичних послуг". Це стосується організації малого агротуристичного підприємництва у сільській місцевості. Щодо надання послуг сільського зеленого туризму як виду індивідуальної підсобної діяльності на селі, наявність у власника агрооселі платної ліцензії є необов'язковою.

Агротуристичним послугам, як і будь-яким іншим послугам, притаманні специфічні риси, такі як:

-- нематеріальний характер;

-- нерозривність виробництва турпослуги та її споживання;

-- нездатність до збереження;

-- мінливість якості.

Схематично це зображено на рис. 1.1:

Рис. 1.1 Специфіка турпродукту (комплексу послуг) сільського зеленого туризму

1. Нематеріальний характер агротуристичних послуг. За визначенням Ф. Котлера, послуги -- це об'єкти продажу у вигляді дій, вигод чи задоволень. Отже, вже з цього визначення видно, що послуги мають нематеріальний характер і не здатні до зберігання. Послуги сільського зеленого туризму належать до класу соціально-культурних, оскільки направлені на рекреаційну діяльність особистості, її духовний, фізичний, етичний та інтелектуальний розвиток. Туристичну послугу не можна наперед продемонструвати, побачити, попробувати, вивчити до її отримання (споживання). Через це зі сторони споживача обов'язково присутній елемент надії на обіцяну якість та довіри до продавця послуги сільського туризму.

У той же час невидимість послуги ускладнює діяльність продавця турпослуги (операторів сільського туризму). Адже складно показати клієнтам свій товар "лицем", а ще складніше -- пояснити, за що саме вони платять гроші. Продавець може лише описати те, що отримає покупець (мешканець міста) після того, як оплатить кошти і поїде споживати ці послуги.

2. Нерозривність виробництва та споживання агротуристичної послуги. Ця особливість випливає із самого визначення послуги, адже послуга -- це результат безперервної взаємодії виконавця і споживача. Тобто процес надання турпослуги (її виробництво) ведеться паралельно з її споживанням. Надати послугу сільського туризму можна лише тоді, коли надходить замовлення від клієнта, а на місці виробництва послуги (на селі)присутній він сам. Власне, саме ознака нерозривності виробництва і споживання є визначальним чинником, який робить послуги справді послугами та відрізняє їх від товару матеріальної форми.

Взаємозв'язок виробництва та споживання визначає той факт, що всі агротуристичні послуги невід'ємні також від того, хто їх надає (наприклад, сільського господаря та його родини).

3. Задіяння покупця у процес виробництва і споживання послуги означає, що продавець агротуристичної послуги повинен думати не лише, яку саме турпослугу надавати клієнту, але і як її надавати, тобто якої якості має бути ця послуга. Звідси випливає третя особливість турпослуги -- мінливість якості.

Послуги сільського зеленого туризму поділяють на основні та додаткові.

Основні послуги, це переважно:

-- послуги з організації перевезення туристів;

-- послуги з організації розміщення туристів;

-- послуги з організації харчування туристів.

До додаткових належать:

-- послуги з організації екскурсій;

-- послуги із залучення туристів до сільськогосподарських робіт і народних промислів;

-- послуги гідів, гідів-перекладачів;

-- послуги залучення туристів до участі у народних обрядах і культових дійствах, а також сільських фестивалях, ярмарках й інших масових акціях;

-- послуги по прокату автомобілів, човнів, активно-туристичного спорядження;

-- послуги побутового обслуговування;

-- право користуватися приватними рекреаційними угіддями.

Такий поділ досить умовний, оскільки суттєвої різниці з точки зору споживчих властивостей між ними немає. Послуги, що входять в основну програму перебування туриста в селі, зазвичай відносять до основних. Додаткові послуги турист купує самостійно у місці перебування і вони не включені у вартість турпакета.

Крім нематеріальних послуг, туристові ще можуть бути надані інші товари чи матеріальні послуги. Наприклад, карти місцевості, народні сувеніри, туристичне спорядження тощо.

Туристичний продукт агрогосподарства -- сукупність послуг, якими може скористатися клієнт в агрооселі.

У загальній теорії маркетингу в значення терміна "продукт" входить усе, що становить предмет ринкового обміну. Його характер може бути як матеріальним, так і нематеріальним (предмети, ідеї, послуги тощо).

Найважливішими складниками сільського туристичного продукту є:

-- туристичні атракції місцевості (наприклад, природне середовище, пам'ятки, цікаві архітектурні об'єкти, національні парки, ботанічні сади, торговельні центри, культурні та релігійні атракції, музеї, а також мешканці -- їх культура і звичаї);

-- інфраструктура місцевості (нічліжна база, гастрономічна база -- ресторани, бари, кав'ярні, транспорт -- таксі, автобуси, оренда автомобілів, торговельна мережа, заклади обслуговування тощо);

-- доступність місцевості (кількість транспорту, а також інфраструктура -- дороги, аеропорти і порти, залізнична мережа);

-- імідж місцевості, що існує у свідомості потенційних клієнтів і суттєво впливає на підсвідоме бажання відвідати саме її;

-- ціна, яка залежить від багатьох чинників, як, наприклад, стандарт послуг, пора року, кількість транспорту тощо.

Підбір агротуристичних продуктів, які б повністю відповідали запитам і сподіванням споживачів, є найважливішим завданням, що стоїть перед менеджером туроператорської фірми.

* Рекреаційний потенціал сільського зеленого туризму -- це сукупність природних, етнокультурних, розселенських та суспільно-демографічних ресурсів, а також наявної господарської і комунікаційної інфраструктури території, що служать чи можуть служити передумовами розвитку сільського зеленого туризму. Рекреаційний потенціал території -- це багатоаспектне поняття, що охоплює весь комплекс життєдіяльності суспільства. При його визначенні необхідно враховувати економічний, екологічний і соціальний аспекти. Частина з них відноситься до туристичних ресурсів території, інша -- до факторів, що впливають на розвиток сільського зеленого туризму в регіоні.

Рекреаційний потенціал території складається з трьох складових:

-- ресурсної;

-- інфраструктурної;

-- іміджевої та соціально-політичної.

Кількісно агрорекреаційний потенціал території вимірюється як співвідношення між фактичною і максимально можливою чисельністю туристів, здатних відпочивати на цій території у визначений проміжок часу з урахуванням місткості та пропускного потенціалу наявних рекреаційних ресурсів та інфраструктури.

* Пропускний потенціал сільського зеленого туризму -- це те максимальне гостьове навантаження, яке може витримати той чи інший агротуристичний об'єкт (оселя, село, район) без істотних витрат для місцевих екоресурсів, негативного впливу на враження від поїздки і без виникнення соціально-економічних проблем у місцевого населення.

Пропускний потенціал можна поділити на три основні види:

1. Екологічний пропускний потенціал -- це граничний рівень відвідуваності об'єкта чи місцевості, перевищення якого веде до неприйнятних незворотних екологічних наслідків у результаті дій (чи природних процесів життєдіяльності) самих туристів, або внаслідок функціонування інфраструктури, яка обслуговує сільський туризм.

2. Туристичний соціальний пропускний потенціал -- це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи екоагрорекреаційної місцевості, перевищення якого психологічно погіршує враження від поїздки.

3. Місцевий соціальний пропускний потенціал -- це рівень відвідуваності (одночасної кількості туристів) села чи сільської місцевості, перевищення якого має, як правило, негативні наслідки для місцевої культури і погіршення взаємин місцевого населення з туристами.

Таким чином, пропускний потенціал обмежує розумний допустимий рівень використання ресурсного потенціалу території з позиції збереження, підтримки і відновлення природних властивостей екоагрорекреаційної місцевості.

Агрорекреаційні ресурси (ресурси сільського зеленого туризму) -- це об'єкти та явища природного й антропогенного походження, які можна використовувати з метою відпочинку, оздоровлення і туризму у сільській місцевості кількісно обмеженого контингенту людей у фіксований час з допомогою наявних матеріальних можливостей. О. Бейдик наголошує, що рекреаційні ресурси безпосередньо впливають на територіальну організацію рекреаційної діяльності, формування рекреаційних районних центрів, їх спеціалізацію та економічну ефективність.

У сільському зеленому туризмі саме рекреаційні ресурси є фундаментом успішного процесу розвитку екоагротуристичного бізнесу. Туристичні ресурси виступають передумовою виробництва конкурентного туристичного продукту.

Туристичні ресурси, кількісно обмежені й якісно диференційовані, відповідно, виступають як економічне благо, як товар, що вимагає значних витрат на відтворення.

Наявні в регіоні туристичні ресурси фіксуються в спеціальному кадастрі. Кадастр туристичних ресурсів -- це узагальнена споживча (вартісна або бальна) оцінка туристичних ресурсів певної території.

Усі рекреаційно-туристичні ресурси поділяють на чотири складові: природні, історико-етнокультурні, соціально-економічні та інформаційні ресурси.

Природні агрорекреаційні ресурси -- це навколишнє середовище з мережею сільських поселень, наявними природними об'єктами (річки, ставки, ліси), що мають рекреаційні властивості, та ареалами малозмінених людиною природних екосистем.

Історико-етнокультурні агрорекреаційні ресурси -- це об'єкти та явища матеріальної і духовної культури життєдіяльності етносу на території його історичного розвитку. До цього виду ресурсів належать пам'ятки історії (фортеці, вали тощо), матеріальної етнокультури (традиційне бойківське, гуцульське житло, млини, колиби, продукція народних ремесел (ліжники, кераміка, різьба по дереву, вироби з лози тощо)), сакральної архітектури (монастирі, церкви, каплиці, старожитні пам'ятні хрести тощо), духовної етнокультури (побутові та культові обряди й народні традиції ("водіння Кози", "Купала")).

Процес глобалізації -- явище об'єктивне і незворотне -- рік за роком веде до витіснення традиційної культури, що у багатьох випадках нежиттєздатна і зникає під натиском масової культури. Тому етнокультурна розмаїтість Карпатського регіону нині є однією з найважливіших умов стійкості суспільного розвитку цього самобутнього куточка Європи.

Соціально-економічні агрорекреаційні ресурси -- це історично сформована система сільського розселення, типи і розміри поселень, традиції народної забудови, традиції аграрної культури місцевого населення, соціальний клімат на селі, ставлення автохтонів до приїжджих тощо.

Природне середовище України наклало відбиток на характер заселення поліської, лісостепової, степової та гірської частини нашої країни, матеріальну культуру поселень у цілому і на садибу зокрема. Поєднання природних чинників зумовило характер господарських занять сільського населення окремих історико-географічних країв України, а вони, звичайно ж, вплинули на форму сільських поселень, забудову дворів тощо.

Інформаційні агрорекреаційні ресурси -- це інформація про сільську територію, її історію, культуру, природу і людей, яку турист отримує в офісі оператора сільського туризму (турфірми) чи збирає самостійно для того, щоб прийняти рішення й вибрати якийсь один з пропонованих варіантів відпочинку у сільській місцевості.

Саме наявність, якість подання та вичерпність інформації про об'єкти сільського зеленого туризму регіону визначає, чи приїдуть сюди туристи та чи матимуть бажання скористатися послугами сектора сільського туризму.

* Агрорекреаційна інфраструктура -- це сукупність об'єктів, що сприяють організації гостинності на селі.

Зазвичай, виділяють два види інфраструктурних об'єктів -- т. зв. виробничий та комунікаційний. До виробничої інфраструктури входять заклади, які сприяють "виробленню" сільського турпродукту належного якісного рівня. Тобто до неї відносимо, передусім, наявність у сільській місцевості медичних закладів, авторемонтних майстерень, пунктів прокату туристичного спорядження тощо. Комунікаційну ж інфраструктуру утворюють усі залізничні магістралі, автомобільні шляхи, промарковані веломаршрути, побутові комунікації (електроенергія, водопостачання, телефонний зв'язок), банківські філії тощо та їх якісний стан.

Нещодавно у практику світової туристичної індустрії ввійшло нове поняття -- історико-культурна територія як об'єкт світової спадщини. Мережа цих об'єктів є основною "родзинкою" подорожей у рамках стійкого туризму.

* Історико-культурна територія -- це особливе цілісне просторове утворення, де в традиційному природному і соціально-культурному середовищі зберігаються цінні об'єкти історико-культурної спадщини людства.

Це геокультурне поєднання пам'ятників і території, які, об'єднуючи етнічні, економічні, історичні та географічні фактори, творять єдиний комплекс.

Унікальність історико-культурної території визначається наявністю і поєднанням меморіальних, архітектурних, археологічних об'єктів, інженерних споруд, історичної забудови, традицій народних промислів і господарської діяльності, фольклору й обрядової національної культури, природних визначних пам'яток та історичних форм природокористування, що є винятковою історичною і культурною цінністю народу нашої країни, а також світової культурної спадщини.

Існує наукова категоризація основних типів історико-культурних територій:

-- історичні міста;

-- історичні сільські поселення і території;

-- монастирські та садибні комплекси;

-- поля історичних битв;

-- історичні виробничі території, шляхи й дороги;

-- археологічні території.

Чимало таких територій нараховується в Україні і, зокрема, в Закарпатті. Нині стоїть питання про їх активне залучення в програми агротуристичного обслуговування.

Для здійснення ефективного менеджменту і планування розвитку сільського зеленого туризму у регіоні необхідно бути досконало обізнаним з особливостями його територіальної й функціональної організації.

* Територіальна організація сільського зеленого туризму -- це система просторового взаєморозташування сільських населених пунктів, що надають агро-рекреаційні послуги, по відношенню один до одного, а також щодо міст-центрів генерування споживачів агротуристичних послуг, сформованої транспортної інфраструктури території та об'єктів природної й етнокультурної спадщини регіону.

Мережа сільського розселення України історично представлена кількома типами поселень -- селами, хуторами, слободами, станціями, лісництвами. Проміжною формою між сільським поселенням і містом є селище міського типу.

Доволі різняться між собою сільські поселення України за розташуванням, будовою й функціями. їх типологія схематично зображена на рис. 1.2

Кожен типологічний підхід, представлений на рис. 1.2, враховує основні елементи мережі розселення, а саме: територію й історію формування села, його населення в комплексі з сучасними економічними функціями поселень, планування їх забудови. Типологія поселень за розташуванням на місцевості передбачає їхнє групування щодо селитебної території, представленої головними компонентами природи або її складовими: рельєфу, річкової сітки, озер, боліт, лісових масивів тощо. Окремо можна виділити підтипи топографічного розташування, особливо у гірських районах -- прирічкове, схилове і гребеневе.

Рис. 1.2 Типологія сільських поселень України (за І. Г. Пандяком)

Таксономічну структуру територіальної організації сільського зеленого туризму формують такі види пунктів:

-- агрорекреаційні пункти -- це окремі сільські населенні пункти та окремо розташовані агрорекреаційні заклади (екоагрокотеджі, фермерські садиби), які пропонують на ринок власний агротуристичний продукт;

-- агрорекреаційний центр -- це сільський населений пункт, розташований у місцевості з цінними курортно-рекреаційними ресурсами, в якому сформувалася мережа агроосель й агропансіонів, що пропонують різноманітний агротуристичний продукт, сегментований за ціною, якістю та спектром надання послуг;

-- агрорекреаційний вузол -- це сукупність агрорекреаційних пунктів, згрупованих довкола курортно-туристичного центру в межах певної компактної території. Такими найвідомішими агро-рекреаційними вузлами є Свалявський на Закарпатті;

-- агрорекреаційний район -- це однорідна в природно-етнокультурному плані територія з історично сформованою мережею сільських поселень, більшість з яких спеціалізується на наданні послуг сільського зеленого туризму;

-- агрорекреаційний регіон -- це велика природно-етнокультурно-адміністративна територіальна одиниця, до якої можуть входити від однієї до кількох адміністративних областей, що характеризуються подібністю рис природно-ландшафтної будови, історико-культурного і соціально-економічного розвитку, традицій агрокультури, визначеними інфраструктурними зв'язками та іншими факторами. [11]

Агрорекреаційні центри та райони якісно відрізняються колоритом організації дозвілля у селі. Скажімо, етнографічну мозаїку Карпатського реґіону утворюють самобутні Косівщина, Яремчанщина, Покуття, Сколівщина, Турківщина, Рахівщина тощо. Введення до складу турпродукту етнокультурно орієнтованих ігрових і розважальних програм отримало назву "анімація туризму".

* Анімація сільського зеленого туризму -- це діяльність з розробки та здійснення спеціальних творчих, ігрових і шоу-програм проведення вільного часу у сільській місцевості.сільського господаря.

1.2 Зарубіжний досвід розвитку сільського зеленого туризму

В даний час у професійному туристському бізнесі сільський зелений туризм, як дуже прибутковий вид діяльності, займає свою визначену нішу на світовому туристському ринку і має немалі обсяги продажів та залучення туристів. Зрозуміло, що змагатися з обсягами туристських потоків на популярні морські курорти або в такий туристський центр, як Париж, він не може, але проте за значущістю стає все більш важливим і дуже перспективним напрямком сучасного туристського бізнесу.

Цей вид туризму орієнтований насамперед на туристів-індивідуалів, швидше за все сімейного плану.

Розгляньмо сучасний досвід гостинності у додаткових засобах розміщення в зарубіжних країнах і в Україні.

Як ми згадали вище, батьківщиною сучасної моделі В&В можна вважати США. Але разом з тим не можна однозначно стверджувати, що В&В не має аналогів в інших країнах. В залежності від традицій, культури, віросповідання, рівня соціально-економічного розвитку, ділової активності, клімату малі готельні господарства приймають ті чи інші форми в кожній окремій країні, та й усередині однієї країни також можуть бути суттєві розбіжності.

У Західній Європі, де розміщення в готелях порівняно дороге, поширені недорогі пансіони і будинки для гостей, що користуються популярністю серед подорожуючої молоді і бізнесменів. В&В у багатьох європейських країнах відіграють ключову роль у розширенні готельних місць під час проведення масштабних спортивних і культурно-масових заходів. Наприклад, встановлено, що понад 60 % футбольних уболівальників у Західній Європі розміщуються у недорогих приватних пансіонах. Розвинена транспортна інфраструктура західноєвропейських країн й умови Шенґенської угоди (безвізовий режим в'їзду-виїзду в Європейському союзі) дозволяють значній кількості європейських футбольних уболівальників вільно подорожувати з однієї країни в іншу країну. Крім того, в Європі понад 70% туристів під час подорожей розміщуються у неготельних засобах розміщення, більшу частину з яких становлять саме приватні гостинні садиби.

В Італії агротуризм завойовує все більшу популярність. Він почав розвиватися тут ще в 70-х роках минулого століття як додаток до основної сільськогосподарської діяльності. Спочатку передбачалося, що розміщення туристів буде непрофільною діяльністю фермерів, яка дозволить дещо зміцнити їхнє фінансово-економічне становище без необхідності великих інвестицій. Агротуризм 20--30-літньої давнини був не тільки дешевим, але і по-справжньому спартанським і тому не користувався великою популярністю.

Ситуація почала змінюватися близько 10 років тому, що, цілком ймовірно, було викликано двома основними причинами. По-перше, в усьому світі почав зростати інтерес до екологічного туризму, й агротуризм дуже добре вписався в нову моду. По-друге, як внутрішній італійський ринок, так і ряд важливих іноземних ринків (насамперед німецький) досягли значного рівня насичення і вимагали нового продукту, що виходить за рамки традиційних видів «пляжного» туризму та екскурсійних турів по найбільших містах країни.

Об'єкти розміщення трансформувалися і почали вимагати значних інвестицій. Сучасний агротуризм в Італії -- це вже не скромні кімнати і 3--4-місним розміщенням у сільських будинках, а справжні міні-готелі рівня 3--4-х зірок з антикварними меблями, прекрасно обладнаними санвузлами, басейнами, тенісними кортами. Дуже часто під них реконструюються садиби XVI--XVIII століть або невеликі старі монастирі. Агротуристичні комплекси надають своїм клієнтам можливість займатися різними видами спорту, здійснювати кінні й піші прогулянки, організують екскурсії для огляду місцевих визначних пам'яток і навколишніх місць, де туристи із задоволенням відвідують сільські ярмарки і середньовічні костюмовані свята.

І, нарешті, все важливішу роль починає відігравати кухня. Агротуризм надає можливість не тільки смачно й якісно поїсти, але й привезти із собою як сувеніри дорогі й рідкісні вина, особливі продукти: трюфелі, спеціальні сорти сиру й оливкової олії, що не надходять у міські магазини. Так, на даний час в Італії розроблено понад 70 винно-гастрономічних маршрутів, що значною мірою пов'язані з агротуризмом. Зрозуміло, велика розмаїтість послуг не могла не позначитися і на цінах в агротуризмі, які низькими назвати вже не можна: у середньому пристойна двомісна кімната зі сніданком коштує не менше $60--80 на день. До них треба додати плату за додаткові послуги: харчування, спортивні площадки, екскурсії, а також оздоровчі й косметичні програми так званих beaty-farm -- «ферм краси».

За офіційними статистичними даними на даний час в Італії нараховується близько 6 тисяч сільських відпочинкових комплексів, на кожний з яких припадає приблизно 10--12 спальних місць. Щорічно їх відвідують понад 400 тисяч туристів, що зупиняються на досить тривалий термін -- у середньому на 6 ночівель. Агротуристські об'єкти розміщення рідко бронюються через турагентства, а намагаються використовувати прямі контакти з клієнтами через мережу Інтернет, рекламні публікації і виставки й тому залишаються «тіньовим» сегментом туризму. Експерти Confagricoltura оцінюють річний оборот цієї сфери в $400--500 млн.

В основному агротуризм розвинений у Північній і Центральній Італії, причому безсумнівними лідерами тут є Тоскана і Південний Тироль. Саме в цих двох областях концентрується майже половина агротуристських підприємств усієї країни і саме сюди направляється половина потоку туристів цієї сфери.

В Іспанії сільський зелений туризм вважається одним із додаткових секторів туріндустрії, і в останні роки помітний його значний ріст. Найбільшою популярністю сільський відпочинок користується в гостей з Каталонії -- 24%, Мадриду -- 23%, Валенсії -- 16,3%, Андалусії -- 9,6% і Країни Басків -- 10% [3].

Соціологічні опитування показують, що 31,5% подорожуючих віддають перевагу такому виду відпочинку через природу. 46% -- просто відпочивають і насолоджуються неробством, 33% -- крім того, практикують різні прогулянки і 25% -- замовляють екскурсії. 15% туристів подорожують з друзями або з сім'єю, 13% відвідують культурно-історичні місця, а 12% займаються спортом.

Сільський туризм в Іспанії передбачає розміщення на фермах, у сільських будинках, невеликих сільських готелях. Власники таких будинків в Іспанії об'єднані в асоціації, завдання яких полягає в тому, щоб категорізувати сільські туристичні об'єкти в залежності від рівня надаваних послуг і контролювати їхню відповідність вимогам асоціацій.

Асоціації сільського туризму Іспанії пропонують такі основні типи розміщення:

1. Розміщення на фермах і в садибах в одному будинку на одній території з господарями, в окремих кімнатах, спеціально обладнаних для прийому туристів. Спокій і невтручання в особисте життя туристів гарантуються.

2. Розміщення в номерах сільських готелів, спеціально обладнаних для прийому туристів (HR -- hotel rural -- сільський готель).

3.Розміщення в історичних будинках (замках, палацах, монастирях), розташованих у сільській місцевості або у невеликих містечках (СА -- castillo -- замок, історичний будинок).

4. Оренда цілого будинку однією чи родинною групою туристів (CR casa rural -- сільський будинок).

Сільський зелений туризм в Угорщині в останні роки розвивається швидкими темпами. На заході Угорщини відкрито два нових готелі: Kolping Hotel у Alsopahok (округ Залу) і Club Dombogomajor у Cserszegtomaj (поруч із кордоном з Австрією). У комплексі Kolping усі вісім «натуральних» будинків обставлені натуральними сосновими меблями, у всіх будинках є kemence (Угорська глиняна піч у формі стога сіна). Тільки ванна кімната має сучасне обладнання. Готель користується великою популярністю серед німецьких туристів. У планах будівництво ще чотирьох будинків, організація оздоровчих турів, велосипедних маршрутів, безкоштовного дитячого саду.

В Японії поширені традиційні додаткові засоби розміщення «рекан». Подібність рекан зі звичайним В&В полягає лише в тому, що вони управляються сімейним бізнесом, як правило, завжди переданим у спадщину від батька до сина, і розміщуються в житловому будинку, де проживає сім'я -- власник. Японці, що зупиняються в рекан, є винятковими прихильниками своєї національної культури і традицій. Готелі рекан обов'язково оформляються й національному стилі, стінки між приміщеннями виготовлені з рисового паперу, гості сплять на циновках і харчуються винятково стравами традиційної кухні, а персонал готелю дотримується всіх національних і релігійних ритуалів і церемоній. Зрозуміло, що в таких готелях іноземці практично не зупиняються. Причому окремі рекан можуть прийняти нового гостя лише за наявності особливого рекомендаційного листа від свого постійного клієнта, який у такий спосіб ручається за нового постояльця.

У колишньому СРСР і нинішній Україні будинки для прийому гостей були поширені в основному, в курортних містах чорноморського узбережжя, передгірської та гірської частин Українських Карпат і поблизу великих транспортних вузлів. Звичайно, в українських гостинних садибах плата за послуги розміщення вигідно відрізняється від готельних тарифів. Однак послуги сніданку найчастіше, як правило, не входять у загальну вартість.

Радянська адміністративно-планова економічна система, дуже ефективна в первинній і вторинній сферах (видобувна промисловість, важке і середнє машинобудування, сільське господарство і т. д.), за своєю політикою залишкових пріоритетів наклала негативний відбиток на сферу послуг. Послуги державних і відомчих готелів, курортів і санаторіїв у радянський час були предметом літального дефіциту через доступність за цінами, цільове обслуговування за путівками профспілок, нечисленність місць, завдяки чому керівний і обслуговуючий персонал готелів і курортів, не зникнувши до реальної конкуренції, показав свою недієздатність і відсутність культури роботи з клієнтами в період лібералізації економічних відносин 90-х років. З огляду на ці фактори сільський зелений туризм в Україні має величезні перспективи для поступального розвитку.

Принаймні вже на цей час українські гостинні садиби за рівнем обслуговування та умовами комфорту не те що не поступаються, її багато в чому і випереджають традиційні готелі [4].

Таким чином, в зарубіжній практиці існує два основних види організації такого відпочинку міських мешканців близького регіону і населення з інших місцевостей або іноземних туристів шляхом:

-- здачі в найм невеликих будиночків, квартир або кімнат у невеликих сільських готелях або котеджах, улаштованих у мальовничих місцевостях;

-- організації проживання відпочиваючих у сільському будинку безпосередньо в сім'ї. Це дозволяє туристам глибше увійти в стиль сільського життя, познайомитися з новими людьми, пізнати цікаві звичаї, взяти посильну участь у сільськогосподарських роботах, харчуватися за одним столом тощо. Зрозуміло, це створює певні незручності й клопоти власникам, адже не завжди гості бувають дуже комунікабельні, але ця діяльність приносить у дім настільки необхідні додаткові гроші і певну розмаїтість у рутину сільського життя. Для гостей спеціально виділяються одна або кілька кімнат, надаються постільна білизна і необхідні речі, харчування, нерідко й навіть одяг і взуття.

1.3 Характеристика закарпатської області як туристично привабливого регіону

Закарпаття -- це край, який дав Україні чимало чудових вчених, талановитих художників та майстрів сцени. Область традиційно вважається базовою в організації та проведенні багатьох міжнародних і всеукраїнських наукових, мистецьких форумів. Тут функціонують 4 державні вузи з вищою формою акредитації, впорядковано цілу мережу загальноосвітніх шкіл з врахуванням інтересів та духовних потреб представників національних меншин, створено 9 навчальних закладів нового типу. Діють 5 професійних театрів, 659 клубних установ та центрів дозвілля, 4 музеї, обласна філармонія.

Сьогодні 95% населених пунктів края - це сільські поселення, в яких проживає 70% населення. У області діє приблизно 600 найрізноманітніших туристичних маршрутів, які забезпечують розвиток сільського туризму, з яких приблизно 400 атестовані. Карпати знову стають популярними як в нашій країні, так і за її межами. Уперше на новорічні і різдвяні канікули не вдалося розмістити в області на наявній матеріальній базі усіх охочих відпочити. Завдяки організації молодіжних і сімейних турів (спортивний, екотуризм, пригодницький, релігійний, конференц-туризм, пізнавальний, тематичний, індивідуальний і інші) на в Закарпатті.

Використання для розміщення екотуристів вже наявні туристичних комплексів, а також приватний житловий фонд, задіювання природних оздоровчих чинників, аттрактивних ландшафтів, привабливих історико-архітектурних об'єктів, якими багата область. Недорога, ефективна і доступна туристична інфраструктура сільського туризму в Закарпатті.

У Закарпатті розвивається і так звана елітарна рекреація. У важкодоступних, але дуже барвистих і унікальних місцях регіону створюються нові туристичні об'єкти, які можуть розвиватися в комплексі з розвитком полювання, рибальства і інших супутніх галузей.

Намітилася тенденція на інтенсифікацію внутрішнього туризму. У зв'язку з цим хороша перспектива намічається в розвитку гірськолижного відпочинку. Є унікальні і рідкісні умови для нашого гірського і сільського туризму. Сьогодні вже усі розуміють і те, що наш турист і рекреант в основному знаходиться на Сході.

Говорячи про внутрішній туризм, слід зазначити на особливій ролі і відповідальності за розвиток заповідних територій. Місцеві біосферні заповідники, національні і регіональні ландшафтні парки займають більше 130 тисяч гектарів. Щорічно їх відвідує приблизно 300 тисяч чоловік. Проте розвитком туризму тут поки що займаються недостатньо, а це повинно б стати одним з основних напрямів їх діяльності. Така практика діє у всьому світі. Так повинно бути і у нас. Прикладом може служити діяльність Синевирського національного парку.

Перевагою сільського туризму у Закарпатті є те, що в Закарпатті найбагатший туристичний потенціал, Закарпатська область визнана найбільш перспективною рекреаційною зоною (здравницею) Європи, тут можливе цілорічне (позасезонне) обслуговування туристів, область знаходиться на стиках 5-ти країн, в області є 8 старовинних замків, велика кількість старовинних церковних соборів і храмів, монастирів і древніх кладовищ (християнських і іудейських), близько 60% території області покрита красивими лісами і горами у тому числі і альпійськими лугами (полонинами), знаходяться унікальні заповідники "Стужица", "Карпатський біосферний заповідник", "Синевир", розвинена інфраструктура шосейних і залізних доріг, через Закарпаття проходитиме п'ятий транспортний коридор Трієст - Любляна - Будапешт - Чіп з цілою інфраструктурою: готелями, кемпінгами, магазинами, автозаправками, станціями техобслуговування - усім що потрібне туристові. До цього коридору прив'язані санаторії, пансіони, бази і табори відпочинку, а також використана наявність великої кількості мінеральних джерел, багатств народного фольклору, килимоткацтва, різьблення по дереву, гончарне мистецтво, мистецтво вишивки і інше, проживають дуже доброзичливі люди.

Асортимент послуг сільського туризму дуже широкий:

- замковий тур (автомобільний, велосипедний);

- тур по місцях бойових дій першої і другої світової війни -" лінія Арпада", історичних місць пов'язаних із затвердженням Карпатської України (пішохідний, кінний, велосипедний, лижний, автомобільний);

- тур по полонинам (пішохідний, кінний, велосипедний, лижний, автомобільний);

- тур по заповідниках "Стужица", "Карпатський біосферний заповідник", "Синевир" (пішохідний, велосипедний, кінний, лижний, автомобільний);

...