Размещено на http://www.allbest.ru

Державний вищий навчальний заклад

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Коломийський інститут

Кафедра соціально-економічних та природничих дисциплін

КУРСОВА РОБОТА

з фізіології людини

на тему:

«ВПЛИВ М'ЯЗОВОЇ РОБОТИ НА РОБОТУ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ»

Студента групи ФВ - 21

напряму підготовки

6.010102. «Фізичне виховання»

Євгеній Б. А.

Науковий керівник к. б. н., доцент

Слипанюк О. В.

м. Коломия 2016 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. АДАПТАЦІЯ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ

1.1 Особливості адаптації системи травлення та обміну речовин до фізичних навантажень

1.2 Вуглеводи в харчуванні студентів

1.3 Жири в харчуванні студентів

1.4 Особливості теплообміну при виконанні вправ

РОЗДІЛ ІІ. ЗАХВОРЮВАННЯ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ ТА ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ НИХ

2.1 Причини порушень травлення та їх відновлення при заняттях фізичною культурою

2.2 Особливості фізичного виховання при функціональних порушеннях органів травлення

2.3 Особливості фізичного виховання при органічних захворюваннях органів травлення

2.4 Лікувальна фізична культура при гастриті

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми: оздоровчий вплив занять спортивними тренуваннями не досягається автоматично - він потребує певної системи занять і суворого контролю за формуванням змін, що відбуваються в організмі. Намагаючись одержати найефективніший та швидкий оздоровчий результат, можна досягти протилежного стану.

Тому важливо вміти розбиратися у всій різноманітності процесів, які супроводжують вплив засобів фізичної культури і спорту , розглядіти ознаки оздоровчих змін і відрізнити їх від можливих патологічних зрушень або реакцій, що супроводять будь-які навантаження.

Постійне зростання спортивних досягнень, пов'язане із збільшенням обсягу та інтенсивності тренувань, більш ніж будь-коли вимагає індивідуалізації тренувального процесу, який може бути проведений тільки на основі поглибленого медичного обстеження.

Завдання: травлення навантаження фізичний лікувальний гастрит

1. Дослідити діяльність системи травлення під впливом фізичних навантажень.

2. Дослідити зміни системи травлення під час м'язової роботи.

3. Дослідити особливості змін складу і фізико-хімічних властивостей ферментів травної системи в умовах виконання фізичних навантажень.

Мета дослідження. Метою було дослідити вплив системи травлення, змін в цій системі під час фізичних навантажень різної інтенсивності. Також вміло підбирати вправи при різноманітних захворюваннях травної системи, дослідити стан людини на яку діють інтенсивні фізичні навантаження, фізико-хімічний склад травного тракту при різних видах м'язової роботи.

Методи дослідження: спостереження, аналіз, порівняння, експеримент, синтез.

Об'єкт дослідження: публікації з тематики курсової роботи.

Предмет дослідження: адаптивні можливості системи травлення до фізичних навантажень

Практичне значення роботи. Полягає у об'єднанні і узагальненні матеріалів різних видань в одному документі та поглибленні власних знань стосовно предмету дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів. Систематично виконувані фізичні навантаження підвищують обмін речовин і енергії, збільшують потребу організму в поживних речовин, що стимулюють виділення травних соків, активізують перистальтику кишечника, підвищують ефективність процесів травлення.

Однак при напруженій м'язовій діяльності, можуть розвиватися гальмівні процеси в травних центрах, зменшують кровопостачання різних відділів шлунково-кишкового тракту і травних залоз у зв'язку з тим, що необхідно забезпечувати кров'ю посилено працюють м'язи. У той же час сам процес активного переварювання рясної їжі протягом 2 - 3 год після прийому знижує ефективність м'язової діяльності, так як органи травлення у цій ситуації виявляються як би більш нужденними в посиленому кровообігу. Крім того, наповнений шлунок піднімає діафрагму, тим самим ускладнюючи діяльність органів дихання і кровообігу. Ось чому фізіологічна закономірність вимагає приймати їжу за 2 - 3 години до початку тренування і через 30-60 хвилин після неї.



РОЗДІЛ І. АДАПТАЦІЯ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ ДО ФІЗИЧНИХ НАВАНТАЖЕНЬ

1.1 Особливості адаптації системи травлення та обміну речовин до фізичних навантажень

Нормальна життєдіяльність організму людини можлива тільки за умови постійного надходження в організм органічних і неорганічних речовин, необхідних для оптимального перебігу процесів обміну речовин і енергії. Основними хімічними компонентами їжі є білки, жири, вуглеводи, вітаміни, вода і мінеральні солі. Для того, щоб ці речовини могли використовуватись в обмінних процесах організму, необхідна їх відповідна фізична і хімічна переробка. Сукупність процесів фізичної і хімічної обробки харчових речовин до структур, які можуть засвоюватися організмом, називається травленням.

До складу травної системи входить ротова порожнина, слинні залози, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник, підшлункова залоза, дрібні пристінкові залози шлунка і кишечника. Умовно до системи травлення відносять печінку.

М'язова діяльність, активізуючи обмін речовин і енергії, створює підвищену потребу в харчових речовинах і таким чином стимулює роботу травних органів. Посилення апетиту після виконання фізичної роботи активізує процеси соковиділення в шлунку і кишечнику, а отже, оптимізує перебіг процесів травлення.

Проте м'язова діяльність не завжди позитивно впливає на роботу травних залоз. Виконання напруженої фізичної роботи безпосередньо після прийняття їжі не тільки не посилюють, а навпаки, гальмують перебіг процесів травлення. Це зумовлено активним перерозподілом крові. Кровопостачання травних залоз при цьому зменшується, що і веде до зменшення секреції травних соків.

Інтенсивне перетравлення їжі, в свою чергу, також негативно впливає на рухову діяльність. Переповнений шлунок, спричиняючи підняття діафрагми, несприятливо діє на функцію органів дихання і кровообігу. В зв'язку з цим між їжею і заняттями фізичними вправами доцільно зробити перерву тривалістю не менше 2-ох годин.

Важливою загальнобіологічною складовою частиною життєвого ритму є рівновага між діяльністю і відпочинком. Прикладом такої рівноваги є ритмічна робота легень (активний вдих і пасивний видих), серця (систола-діастола), нирок (1/3 ниркових клубочків працює, 1/3 - відпочиває), печінки та інших органів. Згадана загальнобіологічна закономірність ритмічності роботи окремих органів і систем організму характерна і для системи травлення. З прийомом їжі розпочинається інтенсивне виділення ферментів травними залозами шлунка і кишечника. Ці ферменти повністю використовуються на розщеплення поживних речовин їжі. Для того, щоб відновити функції травних залоз, необхідний певний час (3-4 години). Отже, для того, щоб забезпечити відпочинок травним залозам, упродовж 3-4 годин людина не повинна приймати їжі взагалі. При постійному перекушуванні шлунково-кишковий тракт працюватиме в умовах недовідновлення.

Людина, яка приймає їжу з великими інтервалами (один або два рази на добу), з'їдає більше їжі, ніж при більш частому її споживанні. Переобтяження шлунка їжею призводить до її поганого перетравлення, порушень моторики кишок і закрепів. Такі люди досить часто страждають ожирінням, захворюваннями печінки, атеросклерозом. Харчування з короткими інтервалами (менше 1 години) призводить до змішування несумісних харчових продуктів, а отже, до розладу моторної і секреторної функції травного тракту. Здоровій людині потрібно харчуватись 3-4 рази упродовж дня.

Перебіг усіх без винятку процесів життєдіяльності організму проходить в тісному і нерозривному взаємозв'язку з процесами обміну речовин та енергії. Тому вивчення енергетичного обміну є обов'язковою передумовою дослідження функціонального стану органів і систем організму, - використання відповідних теоретичних положень в практичній діяльності людини. Так, визначення співвідношень між кількістю енергії, що надходить з їжею, і кількістю енергії, яка виділяється в довкілля (енергетичний баланс), дає необхідний матеріал для розрахунків харчових раціонів людини; показники енерговитрат фізкультурників використовуються для оптимізації фізичних тренувань; вивчення енерговитрат людей, які знаходяться в умовах постійно змінних зовнішніх температур, використовуються для розробки профілактичних заходів, спрямованих на підтримання температурного гомеостазу організму та його загартовування.

В обміні речовин беруть участь білки, вуглеводи, жири, неорганічні речовини (солі), мікроелементи, ферменти, вода і вітаміни. Білки використовуються організмом переважно в якості пластичного матеріалу, вуглеводи і жири - як енергосубстрати, лише незначна частина їх включається в структурні елементи тканин.

Білки в харчуванні студентів. Розпад білків в організмі залежить від величини їх надходження з харчовими продуктами. Чим більше білків в їжі, тим більша величина їх розпаду, і навпаки, при зменшенні кількості отриманого білку з їжею зменшується і величина розпаду білка. Таким чином, весь час підтримується азотиста рівновага. При звичайному харчуванні азотиста рівновага встановлюється при наявності в їжі 100-110 г білку. Найменша кількість білку, яка повинна бути у спожитій їжі, і при якій ще підтримується азотиста рівновага, називається білковим мінімумом. Його величина для дорослої людини - 60 г.

Азотистий баланс буває позитивний, якщо кількість азоту, що надійшла в організм з їжею, більше кількості виведеного азоту через нирки, або негативний, коли кількість виведеного з організму азоту більша, ніж його надходить з їжею. Якщо ж кількість виведеного через нирки азоту дорівнює кількості азоту, який надійшов з їжею (без врахування азоту, що не засвоївся), говорять про азотисту рівновагу. Стан азотистої рівноваги характерний для дорослих здорових осіб. Позитивний азотистий баланс характерний для дітей, які ростуть, а також для осіб, які тривалий час голодували або хворіли. Негативний азотистий баланс спостерігається під час голодування, при розпаді тканинних білків, викликаних дією великих доз іонізуючого опромінення.

Повноцінність білків визначається наявністю в них незамінних амінокислот. Адже з усіх відомих амінокислот лише поло- вина вважаються замінними, решта - незамінні, вони не можуть утворюватися в організмі, а тому обов'язково мають бути присутні в харчовому раціоні людини. Тваринні білки (м'ясо, риба, молочні продукти, яйця) є повноцінними. Рослинні білки переважно не- повноцінні. До неповноцінних білків належать желатин, в якому відсутні триптофан і тирозин, зеїн (білок кукурудзи), в якому мала кількість триптофану і лізину. З рослинних продуктів найбільш багаті незамінними амінокислотами рис, гречка, бобові. При різноманітному вегетаріанському харчуванні навіть без м'яса і риби організм людини може отримати усі незамінні амінокислоти в необхідній кількості.

Біологічна цінність (БЦ) білку (засвоюваність) визначається кількістю білків, які синтезуються в організмі з 100 г білків їжі. Найбільш висока біологічна цінність білків тваринного походження (м'яса, яєць, риби, молока) - 70-95%, рослинних - 60-85%. Так, БЦ білків житнього хліба і кукурудзи - 60%, картоплі та дріжджів - 67%. Білки харчових продуктів, які містять в собі, окрім білків, жири і вуглеводи, засвоюються дещо краще (на 90%).Повільно засвоюються поживні речовини рослинної їжі, до складу якої входить клітковина (целюлоза). Засвоюваність їжі зростає при її відповідній кулінарній обробці, ретельному пережовуванні, до- триманні певного режиму харчування.

Важлива роль в обміні речовин і енергії належить ферментам (біологічним каталізаторам). Завдяки їм реалізується дія генів, спрямована на структурні зміни в руховому апараті (розвиток на- тренованості), відбуваються процеси ефективного енергозабезпечення діяльності.

Розпад білку і виведення азоту з організму відбувається постійно і залежить від складу харчового раціону та характеру харчування. Найменші витрати білка спостерігаються при харчуванні вуглеводами і білковому голодуванні. При надмірному надходженні в організм вуглеводів і при відсутності в їжі білків виведення азоту з організму може бути в 3-3,5 рази меншим, ніж при повному голодуванні. Вуглеводи в цьому випадку зберігають білки.

Розпад білків в організмі за умови відсутності їх у їжі є мірою мінімальних білкових втрат на основні процеси життєдіяльності організму. Ці найменші витрати білка, перераховані на 1 кг маси тіла, називають коефіцієнтом зношення. Його середня величина для дорослої людини 0,3-0,6 г азоту на 1 кг маси тіла за добу (приблизно 30 г білку).

При складанні харчового раціону за основу береться не білковий мінімум і не білковий максимум, а білковий оптимум, який повинен забезпечити комфортне самопочуття, високу працездатність і достатню опірність до інфекцій. Вважається, що такою оптимальною щодобовою нормою білка для дорослої людини, яка знаходиться в звичайних умовах і виконує легку фізичну роботу, є величина 90-110 г (1,5 г на 1 кг маси тіла).

При виконанні напруженої фізичної роботи норму білка збільшують до 150-160 г і навіть до 250 г (при виконанні напруженої фізичної роботи в умовах тривалої дії холоду або інших стресів). За масою добова норма білків повинна становити 17% від загальної кількості їжі, а за енергетичною вартістю - 14%. Не менше 30% від загальної кількості білків повинні бути тваринного походження. В добовому раціоні дорослих білки повинні складати 40% від загальної кількості білків, у спортсменів - 50%, у дітей - 60%.

Білкова недостатність спричиняє затримку росту і розвитку студентів, зниження опірності організму інфекційним захворюванням. Надмірне вживання їжі, багатої на білок, може спричинити перезбудження нервової системи, сприяти розвитку харчової алергії (висипи на шкірі, запалення слизових оболонок тощо).

1.2 Вуглеводи в харчуванні студентів

Людина не виявляє потреби в певних вуглеводах. Проте в збалансованій дієті приблизно 50% енергопотреб організм повинен отримувати за рахунок вуглеводів. Єдиною похідною вуглеводів, яка обов'язково повинна бути в дієті людини, є аскорбінова кислота (вітамін С). Майже усі представники тваринного світу здатні синтезувати цю сполуку шляхом певних ферментативних перетворень глюкози. Проте у людини, як і у інших приматів, в організмі відсутні ферменти, які беруть участь в цих перетвореннях (І. Мак-Мюррей, 1980). Це явище є особливим типом вродженого порушення обміну речовин, яке виникло внаслідок мутацій в ході еволюції приматів. Інші важливі вуглеводи (галактоза, пентози) синтезуються в організмі, і їх надходження з їжею не обов'язкове.

На відміну від білків вуглеводи в організмі можуть відкладатися про запас. Складні поліцукри їжі (крохмаль і целюлоза) розщеплюються травними ферментами і всмоктуються в кров переважно у вигляді глюкози. В печінці з глюкози синтезується глікоген. Його кількість у фізично натренованих осіб може досягати 200 г і більше. Приблизно ж стільки глікогену депонується в скелетних м'язах, біля 20 г глікогену знаходиться в крові та інших рідинах організму. Кількість глікогену в м'язах значно зростає (на 40-50%) за умови виконання інтенсивних і тривалих циклічних навантажень та надмірного споживаня харчових продуктів, багатих вуглеводами.

Добова потреба людини у вуглеводах - 450-500г, при вико- нанні інтенсивної м'язової роботи - 700-1000 г. Норма вуглеводів за вагою - 60%, а за енергією - 50-60% від загальної кількості прийнятої їжі.

Моносахариди і дисахариди повинні складати не більше 20% від загальної кількості вуглеводів, які надходять в організм з їжею. Моноцукри бджолиного меду (глюкоза і фруктоза) не потребують перетравлення і швидко всмоктуються в кров.

Переважна більшість поліцукрів надходить в організм у вигляді продуктів із зернових і овочів. Пшеничне і житнє зерно місять в собі багато вітамінів групи В, мінералів і білків. Вітамінів значно більше в продуктах з борошна грубого помолу та у висівках, значно менше - у борошні вищого сорту. Висівки з великим вмістом клітковини є необхідним харчовим компонентом для нормального функціонування кишечника, вони сприяють видаленню з організму токсичних речовин, попереджують розвиток запалень товстого кишечника і раку прямої кишки.

Багато вітамінів, мінеральних солей і клітковини в таких овочах, як морква, капуста, буряк. Картопля містить в собі багато крохмалю, але мало клітковини, тому її доцільно споживати у поєднанні з іншими овочами. Цибуля містить мало вуглеводів, але корисна завдяки своїй бактерицидній дії. Крім того, вона стимулює виділення травних соків і активізує перетравлення білків та жирів.

1.3 Жири в харчуванні студентів

В нормі жиру в організмі повинно бути не менше 6-10% від маси тіла, оптимальною вважається величина 12-18% для чоловіків і 15-25% для жінок. Надли- шок жиру (перевищення ідеальної маси на 5%) негативно впливає на стан здоров'я, сприяє розвитку атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, знижує імунну реактивність, спричиняє розвиток дистрофічних процесів в скелетних і серцевому м'язах.

В якості енергосубстрату жир використовується переважно в стані спокою, а також при виконанні тривалої (тривалістю більше 30 хв) м'язової роботи зі споживанням кисню до 50% від максимального споживання кисню. З ростом натренованості спортсменів активізуються механізми, спрямовані на збереження запасів вуглеводів за рахунок посиленого використання жирів. Надходячи з «депо» в кров, нейтральні жири розщеплюються до гліцерину і жирних кислот, з яких в печінці синтезується глікоген. Згодом глікоген розпадається на глюкозу, а глюкоза окиснюється до вуглекислого газу і води з утворенням енергії.

Значна частина ліпідів використовується в якості пластичного матеріалу. Жири входять до складу клітинних структур і цитоплазми. Особливо багато їх в клітинах нервової системи і наднирників. Жирова тканина забезпечує фіксацію внутрішніх органів і захищає їх від надмірних механічних та термічних впливів (корсетна функція жирів). Погано проводячи тепло, підшкірна жирова клітковина сприяє збереженню тепла в організмі (теплоізоляційна функція). Жир входить до складу секретів сальних за- лоз, який захищає шкіру від висихання та надмірного зволоження при контакті з водою. В жирах розчиняються вітаміни А, Д, Е, К, що є важливою передумовою їх засвоєння організмом.

При організації раціонального харчування слід забезпечити обов'язкову наявність в харчовому раціоні поліненасичених жирних кислот. До поліненасичених жирних кислот (НЖК) належать олеїнова, лінолева, ліноленова і арахідонова кислоти. Їх багато в рослинних оліях. НЖК беруть участь в окисно-відновних процесах, є попередниками синтезу простагландинів, утворюючи з холестерином розчинні сполуки, прискорюють його перетворення печінкою в жирні кислоти, підвищують еластичність стінок кровоносних судин, стимулюють жовчовиділення і перистальтику кишечника, сприяють виведенню холестерину з організму (профілактика атеросклерозу, відкладення солей тощо), забезпечують нормальний ріст і розвиток організму, сприяють синтезу холіну. При недостачі в харчовому раціоні НЖК розвиваються дерматити, порушується репродуктивна функція.

Добова потреба в поліненасичених жирних кислотах практично забезпечується 20-30г рослинної олії, яку належить вживати з салатами та іншими закусками.

Норма жирів за калоріями - 30% добового раціону (1,3-1,5 г на 1 кг маси тіла), за вагою - близько 17% від загальної маси їжі. Особам похилого віку з надмірною масою тіла споживання жирів необхідно зменшити в два рази; спортсменам, які тренуються на витривалість, кількість жиру в харчовому раціоні повинна становити до 35% від загальних енергопотреб. У тваринних жирах (вершкове масло, сметана, жирне молоко) є багато вітамінів А, Д, К, які добре засвоюються. Рослинні олії (соняшникова, кукурудзяна, оливкова) містять вітамін Е і поліненасичені жирні кислоти. Людина повинна отримувати суміш тваринних (70%) і рослинних (30%) жирів.

В осіб, які виконують інтенсивну фізичну роботу, значна кількість солей (особливо натрію, калію, фосфору) виходить з по- том (до 2 на 1 л поту). Тому у відновному періоді їм слід додатково споживати водні розчини солей або збагачені цими солями харчові продукти.

Потреба організму людини в мікроелементах невелика, проте вони відіграють важливу роль в його життєдіяльності. Так, йод входить до складу щитоподібної залози, кобальт - складова частина вітаміну В12, мідь, цинк та інші є необхідними компонентами ферментів - каталізаторів біохімічних процесів. Мікроелементів багато в овочах, яйцях, рибі, печінці, молоці, горіхах.

Добова потреба студентів в мінеральних речовинах залежить від їх віку, функціонального стану (при вагітності потреба в мінеральних речовинах зростає) і режиму рухової активності. В середньому добова норма натрію для дорослої людини - 4-6 г, калію - 2-4 г, фосфору 1-2 г, сірки - 1 г, магнію - 0,5 г, заліза - 20 г, цинку - 15 г, міді - 3 г. Відновлення водно-сольового балансу після значних втрат води та солей необхідно проводити поступово, упродовж декількох діб. Як недостатнє, так і надмірне споживання води шкідливе організму. Надлишок прийнятої води призводить до збільшення об'єму плазми крові, що, в свою чергу, збільшує на- вантаження на серце. Якщо втрати поту спортсменом не перевищують 3 л за добу, то відновлення втрачених солей (натрію, хлору, калію) повністю забезпечується звичайним харчовим раціоном. При більш значних добових витратах поту необхідно додатково приймати 5-15 г солей. При цьому сольові добавки необхідно вживати з відповідною щодо вмісту солей величиною води.

Ефективним засобом відновлення органічних солей є споживання розведених водою овочево-фруктових соків. Використання таких соків швидко вгамовує спрагу, попереджує виникнення м'язових судом, прискорює перебіг відновних процесів в організмі спортсмена.

Складовою частиною обміну речовин є обмін енергії. Відношення кількості енергії, яка надходить в організм з їжею, і кількості енергії, витраченої організмом, називається енергетичним балансом.

При надмірному харчуванні відбувається нагромадження енергетичних запасів (збільшення маси тіла) - позитивний енергобаланс; в умовах недостатнього харчування спостергіється зменшення енергії в організмі (зменшення маси тіла) - негатив- ний енергобаланс.

Потреба людини в енергії залежить від конституції, ваги, зросту, віку людини, виду діяльності та інших факторів. При усіх інших умовах зниження калорійності харчового раціону необхідно проводити в основному за рахунок продуктів, багатих вуглеводами (солодощів, хліба, виробів з борошна, картоплі тощо). Не менш ефективним методом зниження надмірної маси тіла є збільшення енерговитрат за рахунок виконання фізичних вправ. Для того щоб втрачати жирові запаси, вартість харчового раціону повинна бути меншою від енерговитрат.

В стані спокою та при виконанні легкої роботи енергозабезпечення на 50% здійснюється за рахунок вуглеводів. При виконанні максимально напруженої фізичної роботи майже вся енергія надходить від вуглеводів. Тривале виконання напруженої м'язової роботи призводить до вичерпання вуглеводних запасів і настання втоми; коли функціонування органів і систем забезпечуються переважно за рахунок енергії жирів, в організмі нагромаджується чимало шкідливих речовин, зокрема ацетону. Це призводить до зниження фізичної працездатності та отруєння продуктами жирового обміну. Найбільш ефективні енергозабезпечення м'язової діяльності створюються за умови одночасного окиснення і жирів, і вуглеводів.

Значні ерготермічні впливи на непідготовлений організм можуть викликати негативні наслідки - повільний приріст функціональних ефектів тренування, погіршення здоров'я. Збільшення або зменшення температури тіла за біологічні межі призводить до порушень нормального перебігу основних фізіологічних процесів в організмі та смерті.

1.4 Особливості теплообміну при виконанні вправ

Температурний чинник належить враховувати у практиці оздоровчого тренування для попередження негативних впливів його надмір- них величин на організм, для оптимізації тренувального процесу і температурного контролю за станом фізичної підготовленості студентів. Температурний подразник широко використовується і як засіб підвищення природної опірності організму. Особливо це актуально в умовах суттєвого зниження енерговитрат на фізичну роботу, зростання емоційного напруження, забруднення води, повітря та продуктів харчування речовинами хімічного захисту рослин та відходами промислового виробництва.

Ефективність фізичного тренування значною мірою визначається напруженістю функціонування рухового апарату і систем енергозабезпечення. Кінцевим результатом хімічних реакцій метаболізму є тепло (при інтенсивній і напруженій роботі температура працюючих м'язів нерідко зростає до 40-42°С). Оскільки величина теплопродукції визначається метаболічною активністю організму (при великих фізичних навантаженнях утворення тепла в м'язах може сягати більше 95 % від усієї енергопродукції в організмі), то інтенсивність теплоутворення може бути непрямим показником напруженості і ефективності тренувальних навантажень. Показник температури тіла студента, що займається оздоровчим тренуванням, може бути використаний в якості тестового для оцінки завершеності розминки.

Підтримання температурного гомеостазу організму людини значно ускладнюється за умови поєднання фізичної роботи з дискомфортним кліматом. Термогомеостатичність організму - це його здатність протидіяти змінам термічної сталості внутрішнього середовища. Її оцінюють за величиною швидкості приросту температури тіла при заданих ерготермічних впливах.

Забезпечення термогомеостатичності здійснюється шляхом активізації механізмів терморегуляції (процесів теплоутворення і теплообміну із зовнішнім середовищем), зв'язаних з економічністю реакцій термогенезу, характером обміну речовин, теплопровідністю тканин, тепловою конвекцією з кровотоком, потовиділенням тощо.

В експериментальних ерготермічних ситуаціях (змагання спортсменів в умовах високої температури і вологості повітря) встановлення термічного гомеостазу стає неможливим, і термогомеостатичність порушується. Вираженість цих порушень залежить від величини максимальної термостатичності організму людини.

Висока фізіологічна стійкість до ерготермічних впливів, підтримання вискої працездатності і збереження здоров'я в несприятливих умовах можливі лише при наявності великого обсягу резервів підтримання температурного гомеостазу.

Збільшення утворення тепла при виконанні фізичних вправ відбувається переважно за рахунок активізації процесів окисного метаболізму в м'язах, а також внаслідок виконання самої механічної роботи. Величина термопродукції в стані спокою у дорослої людини в середньому становить 70-80 ккал/год, при ходьбі вона зростає до 200-300 ккал/год, а при виконанні максимально напруженої роботи - 900 ккал/год і більше.

Оптимальне підвищення температури тіла сприяє незначному збільшенню показників фізичної сили, витривалості, швидкості реакції і гнучкості. Тепло мобілізує механізм гіпоксичного захисту. Зростання температури за межі 38-39оС, особливо на фоні дегідратації, призводить до погіршення прояву окремих рухових здібностей і зниження рівня фізичної працездатності. Величина збільшення температури тіла при м'язовій діяльності залежить від потужності навантажень: при помірних навантаженнях вона зростає на 0,3-0,5оС, при інтенсивних - на 2-3оС. У натренованих спортсменів, при виконанні максимальних навантажень, збільшення температури тіла може бути більшим, ніж у ненатренованих осіб. Підвищення температури тіла людини при виконанні фізичної роботи є наслідком виробленої в процесі еволюції адаптивної діяльності центрального апарату терморегуляції. Адже залежність інтенсивності перебігу обмінних процесів від температурного фактора є проявом загальнобіологічної закономірності, спрямованої, з одного боку на підтримання температурного гомеостазу в організмі, а з другого - на забезпечення оптимальних умов діяльності.

Тривале перебування в умовах спекотного клімату зумовлює адаптацію до дії даного фактора. За таких умов фізична працездатність значно зростає. Це досягається перш за все шляхом адаптивного збільшення загального обсягу циркулюючої крові. Внаслідок цього збільшується надходження до серця венозної крові, зростає величина систолічного обсягу крові.

Під час температурної акліматизації відбувається зниження температури тіла і ЧСС, посилюється потовиділення. Внаслідок збільшення різниці температур ядра тіла і оболонки потреба в посиленні периферійного кровообігу знижується.

Щоб забезпечити добре самопочуття і здоров'я, людина зрілого віку повинна витрачати на м'язову діяльність упродовж доби 1200-2000 ккал. Сюди входять виробничі, побутові та спеціально підібрані фізичні вправи. Виділити із загального обсягу ту частину, яка повинна припадати на фізичні тренування, досить важко. Проте такі узагальнені дані є, і їх належить використовувати в практиці фізичного виховання. Вважається, що доросла людина на оздоровчі фізичні вправи повинна витрачати 1000-2000 ккал енергії упродовж тижня або 150-300 ккал упродовж доби. Менші витрати енергії спричиняють розвиток детренованості із зниженням резервних можливостей організму. Більше 500 тис ккал на добу без шкоди для здоров'я можуть витрачати лише фізично підготовлені люди молодого і середнього віку. При добових енерговитратах 10000 ккал людина неспроможна засвоїти необхідну для компенсації витраченої енергії їжу і упродовж доби втрачає близько 500 г маси тіла. Звичайно, що спортсмени високої кваліфікації інколи виконують і більші навантаження, але вони, як правило, пов'язані з використанням різноманітних засобів, які прискорюють перебіг відновних процесів. Люди, які регулярно займаються в групах здоров'я і витрачають на оздоровчі тренування в середньому 300 ккал енергії на добу, за загальним станом здоров'я та за обсягом фізіологічних резервів мають істотні переваги в порівнянні з тими, хто нехтує фізичною активністю.

Обмін речовин і енергії тісно пов'язаний з надходженням в організм різноманітних речовин з їх складними хімічними перетвореннями, які супроводжуються утворенням чималої кількості непотрібних, а інколи і шкідливих для організму проміжних і кінцевих продуктів обміну. Для підтримання нормальної життєдіяльності в організмі постійно проходять процеси виведення шлаків - непотрібних і отруйних речовин обміну. Ця функція виконується різними органами, об'єднаними в єдину систему органів виділення.

Виведення з організму вуглекислого газу здійснюється через легені; нерозчинні у воді речовини виводяться через кишечник. Надлишки води з розчиненими в ній солями і токсичними продуктами білкового обміну виводяться нирками і потовими залозами шкіри.

Особливо важливе значення для збереження постійності хімічного складу внутрішнього середовища організму належить ниркам.

Іншими важливими органами виділення є потові залози. На поверхні шкіри вони розподілені нерівномірно. Діяльність нирок і потових залоз взаємозв'язана, і вони частково можуть замінювати (доповнювати) роботу одне одного.

Потовиділення має важливе значення для терморегуляції тіла. В залежності від оточуючої температури та інтенсивності рухової активності виділення поту може коливатися від 0,5 до 3 л і більше на добу. З виділенням 1 мл поту організм втрачає 0,58 ккал енергії. Багато поту виділяється при інтенсивній м'язовій роботі, виконанні фізичних вправ. Відповідно може змінюватися і якісний склад поту, з яким під час напруженої роботи з організму виводиться молочна кислота, сечовина і аміак.



РОЗДІЛ ІІ. ЗАХВОРЮВАННЯ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ ТА ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА ПРИ НИХ

2.1 Причини порушень травлення та їх відновлення при заняттях фізичною культурою

До захворювань органів травлення відносяться хвороби з патологією шлунково-кишкового тракту, печінки, жовчного міхура, жовчних шляхів. Всі хвороби органів травлення діляться на дві групи: органічні та функціональні. Функціональні хвороби характеризуються послабленням або спотворенням секретарної функції залоз травлення; порушенням моторної функції; погіршенні процесу всмоктування. До органічних захворювань відносять запалення оболонок системи травлення (гастрит, виразка, коліт), печінки та жовчовивідних шляхів (цироз, гепатит, холецистит).

Основними причинами захворювань органів травлення є: порушення нервової регуляції травлення - нейрогенний фактор. (Відомо, що процеси травлення в організмі людини регулюються ЦНС. Порушення в діяльності вищих відділів ЦНС негативно впливає на секрецію та моторику шлунково-кишкового тракту); зловживання гострою та недоброякісною їжею; порушення режиму та раціональності харчування; наявність вогнищ хронічної інфекції; дія алкоголю та інших хімічних речовин.

Фізична культура для дітей з захворюваннями органів травлення є не лише засобом фізичного розвитку, фізичної підготовленості, виховання, але й фактором відновлення здоров'я. Фізичному вихованню сприяють усуненню порушень системи травлення, внаслідок дії наступних механізмів:

- Моторно-вісцеральні рефлекси. М'язові навантаження малої і середньої інтенсивності підвищують збудливість кори головного мозку, в тому числі і травного центру, що в свою чергу активізує вегетативні функції: стимулює функції печінки та травного тракту.

- Застосування фізичних вправ сприяє затуханню “патологічної домінанти” в ЦНС, так як вогнища збудження виникають у рухових і вегетативних центрах. По закону негативної індукції, вони викликають гальмування в нервових центрах патологічної домінанти і сприяють її згасанню.

- Дозовані фізичні вправи сприяють нормалізації секреторної та моторної функцій шлунково-кишкового тракту.

- Під впливом фізичних вправ покращуються трофічні процеси органів травлення - активізується кровопостачання органів черевної порожнини та зменшується кількість депонованої крові, що сприяє затуханню запальних процесів і прискоренню процесів регенерації. Цей процес відбувається також внаслідок масажу діафрагмою стінок шлунку і кишечника.

- Фізичні вправи сприяють нормалізації положення органів черевної порожнини. Це відбувається внаслідок збільшення тонусу м'язів шлунку і кишечника та укріплення м'язів живота.

2.2 Особливості фізичного виховання при функціональних порушеннях органів травлення

До функціональних порушень травної системи відносять спланхоптоз та дискінезію жовчовивідних шляхів.

Спланхоптоз - характеризується опущенням органів черевної порожнини та порушенням функцій органів травлення (зниження тонусу і перистальтики шлунку і кишечника). Найбільш часто зустрічається опущення шлунку.

Причинами спланхоптозу є: а) вроджена нервово-м'язова астенія, б) слабкість м'язів живота, в) малорухомий спосіб життя, г) деякі порушення постави (кругла та плоска спина), д) значне схуднення. Найчастіше спланхоптоз зустрічається у: а) фізично-слабких людей, б) астенічної конституції і в) високого зросту. Фізична культура при цьому захворюванні є ведучим методом лікування. Лікувальна фізкультура спрямована на: а) укріпленнях всіх м'язових груп, а особливо м'язів живота та тазового дна.

Особливо корисними є заняття плаванням. Необхідно приділити увагу корегуючим вправам для формування правильної постави. Всі вправи виконуються в середньому темпі без ривків та різких рухів: а) спочатку використовують вправи у положенні лежачи на спині на похилій площині, ноги припідняті; б) потім у вихідному положенні сидячи і стоячи; в) потім корегуючі вправи на поставу.

Особливо є ефективними вправи з вираженими м'язовими зусиллями (гантелями 2-3 кг). Де-які вправи рекомендується виконувати з вихідного положення лежачи на животі. При цьому підбираються вправи в яких в процесі виконання органи черевної порожнини рухаються до діафрагми, а не навпаки (піднімання ніг, тазу, стійка на лопатках).

Протипоказаннями є: а) нахили вперед, б) стрибки, в) переходи з положення лежачи в положення сидячи і всі вправи, г) пов'язані зі струсом тіла.

Дискінезія жовчовивідних шляхів - характеризується порушенням функції скорочення жовчного міхура. Існує дві форми дискінезії жовчних шляхів - гіпокінетична та гіперкінетична. ЛФК показана при двох формах захворювання як в період ремісії так і при мінімальних суб'єктивних проявах захворювання. Завданнями ЛФК є:

1) Покращення функціонування центральних та периферійних нервових механізмів регуляції функцій жовчного міхура;

2) Покращення кровообігу в черевній порожнині;

3) Покращення функціонування кишечника (боротьба з запорами);

4) Створення умов для відтоку жовчі (при гіпокінетичній формі).

При гіпокінетичній формі захворювання показані різноманітні вправи - лежачи на спині, на боку, стоячи, сидячи, на колінах, тощо. Для кращого опорожнення жовчного міхура виконують вправи лежачи на лівому боці; для м'язів живота - лежачи на спині; дихальні вправи - з уповільненням дихальних рухів на вдиху і видиху. Нахили та оберти тулубом, що збільшують внутрішньочеревний тиск і відтік жовчі використовуються обережно, так як вони можуть викликати неприємні відчуття. Показані вправи на розслаблення. Лише правильне чергування зусилля і розслаблення забезпечить успіх процедур. Показані рухливі ігри середньої інтенсивності.

При гіпокінетичній формі використовуються вправи у різних вихідних положеннях з перевагою лежачи на спині - найбільш ефективного для м'язового розслаблення. Показані ЗРВ, що сприяють відтоку крові від печінки, в тому числі дихальні статичні і динамічні вправи на правому боці. Вправи для укріплення м'язів живота (для кращого функціонування кишечника ) чергуються з вправами на розслаблення. Протипоказані статичні напруження, особливо для м'язів живота та елементи змагання.

2.3 Особливості фізичного виховання при органічних захворюваннях органів травлення

До органічних захворювань органів травлення належать гастрит, виразка, коліт, ентерит тощо.

Гастрит - характеризується запаленням і дистрофічними змінами слизової оболонки шлунку з порушенням його функції. Розрізняють гастрити з секреторною недостатністю (гіпоцидний), з підвищеною та нормальною секрецією (гіперацидний та нормоцидний).

При хронічному гастриті підбираються фізичні вправи для а) ліквідації запального процесу покращення крово- та лімфообігу в органах черевної порожнини, що сприяє процесам регенерації в слизовій оболонці шлунку; б) нормалізації секреторної та моторної функцій шлунку.

Використовуються вправи для всіх м'язових груп ходьба і біг в повільному темпі, ЗРВ з предметами та без них. Особливої уваги заслуговують вправи для укріплення м'язів тулуба, живота, діафрагми (діафрагмальне дихання).

При гастритах підвищеною секрецією обмежуються вправи для м'язів живота.

При гіпоацидному гастриті показана помірна дія фізичного навантаження на весь організм. Застосовують ЗРВ у повільному темпі, з обмеженою амплітудою і малою кількістю повторів; дихальні вправи; повільну ходьбу (30хв.), вправи для м'язів живота.

До органічних захворювань печінки та жовчного міхура і жовчовивідних шляхів належать: гепатит, холецистит, холангіт.

Гепатит - інфекційне запалення печінки, яке деколи може перейти у хронічне. Заняття фізичною культурою дозволяються через 3-5 міс. після одужання. Використовувати можна всі вправи, передбачені програмою для СМГ, але з обмеженим об'ємом і особливо інтенсивністю фізичних навантажень. Фізичні навантаження необхідно збільшувати поступово, не викликаючи неприємних відчуттів та болі в правому підребер'ї.

Холецистит - запалення жовчного міхура, внаслідок попадання інфекції в жовчний міхур. До лікувальної фізичної культури можна приступати через 1-2 тижні після одужання. На початку занять фізичними вправами необхідно уникати нахилів, поворотів з великою амплітудою, різких рухів, натужування, стрибків. Поступово збільшуючи фізичне навантаження, дозволяється виконувати всі вправи, передбачені програмою для СМГ. Спеціальними вважаються вправи в положенні лежачи на лівому боці, на спині, животі, нахили, повороти, колові оберти тулубом. Вони сприяють відтоку жовчі та активізують кровообіг в черевній порожнині.

2.4 Лікувальна фізична культура при гастриті

“Рух - краща медицина для тіла”, - писав німецький лікар Фрідріх Гофман (1660-1742 рр..). З цим важко не погодитися, оскільки цілющу дію фізичних вправ відомо давно. Так, наприклад, в Греції в період розквіту її культури лікарі дивилися на лікувальну гімнастику як на важливий елемент всієї еллінської медицини. Відомі лікарі Стародавньої Греції - Геродик, Гіппократ, Асклепіад та інші - вважали вправи обов'язковим компонентом лікувальної та профілактичної медицини.

І в наш час лікувальної фізкультури надають великого значення в комплексній терапії різних захворювань, в тому числі і шлунково-кишкового тракту. В основі цього методу лікування лежить використання тренування організму фізичними вправами. Слід зауважити, що тренування може носити загальний і спеціальний характер. Загальна тренування має на організм загальнозміцнюючу дію. Спеціальне тренування ставить своїм основним завданням відновлення порушених функцій.

Однак найбільш часто зустрічається хронічний гастрит, характерною особливістю якого є поступовий розвиток запального процесу, що призводить до змін у слизовій оболонці, порушення моторної і секретної функцій. При цій формі гастриту нерідко страждають й інші органи травлення: печінка, жовчний міхур, підшлункова залоза, а також нервова та ендокринна системи.

Хронічний гастрит - поліетіологічне захворювання, основними причинами якого є: тривале порушення режиму харчування; вживання в їжу продуктів, що дратують слизову оболонку шлунка; пристрасть до занадто гарячої або гострої їжі; погане пережовування їжі; харчування всухом'ятку; часте вживання алкогольних напоїв; неповноцінне харчування (особливо нестача білка, вітамінів і заліза).

Інші захворювання органів травлення (апендицит, коліт, холецистит та ін) також можуть сприяти розвитку хронічного гастриту. Порушення в діяльності ендокринних залоз, вегетативної нервової системи можуть впливати на секреторну і інші функції шлунка.

Основними симптомами гастриту є біль і диспепсичні розлади. Хворі скаржаться на печію, відрижку кислим, відчуття тиску, печіння, розпирання в надчеревній ділянці, запори, рідко - блювання. Зазвичай диспепсичні розлади з'являються в період загострення хвороби. Апетит зазвичай не змінюється, однак при виражених розладах функції шлунка і дванадцятипалої кишки може посилюватися або знижуватися - аж до повної (короткочасної) втрати.

Залежно від характеру перебігу захворювання розрізняють дві форми гастриту - гіпертрофічний, або гіперацидний, гастрит з явищами підвищеної секреції і кислотності і атрофічний, або антацидний, гастрит зі зниженою кислотністю або повною її відсутністю.

Хронічний гастрит з нормальною або підвищеною секреторною функцією шлунка частіше розвивається первинно; проявляється печією, відрижкою кислим, нерідко - блюванням. Характерні болі, що виникають через 1-1,5 год після їжі або натщесерце, що локалізуються переважно в епігастральній ділянці.

Хронічний гастрит із секреторною недостатністю частіше виникає вдруге, на тлі іншого захворювання. Хворі скаржаться на відрижку їжею або повітрям, нудоту, зрідка - печію; на тупі, що тиснуть або ниючі болі у верхній ділянці живота, відчуття повноти і розпирання в епігастральній ділянці. У таких хворих спостерігається втрата ваги, ознаки гіповітамінозу (нерідко вітамінів В, С, РР). У патологічний процес втягуються та інші органи травлення.

Фізичні вправи впливають на травну систему за типом моторно-вісцеральих рефлексів. Нетривалі м'язові навантаження малої і середньої інтенсивності підвищують збудливість кори великих півкуль головного мозку, в тому числі і харчового центру, що, у свою чергу, активізує вегетативні функції, покращує травлення. М'язи черевного преса і діафрагми, як би масажуючи органи черевної порожнини, активізують функції травного тракту.

Інтенсивні фізичні навантаження справляють гнітюче дію на травлення. При цьому зменшується виділення шлункового соку, знижується кислотність. Гнітюче дію фізичних вправ більше виражено відразу після прийому їжі, тому тренувальне навантаження в цей період може бути причиною не тільки функціональних, але і органічних порушень у травній системі. Через 1-2 години після їжі фізичне навантаження навіть вище середньої інтенсивності дає позитивний ефект. До цього часу знижується активність блукаючого нерва, що забезпечує рухову і секреторну функції шлунково-кишкового тракту. Отже, знаючи характер порушення секреторної або моторної функції і беручи до уваги фазу травлення, можна за допомогою диференційованого призначення фізичних навантажень різної інтенсивності досягти нормального функціонування органів травлення.

Під впливом фізичних вправ поліпшуються трофічні процеси органів травлення - активізується кровопостачання органів черевної порожнини і зменшується кількість депонованої крові, що сприяє загасання запальних процесів і прискоренню процесів регенерації.

Методика лікувальної фізичної культури передбачає поєднання загальнорозвиваючих і спеціальних вправ. Загально-розвиваючі вправи надають тонізуючу дію на ЦНС, покращує функцію органів травлення. В якості спеціальних вправ застосовуються вправи для м'язів, оточуючих черевну порожнину.

Вибір вихідних вправ залежить від характеру виконуваних вправ і фази захворювання. Для вправ в розслабленні м'язів, а також після загострення захворювання найбільш сприятливим є вихідне положення лежачи. У положенні сидячи виконуються вправи на постільному або напівпостільному режимах. З метою механічного переміщення шлунка, а також для обмеження впливу на м'язи живота використовуються вихідні положення в упорі стоячи на колінах і стоячи.

При гастриті з секреторною недостатністю показано помірна дія фізичного навантаження на весь організм. Відповідно з періодом лікування і руховому режимом застосовують загальнорозвиваючі вправи, в повільному темпі, з обмеженою амплітудою і малим числом повторень; спеціальні вправи для м'язів черевного преса з поступовим збільшенням навантаження, статичні і динамічні дихальні вправи, а також повільну ходьбу тривалістю до 30 хвилин.

У I періоді, відповідному гострій і підгострій фазах захворювання, лікувальна гімнастика проводиться за 2 години до їжі і за 20-40 хв до прийому мінеральної води - для поліпшення кровообігу в шлунку. Вихідні положення - лежачи на спині, на боці, напівлежачи; потім сидячи і лежачи. Тривалість заняття - 20-25 хв. Не раніше ніж через 1.5-2 год після їжі застосовується ходьба для поліпшення евакуаторної функції жедудка. Темп ходьби повільний, з поступовим збільшенням тривалості ходьби - до 30 хв. У період ремісії допускається виконання вправ для підвищення внутрішньочеревного тиску у вихідному положенні лежачи на животі. У поєднанні з лікувальною гімнастикою рекомендується проводити масаж передньої черевної стінки.

При гастриті з підвищеною секрецією лікувальну фізичну культуру проводять перед прийомом їжі із зростаючим навантаженням. Хворий повинен бути достатньо фізично підготовленим до виконання вправ для середніх і великих м'язів, з великим числом повторень, махові рухи, вправи зі снарядами, службовці для зниження секреції шлунка.

У III періоді засоби лікувальної фізичної культури розширюються: використовуються пішохідні прогулянки, рухливі та спортивні ігри (волейбол, бадмінтон, теніс), прогулянки на лижах, катання на ковзанах, плавання, веслування, ближній туризм, дозований біг, теренкур. Лікувальну гімнастику проводять між прийомом мінеральної води і обідом, так як мінеральна вода гальмує секрецію шлунка.

Дозування фізичних навантажень здійснюється відповідно до фізичною підготовленістю хворих, функціональному станом кардіореспіраторної системи, а також залежно від супутніх захворювань, що обмежують фізичну працездатність.

Масаж живота виконується при максимальному розслабленні м'язів черевної стінки. Застосовують площинне погладжування, розтирання, розминка м'язів черевної стінки, косих м'язів живота, а також вібрацію. Потім по ходу товстого кишечника (починаючи з висхідною його частини) проводиться погладжування кінчиками пальців правої руки. Прийоми погладжування повторюють 4-6 разів, після чого роблять кілька поверхневих кругових погладжувань, щоб дати черевній стінці відпочити, а потім проводять лупцювання кінчиками пальців по ходу кишечника і його струс для впливу на стінку. Закінчують масаж черевної стінки погладжуванням і діафрагмальним диханням. Тривалість масажу 10-15 хвилин.

Вагоме значення в житті людини займає фізична культура, що представляє собою засоби для всебічного фізичного розвитку за допомогою різних вправ, з лікувальною і профілактичною цілями для зміцнення здоров'я. Головне у фізичній культурі - це фізичні вправи, об'єднуючі спеціально підібрані комплекси м'язових рухів, застосовувані для загального зміцнення організму, фізичного розвитку, в заняттях спортом, з метою придбання необхідних в житті навичок.

Фізичні вправи використовуються для відновлення здоров'я хворих і ослаблених людей, це, як правило, лікувальна фізична культура. Вона широко використовується при комплексному лікуванні в лікарнях, поліклініках, санаторіях. Застосування фізичної культури з лікувальною метою при захворюваннях опорно-рухового апарату, серцево-судинної, травної та дихальної систем, порушеннях обміну речовин, після хірургічних операцій та інших захворюваннях підвищує ефективність комплексного лікування, сприяє попередженню ускладнень, прискорює одужання і відновлення працездатності, будучи одним з компонентів реабілітації хворих.



ВИСНОВКИ

Діяльність м'язiв iстотно впливає на систему травлення, з iншого боку, процес травлення змiнює здатнicть виконувати фiзичнi навантаження. В умовах iнтенсивностi м'язової дiяльностi гальмується соковидiльна функцiя шлунка та кишок. Внаслiдок цього складаються несприятливi умови для травлення - через нестачу ферментiв i кровi, яка вiдволiкається до працюючих м'язiв, їжа, що потрапила до шлунка або до кишок, залишається там майже незайманою, перетворюючись у своєрiдний баласт. Так само i процес травлення, який вже розпочався, потребуе значного кровопостачання. Робота, яку виконує травний апарат, стає додатковим тягарем для органiзму в умовах фiзичних навантажень. Ось чому в практицi занять фiзичними вправами i спортом треба дотримуватись правила: забезпечувати перерву мiж прийомом їжi та м'язовою дiяльнiстю не менше нiж 1,5 - 2 год.

...