Дослідження системи управління міжнародним туризмом (на прикладі туристичного агенства "Галопом по Європах")

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Актуальність роботи. Перебудова системи управління національною економікою створила нові умови функціонування підприємств туристичного бізнесу, що потребує реформування системи управління, підвищення ефективності діяльності підприємств туристичного бізнесу в нових умовах. На сьогодні значно сповільнились темпи зростання обсягів господарської діяльності підприємств туристичного бізнесу, нижчою стала ефективність використання матеріальних і трудових ресурсів. Та завжди необхідно прагнути підвищення економічних показників і соціальної ефективності. Для цього необхідно вдосконалити роботу підприємств.

Теоретичною та методологічною основою є праці вітчизняних та закордонних вчених: В. Абрамова, І. Балабанова, С. Гаврилюк, В. Гончарова, Г. Дехтяря, М. Луцишина, А.Мазаракі, Т.Ткаченка, О. Сидоренка, Л. Федулової, Л. Шульгіни, Лігоненка Л., Градова А., Уткіна Е., Аістова М., Чернявского А., Бочарова В., Мазура И., Тренева В., Шапиро В. та ін.

Мета і завдання дослідження. Досягнення поставленої в роботі мети передбачає розв'язання наступних завдань дослідження:

- встановити особливості й тенденції розвитку світової сфери відпочинку та її складових (туристичного бізнесу) в умовах глобалізації світової економіки;

- виявити особливості становлення й тенденції розвитку українського туристичного бізнесу;

- розробити методичні підходи щодо оцінки стратегічного управління туристичним підприємством;

- визначити основні напрями подальшого розвитку туристичного бізнесу в Україні на прикладі туристичного агентства «Галопом по Европах» та запропонувати можливі шляхи удосконалення управління туристичним агентством.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є туристичне підприємство “Галопом по Європах”.

Предмет дослідження. Предметом роботи є дослідження ефективності управління господарською діяльністю даного підприємства.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в процесі дослідження використовувалися як загальнонаукові, так і спеціальні наукові методи. Головним із них є діалектичний метод пізнання, на основі якого розглянуті теоретичні підходи відносно до туристичних підприємств України та інших країн. Логіко-семантичний метод дав змогу сформулювати окремі ключові категорії й поглибити понятійний апарат дослідження, визначити сутність, зміст функцій, повноважень об'єктів, а також особливостей та механізмів реалізації їх повноважень. За допомогою історико-порівняльного методу досліджувалось вітчизняне законодавство минулих років, щодо розвитку та існування туристичного бізнесу. Структурно-функціональний підхід дозволив розкрити природу й особливості функціонування таких підприємств . При дослідженні структури підприємства, було використано системно-структурний підхід.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНИМ ТУРИЗМОМ

1.1 Туризм як сфера послуг в народному господарстві України

Туризм є важливою галуззю економіки України.

Туризм-- тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування.

Туризм забезпечує значний внесок в економіку країни, сприяє створенню нових робочих місць, задовольняє культурно - пізнавальні, оздоровчі та інші потреби населення, прискорює інтеграційні процеси в соціально - економічній сфері життя.

Туризм проявляється як форма суспільного споживання специфічних благ, послуг та товарів, що об'єктивно розвинулась внаслідок соціологізації відтворювальної функції, утворивши галузь діяльності зі створення цього специфічного продукту та організації його споживання, яка за кінцевим призначенням та характером діяльності належить до споживчих галузей господарства.

Згідно рейтингу Всесвітньої Організації Туризму, Україна займає 8 місце у світі за кількістю туристичних візитів. Країну щороку відвідують більше 20 мільйонів туристів (25,4 млн. у 2013 р.), в першу чергу із країн східної Європи, а також західної Європи, США і Японії[3].

Щороку Україну відвідують понад 17 мільйонів туристів (18,9 млн іноземних громадян у 2012), насамперед з Росії та Східної Європи, а також Західної Європи та США. Структура в'їзного потоку за країною походження виглядає таким чином: країни СНД -- 11,9 млн осіб (63% загального в'їзного потоку), країни ЄС -- 6,3 млн осіб (33%), решта країн -- 0,6 млн осіб (4%).

Невід'ємною складовою світового туристичного процесу є вітчизняна туристична галузь. Попри всі політичні та соціально-економічні негаразди останніх років індустрія туризму стала тією галуззю народного господарства України, яка з року в рік без залучення державних дотацій стабільно нарощує обсяги виробництва туристичного продукту.

Туризм в Україні може і повинен стати сферою реалізації ринкових механізмів, джерелом поповнення державного та місцевих бюджетів, засобом загальнодоступного і повноцінного відпочинку та оздоровлення, а також ознайомлення з історико-культурною спадщиною та сьогоденням нашого народу і держави.

Пріоритетним видом туризму для України залишається іноземний (в'їзний) туризм як вагомий чинник поповнення валютними надходженнями державної скарбниці та створення додаткових робочих місць.

Нині Україна має понад 4,5 тис. закладів розміщення туристів і відпочивальників на 620 тис. місць, але вони потребують модернізації та реконструкції відповідно до міжнародних стандартів. Крім того, підтримання в належному стані потребують і рекреаційні зони, пам'ятки культури та архітектури України, інші об'єкти туристичних чи екскурсійних послуг.

Туристична індустрія для багатьох країн є одним із основних джерел отримання доходів до бюджету. В Україні вона перебуває у початковій фазі свого розвитку [24], не зважаючи на те, що країна має значний рекреаційний потенціал. В Україні є традиційні і перспективні санаторно-курортні і туристичні райони з ефективними унікальними ресурсами для відпочинку і лікування міжнародного, державного та місцевого значення. На сьогоднішній день туристична інфраструктура в Україні є недостатньо розвинутою і нераціональною, якість сервісу низька. Це зумовлює її низьку привабливість. Проте, Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах І лиманах Чорного і Азовського морів, водойм і річок, в Кримських горах і Українських Карпатах [25]. За даними «Майер Консалтінг» від 01.02.14 в минулому році популярність України для туристів зросла: за даними офіційної статистики, приріст туристів до України в першій половині 2013 р., в порівнянні з аналогічним періодом 2011р., склав 16%. Кількість іноземних туристів за позначений період 2013 р. склала 6,6 млн. - стільки ж, скільки за 2010 р. [26].

Курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15 % території). До прийняття Закону України "Про курорти" на території України постановами Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР було затверджено межі округів та зон санітарної охорони 27 курортів та положення про 33 курорти. На даний час за формальними ознаками до курортів можна віднести лише 27 територій, при цьому, з юридичної точки зору жоден з курортів повністю не відповідає вимогам Закону України "Про курорти".

Закон України "Про курорти" передбачає створення Державного кадастру природних територій курортів України. Невиконання робіт із визначення меж округів та зон санітарної охорони курортів унеможливлює розроблення й затвердження генеральних планів курортів, коригування містобудівної документації населених пунктів курортних територій Негативним наслідком цього є систематичні порушення законодавства щодо використання земель курортного та рекреаційного призначення [27].

Експлуатаційні запаси мінеральних вод забезпечують використання їх в об'ємі понад 64 тис. куб. метрів на добу, з яких використовується лише 8 %. Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України не розроблено, недостатнім є державний контроль за їх раціональним використанням та охороною, дотриманням режимів зон санітарної охорони тощо. У цілому можна констатувати, що природні ресурси країни використовуються неефективно, існує загроза їх руйнування і знищення.

На державному обліку в Україні перебуває понад 130 тис. пам'яток, з них: 57 206 - пам'ятки археології (418 з яких національного значення), 51 364 - пам'ятки історії , 5926 - пам'ятки монументального мистецтва, 16 293 - пам'ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні.

Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з яких мають статус національних. До Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включено: Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру в м. Києві, історичний центр м. Львова [27].

До 70 % об'єктів культурної спадщини перебуває в незадовільному стані (кожен десятий об'єкт в аварійному) та потребує проведення робіт з реставрації або реконструкції, облаштування для туристичних відвідувань.

Низький рівень розвитку культурно-пізнавального туризму, спричинений, в основному, відсутністю нормативно-правового забезпечення питань використання культурної спадщини в туризмі, обмеженою транспортною доступністю більшості об'єктів, занедбаним станом об'єктів культурної спадщини, не підготовленістю музейних експозицій та прилеглих територій до туристичних відвідувань, в тому числі іноземними туристами та особами з особливими потребами. Більшість музейних експозицій тематично складні та побудовані на застарілих методологіях і технологіях. Суттєво ускладнює належне використання об'єктів культурної спадщини недостатність фахівців туристичного супроводу та їх невідповідна кваліфікація.

Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування привабливого туристичного іміджу країни, високоякісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування. Слабкий розвиток має мережа туристичних інформаційних центрів, відсутні туристичні представництва України за кордоном та офіційний інформаційний портал, за допомогою яких туристи, в тому числі іноземні, могли б отримувати інформацію щодо національного та регіональних туристичних продуктів. Можна зробити висновок, що розвиток туристичних послуг на сучасному етапі в Україні знаходиться на незадовільному рівні. Є багато проблем які треба нагально вирішувати. Розглянемо стан готельного бізнесу в Україні.

Розвиток туризму в Україні суттєво впливає на такі сектори економіки, як транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є одним із найбільш перспективних напрямків структурної перебудови економіки. За підрахунками Всесвітньої Туристичної Організації, у 2013 році за кількістю прибулих іноземних туристів Україна займала 22 місце у світі (5,8 млн. осіб, що становить близько 1 % від світових туристичних прибуттів). За прогнозними розрахунками щодо розвитку в'їзного туризму в Україні прогноз на 2015 рік - 25,1 млн. осіб; прогноз на 2020 рік - 30,0 млн. осіб.

Як і для багатьох європейських країн, де найбільш потужними є туристичні потоки між сусідніми державами, так і для України, на перспективу, сукупна частка туристичного обміну з Росією, Білоруссю та Молдовою коливатиметься в межах 60 % в загальних обсягах туристичних потоків.

Окрім цього, сусідні країни забезпечуватимуть і потужні потоки одноденних відвідувачів, зокрема транзитних, чисельність яких щорічно збільшуватиметься.

Аналізуючи перспективи розвитку туристичної індустрії в Україні на наступні десять років, перш за все, необхідно підкреслити, що сучасний туризм - це та сфера економіки і життєдіяльності суспільства в цілому, яка в тій чи іншій мірі інтегрує практично всі галузі. Саме це і визначає одне з перших місць, яке займає туризм у світовій економіці. Саме цей фактор повинен стати головним у формуванні нового державного підходу до туризму як тієї галузі, пріоритетний розвиток якої може позитивно вплинути на економічний і соціальний стан країни в цілому, стимулювати ряд важливих галузей економіки, сприяти зміцненню нового позитивного іміджу України на світовій арені.

У світовій практиці чимало прикладів, коли загалом бідна країна (наприклад, Республіка Зеленого Мису, Кенія, Куба), вклавши значні кошти в інфраструктуру туризму і створивши сприятливу законодавчу базу, отримує мільярдні прибутки. А та ж Португалія, країна з 12-мільйонним населенням, нині приймає 25 мільйонів іноземців на рік. І це - результат багаторічної, продуманої політики держави в сфері туризму: створення ефективної інфраструктури, справедливе законодавство й оподаткування [27].

Щороку наші співвітчизники, виїжджаючи на відпочинок за кордон, «інвестують» у світовий туризм понад мільярд доларів.

Стратегічною метою розвитку туристичної індустрії в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому ринку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля. Програма дій, зорієнтована на досягнення цієї мети, має бути синхронізованою із загальними темпами становлення ринкових механізмів і співвідносною з політикою структурних реформ в економіці. Вона повинна також враховувати накопичений досвід розвитку туризму у світі, що створює сприятливі умови доопрацювання та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму [28].

Нарощування темпів та підвищення ефективності роботи підприємств сфери туризму, становлення туристичної галузі як однієї з провідних галузей вітчизняної економіки стримується невирішеністю низки питань, розв'язання яких потребує державного регулювання та підтримки виконавчих органів влади.

На думку одного з провідних спеціалістів туризму Роберта А. Браймера, "у теперішній час найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Коли на туризм не зважають, його доходи не визначені, відсутнє ретельне планування та, як наслідок, відсутній і розвиток. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, відтоді можна розраховувати на видимі результати".

Одне із ключових питань, яке необхідно вирішити в найближчий час, - питання оптимізації взаємодії туризму і культури як на рівні центральних органів влади, так і на місцях. Культурна спадщина, музеї, театри в більшості країн світу є винятково важливим фактором залучення туристів, генерації міжнародних і локальних туристичних потоків. І в результаті цього, свого клієнта отримують транспорт і громадське харчування, готелі, місцева промисловість та ін. [36].

Подальший розвиток демократії, політична стабільність, визначення пріоритетних напрямків економічного розвитку, майбутній вступ України до НАТО та ЄС - все це забезпечить створення високоприбуткової туристичної галузі, яка задовольнить потреби внутрішнього та міжнародного туризму, з урахуванням природно-кліматичного, рекреаційного, соціально-економічного та історико-культурного потенціалу країни, її національних особливостей.

Важливими факторами, що впливатимуть у подальшому на розвиток ринку туризму, є демографічні зміни, матеріальний та соціальний стан населення, рівень освіти, тривалість відпустки, професійна зайнятість та багато інших чинників.

Демографічна структура населення України та аналіз вікових груп, які найбільше подорожують, ще раз підтверджують, що в Україні найбільш активна частина населення від ЗО до 40 років, на відміну від економічно розвинених країн, де люди старшої вікової групи (55-60 років) відіграють все більш важливу роль у міжнародному туризмі. Основними постачальниками цієї категорії туристів є США, Канада, Японія та країни Європейського Союзу. Населення цих країн, незважаючи на швидкі темпи старіння, залишається фізично активним і, що не менш важливо, краще забезпеченим.

Поступове збільшення кількості працюючих, забезпечення більш високого доходу на кожного члена сім'ї, підвищення тривалості оплачуваної відпустки та гнучкість робочого часу поступово розширять такі сегменти туристичного ринку, як поїздки з метою відпочинку і в період відпусток, відвідування тематичних парків і культурних заходів, здійснення ділових поїздок, короткочасних подорожей і маршрутів вихідного дня тощо [37].

Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.

Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян. Туристичний ринок дуже відчутний до змін в економіці. За стабільних цін зростання особистого споживання на 2,5 % збільшує витрати на туризм на 4 %, а зростання особистого споживання на 5 % - на 10% [40].

Щорічне збільшення доходів громадян України приведе до більш інтенсивної туристичної діяльності і, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини

Прогноз є, і мета визначена і цілі поставлені, загалом і ситуація не погана, але чи використаємо ми його так і залишиться відкритим питанням у майбутньому.

1.2 Особливості управління міжнародним туризмом в Україні

Останні роки двадцятого століття характеризуються глибокими змінами в світовій економіці і міжнародних відносинах. Відбувається подальше зміцнення всестороннього співробітництва Європи та Америки, поглиблюються інтеграційні процеси, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. Складовою частиною цих процесів виступають міжнародні туристичні зв'язки, вплив яких на світове господарство і міжнародні відносини неухильно зростає.

Швидке зростання туристичного руху, його комплексний характер і все більший вплив на самі різні сторони життя сучасного суспільства обумовлюють необхідність теоретичного вивчення і узагальнення складних і різноманітних процесів міжнародних туристичних зв'язків.

На мій погляд, міжнародний туризм є однією з форм міжнародних економічних відносин, історія розвитку яких починається ще за часів А. Сміта і Д. Рікардо. Центральне місце тут належить теорії порівняльних витрат, яка в тій чи іншій формі лежить в основі багатьох сучасних теорій міжнародних економічних відносин. А. Сміт, намагаючись обгрунтувати вигідність світової торгівлі писав: "Якщо якась чужа країна може постачати нас яким-небудь товаром по більш дешевій ціні, ніж ми самі в змозі виготовляти його, набагато краще купляти його в неї на деяку частину продукту нашої власної промислової праці, прикладеної в тій галузі, в якій ми володіємо деякими перевагами".

Значно далі в розв'язанні цього питання пішов Д. Рікардо. Розробляючи вчення про зовнішню торгівлю, він мав на увазі не тільки вирішення проблеми в теоретичному плані, а й виконання чисто практичного завдання. Своїми теоретичними висновками він намагався довести необхідність ведення вільної торгівлі не пов'язаної з будь-якими обмеженнями в умовах якої на його думку, всі країни отримають більшу вигоду від розвитку зовнішньої торгівлі. Суть теорії Д. Рікардо полягає в тому, що кожна країна отримує "вигоду" від розвитку зовнішньої торгівлі, використовуючи різницю в витратах виробництва окремих товарів і послуг в різних країнах. Д. Рікардо доповнив теорію А. Сміта положенням про відносну перевагу в витратах, яке полягає в доцільності спеціалізації країни на виробництві тої продукції чи послуг, по яким вона має найбільші переваги в витратах. На думку Д. Рікардо, для країни невигідно розвивати ті галузі, де витрати виробництва нижчі ніж в інших країнах, але різниця в витратах менша, ніж по продукції чи послугах найбільш продуктивної галузі в даній країні.

В цій теорії є раціональне зерно. Дійсно, країні вигідно продавати ті чи інші послуги, національні витрати виробництва яких відносно менші ніж по іншим товарам та послугам і купувати товари і послуги, витрати виробництва яких в даній країні відносно вищі.

Кардинальні зміни в житті суспільства, викликані бурхливим науково-технічним та соціально-економічним прогресом у 20-ому столітті суттєво трансформували теоретичне осмислення розвитку міжнародних економічних відносин. Ці зміни, в першу чергу, стосуються соціального статусу людини, так як підвищується рівень її життя, скоротився робочий час і збільшився вільний час, розширився освітній рівень, зросли психологічні навантаження на людський організм, більш інтенсивними стали умови праці та ритм життя, погіршився стан природного середовища і т.п. В зазначених умовах у людей відбувається природна трансформація цінносних орієнтацій, що проявляється у потребі відпочинку, спілкування з природою, розвитку духовності і т.п. Ці потреби виступають на одному рівні з матеріальними благами. З цих позицій швидко зростає роль і вага рекреаційної діяльності, як складної виробничої галузі специфічних товарів і послуг, які покликані задовольняти відповідні духовні і матеріальні потреби людей.

Відбувається подальше зміцнення всестороннього співробітництва країн Європи та Америки, розширюються торгові, культурні та науково-технічні зв'язки між ними. В результаті цих процесів розширюються і поглиблюються туристичні зв'язки - активна форма спілкування людей. В свою чергу неухильно зростає вилив міжнародного туризму на світове господарство і міжнародні відносини.

Туристичні зв'зки в міждержавних відносинах набувають все більшу вагу, а надходження від міжнародного туризму вже сьогодні становлять одну з найбільш значних частин "невидимого експорту". Подорожі до інших країн, на різні континенти стали для мільйонів осіб популярним способом проведення вільного часу. Минулого року подорожувало понад 475 млн.чол. Міжнародний туризм став найпотужнішою світовою галуззю промисловості і в експорті посідає третє місце після енергетики та машинобудування.

В багатьох країнах і регіонах туризм вже тепер є основним джерелом прибутків, а за чисельністю працівників індустрія туризму стала найбільшою в світі. У ній зайнято понад 140 мільйонів чоловік, тобто кожний 14-й працюючий.

Надходження з туристичних подорожей у світовому масштабі становлять понад 300 мільярдів доларів США. Найбільші прибутки отримують країни Західної Європи, США.

Незважаючи на збройні конфлікти в різних частинах світу, розвиток туризму триває, а Європа залишається найбільш відвідуваним туристами контингентом - 240 мільйонів чоловік тільки в минулому році.

Половина світових надходжень з туризму припадає власне на Європу. Підраховано, що до 2020 року туризм стане в Західній Європі найбільшою, з огляду на оборот, галуззю економіки, а щорічні надходження становитимуть близько 400 мільярдів доларів США. Серед п'яти найбільш відвідуваних країн світу першою є Франція, далі США, Іспанія, Італія, Австрія.

Іноземний туризм часто виступає як стабілізатор в платіжному балансі окремих краін.

Так, в Австрії надходження від іноземного туризму дозволяють цій країні щорічно покривати приблизно 80% дефіциту платіжного балансу по розрахункам за товари та послуги. В Італії надходження від іноземного туризму збільшують позитивне сальдо платіжного балансу на 120 - 130%. В Швейцарії надходження валюти від іноземного туризму займають по своїм розмірам третє місце після доходів країни від експорту продукції машинобудівної, хімічної та фармацевтичної промисловості. Валютні надходження від міжнародного туризму дозволяють створити резерви іноземної валюти, щоб потім обміняти її на світовому ринку на інші необхідні товари та послуги.

В умовах національного і культурного відродження України на шляху розбудови незалежної держави міжнародний туризм набуває виняткового значення, як важливий фактор міжгалузевих зв'язків, і ринкових відносин у народному господарстві нашої країни. Кожного року Україна приймає понад 250 тисяч іноземних туристів, що становлять 12% від рівня СНД та 0,05 -0,06% від світового рівня, а в сумі доходів відповідно 12,5 і 0,02 -0,03%. Це говорить про те, що питома вага України в міжнародному обміні туристами невелика. Так надходження від туризму в іноземній валюті в 1994 році становить трохи більше 1% експортної виручки всієї торгівлі країни.

Для порівняння відзначимо, що в Іспанії міжнародний туризм дає 17 мільярдів доларів США доходу, що дорівнює 30% від суми доходів щорічного експорту цієї країни. В Італії прибуток від туризму становить - 11%, в Данії - 8%, Австрії - 8% прибутків, які надходять від експорту товарів за кордон.

Наведені цифри показують, що в економіці України порівняно з промислово розвинутими країнами, міжнародному туризму належить поки що скромне місце, що не відповідає потенційним можливостям цього виду діяльності, як додаткового джерела надходження валюти в український бюджет.

Міжнародний туризм сьогодні розглядається, як частина сфери міжнародних послуг, прискорений розвиток якої відзеркалює глибоку внутрішню необхідність прогресу продуктивних сил і разом з цим є продуктом такого розвитку.

При розгляді факторів, що визначають підвищення ефективності суспільного виробництва розвитку індустрії туризму, поки що не приділяється серйозної уваги на державному рівні.

В якійсь мірі це пояснюється тим, що серед частини українських економістів склалось враження, що сфера обслуговування, навіть якщо вона поставлена як товарне виробництво, не створює елементів сукупного продукту і національного доходу, створеного в галузях матеріального виробництва.

Такий підхід серйозно заважає розумінню реального економічного змісту експлуатації туристичних ресурсів. Тільки признаючи рівнозначність праці витраченої на створення послуг і праці, що створює продукти, ми зможемо отримати уяву про загальну величину господарських благ, за рахунок яких суспільство задовольнить свої необхідні потреби.

Тільки в цьому випадку підприємства які обслуговують відпочинок, можуть розглядатись як частина особливої галузі економіки і можна ставити питання про порівняння ефективності вкладених коштів в розвиток індустрії туризму і інших сфер господарювання. Сучасна індустрія туризму - складна галузь народного господарства і щоб забезпечити швидкий її розвиток, необхідна широка програма погоджених дій. Саме тому в багатьох країнах світу розвиток туризму розглядають зараз як одне з найважливіших завдань загальнонаціональної програми економічного розвитку.

Не дивлячись на те, що характерними рисами міжнародного туризму є динамічний його розвиток, а також постійно зростаючий вплив на світову економіку і міжнародні відносини, теоретична проблема розвитку туризму до цих пір відстає від вимог життя.

Швидке зростання туристичного руху, його комплексний характер і все більший вплив на різноманітні сторони життя сучасного суспільства висувають вимоги теоретичного дослідження і узагальнення складних і різносторонніх процесів міжнародних туристичних зв'язків. Багато проблем, які стоять перед туризмом викликають необхідність досліджень в цій області.

Міжнародний туризм багатосторонньо впливає на світову економіку, світогосподарські зв'язки, формування і розвиток міжнародних економічних відносин. Тому економічна наука проявляє все більшу зацікавленість до цієї проблеми.

Цілий ряд економічних досліджень провів вчений М.А. Ананьєв. Так в роботі "Міжнародний туризм" він показує, що найбільша кількість туристів в світі відвідують Європу - 74,2%, 16,7% подорожують Північною Америкою, 3,2 - Латинською Америкою, 3,4 - приїздять на Близький Схід, 1,8% - в Африканські країни, 1,7% - Азію та Австралію.

Надходження валюти в % розподіляється наступним чином: в Європейські країни - 62,4%, країни Північної Америки - 16,4 %, Латинської Америки - 11,7%, Африканські країни - 2,5%, Ближній Схід - 2,5%, Азія та Австралія - 4,5%.

Проаналізувавши ці дані приходимо до висновку, що доля Європи по доходах менша ніж по відвідуванню туристів. Це пов'язано в першу чергу з поширенням тут короткочасних поїздок в сусідні країни, в деякій мірі нижчими цінами на туристичні послуги в ряді Європейських країн.

Об'єм надходжень від іноземних туристів по окремих країнах представляє все більш різноманітну картину, обумовлену, як різним рівнем розвитку туризму так і великими коливаннями в розмірах надходження з розрахунку на одного туриста.

В Європейських країнах, наприклад, амплітуда цих коливань складає від 10 до 300 доларів і більше. Але для більшої повноти економічної оцінки долі міжнародного туризму для кожної країни, необхідне також співставлення надходжень іноземних туристів з витратами на поїздки за кордон, власних туристів. Це тим більш важливо, що існує певний зв'язок між приїздом іноземних туристів і виїздом за кордон власних туристів, особливо по окремим видам туризму (наприклад по науково-культурному обміну, спорту, професійному туризму).

В багатьох країнах світу надходження від іноземного туризму являються основним джерелом отримання інвалюти. Окрім безпосередніх витрат на обслуговування іноземні туристи витрачають кошти на придбання автомобілів, аудіо, відеотехніки, сувенірів та інших товарів.

Позитивний вплив на національну економіку має і те, що гроші витрачені іноземними туристами, функціонують в економіці країни як засіб обігу, як засіб нагромадження. Коли турист оплачує рахунок за готель, харчування та інші послуги, внесені ним гроші не залишаються без руху, вони використовуються для оплати цілого ряду послуг інших сфер діяльності.

Так по даним американських спеціалістів сума отримана, наприклад, за обслуговування в готелі, витрачається наступним чином: зарплата - 35-40%, адміністративні витрати - 7-10%, комісія туристичним агентам - 5%, ремонт на утримання - 5-7%, податки - 10-12% і інше, а кошти отримані від продажу харчування, ідуть на купівлю продуктів - 35-37%, зарплату - 30-35%, страхування - 3-5%, повернення грошей кредиторам - 6% та інші.

Процес створення і споживання послуг в більшості випадків передбачає особистий контакт виконавця послуг і їх споживача, всебічне врахування індивідуальних особливостей та запитів споживача.

Тому процес надання послуг в меншій мірі піддається механізації та автоматизації, ніж виробництво товарів.

За підрахунками американських вчених для обслуговування кожної тисячі туристів, проживаючих в готелях будь-якого району США, необхідно 279 посад в закладах безпосередньо обслуговуючих туристів і 107 посад в галузях побічно пов'язаних з туризмом, а на кожну тисячу туристів, розташованих в кемпінгах - 57 посад в сфері безпосередньо зв'язаній з наданням послуг туристам і 32 посади в допоміжних галузях.

Аналізуючи теоретичні дослідження міжнародного туризму в Україні українські вчені В.С. Кравців, В.К. Євдокименко, М.М. Габрель, М.В. Копач наголошують, що спочатку необхідно вивчити і врахувати досвід багатьох країн світу у цій сфері.

Світовий досвід розвитку міжнародного туризму представляє для нас безумовний інтерес у всіх відношеннях: починаючи з організації обслуговування і закінчуючи питанням економічної ефективності. Досягнуті окремими країнами економічні показники розвитку туризму дійсно вражають. Резонно напрошуються аналогії: чи може Україна, володіючи потужним туристичним потенціалом, зайняти чільне місце серед країн світу - туристичних лідерів?

При всій привабливості такої перспективи мусимо дати об'єктивну відповідь на інше запитання: чи може процвітати туризм в умовах кризової економіки? Не претендуючи на вичерпну і однозначну відповідь відзначимо лише, що існують різні точки зору з цього приводу.

Дехто вважає, що сучасну індустрію можна створити у будь-якій привабливій для туристів країні.

Як приклад наводяться такі країни, як Мексика, Бразилія, Перу, Кенія, Єгипет, Китай, Таїланд і найсвіжіший - Хорватія.

Інші автори досить категорично стверджують, що "самі по собі компоненти природно-кліматичного комплексу країни ще не гарантують безумовного успіху туристичної діяльності. В кінцевому підсумку визначним фактором є рівень економічного розвитку".

На підтвердження цієї думки наводиться ряд факторів політичної стабільності в державі, рівня сервісу та вартості і асортименту послуг.

Робиться однозначний висновок: "Туризму як внутрішньому так і міжнародному, без економіки, що динамічно розвивається, бути не може".

У книзі "Рекреаційна політика в Карпатському регіоні, принципи формування, шляхи реалізації" автори відзначають, що "на сучасному етапі на світовому ринку туристичних послуг сформувались своєрідні країни-монополісти: на долю Франції, США, Іспанії, Італії і Угорщини прпадає майже 40% всіх прибутків від міжнародних туристів, або понад 170 млн. чол. Цікаво, що в 1990 році Австрія прийняла контингент туристів, що в 2,6 раза перевищував чисельність постійного населення країни, в 2 раза більше від свого населення - Угорщина і Швейцарія. Протягом цього ж року населення Гонконгу, Греції, Іспанії, Португалії, Франції фактично подвоювалось за рахунок туристів, які відвідали ці країни".

Таким чином аналіз наведених даних підтверджує тезу про прямий взаємозв'язок між рівнем економічного розвитку країн і рівнем розвитку туристичної індустрії: 80% світового обсягу туристичних послуг припадає на промислово розвинуті країни.

Багато проблем, які торкаються розвитку міжнародного туризму на Україні висвітлені в багаточисельних і різнопланових працях таких авторів, як М.І. Долішній, В.С. Кравців, П.В. Жук, В. Новіков, Ю. Корягін, В.К. Євдокименко, М.М. Габрель, В. Дергачов, О. Живицький, М. Тараканов, О. Хуторний, В. Тинтулов та інші.

Так В. Новіков, Ю. Корягін у статті "Економічні проблеми іноземного туризму в Україні" підкреслюють що "важливими і малорозробленими проблемами іноземного туризму в Україні є питання його фінансування і кредитування. Останні повинні будуватись на положеннях Гаагської декларації по туризму, яка ухвалена Міжпарламентською конференцією по туризму, фундаторами якої були Міжпарламентська рада і Всесвітня туристська організація. Рекомендації декларації містять три тези, які мають велике значення для розвитку туризму.

Вони стосуються ролі парламентських державних та інших організацій щодо організації туристичної справи:

* законодавча діяльність повинна зводитись до аналізу, координації спрощення і регулювання розвитку, як внутрішнього такі міжнародного туризму;

* туризм повинен плануватись державною владою і керівниками туристичної індустрії на комплексній і послідовній основі з урахуванням усіх аспектів цього феномена (екологічних, соціальних, оздоровчих, економічних). Уряду слід забезпечити базову інфраструктуру для розвитку туризму; вжити спеціальних заходів для підтримки діяльності туристичних підприємств, особливо дрібних;

Наголос з боку уряду треба зробити на поширені індустрії туризму в різні регіони, на фінансування і стимулювання її розвитку".

Далі автори констатують, що для того щоб іноземний туризм мав історичний позитивний вплив на економіку країни необхідно значно розширити обсяг капіталовкладень у туризм. "Оскільки туристичні підприємства та організації за рахунок власних доходів не спроможні покрити дефіцит капіталовкладень, то для розвитку іноземного туризму необхідні додаткові джерела фінансування.

Значну частину фінансування ресурсів повинна виділити держава і направити їх насамперед на створення базової інфраструктури туризму".

Але дозволимо не погодитись з цією думкою, так як держава на даному етапі не в стані фінансувати розвиток туризму. Та і Закон України "Про туризм" в статті 11 "Джерела фінансування туризму" виключає фінансування туристичної діяльності за рахунок держави.

Тому необхідно розгорнути роботу по залученню іноземних інвестицій, створювати спільні підприємства, вишукувати позабюджетні фонди, розвивати інфраструктуру туризму за рахунок банківських та бюджетних кредитів, благодійних внесків та грошових позик громадян та юридичних організацій.

Велике значення для зміцнення теоретичної основи розвитку міжнародного туризму мають науково-практичні конференції проведені останнім часом в Черкасах, Косові, Трускавці та інших містах України.

Науковці та спеціалісти у своїх доповідях та виступах однозначно підкреслюють, що тільки комплексне розв'язання всіх проблем пов'язаних з розвитком міжнародного туризму в Україні дасть змогу активізувати діяльність такої важливої галузі народного господарства. Так, зокрема, Л.С. Гринів та О.М. Чабанюк у виступі "Фінансова та інвестиційна політика в рекреаційній індустрії" стверджують, що "фінансування за рахунок власних коштів представляється найбільш доцільним у фінансовому забезпеченні галузі. Однак на сьогоднішній день самофінансування суб'єктів господарювання не має перспективи у зв'язку з недосконалою податковою політикою та діючим механізмом ціноутворення".

Н. А. Мікула у виступі "Проблеми формування туристично-рекреаційних вільних економічних зон" наголошує, що "створення таких зон в окремому регіоні на основі "об'єднання зусиль виконавчої влади, підприємців усіх форм власності, державних установ, громадян і іноземних інвесторів" приведе до вирішення проблем соціально-економічного розвитку прикордонних районів України і сусідніх держав на основі розвитку транскордонного співробітництва, приєднання до Європейських конвенцій, міжнародних угод та інших нормативних актів".

Аналіз зарубіжних та вітчизняних досліджень в методиці розвитку міжнародного туризму свідчать, що ця галузь ще не має достатнього комплексного осмислення та наукового обгрунтування. На сьогодні ще не вивчені наслідки впливу функціонування туристичної індустрії країни на макро- та мікрорівневі показники, відсутня модель формування міжнародного туризму, перспективні розрахунки його подальшого розвитку, взаємозв'язку з іншими галузями народного господарства, методика техніко-економічного обгрунтування регіональних форм та видів туризму. Не досліджено також можливість створення спеціальних вільних туристичних зон, як форми інтенсифікації розбудови міжнародного туризму в Україні, залучення іноземних та внутрішніх інвестицій. Все назване обумовлює необхідність наукових досліджень на рівні держави. Але на сьогодні Закон України "Про туризм" не передбачає державних джерел фінансування на розвиток туризму і регіони вимушені самостійно вирішувати ці проблеми, в тому числі і науково-дослідницькі.

1.3 Методи оцінювання ефективності міжнародного туризму

Існує велика кількість визначень поняття «ефективність». Можна провести якусь градацію понять. Словник економічних термінів трактує ефективність, як "відносний ефект, результативність процесу, операції, проекту, що визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, витратам, що обумовили й забезпечили його одержання». Можна виділити ефективність соціальну, техніко-економічну, економічну, ефективність виробництва і управління. Відповідно до словника термінів антикризового управління: ефективність виробництва - ринкова вартість виробленої продукції, поділена на сумарні витрати ресурсів організації. Економічна ефективність означає здатність всієї економіки отримати максимальний результат з існуючих обмежених ресурсів. Техніко-економічна характеризує рівень розвитку продуктивних сил суспільства та результативності їх використання безвідносно до суспільного ладу, існуючим відносинам. У своїй роботі автор розглядає загальну ефективність, яка включає наступні похідні: економічну ефективність, ефективність управління. Економічна ефективність взята автором як складова загальної ефективності, тому як будь-якому підприємству важливо оцінити результати своєї діяльність, виражені у відповідних показниках, визначити витрати своєї діяльності, а також раціоналізувати схеми розподілу грошових коштів для підвищення ефективності організації в цілому. Що стосується другої похідної-ефективності управління, то її слід включити з тієї причини, що будь-який управлінець розглядає способи, методи та інструменти для найбільш гнучкого управління з метою отримання по суті справи економічної ефективності. Автор вважає, що ці похідні поняття, безумовно, взаємопов'язані і перетікають одна в одну, утворюючи загальний зміст ефективності, що увібрав у себе вищевказані складові. Будь-який керівник завжди мріє про те, щоб його підприємство працювало ефективно. Однак напевно не багато замислювалися про те, що оцінити цю саму ефективність управління не так-то вже просто, оскільки єдиного погляду на критерії ефективності поки не існує. І навіть саме поняття «ефективність» видозмінюється в залежності від обраного вами підходу до її оцінки. Узагальнивши основні відомості щодо ефективності, спробуємо зрозуміти, як оцінити її і які існують особливості оцінки для туристичного агентства. Отже, перш ніж виміряти «ефективність управління» нашої компанії, варто згадати, що управління - це приведення системи в бажаний стан.

Метою управління підприємством є забезпечення сталого функціонування підприємства в зовнішнім середовищі протягом тривалого (в ідеалі - необмеженого) періоду часу. А при оцінці ефективності управління завжди слід враховувати, що управління має на увазі як визначення цілей, так і забезпечення їх досягнення. в оцінці ефективності.

Ефективність як ступінь досягнення поставлених цілей (іноді використовується термін «результативність»). Наприклад, ефективність автоматизованої інформаційної системи розуміється як ступінь досягнення цілей, поставлених при її створенні (ГОСТ 34.003-90). Хочеться відзначити, що цей підхід можна застосовувати вибірково і обмежено для оцінки ефективності управління підприємством з ряду причин.

По-перше, цілі підприємства як складної социотехнической системи далеко не завжди сформульовані в явному вигляді (наприклад, у вигляді стратегічних цілей), що робить неможливим оцінку ступеня їх досягнення. По-друге, якщо мети сформульовані, то їх зазвичай багато і вони характеризують бажаний стан підприємства з багатьох сторін (ринкові, фінансові, організаційні, інноваційні цілі), що робить процедуру «згортання» оцінок ступеня їх досягнення до єдиної оцінки «ефективності управління» складної і неоднозначною. По-третє, формування цілей діяльності підприємства з урахуванням інтересів зацікавлених груп і умов зовнішнього середовища є одна з функцій управління підприємством. Від якості і «правильності» їх постановки багато в чому залежить ефективність діяльності підприємства, тобто підприємство може цілком успішно домогтися поставлених керівництвом цілей і загинути в конкурентній боротьбі.

Діяльність будь-якого туристичного підприємства здійснюється, як зазначалося вище, на взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, колектив підприємства створює туристичний продукт та надає послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої праці, а з іншого, - деякі результати діяльності. Ефективність діяльності - це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний проміжок часу. Сутнісні характеристика ефективності діяльності підприємства знаходить відображення в загальній методології її визначення, форма якої має вигляд:

Ефективність = Результати / Витрати

Ефективність підприємства туристичної сфери визначають як відношення результатів його діяльності до витрат, спрямованих на їх якісне досягнення (використання).

Ефективність - це характеристика процесів і впливів, в основному, управлінського характеру, яка відображає ступінь досягнення поставлених цілей.

Під ефективністю розуміють:

визначено конкретний результат (ефективність дії чого-небудь); відповідність результату або процесу максимально можливому, ідеальному або плановому;

функціональну різноманітність систем;

числову характеристику задовільності функціонування;

ймовірність виконання цільових завдань і функцій; ставлення реального ефекту до нормативного.

У вітчизняній науці та практиці можна виділити матеріал трьох видів, присвячений ефективності виробництва (діяльності): апробований, розміщений у нормативних актах (методиках, інструкціях і т.п.); матеріал, який висвітлює дискусійні питання, відображені в спеціальній літературі; матеріал, що стосується питань, до кінця не вирішених, серед яких комплексна оцінка підприємств невиробничої сфери, в т.ч. туристичних.

Розрахунок ефективності проводиться шляхом порівняння витрат з економічним ефектом як грошовим виразом результату. Позитивний економічний ефект - це економія, негативний-збиток.

Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства є виготовлений туристичний продукт або надані послуги, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності - отриманий дохід. Відповідні види ефективності розрізняють переважно на підставі одержуваних результатів господарської діяльності підприємства. Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні і кінцеві результати діяльності. До таких показників відносяться: обсяг наданих послуг, розмір отриманого прибутку, рентабельність, економія ресурсів, продуктивність праці і т.д.

Соціальна ефективність полягає у скороченні тривалості робочого тижня, збільшенні кількості нових робочих місць, поліпшення умов праці і побуту і т.д.

Для кожного туристичного підприємства бажане підвищення ефективності діяльності всіх структурних підрозділів, що в цілому приведе до підвищення ефективності роботи всього підприємства. Суть проблеми підвищення ефективності діяльності полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися максимально можливого збільшення обсягу наданих послуг або прибутку. Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності діяльності стає зростання продуктивності суспільної праці. Система показників ефективності діяльності включає кілька груп:

узагальнюючі показники ефективності діяльності - рівень задоволення потреб ринку, надання послуг на одиницю витрат ресурсів, прибуток на одиницю загальних витрат, витрати на одиницю послуг, рентабельність туристичного продукту чи надання послуг, частка приросту послуг за рахунок інтенсифікації діяльності;

показники ефективності використання праці (персоналу) - темпи зростання продуктивності праці, частка приросту продукції за рахунок зростання продуктивності праці, коефіцієнт використання корисного фонду робочого часу, трудомісткість, зарплатомісткість одиниці продукту (послуги);

показники ефективності використання основних і оборотних фондів - загальна фондовіддачі і фондовіддачі активної частини основних фондів, рентабельність основних фондів, фондомісткість одиниці продукту (послуги), матеріаломісткість;

показники ефективності використання фінансових коштів - оборотність коштів, рентабельність оборотних коштів, рентабельність інвестицій, термін окупності вкладених інвестицій. Рівень ефективності економічної та соціальної діяльності залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв'язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання за певними ознаками: видами витрат і ресурсів; напрямами розвитку та вдосконалення діяльності; місцем реалізації в системі управління діяльністю.

Отже, за видами витрат і ресурсів джерелами підвищення ефективності такі: зростання продуктивності праці та зниження зарплатомісткості послуг, зниження фондомісткості та матеріаломісткості, раціональне використання природних ресурсів.

Активне використання цих джерел підвищення ефективності діяльності передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрямки розвитку та вдосконалення комерційної діяльності. Визначальними напрямами є: прискорення науково-технічного та організаційного прогресу, вдосконалення структури виробництва, підвищення якості та конкурентоспроможності туристичного продукту і послуг, різносторонній розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності.

Важливою ознакою вважається класифікація чинників ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю. Особливо важливе поділ на внутрішні і зовнішні чинники. Внутрішні - технологія, працівники, методи роботи, стиль управління і т.д. Зовнішні - державна економічна та соціальна політика, структурні зміни, інфраструктура.

Напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності діяльності туристичних підприємств і організацій неоднакові за ступенем впливу, ступеня використання та контролю, тому для практичної діяльності керівникам, менеджерам, фахівцям важливо знати масштаби дії, форм контролю та використання найбільш важливих внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів.

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ МІЖНАРОДНИМ ТУРИЗМОМ (НА ПРИКЛАДІ ТУРИСТИЧНОГО АГЕНСТВА «ГАЛОПОМ ПО ЄВРОПАХ»)

2.1 Організаційна структура та господарська діяльність туристичного агентства «Галопом по Європах»

міжнародний туризм світовий відпочинок

Рік за роком туристичний ринок України зростає і стає усе більш цивілізованим і інформаційно інтегрованим. Створюються нові принципи взаємин між учасниками ринку: операторами (виробниками туристичного продукта), агентами (продавцями) і клієнтами (покупцями). Разом з вищими вимогами споживача, зростають і стають якіснішими: асортимент пропонованих турів, стандарти обслуговування, прозорість інформаційного наповнення.

Мережа туристичних агентств «Галопом по Європах» була створена з врахуванням всіх тенденцій розвитку світової туристичної галузі. Це перша франчайзинговая мережа в Україні, яка узяла за основу бізнесу виробництво і реалізацію брендової продукції, ввела чіткі стандарти обслуговування, упровадила нові технології продажів і контролю якості.

Туроператор «Вояж-Київ» виробляє весь асортимент продукції (турів) для мережі «Галопом по Європам». Центральний офіс «Галопом по Європам» виконує функції: маркетингу, реклами, контролю якості, кадрової підготовки фахівців, розробкою і впровадженням стандартів корпоративної культури, юридичного забезпечення, збір і аналіз статистичної інформації. Офіси «Галопом по Європам», це агентства, що працюють під торгівельною маркою, які продають продукцію, вироблену оператором «Вояж-Київ».

...