Туристично-країнознавча характеристика Бразилії

Залізниці у Бразилії загалом застарілі та використовуються майже виключно для перевезення вантажів. Існує лише декілька пасажирських залізниць що діють, найдовша -- між містами Белу-Оризонті та Віторія.

Морський транспорт традиційно був дуже важливим у Бразилії, хоча зараз він також використовується майже виключно для перевезень вантажів. Майже всі великі міста уздовж бразильського узбережжя є також важливими торговими портами. Також важливий річковий транспорт, особливо у Амазонії, де він є основним транспортним засобом. Всього Бразилія має біля 50 тис. км водних шляхів.

Авіаційний транспорт зараз швидко розвивається. Лідерами перевезень у Бразилії є компанії Vasp і Transbrasil. У Бразилії діє 3 277 аеропортів (1999 рік), проте майже всі міжнародні рейси йдуть до міжнародних аеропортів Гуарульос в Сан-Паулу або Галеано в Ріо-де-Жанейро. З останнього часу кілька рейсів йдуть до аеропортів міст Бразиліа і Форталеза. З південноамериканською інтеграцією очікується, що більше аеропортів відкриються для міжнародних рейсів протягом наступних років.

Історія середовища. До початку португальської колонізації (XVI ст.) на території Бразилії проживали численні індіанські племена, що відрізнялися один від одного типом господарства, соціальною організацією, мовою, традиціями. Найбільші з них відносилися до мовних сімей тупі, карибської, аравакської та ін. З індіанців, що говорили на мові тупі, найбільш крупною була група племен тупінамба. У XVI ст. вони розселялися по побережжю Бразилії від Канане на півдні штату Сан-Паулу до гирла Амазонки на півночі. Це були одні з найбільш розвинених у соціально-економічному відношенні племен Бразилії. Вони зробили помітну дію на культурний розвиток багатьох індіанських племен. Вони першими вступили в контакт з португальськими колонізаторами, які запозичували багато їх досягнень у матеріальній і духовній культурі. З часом ряд культурних традицій індіанців тупінамба став складовою частиною загальнонаціональної бразильської культури.

Для європейців відкриття Бразилії відбулося 22 квітня 1500 р., коли португальська морська експедиція, на чолі якої стояв Педру Альварес Кабрал, у пошуках нових шляхів до Індії виявила невідому землю, яку португальці назвали "Терра-да-Санту-Круш" (Земля Святого Хреста). У подальшу чверть століття туди споряджалося ще декілька експедицій, але по суті організована колонізація майбутньої Бразилії почалася лише з 1530 р. В цей час до Бразилії прибула експедиція Мартіма Афонсу ді Соуза, що складалася з 400 колоністів, які привезли з собою худобу і насіння цукрової тростини, що з часом стала основною культурою, на якій трималася економіка колонії. У 1532 р. Соуза заснував місто Сан-Вісенте (майбутній Сантос), а в 1533 р. - місто Піратінінга (майбутній Сан-Паулу). В результаті діяльності експедиції Соузи були встановлені нарешті кордони між новою португальською колонією і іспанськими володіннями в Південній Америці.

Перші португальські переселенці, що потрапили до Бразилії, складали вкрай неоднорідну за своїм соціально-економічним положенням групу білого населення. Всіх їх об'єднувало жадання швидкого збагачення. Але золота і коштовних каменів у Бразилії португальці спочатку не виявили, що в значній мірі і визначило повільні темпи її освоєння. Найбільшою цінністю в очах португальських колоністів володіло лише дерево пау-бразіл, яке росло на побережжі країни і містило цінну фарбувальну речовину, що використалася в Європі для отримання яскраво-червоної фарби. Від нього і походить сучасна назва країни - Бразилія.

У 1530-х роках Португалія намагалася насадити в Бразилії систему капітанств (capitania). Найбільшими землевласниками були донатарії (у перекладі - "люди, що одержали що-небудь в дар"), що звичайно багато років прослужили в Індії. Вони одержали від короля в спадкове володіння величезні земельні угіддя (капітанства), де володіли широкими адміністративними і юридичними правами. Проте не всі донатарії поселялися в своїх володіннях, а деякі з них збанкрутували. Збереглися лише два капітанства - Піратінінга (майбутній Сан-Паулу) і Сан-Вісенті (майбутній Сантус). Португальський король відмовився від системи часткової колонізації і в 1549 р. призначив до Бразилії генерал-губернатора.

Португальська система управління американськими колоніями, на відміну від іспанської, ніколи не була централізованою. Спадкоємці донатаріїв не бажали підкорятися губернаторам, що жили в столиці колонії Баї, і всі спроби короля об'єднати колонію під владою губернатора не увінчалися успіхом, оскільки за відсутності загального економічного центру кожне капітанство безпосередньо зв'язувалося з Португалією. Навіть Іспанія під час свого 60-річного правління (1580-1640) не змогла затвердити централізовану владу в цій колонії. У 1609 р. був установлений вищий колоніальний апеляційний суд (relaзгo), потім він був скасований і знову відновлений в 1653 р. Проте між місцевими землевласниками і судом, що знаходився на півночі країни, постійно відбувалися конфлікти. У таких умовах було важко досягти централізованого управління колонією. У 1751 р. був установлений другий суд в Ріо-де-Жанейро для обслуговування капітанств на півдні країни, тоді як суд в Баї зберігав свої повноваження на півночі. Головною противагою королівської адміністрації був муніципальний сенат (senado da cгmara). Йому підкорялися ради (cгmara), що звичайно складалися з 9 або 16 членів на чолі з королівським суддею. Вони збирали податки, встановлювали ціни на продукти харчування, напої і будівельні матеріали, забезпечували виконання законів, контролювали медичну допомогу і враховували регіональні особливості. Зважаючи на відсутність єдиного колоніального законодавства ради в Ріо-де-Жанейро, Салвадорі (Бая), Олінді (Пернамбуку), Луїсі (Мараньяне) Сану і Белені (Пара) відображали інтереси місцевих колоністів. Упродовж колоніального періоду ради нерідко входили в конфлікт з королівською владою, ухиляючись від її рішень і навіть переходячи до прямої непокори. Вищі суди в Баї і Ріо-де-Жанейро робили малий вплив на ради, і часто їх магістрати контролювалися колоніальною елітою по лінії шлюбних і родинних відносин.

На початку 1970-х років вся суспільно-політична діяльність була заборонена. Політичні ув'язнені піддавалися тортурам, проводилися масові розстріли. Потім у середовищі військових виділилися елементи, що вимагали повернення до цивільного правління. На виборах 1982 р. кандидати від опозиції отримали значну перемогу в найбільш густонаселених штатах. На президентських виборах 1984 р. від опозиції був висунутий Танкреду Невіса, що отримав перемогу. Але напередодні вступу до посади він раптово помер. Його місце зайняв консервативніший віце-президент Жозе Сарней.

У 1992 р. продовжувався різкий спад економіки. Пропагуючи обмеження споживання, уряд Коллора вводив нові податки і побори для погашення боргів, що викликало різке загострення соціальної напруженості.

В даний час діє конституція 1988 р. з поправками 1994 і 1997 рр. Відповідно до неї Бразилія проголошена демократичною правовою державою, заснованою на принципах суверенітету, громадянства, людської гідності, соціальних цінностей, вільного підприємництва і політичного плюралізму. Країна є федеральною президентською республікою, що складається з 26 штатів і столичного федерального округу Бразиліа. Втручання центру в справи суб'єктів федерації строго регламентується і допускається лише з метою збереження територіальної цілісності, захисту від зовнішньої агресії, у разі конфлікту між штатами, при недотриманні громадського порядку і фінансової дисципліни.

2.2 Особливості форми правління та адміністративно-територіального устрою

Бразилія -- федерація, що складається з 26 штатів (estados) та 1 федерального округу (distrito federal), всього 27 «федеративних одиниць», розбитих на 5 регіонів для статистичних цілей.

Регіони Бразилії



Північ

Північний схід

Південний схід

Південь

Центральний захід

Північний регіон

Акрі (Acre)

Амазонас (Amazonas)

Амапа (Amapб)

Пара (Parб)

Рондонія (Rondфnia)

Рорайма (Roraima)

Токантінс (Tocantins)

Північно-східний регіон

Алагоас (Alagoas)

Баїя (Bahia)

Мараньян (Maranhгo)

Параїба (Paraнba)

Пернамбуку (Pernambuco)

Піауї (Piauн)

Ріу-Гранді-ду-Норті (Rio Grande do Norte)

Сеара (Cearб)

Сержипі (Sergipe)

Центрально-західний регіон

Гояс (Goiбs)

Мату-Гросу (Mato Grosso)

Федеральний округ або Бразиліа

Мату-Гросу-ду-Сул (Mato Grosso do Sul)

Південно-східний регіон

Еспіріту-Санту (Espнrito Santo)

Мінас-Жерайс (Minas Gerais)

Ріо-де-Жанейро (Rio de Janeiro)

Сан-Паулу (Sгo Paulo)

Південний регіон

Парана (Paranб)

Ріу-Гранді-ду-Сул (Rio Grande do Sul)

Санта-Катаріна (Santa Catarina)

Бразилія організована по федеральній моделі, штати Бразилії мають значну автономію уряду, законотворчої діяльності, суспільної безпеки і оподаткування. Уряд штату очолює губернатор (governador), вибраний прямим голосуванням, кожний штат має свій законодавчий орган (assemblйia legislativa).

Кожний штат поділяється на муніципалітети (municнpios), кожний зі своєю власною законодавчою радою (cвmara de vereadores) і мером (prefeito), яка автономні і ієрархічно незалежні ні від федерального уряду, ні від уряду штату. Багато муніципалітетів у свою чергу діляться на округи (distritos) які не мають політичної або адміністративної автономії. Група кількох муніципалітетів має назву муніципального району comarca.

Адміністративно Бразилія поділяється на 26 штатів та Федеральний округ, який містить столицю країни, місто Бразиліа (див. список штатів у статті Адміністративний поділ Бразилії). Штати у свою чергу поділяються намуніципалітети, зараз у країні налічується 5560 муніципалітетів. Бразильські муніципалітети не обов'язково містять лише одне місто, а їх територія дуже сильно варіюється. Штати звичайно об'єднують у п'ять великих регіонів, звичайно для статистичних цілей та для організації судової влади.

За устроєм влади Бразилія -- федерація, проте муніципалітети включені як автономні політичні об'єкти, що робить федерацію потрійною: тобто Союз, штати і муніципалітети. Всі штати та муніципалітети мають власні уряди, які обираються у кожній федеральній одиниці незалежно від федерального уряду. Не зважаючи на їх відносну автономію, всі штати та всі муніципалітети мають однакову модель адміністрації (див. нижче), як встановлено Конституцією.

Федеральний уряд не втручається у справи окремих регіональних адміністрацій, хоча і просуває економічне зростання в бідніших регіонах за допомогою призначених для цього державних агентств, таких як Управління для розвитку Північного Сходу (SUDENE, засновано в 1959 році), і Управління для розвитку Амазонського регіону (SUDAM, 1966). SUDENE і SUDAM розподіляють федеральні кошти на проекти розвитку цих регіонів та спостерігають за податковими стимулами з ціллю стимулювати інвестиції в регіони. Проте, політика цих агентств сильно змінюється залежно від федеральної адміністрації, а функції агентств часто частково перекриваються з місцевими урядами.

Федеральна виконавча влада здійснюється перш за все президентом республіки, її віце-президентом, главою державної канцелярії та кабінетом міністрів.

Президент республіки, згідно з конституцією, має дуже великі повноваження, він є як главою держави (тобто представляє Бразилію у міжнародних відносинах), так і главою уряду (тобто має значну виконавчу владу і назначає міністрів). Крім того, президент бере участь у законодавстві шляхом президентських наказів та внесення законів у парламент. Президент обирається всенародним голосуванням по мажоритарній системі терміном на чотири роки, з можливістю одного переобрання. В результаті рішення уряду залежать від політичної орієнтації президента, яку він повинен показувати під час виборчої кампанії.

Глава державної канцелярії (порт. Chefe da Casa Civil) вважається найвищим посадовцем виконавчої гілки влади після президента та віце-президента та є головним помічником президента. Глава державної канцелярії відповідає за спостереження виконання всіх президентських наказів і бюрократичних процедур адміністрації президента. Він також відповідає за переговори з Конгресом і губернаторами штатів. Тому він загалом вважається «другою найвпливовішою людиною в Бразилії».

Міністерства: станом на 2007 рік у Бразилії існує 23 міністерства, які регулюють всі гілки виконавчої влади. Всі міністри назначаються президентом республіки. Крім того, існує 6 агенцій міністерського рівня: офіс віце-президента, державна канцелярія, генеральний секретаріат, кабінет інституційної безпеки, генеральна прокуратура та центральний банк.

2.3 Особливості функціонування національної економіки та її сфер

Бразилія - індустріально-аграрна країна, найбільша за економічним потенціалом в Півд. Америці. Розміщена в східній і центральній частині материка( найбільша за площею країна континенту, майже 50% його площі). Межує на півночі з Гвіаною, Суринамом, Гайаною та Венесуелою, на заході з Колумбією і Перу, на південному заході з Болівією, Парагваєм, Аргентиною та Уругваєм, з північного сходу, сходу, південного сходу і півдня омивається водами Атлантичного океану. Протяжність кордонів перевищує 23 тис.км(сухопутні - 16,5 тис.км;океанічне узбережжя - 7,4 тис.км). У північній частині країну перетинає екватор,а у південній - Південний тропік. Основні галузі економіки: текстильна, взуттєва, хімічна, цементна, гірнича, авіаційна, металургійна, моторо- і машинобудівна. Осн. тр-т - автомобільний, водний (річковий та морський), меншою мірою - залізничний. Висока транспортна освоєність характерна тільки для прибережних районів півдня, південного сходу і північного сходу. Основну роль тут відіграє автомобільний транспорт.

Велике значення для освоєння Амазонії має побудована в останні десятиліття Трансамазонська автомобільна дорога. Морські порти: Ріо-де-Жанейро, Сунтус, Ріу-Гранді, Паранагуа, Порту-Алегрі, Тубараї, Сан-Себастьян. Широко розвинене повітряне сполучення між 150 містами країни. Тільки найбільших аеропортів нараховується 29.

За даними Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001: ВВП - $ 748 млрд Темп зростання ВВП - (-0,2) %. ВВП на душу населення - $ 4509. Прямі закордонні інвестиції - $ 22 млрд Імпорт - $ 88 млрд (г.ч. США - 23,7%; Аргентина - 13,9%; Німеччина - 9,1%; Японія - 5,7%; Італія - 4,3%).Експорт - $ 59 млрд (г.ч. США - 19,3%; Аргентина - 13,2%; Німеччина - 5,9%; Нідерланди - 5,4%; Японія - 4,3%).

З 1969 року Бразилія член субрегіонального торгово-економічного об'єднання "Ла-Платська група", з 1978 - учасниця торгово-економічного утворення "Амазонський пакт". У 1983 році країна набула членства в організації "Латиноамериканська асоціація інтеграції" - МЕРКОСУР.

У 1992 р в енергобалансі Бразилії на частку гідроенергії припадало бл. 1/3, нафти і природного газу - 1/3, на частку етилового спирту, що виробляється з відходів переробки цукрової тростини - 1/6, інше - на частку вугілля, деревини і біогазу. Споживання нафти і природного газу скорочується. Майже 90% автопарку країни працює на етиловому спирті. У країні функціонує АЕС в Ангра-дус-Рейс (шт. Ріо-де-Жанейро). Розвиток атомної енергетики стримується з екологічних міркувань і через нестачу інвестицій. До 2005 р очікується і абсолютне зростання споживання нафти: з 85 до 101.5 млн т., яка займе, очевидно 1-е місце серед енергоносіїв. Суттєва частка припадатиме на вугілля. Єдина в країні атомна станція, АЕС «Ангра» в складі двох блоків забезпечує 6 % від загальнонаціонального вироблення електроенергії (Reuters).

У Бразилії видобуваються понад 40 видів корисних копалин. Найбільш значимими є залізна і марганцева руди. Видобувається більше 200 млн тонн залізної руди на рік, приблизно 80% експортується. Бразилія займає одне з перших місць у світі з видобутку бокситів. Видобуток цинку, міді та нікелю здійснюється для внутрішнього ринку. Бразилія - постачальник стратегічної сировини: вольфрам, ніобій, цирконій, слюда та інші. Потреби у нафті Бразилія забезпечує тільки наполовину і змушена імпортувати її. Річна потреба в нафті становить 75 млн тонн. В 1970-х роках в Амазонії знайдені значні запаси золота, нині її видобуток становить приблизно 80 тонн на рік. Знайдено родовища вугілля, однак вугілля низької якості та його видобуток становить близько 5 млн тонн в рік.

Текстильна промисловість - головна галузь легкої промисловості Бразилії. По виробництву виробів з текстилю Бразилія займає 6-7 місце у світі. 80% бавовни у Бразилії ввозиться з-за кордону. Це пояснюється низькою якістю бразильської бавовни. Розвинена взуттєва промисловість - у країні працюють понад чотири тисячі взуттєвих заводів.

У сільському господарстві Бразилії зайнято 20% робочої сили. По експорту сільськогосподарської продукції Бразилія знаходиться на третьому місці у світі, її частка у світовому експорті цієї продукції становить 6,1%. Частка сільськогосподарської продукції в експорті Бразилії досягає майже третини.

Кава є однією з головних статей експорту Бразилії. У 2008 році зібрано 2790800000 тонн кави, таким чином Бразилія знаходиться на першому місці у світі за цим показником. За його виробництва Бразилія стоїть на 1 місці у світі. Бразилія займає 1 місце у світі з виробництва цукрової тростини, з якого робиться етанол, який використовується в основному, як паливо для автомобілів. Сільське господарство Бразилії може задовольняти основні потреби населення в продуктах харчування, крім пшениці. За обсягом аграрного експорту країна поступається тільки США і Франції. Бразилія - важливий постачальник на світовий ринок кави (1-е місце), какао (5-е місце), цукрової тростини (2-е місце), бавовни, тютюну (3-є місце), апельсинів (1-е місце), бананів (2-е місце).



III. Соціальна характеристика та культура країни

3.1 Населення країни та його характеристика

Серед населення Бразилії панівне становище займають нащадки португальських іммігрантів, від перших колоністів (починаючи з 16-го століття) до іммігрантів останнього часу (19-і і 20-і століття). Перші португальські поселення в Бразилії з'явилися після 1532 року, коли було засноване місто Сан-Вінсенте та почався активний процес колонізації. До проголошення незалежності в 1822 році португальці були єдиним європейським народом, представники якого активно селилися в Бразилії, тому бразильська культура значною мірою заснована на культурі Португалії. Інші країни Європи мали незначну присутність протягом колоніального періоду. Голландці та французи пробували колонізувати Бразилію протягом 17-го століття, але їх контроль над частиною Бразилії тривав тільки кілька десятиліть.

Індіанське населення Бразилії (3-5 мільйонів на час відкриття її європейцями) було у великій мірі винищене або асимільоване в португальське населення. З початку колонізації шлюби між португальцями та індіанцями були звичайними. Зараз у Бразилії проживає біля 700 000 індіанців, що становить менш ніж 1 % населення країни, але їхня частка значно більша у Північному регіоні.

Бразилія має значну частку чорного населення, що походить з африканських рабів. Їх завозили до країни з 16-го до 19-го століття. Більш ніж 3 мільйони африканців були завезені до Бразилії протягом існування рабства. Работоргівля була скасована тільки в 1850 році. Раби переважно завозилися з Анголи, Нігерії, Беніну, Того, Гани, Берега слонової кості та Сан-Томе і Прінсіпі. Африканське населення Бразилії значною мірою змішалося з португальським, приводячи до змішаного сучасного населення.

Починаючи з 19 століття, бразильський уряд стимулював європейську імміграцію, щоб замінити людський ресурс колишніх рабів. Перші непортугальські іммігранти, які оселилися в Бразилії в 1824 році, були німцями. З 1869 року прибувають перші польські іммігранти. Проте значна європейська імміграція до Бразилії почалася тільки після 1875 року, коли значно зросла імміграція з Італії,Португалії і Іспанії.

Південні бразильці на святі врожаю Феста-ді-ува

Згідно з сайтом Memorial do Imigrante, між 1870 і 1953 роками Бразилія привернула приблизно 5,5 мільйонів іммігрантів -- приблизно 1,55 млн італійців, 1,47 млн португальців, 650 тис. іспанців, 210 тис. німців, 190 тис.японців, 120 тис. поляків і 650 тис. іммігрантів інших національностей. Ці цифри можуть бути значно недооціненими, тому що жінки та діти часто не рахувалися, багато іммігрантів селилися нелегально, замінюючи прізвища, щоб приховати своє походження, а бразильська система обліку була досить недосконалою. Бразилія стала домом найбільшої італійської діаспори за межами Італії, маючи 25 млн бразильців італійського походження. Бразилія також є домом найбільшого ліванського співтовариства у світі, близько 8 мільйонів.

Починаючи з початку 20-го століття, Бразилія отримала значну кількість азіатських іммігрантів: корейців,китайців, тайванців і японців. Японці -- найбільша азіатська меншина в Бразилії, а бразильці японського походження складають найбільше японське населення за межами Японії (1,5 млн).

Населення Бразилії сконцентроване уздовж узбережжя. Населення південних штатів має переважно європейське походження, але більшість мешканців Півночі -- індіанці, а більшість мешканців Північного сходу -- суміш африканців та європейців.

Згідно з конституцією Бразилії 1988 року, расизм є тяжким злочином, цей закон сприймається у Бразилії дуже серйозно. Понад 90 млн людей в Бразилії мають коріння в масових хвилях європейської імміграції. Найбільші етнічні групи -- іберійці, італійці і німці. Менші групи включають слов'ян (здебільшого чехів, поляків, українців і росіян). Серед найменших етнічних груп -- литовці, вірмени, фіни, французи, греки, угорці, румуни, британці,ірландці та євреї. Крім європейців, бразильське населення включає 79 млн африканців та мулатів, 13 млн.арабів, 1,6 млн азіатів та 700 тис. американських індіанців.

Бразилія має близько 186 млн мешканців (оцінка Бразильського інституту географії та статистики IBGE, 2006 рік). Протягом останніх років швидкість зростання населення дещо зменшилася порявняно з максимумом біля 1960 року.

Причини зменшення швидкості зростання населення пов'язані з урбанізацією та індустріалізацією, та в результати із зменшенням рівня народжуваності (наприклад, через використання контрацептивів). Хоча рівень смертності різко знизився з 1940 року, рівень народжуваності знизився сильніше. Розподіл населення за віком нагадує розподіл суброзвинених країн. Діти (до 19 років) складають більш ніж третину повного населення. Разом з невеликим населенням у похилому віці (менш ніж десятою долею), вони складають економічно неактивну частину населення, таким чином економічно активна частина становить біля 55%.

Населення розподілене на території Бразилії дуже неоднорідно, із значною концентрацією у прибережних областях, особливо на Південному сході та у прибережній смузі Північного сходу. Інше важливе ядро населення -- Південний регіон. Найменш заселені райони знаходяться у Центрально-західному та Північному регіонах.

IBGE класифікує міські райони у ієрархію згідно з населенням та важливістю міст. Найважливіші міські райони приведені нижче:

міський район найбільшого національного значення: Сан-Паулу

міський район національного значення: Ріо-де-Жанейро

міські райони регіонального значення: Белу-Оризонті, Порту-Алегрі, Ресіфі, Салвадор

великі регіональні міські райони: Белен, Куритиба, Форталеза, Гоянія, Манаус.

3.2 Мова, культура та мистецтво країни та їх вплив на розвиток туризму

Португальська мова -- єдина державна мова Бразилії. Нею розмовляє практично все населення і фактично тільки ця мова використовується в школах, газетах, радіо, телебаченні та для всіх ділових і адміністративних цілей. Окрім того, Бразилія є єдиною португаломовною країною в Америці, що робить мову частиною бразильської національної самосвідомості. Бразильська португальська мова розвинулася незалежно від європейської португальської мови, та пройшла менші фонетичні зміни, ніж мова, якою розмовляють в Португалії. Тому часто кажуть, що мова Камоенса, португальського поета 16-го століття, фонетично нагадує сучасну бразильську португальську мову, але не мову, якою розмовляють в Португалії зараз, і що його роботи слід читати за бразильськими правилами. На бразильську португальську мову також мали деякий вплив індіанські та африканські мови. У самій Бразилії мова досить однорідна, носії різних регіональних діалектів легко розуміють один одного, але між ними існує кілька помітних фонологічних, лексичних та орфографічних відмінностей.

Багато тубільних мов ще існують в тубільних громадах, перш за все в Північній Бразилії. Хоча багато з них мають істотні контакти з португальською мовою, сьогодні є стимул для вивчення рідних мов. Деякі іноземні мови використовуються нащадками іммігрантів, які зазвичай двомовні, в маленьких сільських громадах у Південній Бразилії.

Англійська мова -- частина офіційного шкільного навчального плану, але дуже мало бразильців вільно володіють нею. Іспанська мова також часто викладається в школах та розуміється до певної міри самими носіями португальської мови завдяки великій схожості між двома мовами.

Культура Бразилії перш за все походить від культури Португалії. Португальські колоністи та іммігранти принесли католицьку віру, португальську мову і багато традицій, які все ще мають значний вплив на сучасну бразильську культуру. Як багатонаціональна країна, на її культуру також чинили свій вплив інші народи. Американські індіанці значно вплинули на кухню Бразилії та на її мову, а африканці, привезені як раби, в значній мірі вплинули на бразильську музику, танці, кухню. Італійські і німецькі іммігранти, які у великій кількості переселялися до Бразилії, також чинили значний вплив на різні аспекти життя, але їх вплив найсильніший на півдні країни.

Бразильський карнавал (порт. Carnaval, походить від слова «м'ясний») -- щорічний фестиваль в Бразилії, що проводиться за 40 днів до Великодня і відзначає початок Великого посту.

Бразильський Карнавал є найбільшим народним святом країни, та має деякі відмінності від карнавалів як у Європі, так і в інших країнах Латинської Америки. Крім того, існують регіональні варіації карнавалу в самій Бразилії.

Бразильський карнавал взяв початок від португальської масляної -- вуличних розваг, під час яких пустуни обливали один одного водою, обсипали борошном і сажею, кидалися тухлими яйцями і т. д. Португальська масляна відбувалась напередодні Великого посту за католицьким календарем, тобто періодом спокути, що символізувало звільнення -- саме цей аспект був сприйнятий карнавалом.

Завезена до Бразилії у XVII столітті португальська масляна у XIX столітті сприйняла вплив карнавалів інших європейських країн -- Італії та Франції. Саме тоді маски, фантастичні костюми і такі персонажі як П'єро, Коломбіна (Мальвіна) та Король Момо (веселий товстун) прийшли на бразильське свято. У цей же період з'являються перші «блоки» (blocos -- святкові групи вишикувані прямокутником), «мотузки» (cordoes -- святкові групи вишикувані верверчою) і «корсари» (corsos -- святкові групи стилізовані під піратів), а також паради прикрашених автомобілів.

Відтоді свято набирає сили і сягає практично всіх куточків Бразилії. Рік за роком стають багатшими танці й пісні, з'являються нові наспіви і ритми, як наприклад славнозвісні маршики. У 1928 році у Ріо-де-Жанейро виникає перша школа танцю самби під назвою «Дай Скажу» (Deixa Falar). Створена танцівником самби Ісмаелем Сілвою, її пізніше перейменували на «Естасіо ду Са» (Estacio do Sa), за іменем засновника Ріо-де-Жанейро.

З Ріо традиція карнавальних парадів шкіл самби поширилася на інші міста й особливо прижилася в Сан-Паулу. Однак не зникла й традиція вуличного карнавалу, в якому можуть брати участь всі охочі. Вона збереглася на північному сході Бразилії, в основному у містах Ресіфе і Олінда, де виділяються «фрево» (frevo) і «маракату» (maracatu). У Салвадорі використовують так звані «тріос елетрікос» (прикрашені вантажівки з музиками), вуличні «блоки», такі як «Афоше Фільос де Ганді» (Afoxe Filhos de Ghandi) -- групи, стилізовані під прихильників вчення індійського філософі Ганді), та негритянські «блоки» - такі як «Олодум» (Olodum) та «Іле Ає» (Ile Aye -- Дім Життя), які мають африканське міфологічне коріння.

Коріння музики Бразилії можна прослідити до майже всіх частин світу, але найпопулярніші регіональні стилі музики походять з африканських і європейських форм та базпосередньо рідної музики Амазонії та інших частин Бразилії. Самба -- без сумніву найкраще відома форма бразильської музики у всьому світі, хоча босса-нова та інші жанри також привернули багато уваги за кордоном.

Найраніший відомий опис музики Бразилії датується 1578 роком, коли французький кальвиністський місіонер Жан де Лері (Jean de Lйry) видав свою роботу Histoire d'un voyage faict en la terre du Brйsil, autrement dite Amйrique (Поїздка до Бразильської землі, також відомої як Америка). Він описав танці та переписав музику тупі. У 1587 році Габріель Соарес ді Суса (Gabriel Soares de Sousa) написав Tratado Descritivo do Brasil про музику кількох тубільних бразильських етнічних груп, зокрема тамойос і тупінамбас. Король Жуан VI був відомим цінителем музики і провів довгий час в Бразилії. Він запросив до Бразилії видатних європейських музикантів, зокрема австрійського піаніста Сігізмунда фон Нойкома і композитора Маркуса Португала. Місцевий бразильський музикант, Жозе Муарісіо Нунес Гарсіа (Josй Maurнcio Nunes Garcia) , органіст і клавікордіст, був призначеним інспектором Королівської Каплиці.

У 1739, Домінгус Калдас Барбоза (Domingos Caldas Barbosa) написав серія «модіньяс», які стали надзвичайно популярні. Модінья (modinha) -- свого роду сентиментальна любовна пісня, походження цього жанру невідоме, можливо, він еволюціонував або в Бразилії, або в Португалії.

Лунду був першим видом музики, створеним в Бразилії під африканським впливом. Лунду, стиль комічної пісні і танцю, був надзвичайно популярним і навіть інколи виконувався при Португальському дворі.

Протягом 18-го сторіччя і першої половини 19-го сторіччя в Бразилії до Бразилії проникає класична музика, на яку впливали європейські стилі, особливо Віденський класичний стиль. Першим відомим бразильським композитором був Жозе Маурісіо Нунес Гарсія (Josй Maurнcio Nunes Garcia), священик, який написав кілька відомих релагійних творів і деяку кількість світської музики. Він написав оперу «Двоє близнят» (Le Due Gemelle), перший оперний твір, написаний в Бразилії, але його музика в наш час втрачена. Зараз відомі близько 250 його робіт. Еліас Алваріс Лобу (Elias Бlvares Lobo) написав перший бразильський оперний твір з лібретто португальською мовою: «Ніч Святого Жуана» ("A Noite de Sгo Joгo).

Біля кінця 19-го століття, Карлос Гомес (Carlos Gomes) з Кампінаса поставив ряд опер італійського стилю, наприклад Il Guarany (заснована на романі Маріо ді Андраді (Mбrio de Andrade)). Бразіліу Ітібере (Brasнlio Itiberк) був іншим видатним класичним композитором, та першим, який почав використовувати елементи бразильської музики в Західній класичній музиці, в своєму творі Sertaneja. Фестиваль «Тиждень Сучасного Мистецтва», проведений у Сан-Паулу в 1922 році, революціонізував бразильську літературу, образотворче мистецтво і музику. Ейтор Вілла-Лобос (Heitor Villa-Lobos) лідирував у групі авангардних композиторів, які використовували бразильську народну музику в своїх творах.

В кінці 1930-х років склалися дві школи бразильських композиторів. Камарго Гуарінері (Camargo Guarnieri) був главою Націоналістичної школи, що була надзнута творами Маріо ді Андраді. Іншими композиторами цієї групи були зокрема Гуерра Пейші (Guerra Peixe), Оскар Лоренсу Фернандес (Oscar Lorenzo Fernandez), Франсиску Міньйон (Francisco Mignone), Люсіану Галлет (Luciano Gallet) і Рамадес Гнатталі (Radamйs Gnattali). У 1939 році Ганс Жоашім Коеллреутер (Hans Joachim Koellreutter), творець «Групи живої музики», заснував іншу школу, що характеризується використанням додекафонії та атональності. Інші композитори в цій школі включали Едіно Крігера (Edino Krieger), Клаудіу Сантору (Clбudio Santoro) і Еунісе Катунда (Eunice Catunda).

Найраніша музика на території сучасної Бразилії існувала у доколумбові часи серед індіанців, що населяли цю теритрію. Мало що відоме про їх музику, тому що не існує ніяких письмових записів цієї ери. З прибуттям європейців бразильська культура почала розвиватися у вигляді синтезу місцевих музичних стилів з португальською і африканською музикою.

У Бразилії більшість народних свят мають іберійське, африканське та індіанське походження. Вони відбуваються у певні дати католицького календаря. Різдво, карнавал та липневі свята, а також найважливіші народні свята відзначаються у всіх регіонах Бразилії. Крім них існує ще безліч інших місцевих урочистостей і гулянь, які стали традиційними для кожного міста чи штату. Багато з них вшановують якогось святого покровителя, як наприклад Нашого Господа Спокійного Упокою (Nosso Senhor do Bonfim) у Салвадорі. Хоч багато свят мають спільну тему, однак у кожній місцевості вони мають свої особливі риси залежно від регіональних традицій. Різдво Найпопулярніше християнське свято відзначає народження Ісуса Христа та його послання миру і солідарності між людьми. Найпопулярніший вид спорту в Бразилії -- футбол, країна знаменита на весь світ своїми гравцями, такими як Рональдо, Пеле, Жаржіньо, Рівеліно, Ромаріо, Зіко, Карлос Альберто, Рівалдо, Роберто Карлос, Гаррінча,Кака і Рональдіньо. Бразильська національна збірна ставала чемпіоном світу рекордні п'ять разів, а також перемагала у Кубку конфедерацій чотири рази: у 1997, 2005, 2009 та 2013 роках.

Бразилія також добилася успіхів в інших видах спорту, переважно волейболі, баскетболі, тенісі, гімнастиці і автоперегонах. Багато видів спорту зародилися в Бразилії, наприклад:

Пляжний футбол, створений на пляжах Ріо-де-Жанейро.

Футволей, суміш футболу і волейболу, також на піску.

Бразильське Джіу-джитсу, варіація японського дзюдо.

Вале-тудо, вид боротьби.

Капоейра, військове мистецтво африканської спадщини.

Бірібол, водна варіація волейболу.

3.3 Кулінарія країни як компонент культури

Бразильська кухня - це результат традицій і обставин. Вона вважається в Південній Америці найвишуканішою. Тут -- гострота індійських, пряність португальських та витонченість французьких кулінарних вишуків.

Кожен район Бразилії, залежно від переважаючого культурного впливу, має свій тип кухні. В одних районах переважає тубільна культура, в інших - кулінарні європейські традиції різних типів, що були занесені до Бразилії колонізаторами або іммігрантами. Розмаїтість і смак бразильських страв визначаються також близькістю річки або моря, характером ґрунту й опадів.

Традиційна бразильська їжа -- кухня Байї відноситься до періоду рабовласництва, коли хазяї збирали залишки їжі, щоб нагодувати своїх рабів. Деяким рабам дозволялося ловити рибу або молюсків. Рабині згадували свої дитячі пізнання в кулінарії, отримані в Африці, коли змішували залишки їжі в каструлях із соком кокосів і пальмовою олією dende. Минали часи, і ця проста їжа перетворилася у різноманітні страви, кожна з яких має свою назву.

Типові страви:

Фейжоада (feijoada) -- найхарактерніша бразильська страва. У Ріо-де-Жанейро, де вона особливо популярна, фейжоаде готується з чорної квасолі, сушеного м'яса, копченої ковбаси, свинини, часнику, перцю і лаврового листка. Звичайно ця страва подається у глибокій тарілці з борошном маніоку і, за бажанням, з білим рисом. До фейжоаде подаються також порізані скибочками апельсини, капуста і соус з перцю.

Рис з бобами

Фарофа - смажене борошно маніоку

Басалхау - страви з сушеної риби

такака - густий жовтий суп з сухими креветками і часником

Ватапа - страва з молюсків. Молюски ріжуться або перемелюються зі шматочками риби, варяться в олії dende з додаванням соку кокосів і шматочків хліба. Страва подається з білим рисом.

Сарапетеу (Sarapateu) - свиняча печінка або серце зі свіжою кров'ю тварини, потім додаються помідори, перець і цибуля.

Каруру (Caruru) - солоні креветки з гострим соусом, приготованим з червоного перцю і бразильської рослини кіабу.

У районі Амазонки типове блюдо - пато но тукупі (pato no tucupi), що складається зі шматочків качки, звареної у густому соусі з додаванням трави, яка палить шлунок впродовж декількох годин після вживання страви.

У Ріо-Гранди-ду-Сул головна страва - це шураско (churrasco): шматочки яловичини, нанизані на металевий стрижень, що жаряться на вугіллі на відкритому повітрі. Їдять її із соусом з помідорів, цибулі, перцю, оцту, маслинової олії і солі. Пастухи у внутрішніх районах країни готують у такий спосіб цілого бичка.

Напої:

Мате - сухе листя вічнозеленої кущової рослини падуб парагвайський(ісп. yerba mate -- «єрба-мате», Illex paraguariensis), що з прадавніх часів використовується південно-американськими індіанцями для заварювання однойменного тонізуючого напою

Пиво - слабоалкогольний напій, отриманий шляхом бродіння. Третій напій у світі за популярністю після води та чаю.

Кашаса - горілка зі спирту переробленого цукрового очерету

Кайпірінья - коктейль з кашаси із соком лимона, цукром і льодом.

Ґуарана - прохолоджувальний напій з плоду ґуарани



IV. Аналіз функціонування туристської сфери країни

4.1 Аналіз основних пам'яток країни

Португальські завойовники принесли до Бразилії свої звичаї, мову, релігію, архітектуру. Португальські культурні традиції сильно вплинули на формування бразильської художньої літератури, музики і т.д. Проте бразильська національна культура - це перш за все сплав португальських, індіанських і африканських елементів. Упродовж століть у країні відбувалося їх взаємопроникнення, злиття і утворення якісно нової, змішаної за своїм характером культури. У її розвитку в даний час спостерігаються дві тенденції. Перша з них - консервація багатьох місцевих традицій і звичаїв. Інша тенденція направлена, навпаки, на розмивання цих місцевих відмінності і заміну їх загальнонаціональними культурними традиціями. В цілому індіанський і африканський вплив на формування бразильської національної культури дуже великий.

Заснований в 1502 році португальцями, Ріо-де-Жанейро залишається вже 4 століття столицею Карнавалу, краси і центром туризму Південної Америки. Визначні пам'ятки:

Цукрова голова - гора заввишки 395 метрів, що асоціативно отримала свою назву, - одна з яскравих рис ландшафту, розташована в гирлі бухти Гуанабара. Підійнятися туди можна по підвісній дорозі. На вершині - ресторан, бари, сувенірні магазини.

Ботанічний сад, заснований у 1808 році, - оазис у серці величезного міста, в якому зібрано більше 7000 рослин зі всього світу. Своїми тінистими алеями, озерами і фонтанами сад здобув популярність як улюблене місце відпочинку. Знамениті океанські пляжі Копакабана, Іпанема і Лобний; велика кількість будівель з колоніальною архітектурою, зоопарк. У Ріо-де-Жанейро Ви побачите величну статую Ісуса Христа. Гігантська статуя Ісуса Христа поглядає з висоти на життєрадісне місто.

Статуя Христа Спасителя - символ Ріо. На висоті 710 метрів споруджена знаменита статуя Христа, що вітально розкинув руки. Корковадо - частина національного парку Тіжуки, що займає площу більше 3000 гектарів. Досягти вершини пагорба можна на машині або по свого роду єдиній в світі підвісній дорозі.

Статуя Спасителя на вершині пагорба широко простягнула руки, як би обіймаючи і оберігаючи місто. Але це і жест тріумфування на честь століття національної незалежності

"Бог створив світ за шість днів. А на сьомій він створив Ріо-де-Жанейро". Так жартують бразильці, маючи на увазі справді казкове місцеположення і красу свого міста, яке до 1960 року, коли було побудоване місто Бразилія, був і столицею країни. У цього міста і насправді є все, щоб стати дійсним земним раєм. Воно оточене півкільцем гір, що виростають із блакитних глибин затоки, а з боку моря немов облямований білою кромкою піщаних пляжів у темній зелені пальм. Символом міста по праву вважається статуя Спасителя (Cristo Redentor). Вона стоїть на вершині пагорба Корковаду (Corcovado означає "горб" і досить влучно характеризує його форму) на висоті 704 метра. Висота самої статуї - 30 метрів, не рахуючи семиметрового постаменту.

Чи не найбільше туристів у Бразилію приваблює карнавал.

Школи самби зробили карнавал в Ріо-де-Жанейро одним з найяскравіших і вражаючих видовищ в світі. Бразильці вважають свою країну батьківщиною карнавалу.

За два тижні до нього вони відкладають усі важливі справи "на потім". Чотири дні триває свято. На цей час життя в країні завмирає - всі танцюють. Засоби масової інформації націлені тільки на карнавал. Куди не глянеш - усюди він. Та й за кордоном, хто б не говорив з бразильцем про його батьківщину, рано чи пізно мова неминуче заходить про карнавал, бо ці поняття нерозривні. Адже карнавал так і називають "бразильським", підкреслюючи тим самим походження цього свята, унікального за своїм розмахом і загостренням пристрастей, що охоплюють всіх і кожного. Таким чином, можна констатувати наявність значних туристичних ресурсів у країні. Серед них найзначнішим є сама природа.

4.2 Характеристика визначних туристських центрів країни

У межах країни розрізняють два головні географічні регіони - Амазонію - велетенську заболочену низовину, вкриту екваторіальними і перемінно-вологими лісами, мало заселену і недостатньо освоєну та Бразильське плоскогір'я, яке лежить у зоні саван і рідколісь.

Амазонія стала головним осередком розвитку екологічного туризму в Бразилії. Туристів приваблюють неймовірної краси ландшафти, надзвичайне багатство тваринного і рослинного світу, можливість відкрити загублені світи і стати першовідкривачем. Флора регіону лише на 30 % досліджена вченими. В амазонських лісах росте щонайменше 40 000 видів рослин, живе 1 300 видів птахів (майже у 8 разів більше, ніж у Європі), понад 400 різновидів ссавців і стільки ж земноводних, 3 000 різновидностей риб. Сельва лишається домом для близько 200 індіанських племен, які роками не контактують із цивілізованим світом.

Можливість ознайомитися з природними дивами Амазонії надає національний парк Пантанал, який славиться своїми пейзажами і винятковим біорізноманіттям. Водоспади Ігуасу належать до природних чудес світу і часто стають метою подорожі багатьох туристів. Вони знаходяться на однойменній річці, на кордоні Бразилії та Аргентини. Не меншу популярність мають водоспади на річці Парана (Сеті-Кедас, Урубупунга).

Бразилія - це майже 8 000 км пляжів, які стали основою створення широкої мережі курортів світового рівня: Убатуба, Ілья-Бела, Натал, Форталеза і, звичайно, Ріо-де-Жанейро зі знаменитими пляжами Копакабана, Іпанема, Ботафогу, Леме, Грумарі, Лебнон та інші загальною протяжністю 90 км.

Колоритні міста Бразилії самі по собі є туристичними атракціями. Бразиліа належить до найбільш незвичних міст континенту, яке внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Нова столиця була збудована у центральній частині країни фактично із "нуля" за 4 роки (1957-1960). Оригінальне планування, архітектурні особливості й цікаві об'єкти (ботанічний сад, зоопарк, міський парк із басейнами, наповненими мінеральною водою, Арковий палац із висячими садами і багато іншого) перетворили Бразиліа на одне із найбільш відвідуваних міст країни.

Першість за кількістю туристів упевнено утримує Ріо-де-Жанейро, або Ріо - найбільше місто країни. Головними символами Ріо є знаменита статуя Христа на горі Корковадо і кристалічна скеля Пау-ді-Асукар ("Цукрова голова") біля входу в бухту Гуанабара. Місто багате видатними архітектурними пам'ятками: колоніальні церкви, монастирі Сан-Бенто, Сан-Антоніу, імператорський палац, палац Тірадентіс та ін. У місті багато музеїв: Національний історичний музей, Національний художній музей, Музей Республіки тощо. Але світову славу Ріо приніс щорічний карнавал. Сотні тисяч туристів приїздять до Ріо-де-Жанейро на видовище, яке вважається найяскравішим святом планети.

4.3 Аналіз основних типів туризму розвинених в країні

Туризм в Бразилії є однією з найбільш стабільних у розвитку галузей народного господарства, що надає робочі місця близько для 10 млн.осіб або 14% економічно активного населення. Туризм вже зараз фігурує серед основних статей експорту Бразилії (продаж туристичних віз, путівок, транспортних квитків і т.д.), займаючи 3-е місце після експорту сої та залізної руди.

Про позитивний розвиток індустрії також говорить і збільшення кількості іноземних туристів з 1,57 млн. чоловік в 1993 році до 5 млн. у 2006 році, завдяки чому Бразилія піднялася з 47 місця в 1993 році на 10-е в 2006 році серед найбільш відвідуваних туристами країн. Найбільше туристи відвідують міста Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу.

Сектор туризму раніше за всіх інших галузей економіки пройшов через приватизацію, і тепер його базу складають підприємства з приватним капіталом (національним і іноземним), що володіють мережею готелів, закладів громадського харчування та рекреаційними установами.

До туристичних об'єктів також відносяться численні природні та екологічні парки, клуби, пляжі, музеї тощо, що мають державну приналежність. За рішенням ЮНЕСКО, 9 пам'яток Бразилії вважаються надбанням людства: історичні центри міст Оуру-Прету, Олінда, Сальвадор, Сан Луїс де Мараньао, місто Бразиліа; католицькі архітектурні комплекси Сантуаріо де Бом Жезус ду Матузіньус (штат Мату-Гроссу) і Міссоес Жезуітікас де Гуараніс ( штат Ріу-Гранді-ду-Сул); національні парки Серра та апівара (штат Піауї) і Ігуасу (штат Парана).

У Бразилії є більше 18 тис. готелів, 49% з них розташовані в південно-східних районах країни. Показово, що останнім часом в готельний сектор активно надходить іноземний капітал з США та ЄС. Мережа громадського харчування налічує більше 1 млн. закладів, починаючи від недорогих до престижних ресторанів, 73% з них також розташовані в південно-східних районах країни. Особливо відрізняються різноманітністю і кількістю ресторанів міста Ріо-де-Жанейро і Сан-Пауло. У 90-х роках в країні великого поширення набули ресторани типу "Макдональдс". Серед закладів такого типу лідирують північноамериканські компанії: "Макдональдс", "Пепсіко", "Боба", "Арбіс". Що стосується атракціонів, то місцева індустрія відпочинку в своєму розпорядженні в основному парками малої потужності, за винятком парку "Плейсентер" в місті Сан-Пауло, що приймає до 2,5 млн. відвідувачів на рік і користується успіхом у іноземних туристів.

У 90-і роки, з початку проведення політики щодо залучення інвестицій в туристичну сферу, були побудовані 3 великих атракціонних парки з участю іноземного капіталу: "Парк та Моніка" в місті Сан-Пауло, "Бето Карреро Уорлд" в Санта- Катаріні та "Біч Парк" у місті Акірас. Найближчим часом на розвиток атракціонів бразильськими та іноземними компаніями передбачається інвестувати 1,2 млрд.дол. і побудувати 9 великих парків у містах Ріо-де-Жанейро, Вінедо, Пауліна, Ресіфі, Сальвадор і Рібейран Прету, що підвищить конкурентоспроможність і привабливість бразильського туризму на міжнародному ринку послуг. Таким чином, індустрія туризму та супутніх послуг може стати для країни перспективним джерелом поповнення бюджету. Підраховано, що іноземний турист у середньому залишає в Бразилії понад 80 дол на добу.

Основний потік туристів до Бразилії йде з Аргентини, США, Уругваю, Парагваю та Німеччини, Португалії, Перу, що говорить про гарний взаємодії перш за все з сусідніми країнами-членами Меркосур, що встановили між собою безвізовий режим перетину кордонів. За оцінками міністерства промисловості, торгівлі та туризму Бразилії, тільки Південна Америка здатна забезпечити країні близько 7 млн. туристів на рік. Виходячи з даних міркувань, уряд з метою вдосконалення співпраці в гуманітарній області з державами-членами Меркосур проводить політику розширення транспортного сполучення, у тому числі відкриття нових авіаційних ліній з сусідніми країнами.

4.4 Спеціальна туристична інформація про країну

Ввезення валюти не обмежене (суми понад 10 тисяч бразильських реалів або еквівалент в іноземній валюті, підлягають декларації).

Безмитно дозволяється ввозити до 400 сигарет або 25 сигар; до 24 одиниць алкогольних напоїв загальним обсягом не більше 2 л; одяг, книги та інші товари особистого користування, а також будь-які інші товари і вироби на загальну суму не більше $ 500 або в еквіваленті. Діти у віці до 14 років, які подорожують у супроводі батьків або опікунів, мають право на безмитне ввезення тільки особистих товарів і речей.

Також безмитно ввозяться по одному з наступних предметів: магнітофон, радіоприймач, друкарська машинка, плеєр, бінокль, фото-, кіно- або відеокамера і діловий блокнот з комп'ютерною пам'яттю.

Заборонено ввезення і вивіз наркотиків, вогнепальної зброї, боєприпасів, медикаментів, радіоактивних матеріалів, м'яса та м'ясопродуктів, молочних продуктів (у тому числі сиру), яєць, свіжих плодів і овочів, рослин та їх частин (у тому числі квітів, коренів, цибулин і пагонів), кормових матеріалів, меду, воску, живих птахів, комах і равликів, а також біологічних культур (в тому числі вакцин, мікробіологічних культур, тканин, сперми, ембріонів і т. д.), а також біологічних виробів або матеріалів, використовуваних у ветеринарії (у тому числі ліків).

Для ввезення домашніх тварин необхідно мати ветеринарний сертифікат міжнародного зразка, дозвіл на ввезення від бразильського консульської установи за кордоном і довідку про щеплення проти сказу (якщо тварина старше 4 місяців і немає окремої записи про вакцинацію від сказу у ветеринарному сертифікаті).

Заборонено вивезення будь-яких диких тварин, їх шкур і виробів з них, панцирів, пір'я і кігтів, а також предметів мистецтва, антикваріату та історичних цінностей.



Висновки

Отже, дослідивши туристично-рекреаційний потенціал Бразилії, можна зробити наступні висновки:

1. Бразилія - одна з найбільших країн світу як за величиною території, так і за кількістю населення. За розміром території вона займає п'яте місце в світі (після Росії, Китаю, Канади і США), а за числом жителів - восьме місце. Займаючи майже половину всієї площі Південної Америки, Бразилія граничить зі всіма південноамериканськими країнами, окрім Еквадору і Чилі.

2. До початку португальської колонізації (XVI ст.) на території Бразилії проживали численні індіанські племена, що відрізнялися один від одного типом господарства, соціальною організацією, мовою, традиціями. Найбільші з них відносилися до мовних сімей тупі, карибської, аравакської та ін. 3. В даний час діє конституція 1988 р. з поправками 1994 і 1997 рр. Відповідно до неї Бразилія проголошена демократичною правовою державою, заснованою на принципах суверенітету, громадянства, людської гідності, соціальних цінностей, вільного підприємництва і політичного плюралізму. Країна є федеральною президентською республікою, що складається з 26 штатів і столичного федерального округу Бразиліа. Втручання центру в справи суб'єктів федерації строго регламентується і допускається лише з метою збереження територіальної цілісності, захисту від зовнішньої агресії, у разі конфлікту між штатами, при недотриманні громадського порядку і фінансової дисципліни.

...