Застосування швидкісно-силових вправ для юних спортсменів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Сучасний стан і розвиток теорії та практики світового академічного веслування характеризується безперестанним пошуком усе більш ефективних засобів, методів і організаційних форм підготовки спортивних резервів. Особливу роль в підготовці юних спортсменів відіграє етап початкової підготовки, який є першим етапом в реалізації потенційних можливостей юних спортсменів у визначенні спортивної придатності і приналежності до спортивного резерву[7].

Актуальність. Головна мета навчально-тренувальної групи -систематична і всебічна підготовка юних веслярів. На даному етапі вирішуються такі завдання: зміцнення здоров'я, всебічне розвинення фізичних та особистісних якостей, засвоєння техніки веслування, ґрунтовний розвиток витривалості (аеробних можливостей). Основні навантаження повинні виконуватись в аеробному режимі[2].

Для ефективної побудови навчального процесу юних спортсменів необхідно, щоб нормативні показники тренувальних навантажень були адекватні навантаженням, що використовуються на будь-якому з етапів річної підготовки. Останніми роками об'єми тренувальних навантажень в циклічних видах спорту зросли в 2,5-3 рази. Відомо, що значна частина спортсменів виконує набагато більші об'єми навантаження анаеробної і силової спрямованості чим ті, що передбачені допустимими нормами. [4].

Розвиток фізичної сили веслярів початківців здійснюється протягом всього року переважно у формі швидкісно-силового тренування. При цьому ведеться цілеспрямований процес розвитку мускулатури рук, ніг, тулуба шляхом виконання спеціальних вправ.

В рамках навчально-тренувальних занять необхідний регулярний контроль досягнутих результатів і визначення цілей і завдань на майбутнє.

Для забезпечення повної працездатності організму тільки сили недостатньо. Додатково виконується велика програма допоміжних вправ на розвиток основних рухових якостей[4].

Встановлено, що базою для розвитку силових здібностей весляра є розвиток максимальної сили. У практиці тренери використовують різні методи розвитку максимальної сили в підготовці веслувальників початківців.

В результаті аналізу літератури і узагальнення досвіду роботи тренерів нами були виявлені два найбільш поширених варіанти розвитку максимальної сили: метод повторних субмаксимальних зусиль і метод прогресивно зростаючих опорів[5].

Пошук оптимальних вправ швидкісно-силової підготовки на етапах тренувального процесу і визначає актуальність даної роботи.

Мета дослідження - вивчити ефективність застосування швидкісно-силових вправ для навчально-тренувальної групи 1-го року навчання.

Завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз вивченої літератури з даної проблеми.

2. Визначити рівень розвитку швидкісно-силових якостей веслувальників навчально-тренувальної групи

3. Експериментально обґрунтувати засоби і методи розвитку швидкісно-силових якостей веслувальників

Об'єкт дослідження - навчально-тренувальний процес підготовки веслярів академістів у підготовчому періоді.

Предмет дослідження - Комплекс швидкісно-силових вправ в програмі підготовки навчально-тренувальної групи 1-го року навчання.

веслувальник вправа силовий тренування

1. СИСТЕМА ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ У ВЕСЛУВАННІ АКАДЕМІЧНОМУ

1.1 Методики відбору юних веслувальників на етапі початкової підготовки

Методика спортивного відбору на етапі початкової підготовки визначається основним завданням першого ступеня відбору - допомогти дитині правильно вибрати вид спорту для спортивного вдосконалення. Правильне рішення цього завдання не тільки свідчить про ефективність роботи дитячо-юнацьких спортивних шкіл, окремих тренерів, а й має досить глибокий соціальний зміст. Успішні заняття спортом дозволяють молодій людині розкрити свої природні задатки, яскраво відчути результати вкладеної праці і впевненість у власних силах, є шляхом самоствердження. Все це створює хороший фундамент для подальшого життя і активної позиції в будь-яких сферах діяльності[9].

Одним з основних моментів, що визначають подальші спортивні успіхи дитини, є вік початку занять спортом (табл. 1.3). У цьому віці приступили до занять спортом більшість найсильніших спортсменів. В окремих випадках можна відмовляти в прийомі в спортивну секцію і дітям, чий вік трохи перевищує наведені кордону. Досить сказати, що прославлена ??лижниця Г. Кулакова почала займатися спортом у віці 20 років, олімпійська чемпіонка в швидкісному бігу на ковзанах Г. Степанська - в 17 років, відомі велосипедисти Н. Горєлов, В. Камінський, А. Чуканов - у віці 17 - 19 років[14].

Таблиця 1.3.

Сприятливий вік початку занять в різних видах спорту

(В.Г. Никитушкин 2010)

Вид спорту	Вік, років
	Хлопчики	Дівчата
Спортивна гімнастика	8-9	6-8
Фігурне катання	8-9	6-8
Плавання	8-11	7-10
Гандбол	12-14	11-13
Волейбол	12-14	11-13
Футбол	12-14	11-13
Боротьба	12-14	11-13
Веслування на б/к	13-15	12-14
Велосипедний спорт	14-16	14-16
Веслування академічне	11-15	11-15

Примітка. У таблиці вказано оптимальний вік для зарахування в групи початкової підготовки. Максимальний вік в ряді випадків на 1-3 роки більше зазначеного

Слід зазначити, що в спортивних школах багатьох країн світу протягом багатьох років існує тенденція штучного омолодження спорту вищих досягнень. Це відбивається в програмах дитячо-юнацьких спортивних шкіл, системі змагань, введення різних обмежень для дорослих спортсменів. Практика переконливо свідчить про те, що такий підхід призводить до негативних наслідків. На цю обставину багато разів звертали увагу фахівці (Чудінов, 2008; Платонов, 2006; Сахновський, 2006і ін.). Показуючи, що штучне «омолодження» призводить до порушення принципових закономірностей спортивного відбору і багаторічного вдосконалення. Наприклад, В.І. Чудінов (2008) встановив, що тільки в 13% випадків «директивний» вік (наведений в програмах для дитячо-юнацьких спортивних шкіл) збігається з фактичним віком початку занять спортом спортсменів, що досягли видатних результатів[11].

У переважній більшості видів спорту фактичний вік початку занять найсильніших спортсменів на 3-5 років більше «директивного». У зв'язку з цим керівникам дитячих спортивних шкіл, які роблять акцент на залучення до занять дітей 6-7 років, необхідно врахувати наступні обставини. По-перше, прагнення до більш раннього прогнозування спортивних здібностей пов'язане з різким зниженням його достовірності. По-друге, особливості сучасної спортивної тренування пред'являють настільки високі вимоги до організму спортсмена, що діти, які раніше приступили до занять спортом, як правило, раніше і йдуть зі спорту. І дійсно, численні спостереження показують, що діти, що приступили до занять в 6-8 річному віці, у багатьох випадках припиняють заняття спортом в 15-17 років, т. Е. До оптимального віку для досягнення найвищих результатів.

В даний час в різних країнах світу проглядається прагнення до навчання плаванню 3-5-річних і навіть грудних дітей. У деяких дитячих спортивних школах намагаються залучити до занять спортом дітей з дитячих садів. З позицій вирішення завдань масового оздоровлення дітей за допомогою плавання або ходьби на лижах, їх гармонійного розвитку такий підхід доцільний. Однак ні в якому разі не можна надавати роботі з малолітніми дітьми спортивну спрямованість, як це, на жаль, часто робиться на практиці. Спеціальних досліджень цього питання не проводилося, проте непрямі дані переконують в тому, що спроби організувати спортивну роботу з 4-6-річними дітьми є безрезультатними і навіть шкідливими для їх подальшого спортивного вдосконалення. Практика показує, що значно краще запізнитися із залученням дітей в спорт вищих досягнень на 2-3 роки, ніж зробити це на такий же термін раніше.

Специфіка кожного виду визначає оптимальний час початку занять спортом, що накладає свій відбиток і на систему відбору та орієнтації[9].

Проблема спортивного відбору є однією з основних теоретичних і прикладнихмедико-біологічних проблем фізичної культури і спорту. Розвиток теорії спортивного відбору впливає на рівень спортивних досягнень і на розвиток спортивної науки в цілому. Метою спортивної діяльності є досягнення максимально можливого для конкретного індивідуума спортивного результату.

Зростання спортивних досягнень в більшості видів спорту, в тому числі веслування і плавання, вимагає подальшого вивчення індивідуальних можливостей спортсменів.

В сучасних умовах спорту вищих досягнень особливу значимість набуває виявлення найбільш обдарованих, перспективних спортсменів, тому що рекордні досягнення характерні для спортсменів, що володіють найбільш оптимальними показниками, характерними для даного виду спорту. З одного боку, спортсмени, що відрізняються за своїми морфологічними, функціональними, психологічним особливостям, по-різному адаптуються до різних умов діяльності, з іншого боку - цілеспрямована діяльність впливає на відбір найбільш обдарованих спортсменів та на формування у них специфічного морфо-функціонального статусу[12].

Серед показників, що визначають успішність виступу спортсменів в циклічних водних видах спорту одне, з основних місць займають показники статури, які враховуються при спортивному відборі на різних етапах багаторічної підготовки, комплектуванні екіпажів, налагодження посадкового місця (у веслуванні), виборі довжини дистанції, способі плавання ( в плаванні) і т.д.

На думку В.Б.Іссуріна, вплив показників статури на техніку веслування у юних спортсменів значно сильніше виражено, ніж у дорослих. Це пов'язано з менш досконалою технікою і більшою залежністю юних спортсменів від показників статури[35].

Такі показники, як тотальні розміри тіла, пропорції, соматотип, суттєво впливають на фізичну працездатність, спортивну діяльність, вибір спортивної спеціалізації і мають високу спадкову обумовленість, які поряд з психологічними, фізіологічними, біохімічними факторами дають можливість визначити перспективність спортсменів.

Як показують дослідження в веслування, показники статури спортсменів істотно впливають на формування індивідуального стилю академічного веслування, на вдосконалення техніки веслування, фізичну працездатність спортсменів і їх спортивні досягнення.

Велика маса тіла дає можливість розвивати великі зусилля на лопать весла, велика довжина тіла - виконувати руху з більшою амплітудою, більше співвідношення довжини тулуба і кінцівок найбільш ефективно передавати зусилля з весла на човен. У веслярів однакові на зріст, але з різною довжиною ноги техніка веслування буде неоднакова, вона залежить і від маси тіла весляра. Чим більше довжина тіла і рук, тим триваліший і ефективніше буде захоплення, чим довше нижні кінцівки, тим більше шлях захоплення, ефективніше техніка академічного веслування[22].

У зв'язку з проблемою спортивної орієнтації і відбору, показники статури привертають дедалі більшу до себе увагу фахівців. Ці показники спортсменів вивчаються фахівцями, як в нашій країні, так і за кордоном, де за особливостями статури намагаються більш надійно оцінити перспективність спортсменів різного віку, статі, кваліфікації, спеціалізації та амплуа.

Необхідність спортивного відбору визначається, як вважає Е.Г. Мартиросов низкою об'єктивних причин:

- Це, обмеженість періоду високих спортивних досягнень (5-7років), хоча активна спортивна діяльність може тривати 15-20 років;

- Невід'ємною ознакою спортивної діяльності, на відміну від звичайної діяльності, де правилом є оптимальне напруга сил, є вимога максимального напруження фізичних і духовних сил спортсмена, більш сувора фіксованість вимог, що забезпечують спортивний успіх;

- Відсутність можливості адаптувати зміст спортивної діяльності до спортсмена, тому що вона, в основному, не змінюється.

1.2 Засоби, методи та принципи підготовки

Засобами спортивної підготовки у веслуванні академічному є фізичні вправи, що безпосередньо або опосередковано впливають на вдосконалення майстерності веслярів. Умовно вправи поділяють на загально-підготовчі, спеціально-підготовчі, допоміжні, змагальні[17].

До загально-підготовчих належать вправи, що забезпечують всебічний фізичний розвиток організму весляра, виховання рухових якостей - сили, витривалості, спритності, гнучкості, координаційних здібностей. В якості загально-підготовчих вправ в тренувальній діяльності веслярів використовуються біг, вправи з штангою, силові вправи з партнером, спортивні ігри тощо.

Спеціально-підготовчі вправи охоплюють засоби, що мають елементи змагальної діяльності та дії, наближені до них за формою, структурою, а також за характером прояву фізичних якостей та діяльності функціональних систем організму. Спеціально-підготовчими вправами в тренуванні веслярів є веслування з гідрогальмом, веслування по елементах, веслування на ергометрі, підрив штанги тощо.

Допоміжні (напівспеціальні) вправи спрямовані на створення спеціального фундаменту для подальшого вдосконалення спортивної діяльності. До них відносяться вправи для навчання правильного виносу човна з елінгу, посадки в човен, вправи на рівновагу в човні тощо.

Змагальні вправи передбачають виконання комплексу рухових дій, що є предметом спортивної спеціалізації, відповідно до діючих Правил змагань.

Засоби спортивного тренування поділяються також за напрямками впливу: пов'язані з удосконаленням різних сторін підготовленості - технічної, тактичної, фізичної; спрямовані на розвиток різних рухових якостей, підвищення функціональних можливостей окремих органів і систем організму.

Методи спортивної підготовки - це способи організації роботи тренера та спортсмена, за якими набувають знань, умінь і навичок, розвиваються необхідні якості, формується світогляд[7].

Умовно методи поділяють на словесні, наочні, практичні. Кожен з методів використовують відповідно до вимог, зумовлених особливостями підготовки в веслуванні академічному. При підборі методів необхідно враховувати відповідні завдання, загально-дидактичні та специфічні принципи спортивного тренування, вікові та статеві особливості веслярів, їх кваліфікацію.

До словесних методів належать розповідь, пояснення, лекції, бесіди, аналіз та обговорення.

Наочні методи зумовлюють дієвість процесу підготовки. До них слід віднести методично правильний показ окремих вправ та їх елементів, навчальні фільми, відеозаписи, використання макетів дистанцій для демонстрування тактичних схем, комп'ютерні моделі, рольові ігри.

Практичні методи за спрямованістю умовно поділяють на групи: 1) методи, спрямовані передусім на засвоєння техніки, тобто на формування рухових умінь і навичок, що необхідні для веслування; 2) методи, переважно спрямовані на розвиток рухових якостей; 3) методи, що переважно скеровані на вдосконалення тактичної майстерності. У більшості випадків тренувальні заняття з веслування мають інтегральну спрямованість.

Успішне вирішення навчально-тренувальних завдань можливе за умови додержання принципів, що поділяються на три групи:

1. Загально-педагогічні (дидактичні) - науковості, виховного навчання, доступності, відповідності наявним можливостям, систематичності та послідовності, свідомості та активності, наочності, міцності та прогресування, колективності, індивідуалізації. Крім того, до цієї групи відносяться і загальні принципи фізичного виховання: всебічного та гармонійного розвитку особистості; оздоровчої спрямованості навчання; взаємозв'язку з трудовою (спортивною) діяльністю.

2. Специфічні - спрямованості до вищих досягнень, поглибленої спеціалізації, безперервності тренувального процесу, поступового збільшення навантажень і тенденції до максимальних навантажень, хвилеподібності та варіативності навантажень, циклічності тренувального процесу, єдності та взаємозв'язку структури підготовленості та структури змагальної діяльності.

3. Методичні - випередження (випереджувальний відносно до технічної підготовки розвиток фізичних якостей), розмірності (оптимальний та збалансований розвиток фізичних якостей), сполучення (пошук засобів, що дозволяють вирішувати водночас кілька завдань - поєднання технічної та фізичної підготовки), надмірності (застосування тренувальних навантажень, що в 2-3 рази перевищують змагальні, засвоєння та включення до тренувальних режимів рухової діяльності, що перевищує за інтенсивністю змагальну), моделювання (всебічне використання різноманітних варіантів моделювання змагальної діяльності у тренувальному процесі), централізації (підготовка найбільш перспективних веслярів на централізованих зборах із залученням до роботи з ними тренерів, що їх підготували).

1.3 Облік вікових особливостей функцій організму юних спортсменів

Шкільний вік - це найсприятливіший час виховання фізичних якостей.

Тренеру в своїй роботі необхідні точні знання про статеві, вікові, індивідуальні особливості учнів, які допомагають йому успішно вирішувати завдання з навчання рухам і виховання фізичних якостей у юних спортсменів. З огляду на індивідуальні особливості, спадкові задатки тієї чи іншої дитини, сенситивні періоди розвитку фізичних якостей, тренер може правильно побудувати процес підготовки дитини, використовувати методи і засоби розвитку його рухових здібностей відповідно до віку. Зупинимося коротко на віково-статевих особливостей школярів[14].

Молодший шкільний вік (1-4-й класи)

У молодшому шкільному віці у дітей триває формування структури тканин, їх зростання. У порівнянні з дошкільним періодом темп зростання в довжину кілька сповільнюється, але маса тіла збільшується. Щорічно зростання збільшується приблизно на4 см, а маса тіла - на 2 кг. Уже в цьому віці потрібен диференційований підхід до хлопчиків і дівчинок при дозуванні фізичних навантажень. За деякими показниками розвитку великої раз ниці між хлопчиками і дівчатками немає. У 7 років маса тіла у хлопчиків більше маси тіла дівчаток всього на 0,2 кг, в 10 років - менше на 0,4 кг. До 10-11 років пропорції частин тіла у них майже однакові, окружність грудної клітини у дівчаток на 1-2 см менше, ніж у хлопчиків, а життєва ємкість легень менше на 100 200 см3. Значить, навантаження у вправах на витривалість повинна бути трохи нижче[22].

У школярів молодших класів швидко збільшується витривалість до статичнихзусиллям і приріст її вище, ніж у учнів середніх і старших класів. Але діти початкових класів ще не можуть підтримувати зусилля на високому рівні, тому що вони не вміють точно диференціювати ступінь м'язового напруги. З 8 до 11 років витривалість литкових м'язів збільшується приблизно на 77%, розгиначів тулуба - на 85%, розгиначів передпліччя - на 41%. Для виховання статичної витривалості у дітей цього віку можна застосовувати вправи досить тривалого утримання певних поз (виси та упори, рівновага, стійки на носках). Для виховання силової витривалості навантаження застосовується в індивідуальному режимі.

При розвитку сили потрібно мати на увазі, що сила м'язів кисті у дівчаток менше в 7-8 років приблизно на 5 кг, а в 10-11 років - на 10 кг. Отже, за кількістю повторень силові. Сучасна підготовка юних спортсменів вправи у дівчаток можуть бути такі ж, як і у хлопчиків, але по напрузі значно меншими. Дівчатка, однак, не відстають від хлопців у фізичній підготовці, якщо їх руховий режим достатній. М'язи у молодших школярів бідні білком і жирами. При зростання абсолютної сили незначний, а ось відносна сила м'язів збільшується швидко. Найбільше зростає сила литкових м'язів, розгиначів передпліччя, згиначів кисті. У зв'язку з тим, що в м'язах дітей сухожильная частина ще зміцніла, вправи на розвиток швидкісно-силових якостей повинні носити динамічний характер.

Найбільш важливим моментом у фізичній підготовці школярів молодших класів є розвиток у них такої якості, як спритність. Встановлено, що з 7 до 11-12 років в розвитку координації рухів відбуваються значні зміни. В 8-11 років рухливість нервово-м'язової системи досягає високого розвитку, відбувається поліпшення здатності до диференціювання з боку аналізаторів. Діти чуйно відгукуються на вправи, спрямовані на вдосконалення м'язового почуття: вони точно відтворюють амплітуду рухів і темп, контролюють ступінь на напруги і розслаблення м'язів, у них формується почуття часу і про простору. стійкість

тіла у молодших школярів при статичних позах поступово поліпшується. Так, середня амплітуда коливань тіла в сагітальній площині зменшується майже так само, як і у дорослих. Втрачені можливості в розвитку спритності у школярів цього віку практично дуже важко, а іноді і неможливо, на верстати в наступних класах.

На відміну від інших фізичних якостей гнучкість починає погіршуватися в силу вікових особливостей ще до початку навчання в школі. Це пояснюється тим, що відбувається окостеніння хрящових тканин і в зв'язку з цим зменшується рухливість в зчленуваннях. Тому розвитку гнучкості, як і спритності, необхідно приділяти особливу увагу в молодшому шкільному віці. Рухливість в суглобах у хлопчиків в середньому на 15-20% менше, ніж у дівчаток. Це вимагає збільшення обсягу і високої інтенсивності навантажень для хлопчиків. Отже, можна зробити висновок: молодший шкільний вік - це найбільш сприятливий час для розвитку спритності і гнучкості.

Середній шкільний вік (5-9-ті класи)

У 5-6-му класах великої різниці в рівні фізичної підготовки хлопчиків і дівчаток не спостерігається. У 11-12 років відмінності між хлопчиками і дівчатками в швидкісно-силової підготовленості найменші за період навчання в школі. Починаючи з 13 років м'язова маса помітно збільшується. Починає зростати її частка в загальній масі тіла, і до 15 років вона становить вже приблизно 33%. У підлітків 12-14 років найбільш значно змінюється сила м'язів-розгиначів тулуба, стегна і згиначів стопи. У м'язах збільшується переважно сухожильная частина, м'язова частина тежросте, але в меншій мірі. Це трохи знижує сократительную здатність м'язів, але збільшує їх витривалість. Сила зростає за рахунок збільшення діаметра м'язових волокон. Кількість м'язових веретен збільшується, особливо в тих ділянкахм'язового волокна, які зазнають найбільшого розтягнення. Це підвищує швидкість скорочень м'язи. У дівчаток приріст маси тіла і сили м'язів вдвічі менше, ніж у хлопчиків. Можна зробити висновок, що морфо-функціональні передумови цілком сприятливі для виконання силових вправ і хлопчиками, і дівчатками. Однак при дозуванні навантажень необхідно враховувати, що дівчатка вдвічі відстають в приростах сили від хлопчиків, що їм значно важче виконувати вправи, пов'язані з подолання їм маси тіла, в вісах і акцентах[15].

Різні й показники витривалості (загальної, швидкісної, силової) між хлопчиками і дівчатками, у хлопчиків вони продовжують поліпшуватися. У дівчаток же при переходівід середнього до старшого шкільного віку зростання різних показників витривалості різко сповільнюється, зупиняється або навіть погіршується, що особливо помітно для статичної силової витривалості різних груп м'язів. Наприклад, статична силова витривалість (тест «вис на зігнутих руках»), яка росла до 10-11 років, різко знижується і майже не змінюється до 13-14 років, знову різко збільшується і з 15-16 років настільки ж різко знижується до рівня 7-річних дівчаток. Такі коливання обумовлені зростанням неактивній маси тіла в період статевого дозрівання і, звичайно ж, відсутністю тренування даного типу витривалості в школі і вдома. У дівчаток статична витривалість м'язів черевного преса і згиначів стегна, оцінюється числом згинань тулуба з положення лежачи на спині, підніманням прямих ніг до кута 90 ° росте до 11-12 років, за тим ці показники поступово знижуються до рівня семирічних. Однак витривалість м'язів спини у дівчаток поступово збільшується аж до 17 років.

Даний вік продовжує залишатися сприятливим для розвитку спритності, координації рухів. Підлітки готові до розвитку більш складних проявів спритності: орієнтування в просторі, ритму і темпу руху, підвищенню м'язового почуття, оцінки часових параметрів рухових дій. До 13-15 років майже завершується формування рухового аналізатора. Підвищується роль зору в орієнтуванні в просторі. Здатність точності відтворення м'язових напруг продовжує розвиватися до 16 років і досягає майже максимуму. До 15 років поліпшується здатність учнів підтримувати постійну швидкість в складно-координованих вправах. Для поліпшення координації рухів необхідно звертати увагу на швидкий перехід від ненапруженного стану м'язів до напруженого і навпаки. Потрібно навчити в цьому віці розслабляти м'язи[16].

Статеві відмінності в рівні розвитку швидкісних здібностей незначні до 12-13-річного віку. Пізніше хлопчики починають випереджати дівчаток, особливо в показниках швидкості цілісних рухових дій. До 13-14 років стає вищекутова швидкість рухів в суглобах, в більшій мірі зростає швидкість рухів кисті, передпліччя, стопи і гомілки. До 14 років досягає максимуму частота в рухах, виконуваних без обтяження. Цілеспрямовані дії або заняття різними видами спорту позитивно позначаються на швидкісних здібностях: розвивається здатність до швидкого реагування, поліпшується швидкість одиночного скорочення.

Якщо в молодшому віці особлива увага зверталася розвитку гнучкості, то в середньому шкільному віці ставиться завдання підтримувати її на досягнутому рівні і вдосконалювати спеціальними вправами, в іншому випадку гнучкість буде регресувати. Дівчата більш схильні до розвитку гнучкості, ніж хлопчики, і їх оціночні нормативи вищі.

Старший шкільний вік (10-11-ті класи)

Велике значення для раціональної підготовки в старших класах мають облік і оцінка фізичного і психічного розвитку юнаків і дівчат. Необхідно враховувати якзагальні вікові закономірності психічного і фізичного становлення старшокласників, так і індивідуальні особливості кожного займається. У 15-16 роківзавершується статеве дозрівання, відбувається подальше наростання м'язової маси, збільшуються м'язова сила, витривалість, закінчується зрощення тазових кісток, окостеніння стопи, кисті, грудної клітини, удосконалюється координація рухів. У юнаків збільшуються зріст, окружність грудної клітини, подовжуються ноги. За показниками життєвої ємності легень, кистьовий і станової динамометрії юнаки значно випереджають дівчат. У них інтенсивно зміцнюються зв'язки, сухожилля, м'язиверхнього плечового пояса і ніг. Відзначається більший приріст маси м'язів по відношенню до маси тіла. Хоча до 15 років скелетні м'язи, суглобово-зв'язковий апарат досягають високого рівня, розвиток їх у старшокласників ще триває[27].

2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи дослідження

1. Теоретичний аналіз і узагальнення даних літературних джерел науково-методичної і спортивної літератури

2. Педагогічне спостереження

3. Методи визначення функціонального стану організму ( ЧСС, ЖЄЛ, АТ, динамометрія кисті)

4. Антропометричні виміри

5. Педагогічний експеримент

6. Методи математичної статистики

Теоретичний аналіз і узагальненняданих літературних джерелнауково-методичної і спортивної літератури

Вивчення спеціальної літератури, в діяльності науковців в даному напрямку, які на основі спеціальних досліджень і колосального досвіду випустили літературу, яка безпосередньо стосується стану питання застосування силових вправ в групі початкової підготовки, які займаються академічним веслуванням. Аналіз літератури дозволив теоретично обґрунтувати мету і задачі роботи, засоби і методи застосування фізичних якостей юних спортсменів, які займаються веслуванням.

Педагогічне спостереження

Даний метод використовувався у нашій роботі для вивчення методики розвитку комплексушвидкісно-силових вправ для спортсменів 11-12 років, якізаймаються академічним веслуванням. Педагогічне спостереження дозволяє оцінити вплив пропонованої методики на зміцнення здоров'я, підвищення фізичної і функціональної підготовленості.

Методи визначення функціонального стану організму ( ЧСС, ЖЄЛ, АТ, динамометрія кисті)

1. Частота серцевих скорочень у спокої. Визначалася за допомогою електричного тонометру ( MODELMF-39). Цей показник виміряється за 10 сек. до і після заняття, а також 7 разів у процесі заняття, в різних його частинах[].

2. Життєва ємкість легень (ЖЄЛ). Вимірялася ЖЄЛ за допомогою спеціального приладу повітряного спірометра. ЖЄЛ виражається в кубічних сантиметрах. Робиться максимальний вдих і потім поступово повітря видихається через мундштук у спірометр. Вимір виробляються 2-3, враховується максимальний показник[16].

3. Артеріальний тиск (АТ). АТ вимірювався за допомогою електричного тонометру (MODELMF-39). Проводилося 2-3 виміри і записувалися останні стійкі удари[27].

4. Кистьова динамометрія. Сила м'язів - згиначів кисті ( правої і лівої руки) визначалася за допомогою дитячого ручного динамометра, розрахованого на 30 кг. При вимірах рука повинна знаходитися у витягнутому і піднятому до рівня пліч положенні ( убік). Виконується дві спроби, фіксується кращий результат [14].

Антропометричні виміри

1. Довжина тіла. Довжина тіла вимірялася ростоміром. При вимірі довжини тіла дитина повинна стояти сумирно, злегка випнувши грудь і втягнувши живіт, опустивши руки по швах, п'яти разом, носки нарізно, стосуватисястійки ростоміра п'ятами, сідницями і між лопатковою областю, голову тримати так, щоб верхній край козелка вуха і нижній край очниці знаходилися на одній горизонтальній площині [19].

2. Маса тіла. Маса тіла вимірялася на підоймових без гирних вагах з розподілом не менш 2 мм, що відповідають масі 50 гр. Перед початком зважування ваги встановлюють точно горизонтально, що перевіряється за положенням вертикального схилу. Під час зважування дитина повинна стояти на середині площадки ваг [20].

3. Окружність грудної клітки (ОГК). ОГК вимірялася сантиметровою стрічкою у стані спокою. ОГК на вдиху і видиху визначалася при максимальному видиху дитини. Стрічку прикласти по краях лопаток і під лінію сосків [19].

Методи математичної статистики

Обробка результатів вироблялася на персональному комп'ютері ЕОМ з використанням програми « ExcelforWindows». Результати були оброблені способом варіативної статистики з обчисленням середньоарифметичного [Х], більш повну характеристику ступеня розмаїтості варіантів ми одержали за допомогою середньоквадратичного відхилення [34].

2.2 Організація досліджень

Дослідження проводилося на базі ДВУФК м. Дніпро. Група досліджуваних складаласяіз 10 дітей 11-12 років, які займаються академічним веслуванням. Для проведення даного дослідження юні спортсмени були розділені на 2 групи по 5 чоловік у кожній. Юні спортсмени експериментальної групи займалися запропонованою нами методикою, а контрольної - за загальноприйнятою методикою. Тренувальні заняття проводилися 3 рази на тиждень по 1 години.

Експериментальне дослідження складалося з декількох етапів, кожний з яких мав свої особливості.

На першому етапі нами був проведений теоретичний аналіз і узагальнення даних літературних джерел науково-методичної і спортивної літератури на тему: застосування швидкісно-силових вправ в групі початкової підготовки в підготовчому періоді.

На другому етапі ми визначили рівень фізичного розвитку, функціональної і фізичної підготовленості спортсменів. Інформацією даних про фізичний розвиток юних спортсменів були дані антропометричних вимірів: ріст, маса тіла, ОГК у спокої, і ряду функціональних проб: ЧСС (хв.), ЖЄЛ (літри), АТ, динамометрія кисті (правої, лівої).

На третьому етапі дослідження нами був розроблений комплекс вправ, спрямований на розвиток швидкісно-силових здібностей для оптимізації навчально-тренувального процесу в групі початкової підготовки, які займаються академічним веслуванням і проведений педагогічний експеримент. На початку і в кінці педагогічного експерименту були проведенні тестування досліджуваних факторів з метою виявлення ефективності розробленої методики.

На четвертому етапі нами було проведено порівняльний аналіз результатів тестування, для визначення ефективності розробленої методики, проведений опис результатів дослідження, висновки і практичні результати.

2.3 Педагогічний експеримент

Педагогічний експеримент проводився для оцінки ефективності пропонованої методики розвитку комплексу швидкісно-силових вправ для юних спортсменів 11-12 років, які займаються веслуванням.

Педагогічному експерименту відводиться важливе місце у вивченні нових педагогічних факторів так як він за своїм напрямком призначений вирішувати у крайньому випадку два основних завдання: перевірити гіпотезу про ефективний вплив занять веслуванням. Отримання даних, що характеризують ефективність впровадження розробленої методики.

У вересні 2015р. було проведене тестування, за результатами яких визначився рівень фізичної підготовленості досліджуваних. Фізичну підготовленість і технічну підготовленість спортсменів вимірювали за допомогою тестів, які прийняті в педагогічній практиці. У комплекс використовуваних тестів увійшли - біг 60м, веслувальний ергометр «Concept», стрибок у довжину, вистрибування вгору за 30с.

Жовтень 2015р. - березень 2016р. була розроблена методика, спрямована на розвиток швидкісно-силових здібностей для оптимізації тренувальних занять спортсменів 11- 12 років, які займаються академічним веслуванням.У комплекс були включені вправи, спрямовані на розвиток і удосконалення швидкісно-силових здібностей, сили і швидкості. У залежності від поставлених задач і типи тренувальних занять, комплекс застосовувався у підготовчій чи у основній частині. На кожнім занятті комплекс вправ чергувався вибірково. Тренувальні заняття проводилися 3 рази на тиждень по 1,5 години.

У заняттях з обтяженнями необхідно постійно чергувати силові вправи з вправами на розслаблення і гнучкість, виконуючи їх між підходами і серіями підходів. Дуже важливо ретельно дотримувати методичні рекомендації застосування цих вправ.

КОМПЛЕКС №1 (додаток)

Комплекс №1 являє собою різноманітні вправи, спрямовані на розвиток і зміцнення сили м'язів рук і спрямовані на підготовку спортсменів, які займаються академічним веслуванням.

КОМПЛЕКС №2 ( додаток)

Комплекс №2 розроблений для розвитку швидкісних здібностей. Складається він з 6 вправ, що носять швидкісний-силовий характер для підготовки спортсменів які займаються академічним веслуванням.

КОМПЛЕКС №3 ( додаток)

Комплекс №3 містить у собі 8 вправ стрибкового характеру, вони спрямовані на розвиток вибухової сили і спрямовані на підготовку спортсменів які займаються академічним веслуванням. Кожна з вправ розділена на підходи, виконувати відповідно до дозування представленому у комплексі.

На третьому етапі для визначення ефективності розробленої методики було проведено повторне тестування.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ І ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Застосування комплексу швидкісно-силових вправ для спортсменів 11-12 років, що займаються академічним веслуванням

За даними науково-дослідної літератури [16,23,35] силові вправи є ведучими для досягнення високих спортивних результатів у багатьох видах спорту. Інтенсивна робота, яка ведеться у цій області багатьма авторами, дозволяє виявити невідомі раніше закономірності і фактори, що обумовлюють розвиток силових здібностей.

Швидкісно-силові вправи як специфічні засоби не тільки впливають у сенситивні удосконалення сили, але і формую раціональну конституцію тіла спортсменів, зміцнює опорно-руховий апарат, розвиваючи серцево-судинну і дихальну систему, сприяють відновленню техніки.

Стартову швидкість веслярів було охарактеризовано показниками бігу на 60 м з високого старту, в експериментальній групі вони склали 10.84±0.3, а в контрольній10.74±0.2.

Результати стрибків у довжину з місця в експериментальній групі вони склали, 2.03±0.6, а в контрольній 2.16±0.4. Для визначення силових показників вистрибування верхи за 30 секунд, виходячи з цього, ми одержали наступні результати: в експериментальній групі вони склали 21.2±0.6, а в контрольній 29.8±0.2.

Визначивши розвиток швидкісно-силових якостей (веслування на ергометрі «Concept2» ), ми одержали показники: у експериментальній групі 0.47±0.1, а у контрольній 0.41±0.2.

Таблиця 3.1

Показники фізичної підготовленості спортсменів 11-12 років експериментальної і контрольної групи (до експерименту)

Тести	Статистичні характерис-тики	Експериментальна група (n=5)	Контрольна група (n=5)
Біг 60м з високого старту, с	x±m	10.77±0.2	10.84±0.3
	у	0.305	0.241
	P	>0.05
Стрибок у довжину з місця, м	x±m	2.03±0.6	2.16±0.4
	у	0.123	0.096
	P	>0.05
Вистрибування в гору за 30 секунд, к-сть	x±m	21.2±0.6	29.8±0.2
	у	0.702	0.924
	P	>0.05
Веслування на ергометрі «Concept2»	x±m	0.47±0.1	0.41±0.2
	у	0.021	0.023
	P	>0.05

Для одержання даних про фізичний розвиток і функціональну підготовленість спортсменів 11-12 років були визначені найважливіші параметри людського тіла, такі як довжина, маса тіла, окружність грудної клітини у спокої, ряду функціональних проб: АТ, ЧСС у спокої,ЖЄЛ, динамометрія кисті (правою, лівою).

При порівнянні показників довжини тіла спортсменів експериментальної (1.71±1.19) і контрольної груп (1.714±1.10), а також маси тіла експериментальної (64.1±2.2) контрольної груп(66.9±3.5) значних відмінностей не спостерігалося. При дослідженні фізичного розвитку був виявлений показник окружності грудної клітки (ОГК), що дає представлення про розвиток апарату зовнішнього подиху.

Таблиця 3.2

Рівень фізичного розвитку спортсменів 13-15 років років експериментальної і контрольної групи ( до експерименту)

Показники	Статистичні характерис-тики	Експериментальна група (n=5)	Контрольна група (n=5)
Довжина тіла, см	x±m	1.71±1.19	1.714±1.10
	у	0.027	0.021
	P	>0.05
Маса тіла, кг	x±m	64.1±2.2	66.9±3.5
	у	5.105	4.595
	P	>0.05
ОГК,см	Пауза	x±m	74.37±1.10	74.46±0.62
		P	>0.05
	Вдих	x±m	75.63±1.13	75.68±0.64
		P	>0.05
	Видих	x±m	73.37±1.10	73.46±0.62
		P	>0.05

Показник ОГК у стані паузи розташовуються значно ближче до видиху, чим до вдиху. Важливо відзначити що при вдиху в спортсменів експериментальної і контрольної групи ОГК збільшується усього на 1 см. Результати первинного дослідження показників довжини маси тіла й ОГК спортсменів 11-12 років експериментальної і контрольної групи представлені у таблиці 3.1. Вимір життєвої ємкості легень (ЖЄЛ) грає велике значення в оцінці функції зовнішнього подиху і фізичного розвитку спортсменів. Величина ЖЄЛ служить прямим показником функціональних можливостей системи зовнішнього подиху і непрямим показником максимальної площі дихальної поверхні легень. Важливо відзначити, що у спортсменів контрольної групи(1.82±0.05) показники ЖЄЛ перевищував не на багато показників спортсменів експериментальної групи (1.76±0.04).

Частота серцевих скорочень веслярів експериментальну групи (87.36±0.14) у стані спокою перевищувала величини веслярів контролю групи (85.26±0.15).

Слід визначити що порівнюючи результати проведеного виміру АТ при первинному обстеженні між експериментальної (114.00±0.91) і контрольної (113.57) групами статичної різниці не виявлено.

Показники динамометрія кисті у експериментальної(32.4±0.7 і 27.6±0.7) і у контрольної (29.1±0.6 і 24.6±0.6 ) групи, великої різниці не виявили.

Нижче у таблиці 3.3 представлені отримані дані ЖЄЛ, ЧСС, АТ, динамометрія кисті. За допомогою серії тестів для розвитку швидкості, вибухової сили, тесту визначального силових показників м'язів рук, ми одержали результати фізичної підготовленості спортсменів 11-12 років які займаються веслуванням.

Таблиця 3.3.

Рівень функціональної підготовленості спортсменів 11-12 років експериментальної і контрольної групи (до експерименту)

Показники	Статистичні характерис-тики	Експериментальна група (n=5)	Контрольна група (n=5)
АТ, мл.рт.ст.	x±m	114.00±0.91	113.57±0.92
	у	4.98	4.88
	P	>0.05
ЧСС у спокої, уд/хв.	x±m	86.24±0.14	85.26±0.16
	у	0.77	0.83
	P	>0.05
ЖЄЛ,л	x±m	1.76±0.04	1.86±0.05
	у	0.21	0.27
	P	>0.05
Динамометрія кисті, кг.	права x±m	32.4±0.7	29.1±0.6
	у	0.49	0.38
	P	>0.05
	ліва x±m	27.6±0.7	24.6±0.6
	у	0.51	0.49
	P	>0.05

Дані фізичної підготовленості представлені у таблиці 3.3. 

За даними, що представлені у таблицях 3.1; 3.2; 3.3, можна судити про те, що вивчені показники експериментальної і контрольної групи при первинному обстеженні не мали статистичної різниці.

3.2 Вплив швидкісно-силових якостей на підготовку юних спортсменів

У даному підрозділі приведені результати аналізу ефективності розробленої нами методики, що застосовувалася під час проведення тренувальних занять протягом року. Динаміка показників на початку і наприкінці експерименту була розглянута на досліджуваних двох груп (експериментальна, контрольна).

Аналіз досліджуваних показників фізичного розвитку, проведений до і після запропонованої методики свідчать про те, що майже в усіх показниках в експериментальній і контрольній групах були виявлені позитивні зміни. Показники довжини тіла в експериментальній групі 1.74±1.07, контрольній групі 1.72±0.98, результати після педагогічного експерименту були поліпшені, відповідно на 2.8 см і 1.4 см, що склало в процентному співвідношенні 1.86% і 1.61%. Показники маси тіла в експериментальній групі 66.28±1.29, контрольній групи 67.88±0.97, результати після педагогічного експерименту були поліпшені відповідно на 1.7 кг і 1.5 кг, що склало в процентному співвідношенні 4.07% і 3.97%, відповідно.

При порівняні результатів дослідження до і після педагогічного експерименту можна виділити визначену тенденцію до підвищення швидкості вдиху і видиху спортсменів експериментальної групи. Показники окружності грудної клітки при вдиху склав в експериментальній групі 80.97±1.13, в контрольній 80.64±0.63, результати після експерименту були поліпшені, відповідно на 5.34 і 4.96 см, ці результати підвищилися на 7.06% і 6.55%, відповідно.

Результати оцінки фізичного розвитку досліджуваних експериментальної і контрольної групи після педагогічного експерименту приведені у таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Рівень фізичного розвитку спортсменів 11-12 років експериментальної і контрольної групи (після експерименту)

Показники	Статичні характеристики	Експериментальна група (n=5)	Контрольна група (n=5)
Довжина тіла, см	x±m	1.74±1.07	1.72±0.98
	у	0.024	0.016
Маса тіла,кг	x±m	66.28±1.29	67.88±0.97
	у	4.5	5.3
ОГК,см	Пауза	x±m	74.80±1.12	75.25±0.59
	Вдих		80.97±1.13	80.64±0.63
	Видих		72.80±1.13	73.32±0.59

Відбулися значні зміни в показниках функціональної підготовленості у спортсменів 11-12 років, які займаються академічним веслуванням.

Під впливом занять за запропонованою методикою розвитку швидкісно-силових здібностей виявлене зниження ЧСС у спортсменів експериментальної (77.60±.14) і контрольної (79.90±0.13) групи, результати після експерименту були поліпшені, відповідно на 9,76 уд/хв. і 5.36 уд/хв., що склало в процентному співвідношенні 11.1% і 6.28% відповідно.

Змінилися також показники артеріального тиску в експериментальній групі вони склали 105.70±1.14, у контрольній 109.60±1.08, в результаті після педагогічного експерименту були поліпшені, відповідно на 8.3 і 3.97, що склало в процентному співвідношенні 7.28% і 3.49%, відповідно.

Важливі відмінності в показниках ЖЄЛ у спортсменів експериментальної (2.53±0.04) і контрольної (2.50±0.05) групи не були відзначені, результати після педагогічного експерименту були поліпшені, відповідно на 0.77 л і 0.64 л, що склало в процентному співвідношенні 43.7% і 34.4% , відповідно.

Результати дослідження свідчать про те, що показники динамометрії кисті в експериментальній групі склала 38.2±0.6 і 32.2±0.6, а в контрольній - 31.5±0.6 і 26.8±0.5, показники після експерименту були поліпшені, відповідно на 5.8кг; 4.6 кг і 2.4 кг; 2.2 кг, що склало в процентному співвідношенні 17.9%; 16.6% і 8.2%; 8.9%, відповідно.

Показники функціональної підготовленості досліджуваних експериментальної і контрольної групи після експерименту приведені у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Рівень функціональної підготовленості спортсменів 11-12 років експериментальної і контрольної групи ( після експерименту)

Показники	Статистичні характеристики	Експериментальна група (n=5)	Контрольна група (n=5)
АТ мл.рт.ст.	x±m	105.70±1.14	109.60±1.08
	у	3.71	3.28
	P	>0.05
ЧСС у спокої, уд./хв.	x±m	77.60±0.14	79.90±0.13
	у	0.61	0.74
	P	>0.05
ЖЄЛ, л	x±m	2.53±0.04	2.50±0.05
	у	0.33	0.3
	P	>0.05
Динамометрія кисті, кг	права x±m	38.2±0.6	31.5±0.6
	у	0.41	0.37
	ліва x±m	32.2±0.6	26.8±0.5
	у	0.49	0.46
	P	>0.05

Оцінка фізичної підготовленості досліджуваних експериментальної і контрольної групи після педагогічного експерименту приведені у таблиці 3.3.

Результати досліджень свідчать про те, що у тесті біг 60 м з високого старту спортсмени експериментальної групипоказали9.88±0.2, а в контрольної 10.57±0.3, ці показники були поліпшені на 0.89 с і 0.27 с, що склало в процентному співвідношенні 9.7% і 1.23%, відповідно.

Таблиця 3.3

Показники фізичної підготовленості спортсменів 11-12 років експериментальної і контрольної групи ( після експерименту)

Тести	Статистичні характеристики	Експериментальна група (n=5)	Контрольна група (n=5)
Біг 60 м. с високого старту, с	x±m	9.88±0.2	10.57±0.3
	у	0.268	0.148
	P	>0.05
Стрибки у довжину з місця, м	x±m	2.22±0.11	2.19±0.8
	у	0.21	0.2
	P	>0.05
Вистрибування в гору за 30 секунд, к-сть	x±m	33.8±0.8	32.2±0.5
	у	1.65	0.9
	P	>0.05
Веслування на ергометрі «Concept2»	x±m	0.38±0.2	0.40±0.3
	у	0.028	0.011
	P	>0.05

 Стрибки у довжину з місця експериментальної групи склали2.22±0.11, контрольної2.19±0.8, ці показники були поліпшені на 0.19 см і 0.03 см, що склало в процентному співвідношенні 1.71% і 0.69%, відповідно.

Змінилися також показники тесту вистрибування в гору за 30 с в експериментальній групі склали 33.8±0.8, а в контрольної 32.2±0.5, після педагогічного експерименту вони були поліпшені на 12.6 і 2.4, що склало в процентному співвідношенні 9.45% і 1.36%, відповідно.

На початку педагогічного експерименту досліджувані показники складали у експериментальній групі

Веслування на ергометрі «Concept2» експериментальної групи склали 0.38±0.2, контрольної 0.40±0.3, ці показники були поліпшені на 0.09 і 0.01, що склало в процентному співвідношенні 3.8% і 0.76%, відповідно.

Аналіз отриманих нами даних про фізичний розвиток, функціональну і фізичну підготовленість дає можливість стверджувати, що регулярні заняття академічним веслуванням по запропонованій нами методиці вплинули на ріст цих показників.

Запропонована система розвитку швидкісно-силових здібностей, що включала в себе 3 комплекси спеціально-підібраних вправ, спрямованих на розвиток сили і швидкісних здібностей у спортсменів 11-12 років, які займаються академічним веслуванням з урахуванням індивідуальних особливостей, рівня фізичного розвитку, функціонального стану і фізичної підготовленості, позитивно вплинула на ефективність навчально-тренувального процесу і підвищення швидкісно-силової підготовки спортсменів.

ВИСНОВКИ

1) Аналіз спеціальної літератури дозволив виявити ефективні шляхи удосконалення методики розвитку швидкісно-силових здібностей спортсменів 11- 12 років, які займаються академічне веслування і визначення основних методів розвитку швидкісно-силових якостей веслувальників.

2) Використання запропонованої нами методики, що містила в собі комплекси вправ спрямованих на розвиток швидкісно-силових здібностей дозволило оптимізувати навчально-тренувальний процес, а також визначити напрямки вдосконалення фізичних якостей, що можуть забезпечувати результативність у змагальній діяльності.

3) Використання експериментальної методики в навчально-тренувальному процесі сприяли підвищенню рівня технічної та фізичної підготовленості спортсменів експериментальної і контрольної груп, відповідно:

Біг 60 метрів з високого старту -1.71% і 0.69%,; Стрибок у довжину з місця -9.45% і 1.36%; вистрибування вгору за 30 секунд -9.45% і 1.36%; веслування на тренажері - 3.8% і 0.76%.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бальсевич В. К. Новые теоретические подходы к изучению возможностей человека в спорте / В. К. Бальсевич, М. П. Шестаков // Теория и практика физ. культуры. 2008. № 5. С. 57.

2. Безруких М.М., Сонькин В.Д., Фарбер Д.А. Вікова фізіологія (фізиологии розвитку дитини). - М .: Академія 2009.

3. Бондарчук А.П. Періодизація спортивного тренування. - К .: 2000. - 568 с.

4. Булгакова Н. Ж. Спортивні здібності: діагностика і формування / Н. Ж. Булгакова // Теорія і практика фіз. культури. 2009. № 9. С. 49-51.

5. Верхошанский, Ю.В. Основи спеціальної силової підготовки в спорті [Текст] / Ю.В. Верхошанский. - 3-е изд. - М .: Радянський спорт, 2013. - 216 с.

6. Веслувальний спорт: [підручник для студентів вищих. пед. навч. закладів] / Михайлова Т.В., Комаров А.Ф., Долгов Е.В, Епіщев І.С. - М .: Видавничий центр "Академія", 2006. - 400 с.

7. Веслування академічне. Навчальна програма для дитячо-юнацьких спортивних шкіл, спеціалізованих дитячо-юнацьких шкіл олімпійського резерву, шкіл вищої спортивної майстерності та спеціалізованих навчальних закладів спортивного профілю. - Киів: Літера, 2011. - 116с.

8. Волков Л. В. Загальна обдарованість: структура і критерії оцінки в системі спортивного відбору (хлопчики) / Л. В. Волков // Здоров'я і освіта: проблеми та перспективи / Теорія і практика фіз. виховання: спец. вип.: за мат...