Загальна характеристика замків України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Туристські ресурси України»

на тему:« Замки України»

Студента

Крижко І.Ю

Керівник

Зайцева В.М

м.Запоріжжя 2015 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЗАМКІВ ТА ІСТОРІЯ ЇХ ВИНИКНЕННЯ

1.1 Поняття замків та їх класифікація

1.2 Історія і сучасний стан вивченості замків України. Значення замків для розвитку туризму

РОЗДІЛ 2. ЗАМКИ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ , ЯК ТУРИСТИЧНІ ОБЄКТИ

2.1 «Замкове намисто» Західної України

2.2 Моторошні історії кам'яних стін та загублених життів Центральної і Східної України

2.3 Кам'яна гордість Півдня України

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАМКІВ. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ



ВСТУП

Актуальність даної теми, зумовлюється необхідністю дослідження замків України, оскільки вони складають суттєву частку національного надбаня і відіграють значну роль у розвитку туризму. Використання їх та збереження на сучасному етапі розвитку туризму має певні проблеми, вирішення яких допоможе підвищити рівень розвитку туристичної галузі України.

На території України розташовано сотні пам'яток архітектури, що мають значну цінність, однак стан збереження багатьох із них залишається незадовільним. Через недостатність пам'яткоохоронних заходів вони продовжують руйнуватися під впливом природних та антропогенних факторів. Виправленню такої ситуації може сприяти науковий аналіз цієї проблеми та узагальнення набутого досвіду і визначення перспектив її розв'язання.

Замок - укріплений комплекс будівель або одна споруда, в якій жив феодал. Замок, як оборонний об'єкт, оточували високими мурами з бойовими вежами, валами й ровами. Перші замки будувались феодалами в епоху cередньовіччя, потім нерідко перетворювались в укріплений центр міських поселень. Старовинні замки, багато з яких збереглося в Іспанії, Франції, Чехії та інших країнах, є чудовими об'єктами туристичного показу. Окремі з них збережені і відновлені, в них влаштовані музейні експозиції, а в деяких навіть ресторани і фешенебельні готелі. Як правило, замок займає найвигідніше (з військової точки зору) положення на місцевості.

Дослідження даної теми вивчали наступні вчені : М.Андрущенко, О.Береговський, Р.Бондаренко, В.Вечерський, М.Головатий, М.Дьомін, С.Побуцький, З.Соколовський, В.Харитон, М.Ходан та ін., де аналізується стан пам'яток архітектури України та діяльність різних інституцій з їхнього збереження.

Мета курсової роботи - дослідити історію замків України, процес їх спорудження та шляхи вирішення існуючих проблем їх збереження.

Поставлена мета дає змогу вирішити наступні завдання:

- визначити загальну характеристику замків України;

- охарактеризувати замки України;

- дослідити шляхи вирішення проблем збереження замків.

Об'єктом курсової роботи є замки України, як багаторічні пам'ятки історії.

Предметом курсової роботи є використання замків України та їх проблемні питання стосовно збереження.

Методи дослідження: абстрагування, аналізу і синтезу, ідеалізації, гіпотези та припущення, системного підходу.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань, який містить 29 найменувань. Загальний обсяг курсової роботи 39 сторінки.



РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ЗАМКІВ ТА ІСТОРІЯ ЇХ ВИНИКНЕННЯ

1.1 Поняття замків та їх класифікація

У багатій історико - архітектурній спадщині України визначне місце належить пам'яткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Упродовж багатьох століть роль оборонних споруд була провідною в системі міст і містечок.

Замок - укріплена будівля феодала, що використовується для захисту від ворога та зазвичай служить командним центром. Як правило, замок займає найвигідніше (з військової точки зору) положення на місцевості. Етимологічно, замок - «укріплене житло феодала доби середньовіччя», «місце, де стояв замок; руїни замку». Найчастіше під словом замок мають на увазі середньовічний європейський замок. Через своє подвійне значення (фортеці та помешкання), середньовічні замки нерозривно пов'язані з фортифікаційною та житловою архітектурою [13, c. 3].

З ростом місцевих громад, стало необхідним запровадити більші та надійніші укріплення, які б могли забезпечити сильний захист периметра. Замкові стіни разом з баштами, призначеними для володаря, та з житлом в межах замку для певної частини місцевих мешканців, добре слугували цій меті [13, c. 15-16].

Замки також будувалися для оборони ключових точок місцевості, таких як гірські переходи або гирла річок. Для цієї мети широко використовувалися елементи рельєфу: скелі, ріки, пагорби і таке інше.

Ці споруди було задумано як довговічні, завдяки чому багато з них збереглося до наших днів. Переважна більшість з них перетворена на пам'ятки історії та архітектури.

Доктор історичних наук Орест Мацюк розробив таку класифікацію оборонних споруд України:

- давньоруські укріплені городи;

- міста-фортеці;

- замки;

- оборонні монастирі;

-церкви, костели, синагоги;

- військові укріплення;

- сторожові вежі;

- оборонні дзвіниці [11, c. 5-6].

О. В. Лесик запропонував класифікувати всі замки і монастирі України за придатністю цих пам'яток для розміщення в них функціональних груп приміщень закладів відпочинку й туризму. На основі аналізу історичної цінності замків І монастирів, особливостей їх розташування, характеристики навколишнього ландшафту, технічного стану, особливостей об'ємно-просторових та архітектурно-планувальних рішень, характеристики сучасного використання, а також економічної доцільності пристосування цих пам'яток до сучасних реалій усі оборонні споруди нашої держави необхідно розподілити на чотири охоронно-функціональні класи.

О. Лесик до класу А відносить такі пам'ятки архітектури:

- заповідники в Києво-Печерській лаврі, Львові, Луцьку, Білгороді-Дністровському, Кам'янці-Подільському, Чернігові, Судаку;

- музеї в замках Ужгорода, Луцька, Олеська, Мукачева, Острога, Меджибожа, Чинадієво, Золочева, Києва, Теребовлі, Хотина; Братський і Видубецький монастирі в Києві, Воанесенський монастир у Переяславі-Хмельницькому, монастир єзуїтів у Вінниці, Миколаївський монастир у Шаргороді, монастир єзуїтів у Луцьку, монастир у Любишові, Кармелітський монастир у Бердичеві, Здвиженський монастир у Полтаві, монастирі у Виноградові, Городенці, монастир-скит у Маняві, Домініканський, монастирі Кармелітський, Онуфріївський, кларисок, бернардинців у Львові, монастирі василіян у Червонограді, Жовкві, Введенський монастир у Ніжині, Троїцький монастир у Кам'янці-Подільському, Єлецький монастир у Чернігові.

До класу Б віднесено замки і монастирі, придатні для використання під;

- готелі: замки в Свіржі, Бережанах, Жовкві, Старому Селі, Олиці, Клевані, частина приміщень монастирів у Браїлові, Підкамені, Гамаліївці, Львові, Луцьку, Сокалі, Ізяславі, Гусятині, Путивлі; частина історичних приміщень Мгарського та Мовчанського монастирів;

- відпочинкові пансіонати: замки у Бродах, Підгірцях, Збаражі;

- турбази з умовами будівництва спальних корпусів: замки в Поморянах, Летичеві, Панівцях, монастир у Золочені, монастир домініканців у Перемишлянах, монастир реформатів у Раві-Руській, Троїцький монастир у Межиріччі, монастир бригідок у Сокалі, Троїцький монастир у Сатанівській Слобідці;

- туристичні притулки: замки в Золотому Потоці, Яблунівці, Сидорові, Микулинцях, Ізяславі, Старокостянтинові, монастир шариток у Луцьку, Воскресенський монастир у Корці, монастир францисканців у Кам'янці-Подільському.

До класу В віднесено замки і монастирі, які частково можна використовувати для розташування туристичних закладів:

- замки в Невицькому, Хусті, Гологорах, Кудринцях, Скалі-Подільській, Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі, Фортеці, Алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку, Львові, монастирі бернардинців у Львові, Луцьку, Бережанах, монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові, монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, Домініканські монастирі у Жовкві, Львові;

- пам'ятки архітектури, поруч з якими можна будувати турбази, готелі, бази відпочинку: замки в Кам'янці-Подільському, Меджибожі, Хотині, Білому Камені, Корці, Підзамочку, Королевому, Невицькому, Володимирі-Волинському, Кременці, фортеці в Білгороді-Дністровському, Судаку, Феодосії, Валаклаві, Каменському, Севастополі, монастирі домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.

До замків і монастирів класу Г віднесено численні пам'ятки, що використовуються під історико архітектурні заповідники, різні музеї, навчальні заклади, санаторії, інтернати, будинки для перестарілих, культосвітні установи, а також діючі монастирські комплекси [10, c. 12-16].

Запропонована класифікація замків й інших оборонних споруд України за ознаками їх можливого використання під установи відпочинку і туризму передбачає комплексну участь усіх пам'яток історії та культури з іншими цінними факторами розвитку туризму (лісові, водні, кліматичні ресурси).

1.2 Історія і сучасний стан вивченості замків України. Значення замків для розвитку туризму

У багатій історико-архітектурній спадщині України визначне місце належить пам'яткам оборонної архітектури - фортецям, замкам, оборонним храмам, міським укріпленням. Упродовж багатьох століть роль оборонних споруд булла провідною в системі розбудови міст і містечок. Без перебільшення можна сказати, що від рівня організації оборони залежала їх доля.

Споруди оборонного типу, або, як ми тепер їх називаємо, пам'ятки оборонного будівництва, зводили як для захисту відворожих нападів, так і для оборони великих феодалів і магнатів від народного гніву і частих взаємних нападів феодалів - сусідів. Потреба в обороні краю з кожною наступною епохою видозмінювала архітектурну монументальність обороннихспоруд країни. Завдяки цьому на місці давніх дерев'яно-земляних укріплень давньослов'янських градів з'являються кам'яні укріплення княжих резиденцій і палаців, а згодом -- укріплені династичні замки і садиби господарів краю.

У період пізнього середньовіччя оборонну роль в Україні відігравали нелише замки і фортеці, а й численні церкви і монастирі.
З часів Київської держави і Галицько-Волинського князівства оборонні споруди у первісному стані не збереглися. Адже переважно вони були дерев'яні. В XIII ст. на заміну дереву, як основному будівельному матеріалу, прийшов камінь та обпалена цегла. Перші цегляні замки були збудовані на галицьких і волинських землях. В цей час багато монастирів також було огороджено цегляними стінами. Спорудження замків, фортець здерева продовжувалося до XVI ст. Проте вдосконалення вогнепальної зброї, розширення населених пунктів зумовили поступовий перехід до будівництва кам'яних оборонних споруд. ВXVI - XVII ст. кам'яні споруди - замки і монастирі - остаточно витіснили дерев'яні оборонні споруди попередніх епох [29, c. 45].

Туристичну адаптацію оборонних споруд рідного краю необхідно здійснювати комплексно, «нанизуючи» всі варті уваги об'єкти у «намисто» екскурсійно-туристичних маршрутів комерційного та краєзначо-освітнього значення. Немало для цього в Україні вже зроблено за перше десятиріччя незалежності. Так, наприклад, нині активно функціонує й користується неабияким попитом серед європейських туристів національна система туристично-екскурсійних маршрутів «Намисто Славутича». Ця система охоплює 12 областей України: Дніпропетровську, Житомирську, Запорізьку, Київську, Кіровоградську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Херсонську, Черкаську, Чернігівську та Київ. У межах національної системи «Намисто Славутича» розроблено туристично-екскурсійні маршрути за тематичними напрямами місцями, багатими на пам'ятки історії, культури, архітектури та природи, а також пов'язаних з життям і діяльністю видатних людей.

Одним з пріоритетних напрямів розвитку туристичної індустрії в Україні неодмінно повинен бути замковий туризм, в основі якого використання об'єктів фортифікаційного зодчества. Тому питання розвитку замкового туризму та підвищення його привабливості на національному та міжнародному рівнях є особливо актуальним на сучасному етапі розвитку.

Замки і фортеці виступають особливою складовою туристичної привабливості України, однак їх використання в замковому туризмі є обмеженим,бо:

по-перше, інформаційна розрекламованість цих об'єктів перебуває зараз проводиться;

по-друге, місцева влада не вживає заходів, щоб зберегти їх та зробити більш цікавими для відвідувачів тих,чи інших об'єктів, як наслідок, багато унікальних пам'яток оборонного зодчества перетворюються в руїни.

Вивчення можливостей використання наявних фортифікаційних споруд в замковому туризмі, як і власне його розвиток на території краю, є сьогодні одним з найбільш пріоритетних завдань розвитку регіонального туризму на Поділлі, оскільки це дозволить покращити туристичний імідж краю [29, c. 55-56].



РОЗДІЛ 2. ЗАМКИ ЗАХІДНОГО РЕГІОНУ УКРАЇНИ , ЯК ТУРИСТИЧНІ ОБЄКТИ

2.1 «Замкове намисто» Західної України

Окреме місце у замковому «намисті» України посідають замки Закарпаття. З огляду на тривалу історичну відірваність цього краю від решти території України й перебування під гнітом угорських феодалів, у Закарпатті збереглися класичні феодальні замки західноєвропейського типу. Замкове «намисто» Закарпаття: Мукачівський, Ужгородський, Невицький, Середнянський, Чинадіївський, Шенборн, Довжанський, Виноградівський, Квасівський, Хустський замки, Олеський, Підгородецький, Золочівський.

Замок Паланок.Вперше був згаданий в XI столітті, домінує над містом, підносячись на 70-метровій скелі посеред рівнинної місцевості. Як могла серед досконалої рівнини виникнути така висока гора, залишається загадкою, а неминучим наслідком таємниці завжди стають легенди.Легенда про будівництво мукачівського замку оповідає про жорстокого князя, який вирішив побудувати такий укріплений замок, який би ніхто не зміг взяти облогою. Для втілення своїх задумів він наказав жителям навколишніх земель насипати гору. Днями і ночами заморені князем селяни насипали гору, на якій він потім і побудував свою неприступну фортецю, а муки нещасних рабів жорстокого тирана дали назву місту - Замок Паланок [28, c. 48].

З замком Паланок пов'язано багато цікавих подій і легенд. У 1782 році після падіння Бастилії він став головною політичною в'язницею в Європі, яка про існувала до 1896 року. У похмурих підземних казематах понад століття кати катували і катували полонених, яких тут побувало більше 20 тисяч.

Сьогодні в підземеллях влаштована експозиція знарядь тортур, і, спускаючись у них, навіть не вразливі люди відчувають льодову кроваву атмосферу. А у дворі верхнього замку можна побачити колодязь, збудований, згідно з переказами, не без допомоги сил темряви. Легенда розповідає про появу колодязя. Коли в ньому виникла потреба, то князь наказав копати колодязь. Хоч як довго рили колодязь, все ніяк не могли дістатися до води. Щодня чуючи одну й ту ж фразу: «Пресвітлий княже, води немає». Корятович усе більше не вірив, що можна буде викопати колодязь. Аж якось одного дня до князя прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін за заповнення колодязя водою. Але виявилося, що грошей у казні немає, тож князь не може заплатити нечистому. Князь пропонував душу, але той відмовився, вимагаючи грошей. Один з вірних лицарів Корятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити того: «Федоре, мішок золота необов'язково має бути великий: маленький - теж мішок». Вкинувши у мішок дві останні золоті монети, його віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя кожного вечора чути, як на дні виє чорт від того, що його обдурили тисяч [22, c. 45-46].

Ужгородський замок. Один з найдавніших в Україні, він має вже більш як тисячу років та зведений ще в кінці Х століття. Перші згадки про замкові укріплення в Ужгороді відносяться до ІХ століття, коли тут проживали білі хорвати.

Навпроти входу в фортецю, в її північно-східній частині, розташовується замковий палац, який також був пристосований для оборонних функцій, про що свідчать кутові вежі, міст перед входом і бійниці на останньому поверсі. Всередині палацу є дворик, на території якого було викопано криницю. Була на території замку і церква, яка носила титул св. Юрія. Письмові відомості про храм датуються 1248 роком. До наших днів від церкви мало що залишилось, та й ті залишки вдалось виявити лише під час розкопок [6, c. 10-12].

Ужгородський замок має свою таємницю. У XVII столітті його володарями були графи Другети. Саме тоді (у 1657 році) польські війська, очолювані графом Любомирським хотіли підкорити Ужгородський замок.
Один з його воєначальників, щоб дізнатися, як це можна зробити, переодягнувся паном і заїхав в укріплення. І випадково познайомився з красивою дочкою графа. Дівчина покохала його і розповіла, що отримати замок можна через підземний хід. Але батько вчасно дізнався про зраду і знищив поляків, а після наказав живою замурувати дочку в стінах укріплення. Легенда говорить, що з тих пір дівчина в білому платті - «біла дівчисько», не має спокою і ночами, плачу, бродить коридорами замку та чекає звільнення [6, c. 45].

Невицький замок. Початковий етап історії Невицького замку відноситься приблизно до 12-го століття. Його будівництво, ймовірно, було пов'язано з активною російської політикою угорський королів і зростанням ролі гірських перевалів і шляхів, які вели через Карпати на північ і схід, до Галича та Києва. У цей час замок являв собою земляне городище невеликих розмірів, укріплення якого складалися з валів, ровів і полісадів.

До 1311 роки замком володів трансільванський воєвода Амадей Фінті. У 1328 році замок переходить у володіння Іоанна Другета. Існує легенда в основу якої, напевно, покладено епізод з матір'ю дружини Дьорда Третього Другета, Єлизаветою Баторі. Ця жінка прославилася особливою жорстокістю. У своєму замку вона влаштувала баню, яку заповнювала кров'ю молодих дівчат і купалася в ній. За ці жорстокі вчинки її переслідували. Не виключено, що деякий час вона ховалася у свого зятя Дьордь Третього Другета в Невицькому замку [15, c. 140].

Середнянський замок. Замок розташований в селищі міського типу Середнє Ужгородського району. Заснований орденом тамплієрів ще у ХІІ столітті. Вони використовували замок як митний пост, а деколи як місце стояння невеликих гарнізонів війська. Це єдиний замок Закарпаття, в якому в незакінченому виді збереглись риси романського стилю. Нині він хоча по праву й вважається однією з головних пам'яток Закарпаття, перебуває в жалюгідному стані недоглянутого румовища. В добу Середньовіччя тамплієри отримали право на торгівлю солотвинською сіллю. «Соляний шлях» з Підкарпатських копалень в Європу проходив через Закарпаття. Тамплієри швидко зводять вздовж всього соляного шляху низку укріплень, які використовувались як митні пости, а при потребі і як пункти дислокації невеликих військових гарнізонів, що оберігали той соляний шлях. Одне з таких укріплень збереглося в Середньому. Власне період зведення Середнянського замку монахами Ордену тамплієрів відносять до ХІІ століття

Саме 2-а половина ХІV - початок ХV століття став періодом боротьби між магнатами Другетами і родом Палочі за Середнянський замок, яка завершилась на користь останніх. У 1526 році в Битві під Могачем турки громлять угорське військо і разом з королем гине останній представник роду Палочі по чоловічій лінії. Середнє і замок переходять до роду Добо. Нові володарі зміцнюють замок і розвивають виноградарство виноробство в Середньому. Про ті роботи зараз нагадує викарбувана на камені 550 років тому табличка, що знаходиться в підвалах, які використовує нині місцевий винзавод «Леанка». Поруч знаходиться свіжа табличка - дерев'яна дошка, на якій вирізаний переклад старого тексту: «Выдолблено стараниями знатных братьев наследников и владельцев замка в Среднем Франциска Стефана и Доминика Добо из Рускои. (Подвал) укрепили бойницами и рвом. Года Христового тысяча пятсот пятдесят седьм(ого)» [19, c. 30-32].

Протягом XVII - XVIII століть Середнянський замок ще не раз міняв своїх володарів під час численних австро-турецьких та австро-угорських війн. У цих війнах замок поступово руйнувався, ремонтні роботи ніхто не проводив, оскільки архаїчна кам'яна будівля вже не відповідала стилю життя дворян того часу.

Замок Шенбоpна. Палац Шенборнів є одним з найкрасивіших будівель серед усіх збережених східно-європейських замків і палаців. Побудований в 1890 році за унікальним архітектурним задумом кращих європейських майстрів, він зберігся без суттєвих змін. Населенню всього колишнього Радянського Союзу палац відомий по знаменитому дитячого фільму «Снігова королева», який знімали саме тут. Палац побудував граф Бухгейм-Шенборн в 1890-1895 роках. У проекті палацу Шенборна за ідею було взято астрономічний рік.

У будівлі -365 вікон, як днів у році, 52 кімнати, як тижнів у році, і 12 входів, як 12 місяців. Кожна деталь замку - чи то димар або вежа - не просто виконують свою утилітарну функцію, але і є прикрасою побудови. Двері входів та вікна над ними прикрашені вітражами на біблійну тематику. Над самою будівлею - чотири величні вежі різної форми, на кожній з якої є флюгерок з вирізаною на ньому датою побудови замку, - 1890 рік. Озеро на території палацу в плані нагадує карту Австро-Угорської імперії. Місцеві легенди оповідають, що замок разом з дендропарком та озером граф побудував для своєї ніжно коханої дружини Франціски. Але дружина була волелюбною, понад міру, і все частіше графу доносили про її зради. Якось раз під час полювання Шенборн несподівано повернувся додому, з рушницею в руці увірвався в спальню і застукав дружину в обіймах красеня-полковника. Ервін-Фрідріх розлютився, розстріляв баштовий годинник на знак своєї скорботи, а потім наказав ловеласа скинути вниз з самої крутої скелі Чинадіївської домінії, яка тільки знайдеться. Кохану дружину, як справжній аристократ, він не торкнув, але спосіб помститися знайшов дуже витончений. За його наказом майстри виготовили для палацу люстру у формі русалки. Родинний герб Шенборнів із зображенням лева, що спирається на верхівку гори, прикривав оголене русалочине тіло з особою графині Франціски фон Шенборн-Бухгейм, а замість цінної діадеми її чарівну голівку прикрашали оленячі роги. Люстру розмістили у великому залі палацу, де часто веселилася місцева знать. І хоч сучасні нащадки графа Шенборна не визнають достовірність цього епізоду з подружнього життя предків, місцеві мешканці й досі обговорюють подробиці [20, c. 10-15].

Довжанський замок. Замок в селі Довге, розташований у мальовничій долині річки Боржава, в місці , де одне з її русел з'єднується з правою притокою - річкою Свинкою. У середні століття село, розташоване на перетині кількох доріг Боржавської долини, відігравало роль важливого фортпосту. Згідно з версією вчених перші укріплення, найімовірніше дерев'яні, були побудовані на цьому місці ще в XI -XII ст.. Однак ніяких письмових даних про них не збереглося. У другій половині XV століття у Довгому будувався новий кам'яний замок, який проіснував зовсім недовго. Після цього більш ніж 200 років Довжанський замок практично перестав існувати. Тільки на початку XVIII століття після переходу земель у власність графа Ласло Текелі, який отримав їх у знак подяки за активну участь у боротьбі з куруцами, замок знову відновлюють. Будівництво нового зміцнення було розпочато в 1711 році і тривало все XVIII століття. По завершенню замок являв собою одноповерховий палац, обнесений з усіх боків стінами з в'їзною вежею і чотирма невеликими кутовими вежами під шатровими дахами. У радянський час з 1954 року в приміщеннях замку розмістили туберкульозний диспансер районного значення та лікарню-санаторій обласного значення для хворих на кістковий туберкульоз, які перебувають тут і сьогодні.

Виноградівський замок. Виноградівський замок, а вірніше його руїни, розташовані на одному зі скелястих виступів Чорної гори, яка височіє у східній частині міста Виноградово (до 1946 року - Севлюш). Його ще називають Замок Канков - іменем убитого повсталим народом лицаря-розбійника Канкова, який був легендарним власником фортеці до роду баронів Перені. Історичної інформації про замок є дуже мало. Вперше він згадується в угорській хроніці «Gesta Hungarorum». Тут говориться про укріплене слов'янське городище, яке існувало в ІХ столітті. У XI столітті навколишні території потрапили у володіння угорських королів. Очевидно, з цього часу замок набуває вигляд фортифікаційного укріплення, яке повинно було обороняти прикордонні межі королівства.

Щодо архітектурної структури замку, то він мав форму прямокутника з масивними квадратними кутовими баштами з деякими виступами. Площа, яку він займав, невелика - усього 50 м довжини і 44,6 м ширини. Замкові стіни зводилися з великих кам'яних брил без цегли. Підніжжя мурів було вповите виноградною лозою. Що стало реальною причиною руйнування Виноградівського замку - замку Канков - невідомо. Але очевидно одне, що він особливої історичної ролі в тогочасних подіях не відігравав, здебільшого будучи втягнутим у феодальні міжусобні чвари [21, c. 20].

Квасівський замок. Замок був побудований у південно-західній частині Закарпаття. Тут розташована Берегівщина - маленький куточок краю з м'яким кліматом і плодотворною землею. Ще в часи Священної Римської імперії тут знаходилося одне з прикордонних римських поселень, а в XI столітті ця територія, як і більшість Закарпаття, відійшла до складу Угорського королівства. Тогочасна грамота говорить, що в 1098 році згадані землі належали братові угорського короля, а після його смерті перейшли до його сина Ламперта. За переказами він заснував тут місто Лампертгаза («Будинок Ламперта»). Приблизно до тих часів відносять і будівництво замку, який мав стати головним осередком середньовічного рицаря-феодала.

Так, у ХІІ - ХІІІ століттях на березі річки Боржава в селі Квасово Берегівського району з'явилася невелика фортеця. Місце її розташування було зручним: тут проходив «соляний шлях».

Архітектурно замкові споруди розташовувалися на площі неправильного трикутника. Найдовша його південно-східна сторона була завдовжки 40 м, а дві інші - по 30 м.

На східній частині замкового подвір'я знаходився глибокий скельний колодязь. За однією із місцевих легенд, від нього вів підземний хід, який вів на берег річки Боржава. За деякими даними, останнього разу колодязь піддали серйозній реконструкції та чистці у 1794 році, на кам'яній брилі якого висічена відповідна дата. Історія свідчить, що у 1390 році угорський король Сигізмунд подарував замок Яношу - синові феодала Юрія Нодьмігалі. Замок був миловидним родинним маєтком, який стратегічно-військової ролі в тогочасних політичних подіях не відігравав. Після смерті Яноша його володіння стали предметом конфлікту між представниками родин Екчі, Баторі, Сонісло. Тільки рішення суду поклало кінець суперечкам. Відтак Квасівський замок з навколишніми землями було віддано родині Баторі. У 1461 році новими власниками замку стають особи, які належали до королівської родини. Зокрема, його віддали Ержибет Сіладі, матері угорського короля Матяша Гуняді. Пізніше замком все ж таки заволоділи члени родини Екчі. Відомо, що у 1549 році власниця замку Єлизавета Екчі продала його за 2 тисячі форинтів Павлу Мотузнаї. Щоправда у 1627 році замок передали у володіння Давида Шікован-Біловарі. Фактично це останнє відоме в історії ім'я власника Квасівського замку. Очевидно, замкове життя продовжувалося і в наступні століття, хоч і не так активно. Підтвердженням цьому є той факт, що в жодних історичних записах замок і події навколо нього не згадуються. Так само, складно від слідкувати дату і причину його руйнування. [23, c.17-20].

Хустський замок. В Марамороській котловині, при впадінні Ріки в Тису, підноситься гора висотою 150 метрів, на якій височіють 14-метрові руїни легендарного Хустського замку-фортеці. Історія його чи не найбільше за всі інші закарпатські замки переплетена з легендами та народними переказами.

Одна з таких легенд приписує спорудження дерев'яної будівлі Хустського замку розбійникам (точної дати й імені засновника замку в історичних документах не збереглося). Можливо, на самотній горі біля злиття Тиси з Рікою справді була якась невелика розбійнича фортеця, звідки можна було безкарно нападати на каравани, що йшли «соляним шляхом». З іншого боку, закарпатські замки часто завдяки самим магнатам ставали розбійничими гніздами, звідки ті нападали один на одного, грабували й убивали підданих, і тому народні легенди називають їх розбійницькими.

Будівництво першого кам'яного замку на місці дерев'яного наступна легенда приписує воєводі Хусту. Це було давно, дуже давно, ще в ті часи, коли воєвода Хуст безпечно жив у збудованому ним високому замку зі своїми численними слугами й вояками. Сім'я у нього була невелика - дружина й двоє маленьких дітей. В обох дітей, хлопчика й дівчинки, були на правім плечі однакові родимки. Якось поїхав воєвода з великим почтом на лови далеко в гори, залишивши в замку невеличку охорону. І в той час сталося велике лихо: в край вдерлися не знані доти дикі татари й захопили замок. Багатьох убили, решту забрали в неволю. Забрали й молоду дружину воєводи і маленького сина. Тільки малятко-дочка врятувалася, заховавшись в підземному ході. Коли воєвода повернувся, то в спустошеному замку знайшов лише свою перелякану маленьку дочку. І в своєму невтішному горі Хуст заприсягся карати на горло кожного татарина, який потрапить йому до рук.

Минали роки... Воєвода постарів, а дочка його виросла і стала дівчиною-красунею. Про долю дружини й сина воєвода так нічого й не знав.

А дружина його недовго прожила в неволі, померла від горя. Син виріс при ханському дворі й став гарним юнаком. Хан узяв його в свою гвардію особистим охоронцем.

Татари звали його Скандор. Якось він побачив серед невільників одного із вояків свого батька - упізнав його по рубцю на обличчі від бойової рани. Старий вояк намовив юнака тікати разом з ним з неволі на батьківщину. Пощастило їм, дісталися до рідного краю. Здаля вже було видно високий величний Хустський замок, але старий вояк вже не міг далі йти і помер на руках у юнака. Плачучи, хлопець викопав шаблею йому могилу й поховав старого друга, і рушив до замку.

Аж раптом почув одчайдушний крик і враз побачив дівчину, за якою гнався величезний ведмідь. Не знав, звісно, хлопець, що це була його рідна сестра. Дівчина мчала верхи, залишивши далеко позад себе охоронця, коли кінь, злякавшись ведмедя, кинувся вбік і скинув її з себе. Хлопець, не довго думаючи, кинувся на ведмедя й убив його ударом кинджала в саме серце. Під час боротьби звір здер з юнака одяг і оголив родиму пляму у нього на плечі. Сестра тоді відразу впізнала свого брата, й вони, від радості плачучи, впали одне одному в обійми.Тим часом охоронець під'їхав і побачив дочку воєводи, в яку він був закоханий, в обіймах татарина. Знавіснівши від ревнощів, він погнав коня в замок і доніс своєму панові, що його дочка цілує татарина. Засліплений гнівом воєвода, вірний своїй клятві, зопалу наказав убити зухвалого татарина. Незважаючи на благання й плач дівчини, слуги воєводи схопили нещасного юнака, потягли на скелю, що височить навпроти Хустського замку над річкою, й не чекаючи воєводи, стяли юнаку голову.

Скоро під'їхав до місця страти й сам воєвода, і, впізнавши в убитому татаринові сина, встромив собі меча в серце. Він помер на мертвому тілі свого сина, їх кров змішалася й почервонила скелю, яка відтоді й називається Червоною [19, c. 34-40].

Олеський замок. Найстаріший із збережених замків Львівської області, що розташований на 50-метровому пагорбі в південно-східній частині Бузької низовини.

Історики вважають, що заснований він у XIII столітті, коли татарські орди зруйнували городище Пліснеське. Частина уцілілих жителів змогла перебратися в Олесько, де почали будівництво нової фортеці.

В різні часи замок процвітав чи перебував у занепаді. У 1951 році від удару блискавки замок згорів дотла. Його відновлення і повторне відкриття відбулося лише в 1975 році. З того часу це філія Львівської галереї мистецтв і один з найцікавіших музеїв України. Відновлений замок активно використовували в кінематографії: тут знімались фільми «Пастух Янко», «Дике полювання короля Стаха», «Королева Бона», «Три мушкетери», «Борис Годунов» [9, c. 16-18].

Зараз Олеський замок приймає туристів з усього світу, які хочуть побачити легенду на власні очі.

Підгорецький замок. Один з найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями.

Мурований замок заснував у 1635 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський на місці давніших укріплень, що належали родині Підгорецьких. Збудований він був головно французьким інженером Гійомом де Бопланом та італійським архітектором Андреа дель Аква. Підгорецький замок - один з найкращих у Європі зразків поєднання ренесансного палацу з бастіонними укріпленнями. Палац називали «польським Версалем».

А Підгорецький парк належить до пам'яток садово-паркового мистецтва державного значення.

До замкового комплексу входять: палац, оточений бастіонними укріпленнями, валами, ровами, чудовим парком, що знаходиться на декількох терасах і є пам'яткою садово-паркового мистецтва державного значення, римо-католицький костел XVIII ст. та заїжджий двір. Підгорецький замок був споруджений у XVII ст. французьким інженером Бопланом.

Саме цю споруду зробили Лувром, коли знімали усім відомий пригодницький фільм «Д'Артаньян і три мушкетери». Тут проходили різні частини «Марлезонського балету» і саме сюди Д'Артаньян привіз підвіски від герцога Бекінгема. замок туризм кам'яний фортеця

Замок постав у середині XVI ст. за проектами архітекторів Гійома Левассера де Боплана, який створив укріплення, та Андреа дель Аква, який створив палац. Замок належав коронному гетьману Станіславу Конєцпольському. Про призначення замку сповіщає напис латинською мовою при вході до нього: «Вінець ратних трудів - перемога, перемога - тріумф, тріумф - відпочинок». Саме для відпочинку коронного гетьмана і був споруджений замок у Підгірцях. В Підгорецьком замку бували європейські монархи: польські королі Владислав IV і Ян ІІІ Собеський, австрійський цісар Франц-Йосиф, німецький кайзер Вільгельм.

Масивна споруда замку палацового типу дивує своєю величчю. Колись палац вражав розмаїттям залів, пишністю обробки стель, мармуровим обрамленням дверей і камінів, глазурованими кольоровими пічками, настінними розписами, художніми паркетами, колекцією творів мистецтва і зброї та багатою бібліотекою [14, c.15-19].

Золочівський замок. Унікальний зразок ренесансного фортифікаційного будівництва. Відроджується завдяки реставрації. Цікавий внутрішній дворик з таємничими «магічними каменями», та так званим «Китайським палацом», навпроти якого розпочато створення японського саду. В недалекому майбутньому тут презентуватимуть відвідувачам чайну церемонію зі всіма належними атрибутами.

Вибита на камені дата «1634» говорить про час побудови Золочівського замку. Однак, найімовірніше, його перший власник Якоб Собєський, знатний шляхтич і батько майбутнього короля Польщі Яна III, не будував на голому місці, а доводив до ладу існуючі стіни, перетворюючи їх на неприступну фортецю. Важка доля випала Золочівському замкові, який постав на ординському шляху, перекриваючи загарбникам шлях на Львів. Неодноразово татари з турками йшли на золочівські мури, часто по шість-сім днів тримаючи в облозі його оборонців. 1672 року після шестиденної битви турки таки здобули і зруйнували фортецю. За іронією долі, через три роки замок було відбудовано руками полонених воїнів. І вже 1675 року татарські загони Аджі-Гірея так і не змогли поневолити золочівчан. Історія зберегла ім'я коронного гетьмана Стефана Яблоновського, котрий відзначився неабиякою хоробрістю, посилаючи із веж і бастіонів смерть на голови загарбників. Через деякий час Ян III Собєський робить тут свою літню резиденцію, пізніше продає фортецю великим землевласникам Радзивіллам. Утім, протягом усього часу володіння представники роду нечасто бували в замку, мало доглядали за ним, і 1802 року замок, що занепав, продали поміщикам Комарницьким. Та й ця родина недовго тішилася красою веж-кавальєрів, валів і куртинів, Великого жилого й Китайського палаців, до речі, останній є унікальною пам'яткою східної архітектури на українських теренах. Близько 1740 року австрійський уряд викуповує замок, що стає початком найтрагічніших сторінок у його історії [5, c. 65].

2.2 Моторошні історії кам'яних стін та загублених життів Центральної і Східної України

Бушанський замок. У Вінницькій області, в селі Бушам можна побачити середньовічний замок, точніше його залишки. Це так званий Бушанський замок (його ще називають Бушанська фортеця). Він включений до складу заповідника «Буша».

Ініціатором будівництва Бушанської фортеці був гетьман Ян Замойський. З другої половини XVI століття почалося зведення замкових споруд. Бушанський замок був обладнаний шістьма вежами, які сполучалися між собою системою підземель і були оснащені пороховими складами.
Після приєднання Буші до Речі Посполитої поселення отримало статус міста. Будучи прикордонним містом, Буша неодноразово зазнає нападу татар, а пізніше і поляків. Захисники фортеці мужньо тримали оборону. Про це свідчать події 1654 року. Коли багатотисячне польське військо оточило місто, і обложені втратили всяку надію на порятунок, щоб не здаватися ворогові, вдова козацького сотника Завісного Мар'яна підпалила склад, де зберігався порох. При вибуху загинули захисники замку. Значних втрат зазнав і ворог. Оборона Буші - яскравий приклад козацької доблесті та мужності, патріотизму українського народу.

Після цих сумних подій Буша нескоро відродилася. Довгий час вона була попелищем. Дивним чином вціліла одна вежа Бушанського замку та частина підземних ходів, які можна побачити сьогодні [23, c. 54-55].

Шарівський замок. Шарівський замок або Шарівська садиба, - вражаюча своєю красою білокам'яна будівля кінця XIX століття. Шарівський палац розташований у харківському селищі Шарівка. Шарівська садиба зовнішнім виглядом нагадує казковий замок. Це двоповерхова споруда білого кольору, оперезана карнизом, зі стрілчастими вікнами та балконом. Парадний вид прикрашають дві восьмигранні вежі, увінчані зубцями та шпилями. Час наклав на замок свій відбиток. Незважаючи на те, що Шарівський палац довгий час пустував, він і сьогодні не втрачає своєї привабливості. Вціліли деякі елементи декору, багата ліпнина, розписні плафони тощо. Навіть якщо здалеку дивитися на замок, відчувається його величність та вишуканість. Від замку тераси ведуть в Шарівський парк. Тут ростуть старовинні дуби, блакитні ялини, ясени та ін. Вік одного з дубів становить близько 600 років! У парку дуже мальовничі ставки. Через один із них перекинуто кам'яний місток. Він веде на так звану цукрову гірку.

Шарівський палац побудований у неоготичному стилі, який якраз увійшов у моду наприкінці XIX століття. Поміщик Ольховський чітко вловив нові тенденції західноєвропейської архітектури та максимально використав нововведення при зведенні свого маєтку. При цьому він подбав і про збереження первозданної краси природи. Шарівський замок дуже гармонійно, можна сказати, вдало вписується в місцевий ландшафт.

У 1881 році Шарівський замок придбав відомий у ті часи цукровий магнат Леопольд Кеніг. Кеніг запросив кращих майстрів та садівників для благоустрою своєї резиденції. Територія парку також була значно розширена та доповнена новими видами рослин, у тому числі й екзотичними. При цьому враховувалися особливості місцевого ландшафту та рослинного світу. Весь палацовий ансамбль повинен був відповідати високому європейському рівню.

Про всі старовинні споруди народ складає легенди. Не виняток і Шарівська садиба. Одна з легенд оповідає про те, що багатий цукрозаводчик пристрасно закохався в місцеву красуню та одружився з нею. Він щосили намагався привернути її до себе. Незабаром молода дружина почала танути на очах. Лікарі поставили їй сумний діагноз - сухоти (туберкульоз легенів). Ліків від цієї недуги не було. Саме для коханої Кеніг наказав розбити дендропарк. Під час прогулянок дружина Кеніга дихала особливим цілющим повітрям, просоченим травами, та відчувала себе набагато краще. Була посаджена прекрасна липова алея, що збереглася до сьогоднішнього дня. Дивно, що гілки лип цієї алеї не розходяться в сторони, а ростуть вертикально, як тополі. Знаючи, що дружині залишилося мало часу, Кеніг ні в чому їй не відмовляв, виконував всі її примхи. Одного разу молода дружина виявила бажання покататися влітку на санках. Кеніг наказав засипати її улюблену гору тоннами цукру, і вона каталася тут з тутешніми дітьми [24, c. 77-80].

Інша легенда пов'язана з каменем любові. Кеніг часто відправляв свою дружину на морські курорти. Сам він як ділова людина був заклопотаний та не міг її супроводжувати. В одній із поїздок у красуні зав'язався бурхливий роман, що закінчився зрадою. Кеніг про все дізнався, але не став дорікати дружині. Він просто наказав привезти той самий кам'яний валун, де зрадниця вдавалася до любовних утіх, та встановив його в саду. Це був німий докір та нагадування про подружню невірність. Як би там не було, але дивний камінь й досі можна побачити на одній з алей.

Родзинкою замку «Сент-Міклош» є романтична історія справжньої, великої любові. Талановитий художник Йосип Бартош розповідав: “У старовинних джерелах зберігся цікавий історичний факт, який сьогодні став основною концепцією замку «Сент-Міклош». У далекому 1682 княгиня Ілона Зріні вибрала це місце для романтичних зустрічей з легендарним героєм повстанських військ курців -- графом Імре Текелі. Далеко від кровопролитних воєнних дій і пильного погляду австрійського імперського двору, тихий і спокійний замок «Сент-Міклош» став обителлю любові і пристрасті, сліди яких відчуваються і нині. Коли заходиш в кімнату, де історично була розташована спальня Ілони Зріні, не потрібно мати надчутливого сприйняття, щоб відчути силу любові, панувала тут. Ця любов змінила долю не тільки двох люблячих сердець, а й історію цілих народів.

Чотирнадцятирічна різниця у віці між молодим енергійним графом Імре Текелі і мудрої, прекрасною Ілоною Зріні не стала перешкодою для народження великого людського почуття. Воно було сильніше усіляких політичних інтриг, щільним кільцем оточували княгиню в ті часи. Ілона Зріні є музою цього місця, її портрет я малював з особливою любов'ю і натхненням. Вона до останнього боролася за свою любов, і разом з тим, за угорський народ. Досить згадати облогу 1685 - 1688 років, коли невеликий гарнізон мукачівського замку «Паланок», будучи оточений цілою армією Австрійської імперії, героїчно оборонявся під командою прекрасної жінки, оспіваної в легендах правительки -- Ілони Зріні. Австрійці взяли фортецю лише за допомогою військової хитрості, а мужню княгиню силою відправили в монастир. З того часу вона стала для всієї Європи символом жіночого героїзму. А турецький султан був настільки вражений, що удостоїв Ілону Зріні найвищою нагородою -- грамотою «атнаме». За всю історію такою високої честі більше не удостоїлася жодна жінка в світі [6, c. 14-16].

Саме тому, передаючи нащадкам цей заповіт любові, вважаємо за необхідне чітко і виразно донести до сучасної людини красу й поезію цієї романтичної історії. Щоб відновити її образно і практично замок «Сент-Міклош» має все необхідне. На сьогоднішній день ми створили зал для одруження. Нещодавно тут вперше була проведена урочиста шлюбна церемонія. Плануємо відтворити спальню Ілони Зріні, де молодята зможуть проводити свою першу ніч. У середні століття існувало таке повір'я: молоді повинні були проводити свою шлюбну ніч на культовому місці, яке б стало запорукою їхнього подальшого сімейного життя [21, c. 55-58].

2.3 Кам'яна гордість Півдня України

Кам'яною гордістю Півдня Украєни є замок Попова, яикий знаходиться в місті Василівка, Запорізької області. Архітектурний комплекс -за свідченням фахівців з Петербурзького заповідника «Петродворец» - шедевр містобудування. Це творіння геніального російського архітектора XIX ст. Миколи Бенуа.

Господар маєтку - генерал Василь Попов - був скоріше грузин, ніж росіянин. Архітектурний (палацовий) комплекс у маєтку «Васильєво» побудовано 1894 року руками місцевих майстрів, нащадків запорозьких козаків та кріпаків з Полтавщини і Чернігівщини, на кошти володаря маєтку генерала Василя Павловича Попова. Комплекс виконано у стилі еклектики (сполучення різних стилів). В цьому ж стилі виконані й окремі його елементи (будинок палацу та оглядова башта), а інші архітектури у вигляді мініатюрних палаців різних стилів: східний та північний флігелі - в псевдомавританському стилі; західний флігель («англійський замок») - в стилі неоготики; каретна побудована в звичайному стилі,що була характерна для господарських будівель Півдня Європи; конюшня - в стилі Північної Італії - епохи середньовіччя, тобто вона побудована в тому ж стилі, що і Московський Кремль (споруд такого стилю у Східній Європі лише дві: Кремль у Москві та конюшня у Василівці - так запевнив нас один з видатних знавців пам'яток архітектури світу проф. Байрамян з Москви).

Є одна легенда про події пов'язані з найвищою баштою замку, яка єдина залишилася від будинку господарів, про Василя Павловича Попова: «На час батькової смерті дослужився до генеральського чину, служив він на Кавказі. І так трапилось, що привіз звідти собі жінку-красуню, грузинську княжну. Було видно, що не з власної волі одружилася вона з Василем Павловичем, бо поводилась з ним не особливо лагідно. Він аби догодити дружині надумав зробити подарунок - побудувати високу башту складної конструкції, щоб не сумувала княгиня по батьківській оселі. Оздобити все в цій башті на східний лад. Часто їздили наші люди на батьківщину княжни, до Грузії, привозили прянощі, фрукти, дивовижні рослини. Купив для своєї княжни східних невільників, щоб не сумувала. Його палке кохання не пробудило почуттів у молодої дружини, вона так і залишилась байдужою.

Закінчивши будівництво, Попов запросив гостей на новосілля. Вони були вражені красою садиби, дивлячись завороженими очима на башту. Жінку просили вгамуватись, шанувати зусилля чоловіка, дорікали їй за байдужість. Не витримала вона, здавалось їй, що всі навколо знущаються, не розуміють, як важко на чужині. Піднялась княжна на башту ( від якої нині залишилися тільки сходинки) і кинулася вниз. Краплі крові окропили білий мармур, пофарбувавши його в червоний колір.

Ще довго після того випадку конюхам, котрі вночі сторожували стайню, марився силует княжни, що блукав серед замку і виринав то на горі башти, то на подвір'ї.» (Записано зі слів І. С.Ткаченка, жителя м.Василівки 25 липня 1997 року) [4, c. 45-46].

Отже усі будівлі замку Попова потребують реконструкції. Її не проводять з банальної причини - відсутність коштів. Незважаючи на те, що відвідування музею «Садиба Попова» платне, цих грошей, природно, не вистачить, щоб провести всі необхідні відновлювальні роботи. Буде великою втратою, якщо садиба Попова, єдиний поміщицький замковий комплекс, що зберігся в Запорізькій області, просто зникне з лиця землі.



РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗАМКІВ. ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Культурно-історична спадщина є ключовим елементом розвитку історичної свідомості, впливовим чинником формування єдиної української національної ідентичності та утвердження об'єднавчих цінностей у суспільстві. Ефективне збереження, відновлення та від повідне використання культурно-історичної спадщини потребує науково обґрунтованої державної стратегії та чіткої діяльності всіх органів влади щодо її втілення, тісної їх взаємодії з інституціями громадянського суспільства (недержавними організаціями, ЗМІ, благодійними фондами тощо, І. Надольного та ін.

Незважаючи на певні позитивні зрушення останніх років, загальний стан об'єктів культурно-історичної спадщини в Україні залишається загрозливим та потребує термінових заходів для поліпшення ситуації. Необхідний передусім зважений, системний підхід до вирішення ключових проблем даного напряму.

Зазначені проблеми не вичерпують існуючих загроз національній культурно-історичній спад щині. Але успішне їх вирішення, створило б підґрунтя для запобігання іншим. З цією метою потрібно терміново реалізувати наступні заходи:

1. Планувати поступове збільшення видатків на збереження культурно -історичної спадщини та передбачити механізм його зростання у подальшому пропорційному зростанні доходної частини бюджету. Орієнтирами є європейські стандарти, за якими бюджетні видатки на культуру в цілому становлять до 2 % на загальнодержавному рівні, та 3-4 % бюджету місцевого рівня.

2. Оголосити мораторій на 5 років (у разі необхідності він може бути пролонгований) на зведення за бюджетні кошти нових пам'ятників, чи відновлення вже неіснуючих. Вивільнені таким чином кошти спрямувати на збереження пам'яток, що перебувають у критичному стані. Їх перелік затвердити після публічного обговорення.

3. Розглянути доцільність та можливість створення Державного комітету охорони культурної спадщини як окремого органу державного управління у складі Уряду з відповідними повноваженнями.

4. Створити спільну постійно діючу комісію з представників Міністерства будівництва, архітектури та житлового комунального господарства і МВС для моніторингу законності відведення землі під забудову поблизу пам'яток історії та архітектури.

5. Прискорити роботу по узгодженню законів та спеціальних нормативно-правових актів з питань охорони культурно-історичної спадщини із нормативно-правовими актами, що регулюють відносини власності, а також щодо узгодження внутрішнього законодавства України у цій галузі з підписаними і ратифікованими нею відповідними міжнародними конвенціями, договорами та угодами.

6. Розробити та впровадити систему податкових пільг для благодійництва та меценатства, стимулювання туристичного бізнесу; на основі вивчення зарубіжного досвіду розробити положення про передання в довгострокову оренду затратних історичних пам'ятників (зокрема, замків).

7. Активніше залучати НДО до охорони і збереження культурно-історичної спадщини, зокрема до моніторингу пам'яток та їх стану, інформування громадськості, виконання проектів на основі бюд- жетного фінансування через проведення тендерів.

8. Активізувати роботу з реституції в Україну культурних цінностей, зокрема, укладання відповідних двосторонніх угод з іншими державами та внесення українських пам'яток у Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 9. Для боротьби проти «чорної археології» створити спеціальні підрозділи МВС України з відповідною фаховою підготовкою; забезпечити охорону історичних пам'яток першочергового значення; залучати до цієї справи науковців, органи місцевого самоврядування, добровільні народні дружини, формування козацтва, громадські організації та ЗМІ. Як стимул підняти винагороду у разі передання скарбу державі з 25 % до 50 % (як у інших країнах). Львові та Луцьку [2, 143-151].

...