Рекреаційно–туристські ресурси Рівненської області

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Вступ

Рівненська область (до 1991 року -- Ровенська область) -- область в Україні. Розташована на північному заході країни. Площа області становить 20,1 тис. кмІ (3,3 % площі території України). Населення області становить 1,2 мільйона осіб. Центр області -- місто Рівне. Утворена 4 грудня 1939 року. До складу області входять 16 районів, 4 міста обласного підпорядкування, 7 міст районного підпорядкування, 16 селищ, 1002 сільський населений пункти. Рівненщина межує з Берестейською та Гомельською областями Білорусі, Житомирською, Хмельницькою, Тернопільською, Львівською та Волинською областями.

У роки Другої світової війни під час окупації місто Рівне було центром рейхскомісаріату «Україна».На Рівненщині є понад 100 родовищ 14 видів корисних копалин.Понад 850 тисяч гектарів становить площа лісового фонду області, а загальний запас деревини становить 103 мільйони кубометрів.Експлуатаційна протяжність залізничних колій в області становить 588 кілометрів, протяжність автомобільних шляхів -- 7535 кілометрів.

Територією Рівненщини протікає 170 великих та малих річок. Найбільші з них -- Прип'ять, Стир, Горинь, Случ. Останні з них належать до басейну ріки Прип'ять. На території області -- 52 озера, загальна площа яких понад 260 квадратних кілометрів. Найбільші озера -- Нобель, Біле, Острівське. В області діє 225 промислових підприємств. На Рівненщині працює понад 680 сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання.

Рівненщина -- європейський монополіст базальту.

Обласний центр славиться Успенською церквою. Вона побудована 1756 р. і знаменита тим, що тут перед битвою з поляками молився Іван Гонта з гайдамаками. Туристам показують

Розділ I. Ресурсно - рекреаційний паспорт Рівненської області

1.1 З історії Рівненщини

Прапор Рівненської області затверджено 11 грудня 2001 року. Необхідно підкреслити те, що прапор витриманий в державних кольорах України. Полотнище розбито по-вертикалі на три частини. Як би це було не дивно, але центральна частина блакитного кольору, по краях - частини жовтуватого кольору. У центрі блакитної частини герб Рівненської області. На гербі зображено історичний герб Волині - срібний розширений хрест в червоному полі, у нижній частині щита козацька шабля, книжка і перо на зеленому полі. Звичайно ж, всі ми дуже добре знаємо те, що щит-картуш увінчаний золотим тризубом. Блакитний колір символізує красу і величність, срібний - невинність і чистоту, зелений - надію, радість, повний добробут, щедрість. Чітка дата його створення і 1-е застосування незрозуміло. Невідомий і його творець. Треба сказати те, що в 2-ій половині ХVІІІ століття після входження Правобережної України, а в її склад і Волині до Російської імперії, був затверджений герб повітового центру, тодішньої Волинської губернії. Перше його виникнення це вересень 1939 року. Зображення герба містечка розташовується на будівлі міської Ради, в залах, де проводяться сесії міської Ради. При заїзді в м. Рівне, відтвореного зображення герба міста, незалежно від його розмірів, постійно зобов'язана точно відповідати кольоровому або чорно-білому зображенню. Рівненська область розташована в північно-західній частині України і займає територію 20,1 тисячі квадратних кілометрів. Територія області була заселена ще в добу пізнього палеоліту, тобто приблизно 40-10 тис. років тому, про що свідчать численні археологічні знахідки. Рівненщина є складовою частиною Великої Волині - історико-етнографічного району України. Цей регіон у VI-VII ст. населяло плем'я дулібів-волинян. У Х ст. Волинь, у тому числі й наша земля, входила до складу Володимирського князівства. По берегах річок Горині, Случі, Стиру, Ікви виникли численні поселення та укріплення. Визначну роль у тогочасній історії краю відіграли Дорогобуж і Пересопниця, які в ХI-XII ст. були центрами удільних князівств Погоринської землі. На Північному Погоринні деякий час існували також удільні Степанське і Дубровицьке князівства, які входили до складу турово-пінських земель. Сучасна територія області - частина земель історичної Великої Волині. Життя тут вирувало з давніх-давен. Зокрема, виявлено залишки поселень

первісної людини-кроманьйонця, заснованих понад 15 тисячоліть тому. Родовід цієї землі сягає корінням до древніх слов'янських племен дулібів і волинян, древлян і дереговичів. Значна кількість міст Рівненщини має багатовікову історію (Гоща, Здолбунів, Радивилів), частина наближається до свого тисячолітнього рубежу (Острог, Рівне, Корець), ще окремі ведуть відлік часу вже друге тисячоліття (Дубно, Дубровиця). У Х-ХІУ століттях регіон входив до складу Київської Русі, Волинсько-Галицького князівства, перебував під владою феодальної Литви та Польщі. Перша згадка про Рівне в історичних документах датується 1283 роком. Це запис латинською мовою у польській хронiцi "Рочнiк капiтульний краковскi". У грамоті 1434 року місто в числi iнших волинських поселень фігурує як власнiсть луцьких шляхтичiв Дичкiв. А в документi, позначеному 1461 роком, йдеться про його продаж: Iвашко Дичко продав Рiвне "за 300 кiп широких грошей чеської лiчби" князевi Семену Васильовичу Несвiцькому, представнику русько-литовської династiї Гедимiновичiв. Пiсля смертi князя в 1479 році місто переходить у власність його дружини Марії, яка стала йменувати себе княгинею Рiвненською. На той час населений пункт нагадував у планi трикутник. Звiдси й символ давнього мiського герба - брама, вiдкрита на три боки для в'їзду. У 1492 році польський король та великий князь литовський Казимир Ягайло надав Рівному Магдебурзьке право. З 1518 по 1621 роки воно перебувало у власностi князiв Острозьких. У 1538 році містечко з околицями та ближніми селами відійшло до Іллі Острозького, який одружився з позашлюбною дочкою короля Сигiзмунда I Беатою Костелецькою, не проживши пiсля цього й року i не дочекавшись народження доньки. Згiдно з духовним заповiтом, Рiвне перейшло в управлiння дружини, але не у власнiсть. Це стало причиною трагедії доньки князя Гальшки Острозької, яку мати прагнула силоміць вiддати замiж, аби тим самим позбавити прав на володiння. Історiя набула свого часу широкого розголосу, ставши згодом поширеною темою у творах польської, української та російської літератур. Наприкінці ХIV та початку ХV століть краєм прокотилася хвиля селянсько-козацьких повстань під проводом Косинського, Лободи, Наливайка. Занепокоєні зростанням козаччини, королiвськi урядники в 1625 роцi вели у Рiвному переговори з козаками щодо укладення угоди з Рiччю Посполитою. Влiтку 1651 року область стає центром визвольних змагань українцiв пiд проводом Богдана Хмельницького. У червні цього року відбулася відома в історії Берестецька битва. В ходi боїв край не раз переходить з рук в руки. У 1667 році за Андрусiвською угодою полякiв з Московiєю Рiвненщина з Волинськими землями вiдiйшла до Речi Посполитої, цього ж року тут лютувала страшна чума. У другiй половинi ХVII та на початку ХVIII століть Рiвне належало до володiнь рiзних магнатiв - Замойських, Конєцпольських, Валєвських, а з 1723 року майже на пiвтора столiття переходить у власнiсть польських шляхтичiв Любомирських, які на той час були найбагатшим родом на Волинi, а можливо і в цілій Польщi. У 1792 році на Рiвненшині перебував нацiональний герой Польщi генерал Тадеуш Костюшко, який приїздив до тодiшньої господинi рiвненського палацу Людвiки Любомирської - предмету свого юнацького кохання. У 1793 році вiдбувся другий подiл Польщi, внаслідок чого край переходить до Росії. Рiвне набуло статусу повiтового центру в складi новоутвореного Волинського намiсництва (згодом губернiї). Новий статус дещо пожвавив життя містечка. Сюди приїздили i облаштовувалися чиновники, створювалися елементарнi побутовi зручностi (кiнний транспорт, пошта i таке інше). У 1857 році краєм пролягла шосейна дорога Київ-Брест, а в 1873 - залiзнична колiя мiж цими мiстами, у 1912 році введено в дiю першу електростанцію. В ході I світової війни Рiвненщина тривалий час була прифронтовим регіоном. З 1917 по 1920 рік край почергово перебував пiд владою австро-нiмецьких, польських та більшовицьких окупацiйних вiйськ. У квiтнi-травнi 1919 року в Рiвному тимчасово працював уряд Української Народної Республiки, розміщувалось вiйсько Директорiї. У 1920 році регіон зайняли польськi вiйська, i він стає складовою Польської держави. Незважаючи на репресiї з боку влади, тут продовжується українське культурне життя, активно працюють громадськi органiзацiї нацiонально-патрiотичного спрямування - "Просвiта", "Пласт", Союз українок та iншi, а також нелегальнi органiзацiї, найвпливовiшi з яких - ОУН та КПЗУ. У вересні 1939 року, коли, вiдповiдно до пакту Молотова-Рiббентропа, захiдноукраїнськi землi вiдiйшли до СРСР, було утворено Рiвненську область у складi УРСР. Пiд час фашистської навали Рівне перетворилося на своєрідну "столицю" окупованих українських земель. З вересня 1941 року тут розмістилися "Райхскомiсарiат України" і резиденцiя гауляйтера. З листопада почалися страти євреїв та винищення в'язнiв концтаборiв.  Пiсля терористичних актiв М. Кузнєцова проти високопоставлених нiмецьких офiцерiв фашисти масово розстрiлювали заручникiв - в'язнiв буцигарні. Незважаючи нi на що, в області вiдроджувалися українськi громадськi та нелегальнi органiзацiї, вона стає одним iз центрiв українського нацiонально-визвольного руху. В цей час засновано газету "Волинь" (головний редактор - письменник Улас Самчук). Довкола неї гуртувалися вiдомi дiячi руху опору, такi як Олена Телiга, Олег Ольжич, Нiл Хасевич, iншi. Активно діяла низка радянських підпільних організацій. У лютому 1944 року край був звiльнений вiд фашистiв. У 1950 роцi завершено вiдбудову зруйнованого вiйною господарства, а на 60-80-тi роки припадає перiод iнтенсивного зростанння: стали до ладу нові потужні пiдприємства, такі як Рiвненський льонокомбiнат, гiгант хiмiчної промисловостi - підприємство "Азот", ряд iнших. У 1997 роцi вiдкрито аеровокзал мiжнародного класу. В кiнцi 80-х рокiв з початком реальних послаблень у внутрiшнiй полiтицi радянського режиму пiд час перебудови на теренах області вiдроджується нацiонально-визвольний рух. У 1988 роцi створено першi осередки Товариства української мови iм. Тараса Шевченка, дещо пiзнiше - Народного Руху України .11 червня 1991 року ухвалено постанову Президiї Верховної Ради УРСР, де визначалось: "З урахуванням правил українського правопису надалi iменувати мiсто Ровно - Рiвне, а Ровенську область - Рiвненською". Історія краю тісно пов'язана з просвітництвом. Тут жили і творили видатні постаті української культури і писемності. Наша земля дала світу Пересопницьке Євангеліє, на якому присягають президенти на вірність народу України. У Рiвненськiй гiмназiї в 1844-1845 роках викладав iсторик, письменник та громадсько-полiтичний дiяч Микола Костомаров, у 1866-1871 - навчався письменник-гуманiст Володимир Короленко. З першим вищим навчальним закладом східнослов'янських народів - Острозькою слов'яно-греко-латинською академією, заснованою у 1576 році, пов'язується ренесанс українського народу. Тут вперше поєдналися два типи культур: візантійська і західноєвропейська. Серед випускників академії - гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, перший ректор Києво-Могилянської академії Іов Борецький, лаврський архімандрит Єлисей Плетенецький, письменник Мелетій Смотрицький, автор знаменитої “Палінодії” Захарія Копистенський, відомий церковний і культурний діяч Ісакія Борискович та ін. Другого ректора Острозької академії Кирила Лукаріса було обрано Олександрійським, а згодом - Константинопольським патріархом. В острозькому культурному осередку разом з академією постало найпотужніше тогочасне видавництво - кирилична друкарня Івана Федорова (Федоровича). Тут побачили світ перший слов'янський Буквар, перше східнослов'янське довідково-бібліографічне видання, перший в Україні друкований поетичний твір, найвидатніша пам'ятка вітчизняної культури та друкарства, перше у світі повне видання Святого Письма старослов'янською мовою - Острозька Біблія. Ця Біблія знаменувала собою духовну силу, яка єднала всіх сповідників православної віри, довела, що старослов'янська, поряд із латинською та грецькою, також є мовою світової культури. Рівненщина багата на історичні та архітектурні пам'ятки. На державний облік взято 1088 пам'яток археології, 1761 - історії, 84 - монументального мистецтва. Серед них: комплекс пам'яток державного історико-меморіального заповідника "Поле Берестецької битви" в с. Пляшева Радивилівського району; Мурована, Кругла, Татарська вежі ХІУ ст., Богоявленська церква ХУ ст. у м. Острог; Межиріцький монастир ХУ ст. в с. Межирічі Острозького району; палаци князів Острозьких і Любомирських ХУІ-ХУІІІ ст. в м. Дубно та інші. Відновлено археологічні дослідження літописних міст Дорогобуж (Гощанський район) та Пересопниця (Рівненський район).

1.2 Геополітичне положення області

Серед багатьох понять ґеополітики особливе місце займає ґеополітичне положення. Воно є складовою частиною ґеополітичного розвитку, ґеополітичної ситуації та певною мірою визначає ґеополітичні інтереси. Виступаючи одночасно як ресурс і як об'єктивне обмеження розвитку держави, ґеополітичне положення має велике самостійне значення, впливає на вирішення численних економічних, соціальних, політичних і дипломатичних проблем державного рівня. До останніх, зокрема, належать розвиток паливно - енергетичного, агропромислового, військово-промислового та інших виробничих комплексів. Серед геополітичних понять геополітичне положення містить найбільшу географічну складову. Воно тісно пов'язано з відомими категоріями, що відображають різні види положення (географічне, природно-, економіко-, суспільно -географічне тощо), маючи спільні з відповідними визначеннями моменти. Область розташована на північному заході України. На півночі межує із Брестською, на північному сході -- з Гомельською областями Білорусі, на сході -- з Житомирською областю, на південному сході -- із Хмельницькою, на півдні -- з Тернопільською, на південному заході -- зі Львівською, а на заході -- з Волинською областями України. Цими днями виповнюється 60 років із часу масового переселення українців із їх етнічних земель на Холмщині, Лемківщині, Підляшші та Надсянні. За твердженнями істориків, насильницьким виселенням, яке сталося за мовчазною згодою керівників тодішніх режимів, було охоплено понад півмільйона громадян. Холмщина й суміжне з нею Підляшшя - це історична територія на лівому березі Західного Бугу, яка з давніх часів була заселена українцями. Холмсько-підляські землі часто переходили під юрисдикцію різних держав, геополітичне становище було таким, що жодна європейська війна не обминала цих країв, але найбільшого нищення Холмщина зазнала під час Першої і Другої світових війн, що призвело до трагічних наслідків.

1.3 Екологічний стан області

Згідно з експертизою, найбільшими екологічними проблемами Рівненщини є забруднені річки та озера, низька якість питної води в колодязях та високий рівень викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Погіршують якість водних басейнів скиди недоочищених та неочищених стічних вод комунальних підприємств області. Ріки області належать до басейну Прип'яті і живляться в основному за рахунок талих снігових вод, у меншій мірі - ґрунтових вод та атмосферних опадів. Найбільші з них - Горинь, Стир та притока Горині - Случ. Найбільші серед озер - Нобель (4,7 км2) та Біле (4,5 км2). Нобель розташоване в заплаві Прип'яті, його максимальна глибина 11,3 м. Є також значна кількість озер у заплавах Горині, Стиру, Веселухи. Якщо світова криза виявиться нетривалою і промисловість Рівненщини буде розвиватись, то, відповідно, будуть збільшуватись скиди стічних вод і у 2012 році їхня кількість перевищить показник 2007 року на 65 відсотків. Якщо ж криза виявиться важчою, то скиди незначно зменшаться і це на деякий час покращить стан річок. Загалом, незадовільний екологічний стан має лише один район області -- Рівненський. А Зарічненський, навпаки -- має зразково-еталонну екологію. Стан восьми районів області оцінюється як добрий та шести -- як сприятливий. Найбільш забрудненою викидами промисловості є територія Здолбунівського, Рівненського, Радивилівського, Острозького та Костопільського районів. Це підтверджується і медичною статистикою, адже найчастіше хворіють мешканці Острозького району, краще здоров'я мають люди, які проживають у південних районах області. Серед найбільш поширених хвороб жителів Рівненщини є хвороби органів дихання, системи кровообігу, сечостатевої системи та шкіри. Взагалі, всього в Рівненській області налічується 170 річок, загальна довжина яких становить 4,45 тис. км. Крім цього на території Рівненщини протікає 1204 невеликих водотоків. Вода виступає як одне з чудесних природних утворювань, що визначає характер і спрямування більшості природних процесів на Землі, в тому числі відіграє вирішальну роль у виникненні та розвитку життя на планеті. Разом з тим вода часто виступає критеріям господарського освоєння території, безпосередньо впливаючи на процеси розміщення і спеціалізації виробництва. Неможливо переоцінити роль води в екологічному аспекті ( як основної передумови існування всіх форм органічного світу, як одного з головних приймачів переносників забруднень і захворювань тощо). Наразі напружена ситуація з водними ресурсами частково зумовлена природними чинниками (насамперед, мова йде про територіальну і часткову нерівномірність, розподілу підземного і особливо поверхневого стоку,) а головним чином викликана комплексом антропогенних причин. Особливо напружено склалася ситуація з водокористуванням та охороною поверхневих вод. Всі проблеми водних ресурсів розпочинаються через неконтрольований скид у водні ресурси стічних вод, що містять речовини, або продукти їх трансформації у воді, для яких встановлені ГДК, а також речовини, для яких не розроблені методи аналітичного контролю стічних вод, які можуть бути зміщені шляхом організації безстічного виробництва, застосування раціональної технології максимального використання у системах зворотного очищення та знезаражування. Основними методами роботи вважають теоретичні та аналітичні методи, на базі яких побудований весь етап проведення даної роботи. Теоретичні методи передбачають висвітлення стану даної річки та мають повну теоретичну інформацію про стан річок Рівненської області. Обґрунтування якості води в річках та управління станом поверхневих вод області є першочерговим завданням.

Основні можливі заходи щодо покращення екологічного стану річок Рівненської області :

- контроль господарської діяльності у басейні річки місцевими органами виконавчої влади згідно з чинним законодавством, участь у цьому громадськості ; - припинення розорювання берегових смуг, позначення їх на місцевості ; - нормування випасу худоби і птиці у річковій долині ; - поступове виведення із річкової долини господарських та житлових будівель, що мають шкідливий вплив на р. Устя ; - збір, відстоювання або очистка дощових вод з урбанізованих територій; - створення лісових або чагарникових насаджень у річковій долині ; - охорона у річковій долині місць зростання рідкісних видів рослин; - створення організації із захисту дослідження річки з представництвом державних структур та громадськості.

1.4 Актуальні та потенційні види туризму на території Рівненської області

Стрімкі темпи зростання туристичної галузі в сучасних умовах дозволили їй зайняти важливе місце серед лідерів світової економіки, оскільки сьогодні на частку туризму припадає близько 12% світового валового продукту, понад 30% обсягів послуг світової торгівлі та 7% загального обсягу інвестицій. Безпосередньо у сфері надання туристичних послуг працює понад 260 млн.чол. Послуги подорожуючим надають також такі галузі, як транспорт, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання та торгівля. Результати досліджень та економічні розрахунки доводять, що обслуговування одного іноземного туриста в країні гарантує 5-10 додаткових робочих місць.

Саме туризм часто є каталізатором, що спричиняє як активний розвиток окремих галузей економіки, так і соціально-економічний розвиток цілих країн. Крім того, ця галузь підтримує національні традиції, стимулює розвиток народних промислів, вимагає збереження природи і створення сприятливих соціальних умов для свого розвитку.

Рівненщина є одним з тих регіонів нашої держави, що поправу може називатися туристичним краєм і здатен задовільнити потреби найвибагливішого туриста. Адже, тут усе, починаючи від значного природного потенціалу, збережених стародавніх традицій та звичаїв до унікальних об'єктів історико-культурної спадщини, здатне зацікавити подорожуючих. Так, до природно-рекреаційного фонду області віднесено майже 270 територій та об'єктів, з них - 26 об'єктів загальнодержавного значення. Рівненщина має один з найвищих показників залісненості території - 36 % або 850 тис. га лісу.

До переліку історичних міст України, затверджених Указом Президента України, віднесено 13 населених пунктів Рівненщини. Серед них такі міста як Рівне, Дубно, Корець, Острог, Дубровиця, Радивилів, Березне, селища міського типу Володимирець, Гоща, Клевань, Мізоч, Млинів, Степань.

На території Рівненщини розташовані державні історико-культурні заповідники міст Дубно та Острога та державний історико-меморіальний заповідник „Поле Берестецької битви”. Крім того, в області нараховується майже 1100 пам'яток археології, 1800 пам'яток історії, 340 пам'яток архітектури, понад 90 пам'яток монументального мистецтва. Серед них унікальними туристичними об'єктами не тільки в Україні, а й в Західній Європі загалом можуть стати діюча вузькоколійна залізниця Антонівка-Зарічне та Тараканівський форт.

На Рівненщині проводиться понад 15 різножанрових міжнародних фестивалів та конкурсів. Деякі з них, як наприклад „Древлянські джерела”, поступово перетворюються на якісний фестивальний туристичний продукт області. Інші, такі як „ Коляда ”, „ Нобельська премія ”, „ Біле озеро ”, „Тарас Бульба” повинні також стати візитною карткою області.

Вже в 2005 році з метою просування обласного туристичного продукту на всеукраїнський та міжнародний рівень проводилася широка рекламна кампанія міжнародного фестивалю „ Древлянські джерела ”, рок-фестивалю „ Тарас Бульба ”, молодіжного мистецького соціально-екологічного фестивалю „ Біле озеро” шляхом розповсюдження інформації через мережу Інтернет та рекламних буклетів на міжнародних виставках, ярмарках.

Промисловий потенціал сконцентрований в Рівному, Дубно, Кузнецовську, на частку яких припадає близько 70% всього виробництва (у тому числі Рівне - вище 45%). У поточний час до 95% всієї економіки засноване на бартерній системі. До більш відвідуваним туристами об'єктів належать: Муніципальні історико-культурні заповідники в м. Острог, Дубно, історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», Муніципальний музей-заповідник «Козацька могила», монастир-фортеця ХV - ХVI ст.; Луцька арка ХVI вв.; Синагога ХVI ст.; Троїцький монастир-фортеця ХV - ХVI ст., замок 1550 р. та ін монументи.

Туристична інфраструктура області нараховує 56 санаторно-оздоровчих закладів та понад 35 готелів і мотелів. Тривала відсутність чітких механізмів обліку засобів розміщення усіх форм власності, контролю за послугами, що вони пропонують та добровільна сертифікація цих послуг призвели до того, що інформація про наявні в області готелі є лише наближеною до дійсності і не дає повного уявлення про рівень їх сервісу. А, отже, відсутні й гарантії того, що споживач отримає той спектр послуг, за які здійснює оплату.

Зрозуміло, що така ситуація не могла й надалі залишатися безконтрольною. В результаті тривалої роботи у цьому напрямку постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 року № 297 затверджено Порядок надання послуг з тимчасового розміщення (проживання), що регулює питання надання юридичними та фізичними особами відповідних послуг.

Для ознайомлення з основними положеннями згаданої постанови протягом червня-липня цього року проведено дві наради під головуванням заступника голови облдержадміністрації з суб'єктами підприємницької діяльності та зацікавленими установами і організаціями. Проте, це лише початок тривалого процесу налагодження механізму реєстрації засобів розміщення та процесу сертифікації і категоризації готелів, що має на меті підвищення рівня готельного обслуговування в області.

Сьогодні в області зареєстровано 56 суб'єктів туристичної діяльності, серед них 10 туроператорів. За результатами державної статистичної звітності спостерігається позитивна динаміка показників роботи туристичних підприємств. Так, обсяг наданих туристичних послуг протягом першого півріччя 2006 року становить понад 5,5 млн.грн., що на чверть перевищує відповідний показник минулого року, до бюджету туристичними підприємствами сплачено 353,4 тис.грн. (приріст майже на 20 %). Кількість іноземних туристів, що обслуговувалися туристичними підприємствами області протягом січня-червня ц.р. зросла на 10 % і становила 1315 чол., а кількість туристів, що виїжджали за кордон протягом цього ж часу зменшилася на 1 % (2636 чол.). Відповідно на 1% та 2,8 % зросла кількість внутрішніх туристів та екскурсантів. Недосконалість державної статистичної звітності в галузі туризму не дає можливості обрахувати весь прибуток, який отримує область від перебування туристів на її території. Адже робота туристичної фірми - це тільки один з видів туристичного споживання. За методикою та рекомендаціями Всесвітньої Туристичної Організації, затвердженими і в Україні, визначаються види товарів та послуг, частка продажу яких припадає на туристичне споживання. Згідно цієї методики в 2005 році мінімальна кількість туристів на території області становила близько 450 тис чол., а їх витрати склали майже 70 млн. грн. Цифра на перший погляд нереальна, але обґрунтована економічними підрахунками.

З метою активізації розвитку туризму в області розроблена та реалізується регіональна програма розвитку туризму до 2010 року, схвалена розпорядженням голови облдержадміністрації № 662 від 15 листопада 2002 року та затверджена рішенням обласної ради № 102 від 27 грудня 2002 року.

На виконання заходів регіональної програми створено бази даних, зокрема, про санаторно-оздоровчі заклади, розміщення закладів громадського харчування. Вже традиційно Рівненщина бере участь в спеціалізованих галузевих виставках і ярмарках, зокрема у Міжнародному туристичному салоні, Міжнародній туристичній виставці „Україна - подорожі та туризм”, Всеукраїнській виставці-ярмарку „Українське село запрошує”, Всеукраїнській виставковій акції „Барвиста Україна”. За результатами роботи кожної з виставок Рівненську обласну державну адміністрацію відзначено дипломами організаторів за активну участь та розвиток внутрішнього туризму.

Особливо актуальним для області є розвиток сільського туризму. Для цього є хороші природні і людські ресурси. Крім того, сільський туризм дає можливість розв'язати низку проблем соціально-економічного розвитку села, створити нові робочі місця, особливо для жінок, стимулювати розвиток сфери послуг - розважальних, транспортних, торгівлі, зв'язку, служби побуту. Розширюються можливості реалізації продукції особистого підсобного господарства. Крім того, виникає потреба в сувенірній продукції, а це в свою чергу сприяє розвитку та збереженню народних ремесел.

Сектором з питань туризму і курортів облдержадміністрації в 13 районах області спільно з представниками Кластеру сільського туризму „Оберіг” (Хмельницька область) проведено навчальні семінари „Сільський туризм - нові можливості для подолання безробіття в сільській місцевості”. Учасники семінарів, яких зацікавила перспектива розвитку сільського туризму, взяли участь у виїзному семінарі, що проходив в смт Гриців Хмельницької області. Як результат, на сьогодні в області надають послуги сільського туризму 20 власників агросадиб в Березнівському, Демидівському, Радивилівському, Зарічненському та Рівненському районах.

Одним з важливих заходів регіональної програми розвитку туризму є проведення прес-турів для представників засобів масової інформації. Так, з метою популяризації екскурсійного та внутрішнього туризму у липні 2006 року проведено прес-тур з екстремального туризму для представників місцевих засобів масової інформації, а також прес-тур лісовими і мисливськими господарствами області для журналістів провідних всеукраїнських видань. В останньому взяли участь представники газет „ Дзеркало тижня ”, „ Аргументи і факти ”, „ Українська туристична газета ”, „ Факти ”, „ Панорама ”, „ Газета по-київськи ”, журналів „ 10 дней ”, „ Мандри ”, „ Наталі ”, а також кореспонденти інформаційного агентства „УНІАН ” та Національної туристичної організації. За результатами прес-туру опубліковано низку позитивних публікацій. Здійснюється робота щодо підтримки та впровадження інноваційних проектів в галузі туризму. Так, в області проводяться роботи щодо створення садиби „Ремісничий екохутір „Плугаки” в с.Дермань-1 Здолбунівського району. Це один з перших реальних проектів „живої” музейної садиби в Україні.

Для того, щоб такі проекти були не поодинокі і реалізовувались в кожному районі та місті області, необхідно започаткувати проведення конкурсу на кращий інноваційний проект в галузі туризму. З метою поширення інформації про туристичні можливості Рівненщини сектором з питань туризму і курортів облдержадміністрації підготовлено ряд рекламно-інформаційних матеріалів: туристичну карту-схему Рівненської області, буклети „Запрошує Рівненщина”, „Рівненщина фестивальна”, „Вузькоколійна залізниця”, набір листівок „Рівненщина”, в яких висвітлено основні туристичні маршрути, об'єкти та події на теренах області, підготовлено відеофільм „Рівненщина запрошує”; створено WEB-сторінку „Рівненщина туристична”, розроблено методичні рекомендації з розвитку сільського туризму. Розпочато роботу щодо виготовлення туристичного путівника Рівненської області.

Територію області пересікають 3 міжнародні транспортні коридори. Найбільший з них - Київ-Чоп. Щороку зростає потік автотуристів, що користуються згаданим транспортним коридором. З метою підтримки існуючих туристичних маршрутів, популяризації внутрішнього туризму сектором з питань туризму і курортів облдержадміністрації спільно з Державною службою автомобільних доріг в Рівненській області на основних транспортних магістралях встановлено інформаційні табло, на яких вказано напрямок та відстань до історико-культурних, архітектурних і природних пам'яток області.

Вивчається питання створення у м.Дубно Центру туристичної інформації. Однак, незважаючи на швидкі темпи розвитку, туристична галузь, як України загалом так і Рівненщини зокрема, має безліч проблемних питань, які необхідно вирішити найближчим часом. Основними серед них є:

- забезпечення державної підтримки розвитку туризму в Україні;

- активізація розбудови курортної сфери;

- відпрацювання механізму створення сприятливих умов для залучення інвестицій, спрямованих на будівництво нових та реконструкцію діючих об'єктів туристичної і курортно-рекреаційної сфер, спрощення процедури узгодження інвестиційних проектів;

- реалізація комплексу заходів для розвитку масового внутрішнього туризму, передусім соціального туризму, як чинника підвищення якості життя громадян України;

- розбудова туристичної інфраструктури за напрямками міжнародних транспортних коридорів та створення системи безпеки туристів;

- ефективне й раціональне використання пам'яток культурної спадщини для розвитку туризму;

- активізація розвитку дитячого, молодіжного та сільського туризму.

Належне вирішення цих та багатьох інших питань дозволить значно пришвидшити розвиток туристичної сфери області, створити відповідну туристичну інфраструктуру, що в свою чергу призведе до збільшення кількості нових робочих місць, податкових надходжень, поліпшення загального інвестиційного клімату.

Розділ II. Рекреаційно - туристські ресурси регіону

2.1 Унікальні ландшафтні та природні об'єкти

рекреаційний туристський рівненський

Дермансько-Острозький національний природний парк --

природоохоронна територія на території Здолбунівського та Острозького районів Рівненської області. Природний парк створено 11 грудня 2009 року згідно з указом президента України Віктора Ющенка з метою збереження цінних природних територій та історико-культурних об'єктів. До території національного природного парку «Дермансько-Острозький» погоджено в установленому порядку включення 5448,3 гектара земель державної власності, а саме: 1647,6 гектара земель, що надаються (у тому числі із вилученням у землекористувачів) національному природному парку в постійне користування, і 3800,7 гектара земель, які включаються до його складу без вилучення.

Рівненський природний заповідник -- другий за розміром заповідник в Україні, знаходиться в Рівненській області. У заповіднику представлені болота всіх типів, які зустрічаються на Українському Поліссі. Найбільшою різноманітністю боліт визначається Білоозерська ділянка, де добре представлені болота з багатим живленням -- низинні (евтрофні). На решті ділянок переважають сфагнові болота.

Територія заповідника складається з чотирьох окремих ділянок, які з 1984 року мали статус заказників загальнодержавного значення:

ландшафтний заказник «Білоозерський» (Володимирецький район),

загальнозоологічний заказник -- «Перебродівський» (Дубровицький та Рокитнівський райони),

ботанічний заказник -- «Сира Погоня» (Рокитнівський район),

гідрологічний заказник -- «Сомине» (Сарненський район).

Згідно з фізико-географічним районуванням України територія заповідника належить до Волинського Полісся зони мішаних лісів. Білоозерський масив заповідника входить до Верхньоприп'ятьського фізико-географічного району, в якому багато озер як карстового, так і заплавного походження. Близько 10 % площі району займають болота. Масиви «Сомине», «Сира Погоня» та «Переброди» належать до Нижньогоринського фізико-географічного району. Ця територія є найбільш заболоченою частиною українського Полісся. Болота тут займають близько 20 % площі. Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найчисленнішою групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки -- лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та інші. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди. Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних, тайгових видів -- тетерука, рябчика, зрідка -- глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик -- вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомине мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, -- лелека чорний. Досить поширені хижі птахи -- боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь очеретяний, канюк звичайний, яструби.

Фауна заповідника представлена типовими для Полісся комплексами тварин. Загалом фауна хребетних заповідника нараховує 221 вид тварин. Тут мешкає 26 видів ссавців, найчисленнішою групою серед яких є гризуни. Поширені також хижаки -- лисиця звичайна, вовк, єнотовидний собака, ласка, горностай та інші. На особливу увагу заслуговує рись, що трапляється на ділянці Переброди. Із 165 видів представлених тут птахів переважають види деревно-чагарникового комплексу. Характерною є наявність північних,

тайгових видів -- тетерука, рябчика, зрідка -- глухаря. На болотах гніздяться журавель сірий, кроншнеп великий. Дуже характерним є лісовий кулик -- вальдшнеп, який в інших районах Полісся трапляється рідко. На озерах Біле та Сомине мешкає лебідь-шипун, у глухих хвойних лісах, що межують з болотами, -- лелека чорний. Досить поширені хижі птахи -- боривітер звичайний, чеглок, кібчик, лунь очеретяний, канюк звичайний, яструби.

На території заповідника нараховується 7 видів плазунів та 8 видів земноводних. Тут поширені гадюка, вуж звичайний, мідянка, веретільниця ламка, ящірки живородна та прудка, черепаха болотна, тритон гребінчастий. Риби у водоймах заповідника представлені 15 видами. В озері Біле мешкає вугор, сом та інші типові для Полісся види. До Червоної книги України занесено 25 місцевих видів тварин: із ссавців -- кутора мала, заєць білий, норка європейська, борсук, видра річкова, горностай, рись звичайна, зубр; із птахів -- підорлик малий, підорлик великий, орлан-білохвіст, скопа, сапсан, змієїд, глухар, журавель сірий, пугач, сова бородата, лелека чорний, сорокопуд сірий, жовна зелена, очеретянка прудка й інші. До Європейського червоного списку відноситься 7 видів, серед них, крім «чевонокнижних», тут відмічено вовка, вовчка ліщинового, деркача. В межах заповідника мешкають представники 124 видів тварин, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією, 15 видів, віднесених до «червоного» списку Міжнародного союзу охорони природи, 29 видів вважаються регіонально рідкісними.

Рівненський парк культури та відпочинку імені Тараса Шевченка -- пам'ятник садово-паркового мистецтва державного значення, розташований у центрі міста Рівне. Він був заснований в кінці XVIII ст.. На сьогоднішній день вік окремих дерев досягає 150--200 років. Тут налічується 160 видів дерев і чагарників, багато з яких екзоти -- північно-американські (ялина Енгельманна, сосна Веймутова, катальпа бігнонієвидна, клен, дуб червоний), далекосхідні (бархат амурський), південно-європейські (форзиція європейська, каштан їстівний, самшит вічнозелений), види з Китаю та Японії, Середньої Азії (біота східна, магнолія Суланжа, айлант високий, айва японська). На початку 1950-х рр.. парк значно розширив свою територію, в 1977--1984 рр.. проводилася реконструкція парку, в результаті чого він поповнився новими видами. Був створений каскад басейнів з фонтанами,

оточеними вербами. Всього в парку налічується близько 5 540 дерев і 14 200 кущів, навесні 2000 р. було посаджено 670 дерев (ялини, сосни, туї, берези, липи, клени) та 50 кущів. У цей час парк імені Тараса Шевченка займає 32 га і має 5 зон: тихого відпочинку, активного відпочинку, видовищних споруд, спортивний та дитячий сектор.

Березнівський державний дендрологічний парк -- дендрологічний парк у місті Березне Рівненської області. Закладено неподалік Березнівського лісового коледжу з ініціативи колишнього директора М. М. Новосада, коли були розпочаті роботи зі створення дендрарію площею бл. 30 га. Парк був заснований у 1979 році. Постановою Кабінету Міністрів України № 53 від 13 лютого 1989 року дендропарку присвоєно статус державного заповідника.Взимку 2008 року розпочато реконструкцію дендропарку. Усіх гостей Березнівського державного дендропарку, зустрічає дуже незвичайний воротар. Точніше, сама справжня казкова істота - Змій Горинич. Мабуть, місцеві жителі великі майстри по прирученню фантастичних персонажів, так як охоронець дендропарку Горинич - створіння добродушне. І зелене. У самому прямому сенсі слова: його голова - химерної форми ялинка, а тіло виросло з декількох десятків туй. Нині нараховує бл. 900 видів і форм деревних рослин, серед яких чимало представників з різних континентів, що розміщені по ботаніко-географічних і систематичних ділянках. Географічні ділянки: Америка, Кавказ, Середня Азія, Далекий Схід, Сибір, Карпати, Крим та ін. У парку прокладені прогулянкові доріжки, споруджений каскад ставків, обладнані альтанки й оглядові майданчики; є окрема ділянка декоративних рослин, березовий гай (понад 40 видів берези), сади жасмину, розарій. Дендропарк є базою науково-дослідницьких робіт з вивчення і збагачення лісової флори в Українському Поліссі. Дендропарк -- одна з головних зон відпочинку жителів міста Березне.

Рівненський зоопарк -- зоологічний парк загальнодержавного значення у місті Рівне. Один з наймолодших в Україні. Сьогодні його територія сягає 13,5 гектара, де знаходиться 150 видів тварин (близько 500 екземплярів). У зоопарку демонструються 24 види тварин, занесених до міжнародної Червоної книги та Червоної книги України. Не кожен обласний центр України, може похвалитися власним зоопарком, яких у нашій державі є вісім: у Києві, Харкові, Одесі, Миколаєві, Асканії-Новій, Рівному, Луцьку, Донецьку. Саме Рівненський зоопарк - є одним з небагатьох на всі західні регіони України. З цієї причини інтирес до нього щоразу збільшується. Адже немає людей, які б нехотіли побачити на власні очі тварин з усіх континентів земної кулі.

В зоопарку щороку буває чимале поповнення. Ходять слідом за своєю матір'ю семеро поросят дикого кабана. Муркають як кошенята, і двоє маленьких левенят, які вже прозріли. Виховують свого нащадка-мавпеня - і павіани-гамадрили. Вільно себе почувають в акваріумі й пуголовки жаби аги. А ось маленькі бурі ведмежата які з'явилися на світ у зоопарку в вересні вже готуються до від'їзду - в Колумбію, де виступатимуть в цирку. Окрім них, рівненський зоопарк відправив ще деяких тварин у інші зоопарки. Двох маленьких гімалайських ведмедів, які тішили і дітей і дорослих, під час минулорічного відкриття сезону, відправили в зоопарки Луцька та Миколаїва. В обмін на одного з ведмежат, було придбано левицю, а пару їй - розкішного лева - розшукали в Чехії.

Юзефінський дуб - росте в урочищі Юзефінська дача в парку-пам'ятнику садово-паркового мистецтва місцевого значення "Юзефінській", недалеко від Юзефінського жіночого монастиря, біля села Глинне Рокитнянського району Рівненської області. Обхват 7,90 м (хоча в ЗМІ дається невірний обхват 8,40 м), висота біля 20 м. Вік 1000 років (помилково цьому дубу дають 1300 років). Має огорожу. Дерево знаходиться у вкрай поганому стані і гине. Дуже багато дупел і тріщин. Дуб неодноразово страждав від ударів блискавки. Влітку 2009 р. Київським еколого-культурним центром спільно з Держслужбою заповідної справи України проводився всеукраїнський перепис найстаріших дерев України. Обліку підлягали дуби, що мають на відстані 1,3 м від землі обхват стовбура більш 6 метрів, липи, що мають на відстані 1,3 метри від землі обхват стовбура більш 5 метрів (більше 500 років), а також всі дерева інших порід (окрім тополі і верби), що мають на відстані 1,3 м від землі обхват більше 4 метрів (близько 200 і більше років)... Особлива увага була приділена деревам, що мають вік 1000 і більше років. До них відносяться дуби, що мають обхват більш 7,8 м, ялівці і тиси, що мають обхват біля 3 м, суничники, що мають обхват більш 5 м, горіхи, що мають обхват більш 9 метрів. Така пильна увага до вікових дерев похилого віку пояснюється тим, що вони є унікальними живими свідками всієї історії України, починаючи з ранньої Київської Русі і язичницьких часів, і мають величезну екологічну, патріотичну, етичну, естетичну, меморіальну цінність. Вони є свого роду корінням нації, а також цінні і самі по собі, як найстаріші живі істоти на території України. У всіх розвинених європейських країнах до вікових дерев надзвичайно шанобливе і уважне відношення: їх там не тільки заповідають і лікують, влаштовують фестивалі і конкурси, обираючи національні дерева - довгожителі. Вікові дерева є улюбленим місцем відвідин туристів. Так в країнах, які мають площу менше, ніж Україна, узято під охорону вікових дерев більше, ніж в Україні.

Сім чудес Рівненщини

Вузькоколійна залізниця Антонівка Зарічне (Володимирецький, Зарічненський райони).

Тараканівський форт (Дубенський район).

Історико-культурний комплекс м. Острога.

Заповідник Поле Берестецької битви (с. Пляшева Радивилівського району).

Свято-Троїцький жіночий монастир (м. Корець).

Замок князів Любомирських (м. Дубно).

Свято-Троїцький чоловічий монастир (с. Межирич Острозький район).

1. Вузькоколійна залізниця.

Найдовша у Європі діюча вузькоколійна дорога “Антонівка-Зарічне” відстанню 106 кілометрів для поліщуків без перебільшень стала трансполіською магістраллю. Якби не тепловозик із чотирма синіми вагончиками, не те що до райцентру, до сусіднього села не було б чим дістатися. Дороги через поліські ліси та болота не надто привітні, а подекуди їх просто немає. Щодня від станції Антонівка Володимирецького району о 7 годині ранку розпочинає свій маршрут раритетний маленький потяг. Він прямує до станції Зарічне, райцентру на Півночі Рівненщини. У середу -- базарний день -- вагончиків стає на два більше, ніж у звичайні дні. Тягне їх старенький тепловоз випуску 1958 року. Максимальна швидкість старенького поїзда -- 40 кілометрів на годину. У маленьких вагончиках з вікнами у дерев'яних рамах дерев'яні лавки, маленькі тамбурчики і двері, які відчиняють за ручку самі пасажири. У холодну пору вагончики обігріваються саморобними пічками на вугіллі. Тамтешні мешканці називають потяг “поїздком” або “кукушкою”. Розповідають, буцімто колись тепловози мали серію не “ТУ”, а “КУ”, тому і нарекли його "кукушкою". А ще існує версія, що коли потяг подає у лісі сигнал, то він чується як "ку-ку". Однак це справжній потяг на справжній залізниці, щоправда, маленькій, наче іграшковій. Ширина колії майже удвічі вужча за стандартну. Навесні та влітку вузькоколійкою мандрують туристи. Українців серед них небагато. А от поляки, німці, австрійці, англійці та навіть канадці у поліській глушині побували не раз. Здається, про існування цієї вузькоколійної залізниці знають лише іноземці. Їм не потрібні ні спеціально облаштовані вагони для подорожі, ні додатковий комфорт, розповідають провідники. Перетинає поїздок унікальний міст через річку Стир у селі Млинок. Це єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні. Його довжина 153 метри. А сполучає він два райони -- Володимирецький і Зарічненський. І коли навесні розливається Стир, потрапити на протилежний берег можна хіба що через залізничний міст. Побудували виняткову дерев'яну споруду ще у 1906 році. Опори теж дерев'яні, яких, здавалося, не міняли ще з часів їх зведення. Щоразу, коли потяг перетинає міст, його обов'язково зустрічає черговий. Окрім цього мосту на вузькоколійці є ще 30 мостів, невеликих, проте також дерев'яних. Чотири години подорожі -- і кінцева станція Зарічне. Це 10 кілометрів від білоруського кордону. Маленький вокзальчик зачинений. Його тепер відкривають лише тоді, коли приходить потяг. Про вік вузькоколійної залізниці нагадують старі рейки, датовані ще 1895 роком. Точної дати початку будівництва вузькоколійки не визначено. Однак достеменно відомо, що вузькоколійку прокладали для перевезення деревини. Як легенду розповідають на Поліссі, що раніше потяг можна було зупинити будь-де, одним помахом руки. І він підвезе куди попросять. Однак це тільки легенда. О 14.00 раритетний поїздок відправляється назад в Антонівку -- ближче до цивілізації. Там з вузькоколійки можна пересісти на звичайний потяг та дістатися хоч у столицю. Чотиригодинна мандрівка поліською глибинкою залишиться для подорожуючих найяскравішим спогадом.

2. Тараканівський форт.

Архітерктурна пам'ятка 19 століття, розташувалася неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області, в мальовничій місцевості над рікою Іквою. Недалеко проходить автомобільна траса Київ-Чоп. Форт має форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Там розташовувались житлові, складські та господарські приміщення для артилерійської роти та штаб коменданта форту. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів. Форт мав численний гарнізон (у казематах форту могло розміщатися 800 осіб) та був добре озброєний. Спочатку будівельні роботи очолив військовий інженер-полковник Борисов (його історики вважають автором проекту Тараканівської фортеці), а згодом будівництвом керував інженер-полковник Баумгартен.

Та за іронією долі російські війська Тараканівський форт за призначенням так і не використали. Уже в 1900 році його перетворили на склад, а згодом на в'язницю. У 1915 році шедевром військово-інженерної думки скористалися австрійці, коли російські війська повністю покинули форт. Вони ж його і зруйнували у 1916 році під час Брусилівського прориву.

Тараканівський форт -- зразок військово-інженерного мистецтва російської фортифікаційної школи кінця ХІХ століття. Це бетонно-земляне укріплення, виконане із застосуванням цегли та чавунних деталей, з яких були зроблені герметичні двері й усі драбини. Потрапити в середину можна було лише з допомогою висувного залізного мосту. Щоб заховати його під час облоги, побудували спеціальне приміщення під насипом. Тунель головного входу веде до адміністративного корпусу форту великої двоповерхової споруди. Тут розташовувались житлові, складські та господарчі приміщення для артилерійської роти та штабу коменданта форту. І навіть гарнізонна фортова церква побудована у російсько-візантійському стилі. По периметру форту -- так звані безпечні каземати. Їх усього 105. У свідченнях за 1905 рік йдеться, що каземати призначалися як для бойових дій, так і для проживання. А ще тут були склади, лазарет, операційна, дезінфекційні камери, морг, туалети і колодязі. Усі каземати були оснащені вентиляцією та обігрівались печами. Окрім того, у форті була встановлена каналізація, водопровід і навіть спеціальна піч, де спалювали нечистоти. Усі приміщення підземних коридорів і кімнат мали електричне освітлення. А у 1899 році форт навіть телефонізували. Безпечні каземати слугували ще й для підтримки фортечного валу. Каземати і як увесь Тараканівський форт поросли травою, деревами і кущами. Вони, випереджуючи час, повільно, але впевнено продовжують руйнувати військову фортецю.

Уздовж безпечних казематів і адміністративного корпусу пролягла полігональна вулиця. На цій стіні автографи солдат, котрі служили в Дубенській фортеці сто років тому. Крім російських прізвищ, зустрічаються навіть мусульманські, і навіть східні прізвища, написані арабською. Написи польською зроблені дещо пізніше. У 60-х роках ХХ століття Міністерство торгівлі і штаб Прикарпатського військового округу робили спроби пристосувати форт під складські приміщення. Однак через високу вологість і випари від цієї ідеї відмовились. Сьогодні Тараканівський форт живе своїм життям. У теплу пору майже щодня зустрічає туристів. Потрапивши в темряві у круглу кімнату, назад без ліхтарика можна і не повернутись. А у лабіринтах легко заблукати навіть з ліхтарем. Колишній оборонний об'єкт і досі не втратив свого військового статусу і належить Міністерству оборони України. Тараканівський форт пережив кілька воєн -- Першу і Другу світові, громадянську, радянсько-польську.