Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

теорія і методика викладання футболу

Сивохоп Е. М., Маріонда І. І., Шкірта М.І.

Ужгород 2013

УДК 796.332(076)

ББК Ч515.78я73

С 34

Методичну розробку «теорія і методика викладання футболу» підготували : к. пед. н., доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання Сивохоп Е.М., к.пед.н., доцент кафедри фізичного виховання Маріонда І.І., ст. викладач кафедри фізичного виховання Шкірта М.І. - Ужгород, 2013. - 52с.

«теорія і методика викладання футболу» є методичною розробкою, яка призначена для фахівців фізичного виховання, спорту, студентів факультетів фізичного виховання і спорту, вчителів фізичної культури та викладачів фізичного виховання. В методичній розробці викладені основи знань з теорії і методики викладання футболу відповідно до лекційного курсу та навчальної програми з цієї дисципліни, містяться варіанти тестів для перевірки та оцінки рівня засвоєння спеціальних знань.

Рецензенти:

Соловей А.В. к. н. з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання ЛДУФК;

Островський М.В. к. н. з фізичного виховання і спорту, доцент ЛДУФК.

Розглянуто та схвалено до друку

методичною комісією факультету фізичного виховання і спорту,

протокол № 2 , від 01 березня 2013 року

ВСТУП

"Теорія та методика викладання футболу" (ТМВФ) - це навчальна дисципліна, що належить до циклу професійно-орієнтованих дисциплін. Вона є однією з провідних у професійній підготовці викладачів фізичного виховання та спорту, тренерів з обраного виду спорту.

Підготовка педагога - тренера з кожного окремого виду спорту, справа державної ваги. Так, сфера діяльності тренера з ігрових видів спорту, має досить широкий діапазон: загальноосвітні школи, середні спеціальні навчальні заклади, дитячо-юнацькі спортивні школи загальної спрямованості та олімпійського резерву, спортивні клуби ВНЗ і спортивних товариств, команди вищих розрядів

Мета викладання навчальної дисципліни «Теорія і методика викладання футболу » полягає в набутті теоретичних знань з історії розвитку футболу, сучасного стану футболу в світі, в Україні, вивчені офіційних правил гри, організації змагань з футболу, оволодінні техніко-тактичними діями в захисті та нападі, вивчені засобів та методів навчання та удосконалення техніки та тактики гри в футбол. При вивчені дисципліни студенти оволодівають практичними навичками викладача фізичної культури, виконують обов'язки арбітра з футболу та організатора змагань з футболу.

Завданнями вивчення дисципліни «Теорія і методика викладання футболу» є:

1. Оволодіти теоретичним матеріалом курсу, у тому числі правилами гри;

2. Оволодіти методикою проведення занять з технічної підготовки;

3. Оволодіти методикою проведення занять з тактичної підготовки;

4. Виконати нормативні умови при проведенні занять: функціональна підготовка, робота з м'ячем, тактичні дії, правила суддівства

У результаті вивчення курсу ТМВФ студенти повинні знати:

· історію розвитку футболу в світі та в Україні;

· основні прийоми техніки гри і методики їх навчання;

· основні тактичні дії гри і методики їх навчання;

· основні правила гри, види робочої документації для проведення змагань, жести судді під час гри, суддівство змагань;

· засоби запобігання травматизму.

Студенти повинні вміти:

· правильно показати виконання основних технічних прийомів і тактичних дій гри;

· методично грамотно провести навчання основних технічних прийомів гри;

· методично грамотно провести навчання основних тактичних дій гри;

· організувати й провести змагання, суддівство змагань;

· правильно користуватися суддівськими жестами та вести протокол змагань.

Головними формами роботи з навчальної дисципліни є лекційні, лабораторні,практичні заняття та самостійна робота студентів.

Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки,освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
		денна форма навчання	заочна форма навчання
Кількість кредитів - 3.5	Галузь знань 0102 фізичне виховання, спорт і здоров'я людини.	Нормативна
	Напрям підготовки» здоров'я людини» 6.010203
Модулів - 3	Спеціальність «Фізична реабілітація» 7.01020302	Рік підготовки:
Змістових модулів - 2		4-й	4-й
Індивідуальне науково-дослідне завдання		Семестр
Загальна кількість годин - 108		8-й	8-й
		Лекції
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних - 4 самостійної роботи студента - 4	Освітньо-кваліфікаційний рівень: «Бакалавр»	8 год.	12 год.
		Практичні, семінарські
		-	6 год.
		Лабораторні
		48 год.	-
		Самостійна робота
		52 год.	72 год.
		Індивідуальні завдання: -
		Вид контролю: екзамен, залік

І. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

1.1 Структура навчальної дисципліни «ТМВФ » для студентів денної форми навчання

№	Змістовий модуль 1	К-ть годин
Лекції (4 год.)
1	Історія розвитку гри у футбол: · Суть гри, короткі відомості про її виникнення та розвиток. Етапи розвитку гри; · Історія розвитку футболу в Україні; · Історія розвитку футболу у світі; · Еволюція правил гри у футбол.	2
2	Технічна підготовка футболістів: · Аналіз техніки гри у футбол і послідовність навчання; · Техніка гри польового гравця; · Техніка гри воротаря.	2
Лабораторні заняття (24 год.)
3	Техніка гри: · Удар по м'ячу внутрішньою частиною стопи; · Зупинка м'яча внутрішньою частиною стопи; · Зупинка м'яча підошвою.	2
4	Техніка гри: · Удар по м'ячу серединою підйому; · Зупинка м'яча серединою підйому.	2
5	Техніка гри: · Удар по м'ячу внутрішньою частиною підйому; · Зупинка м'яча внутрішньою частиною підйому.	2
6	Техніка гри: · Удар по м'ячу зовнішньою частиною підйому; · Зупинка м'яча зовнішньою частиною підйом; · Удар по м'ячу носком і п'ятою.	2
7	Техніка гри: · Удар по м'ячу головою з місця; · Удар по м'ячу головою у русі; · Зупинка м'яча грудьми.	2
8	Техніка гри (ведення м'яча): · Ведення внутрішньою частиною підйому; · Ведення зовнішньою частиною підйому; · Ведення середньою частиною підйому.	2
9	Техніка гри (фінти): · Фінт під час виконання ударів по м'ячу; · Фінт під час виконання зупинки м'яча; · Фінт з пропуском м'яча.	2
10	Техніка гри (відбір м'яча): · Відбір м'яча спереду, збоку, ззаду від суперник; · Вкидання м'яча з бічної лінії.	2
11	Техніка гри. · Техніка гри воротаря (захисні дії воротаря без м'яча та з м'ячем).	2
12	Техніка гри: · Вдосконалення ударів по м'ячу ногою та головою; · Контрольні нормативи.	2
13	Техніка гри: · Контрольні нормативи.	2
14	Техніка гри. · Вдосконалення обманних рухів та відбору м'яча в ігрових вправах.	2
Змістовий модуль 2
Лекції (4 год.)
15	Тактична підготовка футболістів: · Тактика нападу (індивідуальна, групова, командна гра ); · Тактика захисту (індивідуальна, групова, командна гра ); · Навчання тактичній підготовці футболістів.	2
16	Основи навчання футболу: · Форми і види організації навчання футболу; · Основні методи навчання футболу; · Послідовність навчання технічним прийомам.	2
Лабораторні заняття (24 год.)
17	Тактика гри (індивідуальний захист): · Відбір м'яча у суперника; · Захисника тактика воротаря.	2
18	Тактика гри (груповий захист): · Зонний захист; · Персональний захист; · Комбінований захист.	2
19	Тактика гри (тактика нападу): · Індивідуальна атака; · Групові атаки.	2
20	Тактика гри: · Вивчення індивідуальних та групових тактичний дій; · Взаємодія двох, трьох і більше гравців в захисті та нападі.	2
21	Тактика гри: · Вдосконалення групових техніко-тактичних дій; · Вивчення командних тактичних дій в захисті та нападі; · Тактичні системи та функції гравців.	2
22-28	Методика навчання: · Проведення підготовчої, основної та заключної частин заняття; · Аналіз проведених частин заняття.	14
Самостійна робота (52 год.)
1	Історія розвитку гри у футбол.	10
2	Фізична підготовка футболістів.	10
3	Організація і планування змагань: · Складання "Положення про змагання" за відповідною схемою; · Складання кошторису витрат на підготовку до участі в змаганнях.	10
4	Системи розіграшів: · Складання календаря змагань за коловою системою та з вибуванням.	10
5	Суддівство змагань: · Вивчення правил гри та жестів судді.	12

1.2 Структура навчальної дисципліни «ТМВФ» для студентів заочної форми навчання

№	Структура навчальної дисципліни	К-ть годин
Лекції (12 год.)
1	Історія розвитку гри у футбол. · Суть гри, короткі відомості про її виникнення та розвиток. Етапи розвитку гри; · Історія розвитку футболу в Україні; · Історія розвитку футболу у світі.	2
2-3	Технічна підготовка футболістів: · Аналіз техніки гри у футбол і послідовність навчання; · Техніка гри польового гравця; · Техніка гри воротаря.	4
4	Тактична підготовка футболістів: · Тактика нападу (індивідуальна, групова, командна гра); · Тактика захисту (індивідуальна, групова, командна гра); · Навчання тактичній підготовці футболістів.	2
5	Розвиток рухових якостей: · Загальна фізична підготовка; · Спеціальна фізична підготовка.	2
6	Основи навчання футболу: · Форми і види організації навчання футболу; · Основні методи навчання футболу; · Послідовність навчання технічним прийомам.	2
Практичні заняття (6 год.)
1	Техніка гри: · Техніка виконання та методика навчання: ударам по м'ячу ногою та головою (внутрішньою, зовнішньою, серединою підйому, внутрішньою частиною стопи, носком, п'ятою,серединою і боковою частиною чола).	2
2	Техніка гри: · Техніка виконання та методика навчання: зупинки м'яча, ведення м'яча, відбирання м'яча, вкидання м'яча. · Відволікаючі дії (фінти).	2
3	Методика навчання: · Проведення підготовчої основної та заключної частин заняття; · Аналіз проведених частин заняття.	2
Самостійна робота (72 год.)
1	Змагання та змагальна діяльність.	10
2	Історія футболу.	10
3	Фізична підготовка футболістів.	10
4	Організація і планування змагань: · Складання "Положення про змагання" за відповідною схемою; · Складання кошторису витрат на підготовку до участі в змаганнях.	15
5	Системи розіграшів: · Складання календаря змагань за коловою системою та з вибуванням.	15
6	Суддівство змагань: · Вивчення правил гри та жестів судді.	12

ІІ. ЛЕКЦІЇ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ФУТБОЛУ»

Лекція 1. Історія розвитку гри у футбол

Футбол (від англ. football, association football), інші назви: сокер (англ. soccer), копаний м'яч або копанка (укр. діалектизм) -- один з різновидів футболу, олімпійський вид спорту, командна спортивна гра, у якій беруть участь дві команди по одинадцять гравців у кожній.

Футбол є одним із найпопулярніших видів спорту у світі. У футбол грають м'ячем на прямокутному трав'яному полі (іноді траву замінюють штучним покриттям) з воротами на двох протилежних сторонах поля. Метою гри є забити м'яч у ворота суперника. Головною особливістю футболу є те, що гравці (за винятком воротарів) не можуть в межах ігрового поля торкатися м'яча руками. Переможцем гри є команда, що забила за час матчу (два тайми по 45 хвилин) більше голів, ніж супротивник.

1.1 Історія футболу

Ігри, схожі за основними принципами на сучасний футбол, існували в різних народів з давніх часів. Так, серед претендентів на головний прообраз футболу є стародавні китайці (чжу-чу), давні римляни та греки (гарпастум ) , італійці часів Середньовіччя (кальчіо). Проте нинішній футбол є прямим нащадком гри у м'яч в Британії. Перші правила гри, які чітко розрізняли футбол і регбі, були записані 1863 року, хоча перші футбольні клуби з'явилися дещо раніше. Футбол за встановленими правилами здобув популярність в кінці XIX-го, на початку XX-го століття. Завдяки британським морякам, гра потрапила в численні портові міста світу, а звідти поширилася на територію країн Європи, Латинської Америки, Африки, Азії.

Потреба в створенні єдиної організації для управління всім світовим футболом стала очевидною на початку XX-го століття зі зростанням популярності та кількості міжнародних матчів. Спочатку Футбольна Асоціація Англії очолювала процес врегулювання різних дискусійних питань, але ця робота була без прогресу; і тому право створити таку організацію випало на долю семи інших європейських держав. ФІФА було засновано 21 травня 1904 в Парижі. Країнами-засновниками були Бельгія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Франція, Швейцарія і Швеція. Трохи пізніше до ФІФА приєдналася Німеччина, а ще через рік Австрія, Англія та Італія. Першим президентом ФІФА було обрано француза Робера Герена. Перші змагання під егідою ФІФА були проведені в 1906 році, хоча особливих успіхів в організації змагань ФІФА не досягла. Цей факт, низка економічних чинників привели до відставки Робера Герена з поста президента і його замінили Деніелом Вулфоллом з Англії. Наступні змагання під егідою ФІФА-- футбольний турнір на Олімпійських Іграх 1908 року в Лондоні був набагато успішнішим, хоча і виникли певні проблеми пов'язані з участю професійних футболістів в Олімпійських Іграх. Членство ФІФА розширилося за межі Європи з прийняттям Південно-Африканського Союзу в 1909, Аргентини і Чилі в 1912 і Сполучених Штатів в 1913. Під час першої світової війни ФІФА пережила серйозні випробовування, оскільки багато гравців відправилися на фронт, а можливість міжнародних переїздів для проведення турнірів була сильно обмеженою. Після війни, зі смертю Вулфолла, президентський пост обійняв голландець Карл Хіршманн. ФІФА була врятована від повного розвалу, але ціною цього був вихід з організації усіх чотирьох британських асоціацій, котрі не бажали брати участь у міжнародних змаганнях з їхніми недавніми ворогами. В сучасну епоху за кількістю гравців на всіх рівнях футбол поступається тільки легкій атлетиці й займає перше місце серед командних видів спорту. Сучасна історія футболу, розпочалась в середині XIX століття. В 1863 році була заснована Футбольна асоціація Англії, яка виробила перші уніфіковані футбольні правила. На другому засіданні Футбольної асоціації , 6 грудня 1863 р. , було вирішено вважати футбол і регбі різними видами спорту . Це і є дата народження сучасного футболу.

1.2 Футбол в Україні

Офіційно першим футбольним матчем в Україні зараз вважається шестихвилинний матч у Львові 14 липня 1894 року. Футбол прийшов в Україну у 1880--90-их роках через службовців англійських підприємств в Одесі, чужинців, що працювали на заводах (Донбас, Київ) та через посередництво гімнастично-спортивних товариств «Сокіл». За їх прикладом футбол поширився серед студентства, шкільної молоді, робітництва; у 1900-их роках виникли перші футбольні клуби (Київ: 1904 -- «Південь», 1906 -- «Політехніка»; Миколаїв: 1906 -- «Техніка»; Львів: 1903 -- «Слава», 1906 -- «УСК», 1911 -- «Україна» та ін.). До першої світової війни футбол поширився майже у всі міста України. Відбувалися міжміські матчі, футбольні турніри, об'єднувалися у футбольні ліги (1911 -- в Києві, 1912 -- у Харкові, 1913 -- на Донбасі), створювались футбольні суддівські колегії, виходили футбольні видання: І.Боберський «Копаний м'яч» (1906), «Футбольні правила гри» (1908); І. Можарський «Футбол» (1909). На Західній Україні, окупованій після Першої світовій війни Польщею, українські клуби організували у Львові 1921 «Союз копаного м'яча». Успішно футбол розвивався на Закарпатті і Буковині.

З 1933 в Україні організовано дитячі команди, 1935 -- вищу школу футбольних тренерів. З1936 за чемпіонат країни змагалися не збірні команди міст, а колективи спортивних товариств, створені на профспілкових основах. З 1937 відбувалися змагання за Кубок України. 1961 Київ зломив довголітню гегемонію Москви у футболі й кілька разів здобував кубок СРСР, 1975 --Кубок кубків і Суперкубок Європи -- найвизначніші трофеї європейського футболу.

За часів незалежності в Україні організовано національну систему проведення змагань на всіх рівнях, якою опікується Федерація футболу України. Професіональні змагання на вищому рівні проходять під керівництвом Професіональної футбольної ліги України. Вперше про ідею створити Прем'єр-лігу власники українських футбольних клубів заговорили ще 2007 року. У результаті, 15 квітня 2008 року на черговій зустрічі керівників клубів топ-ешелону було підписано протокол про створення Об'єднання професіональних футбольних клубів України - «Прем'єр-ліга». 27 травня 2008 року власники клубів остаточно заявили про старт Прем'єр-ліги у сезоні 2008/2009. Збірна України з футболу тільки один раз зуміла пробитися у фінальну частину Кубка світу (Кубок світу з футболу 2006), де вона зуміла дійти до 1/4 фіналу. Єдиним європейським кубком, здобутим українськими клубними командами, став Кубок УЄФА сезону 2008/2009, в якому переміг донецький «Шахтар». Україна здобула право на проведення разом із Польщею чемпіонату Європи з футболу 2012.

1.3 Історія світових, Європейських та Олімпійський футбольних турнірів з футболу

Чемпіонат світу з футболу (Кубок світу з футболу) -- міжнародне футбольне змагання, в якому беруть участь чоловічі збірні команди країн -- членів ФІФА. Змагання проводяться раз на чотири роки, починаючи з першого турніру в 1930 році (у 1942 та 1946 роках турнір не розігрували через Другу світову війну). Відбірні матчі до фінального турніру можуть відбуватись упродовж трьох років до початку чергового чемпіонату світу. Фінальна частина чемпіонату світу, у якій беруть участь 32 збірні команди, проводиться у декількох містах країни-господаря (або країн-господарів) і триває близько місяця. Кубок світу з футболу має найбільшу у світі аудиторію з-поміж усіх спортивних змагань. За всю історію розіграшів чемпіонатів світу лише вісім країн завойовували звання переможців Найбільша кількість титулів в активі збірної Бразилії -- п'ять разів вони ставали переможцями. Італія володіла кубком світу чотири рази, Німеччина три; Аргентина і Уругвай перемагали по два рази, і по одному разу кубок здобували Франція, Англія і Іспанія. Єдина людина три рази ставала переможцем Кубка світу як гравець -- Пеле (Маріо Загало і Франц Бекенбауер перемагали як гравці і головні тренери). Ще 20 гравців були дворазовими чемпіонами (переважно бразильці, а також 4 гравці збірної Італії і 1 -- збірної Аргентини). Вітторіо Поццо -- єдиний головний тренер, який двічі перемагав у світових чемпіонатах.

Чемпіонат Європи з футболу (англ. UEFA European Football Championship) -- найпрестижніша континентальна першість світу, головне змагання національних збірних, що відбувається під патронатом УЄФА кожні чотири роки, починаючи з 1960 року, і чергується з Чемпіонатом світу. До 1968 року ЧЄ мав назву «Кубок європейських націй». Фінальні турніри чемпіонатів Європи відбуваються раз на чотири роки, однак разом із відбірковим турніром і паузою між відбірковим і фінальним турніром він триває майже два роки. У відбіркових змаганнях до чемпіонату Європи 2012 року брала участь 51 команда. У фінальному турнірі, що відбувається раз на чотири роки протягом місяця в заздалегідь обраній країні-господарці чемпіонату, беруть участь 16 команд: 15 (або 14) команд, що вибороли таке право за підсумками відбіркового турніру, і збірна країни-господарки (2000, 2008 та 2012 року господарями чемпіонату були дві країни). З 2016 року у фінальному турнірі чемпіонату Європи з футболу братимуть участь 24 команди. Останній чемпіонат відбувався з 8 червня до 1 липня 2012 року в Україні та Польщі. Перший фінал відбувся в Парижі між збірними командами СРСР і Югославією 1960 року. Перемогла збірна СРСР, забивши переможний м'яч у додатковий час. У 1968 році було змінено назву турніру, Національний Європейський кубок став називатися чемпіонат Європи з футболу , а також було змінено формат проведення відбіркового турніру. У восьми групах кожна команда грала між собою двічі. Збірні, що посіли перші місця, потрапляли до чвертьфіналу. Післяматчевих пенальті за нічийного результату тоді не було і збірна Італії змогла потрапити до фіналу завдяки жеребу.1972 року за нічийного результату жереб замінили післяматчевими пенальті.1980 року УЄФА ввела новий формат чемпіонату. Тепер замість чотирьох збірних у фінальній частині брали участь 8 команд, уперше країна -- господар отримувала місце у фінальній частині автоматично. Ці команди були поділені на дві групи, кожна збірна грала з кожною, після чого переможці групи потрапляли до фіналу. 1984 року формат турніру було дещо змінено, тепер дві найкращі збірні виходили з групи й потрапляли до півфіналів. Матч за третє місце було скасовано. 1992 року турнір відбувався під час політичної нестабільності в Європі. Збірну Югославії, що потрапила до фінальної частини чемпіонату, було знято з турніру перед самим початком через санкції проти цієї країни. Збірна Данії, замінивши Югославію, змогла виграти чемпіонат, перегравши у фіналі Німеччину 2:0. Команду СРСР, що перемогла у своїй відбірковій групі, замінила команда СНД. На чемпіонаті 1996 року було введено новий формат турніру. Тепер 16 збірних були поділені на 4 групи, команди, що посіли 1-і та 2-і місця, потрапляли до чвертьфіналу. Введено правило золотого голу.2000 року вперше чемпіонат Європи приймали одразу дві країни -- Бельгія та Нідерланди. 2004 року замість «золотого голу» ввели правило «срібного голу». 2008 року правило срібного голу скасовано. Як повноправний вид спорту футбол заявив про себе в 1990 р., коли увійшов до програми Олімпійських ігор. Тоді у Парижі англійці, перемогли господарів поля, стали першими в історії чемпіонами Олімпійських ігор. На початку XX-го століття професіоналізм існував лише в кількох країнах. Після Другої світової війни дедалі більше держав узаконили футбольний професіоналізм. Проте в соціалістичних країнах влада вважала всіх спортсменів любителями (офіційно вони були тренерами фізкультури чи працівниками державних установ). Важливе рішення прийняв МОК у 1978 році -- гравцям, які виступали у чемпіонаті світу (у відборі або фінальній частині) заборонили грати за олімпійські збірні. На початку 90-х р., МОК і ФІФА нарешті дійшли до компромісу -- поділ гравців на любителів і професіоналів остаточно відмінили. З 1992 року в Олімпійських футбольних турнірах приймають участь футболісти до 23 років (додатково можна заявити трьох гравців без вікових обмежень). Змагання стали доброю нагодою для виявлення юних талантів, олімпійські команди часто готують резерв для головної збірної країни. З 1996 року окремо проводиться і жіночий футбольний турнір, який не має вікових обмежень.

Контрольні питання до лекції 1

1.Розповісти про розвиток гри у футбол на континентах.

2. Простежити , де і коли проводилися чемпіонати світу.

3.Простежити , де і коли проводилися чемпіонати Європи

4.Проаналізуйте історію розвитку Олімпійського футболу .

Лекція 2. Основи техніки гри у футбол

У ході матчу футболістам доводиться зупиняти м'яч, вести його, передавати один одному, завдавати ударів по воротах . Якщо гравець виконує ці дії недостатньо швидко і неточно, то і команда в цілому витрачає зайві зусилля, що є серйозною перешкодою для досягнення перемоги. Від того, наскільки уміло володіє футболіст усією різноманітністю технічних засобів і як їх застосовує, залежить ефективність його дій.

Оволодіваючи технікою, футболісти спочатку вчаться виконувати окремі прийоми і їх поєднання. Велике значення має особисте прагнення того, хто тренується, його наполегливість у роботі.

За характером ігрової діяльності в техніці виділяються два розділи: техніка польового гравця і техніка воротаря. Кожний із розділів складається з конкретних прийомів, що виконуються різними способами.

2.1 Техніка польового гравця

Техніка пересувань включає в себе біг, стрибки, зупинки, повороти. Оптимальне застосування прийомів пересування дозволяє успішно вирішувати тактичні завдання в атаці й обороні -- відкривання для одержання м'яча, вибір позиції, закривання гравця.

Ходьба футболіста дещо відрізняється від звичайної ходьби, оскільки він пересувається по футбольному полю, злегка зігнувши ноги в колінах. Цим забезпечується зручне вихідне положення для зміни ритму і швидкості пересування. Ходьба чергується з бігом.

Біг -- основний спосіб пересування у футболі -- застосовується в основному для виходу на вільне місце, переслідування суперника, виборі певної позиції в обороні.

Біг спиною вперед, приставними кроками, перехресними кроками -- специфічні способи пересування, які використовуються, як правило, у поєднанні із звичайним бігом.

Футбол багатий різноманітними стрибками, котрі використовують при ударах по м'ячу в безопорному положенні, зупинках м'яча, відволікаючих діях. Застосовуються стрибки вгору, вбік, уперед. Виконуються поштовхом однієї чи обох ніг.

2.1.1 Удари по м'ячу

Удари по м'ячу -- це основний спосіб ведення гри , їх виконують ногою і головою, і вони вимагають точного виконання.

Удари по м'ячу ногою, незалежно від способу виконання, можна розділити на два види: прямі і різані

При прямому ударі м'яч летить в напрямку заподіюваного удару. Якщо ж напрямок удару здійснюється в якій-небудь стороні від центру ваги м'яча, то це різаний удар. Такий удар не можна називати неточним: ним потрібно користуватися так само, як і іншими ударами, траєкторію льоту вибирати (передбачати) особливо ретельно.

Виконання удару по м'ячу дозволяє заощаджувати сили, швидко і планомірно проводити розвиток атаки, змушувати польових гравців і воротаря суперників частіше помилятися. Адже гра складається з великої кількості ударів і передач на різні відстані. Тому, наскільки успішні ці дії, судять і про видовищну красу футбольного двобою.

Удари по м'ячу ногою виконують такими способами: внутрішньою стороною стопи; внутрішньою, середньою і зовнішньою частинами підйому; носком; п'ятою. Удари здійснюються по нерухомому м'ячу, по м'ячу, що котиться чи летить з місця, у русі, у стрибку, з поворотом, у падінні. Можна виділити основні фази рухів, котрі є загальними для багатьох способів.

Попередня фаза -- розбіг. Його довжину і швидкість визначають залежно від індивідуальних особливостей футболістів і фактичних завдань. Розбіг варто розраховувати так, щоб удар по м'ячу був виконаний заздалегідь наміченою ногою; розбіг сприяє попередньому нарощуванню швидкості ударних ланок.

Підготовча фаза - постановка опорної ноги (опорну ногу, злегка зігнуту в колінному суглобі, ставлять збоку від м'яча), замах ударною ногою. Замах виконують під час останнього бігового кроку. Відбувається значне, часто близьке до максимального, розгинання в тазостегновому суглобі і згинання в колінному, у результаті чого збільшується шлях стопи і попередньо розтягуються м'язи передньої поверхні стегна, що дозволяє зробити удар необхідної сили. Правильному й ефективному виконанню фази істотно сприяє подовжений на 35 -- 50 % останній крок розбігу.

Робоча фаза -- ударний рух і проводка. Ударний рух починається з активного згинання в тазостегновому суглобів момент постановки опорної ноги, кут утворений стегном і гомілкою, зберігається. Перед ударом спостерігається "гальмування" стегна. Різким рухом гомілки і стопи б'ють по м'ячу. У момент удару нога сильно напружена в гомілкостопному і колінному суглобах, що дозволяє збільшити масу ударної ланки. Час зіткнення м'яча і стопи варто зберегти якомога довше, оскільки швидкість льоту м'яча залежить від прикладеної сили і часу її дії. Проводка багато в чому визначає напрямок м'яча.

Удар внутрішньою стороною стопи застосовується в основному при коротких і середніх передачах, а також при ударах з близької дистанції. Ударний рух починається з одночасного згинання стегна і повороту назовні ударної ноги. У момент удару і проводки стопа знаходиться під прямим кутом до напрямку польоту м'яча.

Правильний удар внутрішньою частиною підйому може бути дуже сильним і точним. Застосовується при середніх і довгих передачах, "прострілах" і ударах по цілі з усіх дистанцій. Розбіг під кутом у 30--60° відносно м'яча і цілі. Замах близький до максимального. Опорну ногу ставлять на зовнішній звід підошви. Тулуб трохи нахилений у бік опорної ноги. У момент удару носок відтягнутий донизу.

Удар середньою частиною підйому роблять з розбігу, місце початку якого знаходиться приблизно на одній лінії з м'ячем і ціллю Замах і ударний рух виконують в одній площині. Носок ударної ноги максимально відтягнутий донизу. Умовна вісь, яка ніби з'єднує м'яч і колінний суглоб, у момент удару і проводки вертикальна.

Удар зовнішньою частиною підйому найчастіше застосовується для виконання різаних ударів. Структура рухів при ударах середньої і зовнішньої частин підйому подібна. Відмінності полягають у тому, що під час ударного руху гомілка і стопа повертаються всередину

Удар носком використовують, коли треба зненацька, без підготовки вдарити по цілі. Місце початку розбігу, м'яч і ціль -- на одній лінії. Останній крок розбігу -- замах, У момент удару носок трохи піднятий.

Удар п'ятою через складність виконання застосовується рідше; він незначний за силою і точністю, Перевага його -- у несподіванці для суперників.

Удар по м'ячу п'ятою опорна нога на рівні м'яча. Для замаху ударна нога проноситься над м'ячем уперед. Удар виконують різким рухом ноги назад. Стопа паралельна до землі.

Удари по м'ячу, що котиться, в основному не відрізняються від ударів по нерухомому м'ячу. Головне завдання - скоординувати швидкість відповідного руху з напрямком і швидкістю польоту м'яча. При ударі по м'ячу, який котиться від гравця, опорну ногу ставлять збоку -- за м'яч. При ударі по м'ячу, що котиться назустріч, вона не доходить до м'яча. Якщо м'яч котиться збоку, то раціонально виконати удар ногою, котра ближча до м'яча. В усіх випадках відстань від місця постановки опорної ноги до м'яча залежить від швидкості його руху. Ударний рух виконується, коли м'яч наближається до опорної ноги.

Удари по м'ячу, котрий летить. Швидкість м'ячів, котрі летять, звичайно вища, чим у тих, що котяться, тому головна важкість полягає в тому, щоб визначити місце зустрічі з м'ячем, котрий летить. Удари по м'ячах, що опускаються і низько летять, подібні структурою руху до ударів по м'ячах, які котяться удари з поворотом і з напівльоту мають деякі особливості.

Удар з поворотом використовується для зміни напрямку льоту м'яча і виконується середньою частиною підйому .Опорну ногу розвертають у напрямку удару. Тулуб відхиляється у бік опорної ноги. З поворотом тулуба починається ударний рух у горизонтальній площині.

Удар з напівльоту виконується середньою чи зовнішньою частиною підйому відразу ж після відскоку м'яча від землі . Опорна нога ставиться ближче до місця його приземлення. Гомілка в момент удару і проводки вертикальна, носок відтягнутий.

Удари по м'ячу головою -- ефективний спосіб ведення гри. Вони використовуються як завершальні і для передач партнеру. Виконують їх без стрибка й у стрибку. Найчастіше застосовуються удари середньою і боковою частиною чола.

Удар серединою чола. Вихідне положення при ударі без стрибка -- стійка з розташуванням ніг у невеликому кроці . Виконуючи замах, тулуб відхиляють назад, нога, що стоїть позаду, трохи згинається, і маса тіла переноситься на неї. Руки злегка зігнуті. Ударний рух починається з розгинання ніг, випрямлення тулуба і закінчується різким рухом голови вперед. Маса тіла переноситься на ногу, що стоїть попереду.

При ударі в стрибку роблять поштовх угору двома чи однією ногами. Після відштовхування тулуб відхиляється назад. Удар по м'ячу здійснюють у найвищій точці стрибка.

По важко досяжному м'ячу, котрий летить (3--4 м від гравця), удар головою виконується в падінні.

Удар боковою частиною чола використовують, тоді коли м'яч летить збоку від гравця . Вихідним положенням є стійка "ноги нарізно" (30--50 см). Якщо м'яч наближається ліворуч, то для замаху тулуб нахиляють вправо. Ударний рух починається з розгинання ніг і випрямлення тулуба. Маса тіла переноситься на ліву ногу.

2.1.2 Зупинки

Зупинка м'яча ногою. Основні фази руху є загальними для різних способів Підготовча фаза вихідного положення -- характеризується перенесенням маси тіла на опорну ногу, яка трохи зігнута для стійкості. Ногу, котра зупиняє, відводять на зустріч м'ячу.

Робоча фаза -- поступливий (амортизуючий) рух зупиняючою ноги, котра трохи розслаблена. У момент торкання з м'ячем починається рух ноги назад. Швидкість руху поступово сповільнюється.

Завершальна фаза -- зайняти необхідне положення для наступних дій. Загальний центр ваги тіла переноситься у бік зупиняючої ноги і м'яча.

Зупинка м'яча внутрішньою стороною стопи Щоб зупинити м'яч, який котиться, ногу виносять назустріч йому. Стопа розвернута назовні на 90°. У момент зіткнення м'яча і стопи зупиняючу ногу відводять назад до рівня опорної ноги.

При зупинці м'ячів, котрі низько летять, у підготовчій фазі зупиняюча нога більше згинається в колінному суглобі і піднімається до рівня м'яча. М'ячі, котрі високо летять, зупиняють у стрибку.

Зупинка м'яча підошвою . Коли м'яч, який котиться назустріч, наближається, ногу виносять уперед. Носок піднятий вгору під кутом 30-- 40°. Поступливий рух назад незначний.

Для того, щоб зупинити підошвою м'яч, котрий опускається, треба точно розрахувати місце його приземлення. Носок ноги піднятий. У момент доторкання м'яча до землі його накривають (але не давлять) підошвою.

Зупинка м'яча підйомом. При зупинці м'ячів, котрі опускаються з високою траєкторією, стопа зупиняючої ноги розташована паралельно до землі Поступливий рух здійснюється донизу -- назад.

Зупинка м'яча стегном. Стегно розташовують під прямим кутом до м'яча, котрий летить. М'яч дотикається із середньою частиною стегна. Поступливий рух здійснюється донизу -- назад.

Зупинка м'яча грудьми. У підготовчій фазі футболіст стоїть обличчям до м'яча, ноги на ширині плечей чи невеликого кроку (50--70 см), груди подаються вперед, руки злегка зігнуті. При наближенні м'яча тулуб відводять назад, плечі і руки висувають уперед.

2.1.3 Ведення м'яча

Ведення м'яча здійснюється за допомогою різних переміщень, у процесі яких застосовується біг (іноді ходьба). Відповідно до тактичних завдань, удари по м'ячу при веденні виконують з різною послідовністю, ритмом і силою. Якщо треба швидко подолати значну відстань, м'яч "відпускають" від себе на 10--12 м. При протидії суперника потрібно постійно контролювати м'яч і не "відпускати" його далі ніж на 1--2 м. Необхідно зазначити, що часті удари знижують швидкість ведення.

При веденні середньою частиною підйому роблять переважно прямолінійний рух. Ведення внутрішньою частиною підйому дає можливість виконати переміщення по дузі. Найбільш універсальним є ведення зовнішньою частиною підйому. При веденні стрибаючих м'ячів використовуються удари середньою частиною підйому, стегном чи головою.

Ведення зовнішньою частиною підйому виконують несильними ударами в нижню частину м'яча, щоб надати йому зворотного руху, завдяки чому він не віддаляється надмірно від гравця.

При веденні внутрішньою частиною підйому гравець спрямовує м'яч перед собою, носок ноги перед дотиком до м'яча трохи вивертає назовні, стопа не напружена. Ведення правильне, якщо м'яч постійно під контролем. У таких умовах супернику дуже складно відібрати м'яч.

Ведення серединою підйому -- один із важких способів переміщення з м'ячем. Підштовхування м'яча перед собою серединою підйому здійснюється при злегка відтягнутій донизу ступні. Рух її більш неперервний, ніж при веденні внутрішньою частиною підйому, однак володіти м'ячем складніше, оскільки менша його поверхня стикання з ногою.

2.1.4 Відволікаючі дії (фінти)

Здійснюються в безпосередньому єдиноборстві із суперником, щоб подолати його опір і створити необхідні умови для подальшого ведення гри.

Виділяють дві найбільш загальні фази відволікаючих дій -- підготовку і реалізацію. Інсценування намірів у першій фазі відповідає підготовчій частині техніки виконання ударів по м'ячу, зупинок і ведення. Природним демонструванням дій визначається і бажана відповідна реакція суперника. У другій фазі реалізуються справжні наміри футболіста, їй властива значна варіативність, котра обумовлюється ігровими ситуаціями і тактичними міркуваннями.

Фінти "відходом" ґрунтуються на принципі несподіваної і швидкої зміни напрямку руху. При атаці супротивника спереду застосовується відхід випадом. Зближаючись із суперником, на відстані 1,5-- 2 м від нього, поштовхом правої ноги футболіст здійснює широкий випад уперед. Суперник намагається перекрити зону проходу і переміщається у бік випаду. Різким поштовхом лівої ноги робить крок вправо. Зовнішньою частиною підйому правої ноги м'яч посилається вправо -- уперед.

Фінти "ударом" по м'ячу виконуються під час ведення, після передачі м'яча партнером, після зупинки. Зближаючись із суперником, роблять замах ударною ногою на м'яч. Реагуючи на це, суперник намагається відібрати м'яч чи перекрити зону удару за допомогою випаду, шпагату, підкату, що пов'язано зі сповільненням руху чи зупинкою. Залежно від ігрової ситуації у фазі реалізації відбувається відхід уперед, вправо, вліво чи назад

Фінт "зупинкою" м'яча ногою застосовується під час ведення і після передачі м'яча партнером. У першому випадку інсценізується спроба зупинки з м'ячем. Атакуючий суперник сповільнює рух. У цей момент відбувається прискорення з м'ячем У другому випадку після передачі стають у підготовче положення для зупинки м'яча. Суперник атакує гравця. Однак той, замість зупинки, пропускає м'яч, повертається на 180° й оволодіває ним.

2.1.5 Відбирання м'яча

Відбирання м'яча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи "відпустить" м'яч від себе. Є два різновиди відбирання: повне і неповне. При повному -- м'ячем оволодіває сам захисник або його партнер. При неповному -- м'яч відбивають на певну відстань чи за бокову лінію.

Відбирання м'яча у випаді дозволяє прийняти м'яч на відстані 1,5--2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік м'яча роблять випад, м'ячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті

Відбирання перехопленням застосовується, коли суперник, рухаючись із м'ячем назустріч, відпускає його від себе. Захиснику потрібно передбачити цей момент і різким рухом оволодіти м'ячем, або відбити його.

Відбирання м'яча поштовхом у плече . Цей спосіб використовують переважно тоді, коли футболіст, котрий володіє м'ячем, дає можливість атакувати себе збоку. Поштовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притиснута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втративши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати м'яч, і цього досить, щоб відібрати його.

Відбирання м'яча підкатом . Підкат -- це один з найбільш технічно складних прийомів відбирання м'яча.

Футболісту часто доводиться атакувати суперника не попереду, а збоку від нього, коли він уже пробіг і немає можливості відібрати м'яч за допомогою поштовху плечем без порушення правил. Рухаючись в одному напрямку з нападником, захисник намагається вибити в нього м'яч носком, підйомом, зовнішньою, внутрішньою стороною стопи чи підйому або підошвою. Щоб відібрати м'яч або вибити його в підкаті, гравець повинен зробити складний маневр.

Слід зазначити, що підкат дає можливість відібрати м'яч у межах правил у тих випадках, коли зробити це іншим способом вже неможливо. Гравець, котрий опанував техніку підкату, може запобігти безліч небезпечних ситуацій. Однак неправильне виконання підкату приводить до штрафного удару на небезпечній відстані від воріт.

Оскільки підкат виконується в процесі швидкого руху, гравець повинен мати відмінне почуття темпу, позиції і швидко піднятися.

Техніка виконання підкату така: перебуваючи трохи позаду і збоку від суперника, захисник починає згинати в коліні опорну ногу, ковзаючи по ґрунті, а іншою -- зупиняє м'яч чи вибиває його з-під ноги атакуючого.

2.1.6 Вкидання м'яча із-за бокової лінії

При вкиданні тулуб відхиляється назад, руки з м'ячем за головою, ноги зігнуті в колінних суглобах. Кидок починається з енергійного випрямлення ніг, тулуба, рук і завершується кистьовим зусиллям у бік вкидання. Щоб збільшити дальність, вкидання використовують після розбігу з падіннями.

2.2 Техніка гри воротаря

Технічні прийоми гри воротаря і польового гравця істотно різняться. Це зумовлено тим, що воротареві межах штрафного майданчика дозволено грати руками. Воротар користується і необхідним арсеналом техніки польового гравця.

2.2.1 Ловлення м'яча

Основний спосіб техніки гри воротаря. Найчастіше він ловить м'яч двома руками. Залежно від напрямку, траєкторії і швидкості руху м'яча, ловлення виконують знизу, зверху чи збоку. Ловлення м'яча, точка перетинання траєкторії якого з лінією воріт через ігрову ситуацію знаходиться на значній відстані від воротаря, здійснюється в падінні. Воротар постійно переміщується до такої передбачуваної точки.

Ловлення знизу використовується для оволодіння м'ячами, котрі котяться, опускаються і низько (до рівня живота) летять назустріч воротарю. У підготовчій фазі воротар нахиляється вперед і опускає руки вниз. Долоні розвернені до м'яча, пальці трохи розставлені. Руки не повинні бути надмірно напружені. Ноги зімкнуті, прямі чи трохи зігнуті. М'яч підхоплюють кистями знизу і підтягують до живота.

Ловлення зверху застосовується для оволодіння м'ячами, котрі летять по середньо високій (на рівні грудей і голови), високій і низькій траєкторії. Займаючи вихідне положення, воротар виносить ледь зігнуті руки уперед чи уперед -- вгору. Долоні, повернені до м'яча, з розставленими і напівзігнутими пальцями, утворять своєрідну півсферу. Швидкість м'яча гаситься за рахунок поступливого руху кистей і згинання рук.

М'ячі, котрі високо летять, слід ловити двома руками зверху в стрибку.

Ловлення у падінні - ефективний спосіб оволодіння м'ячами, направленими зненацька, точно і сильно убік від воротаря; перехоплення передач уздовж воріт; відбирання м'яча в ногах у суперника.

Відомі два варіанти ловлення: без фази польоту і з фазою. Перший варіант застосовують звичайно для ловлення м'ячів, котрі котяться на відстані 2--2,5 м збоку від воротаря. Попередньо воротар робить широкий крок, спрямовуючи руки до м'яча. Падіння відбувається "перекатом": спочатку до землі доторкається гомілка, потім стегно і тулуб. Витягнуті паралельно руки загороджують шлях м'ячу.

Для ловлення м'ячів, котрі летять на значній відстані, використовується падіння з фазою польоту. Попередньо роблять один чи два швидких приставних кроки в напрямку польоту м'яча. Поштовх робить ближня до нього нога. Руки найкоротшим шляхом активно виносяться до м'яча. Ловлення здійснюють у фазі польоту. Після оволодіння м'ячем -- групування. Приземлення відбувається в такій послідовності: спочатку на передпліччя, потім на плече, тулуб і ноги.

2.2.2 Відбивання м'яча

Якщо не можна виконати ловлення (через протидію суперника, велику силу удару) -- м'яч відбивають. Назустріч м'ячу, котрий летить, швидко виноситься одна чи дві руки. Відбивання здійснюють найчастіше долонями (іноді удар м'яча припадає на передпліччя). М'яч рекомендується спрямовувати в бокову сторону від воріт.

М'ячі, котрі летять на значній відстані від воротаря, слід відбивати однією рукою в падінні. Щоб перехоплювати "прострільні" і "навісні" передачі, воротареві необхідно відбити м'яч на значну відстань. Для цього застосовується удар по м'ячу одним чи двома кулаками. Воротар відбиває м'яч на місці, у кроці, після різних переміщень і, особливо часто, у стрибку.

2.2.3 Переведення м'яча

До переведень відносяться дії воротаря, мета яких -- спрямувати м'яч, котрий летить у ворота, через верхню поперечину. В основному переводяться м'ячі, котрі летять сильно і по високій траєкторії над воротарем чи збоку від нього. Переведення трохи нагадує відбивання м'яча. Його виконують однією чи двома руками важкі м'ячі переводяться в падінні.

2.2.4 Кидки м'яча

Кидки виконуються однією і двома руками. Кидок однією рукою дозволяє більш точно направити партнеру м'яч. Застосовуються такі способи кидка: зверху і знизу. Найбільш розповсюджений кидок зверху. У цьому випадку м'яч можна направити по різних траєкторіях, на значну відстань і з достатньою точністю. Кидки виконуються на місці й у кроці. Використання їх у русі суворо регламентується правилами.

Контрольні питання до лекції 2

1. Схарактеризуйте техніку гри воротаря, польового гравця.

2. Окресліть прийом техніки і особливості пересувань польового гравця, воротаря.

3. Проаналізуйте техніку виконання конкретного прийому гри, методику його навчання та вдосконалення, розкрийте причини виникнення помилок, визначте способи їх усунення.

4. Розгляньте систематику техніки гри, проаналізуйте її за схемою: розділи, підрозділи, способи виконання прийомів.

Лекція 3. Тактична підготовка футболістів

Тактика гри у футбол реалізується в індивідуальних, групових і командних діях у нападі і захисті. Тактичні завдання, що стоять перед командою, вирішуються з урахуванням особливостей ведення гри суперником, станом поля, кліматичних умов. Організованість у діях команди багато в чому залежить від чіткого розподілу функцій між футболістами, воротар повинен досконало володіти технікою гри, уміти правильно вибирати місце, швидко оцінювати ситуацію, миттєво визначати напрямок, траєкторію і швидкість руху м'яча, рішуче і вміло керувати обороною. Йому треба поєднати гру у воротах з діями «на виходах». Воротар -- перший організатор атак. Захисники повинні вільно володіти всіма елементами техніки гри, уміло протидіяти супернику з м'ячем і без нього, своєчасно взаємодіяти при організації оборони й атаки основні вимоги до гравців захисту: колективно та індивідуально вміло діяти в зоні; своєчасно протидіяти передачам і ударам по воротах, успішно вести боротьбу за верховий м'яч; правильно здійснювати страховку партнерів і воротаря; чітко взаємодіяти, створюючи штучне положення "поза грою" при організації нападу захисники повинні: відкриватися для одержання м'яча від воротаря; після оволодіння м'ячем своєчасно і точно виконувати передачі партнерам; несподівано відкриватися на фланзі чи підключатися в центрі; уміло виконувати подачу чи "простріл" із флангу; завершувати атаку ударом по воротах; гравці середньої лінії повинні вміти організовувати атаки, завершувати їх і переходити до оборонних дій на високому рівні виконавської майстерності. Основні дії в нападі: організація переходу від захисту до нападу і подальший розвиток атаки; забезпечення раптовості в розвитку атаки за допомогою переведення м'яча на фланг і швидкісного маневру у відкриту зону; контроль середини поля й активна участь у завершенні атак. Основні дії в захисті: протидії швидкому розвитку у відповідь атаки супротивника за допомогою контролю за ближнім у даній зоні чи персонально закріпленим суперником; протидія передачі й ударам по воротах; страховка партнерів і взаємодія з ними. Нападаючі повинні вміти поєднувати індивідуальні і групові дії, правильно вибирати позиції, виконувати завершальні атаки в умовах постійного єдиноборства.

Основні дії в атаці: розташування на грані положення "поза грою" і своєчасний відхід назад для одержання м'яча; швидкісний маневр по флангу з подальшою передачею чи прострілом м'яча у штрафний майданчик; активна участь у завершенні атак. При переході в оборону нападники контролюють дії захисників чи вступають у боротьбу з найближчим суперником, котрий володіє м'ячем. У захисті беруть участь залежно від ситуації.

гра футбол турнір техніка

3.1 Тактика нападу

Організація дій команди, котра володіє м'ячем, з метою взяття воріт суперника відноситься до тактики нападу. Різноманітність форм побудови наступальних дій, варіювання темпу і напрямку розвитку атаки, велика кількість технічних прийомів єдиноборства - усе це створює важкі умори для суперника.

3.1.1 Індивідуальна тактика

Індивідуальна тактика нападу -- це система індивідуальних цілеспрямованих дій футболіста, що ґрунтуються на його умінні з декількох можливих вирішень у даній ігровій ситуації вибрати найбільш правильне. Вона включає дії без м'яча і з м'ячем.

Дії без м'яча. Для оптимального вибору позиції з метою одержання м'яча використовується відкривання. Від того, наскільки гравці швидко і правильно відкриваються, скільки «пропозицій» робиться партнеру з м'ячем, залежить ефективність комбінацій. В усіх випадках необхідно керуватися :

· відкривання виконувати несподівано для суперника і на високій швидкості;

· не рекомендується занадто зближатися з гравцем, що володіє м'ячем, - це гальмує розвиток атаки;

· уважно стежити за тим, щоб не опинитись в положенні "поза грою".

Ефективним маневром є відволікання супротивника, тобто демонстративне переміщення у певну зону з метою повести за собою опікуна і тим самим забезпечити свободу дій партнерам. Якщо атакуючий гравець не справляється в єдиноборстві із суперником, один із партнерів повинен переміститися в цю зону і створити чисельну перевагу.

Багаторазове поєднання відкривань, відволікань і створення чисельної переваги називається маневруванням.

Якщо партнери закриті і немає можливості для передачі, доцільно використовувати ведення. Треба пам'ятати, що без м'яча футболіст переміщується швидше, тому перетримування м'яча гальмує розвиток атаки.

Обведення -- найважливіший засіб індивідуального подолання оборони. Розрізняють такі види обведення: за допомогою варіювання швидкості і зміни напрямку руху, з використанням відволікаючих дій. Обведення ніколи не повинне бути самоціллю.

Атакуючі дії завершуються ударами по воротах. Вибір способу виконання удару, його сили, напрямку і траєкторії польоту м'яча залежить від конкретної ігрової ситуації.

3.1.2 Групова тактика

Більшість тактичних завдань вирішує взаємодія двох чи декількох гравців, об'єднаних виконанням тактичної комбінації. Вся гра складається з ланцюга таких комбінацій і протидій їм. Комбінації бувають заздалегідь підготовленими в процесі тренувань та імпровізованими -- які виникли в ході матчу. Комбінації при стандартних положеннях дозволяють заздалегідь розташувати гравців у найбільш небезпечних для суперника зонах Мета комбінацій при вкиданні м'яча із-за бічної лінії -- зберегти м'яч у своєї команда (у взаємодії з воротарем чи партнером) або вивести гравця на ударну позицію. Комбінації при кутових ударах мають два основних варіанти. У першому виконується подача м'яча у штрафний майданчик (в зону 11-метрової позначки, на ближню чи дальню стійки), у другому -- розігрування кутового удару з подальшим ударом по воротах.

Комбінації при штрафних ударах у безпосередній близькості від воріт суперника завершуються ударом по воротах, або розігруванням м'яча, щоб вивести одного з партнерів на зручну для взяття воріт позицію.

Комбінації при вільних ударах пов'язані з розігруванням м'яча (відкидання для удару гра"у стінку", передача на вихід ).

Комбінації при ударах від воріт виконуються переважно за участю воротаря. Воротар (іноді польовий гравець), вибиває м'яч партнеру, котрий відкрився, або грає з одним із захисників і, одержавши відповідну передачу, посилає м'яч у поле.

Комбінації в ігрових епізодах поділяються на взаємодії в парах, трійках. Сполучною ланкою цих взаємодій є передачі.

Ефективність передач залежить від технічної майстерності футболіста, його тактичного мислення й уміння бачити поле, маневреності партнерів, обумовленої кількістю "пропозицій" гравцю з м'ячем.

...