Доступний туризм для всіх у Європейському Союзі

Пасажирський транспорт, у т.ч. автомобілі, які здаються в оренду, автобуси, таксі, трамваї, фунікулери, поїзди, пороми і круїзні кораблі, повинні бути створені так, щоб бути безпечними, комфортними й однаково доступними для усіх. При наданні інформації пасажирам до і під час поїздки, необхідно враховувати потреби людей з порушеннями слуху та зору: для них інформація мусить бути представлена в аудіо- і візуальному форматі, зокрема пішохідні переходи мають бути оснащені світлофорами з візуальним і звуковим сповіщенням.

Заклади розміщення повинні мати у своєму розпорядженні достатню кількість номерів, облаштованих для людей з інвалідністю. Дизайн усіх пристосувань і механізмів має відповідати принципам універсального дизайну. У закладах розміщення повинні приймати відвідувачів із собаками-поводирями і забезпечувати їх усім необхідним. Поблизу закладів розміщення має бути достатня кількість ресторанів, кафе і барів з доступними умовами, які включають доступність входу до приміщення, дизайн меблів з урахуванням потреб людей, з обмеженою мобільністю та дитячими візками, стійкою з пониженням, меню шрифтом Брайля або доступне в альтернативному форматі (розміщене на сайті чи в мобільному додатку, доступне для програм екранного доступу), доступні туалети і т.д. До меню необхідно включити страви для людей, що мають харчові обмеження (непереносимість лактози, глютена тощо), чи переконання (напр., вегетаріанство). Конференц-приміщення повинні бути обладнані спеціальними місцями або зонами для розміщення гостей, що користуються візками, навушниками для аудіо-описового коментування користування чи підсилення звуку, індукційними петлями для людей, що користуються слуховими апаратами. Необхідно переконатися, що аудіовізуальна інформація може бути доповнена аудіо-дескрипцією, субтитрами або перекладом на жестову мову за необхідності.

Власники або адміністратори музеїв повинні забезпечити доступність об'єкта для відвідувачів з інвалідністю, у тому числі за допомогою підйомників і пандусів, де це необхідно. Інформація має надаватися і у візуальному, і в аудіоформаті. Персонал, що працює з відвідувачами, повинен пройти необхідне навчання, щоб обслуговувати відвідувачів з інвалідністю. Повинна бути передбачена послуга оренди коляски або іншого обладнання для відвідувачів з обмеженою мобільністю.

Головними передумовами розвитку доступного туризму для всіх в ЄС сьогодні й надалі буде старіння населення (рис. 3) і збільшення кількості людей з інвалідністю. Людей похилого віку (65 років і старше) до подорожей спонукають різні мотиви: відвідування родичів, отримання культурного чи гастрономічного досвіду, їх цікавлять поїздки на круїзних кораблях, відпочинок на узбережжі, участь у спортивних заходах або етнічних святах. Вони зазвичай витрачають більше коштів під час подорожей і залишаються довше. Т.зв. бебі-бумери, які народилися у 1946-1964 рр., є домінуючими мандрівниками у світі. Вони стають усе більш заповзятливими у виборі подорожі, у пошуках нових вражень і активних видів відпочинку. Ще одним типом мандрівників похилого віку є флешпекер - людина із "сяючим рюкзаком". Перед флешпекером не стоїть завдання всілякої економії коштів, але головний принцип - свобода пересувань і максимум вражень - залишається незмінним [10]. Сьогодні в Європі налічується понад 75 млн осіб похилого віку, і до кінця 2025 року частка таких громадян збільшиться майже до 35 %. Найбільша частка людей похилого віку (2017) відмічалася у структурі населення Італії, Греції, Німеччини, Португалії, Болгарії й Фінляндії.

Туристи з інвалідністю перш за все приймають рішення про подорожі, спираючись на думку своїх друзів, і менше покладаються на спеціальні пропозиції, націлені на них. Онлайн-пропозиції й друковані брошури туристичних агентств впливають на їхні рішення на однаковому рівні. Найбільше в ЄС людей з інвалідністю має Франція і Великобританія (2015) [18].

Стан законодавчої бази щодо доступності поряд зі старінням населення, збільшенням кількості людей з інвалідністю та ін. є важливою передумовою розвитку доступного туризму для всіх. Розглянемо існуючу законодавчу базу з питань доступності в ЄС за трьома рівнями: світовим, європейським і національним.

Головними документами, які регулюють питання доступності на світовому та європейському рівнях, є [22]: Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю; Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для осіб з інвалідністю; Глобальний етичний кодекс туризму; Рекомендація Ради Європи щодо старіння та інвалідності у ХХІ столітті: стійкі рамки, що сприяють підвищенню якості життя в інклюзивному суспільстві; Резолюція Ради Європи про забезпечення повної участі через універсальний дизайн; Рекомендація Комітету міністрів про план дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній участі осіб з інвалідністю в суспільстві: поліпшення якості життя осіб з інвалідністю в Європі в 2006-2015 роках; Керівництво для розробників стандартів щодо задоволення потреб осіб похилого віку та осіб з інвалідністю; Постанова про доступ до повітряного транспорту для осіб з інвалідністю.

До нормативних актів, які застосовуються на європейському рівні з конкретними вимогами до доступності послуг для осіб з інвалідністю, належать [22]: Європейська Постанова про права та обов'язки пасажирів залізничного транспорту; Європейська постанова про права осіб з інвалідністю та осіб з обмеженими можливостями пересування, які подорожують повітряним транспортом; Директива ЄС про безпеку на морі; Європейська Директива про ліфти та ін. Забезпечення доступності Європи для людей з інвалідністю є ключовою частиною загальної Стратегії ЄС щодо інвалідності на 2010-2020 роки. Ця Стратегія забезпечує загальні рамки на рівні ЄС для дій у сфері інвалідності та доступності, щоб доповнювати і підтримувати дії держав-членів. 8 листопада 2018 року Європейський парламент і Рада попередньо погодилися з пропозицією ЄК щодо Європейського закону про доступність. Цей закон охоплюватиме такі продукти і послуги [7]: комп'ютери й операційні системи; банкомати; телефони і смартфони; телевізійне устаткування, пов'язане з послугами цифрового телебачення; аудіовізуальні медіа-послуги; послуги, пов'язані з повітряним, автобусним, залізничним і водним пасажирським транспортом; банківські послуги; електронні книги; електронну комерцію. Отже, Закон установить загальноєвропейські функціональні вимоги щодо доступності перелічених продуктів і послуг, проте зауважимо, що туристичні об'єкти тут не представлені взагалі, а туристичні послуги - лише опосередковано. Теперішню відсутність загальних стандартів доступності, зокрема і туризму, в ЄС можна вважати наслідком його історичного розвитку, коли країни і регіони продовжують здійснювати свій суверенітет у цій сфері, базуючись на правовому принципі субсидіарності.

Поштовхом до доступного туризму для всіх з боку ЄС стала підготовка ЄК Керівництва для індустрії туризму під назвою "Для доступної Європи, для туристів з інвалідністю" (1996) та ухвалення Постанови Європейського соціально-економічного комітету під назвою "Для доступного та соціально сталого туризму для всіх" (2003) [4].

На національному рівні в країнах ЄС присутні такі інструменти забезпечення доступності для туристів [22]: національні закони про недопущення дискримінації осіб з інвалідністю; національні стандарти чи норми забезпечення доступності забудованого середовища; національні стандарти доступності туристичних об'єктів; регіональне законодавство та/або стандарти доступності туристичних об'єктів; національна або регіональна система доступності інформації (і маркування) для туристичних об'єктів, які управляються державними органами; схема маркування, яка управляється на регіональному чи національному рівні приватними туристичними організаціями; участь національних представників (органів влади, виробників або споживачів) у роботі щодо міжнародних стандартів доступності. Наведемо два приклади, відповідно до яких стандарти, що стосуються прав людей з інвалідністю, доступності та дизайну для всіх, можуть безпосередньо впливати на індустрію туризму. Одним із видів регулювання є централізоване регулювання, як у випадку Сполученого Королівства, де існує тільки один закон - Закон про недопущення дискримінації осіб з інвалідністю, який однаково регулює дії туристичних провайдерів щодо доступності й дизайну для всіх на всій території країни. Іншим прикладом є децентралізоване регулювання, як у випадку Іспанії, де кожен автономний регіон установлює свої закони щодо регулювання туризму і доступності. На практиці це означає різні рівні доступності в туристичній індустрії кожного із цих регіонів [4].

На шляху інтеграції до європейського та світового співтовариства Україна ратифікувала низку міжнародних правових актів, які здійснили певний вплив на формування національної державної політики і практики щодо забезпечення рівних можливостей для всіх громадян, упровадження принципів доступності в різні сфери життєдіяльності осіб з інвалідністю. Більшість положень цих актів трансформовано в національне законодавство. Широкий спектр дій щодо осіб з інвалідністю визначає Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю". Крім того, з метою врегулювання правового положення окремих груп осіб з інвалідністю та забезпечення принципів доступності прийнято [1]: Закони України: "Про соціальні послуги", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про доступ до публічної інформації", "Про захист прав споживачів", "Про транспорт", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності"; Укази Президента України; Постанови Кабінету Міністрів України. Важливо, що прийнято також низку документів, спрямованих на залучення представників громадських організацій осіб з інвалідністю до підготовки та прийняття рішень, які впливають на їхнє життя. У 2009 р. була затверджена Державна програма "Безбар'єрна Україна", на підставі якої прийнято обласні програми щодо створення доступного середовища та забезпечення транспортної доступності. На жаль, виконання даної програми не відбувається в тих обсягах, які заплановано. Громадські організації вважають, що однією з причин цього є відсутність ефективного механізму контролю за її виконанням, а також відсутність розуміння у посадових осіб соціальної та економічної переваги дотримання принципів доступності та універсального дизайну [1].

З метою приведення законодавства України у відповідність до положень Конвенції ООН про права людей з інвалідністю та на виконання Державної цільової програми "Національний план дій з реалізації Конвенції про права людей з інвалідністю" на період до 2020 р. сьогодні вносяться зміни до існуючих нормативних документів і розробляються нові відповідно до міжнародних стандартів щодо питань універсального дизайну та доступності (архітектурної, транспортної, інформаційної). Наприклад, у квітні 2018 р. уряд затвердив три нові Державні будівельні норми (ДБН) - "Планування і забудова територій", "Вулиці та дороги", "Будинки і споруди. Заклади освіти", "Інклюзивність будівель і споруд". За новими нормами всі будинки та споруди в Україні, а також необхідна інфраструктура повинні обов'язково проектуватися з елементами доступності. Упровадження цих ДБН є вагомим кроком до створення реального безбар'єрного середовища в Україні й однією з першочергових вимог у зв'язку з ратифікацією Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю та Угоди про асоціацію з ЄС. Проте проблема відсутності стандартів доступності туристичних об'єктів і послуг в Україні залишається актуальною. У цьому контексті важливо вивчати і переймати досвід окремих країн ЄС, де такі стандарти існують.

Нагорода Access City Award, заснована ЄК спільно з Європейським форумом з проблем інвалідності, є одним із заходів, передбачених у Стратегії ЄС щодо інвалідності в 2010-2020 роках, спрямованої на створення Європи без бар'єрів для людей з інвалідністю [8]. Вона визначає міста, які сьогодні є лідерами в подоланні бар'єрів у Європі. Нагорода вручається місту, яке: помітно поліпшило доступність в основних аспектах міського життя: де розвинено середовище та громадський простір; транспорт і пов'язана з ним інфраструктура; інформаційні та комунікаційні технології; наявні громадські об'єкти і послуги. Така система прагне до постійного поліпшення доступності на постійній основі; може служити зразком для наслідування кращих практик іншими європейськими містами. Таким чином, конкурс охоплює доступність у повсякденному житті мешканців міста і деякою мірою доступність туристичних пропозицій [6].

Рис. 3. Прогноз демографічного навантаження старіючого населення (65 років і старше) на працездатне (15-64 роки) в ЄС [17]

Найбільше таких міст у 2011-2018 роках було в таких країнах, як Франція (4), Німеччина (4) і Швеція (3). Із 23 найдоступніших міст лише 5 - столиці держав.

Європейські міста відіграють важливу роль у забезпеченні належного доступу як для громадян з інвалідністю, так і для туристів різного віку та можливостей. Багато європейських міст працюють над створенням своєї репутації як доступних, зручних для життя міст, які пропонують гостинність усім відвідувачам. Міста ЄС, які, за версією ЄК, максимально намагаються досягти доступності, представлено на рис. 4.

Рис. 4. Географія найдоступніших міст ЄС в 2011-2018 роках [розроблено авторами статті]

Водночас місто Любляна в Словенії двічі відзначалося ЄК як одне з найдоступніших. Цікаво, що серед 23 найдоступніших міст в ЄС шість є відомими морськими курортами, оскільки розташовані на морському узбережжі. Крім міст, які посіли перше, друге і третє місця, є також міста з "особливими відзнаками". Наприклад, місто Будапешт у 2015 році отримало відзнаку за роботу в галузі транспорту; місто Більбао (Іспанія) у 2013 році - за роботу в галузі інформації й зв'язку; місто Таллахт (Ірландія) у 2013 році - за роботу у сфері громадських закладів і послуг; місто Віборг (Данія) у 2018 році - за узгодження історичної спадщини і горбистого ландшафту з доступною інфраструктурою та ін. Місто Тулуза в 2016 році, крім третього місця, було відзначено як "розумне місто".

Для аналізу доступного для всіх туристичного ланцюга ми обрали місто Ліон - великий діловий центр Франції. У 1998 році історична стара частина міста була внесена до переліку світової спадщини ЮНЕСКО. У 2018 році ЄК визнала Ліон найдоступнішим містом в ЄС. Місто було нагороджено за його всеохоплюючу та універсальну доступність, зокрема частково в туризмі. У Ліоні доступність розглядають як наскрізну проблему та інвестують значні кошти у створення безбар'єрного та інклюзивного середовища.

Розглянемо ланки доступного для всіх туристичного ланцюга Ліона на конкретних прикладах [20].

Туристична інформація

Веб-сайт міста має спеціальну сторінку для людей з інвалідністю, що надає всю корисну інформацію про доступність та інші питання про місто. Міський журнал доступний також шрифтом Брайля і в аудіоформаті. Міський додаток включає функцію, яка дозволяє мешканцям повідомляти про збої освітлення або інші перешкоди для доступу. Геолокація і фотографії дозволяють міським службам швидко втручатися для розв'язання проблем. Додаток також дозволяє користувачеві визначати паркувальні місця, зарезервовані для людей з інвалідністю. Додаток enform@lyon введено для заохочення занять спортом на об'єктах, доступних по всьому місту; включає маршрути, якими можуть слідувати маломобільні групи населення. Додаток для громадського транспорту дозволяє подорожувати, обираючи найбільш доступний маршрут. Також цей додаток включає функцію "сповіщення про доступність", яка дозволяє людям дізнатися про поломки і ремонтні роботи ліфтів або ескалаторів.

Проживання

У Ліоні є готелі, в яких є номери, обладнані для людей з інвалідністю. Такі готелі також мають пандуси, пристосовані ліфти тощо. Номери мають просту схему з достатнім простором для інвалідного візка біля ліжка на будь-якому боці. Це такі готелі як, наприклад, Budget Friendly, Boutique Style Wheelchair, Central Lyon Wheelchair. Ресторани (напр., Le Pailleron, Restaurant del'Angle) у Ліоні мають спеціально обладнаний вхід, є достатньо місця для інвалідних колясок, у деяких ресторанах є спеціально обладнані туалетні кімнати.

Транспорт

За період з 2008 по 2020 рік в доступне метро і доступні трамваї передбачено інвестиції в розмірі 97 млн євро. Усі автобуси і більшість автобусних зупинок уже доступні. Спеціальна служба Optibus для людей з інвалідністю забезпечує понад 100000 поїздок на рік, і 4800 поїздок на рік здійснюється за допомогою Optiguide, який надає інформацію, що дозволяє людям подорожувати самостійно в громадському транспорті. Трамваї в Ліоні є низькопідлоговими, з відступом 35 см від землі, кожні двері обладнані висувними рампами, наявні візуальні та звукові повідомлення. Платформи трамвайних зупинок оснащені тактильною плиткою. 46 маршрутів обладнані автобусами Agora з низькими підлогами. Тролейбуси Cristalis обладнані електричними рампами, центральний прохід має ширину до 86 см. Усі станції метро, за винятком Круа-Паке, мають ліфти. Потяги серії D мають висувні пороги для заповнення простору між платформою і вагоном метро. Усі платформи метрополітену обладнані тактильною плиткою. Також є звуковий сигнал, що супроводжується зовнішнім світловим сигналом на дверях.

Культурні та освітні заклади

Театр Cйlestins організовує тактильні відвідини сцени та зустрічі з акторами, щоб дати можливість людям отримати краще уявлення про те, як працює театр. Також пропонуються місця для інвалідних колясок, допоміжні пристрої для аудіоописового коментування для відвідувачів з порушеннями зору і диференційована цінова політика для відвідувачів театру з інвалідністю.

Бібліотеки в місті мають понад 3500 аудіокниг і надають послуги помічника для людей похилого віку та людей з інвалідністю, які не в змозі нести книги самостійно. У 2016/17 р. відбулося 15 лекцій і виставок з використанням жестової мови та аудіоописового коментування.