Теорія і методика викладання футболу

3.1.3 Комбінації в парах

Один з найбільш ефективних способів обіграти суперника за допомогою партнера -- це гра у «стінку». Футболіст, що володіє м'ячем, зближається з партнером, різко передає йому м'яч і на максимальній швидкості відкривається за спину суперника. Партнер в один дотик посилає м'яч, щойно отриманий від товариша по команді, у бік руху останнього -- "на хід".

Комбінація "схрещування" застосовується середині поля чи на підступах до штрафного майданчика. Переслідуваний суперником гравець просувається з м'ячем поперек поля, його партнер біжить назустріч. Будучи вільним від опіки, у момент зустрічі він одержує м'яч і діє відповідно до ігрової ситуації.

Комбінацію "передача в один дотик" застосовують переважно з метою виграшу часу і простору для маневру. Вона дає можливість несподівано і швидко змінювати напрямок атаки перегрупувати сили. Комбінації в трійках зі "зміною місць" дозволяють обіграти суперника завдяки переходу гравця зі своєї зони в зону партнера після того, як той "вивів" звідти протидіючого суперника. Комбінація "пропускання м'яча" найчастіше застосовується при завершенні флангових атак. Активно виходячи на прострілену передачу й імітуючи удар, атакуючий несподівано пропускає м'яч партнеру, котрий розташувався у вигідній позиції.

3.1.4 Командна тактика

Командна тактика нападу являє собою організацію колективних дій усієї команди для вирішення завдань атаки. При будь-яких тактичних системах командна тактика реалізується швидким чи поступовим розгортанням нападу. При швидкому нападі дії футболістів гранично насичені елементами раптовості. Маневрування на високих швидкостях повинне в найкоротший час і за допомогою найменшої кількості передач забезпечувати виведення одного з партнерів на ударну позицію. Основні вимоги: обов'язкове своєчасне виконання довгих передач уперед з метою "відрізати" суперників; перша передача повинна, як правило, направлятися "диспетчеру", котрий оцінює ситуацію на полі, швидко направляє м'яч на лінію атаки; у завершальній фазі атаки використовувати награні комбінації з найкоротшим виходом нападаючих до воріт; гравці середньої лінії зобов'язані швидко створювати другий ешелон атаки.

При поступовому розгортанні нападу здійснюється тривалий контроль за м'ячем з використанням коротких і середніх передач. Організована оборона суперника вимагає від гравців нападу виконання серії багатоходових комбінацій, широкого маневру, створення чисельної переваги на окремих ділянках поля в розрахунку на прорив захисних побудов в одній із ланок. Основні вимоги:

· застосування точних передач і активне маневрування по всій ширині поля;

· постійна готовність до несподіваної передачі в передок» лінію атаки, тобто до швидкісного прориву;

· варіювання напрямку атаки з одного флангу на інший;

· ешелоноване розташування футболістів з підключенням на ударну позицію гравців середньої лінії і захисників.

3.1.5 Основні принципи організації нападу

При системі 1+4+3+3 команди звичайно грають із двома крайніми і центральними нападаючими або з двома центральними і крайнім.

Основне завдання крайніх нападаючих -- обіграти своїх "опікунів" у єдиноборстві чи за допомогою партнера. Надалі доцільні вихід до лінії воріт і подача м'яча верхом чи простріл уздовж воріт, "зрізання кута", тобто вихід на ударну позицію.

Центральний нападаючий при підключенні в атаку гравця середньої лінії повинен обманним маневром вивести опікуна з центральної зони. Нападаючі маневрують по ширині поля, а їх зони займають партнери. Два гравці середньої лінії (атакуючий і "диспетчер") висуваються на передній рубіж, третій -- діє трохи позаду, забезпечуючи разом із крайніми захисниками ешелоновану атаку. Головне в діях гравців середньої лінії -- безперервне підключення в атаку і зміна її напрямку. Захисники беруть участь у нападі епізодично. При відсутності одного з крайніх нападаючих його зону часто займає крайній захисник. При системі 1+4+4+2 обов'язкова наявність не менш двох гравців, котрі постійно знаходяться в середній лінії, і диспетчера. Один з основних тактичних варіантів -- штучне звільнення того чи іншого флангу для активного підключення в атаку гравців середньої лінії чи крайніх захисників. Нападаючі багато маневрують по ширині поля, створюючи цим можливість одержання "гострої" передачі або утворюючи своєрідні "вікна" -- вільні зони для підключення партнерів. Крайні захисники систематично беруть участь у нападі, діючи як крайні нападаючі, або підтримують атаку в другому ешелоні. Активніше підключаються центральні захисники, які несподівано виходять на ударну позицію в центрі.

3.2 Тактика захисту

Гра в захисті припускає організацію позиції і дій гравців з метою запобігти чи ускладнити нападникам можливість наблизитися до воріт і завдати точного удару. Усі дії команди, що обороняється, є відповідними на дії атакуючих і обумовлюються особливостями тактики суперника. Гра в обороні різноманітна, багатопланова і спрямована на захист воріт, на активну боротьбу за оволодіння м'ячем і організацію успішної атаки.

3.2.1 Індивідуальна тактика

Ефективність захисту багато в чому залежить від індивідуального уміння кожного гравця діяти проти суперника -- і коли він володіє м'ячем; і без нього. Боротьбу проти суперника, котрий не володіє м'ячем, футболісти в захисті здійснюють закривання і перехоплення.

Перехоплення -- дія гравця з метою оволодіння м'ячем. Успіх перехоплення залежить від правильної оцінки ситуації, вмілого вибору позиції, своєчасного виходу до м'яча, швидкості.

У єдиноборстві з гравцем, котрий володіє м'ячем, ті, що обороняються, повинні відібрати його чи перешкодити передачі, веденню, удару по воротах. Для відбирання м'яча, коли цього вимагає ігрова ситуація, слід зблизитися з тим, хто володіє м'ячем, переслідувати його і зберігати атакуючу позицію. Щоб протидіяти передачі, удару, веденню, гравець розташовується в безпосередній близькості від того, хто володіє м'ячем, і перекриває зону найбільш гострої передачі, небезпечного удару по воротах чи прагне відтіснити суперника до бокової лінії.

3.2.2 Групова тактика

Основою реалізації групової тактики в захисті є організована взаємодія двох чи більше гравців для надання допомоги партнерам чи руйнуванні комбінацій суперника.

Щоб безпосередньо допомогти партнеру, котрий програв єдиноборству використовують страховку. Протидія комбінації "гра в стінку" обумовлюється місцем виконання. Іноді доцільно відмовитися від щільної опіки і грати в зоні, у більшості випадків треба розташуватися так, щоб мати можливість перехопити першу передачу, утруднити другу чи змусити відмовитися від комбінації. При протидії комбінації «схрещування» ті, що обороняються, повинні особливо уважно контролювати дії гравця у якого опинився м'яч, щоб перепинити йому шлях до воріт

Протидіючи комбінації "пропускання м'яча", захисники готові перехопити "пропущений" м'яч або швидко переключитися на єдиноборство з гравцем, якому цей м'яч адресований.

Ефективним методом оборони є створення штучного положення "поза грою". Захисник, що знаходиться ближче за інших до своїх воріт, уважно стежить за розташуванням суперника і керує діями партнерів. Найбільш доцільно створювати положення "поза грою" у зоні між центральною лінією і штрафним майданчиком.

Побудову "стінки" виконує команда, у ворота якої призначений вільний чи штрафний удар. Головна мета тих гравців, що обороняються, -- убезпечити від прямого удару ближній кут воріт. Звичайно в "стінку" стають 4--5 гравців (як правило, два захисники, два півзахисники і нападаючий). Чим далі від воріт призначається удар, тим менше футболістів безпосередньо протидіє йому.

3.2.3 Командна тактика

Командна тактика в захисті зводиться до організації колективної взаємодії, котра дозволяє успішно відбивати атаки суперника і після цього переходити в наступ. На оборонному етапі цих дій необхідно швидко сконцентрувати сили в небезпечній зоні, перегрупуватися і забезпечити взаємну страховку захисних ліній.

3.2.4 Захист проти швидкого розгортання нападу

При втраті м'яча слід рішуче атакувати суперника, котрий оволодів м'ячем, намагаючись перешкодити першій передачі і змушуючи його помилитися чи зробити мало результативні передачі найближчим партнерам.

Якщо суперник починає активне маневрування, потрібно щільно "закрити" своїх підопічних або протидіяти розвитку атаки в зонах. При атаці по центру гравці захисних ліній концентруються в районі штрафного майданчика. Якщо ж напад ведеться по флангу, вони переміщуються у бік напрямку атаки. У першому випадку головну роль в обороні грає задній центральний захисник, у другому -- у страховці бере участь і крайній захисник протилежного флангу, який займає позицію позаду лінії оборони.

3.2.5 Захист проти поступового розгортання нападу

При здійсненні командних дій даного виду ті, що обороняються, відходять на свою половину поля без активної боротьби. Гравці оборони концентруються в напрямку атаки чи розосередження нападаючих по фронту й активно беруть участь у боротьбі за м'яч з неодмінною організацією страховки.

Командні дії в обороні підрозділяються на персональний, зонний і комбінований захист.

Персональний захист -- це така організація оборони, коли кожен гравець особисто відповідає за дорученого йому суперника. При такому захисті розташовуються від суперника на відстані, яка дає можливість перехопити адресовані йому м'ячі, атакувати його в момент прийому м'яча.

При зонному захисті -- гравці захисної лінії контролюють певну ділянку поля і вступають у єдиноборство з будь-яким суперником у межах зони. Необхідним елементом оборонних дій є "передача" суперників один одному.

Комбінований захист -- найбільш поширений у сучасному футболі. Він гармонійно і раціонально поєднує принципи персонального і зонного захисту; одні гравці можуть, за завданням, тільки опікувати своїх суперників, а інші -- грати переважно в зоні.

3.3 Тактична підготовка футболіста

Тактична підготовка здійснюється в процесі теоретичних і практичних навчально-тренувальних занять. Під теоретичною підготовкою футболістів слід розуміти навчання системи знань, необхідних для ведення гри. Вона повинна бути направлена на використання отриманих знань на практиці. При підготовці до проведення теоретичних занять з юними футболістами вчителю рекомендується: а) визначити форму проведення теоретичного заняття (бесіда, опитування, розбір гри, настанова); б) визначити кількість часу для даної теми; в) підготуватися до проведення заняття, склавши короткий конспект. Усні повідомлення вчителя підкріплюються наочними посібниками -- малюнками з різними тактичними комбінаціями, макетом футбольного поля, класною дошкою. Учням пояснюють окремі компоненти гри (дій футболіста в атаці, обороні, взаємодії в різних ситуаціях). Особливе місце в теоретичних заняттях з тактики займають настанови щодо майбутньої гри і розбір минулої. Учитель висвітлює учням загальний план гри з урахуванням сильних і слабких сторін команди і окремих гравців. Визначається як тактика всієї команди, так і завдання кожному гравцеві, обговорюються варіанти взаємодій, комбінації при стандартних положеннях. У процесі розбору гри, що відбулася, вчитель аналізує й оцінює вдалі і невдалі дії всієї команди, її ланок і окремих футболістів по виконанню наміченого плану. При цьому слід активізувати і розвивати самостійне тактичне мислення юних футболістів, заохочувати їх, залучати до обміну думками. Основний метод навчання тактики й удосконалювання в ній багаторазове повторення ігрових і спеціальних, вправ на освоєння індивідуальних і групових тактичних дій у конкретній ситуації. Використовуються різноманітні тренувальні вправи.

Контрольні питання до лекції 3

1. Тактика футболу, її елементи та класифікація.

2. Зміст тактичної підготовки.

3. Проаналізуйте тактику гри в нападі за схемою: індивідуальна, групова , командна гра.

4. Проаналізуйте тактику гри в захисті за схемою: індивідуальна, групова, командна гра.

5. Схарактеризуйте особливості існуючих у світі футбольних шкіл та стилів гри.

6. Розгляньте методику навчання і вдосконалення тактичних дій .

7. Розкрийте засоби і методи навчання і вдосконалення тактичних дій у футболі.

Лекція 4. Основи навчання футболу

Для всебічного навчання футболу потрібно вирішити такі основні завдання:

а) оволодіти усіма сучасними прийомами гри і навчити виконувати їх оптимальними способами в різних умовах;

б) навчити умінню поєднувати прийоми один з іншим у різній послідовності;

в) оволодіти комплексом прийомів, якими у грі доводиться найчастіше користуватися у зв'язку з функціями, виконуваними в команді;

г) постійно підвищувати якість виконання прийомів, поліпшуючи їхню загальну погодженість при вільних і невимушених рухах.

Навчання техніці здійснюється разом з навчанням тактики, розвитком рухових якостей і вихованням позитивного ставлення до занять фізичною культурою. У процесі навчання потрібно визначити, за рахунок чого можна поліпшити техніку виконання прийому. Варто пам'ятати, що цьому ефективно допомагає підвищення рівня рухових якостей: швидкості, сили, витривалості, гнучкості, спритності.

Техніка виконання прийому, доведена до високого рівня у спрощених умовах, не може гарантувати високих досягнень у грі. Умови виконання прийомів, які вивчаються, потрібно постійно змінювати, щоб виробити рухливість і варіативність навичок в ударах, передачах, веденні м'яча тощо.

4.1 Форми і види організації навчання футболу

Основною формою організації навчання футболу в школі є урок фізичної культури з елементами футболу або урок футболу. Також широко використовуються різні форми позакласних і самостійних занять футболом. При цьому передбачаються як групові, так і індивідуальні заняття, що проводяться з застосуванням різноманітних методів навчання. Враховуючи специфіку гри, її командний характер, перевага віддається груповим заняттям. При індивідуальному навчанні, на відміну від групового, в наявності всі умови для більш обґрунтованого вибору використання засобів і методів навчання, контролю за їхнім впливом на учнів, урахування індивідуальних особливостей школярів. Як правило, у процесі позакласної або самостійної роботи учень після групових занять приділяє час для самостійних вправ, а під час уроку за вказівкою вчителя виконує різні вправи з урахуванням індивідуальних особливостей.

Заняття також діляться на комплексні і тематичні .

У комплексних заняттях можуть вирішуватися одночасно завдання:

1) фізичної, технічної й тактичної підготовки;

2) фізичної й технічної підготовки;

3) фізичної й тактичної підготовки;

4) технічної й тактичної підготовки.

На кожному тематичному занятті вирішується якесь одне завдання: фізичної, технічної або тактичної підготовки. Стандартна структура заняття з футболу передбачає три частини: підготовчу, основну і заключну. Кожна частина має свої завдання, які вирішуються специфічними засобами. У підготовчій частині пояснюються завдання і зміст занять. Виконуються спеціальні вправи, які допомагають успішно вирішити завдання основної частини заняття. Зміст підготовчої частини заняття цілком залежить від змісту основної частини. Так, якщо основна частина заняття буде присвячена вивченню технічних прийомів, то вправи підготовчої частини не повинні бути занадто інтенсивними. Доцільно виконати вправи на розтягування і розслаблення, які усувають деяку скутість рухів у суглобах і дозволяють вільніше виконувати технічний прийом. Із цією ж метою можна використовувати ігрові вправи. Вправи цієї частини не повинні стомлювати дітей і бути занадто емоційними, інакше виконання їх може негативно вплинути на здатність учнів тонко сприйняти технічний прийом.

Основна частина містить у собі основний матеріал конкретного заняття, наприклад з оволодіння технікою гри. Заключна частина організовано завершує заняття, у ній можна використовувати повільний біг, ходьбу, вправи на розслаблення, також підбиваються підсумки заняття, вказують на помилки і досягнення.

4.2 Основні методи навчання футболу

При побудові навчання футболу варто використовувати різноманітні методи, з огляду на особливості учнів, навчального матеріалу і наявні можливості. У навчальних заняттях застосовуються всі методи в комплексі, хоча іноді, залежно від завдань і конкретних умов, тим або іншим методам віддається перевага.

Відомі такі основні групи методів, які застосовуються у процесі навчання футболу.

1) Наочні методи: показ учителем, показ на схемі, відео, перегляд навчальних і офіційних змагань.

2) Вербальні методи: розповідь, пояснення, вказівка, зауваження, переконання, бесіда.

3) Практичні методи: метод вправ і його варіанти (початкове вивчення прийому в цілому або по частинах, метод багаторазового повторення, перемінний, інтервальний, ігровий і змагальний методи).

Важливе місце у процесі навчання футболу займають показ і пояснення вчителя. Показ допомагає одержати точне уявлення про вправу. До показу пред'являється низка вимог. Прийом, який демонструється, має бути видний усім учням, тому вчитель вибирає найзручніше місце щодо класу, групи або команди. Показувати прийом потрібно неквапливо, чітко і виразно, зосереджуючи увагу учнів на найважливіших елементах. Так, під час показу удару по м'ячу з розбігу треба чітко виділити момент постановки опорної ноги щодо м'яча. Незважаючи на найчіткіший показ, складність прийому не завжди дозволяє учням відразу «вхопити» головне. Тому показ обов'язково повинен супроводжуватися поясненням або передувати йому. Показ і пояснення доповнюють один одного і залежать від характеру прийому. Так, навчаючи веденню зовнішньою частиною підйому після того, як уже було вивчене ведення м'яча внутрішньою стороною стопи, досить буде обмежитися показом. Займаючись із добре підготовленими учнями і вивчаючи нові технічні прийоми, які базуються на знайомому матеріалі, можна застосувати лише пояснення. Істотно допоможе при цьому і демонстраційний матеріал.

У процесі заняття пояснення використовують із метою виправлення помилок, створення правильних уявлень про той чи інший прийом. По закінченні заняття за допомогою пояснень закріплюють найважливіші моменти у пам'яті учнів. За допомогою наочних і вербальних методів створюється лише загальне уявлення про навчальний матеріал. Щоб повністю оволодіти елементами футболу, необхідно застосовувати практичні методи.

У кожному практичному методі навчання розрізняють певні складові частини або прийоми, сукупність яких і являє собою метод у його цілісності. Так, наприклад, метод багаторазового повторення рухів або дій включає такі прийоми:

а) показ учителем тієї чи іншої дії (наприклад, зупинка м'яча);

б) спроби учня відтворити показані дії з виправленням на ходу можливих помилок за вказівкою вчителя;

в) повторення учнем засвоєної дії аж до утворення відповідної автоматичної навички;

г) ускладнення дії, введення в неї нових елементів.

Подібним чином можна розкласти на складові елементи або прийоми й інші методи. Згідно з основними вимогами, які пред'являються до методів навчання футболу, ці методи повинні:

а) відповідати меті і завданням навчання, індивідуальним і віковим особливостям учнів;

б) забезпечувати активність учнів на заняттях, свідоме і міцне засвоєння ними футбольних знань, умінь і навичок;

в) сприяти систематичності і послідовності навчання футболу, вести учнів від легкого до важкого, від відомого до невідомого.

4.3 Послідовність навчання технічним прийомам

При освоєнні гри в учнів формуються конкретні рухові навички. Тому кожний прийом вивчають у відповідності зі стадіями формування рухової навички. При вивченні прийому дотримуються такої послідовності :

1) ознайомлення із прийомом;

2) вивчення прийому у спрощених умовах;

3) удосконалювання прийому в умовах, близьких до ігрових;

4) закріплення прийому у грі.

Ознайомлення із прийомом. На даній стадії навчання школярі повинні одержати правильне, чітке уявлення про прийом. Одночасно акцентується увага на найважливіших деталях руху. Для створення уявлення про прийом широко використовують не тільки показ учителем, але й відео, схеми.

Перш ніж учні почнуть виконувати прийом самостійно, потрібно домогтися, щоб вони вірно відтворювали його. Але й у процесі повторення вже вивченого треба систематично контролювати правильне виконання прийому. Контролюючи школярів, учитель стежить за всіма деталями виконання.

Кожну помилку необхідно усувати негайно під час вивчення прийомів можна використовувати методи цілісного навчання і розчленованого. При відносно простих діях прийом зазвичай вивчається в цілому, при складних - по частинах з подальшим зведенням їх у ціле. При цілісному навчанні той чи інший прийом виконується відразу, без поділу його на елементи. Так, якщо вивчається удар підйомом з розбігу, то вчитель не навчає спочатку розбігу, потім постановці опорної ноги і лише потім прикладанню середини підйому до м'яча, а показавши прийом у цілому, пропонує учням відразу зробити удар і після цього вказує на окремі помилки.

При цілісному методі навчання зберігається загальна структура руху, краще використовуються індивідуальні особливості учнів. Цей метод є основним при навчанні прийомам гри. При розчленованому навчанні той чи інший прийом засвоюється по елементах з подальшим їхнім з'єднанням і засвоєнням у цілому. Однак, засвоюючи елементи роздільно, дуже важко відтворити умови, в яких виконується прийом у цілому, характер виконання елементів змінюється. Так, при навчанні удару підйомом з розбігу по частинах не можна, стоячи на місці, зробити ногою, що б'є, замах, який за характером відповідав би замаху з розбігу. Якщо випустити це з поля зору і вивчати прийом з місця, він буде засвоєний неправильно і згодом знадобиться багато часу, щоб вивчити його знову. Тому методом розчленованого навчання варто користуватися обережно і головним чином при вивченні дуже складних прийомів (наприклад, складних фінтів), а також для усунення помилок у виконанні прийому. Вивчення прийому у спрощених умовах. На даному етапі навчання учні опановують правильною структурою рухів. При цьому необхідно чітко дотримувати такої послідовності в постановці завдань перед школярами: спочатку треба опанувати правильним вихідним положенням, уточнити, які частини тіла беруть участь у русі, які їх напрямок і погодженість. Потім домагаються погодженого виконання рухів за оптимальною амплітудою, точністю рухів, і тільки після цього пред'являються вимоги до інших сторін прийому. Обов'язкова умова при цьому - відсутність будь-яких перешкод під час виконання прийому. Можна варіювати умови виконання, змінюючи в. п., відстань, напрямок при виконанні прийому, кількість партнерів, які взаємодіють.

Залежно від характеру помилок, що допускаються, вчитель користується різними прийомами для виправлення: акцентуванням уваги в потрібних фазах, вивченням прийому по частинах, повторними показами, поясненнями тощо. При цьому важливо здійснювати індивідуальний підхід до школярів. Удосконалення прийому в умовах, близьких до ігрових. Після того, як учні опанували прийомом у спрощених умовах, цей прийом удосконалюється в ускладнених умовах. При цьому використовують багаторазові повторення прийому в найрізноманітніших сполученнях з іншими прийомами, з різною силою, точністю і швидкістю виконання, з опором, при різній погоді . Ускладнювати умови потрібно поступово. Однак при цьому треба намагатися уникати одноманітності у вправах і не зловживати зайвим повторенням.

Закріплення прийому у грі. Остаточно закріплюється прийом у процесі виконання його у грі. На цьому етапі великого значення набувають навчальні ігри. Перед кожною навчальною грою мають бути чітко визначені завдання. При цьому вчитель акцентує увагу школярів не тільки на правильному виконанні технічного прийому, але й на тактично правильному його використанні в ігровій ситуації.

Контрольні питання до лекції 4

1. Обґрунтуйте основні завдання навчання футболу.

2. Основна форма організації навчання футболу у школі.

3. Визначте завдання, які вирішуються у комплексних заняттях.

4. Проаналізуйте основні групи методів, які застосовуються у процесі навчання футболу.

5. Визначте послідовність навчання футболу.

Лекція 5. Розвиток рухових якостей футболістів

Мета фізичної підготовки в футболі - досягнення і збереження гравцями такого фізичного стану який дозволяє під час матчу здобути найвищого результату.

Фізична підготовка вирішує два основні завдання: всебічно розвивати рухову систему гравця, відповідно до вимог, що пред'являються футболом, вдосконалити специфічні рухові здібності. Рівень фізичної підготовленості кожного футболіста повинен відповідати віковій категорії гравця і фізичними даними колективу. Кажучи про зміст фізичної підготовки, виходимо з комплексу рухів, обов'язкових в грі.

5.1 Сила як рухова якість футболістів

Силою ми називаємо здатність долати зовнішній опір або протидіяти йому. Сила м'язів - основа рухів і біологічний фундамент всіх рухових здібностей людини. Значною мірою сила замінює швидкість рухів (у силовому єдиноборстві, при грі корпусом) і впливає на рухову діяльність гравця, зумовлену витривалістю, спритністю і витримкою. Сила м'язів може виявлятися без зміни їх довжини - ізометрична (в статичному режимі діяльності), скороченням довжини - ізотонічна (в динамічному режимі). У футболі всі ці режими діяльності зустрічаються в різних комбінаціях.

Кажучи про фізичну підготовку футболіста, ми виділяємо три основні категорії сили: статичну силу - здатність розвивати максимальне зусилля в статичному режимі діяльності. Статична сила - основа для інших виявів сили; динамічну силу - здатність розвивати зусилля декілька разів підряд за певний час в умовах швидкого руху і динамічного режиму діяльності м'язів; вибухову силу - здатність розвинути максимальне зусилля за дуже короткий проміжок часу (в момент удару, кидка, відбивання м'яча). У основі рухів лежить разове максимальне м'язове зусилля з урахуванням підготовки до цього руху (замах).

5.1.1 Методика розвитку сили

Розвиток силових даних гравця починаємо з загального зміцнення сили з комплексного навантаження. Потім переходимо до спеціального навантаження (до розвитку груп м'язів найбільш важливих для гри в футбол), тобто від статичного навантаження - до динамічного, від простих вправ - до складних.

У шкільному віці силу розвиваємо вправами динамічного характеру (в тому числі вправами на швидкість і спритність). М'язи і кістки у дітей цього віку ще не підготовлені до великих силових навантажень статичного характеру. Тому максимальне навантаження не повинне перевищувати 30% ваги гравця. У юнаків об'єм і інтенсивність силових вправ поступово ростуть. Але і тут перевага надається динамічному режиму діяльності м'язів. Максимальне навантаження у юнаків 15 16 років не повинне перевищувати 70% ваги гравця. Саме в цей період у юних футболістів найбільш успішно розвиваються швидкісні і силові якості.

Силові вправи потрібно поєднувати з вправами на розслаблення (це дозволяє запобігти зниженню гнучкості м'язів, а після силових вправ провести легкі пробіжки, виконувати підтягування та інші розслаблюючі вправи, влаштовувати гру на розвиток спритності, а також приймати ванни і масаж, плавати).

У процесі розвитку сили використовуються тренувальні засоби, відповідно до режиму роботи м'язів футболіста.

Ефективність розвитку сили залежить від правильного вибору методів, форм, засобів, від того, як розподілене навантаження в тренувальному циклі і на окремих етапах підготовки. У підготовчий період заняття по зміцненню сили треба провести 2-3 рази, а в основний - принаймні раз в тиждень.

Методи розвитку сили:

Метод багаторазових повторень вправ з їх виконанням до втоми ;

Важкоатлетичний метод тренування полягає в максимальних навантаженнях ;

5.2 Швидкість як рухова якість футболістів

Швидкість - це здатність виконувати в певних умовах які-небудь дії за можливо короткий час.

У футболі, де постійно змінюється інтенсивність і динаміка рухів, вимоги до швидкості і до швидкісних якостей гравця особливо високі. Передусім це стосується уміння швидко мислити і реагувати на полі, здійснювати просту і складну рухову діяльність, «знаходити» партнерів.

Швидкість реакції.

Швидкість реакції визначається часом від отримання імпульсу до відповіді на нього. Вона залежить від швидкості протікання нервових процесів, а також від чутливості рецепторів. Розрізнюємо просту реакцію - відповідь на один імпульс (старт) і складну - вибіркову реакцію на різні імпульси, що отримуються в конкретній ігровій ситуації. Для спортивної гри типова складна реакція. Досвідченим гравцям дуже швидка вибіркова реакція дозволяє передбачувати дії суперників. В основі її лежить автоматизм, що досягається постійним вдосконаленням різних ігрових ситуацій на тренуванні, а також що приходить з накопиченням ігрового досвіду.

Швидкість виконання простих ігрових дій. У простих діях, що виконуються з високою швидкістю, розрізняємо дві фази: фазу зростаючої швидкості (стартова швидкість) і фазу стабільної швидкості (спринтерська швидкість). Максимальна швидкість, яку може розвинути гравець, залежить не тільки від рівня його швидкісних даних, але і від рівня розвитку динамічної сили, від ступеню оволодіння технікою рухів.

Швидкість виконання складних ігрових дій залежить від загального уміння рухатися. Ми розглядаємо комплекси рухів без м'яча, типові для будь-якої гри: комбінації стартів, поворотів і стрибків; зміни манери і напряму бігу. У рухах з м'ячем гравець демонструє координацію, ступінь володіння технікою. Саме освоєння технічної сторони ігрових дій допомагає футболісту показувати ритмічну і швидкісну гру.

Швидкість взаємодії футболістів залежить від організації гри, що будується на взаємозв'язках окремих ланок футболістів, які вирішують (за допомогою відпрацьованих комбінацій) типові ігрові ситуації. Характер розіграшу цих комбінацій визначає стиль команди, всю структуру взаємодій гравців.

Методика розвитку швидкості.

Кожен з наведених вище виявів швидкості можна розвивати окремо або в комплексі у другій половині підготовчого і протягом усього основного періоду. Максимальна результативність в тренуванні швидкості досягається поєднанням навантаження і обов'язкового попереднього розминання, високою активністю гравців. Футболісти не повинні бути сильно втомлені: в стомленому організмі більше розвиваються вольові якості, ніж швидкісні.

Розвиваючи реакцію на зовнішні сигнали, перевагу надаємо вправам, в яких рух (наприклад, ривок) починається внаслідок дії зорового імпульсу (мах рукою, кидок м'яча), тобто так, як це буває в грі. Між вправами обов'язкові паузи для відпочинку: без них не досягнути максимальної інтенсивності рухів.

Швидкісні здатності футболістів краще усього розвивати у віці від 13 до 16 років. З точки зору фізіології це пояснюється більш високою швидкістю протікання нервових процесів у молодих футболістів. Між швидкістю бігу і швидкістю реакції немає тісного зв'язку: гравець з швидкою реакцією не обов'язково повинен володіти високими спринтерськими даними.

Методи розвитку швидкості

Метод повторення рухів з максимальним зусиллям. В його основі - повторення простих і складних рухів з максимальною витратою сили. Час відпочинку повинен бути достатнім для відновлення затрачених сил.

Метод відпрацювання реакції на несподіваний імпульс. Розвиває швидкість реакції гравця при оцінці ситуації, допомагає швидко і результативно вирішувати ігрові завдання. Використовується для розвитку простої і складної реакцій.

Метод повторних рухів в полегшених умовах Застосовується для розвитку стабільної швидкості (спринтерської) і для підвищення частоти рухів ніг. У цих умовах розвиваємо так звану «супершвидкість», яка значно вища за швидкість, що показується гравцем під час матчу. Так вдається долати «швидкісний бар'єр» гравця і руйнувати, «швидкісний стереотип». Вправи вимагають від футболіста максимальної зосередженості і тренованості.

5.3 Витривалість як рухова якість футболістів

Витривалістю у спортсмена ми називаємо здатність до тривалої рухової діяльності з відносно високою інтенсивністю.

Ступінь витривалості визначають декілька чинників: функціональний розвиток окремих частин організму, координаційні здатності м'язів, психічний стан гравця. Як один з виявів рухових здатностей, витривалість залежить не тільки від чинників, які визначають її рівень. Вона має і свою структуру. Тому у футболістів розрізнюємо загальну і спеціальну витривалість.

Загальна витривалість визначається здатністю гравця тривалий час виконувати рухи середньої інтенсивності, використовуючи функціональні можливості організму (особливо серцево-судинної і дихальної систем). Працюють всі групи м'язів, що позитивно впливає і на спеціальну витривалість.

Спеціальна витривалість визначається здатністю футболіста виконувати (згідно з вимогами гри) складну рухову діяльність тривалий час з високою інтенсивністю.

Така здатність залежить від можливостей організму зберігати кондицію (працездатність) при рухах з максимальною інтенсивністю. Її характеризують швидкість і стабільність нервових процесів. До спеціальної витривалості належить і здатність втримувати високий рівень фізіологічних процесів навіть в анаеробних умовах.

Витривалість організму розвивається тільки до моменту, коли гравець відчує себе втомленим. Витривалий той, хто не тільки стомлюється пізніше за інших, але і той, хто продовжує активні дії, незважаючи на втому. Це означає, що висока міра витривалості передбачає і високий рівень моральних і особливо вольових якостей. Воля - активний вияв моральних і розумових якостей особистості: гравець бачить перешкоду і свідомими зусиллями волі, його долає.

Методика розвитку витривалості

Особливу увагу розвитку витривалості потрібно приділяти в першій половині підготовчого періоду, коли організм гравця використовує всі резерви аеробний процесів. Пізніше, коли організм звикає функціонувати в режимі нестачі кисню, мова йде вже про розвиток спеціальної витривалості і про другий етап підготовки. В основний період спеціальну витривалість необхідно підтримувати на можливо високому рівні.

У шкільному віці витривалість у футболістів розвивають відповідними віку формами і методами. Тренувальні заняття повинні бути різноманітними і емоційними. Проводити їх найкраще в формі гри.

У юнаків витривалість розвиваємо суворо за планом, пізніше - на заняттях по підвищенню загальної витривалості. Розвиваючи спеціальну витривалість, необхідно відразу визначити, в якій формі вона повинна виявлятися, у яких (з точки зору віку і рівня підготовка) гравців і в який тренувальний період.

Методів розвитку витривалості декілька: метод безперервного навантаження - розвиває загальну витривалість. Тривала безперервна діяльність середньої інтенсивності примушує організм гравця працювати в аеробний умовах, що підвищує його функціональні можливості. Найкраща форма безперервного навантаження - взаємопов'язані бігові вправи, під час виконання яких частота пульсу досягає 14 0-150 ударів за хвилину; метод навантаження, що безперервно міняється полягає в тому, що в певні моменти інтенсивними вправами змушуємо організм працювати в режимі нестачі кисню. На інших же відрізках занять «кисневий борг» повинен бути повернений організму. Такий метод дозволяє долати порівняно великі відстані з швидкістю (від 3 до 15 км/г) , що постійно міняється, метод переривистого навантаження має два варіанти: А - метод навантаження, що міняється. Полягає в зміні інтенсивного або більш інтенсивного навантаження і відпочинку різної тривалості, відпрацьовуються рухами що повторюються. Використовується для розвитку як загальної, так і спеціальної витривалості; Б - метод інтервального навантаження. Відрізняється тим, що інтервали між навантаженням і відпочинком постійні. Залежать вони від процесу діяльності фізіологічних функцій.

5.4 Спритність як рухова якість футболістів

Спритність - здатність швидко і точно координувати рухи при вирішенні несподіваних завдань, які «задає» гра. Ступінь спритності визначає уміння гравця координувати свої рухи.

Спритність буває загальна і спеціальна.

Основне завдання загальної спритності - розширити запас рухових навичок. Загальна спритність - основа спритності спеціальної, яку набуває гравець у процесі систематичної підготовки з використанням різних форм фізичного виховання. Спеціальною спритністю ми називаємо уміння гнучко, пластично «пристосовувати» свої рухи до ігрової ситуації, що міняється, зберігаючи цілеспрямованість, точність і високий рівень рухової діяльності.

Спеціальна спритність - не абстрактна «чиста» спритність, а основа технічної сторони ігрової діяльності. Вона завжди виявляється через техніку в можливо більшому числі варіантів. Різноманітність варіантів дозволяє гравцеві впоратися з незначними змінами зовнішньої ситуації (політ м'яча, метеорологічні умови) - із змінами ситуації на полі. Ступінь спеціальної спритності міняється з розширенням рухового арсеналу із зростанням досвіду гравця: чим багатший цей арсенал, чим більше гравець засвоїв різних комбінацій, тим легше він буде орієнтуватися в ігровій ситуації.

Розвиваючи спритність, ми тим самим розширюємо арсенал спеціальних рухів, необхідних футболісту в грі. У процесі розвитку спритності велике навантаження випадає на центральну нервову систему, і гравець швидко стомлюється. Тому, як і вправи на швидкість, вправи на спритність не треба починати без попередньої розминки. Крім того, футболісту треба бути в хорошому фізичному і психічному стані (втома заважає рухатися пластично і координовано, гальмує засвоєння нових рухових навичок і веде до помилок в грі).

Спритність потрібно розвивати на всіх етапах підготовки футболістів. Кращий шлях - зміна засобів, що використовуються. Загальна спритність вимагає першорядної уваги у другій половині підготовчого періоду, а спеціальна - на кожному етапі тренування протягом усього основного періоду.

Метод розвитку спритності

Метод повторення складних, з точки зору координації рухів - який дозволяє зміцнювати базу і розширювати арсенал рухових навичок. Пізніше починаємо розвивати здатність використання рухових навичок в умовах гри, що міняються. На цьому етапі використовуємо складні ігрові вправи для розвитку координації. Їх складність і інтенсивність залежать від рівня технічної підготовки гравця.

Контрольні питання до лекції 5

1. Розгляньте теоретичні основи тренування футболістів.

2. Проаналізуйте методику розвитку рухових якостей футболістів: сили, швидкості , витривалості,спритності та ін.

3. Розгляньте засоби і методи, спрямовані на розвиток рухових якостей футболістів (сили, швидкості, витривалості, спритності).

4. Розкрийте особливості роботи над розвитком рухових якостей в річному циклі тренування.

ІІІ. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ

Перевірка та оцінювання знань, умінь і практичних навичок студентів здійснюються за 50-бальною шкалою у межах окремого змістового модулю та 100-бальною шкалою у процесі екзаменаційного модульного контролю (табл. 3.1) Підсумкова оцінка за змістові модулі складається з оцінок за теоретичні знання, практичне вміння, конспекти лекцій та відвідування (табл. 3.2). 1. Теоретичні знання оцінюються по відповідям на запинання в тестовій формі (тести складені у відповідності до навчальної програми і включають матеріал лекційних, лабораторних занять та самостійну роботу студентів ). 2.Практичні вміння оцінюються за технікою виконання залікових вправ на лабораторних заняттях з різних елементів гри. 3.Конспекти лекцій (за якість конспектів лекцій та виконаних завдань). 4. Відвідування (за 10% відвіданих занять нараховується по 1 балу).

Екзамен є заключним підсумковим модульним контролем. До екзамену допускаються тільки ті студенти, які отримали 35 балів і більше. Студенти, в яких оцінки дорівнюють або є вищими за 60 балів, можуть не брати участі в екзаменаційному контролі, але за бажанням вони можуть покращити свою оцінку, взявши участь в екзаменаційних тестуваннях. Під час екзамену даються письмові відповіді на 2 варіанти тестів (всього 20 тестів). Правильна відповідь у кожному тесті оцінюється в 3 бали. Максимальна оцінка за екзаменаційні тестування складає 60 балів. До цієї оцінки додаються оцінки за контрольні нормативи, конспекти лекцій (табл. 3.3).

Таблиця 3.1.

Шкала оцінювання: національна та ECTS

Сума балів за всі види навчальної діяльності	Оцінка ECTS	Оцінка за національною шкалою
		для екзамену, курсового проекту (роботи), практики	для заліку
90 - 100	А	відмінно	зараховано
82-89	В	добре
74-81	С
64-73	D	задовільно
60-63	Е
35-59	FX	незадовільно з можливістю повторного складання	не зараховано з можливістю повторного складання
0-34	F	незадовільно з обов'язковим повторним вивченням дисципліни	не зараховано з обов'язковим повторним вивченням дисципліни

Таблиця 3.2

Шкала контролю змістового модулю

Показники	Бали
Письмове тестування: (у кожному варіанті міститься 10 тестів за кожну правильну відповідь нараховується 3 бали) Контрольні навчальні нормативи ( дві кращі оцінки за результатами тестування) Конспекти лекцій (за якість конспектів лекцій та виконаних завдань) Відвідування (за 10% відвіданих занять нараховується по 1 балу)	0-30 0-10 0-5 0-5
Загальна оцінка	0-50

Таблиця 3.3.

Шкала модульного контролю екзаменаційних тестувань

Показники	Бали
Письмове тестування: (два варіанта всього 20 тестів за кожну правильну відповідь нараховується 3 бали) Контрольні нормативи (чотири оцінки за результатами тестування) Конспекти лекцій (за якість лекційних конспектів та виконаних завдань) Відвідування (за 10% відвіданих занять нараховується по 1 балу)	0-60 0-20 0-10 0-10
Загальна оцінка	0- 100

Контроль теоретичної підготовленості студентів ФФВіС

Теоретична підготовленість перевіряється й оцінюється за результатами усної або письмової відповіді на контрольні питання, що складені у відповідності до змісту навчальної програми. Нарахування балів проводиться за таблицею (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Нарахування балів за теоретичну підготовленість

Бали	Критерії оцінки
5	якщо відповідь повна і правильна
4	якщо відповідь по суті правильна, але не повна
3	якщо відповідь викладена не повно і з помилками
2	якщо відповідь не розкриває суті або не зроблено спробу відповісти на поставлені запитання

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Арестов Ю.М., Годин М.А. Підготовка футболистов висших разрядов. Учебное пособие.-Москва:1980.-128с.

2. Келлер В.С., Платонов В.М. Теоретико-методичні основи підготовки спортсменів.-Л; 1993.-269с

3. Петухов А.В. Методика формирования индивидуальной технико-тактической подготовки юных футболистов.- Автореферат на соиск. уч. степ.канд.пед.наук.-Москва. ВНИФК, 1997.-22с.

4. Романенко А.Н. Джус О.Н., Догадин М.Е. Книга тренера по футболу. -К., 1988.- 253с.

5. Романенко А.Н. Джус О.Н., Догадин М.Е.Тренировка футболистов. Изд.переработ.и доп.-К,: Здоровье, 1984.-264с

6. Соломонко В.В., Лісенчук Г.А., Соломонко О.В. Футбол // Підручник для студентів вищих учбових закладів фізичного виховання і спорту. - К.: Олімпійська література. 1997. -288с.

7. Чанади А. Футбол Техника: Перевод с венгерского. Москва: Физкультура и спорт, 1984.-247с.

8. Чанади А.Футбол. Тренировка: перевод с венгерского.-Москва: Фізкультура и спорт,1984.-263с.

9. teacherjournal.com.ua/.../632

10. uk.wikipedia.org/wiki/

ДОДАТКИ

Додаток 1

ПЕРЕЛІК ТЕСТОВИХ ПИТАНЬ

1. Визначте методичну послідовність навчання прийомів гри:

А. Створення уяви про ігровий прийом;

Б. Удосконалення та інтеграція ігрових прийомів у навчальних іграх;

В. Вивчення ігрових прийомів у стандартних умовах;

Г. Вивчення ігрових прийомів у спрощених умовах;

Д. Вивчення ігрових прийомів в ускладнених умовах.

2. У якому році винайдено футбол:

А. 6 грудня 1863 р.

Б. 9 квітня 1863 р.

В. 10 січня 1900 р.

Г. 9 липня 1865 р.

3. Коли футбол увійшов до програми Олімпійських ігор:

А. 1900 р.

Б. 1904 р.

В. 1896 р.

Г. 1908 р.

4. Коли проводився перший незалежний чемпіонат України:

А. 1992 р.

Б. 1991 р.

В. 1990 р.

Г. 1993 р.

5. Перерахуйте основні фази рухів які є загальними для багатьох способів ударів ногою:

А. Попередня

Б. Підготовча

В. Робоча.

Г. Заключна

6. Удар по м'ячу головою завдається :

А. Передньою верхньою частиною чола.

Б. Бічною частиною чола.

В. Тім'яною частиною голови.

7. Тривалість гри у футбол:

А. 90 хв.

Б. 80 хв.

В. 60 хв.

Г. 100 хв.

8. Коли застосовується удар по м'ячу внутрішньою частиною ноги:

А. Під час ударів, передач на невеликі відстані, зокрема поворотах.

Б. Коли м'яч потрібно послати на далеку відстань.

В. Цей удар застосовується переважно під час кутових.

Г. Подач з краю до центру поля.

9. Під яким кутом виконується розгін, щодо напрямку удару ,при ударі внутрішньою частиною підйому:

А. 45?

Б. 90?

В. 60?

Г. 80?

10. Ногою удари можна завдавати:

А. Внутрішньою, зовнішньою частинами стопи.

Б. Внутрішньою, зовнішньою частиною підйому.

В. Серединою підйому.

Г. Носком, п'ятою.

11. Удари головою гравець виконує:

А. З місця.

Б. В русі.

В. Під час бігу та стрибків.

12. Перерахуйте, які українські гравці були визнані кращими футболістами Європи:

А. Блохін О. - 1975 р.

Б. Бєланов І.- 1986 р.

В. Протасів О.- 1990 р.

13. Ширина лінії розмітки як і товщина стояків та поперечин :

А. 9 см.

Б. 12 см.

В. 10 см.

Г. 8 см.

14. Яка команда стала чемпіоном першого незалежного чемпіонату України:

А. «Динамо» Київ.

Б. «Таврія» Сімферополь.

В. «Шахтар» Донецьк.

Г. «Металург» Донецьк.

15. У якому році було створено ФІФА:

А. 1904 р. - у Парижі.

Б. 1904 р. - у Лондоні.

В. 1904 р. - у Цюріху.

16. Титул першого чемпіона світу здобула збірна команда:

А. Англії

Б. Уругваю

В. Бразилії

Д. Аргентини

17. У якому році ФК «Динамо» Київ став переможцем Кубка володарів Кубків:

А. 1975 р.

Б. 1986 р.

В. 1989 р.

Г. 1990 р.

18. Від яких чинників залежить вибір тактики гри:

А. Внутрішні умови

Б. Зовнішні умови.

В. Тактика гри.

Г. Техніка гри.

19. Види групового захисту:

А. Зонний.

Б. Персональний.

В. Комбінований.

Г. Індивідуальний.

20. Індивідуальний захист побудований :

А. На виборі позиції.

Б. Відборі м'яча у суперника.

В. Захисній тактиці воротаря.

Г. Груповому захисті.

21. Які ви знаєте стилі гри:

А. Шотландський.

Б. Англійський.

В. Західноєвропейський.

Г. Бразильський.

22. Коли УЄФА почав проводити чемпіонати Європи:

А. З 1960 р.

Б. З 1964 р.

В. З 1968 р.

Г. З 1972 р.

23. Першим чемпіоном Європи стала збірна команда:

А. СРСР.

Б. Іспанія.

В. Італія.

Г. Бразилія.

24. У футболі застосовуються такі системи розіграшів:

А. Колова.

Б. З вибуванням(Олімпійська).

В. Змішана.

Г. Контрольна.

25. Індивідуальна тактика нападу складається:

А. Ведення м'яча.

Б. Обвезення.

В. Фінтів.

Г. Ударом по воротах або передачею м'яча партнеру.

26. У групових атаках беруть участь:

А. Не менше двох гравців.

Б. Не менше одного гравця.

В. Один гравець.

27. Довжина лінії штрафного майданчика :

А. 40,56 м

Б. 40 м

В. 50,4 м.

Г. 35,6 м

28. Центральне коло має радіус:

А. 9 м.

Б. 9,15 м.

В. 7,15 м.

Г. 8,15 м.

29. У якому році створено Англійську футбольну лігу:

А. 1887 р.

Б. 1888 р.

В .1890 р.

30. У якому році було засновано ФІФА:

А. 1990 р.

Б. 1904 р.

В. 1899 р.

31. Перший чемпіонат світу відбувся:

А. 1930 р.

Б. 1934 р.

В. 1926 р.

32. Титул першого чемпіона України вибороли футболісти:

А. “Динамо” Київ

Б. “Таврія” Сімферополь

В. “Шахтар” Донецьк

33. У футболі застосовуються такі системи розіграшів:

А. Колове

Б. З вибуванням

В. Змішане

34. Удар по м'ячу головою завдається:

А. Передньою верхньою частиною чола

Б. Бічною частиною чола

В. Тім'яною частиною голови

35. Дата народження сучасного футболу:

А. 6 грудня 1863 р.

Б. 15 січня 1850 р.

В. 11 лютого 1900 р.

36. Звання першого чемпіона Європи здобули футболісти:

А. Іспанії

Б. СРСР

В. Італії

37. Виберіть індивідуальні тактичні дії, що становлять тактику нападу:

А. Створення чисельної переваги на окремій ділянці поля;

Б. Перехоплення м'яча;

В. Удар у ворота;

Г. Відволікання суперника;

Д. Протидія удару у ворота.

38. Серед вказаних різновидів передач м'яча, що визначаються їх напрямком, знайдіть зайвий:

А. Діагональні;

Б. Середні;

В. Повздовжні;

Г. Поперечні.

39. Вивчення техніки футболу необхідно розпочинати з:

А. Ведення м'яча;

Б. Ударів по м'ячу ногою;

В. Стійок, бігу, стрибків, зупинок, поворотів;

Г. Відбору м'яча.

40. Яка методична послідовність вивчення ударів по м'ячу ногою:

А. Удари по м'ячу, що летить;

Б. Удари по нерухомому м'ячу;

В. Удари по м'ячу, що відскочив від землі (з напівльоту);

Г. Удари по м'ячу, що котиться.

Додаток 2

Контрольні навчальні нормативи та вимоги

1) 5 ударів по м'ячу на точність з місця одним із вивчених способів у вказану третину футбольних воріт з відстані 16,5 м (м'яч перетинає лінію воріт у повітрі)

Хлопці	Дівчата	Рівень компетентності
1 або жодного влучного удару	Жодного влучного удару	1
2	1	2
3	2	3
4	3	4
5	4	5

2) ведення м'яча 9 м по прямій (не менше ніж 2 торкання) при швидкому бігу, здійснюючи удар з метою забити гол у зоні між 9 та 7 м до гандбольних воріт, на результат (спроба зараховується, якщо м'яч потрапляє у ворота; при необхідності надається друга спроба):

Хлопці	Дівчата	Рівень компетентності
понад 4,0 с	понад 4,5 с	1
4,0 с	4,5 с	2
3,8 с	4,2 с	3
3,5 с	4,0 с	4
менше 3,5 с	менше 4,0 с	5

3) жонглювання м'ячем правою і лівою ногами:

Хлопці	Дівчата	Рівень компетентності
менше 18 разів	менше 10 разів	1
18 разів	10 разів	2
20 разів	12 разів	3
22 разів	13 разів	4
більше 22 разів	більше 13 разів	5

4) жонглювання м'ячем головою :

Хлопці	Дівчата	Рівень компетентності
менше 18 разів	менше 10 разів	1
18 разів	10 разів	2
20 разів	12 разів	3
22 разів	13 разів	4
більше 22 разів	більше 13 разів	5

5) вкидання м'яча із-за бічної лінії

Хлопці	Дівчата	Рівень компетентності
менше 20 м	менше 10 м	1
20 м	15 м	2
25 м	20 м	3
30 м	25 м	4
більше 30 м	більше 25 м	5

6) удар по м'ячу ногою з рук на дальність і точність з розбігу не більше 4 кроків, не виходячи з-за меж штрафного майданчику, в кращих умовах коридор шириною 10 м (враховується кращий результат двох спроб)

Хлопці	Дівчата	Рівень компетентності
до 24 м	до 20 м	1
24 м	20 м	2
30 м	24 м	3
34 м	30 м	4
більше 34 м	більше 30 м	5

Додаток 3

Питання для контролю теоретичної успішності

1. Історія виникнення футболу.

2. Місце футболу в системі фізичного виховання.

3. Вплив занять футболом на організм дітей.

4. Основні терміни в футболі, їх значення.

5. Характеристика прийомів гри.

6. Засоби навчання, їх характеристика.

7. Послідовність навчання прийомів гри.

8. Розмітка і обладнання футбольного майданчику.

9. Планування та облік роботи. Документ планування.

10. Правила змагань з футболу, їхня організація та проведення.

11. Відбір та спортивна орієнтація в футболі.

12. Розписати способи проведення змагань: коловий, з вибуванням, змішаний.

13. Розминка, її значення, зміст під час тренування.

14. Побудова тренувальних занять.

15. Поняття про тактику; індивідуальні тактичні дії у захисті.

16. Поняття про тактику; індивідуальні тактичні дії у нападі

17. Поняття про тактику; командні тактичні дії у захисті.

18. Поняття про тактику; командні тактичні дії у нападі.

19. Поняття про техніку гри. Аналіз прийомів.

20. Поняття про методику суддівства.

21. Техніка виконання та методика навчання удару по м'ячу внутрішньою частиною стопи.

22. Техніка виконання та методика навчання удару по м'ячу серединою підйому.

...