Туристично країнознавча характеристика Туреччини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Туристично-країнознавча характеристика Туреччини



Вступ

Актуальність теми визначається тим, що туризм є один з найбільш життєздатних і швидкозростаючих економічних секторів і на сьогодні посідає найприбутковіше місце в світі. У більшості країн туризм посідає чільне місце у формуванні валового продукту, створенні нових робочих місць і забезпеченні зайнятості населення. Туристична індустрія впливає на ключові галузі економіки області: сільське господарство, будівництво, транспортні комунікації, зв'язок, виробництво товарів народного споживання тобто виступає провідником соціально-економічного розвитку.

Згідно з даними останнього Всесвітнього барометра по туризму Всесвітньої туристичної організації (ВТО) , міжнародні туристські надходження зросли на 7% в 2017 році, досягнувши в цілому 1 322 млрд. осіб. У 2017 році чисельність міжнародних туристів збільшилася приблизно на 87 млн. осіб в порівнянні з показником за 2016 р. Очікується, що цей сильний імпульс продовжиться в 2018 році в розмірі 4-5% [18].

Туреччина має особливості фізико-географічного розташування та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного, туристично-рекреаційного потенціалу що створює можливості для задоволення різноманітних потреб вітчизняних та іноземних туристів. Прикладом є що у 2017 р. чисельність туристів, обслугованих суб'єктами туристичної діяльності Туреччини - усього 16,2 млн. іноземних туристів та 46,2 млн., туристів які ночували в країні.За перші 9 місяців 2017 р. доходи склали 2,7 млрд. євро зростання на 16,1% за аналогічний період минулого 2016 р. У порівнянні з 2015 р. це зростання сягає 35%.

Туреччина є однією з найперспективніших у туристичному відношенні країною в світі. Адже вона насичена унікальними природними об'єктами, історико-культурними пам'ятками, має достатньо розвинену соціально-економічну та туристичну інфраструктуру, розгалужену мережу транспортної мережі.

Разом з тим, автор зазначає, що туристичні ресурси Туреччини не достатньо висвітлено в спеціалізованій науковій літературі. Саме ця обставина спонукала автора обрати темою курсової роботи «Туристично країнознавча характеристика Туреччини».

Географічні рамки курсової роботи обмежені територією Туреччини.

Хронологічні рамки курсового дослідження охоплюють період з раннього палеоліту до сьогодення.

Об'єктом дослідження є туристичний потенціал Туреччини.

Метою курсової роботиє всебічне дослідження туристичних ресурсів та інфраструктури Туреччини.

До кола наукових інтересів автора увійшли також питання сучасного стану та перспектив розвитку туризму на території Туреччини.

Для реалізації зазначеної мети необхідно вирішити наступні завдання:

-дати фізико-географічну характеристику країні;

-скласти короткий історичний нарис Туреччини;

- проаналізувати населення країни та етнографічні особливості;

- визначитистан економічного розвитку дослуджуваної країни;

- дослідити природний та історико-культурний потенціал країни;

-визначити основні етапи розвитку країни;

-проаналізувати сучасний стан розвитку туризму в Туреччини;

- визначити проблеми та перспективи розвитку туризму на території досліджуваної країни.

Джерельна база у процесі написання курсової роботи автором було опрацьовано понад 40 наукових джерел. Насамперед, варто відзначити такі фундаментальні, академічні багато томні видання, як: «Масляк П. О. Країнознавство: Підручник. - К.: Знання, 2007. - 292с» [5], «Турецька Республіка: Довідник. М., 2000 Ереемев Д.Е., Мейер М.С. 7 , [8] та інші.

Природні ресурси Туреччини детально досліджено у працях Дубович І.А. [6], мінеральні ресурси та добувну промисловість детально висвітлив . Бейдик O.O. [4], Історико-культурну спадщину краю висвітлено в публікаціяШевченко О. О. -К. -2002 [13].

Нажаль, у вітчизняній спеціалізованій літературі не достатньо висвітлено проблеми розвитку туризму на території Туреччини, тому автору для написання 3-го розділу довелося звернутися до опрацювання збірників наукових статей [4], періодичних наукових видань і матеріалів науково практичних конференцій з туристичної проблематики . Крім того, автором опрацьовано значний масив інформації з досліджуваної проблематики з всесвітньої мережі Інтернет [15-40].

Структурно курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

туризм економічний географічний



1.3агальна характеристика Туреччини

1.1 Фізико-географічна характеристика країни

Географічне положення. Туреччина простягається із заходу на схід приблизно на 1450 км, а з півночі на південь - на 480 км. Сухопутний кордон має довжину 2628 км, а берегова лінія - 7168 км. Європейська частина країни, площею 23,764 тис. кмІ, межує на півночі з Болгарією, омивається водами Чорного моря та протоки Босфор на сході Мармурового моря та протоки Дарданелли на півдні, а на заході межує з Грецією й має вихід до Егейського моря. Азійська частина Туреччини, площею 755,688 тис. кмІ, на півночі широким фронтом звернена до Чорного моря і межує з Грузією й далі на схід з Вірменією, на малому відтинку з Азербайджаном і з Іраном, а на півдні з Іраком і Сирією. Південні кордони утворює Середземне море, західні - Егейське море.[15]

Рельєф. Більша частина території Туреччини лежить в межах Анатолійського плоскогір'я (на заході) і Вірменського нагір'я (на сході). Переважають висоти від 800 м на заході до 2000 м на сході. На півночі розташовані Понтійські гори (до 3937 м), на півдні - хребти системи Тавра (до 3726 м). Найвища вершина Туреччини - згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м) на Вірменському нагір'ї. Інші вулкани: Сюпхан, Немрут, Ерджіяс.[16]

Клімат. Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний. Центральна Туреччина - це континентальний клімат з холодною сніжною зимою і спекою влітку. На західному і південному побережжі країни майже весь час тепло -субтропічний середземноморський клімат. Купальний сезон на узбережжі Егейського і Середземного морів починається в квітні і закінчується в листопаді. На північному узбережжі країни морський клімат вологий і помірний. У західній половині випадає понад 1000 мм опадів на рік, в східній половині в середньому 2500 мм опадів на рік,[17].

Водні ресурси. Територія Туреччини, за винятком Анатолійського плоскогір'я, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Однак велике значення рік, як можливих джерел гідроенергії, поки ще дуже слабко використовуваних. Частково поверхневі води Туреччини використовуються для зрошення. Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють загрозу повені, а в звичайно посушливі літній і осінній сезони сильно міліють, дрібні часто пересихають зовсім. У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тігр, що стікає з Вірменського нагір'я. Найбільші озера - Ван і Туз,[18].

Рослинний світ. Флора Туреччини включає близько 6700 видів рослин, з них велика частин-це представники сімейств складноцвітих, бобових і крестоцвітних. Більш третини видів рослин ендемичні для Туреччини. Особливо багато ендеміків серед ксерофільних рослин: астрагалів, акантолимонів, кузиній. Чимало також ендемічних реліктів третинного часу: бальзамне дерево й ін. Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії - найбільш населеної частини Туреччини.[19]

Тваринний світ Фауна Туреччини характеризується достатком пустельних-степових і гірських видів. У гірських лісах зустрічається шляхетний олень, лань, козуля, кабан, леопард, ведмідь, борсук. Для безлісних гір характерні безоаровий козел і муфлон. На плоскогір'ях живуть степова рись і шакали. Такі широко розповсюджені види тварин, як вовк, лисиця, заєць, у Малій Азії мають місцеві підвиди. Багато степових гризунів і плазуючих.

Пташиний світ дуже різноманітний. З великих хижих птахів водяться орли, грифи, сараш, шуліки, яструби. Зустрічаються білі лелеки. Дрозди, дятли, зозулі, жайворонки, синиці, солов'ї, ластівки. Журавлі, чаплі, гусаки, качки, чібіси, чайки.

Іхтіофауна представлена усілякими видами риб, що живуть у морських басейнах Туреччини. В основному це кефалеві, скумбрієві, сельдеві, осетрові й ін.,[20].

Отже, можна дійти висновку, що Туреччина має вигідне географічне розташування, має вихід до морів, багатий рослинний світ, завдяки яким є сприятливі умови для розвитку багатьох видів туризму.

1.2 Короткий історичний нарис Туреччини

Історія власне Туреччини бере свій початок з XI ст., коли в Малу Азію проникли тюркські племена.

Найперша з великих держав у регіоні було створено хетами, в період приблизно з 1850 до н.е. по 1200 до н.е. хети захопили значну частину території Малої Азії. Пізніше на місці древнього Хетського царства виникла монархія Фрігія. Фрігійці, родичі фракійців, які населяли нинішню європейську частину Туреччини, імовірно були предками вірмен. На місці Фрігії з'явилися кілька держав, самим могутнім з яких була Лідія. У VІ-V ст. до н.е. територія Туреччини була захоплена персами Ахаменід і залишалася під їх владою аж до вторгнення військ Олександра Македонського в 334 до н.е. При наступників великого полководця Мала Азія розкололася на кілька невеликих держав, найбільшими з яких були Пергам, Віфінія, Понт і Вірменія. Велика частина Туреччини залишалася під владою Візантії аж до вторгнення тюрків-сельджуків в ІІ ст,[10]

Сельджукський султанат. Сельджуки представляли собою гілку племен тюрків-огузів (західні тюрки), які населяли азіатські степи від Монголії до західних областей Древньої Русі. У X ст. група тюрків під проводом Сельджука оселилася в межиріччі Амудар'ї і Сирдар'ї. На початку XI ст. тюркські племена стали проникати у все більшій кількості в Малу Азію. Племінник Тогрул-бека Алп-Арслан, охороняючи північні кордони володінь сельджуків на Середньому Сході, розбив в 1071 візантійські війська у битві при Манцикерте, недалеко від озера Ван, на сході Малої Азії. Поразка повністю підірвало панування над Анатолією Візантійської імперії,[10].

Османська імперія. Творець майбутньої могутньої держави Осман (1259-1324/1326) успадкував від свого батька Ертугрула невеликий прикордонний доля Сельджукского держави на північному заході, в околицях сучасної Бурси, на кордоні Візантії. Осман став засновником нової династії, а держава отримала його ім'я і увійшло в історію як Османська імперія.

У 1359 на престол вступив старший син Орхана Мурад I, видатний правитель, який закріпив постійна присутність османських військ у Європі, опанувавши в 1361 Адріанополем і включивши його до складу своєї держави. Син Султана Мурада, Султан Йилдирим Беязид, ставши приймачем батька, значно зміцнив і розширив межі імперії на Заході і Сході. Але війна з завойовником Азії Тімурланом практично звела нанівець всі досягнуті успіхи. Мехмед I, став єдиновладним султаном Османської імперії. Мехмед I царював 8 років, за ці роки він зумів посилити свій вплив у Валахії та частині Албанії і переселив до Європи безліч тюркських племен.

Після несподіваної смерті султана у 1421 трон перейшов до його старшого сина Мураду II. У Європі Мурад II значно розширив межі Османської імперії і зміцнив її позиції. Після його смерті в 1451 на трон вступив Мехмед II. Могутність Османської імперії досягла свого апогею в середині 16 століття. Період царювання Сулеймана I Пишного (1520-1566) вважається «золотим століттям» імперії. Сулейман I був освіченою людиною. При ньому відбулося відродження Константинополя, відновлення Єрусалиму і розширення Османської імперії до самого Відня. Але мало хто із султанів після Сулеймана були здатні до управління великою імперією, і в 1585 почалося її руйнування. До XIX ст., розпад і безлад призвели до виникнення народного націоналізму,[10].

Сучасна історія Туреччини. Європейські настрої парили над розпадається імперією, в той час як в межах Туреччини різні спроби оживити країну терпіли аварії, а потім і зовсім були придушені невдалим ходом Першої Світової війни з Німеччиною. У 1918 переможці розділили Туреччину між собою. У цей час османський генерал Мустафа Кемаль почав організовувати опір. Війна за незалежність тривала з 1920 по 1922 і закінчилася дорогої для турків перемогою, скасуванням султанату і проголошенням республіки. Який узяв собі прізвище Ататюрк («батько турків»), Мустафа Кемаль повністю перебудував життя турецького суспільства на європейський манер. Він помер в 1938, але до цього часу вже була прийнята конституція, яка скасовувала багатошлюбність і фески, символізували відсталість Османської імперії. Іслам був позбавлений статусу державної релігії, Константинополь став Стамбулом, а жінки отримали право голосувати. Столиця Туреччини була перенесена до Анкари.

Наступник Ататюрка, Ісмет Іненю, управляв країною під час сумнівного нейтралітету у Другій Світовій війні. Опозиційна Демократична партія перемогла на виборах в 1950, в 1960 і в 1970, перехитривши армійських офіцерів, які намагалися впровадити в країні військової правління. Глава військового уряду, генерал Кенан Еврен, залишив службу і став новим президентом Туреччини. Після виборів 1983 до влади прийшла права партія Тургута Озала. Це викликало діловий бум, який тривав протягом 1980-х. Несвоєчасна смерть Озала в 1993 позбавила Туреччину потужної політичної сили. Частина, що залишилася десятиліття пройшла під владою непостійних коаліцій.

На початку 2001 Турецька економіка зруйнувалася практично повністю, більше мільйона людей втратили свої робочі місця. У листопаді 2001 до влади прийшла Партія розвитку. Після цього почався період відновлення турецької економіки.

Туреччина і Євросоюз. C 3 жовтня 2005 Туреччина веде з Євросоюзом переговори про вступ в цей політико-економічна освіта.

Сьогодні вже очевидно, що вступ до ЄС для Туреччини не самоціль. Для турків набагато важливіше те, що в процесі приготування до вступу Євросоюз зіграє роль зовнішнього гаранта, який у період бурхливого економічного зростання буде страхувати країну від політичних криз. Тому весь великий бізнес в Туреччині підтримує ідею вступу країни до Євросоюзу,[10].

Туреччина вже дуже давно бере участь в процесі європейської інтеграції і є членом різних європейських організацій - практично з моменту їх появи в п'ятдесятих роках. Довгострокові інтереси Туреччини безпосередньо пов'язані з євроінтеграцією.

Отже, історія Туреччини показує, що можна успішно об'єднати світський європейський уклад і глибоку релігійність. Від останнього Туреччина не збирається відмовлятися заради вступу до ЄС. Для Туреччини вступ до ЄС - це лише наступна закономірна стадія процесу модернізації країни, це каталізатор змін в структурі суспільства і в економіці, які дозволять країні піднятися на новий рівень та привабити нових туристів.

1.3 Населення

Населення Туреччини станом на 5 березня 2018р. становить 82,3 млн осіб. Судячи з перепису 2009 року темпи його зростання становлять 1,45% на рік. Середня щільність населення - 92 людини на кмІ, частка населення, що проживає в міських районах становить 75,5% від загальної кількості населення, тоді як, ще століття тому ця цифра була протилежною й країну вважали переважно селянською,[21].

Етнічний склад. Стаття 66-а Конституції Турецької Республіки визначає поняття «турків», як тих «хто пов'язаний з турецькою державою через зв'язок громадянства», тому легальне використання слова «турецький», як громадянин Туреччини відрізняється від етнічного визначення цього слова. Втім, більшість населення Туреччини є етнічними турками або ж тюрками. Взагалі, слово «турок» чи «турецький» також має ширше значення в історичному контексті, тому що, деколи, особливо в минулому, його використовували для позначення всіх мусульманських жителів Османської імперії, незалежно від їхньої етнічної приналежності.

Окрім титульної нації - тюрків, у країні визначена категорія «визнаних етнічних меншин» й «невизнаних етнічних меншин». Далебі, частіше буває, що невизнані меншини чисельно в кілька разів чи десятків разів перевищують визнані меншини, що пов'язано зі складними політико-суспільними взаємовідносинами в країні. Відповідно до умов Лозаннського договору за такими групами закріплений статус меншин і, отже, вони користуються всіма правами національних меншин, яких намагається дотримуватися владна верхівка країни. До визнаних меншин відносять - вірменів, греків, юдеїв,[21].

1.4 Характеристика економічного розвитку держави

Економіка. Туреччина - індустріально-аграрна країна. Основні галузі промисловості: гірнича (вугілля, хроміти, бор, мідь), чорна і кольорова металургія, нафтопереробна, машинобудування, паперова, харчова. Транспорт - автомобільний, залізничний, трубопровідний, морський, річковий, повітряний. Протяжність державних залізниць Туреччини в 1994 становила 10,4 тис. км. Вони напряму пов'язані з рейковою мережею Сирії, Ірану і європейських країн. Шосейних доріг з твердим покриттям в 1995 нараховувалося близько 46 тис. км. У 1992 торговий флот Туреччини мав водотоннажність близько 3 млн т. Головні морські порти: Стамбул, Ізмір, Ізміт, Іскендерун, Мерсін, Самсун, Трабзон. Аеропорти Стамбула й Анкари обслуговують декілька десятків міжнародних авіаліній,[22].

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001]: ВВП -- $ 201 млрд. Темп зростання ВВП - 2,8%. ВВП на одну людину - $3167. Прямі закордонні інвестиції - $ 102 млн. Імпорт - $ 61,3 млрд. (г. ч. Німеччина - 15,9%; Італія - 9,3%; США - 8,8%; Франція - 6,6%; Велика Британія - 5,8%). Експорт - $ 54 млрд. (г. ч. Німеччина - 20,3%; США - 8,3%; Велика Британія - 6,4%; Італія - 5,8%; Росія - 5%),[22].

Промисловість Протягом 1950-1960-х рр. індустріалізація країни протікала швидкими темпами. У 1970-х рр. в обробних галузях було зайнято приблизно 15 % всієї робочої сили, в 1993 21 %, а частка промисловості в ВВП зросла з 12 % в 1952 до 30,6 % в 1995. Близько 3/4 усього індустріального виробництва і зайнятого в йому населення зосереджені в Стамбулі та Ізмірі і в примикаючих до цих міст прибережних районах Мармурового і Егейського морів. Іншими найважливішими промисловими центрами є Анкара, район Чукурова, а також Зонгулдак на побережжі Чорного моря, де добувається кам'яне вугілля і поблизу, в Карабюке і Ереглі, де виросли два великих металургійних комбінати. У 1993 виплавка сталі досягла бл. 10,3 млн т. По всій країні розкидана безліч невеликих підприємств, які також вносять серйозний внесок у виробництво. Провідними галузями турецької промисловості є текстильна і харчова,[23].

Велику популярність у світі здобули компанії із випуску світло-, електро- та електронно-технічної продукції, такі як Ьstьn Avize San. ve Tic. Ltd. Єti, MEPA ELEKTRIK тощо.

Сільське господарство. У 1994 аграрний сектор економіки, включаючи лісове і рибне господарство, забезпечував створення 15,7 % ВВП і давав робочі місця бл. 40 % працездатного населення країни. На Анатолійському плоскогір'ї традиційно вирощують зернові і розводять худобу. У багатших прибережних районах, зокрема на побережжі Егейського моря, поширені великі землеволодіння. У цих районах обробляють такі товарні культури, як бавовник, тютюн і плодові. Виробництво зернових і тваринництво забезпечують 2/3 всієї сільськогосподарської продукції. Із зернових культур бл. 2/3 припадає на пшеницю і 1/4 - на жито. Тваринництво залишається найважливішою галуззю передусім в гірських східних районах, де заняття землеробством обмежене через складні природні умови. У 1994 в Туреччині нараховувалося 36 млн голів овець, від яких отримують вовну для килимарства, а також шкури і м'ясо. Стадо великої рогатої -12 млн голів; 10 млн кіз, з яких 1/4 - ангорські, що дають мохер. 1/3 аграрної продукції практично в рівних частках формується за рахунок зборів фрукти і овочів і урожаю технічних культур, основу якого складають бавовна (837 тис. т в 1995), тютюн (178 тис. т) і цукровий буряк (11,7 млн т),[24].

Транспортна мережа. Транспорт Туреччини представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 783 562 кмІ (37-ме місце у світі). Форма території країни -- витягнута широтно; максимальна дистанція з півночі на південь -- 1600 км, зі сходу на захід -- 550 км. Географічне положення Туреччини дозволяє країні контролювати транспортні шляхи між Європою, Близьким Сходом і Північною Африкою; між акваторіями Чорного, Середземного і Каспійського морів.

Загальна довжина автошляхів у Туреччині, станом на 2012 р., дорівнює 385 754 км, з яких 352 268 км. із твердим покриттям (2 127 км швидкісних автомагістралей) і 33 486 км. без нього (18-те місце у світі).

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 р., становила 12 008 км. (20-те місце у світі), з яких 12 008 км. стандартної 1435-мм колії (3 216 км. електрифіковано). У країні, станом на 2013 р, діє 98 аеропортів (58-ме місце у світі), з них 91 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 7 із ґрунтовим,[25].

У країні, станом на 2015 р., зареєстровано 15 авіапідприємств, які оперують 531 повітряним судном. За 2015 р. загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 96,6 млн осіб. За 2015 р. повітряним транспортом було перевезено 2,9 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів). У країні, станом на 2013 р., споруджено і діє 20 гелікоптерних майданчиків.

Головні морські порти країни: Аліага, Амбарлі, Діліскелесі, Ереглі, Ізмір, Ізміт, Мерсін, Лімані, Ярімка. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 р.): Амбарлі - 2,12 млн, Мерсін - 1,17 млн контейнерів (TEU). СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють в портах: Аліага, Мармара Ереглісі.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 р., складався з 629 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (18-те місце у світі), з яких: балкерів - 102, суховантажів - 281, танкерів для хімічної продукції - 80, контейнеровозів - 42, газовозів - 6, пасажирських суден -2, вантажно-пасажирських суден - 60, нафтових танкерів - 25, рефрижераторів - 1, ролкерів - 29, спеціалізованих танкерів - 1,[25].

Станом на 2010 р., кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав.



2.Туристичні ресурси Туреччини

2.1 Природні туристичні ресурси країни

туризм економічний географічний

Під туристичними ресурсами науковці та фахівці сфери туризму розуміють закономірні поєднання природи, історико-культурних цінностей та соціально-економічних чинників, що є умовою задоволення оздоровчо-спортивних і пізнавальних потреб людини.

Загалом весь комплекс туристичних ресурсів можна поділити на 3 групи:

* природні ресурси;

* історико-культурні ресурси;

* соціально-економічні ресурси

Головними природними ресурсами є клімат, ландшафти та акваторії, деякі об'єкти та явища природи, що мають пізнавально-естетичні, оздоровчі та спортивні властивості. Також, до природних туристичних ресурсів належать, біосферні та природні заповідники, національні природні парки (НПП), дендропарки, регіональні ландшафтні парки, окремі пам'ятки природи. [додаток А ].

У цілому природно-заповідний фонд Португалії налічує 9національних парків, 30 природних парків, 1300 термальних джерел, 9 захищених територій. Природоохоронні зони країни знаходяться у веденні урядового “Інституту Збереження Природи і Навколишнього світу”. Серед найвідоміших за туристичними відвідуваннями, варто визначити такі як:

Національний парк Олімпос - Бейдаглари охоплює гірську область Тавра між хребтом Бей (Бейдаглари) і Середземним морем приблизно в 40-50 км. на захід від Анталії. Більшу частину парку займає масив гори Олімпос з його ущелинами і зеленими лісовими масивами, що утворюють три природних пояса - прибережні ліси, гірські хвойні ліси і альпійські луки. На території заповідника мешкає більше 370 видів вищих рослин, більше 80 видів ссавців, 110 різновидів птахів і 90 - плазунів, в тому числі морська черепаха,[26].

Національний парк Гереме (Goreme Milli Parki ve Kapadokyanin Kayalik Bolumleri) лежить в 3 км. на північний схід від Учхисар (Каппадокія) і являє собою справжній музей під відкритим небом площею близько 300 кв. км. На території парку виявлено безліч скельних монастирських комплексів і печерних поселень, 6 церков, більше двох десятків стародавніх селищ "звичайного" типу і музейний комплекс. Вся територія Гереме разом з прилеглими районами долини Горгундере включена до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО,[27].

Одним з найвідоміших Національний парк Памуккале відомий на весь світ і внесений до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Численні термальні джерела (температура води + 30-45 ° С) з перенасиченої бікарбонатами кальцію водою збігають зі схилів десятками потоків, утворюючи за рахунок випадання солей білосніжні травертинові тераси. За багато століть цей білий "саван" покрив весь схил, і зараз Памуккале ( "Бавовняна фортеця") видали дійсно нагадує величезну гору бавовни, викладену гігантами для просушування. Для відвідування відкрита тільки невелика частина плато і його підніжжя, де відкриті численні купальні,[28].

Пташиний заповідник озера Куш починається в 18 км на південний схід від приморського міста Бандирма. У 1938 р. дельти Коджачая і Карадере, а також болотисті області в північно-східній частині озера оголосили заповідником і з тих пір вони перетворилися в один з важливих проміжних пунктів на шляху міграції перелітних птахів з усієї Європи на південь. Кращим періодом для відвідування парку вважається листопад (після перших осінніх дощів) і з квітня по травень, коли через цю територію пролітає до трьох мільйонів птахів приблизно 239 різновидів,[29].

У 20 км на південь від міста Егридир (Egirdir) і однойменного курортного озера знаходяться відразу дві охоронювані природні зони. Невеликий природний парк лісу Каснак охороняє найбільшу популяцію вулканічного дуба (quercus volcanicus) в країні і красивий змішаний лісовий масив з чагарниками ялівцю, кедра, диких орхідей і півоній, які дуже мальовничо цвітуть в травні. Також тут мешкає велика пташине співтовариство, зустрічаються три різновиди дятла, більше 15 видів синиць, сорокопуди і повзики. Поблизу розташований настільки ж скромний національний парк Ковад-Мілли, що простягнувся по південному березі однойменного озера.

Національний парк Улудаг можна вважати найбільш незвичного природоохоронною зоною Туреччини. Розташований всього в двох десятках кілометрів від одного з найбільших міст країни - Бурси, гірський масив Улудаг (2500-2551 м.) Майже суцільно покритий густим хвойним лісом. Природні умови цього місця досить незвичайні - при середньорічній температурі повітря близько + 16 ° С, з листопада по квітень тут лежить сніг, причому в окремі роки випадає до трьох метрів снігу! Тому в регіоні сформувався унікальний для настільки південного району природний комплекс, що охороняється державою. Тут можна знайти близько півтора десятка екоценозов - від маквиса нижніх схилів, листяних і ялицевих лісів среднегорій до альпійських лугів вершин. У парку мешкає понад 320 різновидів рослин, в тому числі близько 20 зникаючих, більше 90 видів птахів, в тому числі 20 - хижих, понад 400 видів комах, серед яких близько 16 видів рідкісних метеликів, в тому числі зникаючий парнасский Аполлон (Parnassius apollo),[30].

Національний парк каньйону Кепрюлю (Koprulu Kanyon Milli Parki) лежить в 48 км. на схід від Анталії, недалеко від стародавнього міста Аспенд. Головними прикрасами цієї великої (понад 500 га.) території вважаються красиве ущелині Кепрюлю, римські мости Олук і Богрум, а також руїни колись могутнього стародавнього міста Зелге високо в горах, біля сучасного села мат, або Алтинкая (Zerk, Altinkaya). У кронах тутешніх кипарисів, евкаліптового, фісташкові і кедрових дерев живуть понад 100 видів унікальних птахів, в тому числі бурштинова сова - символ Белека. Незважаючи на відносну віддаленість цих місць від основної курортної зони Анталії, в літній період ці красиві місця буквально затоплені туристами. Через парк протікає гірська річка Кёпрю, бурхливу течію якої ідеально підходить для рафтингу (прокладена двенадцатікілометровая траса), є альпіністські майданчики і кілька маршрутів для кінного та пішого туризму.

Країна має багато ресурсів для розвитку бальнеології. Води курорту “Балчова” - використовуєть для лікування дерматологічних захворювань, порушень травлення і обміну речовин.Лікарня Каяджик відома джерелом з високим вмістом хлориду натрію. Його вода застосовується при недугах серцево-судинної системи і опорно-рухового апарату.

Загалом на території країнидіє ще два десятка термальних курортів на виходах мінеральних джерел. Ці курорти обладнані плавальними басейнами та тенісними кортами.

Один з відомих термальних курортів,курорт Болу розташований на висоті 750 метрів над рівнем моря біля підніжжя гори Себен в оточенні лісів. Купання в його джерелах приносить людям позбавлення від хвороб. Стародавні візантійські лазні є сусідами з сучасним комфортабельним готелем і чотирма медичними центрами. Вода великого геотермального джерела відрізняється підвищеною радіоактивністю, багатим вмістом солей сірчаної кислоти, магнію і карбонату кальцію. Вона використовується тільки для пиття і добре допомагає при травних і шкірних хворобах. Малий джерело використовується в основному для купання, в його хімічний склад входить залізо, сульфат кальцію і двоокис вуглецю. Гарячі ванни прекрасно знімають стресові стани, нормалізують кровообіг, допомагають при ревматизмі і гінекологічних захворюваннях. Вживання води цього джерела показано при наявності запальних процесів сечовивідних шляхів і нирок, [31].

Село Дальян - прекрасне місце для пляжного відпочинку і для того, щоб поправити своє здоров'я. Біля неї розташовано декілька термальних джерел, найзнаменитіший з яких - Султаніє на озері Койджегіз. Його вода має високий рівень радіоактивності, а також багата сполуками кальцію і сірки. Гарячі ванни допомагають виліковувати ревматизм, ішіас, люмбаго, гінекологічні і шкірні захворювання. У тому місці, де озеро Койджегіз зливається з дельтою Дальяна, утворюються природні бруду, ванни з яких дають омолоджуючий ефект і дозволяють позбутися від зморшок.

Турецьке морське узбережжя на весь світ славиться нескінченними пляжами практично на будь-який смак - піщані, кам'янисті, галькові.

Патара (Patara) Кращий пляж Туреччини неподалік від невеликого курортного селища Патара (Гелеміш). Смуга пляжу з чудовим білим піском тягнеться на 20 км. Відмінне місце для тих, хто любить усамітнення і низькі ціни. Тут за переказами народився Святий Миколай (що став згодом Дідом Морозом). В 1,5 км на південь від селища розташовані цікаві античні руїни - серед іншого варто відзначити звільнений з полону піщаних дюн амфітеатр, тріумфальну арку, некрополіс (кладовище), руїни базиліки і терм (суспільних лазень).

Найпопулярнішим пляжем серед іноземних туристів Олюденіз (Цlьdeniz) Чудовий пляж в поєднанні з розвиненою туристичною інфраструктурою. Тут можна знайти і хороший готель, і ресторан на будь-який смак. В перекладі з турецької назва пляжу означає «мертве море» (в сенсі «дуже спокійне»). Він розташований на березі тихої гавані, з усіх боків оточеній горами. Гавань з'єднується з морем вузьким каналом, завдяки чому навіть під час сильного шторму прибережні води Олюденіза абсолютно спокійні.

Отже,Туреччина надзвичайно багата на природні ресурси та лікувальні чинники налічує в собі національні парки, природні парки, природні заповідники які знаходяться в Списку світової спадщини ЮНЕСКО та Рамсарського списку, і також перебувають під охороною “Інституту Збереження Природи і Навколишнього світу”. Кліматичні умови, протяжне океанічне узбережжя з чисельними пляжами, густа мережа річок, водоймища у поєднанні з мальовничими краєвидами джерела мінеральних вод відомих курортів “ Болу ” та “ Каяджик” сприяють туристично-рекреаційної діяльності в країні.

2.2 Історико-культурні туристичні ресурси країни

Історико-культурні туристичні ресурси - це, передусім, археологічні, історичні, архітектурні пам'ятки, музеї, театри, етнографічні особливості території, центри прикладного мистецтва та ремесел, фестевалі, виставки тощо.

У Туреччині багато історико-культурних пам'яток світового значення ,таких як руїни Трої, Ефес - священе місто християн, іторико-культурна спадщина Стародвньої Греції та Риму,Візантії,Османської імперії.Маючи таку давню історію, що багата на визначні події, Туреччина не може бути бідною на різноманітні археологічні пам'ятки.

Блакитна мечеть (мечеть Султан-Ахмед-джані), розташована прямо напроти Айя-Софії - головна мечеть Стамбула. Свою популярність вона отримала не тільки з причини своєї краси, але й тому, що має цілих шість мінаретів. На момент її будівництва стільки ж мінаретів налічувала Заборонена мечеть у Мецці, що вважалося неприпустимим. Тому в терміновому порядку до Забороненої мечеті був прибудований ще один (сьомий) мінарет. За сформованою століттями традиції в Блакитній мечеті збираються прочани, перед вчиненням хаджу в Мекку,[32].

Інша пам'ятка -фортеця Хисар, збереглася набагато краще Римських лазень, незважаючи на те, що її будівництво було розпочато більше 3 тисяч років тому. Фортеця оточена кріпосними стінами з 20 вежами, а всередині неї збереглося кілька будинків, замок, мечеть і фрагменти водопровідної системи. Між зовнішньою і внутрішньою стіною фортеці Хисар розбитий мальовничий парк, а з самих стін відкривається захоплюючий вид на Анкару,[33].

Серед основних визначних пам'яток міста - старовинний Ринок прянощів або Єгипетський ринок, де торгують прянощами, травами, засобами для лікування, різноманітними маслами, сухофруктами. Торгуватися на Єгипетському ринку та здійснювати покупки - справжнє задоволення.

Турецьке місто Троя всім відомий, завдяки Троянській війні і Троянському коню. Опис подій, що сталися у Троє, можна знайти у багатьох творах античного епосу. Троя - один з об'єктів ЮНЕСКО,[34].

Найвідоміша визначна пам'ятка країни - Босфорський міст, який з'єднав азіатське узбережжя з європейським. Його протяжність - понад півтора кілометрів, що ставить міст на четверте місце у світі.

Ефес- стародавнє місто. Ефес - культурне місто. Ефес - історичне місто. Багато хто відразу згадує турецьку торгову марку пива, але це лише підкреслює популярність міста серед місцевих та іноземців. Візитною карткою Ефеса є побудована в 117 р. н. е. бібліотека Цельсія, яка була також гробницею Тиберія Юлія Цельса. У стародавні часи вона була третьою за величиною бібліотекою світу! Тут зберігалося близько 12 тисяч рукописних сувоїв,[35].

Відзначимо, що окрім названих історико-культурних пам'яток, країна багата на пам'ятки архітектури, музеї і має значний етнографічний потенціал.

Архітектурна спадщина Туреччини представлена пам'ятками різноманітних стильових напрямків, серед них є й такі, що відносяться до розряду унікальних в більшості це споруди культового та громадського призначення.

Палац Ісхака Паші розташований на високогірному плато з глибокими урвищами по периметру. У палаці налічується 336 кімнат, будували його цілих 99 років. Це стало останнім масштабним будівництвом «епохи тюльпанів» - розквіту культури і мистецтв у Османській імперії. А ще звідти відкривається чудова панорама на Арарат - достатньо вийти за межі палацу.

Чудовий витвірмузей під відкритим небом Гереме.Музей знаходиться в одному з найпопулярніших місць - Каппадокії. Це цілий ансамбль з печерних ходів, будівель, релігійних об'єктів. Сюди найкраще приходити рано-вранці, до відкриття, щоб встигнути все подивитися і не потрапити в «туристичний мурашник». Головним надбанням музею є скельні церкви, більшість з яких була вирізана в X-XI ст., а також жіночий монастир. У цих церквах досить добре збереглися настінні фрески, які, крім облич святих, зображують побут черниць у ті часи. Серед головних об'єктів - каплиця Святого Василя, церква Святої Варвари, «церква з яблуками» (Ельмали Кілісе), «темна церква» (Каранлик Кілісе), «церква з пряжкою» (Токали Кілісе).

Палац Топкапи.Розкішний і монументальний, величний Палац Топкапи (інша назва - Гарматні ворота) довгий час був головною резиденцією багатьох турецьких султанів. Саме його стіни бачили неземну пристрасть Сулеймана Пишного і його наложниці Роксолани.

Бібліотека Цельса була споруджена в період 114-135 рр. в честь Тіберія Юлія Цельса - римського проконсула, що мав разносторонее освіту та багатий кругозір. Бібліотека Цельса - друга за величиною після Олександрійської і являє собою вершину елліністичної архітектурної думки.

Бібліотека згоріла в III ст. під час нападу готовий, проіснувавши близько ста років. До наших днів дійшов лише фасад будівлі, що віддалено нагадує театральні декорації. У довжину фасад становить 21 м., заввишки - 16. Нижній ярус фасаду прикрашають скульптури «Чесноти», «Пізнання», «Премудрості», «Думки». Ліворуч фасаду розташовуються статуї рабів Мазеуса і Мітрідата - архітекторів цієї чудової бібліотеки, які отримали свободу з рук імператора Августа після спорудження бібліотеки.

В Археологічному музеї Стамбула зібрані рідкісні предмети мистецтва і побуту, що відносяться до різних найдавніших цивілізацій і епох. Ви можете відвідати це місце як у дорослому товаристві, так і з більш молодим поколінням, адже це цікаво і пізнавально для будь-якої людини незалежно від віку. Варто зауважити, що експонати є унікальними і справжніми, так що є шанс побачити історію з першоджерела.

Церква святих Сергія і Вакха- пам'ятник візантійської епохи, побудована в 527-529 рр. біля будинку, в якому жив імператор Юстиніан до сходження на престол. Вважається, що храм послужив прообразом собору святої Софіі- звідси його друга назва «мала Айя-Софія».

Після падіння Константинополя церква продовжувала діяти, але в 1506 р. вона була частково зруйнована і перебудована в мечеть. У XVIII ст. до неї були прибудовані ритуальний фонтан і мінарет. Колись склепіння церкви були повністю покриті золотою мозаїкою і фресками, але зараз від них нічого не залишилося. В теперішній мечеті регулярно проходять богослужіння, а поруч розташовано мусульманське кладовище. Крім самої «Малої Софії» тут можна побувати також в чайному саду і медресе,[36].

У роки правління Баязида Блискавичного в Бурсі велося велике будівництво. Саме тоді за наказом султана була побудована Велика Мечеть (1396-1400 рр.). Це було перше в Османській імперії многокупольное спорудження такого роду. До сих пір Улу Джамі (Велика Мечеть) залишається наймонументальнішим будівлею в Бурсі. Її двадцять куполів підтримуються дванадцятьма квадратними стовпами. Безпосередньо під центральним куполом розташований незвичайної форми фонтан для обмивань, що представляє собою басейн-фонтан з трьома чашами всередині.

Вперше Улу Джамі постраждала під час навали Тимура. Другий серйозний збиток був нанесений землетрусом 1855 р. Після нього в мечеті були проведені великі реставраційні роботи. За своїм архітектурним достоїнств, а також завдяки прикрашає інтер'єр зразкам мистецтва каліграфів і різьбярів по дереву Улу Джамі є одним з найбільш цікавих історичних пам'яток Бурси.

Палац Бейлербейі, що в перекладі з турецької означає "Пан над панами", був заснований в 1861 р. під час правління султана Абдулазіза як літня резиденція і місце для розваги глави держави. Проект літній резиденції в нео-бароковому стилі розробив Саркіс Балян, брат архітектора, який побудував зимовий палац Долмабахче.

Мавзолей в Галікарнасі є одним з семи чудес світу. Він став надгробним пам'ятником для карийского владики Мавсола. Дане архітектурна будова було споруджено в IV столітті до нашої ери в карійського місті Галікарнас. Карія, це історична область яка в даний час знаходиться на території Туреччини, а стародавнє місто Галікарнас сьогодні називається Бодрум. На території сучасної Туреччини знаходиться ще одне чудо світу, це Храм Артеміди в Ефесі.

Мавзолей Мустафи Кемаля Ататюрка, засновника Турецької республіки, був збудований в 1953 р. Сьогодні це найважливіша пам'ятка Анкари, по крайней мере для турків. Всередині мавзолею розташований Музей Ататюрка і війни за незалежність, де виставлена ??велика колекція пам'ятних предметів та особистих речей Ататюрка, а також можна побачити панорами полів битв. Турки до сих пір відносяться до Ататюрку з величезною повагою, і тому щорічно мавзолей відвідують мільйони чоловік, а в державні свята тут збирається просто величезна кількість людей - це 23 квітня (День національного суверенітету і День дітей), 19 травня (день пам'яті Ататюрка), 30 серпня (День Перемоги) і 29 жовтня (День Республіки).

Острів Кекова розташований у водах Середземного моря острів Кекова привертає до себе велику кількість туристів. Кекова - це острів, який з великим трепетом під товщею води зберігає руїни античних міст 4: Теймусса, Долихисте, Аперлаи і Сімена. Вони пішли під воду в II ст. до н. е. в результаті землетрусу. Тільки з борту яхти можна побачити останки цих великих міст. Вдивляючись у глибину, крізь води Середземного моря, можна побачити залишки вулиць, які були вимощені бруківкою, руїни храмів і арки, навіть збереглися деякі будинки з кам'яними сходами і набережна.

Найбільшою гордістю цієї місцевості є природа. Кришталевої чистоти море, численні бухти і лагуни, дивовижні печери - все це надає можливість годинами сидіти на березі і не помічати, як швидко йде час. Неподалік від острова Кекова, в самому морі, стоїть знаменитий лікійський саркофаг, який схожий на перевернутий човен,[37].

Починаючи з XVI ст., в Османській імперії особливу популярність придбав театр тіней ( «Карагез»), що виник під впливом культури Індії та Єгипту. У п'єсах використовувалися ляльки і маріонетки, а також спеціальні світлові ефекти і декорації, які дозволяли створювати ілюзію багатовимірного сценічного простору. Ляльки озвучувалися акторами, що залишалися за завісою.

З середини XIX ст., в зв'язку з фундаментальними суспільно-політичними реформами, які отримали назву «Танзімат», Османська імперія почала швидко освоювати і впроваджувати багато явищ культури, що прийшли із Заходу. З цим пов'язане виникнення сучасного театру - з акторами, п'єсами і драматургами. Засновником турецької драматургії вважається Ібрахім Шинаси, який написав в 1860 р. першу п'єсу турецькою мовою - «Єair Evlenmesi» (Сватання поета). Засновник турецького театру - Акоп Вардовян.

Турецька музика має багатовікові традиції. Її коріння сягає в раннє Середньовіччя, коли турки-сельджуки, перекочувавши із Середньої Азії, завоювали всю Малу Азію і розселилися на півострові. На нових територіях турки увійшли в контакт з більш давніми культурами вірмен, греків та інших народів. Музична культура цих народів мала значний вплив на турецьку музику, основу якої становила фольклорна традиція, характерною рисою якої була пентатоника. Фольклорна музика була і до сих пір залишається дуже популярною. Турецькі марші яничар в XVIII ст. стали популярними і в Європі, що знайшло відображення в творчості таких композиторів, як Гайдн, Бетховен і Моцарт.

У XX ст. турецька музика збагатилася новими жанрами, спочатку виникли в Європі. Проте, симфонії, опери, балет і т. П. Не набули великого поширення в Туреччині. Сучасна турецька музика розвивається під сильним впливом західної музики. Це вплив відчувається в нових музичних жанрах, які стали особливо популярними серед молоді, в числі яких джаз, поп-музика, рок-музика, хіп-хоп.

Турецька література- це література і письмові джерела турецькою мовою. Її історія сягає корінням в османський період (1299-1923). Перший значний твір відносяться до 1330 р., це поема - месневі «Книга скитальца» суфія Ашик-паші (1271-1332). Османська література мала, здебільшого, релігійний характер і була обмежена вимогами ісламу. На її розвиток вплинули стародавні традиції перської та арабської літератури. Придворна поезія Османської періоду ( «хакан лірики» Баки, «османська Сапфо» Міхрі-Хатун) також є особливим, унікальним жанром турецької літератури.Особливості турецької літератури - наявність багатої фольклорної традиції, яка включала в себе, зокрема, байки і анекдотичні розповіді про Ходжу Насреддіна; усний і письмовий героїчний епос, що розповідає про подвиги предків.

Сучасна турецька література розвивалася, в значній мірі, під впливом західної, особливо в зв'язку з реформами, які отримали назву «Танзімат» (нововведення епохи царювання султана Абдул-Меджида і, почасти, його наступника Абдул-Азіза).

Культурні фестивалі. У середині квітня в Стамбулі традиційно проходить Стамбульський міжнародний кинофестивалеь. За ним слідує Міжнародний фестиваль театру (травень) і Міжнародний фестиваль музики (червень-липень). Також в місті проходить знаменитий двотижневий Стамбульський джаз-фестиваль (липень) і настільки ж популярна Міжнародна бієнале (раз у два роки, вересень-листопад), в якості виставкових майданчиків для якої використовуються кращі зразки архітектури та історичних пам'яток міста - палаци, церкви, мечеті і навіть аеропорт і вокзали.

Свята. Як і в інших ісламських країнах, найважливішим релігійним святом країни є Рамадан (турки вимовляють його ім'я, як Рамазан). В період священного місяця мусульмани протягом дня утримуються від прийому їжі, тютюну і сексуальних відносин. В останній день Рамадану (Arife) є традиція відвідувати кладовища та свідчити свою шану предкам; багато провінційні закладу в цей період закриті, в тому числі і ввечері. Зате закінчення священного місяця - свято Рамазан-Байрам (RamazanBayram) або Шекер-Байрам (SekerBayram, «Солодкий свято») - відзначають гучно і яскраво, супроводжуючи його численними церемоніями, масовими молитвами в мечетях,[38].

Відразу за святом разговления (у 2009 році - 28 листопада) починається чотириденний Курбан-Байрам (KurbanBayram), або Ід аль-Адха, - мусульманське свято закінчення хаджу і жертвопринесення, в ході якого ріжуть жертовних овець, а їх роздають м'ясо бідним, сусідам і друзям,[38].

Отже, дослідивши історико-культурні туристичні ресурси автор дійшов висновку, що Туреччина багата на історико-культурні та природні туристичні ресурси, має багато умов і перспектив для відвідування туристів. Окрім історико-культурних пам'яток, країна багата на пам'ятки архітектури, музеїв і має значний етнографічний потенціал, що сприяє розвитку туристичної індустрії. Також,Туреччина має велику кількість традицій і культури через, що в країні створюють багато свят та фестевалів.



3.Сучасний стан сфери туризму на території Туреччини

3.1 Основні етапи туристичного розвитку країни

туризм економічний географічний

Перший період - Передісторія туризму (до 1923 р.). Перші прояви туристичної діяльності в Туреччині спостерігалися ще за часів Османської імперії, коли розпочалося суднобудування, будівництво перших готелів, проведення першої виставки туристичного характеру, виникнення гідів-перекладачів, перетворення культурно-історичних пам'яток. В ці часи з'явилися перші спроби регулювання туристичної активності з боку держави.

Перший період в історії туризму Туреччини демонструє певні прояви технічного, економічного та політичного впливу на туристичну активність в країні, що сприяло її подальшому розвитку. Цей період названо «Передісторією туризму» з тієї причини, що туристичної діяльності в її сучасному розумінні ще не існувало, а відбувалися лише деякі епізодичні події туристичного характеру.

Другий період - Початок розвитку туристичної діяльності (1923-1950 рр.). 29 жовтня 1923 р. Туреччина була проголошена республікою. Туристська сфера зазнала впливу з боку приватних та державних організацій, таких як Туристичний та автомобільний клуб Туреччини (TьrkiyeTuringveOtomobilKulьbь), Туристичне бюро (TьrkBьrosu) та відділ з питань туризму в структурі Міністерства економіки. Відбувався розвиток транспортних засобів та перших туристичних агентств. Держава приділяла неабияку увагу питанням підтримки культурно-історичних об'єктів країни. Але сфера туризму ще не розглядалася з боку уряду країни в якості пріоритетного питання.

Другий період історії туризму в Туреччині характеризується зростанням позитивного впливу політичних, технічних та економічних факторів на розвиток туристської сфери.

Третій період - Початок розвитку туристичної галузі (1950-1963 рр.). 1950 р.відзначився в історії Туреччини приходом до влади Демократичної партії, яка розпочала політику лібералізації міжнародної торгівлі, що призвело до різкого зростання імпорту по відношенню до експорту. Третій період в історії турецького туризму характеризується процесом виділення сфери туризму в окрему галузь народного господарства,[13].

Четвертий період - Період легітимізації та пропаганди розвитку туризму (1963-1982 рр.). Період всебічного заохочення, легітимізації та пропаганди туризму розгортався на фоні істотних змін в політичному житті держави. 27 травня 1960 р. в Туреччині відбувся «державний переворот», після якого новою владою було впроваджено нові механізми підтримки та розвитку масового туризму. Протягом періоду було прийнято Конституцію, введено п'ятирічні плани розвитку туризму, проводилося співробітництво з Агентством США з міжнародного розвитку, підписано згоди про туристську співпрацю з іноземними державами, здійснено розширення обов'язків Міністерства туризму та реклами, забезпечувався розвиток діяльності Туристичного Банку, було створено Асоціацію турецьких турагентів та відбулося впровадження проекту розвитку туризму в Південній Анталії. Протягом періоду простежується значний розрив між політичними цілями розвитку масового туризму та результатами їх реалізації, тому індустрія туризму в цей час ще не досягла розквіту

...