Управління проектами в туризмі

- термін окупності запозичених через інвестиційний податковий кредит коштів, тобто їх повернення до бюджету у вигляді додаткових надходжень податку на прибуток, не повинен перевищувати визначений строк, наприклад п'ять років після реалізації інноваційного проекту.

32. Зовнішні інвестиції. Поняття та види інтеграції. Стратегічні союзи

Інвестиції -- це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку).

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Зовнішні інвестиції -- це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі -- це вкладення капіталу за кордоном. Їх величина дорівнює не менш як 10% вартості того чи іншого проекту.

Портфельні -- закордонні інвестиції розміром до 10% вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою.

Інтеграція - це процес взаємозближення й утворення взаємозв'язків, об'єднання політичних, економічних, державних і громадських структур в рамках регіону, країни, світу.

В економічному контексті інтеграція означає процес інтернаціоналізації господарського життя, зближення, об'єднання економік ряду країн.

Інтеграція підприємств (вертикальна або горизонтальна) передбачає такий спосіб об'єднання їх зусиль, при котрому ринковий механізм взаємовідносин замінюється внутрішньогосподарськими операціями. Інтеграція означає, що стадії виробництва і розподілу координуються на основі можливостей ієрархічної системи, тобто внутрішніми операціями і регламентами.

Згідно з чинним законодавством, в Україні можуть створювати-ся й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень):

1) добровільні;

2) інституціональні.

У світовій практиці склалися різні типи інтеграційних об'єднань, які різняться залежно від цілей співпраці, характеру господарських відносин між учасниками, ступеня самостійності. Це асоціації, концерни, консорціуми, синдикати, корпорації, холдинги, вільні зони, промислово-фінансові групи, пули тощо.

Стратегічні союзи - це співробітництво між компаніями, яке характеризується погодженим управлінням, загальними вигодами і створенням нової цінності для обох (усіх) партнерів.

До цілей стратегічних союзів відносяться:

- зниження ризику;

- економія на розширенні масштабів виробництва;

- обмін передовими технологіями;

- усунення або зменшення конкуренції;

- подолання державних торгових та інвестиційних бар'єрів при виході на перспективні зарубіжні ринки.

33. Поняття та види контролю в проектній діяльності

Контроль в проектній діяльності - це скупність спроцесів, що виконуються з метою огляду стану виконання проекту, щоб потенційні проблеми були визначені вчасно і коригуючі дії можливо було виконати, з метою контролю виконання проекту. Головним здобутком є регулярний огляд та оцінювання процесу виконання проекту з метою визначення відхилень від плану управління проектом.

Розрізняють три види контролю в проектній діяльності: попередній, поточний і заключний.

Попередній контроль здійснюють до фактичного початку робіт з реалізації проекту; він спрямований на дотримання певних правил і процедур. Такий контроль, як правило, стосується ресурсного забезпечення робіт (трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами).

Поточний контроль здійснюють безпосередньо під час реалізації проекту. Мета цього контролю - оперативно регулювати процес реалізації проекту.

Заключний контроль здійснюють на стадії завершення проекту для інтегральної оцінки реалізації проекту взагалі. На основі цього контролю узагальнюють набутий досвід для подальшої розробки та реалізації проектів-аналогів, а також вдосконалюють процедури управління.

34. Формування системи проектного контролю

В основі процесу контролю лежить збір та розгляд даних про просування проекту. Предметом контролю є факти та події, перевірка виконання конкретних рішень, виявлення причин відхилень, оцінка ситуації, прогнозування наслідків. Проектний менеджер повинен вчасно фіксувати свої помилки та виправляти їх до того, як вони нашкодять проекту.

Завдання контролю полягає в тому, щоб отримавши фактичні дані про хід виконання проекту, порівняти їх із плановими, виявити відхилення.

До основного процесу контролю можна віднести сам контроль виконання плану проекту, а до допоміжних:

- підтвердження досягнення цілей - постійна оцінка виконання проекту з метою підтвердження відповідності окресленим цілям;

- підтвердження якості - постійна оцінка виконання проекту з метою підтвердження відповідності прийнятим стандартам якості;

- контроль та моніторинг ризиків - контроль ризиків, контроль виконання запланованих заходів по запобіганню виникнення ризиків;

- контроль контрактів - контроль виконання контрактів постачальниками та підрядчиками.

При контролі трудових ресурсів проводиться аналіз професійних та ділових знань, навичок, які необхідні для виконання проекту (рівень освіти, стаж практичної роботи, кваліфікація і т.д.).

В процесі контролю матеріальних ресурсів проводиться аналіз відповідності складу та якості обладнання та матеріалів встановленим вимогам.

Контроль фінансових ресурсів передбачає встановлення граничних витрат фінансових ресурсів з метою їх правильного використання відповідно до затверджених статей бюджету проекту.

35. Моніторинг і управління змінами в процесі виконання проектного задуму

Важливим елементом системи контролю є моніторинг проекту. Це механізм здійснення постійного спостереження за найважливішими поточними результатами реалізації проекту з метою своєчасного виявлення відхилень від календарного плану та бюджету.

Моніторинг дозволяє здійснити порівняння заданих і фактичних даних, що стосуються планування проекту та його реалізації. Шляхом оцінки проводиться порівняння між заданими плановими показниками і фактичними показниками проекту. Здійснювати моніторинг може як команда проекту, так і організації, що працюють поза його рамками.

Під управлінням змінами розуміється процес прогнозування і планування майбутніх змін, реєстрація всіх потенційних змін для оцінки їх наслідків, схвалення або відхилень, а також організація моніторингу та координації виконавців, реалізують зміни в проекті. Передумовою для ефективного управління змінами є наявність опису базисного стану, яке відображає початковий стан системи для наступних змін і називається описом конфігурації поточного стану проекту. Це комплекс технічної документації, яка характеризує загальний стан відповідної системи в певний момент часу.

Управління змінами може розглядатися як невід'ємна частина проектного менеджменту. При цьому сильний вплив як на виникнення змін, так і на шляху реагування на них чинять особливості управління змінами в організаціях.

36. Процеси завершення проекту

Завершення проекту - це процес офіційного закриття всіх операцій проекту. При завершенні проекту менеджер розглядає всю попередню інформацію, отриману під час закриття попередніх фаз, що дозволяє упевнитися в тому, що всі роботи по проекту завершені, і проект досяг своїх цілей. Так як зміст проекту визначається планом управління проектом, менеджер проекту робить аналіз даного документа, щоб упевнитися, що проект фактично завершено, перед тим як формально констатувати це.

Закриття проекту може бути здійснено також достроково, до остаточного виконання всіх операцій. У цьому випадку процес завершення проекту також включає процедури, що досліджують і документують причини зроблених дій.

На фазі завершення дії менеджменту носять, швидше, адміністративний, ніж технічний чи економічний характер. Це наступні процедури, необхідні для адміністративного завершення проекту:

- дії та операції, необхідні для задоволення критеріїв завершення або виходу для фази або проекту;

- дії та операції, необхідні для передачі продуктів, послуг або результатів проекту в наступну фазу або у виробництво і (або) операційну діяльність;

- операції, необхідні для збору документів проекту або фази, перевірки успішності або невдачі проекту, акумулювання отриманих знань та архівування інформації по проекту для майбутнього використання організацією.

Головна мета цієї фази - перевірити і передати замовникові результат проекту. Для цього необхідно виконати приймально-здавальні роботи відповідно до процедури приймання, яка повинна бути визначена заздалегідь на самій ранній стадії проекту.

37. Управління командою проекту. Життєвий цикл команди проекту

Команда проекту -- сукупність працівників, які здійснюють функції управління проектом і персоналом проекту.

Управління командою проекту ставить за мету забезпечення найбільш ефективного використання потенціалу осіб, які залучені до виконання проектних робіт. Від того, наскільки злагоджено буде працювати команда, багато в чому залежать кінцеві результати впровадження бізнес-ідеї у життя.

Головна мета управління персоналом проекту полягає в забезпеченні:

- такої поведінки кожного члена проектної команди, яка необхідна для досягнення організаційних цілей зокрема й успішної реалізації проекту загалом;

- створення команди проекту, здатної якнайоптимальніше (за якістю, часом і витратами) реалізувати проект.

Основними сферами управління персоналом у проектах є:

- лідерство проектного менеджера;

- розвиток команди і групової роботи;

- мотивація індивідуумів і групи;

- управління конфліктами.

Умілий менеджер проектів має опанувати мистецтво уникати потенційних небезпек. Проте цього недостатньо. Для досягнення справжньої ефективності він завбачливо й активно просуває проект уперед найкращим способом, забезпечуючи досягнення встановлених цілей.

Команда проекту має свій життєвий цикл, в якому можна виділити п'ять основних стадій:

1) Етап формування. Протягом цього часу відбувається знайомство працівників один з одним і з проектом, формуються загальні цілі і цінності нового колективу, визначаються норми і правила взаємодії між членами команди.

2) Етап спрацювання. Характеризується початком спільної роботи і в той же час підвищенням рівня конфліктності, викликаним відмінністю в характерах членів команди , підходах, стилях і методах їх діяльності.

3) Етап функціонування. Розпочинається після вирішення в основному усіх суперечок і конфліктів серед персоналу. Команда починає працювати як єдиний колектив з яскраво вираженим командним відчуттям і націленістю на успішне завершення проекту.

4) Етап реорганізації. Розпочинається тоді, коли у команді проекту проводяться кількісні і якісні зміни. Такі зміни можуть бути як вимушені (через фахову непридатність, добровільні звільнення деяких працівників), так і закономірними (завершення певних етапів проекту, необхідність залучення фахівців іншого профілю, запрошення тимчасових експертів ).

5) Етап розформування. Розпочинається після завершення проекту. Усі співробітники, які працювали над проектом повертаються у свої функціональні підрозділи.

38. Лідерство і мотивація в команді

Лідерство -- це здатність впливати на індивідуумів та групи людей, щоб спонукати їх працювати для досягнення мети.

Лідерство менеджера проекту виявляється у тому, що він дає завдання членам команди і наділяє їх повноваженнями у межах поставлених завдань з метою їх виконання. Члени команди беруть на себе ці повноваження і відповідальність за виконання роботи.

Лідер повинен сприяти задоволенню потреб завдань (визначати та досягати мети); потреб команди (будувати і координувати діяльність команди); індивідуальних потреб (задовольняти потреби членів команди).

Потреби завдань: команда повинна виконати проект, і менеджер має вести її до цієї мети, спрямовувати на виконання передбачених проектом робіт.

Потреби команди: команду необхідно згуртувати, щоб вона працювала як одне ціле, а не як окремі частини, тоді результати будуть набагато кращими. Конфлікти і непорозуміння, які обов'язково виникають, мають ефективно вирішуватися.

Індивідуальні потреби. Лідер має роз'яснити кожному його роль у виконанні проекту, домагатися від кожного розуміння того, як він виконує свої завдання, яким він бачить свій потенціал, сприяючи таким чином розвиткові членів своєї команди.

Якщо менеджер зосередиться тільки на завданні, віддача команди може бути меншою за її потенціал. Якщо лідер спрямовує всю свою діяльність на створення команди, за ним може закріпитися слава, що він ніколи не виконує проект вчасно.

Мотивація -- це стимулювання людини чи групи людей до активізації діяльності для досягнення цілей організації (проекту). Сучасні теорії мотивації базуються на даних психологічних досліджень.

Існує кілька мотиваційних теорій:

1) Змістовні теорії

- теорія Абрамса (Абрахама) Маслова (піраміда Маслова).

- теорія Д. Мак-Клеланда (потреби влади, успіху, причетності).

- теорія Ф. Герцберга (фактори незадовольняючі -- гігієнічні; фактори задовольняючі -- мотивуючі).

- теорія гриба (тримати у темряві і двічі на день підживлювати).

Ці теорії визначають потреби людини, які є рушійними силами.

2) Процесуальні теорії (обирання стилю поведінки і розподіл зусиль залежно від ситуації).

- теорія очікувань.

- теорія справедливості.

- модель Портера-Лодлера.

Для посилення мотивації членів команди і подолання складнощів реалізації проекту використовують чинники, які одержали назву 5 «Р»:

- призначення (purpose);

- саморозвиток (proactivity);

- участь у прибутках (profit sharing);

- просування (progression);

- професійне визнання (professional recognition).

Рекомендації менеджеру щодо мотивацій:

1. Дайте зрозуміти людям важливість їхньої персони.

2. Роз'яснюйте підлеглим, що відбувається і який внесок вони можуть зробити в спільну справу.

3. Обов'язково інформуйте про те, який ефект мали дії людей, як вони вплинули на стан компанії в цілому. Вони мають відчувати власне зростання зі зростанням своєї організації.

4. Люди прагнуть відчувати себе членами команди, їм приємно спілкуватися, обговорювати робочі проблеми у неформальній обстановці, клубах.

5. Люди хочуть пишатися своєю організацією.

6. Наскільки це можливо, старші менеджери повинні бути впевненими, що вони знають усіх і обізнані з тим, яку саме роботу виконує кожний член команди.

39. Поняття та види конфліктів. Управління конфліктами в проектах

Конфлікт -- це відсутність згоди між двома чи декількома суб'єктами, зіткнення протилежних сторін, сил, які можуть бути конкретними особами або групами працівників, а також: внутрішній дискомфорт однієї людини.

Конфлікти зазвичай поділяються на психологічні й соціальні.

Психологічний конфлікт пов'язаний із психологічними проблемами одного індивідуума (наявністю конкуруючих бажань, бажанням уникнути негативних результатів тощо). До психологічних конфліктів належать міжособові, групові, внутрішньо-групові, міжгрупові, системні, внутрішньо-організаційні та конфлікти із зовнішніми системами.

Соціальний конфлікт -- це конфлікт, що виникає між індивідуумами, їх групами, а також системами та підсистемами. Серед соціальних конфліктів розрізняють конфлікти бажань, конфлікти небажань та конфлікти між бажаннями і небажаннями.

Завдання менеджера зводиться до вміння керувати конфліктами, оскільки вони можуть носити конструктивну (спільний пошук розв'язання конфлікту з вигодою для обох сторін) і деструктивну (коли кожен учасник конфлікту залишається при своїй думці) форму. Конструктивні конфлікти пов'язані з розбіжностями і боротьбою по принципових проблемах науково-технічної і соціальної політики організації.

Деструктивні конфлікти можуть виникнути на тлі різкої розбіжності поглядів, інтересів людей у результаті невірного розуміння навколишньої виробничої реальності.

Управління конфліктом -- це цілеспрямована дія на ліквідацію (мінімізацію) причин появи конфлікту або корекцію поведінки учасників. Існує велика кількість методів управління конфліктами. Укрупнено їх можна представити у вигляді декількох груп:

- внутрішньоособовий метод (метод впливу на окрему особу);

- структурні методи (ліквідація організаційних конфліктів);

- міжособові методи або стилі поведінки в конфлікті;

- переговори;

- зворотні агресивні дії.

Загальновідомі п'ять стилів поведінки у конфліктних ситуаціях:

1. Метод ухилення. Базується на тому, що людина намагається відійти від конфлікту, уникнути ситуації, що провокує протиріччя, та уникнути обговорення питання, що призводить до конфлікту.

2. Метод пристосування. Цей стиль характерний при природному небажанні уникнути конфлікту, тобто необхідно стимулювати почуття спільності в колективі.

3. Метод компромісу. Характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але до певної межі. Проект-менеджер може ефективно його використовувати при офіційних переговорах по контракту і при неформальних переговорах з учасниками проекту.

4. Метод форсування. Полягає у примусі до прийняття однієї точки зору. Цей стиль ефективний, коли керівник має велику владу над підлеглими.

5. Метод розв'язання проблеми. Це визнання розбіжностей у думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб краще зрозуміти причину конфлікту та знайти вихід, прийнятний для всіх. Розв'язання проблеми є синтезом усіх методів управління конфліктами і використовується, коли є досить часу і існує довіра між конфліктними сторонами.

40. Професійний розвиток та навчання проектної команди

Професійний розвиток команди є важливою умовою успішної реалізації проекту. Це особливо справедливо, коли проект вимагає науково-технічних та інших професійних знань, умінь і навичок.

Завданням управління з питань розвитку команди у проекті є забезпечення:

- відповідного професійного рівня персоналу вимогам робочого місця, посади;

- умов для мобільності працівників як передумови раціональної їх зайнятості й використання;

- можливості кар'єрного росту.

У зв'язку з цим, управління персоналом проекту повинно сконцентрувати свої зусилля на вирішенні таких проблем:

- розробка стратегії з питань формування кваліфікованого персоналу;

- визначення потреб у навчанні працівників у розрізі спеціальностей та професії;

- вибір форм і методів підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації;

- вибір програмно-методичного та матеріально-технічного забезпечення процесу навчання як важливої умови його якості;

- фінансове забезпечення усіх видів навчання в потрібній кількості.

На практиці в контексті навчання проектної команди виділяють дві групи методів:

- методи навчання, що використовуються в ході виконання роботи (навчання на робочому місці). Серед цих методів розрізняють копіювання, наставництво, делегування, метод ускладнюючих завдань, ротацію.

- методи навчання поза робочим місцем (крім посадових обов'язків). Дана група методів передбачає використання ділових ігор, навчальних ситуацій, тренінгу сенситивності, самостійного навчання, рольових ігор, лекцій

Размещено на Allbest.ru