Гуманізація спорту як чинник оптимізації людиномірності

На сьогодні права атлета враховуються недостатньо через його власний невисокий рівень правової культури. Це посилює його залежність від адміністрації та «правил гри», що нав'язуються нею, породжує помилки у вирішенні конфліктних ситуацій та беззахисність спортсмена.

Необхідно розширювати правове забезпечення професійно комерційного спорту. Але для цього треба, насамперед, визначити саму область його існування, принципи функціонування, допустимі форми спонсорської допомоги, комерційної діяльності, рівень відповідальності перед державою й суспільством та інше.

Внесення ясності в цю сферу важливо ще й тому, що багато спеціалістів та діячів спорту заявляють, що професіоналізація підготовки атлета у великому спорті сягає нині настільки високого рівня, що ні про яке аматорство взагалі не може йти мови. Тому створення правового простору великого спорту є необхідною складовою частиною процесу його гуманізації. Тільки чітка артикуляція та законотворче оформлення всього комплексу відносин у цій сфері може стати основою ліквідації адміністративного свавілля та хабарництва в спорті, захисту прав спортсмена як в області взаємин з керівниками команд і змагань, так і в контексті проблеми визначення умов безпечної для його здоров'я діяльності.

Також необхідно враховувати, що спорт існує не тільки у своїй олімпійській або «досягненській» іпостасі (як «великий» спорт). Є й інший, «масовий» його різновид. При цьому суспільство потребує гуманізації та цієї сфери спорту, зокрема, в її розширенні, в створенні більш доступних форм участі, синтезуванні в ній традиційності й сучасності. Саме завдяки цьому різновиду спорту, можливості його поєднання з цінностями та цілеорієнтирами інших сфер фізичної культури є найбільш актуалізовуваними.

Стає все більш очевидним, що саме в цій своїй іпостасі практика спорту в найбільшій мірі стає вираженням його гуманістичної суті. Цільовий результат спортивної діяльності не зводиться до досягнення рекорду, а втілюється в тому, що сприяє фізичному й особистісному розвитку, підвищує загальну життєздатність і здоров'я індивіда.

У нашій країні розвиток загальнодоступного спорту не обходиться без протиріч і проблем.

Головна проблема в тому, що «масовий» спорт, по суті, не такий вже й масовий, як це декларується. Якщо в розвинених країнах загальне число залучених до сфери загальнодоступного спорту становить від 30% і більше від загальної чисельності населення, то в нашій країні цей показник дорівнює близько 13% [9].

Головна соціально-економічна причина цього - низький рівень життя більшої частини населення. Однак існують і психологічні причини, які полягають у формальному характері фізичного виховання і тренувань, до яких залучається наша підростаюча молодь ще в школі, і які, за відгуками нині вже дорослих людей, «відбивають» бажання продовжувати заняття спортом.

Значне місце серед факторів, що заважають розвитку сфери кондиційного, загальнодоступного спорту, займає стресогенний характер розвитку нашого суспільства. У поєднанні з досить низьким рівнем культури дозвілля, цей фактор діє в напрямку розвитку таких моделей дозвілля, для яких пріоритетними є пасивні форми відпочинку.

Важливу роль відіграє й індиферентність держави до проблеми масового спорту при загальних декларативних установках на його розвиток.

На Заході в останні десятиліття XX століття виник і розвивається рух «Спорт для всіх». Зараз до нього залучено велику увагу громадськості. Завдяки цьому руху вдається, по-перше, зробити спорт дійсно масовим явищем. По-друге, зменшується небезпека руйнування як людської духовності, так і тілесності, пов'язана з можливістю подолання меж людино мірності, що міститься в самому спорті, з ескалацією психології «рекордизму» та зі ставленням до самого спорту з погляду «перемогоцентризму».

У зв'язку з організацією цього руху розробляються засоби кондиційного тренування, методики їх самостійного використання, створюється система масових спортивних змагань, фестивалів та інших фізкультурних акцій, здійснюється потужне інформаційне забезпечення, за допомогою листівок, плакатів, тематичних друкованих видань для фізкультурного самоосвіти і т.д. [2, с. 34].

В Україні прийнята Постанова Кабінету Міністрів України №49 від 18 січня 2003 р. «Про утворення центрів фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» для підвищення рівня фізкультурно-оздоровчої роботи серед населення і створення умов для реалізації права громадян на заняття фізичною культурою та спортом [7].

Відповідно забезпечуються організаційні умови і мотивація спорту для всіх. Продовжуючи радянські традиції, в цю мотивацію вноситься обманне начало, що полягає у твердженнях, ніби саме в масовій спортивної діяльності розкриваються можливості індивіда, відбувається формування життєвих перспектив, пов'язаних з великим спортом.

Насправді, природна взаємодія загальнодоступного спорту і спорту великих досягнень, коли найбільш обдаровані спортсмени приходили зі школи, армії, вузівської або заводської команди, практично закінчилася. Високі вимоги щодо до рівня майстерності припускають багаторічну спортивну підготовку, а отже, включення до її орбіти дітей і підлітків та їх спрямованого, спеціалізованого розвитку.

В істотному зв'язку з даним явищем знаходиться формування далекої від гуманістичних ідеалів механізмів відбору і жорсткої, що калічить фізично і морально, системи виховання майбутніх чемпіонів.

У відносинах держави до загальнодоступної спортивної діяльності весь час домінує прагнення підпорядкувати й її, а не тільки великий спорт, нестримній гонці за престижем. Така практика тільки підсилює тенденції, що ведуть до підміни мети розвитку спорту для людини іншої мети - відбору людини для спорту.

Практика масового спорту, в якому домінує тренувальний процес, не варто па місці, і в ній з'являються надзвичайно цікаві та перспективні новації.

Вони багато в чому пов'язані з соціальними і технічними нововведеннями.

Сфера інноваційних процесів сучасного суспільства різноманітна і насичена; надзвичайно цікавим елементом цього різноманіття є нові моделі способу життя. Серед цього роду моделей можна виділити ті, які містять орієнтацію на фізичну активність спортивного типу.

Все більш пріоритетними стають цінності здорового способу життя. Нарощування в масовій свідомості орієнтації на дані цінності обумовлюють розвиток, а в іншому відношенні є його наслідком, індустрії спортивно-оздоровчого дозвілля.

У зв'язку з цим і в сферу масового, а не тільки великого, спорту проникають нові технології, тренажери і комп'ютери. Вони дозволяють спортсмену разом з тренером, або навіть самостійно, створювати індивідуальні програми тренувань. Завдяки цьому до спортивного життя починають залучатися ті, хто не був схильний до занять спортивними іграми (особливо це відноситься до жінок), які раніше були переважно формою фізичної активності у сфері спорту (приблизно до 90-х років XX століття).

У зв'язку з цим фахівці багатьох країн відзначають, що у багатьох людей, особливо важливо, що у жінок, - раніше вельми пасивних та індиферентних по відношенню до спорту, - з'являється бажання займатися тренінгом самостійно. Активізувалася ця тенденція переважно після появи нових видів фізичних занять, таких як аеробіка, шейпінг і т.д. Поступово розширюється сфера сімейного спорту.

Фахівці називають такі форми розвитку спорту для всіх «комбінаційними» або «гібридними», так як вони виникають при взаємопроникненні спортивної, кондиційної, оздоровчої та інших форм фізичної культури. Виявляються «сценарії» їх розвитку в майбутньому.

Це майбутнє проглядається, по-перше, в оптимізованому поєднанні різних форм фізичної культури з регламентованою змагально-ігровою діяльністю, в інтегративному використанні загальнодоступних чинників фізичної культури з метою досягнення та реалізації тих функціональних і адаптаційних можливостей індивіда, які сприяють повноцінній життєдіяльності й нормальному розвитку рухових здібностей. По-друге, передбачається, що можливості індивіда в прояві неабияких фізичних і психічних здібностей можуть бути розширені за допомогою спеціалізованої системи спортивної підготовки та участі в змаганнях [5, с. 10-11].

Але для того, щоб ці паростки нового способу життя розвивалися, необхідно відповідне фінансування, але головне - потрібна продумана пропаганда подібного роду занять і дозвілля. І ця пропаганда повинна бути розрахована на звичайних людей з невисоким рівнем фізичної підготовки, а не на спортсменів.

Але головне - змінити ставлення населення до питань свого здоров'я, ролі спорту в способі життя. Спорт дуже демократичний, і, незважаючи на різного роду ілюзії й спроби простого виправдання своїх лінощів, не вимагає розкішних умов і надмірних фінансових витрат для багатьох проявів фізичної активності.

Та все ж найважливішою умовою формування способу життя, орієнтованого на самореалізацію особистості як гармонічної цілісності, для якої тіло й дух являють собою рівноцінні атрибути людського буття, є розвиток свідомості.

Адже людська поведінка визначається свідомістю, а обираються форми і способи життєдіяльності - цілеорієнтації, потребами й іншими проявами духовного світу особистості. На його формування впливає безліч факторів, у тому числі мода, масові захоплення, що існують у суспільстві стереотипи свідомості та поведінки, в тому числі уявлення про фізичну привабливість людини, престижність дозвілля, «стильність», «імідж» і т.д. і над формуванням цих образів, уявлень і напрямків моди треба цілеспрямовано працювати.

Зокрема, для розвитку загальнодоступного спорту величезне значення має розробка, прийняття та підтримка на державному рівні програм, насамперед розвитку здорового способу життя, пропаганда і укріплення матеріальних основ кондиційної та тренувальної спортивної практики, рекреативного фрагмента соціальної дійсності, адаптивного спорту (насамперед спорту інвалідів), валеологічного виховання (спрямованим на оволодіння комплексу заходів з управління індивідуальним здоров'ям).

Необхідна розробка методик диференційованого підходу до різного контингенту населення, регламентація поведінки учасників змагань за неантагоністичними принципами боротьби, чітке й обґрунтоване лімітування режимів тренувань і параметрів навантаження.

Необхідно активізувати роботу зі спортивної орієнтації населення, розробляти методики більш точного визначення та вибору видів рекреативного і загально- кондиційного спорту, що підходить як для дорослих людей, так і для дітей. Суспільство й держава повинні покласти на себе обов'язки по створенню умов для вільного вибору виду занять і підготовки кваліфікованих тренерів, які могли б стимулювати бажання займатися допомогою організації оптимального режиму тренувань. Від того, в якому напрямку відбувається розвиток цих факторів, будуть залежати й відповідні «моделі» переважного типу особистості, способу життя, формуватися відповідна аксіологія тіла.

Звичайно, спорт являє собою складне й поліморфне явище. У ньому не можна виділяти головні і другорядні, пріоритетні і малоцінні види, напрямки та сфери існування. Тому необхідно визначати й актуалізувати такі стратегії розвитку та спортивної практики як цілісності, і всіх її підрозділів, в яких найбільшою мірою проявлялась би гуманістична природа спорту.

Найбільш важливим, глибинним і комплексним фактором розширення практики спорту і розвитку її гуманістичного потенціалу є розвиток тих цінностей, які складають смисловий каркас гуманізму, і включення їх в простір буття свідомості, подолання або хоча б звуження сфери дій технократичних тенденцій, що активно проявляють себе в сучасному суспільстві.

В якості визначених передумов становлення сучасного спорту можна розглядати системи ліберальних і демократичних уявлень, норм і цінностей. Альтернативою негативним тенденціям, що виявляються в сучасному спорті може виступати тільки реальне вирішення проблеми гуманізації спорту, яке, в кінцевому рахунку, пов'язано з повільним і поступовим усвідомленням небезпечних перспектив реалізації технократичної парадигми мислення і породжуваних нею форм практики. Це безпосередньо пов'язано з необхідністю визначати й актуалізувати такі стратегії розвитку та спортивної практики як цілісності, і всіх її підрозділів, у яких найбільшою мірою проявлялася б гуманістична природа спорту.

Висновок: найбільш важливим, глибинним і комплексним фактором розширення практики спорту і розвитку її гуманістичного потенціалу є розвиток тих цінностей, які складають смисловий каркас гуманізму, і включення їх в простір буття свідомості, подолання або хоча б звуження сфери дії технократичних тенденцій, активно проявляють себе в сучасному суспільстві. У кінцевому рахунку, гуманізація спорту пов'язана з торжеством ставлення до людини як цілісності, тілесні і духовні прояви якої являють собою нерозривну єдність.

Список використаних джерел

1. Граевская Н. Д. Спорт и здоровье // Теория и практика физической культуры. - 1996. - №4. - С.52.

2. Дутчак М. В. Спорт для всіх в Україні: теорія та практика / М. В. Дутчак. - К.: Олімп. л-ра, 2009. - 279 с.

3. Манифест о спорте. - М.: Советский спорт, 1971.

4. Манифест СИЕПС о честной игре // Информационный вестник ВНИИФКа. - 1977. - №10.

5. Матвеев Л. П. Что же все-таки это такое - «спорт дня всех»? // Спорт для всех. - 2000. - №3. - С.8-12.

6. Черкесов Ю. Т. Как обезвредить спорт // Теория и практика физической культуры. - 1996. - №3. - С.44.

7. Столяров В. И. Гуманистическая теория спорта и проблема её практического использования в спортивном и олимпийском движении // Спорт для всех. - 1999. - №4. - С.9-12.

8. Столяров В. И., Баринова И. В., Курило С. И. Молодежь и олимпийская идея «Фейр плей» // Теория я практика физической культуры. - 1994. - №8. - С.3-7.

9. Указ Президента України «Про Національну доктрину розвитку фізичної культури і спорту» (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента №1505/2005 (1505/2005) від 21.10.2005.

10. http://ridna.ua/2013/11/blyzko-13-ukrajintsiv-rehulyarno- zajmayutsya-sportom-minsportu/

Размещено на Allbest.ru