Характеристика туристичних ресурсів та особливостей розвитку туризму Одеської області

Характеристика природних ресурсів та особливості природно-антропогенних ресурсів, що мають вплив на розвиток туризму. Географічне положення та історико-краєзнавчий потенціал області. Основні туристичні маршрути Одеського регіону та їх характеристика.

Рубрика Спорт и туризм
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.05.2017
Размер файла 73,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: «Характеристика туристичних ресурсів та особливостей розвитку туризму Одеської області»

Київ - 2017 р.

Зміст

  • Вступ
  • Розділ 1. Географічне положення Одеської області
  • Розділ 2. Характеристика природних ресурсів, що мають вплив на розвиток туризму
  • Розділ 3. Особливості природно-антропогенних ресурсів, що мають вплив на розвиток туризму
  • Розділ 4. Характеристика культурно-історичних ресурсів
  • 4.1 Ресурси культурного дозвілля та розваг
  • Розділ 5. Особливості туризму
  • 5.1 Види туризму та їх характеристика
  • 5.2 Основні туристичні центри та екскурсійні об'єкти
  • 5.3 Основні туристичні маршрути та їх характеристика. Заклади розміщення, харчування, дозвілля
  • 5.4 Маршрути екскурсій
  • Розділ 6. Екологічна ситуація в області та її вплив на розвиток туризму
  • Висновки
  • Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Розвиток туризму в Одеській області є дуже актуальною темою в наш час. Адже, після анексії Криму необхідно активно задіяти рекреаційний потенціал Одещини. Підвищення ефективності використання курортного потенціалу за рахунок реконструкції старих курортних закладів та будівництво нових, на базі сучасних можливостей, може дати значні економічні та соціальні результати розвитку туристичної бази Одещини.

Мета і завдання дослідження. Мета дипломної роботи полягає у детальній характеристиці туристичних ресурсів Одеської області.

Для досягнення поставленої мети в дипломній роботі вирішувалися такі завдання:

1. Виявлення та детальна характеристика окремих видів туристичних ресурсів.

2. Дослідження сучасного розвитку туризму в Одеській області.

3. Формування подальших перспектив розвитку туризму в Одеській області .

Об'єктом дослідження дипломної є Одеська область.

Предметом дослідження є територіальна організація та особливості розвитку туризму в Одеській області.

Структура дипломної роботи: вступ, 6 розділів, висновок, список використаних джерел та додатки.

Розділ 1. Географічне положення Одеської області

Одеська область - приморський і прикордонний регіон України, розташований на крайньому південному-заході країни, з територією 33,4 тис. кв. км. і з населенням 2,6 млн. чоловік.

По території області проходять державні кордони України з Румунією і Молдовою. На півдні область своєю окраїною виходить до Чорного моря. Довжина морського і лиманного узбережжя від гирла ріки Дунай до Тилігульського лиману досягає 300 км.

Одещина складається з 26 сільських районів та 7 міст обласного значення, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Іллічівськ, Котовськ, Одеса, Теплодар. Южне. До складу області входить 1 185 населених пунктів. Область було утворено у складі УРСР 27 лютого 1932 року.

Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

У межах області розташовані 1134 малих річок і струмків, 15 прісноводних та морських лиманів (найбільші з них Дністровський, Тилігульський, Хаджибейський, Алібей, Бургас, Будакський, Куяльницький, Кучурганський), 68 водосховищ, 45 озер, у тому числі 8 Придунайських озер: Ялпуг, Кугурлуй, Катлабух, Китай, Сасик, Кагул, Картал, Саф'яни.

Головні річки: Дунай, Дністер з притокою Кучурган, Південний Буг з притоками Савранкою і Кодимою. Північна частина області розташована в лісостеповій, а південна - в степовій зоні. Щодо кліматичної зони,то Одещина розташована в помірно-кліматичній зоні. Клімат помірно континентальний. Зима м'яка, малосніжна, з відлигами. Літо жарке і сухе. Середня температура січня -1,8 - 5,0 градусів Цельсія, липня +21,0 +22,9 градусів Цельсія. Опадів 380-500 мм на рік, переважно в теплий період року. Бувають посухи, суховії, пилові бурі.

Більшу частину Одещини займає Причорноморська низовина, на півночі заходять відроги Придніпровської і Подільської височин, на південному заході - Центрально-молдовської рівнини. На узбережжі Чорного моря - коси,лимани.

Область бідна на корисні копалини. Є невеликі поклади бурого вугілля, калійна сіль, графіти, будівельні матеріали (пісок, глина, вапняки, граніти), а також мінеральні джерела і лікувальні грязі. Останнім часом виявлено золото (Майське родовище).

Переважають чорноземні ґрунти: типові, звичайні і південні, а також темно-каштанові солонцюваті. Область лежить у лісостеповій і степовій зонах. Лісів дуже мало.

Розвинуті всі види транспорту. Морські порти: Одеса, Іллічівськ, Южне, Рені, Ізмаїл, Кілія. Діють міжнародні поромні переправи Іллічівськ -Варна (Болгарія), Іллічівськ - Поті (Грузія). Головні залізничні вузли: Застава І, Сортувальна, Роздільна, Котовськ. Працює газопровід Шебелинка - Одеса.

Розділ 2. Характеристика природних ресурсів, що мають вплив на розвиток туризму

Одеський регіон вважається одним з ведучих туристсько-рекреаційних центрів України.

Основними природними рекреаційними ресурсами області є лікувальні грязі і ропа лиманів, піщані пляжі і мінеральні води. По багатству і різноманітності природних лікувальних ресурсів, а також по кількості курортно-оздоровчих установ регіон розташований на першому місці в Україні (понад 600 установ прийому і обслуговування туристів і відпочиваючих) [13, c.165].

Серед численних природних багатств, що використовуються в курортному господарстві, важливе місце займають лікувальні грязі. Фізико-географічні умови Причорномор'я сприяли утворенню іловых сульфидных грязей. У них міститься велика кількість мікроорганізмів, що обумовлюють ряд важливих фізико-хімічних властивостей.

Типовими накопичувачами грязей є Куяльніцкий і Хаджібейський лимани, що характеризуються високим вмістом сульфідів і мінерального грязьового розчину. Лікувальниі грязі одеських лиманів відноситься до грязей з тонким скелетом, з хорошою пластичністю, клейкістю і в'язкістю. Грязі Куяльніцкого і Хаджібейського лиманів мають запахом сірководня, колір чорний з блиском і темно-сірий, структура илів - дрібнозерниста. У ілових відкладенях є летучі амінні основи, органічні кислоти, хлорофіл, органічні речовини, біологічно активні мікрокомпоненти, ферменти, гормони, досить складний мікробний склад, що грає виключно важливу роль в процесі грязеутворення. Запаси грязей обох лиманів досить великі. Грязі Куяльніцкого лиману використовується всіма здравницями Одеси, а також транспортуються для курортного лікування в інші області України [18, c.30].

Одним з найстаріших і найбільш відомих курортів, функціонуючих на основі лікувальних грязей, є Куяльницький. Перша лікувальна установа - «теплі ванни» - було створено тут в 1833 р. з ініціативи військового лікаря Е. Андрієвського, який використав грязі для лікування поранених. У 1892 р. заснована сама велика на той час в Росії грязьова лікарня, яка функціонує і сьогодні [14, c.282].

Нині в «Куяльнику» три 15-поверхових санаторних корпуси на 3000 місць, курортна поліклініка, грязьова лікарня, культурний і торговий центри. Але санаторій завантажений у наш час лише десь на 35%.

Грязі Тігульського лиману відноситься до слабосульфидним, среднеминералізованим хлоридным магнієво-натрієвим лікувальним грязям. Їх використовують на курорті Коблево. Запаси грязей Тігульського лиману дуже великі. По розрахунках вчених їх вистачить на 2000 років. Більш ефективна розробка цього родовища може істотно зменшити експлуатаційне навантаження на унікальне Куяльніцкоє родовище і збереже його від виснаження [15, c.49]

Лиман (Бурнас) і озера (Алибей, Шагани), розташований між дельтою р. Дунай також мають в своєму розпорядженні цінний комплекс лікувальних чинників: для лікувальних цілей використовуються як ілові відкладення, так і вода і ропа водоймищ, що містить різні мікроелементи (йод, бром, бор), які мають високу терапевтичну активність.

Рекреаційне значення мають не тільки лікувальні грязі, але і ропа водоймищ, яка широко використовується для бальнеологічних процедур (ванни, душу, зрошування)

У практиці санаторно-курортного лікування регіону широко використовуються мінеральні води, які застосовуються як для прийому всередину, так і для зовнішніх процедур.

У межах Одеської області поширені різноманітні типи мінеральних вод. Можливості їх використання в бальнеології дуже великі, однак міра використання досить низька. Донедавна здійснювався заводський розлив лише «Куяльника». Таке положення склалося в зв'язку з тим, що курорти завжди розміщувалися вдовж побережжя або на березі лиманів. У цей час положення з використанням мінеральних вод Одеської області вирівнюється [18, c.66].

Так, сірководневі води виявлені в декількох точках Татарбунарського району. Води подібного типу використовуються для зовнішнього застосування при захворюваннях органів руху, периферичної нервової системи, хворобах обміну речовин і шкіряних захворюваннях.

Йодо-бромні води відкриті за межами прибережної зони (м. Болград, с. Плахтівка). Вони впливають значним чином на функцію щитовидної залози.

Гідрокабонатні натрієві води виявлені в Татарбунарському і Саратському районах. Вони використовуються при різних шлунково-кишкових захворюваннях.

Широко представлені в Одеській області хлоридно-сульфатні і сульфатно-хлоридні води. Їх використовує відомий в Одесі Лермонтовський курорт і тубінститут. На території області розробляються і інші мінеральні джерела.

Найважливішим лікувальним чинником Одеського курортного регіону є Чорне море. Вода Чорного моря характеризується значною мінералізацією. У її склад входять кухонна сіль, хлористий і сірководневий магній, вуглекислий кальцій, солі йоду, брому, заліза і інші мікроелементи [15, c.51].

У зоні прибою утвориться велика кількість негативно заряджених гідроіонів, що мають активний фізіологічний вплив на організм людини. Крім цього, повітря на березі моря збагачене киснем, солями брому, хлору, йоду, що робить його особливо корисним.

Лікування морем - «талассотерапія» - в наш час набула широкого поширення у всіх країнах світу. Вона є активним терапевтичним засобом для лікування широкого ряду захворювань і в профілактичних цілях [10, c.4].

На березі моря в Лузановці розташований дитячий оздоровчий центр, заснований в 1923 р. для порятунку страждаючих від голоду одеських дітей. Сьогодні це республіканський дитячий центр «Молода гвардія», організований за принципом «Артека».

За 60-км від Одеси на піщаній косі, яку з одного боку омиває солоне Чорне море, а з іншого боку прісноводний Дністровський лиман, розташований популярний кліматичний курорт Кароліно-Бугаз [14, c.282].

Піщані пляжі області простяглися на 175 км. Більшість пляжів - не природні, а рукотворні, що вимагають постійної уваги через обвали побережжя. Пляжі і паркові зони, що спускаються до них створюють єдині комплекси з численними зручностями для відпочиваючих. Купальний сезон, як правило, починається в червні і завершується у вересні. Проблемою одеських пляжів, є чистота, як піску, так і води побережжя. Це пов'язано із стічними водами, частими аваріями очисних споруд і культурою самих відпочиваючих [10, c.11].

Розділ 3. Особливості природно-антропогенних ресурсів, що мають вплив на розвиток туризм

Природно антропогенні ресурси - екосистеми, до складу яких входять як природні, так і антропогенні об'єкти, що використовуються в туристсько-рекреаційному господарстві (національні природні парки, заповідники, заказники, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, зоологічні та дендрологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва тощо).

Водні ресурси Одеської області представлені річками, озерами, лиманами і звичайно морем. На території Одеської області протікає 225 річок, які можна розділити на дві групи. Першу складають малі річки, режим яких повністю визначається місцевими фізико-географічними умовами. Витоки цих річок знаходяться на південних околицях Подільської та Південно-Молдавської височин. Найбільш значними з них є: Когильник, Сарата, Кучурган, Великий Куяльник). Усі малі річки мають незначну протяжність, русла їх сильно порізані і пролягають по балках і ярах. Всі місцеві малі річки маловодні. Друга група - великі річки Дунай, Дністер, Південний Буг, транзитом протікають по території області. Їх гідрологічний режим не пов'язаний із природними особливостями області. Долини річок мають типовий рівнинний характер, за винятком деяких ділянок Південного Бугу. Дунай займає серед річок Європи друге місце після Волги. Він протікає на крайньому південному заході області протягом 144 км. Трохи вище м.Ізмаїла Дунай розділяється на два основних рукави: Кілійське та Тульчинське гирла. Дністер - одна з найбільших річок південного заходу Європейської частини України. Він бере початок на північних схилах Карпат і впадає в Дністровський лиман. Загальна довжина річки 1410 км, з яких на Одеську область припадає 45 км. Від Дністра відділяється рукав Турунчук (Швидкий Турунчук) довжиною близько 70 км. Тече він паралельно основному руслу і в просторі між Дністром є плавні, зарослі очеретом. Із загальної довжини Південного Бугу (857 км) на Одеську область припадає 40 км. Всі великі річки - судноплавні. Озера області відносяться до двох генетичних типів: заплавних і лиманно-лагуни. Перші розташовані в заплавах Дністра і Дунаю і являють собою затоплені гирла приток цих річок, а їх назви збігаються з назвами що впадають у них (Ялпуг, Кагул, Катлабух, Кучурган). Всі озера витягнуті за напрямком течії і зазвичай пов'язані з Дунаєм і Дністром. Штучні водойми області представлені водосховищами та ставками. На території області розташовано 7 водосховища та близько 520 ставків. У межах області розташовані 15 лиманів, що займають пониззя колишніх річкових долин. В області налічується 92 природно-заповідні територій та об'єкти, в тому числі Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ландшафтний парк «Тігульскій», регіональний ландшафтний парк «Ізмаїльські острови», ботанічний сад Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо. Дика природа, безлюдне узмор'я, дивовижні за красою острова з багатоликим пташиним населенням - це рідкісні куточки, де природа розвивається за своїм вічним непорушним правилам. У дельті водиться 60 видів риб. Серед них - відомий дунайський оселедець, лосось дунайський, осетрові. З менш знаменитих - сазан, судак, лящ, в'юн та ін.. Є риби з красивими назвами: блакитний окунь, золотий і срібний карась. Дунайські плавні з повним правом можна назвати царством пернатих. Їх мешкає тут постійно або тимчасово 150 різних видів. Це різнокольорові чаплі (білі, сірі, руді, червоні); рожевий і кучерявий пелікан (справжню окрасу заповідника - реліктовий вид пернатого царства), лебідь-шипун, а так само качині, численні сімейства горобиних, куликових та інші. У дельту злітаються водоплавні птахи з усієї Європи. Тому орнітологи між собою називають плавні «мотелем для пернатих». На відміну від галасливих північних пташиних базарів тут панує тиша, яку порушує тільки криклива розмова неспокійних, вічно поспішають кудись чайок. Місцева популяція чорноголових чайок - найчисленніша в Україні. Вони приносять величезну побратимів, які харчуються переважно рибою, чорноголові чайки люблять пообідати на полях, знищуючи при цьому велику кількість комах-шкідників. Кілійський район є своєрідним центром екологічного туризму. Завдяки активній діяльності туристичних підприємств м. Вилкове, на острові Лебединка прокладена екологічна стежка для любителів птахів; в місці впадання Дунаю в Чорне море встановлено пам'ятний знак «Нульовий кілометр»; щорічно розробляються все нові і нові екологічні маршрути, здатні задовольнити будь-який смак і потреба як вітчизняних, так і зарубіжних туристів.

Розділ 4. Характеристика культурно-історичних ресурсів

Історико-краєзнавчий потенціал Одеського регіону може задовольнити всебічні запити вітчизняних та іноземних туристів завдяки численним пам'яткам різних часів. Тут зосереджені пам'ятки епохи палеоліту і неоліту, античної культури, культури скіфів і сарматів, інших стародавніх народів. Одещина пережила період турецького панування і бурхливий розвиток економіки і культури протягом ХІХ ст. Відомо, що в 7-5 столітті до нашої ери на Дунаї та Дністрі були закладені і відбудовувалися античні давньогрецькі міста. Це зокрема, підтверджують розкопки античних міст Тири і Ніконії, залишки яких сьогодні включені до реєстру видатних пам'яток археології Україні. У 1 і 3 столітті нашої ери південні райони Одещини входили до складу Римської імперії. До теперішнього часу збереглися в Придунав'ї залишки величезної земляної споруди - Троянів вал. Ряд значних пам'яток історії збереглися в містах Одеської області.

Міста Одеса, Ананьєв, Балта, Білгород-Дністровський, Болград, Ізмаїл, Кілія, Вилкове, Кодима, Овідіополь, Рені, смт. Велика Михайлівка включені до списку історичних міст України. За кількістю об'єктів культурної спадщини, Одеська область посідає друге місце в Україні після Львівської області. Всього в Одеському регіоні налічується 3570 видів об'єктів культурної спадщини (нерухомих пам'яток). Зосереджено в Одесі - 1696 пам'яток, в інших населених пунктах -1874. Серед пам'яток національного значення:

-Пам'яток архітектури та містобудування - 60;

-Пам'яток історії - 3;

-Пам'яток монументального мистецтва - 8;

Серед пам'яток місцевого значення:

-Пам'ятки містобудування і архітектури - 1448;

-Пам'ятки історії - 1548;

-Пам'ятки монументального мистецтва - 503 [28].

Наведені дані свідчать про величезний історико-культурний потенціал Одеського регіону.

4.1 Ресурси культурного дозвілля та розваг

Історія Одеси та Одеської області зберігається в експонатах численних музеїв, які є справжніми центрами культурно-просвітницької роботи.

Археологічний музей один із найстаріших в Україні, що існує понад 160 років. Він розташований у будинку, збудованому за проектом архітектора Ф. Гонсіоровського. У музеї зібрані найцінніші пам'ятки матеріальної культури племен і народів Північного Причорномор'я, Стародавнього Єгипту, Греції, Риму, Кіпру. Експозиції музею налічують понад 155 тис. експонатів, що належать до епохи первіснообщинного ладу, до скіфсько-сарматського і античному періодів, епохи ранніх слов'ян і Київської Русі. У музеї знаходиться кам'яна скульптура, знайдена біля підніжжя кургану біля села Старі Трояни Кілійського району. Великий інтерес становить так звана «золота комора» музею, де зберігаються рідкісні монети і прикраси з дорогоцінних металів.

Історико-краєзнавчий музей створений в 1955 році на базі музею оборони Одеси та обласного краєзнавчого музею. Має три відділи: історії краю, літератури та історії «Філікі Етерія». У музеї можна познайомитися з історією Причорноморського краю від XIV ст. до наших днів. Цікаві експонати, що розповідають про полководців А.В. Суворова, М.І. Кутузова, Ф.Ф. Ушакова. У чотирьох залах музею розміщена експозиція, присвячена Великій Вітчизняній війні. Тут зібрані хвилюючі документи про героїчну оборону Одеси. Окремий відділ історико-краєзнавчого музею присвячено історії народно-визвольного таємного товариства грецьких борців за свободу «Філікі Етерія», що діяв в Одесі у першій третині ХІХ ст.

Музей морського флоту розташований в центрі міста в будинку, побудованому за проектом архітектора Г. Торічеллі. У залах налічується більше 80 тис. експонатів з історією вітчизняного суднобудування і мореплавства з найдавніших часів до наших днів. Експонати розповідають про освоєння Арктики, вивченні Антарктиди, про рибальських промислах і рятувально-аварійних роботах.

Музей західного і східного мистецтва розташований у центрі міста в будинку, що є пам'ятником архітектури. Побудований за проектом архітектора Л. Оттона в 1856 р. Експозиція музею складається з трьох відділів: античного, західноєвропейського і східного мистецтва. Найбільший з них - відділ західноєвропейського живопису, де представлено творчість художників Італії, Франції, Фландрії, Голландії та інших країн. У музеї представлені картини з майстерень великих художників: Рубенса, Штробль, Караваджо і ін.

Художній музей створений в 1899 р. як музей витончених мистецтв і розташований в будівлі старовинного палацу, збудованого на початку ХІХ ст. в стилі російського класицизму. Автор проекту невідомий, але будинок являє архітектурну цінність своїм ансамблем: майстерно оформленим парадним двором, шестиколонним портиком, ошатними залами, підземним гротом. Музей має у своєму розпорядженні великим зібранням шедеврів вітчизняного образотворчого мистецтва від давньоруської іконопису до сучасного живопису, графіки і творів народного декоративного мистецтва. У відділі східного мистецтва зібрано понад 2 тис. творів художників Ірану, Індії, Тибету, Японії, а також колекція жіночих прикрас, які вражають своєю майстерністю і витонченістю.

Протягом усієї своєї історії Одеса мала активне літературне життя, що почалася мало не з перших днів заснування міста. Історико-літературний літопис Одеси настільки багатий іменами видатних письменників і діячів культури, що лише для одного переліку їх імен, знадобилася б ціла книга. Одеса - батьківщина багатьох відомих письменників: І. Бабеля, Ю. Олеші, К. Паустовського, В. Катаєва, І. Ільфа та ін Залишили свій слід в історії міста визначні поети, художники, актори, музиканти. Тут свого часу бували Адам Міцкевич, Н.В. Гоголь, Л.М. Толстой, Леся Українка, І.А. Бунін, А.І. Купрін, С.А. Крушельницька та ін.. Документальні матеріали про них зібрані в Літературному музеї. В Одесі жив А.С. Пушкін, на згадку про перебування якого, в Одесі створено музей-квартира Пушкіна. Крім зазначених, в Одесі існує ряд інших музеїв і кілька сучасних картинних галерей. Одеса - театральне місто. Тут працюють 6 професійних театрів, філармонія, цирк. Афіші Одеських театрів круглий рік пропонують широкий репертуар музичних і драматичних вистав, симфонічних та естрадних вистав. Театрально-концертне життя міста не знає міжсезонних пауз. У літньо-осінній час сюди приїжджають на гастролі кращі колективи Києва, Дніпропетровська, Львова, та інших міст. Одеса має для городян і гостей міста безліч сучасних культурно-розважальних центрів. Це різні клуби з казино та ігровими автоматами, із залами для гри в більярд, боулінг, теніс. Повсюдно організовуються дискотеки. Для дітей - майданчики з атракціонами та дитячі розважальні центри. Працюють дельфінарій і аквапарк. Сьогодні в Одеській області надають різноманітні туристичні послуги понад 400 суб'єктів господарювання, якими розроблено і проводиться понад 100 туристично-екскурсійних маршрутів по Одеській області і України, і їх кількість постійно зростає. З метою рекламно-інформаційного забезпечення туристського продукту області та залучення туристів і відпочиваючих в Одеський регіон, щороку в березні-квітні в Одесі проводиться Міжнародна туристична виставка - ярмарок «Чорноморська Одіссея», в межах якої організовуються науково-практичні конференції з актуальних питань розвитку курортно-рекреаційної та туристичної сфери області. Туристично-рекреаційний продукт регіону постійно представляється у туристичному салоні в м. Києві, на туристичних ярмарках у Мінську, Харкові, Львові та в країнах дальнього зарубіжжя.

Розділ 5. Особливості туризму

5.1 Види туризму та їх характеристика

За формою та змісту туризм різноманітний: прогулянки, походи, екскурсії, табору, зльоти та інших.

Залежно від мети подорожі туризм підрозділяється на:

· пізнавальний (екскурсійний) - відвідання чимось привабливих місць, огляд культурних, історичних, природних визначних пам'яток;

· спортивний туризм - участь у спортивних заходах;

· аматорський - полювання, рибальство та інші;

· приміський туризм - масові короткострокові виїзди великих колективів, окремих груп, і осіб за місто, зокрема у спеціальні зони відпочинку;

· за соціальними цілями

· ділової - відвідання об'єктів, які мають професійний інтерес;

· релігійний - відвідання «святих» місць.

У міжнародній статистиці туристичні поїздки на курорти, в дачні місцевості до родичів, знайомих, на ярмарки, конгреси також прийнято вважати туристськими. Турист, зазвичай, переслідує кілька цілей (наприклад, поїздку на курорту оздоровлення і огляд визначних пам'яток), у яких домінуюча мета обумовлює туристський маршрут, сезон, тривалість подорожі, спосіб пересування, тип тимчасового житла (готель, туристська база, намет), з групою чи індивідуально, з родиною, зі своїм туристським спорядженням, за принципами самообслуговування. Мета і умови подорожі, своєю чергою, визначаються матеріальними можливостями туриста, станом здоров'я, віком, професією, культурним рівнем та навіть матеріально-технічної базою туризму й соціальної підтримкою (виплати і дотацій з громадських і приватних фондів, пільги туристам і туристським організаціям).

Прийнято розрізняти туризм організований - мандрівку по програмі, наміченої туристським установою, з наданням комплексу послуг, і неорганізований, так званий самодіяльний,- мандрівку за планом, розробленим самим туристом, з більш-менш значної часткою самообслуговування.

Найбільш доступною і масової формою туризму є походи.

Туристичний похід - це подорож з активним способом пересування у віддалені від місце проживання райони, що здійснюється з освітньої, оздоровчої, спортивної, дослідницької мети.

Залежно від цілей походи може бути пізнавальної, оздоровчої, спортивної спрямованості.

Пізнавальні походи спрямовані на вивчення своєї землі (району, області): рельєфу, клімату, господарства. Оздоровчі походи сприяють загартовуванню організму, розвитку й удосконаленню рухових якостей, підвищують працездатність, служать прекрасної формою активного відпочинку. Спортивні походи покращують фізичну підготовленість, сприяють фізичному вдосконаленню.

Для визначення цілей маркетингу, проведення рекламних заходів застосовується сегментація з допомогою комбінації ознак, як-от, наприклад, мотивація подорожі, ступінь значимості туризму у структурі витрат споживача, толерантність до чужорідної культурі, стереотип поведінки туриста в турцентрі та інших. Як приклад можна навести класифікацію західнонімецького дослідника Р. Гана, який розрізняє 6 основних типів туристів (кожна група названа по початковій букві відповідного їй найменування): P.S, F,W-1 іW-2, Проте йВ-типи.

*S-тип (Sonne, Sand, See - «сонце, піщаний пляж, море») - типовий відпускник. Надає перевагу пасивному відпочинку на морських курортах, спокій і комфорт, уникає суєти відпочинку, але вітає контакти з приємними людьми.

*F-тип (fernr-undflirtorientierter, Eriebnisurlauber - «відпускник, полюбляє поїздки на великі відстані і флірт») - турист, полюбляє поїздки на великі відстані, калейдоскоп вражень і флірт. кредо такого туриста - «суспільство, задоволення, зміна вражень».

*W-1-тип ( wald-undwanderorientiert - «любитель лісових прогулянок і походів») - відпускник, полюбляє активний відпочинок, походи тощо. Фізична активність на свіжому повітрі незалежно від погоди - його кредо. На відпочинку прагне підтримувати гарну фізичну форму, але професійно спортом не займається.

*W-2-тип - скоріш спортсмен, ніж любитель. Витримує тривалі і високі, до екстремальних, навантаження. При виборі туру і турцентра домінує такий критерій, як «наявність умов для занять хобі». Такі критерії вибору, як «ландшафт, культура, історія» - вторинні (наприклад, жагучий альпініст,льотчик-любитель тощо.).

*А-тип (Abenteur - «пригода») - любитель пригод. Ризик, нові відчуття, випробування, небезпека - це те, щовизначає вибір мети подорожі цього типу туриста.

*В-тип (Bildung-und Besichtigung - «освіту й огляд визначних пам'яток») - допитливі туристи. Ця група підрозділяється на три підгрупи: а) «експерти», що колекціонують відвідувані ними визначні пам'ятки;

б) «емоційні любителі культури та природи»;

в) «фахівці», які поглиблюють знання у певних областях культури, історії, мистецтва тощо.

Отже, здійснюючи сегментацію, туристські фірми виявляють групи клієнтів, об'єднані за тими або іншим суб'єктивними ознаками. Туризм можна класифікувати за різними критеріями.

За метою поїздки.

Цей критерій має вирішальне значення, що саме мета поїздки найбільше впливає формування туру й організацію туристичного обслуговування. Мандруючи, турист може ставити декілька цілей, але одне з без них буде домінуючою.

Залежно від заповітної мети відрізняють такі види туризму:

a) Пізнавальний чи культурно-розважальний. Включает поїздки людей цілях ознайомлення з природними, історико-культурними визначними пам'ятками, музеями, театрами, суспільним ладом, життям та традиціями народів в відвідуваній країні. Пізнавальні мети можуть поєднуватися з єдиною метою відпочинку.

b) Діловий. У основі цього виду туризму лежить необхідність виконання службових чи професійних завдань. Поїздки діловими цілями розглядаються як із найважливіших складових частин сучасного туристичного обміну. Ділового туризму відносяться поїздки делегацій чи окремих осіб участь у міжнародних переговорах, нарадах, святах, коронаціях, церемоніях приходу на посаду глав держави й урядів. Однак у число туристів не включаються дипломатичні працівники посольств і консульств, співробітники торгових представництв та інші організації, які працюють закордоном.

і) Екологічний. Бережливе ставлення до природи й навколишньому середовищі одна із привабливих елементів туризму. Дедалі частіше проводяться рекламні заходи й тури, що носять екологічний характер (наприклад, як і відпочити провівши час на природі не забруднюючи її й не завдаючи їй збитків. Екологія і туризм дуже взаємозв'язані й залежні один від одного. Туризм можливий лише екологічно чистих районах. У доповіді міжнародної спілки є таке поняття як «синій прапор». Його присвоюють екологічно чистим районам. Природно, що туристи воліють відпочивати саме цих місцях, де ніщо не загрожує їх здоров'ю.

По способу пересування

· пішохідний туризм;

· велосипедний туризм;

· кінний туризму;

· альпінізм;

· лижний туризм;

·мототуризм.

За рівнем використання транспортних засобів

· повітряний транспорт (рейси за окремим розкладом, поза розкладом),

· водний транспорт (пасажирські лінії пороми, круїзи),

· сухопутний транспорт (залізничний, міжміські та деякі міські автобуси, приватні автомашини, прокат транспортних засобів та інших.)

· використанням екзотичних видів транспорту (канатна дорога, фунікулер, повітряний кулю, дельтаплан та інших.).

Залежно від засобів розміщення туристів розрізняють такі види туризму:

· Туризм у готелі.

· Туризм в мотелі.

· Туризм в пансіоні.

·Кемпинговий туризм.

· у туристичному селі, на турбазі тощо.

Готелі, зазвичай, розташовані або у центрі міста, або неподалік аеропорту чи залізничного вокзалу.

Мотелі розташовуються або вздовж автомобільної траси, або околицями міста. Проживання в мотелі має забезпечувати туристам умови після виходу по автомобілем (автостоянки, бензозаправні станції, автосервіс тощо.)

Турпансіони готельного типу із управлінням, надають клієнтам житло у одному чи навіть кількох номерах, супутні послуги і автономну кухню.

Кемпінги, туристичні села, турбази - це приміщення, розташовані, зазвичай, в заміській місцевості, призначені розміщувати автотуристів.

5.2 Основні туристичні центри та екскурсійні об'єкти

Білгород-Дністровський. Історія Белгорд-Дністровська налічує понад 2 тис. років. Перші оселі на місці нинішнього міста з'явилися ще на зорі людства. Пізніше, на східному березі лиману оселилися скіфи, а на західному - фракійські племена, де в VI столітті до н.е. виникло місто Тіра - одна з перших грецьких колоній у Північному Причорномор'ї. Тіру не один раз руйнувалася, але знову відбудовувалася. У IX столітті н.е. слов'янські племена тиверці і уличі відбудували місто і дали йому нове ім'я - Бєлгород. Під цією назвою він увійшов до складу Давньоруської держави і перетворився на важливий форпост на рубежі між Руссю і Візантією, яка протягом століть загрожувала Київської державі і намагалася захопити її околичні землі. Після розпаду Київської Русі Білгород увійшов до складу Галицько-Волинського князівства. У другій половині XIII в. на ці землі прийшли Генуя. Для зберігання своїх товарів генуезькі купці побудували невеликий, але міцний замок, який до цих пір височить на березі. У першій половині XV ст. все ближче до кордонів Молдавського князівства, в яке до того часу входив Білгород, просувалася агресивна Османська імперія. Для захисту від можливого нападу вирішено було побудувати фортецю. Зведена фортеця протягом багатьох століть захищала жителів міста від іноземних поневолювачів. Вперше Білгород був спустошений під час татаро-монгольської навали. Місто було взято турецькими військами разом з п'яти десятитисячною ордою кримського хана Менглі-Гірея. Незважаючи на героїчну 15-днів захист мешканців Бєлгорода, загарбники взяли фортецю і жорстоко розправилися з населенням. Вони збудували мечеті на місці православних церков і відібрали у міста його ім'я. Тепер він став називатися Аккерман. Три століття був Білгород під ярмом. Кілька разів місто звільнявся запорізькими козаками, але щоразу під натиском численних сил противника залишали його. В історії Запорізької Січі є згадки про ці походи. На початку вісімнадцятого століття Росія, вирішивши проблеми з Балтикою, вирішила повернути слов'янські землі Північного Причорномор'я. У ході військової компанії 1789 Олександр Васильович Суворов вщент розбив турецькі війська, але при підписанні Ясського договору, Білгород залишався в руках султана. Його дипломати билися за нього не менш запекло, ніж солдати. Занадто важливе стратегічне значення займав це невелике містечко. Лише по закінченні другої російсько-турецької війни (1806-1812гг.) Напівзруйнований Білгород був звільнений і, землі, що лежать між Дністром і Дунаєм, були повернуті Росії. Враховуючи прагнення Османської Порти повернути Бессарабію, Росія змушена була розмістити тут свої гарнізони. Один з них розміщувався у Аккреманської фортеці, яка після підписання мирного договору з турками ще 200 років стояла на сторожі південних околиць держави. У 1832 р. Вона як військовий об'єкт була скасована. Пізніше цінна пам'ятник історії та архітектури занепав і почав руйнуватися. Підмиті лиманським водами, одна за одною обрушилися куртини Пристанському двору. У позбавлених стель і дахів будівлях дощі швидко розмили штукатурку і художній розпис. Величезної шкоди найціннішого пам'ятника давнину був нанесений і в наступні роки - під час окупації Бессарабії Румунією і фашистської окупації. Окупанти виламували зі стін і веж камінь для будівництва оборонних об'єктів; були виламані і викрадені мармурові плити з зображенням стародавніх гербів і написами на турецькому, татарською, перською, арабською, латинською та молдовською мовами. На щастя замальовки цих плит збереглися, вони зберігаються в Білгород-Дністровському краєзнавчому музеї, і сучасні історики можуть використовувати їх для подальшого вивчення пам'ятника. Відразу ж після Великої Вітчизняної війни фортеця була оголошена пам'ятником історії та архітектури і взята під охорону держави. Були проведені невідкладні реставраційні роботи. Фортеця приваблює до себе маси туристів і майстрів пера і пензля. Безліч художніх кінофільмів створювалися в Білгород-Дністровської фортеці. Інтерес для відвідувачів представляють і красиві поетичні легенди, пов'язані з назвами веж «Дівоча», «башня-темниця» та ін. Білгород-Дністровський, як уже згадувалося вище, пов'язаний з іменами Суворова і Кутузова; тут побували відомі письменники Адам Міцкевич, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Нечуй-Левицький,; композитор Микола Лисенко, актори брати Тобілевичі і багато інших видатних діячів культури. Місто є значним транспортним вузлом - залізничний, річковий, морський та автомобільний.

Рені. Районний центр Одеської області, порт на лівому березі Дунаю (127 км від Чорного моря). Цікаво, що сама назва пов'язана з характером міста. Стародавні письмові джерела розповідають, що під час походу київського князя Святослава на Візантію в ІХ столітті, російські воїни саме тут виявили «рень», що на одному зі слов'янських діалектів означало місце для переправи - пристань. Потім тут виникла рибальське село, а потім - маленьке містечко. Історія Рені, як і інших придунайських міст Одеської області пов'язана з героїчною боротьбою проти султанської Туреччини. Неодноразово місто переходило з рук в руки. В історії російсько-турецької війни 1768-1774 рр.. особливе місце належить двом боям - на річці Ларго і на річці Кагул. У цих боях російські війська в кількості 17 тисяч під командуванням Петра Румянцева дали бій 150-тисячної султанської армії, на чолі якої стояв верховний візир Халіль-паша. Незважаючи на явну перевагу, турки не витримали нищівного удару і були розбиті. На шляху, що веде з Рені в Вулканешти, стоїть монумент, який нагадує про героїзм російських солдатів. У Рені стоїть і інший незвичайний пам'ятник - героям Шипки, померлим від ран у Ренійському госпіталі. У села Орловка, що знаходиться неподалік, можна побачити розкопки найдавніших укріплень перших століть нашої ери. Рені - один з найбільших портів України. Сьогодні це сучасне, упорядковане місто з гарним транспортним сполученням (залізничне, повітряне, річкове і морське).

Ізмаїл. Районний центр Одеської області, найбільший порт на Дунаї (80 км від моря) розташований на лівому березі Кілійського рукава-найбільш повноводної гілки дельти Дунаю. Існує багато легенд і переказів, що відносяться до історії виникнення Ізмаїла. За даними давньоруських і давньогрецьких писемних пам'яток та археологічних джерел, на березі Дунаю проживало багато племен і народів. Археологічні розкопки виявили поселення часів гумельницької культури (IV ст.до н.е.). Пізніше в районі Кривого озера почали траплятися керамічні вироби, посуд, амфори, на яких збереглися клейма й написи на давньогрецькій мові. Вченими встановлено, що ці предмети виготовлені на островах Фасос, Радос та м. Гераклеї і завезені вони сюди давньогрецькими торговцями по Евксинському Понту (Чорного моря). Пізніше тут оселилися греки, залишили свої сліди і хлібороби черняхівської культури. Таким чином, на території нинішнього м. Ізмаїла мешкали численні народи та народності, а слов'яни тут оселилися в IV ст. н.е. У середині XIII ст. місцевість, на якій розташувалось місто захопили золотоординці. Вони називали його Ішмасль (Ізмаїл). Султанські правителі з-за частих бунтів населення та підтримки їх запорізькими козаками, змушені були побудувати фортецю, зберігши стару частину фортеці - цитадель і бастіон Табія. Запрошені з Європи фахівці-фортифікатори оточили їх новими могутніми кам'яними стінами, висота яких досягала 10 метрів. Фортеця мала укріплені капоніри, глибокі рови, наповнені водою. У 1787 р. в ході російсько-турецької війни російські війська не змогли оволодіти фортецею. Прибулий до Ізмаїлу А.В. Суворов, оцінив зміцнення, «як фортеця без слабких місць», проте, як відомо, фортеця була взята. Сьогодні в Ізмаїлі діє діорама «Штурм фортеці Ізмаїл». Це прекрасний художній твір, створений на місці колишньої фортеці і відображає події тих днів. У центрі міста височить бронзова скульптура: осідлавши гарячого скакуна, і підвівшись на стременах, А.В. Суворов підняв у вітанні треуголку. У місті є ще один пам'ятник - музей А.В. Суворова, який налічує понад 20 тис. експонатів. В Ізмаїлі побувало багато видатних людей, їх діяльність залишила глибокий слід в історії міста. Тут протягом трьох днів перебував А.С. Пушкін; з Ізмаїлом пов'язане ім'я відомого українського письменника І.П. Котляревського; тут в 1891 р. жив А.М. Горький; з Ізмаїлом пов'язані імена відомого музичного діяча Г.В. Музиченко і вченого-грунтознавця В.В. Докучаєва. Історія міста пов'язана з героїчною боротьбою проти німецько-фашистських загарбників. Чимало імен захисників (снайпери, льотчики, моряки) навіки увійшли в історію Ізмаїла. На честь їх подвигів горить у центрі міста Вічний вогонь. Ізмаїл розташований у мальовничій зоні Придунайського краю. Озера, річки, барвисті калейдоскопи їх берегових пейзажів, тиша і чистота повітря приваблюють туристів. На території фортеці у самого Дунаю розташована туристична база «Дунай», база відпочинку розміщені на мальовничих берегах озер.

Одеса. Одеса - центральне місто області. Вона розташована на місці стародавнього татарського поселення Хаджибей, яке вперше письмово згадується в 1415 р., хоча перші поселення на місці міста виникли більше 5 тис. років тому. Заснування міста-порту почалося за указом Катерини ІІ в 1794 р. Вже на початку ХІХ ст. одеський порт вийшов на третє місце після Петербурга й Риги. Численні архітектурні споруди Одеси визнані яскравими прикладами містобудування та культури. Культурні комплекси будівель і споруд центральної частини міста включені в пам'ятки містобудування і архітектури національного значення. Найбільш виразним архітектурним ансамблем є Приморський бульвар, де зосереджені найвідоміші архітектурні споруди, побудовані за проектами видатних вітчизняних і зарубіжних архітекторів (будинок графа Завадовського - нині готель «Петербурзький»; будівля Старої біржі - нині центр міської адміністрації; палац генерал-губернатора графа Воронцова, палац Шидловського, готель «Лондонський» та ін.) Окрасою і неперевершеним шедевром архітектури є знамениті Потьомкінські сходи. Одним з найкрасивіших споруд світу вважається будівля театру опери і балету, зведеного за проектом архітекторів Ф. Фельнера і Г. Гельмана.

антропогенний краєзнавчий туристичний маршрут

5.3 Основні туристичні маршрути та їх характеристика. Заклади розміщення, харчування, дозвілля

Культурним центром є Одеса. Це місто має значну кількість культурних пам'яток, пам'ятників видатним діячам культури та мистецтва. В Одесі - дивовижний за своєю красою театр опери та балету, нескінченно довгий, всіяний старими будиночками Французький бульвар. Одеса - «столиця гумору», а її мешканці вважають себе одеситами за національністю. Щороку навесні тут проходить гумористичний фестиваль «Гуморина».

Найцікавіші об'єкти туризму - Троїцька церква 1808 р.; пам'ятник А.Е.Ришельє 1828 р.; Стара біржа 1828-1834 рр.; будинок Морського музею 1842 р.; Одеський театр опери та балету1884-1887 рр.; пам'ятник О.Пушкіну 1888 р.; Мавзолей Інзова 1825 р.; Вірменська і Грецька церкви ХІІІ-ХІV ст.; Білгород-Дністровська (Анкерманська) фортеця ХІІІ-ХV ст.; Підземна церква Св. Іоанна Сучанівського ХІV-ХVІІ ст.; Хрестовоздвиженська церква ХІV-ХVІ ст.; давній курган - с. Усатове; Садиба (палац, частина парку і господарський корпус) - с. Петрівка; Діорама «Штурм фортеці Ізмаїл російськими військами в 1790 р.»; Миколаївська церква і дзвіниця ХІІІ-ХVІІІ ст.; Церква Різдва 1822 р.; багато історико-краєзнавчих, літературних, художніх музеїв.

У м. Одеса найбільше значення серед об'єктів культурно-пізнавального туризму мають художній історико-краєзнавчий, археологічний, літературний музеї, пам'ятки історії, архітектури та містобудування у тому числі: Одеський академічний театр опери та балету, Перша Одеська біржа (сьогодні тут розташовується Одеський міськвиконком), Воронцовський палац, пушка, знята з англійського фрегату «Тигр», Потьомкінські сходи, монумент герцогу де Рішельє, Шахський палац, одеський «Пасаж» тощо.

Характерним прикладом зосередження туристських ресурсів пізнавального значення і таких, що мають особливу цінність для певного етносу може слугувати місто Болград і ряд сільських населених пунктів Болградського, Арцизького і Ізмаїльського районів, які відіграли важливу роль у болгарській історії і відродженні болгарської державності. Особливу привабливість цих місць для болгарських туристів створює збереження тут самобутніх мовних діалектів болгарської мови і культурно-побутових традицій, що не збереглися на історичній батьківщині. Тут також розташовані архітектурні пам'ятники, що мають беззаперечне історико-пізнавальне значення для туристів. Найбільшими з них є: Преображенський собор у Болграді, мавзолей І.Н. Інзова - опікуна поселенців Бессарабії; будівля колишньої чоловічої гімназії (1885 р.), будинок-садиба С.Н. Молявінського (керівника колоній переселенців), Миколаївська церква, пам'ятна колона російським воїнам-учасникам задунайського походу 1828 р. тощо.

Молдавські (румунські) села українського Придунав'я, засновані 170-250 років тому, етнографічно і лінгвістично представляють інтерес для туристів з Румунії і Молдови. Привабливим для румунських туристів у історико-пізнавальному значенні є с. Озерне Ізмаїльського району. Це пов'язано з народженням і діяльністю активного політика Румунії періоду Першої світової війни і післявоєнного об'єднання румунських земель маршала О. Авереску. У Озерному можна також побачити єдиний в українському Причорномор'ї пам'ятник воїнам, полеглим у роки Першої світової війни[3, c. 16].

Значний культурний і етнографічний інтерес представляють українські і російські поселення нижнього Придунав'я України. Пріоритетне значення тут, поза сумнівом, належить м. Вилкове - поселенню, заснованому в середині ХVІІІ ст. російськими старообрядцями-розкольниками. Іншу частину першопоселенців склали запорізькі козаки, які переселилися сюди після ліквідації Запорізької Січі в 1775 р., щоб уникнути закріпачення і зберегти січові вольності. Старообрядців, що поселилися в дельті Дунаю, раніше називали «Филиповані», по імені одного із засновників тутешньої общини Пилипа Васильєва. З часом перший склад загубився, і вийшло «липовані». Зате церковні обряди свої старовіри зберегли в недоторканності, якими були вони ще до розколу російської церкви в 1654 році. Липовані і зараз складають велику частину населення м. Вилкове.

Дещо далі від Дунайського гирла - на 47 км. - на українському березі річки знаходиться старовинне місто Кілія. Цікавими для пізнавального історичного туризму є православні храми - Миколаївська церква ХІІ-ХVІІ в.в. і Покровський собор ХІХ в.

Найбільше місто українського Придунав'я - Ізмаїл - представляє значний інтерес для історичного і пізнавального туризму. Це місце, завдяки трьом успішним штурмам фортеці в 1770, 1790, 1809 г.г., увійшло до військово-літературних джерел як місто російської військової слави. Свідоцтва героїчного минулого в місті збереглися у вигляді діорами «Штурм фортеці Ізмаїл в 1790 році», яка розміщена в єдиній будові фортеці, що збереглася з часів турецького владицтва - мечеті. Іншим видатним пам'ятником штурму Ізмаїла 22 грудня 1790 р. є пам'ятник А.В. Суворову. Поряд з пам'ятником - ефектна будівля Покровського собору (1838 р.). Неподалік від Соборної площі у старовинному особняку розміщений з 1947 р. музей генералісимуса А.В. Суворова.

У Ренійському районі біля с. Орловка у 1888 р. було встановлено обеліск на честь переправи російської армії через Дунай у 1828 р.

Поблизу села Стара Некрасівка Ізмаїльського району знаходиться незвичайний пам'ятник світової історії природознавства. Це монумент, що увічнив 36-у працю геодезистів Російської імперії і Шведсько-норвезького королівства, які зміряли протяжність дуги меридіана 25°- 20° східної довготи від Північного Льодовитого океану до берегу Дунаю впродовж 2800 км. Під керівництвом військового геодезиста Василя Яковича Струве, генерала Карла Івановича Теннера, астронома Христофера Ганстена та за наказом Олександра І, Миколи ІІ і Оскара І з 1816 по 1852 роки виконали одне з найвідоміших в історії геодезії градусне вимірювання дуги меридіана, що тягнеться від Північного Льодовитого океану (місто Хаммерфест, Норвегія) до гирла Дунаю (село Стара Некрасівка, Одеська область, Україна). Вона отримала назву «дуга Струве» - дуга меридіана протяжністю понад 2820 км, що складається з мережі 265 пунктів, що представляють собою закладені в землю кам'яні куби розміром 2х2 метри. Пункти розташовані на території 10 країн (Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України та Молдови). Струве не тільки астрономічно вимірював її, але і прокрокував зі сталевими стрічками всю Європу.

Іншим центром зосередження об'єктів культурно-пізнавального туризму є м. Білгород- Дністровський. Антична Тіра, римська Альба Юлія, столиця ногайської орди - Чаган Балгасун, молдавська Четате Албе і турецький Аккерман. Сьогодні його ім'я Білгород-Дністровський, і він - один з десяти найдавніших міст планети! Припливали Сюди легендарні аргонавти. По цих вулицях колись гуляв правитель Афін - Перикл, про цьому місті писав Геродот. Вслухайтеся в плескіт хвиль. Тут їх слухав вигнаний з рідного Константинополя імператор Юстиніан. В їх шелесті шукали натхнення Пушкін і Міцкевич. Саме тут Олексій Пєшков почув романтичну легенду про палаюче серце Данк. Місто засноване більше 2,5 тис. років тому (у VI в. до н.е.) як грецька колонія Тиру. Розкопки цього поселення ведуться багато десятиліть і частина знахідок різних років представлена в міському краєзнавчому музеї. Максимальну туристичну привабливість місту створює фортеця, велика частина стін якої збереглася з середини XV ст. Мармурова плита, вмурована в одну із стін, свідчить про дату споруди «царювання Штефана І року 1438». «Четате Албе» архітектора Федорко з 26 баштами, 4 воротами, більше 2 км. стін, глибоким передстінним ровом, генуезький замок - цитадель - все це єдиний прекрасний фортифікаційний ансамбль європейської архітектури в Причорномор'ї, який не може не захоплювати вітчизняних і зарубіжних туристів. У місті збереглися ряд історичних будівель, серед яких особняк, в якому в 1826 р. проводилися переговори дипломатів Росії і Туреччини, що завершилися підписанням «Акерманських конвенцій»[2, c. 36-38].

Одним із незаслужено забутих місць на карті регіону є село Северинівка відоме по фільму «Зелений фургон». Ідея на перегляд даного фільму у цьому легендарному місці уже заслуговує на увагу. Перебуваючи в міжлиманї, Северинівка є унікальним куточком природи. Однією з визначних пам'яток Севериновки є джерело питної води, яке місцеві жителі називають Третім Богом. Назва пішла із старовинної легенди. І звичайно ж, ця легенда про скарб, згідно якої одному з мешканців села приснилася Діва Марія і вказала на місце, де закопаний скарб. Далі легенда розповідає, що цей житель прийшов у вказане йому уві сні місце і став копати. Золота він так і не знайшов, зате знайшов щось значно цінніше - джерело питної води. І зараз для наших степів питна вода на вагу золота, а в 19 столітті питна вода цінувалася дорожче. Після першої знахідки, селянин з легенди знайшов ще 4 джерела. Всі вони отримали назву «Бог», а щоб їх не плутати до слова «Бог» стали додавати числівник. Фактично єдиним діючим джерелом зараз є «Третій Бог», джерело, розташоване на «Боговой горі». Легенда легендою, а вода в джерелі дійсно унікальна. Дуже м'яка, з приємним смаком. Взагалі-то, це не характерно для тутешніх місць. Зазвичай джерела води, які розкриваються по берегових урвищах, відносяться до понтійського водоносного горизонту.… Історія села Северинівка починається з моменту захоплення цієї території у Османської імперії російськими військами. До 1800 року землі в районі майбутнього села Потоцьке (після революції перейменовано в Северинівку) відійшли дійсному таємному раднику Северину Осиповичу Потоцькому. У цьому ж році на гроші Потоцького будується греко-католицький костел святого Северина, який був освячений в 1801 році єпископом Сераковським. Зараз цей об'єкт навіть не згадується в реєстрах обласного управління з охорони культурної спадщини. До теперішнього часу колись велична будівля перетворилася в руїни. Перейшовши балку, ми опиняємося на місці, де розташовувався маєток Потоцького. Зараз з маєтку збереглися господарські споруди і приміщення лікарні, заснованої у другій половині 19 століття. Недалеко від автобусної зупинки в Северинівці розташована православна церква Іоанна Богослова початку 19 століття. Місцеві жителі розповідають, що поруч з костелом і православною церквою розташовувалися ще й синагога, мечеть. Синагога дійсно згадується в письмових джерелах, а ось письмових даних про мечеть немає. Вражає, наскільки толерантним було населення Севериновки, якщо на невеликому п'ятачку перебували культові споруди чотирьох релігій.

...

Подобные документы

  • Загальна характеристика Київської області. Особливості природно-рекреаційних і кліматичних ресурсів Київщини. Історико-культурний та туристично-екскурсійний потенціал краю. Сучасний стан та перспективи розвитку туризму на території досліджуваної області.

    курсовая работа [51,1 K], добавлен 10.02.2011

  • Поняття туристичних ресурсів в географії туризму, підходи до їх класифікації. Історико-архітектурні, етнокультурні, природно-рекреаційні та природно-антропогенні ресурси, їх складові, напрями освоєння, їх безпосередній вплив на розвиток туризму Ірландії.

    курсовая работа [148,2 K], добавлен 13.03.2017

  • Загальна характеристика Львівської області. Особливості формування і використання туристичних ресурсів регіону, їх географічне розповсюдження, потенційні запаси, сучасний та перспективний рівень використання. Розробка інноваційних туристичних маршрутів.

    курсовая работа [1,2 M], добавлен 31.03.2011

  • Природні, соціально-економічні та історичні передумови розвитку туризму в Індонезії. Опис культурно-історичних ресурсів. Аналіз місця країни на ринку туристичних послуг світу. Оцінка туристичних ресурсів та інфраструктури для розвитку релігійного туризму.

    курсовая работа [2,3 M], добавлен 29.11.2014

  • Фізико-географічна характеристика та природно-рекреаційний потенціал Хмельницької області. Історія краю, його соціально-економічні умови та стан розвитку туризму. Авторські пропозиції щодо створення мережі пізнавальних туристично-екскурсійних маршрутів.

    курсовая работа [96,1 K], добавлен 02.03.2012

  • Аналіз розвитку історико-культурного туризму, встановлення туристичного потенціалу Хмельницької області. Культурні пам'ятки, історичні місця, музеї, музейні комплекси, туристичні маршрути. Проблеми і перспективи розвитку історико-культурного туризму.

    курсовая работа [90,5 K], добавлен 07.05.2012

  • Аналіз та оцінка рекреаційно-туристичних ресурсів Донецької області. Коротка історія формування території області. Географічні аспекти формування рекреаційно-туристичних ресурсів області. Архітектурно-історичні, подійні, рекреаційно-туристичні ресурси.

    курсовая работа [68,5 K], добавлен 24.03.2011

  • Роль групового туризму в Карпатах у функціонуванні рекреаційно-туристичного комплексу України. Особливості природних та історико-культурних ресурсів Карпатського регіону. Соціально-економічні умови розвитку зимового відпочинку на гірськолижних курортах.

    курсовая работа [51,5 K], добавлен 11.05.2011

  • Наукові підходи до вивчення туристично-рекреаційних ресурсів. Суспільно-географічна оцінка туристичних ресурсів Полтавської області. Видатні історико-культурні пам’ятки, природно-рекреаційні ресурси. Особливості розвитку рекреаційного комплексу.

    курсовая работа [105,4 K], добавлен 29.12.2010

  • Вплив на рекреаційне господарство. Характеристика рекреаційних ресурсів, показники їх оцінки. Передумови формування рекреаційного господарства Київської області. Природні та історико-культурні ресурси, природоохоронні об’єкти. Основні види туризму.

    курсовая работа [211,7 K], добавлен 29.03.2012

  • Характеристика і особливості використання природних туристських ресурсів Київської області. Огляд визначних історико-культурних ресурсів. Розробка туристсько-спортивного маршруту велосипедного походу в Київській області та пропозиції з його впровадження.

    курсовая работа [3,8 M], добавлен 06.12.2021

  • Опис географічного положення та загальна характеристика регіону, сучасний стан та перспективи розвитку туризму. Природні, інфраструктурні та історико-культурні туристичні ресурси, підприємства сфери дозвілля. Проблеми і перспективи розвитку туризму.

    контрольная работа [30,5 K], добавлен 04.12.2014

  • Дослідження природних туристсько-рекреаційних ресурсів та історико-культурних пам’яток Норвегії. Характеристика складових частин сфери туристичних послуг та виявлення головних ланок, що сприяють розвитку туризму. Аналіз основних недоліків туризму країни.

    курсовая работа [54,8 K], добавлен 20.09.2011

  • Дослідження природно-рекреаційних, історико-культурних і інфраструктурних туристичних ресурсів Буковини. Ознайомлення із природним, історичним, культурним потенціалами регіону. Оцінка перспектив розширення курортного, наукового, спортивного видів туризму.

    курсовая работа [58,0 K], добавлен 21.09.2010

  • Перспективи використання природних, природо-антропогенних рекреаційних ресурсів в регіонах Росії. Оцінка можливого використання в туристичному комплексі культурно-історичних ресурсів країни. Аналіз різниці в рівні розвитку туризму між регіонами Росії.

    контрольная работа [1,6 M], добавлен 05.09.2014

  • Типи об'єктів, явищ і процесів природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Група соціально-економічних туристичних ресурсів. Особливості історико-культурних ресурсів.

    презентация [4,6 M], добавлен 06.12.2014

  • Загальна характеристика Миколаївської області, її географічне положення, особливості клімату, рослинний та тваринний світ. Природно-рекреаційні ресурси Миколаївської області. Аналіз сучасного стану та оцінка перспектив розвитку туризму в даному регіоні.

    курсовая работа [41,3 K], добавлен 27.03.2011

  • Природні умови та ресурси для розвитку туризму в Закарпатті. Основні туристичні потоки. Забезпеченість області місцями проживання для туристів. Основні пам'ятки природи Закарпатської області та її історико-культурні ресурси, туристично-рекреаційна сфера.

    реферат [6,4 M], добавлен 16.11.2013

  • Загальна характеристика Литви з точки зору розвитку туризму. Характеристика кліматичних рекреаційних, водних та бальнеологічних ресурсів. Основні риси історико-культурних рекреаційних ресурсів. Огляд археологічних, історичних, архітектурних пам’яток.

    курсовая работа [4,7 M], добавлен 02.05.2019

  • Туристичні ресурси: поняття, класифікація. Соціально-економічні передумови розвитку туризму в Німеччині. Характеристика природних та культурно-історичних ресурсів країни. Карта орієнтації виробництва регіонів. Гірськолижні курорти та біосоціальні ресурси.

    курсовая работа [3,4 M], добавлен 02.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.