Перший бій на Ірпені

Самовіддано билися бійці винищувального батальйону Залізничного району Києва на бронепоїзді під командуванням Анатолія Тихохода.

Перше своє бойове хрещення бійці бронепоїзда отримали в боях під містом Новоград-Волинський. На світанку 11 липня гітлерівці вирішили захопити станцію Яблунець, яка відкривала їм шлях на Коростень, а потім і на Київ. Коли супротивник перейшов в атаку, щоб оволодіти станцією, через залізничні споруди та будівлі вилетів бронепоїзд і відкрив потужний вогонь. Втративши близько 200 чоловік убитими і пораненими, гітлерівці відступили. Отже, перші спроби ворога захопити Київ із заходу були зірвані повністю. Наступні бойові дії перемістились на південь від Києва і прийняли дуже жорсткий характер. А тут, на Ірпені, війна набула позиційного характеру. Наші бійці робили сміливі вилазки в тил до ворога. Німці теж окопалися і періодично обстрілювали правий берег.

І. Ф. Євдокимов розповідав про використання нашими військами на Ірпені "кочуючої артилерії". Гармата встановлювалась у кузові вантажівки і завдяки цьому могла стріляти, швидко міняючи позицію. А червоноармійці, щоб виявити ворожі позиції, вночі переправляли на протилежний берег річки дерев'яні плотики зі склянками, прив'язували до них мотузку, а потім різко смикали. Склянки торохкотіли, фашисти видавали себе, а наші тільки того й чекали, щоб засікти й подавити вогневі точки ворога. Багатоденна, виснажлива, на грані можливого, оборона міста нашими військами не дозволила ворогові миттєво оволодіти Києвом.

31 липня - 1 серпня 1941 фашисти силами 7 піхотних і однієї танкової дивізії починають наступ на південній ділянці оборони від села Тарасівка до хутора Мриги. У бій вступають практично всі довготривалі вогневі точки 28 окремого кулеметного батальйону. Доля дотів була різною і в більшості випадків так і залишиться невідомою. Доти № 205 (Вєтрова), № 131 (Якуніна) і багато інших опинилися в повному оточенні. Доти №№ 121, 127, 179 німці підірвали разом з гарнізонами. Особовий склад дотів №№ 101, 104, 183 загинув в боях.

ДОТ номер 131 в селе Кременище під Києвом був унікальним. Його, єдиного із понад двохсот довготривалих вогневих точок Київського укріпрайону, захищав не залізобетон, а суцільний метал. Немов у броньованому кораблі-снаряді з роману Уэллса "Війна світів", стрілки сиділи в суцільносталевому циліндрі діаметром три з половиною метри з двадцятисантиметровою бронею. 131-й ДОТ витримав би обстріл прямим наведенням зі знарядь будь-якого калібру. Але він умів не лише захищатися. За амбразурами ховалися великокаліберні кулемети Дегтярйова. З пагорба, у вершину якого був врізаний ДОТ, маленький гарнізон сталевої фортеці - одинадцять чоловік - міг обстрілювати місцевість на декілька кілометрів в усі сторони… Він став суцільно сталевою вогневою точкою, в якій билися 11 бійців під командуванням лейтенанта Якуніна, вони відбивалися практично до останнього патрона. У серпні він відбив декілька лобових атак німців. Тоді ворог знищив село і на випаленому пустирі зімкнув кільце своєї бойової техніки навколо плоскої невразливої вежі. Бійцям гарнізону запропонували здатися, вони відповіли відмовою.

Чотири дні німці намагалися розгризти сталевий горіх. Нарешті підігнали до доту вогнеметні танки і обрушили на нього потоки високотемпературного полум'я і схоже на те, що вогонь вівся з трофейних радянських вогнеметних танків. Ніхто з солдатів не спробував вийти з нього, поки ковпак не розжарився до червоності... Одинадцять зовсім ще молодих хлопців, вчорашніх школярів, на чолі зі своїм 19-річним лейтенантом Василем Якуниным здобули вогняне безсмертя, б'ючись за Батьківщину. Встали в ряд святих і героїв разом з Жанною д'Арк, Джордано Бруно і Яном Гусом.

...Головна вулиця Кременищ носить ім'я лейтенанта Якунина.

Так не могла тримати оборону ні французька "лінія Мажино", обійдена німцями з тилу, ні навіть узята "в лоб" Червоною Армією фінська "лінія Маннергейма". Армія ворога немов розлючений і збитий з пантелику звір, кидалася з одного боку в інший на підступах до української столиці. Величезний, з п'ятьма казематами, витягнутими уздовж пагорба, поглиблений на десять метрів ДОТ номер 205 лейтенанта Василя Ветрова поливав німців шквальним вогнем аж до середини серпня! Тільки при загальному відступі наших частин на цій ділянці бійці ДОТу покинули понівечену фортецю...

Його бетонні каземати як ніби вросли в крутий схил пагорба. До речі - теж рукотворного. 205-й ДОТ, як і багато інших споруд "Лінії Сталіна", обладнаний у схилі "Змієвих валів" - фортифікаційних споруд древніх слов'ян, що прикривали Київ за тисячу з гаком років до Другої світової.

Шістнадцять захисників утримували його в безперервних боях до середини серпня 41-го. Отримавши дозвіл відступити, вони відмовилися виконувати розпорядження командування. Десять днів, перебуваючи в повному оточенні, гарнізон ДОТу самостійно боровся з противником. Після прориву радянських військ виснажених бійців відправили в тил, а свіже підкріплення обороняло позицію ще більше двох тижнів.

Крихітний Брест - ось що являв собою тоді кожен ДОТ під Києвом! Як би прийнявши наказ предків, суворих витязів Київської Русі, що на смерть стояли тут тисячу років тому проти кочевників Степу, билися бетонні форти, врізані в товщу Змієвих валів біля села Круглик. Дот на околиці Віти-Поштової, вкопаний у києво-руське городище, опинився в тилу гітлерівців, але його гарнізон і не думав викидати білий прапор. Тоді німці замурували всі входи. І бійці оборонялися не тиждень, як було передбачено конструкторами, не місяць, а... до кінця 1941 року! Поки не помер від голоду останній кулеметник...

До останніх днів оборони столиці бив супостатів ДОТ на північ від села Лютіж. Він замовк лише тоді, коли фашисти зуміли впустити під землю отруйний дим.

Про київські ДОТи і їх захисників писали додому німецькі солдати:

"Дорога Інгрід!

Кілька днів ми штурмуємо зміцнення цих божевільних... Їх споруди, здається, неможливо знищити.

Стріляємо... майже безперервно, але вони знову і знову оживають, приносячи нам величезну шкоду... З усього пережитого я зрозумів, що розпочата війна - не прогулянка по Європі, в ній ми зав'язнемо по самі вуха... "

"Мама, моя люба!

Ніколи не думав, що можна чинити такий жорстокий опір.

Ніяк не можемо взяти Київ, його зміцнення. Солдати, які засіли в них, ні за що не хочуть здаватися, а ми, що мене дуже дивує, все топчемося на місці. Вважаю це нашим провалом... "

Лист офіцера:

"Ось уже кілька днів вибиваємо з казематів цих фанатиків.

Їх опір гідний найвищої похвали, адже вони залишаються в підземеллях, навіть якщо ми їх підриваємо.

Поки що я не бачив ні одного полоненого, хоча дуже хочеться особисто взяти кого-небудь... Мені дуже не вистачає таких солдатів. Буду намагатися зробити все, щоб знищити супротивника, але, бачить Бог, він гідний того, щоб перед ним схилялися або хоча б цінували... "

Похвала смертельного ворога - яке визнання мужності може бути більш переконливим?!

Карта екскурсійного обє'кту № 5

Найменування об'єкта: ДОТ № 408

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво, шлях пролягає через Святошинський ліс вздовж річки Ірпінь.

Джерело інформації: свідчення членів клубу "Пошук"

Дата складання: 10.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст	Методичні прийоми
ДОТ 408 одноповерховий, дві амбразури, збудований за індивідуальним планом, мав шість приміщень, тип М-2(два каземати), зруйнований, зберегся перископ.. Боєприпаси до цього ДОТу підносили через лінію окопів. Він прострілював мертву зону 409 ДОТу. Після того як був відданий наказ залишити Київ, гарнізон ДОТу знищив його перед відступом.	Прийом руху навколо об'єкту і прийом характеристики (додаток Г, фото 13,14)

Карта екскурсійного обє'кту № 6

Найменування об'єкта: КСП-АСП ДОТ № 407

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво, шлях пролягає через Святошинський ліс вздовж річки Ірпінь.

Джерело інформації: свідчення членів клубу "Пошук"

Дата складання: 10.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст

Методичні прийоми

КСП-АСП №407 (командирсько спостережний пункт, або артилерійсько-спостережний пункт): одноповерховий, мав три амбразури, побудований у 1933 р. за індивідуальним планом. Зберігся тільки перископ і внутрішня амбразура.

У системі оборони Київського укріп району були артилерійсько-спостережні пункти (АСП). Відрізнити ці пункти від звичайних ДОТів було дуже важко, та й не даремно вони розподілялися за типами споруд як АСП типу "Б". Такий зовнішній вигляд маскував ці важливі споруди під рядові. Внутрішнє планування їх відрізнялася від бойових споруд тим, що у амбразур відсутня ніша для кулеметних лафетів. Конструктивно це були ДОТи зі службовими приміщеннями, а на поверхню виходили тільки віконця для спостереження. Розміщувалися СП на висотах в першій лінії оборони і мали хороший огляд.

Роль цого ДОТу не стріляти, а просто віддавали накази іншим ДОТам в якому напрямку вести вогонь.

Спорудження знищили солдати Червоної армії при відступі з Києва. Цікаво, що в усіх ДОТах були запасні склади великих підривних снарядів, заготованих саме на цей випадок. Снаряди при відступі розміщували у амбразурах і проводили від них кабелі, а покинувши ДОТ - підривали. Від потужного вибуху стеля злітала в повітря на велику відстань, а потім падала вниз залишаючись цілою або, навпаки, розколювалась на великі і малі брили, утворюючи з ДОТів вічні кам'яні квіти. Таких прикладів багато: ДОТ "Парус" і ДОТ №403, які ми сьогодні побачимо.

Біля ДОТу можна побачити окоп, в якому ховався гарнізон ДОТу від хімічної атаки.

Карта екскурсійного обє'кту № 7

Найменування об'єкта: ДОТ № 406, ТАУТ

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво, шлях пролягає через Святошинський ліс вздовж річки Ірпінь.

Джерело інформації: свідчення членів клубу "Пошук"

Дата складання: 10.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст

Методичні прийоми

Для ведення флангового вогню застосовувалися 76-мм гарматні установки. Позиції для них робили на одне знаряддя. Ця позиція представляла собою поглиблений на 2,5 м в землю бетонований майданчик зі снарядними льохами з боків. Такі майданчики називались ТАУТами.

ТАУТ одноповерховий, збудований за індивідуальним проектом у 1935 р. і був добудований у 1937 р., один із двох єдиних ДОТів по всіх Укріпрайонах України, який має дах (критий ТАУТ)

ТАУТ мав 76-мм гармату системи Дурляхера зразка 1900 р.

Він цілий, збереглися рельси для гармат. Головне завдання ТАУТу було знищення піхоти і легких танків Верхмата.

Ці два ТАУТи залишились цілими тільки тому що не було снарядів для підриву ДОТу.

Карта екскурсійного обє'кту № 8

Найменування об'єкта: ДОТ № 405, ТАУТ

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво, шлях пролягає через Святошинський ліс вздовж річки Ірпінь.

Джерело інформації: свідчення членів клубу "Пошук"

Дата складання: 10.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст

Методичні прийоми

Для ведення флангового вогню застосовувалися 76-мм гарматні установки. Позиції для них робили на одне знаряддя. Ця позиція представляла собою поглиблений на 2,5 м в землю бетонований майданчик зі снарядними льохами з боків. Такі майданчики називались ТАУТами.

ТАУТ одноповерховий, збудований за індивідуальним проектом у в 1934, добудований в 1936 рр., один із двох єдиних ДОТів по всіх Укріпрайонах України, який має дах (критий ТАУТ)

ТАУТ мав 76-мм гармату системи Дурляхіна зразка 1900р.

Він цілий, збереглися рельси для гармат. Головне завдання цього тауту було прикривати ДОТ № 404 і дорогу на Білогородку. Боєприпаси і снаряди підносились через систему окопів. Обслуга ТАУТа становив від 8 до 10 бійців.

Ці два ТАУТи залишились цілими тільки тому що не було снарядів для підриву ДОТу.

Карта екскурсійного обє'кту № 9

Найменування об'єкта: ДОТ № 404, двоповерховий

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво, шлях пролягає через Святошинський ліс вздовж річки Ірпінь.

Джерело інформації: свідчення членів клубу "Пошук"

Дата складання: 10.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст

Методичні прийоми

ДОТ № 404 тип "Б" (двоповерховий) побудований в 1930 р), мав 4 амбразури, кулеметний, цілий.

На вході мав дві додаткові амбразури.

Цей ДОТ мав електрогенератор і артезіанську скважину, мав дві кімнати командира: одну на верхньому поверсі, а одну - на нижньому.

Зберігся перископ, частково звереглись двері між казематами, можна тако ж побачити нішу запасного виходу.

ДОТ мав систему труб, які охолоджували кулемети. Такі охолоджувальні системи добре збереглися у с. Романівка в доті № 429.

На нижньому поверсі знаходяться:

-кімната командира;

-каземати для відпочинку бійців;

-каземати для боєприпасів;

-був вузол зв'язку.

ДОТ мав вентиляційні труби, які відкачували пороховий дим.

Прийом попереднього огляду

Карта екскурсійного обє'кту № 10

Найменування об'єкта: ДОТ № 403

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво 1,5 км через ліс, біля повороту р. Ірпінь.

Джерело інформації: Ясєв Г.Є. Вартові героїзму і звитяги: Київський Укріпрайон. Книга пам'яті України - місто-герой Київ, Київський міський історико-патріотичний клуб "Пошук". - К.: Пошуково-видавниче агенствоо "Книга пам'яті України", 2001.

Дата складання: 12.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст

Методичны прийоми

ДОТ розташований на відкритому природному узвищі. Внутрішнім вибухом з ДОТа зірвано дах (таке враження, що він піднявся в повітря на пару метрів, перемістився сантиметрів на 50 вперед і звалилася вниз).

ДОТ № 403: тип "М-2" побудований у 1935 р. Зараз напівзруйнований, одноповерховий, мав запасний вихід, має два каземати на одному рівні зв'язані бетонним переходом. Цей ДОТ був капоніром.

Тепер київські ветерани уже традиційно відзначають день початку героїчної оборони столиці відвіданням пам'ятних місць уздовж Поясу бойової слави, на оборонних рубежах. Час від часу доглядають бойові фортеці Києво-Святошинський район столичної області і наші міські -- Ленінградський, Московський, Харківський…

-- Довгочасні вогневі споруди Київського укріпрайону, які не змогли зруйнувати осадні гармати фашистів, зараз нищать наші сучасники. Подивіться, куди любителі пікніків скидають сміття!

Цікаво, що при штурмі КиУР фашисти використовували трофейну артилерію і техніку, у великій кількості захоплену при відступі Червоної Армії від західних кордонів. Радянські далекобійні гармати крупних калібрів (від 122 до 203 мм) і важкі танки КВ у той час не мали аналогів в німецькій армії. Дальність трофейних гармат (15-20 км.) дозволяла фашистам обстрілювати безпосередньо місто. Важкі танки КВ-2 з 152 мм гаубицею розроблялися радянськими конструкторами для придушення довготривалих вогневих точок, деякі з них навіть застосовувалися під час Фінської війни.

Оговтавшись від невдачі у південному секторі, німці 24 серпня досягли північних рубежів КиУР, таким чином, створивши суцільний фронт облоги укріпрайону. Вони неодноразово намагалися переправитися через Ірпінь. Атаки відбивалися ДОТами 161 окремого кулеметного батальйону і стрілецькими підрозділами в районі сіл Мощун, Гута-Межигірська та інших місцях.

Радянські частини рішуче контратакували ворога, що проривався між ДОТ-ми до міста. Однак, гітлерівці захопили Віту-Поштову, Чабани. Шалені бої йшли за Юрівку, Гатне, Лісники, Хотів. Вже в який раз за цей день пішли в контратаку частини 147-ї та 175-ї дивізій. Під шаленим вогнем огнем, з жахливими втратами, вперед… В рядах піхоти рухали свої гармати артилеристи, що влучно нищили ворожі вогневі точки. Гинучи біля гармат, противотанкісти перетворювали німецькі танки на металобрухт. В один з моментів бою назустріч німецьким танкам кинулися легкі розвідувальні бронемашини. Їх екіпажі згоріли, але ворога зупинили…

"Фюрер наказав нам відчинити ворота Києва і ми їх відчинимо!" - заявляв в ці дні полонений офіцер з 95-ї дивізії Верхмату. З вірою в це, 5 та 6-го серпня німецькі 29-й та 55-й корпуси, засипаючи дорогу трупами, вперто просувалися вздовж дороги Васильків-Київ. Важкі бої зав'язалися на околиці сіл Жуляни, хутора Червоний Трактир. В бій йдуть резерви укріпрайону: 206-та дивізія та два батальйони десантників. Під пекельним вогнем в обійми смерті… Захисники Києва діяли рішучо та стійко. Так, артилеристи полку майора Г. М. Балобанова навіть отримали листівку з попередженням - в полон не здаватися! Німці відступили, але не надовго. Контратаками вони знов повернули втрачені населені пункти…

В районі хутора Мриги на смерть стояли бійці загону генерала Ф. Н. Матикіна. Вогневими ударами артилерії допомогу їм надавали моряки Дніпровського загону Пінської військової флотилії. 6-7-го серпня канонерські човни "Кремль", "Пушкін", "Димитров" та ніші зайняли позиції вище Жукова острова та завдали ударів по ворогу. Приємною новиною для моряків "Кремля" стала вдячність від командуючого генерала М. П. Кирпоноса за знищення півтора батальна ворога у монастиря Феофанія, де відбувалося накопичення гітлерівців для атаки.

Жорсткі бої та контратаки швидко з'їдали невеликі сили 37-ї армії генерала А. А. Власова, що була створена у розпал боїв за Київ з усіх частин укріпрайону. В бій вводяться резерви бригади повітряних десантників. Діючи на землі в якості піхоти, солдати з блакитними петлицями, гинули, але ворога відкинули. 9-го серпня бої за Київ досягли свого апогею: ворог увірвався в Голосіївський ліс, захопив приміщення сільгоспінституту та з Голосіївських висот почав прицільно обстрілювати місто. В бій пішов останній резерв - 5-та бригада десантників полковника А. І. Родимцева. Не шкодуючи життя, десантники вибили німців з лісу та інституту, на завжди покривши себе незгасаючою славою.

Але ворог не зупинявся: 10 серпня новий сильний удар вздовж дороги Васильків - Київ по позиціям бригади А. І. Родимцева. Десантники знову стоять на смерть. До кінця бою в бригаді лишилося 375 бійців… Південніше німці відкинули частини 147-ї дивізії, але не змогли пройти повз ДОТ №106. Побудований на болоті ДОТ біля 6-ти годин стримував до батальйону піхоти. Німці його все ж таки взяли, але підійшли червоноармійці Ф. Н. Матикіна, а частинам 147-ї дивізії вдалося закріпитися. Якби не гарнізон 106-го ДОТу, німці вже через декілька годин вийшли би до мостів. А коли загін Ф. Н. Матикіна був відкинутий до острова Водників, на шляху німців встав Лисогірський форт 1874 року, зайнятий бійцями винищувального батальйону Кіровського (Печерського) району. Повз форт німці так і не пройшли, хоч рясно поливали його вогнем та бомбардували. Оборонятися ополченцям допомагав панцерний потяг Л. В. Василевського, що курсував вздовж гори до Корчуватого.

Станом на 10 серпня в полках 147-ї дивізії залишалося по 150-200 бійців, в загоні Ф.Н. Матикіна - 300 солдат. Тому 11 серпня в Київ перекинута 284-а дивізія, яка одразу ж вступила у бій біля Мишоловки, і… нарешті ворог був зламаний! Починаючи з 12 серпня, наші частини почали невблаганно відтісняти його на південь. А 15-го повітря прорізав нестерпний рев - в смузі 147-ї застосували гвардійські міномети. Покуштувавши музики "сталінського органу", як називали німці наші "Катюші", ворог залишив траншеї. 16-го серпня німці були відкинуті майже на початкові рубежі. Так в важких серпневих боях 41-го, спираючись на могутню допомогу киян, захисники Києва, виконали свій обов'язок та захистили столицю України. Багато хто з них заплатив за це своїм життям і вже зовсім не їх провина в тому що було далі…

Ворожий штурм провалився. Але радість киян та захисників столиці тривала не довго. Уся героїчна боротьба, усі витрачені зусилля впродовж кінця серпня-початку вересня були зведені нанівець. Німецьке командування прийняло рішення повернути 2-гу танкову дивізію Г. Гудеріана на південь правого флангу Південно-Західного фронту. Становище тут після відводу 5-ї армії з Коростенського УРа на лівий берег Дніпра було важким. Адже німцям вдалося на плечах відступаючої армії захопити міст через Дніпро біля Окуніново. Отже вони накопичили тут сили, якими загрожували правому флангу 37-ї армії. Ситуація стала критичною, коли незважаючи на флангові удари Брянського фронту, та опір його 21-армії, танкова лавина Г. Гудеріана ринулася в напрямку на Чернігів та Новгород-Сіверський. Одночасно німці, створивши ілюзію того, що форсуватимуть Дніпро, перекинули на південь від них 1-шу танкову дивізію Клейста. 1 вересня німці форсували Дніпро південніше Кременчука.

Радянське командування перекинуло туди ударне угруповання. В цей час, залишивши на правому березі лише окремі заслони, Е. фон Клейст перекинув в район Кременчука танкові дивізії, що розгорнулися та рушили на з'єднання з Гудеріаном. Радянський фронт в районі Києва був пробитий на значну глибину, ворог виходив на тилові комунікації. В ці дні маршал Г. К. Жуков обмалював Сталіну положення Південно-Західного фронту як критичне і наполягав на тому, що треба залишити столицю України.

Такої ж думки додержувався і командувач Південно-Західним стратегічним напрямком С. М. Будений, за що був усунутий з посади. Адже, виходячи з обіцянок уряду США про те, що фронт до зими 1942-го року пройде західніше, Сталін вимагав утримувати Київ. Напрямок очолив маршал С.К. Тимошенко, який в ніяке оточення звичайно не вірив. А в ці години смертоносні танкові колони вгризалися у лівобережжя. Танкові колони Вермахту наганялися піхотними підрозділами, що одразу ж займали оборону фронтом на захід та схід. Рішення залишити місто прийшло з запізненням - фатальним запізненням. В середині вересня німецькі танкові групи з'єднались в районі Лохвиці (Полтавська область), внаслідок чого 4 радянських армії, зокрема 37-а, були оточені. Фашисти почали свій останній наступ на нечисленних захисників міста (частина підрозділів 37-ої армії виведена зі складу оборонців для ліквідації угрупування німців, що переправилися через Дніпро в районі села Окуниново). Німцям вдалося форсувати на північній ділянці КиУР річку Ірпінь, внаслідок чого наступного дня були захоплені Пуща-Водиця і Вишгород. Наказ Верховного Командування про відведення від Києва військ був відданий вночі 17 вересня 1941 року. Лише 17 вересня за декілька хвилин до остаточної втрати зв'язку із штабами армій М. П. Кирпонос встиг віддати наказ 5-й, 21-й, 26-й та 37-й арміям на прорив у східному напрямку. 18-го залишити КиУР дозволила Ставка. Радянські війська залишають Київ. В місто приходить хаос и анархія. Офіційно вважається, що 19 вересня, коли головні сили 37-ї армії відійшли на лівий берег, оборона міста трагічно закінчилася. Але горстка хоробрих солдат з гарнізону ДОТ-а на околиці Віти-Поштової про це не знала. До кінця грудня вони знищували гітлерівців: вдень з кулеметів, вночі різали поснулих. Зневірившись знищити цей ДОТ, німці замурували входи. Гарнізон бився доки останній солдат не загинув від голоду та ран…. Таким чином, героїчна оборона Києва тривала 71 день.

День 19 вересня видався похмурим. З південних та західних околиць міста доходила артилерійська канонада - останні захисники Києва з боями відходили, намагаючись затримати німецькі частини, що шалено рвалися в місто та дати можливість відійти своїм. Злетіли у повітря склади Видубецького монастиря. Вулиці міста були заповнені колонами солдат, підводами, упряжками артилерії. Ріками стікалися вони до дніпровських мостів. У другій половині дня німці увірвалися до міста та з ходу кинулися до мостів. Стовп вогню злетів над залізничним мостом імені Петровського. Страшний вибух потряс міст імені Бош, яким все ще відходили радянські частини та біженці. Люди та техніка попадали в ріку. Дерев'яним же Наводницьким мостом, також все ще відходили наші частини. Сапери вичікували до останнього. Лише коли перші німецькі мотоциклісти увірвалися на міст, його підпалили. Ті, хто знаходився на ньому в цей момент та частини, що обороняли міст, відходили на лівий берег вже палаючим настилом. Коли ж палаючим мостом кинулися німецькі автоматники, міст злетів у повітря. Влучним кулеметним вогнем спроби німців форсувати Дніпро з ходу було зупинено. Останнім впав в воду Дарницький залізничний. З болем в серці, понуро опустивши голови, залишали столицю України її захисники. 66 років тому 19 вересня 1941 р. Після 72 денної героїчної оборони Київ був залишений.

Багатьом із захисників Києва так і не судилося вирватися з Супійських та Трубіжських боліт, а тих, хто не прийняв смерть, чекав довгий німецький полон.

20 вересня в бою біля хутора Дрюківщина (Полтавська область) загинув командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник М.П.Кирпонос.

За підрахунками військових істориків тільки під Києвом німці втратили близько 100000 чоловік убитими і пораненими. Тривала і наполеглива оборона Києва зіграла важливу роль у зриві німецького плану "блискавичної війни" і затримала наступ фашистів на Москву.

Кирпонос загинув в бою, як і його штаб, як і штаби 5-ї та 21-ї радянських армій... В цей час німецькі частини наступали в смузі прориву шириною більше 400 км. Здавалося, що після цього найбільшого в історії Другої світової війни оточення Червона армія вже ніколи не отямиться від нищівної поразки. Один з часописів 20 вересня писав "Задиристо дзвонить німецький солдат в Києві переможним дзвоном. Знає це не гірше ніж його фюрер, та переживає тріумф: Цей ворог вже зламаний і ніколи вже не підніметься!".

Але помилялися вороги, зусилля більш ніж 600 тисяч загиблих під Києвом радянських солдат не були даремними. Своєю впертістю, незважаючи на безглузду впертість верховного командування, вони відволікли більшу частину сил двох німецьких армій з головного - Московського напрямку. Втративши під Києвом час, німецькі частини вимушені були штурмувати столицю СРСР в умовах початку зими. В цей же час радянському командуванню вдалося зосередити під Москвою ударні угруповання та рішучим ударом відкинути гітлерівців від міста. Так, буде ще дуже багато битв, адже та війна тільки починалася, але в листопаді 1943-го наші солдати знову винесуть весь тягар кривавих боїв за Київ і ворог змушений буде стрімголов тікати з священного міста на Дніпрі. Але все це буде набагато пізніше.

Схилимо ж голови перед пам'яттю тих, хто не дожив до цих днів, сподіваючись зупинити жорстокого ворога в важких умовах перших місяців тої проклятої війни.

Карта екскурсійного обє'кту № 11

Найменування об'єкта: ДОТ № 402 або "Парус"

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво 1,5 км через ліс, біля повороту р. Ірпінь.

Джерело інформації: свідчення членів клубу "Пошук"

Дата складання: 17.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Контрольний текст	Методичні прийоми
ДОТ № 402: тип "Б", побудований в 1937 р., мав три основних амбразури і дві амбразури на вході, одноповерховий, зруйнований власним гарнізоном. Назву отримав від розвернутого до неба вибуховою хвилею перекриття. За легендою від цього ДОТу йшов підземний запасний хід до 401 ДОТу.	Прийом попереднього огляду і прийом характеристики (додаток И, фото 27, 28)

Карта екскурсійного обє'кту № 12

Найменування об'єкта: ДОТ № 401, трьоповерховий

Місце находження: 19-й км Житомирської траси, поворот на ліво 2 км через ліс, поворот р. Ірпінь, біля озера.

Джерело інформації: Лемещук Н.М. "Героїчна оборона Києва". Київ, "Україна", 2000 р.

Дата складання: 17.02.2011 р.

Розробник: Тріпецька Марина Вячеславівна

Один з найвідоміших ДОТв - №: 401 у селі Білогородка (в 22 км від Києва і 8 км від Боярки). Він триповерховий, з потужним верхнім напівкапоніри і двома окремими амбразурами, врізаний в крутий схил над берегом річки. Довжина його ходів - близько півкілометра. В цьому ДОТі знімали філюм "Штольня".

ДОТ представляє собою найбільший підземний ДОТ з усіх ДОТів КиУРу. ДОТ побудований за індивідуальним проектом, має три яруси: наземний (класичний з двома кулеметними казематами і входом), перший підземний і основний, нижній підземний ярус з розгалуженою системою підземних комунікацій. Судячи по загальному плану ДОТу, наземний і перший підземний яруси представляли собою добре укріплений вхід в нижній підземний ярус. Тим не менш, наземний ярус мав самостійне оборонне значення, так як розташовувався на пануючій висоті, з якої можна було вести кругову оборону.

Нижній підземний ярус - це довгий коридор, що тягнеться зі сходу на захід, до обриву Ірпеня. Прямо в лінії обриву розташовані два окремі кулеметні каземати, які несли основне вогневе навантаження.

Каземати добре укріплені бетоном в обривистій берегової лінії. З річки до них не підібратися, з тилу теж складно обійти, тому що простір прострілювався з наземного ярусу ДОТа, що знаходиться метрах в 50-ти від Ірпеня. У каземати ведуть дві окремі галереї, які потім з'єднуються в один основний коридор, що тягнеться на схід. Далі коридор знову розділяється на дві галереї, що ведуть до двох самостійним виходів. Таким чином, ДОТ має 3 входи (2 з сходу і один - колодязь, що веде з наземного і першого підземного ярусів) і 4 кулеметних каземати (2 - в береговій лінії Ірпеня та 2 - у наземному ярусі ДОТу).

Інтерес представляє каземат, розташований праворуч від основного коридору (якщо йти від входу у напрямку до кулеметних казематів), в декількох метрах після злиття двох вхідних галерей. У підлозі каземату - металеві кріплення, у стінах і стелі - металеві труби (повітряні віддушини?). Швидше за все, тут знаходився генератор. Далі по основному коридору метрів 20 - нічого примітного (одні тупики зліва і справа), але зате потім! Зліва вхід у великий зал: висока стеля, ніякої коридорної зажатості! Можливо, це був зал засідань, а може бути - просто спальня. У будь-якому випадку - це найбільше і вражаюче приміщення ДОТу.

Через кілька метрів по основному коридору зліва знову незвичайна кімната: по висоті стелі і по ширині нагадує попередній зал, тільки разів у три коротше. Навпаки невеликий тупиковий каземат. Ще далі по основному коридору - зліва каземат. Ще кілька метрів і основний коридор трохи повертає вправо, вирівнюючись перпендикулярно береговій лінії. Відразу за поворотом ліворуч відходить галерея, що веде до сходів на перший підземний і наземний яруси ДОТу. Під сходами - колодязь (незрозуміло навіщо); в цілому колодязь вражаючий! Ще прямо - кілька тупиків і коридор роздвоюється на ліву і праву галереї, що ведуть до кулеметних казематів на береговій лінії.

Масовий героїзм радянських воїнів виявився тим чинником, котрий не врахувало німецьке керівництво, плануючи війну проти СРСР. Незважаючи па важкі умови початку війни, радянські воїни завзято билися з переважаючими силами противника. Навіть у випадку охоплення або обходу, а нерідко і в оточенні вони діяли стійко, мужньо і воліли загинути, але не здати ворогу займаних позицій.

Відгриміли кровопролитні бої і в Київському укріпленому районі. ДОТи виконали своє призначення сповна. Вони були захисниками, і вони ж залишилися братською могилою для багатьох з тих, хто захищав їх.

Поблизу міста і сьогодні можна побачити приземкуваті, сірі ДОТи і капоніри. Незважаючи на втрати і руйнування, вони вражають розмахом пророблених робіт. Тепер всі вони, втративши колишнє значення, не потрапивши у список офіційно визнаних пам'яток історії та культури, не тільки старіють, а й, що найгірше, навмисно піддаються руйнуванню. Багато ДОТів опинились у місцях дачної забудови і засипаються сміттям. Уцілілі бронековпаки місцеве населення зрізає на металобрухт, залишки обладнання розламані. Є ДОТи, в яких палили багаття, що зробило неможливим не тільки відвідини цих об'єктів, але навіть і звичайну фотозйомку.

Ставлення офіційних істориків до "Уровской" теми, як і державних організацій до самого УРу, - це, за рідкісним винятком, повністю байдуже.

Більш-менш систематичними і грунтовними дослідженнями як польовими, так і документальними займаються лише кілька невеликих груп любителів історії і одиночні любителі. Єдино, хто планомірно вивчає історію укріпрайону, - це Київський міський історико-патріотичний клуб "Пошук" під керівництвом Георгія Євтихійовича Ясєва.

Взагалі, комплекс оборонних споруд Київського укріпрайону, незважаючи на всі військові і сучасні руйнування, має величезний потенціал з організації екскурсійної роботи і туризму, але це вимагає зусиль з приведення ДОТів у належний вигляд.

Зрозуміло, що це робота не одного дня. Однак для того, щоб у майбутньому все-таки приступити до організації екскурсій, необхідно вже зараз подбати про збереження об'єктів. Перш за все, укріпрайону в цілому необхідно надати статус історико-культурного пам'ятника. Звичайно, що на кожен ДОТ охоронну табличку не повісиш, проте необхідно поблизу встановити охоронну зону, в межах якої заборонити виділення садових ділянок, житлове та промислове будівництво. У тих випадках, а їх уже чимало, коли ДОТи і інші оборонні споруди вже знаходяться в межах населених пунктів, садових товариств, сільськогосподарських і промислових об'єктів, потрібно проводити роз'яснювальну роботу про необхідність їх збереження.

Давно пора виділити пам'ятники фортифікації до спеціального розряду і виробити єдині заходи щодо їх охорони.

Тільки так ми зможемо передати нащадкам те, що було сплачено потом і кров'ю попередніх поколінь.

2. Історична довідка. Село Білогородка

Білгород став одним із важливих пунктів у системі оборони Києва. Вперше згадується в літопису 980 року.

В Х1 - Х11 столітті Білгород - резиденція київських князів. Зі сходу та півночі, де місто менше захистила природа, 991 року були споруджені потужні укріплення - високий вал та рів, які півколом оточували городище загальною площею 120 га. Городище складалося з двох частин - дитинця та "окольного града" з власними захисними спорудами. Вали збереглись до наших днів і сягають висоти 12 метрів.

Побудований як князівська фортеця, Білгород перетворився в значний ремісничо-торговий і духовний центр.

Під стінами міста не раз відбувались бої, які вирішували долю столиці Київської держави. Один з епізодів тривалої боротьби з печенігами відображений в легенді про "білгородський кисіль", записаної в літопису 997 року.

Про інший похід печенігів, яким завдали поразки дружини богатирів Альоші Поповича і Яна Усмошвеця, розповідається в літопису 1004 року. В 1136 році білгородці завдали поразки половцям (4,с.2).

На території городища виявлені залишки церкви Дванадцяти апостолів 1197 року та ще одного невідомого храму.

Місто зруйноване татаро-монголами 1240 року. В Х1У столітті Білгород увійшов до складу Литовської Русі, і з того часу перетворився на село. Спочатку воно належало Київському князівству; з 1471 року - Великому князю Литовському; після Люблінської унії 1569 року - Речі Посполитій.

За Богдана Хмельницького білгородський маєток віддано у володіння Софіївському монастирю. Коли Катерина П ліквідувала земельну власність духовенства в 1786 році, білгородські землі відійшли до державної скарбниці.

Після підписання Росією і Польщею Андрусівського перемир'я у 1667 році до Росії відійшла Лівобережна Україна, а також місто Київ з округою в одну милю. А після укладення Вічного миру 1686 року ця територія розширилася до річок Ірпінь та Стугна. На цій території було створено особливу територіально-адміністративну одиницю - Київську сотню Київського полку, яка проіснувала 115 років.

Полк у складі українських козаків та російських військовослужбовців забезпечував охорону києво-польського кордону, яка здійснювалась на спеціально обладнаних місцях, так званих форпостах та карантинних заставах.

В селі Білогородка діяли три форпости. Один з них був споруджений в північному кутку села - Ширмі - на правобережному узвишші річечки Лисухи в місці її впадіння в Ірпінь (17,с.204).

В 30-ті роки ХХ століття під час будівництва оборонних споруд Київського укріпленого району - ДОТів - вздовж річки Ірпінь, частина з них опинилась на місцях форпостів. Зокрема форпост на Лисусі зайняв кулеметний ДОТ -капонір №407.

У 1648 році Білогородська сотня Київського полку разом з повсталими селянами розбила польські маєтки в Будаївці, Гатному, Шпитьках.

У 1693 році спалахнуло повстання на чолі з Семеном Палієм. Полковник Палій вів через Білогородку Великим Шляхом на Фастів частини Київського полку. До нього приєднувалися жителі навколишніх сіл. На околиці села Бобриці донедавна була хата, яку в народі називали „хата Палія". (20)

У ХУШ столітті виник і набув значного поширення народний опір шляхетським порядкам на Правобережжі, який отримав назву „гайдамаччина".

Наприкінці 1768 року відбувся один з найгучніших нападів гайдамацької ватаги у складі жителів Петропавлівської Борщагівки та Білогородки на польські приірпінські села Гнатівку, Гореничі, Петрушки, Шпитьки та Некрашів. Прохід на лівобережжя і повернення назад загін здійснив через один з білогородських форпостів.

Після революції 1917 року Білогородка - центр розгалудженого сільськогосподарського виробництва.

Влітку 1941 року, коли німецько-фашистські загарбники намагалися з ходу захопити Київ, вони були зупинені на Ірпіні під древніми валами Білгорода - Білогородки, як це було з печенігами та половцями в прадавні часи.

Під час фашистської окупації в Білогородці та навколишніх селах діяла підпільна диверсійна група під керівництвом робітника київського заводу "Арсенал" І.О.Степанова.

Село звільнено від окупантів 6 листопада 1943 року.

За роки незалежності в Білогородці створено нові фермерські господарства та промислові підприємства, розвивається житлове будівництво.

І досьогодні в цьому районі збереглось чимало фортифікаційних об'єктів довоєнної пори, часів героїчної оборони міста, обеліски загиблим воїнам, встановлені вже після війни, пам'ятні знаки та меморіальні дошки.

Всі вони входять до складу Західної дільниці Поясу бойової слави міста-героя Києва.

туристичний екскурсія пам'ятка архітектура

Джерела інформації

1. Абрамович В.Ф. "Від укріплених районів до укріплених ліній". Рукопис.

2. Андрєєв Г.І., Вакуров І.Д. "Генерал Кирпонос". Київ, "Политиздат Украины", 1976.

3. Артеменко І.Т. "Маршал повернення не гарантував". Військові мемуари, Харків, "Регіон-інформ", 1998.

4. Баграмян І.Х. "Так починалася війна". Москва, "Молодь", 1971.

5. Біленко С.В. "Винищувальні батальйони в ВВВ". Москва, "Молодь", 1969.

6. "У битві за Київ". Сбірник./Пашко Я.Ю. Київ, "Молодь", 1973.

7. "Військовий енциклопедичний словник". Москва, "Молодь", 1984.

8. "Друга світова війна 1939-1945 рр..". Москва, "Молодь", 1958.

9. Гальдер Ф. "Військовий щоденник". Москва, "Воениздат" т.1, 1971.

10. Газета "Комсомольская Правда", № 195 от 25. 08. 81 г.

11. "Героїчий Київ"./Автомонов П.Ф., Київ, "Политиздат Украины", 1982.

12. "Інженерні війська". Москва, "Воениздат", 1982.

13. "Історія ВВВ Радянського Союзу 1941-45 рр..", Москва, "Госполитиздат", 1961.

14. "Історія Києва". Київ, "Наукова думка", 1985.

15. Євдокимов І.Ф. "Листи героїв оборони Києва". Київ, "Политиздат Украины", 1984.

16. "Київ - місто-герой". Київ, "Державне вид-во політичної літератури УРСР", 1961.

17. "Київський Червонопрапорний", Нариси історії КВО 1919-88 рр.., Київ, "Политиздат Украины", 1989.

18. Куманев Г.А., Чайковський А.С. "Чекісти стояли на смерть". Київ, "Политиздат Украины", 1989,

19. Лемещук Н.М. "Героїчна оборона Києва". Київ, "України", 2000.

20. "Літо 1941. Україна. Документи і матеріали. Хід подій "/Замлінского В.А. Київ, "Україна", 1991;

21. Малаков Д.В. "Київ 1941-1943рр." Фотоальбом. Київ, «Кий", 2000.

22. "Миттєвості війни". Фотоальбом. Київ, "спаду" ЛТД, 1994.

23. Москальов Ф.С. "За секунду до вибуху". Київ, "Политиздат Украины", 1971;

24. Москаленко А.З. "Київ". Москва, "Политиздат Украины", 1978.

25. Москаленко К.С. "На південно-західному напрямку 1941-1943", кн.1. Київ, "Политиздат Украины", 1984.

26. Моргун Ф.Т. Безсмертна душа України: Задовго до салютів: Правда про генерала Кирпоноса. Полтава: "Полтавський літератор", 1995.

27. Оборона столиці України міста Києва від гітлерівських військ і її значення та вплив на бойові дії на радянсько-німецькому фронті у 1941 році / Ясєв Г.Є. "Героїчна оборона міста Києва 11 липня - 19 вересня 1941 року"

28. Стогний К. Тени укрепрайонов.// Podrobnosty.ua/progects/09.12.2002.

29. Павлик В.С. Киевский укрепрайон: Документы, факты, свидетельства. - К.: Поисково-издательское агенство "Книга памяти Украины - город-герой Киев", 2005.

30. Ясєв Г.Є. Вартові героїзму і звитяги: Київський Укріпрайон. Книга пам'яті України - місто-герой Київ, Київський міський історико-патріотичний клуб "Пошук". - К.: Пошуково-видавниче агенствоо "Книга пам'яті України", 2001.

31. http://1000years.uazone.net/

32. http://liniastalina.narod.ru/

33.http://www.retrospicere.narod.ru/1-barbarossa1941/barbarossa1941_999_3.htm

Размещено на Allbest.ru

...