Природний та культурний комплекс як основа територіально-рекреаційні системи країни Іспанії

Збір та систематизація інформації щодо рекреаційних ресурсів та особливостей Іспанії та її регіонів для подальшого використання в туристичних цілях. Географічна характеристика країни, її екологічний стан. Соціально-економічні умови розвитку рекреації.

Рубрика Спорт и туризм
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 14.07.2016
Размер файла 1,7 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Загальні відомості
  • 1.1 Загальна характеристика території. Офіційні символи
  • 1.2 Геодемографічна характеристика країни
  • 1.3 Соціально-економічні умови розвитку рекреації
  • Розділ 2. Природні та бюкультурні рекреаційні ресурси
  • 2.1 Ландшафтні ресурси
  • 2.2 Біокліматичні ресурси
  • 2.3 Гідромінеральні ресурси
  • 2.4 Біокультурні рекреаційні ресурси
  • 2.5 Екологічний стан території
  • 2.6 Забезпеченість природними та біокультурними рекреаційними ресурсами
  • Розділ 3. Суспільно-історичні рекреаційні ресурси
  • 3.1 Пам'ятки історії та культури
  • 3.1.1 Архітектурно-історичні ресурси
  • 3.1.2 Культові споруди
  • 3.1.3 Музеї та музейні комплекси
  • 3.2 Етнографічні ресурси
  • 3.3 Біосоціальні ресурси
  • 3.4 Подієві ресурси
  • 3.5 Забезпеченість суспільно-історичними рекреаційними ресурсами
  • Висновки
  • Список використаних джерел інформації

Вступ

Формування системи рекреаційного природокористування є об'єктивним наслідком зростаючих потреб суспільства в рекреації. При розгляді рекреаційного природокористування необхідно перш за все визначити соціально-економічну суть рекреації, її місце і роль у розвитку суспільства.

Дослідження рекреаційних проблем в сучасних умовах прискорили процес виявлення специфічного об'єкта наукового пізнання і формування на його основі предметної сутності нової географічної дисципліни - рекреаційної географії.

Рекреаційна географія - галузь географічної науки, яка вивчає закономірності формування, функціонування і поширення територіальних рекреаційних систем, що складаються з природних і культурних комплексів, інженерних споруд, які використовуються для рекреації, а також із обслуговуючого персоналу, органу управління та рекреантів.

Рекреаційна географія займається дослідженням територій рекреаційних систем, розробкою принципів організації рекреаційного господарства та основ рекреаційного природокористування. Територіальна рекреаційна система - це географічна система, яка складається із взаємопов'язаних підсистем: природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органу управління і, нарешті, відпочиваючих (рекреантів), характеризується функціональною і територіальною цілісністю.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що Іспанія є однією з найбільш привабливих з точки зору туризму країни Європи. Іспанія володіє унікальним рекреаційним потенціалом та територіально рекреаційною системою.

Об'єктом дослідження виступає країна Іспанія - Королівство Іспанія - держава на південному заході Європи, яка займає більшу частину Піренейського п-ова, Балеарські і Пітіузькі о-ви в Середземному морі, Канарські о-ви в Атлантичному океані.

Предметом дослідження є територіально рекреаційна система країни Іспанія.

Метою роботи є збір та систематизація інформація щодо наявних рекреаційних ресурсів та особливостей країни та її регіонів для подальшого використання в туристичних цілях.

Відповідно до поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

надати характеристику історичного нарису та закономірностей розвитку держави;

надати характеристику соціально-економічних умов розвитку рекреації;

проаналізувати наявні природні та біокультурні рекреаційні ресурси країни.

В інтересах дослідження була використана методика аналізу статистичної та довідкової інформації щодо Іспанії, проведено аналіз особливостей розвитку країни.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що було визначено специфіку розвитку країни через призму регіонального багатограння соціально-культурних та демографічних умов життя населення.

Робота складається зі вступу, 3 розділів, висновків; містить 36 сторінок тексту, 3 рисунків, 1 таблицю, 1 додаток. Список використаних джерел включає 24 найменувань літератури.

Розділ 1. Загальні відомості

1.1 Загальна характеристика території. Офіційні символи

Королівство Іспанія - держава на південному заході Європи. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон - 1214 км), з Францією - по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром і з Марокко.

Рис. 1.1 Мапа Іспанії

Іспанія - південно-європейська країна. Вона займає п'ять шостих Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та "ізолюють" Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова. Столиця Іспанії - Мадрид. Він розташований у географічному центрі країни, його населення перевищує 4 мільйони чоловік. Другим за кількістю жителів є Барселона. Інші міста в основному втратили колишнє значення й приваблюють тільки туристів.

За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, опісля Росії, України і Франції, та є другою за величиною в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон - 1214 км), з Францією - по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута - 6,3 км, м. Мелілья - 9,6 км) [14].

Назва "Іспанія" - фінікійського походження. Римляни використали її у множині (Хиспаніає) для позначення всього Піренейського п-ова. У римські часи Іспанія складалася спочатку з двох, а потім з п'яти провінцій. Після розпаду Римської імперії вони були об'єднані під владою вестготів, а після нашестя маврів у 711 р. н. е. на Піренейському п-ові існували християнські і мусульманські держави. Іспанія як політично цілісне утворення виникла після об'єднання Кастилії і Арагону в 1474 році.

З часів італійських гуманістів епохи Відродження встановилася традиція вважати нашестя варварів і падіння Риму в 410 р. н. е. відправною точкою переходу від античної епохи до Середньовіччя, а саме Середньовіччя розглядалося як поступове наближення до епохи Відродження (XV-XVI ст. ст.), коли знову пробудився інтерес до культури античного світу. Але Середні віки в цьому регіоні починаються з моменту мусульманського нашестя в 711 р. і закінчуються захопленням християнами останнього оплоту ісламу - Гранадського емірату, вигнанням євреїв з Іспанії і відкриттям Нового Світу Колумбом у 1492 році.

Реконкіста завершилася у 1492 р. взяттям іспанцями Гранадського емірату, останнього оплоту маврів на Піренейському п-ові. У тому ж році Колумб здійснив свою першу експедицію до Нового Світу. Реконкіста була зобов'язана своїми успіхами не тільки військовим діям християн. Велику роль відіграла також готовність християн йти на переговори з мусульманами і надавати їм право проживання в християнських державах, зберігаючи свої віру, мову і звичаї.

Завдяки плаванню Колумба в 1492 р. і відкриттю Нового Світу була закладена основа іспанської колоніальної імперії. Оскільки Португалія також претендувала на заморські володіння, у 1494 р. був укладений Тордесильяський договір про розподіл між Іспанією і Португалією. У подальші роки були значно розширені межі Іспанської імперії. Франція повернула Фердинанду прикордонні провінції Каталонії, а Арагон міцно утримував свої позиції на Сардинії, Сицилії і в південній Італії.

Іспанський король Карл I (роки правління 1516-1556) став імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла V у 1519 р., змінивши свого діда, Максиміліана I. Під його владу потрапили Іспанія, Неаполь і Сицилія, землі Габсбургів у Бельгії і Нідерландах, Австрія та іспанські колонії у Новому Світі. Іспанія перетворилася на світову державу, а Карл став наймогутнішим монархом Європи [2].

З 1833 р. по 1874 р. країна перебувала в стані нестабільності, переживши ряд соціальних, економічних і політичних потрясінь. Конституційне правління було відновлене в 1834 р., а в 1837 р. була ухвалена нова Конституція, що обмежила владу монарха двопалатними кортесами. Революційні події 1854-1856 рр. закінчилися розгоном кортесів і скасуванням ліберальних законів. Конституція 1869 р. проголосила Іспанію спадковою монархією.

Монархістська Конституція 1876 р. запровадила нову систему обмеженої парламентської влади, яка передбачала гарантії політичної стабільності і представництво в основному середнього і вищого класів.

У 1879 р. в країні була створена Іспанська соціалістична робітнича партія. Останні заморські володіння Іспанія втратила внаслідок поразки в іспано-американській війні 1898 р. Ця поразка засвідчила повний військовий і політичний занепад Іспанії.

іспанія рекреаційний ресурс туристичний

У 1890 р. було введене загальне виборче право для чоловіків. Тим самим було підготовлене підгрунтя для утворення численних нових політичних партій, які відтіснили Ліберальну і Консервативну партії. Католицька церква все ще мала великий вплив, але і вона все частіше перетворювалася на об'єкт нападок з боку антиклерикалів з нижчих і середніх прошарків суспільства.

Друга республіка була урочисто проголошена Тимчасовим урядом, що складався з лівих республіканців, представників середнього класу і представників соціалістичного руху, які виступали проти католицької церкви і мали намір підготувати підгрунтя для мирного переходу до "соціалістичної республіки". Були здійснені численні соціальні реформи, Каталонія отримала автономію. Однак на виборах у 1933 році республікансько-соціалістична коаліція зазнала поразки через протидію поміркованих і католиків [3].

Стурбовані комуністичною загрозою, праві почали готуватися до війни. Генерал Еміліо Молу й інші воєначальники, включаючи Франка, підготували антиурядову змову. Заснована в 1933 р. фашистська партія Іспанська фаланга використала свої терористичні загони для провокування масових безпорядків, які могли б послужити мотивом для встановлення авторитарного режиму. Реакція лівих сприяла розкручуванню спіралі насильства. Вбивство 13 липня 1936 р. лідера монархістів Хосе Кальво Сотело послугувало відповідним приводом для виступу змовників.

Бунтівники взяли під контроль приблизно третину території Іспанії: Галісію, Леон, Стару Кастилію, Арагон, частину Естремадури і Андалузький трикутник від Уельви до Севільї і Кордови.

Коли у вересні 1939 р. почалася Друга світова війна, Іспанія була ослаблена і спустошена Громадянською війною і не наважилася виступити на боці країн "осі" Берлін - Рим. Тому безпосередня допомога Франка союзникам обмежилася відправкою 40 тис. солдатів Іспанської блакитної дивізії на Східний фронт. У 1943 р., коли стало ясно, що Німеччина програє війну, Франко "охолонув" до Німеччини. У кінці війни Іспанія знаходилася в дипломатичній ізоляції і не входила до складу ООН і НАТО, але Франко не втрачав надії на примирення з Заходом. У 1953 р. США й Іспанія уклали угоду про створення кількох військових баз США на території Іспанії. У 1955 р. Іспанія була прийнята в ООН.

У 1966 був ухвалений Органічний закон, що вніс ряд ліберальних поправок до Конституції. Режим Франка породив політичну пасивність переважної більшості іспанців. Пересічні громадяни не виявляли інтересу до державних справ; більшість з них займалися пошуком сприятливих можливостей для підвищення рівня життя [8].

У 1978 р. парламент ухвалив нову Конституцію, яка була схвалена на загальному референдумі в грудні. Процес переходу до демократії завершився в середині 1980-х років. До цього часу країна подолала небезпеку повернення до старого, а також екстремістський сепаратизм, який часом загрожував цілісності держави. Чітко виявилася масова підтримка багатопартійної парламентської демократії. Однак зберігалися значні розходження у політичних поглядах. Опитування громадської думки свідчило, що перевага надається лівоцентризму нарівні з посиленням потягу до політичного центру.

Державний прапор Іспанії - складається з червоної, жовтої і червоної горизонтальних смуг з гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов'язує з його походженням. Відповідно до переказу один з королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проекти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім він велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши в нього два пальці, монарх провів ними по жовтому полотнищу, на якому вийшли дві червоні смуги. Згодом прапор Арагону став державним прапором всієї Іспанії. Після встановлення у 1938 році режиму Франко, цей прапор став прапором Іспанії.

Герб Іспанії це є зведення воєдино всієї її історії. На нім представлені всі королівства, які об'єдналися в сучасній Іспанії: Кастілія представлена замком; Леон, Астурія і Галісія - левом; Арагон, Каталонія і Балеарські острови - чотирма червоними смугами на золотому фоні; Наварра - у вигляді ланцюгів; Андалусія зображена у вигляді граната, оскільки в Іспанії він виростає в основному тільки на землях Гранади - останньої мусульманської держави, захопленої християнськими королями в ході Реконкисти; гербова лілія представляє короля і його сім'ю, а корона, що вінчає герб, - знак того, що Іспанія - королівство; колони символізують Гераклові Стовпи, так раніше називали Гібралтар, який свого часу вважався краєм світу. Цікаво відзначити, що всім відомий знак долара - це ті самі Гераклові Стовпи, обвиті стрічкою.

1.2 Геодемографічна характеристика країни

Зростання Іспанського населення було низьким протягом останніх століть. Населення Іспанії, яке в середині 16-го століття було приблизно на рівні 7.5 мільйонів, подвоїлося лише за 300 років, і ще раз подвоїлося за 100 років, і до 1960 досягло 30 мільйонів жителів. Низькі темпи зростання, часом навіть негативні, аж до 1900, були викликані високою смертністю яка майже дорівнювала високому коефіцієнту народжуваності. До цього слід додати негативний баланс еміграції, викликаний великою трансатлантичною міграцією до Латинської Америки. З початку 20 століття різке зниження смертності супроводилося більш поступовим зниженням народжуваності, проте щорічний приріст населення не перевищував 1 % унаслідок негативного балансу еміграції, але тепер направленого, перш за все до Європи. У 2008 в Іспанії проживало 40,28 млн. чоловік, а в 1996 - 39,6 млн. Протягом 1970-х років середньорічний приріст населення складав близько 1%, проте згодом він знизився через зменшення народжуваності і в 2008 склав 0,16%. У 2009 народжуваність була 10,11 осіб з розрахунку на 1000 чоловік, а смертність - 9,55, природний приріст населення склав 0,7%. Очікувана тривалість життя в Іспанії чоловіків складала 76,03 років на 2010, а у жінок 82,94. В даний час, найбільша щільність населення зареєстрована в автономної області Мадрид (605 жителів на квадратний кілометр), наступна - Країна Басків (295), Канарські Острови, Каталонія, Балеарські Острови і Валенсійське Співтовариство (між 200 і 100 жителями на кв.км.). Найнижча концентрація в Кастілії ла Манча, Арагоні, Естремадурі і Кастілії-Леоні, з менш ніж 30 жителями на квадратний км. [18]

Така нерівномірна щільність пояснюється соціально-економічною нерівністю, оскільки має місце масова внутрішня міграція з економічно відсталих областей в регіони, що випробовують динамічніший економічний розвиток. Загалом, середня щільність населення Іспанії - 76.8 жителя на квадратний км., не суттєво вище ніж навіть в Греції, і значно нижче за останню частину Європи.

1.3 Соціально-економічні умови розвитку рекреації

Вважаємо за доцільне відзначити основні показники соціально-економічного розвитку Іспанії, оскільки інформація про основні національні показники покаже нам на скільки успішно може розвиватися в країні рекреаційний комплекс.

Економіка Іспанії швидко виросла з 1986 до 2000, складаючи в середньому, п'ять відсотків на щорічне зростання. Після Європейського спаду початку 1990-х іспанська економіка відновила помірне зростання, що починається в 1994. Безробіття впало, але залишається високим на рівні в 10.1 %. Зростання 2.5 % у 2008, 2.6 % у 2009, і 3.3 % у 2010 був задовільний для європейської економіки, що коливалася.

Одна з головних проблем - зайнятість молоді: кожен третій у віці до 20 років не може знайти роботу. Все більше значення для сучасної Іспанії набуває сфера послуг: вже 60% що всіх працюючих зайняті в цій сфері, 31% працює в промисловості і 10% займаються сільським господарством та рибальством.

У сфері послуг важливе значення має туризм. У 2005 р. обслуговування туристів принесло рекордний дохід - 26,5 млрд. євро. У 60-і і 70-і роки іноземний туризм ще повністю концентрувався в прибережних районах. Замість підвищення якості обслуговування держава прагнула до збільшення кількості туристів. Від наслідків цього масованого штурму природи - безликих споруд з бетону і скла, руйнівного перевищення пропозиції над попитом відбулося погіршення ландшафту та й до цього дня страждають деякі райони країни [19].

Іспанія - розвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом промислової продукції в кінці ХХ ст. вона посідала 5-е місце в Європі і 8-е - у світі. За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U. S. A. 2010]: ВВП - $ 616 млрд Темп зростання ВВП - 3,8%. ВВП на душу населення - $ 15644. Прямі закордонні інвестиції - $ 6,6 млрд Імпорт - $ 145,3 млрд. Експорт - $ 147,6 млрд [23].

Розділ 2. Природні та бюкультурні рекреаційні ресурси

2.1 Ландшафтні ресурси

В Іспанії відстань з півночі на південь не перевищує 870 км, зі сходу на захід - 1000 км, а довжина берегової лінії - 2100 км (у тому числі приблизно 1130 км припадає на Середземне море і 970 км - на Атлантичний океан і Біскайську затоку). Від кордону з Францією на захід до мису Ортегаль уздовж берега моря тягнуться Кантабрійські гори, тут є багато великих бухт, в яких знаходяться порти. На південь від мису Ортегаль відроги гір підходять до моря, утворивши порізане глибокими затоками узбережжя зі стрімкими скелями і численними островами. У цьому районі знаходяться рибальські порти Ла-Корунья і Виго. На південному заході, від кордону з Португалією до Гібралтарської протоки, узбережжя низинне і місцями болотисте, тут єдиний зручний порт - Кадис. На схід від Гібралтару до мису Палос на Середземному морі знаходяться передгір'я Кордильєри-Пенібетики, прибережні рівнини відсутні. Зате на північ від мису Палос фрагментарно розвинуті прибережні рівнини, розділені відрогами гір (рис.2.1). Головні порти в цьому районі - Картахена, Валенсія і Барселона. Іспанія розташована на масивному піднятому плоскогір'ї Месета, яке складене переважно стародавніми кристалічними породами в сполученні з альпійськими горами, що сформувалися в палеогені і неогені. Серед порід, що складають Месету, виділяються докембрійські кристалічні сланці і гнейси з численними гранітними інтрузіями. В епоху герцинського горотворення Месета зазнала загального тектонічного підняття, а потім процесів складоутворення і диз'юнктивних дислокацій. Близько 1 млн. років тому Месета знову була піднята до рівня 600 м і набула загального нахилу з північного сходу на південний захід. Саме тому такі великі ріки як Дуеро, Тахо і Гвадіана течуть у даному напрямку через територію Месети до Атлантичного океану.

Рис. 2.1 Фізична карта Іспанії

Месета займає 2/3 території Іспанії й облямована високими горами. Крім того, у її центральних районах височать великі хребти Центральних Кордільєрів (у тому числі Сьєрра-де-Гвадаррама з вершиною Пеньялара (2430 м) і Сьєрра-де-Гредос з вершиною Альмансор (2592 м). Ці гори розділяють плато Стара і Нова Кастилія. Плато складені товщами осадових порід і алювіальних відкладень і відрізняються винятково плоским і монотонним рельєфом. Лише місцями зустрічаються основи довгастої форми - фрагменти стародавніх річкових терас. На південь від Нової Кастилії піднімаються Толедські гори (найвища точка - гора Корочо-де-Росигальдо, 1447 м). Далі на південь знаходяться плато Естремадури і Ла-Манчі, що входять до складу Месети. Південний край Месети Сьєрра-Морена піднятий на висоту 900 м (найвища точка - гора Естрелья, 1299 м). Сьєрра-Морена круто обривається до великої Андалузької низовини. Ріка Гвадалквівір впадає в Кадиську затоку; недалеко від її гирла знаходиться велика заболочена територія Національного парку Доньяна.

На південному сході Іспанії простягаються складчасті гори Кордильєра-Пенібетика з найвищою вершиною країни - горою Муласен (3482 м), увінчаною сніжниками і льодовиками, що займають найбільш південне положення у Західній Європі [5].

Іберійські гори відокремлюють Месету від Арагонського плато і мають дугасту форму. Місцями вони перевищують 2100 м (до 2313 м у Сьєрре-дель-Монкайо). Ріка Ебро бере початок у Кантабрійських горах, тече на південний схід і прорізає ланцюг Каталонських гір перед впаданням у Середземне море. Місцями її русло знаходиться на дні глибоких, майже непрохідних каньйонів. Води Ебро інтенсивно розбираються на зрошення, без якого було б неможливе землеробство на прилягаючих рівнинах.

Невисокі Каталонські гори (середні висоти 900-1200 м, вершина - гора Каро, 1447 м) випливають протягом 400 км майже паралельно до берега Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, розвинуті в Мурсії, Валенсії і Каталонії на північ від мису Палос до кордону з Францією, відрізняються високою родючістю.

З півночі Арагонське плато облямовують Піренеї. Вони простягаються майже на 400 км від Середземного моря до Біскайської затоки й утворюють потужний нездоланний бар'єр між Піренейським півостровом та іншою частиною Європи. Ці складчасті гори, що сформувалися в третинний період, місцями перевищують 3000 м; найвища вершина - пік Ането (3404 м). Західним продовженням Піренеїв є Кантабрійські гори, що також мають субширотне простягання. Найвища точка - гора Пенья-Прієта (2536 м). Ці гори утворилися в результаті інтенсивного складоутворення, розбиті розломами і сильно розчленовані під впливом річкової ерозії.

Розмаїтість кліматичних умов - від вологих на півночі до аридних на півдні - обумовлює неоднорідність рослинності Іспанії. На півночі виявляються риси подібності з Центральною Європою, а на півдні - з Африкою. Сліди лісової рослинності в Мурсії, Ла-Манчі і Гранаді свідчать про те, що в минулому значна частина території Іспанії була залісена, однак зараз ліси і рідколісся займають всього 30% площі країни, причому лише 5% припадає на повноцінні зімкнуті деревостої. На північному заході країни виростають вічнозелені дубові ліси. У гірських лісах більше листопадних видів дубів, поряд з буком, ясеном, березою і каштаном, що є типовими для Центральної Європи. У внутрішніх районах Іспанії місцями збереглися невеликі масиви сухих вічнозелених лісів з перевагою дуба (Quercus rotundifolia, Q. petraea), що перемежовуються із сосновими лісами і чагарниками. У найбільш посушливих місцевостях Нової Кастилії, Арагонського плато і Мурсії зустрічаються фрагменти напівпустель (звичайно на солончаках) [14].

У тих районах Південної Іспанії, де випадає більше опадів, особливо вздовж узбережжя, представлені типові середземноморські чагарниково-трав'яні угруповання типу гарига і томілара. Для гариги характерна участь місцевих видів дроку і волошок, для томілари - присутність ароматичних губоквіткових (чагарникові види тим'яну, розмарину й ін.), а також ладанника. Особливий різновид гариги становлять розсіяні зарості карликової віялової пальми (Chamaerops humilis), досить характерної для Андалузії, а також угруповання з перевагою високої трави альфа, або еспарто (Macrochloa tenacissima), - витривалого ксерофіта, що дає міцне волокно.

У фауні Іспанії очевидні центральноєвропейські й африканські зв'язки. Серед європейських видів заслуговують на увагу два різновиди бурого ведмедя (великий астурійський і менший, чорної масті, що зустрічається в Піренеях), рись, вовк, лисиця, лісовий кіт. Зустрічаються олені, зайці, білки і кроти. В Іспанії і Північній Африці водиться орел-могильник, а на Піренейському півострові зустрічається блакитна сорока, виявлена також у Східній Азії. По обидва боки Гібралтарської протоки мешкають генети, єгипетські мангусти та один вид хамелеонів.

2.2 Біокліматичні ресурси

В Іспанії виділяють три типи клімату: помірний морський на північному заході і півночі - з помірними температурами і рясними опадами протягом усього року; середземноморський на півдні й узбережжі Середземного моря - з м'якими вологими зимами і спекотним сухим літом; аридний континентальний клімат у внутрішніх районах країни - з прохолодними зимами і теплим сухим літом. Середня річна кількість опадів коливається від 1600 мм на північному заході і західних схилах Піренеїв до 250 мм на Арагонському плато і в Ла-Манчі. Більше половини території Іспанії щорічно отримує менше 500 мм опадів на рік і лише приблизно 20% - понад 1000 мм. Оскільки Андалузька низовина відкрита західним вологонесучим вітрам, що дмуть з Атлантичного океану, там випадає значно більше опадів. Так, у Севільї середня річна кількість опадів трохи перевищує 500 мм.

На більшій частині Месети опадів недостатньо для вирощування основних сільськогосподарських культур, хоча в північній частині Нової Кастилії випадає доволі багато опадів і там збирають високі врожаї пшениці. Мадрид має середню річну кількість опадів 410 мм, і вона помітно збільшується у верхніх частинах гірських схилів у Месеті [24].

Температури скрізь, крім внутрішніх районів Месети, в цілому помірні. На північному заході середня температура січня 7°С, а серпня 21°С; у Мурсії на східному узбережжі відповідно 10°С і 26°С. Оскільки південно-східне узбережжя захищене від північних вітрів горами Кордильєри-Бетики, клімат там близький до африканського, з дуже сухим і спекотним літом. Це область розведення фінікової пальми, бананів і цукрової тростини. Зими в Месеті холодні, нерідко бувають сильні морози і навіть сніжні бурани.

Влітку тут спекотно: середня температура липня і серпня 27°С. У Мадриді середня температура січня 4°С, а липня 25°С. Улітку найбільш жарка погода тримається в районі Андалузької низовини. У Севільї середня температура серпня 29°С, але іноді температура вдень підвищується до 46°С; зими м'які, середня температура січня 11°С.

2.3 Гідромінеральні ресурси

В Іспанії гідромінеральні ресурси визначається двома чинниками: кліматичними і геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіх річок - сильні посухи та низького потоку. Це правило не стосується річок "мокрої Іспанії" - на півночі і північному-заході. Центральне плато з його гірськими хребтами і западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ні Дуеро, ні Тахо і не Ґуядіана впадають в Атлантику, але не є судноплавними. Дві інші великі річки - Ґвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена у бік океану через Бетіську височину - є єдина судноплавна річка на півострові, та й то лише в нижній течії.

Річки більшої частини Іспанії мають переважно дощове живлення і різкі сезонні коливання стоку - при зимовий-весняному його максимумі і мінімумі літом коли великі річки сильно міліють, а багато дрібних пересихають. Лише на півночі і північному заході річки повноводні протягом всього року, з відносно рівномірними по сезонах витратами води. У Піренеях, Андалуських горах дощове живлення річок доповнюється сніговим. Найбільші річки басейну Атлантичного океану - Тахо, Дуеро, Ґуадіана, Ґвадалківір, помережані греблями та є найбільшими річками півострова. До басейну Середземного моря відносяться річки Ебро, Хукар, Сегура. Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами що разом з їх літньою маловодністю - перешкоджає судноплавству. Річки півночі Іспанії використовуються переважно в енергетичних цілях, а інші - головним чином для штучного зрошування (на багатьох річках створені регулюючі водосховища) (рис.2.2.).

Рис.2.2 Карта річкових басейнів Іспанії

Багато озер розкидано по території Іспанії, вони всі різного походження, одні - тектонічного і вулканічного походження, а інші - льодовикового та карстового і навіть змішаного походження. Ці озера, здебільшого, невеликі, розташовані переважно в горах [23].

Мала кількістю опадів, спричинена середземноморськоим кліматом, призвела до ощадливого використання водних ресурсів в Іспанії, як поверхневих, так і підземних. З давніх-давен воду ретельно збирали та економили, оскільки вона необхідна, як для зрошення, так і для споживання населенням. Тому ше в давні часи були побудовані великі акведуки, за часів Римської імперії - в Сеговії, Меріді, Тарраґоні і Барселоні, а араби зрошували свої сади в Валенсії, Леріді і в більшій частині сільської місцевості Андалузії. Крім того вода використовується, як рушійної сили, для індустрії та економіки, опосередковано або безпосередньо, за допомогою електрики. В Іспанії було побудовано багато гідроелектричних вузлів для накопичення енергії та перерозподілу частини водних ресурсів. Це сприяло якісному споживанню води в промисловості і безперебійному постачанню її до великих міських агломерацій. Що ж стосується Канарських островів, то там побудовано станції перегонки з морської води.

В цілому можна сказати, що по всьому іспанському Середземномор'ї, так чи інакше, але відчуває дефіцит у водних ресурсах в порівнянні з зоною Атлантики. Таким чином, дефіцит в іспанському Середземномор'ї становить близько 5000 hmі на рік, а на Атлантичному є надлишок, що наближається до 25000 hmі (здебільшого через великий потік річок до океану). Таким чином, необхідно було компенсувати цей дефіцит. Цього домоглися завдяки побудові гребель та каналів на річці Тежу, що полегшило тяжке становище Леванту. З цієї причини, й інші великі водойми піддалися техногенному впливу - річки були використані для будівництва гребель, які перетворили краєвиди річок, їх ущелин, на великі озера та водосховища.

2.4 Біокультурні рекреаційні ресурси

У Іспанії існують дві основні категорії територій, що охороняються, - національні парки і заповідники (або природні парки). У 70-х роках в країні налічувалося 6 національних парків і один заповідник загальною площею більше 444 тис. га. Майже всі національні парки розташовані в гірських районах північної Іспанії і на Канарських островах. Першим в країні заповідником (або резерватом із строгим режимом охорони) став Кото-Доньяна. Заповідник розташований на правому березі р. Гвадалквівір в її низовин. Цей район відомий як ландшафт "марісми" (тобто солоновато-водних приморських болот південного типа з виключно багатою флорою і фауною). За своїми природними умовами він дуже нагадує пониззя р. Дніпра. Природні особливості заповідника Кото-Дон'яна зробили його ідеальним місцем проживання найрізноманітніших видів тварин.

У заповіднику зустрічаються такі види тварин, як кабан, косуля, лань олень, рись, віверра, а з птиць - рудий кеклік (кам'яна куріпка). Проте справжнім "скарбом" заповідника є його багатющий орнітологічний світ, особливо водоплавні птахи. Лише тут зустрічається тепер особливий рідкісний вид фазана (Francolinus), а також "морські ластівки", колись дуже поширені на Піренейському півострові. У Кото - Дон'яна мешкають дуже рідкий стерв'ятник, беркут, чорноголова славка, коричнева дрімлюга, яструб, орел-могильник, турач і живе величезна колонія чапель [15].

У прибережних водах Іспанії, особливо в багаточисленних глибоких естуаріях повноводних річок північного заходу, мешкають представники морської фауни. У атлантичних водах ведуть промисел сардин; у меншій мірі ловлять мерлузи, боніто, анчоусів, салаку, тріску і всіляких молюсків. Прибережні води Середземного моря менш сприятливі для проживання іхтіофауни. Тут найбільш поширені тунець, лосось, анчоуси, а також раки, лангуста і ін.

2.5 Екологічний стан території

З 1965 р. загальними питаннями охорони природи в Іспанії відає Наукова комісія з охорони природи.

Такі явища, як пожежі і виверження вулканів, поряд зі "звичайним" забрудненням повітря, можуть відлякувати туристів, що все більше цікавляться екологічною обстановкою приймаючих країн. Врешті-решт, кому захочеться відвідати брудне, наповнене смогом місто.

За останніх 100 років найбільша проблема Іспанії таяння її льодків, що означає втрату зимового туризму, який складає 35% доходів від туризму. Так, площа льодовиків в горах Іспанії зменшилася майже на 90% (без малого в 10 разів!). Точніші дані іспанських гляциологів виглядають так: у 1894-2008 роках поверхня льодовиків в Іспанських Піренеях скоротилася на 88%. Найтривожніше ж полягає в тому, що темпи танення льоду постійно зростають: у 2002-2008 роках площа льодовиків зменшилася ще на 25%. І хоча відносно холодні зими, що спостерігалися останні декілька років, дещо уповільнили швидкість танення льодовиків, їх площа не збільшилася. Не виключено, що до середини XXI століття Іспанські Піренєї залишаться зовсім без льоду. Передбачення про швидке зникнення льодовиків роблять і гляциологі інших країн [23].

Останнім часом, уряд Іспанії схвалив список з 80 заходів, направлених на боротьбу з кліматичними змінами, зокрема - скорочення викиду в атмосферу парникових газів, повідомляє. За даними уряду, головною метою прийнятих заходів є скорочення до 2012г. на 37% викидів в атмосферу парникових газів, щоб відповідати вимогам Кіотського протокол". Зараз Іспанія перевищує на 52% свій показник 2000 р., узятий за точку відліку, при допустимому максимальному перевищенні в 15%. Найбільш помітною мірою уряду став так званий податок на придбання "брудних" машин - таким чином уряд вирішив заохочувати покупку автомобілів з меншою кількістю забруднюючих речовин, що викидалися в атмосферу. Так власники автомобіля, в яких кількість викидів вуглекислого газу (СО2) складає менше 120 грамів на пройденний км., будуть звільнені від податку.

2.6 Забезпеченість природними та біокультурними рекреаційними ресурсами

Іспанія - країна плоскогір'їв і гір. Понад 65% території країни розташовано на відмітках вище 500 м, в т. ч. більше 25% - вище 1000 м. Центральну частину країни займає велике нагір'я Месета, в межах якого розташовані два великих плоскогір'я Старої і Нової Кастілії, розділені Центр. Кордильєрою.

На півночі і північному сході - Піренейські, Кантабрійські, Іберійські і Каталонські гори, на півдні - Андалузькі гори (г. Муласен, 3478 м, найвища точка континентальної Іспанії) і гори Сьєрра-Морена.

Кантабрійські гори на сході змінюються гірською системою Піренеїв.

Великі ріки - Тахо, Дуеро, Ебро, Гвадалквівір, Гвадіана.

Рис.2.3 Кліматичні зони Іспанії

Завдяки як своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Іберійському півострові притаманні три основні кліматичні типи - Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон - гірського, альпійського і субтропічного типу (рис. 2.3).

Таким чином, Іспанія в достатній мірі забезпечені природними та біокультурними рекреаційними ресурсами за для цспішного розвитку туристичної галузі в країні.

Розділ 3. Суспільно-історичні рекреаційні ресурси

3.1 Пам'ятки історії та культури

3.1.1 Архітектурно-історичні ресурси

На території Іспанії збереглися мегалітичні поховання, залишки циклопічних кам'яних стін Таррагони (6 ст. до н. е.) та інших міст, римські театри, храми та ін. Від пам'яток арабської культури залишилися мечеть у Кордові, палаци Альгамбра й Хенераліфе в Гранаді. З 2-ї пол.11 ст. в архітектурі Іспанії формувався романський стиль (собор у м. Сантьяго-де-Компостела, бл.1080 - 1211). В розвитку іспанської готики не було стилістичної єдності. Собори в Бургосі, Толедо й Леоні нагадують французькі. Більш самобутні церкви Каталонії (собор у Жероні, 1325-1607) та громадські споруди - біржі ("лонхи") в Пальмі (1426-51).

В районах, бідних на камінь (Арагон, Валенсія), поширився т. з. стиль мудехар - споруджувалися мавританські за формою й декором будівлі з рисами готичного, а пізніше - ренесансного стилю (собор Ла Сео в Сарагосі, 1119-1550; мінарет "Ла Хіральда" в Севільї, 1184-94, закінчено 1568). В 15 ст. розвивався національний стиль іспанського Відродження-платереско, для якого було характерним багате скульптурне оздоблення.

До середини 17 ст. утверджується простий і строгий стиль "ерререско", названий за ім'ям придворного архітектора Х. - Б. де Еррери, який збудував палацово-монастирський ансамбль Ескоріал. В 17 - 18 ст. розвивалося іспанське барокко з пишним декором.

У 2-й пол.18 ст. під впливом французського та італійського мистецтва поширився класицизм (арх.В. Родрігес, X. де Вільянуева). Для архітектури 19 ст. характерні еклектика і стиль модерн. У 1928 в Барселоні було створено "Групу іспанських архітекторів та інженерів для сприяння прогресові сучасної архітектури", творчість яких ґрунтувалася на принципах функціоналізму. З 50-х рр. поряд з функціоналізмом набули поширення органічна архітектура та бруталізм.

Мадрид - це архітектурна суміш стилів. Тут можна зустріти а-ля готичну Пласа Майор, масу барокових та модерністських споруд, неомудехарський та неомодерністський стилі. На відміну від більшості іспанських міст, церковна архітектура, за винятком величного Кафедрального Собору Св. Альмудени, не представляє великої цінності. Водночас, тут є те, чого немає у інших іспанських міст. Першою архітектурною будівлею Мадрида був невеликий палац, збудований у середині IX століття. Зараз тут розташований Королівський палац (Palacio Real). Навколо цього палацу була збудована невелика цитадель (аль-Mudaina). Палац був побудований з виглядом на річку Мансанарес, яку мусульмани називали Mayrit (джерело води), яка, у свою чергу, згодом стала Magerit, і врешті-решт Мадрид. Цитадель була завойована в 1085 р. Альфонсо І під час завоювання до Толедо. За його наказом мечеть була перетворена церкву Діви Альмудени (almudin, гарнізона комора), наразі Кафедральний собор де ла Альмудена [4].

На особливу згадку заслуговують Королівський палац та будинки і пам'ятники уздовж Пасео дель Прадо (Salon дель Прадо і брама Alcalб). Вони були побудовані у класичному стилі бароко, що часто помилково сприймається як неокласичний. Будівництво нового кафедрального собору в Мадриді, що було присвячено Богоматері Альмудені, розпочалося в 16-му столітті, але було завершене тільки у 1993 р. Тоді він був освячений Папою Іваном Павлом ІІ.

Більшість архітектурних пам'яток знаходиться в округах Центр, Саламанка, Чамбері, Ретиро та Аргансуела. Центр Мадрида - це передусім Пуерта-дель-Соль. Саме тут, навпроти Центральної Пошти, знаходиться нульовий кілометр, що є відправною точкою усіх шляхів Іспанії. На цій площі розпочинаються 10 вулиць. Вулиця Алькала веде від Пуерта-дель-Соль на північний схід. Ця вулиця перетинає Площу Сібелес, де розташовані такі символічні місця, як-от фонтан Сібелес, будівля Банку Іспанії та Палац Комунікацій, де зараз перебуває Уряд Мадрида. Трохи далі вулиця сягає Майдана Незалежності, де знаходяться брама Алькала та вхід у парк Ретиро, перед яким розташувався Кришталевий Палац і став. У безпосередній близькості з M-30 вулиця Алькала перетинається з Плаза де Торос де Лас-Вентас, що збудована у 1929 р. у неомудехарському стилі. Вулиця Майор веде до Головної Площі (Plaza Mayor), що є найяскравішим символом так званого "австрійського Мадрида". Вона була збудована архітекторами Хуаном Гомесом де Морою (1619 р.) та Хуаном де Вільянуевою (1790 р.).

3.1.2 Культові споруди

В Іспанії, як однією з колисок католицизму велика кількість культових споруд, однак декілька з них представляють собою найбільші історичні цінності Іспанської спадщини.

Монастир Енкарнасьон Заснований в 1611 р. королевою Маргаритою Австрійською, дружиною Філіппа III. Архітектори монастиря - Хуан Гомес де ла Мору і преподобний Альберто де ла Мадре де Діос, що наслідували фасаду церкви Сан-Хосе в Авіле. Будівля побудована в стилі еррересько, в традиціях мадридського бароко з цеглини і каменя. Монастирська церква була відреставрована Вентурой Родрігесом. Головний вівтар з мармуру прикрашений картиною "Благовіщення" Вісенте Кардуччо і фігурами Св. Августина і Св. Моніки роботи учня Грегоріо Фернандеса. Картини бічних вівтарів - також грона Вісенте Кардуччо, а фрески - творіння Захара Гонсалеса Веласькеса, художника XVIII ст Усередині монастиря цікаві портрети членів королівської сім'ї династії Габсбургов, а також картини грона Кахеса, Кардуччо, Романа, Карреньо, Рібери, Бартоломе Гонсалеса і скульптури Грегоріо Фернандеса. Цікаві також клуатр з вівтарями з кераміки Талавери, хори із скульптурами Бузоне, Перроніса, Кармона|Кармони і перш за все Релікварій (сховище реліквій) із стелею, розписаною в XVII ст Вісенте Кардуччо [7].

Собор Санта-Марія-ла-Реаль-де-ла-Альмудена (ісп. la catedral de Santa Mar? a La Real de La Almudena) - кафедральний собор Мадрида. Розташований напроти Збройової площі Королівського палацу і присвячений Богородиці Альмудене. Назва в перекладі з арабського означає "фортецю" або "плацдарм", оскільки, за переказами, фігурка Діви Марії була знайдена в стіні старовинної арабської фортеці. У Мадриді не було кафедрального собору, оскільки він не був центром епіськопата.9 березня 1884 року папа Лев XIII I заснував буллою "Romani Pontifices" епіськопат Мадрід-алкала. Усередині собор дуже світлий, в неоготічеськом стилі, з трьома нефамі і заалтарним проходом. У плані має форму латинського хреста. Довжина центральної нефи - 99 м-кодів, довжина трансепту - 65 м. При його будівництві використовували камінь-піщаник, вапняк з Кольменара і гранує. Головний вівтар зроблений із зеленого гранадського мармуру. Розп'яття XVII ст, яке вінчає вівтар, виконане в барочному стилі Хуаном де Меса. Картина "Зняття одягу з Христа" позаду вівтаря написана в XVII столітті Францисько Ріцци. Крісла хорів з горіхового дерева кінця XVI століття були перенесені сюди із старовинної церкви Св. Кармен. Севільський катедральний собор - головний собор міста Севілья, належить до переліку найбільших в Іспанії та Західній Європі. Собор в Севільї швидко став усипальнею королів та князів церкви. Саме тут були поховані кастильські королі - Фердининд ІІІ Святий, Альфонс Х Мудрий, Педро І Жорстокий. Серед багатих донаторів собору син Колумба - Ернан Колумб. Він передав храму значні коштовності та книги батька, для яких побудували окреме приміщення - Бібліотеку Коломбіна. Поховання Ернана Колумба - в головній наві собору. У 1899 р. з Гавани в Севілью вивезли прах самого Христофора Колумба. Пишне поховання у вигляді скульптур поховальної ходи створив іспанський скульптор 19 ст. Артуро Меліда і Алінарі в стилі історизму.

Cобор Святих дітей - кафедральний (з 1991 року) собор в місті Алькала-де-Енарес, Іспанія, збудований на честь святих дітей-християн Хусто і Пастора, замучених в цих місцях в 306 році за наказом імператора Діоклетіана. Належить до основних пам'яток Алькали. Закладений в 1436 році і зведений в готичному стилі. Сильно постраждав під час громадянської війни в Іспанії в 30-х роках XX століття.

Храм спокути Святого Сімейства, більше знаний як Храм Святого Сімемйства (Храм Святої Родини) або за своєю каталанською назвою - Саґрада Фамілія, - католицька церква у Барселоні. Її побудова почалась у 1882 р. і триває до сьогодні. Храм розташований на північ від барселонського району Старе Місто у міському районі Ашямпла. Проект церкви був спочатку розроблений архітектором Франсіско дель Вільяром, який через рік після початку будівництва був замінений на Антоні Ґауді. Ґауді повністю переробив проект, виконавши його в стилі модерну. Фінансування будівництва здійснювалося і досі здійснюється виключно на пожертви католицької громади [8].

Храм Святого Сімейства не є собором, а простою церквою - центральним собором Барселони є Собор Св. Аулалії.

3.1.3 Музеї та музейні комплекси

Іспанія по праву вважається музеєм просто неба. Простори цієї країни дбайливо зберігають культурні і історичні пам'ятники, які мають світову славу. Найзнаменитіший музей Іспанії - музей Прадо - знаходиться в Мадриді. Його обширну експозицію неможливо оглянути за один день. Музей був заснований Ізабеллою Браганською, дружиною короля Фердинанда VII. Прадо має власну філію, розташовану в Касон дель Буен-Ретіро і зберігаючу унікальні колекції іспанського живопису і скульптури XIX століття, а також твори англійських і французьких живописців. У самому ж музеї представлені крупні експозиції іспанського, італійського, нідерландського, фламандського і німецького мистецтва. Своєю назвою Прадо зобов'язаний алеї Прадо-де-Сан-Херонімо, де він розташовується, прокладеною ще в епоху Просвітництва. В даний час фонди музею Прадо складають 6 000 картин, більше 400 скульптур, а також багаточисельні коштовності, що включають королівські і релігійні колекції. Протягом декількох століть свого існування Прадо протегували багато королів.

Вважається, що найперша колекція музею Прадо склалася ще при Карлі I, відомому як імператор Священної Римської імперії Карл V. Його спадкоємець, король Філіпп II, прославився не лише своїм поганим характером і деспотизмом, але і любов'ю до мистецтва. Саме йому музей зобов'язаний безцінними придбаннями картин фламандських майстрів. Філіпп відрізнявся похмурістю світогляду, недивно, що правитель був прихильником Босха - художника, відомого своєю химерною песимістичною фантазією. Спочатку Філіпп придбав полотна Босха для Еськоріала - спадкового замку іспанських королів. І лише в XIX столітті картини були перенесені в музей Прадо. Зараз тут можна побачити такі шедеври нідерландського майстра, як "Сад насолод" і "Віз сіна". В даний час в музеї можна насолоджуватися не лише живописом і скульптурами, але і театральними постановками, покликаними "оживляти" знамениті полотна. Перша таке інсценування було присвячене картинам Веласкеса і користувалося величезним успіхом в публіки. У Іспанії знаходиться ще безліч унікальних музеїв і галерей: Музей Пікассо і Національний музей мистецтва Каталонії, розташовані в Барселоні, Національний музей скульптури у Вальядоліді, Музей Ель-Греко до Толеда, Музею Гуггенхайму де Більбао, Музей іспанського абстрактного мистецтва в Куенке.

Муземй Пікассом (кат. Museu Picasso) у Барселоні має одну з найбільший колекцій художніх робіт знаменитого іспанського художника XX ст. Пабло Пікассо. Це один з найпопулярніших і найвідвідуваніших музеїв Каталонії. Музей знаходиться у п'яти сусідніх середньовічних палацах Готичного кварталу Барселони.

Ідея створення музею належить другові Пікассо Джемі Сабартесу. Пікассо свого часу передав йому багато своїх робіт. Спочатку Сабартес планував заснувати музей у Малазі, місті, де Пікассо народився. Однак сам Пікассо порадив відкрити музей у Барселоні, оскільки він протягом свого життя був тісно пов'язаний з цим містом. Музей було відкрито у 1963 р., виставлена колекція складалася з 574 робіт, подарованих Сабартесом, тих творів, які Пікассо раніше подарував місту Барселоні, робіт з Музею сучасного мистецтва Барселони та подарунків від друзів Пікассо та колекціонерів.

Після смерті Сабартеса у 1968 р. Пікассо сам пожертвував велику кількість робіт, включаючи бл.1000 робіт раннього періоду його творчості - академічні роботи та живопис "блакитного періоду". Зараз у музеї постійно експонуються більше 3,5 тис. робіт Пікассо [14].

Національний музей мистецтва Каталонії - музей в Барселоні, створений в 1990 році в результаті об'єднання колекцій Музею сучасного мистецтва і Музею мистецтва Каталонії. Музей є консорціумом міста Барселони і міністерства культури Каталонії. Його штаб-квартира розташовується в Національному палаці біля підніжжя гори Монжуїк, відкритого в 1929 році до Всесвітньої виставки в Барселоні. До складу цього музею також входять ще три заклади культури у Віланове-і-ла-Жельтру, Олоте і Сиджесе.

3.2 Етнографічні ресурси

Іспанці - народ, що мешкає на Піренейському півострові. Іспанці є нащадками кельтоіберійців, вестготів, римлян і маврів. Розмовляють іспанською мовою. Чисельність іспанців у світі складає приблизно 43 мільйона осіб. У самій Іспанії налічується більш 38 млн. осіб. Інші мешкають в країнах Західної Європи та в Америці. Нащадки іспанців також є серед сотень мільйонів осіб в іспаномовних націях Латинської Америки, а також на Філіппінах. Музика Іспанії вважається кращою у світі після італійської. В мистецтві існували романси, народні жанри пісні та поезії - летрильї, сегідильї, серенади, вільянсіко. Типовий іспанський жанр поезії - копла (короткий вірш). В Андалусії був розвинутий своєрідний жанр співу та танцю, - фламенко. Танець - вистукування ритму ногами, носком, п'ятою, стопою, по-іспанські - сапатеадо (від слова сапато - черевик). Схоже зустрічається не всюди, це тільки шотландський, ірландський і американський степ (чечітка). Танці в основному групові, зі стрибками, перебіжками. Найбільш відомі іспанські танці - пасодобль, фанданго, сарабанда та павана (старовинні). В Іспанії народилося й танго, хоча набуло слави воно вже за океаном, в Південній америці [15].

Іспанська готика майже не відрізняється від загальноєвропейської (хоча тут і розвивався особливий стиль "мудехар"), але Ренесанс вже своєрідний і має свою назву, - платереско ("плоский"). Стиль бароко відомий в Іспанії як "чурригереско" (за прізвищем архітектора Чурригери). Найбільш відомі пам'ятники: собор в Бургосі, будівля університету в Вальядоліді, собор Сантьяго де Компостела, собор в Толедо. Пізніше в Іспанії розвиваються усі інші стилі, притаманні всій Європі. Саме для Іспанії притаманне мистецтво архітектора Антоніо Гауді, спеціалісти оцінюють його як постмодернізм. Він - каталонець, і мистецтво його - в Барселоні. Крім багатьох будинків в оригінальному стилі, він створив собор "Саграда фаміліа" (Свята родина), який став в останні часи одним із символів Іспанії (подібно до Ейфелевої вежі в Парижі). Нові архітектурі тенденції розвива архітектура Сантьяго Калатрава.

У самій Іспанії іспанцем називають громадянина Іспанії; самі мешканці країни не вважають себе єдиною спільнотою. В країні домінує регіональна свідомість, - не тільки в каталонців, галісійців і басків, які є самостійними народами, але й у інших. Вони називають себе арагонцями, валенсійцями, канарцями, астурійцями, кастільцями тощо 1983 року 17 історичних провінцій отримали автономію й тепер мають власні уряд і парламент.

...

Подобные документы

  • Передумови збереження та розвитку рекреаційних ресурсів: природних, соціально-економічних, демографічних. Характеристика територіально-рекреаційних ресурсів. Головні стратегічні напрями подальшого розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України.

    курсовая работа [226,7 K], добавлен 27.02.2014

  • Природні туристично-рекреаційні ресурси Іспанії: клімат, бальнеологічні ресурси. Історико-культурні та археологічні ресурси країни, музеї. Місце туристичної галузі в економіці Іспанії, оцінка туристичної інфраструктури, туристсько-рекреаційні території.

    курсовая работа [2,3 M], добавлен 30.03.2012

  • Загальна характеристика Узбекистану. Біокліматичні ресурси, геодемографічна характеристика країни. Соціально-економічні умови розвитку рекреації. Ландшафтні, біокліматичні, гідромінеральні та природно-антропогенні ресурси. Екологічний стан території.

    курсовая работа [48,9 K], добавлен 29.03.2012

  • Природні, соціально-економічні та історичні передумови розвитку туризму в Індонезії. Опис культурно-історичних ресурсів. Аналіз місця країни на ринку туристичних послуг світу. Оцінка туристичних ресурсів та інфраструктури для розвитку релігійного туризму.

    курсовая работа [2,3 M], добавлен 29.11.2014

  • Фізико-географічна характеристика Швейцарії та її державно-адміністративний устрій. Природно-рекреаційні та історико-культурні ресурси країни. Проведення державної політики, що сприяє розвитку територіальної структури туристичних ресурсів держави.

    реферат [515,1 K], добавлен 19.09.2012

  • Типи об'єктів, явищ і процесів природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Група соціально-економічних туристичних ресурсів. Особливості історико-культурних ресурсів.

    презентация [4,6 M], добавлен 06.12.2014

  • Загальні відомості про Республіку Словенію. Природно-рекреаційні умови та ресурси країни. Природоохоронні території, історико-культурні рекреаційні ресурси, соціально-економічні умови. Опис рекреаційно-туристичної галузі, районування території країни.

    курсовая работа [4,1 M], добавлен 11.03.2011

  • Фізико-географічне положення та державно-адміністративний устрій Іспанії. Природно-кліматичні умови та історико-культурні ресурси країни. Курорти держави як складова розвитку туристичного ринку. Просування іспанського туризму на міжнародних ринках.

    курсовая работа [4,0 M], добавлен 06.03.2015

  • Сучасний стан туризму в Іспанії: розвиток транспортної і туристичної інфраструктури. Історико-архітектурні ресурси держави: музеї, галереї та виставки. Природні туристсько-рекреаційні ресурси країни: рельєф, клімат, водні та бальнеологічні ресурси.

    курсовая работа [1,8 M], добавлен 27.10.2014

  • Вивчення природно-рекреаційних, історико-культурних ресурсів Туреччини. Сучасний стан туристичної галузі країни, розміщення і регіональні відмінності рекреаційно-туристичного комплексу. Проблеми та напрями подальшого розвитку туристичної сфери країни.

    курсовая работа [59,0 K], добавлен 02.04.2013

  • Наукові підходи до вивчення туристично-рекреаційних ресурсів. Суспільно-географічна оцінка туристичних ресурсів Полтавської області. Видатні історико-культурні пам’ятки, природно-рекреаційні ресурси. Особливості розвитку рекреаційного комплексу.

    курсовая работа [105,4 K], добавлен 29.12.2010

  • Основні складові поняття "туризм" та "рекреація". Специфіка використання рекреаційних ресурсів з певною туристичною метою. Природні умови Криму як туристсько-рекреаційні ресурси, оцінка історико-культурного потенціалу даної території, їх розвиток.

    курсовая работа [56,1 K], добавлен 31.01.2014

  • Рекреаційний потенціал України. Фактори, що сприяють розвитку оздоровчо-рекреаційної діяльності. Загальні перспективи розвитку ефективності використання рекреаційних курортів в оздоровчих цілях. Шляхи підвищення якості надання рекреаційних послуг.

    курсовая работа [772,2 K], добавлен 28.09.2014

  • Туристичні та рекреаційні ресурси України та основні статистичні показники розвитку галузі. Проблема інфраструктурного облаштування території країни. Комплексна оцінка геотуристичної унікальності Криму, особливості його історико-культурних ресурсів.

    курсовая работа [50,3 K], добавлен 22.02.2011

  • Сучасні умови життєдіяльності людського суспільства. Архітектура середовища відпочинку. Розвиток рекреації й ефективне використання рекреаційних ресурсів. Функціональна структура рекреаційного комплексу. Туристичні ресурси та архітектура Сіднея.

    курсовая работа [7,7 M], добавлен 13.12.2010

  • Дослідження природних туристсько-рекреаційних ресурсів та історико-культурних пам’яток Норвегії. Характеристика складових частин сфери туристичних послуг та виявлення головних ланок, що сприяють розвитку туризму. Аналіз основних недоліків туризму країни.

    курсовая работа [54,8 K], добавлен 20.09.2011

  • Теоретичні та методичні аспекти туристичного вивчення країни. Фізико-географічна та соціально-економічна характеристика Малайзії. Природно-рекреаційні, історико-культурні ресурси та туристичний комплекс країни. Особливості туристичного районування.

    курсовая работа [822,9 K], добавлен 11.09.2011

  • Перспективи використання природних, природо-антропогенних рекреаційних ресурсів в регіонах Росії. Оцінка можливого використання в туристичному комплексі культурно-історичних ресурсів країни. Аналіз різниці в рівні розвитку туризму між регіонами Росії.

    контрольная работа [1,6 M], добавлен 05.09.2014

  • Основні поняття рекреаційної діяльності, її класифікація, типи та напрямки реалізації. Загальна характеристика рекреаційного комплексу Іспанії та види активного відпочинку в даній країні, найвизначніші центри, визначення проблем та перспектив розвитку.

    курсовая работа [2,4 M], добавлен 06.10.2012

  • Передумови розвитку рекреаційного комплексу Карпат. Кліматолікувальні, ландшафтні, соціально-економічні, бальнеологічні рекреаційні ресурси. Становище сучасної екологічної ситуації. Ступінь розвитку транспортної системи та курортно-рекреаційних об'єктів.

    курсовая работа [43,0 K], добавлен 06.11.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.