2.6 Забезпеченість природними та біокультурними рекреаційними ресурсами

Іспанія - країна плоскогір'їв і гір. Понад 65% території країни розташовано на відмітках вище 500 м, в т. ч. більше 25% - вище 1000 м. Центральну частину країни займає велике нагір'я Месета, в межах якого розташовані два великих плоскогір'я Старої і Нової Кастілії, розділені Центр. Кордильєрою.

На півночі і північному сході - Піренейські, Кантабрійські, Іберійські і Каталонські гори, на півдні - Андалузькі гори (г. Муласен, 3478 м, найвища точка континентальної Іспанії) і гори Сьєрра-Морена.

Кантабрійські гори на сході змінюються гірською системою Піренеїв.

Великі ріки - Тахо, Дуеро, Ебро, Гвадалквівір, Гвадіана.

Рис.2.3 Кліматичні зони Іспанії

Завдяки як своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Іберійському півострові притаманні три основні кліматичні типи - Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон - гірського, альпійського і субтропічного типу (рис. 2.3).

Таким чином, Іспанія в достатній мірі забезпечені природними та біокультурними рекреаційними ресурсами за для цспішного розвитку туристичної галузі в країні.

Розділ 3. Суспільно-історичні рекреаційні ресурси

3.1 Пам'ятки історії та культури

3.1.1 Архітектурно-історичні ресурси

На території Іспанії збереглися мегалітичні поховання, залишки циклопічних кам'яних стін Таррагони (6 ст. до н. е.) та інших міст, римські театри, храми та ін. Від пам'яток арабської культури залишилися мечеть у Кордові, палаци Альгамбра й Хенераліфе в Гранаді. З 2-ї пол.11 ст. в архітектурі Іспанії формувався романський стиль (собор у м. Сантьяго-де-Компостела, бл.1080 - 1211). В розвитку іспанської готики не було стилістичної єдності. Собори в Бургосі, Толедо й Леоні нагадують французькі. Більш самобутні церкви Каталонії (собор у Жероні, 1325-1607) та громадські споруди - біржі ("лонхи") в Пальмі (1426-51).

В районах, бідних на камінь (Арагон, Валенсія), поширився т. з. стиль мудехар - споруджувалися мавританські за формою й декором будівлі з рисами готичного, а пізніше - ренесансного стилю (собор Ла Сео в Сарагосі, 1119-1550; мінарет "Ла Хіральда" в Севільї, 1184-94, закінчено 1568). В 15 ст. розвивався національний стиль іспанського Відродження-платереско, для якого було характерним багате скульптурне оздоблення.

До середини 17 ст. утверджується простий і строгий стиль "ерререско", названий за ім'ям придворного архітектора Х. - Б. де Еррери, який збудував палацово-монастирський ансамбль Ескоріал. В 17 - 18 ст. розвивалося іспанське барокко з пишним декором.

У 2-й пол.18 ст. під впливом французського та італійського мистецтва поширився класицизм (арх.В. Родрігес, X. де Вільянуева). Для архітектури 19 ст. характерні еклектика і стиль модерн. У 1928 в Барселоні було створено "Групу іспанських архітекторів та інженерів для сприяння прогресові сучасної архітектури", творчість яких ґрунтувалася на принципах функціоналізму. З 50-х рр. поряд з функціоналізмом набули поширення органічна архітектура та бруталізм.

Мадрид - це архітектурна суміш стилів. Тут можна зустріти а-ля готичну Пласа Майор, масу барокових та модерністських споруд, неомудехарський та неомодерністський стилі. На відміну від більшості іспанських міст, церковна архітектура, за винятком величного Кафедрального Собору Св. Альмудени, не представляє великої цінності. Водночас, тут є те, чого немає у інших іспанських міст. Першою архітектурною будівлею Мадрида був невеликий палац, збудований у середині IX століття. Зараз тут розташований Королівський палац (Palacio Real). Навколо цього палацу була збудована невелика цитадель (аль-Mudaina). Палац був побудований з виглядом на річку Мансанарес, яку мусульмани називали Mayrit (джерело води), яка, у свою чергу, згодом стала Magerit, і врешті-решт Мадрид. Цитадель була завойована в 1085 р. Альфонсо І під час завоювання до Толедо. За його наказом мечеть була перетворена церкву Діви Альмудени (almudin, гарнізона комора), наразі Кафедральний собор де ла Альмудена [4].

На особливу згадку заслуговують Королівський палац та будинки і пам'ятники уздовж Пасео дель Прадо (Salon дель Прадо і брама Alcalб). Вони були побудовані у класичному стилі бароко, що часто помилково сприймається як неокласичний. Будівництво нового кафедрального собору в Мадриді, що було присвячено Богоматері Альмудені, розпочалося в 16-му столітті, але було завершене тільки у 1993 р. Тоді він був освячений Папою Іваном Павлом ІІ.

Більшість архітектурних пам'яток знаходиться в округах Центр, Саламанка, Чамбері, Ретиро та Аргансуела. Центр Мадрида - це передусім Пуерта-дель-Соль. Саме тут, навпроти Центральної Пошти, знаходиться нульовий кілометр, що є відправною точкою усіх шляхів Іспанії. На цій площі розпочинаються 10 вулиць. Вулиця Алькала веде від Пуерта-дель-Соль на північний схід. Ця вулиця перетинає Площу Сібелес, де розташовані такі символічні місця, як-от фонтан Сібелес, будівля Банку Іспанії та Палац Комунікацій, де зараз перебуває Уряд Мадрида. Трохи далі вулиця сягає Майдана Незалежності, де знаходяться брама Алькала та вхід у парк Ретиро, перед яким розташувався Кришталевий Палац і став. У безпосередній близькості з M-30 вулиця Алькала перетинається з Плаза де Торос де Лас-Вентас, що збудована у 1929 р. у неомудехарському стилі. Вулиця Майор веде до Головної Площі (Plaza Mayor), що є найяскравішим символом так званого "австрійського Мадрида". Вона була збудована архітекторами Хуаном Гомесом де Морою (1619 р.) та Хуаном де Вільянуевою (1790 р.).

3.1.2 Культові споруди

В Іспанії, як однією з колисок католицизму велика кількість культових споруд, однак декілька з них представляють собою найбільші історичні цінності Іспанської спадщини.

Монастир Енкарнасьон Заснований в 1611 р. королевою Маргаритою Австрійською, дружиною Філіппа III. Архітектори монастиря - Хуан Гомес де ла Мору і преподобний Альберто де ла Мадре де Діос, що наслідували фасаду церкви Сан-Хосе в Авіле. Будівля побудована в стилі еррересько, в традиціях мадридського бароко з цеглини і каменя. Монастирська церква була відреставрована Вентурой Родрігесом. Головний вівтар з мармуру прикрашений картиною "Благовіщення" Вісенте Кардуччо і фігурами Св. Августина і Св. Моніки роботи учня Грегоріо Фернандеса. Картини бічних вівтарів - також грона Вісенте Кардуччо, а фрески - творіння Захара Гонсалеса Веласькеса, художника XVIII ст Усередині монастиря цікаві портрети членів королівської сім'ї династії Габсбургов, а також картини грона Кахеса, Кардуччо, Романа, Карреньо, Рібери, Бартоломе Гонсалеса і скульптури Грегоріо Фернандеса. Цікаві також клуатр з вівтарями з кераміки Талавери, хори із скульптурами Бузоне, Перроніса, Кармона|Кармони і перш за все Релікварій (сховище реліквій) із стелею, розписаною в XVII ст Вісенте Кардуччо [7].

Собор Санта-Марія-ла-Реаль-де-ла-Альмудена (ісп. la catedral de Santa Mar? a La Real de La Almudena) - кафедральний собор Мадрида. Розташований напроти Збройової площі Королівського палацу і присвячений Богородиці Альмудене. Назва в перекладі з арабського означає "фортецю" або "плацдарм", оскільки, за переказами, фігурка Діви Марії була знайдена в стіні старовинної арабської фортеці. У Мадриді не було кафедрального собору, оскільки він не був центром епіськопата.9 березня 1884 року папа Лев XIII I заснував буллою "Romani Pontifices" епіськопат Мадрід-алкала. Усередині собор дуже світлий, в неоготічеськом стилі, з трьома нефамі і заалтарним проходом. У плані має форму латинського хреста. Довжина центральної нефи - 99 м-кодів, довжина трансепту - 65 м. При його будівництві використовували камінь-піщаник, вапняк з Кольменара і гранує. Головний вівтар зроблений із зеленого гранадського мармуру. Розп'яття XVII ст, яке вінчає вівтар, виконане в барочному стилі Хуаном де Меса. Картина "Зняття одягу з Христа" позаду вівтаря написана в XVII столітті Францисько Ріцци. Крісла хорів з горіхового дерева кінця XVI століття були перенесені сюди із старовинної церкви Св. Кармен. Севільський катедральний собор - головний собор міста Севілья, належить до переліку найбільших в Іспанії та Західній Європі. Собор в Севільї швидко став усипальнею королів та князів церкви. Саме тут були поховані кастильські королі - Фердининд ІІІ Святий, Альфонс Х Мудрий, Педро І Жорстокий. Серед багатих донаторів собору син Колумба - Ернан Колумб. Він передав храму значні коштовності та книги батька, для яких побудували окреме приміщення - Бібліотеку Коломбіна. Поховання Ернана Колумба - в головній наві собору. У 1899 р. з Гавани в Севілью вивезли прах самого Христофора Колумба. Пишне поховання у вигляді скульптур поховальної ходи створив іспанський скульптор 19 ст. Артуро Меліда і Алінарі в стилі історизму.

Cобор Святих дітей - кафедральний (з 1991 року) собор в місті Алькала-де-Енарес, Іспанія, збудований на честь святих дітей-християн Хусто і Пастора, замучених в цих місцях в 306 році за наказом імператора Діоклетіана. Належить до основних пам'яток Алькали. Закладений в 1436 році і зведений в готичному стилі. Сильно постраждав під час громадянської війни в Іспанії в 30-х роках XX століття.

Храм спокути Святого Сімейства, більше знаний як Храм Святого Сімемйства (Храм Святої Родини) або за своєю каталанською назвою - Саґрада Фамілія, - католицька церква у Барселоні. Її побудова почалась у 1882 р. і триває до сьогодні. Храм розташований на північ від барселонського району Старе Місто у міському районі Ашямпла. Проект церкви був спочатку розроблений архітектором Франсіско дель Вільяром, який через рік після початку будівництва був замінений на Антоні Ґауді. Ґауді повністю переробив проект, виконавши його в стилі модерну. Фінансування будівництва здійснювалося і досі здійснюється виключно на пожертви католицької громади [8].

Храм Святого Сімейства не є собором, а простою церквою - центральним собором Барселони є Собор Св. Аулалії.

3.1.3 Музеї та музейні комплекси

Іспанія по праву вважається музеєм просто неба. Простори цієї країни дбайливо зберігають культурні і історичні пам'ятники, які мають світову славу. Найзнаменитіший музей Іспанії - музей Прадо - знаходиться в Мадриді. Його обширну експозицію неможливо оглянути за один день. Музей був заснований Ізабеллою Браганською, дружиною короля Фердинанда VII. Прадо має власну філію, розташовану в Касон дель Буен-Ретіро і зберігаючу унікальні колекції іспанського живопису і скульптури XIX століття, а також твори англійських і французьких живописців. У самому ж музеї представлені крупні експозиції іспанського, італійського, нідерландського, фламандського і німецького мистецтва. Своєю назвою Прадо зобов'язаний алеї Прадо-де-Сан-Херонімо, де він розташовується, прокладеною ще в епоху Просвітництва. В даний час фонди музею Прадо складають 6 000 картин, більше 400 скульптур, а також багаточисельні коштовності, що включають королівські і релігійні колекції. Протягом декількох століть свого існування Прадо протегували багато королів.

Вважається, що найперша колекція музею Прадо склалася ще при Карлі I, відомому як імператор Священної Римської імперії Карл V. Його спадкоємець, король Філіпп II, прославився не лише своїм поганим характером і деспотизмом, але і любов'ю до мистецтва. Саме йому музей зобов'язаний безцінними придбаннями картин фламандських майстрів. Філіпп відрізнявся похмурістю світогляду, недивно, що правитель був прихильником Босха - художника, відомого своєю химерною песимістичною фантазією. Спочатку Філіпп придбав полотна Босха для Еськоріала - спадкового замку іспанських королів. І лише в XIX столітті картини були перенесені в музей Прадо. Зараз тут можна побачити такі шедеври нідерландського майстра, як "Сад насолод" і "Віз сіна". В даний час в музеї можна насолоджуватися не лише живописом і скульптурами, але і театральними постановками, покликаними "оживляти" знамениті полотна. Перша таке інсценування було присвячене картинам Веласкеса і користувалося величезним успіхом в публіки. У Іспанії знаходиться ще безліч унікальних музеїв і галерей: Музей Пікассо і Національний музей мистецтва Каталонії, розташовані в Барселоні, Національний музей скульптури у Вальядоліді, Музей Ель-Греко до Толеда, Музею Гуггенхайму де Більбао, Музей іспанського абстрактного мистецтва в Куенке.

Муземй Пікассом (кат. Museu Picasso) у Барселоні має одну з найбільший колекцій художніх робіт знаменитого іспанського художника XX ст. Пабло Пікассо. Це один з найпопулярніших і найвідвідуваніших музеїв Каталонії. Музей знаходиться у п'яти сусідніх середньовічних палацах Готичного кварталу Барселони.

Ідея створення музею належить другові Пікассо Джемі Сабартесу. Пікассо свого часу передав йому багато своїх робіт. Спочатку Сабартес планував заснувати музей у Малазі, місті, де Пікассо народився. Однак сам Пікассо порадив відкрити музей у Барселоні, оскільки він протягом свого життя був тісно пов'язаний з цим містом. Музей було відкрито у 1963 р., виставлена колекція складалася з 574 робіт, подарованих Сабартесом, тих творів, які Пікассо раніше подарував місту Барселоні, робіт з Музею сучасного мистецтва Барселони та подарунків від друзів Пікассо та колекціонерів.

Після смерті Сабартеса у 1968 р. Пікассо сам пожертвував велику кількість робіт, включаючи бл.1000 робіт раннього періоду його творчості - академічні роботи та живопис "блакитного періоду". Зараз у музеї постійно експонуються більше 3,5 тис. робіт Пікассо [14].

Національний музей мистецтва Каталонії - музей в Барселоні, створений в 1990 році в результаті об'єднання колекцій Музею сучасного мистецтва і Музею мистецтва Каталонії. Музей є консорціумом міста Барселони і міністерства культури Каталонії. Його штаб-квартира розташовується в Національному палаці біля підніжжя гори Монжуїк, відкритого в 1929 році до Всесвітньої виставки в Барселоні. До складу цього музею також входять ще три заклади культури у Віланове-і-ла-Жельтру, Олоте і Сиджесе.