Виховання гнучкості в дітей молодшого шкільного віку

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Виховання гнучкості в дітей молодшого шкільного віку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Основи розвитку гнучкості

1.1 Вікові аспекти виховання гнучкості

1.2 Загальна характеристика гнучкості й рухливості суглобів

1.3 Методи виховання гнучкості

Розділ 2. Мета, завдання та методи дослідження

2.1 Мета та завдання дослідження

2.2 Методи дослідження

2.3 Організація дослідження

Розділ 3. Аналіз розвитку гнучкості

3.1 Аналіз розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку

3.2 Основи експериментальної програми з розвитку гнучкості

3.3 Перевірка ефективності розвитку гнучкості

Висновки

Список літератури

Вступ

Відомо, що гнучкість важлива при виконанні багатьох рухових дій у трудовій і військовій діяльності, а також у побуті. Багаточисленні дослідження підтверджують необхідність розвитку рухливості високого рівня в суглобах для оволодіння технікою рухових дій різних видів спорту (гімнастика, синхронне плавання, стрибки й ін.). Рівень гнучкості обумовлює також розвиток швидкості, координаційних здібностей, сили. Важко переоцінити значення рухливості в суглобах у випадках порушення постави, при корекції плоскостопості, після спортивних і побутових травм і т.ін.

Вправи на гнучкість можна легко й з успіхом, самостійно й регулярно виконувати в домашніх умовах. Особливо вправи стоячи для поліпшення рухливості в суглобах у комбінації із силовими вправами. Вправи на гнучкість розглядаються фахівцями як одне з важливих засобів оздоровлення, формування правильної постави, гармонічного фізичного розвитку. Будь-який рух людини виконується завдяки рухливості в суглобах. У деяких суглобах, а саме плечовому, тазостегновому спостерігається велика рухливість, в інших (колінному лучезап`ястному, гомілковостопному) амплітуда рухів обмежена формою суглоба й зв'язковим апаратом. Звичайно людина рідко використовує всю свою максимальну рухливість і обмежується якою-небудь частиною від наявної максимальної амплітуди руху в суглобі.

Однак, недостатня рухливість у суглобах обмежує рівень прояву сили, негативно впливає на швидкісні й координаційні здатності, знижує економічність роботи й часто є причиною ушкодження зв'язок і м'язів. При деяких рухах гнучкість людини відіграє основну роль. Але, на жаль, багато учнів і педагоги у своїй фізкультурній і спортивній діяльності недооцінюють значення гнучкості. Разом з тим, виховання гнучкості має особливе значення в цілому для виховання рухових якостей і фізичного стану людини, тому, що це обмежене досить твердими віковими рамками. Таким чином, виховання гнучкості залишається однією з актуальних проблем фізичної культури й спорту [7].

Розділ 1. Основи розвитку гнучкості

1.1 Вікові аспекти виховання гнучкості

Рухливість у суглобах розвивається нерівномірно в різні вікові періоди. У дітей молодшого й середнього шкільного віку активна рухливість у суглобах збільшується, а надалі вона зменшується. Обсяг пасивної рухливості в суглобах також з віком зменшується. Причому, чим більше вік, тем менше різниця між активною й пасивною рухливістю в суглобах. Це пояснюється поступовим погіршенням еластичності м'язово-зв'язкового апарата, міжхребетних дисків і іншими морфологічними змінами. Таким чином, вікові особливості суглобів необхідно брати до уваги в процесі розвитку гнучкості [4].

Спеціальний вплив фізичних вправ на рухливість у суглобах повинен бути погоджений із природнім ходом вікового розвитку організму. По мірі розвитку організму гнучкість також змінюється нерівномірно. Так, рухливість хребта при розгинанні помітно підвищується в хлопчиків з 7 до 14 років, а в дівчат з 7 до 12 років, у більш старшому віці приріст гнучкості знижується. Рухливість хребта при згинанні значно зростає в хлопчиків 7-10 років, а потім в 11-13 років зменшується. Високі показники гнучкості відзначаються у хлопчиків в 15 років, а у дівчат в 14 років, при активних рухах гнучкість трохи менше, ніж при пасивних.

У суглобах плечового поясу рухливість при згинаючих і розгинаючих рухах збільшується до 12-13 років, найбільш високі результати мають місце в 9-10 років. У тазостегновому суглобі ріст рухливості найбільший від 7 до 10 років, у наступні роки приріст гнучкості уповільнюється й до 13-14 років наближається до показників дорослих. В осіб різного віку між гнучкістю й силою м?язів існує негативний взаємозв?язок - зі збільшенням у результаті тренування сили м?язів, як правило, зменшується рухливість у суглобах [6].

В той же час, на рівень розвитку гнучкості впливають спадкоємні фактори й фактори середовища. При проведенні досліджень Хольцингера були отримані високі коефіцієнти спадковості, зокрема, для тазостегнових суглобів, хребетного стовпа й плечових суглобів, коефіцієнт спадковості Хольцингера рівний відповідно 0,700; 0,841; 0,906. Тому рівень гнучкості в суглобах людини обумовлений переважно спадкоємними факторами (даний висновок вимагає додаткових досліджень і аналізу).

Протягом життя людини значно змінюється величина суглобних поверхонь, еластичність м'язово-зв'язкового апарата, міжхребетних дисків, суглобних сумок. Природно тому, що й величина рухливості в суглобах у різному віці неоднакова [4].

Отже, можна констатувати, що молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для розвитку фізичних здібностей у тому числі:швидкісних та координаційних. Такі особливості організму дають змогу довгостроково виконувати циклічні дії в режимах помірної й великої інтенсивності) [19].

1.2 Загальна характеристика гнучкості й рухливості суглобів

При дослідженні цього питання, слід розрізняти поняття «гнучкість» і «рухливість», оскільки вони не ідентичні й між ними є істотні відмінності. Матвєєв Л.П. [29] дає наступне формулювання: « Під гнучкістю розуміються морфологічні й функціональні властивості опорно-рухового апарата, що визначають амплітуду різних рухів спортсмена». Рухливість у суглобах є необхідною основою ефективного технічного вдосконалювання. При недостатній гнучкості різко ускладнюється й уповільнюється процес освоєння рухових навичок, а деякі з них (часто вузлові компоненти - техніки виконання змагальних вправ) не можуть бути взагалі освоєні. Недостатня рухливість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, приводить до погіршення внутрішньом'язової й між м'язової координації, зниженню економічної роботи часто є причиною ушкодження м'язів і зв'язок.

Одне з визначень гнучкості ? це здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою, та є однією з найважливіших фізичних якостей спортсмена [38]. Ця якість визначається розвитком рухливості в суглобах. Терміном «гнучкість» доцільніше користуватися в тих випадках, коли мова йде про сумарну рухливість у суглобах усього тіла. Стосовно ж до окремих суглобів вірніше говорити «рухливість» (а не гнучкість), наприклад «рухливість у плечових, тазостегнових або гомілковостопних суглобах». Гарна гнучкість забезпечує свободу, швидкість і економічність рухів, збільшує шлях ефективного додатка зусиль при виконанні фізичних вправ [29].

Прояв гнучкості залежить від ряду факторів. У спеціальній літературі виділяють анатомічну (кісткову) рухливість, яка є головним чинником, що обумовлюють рухливість суглобів. Анатомічна рухливість визначається шляхом теоретичних обчислень. Для цього визначають величину суглобної поверхні за допомогою рентгенограми, а потім, віднімаючи з кута більшої кривизни кут меншої кривизни, визначають межі можливої рухливості в суглобі. Анатомічна рухливість відносно постійна й вона дає картину можливої амплітуди рухів. Обмежниками рухів є кості. Форма костей багато в чому визначає напрямок і розмах рух у суглобі (згинання, розгинання, відведення, приведення, супінація, пронація, обертання) [40].

Активна рухливість обумовлена силою м'язових груп, що оточують суглоб, їх здатністю робити рухи в суглобах за рахунок власних зусиль. Активна гнучкість залежить від сили м'язів, що роблять рух у даному суглобі. Пасивна рухливість відповідає анатомічній будові суглоба й визначається величиною можливого руху в суглобі під дією зовнішніх сил. Відповідно до цього розрізняють і методи розвитку гнучкості. При пасивній гнучкості амплітуда рухів у суглобі більше, ніж при активній [25].

Активна гнучкість розвивається наступними засобами:

1) вправами, у яких рухи в суглобах доводять до межі за рахунок тяги власних м?язів;

2) вправами, у яких рухи в суглобах доводять до межі за рахунок створення певної сили інерції [51].

Приклад: махи ногами, махи ногами з тяжелями, комбінація махів ногами з тяжелями й махів ногами без них.

Пасивна гнучкість розвивається вправами, у яких для збільшення гнучкості додається зовнішня сила: вага, сила, вага різних предметів і снарядів. Ці сили можуть прикладатися короткочасно, але з більшою частотою або довгостроково, з поступовим доведенням руху до максимальної амплітуди. Хоча останній спосіб виконання вправ ефективний, він застосовується трохи рідше у зв?язку з тим, що тривале втримання м'язів у розтягнутому стані викликає неприємні відчуття. Вправи на розтягування м'язів і зв'язок слід виконувати, можливо, частіше, особливо в підлітковому і юнацькому віці, коли гнучкість знижується.

Рекомендується виконувати вправи для розвитку гнучкості в підготовчій і заключної частинах кожного уроку [13]. Крім пасивної й активної форм, гнучкість можна підрозділити на загальну й спеціальну види [30].

Під загальною гнучкістю мають на увазі рухливість у суглобах, необхідну для збереження гарної постави, легкості й плавності рухів. Спеціальна гнучкість ? необхідний рівень рухливості, яка забезпечує повноцінне володіння технічними діями спортсмена. Спеціальна гнучкість ? здатність успішно (результативно) виконувати дії з мінімальною амплітудою [30]. Більша амплітуда руху в суглобах дозволяє спортсмену виконувати більш широкий арсенал прийомів. Виконання вправ із великою амплітудою робить їх більш ефективними й результативними.

Відомо, що у звичайній і навіть спортивній діяльності анатомічно можлива рухливість використовується на 80-90 %, і завжди зберігається запас гнучкості, який можна використовувати [37]. Гнучкість обумовлена центрально-нервовою регуляцією тонусу м'язів, а також напругою м?язів - антагоністів. Резерв гнучкості ж обумовлений крім цього - в?язкістю м'язової тканини й еластичністю зв'язково-сухожильного апарата. Це означає, що прояв гнучкості залежить від здатності довільно розслаблювати й напружувати м'язи, які здійснюють рух, тобто від ступеня вдосконалювання міжм`язової координації [28].

На гнучкість суттєво впливають зовнішні умови: [31].

Час доби (ранком гнучкість менше, ніж удень і ввечері);

Температура повітря ( при 20 ? 30 ° С гнучкість вище, ніж при 5 ? 10° С);

Наявність розминки у плані заняття (після розминки тривалістю 20 хвилин гнучкість вище, ніж до розминки)

Розігріте тіло (рухливість у суглобах збільшується після 10 хвилин знаходження в теплій ванні при температурі води +40° С або після 10 хвилин знаходження у сауні)

Істотні труднощі можуть виникнути, якщо розбудовувати гнучкість за рахунок зміни будови суглоба. Звичайно суглоби мають однакову побудову у всіх людей. Але відомо, що рухливість у суглобах у дітей більше, ніж у дорослих. Якщо давати вправи з більшою амплітудою руху з дитячого віку, то більша рухливість зберігається й у зрілому віці. У цьому випадку суглобна голівка кістки більше покрита хрящем.

У дорослих, що мають меншу гнучкість, рухливість голівки поверхні суглоба обмежена. Наявність ковзної поверхні на суглобних голівках костей дозволяє їм рухатися з більшою амплітудою. У результаті виконання вправ з більшою амплітудою ця поверхня може трохи збільшуватися. Амплітуда рухів у суглобах найчастіше обмежується тим, що м'яза-антагоністи і їх сухожилля мають недостатню еластичність. Для того щоб побільшати амплітуду рухів, необхідно за допомогою вправ привести м'яза в такий стан, щоб вони розтягувалися до необхідної величини. Вправи для розтягування м'язів слід давати тоді, коли м'язи більш еластичні. Еластичність м'язів підвищується з збільшенням їх температури. Отже, вправи на гнучкість слід давати після розігрівання, що досягається виконанням фізичних вправ з порівняно великим навантаженням [6].

Такий самий ефект можна одержати у сауні. Поява поту говорить про те, що досягнутий стан, є найбільш сприятливим для виконання вправ, пов'язаних з розтягуванням м'язів. У той же час слід мати на увазі, що виконання вправ з великою амплітудою в стані, коли м'язи менш еластичні, може привести до травми, навіть якщо вправа виконана зі звичної для цього стану амплітудою. У результаті збільшення сили м'язів розтягти їх виявляється сутужніше, що, в остаточному підсумку, позначається на спортивних результатах. Краще вправи для розтягування м'язів починати з неграничної амплітуди й поступово її збільшувати до межі [47].

Рухи, котрі виконуються людиною, здійснюються за допомогою рухливих з'єднань кісток і суглобів. Ці з'єднання складаються із суглобної сумки. Усередині суглобної сумки перебуває суглобна порожнина, а в ній особлива рідина, яка охороняє від тертя суглобні поверхні кісток. Крім того, ці поверхні покриті гладким гиалиновим хрящем, що також зменшує тертя в суглобі [24].

Усі рухи в суглобах - обертальні [4]. Віссю обертання вважають лінію, навколо якої відбувається даний обертовий рух. При цьому зчленовані кістки рухаються в площині, перпендикулярній осі обертання. Осі, що перетинаються в одній крапці й перпендикулярні один одному, називають головними.

Розрізняють три головні осі обертання в суглобах:

передньо-задню, навколо якої відбувається відведення й приведення у фронтальній площині;

поперечну, навколо якої відбувається згинання й розгинання в сагитальній площині;

вертикальну, навколо якої відбувається обертання усередину й назовні [4].

Крім цих рухів у суглобі можливі кругові рухи. Характер рухів у суглобах залежить від форми суглобних поверхонь. Більшість кулястих і горіхоподібних суглобів (плечовий, тазостегновий і ін.) має три осі обертання. Навколо двох осей здійснюється обертання в яйцеподібних, еліпсообразниих і сідлоподібних суглобах (лучезап`ястный, зап'ястно-п'ястковий, суглоб великого пальця кисті й ін.); тільки одну вісь мають блокоподібні й циліндричні суглоби (колінний, плечелоктевий, лучелоктевий, міжфалангові суглоби стопи й ін.) [11].

Амплітуда рухів у суглобах визначається роботою гальмових апаратів: зв'язкового; м'язового; кісткового. Якби рух не гальмувався, то воно тривало б нескінченно в одному напрямку, навіть при мінімальній величині сил, що рухаються, амплітуда руху була б безмежною. Кісткове й зв'язкове гальмування обумовлюється різницею в довжині суглобних поверхонь і розмірами кісткових виступів; а також пасивним опором зв'язувань, що розтягуються, і сумки суглоба. М'язове гальмування здійснюється м'язами, розташованими з боку, протилежного напрямку руху.

У випадку пасивного руху слід розрізняти гальмо й обмежник руху, гальмом у такому русі є м'язи, зв'язковий апарат і інші м'які тканини, а обмежником - кістки.

У звичайних умовах люди використовують лише порівняно невелику частину анатомічної (граничної) рухливості й постійно зберігають величезний резерв пасивної рухливості, який може бути використаний у будь-який момент. Навіть під час занять такими видами спорту, як легка атлетика, гімнастика, плавання, які висувають підвищені вимоги до рухливості в суглобах, використовується лише 80-90% анатомічної рухливості.

Активний рух у суглобах виконується м'язами-синергистами, діяльність яких коригується центральною нервовою системою. Гальмування активного руху забезпечується тільки м'язами-антагоністами. Зв'язковий апарат і інші елементи суглоба при активних рухах у гальмовому процесі не беруть участь. Завдяки цьому під впливом центральної нервової системи обсяг активного руху в того самого людини може мінятися залежно від його функціонального стану [20].

Враховуючи, що гнучкість визначається розвитком рухливості в суглобах, у людини можна виділити дві основні форми прояву рухливості в суглобах:

рухливість при пасивних рухах;

рухливість при активних рухах [10].

Пасивна рухливість здійснюється під впливом зовнішніх сил і нерідко, до повного упору й болючих відчуттів. Активна рухливість виконується за рахунок тяги м'язів минаючих через суглоб. Активні рухи можна розділити на дві групи: повільні, тобто без прискорення та швидкі, тобто із прискоренням [20].

Найбільше значення має активна рухливість [27]. Однак величина її в значній мірі визначається рівнем пасивної рухливості, яка характеризує в основному здатність людини до виконання широких амплітудних рухів. Разом із цим необхідно відзначити, що в спортивній практиці прийнято визначати тільки амплітуду активної рухливості й, що має найбільше практичне значення, тому що саме вона в значній мірі реалізується при виконанні фізичних вправ. І хоча між активною й пасивною рухливістю прямого кореляційного взаємозв'язку не виявляється, пасивна є резервом для активної гнучкості [33].

1.3 Методи виховання гнучкості

Найбільш інтенсивно гнучкість розвивається до 15-17 років. При цьому для розвитку пасивної гнучкості сенситивним періодом буде вік 9-10 років, а для активної - 10-14 років. Цілеспрямований розвиток гнучкості повинний починатися з 6-7 років. У дітей 9-14 років ця якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, чим у старшому шкільному віці. Це пояснюється великою розтяжністю зв'язкового та м'язово-зв'язкового апарата у дітей даного віку.

Так, після однократного тренування збільшення відносної розтяжності зв'язкового та м'язово-зв'язкового апарата в дітей 10-12 років, що не займаються спортом, становить: у плечовому суглобі 10-12 %; у суглобах хребетного стовпа 8 - 9 %; у тазостегновому суглобі - 10-12 % у підлітків 15-17 років відповідно 5-6 %; 4-5 % і 8-10 %.

Заняття спортом сприяють значному збільшенню рухливості в суглобах. У спортсменів вона набагато більше, ніж в тих, хто не займаються спортом [18]. У спортсменів рухливість у суглобах визначається в основному трьома факторами: віком, видом спорту й кваліфікацією. Враховуючи це, можна активно виховувати гнучкість, як і всі інші фізичні якості [28].

У багаторічному плані весь процес виховання гнучкості в спортсменів можна розділити на три етапи:

- 1 етап - «суглобної гімнастики»;

- 2 етап - спеціалізованого розвитку рухливості в суглобах; 3 етап - рухливості в суглобах на досягнутому рівні [32].

I етап - «суглобної гімнастики». Завданням цього етапу є не тільки підвищення загального рівня розвитку активної й пасивної рухливості в суглобах, але й зміцнення самих суглобів, а також тренування м`язово-зв`язочного апарата з метою поліпшення еластичних властивостей і досягнення міцності м'язів і зв'язок. Спеціальні дослідження, проведені на тваринах, показали, що цьому сприяють вправи на розтягування. На даному етапі здійснюється як би «пророблення» усіх суглобів.

Враховуючи, що особливо широкими можливостями для виховання гнучкості мають діти до 9-13 років, доцільно заняття суглобною гімнастикою планувати саме на цей віковий період. Причому необхідно систематично впливати й на ті суглоби, які без застосування фізичних вправ найменше розвиваються в повсякденному житті. Звичайно в молодших школярів слабко розвинена рухливість у розгинальних рухах, у поворотах рук, ніг і тулуба.

2 етап - спеціалізованого розвитку рухливості в суглобах. Завданням даного етапу є розвиток максимальної амплітуди в тих рухах, які сприяють найшвидшому оволодінню спортивною технікою й на цій основі ? поліпшенню спортивних результатів.

У якості засобів розвитку гнучкості використовують вправи, які можна виконувати з максимальною амплітудою. Їхнім інакше називають вправами на розтягування. Застосування вправ на розтягування в процесі фізичної підготовки лише тоді дає позитивний ефект, коли при цьому не порушуються умови спортивної спеціалізації. Ті самі вправи на розтягування можуть виявляти прямо протилежний вплив на процес спортивного вдосконалювання. Так, більша рухливість у суглобах хребетного стовпа створює несприятливі умови для підйому ваги штангістом, у той же час вона необхідна бар`єристу, стрибунові у висоту.

Основними обмеженнями розмаху рухів є м'язи-антагоністи. Розтягти сполучну тканину цих м'язів, зробити м'яза податливим і пружними - завдання вправ на розтягування [49].

Основні правила застосування вправ у розтягуванні:

не допускаються болючі відчуття;

рухи виконуються в повільному темпі;

поступово збільшується їхня амплітуда й ступінь застосування сили помічника.

Переважне виховання рухливості в суглобах у тренуванні представників усіх видів спорту здійснюється в підготовчому періоді. Вправи для виховання рухливості в суглобах рекомендується проводити шляхом активного виконання рухів з амплітудою, що поступово збільшується, використання пружних «самозахватів», погойдувань, махових рухів з великою амплітудою. Тут вирішується завдання підвищення рівня розвитку активної й пасивної рухливості в суглобах. Спеціальні вправи можна включати в щоденну зарядку й розминку перед основними заняттями.

Високого рівня розвитку пасивної рухливості й у суглобах спортсмени можуть досягти за 2-4 місяці спеціального тренування, причому темпи розвитку пасивної рухливості до межі залежать від зв'язкового-суглобово-зв'язкового апарата [37]. На розвиток активної рухливості потрібно значно більше часу. Методика виховання активної рухливості в суглобах вивчена недостатньо.

Вправи на розтягування необхідно використовувати протягом усього року, тому що при тривалій перерві в їхнім застосуванні рухливість у суглобах погіршується. Це, як правило, відбивається на спортивних результатах. Багато спортсменів у змагальному періоді використовують невиправдано мале число вправ на розтягування з невеликим дозуванням, а це не може сприяти підтримці рухливості в суглобах на досягнутому рівні [38].

У тренувальному циклі змінюється співвідношення використаних методів виховання гнучкості. На першому етапі підготовчого періоду переважно розвивається пасивна рухливість у суглобах, на другому - активна, у змагальному періоді ? як пасивна, так і активна [14].

Слід особливо підкреслити необхідність правильної комбінації в тренувальному циклі вправ на розтягування й силу. Важливо не тільки максимально повно розбудовувати окремо силу й рухливість, але й постійно приводити їх у відповідність між собою. Тільки таким шляхом можна добитися ефективного використання рухливості в суглобах для досягнення високого спортивного результату. Порушення цієї вимоги приводить до того, що одне з якостей, що має більш низький рівень розвитку, не дає можливості повною мірою використовувати інша якість.

3 етап - підтримки рухливості в суглобах на досягнутому рівні. Показники рухливості в суглобах не можуть тривалий час утримуватися на необхідному рівні. Якщо вправи на розтягування виключити із тренування, то рухливість у суглобах погіршиться, тому вправами на розтягування потрібно займатися протягом усього року, змінюючи їх дозування [8].

Низький рівень розвитку гнучкості пояснюється не тільки фізіологічними-анатомо-фізіологічними особливостями організму, але й недоліками методики розвитку цієї якості, особливо в тому випадку, коли зусилля направляються переважно на розтягування м'язів - антагоністів, а не на збільшення сили й амплітуди м'язів, що скорочуються. Виявляється, що на практиці частіше працюють не над активною, а над пасивною гнучкістю.

У практиці фізичної культури й спорту широко поширено два основні види вправ для розвитку гнучкості: махові або пружинні рухи типу нахилів, висів або випадів і розтягувальні рухи, виконувані з партнером або на тренажерах.

Вправи для розвитку гнучкості більш доцільно підрозділити на наступні основні групи:

- пасивні ( для групи, що розтягується, м'язів) руху, виконувані за рахунок зусилля інших груп м'язів (наприклад - нахили);

- розтягувальні рухи на тренажерах або за допомогою партнера;

- махові або пружинні рухи. Ці вправи пов'язані зі збільшенням сили м'язів, що здійснюють рух, але не настільки, щоб зараховувати їх до вправ, що розбудовують активну рухливість;

- махові або пружинні розтягувальні рухи з обтяженнями, що сприяють руху;

- розслаблені виси;

- утримання положення тіла, у якому м'язи найбільш розтягнуті [33].

Активні рухи з повною амплітудою (махи руками й ногами, ривки, нахили й обертові рухи тулубом) можна виконувати без предметів і із предметами (гімнастичні ціпки, обручі, м'ячі) При виконанні активних рухів величина їх амплітуди суттєво залежить від силових можливостей людини. Чим більше різниця між активною й пасивною рухливістю в суглобах, тем більшою мірою амплітуда активних русі залежить від сили м'язів. При значній різниці збільшення м'язової сили приводить і до збільшення активної рухливості, якщо ж різниця не велика, ріст сили до збільшення рухливості не приводить і навіть негативно позначається на величині рухливості.

Отже, добитися збільшення активної рухливості в якому-небудь русі можна двома шляхами:

- за рахунок збільшення пасивної рухливості;

- за рахунок збільшення максимальної сили.

Для виховання активної рухливості можна використовувати метод динамічних зусиль. Максимальна силова напруга при цих вправах створюється за рахунок переміщення якого-небудь неграничного обтяження з максимальною амплітудою.

Для виховання активної рухливості застосовують також вправи із зовнішнім опором: вага предметів; протидія партеру; опір пружних предметів; статичні (ізометричні) силові вправи, виконувані у вигляді максимальних напруг, тривалістю 3-4 с [31].

До вправ, що сприяють розвитку пасивної рухливості відносяться:

пасивні рухи, які виконуються за допомогою партнера;

пасивні рухи, які виконуються з обтяженням;

пасивні рухи, які виконуються за допомогою гумового еспандера або амортизатора;

пасивні рухи, які виконуються з використанням власної сили (наприклад, притягання тулуба до ніг, згинання кисті іншою рукою);

пасивні рухи, які виконуються на снарядах (у якості обтяження використовується вага власного тіла);

активні рухи (різні махи, ривки й нахили), які виконуються з повною амплітудою без предметів та з предметами.

Статичні вправи, які виконуються за допомогою партнера, власної ваги тіла або сили, вимагають збереження нерухливого положення із граничною амплітудою протягом певного часу (6-9). Після цього проводящться вправи на розслаблення, а потім повторення вправи.

Усі зазначені вправи забезпечують приріст рухливості в суглобах за рахунок поліпшення розтяжності м'язово-зв'язкового апарата. Вони впливають безпосередньо на суглобну сумку, м'язи й зв'язки, сприяють їхньому зміцненню, підвищують еластичність [44].

У новачків спостерігається значна різниця між активною й пасивною рухливістю в суглобах, причому найбільша різниця виявлена при згинанні й відведенні ноги, розгинанні руки, пронації й супінації гомілки, стегна, плеча, передпліччя, а найменша - при рухах хребетного стовпа, розгинанні ноги, рухах кисті, згинанні гомілки, передпліччя.

У зв'язку із цим на початковому етапі тренування при вихованні гнучкості в рухах першої групи велику увагу потрібно приділяти силовим вправам у комбінації зі спеціальними вправами, що сприяють розвитку активної рухливості в суглобах, а при вихованні гнучкості в рухах другої групи - вправам на розтягування, що сприяють розвитку пасивної рухливості. По досягненню високого рівня розвитку активної або пасивної рухливості в суглобах комплекс вправ необхідно міняти [48].

Таким чином, розвивачи активну рухливість у суглобах, велике місце потрібно відводити силовим вправам у комбінації із вправами на розтягування. Комплексне використання таких вправ сприяє не тільки збільшенню сили м'язів але і їх розтяжності й еластичності [17].

Спеціальними дослідженнями встановлене, що використання вправ на розслаблення в період переважного розвитку рухливості в суглобах значно підвищує ефект тренування ( до 10%). Ці вправи сприяють поліпшенню як активної, так і пасивної рухливості в суглобах. У зв'язку із цим у комплекси вправ для виховання гнучкості необхідно включати й вправи на розслаблення, які забезпечують приріст рухливості за рахунок поліпшення здатності м'язів до розслаблення, отже, до розтягування [34]. Для виховання й удосконалення гнучкості методично важливо визначити оптимальні пропорції у використанні вправ на розтягування, а також правильне дозування навантажень.

Якщо потрібне досягнути помітного зрушення в розвитку гнучкості вже через 3-4 місяця, то рекомендується наступні співвідношення у використанні вправ: приблизно 40% ? активні, 40% ? пасивні й 20% ? статичні. Чим менше вік, тим більше загалом, обсязі повинна бути частка активних вправ і менше - статичних.

Фахівцями розроблені зразкові рекомендації з кількістю повторень, темпу рухів і часу «витримок» у статичних положеннях. На перших заняттях число повторень становить не більш 8 ?10 раз і поступово доводить до величин [46]. Вправи на гнучкість рекомендується включати в невеликій кількості в ранкову гігієнічну гімнастику, у вступну (підготовчу) частина уроку по фізичній культурі, у розминку при заняттях спортом. Вправи на гнучкість важливо поєднувати із вправами на силу й розслаблення.

Відомо, що комплексне використання силових вправ і вправ на розслаблення не тільки сприяє збільшенню сили, розтяжності й еластичності м'язів, що виконують рух, але й підвищує міцність м'язово-зв'язкового апарата [16]. Крім того, при використанні вправ на розслаблення в період спрямованого розвитку рухливості в суглобах значно (до 10%) зростає ефект тренування. Навантаження у вправах на гнучкість в окремих заняттях і протягом року слід збільшувати за рахунок збільшення кількості вправ і числа їх повторень.

Темп при активних вправах становить 1 повторення за 1 с; при пасивних - 1 повторення за 1-2 с; «витримка» у статичних положеннях - 4-6 с. [18]. Вправи на гнучкість в одному занятті рекомендується виконувати в такій послідовності: спочатку вправи для суглобів верхніх кінцівок, потім для тулуба й нижніх кінцівок. При серійному виконанні цих вправ у проміжках відпочинку дають вправи на розслаблення [15].

Перерви в тренуванні гнучкості негативно позначаються на рівні його розвитку. Так, наприклад, двомісячна перерва погіршує рухливість у суглобах на 10-12%. При тренуванні гнучкості слід використовувати широкий арсенал вправ, що впливають на рухливість усіх основних суглобах, оскільки не спостерігається позитивний перенос тренувань рухливості одних суглобів на інші [22]. У процесі виховання гнучкості необхідно також ураховувати, що рухливість у суглобах може значно змінюватися залежно від різних зовнішніх умов і стану організму. Рухливість у суглобах зменшується після інтенсивного тренування, при охолодженні мускулатури й, навпаки, збільшується після розминки, при підвищенні температури повітря. Одним словом, рухливість у суглобах збільшується у всіх тих випадках, коли в м'язах, що розтягуються, збільшується кровопостачання й, навпаки, зменшується, коли кровообіг погіршується.

При вихованні гнучкості провідним звичайно є повторний метод. Оскільки, основним завданням при виконанні вправ на гнучкість є досягнення максимальної амплітуди в тому або іншому русі, то необхідно враховувати вид (характер) вправи, число повторень, інтервал відпочинку між вправами і т.д. Тренування пасивної рухливості поліпшує активну гнучкість, феномен так званого "переносу" рухливості. Однак він відсутній у зворотному напрямку: тренування активної рухливості практично не виявляє впливу на збільшення пасивної.

Якщо в одних видах рухової діяльності або в спеціальних вправах головної є пасивна рухливість («шпагат», «викрути», «міст»), то в інших важливіше активна (спринтерський біг, ходьба), у третіх ? потрібне максимальний прояв спеціальної гнучкості, наприклад, силова гнучкість, що проявляється в статичних положеннях в акробатиці, гімнастиці, стрибках у воду й т.і., а в четвертих - необхідний високий рівень розвитку як пасивної, так і активної гнучкості в метанні м'яча, бар'єрному бігу і т.д.

Розбудовуючи активну рухливість у суглобах, велике місце потрібно відводити силовим вправам у комбінації із вправами на розтягування. Комплексне використання цих вправ сприяє не тільки збільшенню сили м'язів, що роблять дане русі, але і їх розтяжності й еластичності. Процес розвитку гнучкості має свої специфічні особливості, які необхідно враховувати на тренуванні. Як правило, гнучкість розвивається сутужніше, ніж силові якості. Головним завданням слід уважати розвиток активної рухливості, а поліпшення пасивної гнучкості розглядати як допоміжний засіб. Робота з розвитку рухливості в суглобах повинна передувати силовому тренуванню, а згодом проводитися одночасно з нею [32].

На першому етапі занять найбільшу ефективність дають пасивні вправи. Не всі вправи дають однакове навантаження, у статичних положеннях вона більше, ніж у махових, тому різної повинна бути і їх дозування. Пасивні рухи доцільно виконувати в 3 ? 4 підходи кожне із числом повторень від 10 до 40. Статичні положення втримуються в 3-4 підходу по 6 ? 10 с у кожному. Розслаблені виси виконуються в 2 ? 3 підходу по 15-20 с. Число повторень і час утримання залежить не тільки від стану працюючих м'язів, але й від загального стану ? загальна втома зменшує амплітуду рухів, а значить і ефективність розвитку гнучкості.

Одним з основних правил у розвитку гнучкості є обов'язкове розігрівання працюючих м'язів. Розтягувальні рухи необхідно виконувати по найбільшій амплітуді, уникаючи при цьому різких рухів. Тільки заключні рухи можна виконувати досить різко, тому що м'яза вже адаптуються до розтягування. Після закінчення розтягування доцільно знову виконати вправи типу, що розминають, що сприяє активному відпочинку м'язів, що попрацювали. Після цього слід максимально розслабити м'яза й кілька хвилин відпочивати пасивно, без рухів.

Для розвитку активної рухливості використовують ті ж методи, що й для розвитку сили, основний з яких ? метод повторних зусиль із максимальною напругою у всіх режимах роботи. Вони більш трудомісткі, тому необхідно знижувати число їх підходів і кількість повторень і збільшувати тривалість відпочинку між підходами. Вправи першої групи виконуються в 2-3 підходи з 6-8 повтореннями (вага обтяження ? до 2 % від ваги тіла).

Статичне втримання здійснюється в 2-3 підходу по 5-6 с. Статичне втримання 3-4 с з додатковим махом в 2 підходу з 2-3 повтореннями. При цьому між повтореннями необхідне розслаблення або рухи в протилежну сторону. Вправи 4-й групи виконуються по 1 разу в 1-2 підходи з обтяженням в 2-3 % від ваги тіла, яке втримується 2-3 с. Між підходами, у перервах, які необхідно збільшувати до 2 - х хв у першу хвилину необхідно розслаблено й спокійно відпочити. Потім доцільно виконати 3-5 рухів у протилежну сторону й відразу кілька вільних махових рухів за рахунок групи м'язів, які тренуються. Якщо в ході тренування з'являється почуття загальної утоми, необхідно дочекатися відновлення (1-2 хв). При стійкому стомленні тренування слід припинити.

Для здійснення найбільш оптимальної рухової активності необхідно в першу чергу розвивати рухливість хребетного стовпа, тазостегнових, плечових, колінних, гомілковостопних суглобів, суглобів кисті. Важливим моментом у вихованні гнучкості є контроль над ним. Існують різні інструментальні методи контролю рухливості в суглобах, але в широкій практиці більш доцільно користуватися методикою тестів і контрольних вправ. В останні роки за рубежем і в нашій країні одержав широке поширення стретчінг - система статичних вправ, що розвивають гнучкість і сприяють підвищенню еластичності м'язів.

Термін стретчінг походить від англійського слова «stretching» - натягнути, розтягувати. У процесі вправ на розтягування в статичному режимі, ті хто займаються ухвалюють певну позу й утримують її від 15 до 60 с, при цьому він може напружувати розтягнуті м'язи. Фізіологічна сутність стретчінгу полягає в тому, що при розтягуванні м'язів і втриманні певної пози в них активізується процеси кровообігу й обміну речовин.

У практиці фізичного виховання й спорту вправи стретчінга можуть використовуватися: у розминці після вправ на розігрівання як засіб підготовки м'язів, сухожиль і зв'язувань до виконання об'ємної або високо інтенсивної тренувальної програми; в основній частині занятті (уроку) як засіб розвитку гнучкості й підвищення еластичності м'язів і зв'язувань; у заключній частині заняття як засіб відновлення після високих навантажень і профілактики травм опорно-рухового апарата, а також зняття хворій і запобігання судорог. Існує різні варіанти стретчінга. Найпоширеніша наступна послідовність виконання вправ: фаза скорочення м'яза (силове або швидкісно-силова вправа) тривалістю 1 - 5 с, потім розслаблення м'яза 3 ? 5 с і послу цього розтягування в статичній позі від 15 до 60 с.

Широко використовується й інший спосіб виконання вправ стретчінга: динамічні (пружинисті) вправи, виконувані в розминці або основній частині заняття, закінчуються втриманням статичної пози на час в останньому повторенні. Тривалість і характер відпочинку між вправами індивідуальні, а сама пауза для, що займаються може заповнюватися повільним бігом або активним відпочинком.

Методика стретчинга досить індивідуальна. Однак можна рекомендувати певні параметри тренування.

Тривалість одного повторення (утримання пози) від 15 до 60 с. ( для початківців і дітей - 10-20 с).

Кількість повторень однієї вправи від 2 до 6 раз, з відпочинком між повтореннями 10-30 с.

Кількість вправ в одному комплексі від 4 до 10.

4. Сумарна тривалість усього навантаження від 10 до 45 хв.

5. Характер відпочинку - повне розслаблення, активний відпочинок.

Під час виконання вправ необхідна концентрація уваги на навантажену груп м'язів [46]. Для обговорення розглянутої в справжній роботі теми важливе значення має знання фізіологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку. Молодший шкільний вік або період другого дитинства включає дітей від 6-7 років до 11 років у дівчат і 12 ? у хлопчиків.

Оскільки така характеристика як гнучкість зв'язана, насамперед, з опорно-руховим апаратом і руховими центрами, тут більш докладно будуть розглянуті вікові особливості опорно-рухової системи рухових якостей і нервової діяльності.

Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарата, але інтенсивність росту окремих розмірних ознак його різна. Так, довжина тіла збільшується в цей період у більшій мері, ніж його маса.

Суглоби дітей цього віку дуже рухливі, зв'язковий апарат еластичний, кістяк містить велику кількість хрящової тканини. Хребетний стовп зберігає більшу рухливість до 8 - 9 років. Дослідження показують, що молодший шкільний вік є найбільш сприятливим для спрямованого росту рухливості у всіх основних суглобах. М'яза дітей молодшого шкільного віку мають тонкі волокна, містять у своєму складі лише невелику кількість білків та жирів. При цьому великі м'язи кінцівок розвинені більше, ніж дрібні [23].

Для практики фізичного виховання показники функціональних можливостей дитячого організму є провідними критеріями при виборі фізичних навантажень, структури рухових дій, методів впливу на організм. Для дітей молодшого шкільного віку природньою є потреба у високій руховій активності.

Під руховою активністю розуміють сумарну кількість рухових дій, виконуваних людиною в процесі повсякденного життя. При вільному режимі в літню пору за добу діти 7-10 років роблять від 12 до 16 тисяч рухів. Природня добова активність дівчат на 16-30 % нижче, ніж хлопчиків. Дівчата в меншій мері проявляють рухову активність самостійно й потребують більшої частки організованих форм фізичного виховання [12]. У порівнянні з весняним і осіннім періодами року взимку рухова активність дітей падає на 30-45 % [48].

З переходом від дошкільного виховання до систематичного навчання в школі в дітей 6 - 7 років обсяг рухової активності скорочується на 50 % [48]. У період навчальних занять рухова активність школярів не тільки не збільшується при переході із класу в клас, а навпаки, усе більш зменшується. Тому надто важливо забезпечити дітям відповідно до їхнього віку й станом здоров'я достатній обсяг добової рухової діяльності.

Опорно-рухова система людини включає кістяк і м'язи, які в ході індивідуального розвитку суттєво змінюються. Найбільш сильні зміни перетерплює хребетний стовп. Приблизно до 12 років форма грудної клітки наближається до дорослих. Окостеніння кисті завершується до 11?12 рокам. Цей факт необхідно враховувати в педагогічній практиці, тому що кисть у дітей стомлюється значно швидше. Зрощення тазових костей починається з 5?6 років. Для черепа дітей характерна перевага мозкового відділу над лицьовим. У цілому, кісткова система дітей характеризується більш високою еластичністю, рухливістю й ростом, що припускає більш високу піддатливість при впливі зовнішніх факторів, у тому числі - фізичних навантажень [1].

У ході індивідуального розвитку (онтогенезу) різні м'язові групи розвиваються не одночасно (гетерохронно). Найбільше інтенсивно м'язова маса наростає з початком прямоходіння, в 15 років вона становить приблизно 33%. Насамперед, розвиваються м'язові групи, найбільш необхідні дитині на даному періоді життя. Формування рухових навичок прямо залежить від розвитку рухових якостей. Між цими параметрами існують складні прямі й зворотні, позитивні й негативні взаємини.

Формування рухових якостей, як і інших органів і систем, в онтогенезі відбувається нерівномірно й гетерохронно. Наприклад, установлення витривалості значною мірою визначається злагодженою роботою дихальної, сердечно - судинної, рухової й нервової систем, а розвиток сили м'язів найбільше тісно пов'язаний з ростом кісткової й м'язової систем, а також з руховими центрами. Кожному віку властивий певний рівень розвитку рухових якостей. Найвищі досягнення в силі, швидкості й витривалості досягаються в різний термін [46].

З 8 до 10 років приріст сили спостерігається відносно рівномірно, до 11 років темпи росту м'язів збільшуються. У наступні роки темпи росту сили м'язів уповільнюються, причому в більших м'язів сила збільшується в більш пізній термін. Поряд з ростом абсолютної максимальної довільної силою м'язів відбувається збільшення й відносної сили м'язів. Найбільш високий темп розвитку відносної сили спостерігається від 6 до 11 років [46].

Уперше час реакції вдається визначити в дітей 2-3 років. Цей показник найбільше швидко знижується до 9-11 років, і після 12-14 років швидкість зниження вповільнюється. Найбільша ефективність розвитку швидкості одиночних рухів установлено в 9-13 років [2]. В свою чергу, витривалість розвивається пізніше інших і розвиток витривалості в різні вікові періоди нерівномірний. У вправах анаеробної потужності значне збільшення тривалості роботи характерно для віку від 10 до 14 років [47].

Здатність прояву спритності до просторового диференціювання рухів помітно зростає в дітей 5?6 років. Найбільший ріст цієї рухової якості спостерігається в 7?10 років, в 10?12 років вона стабілізується [47]. Під впливом тренування всі показники рухових якостей значно поліпшуються, розвиваються раніше й перевищують відповідні показники у своїх вікових групах. У ході фізичної активності в дітей фізіологічні зрушення, як правило, більш виражені. Зокрема, значно більш вираженим може бути передстартовий стан. У вправах на витривалість у дітей трохи раніше стабілізуються деякі показники працездатності, показники дихальної й сердечно - судинної систем. Здатність утримувати стійкий стан також залежить від віку, діти меншою мірою здатні зберігати його в порівнянні з дорослими. Діти швидше досягають максимального рівня споживання кисню, але зберігають його недовго. Більш короткий стійкий стан у дітей супроводжується більш стрімким розвитком гіпоксії, що у свою чергу приводить до неузгодженості регуляторних, рухових і вегетативних функцій [23]. Від віку також залежить стомлення. У період стомлення рухові якості в дітей гнітяться більшою мірою, чому в дорослих. Діти змушено припиняти фізичну роботу при менших зрушеннях гомеостазу. При помірній аеробній роботі в період стомлення, що розвивається, у дітей і підлітків більш виражена дискоординація вегетативних функцій. Вік впливає й на характер відбудовних процесів після фізичного навантаження. Після нетривалих, переважно анаеробних навантажень відновлення працездатності й вегетативних функцій у дітей відбувається в більш коротший термін. Але при тривалих, стомлюючих і триваючих навантаженнях відбудовні процеси в дітей протікають повільніше [23].

Розділ 2. Мета, завдання та методи дослідження

2.1 Мета та завдання дослідження

Мета роботи полягала у покращенні гнучкості дітей молодшого шкільного віку в процесі занять фізичною культурою.

Згідно з метою нашого дослідження були сформовані наступні завдання:

Проаналізувати науково-методичну літературу з питань особливості розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку.

Перевірити гнучкість досліджуваного контингенту на початку експерименту.

Розробити експериментальний комплекс вправ для розвитку гнучкості серед школярів молодшого віку.

Виявити ефективність розробленого комплексу вправ для виховання гнучкості в школярів молодшого шкільного віку.

2.2 Методи дослідження

У роботі використані наступні методи дослідження:

Аналіз науково-методичної літератури.

Педагогічний експеримент.

Тестування гнучкості.

Метод математичної статистики.

Аналіз і узагальнення спеціальної й науково-методичної літератури здійснювався протягом усього дослідження. Розв'язок даних питань на теоретичному рівні здійснювався на вивченні літератури з теорії й методики фізичного виховання й спорту, вихованню фізичних якостей, вікової фізіології. Було проаналізовано 51 літературне джерело.

Педагогічний експеримент проводився з учнями 3-го класу гімназії № 15 міста Запоріжжя. В експериментальній групі використовувалася спеціально розроблений комплекс вправ для виховання гнучкості у дітей молодшого шкільного віку.

Оцінка гнучкості проводилася за результатами декількох тестів, а саме гнучкість хребтового стовпа (нахил, стоячи), гнучкість голіностопу, кут тазостегнового суглобу та гнучкість плечових суглобів.

Гнучкість хребтового стовпу (Гхсв, см) оцінювалась за нахилом вперед з положення стоячи. Для визначення величини можливого нахилу тулуба, дослідженні ставали на гімнастичну лаву. Не сгинаючи ніг у колінних суглобах, виконувався нахил вперед з просуванням пальцями рук фіксатору, рухомо закріпленого на лінійці. Рухливість у суглобах оцінювалась за відстанню від краю лави до середніх пальців рук: якщо пальці опиняються вище поверхні лави, то величина рухливості (см) позначається знаком мінус, а якщо нижче, то знаком плюс. Положення тіла у нахилі зберігалося на протязі 2 с. Усього проводилось дві спроби нахилу вперед. Найкращий результат фіксувався та реєструвався у сантиметрах зі знаком плюс або
мінус [169].

Рухливість у голіностопному суглобі (Ггс, бали) визначали за методикою, яку запропонували В. М. Платонов та Ю. В. Менхин. Досліджуваний сідає на підлогу, ноги разом, випрямлені у колінах, потім максимально розгинає стопу. Якщо стопа утворює пряму лінію з голінню (кут 180°), то гнучкість можна вважити доброю (4 бали). Якщо цей кут більше 182°, то досліджуваний отримує оцінку відмінно (5 балів). Якщо кут розгинання стопи знаходиться десь у діапазоні 178°, то виставляється оцінка задовільно (3 бали). Незадовільна оцінка (2 бали) виставляється при виконанні розгинання стопи під кутом менш, ніж 175°. Результати фіксувались за допомогою гоніометру у градусах, та реєструвались у балах: незадовільно ? 2 бали; задовільно ? 3 бали; добре ? 4 бали; відмінно ? 5 балів. Оцінка гнучкості також була зроблена по куту в тазостегновому суглобі в положенні "поздовжній шпагат" за допомогою загальноприйнятих методів гоніометрії. Для виміру кутів використовувався циркуль, який накладався в положенні поздовжнього шпагату на вимірювану ділянку тіла. Далі він у відповідному положенні проектувався на транспортир. Вимір був проведений на початку навчального року (вересень) і наприкінці навчального півріччя (грудень) як у контрольній, так і в експериментальній групі. Гнучкість у плечових суглобах (Гпс, см) визначали за методом А.Д. Викулова В положенні основної стійки, досліджуваний тримає гімнастичну палицю хватом рук зверхи. Палиця проноситься за напрямом догори-назад до торкання з тілом, а потім повертається в вихідне положення. Руки при виконанні цього тесту прямі. Результат визначається по відстані між кистями рук, та реєструється у сантиметрах.

Метод математичної статистики. Первинна обробка отриманих експериментальних даних зроблена прийнятими в педагогічних дослідженнях методами математичної статистики.

Отримані дані для оцінки вірогідності результатів були оброблені статистично.

2.3 Організація дослідження

Уся програма досліджень була виконана в три етапи. Перший етап проводився з вересня по жовтень 2018 року. Основною метою досліджень було вивчення різних методів виховання гнучкості в дітей молодшого шкільного віку. Другий етап (жовтень - грудень 2018 року) передбачав проведення порівняльного педагогічного експерименту. Для розв'язку поставлених завдань були вивчено 2 групи школярів 3-го класу ( середній вік - 9 років) гімназії № 15 міста Запоріжжя. Під спостереженням перебували 34 дитини. З них 18 дітей (9 хлопчиків та 9 дівчат) склали контрольну групу та 16 (8 хлопчиків та 8 дівчат)- експериментальну групу. Контрольна група займалася за шкільною програмою. Експериментальна група займалася окрім шкільної програми додатково ще й за спеціально розробленим комплексом вправ, спрямованим на виховання гнучкості. За віком, статтю та рівнем здоров`я групи були однорідні.

Третій етап (грудень 2018 року) був присвячений виконанню статистичної обробки отриманих даних педагогічного експерименту, їх інтерпретації й оформленню результатів дослідження.

Розділ 3. Аналіз розвитку гнучкості

3.1 Аналіз розвитку гнучкості дітей молодшого шкільного віку

Згідно з завданнями дослдження, на початку експерименту нами була підтверджена однорідність обох груп. Так, ми перевірили показники гнучкості дітей контрольної та експериментальної груп на початку експерименту. Отже, антропометричні дані школярів 3-го класу в обох групах (контрольної й експериментальної) відповідали нормальним середнім віковим показникам, а середня величина росту в контрольній групі склала 123.2 см, в експериментальній - 121,2 см. Середня величина ваги тіла відповідно 28,8 і 27,7 кг в обох групах. Варто зазначити, що дані показники росту й ваги відповідають віковій нормі. На початку експерименту нами були проведені тестування гнучкості школярів обох груп (табл. 1)

...