Рекреаційно–туристські ресурси Рівненської області

3. Історико-культурний комплекс м. Острога.

Волинські Афіни. Так називають невеличкий районний центр, що розмістився за півсотні кілометрів на південний схід від Рівного. Це давнє місто Острог. З майже тисячолітньою історією. Із XIV по XVII століття цим містом володів найвпливовіший і найбагатший рід князів Острозьких, який зробив з Острога потужний освітній, науковий та культурний центр Східної Європи. Передусім славився Острог слов'яно-греко-латинською академією -- першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. Заснував його у 1576 році авторитетний політичний діяч того часу, меценат друкарства й літератури, опікун православ'я Василь-Костянтин Острозький. В Острозькому культурному осередку разом з академією виникло найпотужніше тогочасне видавництво -- кирилична друкарня Івана Федорова. Тут побачили світ греко-слов'янський "Буквар" -- перший український підручник та перша друкована повна слов'яномовна Острозька Біблія. Середньовічні мури Острозьких і досі височіють у "Волинських Афінах". Це унікальні пам'ятки історії та культури, з-поміж яких Мурована, Кругла, Луцька і Татарська вежі, Богоявленська церква та Свято-Троїцький Межиріцький монастир-фортеця. Усі вони входять до Державного історико-культурного заповідника Острога. Його створили у 1981 році. Перша писемна згадка про Острог з'явилася у 1100 році в Іпатіївському літописі. Назва, вважають історики, походить від слова "острог”, яке в слов'янських мовах означає "укріплення" або "твердиня". Саме тут, на Замковій горі, більше тисячі років тому виникло перше в Острозі дерев'яне укріплення. Саме звідси і починається історія цього давнього міста. У середині XIV століття Острог стає резиденцією, або, як тоді називали, “домоначальним” градом знаменитого українського княжого роду Острозьких. Саме вони звели тут кам'яну муровану фортецю. Це єдиний в Україні і Східній Європі одновежовий житловий замок, який зберігся до сьогодні. І хоча знамениті князі мали ще понад десяток замків у своїх володіннях, цей був родинним гніздом Острозьких.

Тільки з боку двору здається, що це невелика споруда. Насправді замок, а точніше “вежа мурована”, має висоту понад 30 метрів. На першому напівпідземному поверсі тільки південна сторона виходить на денне світло. Там раніше були бійниці, з яких вели вогонь по ворогу. Перший поверх використовувався насамперед для оборонних потреб. Тут зберігалися запаси харчів, в інших кімнатах -- запаси зброї. В одній з кімнат напівпідземного поверху в давнину знаходився навіть колодязь. Тому в замку завжди було вдосталь води на випадок облоги. Колодязь зберігся і донині, однак до 60-х років минулого століття він стояв завалений. Копали, не вглиб до води, а в сторони -- шукали початок підземного ходу. За переказами, він починався саме з колодязя і вів до сусіднього Межиріцького монастиря, що знаходиться за три кілометри від Острога. Однак підземелля так не віднайшли. Зараз середньовічний колодязь -- хованка для кажанів. Вони ночами вилітають з криниці і ширяють замком. На другому або першому наземному поверсі замку була банкетна зала. Зараз тут зберігаються портрети князів Острозьких, Острозька Біблія і врятовані музейниками різноманітні експонати. Поруч з портретами великих князів -- один із найцінніших експонатів музею -- перша друкована слов'яномовна Острозька Біблія. Вона була видрукувана тиражем 1500 примірників. До сьогодні збереглися 280 екземплярів. Побачила світ Острозька Біблія у 1581 році в Острозі у заснованій Василем-Костянтином Острозьким друкарні. Понад мільйон букв, понад тисячу сторінок -- і жодної помилки! У цьому унікальність Острозької Біблії -- захоплюються сучасники. На третьому поверсі замку були житлові кімнати князівської родини. І хоча 200 років тому вежа зазнала значних перебудов. Усе ж деякі предмети давньої замкової архітектури збереглися, як наприклад, ніша в стіні, де ще й досі видно напис, зроблений у 1538 році, і камін. До речі, камінів у замку було 16, збереглося лише три. Богоявленська церква була частиною оборонних споруд міста: і досі на північній стіні храму залишились знизу бійниці, а зверху був широкий уступ для вартових. Більш як 200 років вона стояла пусткою і до середини XIХ століття перетворилась на руїну. І лише у 1886 році храм відновили. Від старої споруди залишилися тільки північна стіна. За зразок слугувала Свято-Троїцька церква Межиріцького оборонного монастиря.

Із давніх укріплень Острога збереглася Луцька вежа. Зовні вона нагадує вежі Межиріцького оборонного монастиря. У Луцькій вежі тепер музей книги та друкарства, де зберігаються стародруки XVІ- XVІІ століть та раритетні книги. Збереглася і Татарська вежа. Вона стояла на татарській вулиці у мусульманському передмісті Острога. Сьогодні Татарська вежа виглядає як після татарської навали. З боку садиби стіни будівлі прикрашають квіти. А там, де колись був товстелезний мур, сьогодні сучасний паркан. У середині вежі росте дерево. І лавочка стоїть, щоб відпочити. У списку об'єктів, що входять у перелік державного історико-культурного заповідника Острога, -- значиться синагога. Вона діяла ще до початку Другої світової війни. За радянських часів тут хотіли зробити складські приміщення -- не зробили. Тепер у синагозі живуть голуби. Кажуть, якщо зробити чи сказати у синагозі щось погане, на голову одразу починає падати цегла.

Місто, яке колись належало до п'яти найбільших міст України, -- сьогодні звичайнісінький районний центр з вузькими вуличками та одноповерховими будинками. І лише його назва “Острог” нагадує про його колишню велич і славу.

4. Національний історико-меморіальний заповідник "Поле Берестецької битви" (с.Пляшева, Рівненської обл.)

Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», відомий також як «Козацькі Могили» -- комплекс пам'яток в селі Пляшева Рівненської області, місце вшанування пам'яті тисяч козаків і селян, що брали участь у Берестецькій битві 1651 року під час національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Битва під Берестечком відбулась саме в цій місцевості -- поблизу сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків, Митниця. Козаки, селяни зійшлися у смертельному бою з польською шляхтою. Комплекс заповідника в основному був створений до 1914 року. У 1912 році на острів Журавлиха перенесли з села Острова дерев'яну церкву св. Михайла, пам'ятку XVII ст. У 1910--1914 роках в пам'ять про полеглих козаків була побудована церква-меморіал св. Георгія Переможця. Унікальність храму полягає в тому, що в ньому є три престоли, які розташовані один над одним. В нижньому ярусі будівлі церкви розміщений саркофаг із кістками козаків. В цей же час споруджено приміщення для монастирського скита -- тепер це приміщення музею. У народі це місце назвали «Козацькі Могили». Заповідник створений у 1966 році як музей-заповідник «Козацькі могили». У 1980--90-ті роки під керівництвом доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова виконано великий обсяг археологічних досліджень козацької переправи, що дозволило поповнити фонди музею унікальними знахідками. У 1991 році урочисто відкрито пам'ятник козакам та селянам-повстанцям скульптора Анатолія Куща. В тому ж році заповідник отримав статус державного. У 2008 році заповідник отримав статус національного. 10 вересня 2008 р. Указом Президента України заповідникові надано статус Національного. Майже 30 років його директором був заслужений працівник культури України Павло Лотоцький. Комплекс заповідника в основному був створений до 1914 року: на острів Журавлиха перенесли з с. Острова церкву св. Михайла, пам'ятку дерев'яного зодчества 17 ст., спорудили храм-усипальницю св. Георгія Переможця, в нижньому ярусі якої вміщено саркофаг із кістками козаків, частково звели муровану стіну, вивершили приміщення для монастирського скита (тепер музей). У 80 - 90-і роки під керівництвом доктора історичних наук Ігоря Свєшнікова виконано великий обсяг археологічних досліджень козацької переправи, що дозволило поповнити фонди музею унікальними знахідками. У 1991 році урочисто відкрито пам'ятник козакам та селянам-повстанцям (скульптор Анатолій Кущ). Діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир Української православної церкви Київського патріархату.

5. Свято-Троїцький жіночий монастир.

У невеличкому містечку Корець, що на Рівненщині, розмістився один з найдавніших храмів нашої країни Свято-Троїцький жіночий монастир. Його історія починається з XVII століття. Православну обитель у 1620 році заснував князь Самуїл Корецький. На той час у місті вже був жіночий монастир Свято-Воскресенський, однак він не міг вмістити усіх монахинь. Тому ігуменія Серафима попросила свого брата князя Самуїла побудувати новий, більший монастир. У розпорядженні князя були свої цегельні заводи, вапнярні, робоча сила. Тому храм і сестринський корпус будували швидкими темпами. Утім побачити монастир князю Самуїлу не вдалося. Через два роки він загинув у битві. Будівництво перейшло у руки брата католика Яна-Карла. Але і той справу не завершив. І лише у 1810 році монастирський храм добудував останній корецький князь Йосип Чарторийський. У 1831 році під час польських повстань монастир згорів. І так простояв більше 30 років. У 1864 році за відбудову святині взялася ігуменія Аполлінарія, настоятелька Воскресенського монастиря. А через 13 років будівництво завершила новопризначена ігуменія Феофанія. 21 вересня 1880 року православну обитель освятили як Свято-Троїцький жіночий монастир. А у приміщенні Свято-Воскресенського організували притулок для дівчаток, тепер тут духовне училище. Головна споруда архітектурного комплексу монастиря -- Троїцький собор з двома боковими вівтарями. До собору прибудовані келії з трапезною і тепла церква. На території монастиря могила Анни Андро, дівоче прізвище Олєніна. За переказами, це перша наречена російського поета Олександра Пушкіна. У свої останні роки жінка вела набожне життя і була покровителькою храму. Опікувалася монастирським сирітським притулком. Саме тому вперше за історію чернецтва мирянку поховали на території православної обителі, хоча Анна черницею так і не стала. Прикраса монастирського двору -- пасіка. Є у дворі монастирська криниця. Цілющої води з неї приходять попити усі прочани. У 1905 році на території монастиря побудували триярусну дзвіницю. Відтоді її дзвони щоразу скликають людей у храм. У радянський період корецька обитель була одним із дев'яти монастирів України, які не закрила влада. Центр монастирського життя -- Свято-Троїцький собор. У ньому знаходяться престоли в честь Святої Трійці, в честь Успіння Пресвятої Богородиці та в ім'я преподобного Іова Почаївського. Одній із плащаниць храму понад сто років. Її золотими нитками вишили монахині ще до відкриття Свято-Троїцького монастиря. Головна святиня Троїцького собору, до якої приїздять численні прочани, -- чудотворна Корецька ікона Божої Матері “Споручниця грішних”. Вона була родовою іконою князів Корецьких, і довгий час зберігалася у князівській домашній молитовні. За Біблією, саме до цієї ікони молилася Марія Єгипетська. І їй були прощені усі гріхи. Автор "Споручниці грішних" невідомий. У роки фашистської окупації німці намагалися вивезти благодатну ікону, оскільки вона була оздоблена позолотою. Однак, ніякі сили не могли зрушити образ Богородиці з місця. Свято-Троїцький жіночий монастир вважається одним із наймогутніших твердинь православ'я північно-західної України. У найважчі часи корецька обитель була для простого люду справжнім оберегом. Післявоєнний час для монастиря був періодом відновлення господарства та відбудови святині. Кожна з наступних ігумень намагалася якщо не відреставрувати старі ікони, то позолотити бані чи хоча б відремонтувати дах. 4 жовтня 1980 року у Свято-Троїцькому монастирі святкували сторіччя відбудови обителі. Святійший патріарх нагородив храм орденом Святого рівноапостольного князя Володимира першого ступеня. А у червні 1984 року указом Святійшого Патріарха Пімена Корецькому жіночому монастирю була надана ставропігія. Тобто підпорядкування безпосередньо патріархові. День черниці розпочинають і завершують молитвою, між молитвами важка праця. Сестри самі обробляють землю, ремонтують храми, рубають дрова, печуть хліб, доглядають за пасікою. Усе роблять з любов'ю та вірністю своєму обов'язку. Тілом відпочивають лише у свята, душею -- ніколи. У Свято-Троїцькому монастирі безперервно моляться за живих і мертвих.

6. Замок князів Любомирських.

Древні мури Дубенського замку пам'ятають набіги кримських татар у XV столітті, напади козацьких загонів Максима Кривоноса та російського війська у XVІІ. Тут зберігали свої багаті скарби князі Острозькі, а згодом - і нащадки Острозької ординації. Тут, під охороною хоругв ординацького війська, надійно зберігались безцінні родинні архіви цих можновладців. Тут діяла людвисарня - ливарна майстерня, де виготовляли гармати, культові речі для храмів та монастирів. Замок і нині зберігає таємниці та легенди тих століть. У XІV столітті у селі Дубен, яке входило тоді до Острозького округу Федір Острозький спорудив невеликий дерев'яний замок. Князь Костянтин Іванович Острозький бачив перспективу Дубна як міста і у 1492-му звів кам'яний замок. У 1507 році король польський Сигизмунд Перший подарував жителям Дубна "магдебурзьке право", а його власнику Костянтину Острозькому дозвіл будувати укріплення для оборони від ворогів, проводити ярмарки і торги та збирати із заїжджих купців мито. Князь Костянтин Іванович Острозький єдиний з православних князів, хто був удостоєний високої посади гетьмана Литви. У Дубенському замку він зберігав трофеї, здобуті у численних битвах: коштовні прикраси, зброя, захисне озброєння та предмети побуту. Князь Костянтин любив демонструвати перед іменитими гостями свої скарби. Стіни кількох мурованих замкових кімнат оббивали коштовними килимами і розвішували на них колекційну зброю. Зберігалися скарби у спеціальних скринях у підземеллі замку. У підземеллях замку, окрім озброєння, на випадок облоги зберігалися й запаси їжі. Це були тисячі шматків сала, сотні бочок з рибою, оселедцями, в'яленим м'ясом та медом, барильця з повидлом, пшениця, різноманітні крупи. Продукти у спеціально обладнаних коморах не псувалися роками. У замкових казематах під час ворожих нападів переховувалися не лише мешканці замку, а й місцеві жителі. А підземними ходами можна було дістатися у різні частини міста. На час нападу татар Дубенський замок був повністю закутий в олово й броню і мав величезні запаси харчів.

У "Реєстрі скарбів замку князів Острозьких, складеному у 1616 році" подається перелік усіх речей, що зберігалися в сховищах. А це кінська збруя, захисне озброєння, яке було виготовлене винятково з благородних металів та оздоблене дорогоцінним камінням, срібні та золоті столові предмети. Всього багатств налічувалося 49 скринь. І що важливо, у "Реєстрі" харчі прирівнюються до скарбів. Оскільки під час облог вони були найціннішими. Останній з великого роду князів Острозьких - князь Януш Костянтинович - оберігав скарби Дубенського замку як пам'ять про батька й діда. Особливо дорожив золотою медаллю з зображенням князя Костянтина. Медаль - останній прижиттєвий портрет старого князя. Син завжди брав цю реліквію з собою в походи. Одразу після смерті князя Костянтина Костянтиновича Януш Острозький заснував Острозьку ординацію, столицею якої спочатку вважався Острог, а пізніше - Дубно. Януш Острозький подбав і про зміцнення дубенської фортеці - укріпив замок бастіонами, два з яких збереглися до нашого часу. Полонені татари вирили глибокий рів. Його стіни обклали білим каменем. Проклали підвісний міст, який щовечора піднімали. Відтак замок став ще неприступнішим. Скарби приваблювали завойовників. Саме багатства Дубенського замку, вважають історики, і були справжньою причиною десятків ворожих нападів на Дубно. Так лише у 1577 році татари двічі намагалися взяти замок. Однак безуспішно. Першого разу вони підійшли до Дубна у березні, щоб взяти в полон доньку Костянтина Острозького Катерину, і отримати за неї великий викуп. Сім днів татари тримали замок в облозі, та все ж змушені були відступити. Помста за невдачу - 200 спалених сіл, що належали Острозьким, та спустошене місто. Вдруге татари підійшли до замку у грудні, коли там готувалися до весілля. Князь видавав заміж свою племінницю Беату Дольську. Раптова поява татар викликала переполох серед княжих гостей. Не злякалася лише Беата. Вона підбігла до вежі і вистрілила з гармати. І вцілила у шатро кримського хана. Татари відступили. У 1648 році вже за Владислава-Домініка Заславського, який князював після Януша Острозького, Дубенський замок намагалися взяти авангардні загони війська Богдана Хмельницького на чолі з Максимом Кривоносом. Причина - ті ж самі скарби. Однак, побачивши укріплення фортеці, на наступ козаки не наважились. Наступний князь - Януш Сангушко - тримав у замку численний двір і жив на широку ногу. А відтак розтринькував і скарби, які йому дісталися у спадок від Острозьких. Згодом Сангушко скасував Острозьку ординацію. А землі розділив між кількома десятками польських сімей. Замок Януш Сангушко занедбав, а Дубно подарував Станіславу Любомирському. У другій половині XVIII століття, за часів Станіслава і Михайла Любомирських, Дубенський замок почали відновлювати. На старому фундаменті побудували палац Любомирських. З великими бальною та бенкетною залами. Під час контрактових ярмарків Любомирські частину палацу надавали гостям, аби ті могли гарно розважитись та відпочити. Тут влаштовували азартні ігри. Вони за один вечір могли перетворити багачів на бідняків, а бідняків - на багачів. На знамениті Дубенські контракти, що проіснували 20 років, щорічно з'їжджалися до 30 тисяч чоловік, у той час як населення самого міста становило лише шість з половиною тисяч. У 1794 році контракти перевели до Звягеля, а потім до Києва. Вони і дали назву столичній Контрактовій площі на Подолі. А Дубно почало занепадати. Прийоми, які у палаці влаштовував князь Юзеф Любомирський на початку ХІХ століття, не мали тієї величі й пишності, як за контрактів. Юзеф Любомирський та його син Марцелій програли у карти велику суму грошей. І тому у 1844 році вирішили продати Дубно разом зі старим родинним замком військовому відомству. Проте молодий князь Марцелій сам продав місто і замок уральському золотопромисловцю Яковлєву і втік до Англії. Згодом права на Дубно і замок перейшли до сина Яковлєва, офіцера гусарської армії. Пізніше замок купила княгиня Єлизавета Барятинська. А наприкінці ХІХ століття вона продала його державній скарбниці. До початку ХХ століття ніхто і ніколи не міг взяти замок. І тільки в роки Першої світової війни його сильно зруйнувала австрійська артилерія. Руїни простояли до 1934 року, аж доки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року там розташовувались польські державні установи. А під час німецької окупації дислокувалися угорські частини. Після приходу Червоної армії у замку розмістилися органи радянської влади. Із 1993 року Дубенський замок входить до складу Державного історико-культурного заповідника Дубна. І залишається найдавнішою спорудою міста. А на в'їзній брамі і понині зберігся герб князів Острозьких.

7. Свято-Троїцький чоловічий монастир.

Неподалік від Острога, що на Рівненщині, за якихось чотири кілометри у східному напрямку між річками Збитенкою та Вілією розмістилось мальовниче село Межиріч. У цьому колишньому містечку-фортеці із замком, оборонними мурами та вежами зберігся й донині ансамбль будівель Троїцького монастиря-фортеці, Троїцька церква, стіни та башти і величезна піч просто неба. Передмістя Острога називають Бельмаж. У цьому слові вгадується французький вислів "белі мадж", що означає "гарне зображення" або "чудовий вид". За ставком на високому пагорбі, що був насипаний вручну, видніються щерблені мерлонами стіни монастиря-фортеці. Однак достеменно відомо, що Свято-Троїцький чоловічий монастир був заснований монахами Києво-Печерської лаври. Середньовічний Межиріч, як і більшість давніх міст, мав замок, найімовірніше, дерев'яний. У XV столітті Василь Острозький, зводить муровані стіни фортеці, а його син Іван будує дерев'яну Троїцьку церкву. З невідомих причин дерев'яна церква згоріла і вже в 1454 році розпочинається побудова кам'яного храму Свято-Троїцького у вигляді укріплення замку. У 1605 році Магдебурзьке право Межиріча дістає останній представник роду Острозьких князь Януш Острозький. Йому дозволяють будувати тут ратушу, крамниці, лазню, а також двічі на рік влаштовувати ярмарки та щонеділі проводити торги. У 1612 році за наказом уже краківського каштеляна, Януша Острозького у Межирічі починаються роботи з перебудови замку та церкви на францисканський монастир. З півночі та півдня до храму прибудували два двоповерхових корпуси з келіями. В їх зовнішніх кутах виросли круглі триярусні башти з бійницями та конусоподібними дахами. Саме вони зробили монастирську обитель схожою на замок. Князь Януш Острозький поблизу межиріцьких мурів монастиря звів собі палац, який до нашого часу не зберігся. Залишилася тільки піч просто неба, де обігрівалися вартові. Велетенська піч просто неба для мешканців оборонного монастиря слугувала і кузнею. Ренесансний комин, ще так називають монастирську піч, і донині зберігся майже у такому вигляді, як його будували. Козацькі війни, що спалахували в Україні, майже вщент зруйнували місто Межиріч. Свято-Троїцьку обитель війни не зачепили. Більше того, під час фашистської навали у стінах монастиря переховувались місцеві мешканці.В архітектурі Свято-Троїцького храму давньоруські традиції поєднуються з готикою і Ренесансом. Церква видається копією Богоявленського храму в Острозі. Святині подібні за розмірами і плануванням. Бо, припускають історики, ці два храми будували приблизно в один час. Суттєва відмінність між двома цими храмами у тому, що Межиріцьку церкву будували з каменю, а Богоявленську з цегли. Найголовніша святиня Свято-Троїцького храму -- Чудотворний образ Божої Матері "Життєподательниця". “Межиріцька Богородиця” була родовою іконою князів Острозьких. Її привезли від Вселенського Патріарха як подарунок і благословення за вірність і охорону святого православ'я. Цей образ супроводжував князів Острозьких у походах і в родині навіть з'явилося повір'я, що усім своїм перемогам вони зобов'язані заступництву чудотворного образа. В монастирській бібліотеці зберігалася рукописна книга, у якій були описані всі дива, явлені від Святої Божої Матері. У 1779 р. був проведений католицький ритуал коронування ікони -- на Божу Матір і Спасителя одягнули корони, виготовлені в Римі з золота і дорогоцінних металів. Коли монастир у 1866 році передали православній церкві, імператриця Марія Федорівна подарувала іконі срібний оклад, прикрашений 12 смарагдами. Про чудотворність ікони свідчать металеві бляшки, прикріплені з тильної сторони святині. Частково вони збереглися й донині. Історія Свято-Троїцького оборонного чоловічого монастиря оповита легендами. За переказами Межиріцьку фортецю з'єднував підземний хід з оборонними укріпленнями та замком Острога. Чернече життя у Свято-Троїцькому чоловічому монастирі було відновлене лише у 1991 році. Свого часу при православній обителі діяло Духовно-пасторське училище. Нині тут мешкають лише два десятки монахів. Як і колись, сьогодні монастирський двір обкреслений кам'яними стінами з вежами. Із п'яти веж чотири кутові з бійницями і п'ята надбрамна. У XVІІІ столітті її перебудували на дзвіницю. Від воріт дзвіниці до головного входу в Троїцький храм веде кам'яна відкрита галерея. Свято-Троїцький Межиріцький монастир вважається одним із наймальовничіших оборонних монастирів України.

2.2 Найвизначніші пам'ятки історії та архітектури

Рівненська область приваблює туристів великою кількість історичних, архітектурних та культурних пам'яток. Це і старовинні міста з тисячолітньою історією, і неповторні замки, унікальні оборонні монастирі, безліч легенд, та велична історія. Про те що тут тисячі років жили люди, свідчать чисельні археологічні пам'ятки. На території області було створено відомі культурні та духовні пам'ятки - Пересопницьке Євангеліє, Острозька біблія, надруковано перший буквар. Тут було засновано перший вищий навчальний заклад України та Східної Європи - Острозьку академію. Загалом же на Рівненщині налічується 1715 пам'яток та 10 музеїв. У краї створена та функціонує розгалужена інфраструктура культурних закладів. В обласному центрі - м. Рівне - діють два театри, обласний краєзнавчий музей. І ще 295 музеїв і музейних кімнат створено в регіонах області. Область має багато привабливих туристичних та екскурсійних об'єктів. Це й відомі шанувальникам історії: Державний історико-культурний заповідник в м. Острог, Державний історико-культурний заповідник в м. Дубно, історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви”, Луцька брама XVI століття, Свято-Троїцький монастир - фортеця ХV-ХVІІ століття.

Рівненський обласний краєзнавчий музей -- науково-просвітницький і культурний осередок міста та регіону, головне зібрання матеріалів і предметів матеріальної та духовної культури Рівненщини. Краєзнавчий музей розташований у затишній місцині Рівного неподалік середмістя в прилаштованій історичній двоповерховій будівлі, що є пам'яткою історії та архітектури, за адресою: вул. Драгоманова, буд. 19, м. Рівне--33028, Україна.

У будинку музею, збудованому в 1834--39 роках, містилась Рівненська чоловіча гімназія, історія якої пов'язана з іменами Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Володимира Короленка, Ніла Хасевича.

У теперішній час фонди Рівненського обласного краєзнавчого музею складають близько 140 тисяч експонатів. Постійна експозиція музею виставлена в 23 залах. Красу та неповторність природи Рівненщини можна відчути в залах, що розповідають про рослинний та тваринний світ, водні багатства, геологію краю. Оригінальними є експозиції, що представляють археологічні та етнографічні матеріали. Унікальними експонатами Рівненського краєзнавчого музею є твори волинського іконопису, колекція стародруків та графіки, скульптури, предмети козацької доби, Першої та Другої світових воєн тощо. Окрасою мистецької збірки музею є роботи відомого польсько-італійського скульптора Томаша-Оскара Сосновського -- вони виконані з білого мармуру в стилі академічного неокласицизму, відзначаються високою технікою та довершеністю форм.

Скульптура «Спляча красуня» Томаша-Оскара Сосновського

У теперішній час філії Рівненського краєзнавчого музею є окремими музейними закладами, а колишні Дубенський краєзнавчий музей та музей «Козацькі могили» набули статусу державних історико-культурних заповідників. Філією залишається Сарненський історико-етнографічний музей. Рівненський краєзнавчий музей є методичним центром області з питань музейного будівництва та організаційної роботи. Колекції Рівненського обласного краєзнавчого музею неодноразово експонувалися на виставках, що проходили не тільки в Україні, а й за кордоном, зокрема в Польщі, Канаді, а сам музей своїми потужностями провадить активну виставкову діяльність.

Острозький краєзнавчий музей -- краєзнавчий музей у районному центрі Рівненської області місті Острозі, розташований на території Острозького замку; зібрання матеріалів і предметів з історії та побуту давнього Острога і Острожчини; складова Державного історико-культурного заповідника в Острозі; культурний і просвітницький осередок міста й області

Роком заснування Острозького краєзнавчого музею вважається 1913 рік, що робить його одним з найстаріших музейних закладів Рівненщини. У теперішній час (2000-ні) у 6 залах музею розміщені матеріали, які відображають історію Острога й краю від давніх часів і до наших днів. У музеї є цінні археологічні колекції, експонати живопису, народного художнього промислу, кераміки, зброї. Експозиція «Острог, як один із культурних центрів України ХV ст.» розповідає про Острозьку академію, про прогресивну діяльність місцевого гуртка вчених, літераторів і педагогів. У одному із залів музею розгорнуто постійно діючу виставку, що відображає Визвольну війну українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Окремі стенди музейної експозиції висвітлюють життя і діяльність видатних діячів, які жили, працювали або перебували в Острозі -- першодрукаря Івана Федорова, ректора Острозької академії Герасима Смотрицького тощо.

Костел св. Лаврентія - був побудований у стилі бароко у 1710р. Фундатором виступив власник - Вавринеч Пепловський. Місцева легенда розповідає, що собака цього пана вирив з землі скарб. Щоб віддячити Богові за такий щедрий подарунок він будує костел. Цегляний однонефовий з витягнутою апсидою та двома низькими капелами, Фасад скромні - позбавлені декору, інтер'єр прикрашають лише пілястри з профільованими імпостами. Колись тут був його портрет, а також портрет біскупа Чоланського. Також зберігалися старовинні церковні речі 16-17ст. Сиротлива табличка про те, що будівля охороняється законом, ще існувала на вересень 2007р. Крипта пограбована - всередині пусто. Костел в аварійному стані і він вже не кричить, бо боїться, що завалиться від власного крику. Чи встигне він дочекатися поки до нього дійде черга по відновленню поляками «своїх» святинь невідомо. А поки що стоїть колишній красень з потужною дзвіницею оточений товстим муром і чекає.

Губків. Соколиний замок - опинившись у цьому краї, який за силу експресії та красу ландшафтів називають Волинською Швейцарією, важко повірити, що він є частиною спокійної та флегматичної Рівненщини. Незбагненно, як посеред рівнинного Полісся виріс неповторний гірський пейзаж. Його окрасою свого часу був Губківський замок. Нині на горі висотою понад 32 метри височать руїни твердині, історія якої щедро приправлена легендами. Легенди Губківського замку, що в Березнівському районі Рівненської області, яскравими латками вкривають білі плями історії, яких чимало назбиралося за віки існування твердині. Село Губків, біля якого вона нині стоїть, часто змінювало назву : Хрупков, Губка, Гапків… Хоча вберегтися від татарських набігів така тактика не допомагала. Вперше замок, а разом з ним і церква на його подвір'ї, і власники фортеці - князі Семашки, згадуються у літописах у 1504 р., після чергового наїзду степовиків. Хоча існувала фортеця ще задовго до того : вже в Х-ХІІІ ст. у води Случа вдивлявся дерев'яний форпост древлян, який з часом наростив кам'яні “м'язи”. Зараз віднайти сліди князівського дитинця під силу хіба археологам. А от легенди живучіші за дерево. Одна з них переповідає історію кохання князівської красуні - доньки до простого парубка, що жив на протилежному березі Случа. Князь, зрозуміла річ, заборонив закоханим зустрічатися й посадив доньку у найвищу замкову вежу. Та вночі дівчина і хлопець ставали соколами й літали на побачення. Довідавшись про це, старий князь прокляв молодят - і вони, навіки залишившись птахами, оселилися в горах, які відтоді стали називати Соколиними. Інші легенди розповідають про таємний підземний хід до Княж-гори, яким користувалися в разі потреби і Семашки, і нові власники Губкова, могутні князі Даниловичі. Починався, кажуть, той хід з глибокої криниці на замковому подвір'ї. При бажанні можна пошукати на горі невелику присипану землею ямку - мурована криниця була десь тут.

А де легенди про підземелля, там і перекази про міфічне золото, заховане у них. Довгі століття ці гіпотетичні скарби князів Семашків не давали спокою місцевим індіанам-джонсам, які з кірками та лопатами в руках намагалися віднайти золото. Знайшли чи ні - не знаємо, а хто знає, той не розкаже. Тим більше, що князі тримали в підвалах не тільки скарби, а й в'язнів… Та й до сучасних мисливців за чужим майном у замку було кому похазяйнувати. Не завжди вбережуть від непрошених гостей товсті мури та високі башти: так, у 1596 р. козаки під проводом Григорія Лободи оволоділи Губківським замком. А найекзотичнішими зайдами, від яких Губкову дісталося в 1708 р., були шведи. Побешкетували скандинави добряче, а ще чума допомогла - і за даними на 1727 р. у Губкові лишилося тільки 38 хат та бургомістр. Тут вже не до торгівлі. А раніше ж містечко славилося ярмарками, на які припливали човни по Случу. В ті часи річка була судноплавною. 1729 р. вцілілі жителі переселилися за Случ і засновували нове поселення - Людвипіль (тепер Соснове). Замок, що з 1708 р. стояв пусткою, почав занепадати і руйнуватися. Колишні губківчани на місці, де була стара призамкова церква, 1708 р. вибудували дерев'яний храм Параскеви з дзвіницею і дзвонами, відлитими волинськими майстрами. Храм простояв два з половиною століття пліч-о-пліч з замком, а в 1943 р. його спалили фашистькі окупанти. Зараз поблизу мальовничих руїн височіє нова церква, вже третя на цьому місці. Нині Замкова гора входить до Надслучанського регіонального ландшафтного парку. Краєвиди, які відкриваються з руїн замку, зачаровують, а чисте повітря навколишніх лісів п'янить як гарне вино та лікує не гірше за найкращі ліки. Тут розумієш: не так вже й важливо, чи ховав у фортечних підземеллях старий князь золоті злитки. Бо найбільший його скарб дістанеться в спадок кожному, хто закохається в красу Надслучанської Швейцарії.

Покровська церква - побудована церква в 1731 на кошти поміщика Пепловського. Стиль в якому побудована церква походить від деревяних українських храмів і типовий для храмів 17-18ст в Україні. Але у храма в Тайкурах є особливість - він пятикутної (замість шостикутної) форми. Перекликається мурований храм з деревяними в композиції обємів.

Особливо показовий в цьому відношенні другий ярус. Але на відміну від єдиного за обємом другого ярусу мурованих пятикамерних храмів Київщини або Лівобереддя другий ярус церкви в Тайкурах вирішено як обєднання окремих замкнених камер, які поставлені щільно одна до одної і є підбанниками верхів. У північному куполі 1882 року влаштовано дзвіницю на кошти парафіян.

2.3 Біосоціальні ресурси

Видатні історичні постаті регіону: Український археолог, етнограф, мистецтвознавець, академік АН УРСР Біляшівський Микола Федотович (1867-1926 рр.), Професор Академії св. Луки (Рим), автор численних скульптурних робіт в Україні та Європі Сосновський Томаш Оскар

(1810 -- 1886 рр.), Генеральний секретар (міністр) торгівлі та промисловості УНР, посол Української держави у Німеччині у 1918 році Штейнгель Федір Рудольфович (1870 -- 1946 рр.), Перший Президент незалежної України Кравчук Леонід Макарович (нар. 1934 р. у с. В. Житин Рівненської області), Відомий український письменник, публіцист, журналіст Самчук Улас Олексійович (1905-1987 рр.), Вчений, лауреат Нобелівської премії (1992 р.) Харпак Григорій (нар. 1924 р. у м. Дубровиця Рівненської області), Перший проректор Рівненського економіко-гуманітарного інституту, академік, доктор педагогічних наук, професор Дем'янчук Степан Якимович (1925 -- 2000 рр.), Заслужений майстер спорту України, володар повного комплекту нагород (золото, срібло, бронза) чемпіонатів світу з велоспорту на шосе, учасник ХХУІІ літніх Олімпійських ігор у м. Сідней (Австралія) Гончар Сергій Миколайович, Майстер спорту України міжнародного класу, чемпіон Європи, дворазовий чемпіон світу з футболу серед інвалідів-спортсменів з наслідками ДЦП, володар золотої медалі ХІІ Параолімпійських ігор з футболу, переможець Всесвітніх ігор 2005 року Косенко Ігор Володимирович, Майстер спорту України міжнародного класу, багаторазова чемпіонка України з фрістайлу, учасниця ХУІІІ та ХІХ зимових Олімпійських ігор Козаченко Тетяна Валеріївна.

Острозький Костянтин (Василь) Костянтинович

Народився 1526 р. в м. Дубно (нині Рівненська область). Походив з родини Острозьких, найбагатшого і найвпливовішого князівського роду України XVI -- початку XVII ст. Здобув чудову освіту, про що свідчать його листування та промови в сенаті. Залишившись єдиним спадкоємцем свого багатого батька, у володіння отримав величезні маєтності на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, а також в Угорщині та Чехії. З середини 40-х років XVI ст. в офіційних документах Василь Острозький починає йменуватися батьковим ім'ям -- Костянтин.

За часів княжіння К. Острозького руська культура й освіта набули неабиякого піднесення. Навколо князівської резиденції в Острозі утворився гурток (академія) слов'янських та грецьких учених, публіцистів, теологів та богословів, до якого входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філалет (Мартин Бронев-ський), Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукарис (майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх), Никифор Парасхес-Кантакузен та ін. За сприяння князя в Острозі було зібрано велику бібліотеку. 1575 р. він запросив для організації друкарні в князівській резиденції Івана Федорова. Завдяки острозькій друкарні побачило світ понад 20 видань, у тому числі перший повний текст Біблії слов'янською мовою (1580). Близько 1578 р. при академії почала діяти острозька школа, де крім низки традиційних на той час точних та гуманітарних дисциплін уперше паралельно викладалися латинська, грецька та церковнослов'янська граматики. Згодом її досвід та програма були запозичені Львівською, Луцькою та іншими братськими школами.

К. Острозький заснував школи у Турові (1572) та Володимирі-Волинському (1577). В Острозі сформувалася школа церковного співу, при Богоявленській замковій церкві, що мала статус кафедрального собору і була одним з найвизначніших православних храмів того часу, виникла власна іконописна традиція. Кілька острозьких ікон, написаних в той час, вважаються шедеврами православного іконописання.Поступово князь відійшов від політичного і культурного життя країни. Останні роки жив у Дубненському замку.Помер у 1608 р. Був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі.

Кравчук Леонід Макарович

Депутат Верховної Ради України.

Народився 10 січня 1934 р. у с. Великий Житин Олександрівського району Рівненської області. Дружина - Кравчук Антоніна Михайлівна, доцент економічного факультету Київського університету ім. Т.Г. Шевченка. Має сина Олександра. Освіта вища, закінчив Рівненський кооперативний технікум, Київський університет ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю «економіст, викладач політекономії» (1958 р.). Працював викладачем політекономії Чернівецького фінансового технікуму. Пройшов усіма сходинками партійної ієрархії. 1 грудня 1991 року Леонід Макарович одержав 61, 59 % голосів виборців і став президентом. Його першим і найголовнішим політичним кроком стало підписання на початку грудня 1991 року у Біловезькій Пущі документів про ліквідацію СРСР і створення Співдружності Незалежних Держав. Після поразки на виборах 1994 року Кравчук не пішов з великої політики, а й надалі займає активну політичну позицію.

2.4 Подійні ресурси

лютого 1944 року -- день визволення міста Рівного від німецько-фашистських загарбників.

У середині XVII століття територія Рівненської області була охоплена визвольною війною під проводом гетьмана Богдана Хмельницького.

У 1793 році, після підписання російсько-пруського договору, частина території Рівненщини увійшла до складу Росії.

На початку квітня 1919 року у Рівному перебував уряд Української Народної Республіки.

За Ризьким мирним договором 1921 року територія Рівненщини відійшла до складу Волинського воєводства Польщі.

Після приєднання Західної України до УРСР Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 грудня 1939 року було утворено Рівненську області.

У VI--VII століттях край населяло плем'я дулібів-волинян.

Наприкінці Х століття Волинь, у тому числі й Рівненщина, входила до Володимирського князівства.

Визначну роль в історії краю відіграли Дорогобуж і Пересопниця, які в XI--XII століттях були центрами удільних князівств.

До 1283 року належить перша письмова згадка про місто Рівне, коли тут відбулася битва польських та литовських військ.

Після 1340 року територія нинішньої Рівненської області відійшла до складу Великого князівства Литовського.

В 1506 р. маршалком Волинської землі був Федор (Федько) Янушкевич, а з 1507 р. Острозький Костянтин Іванович.

1576 року в Острозі князь Костянтин-Василь Острозький, син Костянтина Івановича, заснував слов'яно-греко-латинську Академію -- перший в Україні і в Східній Європі вищий навчальний заклад.

До 1629 року належить перший відомий перепис населення Волинського воєводства. Найбільшими містами на той час були Острог, Корець, Степань, Рівне, Дубно.

Висновки

На території Рівненської області розташовано: 1088 пам'яток археології (з них -- 20 національного значення), 1761 пам'ятка історії, 352 пам'ятки архітектури та містобудування (з них -- 109 національного значення), 84 пам'ятки монументального мистецтва. До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 13 населених пунктів Рівненської області: Березне, Володимирець, Гоща, Дубно, Дубровиця, Клевань, Корець, Мізоч, Млинів, Острог, Радивилів, Рівне, Степань. Так сталося, що Рівне не входить до числа найбільш цікавих з туристичної точки зору міст України. На жаль, історична частина міста збереглася дуже погано і представлена в основному монстрами радянської епохи. Але все ж таки не слід вважати, що у Рівному взагалі нічого цікавого нема. Рівненщина володіє значними рекреаційно-туристичними ресурсами.

Цікавий своїм розмаїттям екзотичних порід дендропарк Березнівського лісового коледжу, знаний в Україні і Юзефінський парк з тисячолітнім дубом та природний заповідник «Вишнева гора». Серед санаторіїв з мінеральними водами найвідоміші «Червона калина» с. Жобрин Рівненського району та «Горинь» с. Степань Сарненського району. Чудодійне джерело Святої Анни з цілющою водою в с. Онишківці Дубенського району є місцем паломництва християн з різних куточків України та з-за кордону. Значні рекреаційні ресурси та сприятливі природнокліматичні умови має зона навколо Хрінницького водосховища в Демидівському районі. Рівненщина володіє необхідною природною та матеріально-технічною базою для розвитку екстремальних видів туризму: військового, авіаційного, мисливства, сплаву на плотах, відпочинку в сідлі. В області є три історичних музеї, чотири краєзнавчих .

У Рівненській області видобувають нерудні будівельні матеріали - щебінь та бут. Поблизу міста Здолбунів навлагоджено виробництво цементу. На території області діє Рівненська атомна електростанція. На жаль, значну площу орних земель у Рівненській області заражено радіоактивними елементами унаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Список використаних джерел

Рівненський обласний краєзнавчий музей (до сторіччя першого музею в Рівному). Проспект., Рівне: «Волинські обереги», 2006.

Рівненський краєзнавчий музей на www.museum-ukraine.org.ua (журнал «Музеї України»).

Рівненський обласний краєзнавчий музей на www.o-polissia.narod.ru (Інформаційний портал «Українське Полісся»).

Ровенський краєзнавчий музей. Путівник. Львів, 1978.

Офіційна сторінка Рівненської обласної державної адміністрації.

Регіональний інформаційний портал Рівненщина.

Розвиток туризму на Рвіненщині.

Білий Б. І. Заповідників стало більше // Вісті Рівненщини. -- від 19 січня 2000.

Волошинова Н. І вісім рослинок гудайєри // Вісті Рівненщини. -- від 18 вересня 2002.

Голубєв В. Поліську природу збереже заповідник // Ого. -- від 2 липня 1999. С. 11.

Комаровський В. Кому кує зозуля озера Сомине // Вільне слово. -- від 4 липня 2003. С. 14.

Комаровський В. Молодильник Білого озера // Вільне слово. -- від 25 липня 2003. С. 10.

Скарби Сирої Погоні // Вільне слово. -- від 30 травня -- С. 4; 6 червня -- С. 10.

Меремінський А. Й., Сацюк І. Л. Заповідними стежками. -- Рівне, 2001. -- С. 29-32.

Україна 1917 - 1992. Довідник. - К., 1993.

Моя країна Україна. Т.Лагунова, Д. Корольков, В. Мірошникова, Л. Михайленко.

Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. - К., 2002.

Додаток А

Герб Рівненської області Прапор Рівненської області

Додаток Б

Туристична карта Рівненської області

Додаток Г

Стуктура природно-заповідного фонду Рівненської обл.

Размещено на Allbest.ru