Гімнастика як олімпійський вид спорту

Художня гімнастика -- це ставлення до життя.

На початку червня 2004 року у Києві вперше в історії незалежної України відбувся чемпіонат Європи з художньої гімнастики.

На внутрішньому чемпіонаті сьогодні найкращі результати у командному заліку показали перша та друга збірні міста Києва, третє місця дісталось “художницям” із Дніпропетровська, а четверте - львів'янкам.

Абсолютною чемпіонкою України є 21-річна киянка Наталя Годунко. Годунко, разом зі своєю одноклубницею по Школі Дерюгіних Анною Безсоновою, представляла Україну на чемпіонаті Європи в Києві та Олімпіаді в Афінах.

2.3 Стрибки на батуті

Стрибки на батуті -- олімпійський вид спорту, в якому гімнасти виконують акробатичні трюки підстрибуючи на батуті. Змагання зі стрибків на батуті на літніх Олімпійських іграх вперше з'явилися на Олімпійських іграх 2000 в Сіднеї та з тих пір включалися в програму кожних наступних Ігор. У цьому виді спорту розігруються 2 комплекти нагород.

Стрибки на батуті вперше з'явилися в цирку. На думку фахівців, батут винайшов французький цирковий акробат середньовіччя Дю Трамполіне. Припускають, що йому спочатку вдалося створити підкидну дошку (що зараз називається трампліном), а пізніше модернізувати її в підкидну сітку.

Розвиток стрибків на батуті, як виду спорту, відноситься до 1926 року і пов'язане з ім'ям американців Л. Крісвольда і Г. Ніссена. З1928 р. Г. Ніссен почав конструювати ці снаряди. У 1939 р. він запатентував значно поліпшену модель батута і організував масове виробництво. Популярність вправ на батуті в США зросла настільки, що вони були включені в програму фізичного виховання шкіл тауніверситетів. Масове захоплення стрибками на батуті призвело до виникнення змагань. Спочатку вони включалися в програму згімнастики, але незабаром вправи на батуті стали культивуватися і як самостійний вид спорту.

Парні стрибки на батуті.

У 1948 році вперше відбулися національні та студентські чемпіонати США зі стрибків на батуті, а в1953 році стрибки на батуті були включені в програму Панамериканських ігор.

З 1955 року, завдяки імпорту батутів, стрибки на батуті починають розвиватися в Західній Європі. Вже в 1958--1959 роках уШвейцарії, Шотландії, Англії, ФРН та інших країнах були проведені національні першості та створені Федерації стрибків на батуті.Міжнародна федерація гімнастики на конгресі 1959 клопотала про визнання стрибків на батуті як нового виду гімнастичного багатоборства.

У 1960 р. у ФРН робиться перша спроба створення окремих правил для стрибків на батуті. У 1964 році була створена Міжнародна федерація стрибків на батуті і проведений у Лондоні перший чемпіонат світу, який зібрав представників 12 країн. З тих пір регулярно проводяться чемпіонати та першості світу та Європи, а з 1981 року і кубок світу зі стрибків на батуті. З 2000 року стрибки на батуті включені у програму Літніх Олімпійських ігор.

РОЗДІЛ 3 УКРАЇНСЬКІ ГІМНАСТИ - ОЛІМПІЙСЬКІ ЧЕМПІОНИ

Перша поява радянських гімнастів на тренуванні викликала надзвичайний інтерес у спеціалістів і любителів гімнастики. Одного погляду було досить, аби зрозуміти: це претенденти на найвищі нагороди. І змагання підтвердили це. Жіноча збірна майже на 7 балів обійшла срібних призерок - гімнасток з Угорщини. У Гельсінкі вперше розігрувалися особисті нагороди з гімнастики. Приємно зазначити, що лідерами радянської збірної були представниці України - харків'янка Марія Гороховська і киянка Ніна Бочарова. Саме вони виграли золоту і срібну нагороди в багатоборстві. Бочарова до того ж стала першою в історії олімпійською чемпіонкою у вправі на колоді. А Гороховська продемонструвала неймовірну стабільність - у кожному з окремих видів показала другий результат.

Переконливою була й перемога чоловічої збірної СРСР. Абсолютне «золото» також дісталося представникові України - львів'янину Віктору Чукаріну. Для юних читачів зазначимо, що Чукарін - це легенда радянського спорту. Колишній в'язень німецького концтабору, Віктор не просто повернувся в гімнастику, а й став кращим на планеті. На думку багаторічного президента Міжнародної федерації гімнастики (ФІЖ) Юрія Титова, саме Чукарін разом з тренером Петром Собенком «першими в гімнастиці науково обгрунтували цілорічну систему підготовки».

У складі збірної СРСР на Іграх XV Олімпіади виступав ще один львів'янин - Дмитро Леонкін. Окрім командного «золота», він здобув ще й «бронзу» у вправі на кільцях.

Мельбурн-1956. Ціна «золота» - п'ять сотих бала

На Зеленому континенті 35-річний Віктор Чукарін удруге став абсолютним олімпійським чемпіоном. Але цього разу перемога далася йому в значно гострішій боротьбі. В Мельбурні несподівано для багатьох блискуче виступили японські гімнасти. Їхній лідер Акасі Оно до останнього виду очолював турнірну таблицю. І лише блискуче виконання вільних вправ дозволило Чукаріну на 0,05 бала випередити японця. Згодом журналісти різних країн напишуть про «японське гімнастичне диво». Зокрема, повідають про те, як, готуючись до Мельбурна, гімнасти з країни Вранішнього сонця щодня десятки разів переглядали зняті в Гельсінкі та на чемпіонаті світу-1954 кадри з виступами радянських гімнастів. На тренуваннях японці не просто шліфували свої вправи - вони змагалися з Чукаріним, Валентином Муратовим, Альбертом Азаряном.

У жінок абсолютною чемпіонкою стала киянка Лариса Латиніна. Це прізвище відоме кожному, хто хоча б трохи цікавиться спортом. Саме нашій землячці й донині належить рекорд за кількістю завойованих олімпійських нагород - 18. А перші свої шість медалей вихованка Олександра Мишакова здобула в Мельбурні. Її головною суперницею була угорка Агнеш Келеті, котрій на момент виступу в Мельбурні було вже 35 років. Це до сьогодні рекорд для олімпійських чемпіонок з гімнастики.

Окрім Чукаріна й Латиніної Україну в Мельбурні також представляли кияни Юрій Титов (здобув «бронзу» в багатоборстві), Борис Шахлін (чемпіон у вправі на коні) та Поліна Астахова («золото» в командній першості).

Рим-1960. Гарячі дні в стінах «Терми Каракалли»

На Іграх у Римі гімнастичний поміст облаштували на території імператорських бань «Терми Каракалли», збудованих ще в ІІІ столітті. Римська Олімпіада - початок безперервної серії командних перемог чоловічої збірної Японії. А також особистий успіх «залізного» Шахліна (чотири золоті нагороди, в тому числі за багатоборство). Черговий успіх жіночої збірної СРСР. І друге абсолютне «золото» Лариси Латиніної. З усього виру тодішніх подій виокремимо епізод, що мав місце у фіналі жіночих змагань на брусах, де неабиякі бійцівські якості виявила Поліна Астахова.

Напередодні Астахова пережила справжню драму, впустивши в останній момент абсолютну перемогу: єдина помилка у вправі на колоді перекреслила надію на «золото». І от фінал на брусах. За жеребкуванням Поліна виступала після японської спортсменки Кейко Ікеди. Та продемонструвала дуже цікаву комбінацію з великою кількістю оригінальних елементів. Але з технічного боку виконання японки було не бездоганним, тому судді поставили їй не надто високу оцінку. Глядачам це здалося несправедливим. Трибуни свистіли, кричали і тупали ногами.

Астахова вже декілька разів підходила до снаряда, але публіка не втихала. Судді ж вимагали, аби гімнастка починала виступ. І Поліна нарешті зважилася. Вона береться руками за нижню жердку і... Буквально через мить у залі встановилася мертва тиша. Глядачі заворожено стежили за кожним рухом гімнастки. Щойно вона ефектним зіскоком завершила виступ, трибуни вибухнули оплесками. А коли на табло загорілися остаточні результати (Астахова - чемпіонка!), оплески перетворилися на справжній шквал. Це був яскравий приклад того, як спортсмен філігранною майстерністю може перетягнути на свій бік навіть вороже налаштовану публіку...

Серед героїв гімнастичного турніру в Римі також була одеситка Маргарита Ніколаєва («золото» в опорному стрибку). А Юрій Титов удруге став бронзовим призером у багатоборстві.

Токіо-1964. Дивне слово «ультра-сі»

У Токіо чоловіча збірна Японії виступила ще впевненіше, ніж у Римі. В радянської команди, яка стартувала в значно оновленому складі, практично не було шансів на перемогу. Велика золота медаль також дісталася представникові Японії - абсолютним чемпіоном став Юкіо Ендо... З уст японських гімнастів у вжиток увійшло поняття «елементи ультра-сі», так японці називали свої оригінальні технічні знахідки. Ультра-сі - це щось надскладне. Японці дійсно здійснили певний переворот у гімнастиці. Висока швидкість, гранична амплітуда рухів, «політні» елементи - все це підкорювало не лише публіку, але й суддів.

Невдалий виступ чоловічої збірної СРСР трохи «пригладили» гімнастки, вчетверте вигравши командний олімпійський турнір. Проте «абсолютна корона» дісталася представниці Чехословаччини Вірі Чаславській, яка була значно молодшою за Латиніну й Астахову і демонструвала більш сучасну гімнастику.

Токійська олімпіада стала завершальною для «блискучої четвірки» - Бориса Шахліна, Юрія Титова, Лариси Латиніної і Поліни Астахової. Їхні імена золотими літерами увійшли в історію українського спорту.

Мехіко-1968. Всі божеволіють від Наталії

Олімпіада в Мехіко підняла на вершину слави 19-річну спортсменку з Ленінграда Наталію Кучинську. Імпульсивні мексиканці просто закохалися в чарівну росіянку, незважаючи на те, що лідер збірної СРСР першого дня змагань впала на брусах і втратила шанси на перемогу. Але публіка, як відомо, любить не розумом, а серцем. Тисячі мексиканців написали Кучинській листи зі словами кохання, а журналісти назвали Наталю «Нареченою Мехіко».

Абсолютною ж чемпіонкою Ігор вдруге стала Чаславська.

У змаганнях чоловіків тон, уже за традицією, задавали японці. Москвич Михайло Воронін в останній момент через абсурдну помилку на коні (зачепився пальцем за власні штани!) втрачає «золото», програвши абсолютному чемпіону Савао Като прикрі п'ять сотих.

Мюнхен-1972. Олімпіада Ольги Скорбут

«До десятої години ранку 31 серпня 1972 року вона була просто 17-річною дівчиною, що приїхала на Олімпіаду з білоруського міста Гродно. А тепер Ольга Скорбут належить усьому світу...» Так писали газети про небачений успіх учениці Рональда Книша. Як і Наталія Кучинську, Ольга Скорбут не стала абсолютною олімпійською чемпіонкою, але симпатії публіки були на її боці. Вперше виконані Ольгою петля на брусах і сальто на колоді мали ефект бомби, що вибухнула. Але головне, чим підкорювала Скорбут глядачів, - це безпосередність поведінки. Її радість після вдалого виступу і сльози після падіння (впала з улюблених брусів у вирішальний момент багатоборства) були настільки щирими, що байдужих не залишилося...

Але у спортивному плані беззаперечною королевою гімнастики тих часів була інша представниця радянської школи - Людмила Турищева. Спеціалісти казали: «Корбут здивує, а Турищева переможе». Саме так і сталося в Мюнхені.

Змагання чоловіків пройшли без сенсацій. Японці знову стали першими командою, а Савао Като вдруге завоював «золото» у багатоборстві.

Монреаль-1976. Андріанов і Команеч - звучить по-чемпіонське

Через 16 років після перемоги Бориса Шахліна титул абсолютного чемпіона нарешті дістався радянському гімнастові. Ім'я Миколи Андріанова займає особливе місце в серцях любителів гімнастики. «Талант, що народжується раз на сто років», - так писали про спортсмена з міста Володимира журналісти... В Монреалі радянські гімнасти-чоловіки були дуже близькі й до перемоги командою, проте «стара японська гвардія» не здала своїх позицій, вигравши «золото» вп'яте поспіль.

Жіночий турнір Олімпіади-76 подарував нову «королеву». На той момент румунці Наді Команеч не виповнилося й 15-ти років, але складність вправ, які вона демонструвала, була феноменальною. Команеч отримала декілька оцінок 10,0 - таке трапилося вперше в історії Олімпіад. Відеозаписи вправ учениці тренера Бела Каролі і сьогодні вражають, хоча, здавалося б, гімнастика за 36 років пішла далеко вперед. Команеч разом з Корбут лідирують майже в усіх опитуваннях на звання «найкращої гімнастки всіх часів».

Москва-1980. Перемога з відтінком смутку

Через бойкот гімнастичний турнір Московської олімпіади важко віднести до найцікавіших. Особливо постраждала чоловіча частина програми. За рік до Олімпіади - на чемпіонаті світу-79 - збірна СРСР нарешті повернула собі пальму першості. Але ще більше радянські гімнасти мріяли про перемогу над японцями на рідному помості. Проте до Москви ні японці, ні бронзові призери ЧС-79 американці не приїхали. Абсолютний титул дістався Олександру Дитятіну, який до того ж став призером в усіх фіналах окремих видів.

Змагання жінок було більш інтригуючим. Командою радянські гімнастки перемогли досить упевнено, в абсолютному фіналі судді майже годину вирішували, яку оцінку виставити Наді Команеч за вправу на колоді. Румунка в Москві виступала хоч і не так переконливо, як у 1976 році, проте нічим не поступалася суперницям і мала всі шанси вдруге виграти багатоборство. Організаторів Олімпіади це не влаштовувало. Після тривалих суддівських дискусій Команеч врешті-решт опинилася на другому місці - разом з Максі Гнаук з НДР. А «золото» дісталося Олені Давидовій.

Від України в складі збірної СРСР чемпіонами Ігор стали киянка Стелла Захарова і львів'янин Богдан Макуц.

Лос-Анджелес (1984). Бойкот у відповідь

І знову через політиків постраждали як спортсмени, так і глядачі. Аби хоч якось компенсувати відсутність на Іграх радянських гімнастів (а також представників НДР, Болгарії, Угорщини), судді не скупилися на високі бали. За кількістю виставлених «десяток» цей олімпійський турнір не мав рівних в історії... Чоловіча збірна США в командній першості випередила китайців (чемпіонів світу-83) та японців. Не менш дивною виглядала перемога Мері-Лу Реттон, яка у багатоборстві обійшла надзвичайно сильних румунських гімнасток.

Сеул-1988. Зеніт слави радянської гімнастики

Чоловіча і жіноча збірні СРСР сумарно завоювали в Сеулі одинадцять найвищих нагород - це абсолютний рекорд. Особливо переконливим був виступ гімнастів-чоловіків. Лише в одному виді - опорному стрибку - представники СРСР залишилися без «золота». У багатоборстві радянські гімнасти зайняли весь п'єдестал. Щоправда, всупереч прогнозам абсолютне «золото» дісталося не дворазовому абсолютному чемпіону світу Дмитру Білозерчеву, а Володимиру Артьомову. «Срібло» здобув Валерій Люкін. А Білозерчев став третім.

Дуже цікавою була боротьба за абсолютну перемогу у жінок. Протистояння Олени Шушунової і румунки Даніели Сіліваш (крок у крок, сота до сотої!) стало справжньою окрасою турніру. Лише в останньому виді, завдяки бездоганному виконанню опорного стрибка, гімнастка з Ленінграда здобула перемогу. Проте Сіліваш взяла реванш у фіналах на снарядах - стала чемпіонкою на брусах, колоді та у вільних вправах.

Україну в збірній СРСР представляла Ольга Стражева з Запоріжжя. Фактично вона була другим номером після Шушунової. Але, виконуючи вправу на колоді, Ольга отримала тяжку травму і припинила виступи. Та все ж стала олімпійською чемпіонкою в команді.

Барселона-1992. Востаннє разом

Гімнастична збірна СНД майже наполовину складалася з представників України. Ігор Коробчинський, Григорій Місютін (обидва - Луганськ), Рустам Шарипов (Харків), Тетяна Гуцу (Одеса) і Тетяна Лисенко (Херсон) - всі вони стали олімпійськими чемпіонами в команді. А Місютін, Гуцу і Лисенко ще й зібрали багато особистих нагород. Тетяна Гуцу в надзвичайно гострій боротьбі здобула абсолютний титул! Місютін, окрім командного «золота» виборов 4 особисті срібні нагороди, в багатоборстві поступився лише мінчанину Віталію Щербо, який став найуспішнішим спортсменом на Іграх-92 - шість золотих нагород.

Ця Олімпіада була дебютною для Оксани Чусовітіної з Ташкента. Їй виповнилося 17 років, і ні вона, ні будь-хто інший тоді навіть уявити не міг, якою фантастично довгою стане спортивна кар'єра цієї гімнастки.

Після Олімпіади в Барселоні розпочався масовий виїзд колишніх радянських тренерів на роботу на кордон. Завдяки цьому рівень гімнастики в світі помітно виріс.

Атланта-1996. Золота лілія

Дебютна для незалежної України Олімпіада і досі у багатьох асоціюється з блискучим виступом Лілії Подкопаєвої. До Атланти 18-річна спортсменка з Донецька приїхала, маючи звання абсолютної чемпіонки світу та Європи. Проте віддавати їй олімпійське «золото» ніхто не збирався. За абсолютну перемогу на рівних змагалися з десяток спортсменок - американки, румунки, росіянки, китаянки. Особливо шалено публіка (й судді також) підтримувала американок, котрі виграли напередодні командне «золото». Для перемоги потрібна була не просто висока майстерність, а натхненний виступ. І Подкопаєва продемонструвала все найкраще, що є в гімнастиці - складність, ризик, стабільність, артистизм. А її вільні вправи (композиція «Фігаро») журналісти назвали «маленьким шедевром».

Успішно виступила в Атланті чоловіча збірна України - третє місце після команд Росії та Китаю. А Рустам Шарипов став олімпійським чемпіоном у вправі на брусах. Загалом українські гімнасти (чоловіки і жінки) вибороли в Атланті 3 золоті, 1 срібну і 1 бронзову медалі.

Сідней-2000. Найскандальніша Олімпіада

Гімнастичний кінь для опорного стрибка став на шляху до перемоги в багатоборстві олімпійській чемпіонці Атланти-96 у вправах на брусах Світлані Хоркіній. У фіналі росіянка впала. А трохи згодом виявилося, що організатори неправильно встановили снаряд - на декілька сантиметрів нижче норми. Учасницям дозволили повторити стрибок, але для Хоркіної це вже не мало сенсу. Втративши чемпіонський запал, вона й улюблені «бруси» виконала з помилкою... З 2001 року для опорних стрибків почали використовувати модернізований снаряд - так званий гімнастичний стіл. Тож сіднейський «кінь з короткими ногами» назавжди увійшов в історію.

Та головним скандалом у Сіднеї стала історія з дискваліфікацією румунської гімнастки Андреа Радукан через позитивну допінг-пробу. Втім, дискваліфікували румунку трохи дивно - золоту медаль за перемогу в багатоборстві забрали, а за командну першість залишили та ще дозволили виступати у фіналах на снарядах. А через 10 років бронзові нагороди Сіднейської олімпіади заберуть у жіночої збірної Китаю (за фальсифікацію віку спортсменок). Абсолютним чемпіоном у Сіднеї став росіянин Олексій Нємов, чемпіонкою - румунка Сімона Аманар.

Українським вболівальникам Сідней-2000 запам'ятався срібним успіхом нашої чоловічої збірної (краще виступили тільки китайці), абсолютною «бронзою» Олександра Береша та фіаско Вікторії Карпенко (лідирувала перед останнім видом, але все втратила у вільних вправах).

Афіни-2004. Бурхлива реакція глядачів.

В Афінах змагання проходили вже за новими правилами - без десятибальної системи оцінювання. Метою нововведення було зробити суддівство більш об'єктивним. Але за іронією долі саме ця Олімпіада виявилася дуже щедрою на суддівські помилки. У фіналі багатоборства арбітри неправильно обрахували базову оцінку вправи на коні срібного призера корейця Дае Ен Кіма. Керівництво ФІЖ признало помилку, але виправити результат відмовилося. Абсолютним чемпіоном так і залишився американець Пол Хем, якому судді майже не знизили оцінку за зірваний опорний стрибок.

Ще більший резонанс мала історія, що трапилася у фіналі вправи на перекладині. Незадоволені глядачі на трибунах влаштували гучний протест після того, як складну комбінацію Олексія Нємова було оцінено нижче, ніж досить посередній (на думку глядачів) виступ все того ж Хема. Свист, гамір і тупотіння тривали хвилин десять.

У скарбничці української збірної в Афінах з'явилася одна медаль - золота: олімпійським чемпіоном у вправі на брусах став Валерій Гончаров. У командній першості українці були сьомими. А жіноча збірна посіла четверте місце - досьогодні це найкращий командний результат наших дівчат на Олімпіадах.

Пекін-2008

Повна гегемонія господарів у змаганнях чоловіків (китайці віддали суперникам лише одну золоту медаль з восьми). Блискучий виступ жіночої збірної США на чолі з Анастасією Люкін - донькою чемпіона Сеула-88 Валерія Люкіна. Перемога в опорному стрибку гімнастки з Північної Кореї. «Срібний» стрибок легендарної Оксани Чусовітіної - свою другу олімпійську нагороду Оксана (з 2003 року вона виступає за Німеччину) завоювала через 16 років після дебюту в Барселоні. Все це було чотири роки тому...

Українці в Пекіні виступили досить скромно. Дівчата посіли у кваліфікації 9-е місце. Хлопці не мали командної ліцензії. У вправі на кільцях бронзовим призером став Олександр Воробйов.

Отже, за часів незалежності українські гімнасти ще жодного разу не залишалися без нагород. Хочеться сподіватися, що і надалі ця традиція не перерветься.

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши дані з історії, дослідивши нелегкий шлях становлення гімнастики як олімпійського виду спорту можна побачити всю красу цієї дисципліни та її недоліки. . На етапі становлення змагання гімнастів не рідко організовували на відкритому повітрі. Не існувало спочатку і єдиних технічних вимог щодо гімнастичних снарядів: дуже часто збірні команди приїжджали на міжнародні змагання з власним «реквізитом».

Тернистим був шлях і українських спортсменів на шляху до всесвітнього визнання та успіху здобутого на Олімпійських іграх. Україна займає не останнє місце на світовій арені спортивного життя, українські спортсмени досягають досить високих показників. На сьогоднішній день український спорт та його розвиток поставлений на досить високий рівень і йому приділяється значна кількість уваги. Завдяки цьому гімнасти які представляють нашу країну на весь світ показують її престиж.

Важливу роль відіграють тренери які готують майбутніх олімпійських чемпіонів. Їхня методика унікальна, про що говорять результати змагань. На них покладена велика відповідальність, адже успіхи їх вихованців це їх заслуги.

Той факт що українські гімнасти досягли світового визнання, пропагує заняття гімнастикою і спортом загалом у нашій країні. Гімнастика, зокрема художня, розвивається в 23 регіонах України з 27. Найбільш успішно в Криму, Одесі, Львові, Дніпропетровську. З'явилось багато кумирів для молодого покоління у художній, спортивній гімнастиці, акробатиці, стрибках на батуті.

Оскільки гімнастика завжди являлась одним з основних засобів фізичного виховання, то перемоги українських гімнастів популяризують її в країні.

Триває спортивна боротьба світових фаворитів -- Росії й України. Однією з проблем змагань з гімнастики є суддівство. І нерідко перемагає не той, хто кращий, а в кого більше грошей. Тому росіянки були першими на останніх Олімпійських іграх, хоча навіть глядачі ясно бачили й розуміли, що українки явно сильніші. Скандали у світовій художній гімнастиці останнім часом, на жаль, не рідкість. Українські гімнастки, наприклад, залишили змагання Гран-прі в Ізраїлі на знак протесту проти несправедливого суддівства. Віце-президент Федерації художньої гімнастики України Ірина Дерюгіна пояснила: «Це були проросійські змагання. У нас є красномовне відео, яке ми відіслали президенту Міжнародної федерації гімнастики. Незважаючи на те, що Кабаєва впустила м'яч, вона одержала друге місце, а Бессонова, що впродовж усіх змагань не припустилася жодної помилки, у вправі з обручем -- чомусь була другою, а з м'ячем -- узагалі восьмою. Це важко зрозуміти. Виходить, що змагаються не гімнастки, а судді».

Звісно, це не єдина проблема, але на фоні всіх тих перепон, що українці подолали на шляху до успіху, хочеться вірити, що наші гімнасти й надалі будуть на вершині світової слави

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Райтер Р.І. Координаційна структура мязових зусиль при хльостоподібно-кидковому масі // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту: Збірник наукових праць за ред. С.С. Єрмакова. - Харків: ХХПІ, 2001.- №15. - С. 31-35.

2. О. М. Худолій Основи методики викладання гімнастики. Харків «ОВС» 2008.

3. Райтер Р.И. Рабочая классификация упражнений выполняемых большим махом с противовращением // Физическое воспитание студентов творческих специальностей: Сборник научных трудов под ред. С.С Ермакова. - Харьков: ХХПИ, 2001. - №3. - С. 29-34.

4. Чукарин В.И.,Райтер Р.И. Соскок лёт с поворотом на 360° с перекладины // Теория и практика физической культуры. - 1970. - N 2. - С. 19-22.

5. Чукарин В.И., Райтер Р.И. Перелет через перекладину с поворотом на 360° в вис // Гимнастика: Сб. вып. 2-ой /Сост. В.М. Смолевский. - Москва: Физкультура и спорт. - 1975. - С. 23-25.

6. Чукарин В.И., Райтер Р.И. Исследование техники маховых упражнений на перекладине // Спортивная гимнастика. - К.: Здоровя, 1977. - С.45-61.

7. Райтер Р.И. Метод кинографии при анализе техники гимнастических упражнений // Теория и практика физической культуры. - 1983. - № 2. - С. 53-54.

8. Райтер Р.И., Марченко Ю.П., Читайло С.Д. Мини-батут для обучения маховым упражнениям на перекладине // Гимнастика: Сб. вып. 2-ой / Сост. В.М.Смолевский. - Москва: Физкультура и спорт, 1984. - С. 31-33.

9. Петренко К.Г.,Райтер Р.И. Устройство для измерения усилий гимнастов на снарядах // Стандартизация измерений в спорте: Тез.докл. 2-й Воесоюз.науч. - техн. конф., Минск, 22-24 окт. 1980 г. - Москва, 1980. - С. 74.

10. Райтер Р. I., 3авійська В.М. Дмитренко Л. В. Базова технічна підготовка гімнастів на різновисоких брусах // 1-а Всеукраїнська наук. - практ. конф. "Роль фізичної культури в здоровому способі життя": Тези доп. - Львів, 1993. - С. 143-144.

11. Райтер Р.I., Іваночко В.В., Гоцій В.М. Засвоєння нових елементів спортивної техніки з допомогою ЕОМ // Матеріали республ. наук.- практ. конф. - Львів, 1995. - С. 137-138.

12. Райтер Р.I., Знак З.П., Хитрий Л.К. Морфологічні особливості будови тіла гімнаста // Матеріали конф. проф.-викл. складу і аспірантів Академії. - Львів. 1997. - С. 296-297.

13. Райтер Р.І., Славік М.І. Електроміографічне обгрунтування механізму махових вправ // Cучасні проблеми розвитку теорії та методики гімнастики : Зб. наукових статей. - Львів: ЛДІФК, 1999. - С.55-58.

Размещено на Allbest.ru