Перший бій на Ірпені

Размещено на http://www.allbest.ru/

Методична розробка тематичної екскурсії

"Перший бій на Ірпені"

Вступ

Мета екскурсії: привернення уваги керівників нашої держави і громадськості до проблеми збережених об'єктів КиУРу, а також присвоєння оборонним об'єктам статусу пам'яток архітектури.

Завдання екскурсії: ознайомити екскурсантів із нашою історією, проникнутись повагою до наших прадідів-героїв, що насмерть стояли навколо Києва і захищали наше місто від фашиських загарбників.

Маршрут екскурсії:

Місце прийому групи: станція метро Святошино

Об'єкти показу:

Пам'ятник Оборонцям Києва;

ДОТ 410;

Пам'ятник ППШ;

ДОТ № 409 (ДОТ Цимбала);

ДОТ 408;

АСП № 407;

ДОТ № 406 (ТАУТ);

ДОТ № 405 (ТАУТ);

ДОТ № 404 (двоповерховий);

ДОТ № 403;

ДОТ № 402 (ДОТ Парус);

ДОТ № 401 (триповерховий);

Загальні методичні вказівки: інструктаж з безпеки життєдіяльності і вступ, надаються при зустрічі і знайомстві з групою.

Маршрут одноденний, розрахований на різновікові туристичні групи. Подорожувати можна в усі пори року.

Бережливе ставлення до природи на маршруті - основна заповідь туриста - краєзнавця.

ДОТи - потеційно небезпечні об'єкти. В них досить прохолодно, низькі пройоми. Ці споруди можуть слугувати схованкою для диких звірів, птахів та плазунів, інколи - навіть людей.

З великих уламків зруйнованих ДОТів можна зірватись, а металевою арматурою - поранитись.

Тому діти повинні їх оглядати в супроводі дорослих,а при необхідності користуватись ліхтариками.

Під час мандрівок у весняний період необхідно не забувати про активність кліщів.

1. Маршрут екскурсії

Тема: "Перший бій на Ірпені"

Автор-розробник:

Мета: привернення уваги керівників нашої держави і громадськості до проблеми збережених об'єктів КиУРу, а також присвоєння оборонним об'єктам статусу пам'яток архітектури.

Об'єкти показу:

Пам'ятник Оборонцям Києва;

ДОТ 410;

Пам'ятник ППШ;

ДОТ № 409 (ДОТ Цимбала);

ДОТ 408;

АСП № 407;

ДОТ № 406 (ТАУТ);

ДОТ № 405 (ТАУТ);

ДОТ № 404 (двоповерховий);

ДОТ № 403;

ДОТ № 402 (ДОТ Парус);

ДОТ № 401 (триповерховий);

Маршрут бере початок від 19 кілометру траси Київ-Житомир трохи далі повороту на с.Білогородка (зупинка автобуса біля пам'ятника Оборонцям Києва), проходить під мостом через р. Ірпінь (ДОТ №410), потім повертає назад до до пам'ика ППШ, перетинає Святошинський ліс зі східу на захід паралельно р. Ірпінь і закінчується на східній околиці с. Білогородка.

Карта екскурсійного обє'кту № 1

Найменування об'єкту: пам'ятник Оборонцям Києва

Місце находження: 19-й км Житомирської траси

Джерело інформації: Баграмян И.Х. "Так начиналась война" - К.: Политиздат Украины, 1984. - 492с.

Дата складання: 18.01.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Зараз ми з Вами знаходимось біля пам'ятного знаку захисникам міста у вигляді викарбуваної на полірованому сірому граніті карти - схеми бойових дій у 1941 р. Cаме в цьому місті розпочались запеклі бої за Київ. Встановлений він держадміністрацією Ленінградського району м. Києва у 1982 р.

Через дорогу можна побачити ще один пам'ятний знак - два автомати ППШ - партизанам та народним формуванням, які брали участь в обороні Києва - свідчення всенародного характеру ВВВ.

Що ми знаємо про це? Скільком людям відомо, як почалася і скільки тривала оборона Києва? Можна озвучити офіційну версію: оборона Києва тривала 72 дні: з 11 липня по 19 вересня 1941 року. Після війни у деяких громадян існувала думка, мовляв, українці - зрадники, здали без бою "Матір городів руських". Дійсно, у великих книгах з історії Великої Вітчизняної війни, написаних за радянських часів, про оборону Одеси або Севастополя написані цілі розділи, а про 71-денну оборону Києва в кращому випадку пару абзаців. Прорахунки вищих чинів Червоної Армії в перші місяці війни радянсикими істориками і політробітниками як би приховувались, численні жертви - применшувались або взагалі не згадувались. Зараз, користуючись вже не секретними матеріалами, можна з впевненістю сказати - українці не зрадники, вони герої. Можна привести багато прикладів самопожертви і героїзму у захисників міста Києва. Одна з таких історій про ДОТ №201 в селі Віта-Поштова. За свій подвиг цей ДОТ отримав назву "Непокоренний". Цей ДОТ бився до кінця грудня 1941 року. Нагадаю, в грудні бої йшли вже пiд Москвою.

Його так і не взяли. Радянські солдати не капітулювали. Перебуваючи в повному оточенні, вони продовжували свою війну в глибокому тилу ворога. Гітлерівці несли величезні втрати. На пропозицію здатися бійці не реагували.

На кладовищі поряд з ДОТом поховано 14 тисяч німецьких солдатів і офіцерів. Але не всі з тих, хто покоїться тут, знищені вогневою точкою.

Територія біля амбразур була завалена трупами. Коли закінчувалися боєприпаси, солдати здійснювали вилазки і відбивали зброю у німців. Вдень гітлерівців накривали шквальним вогнем. Вночі різали сплячими. За чотири місяці в результаті дій тільки одного з радянських ДОТів німці зазнали таких втрат, що зважилися на відчайдушний крок. Залишивши на полі бою половину батальйону, солдати Вермахту зуміли прорватися до входів у ДОТ і замурувати їх. Але при відході частина німців загинула від куль, інші - замерзли. Гітлерівці знову запропонували здатися. Натомість було обіцяно розчистити виходи, надати пораненим допомогу, і добре поводитися з полоненими. Cолдати не чіпали парламентарів. Коли ж до амбразур підійшла піхота, відкрили шквальний вогонь.

Бійці ДОТу продовжували битися, поки з голоду не помер останній кулеметник.

Олександр Кравченко, дослідник ДОТів: "І там були знайдені обглодані людські кості..."

Противник спіткнувся об Київський укріпрайон 11 липня. За планом "Барбаросса", в цей час німці планували брати вже Харків.

Особливість нашого маршруту полягає в тому, що в цьому районі КиУр представлений набором різних типів фортифікаційних споруд - це:

кулеметні ДОТи одно- та двоповерхові;

ДОТ-капонір;

ДОТ - "міна";

артилерійський спостережний пункт;

фронтовий підземний командний пункт.

Маршрут дозволяє реально уявити максимальну глибину укріп району.

Проектування Київського укріпрайону почалося ще в 1927 році. Він був першим і в своєму роді експериментальним спорудженням гігантської оборонної лінії. Спочатку Рубіж Київського укріпрайону за пропозицією Штабу РСЧА повинен був проходити по лінії Редькіно - Стрільбище - Святошино - Пост-Волинський - Червоний Трактир - Пирогово. Загальна протяжність 35 кілометрів.

Після доопрацювання проект на початку січня 1929 р. був затверджений Ворошиловим. Але тепер передній край основної оборонної смуги проходив по берегах річки Ірпінь. У районі села Білогородка лінія вигиналася і вже тоді вздовж русла річки Віта йшла до Дніпра. У підсумку лінія, протяжністю близько 80 кілометрів, охоплювала дугою столицю на відстані 15 кілометрів.

З одного боку така віддаленість викликана прив'язкою до природних водних перешкод. З іншого можливостями існуючої на той момент артилерії. Однак в якості вихідних даних були взяті таблиці ще першої світової війни. Це була перша помилка. Друга полягала в тому, що будівництво велося виходячи з положень доктрини маршала Будьоного. Семен Михайлович вважав, що основною ударною силою в майбутній війні буде кавалерія. І дуже здивувався, коли побачив німецькі танки.

Але ж переважна більшість ДОТів були кулеметними.

Київський Укріпрайон (УР-1) входив до складу грандіозної фортифікаційної "Лінії Сталіна" від Чорного до Балтійського моря. Його споруджено в 1929-1935 рр., за концепцією розробленою ще на передодні І Світової війни. Завершення побудови КиУР дозволило перенести столицю Радянської України з Харкова.

Головним призначенням фортифікаційного комплексу було стримання ворожого наступу на відстані від міста, що перевищувала досяжність артобстрілу. Проте, в середині ХХст. армії вже мали на озброєнні не лище далекобійну артилерію, а й потужну бомбардувальну авіацію. Слід згадати, що фашисти демонстративно бомбардували Київ та інші радянські міста вже в перші години війни. Отже, військові фахівці не надто покладалися на застарілі укріплення.

Укріпрайон огинав Київ півкільцем, його фланги спиралися на річку Дніпро. Його перша смуга проходила на півночі і заході від сіл Бірки і Демидів уздовж правого берега р.. Ірпінь (природного протитанкового рубежу) до с. Білогородки, далі повертала на південний схід до с. Тарасівка, Юрівка, Кременище, Мриги. На півдні частина дотів була вписана в залишки стародавнього "Змієвого валу". Заплави річок довкола Києва були підтоплені і заболочені

КиУР ділився на 14 батальйонних районів з різною кількістю оборонних споруд (по 6-15 ДОТів). Загальна протяжність переднього краю Київського укріпрайону складала 85 км, глибина оборонної смуги - до 5 км. Найкрупнішою і найбільш складною в інженерному плані спорудою КиУР був підземний командний пункт (далі КП) завглибшки 65 м, побудований у Святошино. Цікавою є версія, що за деякими відомостями дослідників, німці за два з гаком роки окупації Києва КП так і не знайшли. Але це не зовсім так: у німецькій воєнній літературі часто зустрічається схема КП, це свідчить про те, що німці таки його знайшли і навіть змалювали схему побудови. Скоріше за все це трапилось вже після того як червоноармійці залишили Київ, знищивши всі зховані у КП документи. Зараз, як і тоді, КП суворо охороняється, а його місцезнаходження не поспішають розкривати. В складі КиУР нараховувалось 3 артилерійських довготривалі вогневі точки (ДОТ), близько 184-х кулеметних, близько 20-ти стаціонарних відкритих артпозицій (ТАУТ), понад 10 стаціонарних командно спостережних споруд, загалом 217 залізобетонних укріплень, ешелонованих, як правило, у дві лінії. Між ними у військовий час планувалось розташовувати дерево-земляні споруди піхотного заповнення. І це всього лише один укріплений район найпотужнішої та найдовшої лінії оборони в світі. У народі вона отримала неофіційну назву "Лінія Сталіна".

Аж до теперішнього часу на території КиУР ведуться пошукові роботи, перезахоронюються солдати, створюються пам'ятники загиблим. Характерно, що робиться це все на ентузіазмі, владою створення меморіалів не підтримується...

Ось зараз до одного з ДОТів ми як раз і підійдемо.

Карта екскурсійного обє'кту № 2

Найменування об'єкта: ДОТ № 410

Місце находження: - 19-й км Житомирської дороги, під мостом через р. Ірпінь

Джерело інформації: Павлик В.С. Киевский укрепрайон: Документы, факты, свидетельства. - К.: Поисково-издательское агенство "Книга памяти Украины - город-герой Киев", 2005.

Дата складання: 25.01.22011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст

Методичні прийоми

Кулеметний ДОТ-капонір, тип "М-2"(один каземат), збудований за індивідуальним планом у 1935 р. Мав два запасних виходи. Цілий, повністю зберігся. Єдиний ДОТ, який є капоніром і має два запасних входи.

Збереглися вентиляційні труби і двері між казематами.

Унікальний тим, що першим відкрив вогонь по німцям. Після підриву мосту, німецькі танки спробували перейти по уламкам мосту через річку, але як тільки вони під'їхали ближче - з під уламків відкрив вогонь ДОТ № 410 і ворог був вимушений відступити.

Коли будувалась житомирська трасса, входи були засипані. Вхід через амбразуру.

Більшість збережених екзотичних оборонних об'єктів належать до знаменитої лінії Сталіна. Це ДОТи київського укріпрайону. Вони нічим не поступаються ні за мальовничістю, ні по легендарності своїм "розкрученим" братам з фінської лінії Манергейма.Хіба що бізнес на туризмі до цих бетонним потворам поки ніхто не робить. Більш того - їх потихеньку знищують.

Наприклад, півтора року тому бійці МНС підірвали ДОТ під селом Круглик. Саперам було лінь рити яму, щоб знешкодити 83 мінометні міни, знайдені в місцевому лісі.У результаті унікальна споруда, єдина у своєму роді вогнева точка зі спеціальної кулеметної майданчиком на даху, отримала серйозні пошкодження. Фахівці стверджують, що жоден з 3 тисяч ДОТів, побудованих перед Другою світовою війною в СРСР, не мав такої особливої конструкції.

Місцеві жителі розкрадають бронековпаки і бронезаслонки, спилюють на металобрухт кулеметні верстати і лафети гармат. Тож поспішайте побачити - бетонні фортеці, що пережили війну, інтенсивно змінюють свій загадковий і грізний вигляд.

Ось так і цей ДОТ весь розмальований любителями графіті. Тільки дуже маленький отвір-вхід до внутрішніх приміщень не дозволив вандалам повиносити металеві двері і труби, що вціліли з років війни.

Техніка будівництва ДОТів:

Хід будівництва. Після того як на карті був намічений укріпрайон, проводилась звірення на місцевості і складався проект, на місцях майбутніх ДОТтів забивалися віхи. Під час будівництва укріпрайону автотранспорту було мало і десятки тисяч тонн щебеню, цементу, піску і лісу до майбутніх споруд доставлялися на возах. Спочатку весь цей матеріал зосереджувався на залізничній станції Жуляни, яка стала базовою при будівництві укріпрайону. При станції звели приміщення для штабу по будівництву, вартове приміщення, підсобне господарство.

За способом ведення робіт всі будівлі ділилися на котловинні і підземні або мінні.

Будівництво підземних споруд проводилося під землею з залишенням недоторканими верхніх шарів грунту, від товщини яких залежала міцність цих споруд.

Основним матеріалом, застосовуваним на будівництві укріпленого району, був бетон. У фортифікації бетон застосовується вже з кінця XIX століття для виготовлення вогневих, захисних, допоміжних споруд, влаштування перешкод і тд. При додаванні арматури, що передає бетону необхідну міцність і пружність, бетон стає залізобетоном - дуже цінним будівельним матеріалом.

Стіни вогневих точок, в залежності від їх положення та призначення, мали різні назви: Внутрішня і зовнішня; права і ліва (за положенням людини, що стоїть обличчям до супротивника); підлогова і передня (звернена в тил); опорна і несуча, якщо вона підтримувала стельове покриття; перегородка (розгороджують приміщення, але не підтримувала перекриття).

Фундаменти в залізобетонних спорудах зазвичай влаштовували у вигляді суцільних плит, що захищають від розривів снарядів та авіабомб, що потрапили під спорудження, і від проникнення у спорудження знизу грунтових вод. Крім того, за наявності суцільного фундаменту тиск від ваги споруди та динамічного навантаження рівномірно розподілявся на всю площу підстави.

Зовнішні стіни монолітних залізобетонних споруд могли бути повністю заглиблені в грунт або обсипані, і в такому разі могли попадати під приціл снарядів з крутою траєкторією або авіабомбами. Незаглиблені стіни могли вражатися як навісним, так і настильним вогнем, у тому числі вогнем прямої наводки.

Перегородки, що відокремлюють одне приміщення від іншого, виготовлялися із залізобетону товщиною 20-30 см. У найменш відповідальних місцях, перегородки дозволялося виготовляти з дерева.

Входи в залізобетонні споруди, як і в спорудах інших конструкцій, зазвичай влаштовувалися в тильній стіні. Це забезпечувало захист від попадання прямих снарядів супротивника, і звичайно входи влаштовувалися у вигляді протягу. Протяг представляв собою зігнутий П-подібний залізобетонний коридор з невеликою амбразурою для ручного кулемета і особливою стінкою, яка захищала бійців від ударної хвилі, що виникала при близькому розриві снаряду. Проникаючи в одне з вхідних отворів протягу, повітряна ударна хвиля, неодноразово відбиваючись від його стінок, виходила в інший вхідний отвір.

Розміри протягу залежали від призначення споруди і від габаритів об'єктів. Протяги вдало сприймали тиск ударної хвилі і давали їй напрямок руху до наскрізного проходу.

В ДОТах влаштовувалися також прорізи - лази, в якості запасних виходів. Лаз представляв собою нішу в стінці, розташовану на рівні підлоги і виходив на поверхню землі шахтою. Ніша закладувалась мішками з піском або цеглою на глині і обрізками двотаврових балок. При необхідності виходу через лаз кладку ніші розбирали, а бетонну стінку проламували ломом.

У міру установки внутрішнього і зовнішнього каркасів встановлювалися різні заставні частини і "пробки", броньові двері, короби амбразур, вентиляційні труби, скоби для сполучення між поверхами, отвори для перископа і т.д. Пробки і короби видалялись після затвердіння бетону і зняття опалубки і на їх місці залишалися отвори, прорізи, ніші і т.д.

Бетонування споруд починалося після закінчення всіх підготовчих робіт. Поверхні дерев'яної опалубки, прилеглих до бетону, безпосередньо перед початком бетонування ретельно зволожували, наявні в опалубці щілини зашпаровували, щоб не допустити витоку цементного молока.

Бетонування велося безперервно шарами в 15-25 см. Бетон при укладанні розподілявся рівномірно шаром по всій площі бетонування, кожен шар ретельно вібрував. Бетонну суміш спускали вниз по похилих лотках, жолобах і розрівнювали лопатами або скребками на довгих ручках.

Для дотримання монолітності споруди подачу до місця укладання організовували так, щоб один робочий шар був покладений на інший до початку схоплювання нижнього шару. У більшості випадків з моменту затвердіння нижнього шару до укладання на його поверхню нового шару бетону проходило не більше двох годин, і допустимий час уточнювався в залежності від результатів випробування на схоплювання.

Гнучка арматура покриття укладалася під час бетонування. Щоб не робити перерв у бетонуванні під час укладання сіток, останні в'язалися на місці по мірі укладання відповідного шару бетону. На те місце, де була укладена полусітка, починали укладати новий шар бетону, а в цей час укладалася друга полусітка. При бетонуванні покриття, частина поперечних естакад, що заважали укладанню сіток, забиралася зовсім або тільки на час укладання сіток.

Найкраще ущільнення укладання бетонної суміші досягалося вібраторами. Таке укладання не тільки полегшувало працю і підвищувало його продуктивність, але і давало ряд інших переваг: підвищувало міцність бетону, його водонепроникність, прискорювався час твердіння т.д. За допомогою вібраторів ущільнювалися навіть дуже жорсткі бетонні суміші.

У процесі укладання бетону вівся спеціальний журнал бетонних робіт, і виготовлялися контрольні бетонні кубики з тієї ж бетонної суміші, яка використовувалася для бетонування.

Після закінчення бетонування верхня поверхня покриття більш ретельно загладжують, а потім піддавалася узалізненню.

Процес тверднення бетону супроводжувався його усадкою, тобто зменшенням обсягу. Вологий режим твердіння не давав бетону швидко висихати, тим самим усувалась поява тріщин на поверхні і нерівномірної усадки. Тому на період твердіння для отримання бетону високої якості влітку створювалася волога, а взимку - тепле і вологе середовище. Після укладання бетонної суміші поверхня споруди захищалась від висихання, а в перші години твердіння - і від дощу. З цією метою горизонтальні поверхні через 2-3 години після закінчення бетонування покривали шаром піску товщиною 5 см, шлаком, комишитом, рогожами, тирсою і т.д. Все це, а також опалубка вертикальних поверхонь, підтримувалась протягом 10-15 днів у вологому стані, а після її зняття - і сама бетонна поверхня.

Після зняття зовнішньої опалубки навколо споруди влаштовували дренаж, зовнішні поверхні покривали бітумом, виробляли введення кабелів в споруду, виводили димар, зовні споруду засипали грунтом і маскували.

Гідроізоляція стін проводилася обмазкою споруд шаром бітуму, який наносився в гарячому стані і створював на поверхності бетону тонку плівку, що не пропускає воду. Нанесення ізоляції виробляли в суху погоду, при температурі повітря не нижче 5°С.

Введення у спорудження кабелів електропередачі та зв'язку, якщо вони передбачалися проектом, проводився до засипки. Для підводу кабелів до спорудження викопувалась траншея. Кабель укладали на дно траншеї і його кінець пропускали у спорудження через спеціальний отвір, яке після цього забивали гидроізолюючими матеріалів. Після перевірки справності кабелю траншею засипали.

У тих випадках, коли ту чи іншу споруду необхідно було побудувати в якомога коротший термін, цикльовий метод не приймався. У цьому випадку роботи велися цілодобово в тій послідовності, яка виявлялася найбільш доцільною для даних конкретних умов.

Ось так споруджувалися фортифікаційні споруди з монолітного залізобетону, які створювалися при завчасній укрепленій позиції, тобто в укріплених районах.

Всього на будівництво оборонних споруд до першого січня 1937 року було витрачено 10663000 рублів, а разом з будівництвом складських та казармених приміщень ця сума складала 13117000 рублів.

Але залишається без відповіді дуже цікаве питання, чому начальник інженерів КиУРу Тібілов віддав наказ № 8/с від 25 червня 1934 р. про ліквідацію всіх справ по будівництво укріпленого району до 1932 р. і в подальші роки. Цей факт, на жаль, вже не дасть можливості відновити втрачені документи та висвітлити хід будівництва по роках. Можливо, це було зроблено тому, що в укріпрайоні все було готове до зустрічі противника, і щоб не допустити витоку інформації.

Але ось в акті проведеної в серпні 1937 р. перевірки КиУРу, де головою комісії був заступник начальника штабу Київського військового округу полковник Н.Ф. Ватутін, говориться: "На момент обстеження КиУР не має дуже багато предметів, табельної устаткування і озброєння. КиУР забезпечувався і забезпечується до сьогоднішнього часу в останню чергу. Різноманітність типів ДОТ, наявність кулеметних заслінок Юшина і заслінок зразка 1930 потребують індивідуальних зразків ГПП.

Фактичний стан УРа на 24.8.1937 р. і запроектовані на 1937 рік роботи не можуть забезпечити боєздатність УР в інженерно-технічному відношенні".

Ось до такого висновку прийшла комісія, що перевіряла боєготовність і технічний стан Київського укріпленого району. До початку війни залишалося трохи менше чотирьох років, можна було встигнути виправити недоліки? Але, як показав час, вся авральна робота по приведенню укріпрайону в боєготовність проходила вже під час війни в липні 1941 року. Ця складна робота вимагала великого напруження сил як для приведення в належний стан прилеглої місцевості, так і самих ДОТів. Адже ДОТи відрізнялися великим різноманіттям за типами, внутрішніми габаритами, опірністю, кулеметними столами і кулеметними заслінками

На особливо важливих напрямках зводилися укріплені групи: кілька артилерійських та кулеметних ДОТів, розміщених в десятках метрів один від одного і з'єднаних підземними бетонованими ходами (потернами). Під землею влаштовували казарми, склади, системи енергопостачання і інші пристрої.

Основою підземних сховищ були галереї, які використовувались як ходи сполучення між окремими елементами споруди і як притулок для людей.

Якщо галерея використовувалася тільки в якості ходу сполучення, її робили шириною в один метр при висоті до двох, а якщо використовувалась як притулок, то, в залежності від призначення, мала інші розміри.

Входи в підземні сховища були горизонтальні та вертикальні (шахти), в залежності від умов місцевості і призначення входів.

Підземно-мінні притулки завдяки їх міцності і хорошому маскуванню будувалися на велику кількість людей, при цьому виходив цілий комплекс службових, житлових приміщень, з'єднаних між собою галереями для повідомлення і забезпечених кількома виходами на поверхню землі.

Входам у підземні споруди надавалося велике значення. Вони розташовувалися таким чином, що при знищенні вогнем противника одного входу другий залишався неушкодженим. Прикладом такої конструкції входів може служити ДОТ № 410 де ми зараз знаходимось і ДОТ № 401 і сьогодні ми його теж побачимо.

Для прискорення робіт підземні сховища почали будувати відразу з обох виходів і, доходячи до рівня притулку, повертали назустріч один одному.

Щоб притулки вийшли рівними і стіни не мали зламу, всі роботи робили дуже акуратно, починаючи з ретельних розрахунків і вимірювань.

Повільність виробництва і вузькість фронту робіт по зведенню підземних споруд - одне з негативних властивостей цих споруд.

Позитивною властивістю було те, що опірність підземних будівель дії вогню противника виходила за рахунок природних масивів. Підземні споруди були приховані від противника під товщею породи, не вимагали складних маскувальних заходів.

У системі оборони укріпрайону були і кулеметно-артилерійські ДОТи більш складного типу.

Зазвичай такі ДОТи складалися з:

- Бойових казематів для ведення фронтального або флангового вогню через амбразури;

- Приміщення (сховища) для життя та відпочинку гарнізону;

- Підземних ходів сполучення або потернів, що сполучали бойові каземати з притулком;

- Вхідних і вихідних герметичних броньованих дверей, які захищали від повітряної ударної хвилі, уламків снарядів і отруйних речовин.

На дах ДОТів могли виходити труби різного призначення (вентиляційні, антенні, для розміщення перископів). На кінцях труб перебували запірні кришки, які замикалися зсередини за допомогою металевої штанги. У деяких ДОТах вони збереглися, наприклад, в ДОТі № 401.

По конструкції і за своїм призначенням ДОТи поділялися на:

- Каземати для огневих точок (ОТ)

- Будівлі, що забезпечували бойову роботу кулеметів і артилерійських гармат; спостережні пункти (СП)

- Будівлі, які забезпечували безпечне спостереження за полем бою;

- Притулки - будівлі, які повинні були забезпечувати зручність і безпеку роботи штабів і пунктів медичної допомоги, відпочинку бійців, зберігання цінного майна;

- Допоміжні приміщення (приміщення для телефоністів, посильних і ін);

-Обслуговуючі приміщення (коридори, тамбури, приміщення для фільтровентиляційних установок і т.д.).

При складанні проекту спорудження ДОТів в першу чергу вирішували питання про зручну форму і достатню площу основних приміщень. З метою зменшення обсягу робіт і для кращого маскування розміри всіх приміщень робили невеликими. Допоміжні та обслуговуючі приміщення з метою економії поєднували з основними або зовсім від них відмовлялися. Між собою вони з'єднувались галереями, люками, металевими і гратчастими дверима. Основний вхід прикривався сталевими дверима і колінчастим протягом, який прострілювався зі спеціальної амбразури.

У більшості своїй фортифікаційні споруди були оснащені системою автономного водопостачання. Вода надходила з артезіанської свердловини або зі спеціальних баків. У деяких ДОТах до цих пір збереглися залишки водопровідних труб.

У воєнний час, коли укріпрайон приводився в бойовий стан, між ДОТами зводилися деревоземляні вогневі точки (ДЗОТ), кулеметні гнізда й стрілецькі окопи, які доповнювали вогонь з ДОТів і фланковані підступи до них, тим самим утворюючи по всій смузі укріпленого району щільну систему вогню. З цих же споруд обстрілювалися і мертві простори перед ДОТами створені рельєфом місцевості. Заповнювалися ці споруди додатковими польовими військами.

Найбільш поширеними в укріпрайоні були доти типу "М-2" з трьома, двома і чотирма головними амбразурами для кулеметів "Максим", встановлених на спеціальних верстатах. Через обмеження обсягу цих ДОТів у них розміщувався тільки невеликий запас боєприпасів. Тому під час бойових дій такі ДОТи у великій мірі залежали від доставки боєприпасів. Їхній гарнізон у ДОТі знаходився тільки під час бою, а решту часу особовий склад знаходився в бліндажі недалеко від ДОТу.

В укріпрайоні будували і двоповерхові кулеметні ДОТи типу "Б". У більшості випадків ці ДОТи будувалися кожен по своєму проекту. Швидше за все це було викликано необхідністю забезпечити вогневий зв'язок з противником в заданих секторах. Спільним у цих ДОТах було розміщення допоміжних приміщень, а розрізнялися вони бойовими казематами і кількістю кулеметів у них. Розраховувалися вони на установку 3 - 4 станкових кулеметів, які розташовувалися по 1-2 в казематах. Входи в них були під прицілом ручних кулеметів. У нижньому поверсі розміщувались приміщення для особового складу і складу боєприпасів. Гарнізон таких ДОТів був розрахований на 10-12 червоноармійців і командирів. ДОТи мали автономне водопостачання.

ДОТи типу "М-1" були одноповерховими, поділялися стінками на окремі каземати і допоміжні приміщення. По конструкції вони розрізнялися по бойовим казематам і допоміжним приміщенням.

Одноамбразурні ДОТи типу "МС" в основному використовувалися для ведення фланкуючого вогню. В укріпрайоні вони були найбільш простими спорудами. Їх невеликі розміри дозволяли застосовувати і на місцевості і добре маскувати. Вони оснащувалися тільки станковими кулеметами "Максим". У цих ДОТах були відсутні фільтровентиляційні установки, і не було артезіанських свердловин. Застосовувалися вони у більшості випадків для забезпечення фланкування підступів більшим оборонним спорудам.

Для посилення проміжків між ДОТами були побудовані кулеметні гнізда. У районі Білогородки, в колишньому Білогородському батальйоні, можна і зараз побачити ці легкі бетоновані кулеметні гнізда. Два кулеметних гнізда були побудовані для посилення прикриття підступів до мосту через річку Ірпінь, а третє - для захисту проміжків між ДОТами. Товщина перекриттів і стін була здатна захистити кулеметників від осколків і ударної хвилі. Слабким місцем цих гнізд був абсолютно відкритий вхід до кулеметного розрахунку.

ДОТи з бронековпаками дозволяли вести круговий обстріл. Ці ДОТи розрізнялися кількістю приміщень, розмірами самих бронековпаків і товщиною броні. Ковпаки, які мали товщину броні до 200 мм, дозволяли захищати гарнізон від 152-мм снарядів.

Для стійкості оборони укріпрайону на підступах до передніх країв оборони були побудовані артилерійські ДОТи для 76-мм гармат. За своєю конструкцією ці споруди були напівкапоніри і знаходилися вони під кутом до річок. Це дозволяло фланкувати великі ділянки місцевості вздовж русел річок і підступів до них. Таке розташування споруд прикривало амбразури від фронтального обстрілу противника. Внутрішній пристрій артилерійських напівкапонірів був такий же, як і у кулеметних. Амбразури цих ДОТів були значно більші, ніж у кулеметних, але будь-якого додаткового захисту на амбразуpax не було. Розташовувалися вони на великій відстані один від одного.

Наявні в укріпрайоні капоніри відрізнялися від напівкапонірів тим, що вели вогонь у дві сторони. Капоніри і напівкапоніри встановлювалися за місцевими укриттями - на зворотних схилах пагорбів, у складках місцевості.

Для захисту стрільниць від попадання снарядів їх прикривали захисним крилом. Лицьова сторона розраховувалась на потрапляння снаряду польової артилерії заданого типу і перевірялася на потрапляння снаряду танкової гармати при стрільбі з близької відстані. Інші стіни і стельові покриття розраховувалися звичайним способом, з урахуванням захисних товщ землі і властивостей місцевості. Підлога капоніра і напівкапоніра розраховувалась на розрив снаряду під ним.

Напівкапоніри (капоніри) складалися з декількох бойових приміщень (приміщення для зброї) та притулку для розрахунку. Вихід завжди був звернений в тил і тим самим був захищений від прямого попадання снарядів артилерії, уламків і дії вибухової хвилі.

Навіть сьогодні цікаво поглянути на бійниці вогневих точок. Кут розкриття бійниці залежав від сектору обстрілу. У капонірів та полукапонірів він зазвичай був невеликим, не більше 60°. Форма бійниці залежала від системи верстату, на якому встановлювався кулемет чи знаряддя.

Для ведення флангового вогню застосовувалися 76-мм гарматні установки. Позиції для них робили на одне знаряддя. Ця позиція представляла собою поглиблений на 2,5 м в землю бетонований майданчик зі снарядними льохами з боків. Такі майданчики називались ТАУТами.

Спостереження за полем бою в укріпрайоні здійснювалося через спостережні пункти (СП). Конструктивно це були ДОТи зі службовими приміщеннями, а на поверхню виходили тільки бронековпаки для спостереження. Розміщувалися СП на висотах в першій лінії оборони і мали хороший огляд.

У системі оборони Київського укріпрайону були і артилерійсько-спостережні пункти (АСП). Відрізнити ці пункти від звичайних ДОТів було дуже важко, та й не даремно вони розподілялися за типами споруд як АСП типу "Б". Такий зовнішній вигляд маскував ці важливі споруди під рядові. Внутрішнє планування їх відрізнялася від бойових споруд тим, що у амбразур відсутня ніша для кулеметних лафетів.

Були в УРі і ДОТи типу "Міна" (в КиУРі було лише чотири: ДОТи №№ 205, 211, 401, 553). В радянській фортифікації "Mінами" називали укріплення, які складались із груп ДОТів, де окремі вогневі точки з'єднувалися між собою потернами. Пізніше ми розглянемо приклад таких споруд.

Про вишках "Ажур" данні відсутні. Що це за вишки, для яких цілей вони були побудовані - не відомо.

Товщина стін і перекриттів в довготривалих вогневих точках була різною. Так, в ДОТах типу "М-2" товщина стін дорівнювала 125 і 135 см, а товщина перекриттів від 85 до 100 см (розміри конструкцій споруд наводяться округлено). В одноповерхових великих ДОТах товщина стін сягала 150-155 см, а перекриття - 125 см. У двоповерхових кулеметних ДОТах товщина стін була від 100 до 110 см, а міжповерхові перекриття мали товщину 25-30 см. У артилерійських напівкапонірах товщина стін була 150 см, перекриття-до 140 см. Спостережні пункти, що мали два бронековпаки, мали товщину перекриттів до 140 см.

Не у всіх довготривалих спорудах укріпленого району був протиоткольний захист. Так, в ДОТах споруди 1929-1930 рр.. його не було. В ДОТах будувань наступних років вона була у вигляді зміцнення рейками або двотавровими балками і сталевими листами, на частинах споруд була металева сітка, вмонтована в стіну.

У двоповерхових і в деяких великих одноповерхових ДОТах в тильній стороні є ніша шириною 70 см і завглибшки на 10-15 см менше товщини стін. Ймовірно, вона призначалася для аварійного виходу.

В ДОТах, що мали артезіанські колодязі, в даху і міжповерховому перекритті при будівництві залишали отвори. Після побудови споруди через ці отвори вироблялося буріння свердловин, а коли водозабірні колонки були змонтовані, отвори зароблювались.

Амбразури ДОТів були обладнані кулеметними заслінками різних типів зразків.

Відкривалися заслінки за допомогою ручки, яка поверталася на два бічних упори.

Кулемети в ДОТах встановлювалися на спеціальні кулеметні станки - дерев'яні або металеві. Для закріплення патронної коробки в стіні праворуч біля амбразури робилася ніша, в яку вставлялася коробка. Конструкція металевого верстату змушувала робити нішу коробкотримача в передній стінці ДОТу.

Важливе значення в укріпленому районі відводилося маскуванню. ДОТи маскувалися за допомогою металевої сітки з дерном на даху. У полях ДОТи були замасковані під всілякі споруди. 196 споруд були замасковані під т. з. пагорб важкого типу, 45 - під клуню, а решта - під місцеві споруди.

На момент перевірки укріпрайону були недоліки щодо маскування. Так, на 72 ДОТах потрібно відремонтувати маскування. 1938 р. треба було переробити все маскування КиУРу, при цьому замінити всі т. з. важкі пагорби. Для ліквідації демаскування споруд треба було на ДОТах зняти дріт.

Посаджені при будівництві гаї демаскували передній край. Цей недолік повинен був усуватися шляхом додаткової посадки дерев і вирубки лісу.

Місцевість безпосередньо навколо споруд відрізнялася від навколишньої. Це сталося через те, що біля ДОТів були посаджені дерева листяних порід, у той час як навколо переважав хвойний ліс.

Самі споруди були розташовані невдало. На північній ділянці КиУРу - Демидово, посел. Шевченкове - переважна більшість споруд розташовувалося в лісі, і фактично були "сліпими". Щоб усунути цей недолік, потрібно було вирубати ліс на передньому краї з тим, щоб відкрити огляд і обстріл "сліпим" ДОТам і встановити вогневий зв'язок між ними.

Всі ці недоліки усувалися вже тоді, коли укріпрайон відновлювався і приводився в бойовий стан в липні 1941 року.

А як повинно було повести себе маскування під час бойових дій? Там, де закривалося маскувальною сіткою, там було зрозуміло, сітка знімалась. А де споруди були замасковані під клуні? З цією метою під час перевірки укріпрайону був проведений експеримент по спалюванню маскувальної клуні на ДОТі № 406.

За планом 22 серпня 1937 На ДОТі було вироблено спалювання клуні. До моменту спалювання в ДОТі були: фільтровентиляційна система (ФВС); система відсмоктування, одна герметизована ГПП амбразура, три негерметизованих ГПП амбразури; покладене за штатом побутове та інженерно-технічне обладнання.

У ДОТі відсутні: перископ, кулемет, патрони, рація і агрегат з електропроводкою.

Під час експерименту зі спалювання в ДОТі знаходилися п'ять червоноармійців, два командири і двоє перевіряючих. Горіння продовжувалалось одну годину. Протягом експерименту військова робота гарнізону не була знижена, обладнання працювало добре, спостереження і стрільба не були затруднені.

Продукти горіння і дим дозволяли відкривати і закривати заслінки протягом трьох - п'яти хвилин.

При роботі ФВС заслінки можна було тримати відкритими, вести спостереження і стрілянину.

У найвищий момент горіння внутрішня температура піднялася з 20 до 21°С, а потім знову впала до 20°С.

Обгорілі конструкції клуні, що обвалилися, не перешкоджали спостереженню і веденню вогню.

Поверхня бетону в результаті сильної температури була зруйнована на глибину від 3 до 10 см, але це не зробило істотного впливу на міцність споруди.

Висновки комісії були такими: "Маскування ДОТ під клуню в умовах вах населених пунктів є цілком прийнятним і не потребує заміни у воєнний час".

Для цивільного населення район ДОТів був забороненою зоною, його обносили колючим дротом і патрулювали.

А зараз ми потрапимо у середину і побачимо на власні очі конструкцію ДОТу і збережені в ньому артефакти.

Карта екскурсійного обє'кту № 3

Найменування об'єкта: Пам'ятник ППШ

Місце находження: - 19-й км Житомирської дороги, трохи південніше мосту через р. Ірпінь

Джерело інформації: Виписки з газетних новин.

Дата складання: 28.01.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст	Методичні прийоми
При виході на шоссе Київ-Житомир, праворуч знаходиться пам'ятний знак - два автомати ППШ, збудований в 50-ті роки на честь партизанів та народних формуваннь, які брали участь в обороні Києва.	Пийоми попередньго огляду та історичної довідки

Карта екскурсійного обє'кту № 4

Найменування об'єкта: ДОТ № 409 (ДОТ Цимбала)

Місце находження: - 19-й км Житомирської дороги, 300 м південніше мосту через р. Ірпінь. Пам'ятка історії №513/10-Кв

Джерело інформації: Стогний К. Тени укрепрайонов.// Podrobnosty.ua/progects/09.12.2002.

Дата складання: 05.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Дот № 409 1929-1935 рр. Західна ділянка оборони м. Києва. ДОТ має три амбразури, одноповерховий, зруйнований.

Одже повернемось до історій розгортання битви за Київ. 22 червня 1941 року фашисти вдарили по СРСР з чотирьох напрямків групами армій "Норвегія", "Північ", "Центр" і "Південь". Ліве, найсильніше крило групи "Південь", яка наступала на Україну, було націлене на Житомир і Київ. Йому протистояв Південно-Західний фронт під командуванням генерал-полковника М. П. Кирпоноса. Під тиском ворога фронт відступав з тяжкими боями все ближче до Києва. Треба було вжити термінових заходів, щоб привести в бойову готовність КиУР. Генерал-полковник Кирпонос 24 червня 1941 року видав директиву про формування частин укріпрайону, відбудову, обладнання і озброєння його оборонних споруд і підготовку рубежів для військ польового заповнення. За цю роботу взявся комендант КиУРу полковник Г. С. Чернов. Із прибулих мобілізованих воїнів запасу були сформовані 28-й, 161-й і 193-й окремі кулеметні батальйони, які призначалися для боїв у дотах. Формувалися також 1-й і 2-й стрілецько-кулеметні батальйони для польового заповнення проміжків між дотами, служби охорони і розвідки. На той час ні перед дотами, ні в глибині смуги оборони не було жодних протитанкових або протипіхотних загороджень.

Після приєднання в 1939 році Західної України до СРСР почалося будівництво нових укріпрайонів на новому державному кордоні. Київський оборонний рубіж взагалі був роззброєний і на початок війни перебував у занедбаному стані. Сектори обстрілів дотів заросли чагарником, між ними не було ні зорового, ні вогневого зв'язку. Щоб посилити доти системою протипіхотних і протитанкових загороджень та інших польових укріплень для розміщення в них армії, були мобілізовані всі сили киян. З 3 по 6 липня щодня на спорудженні лінії оборони працювало близько 160 000 жителів. На кінець дня 8 липня будівництво 1-ї лінії оборони було в основному закінчено. Крім 193 ОКБ, який займав оборону вздовж Ірпеня від Романівки до Білогородки, на тій ділянці також стояли 2-ге Київське артучилище, 2-й стрілецько-кулеметний батальйон, 4-й полк НКВС, 377-й гаубично-артилерійський полк, інтендантські курси. Штаб КиУРу знаходився глибоко під землею в бункері у Святошині, в районі теперішньої школи № 140. Зараз на стіні школи - пам'ятна дошка, а неподалік - пам'ятна стела.

8 липня гітлерівські війська прорвали нашу лінію оборони в районі Новоград-Волинського і Любара і підійшли Житомирською трасою впритул до Києва. В кінці дня 9 липня розвідгрупи фашистів зайняли село Луки, що в 3 км південніше траси, недалеко від Ірпеня. А в ніч на 11 липня, збивши бойову охорону, передові танкові і моторизовані частини 1-ої танкової групи генерала Клейста захопили ряд сіл на захід від Києва і вийшли до лівого берега р. Ірпінь. Це було несподіванкою для військ, які обороняли Київ. Комісар КиУРа І. Ф. Євдокимов розповідав, що вранці 11 липня на правий берег Ірпеня по автомобільному мосту прорвався німецький мотоцикліст і, поки вирішували, пропускати його, чи ні, він з ходу врізався в металеві "їжаки", якими перегородили трасу Київ - Житомир і розбився. Серед документів у нього виявили медальйон із зображенням Карла Маркса. Це був перебіжчик, який, напевне, хотів про щось повідомити. А про що, стало зрозумілим ближче до вечора, коли гітлерівці почали інтенсивний мінометний та артилерійський обстріли. Після цього фашисти кинули по шосе загін мотоциклістів, підтриманий танками. Мотоциклісти неслись до мосту на повному ходу, поливаючи правий берег автоматними чергами. Наші війська зустріли їх інтенсивним вогнем з гвинтівок і кулеметів. Коли танки противника підійшли до мосту, за наказом командира 4-го полку НКВС командир взводу Кучинський підірвав його.

Дот М. М. Цимбала

Придивившись уважніше до місцевості, знаходимо підірваний ДОТ, у якого, на диво, залишилась в горизонтальному положенні бетонна "шапка". А в центрі її була встановлена молодими працівниками заводу "Радіоприлад" в листопаді 1986 року пам'ятна дошка. Її тепер немає, але встановлена нова дошка клубом "Пошук". Ми стоїмо біля знаменитого доту № 409 старшого лейтенанта Миколи Миколайовича Цимбала, спостережний пункт якого знаходиться в "Антеї". Саме гарнізон цього ДОТу своїм вогнем підтримав наші бойові підрозділи, які надвечір 11 липня 1941 року зупинили ворожі моторизовані частини на мосту через Ірпінь.

Перший голова ради Київського клубу "Пошук" Герман Іванович Ясницький писав: "...тов. Цимбал вміло використовував ДОТ, координував бойові дії своєї роти з міждотним наповненням та іншими військовими частинами Червоної Армії, особисто обстрілював фашистські війська з 45-мм гармати та станкових кулеметів, встановлених в доті, вміло командував бійцями ДОТу Пекао, Пашко, Полохатіним та ін... ".Під час оборони міста М. М. Цимбал пропав без вісти. Залишилося передвоєнне фото з дружиною Ганною, військлікарем, та її батьками.

Але існує ряд серйозних розбіжностей в описі першого бою учасниками тих подій. Перш за все - це час бою, якісний і кількісний склад атакуючого супротивника, динаміка самого бою і втрати, понесені сторонами. Наведу версію полковника І. Ф. Євдокимова, прийняту в радянській історичній літературі, присвяченій обороні Києва, як за основну і деталізовану. Інші джерела описують цей бій лише побіжно, лише як дату виходу німців на рубежі КиУРу.

Зі спогадів воєнкома КиУРу - полковника І.Ф. Євдокимова (газета "Комсомольська Правда", № 195 від 25. 08. 81 р.):

"Вранці 11 липня я заглянув у кулеметний батальйон лейтенанта М. Цимбала, який займав ділянку по обидві сторони Житомирського шосе. Поповнений добровольцями, батальйон добре підготувався до бою - підступи до мосту через р. Ірпінь пристріляні, чітко налагоджено взаємодію ДОТів. Дуже сподобався мені і настрій наших хлопців - бадьорий, бойовий. Але тут несподівано пролунала команда: "Повітря!". А на шосе все ближче і ближче чорні крапки - німецькі мотоциклісти, а за ними - танки і бронетранспортери. Намагаюся порахувати танки з хрестами на борту - три, п'ять, десять...

Все ясно: як ми і припускали, саме тут передові частини Клейста вирішили протаранити нашу оборону і найкоротшою дорогою з ходу увірватися до Києва.

З амбразури ДОТу добре бачу, як точно б'ють наші артилеристи по німецьких танках. Але противнику все ж таки вдалося пробитися до західного берега Ірпені. Ось німці вже на мосту...

І тут гримнув оглушливий вибух. Міст злетів у повітря - чітко спрацювали наші сапери. Бій стих тільки під вечір ".

Тільки досить багата уява дозволила полковнику І.Ф. Євдокимову дофантазувати так барвисто цей бій, якого він особисто, очевидно, не спостерігав. Хоча у більшості інших своїх мемуарів він досить об'єктивний. Під час атаки Євдокимов справді був на КП 161-го ОПБ в ДОТі № 409 лейтенанта М. Цимбала, що стоїть на східному березі річки в 300 м лівіше мосту. Туди, як він сам згадує в одній зі своїх публікацій, він спустився, як тільки були помічені німці на шосе. Спостерігати ж за ходом бою "через амбразуру" в той час, коли з неї ведуть вогонь зі станкового кулемета "Максим" дві людини обслуги, м'яко кажучи, важко. Швидше за все, Євдокимов кілька разів глянув на поле бою через перископ, тому що залишити без засобів спостереження командира батальйону М. Цимбала на тривалий період і тим самим взяти на себе командування першим боєм цілого опорного пункту на найважливішій на той момент ділянці, він не наважився. Що він там побачив, встановити вже навряд чи вдасться, але факт полягає в тому, що бій склався зовсім інакше.

Згадує боєць роти техобслуговування 132-го ТП 213 мд рядовий А. Ф. Мілєхін:

"... Вздовж Житомирського шосе стояли їжаки і знаряддя у спеціальних бетонних отгородках. Перед нашими позиціями все було заміновано, а метрів за сто перед ДОТами лежав спутаний спіральний дріт.

Нарешті через міст потягнулися наші відступаючі частини. Йшли вони абияк: Іноді організовано, іноді поодинці, серед них були поранені. Час від часу проїжджали машини, вози, артилерія на кінній тязі, але жодного танка я не бачив. Відступаючі частини йшли хвилями, вдень і вночі, і все це тривало два дні.

11 липня рух по мосту до вечора припинився, а коли вже почало сіріти небо, на тій стороні з'явились чотири німецькі танки. Вони зупинилися на пагорбі, постояли, мабуть, оглядаючи місцевість, потім відкрили вогонь. Незабаром два з них під'їхали до мосту, а два залишилися на місці - прикривати. З нашого боку ніхто не стріляв - не було команди. І тут, танки ще навіть не в'їхали на міст, як він з гуркотом злетів у повітря. Танки відразу на місці розвернулися і стали швидко відходити. Тільки тоді по них відкрили вогонь з кулеметів гарнізони всіх довколишніх ДОТів і ланцюги піхоти - з гвинтівок. Я можу поручитися, що в момент вибуху мосту на ньому ніхто з наших не знаходився.

Танки пішли, і тут виявилося, що вогнем з найближчого до мене ДОТу поранено чоловік 5 бійців в окопах перед ним, а пересічний Васильєв загинув, отримавши випадкову кулю в спину. Після цієї сутички ми пробули там ще днів п'ять-шість. Після цього час від часу німецькі танки вели обстріл наших позицій через річку, часто німці влаштовували мінометні обстріли. У нашій роті втрат не було. Потім прийшли машини, вони привезли піхотинців, які зайняли наші позиції, а нас на цих же машинах відправили в район Хотова, де передали піхотним частинам ».

Як бачимо з цих спогадів, бій почався не вранці, а ввечері, ніяких "п'ятнадцяти і більше" танків не існувало, ніякого "авіанальоту" не було, з артилерії по танках вогонь не вели, мотопіхоти також не спостерігалося. Німці, безсумнівно, розуміли, що такий важливий міст буде заміновано, і обережно в цьому переконалися, мабуть, частиною сил тринадцятого розвідбатальйону тринадцятої тд, якою командував генерал-майор Вальтер Діверт (Walther Divert). Частини цієї дивізії першими вийшли на рубежі першої смуги КиУРу.

З нашого боку бій продемонстрував непродуманість позицій, в результаті були поранені і вбитий, а також брак витримки підривників мосту, що пояснюється тільки нервозністю обстановки цих днів.

Незрозуміло, яку мету переслідував вогонь з кулеметів по танках, а також залишається відкритим питання про те, чи були мотоциклісти. Ще одним маловідомим фактом є те, що після вибуху мосту на західному березі р. Ірпінь були фактично кинуті напризволяще залишки загороджувальних загонів з числа відступаючихх на Київ частин (наприклад, затишки танків і керування 132-го тп 213-ої мд). Ці бійці і командири дрібними групами і поодинці в ніч на 12 липня переправлялися вплав і на підручних засобах на східний берег річки. Вся техніка при цьому була безповоротньо втрачена.

Явною фальсифікацією є версія про те, що міст був підірваний з натовпом хлинувших на нього в останній момент із західного берега відступаючих червоноармійців і біженців. Це підтверджує низка інших свідчень, які не можу навести тут з-за обмеженого обсягу видання.

13 липня ворог здійснив другу спробу перейти через Ірпінь в районі с. Білогородки силами двох танкових батальйонів, але й тут зазнав невдачі. До речі, саме тут вперше під час оборони Києва було використано гвардійські міномети - славнозві ні "Катюші". Після невдалої спроби танкового прориву ворог став наносити удари на південь від Житомирської дороги. Тоді заговорив ДОТ-велетень номер 401 у Білогородці - триповерховий, з потужним верхнім напівкапоніром і двома окремими амбразурами, врізаними в крутий схил над річкою. Він розстрілював насідаючих чужинців, поки ті не відступили...Сьогодні ми його побачимо, але трохи згодом.

Командування Південно-Західного фронту маючи наказ не залишати місто Київ, постійно підсилює поповненнями укріпрайон. 13 липня німці перекидають свої основні сили в район села Романівка. Німців зустрічають вогнем доти №№ 427, 428, 429, 430. Фашисти, зустрівши добре організовану оборону, розуміють, що першою хвилею атаки Київ їм не захопити.

15 липня фашисти висадили в районі с. Забір'я великий десант. Його зразу ж ліквідували. У цей же час ворогові вдається форсувати р. Ірпінь на ділянці Жорнівка - Перевіз, поза межами КиУРу, і просунутися на 2-3 км у глибину нашої оборони.

3-й батальйон 640-го сп 147-ї сд за підтримки батареї 344-го гап сміливо атакував прорвавшогося супротивника. Зав'язався рукопашний бій, в якому німці зазнали поразки і відступили, залишивши вбитих і поранених, багато озброєння і боєприпасів. Рішуче діяли лейтенанти Степаненко, Кричевський, політрук П.3. Забловскій, червоноармієць Єрган та інші. Снайпер К.Д. Авсюк влучно "знімав" фашистів. На його особистому рахунку в перші дні боїв було 2 німецьких офіцери і 8 солдатів.

...