Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський національний університет імені В. О. Сухомлинського

Факультет фізичної культури та спорту

Курсова робота

На тему: "Фізично-оздоровча і спортивно масова робота у професійно-технічних навчальних закладах"

Автор: студент V курсу 514 групи

Поліщук Григорій Олександрович

Керівник к.п.н., доцент

Литвиненко Олена Миколаївна

м. Миколаїв, 2016 рік



Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості розвитку сучасної української сім'ї

1.1 Історичні аспекти виховного впливу на дітей молодшого шкільного віку

1.2 Науково-теоретичні засади національного виховання в українській родині

Розділ 2. Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів молодшого шкільного віку

2.1 Педагогічна просвіта батьків на засадах національного виховання

2.2 Шляхи здійснення виховного впливу на молодших школярів із залученням батьків

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Народознавча робота у наш час здобуває багато прибічників, зокрема і в українському шкільництві. Саме національна складова виховної системи відкрила нові шляхи корекції і оновлення навчально-виховного процесу завдяки використанню кращих здобутків національних культур українців і представників інших народів, що живуть в Україні. На місце застарілих заполітизованих засобів у навчально-виховний процес повертається апробований практикою сотень поколінь національний педагогічний досвід -- педагогічні цілі, ідеї, засоби, а з ними і притаманні нашому народові ідеали, моральні норми і цінності. Такі події відбуваються також внаслідок гострої потреби у оновленні змісту освіти, впровадження проукраїнських настроїв через нестабільну політичну ситуацію в Україні.

Надзвичайно широкими є навчально-виховні потенції національного виховання школярів. Пізнання етнічної історії України, рідного краю, свого родоводу, досягнень народу у виробничій і духовній сферах розширює світоглядні межі і виховує в учнів початкової школи глибокі патріотичні почуття, національну гідність Ознайомлення з культурно-історичною спадщиною свого та інших народів світу формує в них уявлення про етнічну специфіку і самоцінність традиційної культури свого народу, а також гуманітарну спільність народів світу. Залучення дітей до народного образотворчого мистецтва, фольклору збагачує їхній духовний світ, підвищує загальний культурний рівень. І найголовніше - долучає підростаюче покоління до культурного багатства нашої країни, робить їх учасниками творення власної України - держави ХХІ століття.

Звернення державної школи до джерел національної культури, ЇЇ традиційно-побутового пласту сьогодні, цілком закономірне і віддзеркалює зростання етнокультурних запитів населення в умовах національного відродження, посилення етногенетичних процесів в Україні і становлення ЇЇ державності. Адже відсутність держави як такої донедавна була суттєвою перепоною на шляху етногенезу українського народу, його змагань за національне орієнтовані гасла і програми, зокрема культурно-освітні та внутрісімейні. Саме традиційно-побутовий пласт національної культури, в якому зосереджені вироблений упродовж багатьох століть досвід господарської діяльності народу, способи взаємодії з природним середовищем, його світоглядні уявлення і кращі здобутки народної творчості, моральні норми, форми громадського і сімейного життя, разом з українською мовою становить підґрунтя формування національної самосвідомості учнів початкової школи, на ньому формується здатність нової генерації до відтворення і продовження національної спадщини.

Окрім глибоких національних і соціально-політичних чинників, процес впровадження основ національних культур в освіту школярів початкової ланки актуалізують закономірності загального характеру. Зростання національної самосвідомості, посилення етнічних рис, особливо у духовній сфері культури, характерні багатьом народам світу епохи науково-технічного прогресу, пресинг занадто стандартизованих і уніфікованих форм культури викликає протидію -- прагнення людей зберегти свої особливі риси, своє національне обличчя [1, с. 13].

Вибір проблематики даного курсового дослідження зумовлений актуальністю дослідження внутрісімейних стосунків сучасної української родини на предмет виявлення та втілення елементів національного виховання учнів молодшого шкільного віку.

Наукова новизна даного дослідження полягає у тому, що незважаючи на масу наявних теоретичних та практичних наукових даних, вченими приділяється мало уваги способам взаємодії школи та сім'ї на засадах національного виховання підростаючого покоління. Саме тому у даній роботі розкриваються теоретичні аспекти шляхів втілення національного виховання батьками у взаємодії із державними закладами освіти. Практична значимість дослідження полягає у наявності запропонованих методах та формах роботи класного керівника з батьківським колективом, які можна втілювати з метою реалізації національного виховного впливу на молодших школярів.

Об'єкт дослідження - національне виховання молодших школярів.

Предмет дослідження - шляхи втілення національного виховання молодших школярів в українській родині.

Метою даної курсової роботи є визначення можливостей української родини у формуванні системи загальнолюдських та національних цінностей у молодших школярів.

Завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз науково-практичної літератури з проблеми виникнення і становлення традиційного сімейного виховання українців

2. Дослідити шляхи втілення національного виховання молодших школярів.

3. Визначити особливості взаємодії школи і сім'ї як запоруку подальшого втілення національного виховання молодших школярів в українській родині.

4. Підібрати оптимальні форми і методи роботи школи з батьківським колективом для ефективної реалізації виховного впливу на засадах національного виховання

Для цього здійснювалася аналітико-узагальнююча роботи з літературою із проблеми дослідження, визначено ідеали і цінності національного виховання, з'ясовано роль національно-культурних традицій української сім'ї як фактора формування загальнолюдських цінностей в учнів молодшого шкільного віку, здійснено дослідження особливостей формування ціннісної сфери молодших школярів у практиці роботи вчителів з батьками.

Методи, які використовувались у даному дослідженні: аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, узагальнення отриманих теоретичних даних, порівняння різноманітних форм взаємодії школи і сім'ї, відбір оптимальних шляхів втілення національного виховання в українській родині.

Розділ 1. Особливості розвитку сучасної української сім'ї

1.1 Історичні аспекти виховного впливу на дітей молодшого шкільного віку

Родинне виховання є серцевиною виховного процесу в будь-якій державі. В Україні воно має достатній потенціал, оскільки його досвід накопичувався з давніх давен і тому має глибоке історичне коріння. Сучасні науковці відзначають факт, що виникнення і розвиток української сім'ї досліджені ще недостатньо. Однак спробуємо відтворити хронологію подій, пов'язаних із утвердженням української родини як суспільної одиниці та джерела виникнення національного виховання.

Наукові пошуки, спрямовані на дослідження національних виховних впливів на підростаюче покоління, розкриваючи суть проблеми за існуючими джерелами, акцентують увагу на таких даних: "у період матріархату та екзогамії дітей до п'яти-шести років виховувала мати. Після утвердження патріархату створилась моногогамна сім'я, а разом з нею і так звані «будинки молоді», куди батьки віддавали дітей на виховання".

Аналізуючи процес розвитку сім'ї, прослідковуємо поширення у східних слов'ян у V-VI століттях великої патріархальної родини. Із впровадженням християнства на Русі та відкриттям шкіл відбувалася ізоляція дітей (які навчались) від впливу їх батьків. Цікавим є і той факт, що, найбагатших родинах (у період феодальної роздробленості Київської Русі) матері не годували своїх дітей молоком, а віддавали їх найманим мамкам. Що ж стосувалося права навчатися, то воно, відповідно, залишалося за дітьми з багатшого клану. Освіченість, вміння читати і писати у часі становлення національної родини вважалося особливим та здобувалося лише обраними («люди були письменні/неписьменні»).

З плином часу у межах великої сім'ї стали утворюватись пари, що призвело до укладання шлюбів. Організація парного шлюбу пережила свої специфічні видозміни. У період виникненням шкіл зросла потреба участі батьків у вихованні сина чи доньки. Моногамний шлюб набув поширення. За звичаями українців хлопці одружувалися після служби у війську чи досягнення 21 року. Дівчата мали право вступати в шлюб з 16-18 років. У народі схвально ставилися до ранніх шлюбів. Згідно наукового обґрунтування шлюб - це дозволена і регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, що визначає їх права і обов'язки по відношенню один до одного і до дітей [2, с. 12]. Для молодих людей створення сім'ї вважалося особливо важливим завданням. Одруження для хлопця і дівчини підносило їх на вищий щабель суспільних відносин, робило молодих людей активними та впливовими членами громади.

В українських родинах існували традиції обрання майбутнього чоловіка чи жінки: у шлюб вступали рівні за походженням люди, здебільшого однієї національності. Вони мали отримати батьківське благословення. У випадку порушення цих норм молодята позбавлялись приданого. Обов'язковою вимогою до них була відсутність будь-якого родинного зв'язку. Шлюби укладались між молодими людьми за взаємною згодою, хоча серед мотивів вибору наречених в українців часто існувало врахування економічної вигоди. Серед народу і у наш час побутують прислів'я і приказки, які стосуються шлюбного питання: "Сухар з водою, аби, серце, з тобою", "Коли любиш - так женись, а не любиш - відступись", "Не поможуть і чари, як хто кому не до пари" й інші.

Важливим є той факт, що церковне вінчання в Україні до кінця XIX століття не було дозволом на спільне сімейне життя. Якщо шлюб у церкві та весілля відбувалися не в один день, то повінчані молоді жили окремо - кожний у своїх батьків - до весілля. Він підтверджує усвідомлення і сприйняття українцями значення моральності вчинків і взаємостосунків. До того ж церковне вінчання в Україні тривалий час було притаманне лише пануючому класові. Набагато більшого значення мали традиційно-обрядові весільні звичаї, втіливши які дівчина ставала жінкою, а хлопець - чоловіком. До таких звичаїв належить обряд запрошення гостей на весілля з даруванням спеціально випечених «шишок» (булочок), оспівування процесу одягання нареченої у весільне вбрання, обряд зустрічі нареченого на подвір'ї нареченої, формування весільної ходи, «перегулювання корони» - знімання вельону у нареченої та пов'язування хустини, пере різання весільного хліба тощо. Багато із описаних обрядів збереглися та дотримуються у різних куточках України і до нашого часу.

Виховання дітей у кожній конкретній родині включає реалізацію досвіду багатьох поколінь близьких по крові людей. Поняття "родина" трактується як "природний осередок найглибших людських почуттів: тут народжується і поглиблюється любов до матері і батька, бабусі і дідуся, роду і народу, пошана до рідної мови, історії, культури". Для кожної родини важливим було і є питання помешкання чи рідної домівки (оселі). Житло в Україні називали господою, а подружжя - господарями. Господа мала неабияке значення у виховному процесі. Про неї відгукувалися з повагою і гордістю: "У своїй хаті своя правда, і сила, і воля", "Своя стріха - своя втіха", "Своя мазанка ліпша любої світлиці" і т. п [3, с. 50].

Найвпливовішими вихователями у родині вважалися і залишаються батьки. Народ шанував і шанує тих батьків, які поряд з вимогливістю і справедливістю проявляють чуйність до синів та дочок і, водночас, засуджує ухиляння від батьківських обов'язків. Про батьківство і материнство поширено багато народних висловів: "Мати однією рукою б'є, а другою гладить", "Умієш дітей родить - умій же їх і вчить", "Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі", "Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів", "Учи сина, як годуєш, бо тоді вже не навчиш, як тебе годуватиме".

У сучасному світі вплив батьків на формування особистості дитини не зменшується. Сім'я залишається найбільш впливовим середовищем для дітей будь-якого віку. Як і багато століть тому, у великій пошані залишаються батьки, які поруч із вимогливістю та строгістю поєднують у сімейному вихованні любов, чуйність та увагу до своїх дітей.

Діти були і є бажаними для української родини: про них мріяли, їх пестили, за ними тужили, ними гордились. В українській педагогіці здавна побутують істини, закладені у змісті народних прислів'їв та приказок: "Де діти, там радість", "Діти - окраса дому", "Без гілок не дерево, без дітей - не сім'я", "Діти - основа щастя" тощо. У сучасній родині, нажаль, непоодинокими є випадки, коли діти у подружжя з'являються не за умов повноцінної усвідомленої готовності батьків до виховання власних нащадків. Саме тому у роботі з українськими сім'ями важливо пам'ятати про національні звичаї та ставлення наших пращурів до власних дітей.

На наш погляд справедливим є твердження,згідно якого правильне виховання - це щаслива старість, погане виховання - це майбутнє горе, це сльози, провина батьків перед іншими людьми, перед усією країною. Адже за формування свідомості своїх дітей несуть відповідальність саме батьки. В родині як першому соціальному середовищі дитина вчиться аналізувати та усвідомлювати життєві процеси, які відбуваються з нею та її оточенням. Від того, наскільки мудрим та ефективним буде виховний вплив безпосередньо залежить те, яким буде майбутнє нашої країни.

Українська родинна педагогіка сьогодні розглядається як окрема галузь педагогічного знання, яка містить у собі узагальнений досвід вітчизняного виховання і досліджує його актуальні аспекти, які є суттєвими для нинішніх і наступних поколінь. Вона тлумачиться як національний варіант загальнолюдської педагогічної культури, яка в своєрідній формі виражає навчально-виховний досвід, інтереси й прагнення мас. У її науково-термінологічному апараті багато понять, напрацьованих самим народом. Вона сприяє насищенню наукової педагогіки гуманістичними ідеями, вимогами до особистості, спроможними впливати на її становлення в сучасному світі[4, с. 21]. Національна українська педагогіка складає основу виховного впливу, який повинен здійснюватися на дітей, зокрема учнів початкової школи.

Родинна педагогіка впливає на якість виховання дітей у сім'ї, посилює його національну спрямованість. Вона сприяє розвитку позитивної реакції на перевірені часом засоби виховного впливу, які через спілкування передаються від пращурів до правнуків.

Сучасна українська родина має неоціненний вихований потенціал. Озираючись на історичне минуле та культурні надбання, можемо із впевненістю сказати, що національне виховання в Україні має всі шанси бути ефективно втіленим. Сучасна родина - це союз людей, народжених переважно у незалежній Україні. Ці люди росли і виховувались не переживаючи впливу політики чужої держави. Звичайно, докорінного оновлення, нажаль, не настало і дотепер, однак факт наявності у сучасних батьків зміненої національної свідомості, безумовно, якісно впливає на виховання наступного підростаючого покоління.

Розглядаючи проблему втілення національних ідей у практику сучасного родинного виховання маємо зазначити, що українська родина як компонент системи соціального формування особистості втілює у собі її духовні, моральні, фізичні, матеріальні надбання, а батьківське виховання з його традиціями є джерелом сімейних цінностей. Саме тому важливим аспектом виховного впливу на учнів молодшого шкільного віку є активне поєднання шкільного та сімейного виховання на засадах національних традицій.

1.2 Науково-теоретичні засади національного виховання в українській родині

У час, коли відбувається відродження національної освіти та виховання, важливого значення набуває родинно-сімейне виховання. Без залучення до активної участі у виховні роботі не лише батьків, а й інших членів родини дітей, практично не можливе розв'язання проблем національного виховання, формування патріотичних почуттів молодого покоління нашої держави.

У Державній національній програмі “Освіта. ХХІ століття” підкреслюється: “В основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім'ї і школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками налагоджувати взаємозв'язок між школою і родиною, бо це - основа, передумова підвищення активності навчання та виховання" [5, с. 13].

Така тісна співпраця зумовлена також високою потребою у вихованні підростаючого покоління як осіб, які глибоко шанують і усвідомлюють цінність своєї країни, розуміють її історичне минуле та прагнуть зробити світлим майбутнє.

Родина є основою держави. Родина, рід, родовід, народ - поняття, що розкривають моральну й духовну сутність, природну послідовність основних етанів формування людини як особистості: від роду до народу до нації - такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її національної свідомості, й громадянської зрілості. Родина або сім'я, як вже вказувалося вище - це перше соціальне середовище, в яке потрапляє дитина. Для більшості дітей сааме родинний устрій, внутрісімейні зв'язки є взірцем способів спілкування дорослих і дітей, дорослих між собою, їхнє ставлення до власних нащадків, до речей, які їх оточують. Саме в родині дитина знайомиться із основними життєвими поняттями, вчиться розрізняти добро і зло, обирає особливий стиль спілкування з однолітками та старшими знайомими.

Національне виховання - перша природна і постійнодіюча ланка виховання, без докорінного поліпшення змісту якої неможливо домогтися певних змін у подальшому громадянському вихованні підростаючих поколінь. У сім'ї закладається основа особистості, їх мораль самобутність національного світовідчуття і світорозуміння. Від активної свідомої позиції батьків залежить ставлення і реакція дітей на зовнішні обставини.

Основними факторами, котрі зумовлюють наявність відмінностей між сім'єю та іншими соціальними інститутами, є наявність у родини особливих функціональних обов'язків. Апробовані часом функції сім"ї вимагають збереження в умовах сьогодення, оскільки серед молодих українських родин мають місце суперечки щодо життєвих цінностей, які стосуються, перш за все, здоров'я, матеріальної забезпеченості, високого заробітку, благополуччя родини загалом. В цих умовах важливо не втратити духовності, відчуття міри. Саме тому варто викоремити національні українські функції сім'ї: економічну, виховну, етнічного відтворення, природного відтворення, сексуально-емоційну і експресивно-рекреаційну. [6, с. 124]

Економічна функція полягає у забезпеченні матеріальних засад сім'ї, її комфортного існування, організацію домашньої праці та споживання. Забезпечуючи її чоловік, який, здебільшого, виступає організатором виробництва та матеріального збагачення, а дружина - домашніх справ та водночас - помічником (подругом) чоловіка. Діти у залежності від віку, повинні долучатися до виконання посильної побутової роботи в господарстві.

Виховна функція спрямована на трансформацію родинного досвіду і впливу на формування у дітей ціннісних орієнтацій. Важливим її аспектом вважалось вироблення у підростаючого покоління пошани до праці. Не дивно, що факт народження дитини у сім'ї сприймається з радістю, раніше - як поява на світ ще одного помічника. Необхідним є також забезпечення розумового розвитку дитини. В народі говорять: "Не краса людину красить, а розум", "Без розуму ні сокирою рубати, ні личака зв'язати". Національний підтекст виховного впливу варто розуміти як формування національної свідомості дітей із підкріпленням традиційними українськими звичаями, логічним поділом сімейних обов'язків, акцентування уваги дітей на наявності та особливостях відзначення традиційних сімейних та державних свят. Важливо також відзначити особливий вплив національного українського костюму (строю).

Функція етнічного відтворення полягає у формуванні у членів сім'ї національної свідомості, сприянні нагромадженню та передачі національно-культурних цінностей. Завдяки їй у часи військових, політичних, економічних і інших негараздів в Україні у першу чергу завдяки національному спрямуванню виховання в родинах було збережено етнічні традиції, рідну мову, свідоме ставлення до духовно-моральних цінностей своєї країни. У своїх дітях батьки повинні прагнути за посередництвом виховного впливу сформувати нових українських громадян, людей з активною життєвою позицією, які зможуть жити і діяти на благо своєї держави.

Функція природного відтворення покликана підтримувати біологічну неперервність суспільства. Народження дітей українці минулих століть розцінювали як особливий "дар Божий". Відтворення себе в дітях було мрією кожного з них. Про нащадків говорили: "Діти - найбільша радість у світі", "Діти як рожеві квіти", "Хата з дітьми - базар, а без дітей - пустка". Цю функцію також варто розуміти як одну із найважливіших природних функцій сім'ї, адже подружжя саме у подружньому співжитті має місце виявлення репродуктивна властивість людини.

Сексуально емоційна функція задовольняє потреби подружжя в спільному інтимному житті і тісно пов'язана з функцією дітонародження. В українців інтимне життя до шлюбу і поза ним не підтримувалось церквою і людьми. В деяких родинах і до сьогоднішніх днів існує переконаність у такому підході до організації сім'ї. Дана функція належить до функцій, які стосуються виключно чоловіка і дружини і не повинна виявлятися на дітях.

Експресивно-рекреаційна функція формує емоційно-психологічний мікроклімат сім'ї, сприяє зняттю напруження у внутрісімейних відносинах, стресових станів у членів сім'ї. Вона регулює відносини членів родини і сприяє їх збереженню. Ця функція підтверджена у народі відомим афоризмом "Нащо клад, коли в сім'ї лад". Саме в сім'ї і діти, і батьки повинні створити та відчувати оазис спокою та миру, куди хочеться повертатися та звідки можна черпати життєві сили.

Представлені нами функції сім'ї не є остаточно дослідженими. Вони також підлягають корекції у зв'язку із змінами в політичному та суспільному житті країни, але наше переконання, не можна залишити поза увагою тих негативних впливів, які мають місце у сучасному родинному житті. До них відносимо зниження матеріального рівня, руйнування моральних устоїв, послаблення інтересу до походження національних святинь, нехтування їх значенням в історії власного народу. Наркотична залежність, алкоголізм, самогубство, аборти, розумові відхилення, девіантна поведінка, хворі та занедбані діти, сироти при живих батьках, кількість розлучень та одиноких серед дорослих постійно зростає, що вказує на невирішеність проблеми та невміння ефективно будувати стосунки. Значущим є той факт, що до сфери важливих цінностей молодь відносить стосунки з друзями та керівництвом за місцем зайнятості, інтимне життя, тощо. За цих умов важливим стає відродження традиційного статусу української родини, в якій панує вірність, любов до дітей, відповідальність за їх долі, піклування про дідусів і бабусь, дотримання найсуттєвіших норм християнської моралі [7, с. 15].

Визначний український вчений Іван Огієнко писав: «виховувати своїх дітей треба у повній батьківській любові, з повним терпінням. Світ іде вперед, а з ним і діти наші потребують поступу". Він вказував на важливу роль рідної мови, історії, народного мистецтва, народних ігор, національних традицій, звичаїв і обрядів як основних засобів родинного виховання. В його баченні родинне виховання має базуватись на вітчизняному фольклорі, літературних і мистецьких засадах. Це сприяє формуванню основних складових духовності особистості: національного мислення, естетичних смаків, етичних навиків, правосвідомості тощо». Ми погоджуємося із даним твердженням вченого та звертаємо увагу на те, що національне виховання, яке втілюється у школі з допомогою сучасної сім'ї, повинно будуватися саме на історичних засадах та культурній спадщині нашого народу.

У родинах, які формували національні виховні традиції, постійно дотримувались таких моральних заповідей: "Шануй вітця твого і матір твою, щоб тобі було добре і щоб ти довго прожив на землі", "Люби ближнього як самого себе"; шанували моральні чесноти - мудрість, справедливість, мужність, стриманість; поважали "дев'ять плодів Святого духа": любов, радість, мир, терпеливість, добротливість, милосердя, віру, лагідність, поміркованість. Таке відношення формувалося в українців задовго до утвердження християнства, через що справляє особливе враження на формування національної свідомості підростаючого покоління та викликає особливу гордість за можливість належати до такої морально сильної держави.

Батько і мати повинні пранути з наймолодшого віку формувати у синів і доньок національну свідомість, задовольняти духовні потреби, впливати на стан морального і фізичного здоров'я та загартування, психологічний і інтелектуальний розвиток [8, с. 10]. Національне виховання полягає не лише у плеканні особливої любові до себе та своєї землі. Не менш важливим є набуття традиційно українських умінь та навичок, формуванні здорового духу у здоровому тілі.

У дітей з розвиненою національною свідомістю виробляються стійкі мотиви приналежності до нації, держави, але, водночас, вони здатні й до розуміння проблем інших етносів, допомоги їм у разі необхідності. Результатом батьківського виховання є і сформована у дитини система поглядів, переконань, ідеалів, покликаних впливати на її цілісну орієнтацію.

Виховання в українській родині спрямоване на вироблення у молоді шанобливого ставлення до матері, дівчини, жінки, бабусі; готовність допомагати найменшим, хворим, потерпілим від всілякого лиха; здатність співчувати, жаліти, остерігати тощо. "Сучасна ситуація у сфері сімейних стосунків (зростання кількості одиноких людей як наслідок зменшення народжуваності та значної кількості розлучень, неповні сім'ї, діти, залишені власними батьками та ін.) свідчить про те, що потенційні можливості сім'ї у вихованні в дитини потреби гуманного ставлення до близьких людей значною мірою залишаються не використаними", - стверджують сучасні вчені. Духовний світ особистості та її інтелектуальна сфера є наслідком виховання в родині.

У наш час, коли багатьом сім'ям варто виправляти допущені у вихованні дітей помилки, до основних завдань національного виховання дітей, зокрема молодшого шкільного віку, відносимо:

- створення у сім'ї атмосфери доброзичливості;

- турботу про всебічний розвиток дітей (інтелектуальний,

духовний, фізичний тощо);

- формування у нащадків високих духовно-моральних якостей;

- піклування про розвиток трудових навиків і здібностей

майбутніх поколінь, їх творче ставлення до праці;

- залучення їх до активного громадсько-політичного життя [9, с. 112].

Реалізація цих завдань потребує застосування засобів національного виховання, серед яких на першому місці рідна мова, традиції, звичаї, обряди, символи, природа рідного краю і його історія, приклади героїчного минулого представників свого родоводу та гідності, просвітницької і освітньої самодостатності. Батькам потрібні особливі знання, розуміння деталей і подробиць життя для правильної реалізації вказаних нами засобів.

В час, коли наша країна переживає трагічні історичні потрясіння, не варто залишати питання національного виховання виключно на сучасну сім'ю. Національна школа та інші традиційні суспільні інститути зобов'язані здійснювати просвітницький вплив на дорослих, формувати і у батьків активну громадську позицію.

На наш погляд, у процесі національного виховання молодших школярів в українських сім'ях важливо дотримуватись конкретних принципів, реалізація яких уможливлює отримання позитивних результатів. Загальновизнаними принципами національного виховання в родині були і залишаються гуманізм, природовідповідність, культуровідповідність, врахування вікових та індивідуальних особливостей, вимогливість, самостійність, ініціативність.

Пріоритетами сім'ї у вихованні підростаючого покоління, зокрема дітей молодшого шкільного віку залишаються визнання її як духовного центру формування особистості, усвідомлення беззаперечного впливу батьківської мудрості, забезпечення реалізації набутого від попередників життєвого досвіду, поширення знань про моральні цінності свого народу та сприяння їх засвоєнню, попередній розвиток релігійних почуттів молоді тощо [10, с. 89 ].

У сучасному світі побутує думка, що молоді батьки не в змозі грамотно та правильно виховати своїх дітей, так як самі ще у надто молодому віці. Проаналізувавши народознавчі наукові джерела можемо зробити висновок, що молодий вік не можна трактувати як фактор неспроможності до відтворення власного роду та виховання своїх дітей. В історії української культури шлюбний вік був подекуди вищим, ніж зараз.

Розв'язання основних завдань, дотримання провідних принципів, використання засобів, розуміння суті пріоритетів національного родинного виховання сприяють утвердженню гуманістичних стосунків у процесі виховного впливу. Всі ці пріоритети важливо втілювати батькам і у своїх сім'ях, після чого шкільний вихований вплив лише підсилюватиме загальну ефективність національного виховання учнів, зокрема і початкових класів.

виховний родина шкільний національний



Розділ 2. Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів молодшого шкільного віку

2.1 Педагогічна просвіта батьків на засадах національного виховання

У законах «Про вищу освіту», «Про освіту», «Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті » (2002) зазначається, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини як особистості, яке потребує відповідального ставлення батьків до виховання власних дітей. Реалізація цієї провідної функції сім'ї як соціального інституту неможлива без серйозної, ґрунтовної історично вивіреної системи психолого-педагогічної просвіти батьків до виконання їх суспільного обов'язку. [13, с. 6]

Батьківська просвіта організаційно, змістом, формами представляє собою єдиний комплекс простого розумового і світоглядного виховання батьків, доповненого елементами знань і практичного досвіду фізичної, трудової і моральної підготовки дітей. Саме завдяки просвітницькій роботі школи батьки мають змогу налагодити власні виховні впливи, скеровувати життя своєї сім'ї у правильне русло.

Основи взаємодії педагогів з батьками сформульовані видатним вітчизняним вченим Василем Сухомлинським: «Якомога менше викликів до школи батьків для моральних нотацій дітям, для лякання дітей батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку, «якщо й далі так буде продовжуватись», - і якомога більше такого спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам. Усе, що в дитини в голові, душі, у зошиті, щоденнику, - усе це ми повинні розглядати з погляду взаємин дітей і батьків, і зовсім неприпустимо, щоб дитина приносила матері та батьку одні засмучення - це виродливе виховання».

Школою реалізуються функції батьківської освіти (відомості про виховну концепцію школи, педагогічну позицію класного керівника, про методику виховання, про цілі й задачі особистісного розвитку школярів на даний період, про хід духовного розвитку дитини, про особливості шкільної діяльності учня, про взаємини у групі, про виявлені здібності й поточні успіхи тощо) та коректуються принципи сімейного виховання - саме тієї сторони, що стосується дитини (мистецтво любити дітей), режиму життя та діяльності дитини, що забезпечують і корекцію особистості батьків.

Сім'я не являється єдиною структурою, де відбувається процес виховання дитини. На погляди дитини, її поведінку, розумовий, духовний розвиток - тобто на виховання - впливає все, що її оточує. А це й соціальне середовище на вулиці, друзі. Дитсадок та школа, виступаючи як соціальні структури, теж мають неабиякий вплив на виховання дитини. Важливою ланкою у побудові виховної роботи в школі є взаємодія класного керівника з батьками школяра. [14, с. 102]. У свою чергу батьки зобов'язані формувати у своїх дітях активне позитивне ставлення до соціальних інститутів, у яких навчається і розвивається їхня дитина.

Як вже було зазначено вище, характер сімейних відносин, сімейні цінності, сама структура сім'ї останнім часом зазнали значних змін. Відповідно в складних сучасних умовах сучасній українській сім'ї необхідна кваліфікована допомога зі сторони школи. Лише в процесі взаємодії педагогів і батьків можна успішно вирішувати проблему національного виховання учнів молодшого шкільного віку.

В роботі з батьками перед школою ставляться такі завдання:

- залучення батьків до педагогічної й організаційної роботи з дітьми;

- допомога батькам у вихованні дітей;

- педагогічна освіта батьків, у тому числі з питань впровадження національного виховання.

Координуючим суб'єктом роботи школи з батьками є класний керівник, статус якого, внаслідок особливостей навчально-виховного впливу на класний колектив, значно підвищується.

У Положенні про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти вказується, що класний керівник - це педагогічний працівник, який здійснює педагогічну діяльність з колективом учнів класу, окремими учнями, їх батьками, організацією і проведення позаурочної та культурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенні належних умов для виконання завдань навчання та виховання, самореалізації та розвитку учнів (вихованців), їх соціального захисту [15, с. 43].

Головне завдання у роботі класного керівника з батьками заключається в тому, щоб забезпечити єдність вимог до виховання школярів з боку родини і школи, створити нормальні умови для їх домашнього вчення та направляти виховальну діяльність сім'ї. Класний керівник є посередником між шкільною адміністрацією та конкретним класним колективом. Саме він сприймає та передає вимоги освітнього закладу до рівня підготовленості учнів, запити батьків до шкільного життя їхньої дитини.

Робота класного керівника з родиною передбачає:

- здійснення колективного, диференційованого та індивідуального підходу педагогічного впливу на батьків на основі ретельного аналізу;

- допомогу батькам у підвищенні їхньої педагогічної культури, організації родинного життя як джерела самовиховання особистості;

- залучення батьків до організації позашкільної виховної роботи;

- поширення досвіду роботи з батьками, підготовка передач, інтерв'ю, бесід з питань сімейного виховання під рубрикою "Сім'я, традиції, проблеми";

- проведення круглих столів, конференцій та семінарів за темою "Виховна функція сім'ї в умовах соціально-економічної розбудови України;

- створення банків науково-методичної інформації з проблем сім'ї, роботи з батьками та сімейного виховання [16, с. 58].

Важливою умовою успіху діяльності класного керівника на шляху до здійснення національного виховання є кваліфіковане, якісне планування, яке базується на загально педагогічних принципах. Структура плану роботи класного керівника може бути різноманітною, але вона повинна включати в себе і розділ «Робота з батьками», який і реалізує завдання, поставлені перед школою в роботі з батьками.

Важливою також є і життєва позиція класного керівника. Від того, наскільки зацікавленим у позитивних результатах роботи є класний керівник залежить ефективність його виховного впливу на учнів та батьків.

Напрями роботи педагога з батьками учнів:

- ознайомлення з умовами життя сім'ї, її психологічним кліматом, особливостями поведінки дитини в сім'ї;

- визначення рівня педагогічної культури батьків. Виявлення труднощів, які відчувають батьки;

- виявлення позитивного досвіду сімейного виховання з метою його поширення [17, с. 12].

Значне місце у роботі класного керівника займає психолого-педагогічна просвіта батьків. Накопичення психолого-педагогічних знань батьків стосовно впровадження національного виховання своїх дітей - учнів початкової школи повинно пов'язуватися з розвитком їх педагогічного мислення, практичних умінь і навичок у галузі національного виховання. Педагогу варто оперативно та критично сприймати нові виклики суспільства, бути обізнаним з історії нашого народу, мати власну думку та вміти захистити її та навчити такому своїх вихованців.

Необхідно, щоб інформація, яку надає батькам класовод, носила попереджувальний характер, ґрунтувалася на практичній доцільності, демонструвала накопичених виховний досвід, конкретні факти. Це зумовлює відбір змісту, а також форм організації педагогічної просвіти української родини.



2.2 Шляхи здійснення виховного впливу на молодших школярів із залученням батьків

В сучасних освітніх закладах просвітня робота з батьками здійснюється через індивідуальні та колективні форми. Наведені нижче теоретичні трактування форм робот повинні носити просвітницький характер та бути адаптованими до потреб окремого навчально-виховного закладу, або ж, у нашому випадку, - бути спрямовані на поглиблення знань батьків про національне виховання дітей - учнів початкової школи.

Основною формою роботи з батьками поруч із традиційними батьківськими зборами сьогодні є батьківські педагогічні конференції. Ця форма педагогічної просвіти батьків дозволяє, залежно від обраної тематики, сформувати, розширити, поглибити та закріпити знання про виховання дітей, стосунки батьків між собою, особливості зв'язку поколінь тощо. Конференції можуть бути науково-практичними, теоретичними, читацькими, з обміну досвідом, конференції для батьків та матерів, бабусь та дідусів, людей, які заміняють батьків і стосуватися найрізноманітніших тематик. Доцільно попередньо анонсувати педагогічну конференцію для батьків та запропонувати на їх розгляд кілька тем, після чого батьки можуть самостійно обрати тематику, яка, на їхню думку, буде найбільш цікавою та корисною.

У ході наукового пошуку встановлено, що найбільш змістовними та продуктивними є конференції з обміну досвідом виховання дітей та конференції, присвячені теоретичним темам, на яких те саме питання розглядається з різних точок зору. Такі конференції можуть проводитися на рівні класу, школи, мікрорайону, району, міста не більше одного разу на рік, потребують активної підготовки, передбачають активну участь батьків [18, с. 61]. У конференціях можуть брати участь батьки з дітьми, іншими членами родини, що забезпечує краще сприйняття та реагування на нові знання більшої кількості осіб, які справляють на дитину виховний вплив.

Педагогічні конференції можуть відбуватися за участі батьків і класного керівника, вчителів-предметників, адміністрації школи, шкільного психолога або соціального педагога. Відповідно до теми, яка обговорюється на педагогічних батьківських конференціях, доречним буде і запрошення зовнішніх спеціалістів (дитячих психологів, відомих педагогів, письменників, культурних діячів).

Батьківські читання - ще одна форма роботи з батьками, яка передбачає не тільки слухання батьками інформації, наданої педагогом чи іншим фахівцем, а й самостійне вивчення літератури за обраною проблемою. У даному випадку така форма роботи вимагає від батьків - учасників читань - попередньої підготовки до зборів. Класовод може запропонувати батькам окремі підрозділи теми, яка буде підніматись на читаннях. Батьківські читання допомагають багатьом батькам переглянути свої погляди на виховання, ознайомитися з традиціями виховання дітей в інших сім'ях, по-іншому поглянути на свою дитину та змінити своє ставлення до неї. У ході батьківських читань, як і в ході читацьких конференцій, відбувається активне формування кругозору в межах тієї чи іншої проблеми, формування педагогічної культури батьків. Разом з тим за рахунок додаткової самостійної роботи батьків перед зборами такого типу, дорослі краще усвідомлюють суть відповідальності, яку прагне донести до них основний виступаючий, розділяють процес підготовки до батьківських читань.

Консультації (психолого-педагогічні дні довіри) - форма роботи з батьками, яка передбачає надання фахівцями допомоги батькам з різних проблем родинного виховання.

Консультації можуть бути: за кількістю сімей - масовими, груповими, індивідуальними; за участю членів сім'ї - з усією сім'єю, з батьком, матір'ю і дитиною; за місцем проведення - у школі, вдома, на підприємствах.

Різновидом консультації є педагогічний консиліум. Педагогічний консиліум - це форма спілкування учнів, учителів, батьків, метою якої є цілісне, всебічне вивчення особистості учня, вироблення єдиної педагогічної позиції; визначення головних напрямів удосконалення виховного процесу зусиллями вчителів, батьків та самого учня; тренінги спілкування, методики оволодіння аутотренінгом [19, с. 73].

В межах педагогічного консиліуму батьки мають змогу детальніше ознайомитися з особливостями тих чи інших педагогічних явищ, глибше зануритись у тему, яка їх турбує, зокрема про національне виховання своїх дітей, отримати нові ґрунтовні знання тощо.

Тренінги - цикл занять з батьками, що передбачає набуття певних знань, умінь, зміну ставлення до дитини. Метою проведення цієї форми занять є розширення комунікативних можливостей батьків, їхніх уявлень про себе і про дитину, зміцнення позитивних якостей учасників, розуміння інших людей, пошук оптимальних шляхів спілкування з дитиною на підставі повного її прийняття, методів виховання дитини, активізації її внутрішніх психологічних ресурсів для вирішення різноманітних проблем виховання і розвитку дитини.

Тренінги, як правило, засновуються на групових методах соціальної роботи і можуть складатися з лекцій, семінарів, практикумів, які можуть бути використані як самостійні форми.

Тематичні психологічні тренінги - одна із найбільш популярних сучасних форм роботи у різних колективах. У нашому випадку психолого-педагогічні тренінги дають можливість батькам приміряти на себе нові ролі та стилі спілкування, відчути себе тим, на кого спрямований виховний процес, уникнути багатьох неприємностей та труднощів у вихованні та спілкуванні з дітьми та іншими батьками.

Лекція - послідовний монологічний виклад узагальнених знань.

За своїми видами лекції бувають: лекція-інструктаж, лекція-показ, лекція-репортаж, лекція-спогад, науково-популярна лекція. Незалежно від виду лекція складається зі вступу, основної частини, підсумків та передбачає доказовість висунутих положень, емоційне забарвлення, використання прийомів активізації уваги, врахування індивідуальних та групових особливостей слухачів тощо.

У випадку лекції батьки виступають пасивними слухачами лектора (виступаючого). Така форма роботи підходить для повідомлення новин в галузі проблем виховання школярів, інших розповідей, які не потребують доповнення або обговорення. Лекції - одна із найменш ефективних форм впливу школи на батьків.

Бесіда - найбільш поширена форма педагогічної просвіти батьків. Вона має необмежений діапазон тем та проблем, використовується у зв'язку з виникненням виховної потреби, дозволяє з'ясувати та узгодити думки, позиції, виробити взаєморозуміння. Для класного керівника бесіда - джерело інформації про зміст і методи сімейного виховання, про характер сімейних стосунків.

У педагогічній просвіті батьків бесіда може виступати як окрема форма роботи, так і бути включена у будь-який інший вид комунікації батьків зі шкільною адміністрацією, вчителями. У межах бесіди можливе ділення присутніх на робочі групи, фіксування висновків бесіди на дошці або спеціально підготовленому ватмані задля ефективного подальшого підбиття підсумків.

Семінар - активна форма просвіти батьків, яка передбачає попередню самостійну роботу батьків і вчителів (вивчення літератури, досвіду, підготовку виступів, доповідей, тез, питань). Зазвичай семінари спрямовуються на засвоєння батьками конкретних прийомів та методів родинного виховання. Разом з тим, на семінарах не тільки підвищується інформованість, але й змінюється становлення батьків до самого процесу виховання. Подружжя вчаться сприймати один одного більш адекватно: змінюється уявлення про свою дитину, розширюється палітра виховних прийомів. На семінарах батьки включаються в обговорення та, головне, в усвідомлення своїх родинних проблем, обмінюються досвідом, самостійно в ході дискусій виробляють шляхи вирішення родинних конфліктів [20, с. 112].

У зв'язку із об'ємністю та насиченістю такого виду роботи, семінар може бути розділений на дві або більше частин. У іншому випадку об'єм інформації, який висувається на розгляд під час семінару, не буде повноцінно та якісно сприйнятий присутніми батьками.

Педагогічний практикум - це форма вироблення у батьків педагогічних умінь з виховання дітей, з ефективного вирішення будь-яких педагогічних ситуацій, своєрідне тренування педагогічного мислення батьків-вихователів. Проводять практикуми, як правило, після лекції, щоб закріпити, поглибити матеріал та пов'язати його з досвідом родинного виховання. Під час педагогічного практикуму вчитель пропонує знайти вихід з якої-небудь конфліктної ситуації, що може скластися у взаєминах батьків і дітей або батьків і школи, пояснити свою позицію в тій чи іншій передбачуваній ситуації, яка реально може виникнути.

У випадку педагогічного практикуму на розгляд присутнім можуть висуватися як реальні випадки із життя присутніх людей, так і вигадані історії, які могли відбутися із вигаданими персонажами. За бажання батьків, на розгляд у даній формі співпраці можуть розглядатися і їхні життєві історії.

Тематичні вечори та вечори запитань і відповідей зазвичай проводяться після діагностики батьківських проблем, які виникають у вихованні дітей та у взаємовідносинах з ними. На ці вечори запрошуються спеціалісти (психологи, медики, юристи, соціальні педагоги та інші) та батьки дітей певного віку (враховуються вікові особливості дитини). Такі зустрічі допомагають батькам усвідомити вповні власну відповідальність за виховання дітей в період їхнього становлення як школярів. Можливими темами таких вечорів можуть бути «Вікові особливості дитини певного віку», «Наркотики - як застерегти дитину», «Національне виховання в сучасній українській родині» та інші.

Тематичні вечори можуть відбуватися у класному приміщенні школи, актовій залі. Задля кращого зближення присутніх батьків та класовода, тематичний вечір можна доповнити переглядом фільму з обраної теми, подальше обговорення та ділення враженнями з пригощанням присутніх чаєм, кавою.

Диспут - одна з найцікавіших форм просвітницької роботи, що спрямована на активізацію уваги батьків до окремих проблем. Важливою особливістю диспуту є висока активність його учасників. Природно, що вона залежить передусім від актуальності проблем, які виносяться на обговорення. Майже завжди викликають інтерес батьків такі питання, як: «Сімейне щастя, у чому воно?», «Якою має бути гарна сім'я?», «Діти і традиції» та інші. Особливість диспуту полягає в тому, що він відбувається в невимушеній обстановці, дозволяє залучити всіх присутніх до обговорення поставлених проблем, сприяє виробленню вміння всебічно аналізувати факти та явища, спираючись на відповідний накопичений досвід у вихованні дітей, збуджує активне педагогічне мислення.

У ході диспуту всі присутні учасники обов'язково повинні бути включеними у активне обговорення. У жодному разі диспут не повинен переростати в агресивну словесну «перепалку». Для того, щоб унеможливити це, серед присутніх обирається відповідальний, який повинен слідкувати за обговоренням, встановлювати ліміти часу для кожного виступаючого, стежити за висловлюваннями та тим, щоб у ході обговорення не змінювалась основна тематика диспуту.

Відкриті уроки та виховні заходи для батьків - надзвичайно корисна форма роботи, яка надає можливість не тільки наочно побачити, як слід допомагати дитині під час виконання домашніх завдань, але й помітити недоліки у вихованні дітей, про існування яких батьки не здогадувалися. Організовуються відкриті уроки, як правило, у дні відкритих дверей. Після уроку зазвичай проводиться тематична бесіда, яку вчитель планує та ретельно готує заздалегідь.

Під час відкритого уроку або виховного заходу батьки мають змогу спостерігати не лише за роботою вчителя, але і за рівнем активності на уроці своєї дитини. У такому випадку батьки стають безпосередніми свідками виховного впливу, який здійснюється у школі, мають змогу краще зрозуміти причини проблем, які виникають у школяра під час навчання. Під час обговорення або в індивідуальній бесіді із вчителем або вихователем батькам доречно поділитися своїми враженнями від уроку та, якщо потрібно, підказати вчителю більш ефективні способи взаємодії з їхньою дитиною.

Відвідування сімей школярів удома - ефективна форма індивідуальної роботи педагога з батьками. Відвідуючи родини, вчитель знайомиться з умовами життя учня, розмовляє з батьками про його характер, інтереси і нахили, про ставлення до батьків, до школи, інформує батьків про успіхи їхньої дитини, дає поради щодо виконання домашніх завдань, попереджує батьків про наслідки недбалого ставлення до дитини, застосування щодо неї різних видів насильства, про відповідальність батьків за виховання і розвиток дітей, про заходи, які можуть бути застосовані до батьків у випадку невиконання своїх функцій.

Вчительські відвідування школярів вдома можуть відбуватися в рамках вивчення соціально-побутового рівня життя учнів та поєднуватися із просвітницькою роботою. Метою таких відвідин не повинно бути приниження гідності батьків або дитини. Педагогам, як і лікарям, у роботі з людьми важливо пам'ятати правило «Не нашкодь». У освітняському вимірі це означає, що нові знання і уміння, здобуті у ході навчально-виховного процесу, не повинні вносити деструктив у родину школяра або приносити шкоду фізичному та психічному здоров'ю дитини. Під час відвідування школярів вдома вчителю варто підкреслювати позитивні речі та явища, які мають місце у родині школяра.

Батьківські університети - форма роботи з батьками, мета якої полягає в розгортанні національної пропаганди серед населення, наданні батькам допомоги і знань з виховання та навчання дітей в умовах сім'ї, сприянні поглибленню зв'язків між школою та родиною тощо. Батьківські університети створюють на базі шкіл як головних центрів формування педагогічної культури. Вони мають мережу пунктів пропаганди знань за місцем проживання та роботи батьків. У них у певний час і певні дні проводяться лекції, педагогічні консультації, семінарські та практичні заняття, де не лише даються поради батькам, але й відбувається обмін досвідом виховання, думками, організовуються виставки літератури. [21, с. 47].

...